Процедура аналітичного дослідження складових зовнішньоекономічної політики України

За своєю економічною сутністю фінансовий ринок являє собою систему певних відносин і своєрідний механізм збору та перерозподілу на конкурентній основі фінансових ресурсів між країнами, регіонами, галузями й інституціональними одиницями. Фінансовий ринок відповідно до загально прийнятої класифікації у свою чергу складається із трьох ринків, які є взаємозалежними та доповнюють один одного, а саме:

- грошовий ринок (готівка й короткострокові платіжні засоби, що виконують її функції: векселі, чеки та ін.);

- ринок позичкового капіталу (банківські кредити);

- ринок цінних паперів.

В умовах інтеграції економіки України до світової фінансової системи спостерігається підвищення рівня чутливості економіки країни до глобальних чинників. Підтвердженням цього є підвищення відсоткових ставок на валютні кредити в Україні та зменшення активності нерезидентів на вітчизняному ринку цінних паперів у 2010-2012 рр. Це демонструє певний рівень взаємозв'язку між світовою фінансовою системою та економікою України. Проте є низка параметрів, котрі знижують силу впливу глобальних чинників на економіку України. Серед них:

- виробництво значної кількості товарів в Україні здійснюється з вітчизняної сировини;

- достатній рівень золотовалютних резервів держави для збереження макроекономічної стабільності в середньостроковій перспективі.

Саме це визначає подальші переваги портфельного інвестування в економіку України з позиції і міжнародного, і вітчизняного портфельних інвесторів за умови подальшого розвитку ринку цінних паперів в Україні.

Для західних інвесторів Україна є гарною можливістю диверсифікації вкладів. Із упровадженням позитивної демократизації політичних процесів та стабілізації економіки Україна набуватиме дедалі більшої довіри та привабливості. І хоча ризики залишаються високими, а частка українських цінних паперів у портфелях невелика - 5-7 %, активність іноземних інвестицій зростає. Аналіз статистичних даних динаміки міжнародної інвестиційної позиції України засвідчує, що обсяги портфельних інвестицій постійно зростають, хоча ще досі залишаються на дуже низькому рівні. Наприклад, у 2012р. в економіку України було вкладено портфельних іноземних інвестицій на суму близько 6,47 млрд дол., тоді як обсяги отриманих портфельних інвестицій на початок 2013 року склали лише 5,7 млрд дол., тобто на 8,1% менше. Забезпечення пропозиції цінних паперів в Україні можливо здійснити через лібералізацію доступу національних суб'єктів до зарубіжних ринків цінних паперів. Головними умовами успішного розміщення цінних паперів на зарубіжних фондових ринках є прозорість грошових потоків підприємств, досконалий аудиторський висновок щодо їх діяльності, чіткий бізнес-план та наявність зрозумілої корпоративної структури та політики [49].

Розглядаючи питання щодо портфельного інвестування в цінні папери України іноземними інвесторами з метою забезпечення міжнародної диверсифікації та отримання прибутку, слід зазначити, що умови, які склалися, дуже обмежують таку діяльність. З одного боку, існує низка обмежень на міжнародне переміщення капіталу в Україні, а з другого - ризикованість таких інвестицій є дуже високою, що не завжди компенсується дохідністю. Блок фінансових ризиків пов'язаний з імовірністю втрат фінансових ресурсів в інвестиційній діяльності. До них належать:

- ризики, що є результатом структури та складу банківських активів і зобов'язань,а також позабалансових позицій. Ризик структури балансу полягає в тому, що при структурі капіталу з великою питомою вагою статей переоцінки основних коштів банк, який вклав значні кошти в інвестиційні проекти (якщо термін реалізації проекту перевищує термін залучених ресурсів), буде змушений здійснювати додаткові витрати або ж може виявитися банкрутом через неплатоспроможність (ризик недостатності капіталу банку для продовження інвестиційних операцій);

- кредитний ризик полягає в тому, що емітент цінних паперів може виявитися нездатним виплатити відсотки чи повернути борг в обумовлений термін. Правильність розрахунку ризику залежить від обґрунтованості вибору методики оцінювання, своєчасного реагування на зміну фінансового стану емітента;

- внаслідок обмеженої кількості фінансових інструментів, представлених на українському ринку цінних паперів, виникає ризик недостатньої диверсифікованості інвестиційного портфеля;

- ризик достатності капіталу. Вартість і величина капіталу впливають на конкурентну позицію банку. Якщо банкові бракує капіталу або вартість його капіталу занадто висока, банк ризикує поступитися своїм бізнесом конкурентам;

- ризик втрати капіталу в результаті несприятливої зміни ринкових цін при інвестиційних операціях на товарних, фондових чи валютних ринках. Ринковий ризик складається під впливом зовнішніх факторів, які впливають на ринок чи будь-який його сегмент;

На сьогодні безризикових цінних паперів в Україні немає. Тому управління ризиками є однією з основних складових процесу формування інвестиційного портфеля. Кожен інвестор, що займається, безпосередньо, інвестиційною діяльністю, повинен постійно оцінювати ризики своїх інвестицій у цінні папери. Для цього застосовують як зовнішній рейтинг цінних паперів, так і власні методики банку [47].

Іншим аспектом питання портфельного інвестування на фінансовому ринку,є те, що процеси, які спостерігалися в економіці України з початком процедури приватизації, передбачали прямий продаж в основному великих пакетів акцій вітчизняних підприємств, що не обумовлювалося проходження лістингу таких цінних паперів на вітчизняних біржах. Водночас залишаються актуальними чимало проблем, що стосуються захисту портфельних інвесторів на законодавчому рівні. Така ситуація спричинила те, що нині абсолютна більшість угод із цінними паперами здійснюється поза організованим ринком, а пропозиція цінних паперів на найбільшій біржі - Першій фондовій торговельній системі - обмежується кількома сотнями акцій та облігацій підприємств. Проте, вже зараз в Україні є сотні привабливих підприємств у різних галузях, поява цінних паперів яких на організованому ринку може забезпечити задоволення національного попиту, а також сприяти широкомасштабному приходу в Україну іноземних портфельних інвесторів.

