Зовнішньоекономічна діяльність підприємства

Існує міжнародна система страхування цього виду відповідальності, широко відома як "система Зеленої картки", що набрала сили 1 січня 1953 p. Одержала вона назву за колір і форму страхового полісу, що засвідчує укладання даного договору. В даний час число учасників цієї системи включає 36 країн, утому числі п'ять неєвропейських країн.

Об'єктом страхування відповідальності судновласників є зобов'язання стосовно шкоди життю і здоров'ю пасажирів, екіпажа й інших осіб, а також майну третіх осіб, що включає Інші судна, вантажі, особисті речі пасажирів і екіпажа. Страхування відповідальності судновласників здійснюється страховими компаніями, а також головним чином через клуби взаємного страхування, створені в Англії в 1720 p. Зараз у світі діє близько 70 організацій подібного типу. Найбільший клуб взаємного страхування -- Бермудська асоціація взаємного страхування, діяльність якої побудована на інтернаціональній основі.

Особливий вид страхування - страхування ризику, пов'язаного з заподіянням шкоди навколишньому середовищу нафтопродуктами, що розлилися. Міжнародна конвенція про цивільну відповідальність за збиток, заподіяний забрудненням нафтою (05.04.1969 p.), котра набрала сили в 1975 p., установила, що уряди держав, які приєдналися до неї, зобов'язані видавати кожному судну, що має на борту понад 2 тис.т. нафти, сертифікат наявності відповідного страхування чи інших фінансових гарантій. Без наявності такого сертифіката судна не можуть перевозити нафту і нафтопродукти між портами країн, що підписали Конвенцію.

При страхуванні цивільної відповідальності авіаперевізника виділяють наступні види збитку, що покривається даним видом страхування:

· ушкодження, втрата чи знищення багажу і вантажу;

· смерть чи ушкодження здоров'я пасажирів;

· смерть, тілесне ушкодження чи майновий збиток, заподіяний корпусом повітряного судна чи предметами, що випали з нього, третім особам на поверхні землі і поза повітряним судном.

Відповідальність авіаперевізника за перші два види збитку передбачена Варшавською конвенцією ІКАО 1929 р. з доповненнями, що були прийняті пізніше. Відповідно до цього документа авіаперевізник автоматично відповідає за збиток, якщо він мав місце під час авіаперевезення, тобто протягом того часу, коли вантаж перебуває у віданні перевізника (на борті літака, аеродромі, а також поза аеродромом, якщо це викликано необхідністю навантаження, доставки, перевантаження чи посадки літака за межами аеродрому).

Відповідальність за третій вид збитку регламентується Римською конвенцією ІКАО 1952 р. При цьому під третіми особами розуміють фізичних і юридичних осіб, крім пасажирів, екіпажа й службовців інших авіакомпаній.

Страхування відповідальності автоперевізників. Автоперевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу і збиток, заподіяний їм з моменту прийняття товару до моменту його доставки. Основні положення, що регламентують взаємини між вантажоперевізником. відправником вантажу і вантажоодержувачем, містяться в Конвенції про договори міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПВ), що підписана в 1956 р. у Женеві і розроблена в рамках Комітету з внутрішнього транспорту Європейської економічної комісії ООН.

Об'єктом страхування відповідальності автоперевізника є його обов'язок з відшкодування збитку в зв'язку з можливими претензіями про компенсацію заподіяної шкоди з боку осіб, що уклали з перевізником договір про перевезення вантажів. Страхування відповідальності автоперевізника на відмінність від страхування автодорожньої відповідальності є добровільним видом страхування.

Договір страхування відповідальності при міжнародних перевезеннях звичайно передбачає: відповідальність за фактичні ушкодження та/чи загибель вантажу і за непрямі збитки, пов'язані з цими обставинами: відповідальність за помилки чи недогляди службовців, що мали наслідками фінансові збитки в клієнтів: відповідальність автоперевізника перед митними органами; відповідальність перед третіми особами у випадку заподіяння шкоди вантажем.

Страхування може проводитися добровільно, на основі згоди сторін, а також в обов'язковому порядку, якщо це передбачено відповідним законодавством.

Створений страхувальниками фонд може формуватися за домовленістю мiж ними та керуватися спiльно. З часом формування страхового фонду почало здiйснюватися за допомогою заздалегiдь визначених внескiв. Керування цим фондом ускладнилося i все бiльш відокремлювалося вiд страхувальникiв, стаючи самостiйною сферою фiнансовоi дiяльностi. Цю дiяльнiсть здiйснює органiзацiя-страхувач, яка акумулює внески страхувальникiв та зобов'язується зазначеним у договорi особам відшкодувати збитки, що їх зазнано з непередбачених обставин.

Надалі страхування видiляється в особливу галузь застосування капiталу, метою якого стає не лише розподiлення збиткiв серед страхувальникiв, а ще й отримання прибутку. Набуває розвитку акцiонерна форма страхування, у якій страхувачами виступають органiзацii, створенi у виглядi Акцiонерного товариства (АТ), що акумулюють значні суми (частину капiталу) у виглядi внескiв страхувальникiв.

Внески, що централізуються в страхувача та створюють основу страхового фонду, у міжнародній практиці звуться страховими преміями. Страхові премії становлять собою платню за прийняття страхувачем обов'язків з відшкодування збитків. Розмір страхових премій залежить, перш за все від міри по страховій операції і фіксується у спеціальному документі -- страховому полісі.

Страховий поліс видається страхувачем страхувальнику і підтверджує укладення угоди страхування. Серед умов страхування, що встановлюються в полісі, вказуються конкретні ризики, за якими страхувач несе обов'язок відшкодування. При цьому під ризиком розуміється імовірна подія або сукупність подій, настання яких може спричинити для страхувальника збитки, від яких він бажає застрахуватися. Обов'язок страхувача щодо відшкодування збитків виникає лише при настанні страхової події, тобто застереженої у полісі події. Під час укладання страхового полісу проводиться страхова оцінка -- визначення вартості майна, що приймається до страхування. Майно, як правило, страхується не на всю вартість.

