Зовнішньоекономічна діяльність підприємства

Період застосування

Постійне

Мито, яке не змінюється залежно від часу застосування

Сезонне

Встановлюється на окремі товари на строк не більше 4-х місяців з моменту його застосування

Спосіб застосування митних ставок

Просте

Передбачає одну ставку мита для кожного товару незалежно від країни походження.

Складне

Базуються на двох, трьох і більше ставках митного оподаткування по конкретному товару певної країни

Тип митних ставок

Постійне

Митні ставки, які не можуть змінюватися залежно від обставин

змінне

Митні ставки, що змінюються за певних обставин (при зміні рівня цін, рівня державних субсидій)

Мито нараховується митним органом України згідно з положеннями закону та ставками Єдиного митного тарифу України, який діє на день подання декларації, і сплачується як у валюті України, так і в іноземній валюті в державний бюджет України.

В Україні діє складний митний тариф, відповідно до якого застосовуються три види митних ставок: преференційні, пільгові та повні.

Преференційні - це особливі митні ставки, які включають звільнення від сплати мита і застосовуються до товарів, які походять з держав, що разом з Україною входять до митних союзів, або створюють з нею спеціальні митні зони, а також при прийнятті такого рішення відповідно до міжнародних договорів за участю України.

Пільгові ставки застосовуються при оподаткуванні товарів з інших країн, що уклали з Україною торговельно-економічні угоди з наданням режиму найбільшого сприяння або національного режиму. Як правило, рівень пільгових ставок незначний - від 3% до 5% митної вартості товарів і при цьому вони становлять половину повних ставок.

Повними ставками вважається максимальний рівень митного оподаткування, що застосовується до товарів, вироблених в інших країнах, що не входять до переліку країн, з якими укладено угоди про надання режиму найбільшого сприяння або національного режиму , або відсутності сертифіката походження товару. Повним митом обкладаються товари з Європи (Мальта, Ліхтенштейн, Кіпр, Ізраїль, Сербія, Хорватія, Словенія, Норвегія), Азії (Тайвань, Малайзія, Сінгапур, Камбоджа, Лаос, Таїланд, Непал, Бангладеш, Афганістан, Іран, Кувейт, Катар) та Африки (Судан, ПАР, Саудівська Аравія, Бруней).

Систему нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, що діє в Україні, можна структурувати таким чином:

1. Заходи й процедури, що офіційно, відповідно до законодавства, застосовуються з метою регулювання зовнішньоекономічної діяльності. До них належать: режими квотування та ліцензування; особливі режими нетарифного регулювання; захисні заходи щодо імпорту; реєстрація зовнішньоекономічних контрактів; інше.

2. Заходи та процедури, які офіційно не спрямовані на регулювання зовнішньоекономічної діяльності, але містять приховані її обмеження, не передбачені або прямо заборонені чинним законодавством. Це насамперед: обов'язкова сертифікація; санітарно-гігієнічний, фіто-санітарний, ветеринарний, екологічний контроль; внутрішнє оподаткування; митні збори та ін.

Найважливіше місце в системі нетарифного регулювання України посідають режими ліцензування та квотування, які можуть застосовуватися як до імпорту, так і до експорту. Ліцензування і квотування експорту та імпорту в Україні може бути запроваджено лише у випадках, визначених Законом «Про зовнішньоекономічну діяльність» (ст. 16). Це може бути: різке погіршення розрахункового балансу, якщо його від'ємне сальдо перевищує на відповідну дату 25% від загальної суми валютних вимог країни; досягнення встановленого Верховною Радою рівня зовнішньої заборгованості; значне порушення рівноваги з певних товарів на внутрішньому ринку, особливо по сільськогосподарській продукції, продуктах рибальства, продукції харчової промисловості та промислових товарах широкого попиту; необхідність забезпечити певні пропорції між імпортною та вітчизняною сировиною у виробництві; необхідність здійснення заходів у відповідь на дискримінаційні дії інших держав; порушення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності правових норм цієї діяльності (запроваджується як санкція режим ліцензування); укладання Україною міжнародних торговельних угод або приєднання до них (запроваджується режим квотування).

Ліцензування полягає в необхідності одержання ліцензії -- належним чином оформленого дозволу на експорт чи імпорт протягом установленого строку певних товарів. В Україні законодавче встановлено такі види експортних (імпортних) ліцензій:

- генеральна -- відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції з певного товару та з певною країною чи групою країн протягом періоду дії режиму ліцензування з цього товару;

- індивідуальна, яка має такі різновиди:

- разова -- разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом ЗЕД на період не менший, ніж той, що є необхідним для здійснення експортної (імпортної) операції. Видача разових ліцензій являє собою механізм реалізації індивідуального режиму ліцензування, який застосовується як спеціальна санкція за порушення законодавства до конкретних українських та іноземних суб'єктів ЗЕД і діє впродовж не більш як 6 місяців;

- відкрита -- дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного періоду часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу. Є основним видом ліцензій, видача яких може здійснюватися як у межах встановленої квоти (у випадку режиму квотування експорту чи імпорту), так і в необмеженому обсязі (режим ліцензування);

- антидемпінгова, компенсаційна, спеціальна -- належним чином оформлене право на імпорт в Україну протягом установленого строку певного товару, який є об'єктом, відповідно, антидемпінгового, антисубсидійного, спеціального розслідування та відповідних заходів. Видача цих різновидів індивідуальних ліцензій здійснюється в межах відповідних квот.

