Бібліотеки монастирів Львівської латинської митрополії XIV–XVIII століття: книгознавчі аспекти

З найсучасніших на момент укладення інвентаря бібліотеки авторів згадується відома історична праця (фактичного підручник з історії та географії) єзуїта Яна Бєльського (1714-1768) “Widok Krolestwa Polskiego”. Окремі епізоди з історії Речі Посполитої висвітлено у збірках творів Анджея Хризостома Залуського (1648-711) “Epistolarum Historico-Familiarium” (4 томи), до якої входили окремі родинні документи, а також сеймові діарії за 1668-1710 рр. [38, c. 223], та полоцького єпископа Станіслава Любенського (1574-1640) “Opera posthuma, historica, historo-politica”.

Декілька видань присвячені діяльності окремих правителів польсько-литовської державаи та їхнім родам. Життєпис Владислава IV Вази висвітлений у творах Станіслава Кобєжицького (1600-1655) “Historia Vladislai Poloniae et Sueciae principis” та королівського історіографа Еверхарда Вассенберга (1610-1667) “Gestorum Wladislai IV”. Цей ж автор присвятив один твір життю Яна ІІ Казимира - “Johannis Casimiri carcer Gallicus”. Постать короля Владислава IV користувалась великою популярністю серед єзуїтів Речі Посполитої, був одним із зразкових правителів. Його порівнюють з Александром Великим, величають “сармацьким Александром, польським Марсом” (Alexander Sarmaticus, Mars Polonus) [185, s. 480-481].

Ян ІІІ Собеський у риторичній та історичній лектурі єзуїтів Речі Посполитої є втіленням ідеального правителя, політичного та релігійного. Його постать тісно пов'язана із концепцією “antemurale chistianitatis” та ототожненням правителя Речі Посполитої та звитяжця Віденської битви 1683 р. з захисником віри та європейської цивілізації [185, s. 484-485]. Історія короля Яна ІІІ та роду Собеських висвітлена у декількох книгах: “Clypeus serenissimi Joannis III regis Polonorum” Войцеха Станіслава Хрощінського (1665-1722) та “Janina zwyжiкskich tryumfуw” (2 примірники) Якуба Казимира Рубінковського (1668-1749).

Перу Рубінковського також належить твір у пам'ять про короля Августа ІІ “Promienie cnуt krуlewskich”. Сюди ж можна віднести твір “Rozmowa ziemianina z s№siadem o teraznieyszych okolicznoњciach” авторства краківського єпископа Яна Александра Ліпського (1690-1746) на підтримку Станіслава Понятовського.

Історії шляхетського роду Костків присвячено працю Анджея Дур'євського (+1708) “Pami№tka Niezeszіa Ivz Zeszіego Domv, Iasnie Wielmoznych Panow na Rostkowie i Sztembergv Kostkow”. Життєпис відомого військового діяча Речі Посполитої, близького соратника Яна ІІ Казимира, Вінцента Корвін-Гонсевського подано у книзі Самюеля Венславського (+1690) “Victor et victus V. С. G№siewski”. Також до інвентаря внесений твір “Solida sed modesta” на захист ліфляндського дворянина Йогана Рейнгольда фон Паткуля, що був страчений шведами за зраду Карла ХІІ.

Описи військових кампаній висвітлені у декількох творах. Тематика війни і миру часто зустрічається у лектурі шкіл Товариства Ісуса у польсько-литовській державі. Через подання описів військових кампаній вихованцям шкіл прищеплювались зразки для наслудівання [185, s. 479]. До інвентаря єзуїтської бібліотеки у Самборі внесені книги Якуба Собеського (1588-1646) “Commentariorvm Chotinensis Belli” про Хотинську війну 1620-1621 рр., Станіслава Антонія Щуки (1654-1710) “Eclipsis Poloniae orbi pvblico demonstrata” про війну з шведським королем Карлом ХІІ. Перебіг Хмельниччини описаний у праці “Bellum scythico cosacicum” вже згадуваного Й. Пасторія. Перемозі польських військ над московським полководцем Василем Шереметьєвим у 1660 р. присвячений прозовий твір Яна Жєлєнєвича “Memorabilis victoria de Szeremetho Exercitus Moschorum Ducem” (це переробка поеми Самюеля Лещинського, що вийшла друком у 1661 р.).

