Зовнішньоекономічна діяльність підприємства

г) обсяг імпортного комерційного кредиту, коли здійснюється попередня оплата товару, або експортеру необхідно поповнити частину своїх обігових коштів за рахунок майбутньої поставки товару імпортеру;

д) сума банківського кредиту в зовнішньоторговельній угоді, коли існує ризик неплатежу з боку імпортера або експортера.

Страхування валютних ризиків здійснюється за наступними принципами:

1. Платність страхових сум за послуги. Розмір страхової премії обумовлюється у страховому полісі, а виплата страхової премії згідно зі світовою практикою здійснюється у валюті, в якій було сплачено страхову премію.

2. Поділ ризику, тобто обсяг страхування не повинен включати всю суму угоди. Необхідно, щоб можливих втрат за випадку неплатежу зазнав імпортер (експортер) до самоутримання, що підвищує ступінь його відповідальності за вибір контрагента.

3. Диференціація умов страхування, що стосується розміру страхової суми та частки власного утримання.

4. Добровільність страхових ризиків як для страхувальника, так і для страхувача.

5. Обов'язкове страхування політичних ризиків при експортуванні до країн, що розвиваються. Оцінити і прогнозувати виплати страхової суми за політичними ризиками складно, їх страхування останнім часом приводить до негативних результатів для страхувача внаслідок кризи міжнародної заборгованості.

Операції зі страхування валютних ризиків українських учасників ЗЕД з 1992 року здійснюється НБУ та банками, що мають ліцензії на право здійснення валютних операцій. Таке страхування відбувається відносно групи вільно конвертованих валют строком до 1-го року (форвардні операції).

Тема 7. Організація і технологія міжнародних перевезень

План лекції

7.1 Транспортне забезпечення ЗЕД

7.2 Організація міжнародних перевезень основними видами транспорту

7.3 Транспортні умови угоди та порядок оформлення міжнародної транспортної документації

7.1 Транспортне забезпечення ЗЕД

При будь-якій зовнішньоторговельній операції проданий товар попадає в сферу міжнародного обміну. За допомогою засобів транспорту товар переміщується від місця його виробництва до пункту споживання, тобто між двома і більше країнами. При цьому транспорт продовжує процес виробництва товару в межах сфери обігу, додаючи до його первинної вартості вартість виробленої під час переміщення транспортної продукції.

Транспорт - це сукупність шляхів сполучення та засобів пересування, а також різних споруджень та пристроїв, що забезпечують їх нормальну роботу. Продукція транспорту - це процес переміщення товарів від постачальника до споживача.

Звичайно процес доставки товару в міжнародній торгівлі включає:

· його перевезення від внутрішнього пункту виробництва до прикордонного пункту країни-експортера;

· міжнародну транзитне чи морське перевезення від пункту країни-експортера до прикордонного пункту країни-імпортера (якщо між країнами не встановлений спільний кордон);

· транспортування від прикордонного пункту країни-імпортера до внутрішнього пункту споживача товару.

Транспортні операції вважаються міжнародними, якщо вони пов'язані з переміщенням зовнішньоторгових вантажів на зовнішніх відносно країни-продавця і країни-покупця участках маршруту перевезення. Міжнародні транспортні послуги, являючись специфічним товаром, продаються та купуються на міжнародних транспортних ринках, які різняться в залежності від видів транспорту, географічних районів перевезення та видів перевозимих вантажів.

В залежності від видів транспорту, що використовуються у перевезеннях, розрізняють морські, річкові, повітряні, залізничні, автомобільні, трубопровідні перевезення. Міжнародні перевезення, що обслуговуються одним видом транспорту, мають назву прямих. У тих випадках, коли для міжнародного перевезення вантажів послідовно використовуються два чи більше видів транспорту, мають місце змішані (комбіновані) перевезення. Якщо таке перевезення оформлене одним (наскрізним) транспортним документом, який покриває усі види транспорту, що беруть у ній участь, воно називається прямим змішаним. Класифікація транспортних операцій у ЗЕД наведена у табл. 7.1.

Таблиця 7.1 - Класифікація транспортних операцій у ЗЕД

№ п/п	Ознаки класифікації	Види операцій
1.	За предметом транспортних операцій	Вантажні, пасажирські, багажні
2.	За видом транспорту	Водні (морські, річкові), повітряні, залізничні, автомобільні, трубопровідні, змішані
3.	У залежності від транспортної характеристики товару	Навалочні вантажі (руда, вугілля, зерно, мінеральні добрива), наливні (нафта, рослинні олії, рідкі хімічні вантажі), генеральні чи товарно-штучні (напівфабрикати, продовольчі товари)
4.	За періодичністю	Регулярні і нерегулярні рейси: лінійне і трампове судоплавство, регулярне повітряне сполучення і чартерні рейси
5.	У залежності від порядку проходження кордону	Перевантажувальні і безперевантажувальні
6.	За видом транспортно-технологічної системи	Контейнерні, паромні, ліхтерні, ролкерні
7.	В залежності від завершення перевезення в сусідній країні	Сусідні, транзитні, кільцеві
8.	За видами сполучень	Прямі, непрямі: ломані з кількома перевізниками, з перевідправленням за одним чи кількома договорами перевезення
9.	В залежності від складу учасників процесу перевезення	Що здійснюються виробником товару, продавцем чи покупцем, замовником товару, перевізником посередником
10.	В залежності від місця проведення	Що здійснюються всередині країни на території інших країн

Вибираючи засіб доставки конкретного товару, відправники беруть до уваги такі фактори: швидкість, частота поставок, ритмічність поставок, можливість перевезення різних видів вантажу, приступність (кількість географічних пунктів, що обслуговуються), вартість (за тоно-милю).

Завдяки контейнеризації - завантаження товару в шухляди або трейлери, що легко перевантажувати з одного виду транспорту на інший - відправники все частіше використовують два чи більше види транспорту.

Рейсовий контрейлер - це перевезення з використанням залізничного й автомобільного транспорту.

Судновий контрейлер - це перевезення з використанням водяного й автомобільного транспорту.

„Рейка-судно” - це перевезення з використанням водяного і залізничного транспорту.