Квотування в Україні здійснюється шляхом встановлення режиму видачі індивідуальних ліцензій, причому загальний обсяг експорту (імпорту) за цими ліцензіями не повинен перевищувати обсягу встановленої квоти -- граничного обсягу певної категорії товарів, який дозволено експортувати з території України або імпортувати на її територію протягом встановленого строку та який визначається у натуральних чи вартісних одиницях. Установлено такі види експортних (імпортних) квот (контингентів):

- глобальні -- квоти, які встановлюються щодо товару без зазначення конкретних країн (груп країн), куди товар експортується або з яких імпортується;

- групові-- квоти, що встановлюються до товару з визначенням групи країн, куди товар експортується або з яких він імпортується;

- індивідуальні -- квоти, які встановлюються до товару з визначенням конкретної країни, куди товар може експортуватись або з якої він може імпортуватись;

- антидемпінгові, компенсаційні, спеціальні -- граничний обсяг імпорту в Україну певного товару, що є об'єктом антидемпінгового, антисубсидиційного, спеціального розслідування та відповідних заходів, який дозволено імпортувати в Україну протягом установленого строку та який визначається в натуральних або вартісних одиницях виміру; порядок запровадження антидемпінгових та компенсаційних квот законодавче не встановлено; спеціальні квоти застосовуються за результатами спеціального розслідування.

Система квотування і ліцензування зовнішньоекономічної діяльності в Україні характеризується застосуванням таких режимів регулювання:

- квотування експорту відповідно до добровільних обмежень, передбачених міжурядовими угодами. Під цей режим підпадають окремі категорії чорних металів та виробів з них, які експортуються до країн-членів Європейського об'єднання вугілля та сталі; текстильна продукція, що експортується до ЄС та США; феросилікомарганець та окремі вироби з плоского прокату, які експортуються до США; плоский прокат, що експортується до Республіки Індонезія;

- квотування експорту, запроваджене Україною самостійно щодо дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та виробів з них;

- ліцензування експорту окремих категорій текстильних товарів, феросилікомарганцю та магнію необробленого до ЄС відповідно до міжурядових угод (так званий режим "подвійного контролю");

- ліцензування імпорту, якому підлягають хімічні засоби захисту рослин та регулятори росту, інсектициди, родентициди, лікарські засоби, препарати косметичні та засоби особистої гігієни, ветеринарні препарати, матриці і форми для фонограм;

- ліцензування експорту й імпорту озоноруйнівних речовин та продукції, що може їх містити, згідно з вимогами Монреальського протоколу щодо речовин, які руйнують озоновий шар.

Ліцензії на експорт та імпорт товарів, що підпадають під зазначені режими, видаються Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України на підставі заявок суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Окрім режимів квотування продукції й ліцензування, що застосовуються до товарів, переліки яких щорічно видаються у вигляді постанов Кабінету Міністрів, в окремому порядку встановлюються особливі режими нетарифного регулювання щодо експорту й імпорту деяких товарів (алкогольні і тютюнові вироби, ветеринарні, фармацевтичні препарати тощо).

Новим, але дуже перспективним елементом системи нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні є комплекс антидемпінгових, антисубсидиційних та спеціальних заходів. Схема адміністративної процедури в антидемпінгових, антисубсидиційних або спеціальних справах в Україні відповідає вимогам ВТО. Будь-яка антидемпінгова, антисубсидиційна або спеціальна справа має чітко визначену процедуру та етапи здійснення. Починається така справа з подання національним виробником або органом виконавчої влади скарги (заяви) до Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, що повинна містити інформацію про факти демпінгування, субсидування чи масового імпорту, які, на думку заявника, заподіють йому шкоду. Крім того, в ній визначаються відповідачі, надаються докази тощо. Після отримання відповідей на всі запитання й їх ретельного розгляду Міністерство приймає попереднє рішення про наявність або відсутність факту правопорушення (демпінгування, нелегітимного субсидування, масового імпорту), а також робить попереднє визначення наявності шкоди. У разі встановлення, що в результаті правопорушення заподіюється шкода та є причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням та шкодою, приймається остаточне рішення про вжиття остаточних захисних заходів. Такі заходи оформлюються у сплату відповідної суми за ставкою антидемпінгового або компенсаційного мита, термін дії яких, як правило, 5 років, але може бути і більшим або подовжуватися.

Технологія визначення наявності демпінгу полягає у:

1. Визначенні "нормальної вартості" -- еквівалента ціни товару на внутрішньому ринку, яка базується на цінах, що мали місце в країні-експортері в період розслідування.

2. Визначенні "експортної ціни", за якою фактично оплачується або належить до оплати товар в країні-імпортері.

3. Визначенні "демпінгової маржі" -- величини, на яку нормальна вартість перевищує експортну ціну.

Окремого розгляду потребує процедура реєстрації зовнішньоекономічних контрактів, яка виконує функції контролю за експортом, а не його обмеження, і разом з тим, розглядається в Україні як елемент системи нетарифного регулювання ЗЕД, що відображено, зокрема, у Законі «Про зовнішньоекономічну діяльність» (ст. 9).

Система стандартизації та сертифікації безпосередньо не пов'язана з регулюванням зовнішньоекономічної діяльності, проте справляє істотний вплив на її розвиток. Незважаючи на те, що Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (ст. 18) заборонено використання технічних та інших стандартів і вимог, а також процедур їх застосування з метою створення нетарифних бар'єрів для здійснення зовнішньоекономічної діяльності, стандарти та процедури сертифікації часто є технічними бар'єрами для імпорту.

Нормативно-правову базу системи сертифікації складають понад 30 законів і підзаконних актів, якими встановлено вимоги до сертифікації окремих видів продукції. Сертифікація в Україні поділяється на обов'язкову і добровільну. Вона здійснюється уповноваженими на те органами із сертифікації з метою: запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров'я та майна громадян і навколишнього природного середовища; сприяння споживачеві в компетентному виборі продукції; створення умов для участі суб'єктів підприємницької діяльності в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі.

Перелік продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, містить 37 товарних позицій: електропобутове та аналогічне обладнання і комплектувальні вироби; апаратура радіоелектронна побутова; засоби обчислювальної техніки; обладнання технологічне для харчової, м'ясо-молочної промисловості, підприємств торгівлі, громадського харчування та харчоблоків; медична техніка; іграшки; засоби мийні; велосипеди, коляски дитячі; засоби зв'язку; кіно- і фототехніка; товари легкої промисловості; харчова продукція та продовольча сировина; готельні послуги; послуги автомобільного транспорту та ін.