За настання страхової події страхувач повинен сплатити конкретну суму страхового відшкодування, яка визначається, виходячи з розміру страхової суми та страхових збитків. Останні становлять матеріальні втрати, що їх зазнав страхувальник унаслідок страхового випадку. З відшкодування частини вартості понад страхову суму страхувач відповідальності не має. Ця частка самоутримання страхувальника, що, звичайно, висловлюється у відсотках до страхової оцінки, має назву франшизи. Вона широко використовується у міжнародній практиці як одна з умов страхування.

В Україні державний контроль за роботою страхових організацій здійснює Укрдержстрахнагляд, робота якого регламентується Законом України "Про страхову діяльність" від 07.03.96 р.

8.2 Особливості транспортного страхування у ЗЕД

Центральне місце у страхуванні зовнішньоекономічної діяльності посідає транспортне страхування. Міжнародний контракт припускає перевезення вантажу на далекі відстані, тому у залежності від умов договору і базисної умови постачання оплатити страхування вантажу повинні або продавець, або покупець.

Об'єктами транспортного страхування є:

· вантаж -- карго;

· транспортний засіб -- каско;

· фрахт -- провізна плата власникові транспорту за перевезення вантажів.

У Міжнародних правилах ''Інкотермс-2000", крім визначення двох важливих умов експортно-імпортної угоди (моменту переходу ризику втрати чи ушкодження товару і розподілу витрат між продавцем і покупцем), викладені вимоги щодо страхування вантажів на умовах CIF і СІР. При поставках здійснити страхування на цих умовах зобов'язаний продавець, але на користь покупця, який і одержує страхове відшкодування за договором страхування. Отже, страховий поліс разом з іншими документами, що передбачені контрактом, передається покупцю. Мінімальна страхова сума повинна перевищувати суму контракту (тобто вартість товару і фрахт) на 10% і повинна бути встановлена у валюті контракту.

Міжнародні правила вимагають укладання договору страхування, якщо в контракті не обговорене інше, на умовах мінімального покриття ризиків, що відповідає умовам Застережень ''С'' Інституту Лондонських страховиків зі страхування вантажів. Всі інші умови "Інкотермс-2000" не містять вимог до сторін з обов'язкового страхування.

Велике поширення в міжнародній торгівлі одержали правила, що іменуються як Застереження "А", "В" і "С" Інституту Лондонських страховиків зі страхування вантажів. Ці правила передбачають три варіанти страхового захисту вантажу, що розрізняються ступенем відповідальності страховика за можливі ризики. Збитки можуть виникнути при повній загибелі судна, а також при частковій аварії або пошкодженні, що пов'язані з транспортуванням. Збитки поділяються на ті, що сталися під час загальної аварії, та на ті, що сталися за часткової аварії.

Під загальною аварією розуміються збитки, заподіяні в результаті зіткнення суден, пожеж або вибуху на судні, посадки на мілину, та і витрати, що сталися внаслідок надзвичайних заходів, прийнятих з метою врятування судна, фрахту та вантажу від спільної для них небезпеки, які розподіляються між всіма учасниками морського підприємства, судном, вантажем і фрахтом. Розрахунок збитків складається диспашерами -- фахівцями в галузі морського права (торговельно-промислова палата м. Києва в Україні).

До збитків за часткової аварією зараховують ті, що не підпадають під визначення загальної аварії та які пов'язані зі спільною для судна, фрахту, вантажу небезпекою. Цих збитків зазнає той, чий інтерес постраждав, або той, з чиєї провини вони виникли.

У практиці страхування існує два основних принципи формування ризиків, що забезпечують страховий захист.

Перший принцип побудований на методі виключення, тобто за цим принципом страхують вантажі від усіх ризиків, за винятком деяких. За цим принципом побудований страховий захист при страхуванні на умовах "А"- “З відповідальністю за всіма ризиками”.

Другий принцип побудований на методі включення, тобто вантаж вважається застрахованим тільки від тих ризиків, які перелічені. За цим принципом побудований страховий захист при страхуванні на умовах "В'' - “З відповідальністю за частковою аварією” і "С" - “Без відповідальності за ушкодження, крім випадків аварій”.

У міжнародній торгівлі перевезення вантажів здійснюються переважно морським транспортом, тому морському страхуванню приділяється особлива увага.

Об'єктом морського страхування може бути майновий інтерес, зв'язаний з торговельним мореплаванням: судно, у тому числі те, що знаходиться в будівлі, вантаж, фрахт, плата за проїзд, орендна плата, прибуток, очікуваний від вантажу, а також ризик, прийнятий на себе страховиком.

Основні вимоги до договору морського страхування утримуються в главі XII Кодексу торговельного мореплавання (КТМ), що регулює взаємини між сторонами договору. Договір страхування повинний мати тільки письмову форму та вважається укладеним з моменту, коли факт страхування підтверджений страховою компанією. Після такого підтвердження страхувальник видає страховий поліс.

Договір морського страхування вантажів розробляється на підставі письмової заяви страхувальника та може бути укладений на наступних умовах з урахуванням міжнародної практики, що склалася в морському страхуванні вантажів:

· з відповідальністю за всі ризики;

· з відповідальністю за часткову аварію;

· без відповідальності за ушкодження, крім випадків аварії.

За договором страхування, укладеному страховою компанією на умовах з відповідальністю за всі ризики, відшкодовуються всі збитки від ушкодження або повної загибелі усього або частини застрахованого вантажу, крім збитків, що відбулися в результаті:

· усякого роду воєнних дій або військових заходів і їхніх наслідків, а також громадянської війни, народних хвилювань і страйків, конфіскації, реквізиції, арешту і знищення вантажів за вимогою військової і цивільної влади;

· прямого або непрямого впливу атомного вибуху, радіації і радіоактивного зараження;

· наміру або грубої недбалості страхувальника;

· впливу температури, трюмного повітря або особливих властивостей і природних якостей вантажу, включаючи усушку;

· невідповідного упакування вантажів і відправлення вантажів в ушкодженому стані;

· впливу вогню або вибуху внаслідок навантаження з відома страхувальника, але без відома страхової компанії;

· нестачі вантажу при цілісності зовнішнього упакування;

· ушкодження вантажів хробаками, комахами і гризунами;

· несвоєчасної доставки вантажів і падіння цін.

