Процедура аналітичного дослідження складових зовнішньоекономічної політики України

Серед регіонів, що розвиваються, перспективи зростання порівняно стійкі в Африці. Після очікуваних 4,0% у 2013 році, згідно із прогнозами, зростання ВВП у 2014-му має сягнути 4,7%.

Усі країни СНД, особливо країни-експортери енергоресурсів, продемонстрували стабільне зростання, за винятком України, економіка якої в 2013 році не розвивалася. Проте поліпшення кон'юнктури світової економіки має сприяти підвищенню тут економічних показників у 2014 році. Зпоміж країн СНД вирізняється Україна й ситуацією з безробіттям: якщо у інших рівень безробіття залишалася стабільним або незначно знизився, то в Україні він збільшився.

Світова економіка й надалі створює складну ситуацію для країн СНД (зокрема й України), що характеризується наявністю слабкого зовнішнього попиту й труднощами в доступі до зовнішнього фінансування. Країни СНД мусять подолати серйозні економічні ризики й структурні проблеми, наприклад, необхідність диверсифікувати виробництво в країнах СНД за межі секторів енергетики й сировинних товарів. Додатковими факторами ризику є нестабільність прямих іноземних інвестицій і потоків капіталу в регіон і з нього.

З урахуванням тісних зв'язків із досі нестабільною світовою економікою регіон може постраждати у випадку погіршення зовнішніх умов. Незважаючи на те, що країни регіону з низьким рівнем доходів захищені від впливу глобальних фінансових потрясінь завдяки слабості взаємозв'язків, великий дефіцит рахунку поточних операцій України робить її вразливою у випадку будь-якого зовнішнього економічного спаду. Недиверсифікованаі економіка цієї держави уразлива до ризику скорочення цін на сировинні товари в результаті погіршення кон'юнктури світової економіки.

На 2014 рік Україні прогнозують темпи зростання ВВП 2,1% (у реальному вираженні), а у 2015-му - 3,8%.

Національні товарні ринки визначають економічний потенціал розвитку країни. Їх інтенсивність прямо впливає на рівень продуктивності (ефективності) економічної системи і залежить від конкуренції на групи ринкових товарів. У США і ЄС 85-95 % товарних ринків мають високий рівень конкуренції, тоді як в Україні частка конкурентних товарних ринків складає 49,8 % . За міжнародним рейтингом конкурентоспроможності на світовому ринку Україна за рівнем ефективності товарних ринків обіймає 129 позицію серед 142 країн світу і за рівнем економічної свободи 43 місце з-поміж 43 країн Європи (включаючи Білорусь) і 163 місце з-поміж 179 країн світу.

Членство в СОТ надало національним експортерам низку переваг, пов'язаних зі скасуванням квотування експорту української металопродукції, зменшенням антидемпінгових обмежень тощо. Разом з тим, зміцнення позицій України на зовнішніх ринках не змогло відвернути обвальне скорочення обсягів експорту України. Кризове зменшення зовнішньоторговельного обороту в Україні досягло пікових значень у 2008 року, коли воно склало 33 % порівняно з попереднім кварталом, тоді як загалом у світі аналогічний показник становив 20 %.

При цьому варто зауважити, що членство України у СОТ сприяло обмеженню нетарифних бар'єрів щодо українського експорту. Так, припинено квотування імпорту металопродукції з України до ЄС, скасовано антидемпінгові заходи щодо імпорту карбаміду, кількісні обмеження експорту зернових, насіння соняшнику та соняшникової олії, що дозволило експортерам суттєво наростити обсяги експорту даної продукції; зменшилась кількість антидемпінгових та спеціальних захисних розслідувань, від яких потерпають українські металургійна та хімічна галузі.

Ключовими чинниками пожвавлення експортної діяльності в Україні стали:

- зростання попиту на традиційні товари експортної спеціалізації України на ринках країн - торговельних партнерів;

- зростання світових цін на сільськогосподарську та промислову;

- позитивна динаміка промислового виробництва, продовження реалізації технологічних модернізаційних проектів та розвиток інвестиційної діяльності у країнах СНД та Азії, що сформувало попит на продукцію українського машинобудування та сировинні товари вітчизняного виробництва;

- зняття торговельних обмежень ЄС та інших країнами - торговельними партнерами по відношенню до українського металопрокату, олії, хімічної продукції.

3.2.7 Процедура аналітичного дослідження складових зовнішньоекономічної політики України

Державне регулювання ЗЕД здійснюється методом розробки і реалізації державної зовнішньоекономічної політики. В сучасних умовах зовнішньоекономічна політика - це система заходів, спрямованих на найбільш сприятливий розвиток економічних, науково-технічних, виробничих зв'язків із зарубіжними країнами, поглиблення і розширення участі в МРТ з метою вирішення стратегічних завдань соціально-економічного розвитку країни.

Зовнішньоекономічна політика - складова частина внутрішньої економічної політики держави. Звичайно, вирішення загальних завдань зовнішньоекономічної політики в кожній країні має свої специфічні особливості [28].

Основні складові зовнішньоекономічної політики України:

- зовнішньоторгова політика;

- інвестиційна політика;

- політика науково-технічного співробітництва;

- валютно-фінансова політика;

- політика міграції робочої сили та ін.

Охарактеризуємо ці складові зовнішньоекономічної політики України:

1. Зовнішньоторгова політика - це сукупність державних заходів, спрямованих на стимулювання й розвиток торговельних відносин з іншими країнами. Основними цілями зовнішньоторговельної політики є: зміна обсягу експорту й імпорту, зміна структури зовнішньої торгівлі, забезпечення країни необхідними ресурсами, зміна співвідношення експортних та ім¬портних цін.

Прорватися на світові, а особливо європейські ринки, Україні надзвичайно складно. Сучасному світовому ринку товарів притаманні дві основні тенденції: перевищення пропозиції над існуючим попитом і жорстка конкуренція між його учасниками. Світова практика свідчить, що нині до експорту будь-якої країни висуваються дуже високі вимоги щодо якості продукції, її асортименту, новизни товарів, їх оригінальності та привабливості. Ситуація ускладнюється тим, що розпад СРСР, розрив старих зв'язків призвели до ліквідації відпрацьованої системи зовнішньої торгівлі України. В цих умовах Україна намагається увійти в міжнародні товарно-економічні відносини непослідовно, поспіхом, без глибокого науково-теоретичного обґрунтування, шляхом односторонньої лібералізації зовнішньої торгівлі, відлучення держави від втручання в економічні процеси, що призводить до створення умов нерівноправного торговельного обміну, до знищення виробничого й науково-технічного потенціалів, до величезних економічних і соціальних втрат.