Документами, що підтверджують відповідність товару (конкретної його партії) обов'язковим вимогам нормативних документів і дають право на ввезення його на територію України є: сертифікат відповідності, виданий Держстандартом або уповноваженим ним органом із сертифікації; свідоцтво про визнання іноземного сертифіката, видане Держстандартом або уповноваженим органом за результатами визнання іноземного сертифіката (за умови, що Україна уклала угоду з відповідною державою про взаємне визнання результатів сертифікації товарів).

Деякі імпортні товари, крім обов'язкової сертифікації, підлягають санітарно-епідеміологічному, фіто-санітарному, ветеринарному, екологічному, радіологічному, мікробіологічному та іншим видам контролю, проходження яких є обов'язковою умовою видачі сертифіката відповідності та митного оформлення.

Санітарно-гігієнічний контроль здійснюється з метою захисту населення від недоброякісної продукції і полягає в необхідності одержання гігієнічного висновку за результатами державної санітарно-гігієнічної експертизи товару як підстави для його митного оформлення. Гігієнічний висновок -- офіційний документ, який підтверджує, що продукція відповідає санітарно-гігієнічним вимогам, нормам і правилам, і є дозволом на виробництво, імпорт та використання продукції в Україні.

Фіто-санітарний контроль здійснюється Державною інспекцією карантину рослин за таким переліком підконтрольних рослин: насіння і посадковий матеріал, сільськогосподарські, лісові і декоративні культури; рослини та їх частини (живці, цибулини, бульби, плоди), а також іншу продукцію рослинного походження, яка може переносити шкідників, хвороби рослин і бур'яни; культури живих грибів, бактерії, віруси, а також кліщі та комахи; сільськогосподарські машини та знаряддя обробітку ґрунту; усі види тари, окремі промислові товари, пакування й вироби з рослинних матеріалів, що можуть переносити шкідників, хвороби рослин і насіння бур'янів, інше.

Відповідно до правил здійснення фіто-санітарного контролю за вантажами, які переміщуються через митний кордон, вантажі поділяються на дві категорії: підкарантинні матеріали та об'єкти (піддягають фіто-санітарному контролю на державному кордоні і супроводжуються фіто-санітарними документами) та підконтрольні матеріали та об'єкти (підлягають карантинному огляду без супроводження фіто-санітарними документами).

Ввезення в Україну товарів, продуктів тваринного походження, готових харчових продуктів, сировини тваринного походження, кормів тваринного та рослинного походження, кормових добавок, штамів мікроорганізмів, засобів захисту тварин, засобів ветеринарної медицини, а також предметів і матеріалів, що можуть бути носіями збудників інфекційних захворювань, підлягає ветеринарному контролю, який проводиться фахівцями регіональних служб державного ветеринарного контролю.

Процедури ветеринарного контролю на митному кордоні України встановлюють, що ввезення тварин, продуктів і сировини тваринного походження може здійснюватися тільки за умови: врахування епізоотичного стану країни-експортера; наявності ветеринарного сертифіката країни-експортера; обов'язкового проведення державного ветеринарного контролю на кордоні, за результатами якого видається ветеринарний сертифікат.

Метою екологічного контролю є забезпечення екологічної безпеки при ввезенні на територію України (транзиті) небезпечної для здоров'я населення і навколишнього середовища продукції. Державна екологічна інспекція Міністерства екології та природних ресурсів України вповноважена здійснювати екологічний контроль у пунктах пропуску через державний кордон: транспортних засобів (у тому числі літаків, суден, військових кораблів); вантажів, що містять промислову сировину; відходів виробництва; хімічних сполук; токсичних, хімічних, радіоактивних та інших небезпечних речовин; засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, добрив; усіх видів риб, диких тварин і рослин; зоологічних, ботанічних, мінералогічних колекцій; мисливських трофеїв.

Отже, чинна система нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні надає державі досить широкі можливості цілеспрямованого впливу на зовнішньоекономічні відносини за допомогою методів як адміністративного, так і економічного характеру.

2.3 Валютне регулювання в Україні, як складова частина державного регулювання ЗЕД

Валютне регулювання стосується всіх видів зовнішньоекономічної діяльності, оскільки забезпечує можливість здійснення зовнішньоекономічних операцій завдяки застосуванню відповідного інструментарію. Валютне регулювання є однією з найважливіших складових валютної політики, яка охоплює ще й валютний контроль.

Валютне регулювання - це система заходів і засобів (інструментів), що використовуються з метою забезпечення стійкості національної грошової одиниці, підтримки рівноваги платіжного балансу, концентрації валютних цінностей у країні для вирішення її поточних і стратегічних завдань.

Система валютного регулювання включає ринкове, державне і міждержавне регулювання.

Ринкове валютне регулювання здійснюється в рамках валютного ринку при формуванні попиту і пропозиції валют, встановленні їх курсових співвідношень.

Державне валютне регулювання - це така діяльність держави, яка спрямована на регламентацію міжнародних розрахунків і порядок здійснення угод з валютними цінностями. Пряме державне валютне регулювання здійснюється за допомогою законодавства і нормативних актів виконавчої влади і регламентує міжнародні розрахунки та порядок здійснення валютних операцій міжнародних розрахунків. Непряме державне валютне регулювання здійснюється за допомогою економічних інструментів, спрямованих на регулювання валютного курсу та валютних операцій.

Міждержавне регулювання включає регламентацію діяльності міжнародних організацій (МВФ), укладання угод щодо координації валютної політики, встановлення участі і внесків до МВФ.

Першим документом, що встановлював порядок валютного регулювання, був Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (1991 р.), у 1993 р. порядок валютного регулювання був конкретизований у Декреті Кабміну України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", в якому встановлювався режим здійснення валютних операцій на території України, визначались загальні принципи валютного регулювання, функції відповідних установ у цій сфері, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Законодавство валютного регулювання - це сукупність правових норм, що визначають: загальні принципи здійснення операцій у внутрішній економіці та міждержавних розрахунках; державні органи, функцією яких є валютне регулювання та управління валютними ресурсами; права та обов'язки фізичних і юридичних осіб щодо володіння, користування та розпорядження валютними цінностями; порядок здійснення валютного контролю та відповідальність за порушення валютного законодавства.