Не відшкодовуються також всякі інші непрямі збитки страхувальника, крім тих випадків, коли за умовами страхування такі збитки підлягають відшкодуванню по загальній аварії.

За договором страхування, укладеному на умовах з відповідальністю за часткову аварію, відшкодовуються:

· збитки від ушкодження або повної загибелі усього або частини застрахованого вантажу внаслідок стихійних лих, катастрофи або зіткнення суден і інших перевізних засобів між собою, посадки судна на мілину, провалу мостів;

· збитки внаслідок пропажі судна без звістки,

· збитки від ушкодження або повної загибелі усього або частини вантажу в результаті нещасних випадків при завантаженні, розміщенні, розвантаженні вантажів і прийомі судном палива;

· збитки, витрати і внески по загальній аварії;

· усі необхідні і доцільно зроблені витрати по порятунку вантажу.

Умови страхування без відповідальності за ушкодження, крім випадків аварії об'єкта відповідальності, переліку страхових випадків, при яких підлягають оплаті збитки, а також по сукупності виключень зі страхового покриття в цілому збігаються з умовами страхування з відповідальністю за часткову аварію. Розходження між цими умовами полягають у тому, що за умовами з відповідальністю за приватну аварію відшкодовуються збитки від ушкодження або повної загибелі усього або частини вантажу, у той час як за умовами без відповідальності за ушкодження, крім випадків аварії, відшкодовуються збитки тільки від повної загибелі усього або частини вантажу.

Встановлення факту і причин страхового випадку, розміру збитку, заподіяного застрахованому майну в результаті страхового випадку, документального оформлення й оплати страхування в практиці міжнародного страхування прийнято іменувати ліквідацією збитку.

Ліквідацією збитку завершуються юридичні й економічні взаємини між страхувальником і страховиком, що випливають з договору морського страхування. Страховик вправі шляхом сплати страхової суми звільнити себе від подальших зобов'язань за договором страхування. Про свій намір скористатися цим правом страховик зобов'язаний повідомити страхувальника протягом семи днів із дня одержання від нього повідомлення про страховий випадок і його наслідки і відшкодувати витрати, зроблені страхувальником з метою запобігання або зменшення збитків до одержання їм зазначеного повідомлення страховика.

Тема 9. Комерційна діяльність торговельних посередників на зовнішньому ринку

План лекції

9.1 Методи виходу підприємств на зовнішні ринки

9.2 Комерційна діяльність торговельних посередників на зовнішніх ринках

9.1 Методи виходу підприємств на зовнішні ринки

У міжнародній торговельній практиці використовується три основні методи виходу на зовнішній ринок і здійснення зовнішньоторговельних операцій: прямий; непрямий; змішаний.

Прямий метод припускає налагодження прямих зв'язків між виробником (постачальником) і кінцевим споживачем, тобто постачання товарів безпосередньо кінцевому споживачеві та закупівля товарів у безпосереднього виробника на основі договору купівлі-продажу.

Прямий метод найчастіше використовується фірмами під час продажу та закупівлі на зовнішньому ринку промислової сировини на основі довготермінових контрактів, під час експорту крупногабаритного та дороговартісного обладнання. Здійснення прямих комерційних операцій дозволяє: налагодити більш тісні зв'язки з іншими покупцями; краще вивчити умови ринку і швидше пристосувати свою виробничу програму до попиту та вимог іншого ринку. Це набуло особливо важливого значення в сучасних умовах різкого загострення конкурентної боротьби на світовому ринку.

Прямі зв'язки характеризуються наступними особливостями:

1. Передбачають постачання заздалегідь узгоджених видів продукції, орієнтованої на специфічні вимоги та запит конкурента чи іншого споживача.

2. Носять цілеспрямований характер, оскільки здійснюються на основі попередньо отриманих постачальником замовлень, або заздалегідь узгоджених постачань переважно при постачанні складного та комплектного обладнання. При цьому такі зв'язки не припиняються і після постачання комплектного обладнання, а продовжуються у зв'язку з його монтажем, налагодженням та запуском у експлуатацію, а також технічним обслуговуванням в процесі експлуатації.

Використання методу прямих зв'язків набуло значного поширення в сучасній міжнародній комерційній практиці (за деяким підрахунками в американських фірм на частку прямих зв'язків припадає 2/3 від усіх, у англійських - 70 %).

Непрямий метод припускає купівлю та продаж товарів через торгово-посередницьку ланку на основі укладання спеціального договору (погодження) з торговим посередником, який передбачає виконання останнім певних обов'язків в зв'язку з реалізацією товару продавця. Здійснення торгівлі через посередників може відбуватися наступними шляхами:

1. Через вітчизняні спеціалізовані зовнішньоторговельні об'єднання з укладанням наступних видів договорів:

· договору постачання ­ коли зовнішньоторговельні об'єднання-посередник стає власником товару і діє від власного імені та за свій рахунок. Ці договори укладаються в основному щодо товарів, за якими валютні фонди не утворюються (паливно-сировинна група).

· договору комісії - коли товари не переходять у власність зовнішньоторговельного об'єднання-посередника, яке реалізує товар від свого імені, але за рахунок підприємства.

· договору доручення - коли зовнішньоторговельне об'єднання-посередник укладає від імені підприємства і за його рахунок з іншим партнером контракт, усі обов'язки і права за якими виникають у підприємства.

2. Через закордонні торгово-посередницькі фірми - фірми, які за дорученням експортера-виробника здійснюють операції, пов'язані з купівлею-продажем товарів на основі укладання договору або окремого доручення:

· договору про надання прав на продаж (аналогічного договору постачання, укладається з агентом-покупцем);

· договору комісії (з агентом комісіонером), включають погодження про консигнацію;

· агентського договору (з посередником-агентом), аналогічно договору дорученню.