Декілька книг стосується церковної історії. Йдеться про життєпис св. Казимира Ягелончика “Mars gloriosus” авторства львівського архієпископа Яна Скарбека (1661-1733) та життя польських святих “Forteca monarchуw i caіego Krуlestwa Polskiego duchowna” Пьотра Яцека Пруща (1605-1668). Історія церкви у Києві висвітлена у книгі київського архідиякона Кароля Непомуцена Орловського (+1769) “Defensa Biskupstwa y Dyecezyi Kiiowskiey”. До цієї групи також варто віднести трактат “Dwa miecze katolickiej w krуlestwie orthodoksejskim odsieczy” єпископа Юзефа Анджея Залуського (1702-1774) спрямований проти релігійних дисидентів. Окрім того, певною мірою сюди ж додати книгу отця Стефана Жуховського (1666-1716) “Proces kryminalny o niewinne dzieciк Jerzego Krasnowskiego”, у якій висвітлено процес над сандомирськими євреями у 1710-1713 рр. що здійснили ритуальне убивство малолітнього Єжи Красновського.

Декілька книг можна класифікувати як допоміжну історичну літературу. Йдеться про гербівники польської шляхти “Korona polska” єзуїта Каспара Несецького (1682-1744) (3 томи) та “Orbis polonus” домініканця Шимона Окольського (1580-1653). Шляхетські герби були одним із важливих елементів риторичного мистецтва доби бароко, а також сарматської культури польсько-литовської шляхти. Польський єзуїт Теофіл Рутка вважав шляхетські герби наріжними каменем риторичного мистецтва [48, c. 191], одним із свідків праці шляхтича на благо батьківщини [185, s. 485-486]. Книга “Institutorum rei militaris” Шимона Старовольського (1585-1650) (2 примірники) присвячена історії військового мистецтва, а відома книга “Historia naturalis curiosa Regni Poloniae” єзуїта Габріеля Жончинського (1664-1737) - так званій природничій історії земель Речі Посполитої. Історія започаткування найвищої нагороди Речі Посполитої - ордену Білого Орла - подана у книзі Яна Фредерика Сапєги (1680-1751) “Adnotationes historicae de origine, antiquitate ordinis aquilae albae” (два примірники).

До допоміжної історичної літератури додано дві книги згадуваного А. М. Фредро (1620-1679) - риторичиний посібник “Vir consilii” та збірку приповідок, спрямовану до польських політиків “Monita Politico-Moralia et Icon Ingeniorum”; трактат Лукаша Опалінського (1612-1662) “Polonia defensa contra Joann. Barclaium” проти очорнень Польщі шотландським сатириком Джоном Берклі та видання “Tacyt polski albo raczey moralia Tacyta nad podchlebstwem” Ніколя Амело де ла Уссе (1634-1706), польський переклад якого здійснив Станіслав Яблоновський.

Право. Як і історичну, польську правничу літературу, що зберігалась у бібліотеці колегіуму Товариства Ісуса у Самборі можна розділити на декілька менших: видання правових актів; опрацювання правових актів, здійснені правниками; наукові дослідження з юриспруденції та коментарі на акти.

Першу групу складають окремі видання сеймових конституцій: Конституція сейму 1550 р., вального сейму 1626 р., вального сейму 1703 р., матеріали коронаційного сейму 1697 р. (коронація Августа ІІ Сильного), сейму на закінчення Терногородської конфедерація 1715-1717 рр. проти Августа ІІ та пацифікаційного сейму 1736 р. після війни по смерті Августа ІІ.

Під записом “Articuli conventionis” 1737 р. ймовірно йдеться про матеріали поставлення на герцога Курляндії ставленика російської цариці Анни Іванівни Ернеста-Йогана Бірона та визнання цього призначення королем Речі Посполитої Августом ІІІ.

Представлені також у книгозбірні перші шість томів видання “Volumina Legum. Leges, statua, constitutiones et privilegia Regni Poloniae, Magni Ducatus Lithuaniae”, опрацьовані піяром Станіславом Конарським (1700-1773) та видані у 1732-1739 рр. Ці томи охоплюють усі сеймові конституції з 1347 р. по 1736 р. Видання “Volumina Legum” є першим збірником станового права Речі Посполитої.