Система валютного регулювання розробляється на національному і міжнародному рівнях. Національна система валютного регулювання функціонує на підґрунті національного законодавства, але при цьому враховуються також міжнародні правові норми з тим, щоб забезпечити можливість паритету економічних інтересів учасників зовнішньоекономічної діяльності. Національна система валютного регулювання містить такі елементи: механізм встановлення валютного курсу; механізм конвертації валют; режим обміну національної валюти на іноземні; валютні інтервенції; режими валютних обмежень; міжнародні розрахунки; систему органів валютного регулювання. На національному рівні функції валютного регулювання здійснює Національний банк та Кабінет Міністрів.

Національна система валютного регулювання базується на національній валюті -- грошовій одиниці країни (national currency), що розглядається як затверджений законодавче платіжний засіб на території країни, яка її випускає (приміром, гривня в Україні, рубль - в Росії, долар - в США, євро - у країнах-членах ЄС).

На міжнародному рівні координацію валютної політики здійснює Міжнародний валютний фонд (МВФ), який має угоди з країнами-учасницями, створює валютні фонди і надає допомогу країнам у випадку загострення фінансових криз, трансформації економік тощо.

Суб'єктами валютного регулювання є резиденти і нерезиденти, що функціонують у сфері валютних відносин.

Резиденти - фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, хто тимчасово (не більше року) перебуває за кордоном; юридичні особи на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України (підприємства, банки, урядові установи), а також екстериторіальні заклади (посольства, консульства, представництва тощо).

Нерезиденти - фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, які тимчасово (не більше року) перебувають на території України; юридичні особи з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства іншої держави, у тому числі юридичні особи та інші суб'єкти підприємницької діяльності за участю юридичних осіб та інших суб'єктів підприємницької діяльності України (зарубіжні фірми, банки, уряди зарубіжних країн).

Об'єктами валютного регулювання є валютні операції і валютний курс національної грошової одиниці. У вузькому розумінні валютні операції розглядаються як вид банківської діяльності з купівлі-продажу іноземної валюти.

Валютне регулювання є основним змістом валютної політики держави, яка виявляється в таких основних формах: дисконтна; девізна й її різновид -- валютна інтервенція; валютні обмеження; диверсифікація валютних резервів; регулювання ступеня оборотності валюти; режим валютного курсу, девальвація, ревальвація.

Дисконтна політика - одна з форм грошово-кредитної політики національних банків, що спрямована на регулювання економіки країни шляхом підвищення чи зниження процентних (дисконтних) ставок з метою впливу на попит та пропозицію позичкового капіталу, темп інфляції, а також на стан платіжного балансу і валютний курс.

Девізна політика - метод впливу на курс національної валюти шляхом купівлі-продажу державними органами валютного регулювання іноземної валюти. З метою підвищення курсу національної валюти Центральний банк продає, а для зниження -- скуповує іноземну валюту.

На сьогодні девізна політика здійснюється переважно у формі валютної інтервенції, тобто втручання Центрального банку в операції на валютному ринку для того, щоб впливати на курс національної валюти. Валютна інтервенція здійснюється за рахунок офіційних золотовалютних резервів або за рахунок міжбанківських кредитів.

Диверсифікація валютних резервів - політика держав, банків, монополій, яка спрямована на регулювання структури валютних резервів шляхом включення до їх складу різних валют з метою забезпечення міжнародних розрахунків, проведення валютної інтервенції і зменшення валютних втрат. Така політика здійснюється шляхом продажу нестабільних валют і купівлі більш стійких валют на світових валютних ринках.

Девальвація - зниження курсу національної валюти стосовно до іноземних валют чи міжнародних облікових одиниць (євро), що призводить до збільшення цін імпортної продукції у вітчизняній валюті.

Ревальвація - підвищення курсу національної валюти відносно іноземних валют чи міжнародних облікових одиниць, що обумовлює покращання умов експорту (збільшення виручки від експорту у національній валюті).

Валютні обмеження - система державних заходів (законодавчих, адміністративних, економічних, організаційних) щодо операцій з валютою, золотом та іншими валютними цінностями. Валютні обмеження вводяться з метою концентрації валютних цінностей в руках держави, вирівнювання платіжного балансу, підтримання валютного курсу валюти своєї країни. Валютні обмеження можна класифікувати таким чином.

1. Обмеження щодо здійснення поточних операцій: обмеження можливостей експортерів використовувати валютну виручку або обов'язкового (повного або часткового) продажу її Центральному банку; обмеження продажу іноземної валюти імпортерові; регламентація термінів платежів і поставок з експортно-імпортних операцій; заборона розрахунків у національній валюті з нерезидентами.

2. Обмеження фінансових операцій: лімітування вивозу іноземної валюти або національної валюти, цінних паперів, золота; контроль за здійсненням інвестицій за кордон; контроль за залученням іноземних кредитів; регулювання інвестицій нерезидентів; обмеження ввозу валюти до країни.

В Україні до валютних обмежень відносяться: обов'язковий продаж експортерами 50% експортної валютної виручки (введена з вересня 1998 p.), регулювання строків платежів і поставок по експортно-імпортних операціях, обмежувальний характер продажу валюти імпортеру, контроль за здійсненням інвестицій за кордоном, контроль за залученням іноземних кредитів, регулювання інвестицій нерезидентів і т.д.

Валютне регулювання здійснюється за допомогою економічних та адміністративних методів та відповідних засобів (інструментів). Засоби валютного регулювання, які використовуються в процесі застосування економічних методів регулювання, охоплюють валютний курс, конвертованість валюти та валютні резерви.

Національна система валютного регулювання в Україні містить такі елементи:

- механізм встановлення валютного курсу;

- механізм конвертації валют;

- режим обміну національної валюти на іноземні;

- валютні інтервенції;

- режими валютних обмежень;

- міжнародні розрахунки;

- систему органів валютного регулювання.

На національному рівні функції валютного регулювання здійснює Національний банк та Кабінет Міністрів.