Непрямим методом, тобто за допомогою торгових посередників, реалізується переважна частка всіх товарів, залучених до міжнародного товарообігу. Особливо значною є роль торгових посередників у збуті стандартного промислового обладнання та споживчих товарів.

Угоди з посередниками завжди містять у собі номенклатуру товарів, у збуті або придбанні яких вони обговорюють територію, яка обмежує їх діяльність, установлюють строк дії угоди та певну позицію посередників цієї території (ринку) з точки зору поєднання прав між ними та їх партнерами - продавцями і покупцями. Експортери та посередники можуть передбачити в угоді нижченаведені права.

Невиключне право продажу не обмежує право продавця самому або через інших посередників на обумовленій території збувати свій товар, аналогічний тому, що входить в угоди з посередником, якому надається невиключного права продажу. При цьому посередник звичайно не має права на отримання винагороди за товар, проданий без його участі. Невиключне право зберігає свободу діяльності експортера, але не створює у посередника впевненості в стабільності його становища на ринку, що утримує його від вкладення капіталів у розвиток збутової мережі, рекламу, технічне обслуговування і т.ін.

Виключне (монопольне) право продажу товарів позбавляє експортера права самостійно або через інших посередників збувати на домовленій території товари, аналогічні тим, що увійшли до угоди з монопольним посередником. Угода може передбачати, що порушення монопольного права тягне за собою сплату продавцем посередникові винагородження за участь у збуті товару, а також оплату штрафних санкцій та збитків.

Переважне право продажу (право першої руки) включає такі угоди, що зобов'язують продавця у першу чергу пропонувати товар посереднику з правом першої руки, і лише після того, як він відмовиться, продавець може збувати цей товар на тій же території самостійно, або через інших посередників. Угода переважного права продажу звичайно не дозволяє продавцеві збувати товар самостійно або через інших посередників на умовах кращих, ніж були запропоновані посереднику з правом першої руки. За порушення цього правила в угоді звичайно передбачається сплата посередникові винагородження, штрафних санкцій, і навіть збитків.

Змішаний метод об'єднує характерні рису прямого та непрямого методів виходу на зовнішні ринки. Використання торгових посередників надає низку переваг промисловим фірмам експортерам. Торгово-посередницькі фірми добре знають вимоги місцевого ринку, мають стійкі ділові зв'язки, здійснюють усю діяльність, пов'язану з постачанням товарів та оформленням документації, мають великі можливості щодо організації реклами, мають можливість брати участь у ярмарках та виставках.

9.2 Комерційна діяльність торговельних посередників

Торговельне посередництво в економічному сенсі дуже широке поняття, яке включає в себе значний перелік послуг з пошуку закордонного контрагента, підготовки та здійснення угоди, кредитування сторін та надання гарантій сплати за товар покупцем, здійснення транспортно-експедиторських послуг та страхування вантажів при транспортуванні, здійснення митних формальностей, проведення рекламних та інших заходів з просування товарів на закордонні ринки, здійснення технічного обслуговування та проведення інших операцій.

До торгово-посередницьких фірм належать фірми, які в юридичному сенсі не залежать від виробника-експортера і споживача товару, діють з метою отримання прибутку у вигляді різниці між закупівельними цінами та цінами продажу, або у вигляді винагородження за надання послуг із просування товарів на зовнішній ринок.

Використання торгових посередників надає низку переваг експортерові, що й зумовлює їх важливу роль на світовому ринку. Використання торговельних посередників дозволяє фірмі-експортеру:

· не вносити якихось значних коштів у організацію збутової мережі на території країни імпортера, оскільки торгово-посередницькі фірми мають власну матеріально-технічну базу (склади, демонстраційні зали, роздрібні магазини і т.ін.);

· звільнитися від турбот, зв'язаних з реалізацією товару (доставка товару в країну імпортера, сортування, упакування, підбір за асортиментом, пристосування до вимог місцевого ринку і т.д.), оскільки посередники мають більш точну і обширну інформацію про ринок збуту;

· використовувати капітал посередників для коротко- та середньотермінованого кредитування.

Здійснення збуту товару через торговельно-посередницькі фірми має також певні недоліки: експортер позбавляється безпосередніх контактів з ринками збуту і цілком залежить від сумлінності, активності та добропорядності посередника. Ринки деяких товарів повністю монополізовані торговими посередниками: використання торгово-посередницької ланки у деяких випадках є необхідністю.

Залежно від характеру взаємовідносин між виробником-експортером та торговим посередником, а також від функцій, які виконує торговий посередник, можна виділити кілька видів торгово-посередницьких операцій: операції з перепродажу; комісійні операції; агентські операції; брокерські операції.

Операції з перепродажу - здійснюються торговими посередниками від свого імені та за свій рахунок. Це означає, що торговий посередник сам виступає стороною угоди як з експортером (тут і далі мається на увазі експортер-виробник), так і з кінцевим покупцем, і стає власником товару після сплати за нього. Виділяють два види операцій з перепродажу:

1. Операції, в яких торговий посередник відносно до експортера виступає як покупець, який отримує товари на основі угоди купівлі-продажу. Він стає власником товару і може реалізувати його на власний розсуд на будь-якому ринку та за будь-якою ціною. Стосунки між експортером і посередником припиняються після виконання сторонами своїх обов'язків, які передбачені в угодою купівлі-продажу.

2. Операції, в яких експортер надає право торговому посереднику продати свій товар на певній території протягом обумовленого часу на основі договору про надання права на продаж, який визначає тільки загальні положення, які регулюють відносини сторін у реалізації товару. Для його виконання посередник укладає самостійно з покупцем контракти купівлі-продажу, в яких зазначаються суттєві умови договору. Угода купівлі-продажу між продавцем та покупцями (торговими посередниками) укладається відповідно до умов договору про надання права на продаж між експортером і торговцем за договором.