„Повітря-шосе” - це перевезення з використанням повітряного й автомобільного транспорту.

Під час транспортування вантажів потрібне погодження технічних, фізико-хімічних характеристик вантажів з техніко-експлуатаційними характеристиками транспортних засобів, при цьому мета - захистити товар від атмосферних, температурних та динамічних впливів, а також забезпечити мінімум витрат.

У більш широкому значенні міжнародні транспортні послуги включають крім перевезення вантажів різні супутні операції: доставка вантажу від складу відправника до ближчого транспортного терміналу; його завантаження на магістральні транспортні засоби; перевантаження на інші види транспорту у проміжних пунктах; розвантаження у пункті призначення; тимчасове зберігання вантажу у проміжних пунктах і переоформлення транспортних документів.

Витрати, пов'язані з виконанням супутніх транспортних операцій та витрати з перевезення вантажу магістральними видами транспорту створюють повні транспортні витрати вантажовласника.

Транспортні конвенції визначають основні реквізити, а за низки випадків - і форму транспортних документів, які застосовується під час міжнародних перевезень.

Регулювання міжнародних морських перевезень здійснює Міжнародна морська організація (ИМО) - 1848-1958-1982рр., Брюссельська конвенція про уніфікацію деяких правил щодо коносаменту - 1924-1968рр., міжнародна конвенція про вантажну марку (1966/1968рр.), Міжнародна конвенція про безпечні контейнери (1972/1977рр.) та ін. Морські перевезення пасажирів і багажу регулюються Афінською конвенцією про морські перевезення пасажирів, їхнього багажу, транспортних засобів і ручної поклажі.

Міжнародні залізничні перевезення регулюються багатосторонніми угодами про міжнародні залізничні перевезення є Бернські конвенції про перевезення вантажів і пасажирів, котрі були укладені наприкінці XIX століття. Надалі вони неодноразово переглядалися і в даний час діє Угода про міжнародні залізничні перевезення в редакції 1980 р. (КОТІФ/COTIF). СРСР не був учасником КОТІФ, але норми цієї угоди застосовувалися і застосовуються при перевезеннях радянських, а нині українських вантажів територією країн-учасниць, а також при перевезенні вантажів із країн-учасниць КОТІФ в Україну.

Міжнародні автомобільні сполучення регулюються Женевською Конвенцією про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПВ) (CMR) і Європейською угодою про міжнародні автомобільні перевезення небезпечних вантажів, що вступили в силу відповідно у 1961 і 1968 роках. З метою спрощення митних процедур у міжнародному автомобільному сполученні європейських країн у 1959 р. була укладена Митна конвенція про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки міжнародного дорожного перевезення (що вступила в силу в 1978 p.).

Женевська Конвенція застосовується до всякого договору дорожного перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів, коли місце навантаження і місце доставки вантажу, що зазначені в контракті, знаходяться на території двох різних країн, з яких принаймні одна є учасницею Конвенції.

Перевезення вантажів авіатранспортом регулюється повітряним кодексом. Регулювання міжнародних авіаперевезень, котрі виконуються на регулярній основі, здійснюється відповідно до Конвенції про уніфікацію деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень (Варшавської конвенції 1929 p.), доповненої пізніше Гаазьким протоколом 1955 p., Гватемальським протоколом 1971 р. і Монреальским протоколом 1975 р. Також регулювання здійснюється Міжнародною організацією громадянської авіації (ІКАО) - 1947р., Регіональними міжурядовими організаціями громадянської авіації, Європейською організацією з безпеки аеронавігації (ЄВРОКОНТРОЛ) - 1963р., Міжнародної асоціацією повітряного транспорту (ІАТА) - 1945р.

Важливою особливістю транспорту є ефект, який виникає при перевезенні товару і полягає в тому, що він не може виникнути окремо від транспорту, зберігатися і реалізуватися у відриві від нього. Особливістю транспорту у ЗЕД є вплив на продукцію транспорту всіх факторів, які характеризують розвиток ринкової економіки: коливань цін на пальне, співвідношення попиту та пропозиції на перевезення вантажів, стану політичних та економічних відносин між державами.

7.2 Організація міжнародних перевезень основними видами транспорту

Міжнародний водяний транспорт включає міжнародні морські та річкові перевезення.

Морський транспорт вважається найбільш універсальним видом транспорту, що спеціалізується на обслуговуванні міжнародної торгівлі.

Морські перевезення здійснюються різними типами судів, що підрозділяються на:

1. Вантажні судна:

· універсального призначення (призначені для перевезення генеральних і насипних вантажів);

· ролкери з горизонтальним способом завантаження і розвантаження, призначені для перевезення генеральних та насипних вантажів;

· контейнеровози (застосовуються для перевезення генеральних вантажів у контейнерах між обладнаними терміналами на регулярних лініях);

· ліхтеровози (призначені для перевезення вантажів у змішаному морському і річковому сполученні);

· лісовози;пороми (використовуються для перевезення вантажів у залізничних вагонах на судноплавних лініях порівняно невеликої довжини);

· судна для перевезення великовагових і великогабаритних вантажів до місць будівництва об'єктів;

· балкери (призначені для перевезення навалочних і насипних вантажів);

· рефриджераторні судна;

· танкери (застосовуються для перевезення нафти й інших рідких хімічних вантажів);

· нафтобалкери (комбіновані судна, призначені для перевезення навалочно-насипних і наливних вантажів);

2) пасажирські судна;

3) криголамні судна;

4) гідрографічні судна;

5) аварійно-рятувальні судна (буксири-рятувальники, плавучі крани й ін.);

6) службово-допоміжні (буксири, лоцманські судна й ін.).

У міжнародному судноплавстві склалися дві форми організації перевезень: лінійне (регулярне) і трампове (нерегулярне).

Міжнародне лінійне судноплавство організується морськими перевізниками на стійких географічних напрямках міжнародної торгівлі. Особливостями лінійного судноплавства є закріплення суден на даному напрямку і їхні регулярні заходи у визначені порти по заздалегідь об'явленому розкладу. Перевезення оплачуються відправниками вантажу за ставками тарифу, що встановлюються перевізниками, і друкуються у спеціалізованій пресі. Ці тарифи регулюються лінійними конференціями, які представляють собою об'єднання судновласників, що монополізували перевезення вантажів на конкретних напрямках.