Тема 3. Міжнародний договір купівлі-продажу (МДКП) товарів та його правове регулювання

План лекції

3.1 Правове регулювання МДКП: форми, умови, порядок укладання та виконання міжнародних угод з іноземними партнерами згідно Віденської конвенції

3.2 Поняття, особливості та зміст міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів “ІНКОТЕРМС”

3.1 Правове регулювання МДКП: форми, умови, порядок укладання та виконання міжнародних угод з іноземними партнерами згідно Віденської конвенції

Міжнародний договір купівлі-продажу - це документ, який оформляє правові аспекти зовнішньоторгової угоди купівлі-продажу. Він відбиває обов'язки продавця й покупця з поставки товару і розрахунків за нього, а також транспортні, страхові та інші послуги.

Особливостями МДКП є наступні:

- закріплює правові аспекти комерційної угоди;

- стосується лише експортних або імпортних операцій і не торкається форм зустрічної торгівлі;

- регулюється національними та наднаціональними нормами права (міжнародними), а також торговими звичаями різних країн.

Національні норми права: Цивільний кодекс; законодавчі та інші нормативні документи.

Наднаціональні (міжнародні) норми права:

1. Обов'язкові: Віденська конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів; міжнародні чекові та вексельні Женевські конвенції; міжурядові угоди з торгівлі та платежів.

2. Рекомендательні: Інкотермс.

Віденська конвенція про міжнародні договори купівлі-продажу товарів - це міжнародна економічна угода, що забезпечує широку уніфікацію національних законодавств, які застосовують її до договору купівлі-продажу, коли комерційні підприємства сторін договору знаходяться в різних країнах.

Конвенцію було прийнято у 1980 році, вступила в силу - з 01.01.1988 р. В Україні діє з 1988 року, у решті країн СНД з 1990 року. Віденська конвенція:

- є часткою внутрішнього законодавства країн, що її підписали;

- має диспозитивного характеру, тобто застосовується в тих положеннях по яких нема корективу країн, що її підписали;

- положення конвенції не розповсюджуються на такі види угод: споживча торгівля; аукціонний продаж; торгівля цінними паперами; купівля-продаж судів повітряного та водного транспорту

Конвенція включає 101 статтю і складається з 4-х частин:

1. Сфера застосування і загальні положення;

2. Порядок укладення угоди;

3. Порядок виконання договору;

4. Заключні положення.

Укладання МДКП згідно з положеннями Віденської конвенції полягає у:

1. Встановленні форми договору - усна або письмова (в Україні, Росії, Білорусі - лише письмова);

2. Визначенні способу укладання договору.

Договір вважається укладеним у випадку акцепту покупцем (погодження на оплату) оферти (комерційної пропозиції) продавця, яка містить істотні умови контракту (строк поставки, кількість та якість товару, ціна, платіж).

Розрізняють такі види оферти:

- Тверда оферта надається лише одному покупцеві із зазначенням строку, протягом якого діє пропозиція продавця, і наділяє продавця юридичною відповідальністю;

- Вільна оферта надається декільком покупцям водночас і не наділяє продавця юридичною відповідальністю.

- Контроферта - це відповідь покупця на пропозицію продавця, де повідомляється про те, що покупець згоден акцептувати оферту, але лише з корективом, яку просить продавця внести до оферти.

Способи укладання договорів купівлі-продажу згідно з Віденською конвенцією про МДКП:

1. Акцепт покупцем твердої оферти продавця (якщо покупець згодний з усіма умовами оферти, він посилає продавцю письмове підтвердження, яке містить беззастережний акцепт):

2. Акцепт продавцем контроферти покупця (якщо покупець не згодний з одним чи декількома істотними умовами оферти, то він посилає продавцю контроферту з указівкою своїх умов і терміну для відповіді. Такими умовами можуть бути ціна, кількість і якість товару, місце і термін постачання, обсяг відповідальності, порядок вирішення спорів. Якщо продавець згодний із усіма умовами контроферти покупця, то він її акцептує і письмово повідомляє покупця. Якщо ж продавець не згодний, то він сповіщає про це покупця):

3. Письмове погодження покупця з умовами вільної торгівлі, акцептоване продавцем:

4. Підтвердження продавцем замовлення, зробленого покупцем (у цьому випадку угода оформляється двома документами: замовленням покупця і підтвердженням продавця):

1- замовлення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

2 - підтвердження

5. Обмін листами і підтвердження досягнутої раніше домовленості (по телеграфу, телетайпу, телефаксу, а також по телефону).

6. Підписання контракту - безпосередня зустріч контрагентів, проведення переговорів і підписання угоди сторонами (найпоширеніший спосіб укладання угод)

Виконання МДКП згідно положень Віденської конвенції полягає у виконанні:

Обов'язків продавця:

- Поставити в обумовлене місце і строки товар відповідної якості і кількості та передати його покупцеві або його представникові. Продавець відповідальний як за якість товару, так і за якість конструкційних матеріалів та комплектуючих;

- Поставити товар, вільний від будь-яких прав та претензій 3-ї особи;

- Якщо строки поставки не обумовлюються, товар повинен бути поставлений в “розумні” строки (середньостатистичні строки поставки певного товару).

o 2. Обов'язків покупця:

- Прийняти поставку товару відповідно до вимог контракту;

- Сплатити ціну за товар. Якщо ціна не зафіксована, але тоді береться “розумна” ціна;

- Строк платежу - це момент передачі товару або документів, якщо інше не передбачено контрактом.

3. Передбаченні наслідків невиконання або невідповідного виконання контракту, які включають такі поняття:

- “Невиконання договору” (тобто договір було підписано, але порушена процедура підписання);

- “Неналежне виконання контракту”;

- “Істотні порушення договору”, що дає право на розторгнення договору однією зі сторін і покриття збитків (якщо в договорі не передбачений розмір штрафу, то автоматично нараховується 10-12% за несвоєчасну поставку та 0,5% за кожен день запізнення в поставці).

Положення Віденської конвенції про МДКП використовуються при укладанні та виконанні зовнішньоекономічних угод.