Посередництво торговців за договором про надання права на продаж полягає у сприянні просуванню товару від експортера до кінцевого споживача на певній території, а також, якщо це треба, включає організацію технічного обслуговування проданих товарів, забезпечення покупця запасними частинами та ін. До обов'язків торговця за договором, що знаходиться на території продавця, може входити отримання замовлень від інших покупців і розміщення їх у виробника (продавця) від власного імені та за свій рахунок. Якщо передбачена спеціальна угода, то до обов'язків торговця за договором, котрий знаходиться в країні імпортера, може включатися організація складу і постачання товару кінцевому споживачеві зі складу, здійснення реклами, демонстрація зразків товару на складі та ін.

Комісійні операції полягають у здійсненні однією стороною, що іменується комісіонером, за дорученням іншої сторони, що іменується комітентом, угод від свого імені, але за рахунок комітента. Взаємовідносини між комісіонером і комітентом регулюються договором комісії, відповідно до якого комісіонер не купує товари комітента, а лише укладає угоди купівлі продажу товарів за рахунок комітента, який залишається власником товару до його передачі в розпорядження покупця.

Комісіонер зобов'язаний вживати всіх заходів до забезпечення збереження доручених йому товарів та відповідати за їх втрату або пошкодження, якщо це відбудеться з його провини. Він укладає договір купівлі-продажу з покупцем від свого імені й сам отримує плату за товар. У договорі комісії встановлюється порядок визначення ціни, за якою комісіонер продає товари комітента. Вона може бути встановлена як мінімальна (з наданням комісіонерові права визначення остаточної продажної ціни), або як максимальна. У договорі обумовлено, щоб завищення ціни не спричиняло зниження конкурентоспроможності товару.

За посередництво комісіонер отримує від комітента винагородження, зазначене в договорі. Це можуть бути певні відсотки від суми угоди (вони коливаються в межах до 10 %), або різниця між ціною комітента і ціною реалізації, що назначив комісіонер.

Звичайно комісіонер не відповідає перед комітентом за виконання договору купівлі-продажу третьою особою. Проте іноді в комісійний договір включаються умови, за якими комісіонер ручається за виконання угоди третьою особою, з якою він уклав договір за рахунок комітента. З огляду на цю умову, комісіонер за певну платню зобов'язується гарантувати захист комітента від будь-яких збитків, які останній може мати внаслідок несплати покупної ціни покупцем за випадку його неплатоспроможності.

Різновидом комісійних операцій є операції консигнації. Консигнація - це умова продажу товарів через консігнаційні склади посередників, коли право власності на товар, який надійшов на склад посередника, залишається за експортером до моменту продажу його покупцеві. Зберігання товару на складі та його передпродажна підготовка здійснюється за рахунок експортера. Звичайні умови консигнації - це зберігання товару на складі посередника строком 1­1,5 роки. Якщо в цей період товар не буде проданий, то він повертається до експортера за його рахунок. Консигнаційні умови продажу товару застосовуються в експорті машин, обладнання, запасних частин та вузлів, товарів широкого споживання у тих випадків, коли важливо не втратити час продажу, оптимальний з точки зору ефективності угоди, або коли чинник негайного постачання товару має важливе значення (наприклад, постачання запасних частин і деталей для обладнання, що знаходяться в експлуатації).

Консигнаційні операції здійснюються на основі договору консигнації, до якого застосовуються норми законодавства про договір комісії. Під договором консигнації розуміється такий договір, відповідно до якого одна сторона (консигнатор) зобов'язується за дорученням іншої (консигнанта) у певний час (строк дії договору консигнації) за обумовлену винагороду продати від свого імені і за рахунок косигнанта товари, які надійшли на склад в країні консигнатора.

Продаж товарів зі складів, які знаходяться в країні збуту, значно полегшує освоєння нових ринків, оскільки іноземні покупці мають можливість ознайомитися з виробами, які їх зацікавили, не лише за каталогами та прейскурантами, але й безпосередньо оглядаючи їх на складі та перевіряючи в роботі.

Агентські операції полягають у дорученні однією стороною, що іменується принципал, незалежній від неї іншій стороні, яка іменується агент, здійснення фактичних і юридичних дій, пов'язаних з продажем або купівлею товару на обумовленій території від імені та за рахунок принципала. Агентські операції здійснюються на основі агентської угоди.

Незалежність агента виявляється в тому, що він не перебуває в трудових відносинах з принципалом і може здійснювати свою діяльність самостійно за певну винагороду. Агент у більшості випадків є юридичною особою, зареєстрованою в торговельному реєстрі. Хоча агент і зобов'язаний діяти в межах повноважень, визначених в агентській угоді, він не підлягає прямому контролю і нагляду з боку принципала. Діяльність агента відрізняється від торговця за договором, бо агент сприяє лише здійсненню угоди, але сам у ній не бере участі.

Брокерські операції полягають у встановленні через посередника брокера контакту між продавцем та покупцем (а також між страхівником та страхувальником, між судновласником та фрахтувателем). Незалежно від того, якою конкретною діяльністю займається брокер, він завжди виступає як посередник у вузькому юридичному сенсі, здійснює лише фактичні дії. Брокер ніколи не стає стороною договору, а виступає винятково з метою зведення сторін, які беруть на себе обов'язки за угодою, яка укладається за допомогою брокера. На відміну від агента, брокер не є представником, він не перебуває в договірних відносинах з жодною зі сторін та діє на основі окремих доручень.

Брокерові надаються спеціальні повноваження на укладання кожної окремої угоди, і він зобов'язаний діяти суворо в межах цих повноважень. Брокер повинен виконувати вказівки свого клієнта і на першу його вимогу повинен надати звіт про всі проведені ним операції. Коли укладанню угоди передували тривалі переговори у зв'язку з уторгуванням умов, брокер повинен отримувати повноваження на кожній черговій стадії. Брокерові може бути доручений контроль за виконанням угоди, яку було укладено за його посередництва. За дорученням своїх клієнтів, брокер може взяти на себе добирання партії товарів визначеного асортименту, інформації про стан ринку і т.ін.

За свої послуги брокер отримує обумовлене винагородження, розмір якого за товарних операцій коливається від 0,25% до 2-3%. Брокер не має права представляти інтереси іншої сторони в угоді та приймати від другої сторони комісійні або винагородження, за виключенням тих випадків, коли на це мається згода клієнта. Часто в якості посередників виступають два брокери: один - за дорученням покупця, інший - за дорученням продавця.