Для того, щоб синхронізувати підвищення попиту і пропозиції цінних паперів із метою забезпечення розвитку портфельного інвестування в Україні, слід здійснити такі важливі кроки:

- прийняти законодавчі акти, які сприяли б забезпеченню прав та визначили б статус портфельного інвестора. У зв'язку з цим особливого значення набуває прийняття Закону України «Про акціонерні товариства», нової редакції Закону України «Про страхування», а також внесення змін до деяких законів України в частині, що стосується набуття та переходу прав на пайові цінні папери;

- стимулювати розміщення пайових та боргових цінних паперів прибуткових підприємств на вітчизняному організованому ринку. Наразі важливо створити умови, за яких на вітчизняному ринку розміщували б свої цінні папери підприємства, що не в змозі вийти на відомі світові біржі, але бажають, аби їхні цінні папери котирувалися на ринках. Поряд із цим вимоги до таких підприємств повинні бути досить жорсткими;

- провести подальшу популяризацію послуг небанківських фінансових установ серед населення та запровадити гарантійні механізми захисту внесків фізичних осіб. За даними експертів, населення України близько 60 % заощаджень зберігає у готівковій формі, що свідчить про наявність суттєвих внутрішніх ресурсів, які не використовуються економікою. Важливим є підвищення гарантій виконання своїх зобов'язань небанківським фінансовими установами;

- стимулювати розвиток вторинного ринку державних цінних паперів в Україні. Портфельне інвестування передбачає поєднання цінних паперів, яке б гарантувало найвищу дохідність за найнижчого ризику. Це досягається шляхом комбінування безризикових активів, яким є державні цінні папери, з ризиковими цінними паперами. Тому функціонування вторинного ринку державних цінних паперів є необхідною умовою належного розвитку портфельного інвестування. Обіг державних цінних паперів на вторинному ринку цінних паперів мають забезпечувати не лише учасники ринку шляхом перепродажу державних боргових інструментів, а й державні органи, що відповідають за емісію таких цінних паперів.

Для України державний борг є гострою фінансовою проблемою. В структурному плані він поділяється, як і в інших країнах, на державний внутрішній та зовнішній державний борг. Внутрішній борг держави становить собою заборгованість уряду по державних цінних паперах, щодо невиплати заробітної плати у всіх галузях народного господарства, взаємозаборгованість підприємств між собою і державою, боргу держави підприємствам за продукцію. Зовнішній державний борг - це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями [47].

Великі розміри внутрішнього і зовнішнього боргу, а також зростання витрат на його обслуговування посилює як актуальність самої проблеми, так і пошуку шляхів удосконалення його управління.

Ця актуальність пояснюється такими фактами:

- Україна в результаті розвалу Радянського Союзу при розмежуванні фінансових активів отримала практично «нульовий» резерв банківських активів. Недостатність «початкового капіталу» для економічного розвитку примусило Україну звертатись за зовнішніми кредитними засобами;

- практичне «обнуління» банківських рахунків в установах колишнього Ощадного банку Радянського Союзу поставило Україну перед фактом визнання повернення громадянам знецінених заощаджень, які фактично виплачуються повністю за рахунок коштів державного бюджету України;

- складними та неоднозначними взаєминами з міжнародними кредиторами з повернення запозичених кредитних ресурсів;

- доволі значними сумами для обслуговування зовнішнього державного боргу які перевищують 10 % обсягів доходів Зведеного бюджету України.

Об'єктивним наслідком кредитного співробітництва України з міжнародними фінансово-кредитними інституціями є формування зовнішнього боргу держави перед відповідними уста-новами, який є частиною валового зовнішнього боргу країни. Валовий зовнішній борг за станом на певну дату - це загальний обсяг заборгованості за всіма існуючими, але в жодному разі не умовними, зобов'язаннями, що мають бути сплачені боржником у вигляді основної суми та/або відсотків в будь-який час у майбутньому.

Статистичні дані валового зовнішнього боргу країни узгоджуються з відповідними даними міжнародної інвестиційної позиції та платіжного балансу країни. Валовий зовнішній борг розраховується в доларах США. Інформація Національного банку України щодо обсягів зобов'язань за кредитами та позиками Міжнародного валютного фонду і міжнародних фінансових організацій, а також обсяги залучених депозитів використовуються для визначення боргу органів грошовокредитного регулювання [37].

Загалом, рівень розвитку економіки та рівень платоспроможності країни визначають такими показниками: валовий внутрішній продукт (ВВП), сальдо платіжного балансу, курс національної грошової одиниці до іноземних валют, валовий національний продукт, чистий внутрішній продукт, національний дохід та інші. Також до одних з найважливіших критеріїв економічного розвитку можна віднести і державний борг. На зміни у величині зовнішнього державного боргу можуть впливають й інші економічні показники.

Отже, було проведено дослідження, до якого включені такі показники: державний зовнішній борг (прямий та гарантований державою), як залежний фактор та внутрішній валовий продукт (ВВП), сальдо платіжного балансу, валютний курс (згідно з кошиком валют, у яких надано борг Україні), як незалежні фактори ( табл. 3.8.).

Таблиця 3.8

Рік	ВВП, млн.грн	Сальдо платіжного балансу, млн.грн	100 ЄВРО	100 доларів США	100 СПЗ	1000 Японських ЄН	Зовнішній прямий та гарантований державою борг, млн.грн
2002	225810	16901,30	503,01	532,66	689,82	42,59	54340,00
2003	267344	15416,84	602,44	533,27	746,82	46,13	57010,00
2004	345113	36750,35	660,94	531,92	787,82	49,21	64450,00
2005	441452	12970,62	638,99	512,47	758,02	46,88	58960,00
2006	544153	-8165,85	633,69	505,00	742,83	43,40	63940,00
2007	720731	-26623,60	691,79	505,00	772,94	42,92	69940,00
2008	948056	-67225,27	770,80	526,72	830,84	51,40	142740,00
2009	913345	-13494,36	1086,79	779,12	1201,88	83,45	212770,00
2010	1082569	-2067023	1063,39	792,57	1203,06	84,85	276750,00
1	2	3	4	5	6	7	8
2011	3064567	-71956,14	1029,81	798,98	1222,76	102,73	299420,00
2012	498514	-88478,17	1031,74	847,72	1458,17	104,77	325578,00

Основним чинником зростання номінального обсягу зовнішнього боргу в поточному році (на 6,2 млрд дол. США) є значні залучення підприємств реального сектору економіки.