В Україні спостерігається посилення ресурсної залежності від монопольних постачальників критичного імпорту.

Водночас на український ринок проникає все більше товарів некритичного імпорту, що призводить до «проїдання» значної частини валютних коштів, сприяє подальшому скороченню обся¬гів виробництва та збуту, зростанню соціальної напруженості. Зовнішня торгівля України має «колоніальне» забарвлення - Україна розглядається як постачальник сировини і ринок збуту готової продукції розвинених країн.

Українським експортерам не вистачає інформації про репутацію майбутніх партнерів за кордоном і особливості чинного законодавства країни, на ринок якої вони виходять.

Сфера обігу України є привабливою для злочинних елементів і мафіозних структур. Особливо пожвавився інтерес злочинних елементів до зовнішньої торгівлі у період ринкового реформування економіки України і відмови держави від монополії на зовнішню торгівлю.

Існують дві групи інструментів державного регулювання міжнародної торгівлі: тарифні та нетарифні. До тарифних інструментів належить митний тариф. Він є основним і найбільш давнім інструментом зовнішньоторговельної політики. Мито підвищує ціну товару. В кінцевому рахунку його сплачує споживач [9].

Одним з основних законів, на якому базується проведення зовнішньоторговельної політики України, є Закон України «Про Єдиний митний тариф» від 05.02.1992р. № 2098-ХІІ.

Згідно з цим законом, єдиний митний тариф України - це систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться та митну територію України або вивозяться за межі цієї території.

Єдиний митний тариф України встановлює на єдиній митній території України обкладення митом предметів що ввозяться на митну територію України або вивозяться з цієї території.

Ставки Єдиного митного тарифу України є єдиними для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, організації господарської діяльності та територіального розташування, за винятком випадків, передбачених законами України та її міжнародними договорами.

Єдиний митний тариф України затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.

В Україні застосовуються такі види мита (ст. 7 цього Закону):

- адвалерне, що нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, які обкладаються митом;

- специфічне, що нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, які обкладаються митом;

- комбіноване, що поєднує обидва ці види митного обкла¬дення.

Функціями мита є:

- фіскальна - поповнення бюджету;

- протекціоністська - захист національного виробника від іноземної конкуренції;

- балансувальна - запобігання небажаного експорту това¬рів, внутрішні ціни на які нижчі за світові;

- політична - тиск на інші держави чи надання їм митних пільг.

Другою групою інструментів державного регулювання зовнішньої торгівлі є нетарифні обмеження. Вони використовуються як альтернатива тарифам.

Загалом нетарифних інструментів нараховується більше 800. Їх можна класифікувати за трьома основними групами:

1. кількісні;

2. приховані;

3. фінансові.

З усіх різновидів нетарифних бар'єрів найбільшого поширення набули кількісні. Головними з них є квотування та ліцензування.

Використання Україною інструментів нетарифного регулювання є несистематичним і охоплює лише окремі товарні позиції. Розвинуті держави за допомогою нетарифних бар'єрів блокують експорт українських товарів на ряді зарубіжних ринків, що призводить до скорочення виробництва цих товарів в Україні [9].

У березні 2007 року Європейський союз та Україна розпочали переговори щодо укладання нової посиленої угоди, яка б замінила чинну Угоду про партнерство та співробітництво, пізніше цей документ було вирішено назвати Угодою про асоціацію (УА). Назва цілком відповідає амбітній меті: досягти у відносинах ЄС та України політичної асоціації та глибокої економічної інтеграції.

Угода про асоціацію - це документ обсягом понад 1000 сторінок. Вона складається з семи розділів та понад 40 додатків і протоколів. За своїм обсягом та тематичним охопленням угода є найбільшим міжнародно-правовим документом, який укладала в своїй історії Україна. Для Євросоюзу вона також є найглибшим міжнародним договором, що він мав будь-коли з країною, яка не є кандидатом на вступ до ЄС.

Унікальність УА полягає і в тому, що невід'ємною частиною її є положення про створення глибокої та всеосяжної Зони вільної торгівлі. Вона покликана забезпечити тісну економічну інтеграцію України та Євросоюзу. Адже передбачено не лише суттєву лібералізацію власне торгівлі, тобто усунення тарифів чи квот, а й гармонізацію законодавства і нормативно-регуляторної бази. У разі належної імплементації глибока та всеосяжна Зона вільної торгівлі повинна створити практично такі ж умови для торгівлі між Україною та ЄС, що мають місце у торгівлі всередині Союзу.

У документі немає згадки про можливості членства України в ЄС. Проте сама по собі успішна реалізація положень УА означала б належне запровадження норм, що діють в ЄС та готовність України перейти до глибших рівнів інтеграції з Євросоюзом. Водночас виконання передбачених Угодою про асоціацію реформ і перетворень мало б наслідком значне підвищення якості життя громадян України.

Угодою про асоціацію між ЄС та Україною передбачено широкі можливості для секторального співробітництва. Ось кілька прикладів важливих для громадян України сфер, імпульсу співпраці в яких може надати реалізація УА.

Візове питання знайшло своє відображення у третьому розділі Угоди про асоціацію - «Юстиція, свобода та безпека». Візовий діалог між Україною та ЄС триває з жовтня 2008 року. 22 листопада 2010 року Євросоюз надав Україні План дій з візової лібералізації: вичерпний перелік кроків, після здійснення яких безвізові поїздки громадян України до ЄС можуть стати реальністю. Станом на жовтень 2012 року Україна перебувала на стадії виконання першої частини плану, яка полягає в ухваленні необхідного законодавства. Після завершення її від України вимагатиметься продемонструвати ефективну імплементацію ухвалених законів. Євросоюз готовий співробітничати в цій сфері і допомагати Україні у підготовці до запровадження безвізового режиму. Тому в Угоді про асоціацію йдеться про співпрацю у сферах інституційної розбудови, незалежності правосуддя, боротьби з корупцією та організованою злочинністю, адекватного захисту персональних даних, урегулювання легальної міграції та забезпечення прав осіб, які законно перебувають на територіях сторін, боротьби з нелегальної міграцією, забезпечення прав біженців тощо. Усе це безпосередньо стосується питання лібералізації візового режиму [28].