Стосовно інших опрацювань правових видань, то у бібліотеці єзуїтів також були книги Теодора Завацького (1550-1637) “Memoriale Processus Judiciarii et Statutorum atque Constitutionum Regni Poloniae” та “Speculum senatorum ac officialium Regni Poloniae Aulae Regiae & Iudicum Trib. Regni”, Яна Гербурта (1524-1577) “Statuta Regni Poloniae in ordinem alphabetidigesta”, Францішека Пулавського (+1738) “Krуtka Annotacya Seymуw Warszawskich” (охоплює час від Яна ІІ Казимира до Августа ІІ Сильного), Матіаса Гліщинського “Compendium legum ex Statuto et Constitutionibus Regni Poloniae”, збірка правових актів Великого Князівства Литовського “Promptuarium Legum et Constitutionum Regni ac Magni Ducatus Lithuaniae” Августина Колудзького (+1720), а також збірка актів про історичне розмежування кордону між Королівством Польським та Великим Князівством Литовським [38, c. 223] “Limites Regni Poloniae et Magni Ducatus Lithuaniae“ Мацея Догеля (1715-1760) й збірник правових судових норм “Accessoria Statut i Konstytucye” Міхала Слонського.

Окрім видання правових актів, у бібліотеці самбірських єзуїтів зберігалось декілька праць з галузі правознавства. Йдеться про відомий твір Станіслава Оріховського (1513-1566) “Fidelis subditus” (два примірники), що присвячений королю Сигізмунду Августу, “Institutionum iuris Regni Poloniae” професора права Замойської академії Томаша Дреснера (1560-1616), “Perspectiva politica regno Poloniae elaborata” Анджея Коричинського(1580-1652), “Examen causarum, Qvas Copiarum Saxonicarum” Улофа Гермеліна (1658-1709) та “Tractatus historico-politicus de Polonia nunquam tributaria” правника й придворного історіографа Яна ІІІ Собеського. Публічному праву Речі Посполитої присвячений трактат “Regni Poloniae Jus Publicum” Миколая Хвальковського (+1770) (два примірники).

Також до інвентаря записано чотиритомне видання відомого твору Станіслава Конарського “O skutecznym rad sposobie albo o utrzymywaniu ordynaryinych seymуw”, у якому автор, прихильник ідей Просвітництва, відстоював ідеї освіченого абсолютизму, а також виступив із критикою принципу “liberum veto” та висловився на підтримку ідеї прийняття рішення більшістю голосів.

Товариство Ісуса було досить слабо представлене на теренах Львівської латинської архідієцезії та Перемишльської дієцезії - 2 та 5 орденських домів відповідно (Львів, Станіславів, Ярослав (2), Перемишль, Кросно, Самбір). Проте у загальному порівняні у межах Речі Посполитої єзуїти займали провідне становище, лише у деяких аспектах поступаючись домініканцям та бернардинцям.

Протягом XVI-XVIII ст. членам Товариства Ісуса вдалось створили у Речі Посполитій мережу бібліотек, що функціонували при всіх орденських домах. У статутних та освітніх документам ордену було досить чітко розподілено повноваження керівних посадовців щодо функціонування монастирських книгозбірень, починаю від провінціала і закінчуючи власне префектом бібліотеки, який на місцях займався організацією роботи книгозбірні.

Формування книгозбірні та її матеріальне забезпечення було однією з умов заснування єзуїтського дому. Таким чином, історію тієї чи іншої єзуїтської бібліотеки можна виводити від часу постання осередку, при якому вона діяла. Поповнювались книгозбірні за рахунок дарунків від світських та духовних осіб, планової закупівлі та права отримувати обов'язкові екземпляри, у перша чергу від орденських друкарень.

Розвиток єзуїтських бібліотек був перерваний ліквідацією ордену у 1773 р. Книгозбірні у багатьох випадках були розпорошені й не збереглись до нашого часу як цілісні колекції. Проте збереглись окремі інвентарні книги єзуїтських бібліотек, на підставі яких можна відтворити їх чисельний та тематичний склад. Зокрема, два інвентарі, з Перемишля та Самбора, зберігаються у фонадах Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка. Власне на основі цих інвентарів продемонстровано наповнення єзуїтських бібліотек забороненою літературою (Перемишль) та історичними книгами (Самбір).