За 9 місяців 2012 року українські банки скоротили обсяг своїх зовнішніх зобов'язань на 2,6 млрд дол. США - до 22,6 млрд дол. США (12,8 % від ВВП). Зокрема, заборгованість банків за довгостроковими кредитами скоротилася на 1,3 млрд дол. США, за єврооблігаціями - на 0,8 млрд дол. США, короткострокові депозити і залишки зменшилися на 0,7 млрд дол. США.

Водночас у поточному році збільшився попит нерезидентів на облігації українських банків на внутрішньому ринку, у результаті чого зобов'язання за облігаціями в гривнях зросли на 0,6 млрд дол. США. Борг інших секторів економіки (включно з міжфірмовим боргом) за 9 місяців 2012 року збільшився на 9,8 млрд дол. США - до 77,4 млрд дол. США (з 41,0 % до 44,0 % від ВВП).

У поточному році підприємства реального сектору значно активніше залучали зовнішні боргові ресурси - зростання заборгованості за негарантованими довгостроковими кредитами становило 6,6 млрд дол. США порівняно з 2,3 млрд дол. США за відповідний період минулого року. Близько 30 % приросту заборгованості було забезпечено за рахунок кредитів, отриманих від прямих інвесторів (1,8 млрд дол. США).

За 9 місяців 2012 року українські банки скоротили обсяг своїх зовнішніх зобов'язань на 2,6 млрд дол. США - до 22,6 млрд дол. США (12,8 % від ВВП). Зокрема, заборгованість банків за довгостроковими кредитами скоротилася на 1,3 млрд дол. США, за єврооблігаціями - на 0,8 млрд дол. США, короткострокові депозити і залишки зменшилися на 0,7 млрд дол. США.

Водночас у поточному році збільшився попит нерезидентів на облігації українських банків на внутрішньому ринку, у результаті чого зобов'язання за облігаціями в гривнях зросли на 0,6 млрд дол. США. Борг інших секторів економіки (включно з міжфірмовим боргом) за 9 місяців 2012 року збільшився на 9,8 млрд дол. США - до 77,4 млрд дол. США (з 41,0 % до 44,0 % від ВВП) (рис. 9).

У поточному році підприємства реального сектору значно активніше залучали зовнішні боргові ресурси - зростання заборгованості за негарантованими довгостроковими кредитами становило 6,6 млрд дол. США порівняно з 2,3 млрд дол. США за відповідний період минулого року. Близько 30 % приросту заборгованості було забезпечено за рахунок кредитів, отриманих від прямих інвесторів (1,8 млрд дол. США).

Зовнішній борг сектору загального державного управління (далі - ЗДУ) за звітний період збільшився на 0,9 млрд дол. США - до 26,8 млрд дол. США. Борг сектору ЗДУ щодо ВВП скоротився з 15,7 % до 15,2 %.

Планові виплати з погашення кредиту МВФ зумовили скорочення зовнішнього боргу сектору органів грошово-кредитного регулювання (далі - ОГКР) на 1,9 млрд дол. США - до 5,6 млрд дол. США (3,2 % від ВВП).

Іншим чинником збільшення боргу інших секторів було зростання кредиторської заборгованості підприємств за зовнішньоторговельними операціями - на 3,0 млрд дол. США.

Питома вага боргу інших секторів, включно з кредитами від прямого інвестора, за 9 місяців 2012 року зросла з 53,6 % до 58,5 % валового обсягу зовнішнього боргу України. Частка боргу банківського сектору у валовому обсязі зовнішнього боргу скоротилася з 20,0 % до 17,1 %. Борг секторів ЗДУ та ОГКР на кінець ІІІ кварталу 2012 року становив 24,5 % порівняно з 26,4 % на початок року. Основною валютою зовнішніх запозичень за станом на 01.10.2012 залишається долар США (73,8 %). Частка зовнішньої заборгованості в гривнях залишається незначною - 2,0 % від валового обсягу боргу.

Загальний зовнішній борг держави та приватного сектору становить близько 130 мільярдів доларів. Україна цього року повинна повернути 5,5 млрд дол. США Міжнародному валютному фонду, а також 3,5 млрд дол. єврофондам. Проте цих грошей у держави не буде, відтак, їх потрібно буде позичати у міжнародних фінансових установ.

Зовнішній борг України в 2013 році зросте з 75 % до 80-82 %. На думку фахівців, показник інфляції становитиме 8-10 %, а курс гривні - 8,5-8,7 грн за долар. Реальне зростання ВВП можливе на рівні 1,5 %, а доходи від приватизації не перевищать 6,5 млрд грн при плановому показнику, закладеному до Державного бюджету 2013 року, в 10 млрд грн.

Зовнішній державний борг зростає в основному за рахунок кредитів, які надають міжнародні фінансові організації. Аналізуючи стан зовнішнього державного боргу України, який виник у результаті заборгованості за позиками, наданими міжнародними організаціями економічного розвитку, необхідно відзначити, що сума заборгованості постійно зростає. Україна, яка не в змозі погасити заборгованість, натомість приймає нові позики.

Незбалансованість державного бюджету України, дефіцитність торговельного балансу, прийняття державою боргів підприємств і невиважена політика державного запозичення вкрай загострили проблему державного боргу.

Поряд зі створенням загальноекономічного середовища, сприятливого для інвестування, з метою припинення втечі капіталів за кордон необхідно виробити механізми, які б дозволяли перекрити відплив капіталів з країни такими каналами: переведення валюти за кордон у рахунок оплати фіктивних імпортних контрактів; неповернення до країни експортної валютної виручки; заниження контрактних цін при експорті та їх завищення при імпорті тощо. За експертними оцінками, в Україні надто ліберальний режим зовнішньоекономічної діяльності та повна конвертованість гривні за поточними операціями дозволяють нелегальними шляхами щороку вивозити за кордон 3-5 млрд дол.

Крім проблем мобілізації ресурсів для обслуговування державного боргу, сьогодні в Україні гостро постає проблема відвернення зростання бюджетних видатків на обслуговування зовнішнього боргу внаслідок знецінення національної валюти. Одним з механізмів стримування наростання боргових виплат є посилення валютного регулювання. При такому регулюванні треба виходити з того, що в Україні попит на іноземну валюту великою мірою визначається намаганням населення зберегти вартість своїх заощаджень, заможних фізичних осіб - перевести капітали за кордон, а комерційних банків - заробити на падінні курсу гривні. З огляду на це, необхідно обмежити можливості банків щодо здійснення операцій за власний рахунок (тобто заборонити їм підтримувати відкриту валютну позицію). Підстави для купівлі іноземної валюти доцільно обмежити виключно потребами проведення поточних операцій із зарубіжними партнерами.