Водночас у результаті виконання Україною наданих Євросоюзом умов та активної допомоги з його боку українці отримають не лише свободу пересування, а й безпечнішу країну. При цьому рух до безвізового режиму є корисним обом сторонам: для Євросоюзу Україна стає передбачуванішим та надійнішим сусідом.

Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом містить положення щодо енергетичного співробітництва. Ключовим елементом його буде поглиблення енергетичної безпеки та розвиток належної інфраструктури, посилення ринкової інтеграції. Україна підтверджує зобов'язання наближати своє енергетичне законодавство до стандартів ЄС у сфері енергетики, водночас сприяючи енергоефективності та використанню поновлюваних джерел енергії. Усе це передбачає і участь України у Європейському енергетичному співтоваристві (ЄЕС), членом якого вона стала 1 лютого 2011 року. Енергетична інтеграція з ЄС має на меті запровадження в Україні європейських правил гри на енергоринку. Україна зобов'язалася імплементувати до національного законодавства 13 директив, регламентів та рішень Єврокомісії у сферах газу, електроенергії, довкілля та поновлюваних джерел енергії. Поки що більшість із цих зобов'язань не виконано або виконано не повністю.

Водночас за належного виконання зобов'язань у рамках членства у ЄС Україна та її громадяни отримали б багато переваг. Зокрема:

- досягнення прозорості ринку газу та електроенергії, де б була реальна конкуренція між постачальниками. Це давало б споживачам менші ціни та кращий вибір;

- збільшення інвестицій у енергетичну галузь;

- скорочення споживання викопних енергоресурсів, що зменшить залежність української економіки від імпортних енергоносіїв та покращить довкілля;

- ефективне використання експортного потенціалу української енергетики;

- можливості для українських компаній виходити на внутрішній енергетичний ринок ЄС.

Іншим прикладом тісної секторальної інтеграції з Євросоюзом може стати транспортний сектор, відповідна співпраця також передбачена Угодою про асоціацію.

Одним із найважливіших напрямків є інтеграція України до спільного авіаційного простору ЄС (САП). Нині він об'єднує близько 40 країн: це члени Євросоюзу, держави Західних Балкан, Ісландія та Норвегія. Метою ЄС є долучити до нього й сусідів - наприклад, Угоду про приєднання до САП уже підписано з Молдовою. Україна і Євросоюз на сьогодні близькі до укладання такої угоди. Розпочато переговори було ще в грудні 2007 року. «Відкрите небо» з Євросоюзом несе громадянам та вітчизняному авіаринку значні вигоди.

Бути стороною угоди означає можливість компаніям країн-учасниць літати до інших країн-учасниць та обслуговувати їхні внутрішні рейси без обмежень щодо вибору маршрутів та частоти польотів. У результаті збільшення пропозицій та посилення конкуренції зменшаться ціни. На український ринок прийдуть так звані бюджетні авіалінії з Євросоюзу, чиї квитки цілком доступні навіть середньостатистичному українцю.

Отже, приєднання України до Спільного авіаційного простору ЄС призведе до низки позитивних змін. Це, зокрема:

- зниження ціни авіаперевезень;

- ефективніше використання аеропортів;

- вдосконалення методів управління авіакомпаніями;

- поліпшення якості послуг авіакомпаній;

- збільшення доходів провайдерів аеронавігаційних послуг;

-поліпшення іміджу країни та збільшення довіри до неї;

- поява нових ринків збуту для продукції української авіаційної промисловості;

- збільшення інвестицій в аеропорти та вищий рівень оплати праці працівників сфери.

2. Інвестаційна політика - комплекс господарських рішень, що визначають основні напрями капітальних вкладень, заходи щодо їх концентрації на пріоритетних напрямах структурної перебудови економіки.

За останні роки економіка України так і не позбавилася глибоких структурних деформацій і значно відстає від розвинених країн світу за сукупною продуктивністю всіх факторів виробництва та відповідно - рівнем добробуту населення. Більшість підприємств залишилися технологічно відсталими, енергоємними, зі слабкою диверсифікацію продуктів і ринків. Це пов'язано з нестабільністю державної інвестиційної політики, прогалинами в інвестиційному законодавстві, відсутністю належного інституційного забезпечення розвитку інвестиційного ринку та його інструментів, і як наслідок - недостатнім рівнем внутрішніх та зовнішніх інвестицій [32].

До основних завдань інвестиційної політики належать:

- вибір і підтримка розвитку окремих галузей господарства;

- реалізація програми щодо конверсії військово-промислового комплексу;

- забезпечення конкурентоспроможності сучасної продукції;

- підтримка розвитку малого і середнього бізнесу;

- забезпечення збалансованості в розвитку всіх галузей економіки України;

- реструктуризація вугільної промисловості;

- реалізація програми житлового будівництва в Україні.

Держава здійснює регулювання інвестиційної діяльності у двох формах: шляхом прямого та непрямого втручання. Адміністративно-правовий вплив реалізується через правове, організаційне та інформаційне забезпечення. Опосередкований вплив держави здійснюється засобами бюджетної, грошово-кредитної, амортизаційної та науково-технічної політики, через надання податкових пільг підприємствам. Амортизаційна політика дозволяє регулювати темпи і характер відтворення, в першу чергу, швидкість оновлення основних фондів. Ефективна амортизаційна політика держави надасть можливість підприємствам мати достатні інвестиційні кошти для простого та розширеного відтворення основних фондів. Особливої уваги потребує науково-технічна політика, яка передбачає вибір пріоритетних напрямів у розвитку науки і техніки.