Таким чином, більше половини світового обігу товарів реалізується через велику кількість посередників. Необхідність звернення до них, передусім, викликана тим, що в багатьох комерційних підприємств, фірм, відсутній досвід самостійного дослідження зовнішнього ринку, пошуку вигідних іноземних контрагентів, кваліфікованого здійснення взаємних розрахунків, чіткого та правильного формування умов контрактів.

Тема 10. Організація та функціонування підприємств з іноземним капіталом

План лекції

10.1 Цілі та шляхи створення підприємств з іноземними інвестиціями

10.2 Визначення економічної ефективності діяльності підприємств з іноземними інвестиціями

10.1 Цілі та шляхи створення підприємств з іноземними інвестиціями

У ринковій економіці мається кілька етапів у реалізації різних форм зовнішньоекономічної діяльності. Початковим етапом зовнішньоекономічної діяльності є разові зовнішньоторговельні контракти, що укладаються між вітчизняними і закордонними контрагентами як прямо, так і через посередників. Наступним етапом у поглибленні діяльності вітчизняного підприємства на зовнішньому ринку є створення спеціалізованих служб, відповідальних за укладання контрактів і виконання угод Аналогічним образом діють і закордонні фірми.

Важливим етапом у розвитку взаємин між фірмами, компаніями закордонних підприємствами є відкриття зовнішньоекономічної діяльності України

Потім настає етап співробітництва інофірм із вітчизняними контрагентами. Даний етап включає наступні види спільного співробітництва:

1) технічне співробітництво по пуску об'єкта;

2) укладання і виконання договорів підряду;

3) будівництво об'єктів на компенсаційній основі;

4) створення підприємств з іноземними інвестиціями.

У залежності від галузі економіки етап співробітництва може містити всі чотири види спільної діяльності, особливо це актуально при будівництві підприємств "під ключ" з наступною спільною його експлуатацією. Але цілком можливе використання одного, двох, трьох видів спільного співробітництва

Технічне сприяння по пуску об'єкта - це найбільш проста форма співробітництва, що містить для постачальника один головний обов'язок забезпечення своєчасного пуску об'єкта в дію.

При виконанні договорів підряду виникають додаткові обов'язки, що полягають у виведенні об'єкта на проектну потужність і забезпеченні функціонування його протягом гарантійного терміну.

Більш глибокий ступінь співробітництва полягає в умові будівництва об'єкта на комплексній основі в зв'язку з тим, що звичайно частина витрат у цьому випадку покривається продукцією спорудженого підприємства (шахта, кар'єр, завод, фабрика, і т.п.). У даному випадку в наявності мається пряма економічна зацікавленість підрядчика в ефективності функціонування об'єкта, що забезпечує виробництво високоякісної і конкурентоздатної на світовому ринку продукції.

І, нарешті, вищою формою співробітництва є створення спільних підприємств, при якій іноземні і вітчизняні інвестиції з'єднуються разом. Спільне підприємництво є реальним напрямком творчої взаємодії економічних і науково-технічних потенціалів різних країн світу.

Створення спільних підприємств (СП) у світі, і особливо в Україні, сприяє формуванню необхідної для розвитку економіки ринкової інфраструктури. Для спільних підприємств характерні більш передова технологія, більш високий рівень продуктивності праці, фондовіддачі, ефективності експорту, культури виробництва, надання послуг, а також заробітної плати. Створення СП розглядається як одна з найефективніших форм залучення іноземних інвестицій в економіку України, як фактор підвищення конкурентоздатності галузі і українських підприємств на світовому ринку.

Створення підприємств з іноземними інвестиціями з партнерами закордонних країн припускає для України досягнення таких цілей:

· випуск товарів для задоволення потреб внутрішнього ринку країни з урахуванням наявності попиту на цю продукцію за рубежем;

· підвищення конкурентоздатності товару на ринку, галузі в цілому;

· залучення в економіку країни сучасних технологій й устаткування, використання передової закордонної техніки;

· одержання доступу до закордонних методів керування;

· придбання досвіду в сфері керівництва кадрами і виробничим процесом;

· збільшення обсягів експорту на основі випуску конкурентоздатних товарів на світовому ринку;

· створення сучасних виробництв високоякісної продукції, що дозволяє скоротити імпорт або цілком відмовитися від нього;

· залучення іноземних капіталовкладень і одержання доступу до додаткових матеріальних і фінансових ресурсів;

· підвищення кваліфікації кадрів в області технології, організації і керування;

· одержання іноземної валюти;

· використання торговельної марки партнера для поліпшення процесу збуту і підвищення конкурентоздатності;

· розвиток експортної бази і скорочення нераціонального імпорту;

· поліпшення матеріально-технічного забезпечення за рахунок одержання від закордонного партнера дефіцитних матеріалів, що не виготовляються ними;

· поділ комерційного ризику з іноземним партнером у випадку фінансового краху.

Очевидно, що конкретне рішення про створення СП приймається при урахуванні впливу різного роду факторів, до яких можна віднести:

· наявність виробничо-технологічного потенціалу, доступ до ресурсів;

· оцінку позиції підприємства щодо привабливості ринку (місткість ринку, відносна прибутковість справи, бар'єри для вступу в ринок, розміри ринку, тенденції його розвитку);

· оцінку позиції підприємства щодо конкурентів (число, масштаб конкурентів, свої переваги, динаміка цін -- тенденції конкурентів, організація збуту і т.д.);

Відповідно, у закордонних партнерів є свої мотиви і цілі при створенні СП в Україні. У першу чергу до них можна віднести:

· освоєння нових ринків;

· вихід на внутрішній ринок України з товарами, на які мається великий попит та закріплення на ринку на можливо більш тривалий термін;

· скорочення витрат виробництва (скорочення капітальних витрат і зниження ризику при створенні нових потужностей) за рахунок використання дешевої робочої сили, використання розроблених в Україні винаходів і "ноу-хау";

· приплив ресурсів (придбання нових джерел сировини і відновлення виробничої бази), тобто доступ до ресурсного потенціалу України;

· для виробництва товарів, реалізованих на світовому ринку.