Слід також створити перешкоди для нелегального вивезення з України іноземної валюти. Щоб послабити борговий тиск на бюджет і платіжний баланс, а також створити умови для економічного зростання, Україна повинна добиватися укладання з кредиторами угод про реструктуризацію боргу на умовах зменшення боргових виплат і обміну боргових зобов'язань держави на майнові активи. При цьому доцільно враховувати багатий світовий досвід щодо врегулювання зовнішньої заборгованості.

Сьогодні Україна має законні підстави виборювати залучення схем реструктуризації, в рамках яких відбувається часткове зменшення розміру державного боргу та процентних виплат. Досягнення поступок з боку кредиторів вимагає вироблення чіткої переговорної позиції. Необхідно акцентувати увагу на тому, що Україна не зможе виконувати свої платіжні зобов'язання, якщо її економіка продовжуватиме занепадати під тиском значних боргових виплат. Не варто також виключати і можливість дефолту, оголошення якого суперечить інтересам кредиторів, отже - вони самі намагатимуться не допустити його [49].

Таким чином, можна зазначити, що співробітництво України з міжнародними фінансово-кредитними організаціями має як позитивний, так і негативний ефект для країни. З одного боку, кредити, фінансова та технічна допомога, що надаються міжнародними фінансовими установами, сприяють покращенню економічної ситуації та надають можливість країні владнати як внутрішні кризові ситуації, так і запобігти впливу зовнішніх світових економічних явищ. З іншого боку, залучення великих позик міжнародних фінансових установ призводить до катастрофічного збільшення зобов'язань України перед міжнародними організаціями і поширює політичний та економічний вплив міжнародних економічних установ в Україні.

Україна має величезний економічний потенціал, але як країна з перехідною економікою відчуває гостру потребу у фінансових ресурсах, зокрема й зовнішніх кредитах міжнародних фінансових установ для трансформації економіки. Хоч уряд України й прагне зменшити залежність національної економіки від зовнішніх запозичень за допомогою активного залучення кредитних коштів на внутрішньому ринку, у найближчій перспективі зовнішні кредити відіграватимуть важливу роль у формуванні її фінансових ресурсів, оскільки можливості внутрішнього кредитного ринку обмежені.

Обслуговування зовнішнього боргу є одним з елементів процесу управління зовнішнім боргом країни. Вироблення ефективної стратегії управління зовнішнім боргом, зокрема державним зовнішнім боргом, особливо в умовах його швидкого зростання, є багатогранною проблемою. Розв'язання цієї проблеми потребує узгодженої взаємодії всіх відомств та установ, що відповідають за здійснення процесу управління. Як правило, управління та обслуговування державного зовнішнього боргу здійснює міністерство фінансів країни-позичальника або спеціально визначена для цієї мети державна установа в межах покладених на них повноважень і в законодавчо визначеному порядку. Це зумовлено тим, що обслуговування прямого державного зовнішнього боргу здійснено за рахунок коштів державного бюджету і є складовою бюджетного процесу.

Згідно з чинним законодавством України, управління зовнішнім державним боргом та його обслуговування здійснює Міністерство фінансів України, у складі якого спеціально сформовано Головне управління обслуговування зовнішнього державного боргу України. У межах покладених на нього повноважень Міністерство фінансів виступає фінансовим агентом держави під час виконання всіх фінансових операцій, пов'язаних із цим завданням. Міністерство фінансів України реєструє всі іноземні кредити від різних кредиторів, залучені як від імені держави, так і під державні гарантії українськими юридичними особами. На підставі цієї інформації здійснюють статистичний облік усіх державних зовнішніх зобов'язань, готують детальний графік платежів з його обслуговування, згідно з яким Державне казначейство забезпечує своєчасне фінансування видатків на обслуговування державного зовнішнього боргу в межах наявних фінансових ресурсів, передбачених Державним бюджетом України на вказані цілі.

Проте роль Національного банку України у процесі обслуговування державного зовнішнього боргу не обмежується лише виконанням функції платіжного агента уряду України. Участь у процесі обслуговування зовнішнього боргу країни, зокрема державного зовнішнього боргу, є однією з додаткових функцій, яку, поряд з основними, виконує центральний банк держави.

У процесі врегулювання зовнішньої заборгованості перед міжнародними фінансовими установами слід дотримуватися таких положень:

- врегулювання зовнішньої заборгованості має проводитися системно, в межах загальної фінансової політики держави;

- стратегія управління зовнішнім державним боргом має орієнтуватися на структурне реформування економіки;

- необхідно, щоб управління було довгостроковим, стратегічним, а не одномоментним, короткостроковим, орієнтованим на вирішення разових завдань;

- існує потреба в реформуванні інституцій, відповідальних за управління зовнішнім боргом, застосуванні інструментів активного управління зовнішніми зобов'язаннями;

- слід посилити увагу до управління кредитним рейтингом країни;

- потрібне використання внутрішніх можливостей країни в процесі управління зовнішніми зобов'язаннями;

- кошти, залучені із зовнішніх фінансових джерел, слід розглядати не стільки з погляду їх обсягу, скільки з позиції їх ефективного використання;

- управління має бути спрямоване на збільшення терміну погашення заборгованості та скорочення витрат на обслуговування боргу, контролю за складанням рівномірного графіка обслуговування боргу;

- управління зовнішнім боргом та ймовірні подальші запозичення потрібно здійснювати з урахуванням не лише потреб держави, а й її фінансової безпеки.

Отже, ефективне управління боргом на всіх його етапах дозволить уникнути кризових боргових ситуацій, сприятиме забезпеченню стабілізації соціально-економічного розвитку України. З огляду на це, простежимо ситуацію, спрогнозувавши основні показники, що характеризують державний борг (табл.3.9).

Таблиця 3.9 - Прогнозні значення обсягів прямого державного боргу, дефіцит державного бюджету та ВВП України у 2014-2016 рр

Показник	Період, рік
	2014	2015	2016
Величина прямого державного боргу, млн.грн	1176148,96	1484714,45	1554781,19
Обсяг дефіциту державного боргу України, млн.грн	200089	254775,5	298143,6
Обсяг ВВП України, млн.грн	1656088	1790747	1945621
Відношення прямого державного боргу України до ВВП України, %	71,02	82,91	93,48

Для ведення ефективної боргової політики необхідною умовою є стабільність фінансової системи держави. Водночас цьому перешкоджають: недосконалість законодавчої бази, значний обсяг державного боргу та його постійне збільшення, механізм реструктуризації боргу і його обслуговування.