На регіональному рівні інвестиційна політика повинна сприяти мобілізації інвестиційних ресурсів і визначенню напрямів їх найефективнішого та раціонального використання. Слід відмітити, що інвестиційний клімат є важливим фактором, який визначає можливість залучення фінансових ресурсів. Формування сприятливого інвестиційного клімату України є визначальним завданням держави у сфері здійснення інвестиційної діяльності.

Таким чином, ефективна інвестиційна політика повинна враховувати реалії економічного стану, бути спрямованою на подолання фінансово-економічної кризи та на стабілізацію економіки.

3. Політика науково-технічного співробітництва.

Розглянемо політику науково-технічного співробітництва між Україною та ЄС.

Науково-технічне співробітництво між Україною та ЄС здійснюється на підставі Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про наукове і технологічне співробітництво від 4 липня 2010. Ця Угода потребує постійного поновлення на наступні п'ятирічні періоди. Відповідальним за поновлення Угоди є Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України [32].

Інструментом співробітництва у науково-технічній сфері служить Підкомітет 7 «Наука та технології, дослідження та розробки, освіта, культура, громадське здоров'я, інформаційне суспільство та медіа» Комітету з питань співробітництва Україна ЄС. Відповідальним за роботу за цим напрямком також є Міністерство освіти та науки, молоді і спорту України.

Державним агентством з питань науки інновацій та інформатизації України разом із генеральним директоратом Європейської комісії «Дослідження та Інновації» на виконання Угоди створено Спільний Комітет Україна-ЄС зі співробітництва в галузі науки та технологій.

Перше засідання Комітету відбулось 23 листопада 2011 у м. Брюссель. Під час згаданого засідання були розглянуті питання

- співробітництва між Україною та ЄС у сфері науки, технологій та інноваційної діяльності,

- співробітництва в рамках Сьомої рамкової програми ЄС з розвитку наукових досліджень і технологій

- двосторонньої діяльності з країнами - членами Європейського Союзу.

Також, учасники засідання обмінялись думками щодо таких тем, як: «Здоров'я», «Дослідження в області інформаційно-комунікаційних технологій», «Нанотехнології та матеріалознавство». Сторони погодились налагоджувати співробітництво у науковій та інноваційній сферах, які мають спільний інтерес для України та країн - членів ЄС.

Відповідно до Європейської практики інформаційно-консультаційної підтримки науковців щодо участі в Рамкових програмах ЄС, важливості розвитку партнерських відносин між Україною і ЄС та перспектив приєднання України до Рамкової програми у статусі асоційованого члена в 2011 році спільними наказами Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України, Національної академії наук України, Національного космічного агентства та наказом Міністерства освіти, науки, молоді та спорту України було офіційно засновано мережу контактних пунктів РП7 в Україні [28].

З метою підвищення обізнаності стосовно можливостей, які доступні за допомогою робочих програм Сьомої рамкової програми на 2012 та 2013 та активізації участі науково-дослідних установ України в програмах з науково-технічного співробітництва, зокрема в конкурсах РП7, Національним інформаційним центром зі співробітництва з ЄС у сфері науки та технологій за підтримки Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України на постійній основі проводяться інформаційні і тренінгові заходи з РП7 у Києві та регіонах України та консультації за участю експертів країн ЄС.

31 січня - 1 лютого 2012 року у м. Києві було проведено засідання заключної конференції проекту «BILAT-UKR» за тематикою «Посилення двостороннього науково-технічного партнерства з Україною», під час якого були підведені підсумки і зроблено огляд основних досягнень проекту та розглянуті основні пріоритетні напрями співробітництва між Україною та ЄС в сфері науки та технологій на майбутнє. Також, в рамках зазначеної конференції 1 лютого 2012 р. на базі Держінформнауки було проведено круглий стіл представників контактних пунктів України та Європейського Союзу.

Окрім того, на базі національних контактних пунктів у м. Києві та м. Львові впродовж березня поточного року були проведені семінари з мобільності науковців в рамках програми «Марі Кюрі».

14 березня 2012 р. на базі Київського національного університету ім. Тараса Шевченка було проведено конференцію з питань робочої програми «Сьомої рамкової програми» на 2013 рік, зокрема з питань інформаційно - комунікаційних технологій.

За сприянням Держінформнауки та з метою формування політики у сфері науки і інновацій у рамках проекту «IncoNet EECA», з 25 по 26 квітня 2012 в Києві для представників урядових структур України та країн ЄС, Східної Європи та Центральної Азії, було проведено конференцію за тематикою «Співробітництво Європейського Союзу та країн Східної Європи та Центральної Азії в інноваційній сфері». Під час даного заходу було обговорено питання використання інноваційної політики та інноваційних систем з метою налагодження міжнародного науково-технологічного співробітництва та впровадження наукових надбань в сучасні технології, товари та послуги.

В кінці травня 2012 за участю представників національних контактних пунктів в Харкові, Києві та Ужгороді було проведено регіональні семінари з метою інформування наукової громадськості щодо поточних конкурсів та програм, які діють в рамках «Сьомої рамкової програми» ЄС.

За результатами конкурсів РП7, за кількістю підтриманих пропозицій Україна посідає дев'яту позицію серед всіх країн, які не є членами ЄС чи асоційованими країнами та другу серед країн Східної Європи та Центральної Азії. За участю наукових установ України було подано 985 пропозицій та підтримано 194 проекти.

У квітні 2012 Міністерством освіти та науки, молоді і спорту України було підготовлено та підписано Президентом України Указ № 259 «Про делегацію України у переговорах з Європейською Комісією щодо участі України у Сьомій рамковій програмі ЄС з досліджень і технологічного розвитку».

Водночас зважаючи на те, що останній конкурс за даною програмою був оголошений влітку 2012 року, на думку Держінформнауки необхідність повноцінної участі України у програмі є недоцільною. Сума членських внесків, які обчислюються із співвідношення ВВП України та ВВП ЄС, навіть за умови отримання максимальної знижки 80% (в тому числі за умови отримання асоційованого членства в ЄС) становила б € 16 млн. При цьому за весь час роботи РП7 Україна отримала в рамках програми біля €17 млн.

На даний час Міністерством освіти та науки, молоді і спорту України проводяться погоджувальні процедури щодо визнання даного Указу Президента України таким, що втратив чинність.