Звичайно, потрібно обов'язково враховувати, що іноземні партнери ставлять перед собою в першу чергу цілі, що відповідають глобальним стратегіям фірм. Важлива власна презентація на раніше недоступних ринках. Тобто у закордонних партнерів присутня як виробничо-економічна, так і маркетингова мотивація створення СП.

Крім всього іншого, існують і специфічні мотиви, що впливають на ухвалення рішення про створення СП:

· національні, коли інвесторами є колишні громадяни цієї країни або СП створюється засновниками однієї національності;

· особистісні, якщо рішення про створення приймається на родинних початках;

· екологічні, якщо вирішується задача виносу екологічно шкідливих виробництв;

· підвищення престижу й інші соціально-психологічні прагнення.

При усьому своєму розходженні цілі підприємств-партнерів повинні узгоджуватися, а не суперечити одна одній. Виявлено основні труднощі і проблеми, що ускладнюють у даний час діяльність підприємств з іноземними інвестиціями в Україні:

1) нестача досвіду у осіб, що беруть участь у переговорах по правових, економічних, валютно-фінансових питаннях.

2) слабість технологічних і фінансових можливостей вітчизняних підприємств;

3) помилки в прогнозах ринкової кон'юнктури;

4) відсутність методів і засобів виміру якісних параметрів виробів;

5) недосконале ціноутворення;

6) з боку закордонних партнерів іноді спостерігається прагнення використовувати не саму передову технологію, і помітно їхнє бажання на основі підприємства з іноземними інвестиціями розширити ринок збуту свого устаткування;

7) розбіжність в управлінських і маркетингових концепціях приводять до розбіжності у виборі цілей і позицій партнерів.

При дослідженні проблем становлення і розвитку спільних підприємств необхідно звернутися до різних аспектів, що забезпечують процес створення і нормального функціонування СП. Це такі аспекти, як правове, економічне й організаційне забезпечення створення і розвитку СП. Тут представляється важливим виявити основні закономірності і проблеми при організації і реєстрації СП, підборі партнера, здійсненні необхідних економічних і правових операцій (створення статутного фонду, врегулювання податкових виплат), розглянути моменти, що позитивно чи, навпроти, негативно впливають на даний процес, спробувати знайти шляхи рішення виникаючих проблем.

У процесі створення СП і його подальшого функціонування в першу чергу партнери зіштовхуються з правовими питаннями. Тому доцільно розглянути основні принципи правового забезпечення створення і розвитку СП в Україні і їхній вплив на діяльність даних підприємств.

У сучасній літературі СП із закордонними партнерами на території України визначаються як підприємства, об'єднання або які-небудь інші організаційні одиниці, у яких бере участь крім організації держави фірма (організація) будь-якої іншої країни з метою спільного виробництва, збуту продукції, проведення науково-дослідних робіт, будівництва, технічних консультацій, технічного сервісу, надання транспортних, фінансових, страхових послуг, обслуговування побутової сфери і т.д.

До СП, що створюються на території України, можна віднести: виробничі підприємства, торговельні фірми, впроваджувальні й інші сервісні організації, що здійснюють господарську діяльність від свого імені, на базі загальної власності й в інтересах учасників спільного підприємства.

У рамках СП партнери повинні домовитися про об'єднання фінансових ресурсів, найчастіше у формі пайових внесків, спільному здійсненні визначеної діяльності у виробничій сфері або в сфері послуг, спільному розподілі прибутків і ризиків.

Учасники спільних підприємств є юридичними особами і здійснюють свою діяльність на основі договорів і відповідно до законодавства України і статуту СП.

Порядок створення, ліквідації, організаційно-правові форми і режим діяльності підприємств з іноземними інвестиціями і, зокрема, спільних підприємств визначаються діючої на території України Законом “Про режим іноземного інвестування” від 25.04.1996 р., а також іншими законодавчими актами, що впливають на формування і розвиток даних підприємств.

СП можуть створюватися у вигляді акціонерних та інших господарчих товариств і товариств, утворення і функціонування яких передбачаються діючим в Україні законодавством. Підприємства з іноземними інвестиціями включають:

· підприємства з пайовою участю іноземних інвесторів (тобто спільні підприємства), а також їхні дочірні підприємства і філії;

· підприємства, що цілком належать іноземним інвесторам;

· філії іноземних юридичних осіб.

Створення СП може здійснюватися шляхом його установи або придбання частки участі (паю, акції) іноземним інвестором у раніше заснованому підприємстві без іноземних інвестицій. Причому для створення СП необхідне проведення відповідних експертиз, особливо якщо мова йде про великомасштабні проекти, зокрема, велика увага приділяється проведенню екологічної експертизи, що особливо важливо для України саме зараз, тому що існує тенденція створення СП із метою виносу екологічно шкідливих виробництв із територій країн.

При створенні СП важливу роль грає прийняття установчих документів: договору і статуту СП. Вони повинні визначати мету і предмет діяльності підприємства, склад учасників, розмір і порядок формування статутного фонду, розмір часток учасників, структуру, склад і компетенцію органів керування, порядок прийняття рішень, перелік питань, що вимагають одноголосності, порядок ліквідації СП. Вклади в статутний фонд СП оцінюються за узгодженням між його учасниками на основі цін світового ринку або за домовленістю учасників. Оцінка може здійснюватися як в національній, так і в іноземній валюті (з перерахуванням у національну за офіційним курсом). В обов'язковому порядку СП повинне бути зареєстровано державними (реєстраційна палата при Міністерстві економіки України), регіональними чи локальними органами влади. Ліквідація СП здійснюється на підставі діючих на території України законодавства для відповідних організаційно-правових форм підприємств.