Як будь-яка ціна, валютний курс відхиляється від вартісної основи - паритету купівельної спроможності валют - під впливом попиту та пропозиції валюти. Співвідношення такого попиту та пропозиції залежить від багатьох чинників, які відображають зв'язок валютного курсу з іншими економічними категоріями - вартістю, ціною, грошима, процентом, платіжним балансом та ін.

Розрізняють кон'юнктурні та структурні (довгострокові) чинники, які впливають на валютний курс.

Кон'юнктурні чинники пов'язані з коливаннями ділової активності, політичної та військово-політичної обстановки, з чутками (іноді ажіотажними), здогадками та прогнозами.

Поряд з кон'юнктурними чинниками, вплив яких важко передбачити, на попит та пропозицію валюти, тобто на динаміку її курсу, впливають і відносно довгострокові тенденції, які визначають стан тієї чи іншої національної грошової одиниці у валютній ієрархії. Серед цих чинників можна назвати такі:

1. Зростання національного доходу. Цей чинник зумовлює підвищений попит на іноземні товари, водночас товарний імпорт може збільшувати відплив іноземної валюти.

2. Темпи інфляції. Співвідношення валют за їх купівельною спроможністю (паритет купівельної спроможності) є своєрідною віссю валютного курсу, тому на валютний курс впливають темпи інфляції. Чим вищі темпи інфляції в країні, тим нижчий курс її валюти, якщо не протидіють інші фактори. Таку тенденцію звичайно можна простежити в середньо- та довгостроковому плані. Вирівнювання валютного курсу, приведення його у відповідність з паритетом купівельної спроможності відбуваються в середньому протягом двох років.

3. Стан платіжного балансу. Активний платіжний баланс сприяє підвищенню курсу національної валюти, бо при цьому збільшується попит на неї з боку зовнішніх боржників. Пасивний платіжний баланс породжує тенденцію до зниження курсу національної валюти, тому що боржники продають її на іноземну валюту для погашення своїх зовнішніх зобов'язань. У сучасних умовах зріс вплив міжнародного руху капіталів на платіжний баланс і відповідно на валютний курс, оскільки конкурентом валютного ринку є ринок цінних паперів - акцій, облігацій, векселів, короткострокових депозитів.

У країнах, що розвиваються, ринок цінних паперів може гальмувати зростання курсу іноземної валюти, відволікаючи вільну грошову готівку від обміну на ВКВ.

4. Різниця процентних ставок у різних країнах. Вплив цього фактора на валютний курс зумовлюється двома основними обставинами. По-перше, зміна процентних ставок у країні впливає за інших рівних умов на міжнародний рух капіталів, насамперед короткострокових. Підвищення процентної ставки стимулює приплив іноземних капіталів, а її зниження заохочує відплив капіталів, у тому числі і національних, за кордон. По-друге, процентні ставки впливають на операції валютних ринків та ринків позичкових капіталів.

5. Діяльність валютних ринків та спекулятивні валютні операції. Якщо курс якої-небудь валюти має тенденцію до зниження, то фірми та банки завчасно продають її за більш стійкі валюти, що погіршує позиції ослабленої валюти. Валютні ринки швидко реагують на зміни в економіці та політиці, на коливання курсових співвідношень. Тим самим вони розширюють можливості валютної спекуляції та стихійного руху «гарячих» грошей.

6. Ступінь використання певної валюти на євроринку і в міжнародних розрахунках. Наприклад, той факт, що 60-70% операцій євробанків виконується в доларах, визначає масштаби попиту на цю валюту та її пропозицію. На курс валюти впливає і ступінь її використання в міжнародних розрахунках.

7. Ступінь довіри до валюти на національному та світовому ринках. Вона визначається станом економіки та політичною обстановкою в країні, а також розглянутими вище чинниками, які впливають на валютний курс, причому дилери враховують не лише темпи економічного зростання, інфляції, рівень купівельної спроможності валюти, співвідношення попиту та пропозиції валюти, а й перспективи їх динаміки.

8. Валютна політика. Співвідношення ринкового та державного регулювання валютного курсу впливає на його динаміку. Формування валютного курсу на валютних ринках через механізм попиту та пропозиції валюти, як правило, супроводжується різкими коливаннями курсових співвідношень. На ринку складається реальний валютний курс - показник стану економіки, грошового обігу, фінансів, кредиту та ступеня довіри до певної валюти. Державне регулювання валютного курсу спрямоване на його підвищення або зниження виходячи з завдань валютно-економічної політики.

9. Ступінь розвитку фондового ринку, який є конкурентом валютному ринку. Фондовий ринок може залучати іноземну валюту безпосередньо, а також «відтягувати» кошти в національній валюті, які могли б бути використані на валютному ринку для купівлі іноземної валюти.

Вплив валютного курсу на міжнародні економічні відносини. Коливання валютного курсу впливають на співвідношення експортних та імпортних цін, конкурентоспроможність фірм, прибуток підприємств. Різкі коливання валютного курсу посилюють нестабільність міжнародних економічних, зокрема валютно-кредитних та фінансових, відносин, викликають негативні соціально-економічні наслідки, втрати одних та виграші інших країн.

При зниженні курсу національної валюти, якщо не протидіють інші чинники, експортери або отримують експортну премію при обміні вирученої іноземної валюти, яка подорожчала, на національну валюту, яка подешевшала, або мають можливість продавати товари за цінами, нижчими від середньосвітових. Але одночасно зниження курсу національної валюти впливає на подорожчання імпорту, що стимулює зростання цін у країні, скорочення ввезення товарів та споживання або розвиток національного виробництва товарів замість імпортних. Зниження валютного курсу скорочує реальну заборгованість у національній валюті та збільшує тягар зовнішніх боргів, виражених в іноземній валюті. Невигідним стає вивезення прибутків, процентів, дивідендів, які одержують іноземні інвестори у валюті країн перебування. Ці прибутки реінвестуються або використовуються для закупівлі товарів за внутрішніми цінами і наступного їх експорту.