В рамках конкурсу ERA-WIDE (мета: посилення можливостей науково-технічного співробітництва наукових установ, в рамках пріоритетів РП7), як за кількістю поданих пропозицій та і за кількістю підтриманих Україна посіла першу позицію серед всіх країн, які брали участь у цьому конкурсі.

За результатами конкурсів 2010 та 2011 років було підтримано 7 наукових установ України.

Держінформнауки продовжує проведення відповідних заходів з інформування українських науковців щодо можливостей та умов участі у Програмі ЄС «Horizon 2020», в тому числі 6 вересня 2012 проведено інформаційний семінар «Матеріалознавство у проектах ЄС», а 25-27 вересня в рамках Міжнародного науково-технологічного форуму «Наука, інновації, технології» під час роботи тематичних секцій відбулась доповідь представників ЄС на тему «Нові програми співпраці у галузі науки та інновацій ЄС».

Програма ЄС «Horizon 2020» все ще знаходиться на стадії формування, однак у Європейській комісії визначено, що фінансування участі третіх країн у ній не передбачене.

Держінформнауки продовжує співробітництво не тільки із Європейським союзом загалом, а із окремими його країнами-членами.

На сьогоднішній день Україною укладено 18 двосторонніх науково-технічних угод з країнами-членами ЄС та асоційованими державами.

У 2012 році реалізуються науково-дослідні проекти з Австрією, Болгарією, Литвою, Німеччиною, Словенією та Францією загальною кількістю 93, в т.ч.

На різних стадіях переговорного процесу знаходяться ініціативи щодо започаткування або продовження спільних проектів з Латвією, Польщею та Румунією.

3.2.8 Валютне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні

Створення в Україні ринкової економіки, функціонування валютного ринку, глобалізація міжнародних потоків капіталу в сучасних умовах викликають необхідність поглиблення існуючих визначень економічної сутності валютного курсу, більш детальної уваги до чинників його формування та регулювання, зумовлюють актуальність наукового опрацювання зазначених питань.

Формування валютного курсу - складний процес, який перебуває під впливом великої кількості різноманітних факторів економічного, політичного, психологічного характеру [46].

До політичних факторів включають політичні зміни в законодавчій і виконавчій владі, політичні рішення, що тягнуть за собою безпосередні зміни у валютно-грошовій системі країни, загальні законодавчі чи урядові рішення, які визначають: довгострокову та короткострокову політики держави, ступінь стабільності керівних структур, рівень надійності в управлінні багатоукладною економічною системою, ступінь взаєморозуміння між економічними і політичними структурами, питому вагу державного сектору в економіці, ступінь розбіжностей між політичними силами в суспільстві, ступінь довіри населення до керівних структур та законодавчого захисту приватного капіталу тощо.

Не менш важливим є психологічні фактори, які у більшості випадків стосуються поведінки з боку населення, а саме відкладений попит, очікування інфляції, слабке економічне мислення у переважної більшості активного населення, відсутність досвіду переходу до ринкових відносин, орієнтація цін не на власну, а на іноземну валюту, недовіра до національної валюти.

Економічні фактори (значний бюджетний дефіцит, безконтрольні грошові емісії, високі темпи інфляції, різниця між зовнішніми і внутрішніми цінами на товари аналогічної якості, збереження монопольного виробництва, відплив капіталів за кордон, скорочення інвестицій, падіння обсягів виробництва, падіння доходів на цінні папери, валютні спекуляції не на користь національної валюти, антидержавна діяльність окремих фірм з використанням демпінгових цін).

Під впливом вищезазначених факторів валютний курс або девальвує, або ревальвує. Девальвацією називають цілеспрямовану дію, яка ставить за мету знизити обмінний курс валют власної країни для стимулювання споживчого попиту на внутрішньому ринку, підвищення конкурентоспроможності і покращення торгових позицій країни на світовому ринку. Відповідно, ревальвація - це дія з метою підвищення курсу національної валюти для стримування на внутрішньому ринку споживчого попиту, стимулювання товарного імпорту і притоку іноземних інвестицій [43].

Що стосується впливу на динаміку експорту та імпорту, то девальвація позитивно впливає на динаміку експорту і негативно - на динаміку імпорту, тоді як ревальвація - позитивно на динаміку імпорту і негативно - на динаміку експорту.

За звичайних умов офіційний курс формується в залежності від змін в економіці України та інших країн, змін в співвідношенні валют різних країн тощо. В такій ситуації на курс Національного банку України впливають економічні фактори, тобто він формується за певними економічними принципами. Однак, в деяких випадках сам регулятор може сформувати рівень офіційного курсу незалежно від стану економіки чи економічних закономірностей, з метою досягнення конкретних цілей. Таким чином відбувається зворотній зв'язок, Національний банк здійснює вплив на внутрішню економіку в країні, викликаючи заплановані зміни.

Важливим моментом при здійснені валютного регулювання зовнішньоекономічної діяльності та підтримання фінансової безпеки держави є співпраця України з міжнародними фінансовими організаціями. Свідченням цього є частка заборгованості України за позиками, наданими міжнародними фінансовими організаціями, в структурі державного та гарантованого державою боргу. Так, у 2011 р. вона становила 33,5 % (18,17 млрд дол. США), у 2012 р. - 30,8 % (18,26 млрд дол. США), у 2013 р. - 23,4 % (15,09 млрд дол. США). Одним з найбільших кредиторів України, серед міжнародних фінансових організацій, є Міжнародний валютний фонд, співпраця з яким розпочалася в 1994 р. За 20 років співпраці МВФ виділив Україні 12,26 млрд СДР і вже отримав назад 6,60 млрд СДР, зокрема 1,36 млрд СДР відсотків [37].

Міжнародний Валютний Фонд (International Monetary Fund) є міжнародною фінансовою організацією, яка була заснована в 1945 році, до її складу входять 185 країн світу. Згідно зі Статутом Фонду, його кредити спрямовуються на підтримку курсу національної валюти, міжнародних резервів держави та активних позицій платіжного балансу. Отримувачами кредитів МФВ є центральні банки країн, які зараховують їх у свої міжнародні резерви й використовують виключно для інтервенцій на валютному ринку для вказаних цілей.