3.2 Поняття, особливості та зміст міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів “ІНКОТЕРМС”

Для запобігання протиріч між торговельними партнерами Міжнародна торговельна палата розробила і випустила з тридцятих по дев'яності роки нинішнього століття збірники тлумачень торговельних термінів, що найбільше часто зустрічаються - «ІНКОТЕРМС». Застосування базисних умов постачань істотно раціоналізує механізм дії контракту на основі спрощення в складанні й узгодженні його позицій і статей, наданні допомоги контрагентам у пошуку рівноправних способів вирішення виникаючих розбіжностей, що влаштовують обидві сторони.

Інкотермс - це міжнародний правовий документ, що представляє собою звід міжнародних комерційних термінів, які визначають обов'язки продавця й покупця з доставки товару і фіксують момент переходу ризику випадкової втрати або пошкодження товару з продавця на покупця. Умови “Інкотермс” визначають, яким чином продавець і покупець розподіляють між собою відповідальність, витрати і ризики при здійсненні контракту. При встановленні базисних умов поставки визначається, хто несе витрати, зв'язані з транспортуванням товару від експортера до імпортера.

Базисні умови постачань засновані на міжнародній торговельній практиці і торговельних термінах, відбиті в положеннях «ІНКОТЕРМС», які носять рекомендательний (факультативний) характер, тобто не є обов'язковими для всіх документів, однак їх використання доцільне. Таким чином, посилання в контракті на “Інкотермс” обов'язкове за будь-якого випадку.

Основні положення “Інкотермс” чітко обумовлюють:

а) загальні обов'язки продавця та покупця незалежно від конкретного базису поставки;

б) специфічні обов'язки продавця та покупця залежно від кожного конкретного базису поставки;

в) вид транспорту, що використовується;

г) момент переходу транспортних витрат з продавця на покупця за кожного базису поставки;

в) момент переходу ризику випадкової втрати або пошкодження товару з продавця на покупця за кожного базису поставки.

У «ІНКОТЕРМС» відбиті обов'язки продавця і покупця по десятьох основних питаннях (див. табл. 3.1).

Таблиця 3.1 - Угруповання зобов'язань сторін у «Інкотермс»

Обов'язки продавця	Обов'язки покупця
А1 Надання товару відповідно до умов договору	Б1 Сплата ціни
А2 Оформлення ліцензій, дозволів і виконання інших формальностей	Б2 Оформлення ліцензій, дозволів і виконання інших формальностей
A3 Оформлення договору перевезення і страхування	БЗ Оформлення договору перевезення
А4 Поставка	Б4 Прийняття постачання
А5 Перехід ризиків	Б5 Перехід ризиків
А6 Розподіл витрат	Б6 Розподіл витрат
А7 Повідомлення покупця	Б7 Повідомлення продавця
А8 Доказ постачання, транспортні документи або еквівалентні повідомлення по електронному зв'язку	Б8 Доказ постачання, транспортні документи або еквівалентні повідомлення по електронному зв'язку
А9 Перевірка упакування, маркування	Б9 Інспектування товару
А10 Інші обов'язки	Б10 Інші обов'язки

Широке застосування у міжнародних торговельних операціях і практиці одержали версії Інкотермс 1990 і Інкотермс 2000 рр. Особливістю «Інкотермс 2000» є розподіл усіх термінів на чотири категорії шляхом використання першої букви як індикатора відповідної групи, до якої відноситься даний термін. З табл. 3.2 видно, що всі терміни згруповані в чотири групи-категорії за мірою зростання обов'язків продавця за транспортні витрати і ризики.

Таблиця 3.2 - Угруповання торговельних термінів у «Інкотермс-2000»

ГРУПА Е Відвантаження	EXW	Франко-завод
ГРУПА F Основне перевезення не оплачене	FCA	Франко-перевізник
	FAS	Франко вздовж борту судна
	FOB	Франко-борт
ГРУПА С Основне перевезення оплачене	CFR	Вартість і фрахт
	GIF	Вартість, страхування і фрахт
	CPT	Перевезення оплачене до...
	CIP	Перевезення і страхування оплачені до...
ГРУПА D Прибуття	DAF+	Поставка до кордону
	DES+	Доставлено франко-строп судно
	DEQ-	Доставлено франко-набережна (мито сплачене)
	DDU+	Доставлено, мито не сплачене
	DDP-	Доставлено, мито сплачене

Примітка: «+» -- продавець не повинний здійснювати митні операції

«-» -- продавець повинний здійснювати митні операції

Група Е включає умову, відповідно до якої покупець одержує готовий до відправлення товар на складі (заводі) продавця. Покупець несе усі витрати і ризики, зв'язані з доставкою товару від складу продавця до пункту призначення.

1. ExW (Ex Works) [Франко-завод] ... місце зазначене - відповідно до цієї умови продавець не відповідає за транспортування товару і його навантаження на транспортний засіб. Ризик випадкової втрати, ушкодження або загибелі товарів переходить на покупця з моменту, коли товар наданий у його розпорядження на складі продавця в термін, передбачений контрактом, і за умови, що товар належним образом індивідуалізований, тобто відділений від основної продукції продавця і позначений як товар, що є предметом даного контракту. Продавець також не відповідає за митне очищення товару для вивозу, якщо не обговорене інше.

Таким чином, дана умова покладає на продавця мінімальні обов'язки. Покупець несе усі витрати і ризики в зв'язку з перевезенням товару від підприємства-продавця до місця призначення. Дана умова не застосовується, якщо покупець не в змозі здійснити сам або забезпечити виконання експортних формальностей. Термін використовується при продажі в країні експортера, на внутрішньому ринку продавця.

Група F включає умови, відповідно яким продавець зобов'язаний доставити товар до транспортних засобів, зазначених покупцем: FCA - доставлений перевізникові; FAS - доставлений до борта; FOB - завантажений на борт.

2. FCA [Франко-перевізник] ... місце зазначене -- по цій умові продавець зобов'язаний передати товар, що пройшов митне очищення для експорту, у розпорядження зазначеного покупцем перевізника в пойменованому пункті. У цей момент на покупця переходить ризик випадкової загибелі або псування товару. Термін використовується при організації доставки товарів змішаними перевозками - контейнерними, трейлерними, на судах-ролкерах, паромах.