На відміну від лінійного у трамповому судноплавстві судна експлуатуються на нерегулярній основі. Вони не закріплюються за визначеними напрямками, а вільно переміщуються з однієї секції фрахтового ринку в іншу в залежності від попиту на тонаж і від пропозиції вантажів.

У практиці торгового мореплавства застосовуються такі види фрахтування судів:

1. Фрахтування на умовах рейсового чартеру (voyage charter), яке поділяється на:

· фрахтування на один рейс (single voyage) -- договір, за яким судновласник за визначену плату (фрахт) зобов'язується перевезти обумовлений вантаж з одного або декількох портів відправлення в один або кілька портів призначення;

· фрахтування на послідовні рейси (consecutive voyages), тобто договір про перевезення великої кількості однорідного вантажу в тому самому напрямку на тому самому судні;

· фрахтування за генеральним контрактом (general contract), тобто договір, по якому судновласник зобов'язується протягом визначеного періоду перевезти визначену кількість вантажу;

2. Фрахтування на умовах тайм-чартеру (time charter) -- це договір, відповідно до якого судновласник зобов'язується надати фрахтувальнику за винагороду і на обумовлений термін визначене судно для досягнення визначених цілей (перевезення вантажів чи пасажирів, проведення наукових досліджень, портових робіт і т.п.). У залежності від способу визначення тривалості оренди підрозділяється на звичайний тайм-чартер і кругові рейси. Судновласник зобов'язаний лише утримувати судно у справному стані та оплачувати утримування екіпажу. Фрахтівник несе решту витрат (наприклад, портові збори) і сплачує орендну плату судновласникові.

3. Фрахтування на умовах димайз-чартер -- це договір, відповідно до якого володіння судном і контроль над ним на термін дії договору переходить до фрахтувальника, тобто це оренда судна без екіпажа. Члени команди стають службовцями наймача, котрий бере на себе усі витрати за судно, заробітну платню екіпажу. При цьому фрахтівник виплачує орендну плату судновласникові.

4. Фрахтування на умовах бербоут-чартера (bare boat charter) - пусте судно - припускає найом судна без екіпажу. Фрахтувальник зазнає всіх витрат за користування ним і виплачує орендну плату судновласникові (це оренда з правом викупу). Часто використовується під час придбання суден на виплату. У цьому випадку договір оренди є також договором купівлі-продажу (тобто переходить право власності). Після закінчення всіх розрахунків фрахтувальник стає власником судна.

Договір морського перевезення (договір щодо фрахтування судна) у трамповому судноплавстві, що укладається між морським перевізником (фрахтівником) і відправником вантажу або вантажоодержувачем (фрахтувальником), має форму чартеру. У більшості випадків він укладається за допомогою посередника або фрахтового брокера.

У будь-якому чартері є обов'язкові умови, що відносяться до судна, вантажу, фрахту, порядку оплати стивідорних робіт та інше. Нижче приведені основні статті чартеру.

1. Місце і час укладання.

2. Найменування сторін -- фрахтувальника і фрахтівника (перевізника) із указівкою їхнього місцезнаходження.

3. Назва і характеристика зафрахтованого судна: прапор, клас, рік будівлі, вантажна характеристика судна. Прапор має значення у випадку бойкоту, заборони на захід у порти. Клас впливає на розмір страхової премії.

4. Мореплавність судна, що полягає в його здатності протистояти звичайним небезпекам рейса і доставити вантаж одержувачеві в схороненому стані.

5. Найменування і кількість вантажу. Іноді використовують і збірні назви, наприклад «будь-які законні вантажі» і т.д. Якщо фрахтувальник не забезпечив необхідну кількість вантажу, то за недовантаження він зобов'язаний сплатити «мертвий фрахт», а у випадку недовантаження проти заявленої і наявної кількості фрахтувальник має право вимагати відшкодування збитків.

6. Місце завантаження і розвантаження. Іноді вказуються не тільки порти, але і причали, місця якірних стоянок, а іноді тільки ділянки узбережжя (рендж).

7. Позиція судна, тобто початкова дата -- лейдейс (laydays) і кінцева дата (cancelling days). Раніше початкової дати фрахтувальник не зобов'язаний приймати судно під завантаження, а у випадку прибуття судна після кінцевої дати фрахтувальник має право розірвати (канселірувати) чартер.

8. Інформація про прибуття судна.

9. Розподіл витрат по завантаженню і розвантаженню.

10. Сталійний час, тобто термін для виконання завантажно-розвантажувальних робіт, обумовлений умовами чартеру або звичаями портів.

11. Демередж (штраф, що оплачує фрахтувальник за затримку судна понад сталійного час); диспач (премія фрахтувальникові за скорочення сталійного часу (половина демереджа)).

12. Фрахт і його оплата. Ставки фрахту встановлюються за одиницю виміру кількості вантажу (тонна, шт. і т.п.). Розрахунки по фрахту між судновласником і фрахтувальником здійснюються як по кількості вантажу, зданому на місці призначення, так і по завантаженому (коносаментному). Час і місце оплати також можуть бути різними (під час підписання коносаменту в порту відправлення, після прибуття судна в порт призначення, по закінченні розвантаження і після остаточної перевірки ваги).

13. Льодове застереження. Передбачає умови звільнення судна від виконання договору при виникненні льодової обстановки.

14. Застереження про страйк.

15. Військове застереження.

16. Застереження про загальну аварію й інші умови.

Особливостями морського транспорту є:

· низька в порівнянні з більшістю інших видів транспорту собівартість перевезень;

· мобільність, тому що в залежності від попиту та пропозиції суду можуть переключатися з одного маршруту на іншій;

· велика вантажопідйомність морських судів дозволяє перевозити значні партії вантажів;

· необмежена пропускна здатність морських шляхів;

· застосування морського транспорту обмежено географічним положенням продавця і покупця.

При міжнародних морських перевезеннях їхня вартість (величина фрахту) визначається виходячи з кількості перевезеного вантажу (тон, штук і т.п.), але також може встановлюватися у виді заздалегідь обумовленої суми.