Відповідно до Закону України «Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій», який було прийнято 3 червня 1992 року, Україна стала членом МВФ. У даний час квота України у Фонді складає 1 млрд. 372 млн. СПЗ (Спеціальні права запозичень - Special Drawing Rights).

Починаючи з 1994 року, співпрацю з МВФ було активізовано за програмами STF, Stand-by та «Механізм розширеного фінансування» (EFF), по яких Україна отримала коштів загальним обсягом близько 4,3 млрд. дол. США.

Формування валютних резервів за допомогою МВФ дозволило Україні підтримувати стабільність національної валюти, успішно провести грошову реформу, ввести конвертованість гривні за поточними операціями. Крім того, збільшення валютних резервів та їх високий рівень є підтвердженням стабільності фінансової системи країни та підвищує рівень довіри до неї.

В Україні регулярно проходять консультації за статтею IV статуту МВФ. Під час місій експерти МВФ проводять аналіз макроекономічної ситуації, стану в податково-бюджетній та монетарній сферах країни. Згідно з висновками останньої місії, економічний прогноз для України поліпшується, спостерігаються ознаки поступового відновлення економічного зростання.

У проекті «Листа про наміри» й проекті «Меморандуму про економічну і фінансову політику» викладені умови, на яких МВФ погоджується поновити кредитування України. Ці умови мають бути взяті за базу і після узгодження підписані Україною у формі звернення до МВФ.

Згідно з проектом, Україна має продовжувати свої зусилля з покращання функціонування валютного ринку.Стратегія інтервенцій повинна сприяти більшій гнучкості обмінного курсу, водночас із поступовим відновленням адекватного рівня міжнародних резервів відповідно до ринкових умов. Для цього необхідно:

- продовжувати встановлювати офіційний обмінний курс на рівні середньої ставки на міжбанківському ринку, яка утворилася у попередній день, і тільки у виключних випадках дозволяти певні відхилення у межах не більше 2% ринкової ставки;

- затвердити законодавство щодо скасування податку на валютні операції;

- не встановлювати нових адміністративних контролів на валютному ринку, спростити вимоги з реєстрації надходжень капіталу;

- скасувати за узгодженим графіком існуючі обмеження на валютному ринку і по потокам капіталу;

- привести вимоги по розрахункам чистої відкритої валютної позиції банків до міжнародної практики;

- відновити ринок форвардних валютних операцій.

Міжнародний досвід свідчить, що ефективними стабілізаційні програми МВФ є лише тоді, коли в наявності більш-менш розвинуте вітчизняне виробництво і внутрішнє ринкове середовище, відповідні обсяги національного капіталу і ресурсів, а також певні політичні, соціальні та економічні умови в країні.

Відносно ж країн з перехідною економікою, в яких відбувається затяжна фінансова криза, МВФ робить умови надання кредитів усе більш жорстокими. Це призводить до того, що вплив МВФ на такі країни суттєво посилився. У зв'язку із жорсткістю умов стабілізаційних програм МВФ не підписує жодних програм фінансування, якщо не буде впевнений у виконанні всіх без винятку своїх вимог.

З огляду на багаторічний досвід спільної праці окремих країн з міжнародним валютним фондом слід визнати, що необхідно проводити власну політику взаємовідносин з ним, сліпо і автоматично не приймати до впровадження вимоги МВФ без їх ретельного вивчення, прогнозування їх впливу на стан економіки і визначення відповідності національним економічним інтересам.

Зокрема, жорсткі монетарні обмеження гальмують функціонування внутрішніх важелів економічного зростання і нагромадження національних капіталів.

У загальному плані критерієм оцінки ефективності взаємодії з МВФ має стати співвідношення між прогнозованим зиском від набуття відкритості і лібералізації економіки і валютного ринку країни й можливим втратами для вітчизняних виробників, агентів зовнішньої торгівлі і споживачів. Важливим критерієм повинно також стати відповідність вимог МВФ національним економічним інтересам і загальному економічному курсу країни, що прямує до ринкової економіки. Тому забезпечення національних економічних інтересів має ґрунтуватися не виключно на фінансових «вливаннях» МВФ, а насамперед на власній грошово-кредитній та валютно-фінансовій політиці країни. Це вимагає розробки і законодавчого затвердження відповідної правової бази взаємовідносин як з МВФ, так і з іншими міжнародними фінансовими організаціями.

3.2.9 Дослідження вітчизняної практики залучення прямих та портфельних іноземних інвестицій

Важливу роль в розвитку національної економіки будь-якої країни світу відіграють іноземні інвестиції, Україна в даному випадку не є винятком.

В Україні процес розміщення інвестицій відбувається не без участі держави, принаймні існує інвестиційне законодавство, яке адаптовано до норм ЄС, та діють 50 міжнародних угод, предметом яких є захист та сприяння інвестиціям, та це все на теоретичному декларативному рівні. На практиці, з метою розвитку вітчизняної економіки,міжнародні угоди та акти мають стимулювати державний менеджмент по усій його вертикалі до освоєння іноземних інвестицій (акціонерного капіталу транснаціональних корпорацій),як локомотиву для розвитку тих галузей, об'єкти яких становлять собою значний не реалізований потенціал розміщення виробничих потужностей та капіталів [49].

Аналіз іноземних інвестицій передбачає вивчення динаміки показників у визначенні їх походження, галузевої та регіональної структури.

Беручи до уваги розміщення капіталів за галузями (рис. 3.1), бачимо що станом на 31.12.2012 року найбільша частка прямих іноземних інвестицій зосереджена у промисловості - 17166,7 млн.дол. (31,52%), фінансовій діяльності - 16105,6 млн.дол. (29,57%) та операціях з нерухомим майном, орендою, інжинірингу та надання послуг підприємцям - 9058,5 млн.дол. (16,63%). Найбільший приріст демонструє промисловість з показником росту у 2136.8 млн.дол. (+14.22%), а збільшення обсягів прямих іноземних інвестицій для промисловості в основному забезпечили такі її підгалузі, як виробництво харчових продуктів напоїв та тютюнових виробів з показником приросту в 818,0 млн.дол., (+36,82%), а також виробництво та розподілення електроенергії газу та води з показником приросту в 766,7 млн.дол., при чому дана галузь демонструє подвоєння обсягів іноземних інвестицій протягом 2012 року (з 773,0 млн.дол. - станом на 01.01.2012, до 1539,7 млн.дол - станом на 31.12.2012), в результаті чого вона стала лідером за відносним приростом розміщення іноземних інвестицій, з показником у (+99,18%). Нагадаємо, до об'єктів даної галузі відносяться: газорозподільчі та енергорозподільчі компанії, газові свердловини, електростанції. Для цілісного уявлення про місце та обсяги прямих іноземних інвестицій у галузях національного господарства України розглянемо наступну діаграму [47].