У разі підвищення курсу національної валюти внутрішні ціни стають менш конкурентоспроможними, ефективність експорту знижується, що може призвести до стагнації експортних галузей національного виробництва. Імпорт, навпаки, розширюється. Стимулюється приплив у країну іноземних та національних капіталів, збільшується вивезення прибутків на іноземні капіталовкладення. Зменшується реальна сума зовнішнього боргу, вираженого в обезціненій іноземній валюті.

Розходження динаміки курсу та купівельної спроможності валюти впливає на розвиток міжнародних економічних відносин. Якщо внутрішнє інфляційне знецінення грошей випереджає зниження курсу валюти, то за інших рівних умов заохочується імпорт товарів з метою їх продажу на національному ринку за високими цінами. Якщо зовнішнє знецінення валюти випереджає внутрішнє, яке викликається інфляцією, то виникають умови для валютного демпінгу - масового експорту товарів за цінами, нижчими від середньосвітових з метою витіснення конкурентів на зовнішніх ринках.

На міжнародну торгівлю істотно впливають валютні курси, які є своєрідним місточком між вартісними показниками національного і міжнародного ринку. Вплив валютного курсу відображається у цінових співвідношеннях експорту й імпорту, а це, у свою чергу, викликає зміни у внутрішньоекономічній ситуації та коригує діяльність фірм, що працюють на експорт та/або конкурують з імпортом.

Суб'єкти господарської діяльності, використовуючи валютний курс, мають можливість порівняти свої виробничі затрати з цінами світового ринку. Валютний курс впливає на прибуток підприємців і конкурентоспроможність їх продукції на міжнародному ринку.

З огляду на численні чинники валютні курси не можуть бути абсолютно незмінними протягом тривалого часу, проте їх різкі коли­вання не можна вважати позитивним явищем. Валютні курси є індикатором нестабільності міжнародних економічних відносин загалом і валютно-кредитних та фінансових зокрема. Історія знає чимало прикладів, коли від різких змін валютних курсів багатіли одні держави і біднішали інші.

Знецінення національної валюти вигідне експортерам і невигідне імпортерам. Уразі такої ситуації експортери мають можливість знизити ціни в іноземній валюті на свою продукцію.

Експортери одержують премії, обмінюючи одержану іноземну валюту (яка стала дорожчою) на національну валюту (яка стала дешевшою). Свою продукцію експортери реалізують за цінами, що нижчі за середньосвітові. Отже, експортери збагачуються у той час, коли їх країна біднішає.

Зниження курсу національної валюти підвищує вартість імпорту, оскільки іноземні постачальники змушені збільшувати ціни на свою продукцію, щоб компенсувати втрату надходжень від зниження валютного курсу країн своїх зарубіжних контрагентів. У результаті у країнах, де національна валюта знецінюється, зростають ціни, скорочується імпорт і споживання іноземних товарів, і це загалом негативно позначається на внутрішній економічній кон'юнктурі. Зниження валютного курсу посилює тягар зовнішніх боргів, зафіксованих у іноземній валюті, стає невигідною репатріація прибутків, одержаних іноземними інвесторами у валюті країни, в якій вони інвестували. Такі прибутки реінвестують або ж використовують для придбання товарів за внутрініми цінами країни інвестування з метою їх подальшого експорту.

Якщо валютний курс у країні підвищується, то це негативно позначається на її експортних галузях. Зміни в обмінних валютних курсах неминуче призводять і до змін у цінах імпортованих та експортованих такими країнами товарів.

Отже, на конкурентоспроможність товарів на міжнародних ринках впливають не лише чинники виробництва, а й обмінні курси. Існує немало прикладів того, як стійке зростання обмінного курсу національної валюти спричинило втрату конкурентоспроможності продукції відповідної країни попри те, що її технологічний рівень, а також особливості менеджменту не викликали жодних сумнівів і занепокоєнь [20].

Високий валютний курс сприяє розширенню імпорту до такої країни та зростанню надходжень іноземних інвестицій. Збільшується репатріація прибутків від іноземних інвестицій. Реальна сума зовнішнього боргу, зафіксована в іноземній валюті, скорочується.

Отже, як бачимо, обмінний валютний курс є своєрідною палицею на два кінці. Зрозуміло, що уряди окремих країн можуть піддатися спокусі використати обмінний курс для вирішення певних проблем. Існує багатий арсенал заходів завищення і заниження валютного курсу. Завищення курсу національної валюти означає його офіційне встановлення на рівні, що перевищує паритетний. Занижений курс, навпаки, встановлюється на рівні, що менший за паритетний.

У зв'язку з валютним курсом слід згадати і про інфляцію. Якщо темпи інфляції перевищують темпи зниження валютного курсу, то (за інших однакових умов) зростає імпорт товарів з метою їх продажу за високими цінами. Якщо ж зовнішнє знецінення валюти інтенсивніше за внутрішнє, то створюються умови для так званого валютного демпінгу.

В окремих країнах може використовуватись кілька валютних курсів для різних учасників зовнішньоекономічної діяльності. Наприклад, у сфері комерційних операцій застосовується офіційний валютний курс, а щодо міжнародного руху капіталу - ринковий. Практика свідчить, що валютний курс за комерційними операціями, як правило, занижений. Уряди вдаються до таких маніпуляцій, щоб пожвавити економіку та підвищити конкурентоспроможність експорту. У такій країні зростає виробництво, однак скорочується споживання, підвищуються внутрішні ціни, що негативно позначається на добробуті населення.

Зміни валютних курсів викликають перерозподіл між країнами тієї частини сукупного суспільного продукту, що реалізується у сфері міжнародної торгівлі.

Попит на іноземну валюту виникає внаслідок необхідності купівлі товарів і послуг за рубежем. Попит на валюту будь-якої країни на валютному ринку свідчить саме про те, що існує попит іноземців на товари і послуги цієї країни. Величина попиту на валюти залежить від ціни на пропонований товар. Зі зниженням ціни на товар дедалі більше покупців забажають і зможуть його купити.

Покупцям, які бажають придбати іноземний товар, буде потрібна валюта країни-продавця товару в обмін на національну валюту за ціну, що склалася на ринку, тобто за обмінним курсом. Попит на валюту продавця товару залежатиме від ціни валюти (валютного курсу). Пропозиція валюти з боку країни-продавця виникає, в свою чергу, внаслідок необхідності купівлі товарів (тобто попиту на товар)у країни-покупця її товарів.