Міжнародні річкові перевезення залежать від комплексу питань, пов'язаних з організацією міжнародних перевезень рікою Дунай, регулюються Братиславськими угодами, що укладені річковими пароплавствами придунайських країн. Учасниками першої з них -- Угоди про загальні умови перевезення вантажів рікою Дунай (1955 р.) -- були пароплавства Болгарії, Угорщини, Румунії, СРСР і Чехословакії. У 1966 р. до цієї угоди приєдналися річкові пароплавства Югославії, а в 1968 р. -- Австрії і ФРН. Наступним кроком було підписання в 1978 р. цими пароплавствами Міжнародної угоди про загальні умови перевезення контейнерів річкою Дунай. У 1979 р. ті ж пароплавства уклали угоду про Міжнародні вантажні тарифи.

Повітряний транспорт -- найдорожчий вид транспорту і застосовується під час перевезення дорогих вантажів. Він відрізняється обмеженою вантажопідйомністю і неможливістю перевезення широкої номенклатури вантажів, залежить від погодних умов і наземних служб забезпечення польотів.

Особливостями повітряного транспорту є:

· висока швидкість доставки;

· скорочення (випрямлення) шляху, тому що літак летить фактично по прямій;

· висока схоронність вантажу в шляху;

· можливість перевезення у віддалені райони, де неможливо використовувати інші види транспорту.

Міжнародним польотом вважається всякий політ, при якому повітряне судно перетинає державні кордони двох країн. Міжнародним повітряним перевезенням називається всяке перевезення, що здійснюється на повітряних судах, при якому місце відправлення і місце призначення, незалежно від того, чи малося перевантаження або перериви в перевезенні, розташовані: на території двох держав; на території тої самої держави, якщо передбачено зупинку на території іншої держави. При міжнародних повітряних перевезеннях можуть перевозитися пасажири, багаж, вантаж і пошта.

Польоти на міжнародних повітряних лініях за формою їхнього виконання можна класифікувати на:

· регулярні (що виконуються відповідно до угод про повітряне сполучення між державами);

· нерегулярні (що виконуються на підставі спеціальних дозволів на разові польоти).

Регулярні рейси виконуються відповідно до опублікованого розкладу за договірними авіалініями. У розкладі зазначають маршрут польоту, проміжні пункти посадок, час вильоту і прильоту в кожен пункт маршруту, частоту руху і тип літака. Зміна цих умов виконання регулярних рейсів може бути вчинена тільки при взаємній згоді договірних держав.

Регулярні авіаперевезення оплачуються по міжнародних авіаційних тарифах: опублікованих і неопублікованих.

Опубліковані (наскрізні) тарифи -- це тарифи і збори від аеропорту відправлення до аеропорту призначення, поміщені в тарифних довідниках, якщо між двома пунктами мається такий тариф, то перевезення повинне здійснюватися по цьому тарифі.

Неопубліковані тарифи -- це тарифи, що при відсутності наскрізного тарифу між даними пунктами утворяться двома способами:

· шляхом додавання до наскрізного тарифу додаткової суми, так званої суми пропорційних тарифів «ед-он», які публікуються на «жовтогарячих сторінках» довідників APT і ACT;

· при відсутності пропорційного тарифу -- шляхом додавання дільничних тарифів окремих наскрізних ділянок перевезення з дотриманням відповідних правил побудови тарифів.

Більшість тарифів не опубліковано, їх немає в тарифних довідниках і інших офіційних тарифних виданнях. Крім того, кожна авіакомпанія розробляє свої неофіційні тарифи, що в основному є закритими і складають комерційну таємницю авіакомпанії. Регулюванням міжнародних авіаційних тарифів займається Міжнародна асоціація повітряного транспорту (ІАТА). Офіційні міжнародні авіатарифи опубліковані в довідниках Air Passenger Tariff (APT) і Air Cargo Tariff (ACT).

На систему міжнародних авіатарифів впливає цілий ряд факторів: відстань між пунктами, попит на перевезення, тарифи, пропоновані іншими видами транспорту, наявність чартерних перевезень, незбалансованість авіаперевезень по напрямках, різні інтереси перевізників, агентів, відправників і пасажирів.

У довіднику по авіаційних вантажних тарифах ACT опубліковані всі правила побудови і застосування вантажних тарифів на світових авіалініях Крім цього в розділі «Правила по країнах» зазначені особливості і вантажних перевезень у кожній країні світу

Вантажні тарифи, зазначені в довіднику, застосовуються тільки для перевезень від пункту відправлення до пункту призначення і не включають збори за доставку вантажів в аеропорт відправлення, збереження вантажів, їхнє страхування, виконання митних формальностей і т.д. Вантажні тарифи на міжнародних повітряних лініях розділяються на три види: основні: нормальні (до 45 кг), кількісні (більш 45 кг), мінімальний збір; класові; спеціальні.

1) Основні тарифи -- це стандартні тарифи, встановлені за провіз одного кілограма вантажу від пункту відправлення до пункту призначення.

Нормальні тарифи є базовими для визначення знижок або доплат при утворенні класових, кількісних і спеціальних тарифів. Вони застосовуються на вантажі вагою до 45 кг.

Кількісні тарифи в основному застосовуються авіакомпаніями, що експлуатують літаки великої місткості, і передбачають знижку для додаткових вагових категорій. Застосовуються такі тарифи на партії вантажу вагою більш 45 кг і розмір знижок збільшується зі збільшенням розміру партії вантажу.

Мінімальний збір -- це мінімальна оплата за відправлення вантажу, що стягується за одну доставку в тому випадку, коли плата за перевезення за нормальним вантажним тарифом виявиться нижче мінімального збору. У більшості випадків він дорівнює вартості перевезення вантажу вагою 5 кг за нормальним тарифом.

2) Класові тарифи застосовуються для перевезення вантажів визначеного класу, що вимагають особливих умов для перевезення (живі тварини, клітки для тварин, цінний вантаж, людські останки в труні, несупроводжуваний багаж, друкарська продукція й ін.). Класові тарифи обчислюються на основі нормального наскрізного тарифу до 45 кг, що збільшується на відповідну процентну надбавку, а потім округлений результат збільшується на вагу відправлення. Процентна надбавка залежить від класу вантажу і зони перевезення і складає від 150-300% від нормального вантажного тарифу до 45 кг.