3. FAS [Франко вздовж борту судна] ... порт доставки зазначений -- продавець зобов'язаний поставити за свій рахунок товар в обумовлений контрактом порт навантаження і розташувати його уздовж борта судна. Покупець повинний виконати експортні формальності (за свій рахунок отримати експортну ліцензію або інші офіційні санкції та виконати там, де необхідно, всі митні формальності), забезпечити подачу зафрахтованого судна, завантажити товар на борт судна й оплатити всі наступні витрати. Ризик випадкової загибелі переходить на покупця з моменту фактичного постачання товару уздовж борта судна в обумовленому порту навантаження в термін, зазначений у договорі. Термін використовується при морських перевезеннях, коли товар доставляється на причал, розміщується вздовж борту судна або завантажується на ліхтер.

4. FOB [Франко-борт] ... порт відвантаження зазначений -- дана умова відрізняється від попередніх тим, що продавець зобов'язаний завантажити товар на борт судна, зафрахтованого покупцем, і оплатити виконання експортних формальностей. Усі подальші витрати і ризики переходять на покупця в момент перетинання товаром лінії поручня судна. Термін використовується при морських перевезеннях, коли товар поставляється продавцем на борт судна.

У групу С входять умови, які передбачають, що продавець повинний укласти договір перевезення, однак не несе ризику втрати або ушкодження товарів і додаткових витрат, зв'язаних з подіями, що виникають після відвантаження або відправлення товарів.

5. CFR [Вартість і фрахт] ... порт призначення зазначений -- продавець зобов'язаний зафрахтувати судно, оплатити вартість фрахту до погодженого порту призначення, завантажити товар на борт судна в порту відвантаження у встановлений контрактом термін, оплатити виконання експортних формальностей. Ризик випадкової загибелі товару переходить на покупця в момент перетинання товаром лінії поручнів судна в порту відвантаження. Термін використовується при морських перевезеннях, коли доставляється товар до пункту призначення.

5. CIF [Вартість, страхування і фрахт] ... порт призначення зазначений -- продавець зобов'язаний застрахувати товар від транспортних ризиків. Все інше, включаючи момент переходу ризиків із продавця на покупця, аналогічно умові 5. Термін використовується при морських перевезеннях.

7. СРТ [Перевезення оплачене до] ... місце призначення зазначене -- продавець зобов'язаний укласти за свій рахунок договір перевезення товарів до погодженого пункту в місці призначення й оплатити перевізникові провізну плату. Покупець оплачує усі витрати з моменту прибуття товару в цей пункт. Ризик випадкової загибелі або псування товару переходить на покупця з моменту передачі товару в розпорядження першого перевізника в термін, передбачений договором. Термін застосовується при всіх видах перевезення, зазвичай при змішаних.

8. CIP [Перевезення і страхування оплачені до] ... місце призначення зазначене -- відрізняється від попередніх тим, що продавець зобов'язаний застрахувати товар і оплатити страхову премію страхової компанії Страхування повинне покривати вартість товару за контрактною ціною плюс 10%. Термін застосовується при всіх видах перевезення, зазвичай при змішаних.

У групу D входять умови, згідно яким продавець несе всі ризики і витрати, зв'язані з доставкою вантажу в пункт призначення.

9. DAF [Поставка до кордону] ... місце зазначене -- відповідно до даної умови продавець оплачує усі витрати і несе ризики до моменту передачі товару в розпорядження покупця в обумовленому пункті на границі . Це може бути границя країни продавця, країни покупця або якої-небудь третьої країни. Продавець зобов'язаний оплатити мито, податки і збори в країні відправлення товару. Покупець зобов'язаний прийняти у своє розпорядження товар, доставлений продавцем в обумовлений пункт, і нести в наступні усі витрати і ризики. Ризик випадкової загибелі або псування товару переходить на покупця в момент перетинання товаром кордону в термін, передбачений договором. Термін застосовується в основному при перевезеннях залізничним і автомобільним транспортом, в окремих випадках - морським.

10. DES [Доставлено франко-строп судно] ... порт призначення зазначений -- продавець зобов'язаний представити товар у розпорядження покупця на борті судна в порту призначення, зазначеному в контракті. Він оплачує усі витрати, зв'язані з доставкою товару до обумовленого порту. Подальші витрати, включаючи вивантаження і виконання митних формальностей, оплачує покупець. Ризик загибелі або ушкодження товару переходить на покупця на борті судна в порту призначення в момент його передачі в розпорядження покупця. Термін застосовується при морських перевезеннях.

11. DEQ [Доставлено франко-набережна (мито сплачене)] ... порт призначення зазначений -- продавець оплачує усі витрати по доставці товару в термін, обумовлений у контракті, на пристань (набережну) у погодженому порту призначення, включаючи оплату фрахту, витрати по вивантаженню товару і розташуванню його на пристані. Покупець оплачує усі витрати і несе ризики з моменту, коли товар дійсно наданий у його розпорядження на набережній у погодженому порту призначення. Покупець зобов'язаний за свій власний рахунок отримати імпортну ліцензію або інші офіційні санкції та виконати там, де необхідно, всі митні формальності. Термін використовується при морських перевезеннях.

12. DDU [Доставлено, мито не сплачене] ... місце призначення зазначене -- продавець оплачує усі витрати, у тому числі витрати по доставці товару до зазначеного місця призначення в країні ввозу, за винятком сплати податків, мита й інших витрат, зв'язаних з виконанням митних формальностей. термін застосовується при усіх видах перевезень.

13. DDP [Доставлено, мито сплачене] ... місце призначення зазначене -- умова припускає максимальні обов'язки продавця, в які входять укладання договорів перевезення, сплата експортних і імпортних мита, одержання ліцензій, а також, як правило, оплата вивантаження товарів. Покупець приймає товар у позначеному в контракті пункті призначення і несе всі наступні витрати і ризики. Термін використовується при всіх видах перевезень.