У ринковій економіці ціна валюти коливається під впливом попиту і пропозиції. Якщо обмінний курс надто високий, пропозиція валюти перевищить попит на неї і ціна валюти знизиться. Якщо ж ціна надто мала, попит на валюту перевищить пропозицію і курс підвищиться. Внаслідок таких коливань складається ціна рівноваги валюти, або ринкова ціна. Ринкова ціна - це обмінний курс, за якогопропозиція валюти на валютному ринку дорівнює попиту на неї.

Девальвація валюти передбачає спрямовані дії відповідних інституційних структур, які мають на меті знизити обмінні курси валюти власної країни.

Таке зниження використовується, з одного боку, для стимулювання споживчого попиту на внутрішньому ринку, а, з іншого - для підвищення конкурентоспроможності та поліпшення торгових позицій країни на світовому ринку.

Ревальвація валюти має протилежний зміст. Вона пов'язана з відповідними діями, спрямованими на підвищення курсу національної валюти. Тут переслідується мета втримати на внутрішньому ринку споживчий попит і стимулювати товарний імпорт і приплив інвестицій.

3.2.10 Наслідки членства України в СОТ

Пропонуємо такі інтерактивнні методи для викладання теми щодо наслідків членства України в СОТ, зокрема: слайди, презентація, відео лекція, лекція конференція тощо.

Світова організація торгівлі (СОТ) - це провідна міжнародна економічна організація, членами якої вже є 159 країн, на долю яких припадає більше 96% обсягів світової торгівлі, функціями якої є встановлення правил міжнародної системи торгівлі і вирішення спірних питань між країнами-членами, що підписані під близько 30-ма угодами організації [48].

Вступ України до СОТ залишався одним із головних пріоритетів зовнішньоекономічної політики Президента та Уряду України впродовж останніх чотирнадцяти років і в цьому контексті він розглядався, насамперед, як системний фактор розвитку національної економіки. Нарешті, 5 лютого 2008 року відбулося засідання Генеральної Ради СОТ, на якому Президентом України В.А. Ющенком і Генеральним директором СОТ П. Ламі був підписаний Протокол про вступ України до СОТ. Та все ж Світова організація торгівлі (СОТ) оприлюднила деякі умови долучення України до цієї організації - зокрема, митні збори, терміни їх введення.

Як зазначається у прес-релізі СОТ, середні імпортні мита при постачаннях товарів до України складають 10,66% - для сільськогосподарських продуктів і 4,95% - для промислових товарів.

В цілому мита встановлені в діапазоні від 0 до 50%, при цьому деякі обмеження включають поетапне скорочення впродовж періоду до 2013 року.

Згідно з повідомленням, найвищі тарифи, які Україна може застосувати, - це тарифи на цукор - 50% і соняшникова олія - 30%. Інші продукти з граничним рівнем тарифів, встановленому на рівні 25%, включають деякі види радіоприймальної апаратури, синтетичні нитки і конвеєрні/приводні ремені [38].

У категорію товарів зі зниженим митом, які на початковому або кінцевому етапі будуть виключені, входять цивільні літаки, будівельне устаткування, дистильований алкоголь, деякі види риби, деякі хімічні речовини, нафтові масла, медичне устаткування, медпрепарати, деревина, целюлозно-паперові вироби, деякі види пряжі і тканини, деякі види основних металів, сталь, IT-продукти, меблі та іграшки.

Україна погодилася не застосовувати інші податки і мита, окрім своїх звичайних митних зборів.

Також у повідомленні зазначається, що у сільському господарстві Україна погодилася не субсидувати експорт. Крім цього, країна обмежить свою підтримку внутрішнього сільгоспвиробника, що впливає на торгівлю, сумою 3,04 млрд грн (приблизно 613 млн доларів), а також покриття 5% від вартості внутрішнього с/х виробництва.

Як і у випадку зі всіма членами СОТ, в України не буде лімітів з витрат на внутрішні програми підтримки, які не мають або мають мінімальний вплив на торгівлю, за умови, що ці програми відповідають критеріям, викладеним в договорі з сільського господарства.

Домовлено, що Україна відкриє тарифну квоту на цукор-сирець - 260 тис тонн щорічно і збільшить її до 267 тис тонн до 2010 року. Ця квота буде адміністрована за принципом «першим прийшов - першим обслужений» протягом трьох років після приєднання до СОТ.

Зобов'язань у нашої країни тепер стало набагато більше. Так, Україна повинна здійснювати контроль цін відповідно до правил Світової організації торгівлі (СОТ) і враховувати інтереси її членів, які займаються експортом.

Згідно з повідомленням, оприлюдненим увечері 5 лютого, після вступу Україна не встановлюватиме обов'язкові мінімальні ціни на імпортні товари і продовжить публікувати список товарів і послуг, ціни на яких встановлюються урядом.

Київ також зобов'язався, що після приєднання до СОТ торгова діяльність держпідприємств України повністю узгоджуватиметься з умовами цієї організації, а всі держпідприємства працюватимуть на комерційній основі.

Крім цього, протягом одного року після вступу Україна надаватиме інформацію СОТ про діяльність цих компаній, а також регулярно складати доповіді для членів СОТ про розвиток програми приватизації.

У сфері прав торгівлі Київ зобов'язався, що плата за реєстрацію медикаментів, пестицидів, сільськогосподарських хімікатів, а також плата за отримання ліцензій на експорт і імпорт алкогольних напоїв і тютюнових виробів встановлюватиметься з вимогами СОТ і відповідатиме рівню вартості наданих послуг.

Від фізичних осіб і компаній, охочих проводити експорт або імпорт, не буде потрібна фізична присутність або наявність інвестицій в Україні. Їм необхідно буде тільки реєструватися у відповідних органах, сказано у документі.

Згідно з документом, оплата і збори за надані послуги Україна встановлюватиме відповідно до норм СОТ і надавати дану інформацію членам СОТ на вимогу, а внутрішні податки на товари, що імпортуються країнами-членами СОТ, встановлюватимуться на недискримінаційній основі.

Київ також узяв зобов'язання, що після вступу Україна скасує і не встановлюватиме кількісні обмеження на імпорт або інші нетарифні заходи, які не передбачені угодою СОТ.

Зокрема, Україна не вводитиме заборону на м'ясну продукцію, якщо це не узгоджено нормами СОТ, і встановлюватиме прозорі і науково обґрунтовані стандарти на торгівлю даною продукцією.