СП можуть займатися будь-якими видами діяльності, не забороненими діючим на території України законодавством. Для здійснення страхової, посередницької і банківської діяльності СП необхідно придбати відповідну ліцензію. Оподатковування СП регулюється існуючими законодавчими актами, з доповненнями, де зазначені обмеження і податкові пільги, що доцільно розглядати з погляду економічного забезпечення функціонування СП.

Співробітниками СП можуть бути як громадяни Росії, так і іноземні громадяни. Трудові відносини -- найм, звільнення, режим праці і відпусток, оплата праці, гарантія і компенсація регулюються колективним договором та індивідуальними трудовими договорами (контрактами).

Сфера економічного забезпечення СП досить велика і багатогранна. Насамперед зупинимося на питаннях фінансування СП: утворення його джерел, співвідношення внесків учасників у статутний капітал, а також проблеми оподатковування і розрахунків показників ефективності функціонування СП.

Джерелами фінансування СП є грошові вклади в статутний фонд, амортизаційні відрахування, резервний і інший фонди СП, призначені для розвитку науки і техніки, кредити. Аналіз структури і джерел фінансування капітальних вкладень СП, пропонований сучасною економічною літературою, дозволяє представити схему (рис. 10.1).

Основний капітал Оборотний капітал

Право користування землею, іншими ресурсами, будинку, спорудження, основне устаткування, ліцензії і ноу-хау, допоміжне устаткування, транспортні засоби	Сировина і матеріали, що комплектують вироби, грошові кошти, у тому числі на фінансування підготовки кадрів, маркетингові дослідження, заробітну плату, відрядження і т.п.
Власні внески учасників	Позикові засоби
Внесок вітчизняного учасника СП	Внесок іноземного учасника СП	Притягнуті вітчизняним учасником		Притягнуті іноземним учасником

Рис. 10.1 Структура і джерела фінансування капітальних вкладень СП.

Основний і оборотний капітали складають статутний фонд по вартості. Грошові вклади в статутний фонд можуть бути внесені у вигляді: вартості будинків, споруджень, устаткування, інших матеріальних цінностей; прав користування землею, водою й іншими природними ресурсами, будинками, спорудженнями, устаткуванням, а також у вигляді інших майнових прав (у тому числі на використання винаходів, ноу-хау і т.д.); коштів учасників СП. За домовленістю між учасниками СП оцінка їхніх вкладів у статутний фонд може здійснюватися як у національної, так і в іноземній валюті. Внесок вітчизняного учасника в статутний фонд оцінюється в гривнях за договірними цінами з урахуванням цін світового ринку або в іноземній валюті при перерахуванні по офіційному валютному курсі. Внесок іноземного учасника оцінюється в тому ж порядку, з перерахуванням вартості внеску в гривні за офіційним курсом.

При оцінці землі партнери виходять з розрахунків, що роблять безпосередньо місцеві органи влади. У визначених випадках партнери домовляються про оцінку земельної ділянки, виходячи з оцінок, що діють у країні-партнері. При цьому приймаються до уваги такі характеристики, як: географічне положення ділянки землі, забезпеченість електроенергією, далекість від постачальників сировини і ринків збуту, геологорозвідувальні й інші характеристики.

Вартість ліцензій і ноу-хау визначається на основі виду переданого по ліцензії об'єкта або його правової охорони, ціни одиниці продукції, виробленої по ліцензії, а також обсягу продукції, наміченої до випуску протягом терміну дії ліцензії. У цілому це питання вирішується між партнерами на комерційній основі.

Оборотний капітал може бути представлений у гривнях, у вільно конвертованій валюті, у сировині і матеріалах, необхідних для початкової стадії організації виробництва спільного підприємства.

Міжнародна практика показує, що найбільш прийнятна форма фінансування СП -- проектне фінансування (project finance). Економіст Стін Ренсен дає таке визначення проектного фінансування: "фінансування окремої економічної одиниці, при якому кредитор виходить з того, що потоки готівки даної економічної одиниці є первинними джерелами засобів для погашення кредиту, а її власні засоби -- забезпеченням кредиту".

Фінансування проектів називають ще балансовим фінансуванням, де недостача власних засобів учасників проекту заміщається банківським кредитом. При здійсненні проектного фінансування мається можливість маневрувати засобами для задоволення інтересів і кредитора і позичальника, що дозволяє віднести метод проектного фінансування до ведучих форм фінансування СП.

Основою проектного фінансування є кваліфіковані економічні і фінансові розрахунки по проекту, що дозволяють зробити висновок про здатність проекту генерувати виторг у національній і іноземній валютах в обсязі, достатньому для своєчасного погашення кредиту і нарахованих відсотків, здійснення інших виплат і прийнятності для кредитора (гаранта) проектних ризиків.

У рамках аналізу проблем економічного забезпечення створення і функціонування СП необхідно зупинитися і на умовах фінансування, що забезпечують успішне становлення і розвиток СП:

· ефективне по можливості використання коштів (на різних рівнях керування);

· забезпечення економічної зацікавленості колективу в проведенні робіт зі створення й освоєння виробничих потужностей;

· здійснення чітко організованого фінансового контролю за ефективністю витрат.

Специфіка фінансів СП зв'язана з характером і особливостями виникаючих у цій сфері розподільних відносин. Об'єкт розподілу в рамках СП -- виторг від реалізації продукції (послуг). Узагалі фінансові відносини СП можуть здійснюватися в процесі розширеного відтворення між такими економічними агентами, як:

· держава і СП (при здійсненні платежів у бюджет);

· органи матеріально-технічного постачання і СП (операції по закупівлі сировини, матеріалів, устаткування, послуг);

· фінансово-кредитні органи і СП (використання і погашення кредитів);

· кадри (робітники та службовці) і СП (залучення до діяльності в СП і оплата праці).

Основна форма фінансових відносин СП із державою -- оподатковування. Законодавча основа оподатковування іноземних інвестицій в Україні формується одночасно в двох напрямках: внутрішнє податкове законодавство і міжнародне податкове законодавство.

У внутрішнім податковому законодавстві сформувався підхід, що передбачає поширення національного режиму оподатковування на іноземні інвестиції, у тому числі здійснювані шляхом створення підприємств з іноземними інвестиціями.

...