3) Спеціальні тарифи (корейти) - це пільгові вантажні тарифи зі знижкою. Вони застосовуються для перевезень визначених категорій вантажів від/до визначених пунктів тільки в одному напрямку. Застосування спеціальних вантажних тарифів узгоджується між авіакомпаніями, що спільно експлуатують дану авіалінію. Спеціальні вантажні тарифи використовуються в основному для залучення додаткових вантажних перевезень або категорій вантажів.

Нерегулярні авіаперевезення виконуються на основі дозволів на разові польоти і підрозділяються на додаткові, спеціальні і чартерні.

Додаткові рейси -- виконуються за тими ж авіалініями, що і регулярні, але за особливим розкладом. Додатковий рейс може бути виконано за умови, що комерційне перевезення не може бути здійснене регулярними рейсами. Додатковий рейс виконується не пізніше і не раніше, ніж за 24 години від часу виконання регулярного рейса, зазначеного в розкладі.

Спеціальні рейси виконуються за спеціальним завданням як маршрутами регулярних рейсів, так і за особливим маршрутом. Як правило, дозвіл на виконання спеціальних рейсів запитується дипломатичними каналами.

Чартерні рейси -- виконуються у відповідності зі спеціальним контрактом між перевізником і замовником.

Договір повітряного перевезення вантажів, його умови і прийняття вантажу до перевезення засвідчуються вантажною накладною, що виписується на кожне відправлення вантажу. Приймають вантаж до повітряного перевезення аеропорти і транспортно-експедиційні підприємства, що виконують функції посередника між відправником і перевізником.

Один з видів договорів повітряного перевезення -- договір чартеру. По ньому одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати іншій стороні (фрахтувальникові) за плату всю місткість або частину місткості одного або декількох повітряних судів на один або кілька рейсів для перевезення вантажу. Фрахтівник надає місткість повітряного судна, підтримує його в стані, придатному для використання у визначеному договором цілях, забезпечує переміщення вантажу, роблячи політ і експлуатуючи повітряне судно, виконує основні обов'язки перевізника.

У залізничного транспорту є свої особливості:

· найбільша ефективність у використанні цього виду транспорту досягається при перевезеннях на відстані більш 2000 км;

· відносна дешевизна перевезень у порівнянні з автотранспортом;

· можливість доставки «до дверей»;

· здатність перевозити саму широку гаму різних вантажів;

· незалежність від кліматичних умов.

За договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити довірений їй відправником вантаж у пункт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачеві), а відправник вантажу зобов'язується оплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Міжнародні залізничні перевезення здійснюються на основі двосторонніх і багатосторонніх угод, що укладаються відповідними міністерствами держав-учасників угод. Тарифи на залізничні перевезення регулюються відповідними національними органами і відрізняються великою різноманітністю. У відношенні правил перевезення найбільш загальними нормами є такі: вага і порядок завантаження вантажів визначаються правилами дороги відправника; вантаж, що потребує упакування, повинний бути пред'явлений до перевезення відправником у належній упаковці; митні формальності здійснюються перевізником, якщо відправник не бере це на себе особливою відміткою в накладній.

Залізниці можуть приймати до перевезення вантажі з оголошеною відправником вантажу цінністю. Оголошена цінність не повинна перевищувати дійсної вартості вантажу. У випадку розбіжності між відправником вантажу і станцією відправлення вартість вантажу визначається експертизою, про що складається акт.

Залізниця зобов'язана повідомити вантажоодержувача про прибуття на його адресу вантажу в день прибуття вантажу або не пізніше 12 годин наступного дня. Вантажі видаються на станції призначення вантажоодержувачеві, зазначеному в накладній, після внесення всіх належних залізниці платежів.

Залізниця несе відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до видачі вантажоодержувачеві або до передачі відповідно до Правил іншому підприємству або організації, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, що залізниця не могло передбачати й усунення яких від неї не залежало, зокрема внаслідок: провини відправника вантажу або вантажоодержувача; особливих природних властивостей перевезеного вантажу; недоліків тари або упакування, що не могли бути замічені при зовнішньому огляді при прийманні вантажу до перевезення, або застосування тари, що не відповідає властивостям вантажу або встановлених стандартів, при відсутності слідів ушкодження тари в шляху; здачі вантажу до перевезення без вказівки в накладній його особливих властивостей, що вимагають особливих умов або запобіжного заходів для збереження вантажу під час перевезення або збереження; здачі до перевезення вантажу, вологість якого перевищує встановлену норму.

Відправник вантажу або вантажоодержувач має право вважати вантаж втраченим і зажадати відшкодування за утрату вантажу, якщо цей вантаж не був виданий вантажоодержувачеві за його вимогою протягом 30 днів після закінчення терміну доставки, а під час перевезення вантажу в прямому змішаному повідомленні -- після закінчення 4 місяців із дня приймання вантажу до перевезення. Однак, якщо вантаж прибув після закінчення зазначених вище термінів, вантажоодержувач зобов'язаний прийняти вантаж і повернути суму, сплачену йому залізницею за утрату вантажу.

Автомобільний транспорт володіє наступними техніко-економічними особливостями:

· можливість доставки вантажів від відправника вантажу до вантажоодержувача без перевантаження;

· забезпечення високої схоронності вантажу;

· велика мобільність і швидкість перевезення;

· економічність під час перевезення товарно-штучних вантажів на невеликі відстані (до 2000 км);

· ритмічність перевезення вантажів, немає необхідності нагромадження вантажу;

· обмеженість використання на великі відстані під час перевезення значних партій вантажів;

· залежність від дорожньої мережі;

· дорогий вид транспорту при перевезеннях на великі відстані.

Відправник вантажу або вантажоодержувач можуть або укласти з автотранспортною організацією річний договір, або направляти їй разові замовлення. На перевезення вантажів відправник вантажу представляє в автотранспортне підприємство при наявності річного договору на перевезення вантажів відповідну заявку, а при відсутності річного договору -- разове замовлення.