Рис. 3.1 Галузева структура прямих іноземних інвестицій в Україну

Для завершення аналізу характеристики прямих іноземних інвестицій в Україну, виявимо показники розміщення акціонерного капіталу в розрізі областей України, станом на початок та кінець 2012 року, а також розрахуємо динаміку їхніх абсолютних та відносних показників ( табл. 3.6).

Таблиця 3.6 - Прямі іноземні інвестиції (акціонерний капітал) у регіонах Укаїни за 2012 рік

Назва області	Обсяги інвестицій на
	1.01.2012	31.12.2012	Приріст млн.дол. США	Приріст млн.дол. США, у %
	млн.дол. США	у % до загального підсумку	млн.дол. США	у % до загального підсумку
Україна	50333,9	100	54462,4	100	4128,5	8,20
АР Крим	1176,7	2,34	1463,7	2,69	287	24,39
Вінницка	226,4	0,45	245,5	0,45	19	8,39
Волинська	291,4	0,58	361,2	0,66	69,8	23,95
Дніпропетровська	8208,2	16,31	8351,8	15,33	143,6	1,75
Донецька	2646,9	5,26	2981,6	5,47	334,7	12,64
Житомирська	337,7	0,67	363,8	0,67	26,1	7,73
Закарпатська	348,5	0,69	407,2	0,75	58,7	16,84
Запорізька	987,6	1,96	1142,2	2,10	156,6	15,86
Івано-Франківська	624	1,24	642,5	1,18	18,5	2,96
Київська	1751,7	3,84	1927,7	3,54	176	10,05
Кіровоградська	72,4	0,14	103,7	0,19	31,3	43,23
Луганська	766	1,52	838,5	1,54	72,5	9,46
Львівська	1387,8	2,76	1634,8	3,00	247	17,80
Миколаївська	152,3	0,30	259,9	0,48	107,6	70,65
Одеська	1220,5	2,42	1629,5	2,99	409	33,51
Полтавська	702,2	1,40	942,8	1,73	240,6	34,26
Рівненська	280,4	0,56	296,9	0,55	16,5	5,88
Сумська	361,8	0,72	374,4	0,69	12,6	3,48
Тернопільська	61,9	0,12	64,4	0,12	2,7	4,36
Харківська	2814,3	5,59	2170,4	3,99	-643,9	-22,88
Херсонська	206,4	0,41	245,2	0,45	38,8	18,80
Хмельницька	186,8	0,37	208,6	0,38	21,8	11,67
Черкаська	285,7	0,57	884,1	1,62	598,4	209,45
Чернівецька	61,9	0,12	64,3	0,12	2,4	3,88
Чернігівська	100,9	0,20	105,3	0,19	4,4	4,36
м.Київ	24907,7	49,48	26592,1	48,83	1684,4	6,76
м.Севастополь	165,8	0,33	158,4	0,29	-7,4	-4,46

Виходячи з розрахованих абсолютних та відносних показників обсягів прямих іноземних інвестицій, розміщених в регіонах нашої держави - бачимо, що беззаперечним лідером серед них є м.Київ, на господарчих суб'єктів якого припадає 26592,1 млн.дол., що в свою чергу становить майже половину - (48,83%) іноземного акціонерного капіталу, розміщеного в Україні за всю її суверенну історію. Даний показник свідчить про те, що іноземний капітал не цікавиться відокремленими виробничими об'єктами, а стрімко нарощує свій вплив на всеукраїнські компанії, які лише зареєстровані в Києві, а їх виробничі потужності розміщені, в переважній більшості, поза столицею. На наш погляд, явно виражена диспропорція у географії розміщення іноземних акціонерних капіталів негативно впливає на розвиток міжгалузевого виробничого циклу в регіонах нашої держави, адже відсутність притоку коштів безпосередньо до виробничих суб'єктів, що розміщені в периферії, які зазвичай належать до ланки середнього бізнесу, зазвичай унеможливлює здорову конкуренцію, створення нових робочих місць та надходжень до місцевих бюджетів. Зрозуміло, що велика компанія для підвищення ділової активності реєструє власну організацію в столиці, та концентрація капіталів в такого роду господарчих суб'єктів зовсім лишили уваги з боку іноземних інвестицій такі перспективні області, як Вінницька - 245,4 млн.дол. (0,45%), Хмельницька - 208,6млн.дол. (0,38%); а Тернопільська та Чернівецька області з показниками 64,6 млн.дол. та 64,3 млн.дол. відповідно, взагалі продемонстрували рекордний мінімум від загального обсягу інвестицій розміщених в Україні по (0,12%). В такому диспропорційному вигляді інвестиції спотворюють основне своє декларативне призначення - досягнення економічного та соціального ефекту територіальних громад [37].

Лідером за приростом інвестицій за 2012 рік в абсолютному значенні залишається столиця, а відносному - Черкаська область (+209,45%). Найбільший як відносний так і абсолютний показник за скороченням інвестицій продемонструвала Харківська область (-643,9) млн.дол., що становило (-22,8%) від показника станом на початок року.

Підсумовуючи проведений аналіз розміщення прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу) за 2012 рік, варто відзначити наступне:

- акціонерний капітал Кіпру та Віргінських Островів (Брит.) продовжує витісняти з української економіки капітал розвинених країн світу та забезпечує загальні показники приросту надходження акціонерних капіталів до України;

- в структурі галузей національного господарства іноземні інвестиції себе найкраще почувають у промисловості, а саме в галузі виробництва та розподілення електроенергії, газу та води, залишаються значними у фінансовій діяльності та операціях з нерухомим майном, орендою та інжинірингом. В той час, як величезний економічний потенціал галузей сільського господарства та будівництва залишається для іноземних інвесторів неконкурентоспроможним у порівнянні з іншими більш дохідними галузями;

- територіальна структура розміщення іноземних капіталів, яка тяжіє до столиці, не сприяє розгортанню нових виробничих потужностей на периферії.