В бібліотеці Перемишльського єзуїтського колегіуму були широко представлені “заборонені книги” найрізноманітнішої тематики: твори ренесансних гуманістів, “єретичні” трактати протестантів і полемічні праці православних, книги з окультизму, магії та демонології, “книги таємниць”. Хоч 25 позицій інвентаря, де такі праці фіксуються, ідентифікувати не вдалося через неточність чи описовість поданої там назви, проте в цілому перелік, реконструйований у розділі, дає змогу детальніше пізнати інтелектуальні запити перемишльського духовенства, зокрема зрозуміти, які тексти єзуїти могли використовувати для полеміки з іновірцями, а також якими творами вони потенційно цікавилися з пізнавальною чи дидактичною метою.

Щодо лектури з історії та права Речі Посполитої у книгозбірні Самбірського колегіуму, то можна констатувати, що у ній представлені праці, що відповідають своєрідному класичному канону авторів XIV-XVIII ст., що вивчали історію польсько-литовської держави. Окрім того, до збірки входили окремі видання правових актів Речі Посполитої, а також наукові опрацювання цивільного та кримінального права, що діяло у державі.

Наукові праці, в яких опубліковано основні результати розділу

1. Лоштин Н. Інвентарі та каталоги бібліотек католицьких монастирів XVI-XVIII ст. у фондах Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка / Назарій Лоштин // Вісник Львівського університету. Серія книгознавство, бібліотекознавство та інформаційні технології. - Львів, 2015. - Вип. 10. - С. 78-90.

Наукові праці, в яких апробовано результати розділу

2. Лоштин Н. Бібліотека єзуїтського колегіуму в Перемишлі за матеріалами інвентаря 1774 р. / Назарій Лоштин // Історія релігій в Україні: науковий щорічник. - Львів: Логос, 2015. - Кн. 1. - С. 74-82.

Наукові праці, які додатково відображають наукові результати розділу

3. Лоштин Н. Haeretici prohibiti: заборонені книги у бібліотеці єзуїтського колегіуму в Перемишлі (за матеріалами інвентаря 1774 р.) / Назарій Лоштин // Київська Академія. - Київ, 2016. - Випуск 13. - С. 204-227.

РОЗДІЛ 4. БІБЛІОТЕКИ МЄХОВІТІВ, ТРИНІТАРІЇВ ТА ЖЕБРАЧИХ ОРДЕНІВ

Бернардинці та єзуїти були одними із найчисленніших чернечих орденів на теренах Речі Посполитої. Однак окрім них у польсько-литовській державі свої осередки мали й інші монаші спільноти, як старі, середньовічні, так і нові, що постали у XV-XVI ст. та у потридентський період. У межах Львівської архідієцезії та Перемишльської дієцезії окрім францисканців-обсервантів та Товариства Ісуса діяли ще монастирі августинців, боніфратрів, богожогробців (мєховітів), домініканців, францисканців (конвентуальних, капуцинів, реформатів), кармелітів (босих та взутих), місіонарів, паулінів, піярів, театинців, тринітаріїв та комуністів (бартошків) [162, s. 28; 166, s. 301-322].

Кожна з окреслених чернечих спільнот створювала свої монастирі й при них бібліотеки. Організацію цих бібліотек відтворено на прикладі декількох монастирів, що діяли у Львівській латинській архідієцезії та Перемишльському єпископстві: мєховітів у Лежайську, кармелітів взутих у Дрогобичі, тринітаріїв у Станіславові, домініканців у Ярославі та реформатів у Жешуві.

4.1 Книгозбірня монастиря та парафії каноніків регулярних Святого Гробу Господнього у Лежайську

Орден Святого Гробу Господнього виник під час Першого хрестового походу у 1099 р., після здобуття Єрусалиму. До завдання членів ордену входила охорона святих місць християнства та паломників, що до них прибували, а також душпастирська та харитативна діяльність [92, c. 122]. Першим видом діяльності мали займатись брати, що були лицарями, другим - ченці. Після втрати Єрусалиму хрестоносцями орден перемістився до Акри, а у 1291 р. до Перуджі.

На терени польської держави ченці прибули у 1163 р. з ініціативи Якси з Мєхова, який заснував монастир у Мєхові. Назва першого осередку ордену дала назву ченцям у Польщі - мєховіти, інша назва - божогробці (від пол. Zakon Rycerski Grobu Boїego w Jerozolimie). Після цього орден досить швидко розвивався у межах Польщі і станом на середину XV ст. під патронатом мєховського монастиря перебувало 41 представництво - монастирі, парафії, шпиталі тощо [92, c. 123].