За договором перевезення вантажу автотранспортне підприємство зобов'язується доставити довірений їм відправником вантаж у пункт призначення і видати його уповноваженому на одержання вантажу особі (вантажоодержувачеві), а відправник вантажу зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (Статут автомобільного транспорту).

Автотранспортне підприємство й організація приймають до перевезення окремі вантажі з оголошеною відправником вантажу (вантажоодержувачем) цінністю. Оголошена цінність не повинна перевищувати дійсної вартості вантажу.

Час прибуття автомобіля під завантаження обчислюється з моменту пред'явлення шофером шляхового листа в пункті завантаження, а час прибуття автомобіля під розвантаження -- з моменту пред'явлення шофером товарно-транспортної накладної в пункті розвантаження. Вантажі, що прибули в справних автомобілях, причепах, окремих секціях автомобіля, у контейнерах і цистернах з неушкодженими пломбами відправника вантажу, видаються вантажоодержувачеві без перевірки ваги і стану вантажу і кількості вантажних місць.

Автотранспортні організації і підприємства зобов'язані перевозити вантажі по найкоротшому маршруту, відкритому для руху автомобільному транспортові, за винятком випадків, коли по дорожніх умовах більш раціональне перевезення зі збільшенням пробігу.

Тарифи на автомобільні перевезення регулюються національними органами і відрізняються різноманітністю. Автомобільні тарифи встановлюються в розрахунку за перевезення 1 т вантажу в залежності від відстані та передбачають надбавки, знижки і штрафи з установленої суми.

Трубопроводи -- специфічний засіб транспортування нафти, вугілля і хімічних продуктів від місця їхнього походження до ринків. Транспортування нафтопродуктів нафтопроводами коштує дешевше, ніж залізницею, але трохи дорожче, ніж водою. Більшість трубопроводів використовується власниками для транспортування їхніх власних продуктів.

7.3 Транспортні умови угоди та порядок оформлення міжнародної транспортної документації

Багатобічний і складний процес транспортного забезпечення ЗЕД можна умовно розбити на три етапи, на яких поступово вирішуються певні питання:

1. До укладання контракту купівлі-продажу - вирішуються питання, пов'язані з опрацюванням транспортних умов майбутнього контракту купівлі-продажу, аналізом кон'юнктури ринків транспортних послуг, тарифів та умов перевезень.

2. У процесі обговорення угоди та її реалізації - здійснюється визначення транспортних умов контракту та їх реалізація: планування перевезень, техніка організації упаковки та маркірування, укладення договорів з перевезень товарів на території держави або за кордоном, оформлення необхідної транспортної документації, страхування, декларування товарів, розрахунки з перевізниками та інші операції.

3. Після завершення угоди - вирішуються питання, пов'язані з розгляданням позовів та суперечок, які виникають між продавцем та покупцем, ватажевідправником і перевізником щодо транспортних аспектів контракту.

Транспортні умови контракту включають детальний перелік обов'язків сторін при завантаженні, розвантаженні товару та транспортуванню його від продавця до покупця. Витрати з транспортування можуть складати до 50% ціни товару, тому доцільно до укладання контракту розробити можливі транспортні умови, оцінити можливі витрати на транспортні операції і визначити транспортну складову в ціні товару. Такі витрати можуть включати:

· витрати з підготовки товару до відвантаження (перевірка якості, кількості, спеціальне упакування);

· оплату завантаження на перевізні засоби до основного перевізника (іноді ця операція повторюється кілька разів при перевантаженні на різні транспортні засоби і включає проміжне зберігання у випадку необхідності);

· витрати на проміжне зберігання і завантаження товару на основного перевізника;

· оплата вартості основного перевезення, включаючи страхування;

· витрати з розвантаження товару у пункті призначення;

· сплата податків і зборів;

· кінцева доставка на склад покупця.

Ці питання відображаються в базисних умовах поставки ІНКОТЕРМС. В транспортних умовах визначається, за чий рахунок буде здійснюватися завантаження товару на транспорт, а також термін, впродовж якого покупець сповіщає продавця про прибуття транспорту для перевезення товару.

Виконання транспортних умов контракту купівлі-продажу супроводжується оформленням наступних документів:

1. Документи з підготовки товару до відвантаження;

2. Документи, що підтверджують виконання угоди.

Документи з підготовки товару до відвантаження включають:

· заяву на фрахтування, що оформлюється постачальником з проханням до перевізника зарезервувати місце для відправлення;

· інструкцію з відправлення (відомості про вантаж і вимоги до транспортування);

· повідомлення про готовність до відправлення, що видається постачальником зі сповіщенням покупця про готовність товару до відвантаження;

· ордер на відправлення - документ, який видається постачальником, що відправляє товар покупцеві;

· повідомлення про відправлення;

· повідомлення про розподіл документів - документ, у якому сторона, що відповідає за виписування зовнішньоторговельних документів, зазначає наявність отриманих документів, їх дублікатів, копій, кількість примірників;

· дозвіл на поставку - документ, котрий видає покупець після отримання від продавця повідомлення про готовність товару до відвантаження.

Документи з підготовки товару до відвантаження містять вимоги покупця до продавця стосовно упакування та маркірування товару.

Документи, що підтверджують виконання угоди, поділяються на 2 групи.

1. Відвантажувальні документи, які містять такі обов'язкові реквізити:

· назва документу, дата і місце його виписування;

· № контракту та дата його укладання;

· найменування та опис товару, його кількість, вид упаковки і маркування;

· найменування фірми експортера або вантажевідправника та фірми імпортера або вантажеодержувача;

· їхні юридична адреса, № телефону;

· № наряду відвантаженої специфікації, упаковочного листа.

2. Товаросупроводжувальні документи прямують разом із вантажем від станції відправлення до станції призначення та включають:

· комерційні;

· транспортні;

· страхові;

· митні.

Комерційні документи - комерційний рахунок - основний розрахунковий документ, який містить вимоги продавця до покупця про оплату зазначеної суми за поставлений товар.