Охарактеризувавши розміщення прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу) в Україні, перейдемо до наступної частини нашого дослідження - аналізу прямих іноземних інвестицій з України в економіку країн світу за 2012 рік. Досліджуючи даний процес, будемо дотримуватися попередньо використаної схеми. Спершу виявимо звідки йдуть інвестиції українського акціонерного капіталу, яким країнам надають перевагу та в яких галузях закордонних економік розвивають свою економічну діяльність. За даними держкомстату станом на 31.12.2012р. українські інвестори розмістили за кордоном 6481,9 млн.дол., за 2012 рік спостерігалася динаміка скорочення, за абсолютним показником (-417,8) млн..дол. та відносним (-6,06%), з розрахунку показників на початок та кінець календарного 2012 року. З метою встановлення обсягів та динаміки акціонерного капіталу, який інвестується до інших держав з числа українських областей, розглянемо наступну таблицю (3.7).

Таблиця 3.7 - Прямі інвестиції з регіонів України в країни світу за 2012 рік

Назва області	Обсяги інвестицій на
	1.01.2012	31.12.2012	Приріст млн.дол. США	Приріст млн.дол. США, у %
	млн.дол. США	у % до загального підсумку	млн.дол. США	у % до загального підсумку
Україна	6899,7	100	6481,9	100	-417,8	-6,06
АР Крим	2,2	0,03	2,2	0,03	0	0,00
Вінницка	0,2	0,00	0,2	0,00	0	0,00
Волинська	-	-	-	-	-	-
Дніпропетровська	144,1	2,09	191,2	2,95	47,1	32,69
Донецька	5939,8	86,09	5426,3	83,71	-513,5	-8,65
Житомирська	-	-	-	-	-	-
Закарпатська	-	-	-	-	-	-
Запорізька	42,1	0,61	41,6	0,64	-0,5	-1,19
Івано-Франківська	-	-	-	-	-	-
Київська	6,8	0,10	7	0,11	0,2	2,94
Кіровоградська	0,1	0,00	0,1	0,00	0	0,00
Луганська	10,9	0,16	11,1	0,17	0,2	1,83
Львівська	21	0,30	27,4	0,42	6,4	30,48
Миколаївська	0,6	0,01	0,8	0,01	0,2	33,33
Одеська	36	0,52	53,9	0,83	17,9	49,72
Полтавська	1,8	0,03	2,3	0,04	0,5	27,78
Рівненська	-	-	-	-	-	-
Сумська	2,6	0,04	2,7	0,04	0,1	3,85
Тернопільська	-	-	-	-	-	-
Харківська	11,2	0,16	12,9	0,20	1,7	15,18
Херсонська	0,1	0,00	0,1	0,00	0	0,00
Хмельницька	-	-	-	-	-	-
Черкаська	-	-	-	-	-	-
Чернівецька	-	-	-	-	-	-
Чернігівська	-	-	-	-	-	-
м.Київ	656,9	9,52	671,1	10,35	14,2	2,16
м.Севастополь	-	-	-	-	-	-

Розрахувавши отримані показники ми маємо змогу виявити географію та обсяги капіталів, які покинули Україну в пошуках кращих прибутків серед господарчих суб'єктів закордонних країн. В розрізі областей України неозброєним оком видно, що Донецька область станом на 31.02.2012 р. є лідером серед регіонів нашої держави за обсягами іноземних інвестицій (акціонерного капіталу), що розміщені в економіках країн світу з показником в 5426,3 млн.дол. з вражаючим відносним показником (83,71%) від усіх інвестицій, що були інвестовані Україною в інші країни світу. Найменший абсолютний показник продемонстрували Вінницька - 0,2 млн.дол., Кіровоградська - 0,1 млн.дол., Херсонська - 0,1 млн.дол., що у відносному показнику менше ніж 0,01%. Що стосується показників динаміки інвестицій з областей України, то в абсолютному зменшенні також є лідером Донецька область (-513,5) млн.дол., що становить (-8,65%). Зважаючи на загальні показники примітно, що саме Донецька область забезпечила зменшення загального об'єму розміщених інвестицій за кордоном на фоні їхнього росту серед усіх інших регіонів України, що розраховано в колонці приросту. Аналізуючи отримані дані можна зробити висновок, що господарчі суб'єкти серед усіх областей нашої держави не проявляють особливого інтересу до розміщення власних капіталів за кордоном, окрім Донецької області. Навіть максимальний відносний ріст показників динаміки розміщених інвестицій серед областей за 2012 рік, який демонструє Одеська область (+49,72%) в абсолютному плані (+17,9) млн.дол., на фоні шахтарського краю не становить значних обсягів.

Проаналізувавши рух прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу) в Україні та прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу) з України в економіці країн світу за основними їхніми характеристиками та числовими показниками, можна сформувати висновки, перша група яких випливає з розміщення іноземних інвестицій в Україні, а друга - з розміщення українських акціонерних капіталів за кордоном:

- відтік прямих іноземних інвестицій розвинених країн світу, які розміщували свої активи в основному в технологічних галузях національного господарства свідчить про погіршення інвестиційного клімату в Україні, причинами якого є: політична нестабільність, непередбачуваність та непрозорість державної політики. З іншого боку, нарощування обсягів інвестицій від господарчих суб'єктів держав, в яких й так великі проблеми з коштами і відомі вони далеко не розвинутою економікою, а розташуванням на їхній території офшорів - свідчить про непрозорість інвестиційної політики в Україні, головне про «різні правила гри» для іноземного капіталу різного походження. А форми розміщення в галузевій структурі інвестиційного капіталу даних острівних країн свідчать про тяжіння даного капіталу до найприбутковіших галузей економіки України. Нагадаємо, що у 2011 році Україна не включила Кіпр та Віргінські Острови (Брит.) до списку офшорних зон;

- обсяги прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу), які п...