Крім того, Україна анулює заборону на імпорт автобусів, вантажівок і машин, старших за восім років.

Обумовлено також, що більше не буде потрібною думка експерта з комерційної палати щодо класифікації товарів, щоб отримати ліцензію на імпорт або експорт, а якщо вводитимуться спеціальні перевірки перед транспортуванням товару, вони будуть тимчасовими і узгоджуватимуться з нормами СОТ.

У частині антидемпінгових зобов'язань і гарантій: Україна повинна буде внести зміни до торгового законодавства, щоб воно було узгоджене з нормами СОТ.

Крім того, Київ зобов'язався скоротити експортні мита на лом чорних і кольорових металів, насіння соняшника, шкіру, велику рогату худобу, а також від дати вступу не встановлювати обов'язкові мінімальні ціни на експорт. Одночасно заходи з обмеження експорту, включно з вимогами з його ліцензування, встановлюватимуться тільки згідно з нормами СОТ.

Після вступу буде також скасовано заборона на експорт лому кольорових металів, а також експортні обмеження на зерно. Крім того, анулюється заборона на експорт дорогоцінних металів і каменів, окрім золота, срібла і діамантів.

У сфері промислової політики і субсидій після вступу Україна має скасувати всі субсидії експорту і імпортозаміщення.

Крім цього Україна зобов'язалася орієнтуватися, в першу чергу, на міжнародні, а не національні та регіональні стандарти. Всі національні і регіональні стандарти будуть добровільними, окрім тих, які відносяться до захисту інтересів національної безпеки, до запобігання махінаціям, захисту життя і здоров'я людей, тварин і рослин, а також навколишнього середовища згідно технічним нормам.

Технічні норми України будуть засновані на відповідних міжнародних стандартах. Технічні норми, що відносяться до терміну зберігання риби, будуть узгоджені з нормативами Продовольчого Кодексу (CODEX alimentarius), йдеться у документі.

Згідно з цим кодексом, Україна скоротить кількість товарів, що підлягають обов'язковій сертифікації третього типу, і надасть СОТ переглянутий список до 31 січня 2012 року.

У сфері санітарії і фітосанітарії Київ зобов'язався погоджувати свої дії з санітарними і фітосанітарними нормами і визначати рамки відповідальності наглядових і контролюючих органів в даній сфері. Зокрема, Україна не блокуватиме імпорт м'ясних продуктів, оброблених гормонами.

У сфері угоди про торгові аспекти інвестиційних заходів (Trade-related Investment Measures) з дати приєднання до СОТ Україна не підтримуватиме заходи, які суперечать даній угоді.

Крім того, після приєднання до СОТ Київ повинен повністю упровадити умови угоди про торгові аспекти прав інтелектуальної власності (Trade-related Aspects of Intellectual Property).

Україна також зобов'язалася надати СОТ повідомлення і копії угод про всі зони вільної торгівлі і митні союзи, в які входить.

Нагадаємо, що Генеральна рада Світової організації торгівлі затвердила протокол щодо прийому України в члени СОТ.

На засіданні 5 лютого в Женеві Генеральна рада на підставі звіту робочої групи і переліку ринкового доступу для товарів і послуг ухвалила рішення і схвалила протокол приєднання, який підписали президент України Віктор Ющенко і генеральний директор СОТ Паскаль Ламі. 10 квітня 2008 року Верховна Рада України ратифікувала цей Протокол, який набув чинності 16 травня 2008 року [48].

В результаті вступу України до Світової організації торгівлі (СОТ) для українських виробників відкриються світові і європейські ринки, що, у свою чергу, сприятиме притоці інвестицій у вітчизняну економіку.

Переваги, отримані Україною після вступу до СОТ:

- одержання режиму найбільшого сприяння в торговельному просторі всіх країн-членів СОТ, тобто одночасне покращення умов торгівлі із більш ніж 150 країнами світу;

- зменшення тарифних і нетарифних обмежень доступу українських товарів на товарні ринки країн-членів СОТ;

- отримання можливості захисту інтересів українських виробників згідно з процедурою розгляду торговельних спорів СОТ;

- укладено договори про зону вільної вільної торгівлі з Європейською ассоціацією вільної торгівлі ( включає Норвегію, Швейцарію, Ліхтенштейн і Ісландією) та Чорногорією;

- проведення Україною таких же переговорів з Канадою, Туреччиною і Сербією. З найближче до підписання перебуває угода з Канадою;

- забезпечення недискримінаційного транзиту товарів та послуг.

Негативні наслідки вступу до СОТ:

- Українська промисловість не захищена від впливу дешевої конкурентної продукції з зовні;

- накладання деяких обмежень на проведення економічної політики. Угоди СОТ прямо забороняють країні використання певних інструментів, що звужує можливості одних механізмів, але разом з тим примушує шукати певні компенсаційні механізми;

- підсилений вплив світової кон'юнктури на економіку України.

З вступом України до СОТ рівень відкритості економіки збільшується, незважаючи на несприятливу кон'юнктуру зовнішніх ринків. Він свідчить про зростання важливості міжнародної торгівлі для національної економіки та підвищення чутливості економіки до зовнішніх факторів впливу [38].

Оцінимо зовнішню торгівлю товарами України за період з 2003 по 2012 рр (рис.3.3).

Рис. 3.3 Динаміка зовнішньої торгівлі України товарами за 2003-2012 роки

Можемо зробити висновок, що з кожним роком, починаючи з 2003 року і закінчуючи 2009 роком, експорт і імпорт товарів збільшувався. У момент кризи, з 2009 року по 2010 рік експорт і імпорт товарів знизився, та все ж з 2011 року по 2012 рік ситуація стабілізувалася.

Оцінимо динаміку зовнішньої торгівлі товарами за 2013 рік (рис. 3.4).

Рис. 3.4 Зовнішня торгівля України товарами за І півріччя 2013 року

У порівнянні з останніми роками експорт та імпорт зменшились, причому сальдо негативне і становить 2,4 млрд. дол. США.

Підбиваючи підсумки перебування України в СОТ, саме аграрний сектор отримав найбільше вигод від членства в СОТ. «Обсяг аграрного експорту зріс в 2,5 рази», - так вважають чиновники.

За темпами за агросектором слідують експорт мінеральної продукції (+79%).

...