У комерційному рахунку зазначається наступне: ціна за одиницю товару та загальна сума рахунку; базисні умови поставки товару; спосіб платежу та форми розрахунків; найменування банку, де має бути проведена оплата; повідомлення про сплату вартості перевезення (коли і ким сплачено); повідомлення про страхування (ким оплачується) та розмір страхової премії за умови CIF. Відрізняють наступні види комерційних рахунків: рахунок-фактура; рахунок-специфікація; попередній рахунок; рахунок-проформа.

Транспортні документи є доказом укладання угоди на перевезення та визначають її умови. При морських перевезеннях виписується такі:

1. Коносамент --документ, що підтверджує прийняття товару для морського або річкового перевезення і зобов'язує перевізника видати товар законному власнику. Коносамент є: розпискою, що підтверджує прийняття до перевезення позначеного на лицьовій стороні цього документа товару; контрактом на перевезення товару на обговорених у ньому умовах; товаророзпоряджувальним документом.

Розрізняють чистий і нечистий коносамент. Коносамент називають "чистим", якщо перевізник не зробив у ньому зауважень щодо стану товару, який перевозиться, і "нечистим " (чи ''коносаментом з червоною рисою"), якщо в ньому зроблені відповідні зауваження.

2. Штурманська розписка - посвідчує прийняття вантажу судновласником до перевезення, оформлюється розпискою капітана на підтвердження кожної отриманої партії товару на борт судна, описує стан вантажу та є підставою для видачі коносаменту.

3. Морська накладна - документ, що підтверджує наявність договору перевезення морським шляхом та прийняття вантажу до завантаження.

4. Докова розписка - видається управляючим порту на свідчення про прийняття товару для відправлення та розміщення його в портовому складі.

При перевезенні вантажу залізничним транспортом, оформлюють наступні види документів:

1. Залізнична накладна - є основним перевізним документом, що оформлює договір перевезення між вантажевідправником та адміністрацією залізниці, складається на визначеного вантажоодержувача, підписується відправником вантажу, супроводжує вантаж на всьому шляху проходження і на станції призначення видається вантажоодержувачеві разом з вантажем. Оформлюється власне накладну та її дублікат (на стандартних бланках і на двох мовах), дублікат залишається у вантажевідправника, а накладна прямує з товаром;

Час приймання вантажу до перевезення засвідчується календарним штемпелем станції на накладній. У посвідченні приймання вантажу до перевезення станція видає відправнику вантажу вантажну квитанцію. Під час перевезення масових вантажів у постійних напрямках може допускатися складання однієї накладної на перевезення цілого маршруту або групи вагонів, а також комплекту контейнерів.

Відправник вантажу несе відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти даних, зазначених ним у накладній. Провізна плата під час перевезення вантажів стягується за відстань з розрахунку найкоротшого шляху.

2. Дорожня відомість - складається для кожної накладної, яка є одночасно обліковим документом, супроводжує вантаж протягом усього шляху прямування.

Використовуючи повітряний транспорт, оформлюють авіавантажну накладну. Авіанакладна - документ, який виписується вантажевідправником і підтверджує наявність договору між вантажевідправником і перевізником. Авіанакладна виписується в трьох примірниках і вручається перевізникові разом з товаром. Перший примірник має помітку для “перевізника” та підписується вантажевідправником. Другий примірник ­ для “одержувача”, він підписується вантажевідправником та перевізником. Третій примірник підписується перевізником і повертається вантажевідправникові після того, як вантаж прийнято до перевезення. У накладній зазначаються: аеропорти відправлення та призначення, додані до накладної документи, які визначають оголошену цінність (яка може не збігатися з митною), сума плати за перевезення, дата складання накладної. Авіанакладна не є ані товаророзпорядним, ані передаточним документом, вона виконує лише функцію доказу укладання договору перевезення, прийняття товарів до перевезення та умов перевезення. Дуже часто авіанакладна використовується як митна декларація, у якій міститься докладний опис вантажу.

Міжнародні автомобільні перевезення здійснюються на основі договору перевезення, що укладається між відправником вантажу та представником автотранспортного підприємства або організації, і яким є товарно-транспортна накладна. Вона складається у чотирьох екземплярах, є основним перевізним документом, і по ній здійснюється списання вантажу відправником вантажу і прийняття його вантажоотримувачем.

До обов'язкових реквізитів товарно-транспортної накладної відносяться: місце і дата складання накладної, реквізити відправника, одержувача і транспортного агента, місце і дата прийняття вантажу до перевезення і місце його доставки, а також, якщо це необхідно, вказівка про заборону перевантаження, характеристика вантажу, кількість вантажних місць, їхній розмір і номери, вартість перевезення і всі додаткові витрати (у тому числі, мито і збори). Відправник вантажу і вантажоодержувач несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності і неповноти даних, зазначених ними в товарно-транспортній накладній. Автотранспортні організації мають право перевіряти правильність цих даних.

Перевезення однорідних вантажів від одного відправника вантажу на адресу одного вантажоодержувача на ту саму відстань може оформлятися однією товарно-транспортною накладною. При прийнятті вантажу до перевезення шофер-експедитор пред'являє відправнику вантажу службове посвідчення і шляховий лист, завірений печаткою автотранспортного підприємства або організації. Прийом вантажів до перевезення від відправника вантажу засвідчується підписом шофера-експедитора у всіх екземплярах товарно-транспортної накладної, один із яких вручається відправнику вантажу.

Відправник вантажу зобов'язаний до прибуття автомобіля під завантаження підготувати вантаж до перевезення (упакувати у відповідну тару, підготувати транспортний документ, пропуск на право проїзду) для того, щоб забезпечити раціональне використання рухливого складу і схоронність вантажу у шляху слідування.

Страхові документи включають: страховий поліс, страховий сертифікат, рахунок страхувальника.

Страховий поліс - документ, котрий видається страхувальником, підтверджує наявність договору про страхування і містить зобов'язання страхувальника щодо конкретної суми відшкодування страхівнику збитків, пов'язаних із ризиком та нещасним випадком, зазначеними в договорі.

Страховий сертифікат - документ, що видається страховим товариством страхівнику, який свідчить, що страхування було зроблено і виданий страховий поліс.

Рахунок страхувальник - комерційний рахунок, який видається страхувальником із зазначенням суми та умов сплати цієї суми страхової премії.