При виборі певної базисної умови поставки торгові партнери повинні прагнути уникнення втрат, можливих при зміні фрахтових ставок у період між укладанням угоди й поставкою товару. Інкотермс 2000 не містять положень про момент переходу права власності на товар, тому цю умову доцільно спеціально передбачити в договорі.

З 1 січня 2011 р. набула чинності нова версія Інкотермс 2010 (Incoterms 2010) - це звід (кодифікація) правил зовнішньої торгівлі, найбільше широко вживаних у міжнародній торгівлі. Новий текст був опублікований Міжнародною торговельною палатою (International Chamber of Commerce - ІСС) і буде застосовуватися з початку 2011 р. поряд зі старими збірниками правил, тому що сторони по зовнішньоторговельній операції автономні у виборі застосовного права.

Між Інкотермс 2000 і новим Інкотермс 2010 є ряд істотних відмінностей. Одні зміни повинні будуть включатися в нові договори купівлі-продажу товарів, укладені до 1 січня 2011 р.; інші зміни просто повинні бути обумовлені угодою й прийняті до уваги при підготовці контрактів, що вступають у чинність із 1 січня 2011 р. Потрібно звернути особливу увагу на зазначені строки укладання зовнішньоторговельного договору, тому що з 1 січня 2011 р. будь-яке посилання на Інкотермс у контракті, підписаному 1 січня або після, буде мати на увазі посилання на Інкотермс 2010, якщо сторони не домовилися інакше.

Зміни в Інкотермс 2010 торкнулися, насамперед, умов поставки (табл. 3.3):

Таблиця 3.3 - Інкотермс 2010 (Incoterms 2010)

Категорія E Відвантаження	EXW	будь-які види транспорту	EX Works ( ... named place) Франко завод ( ...назва місця)
Категорія F Основне перевезення не оплачене продавцем	FCA	морські й внутрішні водні перевезення	Free Carrier (...named place) Франко перевізник (...назва місця)
	FAS	морські й внутрішні водні перевезення	Free Alongside Ship (... named port of shipment) Франко уздовж борту судна (... назва порту відвантаження)
	FOB	морські й внутрішні водні перевезення	Free On Board (... named port of shipment) Франко борт (... назва порту відвантаження)
Категорія C Основне перевезення оплачене продавцем	CFR	будь-які види транспорту	Cost and Freight (... named port of destination) Вартість і фрахт (... назва порту призначення)
	CIF	будь-які види транспорту	Cost, Insurance and Freight (... named port of destination) Вартість, страхування й фрахт (...назва порту призначення)
	CIP	будь-які види транспорту	Carriage and Insurance Paid Тo (... named place of destination) Фрахт/перевезення й страхування оплачені до (...назва місця призначення)
	CPT	будь-які види транспорту	Carriage Paid To (... named place of destination) Фрахт/перевезення оплачене до (...назва місця призначення)
Категорія D Доставка	DAT	будь-які види транспорту	new!!! Delivered At Terminal (... named terminal of destination) Поставка на терміналі (... назва термінала)
	DAP	будь-які види транспорту	new!!! Delivered At Piont (... named point of destination) Поставка в пункті (... назва пункту)
	DDP	будь-які види транспорту	Delivered Duty Paid (... named place of destination) Поставка з оплатою мита (... назва місця призначення)
	DDU	будь-які види транспорту	Виключений з Инкотермс 2010 Delivered Duty Unpaid (... named place of destination) Поставка без оплати мита (... назва місця призначення)
	DAF	будь-які види транспорту	Виключений з Инкотермс 2010 Delivered At Frontier (... named place) Поставка до границі (... назва місця поставки)
	DEQ	будь-які види транспорту	Виключений з Инкотермс 2010 Delivered Ex Quay (... named port of destination) Поставка із пристані (... назва порту призначення)
	DES	будь-які види транспорту	Виключений з Инкотермс 2010 Delivered Ex Ship (... named port of destination) Поставка із судна (... назва порту призначення)

1. Виключення чотирьох видів з ІНКОТЕРМС 2000.

ICC уводить дві нові умови Доставки:

- DAP (Delivered At Place) - Доставлене в місці, який буде використовуватися замість DAF, DES і DDU

- DAT (Delivered At Terminal) - Доставленно на термінал, який буде використовуватися замість DEQ.

Ці умови можуть бути використані незалежно від угоди про вид транспорту. Причина ухвалення рішення про зниження кількості умов полягала в тому, що трейдери найчастіше вибирали невірні або заплутані умови, що ведуть до суперечливих або незрозумілих контрактів.

2. Дві категорії, замість чотирьох.

11 умов стали систематизовані у двох категоріях:

- Доставка будь-яким видом транспорту (морським, наземним, повітряним, залізничним) - EXW, FCA, CPT, CIP, DAP, DAT і DDP. Вони можуть бути використані, коли відсутній морський транспорт.

- Доставка морським/річковим шляхом - FAS, FOB, CFR і CIF.

3. Адаптовані правила.

Новий ІНКОТЕРМС особливо спрямований для використання як міжнародній, так і у внутрішній торгівлі. Для торговельних організацій і блоків (наприклад ЄС), де кордони формально відсутні - нові правила й умови стали простіше для використання. В Інкотермс 2010 визнана й роз'яснена практика перепродажів (наприклад, множинний перепродаж товару під час транзиту). Зокрема, у терміни FCA, CPT, CIP, FAS, FOB, CFR і CIF були внесені виправлення, які передбачають, що продавець у середині ланцюжка продажу має зобов'язання «забезпечити відвантаження товару», а не на «відвантажити» товар. У зобов'язання продавця за договором перевезення вантажу внесені виправлення, що дозволяють продавцеві «забезпечити» договір поставки.

4. Електронні документи (записи).

Зобов'язання покупця й продавця надавати контрактну документацію тепер можуть бути у вигляді електронних документів. Введенням цього пункту ICC відображає своє розуміння зростаючого обсягу використання електронної документації. Iнкотермс 2010 також передбачає зобов'язання сторін зберігати договірну документацію й дані, незалежно від їхньої форми.

...