Митні документи включають: посвідчення про походження товару; ветеринарні, санітарні посвідчення; вантажну митну декларацію; експортно-імпорті ліцензії.

Тема 8. Особливості транспортного страхування у міжнародній торгівлі

План лекції

8.1 Сутність і види страхування у ЗЕД

8.2 Особливості транспортного страхування у ЗЕД

8.1 Сутність і види страхування у ЗЕД

Страхування -- це система економічних відносин, що полягає в створенні за рахунок підприємств, організацій і населення спеціального фонду для відшкодування збитків майнових, що зазнаються у результаті стихійного лиха й інших несприятливих випадкових явищ, а також для надання громадянам (їхнім родинам) допомоги під час різних подій у їхньому житті (досягнення визначеного віку, втрати працездатності, смерті і т.д.).

У світовій практиці прийнято називати несприятливі події, що можуть відбутися та в результаті яких можуть виникнути збитки, ризиками. ЗЕД пов'язана з різного роду ризиками, що підрозділяються на дві групи: залежні від діяльності підприємства (внутрішні), і не залежні від діяльності підприємства (зовнішні). Принципове розходження між ними полягає в тому, що на першу групу ризиків підприємство має можливість впливати, тобто вживати заходи щодо усунення джерела цих ризиків. На другу групу ризиків підприємство вплинути не може, тому що їхнє настання практично не залежить від його зусиль.

Необхідно виділити певні групи методів, які спрямовані на зменшення можливих збитків, що можуть бути викликані цими ризиками:

· страхування, тобто використання різних видів полісів, договорів страхування, що застосовуються у міжнародних торгово-економічних відносинах:

· хеджування як метод використання біржових ф'ючерсних контрактів і опціонів,

· застосування різних форм і методів розрахунково-кредитних відносин, що зводять до мінімуму ризик неплатежу за поставлені товари, чи неотримання товарів проти їхньої оплати;

· аналіз і прогнозування кон'юнктури (попиту, пропозиції, ціни) на зовнішньому ринку, планування і своєчасна розробка заходів за рахунок власних чи позикових коштів з метою уникнення можливих збитків, що викликані несприятливими кон'юнктурними змінами.

· інші методи.

До найважливіших особливостей страхування належить:

· цільове формування та використання коштів - коли матеріальна шкода компенсується лише в суворо обумовлених випадках i межах;

· ймовiрний характер виникнення зобов'язань - полягає в тому, що заздалегiдь невiдомi нi саме настання подii, що приносить втрати, нi те, чийого конкретно iнтересу та якою мiрою вона торкнеться.

Важливою умовою страхування є наявнiсть у суб'єкта, який страхується матерiальноi зацiкавленостi у благополучному завершеннi заходу, що страхується.

У загальному випадку суб'єктом страхування є будь-який матерiальний iнтерес. Фiзична або юридична особа, яка страхує свiй iнтерес вiд будь-яких несприятливих чи непередбачених явищ, називається страхувальником. Головним обов'язком страхувальника є видiлення певних коштiв для створення фонду, з якого вiн має право отримати вiдшкодування у разі настання певних подiй, що приносять шкоду.

Виділяють три види страхування: майнове, особисте; відповідальності (рис. 8.1.)

Страхування
Майнове	Особисте	Відповідальності
Вантажів(морське карго)	Громадян, які виїжджають за кордон	Автогромадянської
Суден (морське каско)	Громадян, які виїжджають за кордон, від нещасних випадків	Власників повітряних суден
Повітряних суден	Медичних витрат при виїзді за кордон	Перевізників
Автомобілем	Інші види	Виробників товарів І
Експортних кредитів		Професійної відповідальності (митних брокерів, юридичних, консультантів і фірм, приватних нотаріусів, аудиторів та інш.)
Перерв у виробництві або у комерційній діяльності		Інші види
Майна нерезидентів - від вогню та інш. небезпечностей
Майна у холодильних камерах
Інші види

Рис. 8.1. Класифікація видів страхування

Серед майнових видів страхування найбільш часто у ЗЕД застосовують такі: страхування вантажів; страхування суден, авіасуден, автомобілів, страхування експортних кредитів; страхування майна резидентів за кордоном; страхування від вогню й інших небезпек, тощо.

Особисте страхування, у якому об'єктом виступає життя, здоров'я чи доходи окремої людини. Варто виділити наступні види страхування, без яких неможливий розвиток, наприклад, міжнародного туризму: комплексне страхування громадян, що виїжджають за кордон, а також їхнє страхування від нещасних випадків, медичне страхування.

При страхуванні відповідальності об'єктом страхування є відповідальність за збиток третім особам (фізичним і юридичним). До цього виду у зовнішньоекономічній діяльності відносяться: автодорожня відповідальність (система "Зеленої карти"); відповідальність власників повітряних суден; відповідальність перевізників і професійної діяльності (митних брокерів, юридичних консультантів, аудиторів, приватних нотаріусів тощо).

Страхування автодорожньої відповідальності - є напрозповсюдженішим видом страхування відповідальності. Незважаючи на зусилля по забезпеченню безпеки руху, збиток, що наносять керовані людьми автомобілі, величезний. Щорічно в дорожньо-транспортних подіях у світі гине понад 300 тис. чоловік і близько 2,5 млн. чоловік одержують травми і каліцтва. Тому страхування автодорожньої відповідальності в більшості розвинутих країн світу є обов'язковим. При цьому страховик оплачує фактичні витрати, які викликані страховим випадком, однак не більше страхової суми, передбаченої договором страхування.

Оскільки страхування відповідальності власників автотранспорту має на меті захист жертв аварії, то в країнах з обов'язковим страхуванням потерпіла особа має право прямої заяви до страхувача цивільної відповідальності. Таким чином, у розпорядженні жертви пригод знаходяться два боржники, яких він може вибрати за своїм розсудом. Якщо виплату здійснює один з боржників, то потерпілий вже не може звернутися до іншого боржника.

Особливістю страхування відповідальності власників автотранспортних засобів є те, що тарифні ставки дуже диференційовані в залежності від потужності двигуна автомобіля, місцевості, де зареєстрований автомобіль, стажу безаварійної їзди застрахованого й інших факторів.

...