У межах Перемишльської дієцезії існувало 6 монастирів мєховітів. Першими постали осередки у Пшеворську у 1394 рр. та у Лежайську близько 1400 р. Згодом, у пер. пол. XVI ст. виникли монастирі у містечках Рудоловіце, Тулиголови та Ужейовичі [162, s. 30]. Обителі божогробців засновувались як парафіяльні осередки, а самі ченці займались організацією душпастирської діяльності у регіоні. На теренах Львівської латинської архідієцезії не існувало осередків ордену.

Очевидно, що заснування перших бібліотек мєхотів пов'язано із виникненням самих монастирів, адже ченці потребували у першу чергу літургійних книг для провадження богослужінь та організації душпастирства на парафіях [92, c. 123]. Окрім того, при найстаріших монастирях існували скрипторії для переписування книг, які згодом оправлялись в інтролігаторській майстерні у Мєхові [92, c. 128].

Відтворити склад монастирських бібліотек можна на основі інвентарів цих книгозбірень. У фондах Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка зберігається інвентар книгозбірні мєховітів у Лежайську.

Каноніки регулярні Святого Гробу Господнього прибули до Лежайська ще в XIV ст. з ініціативи перемишльського єпископа Мацея. Від 1439 р. вони опікувались місцевою парафією [191, s. 194], зберігаючи контроль над нею аж до 1899 р. [179, s. 10]. Також активно займались харитативною та освітньою діяльністю. Окрім того, осідок божогробців був одним із марійних паломницьких осередків у Перемишльській дієцезії [162, s. 65].

Рукописний інвентар бібліотеки божогробців містить заголовок “Consignatio Librorum, in Bibliotheca Ecclesiae Parochoaliset Conv:[entus] Lezayscensis Canonicorum S[ancti]S[si]mi Sepulchri reperibilium” [5, арк. 1]. Рукопис недатований, не вказано ім'я укладача. Також відсутній поділ книг за тематичними категоріями. Книги записані до списку без нумерації, для деяких вказано формат. бібліотека бернардинський монастир рукопис

Ймовірно, при опрацюванні інвентаря працівниками бібліотеки у 30-х рр. ХХ ст. було здійснено декілька уточнюючих записів: олівцем вказано ймовірну дату укладення інвентарю - 1774 р. [5, арк. 1 (непагінований)]; біля деяких книг поставлено синю зірочку, що вказує на полоніку; червона зірочка - вказує на рукописи.

Каталог укладений на 4 аркушах, до нього внесено 296 книг, зокрема дві рукописні книги. При опрацюванні інвентаря та ідентифікації книг було виділено декілька тематичних категорій, за якими можна класифікувати усі видання, що записані до облікового документу: Святе Письмо та коментарі до нього й екзегетика; катехизм та літургіка; теологія; проповідництво; аскетична література; агіографічна література; історія; філософія, етика, логіка, риторика; право; змішані книги; рукописи.

Святе Письмо. До інвентаря бібліотеки каноніків регулярних Святого Гробу Господнього внесено три видання Біблії, ймовірно латинською мовою (запис “Biblia Sacra”), а також одне видання біблійної конкорданції. До цієї ж категорії можна віднести парафрази 32 псалмів, які виконав італійський гуманіст Маркантоніо Фламініо (1498-1550), а також поетичні парафрази Давидових псалмів авторства Яна Кохановського (1530-1584).

Щодо коментарів на Святе Письмо чи його частин, то вдалось ідентифікувати книгу “Commentaria In Concordiam Et Historiam Evangelicam” португальського єзуїта Себастьяна Баради (1543-1615), коментарі св. Томи Аквінського (1225-1274) на послання апостола Павла, коментарі Корнелія Янсена (1585-1639) до Євангелій та коментарі до Апокаліпсису середньовічного теолога-бенедиктинця Хаймо з Осеру. На жаль, не вдалось встановити авторство ще одних коментарів до Апокаліпсису. Також до інвентаря внесено коментарі до Євангелій, проте книга пошкоджена, у ній відсутній титульний аркуш (“sine titulo”).

Катехизм та літургіка. В монастирській бібліотеці зберігалось чотири видання Римського катехизму із викладом християнського вчення - “Catechismus, ex decreto Concilii Tridentini, ad parochus”. До цієї ж категорії варто віднести готичний Міссал формату ін-фоліо (“Missale Goticum in folio”) та книгу італійського варнавіта Бартоломео Ґаванті (1569-1638) “Thesaurus sacrorum rituum”.

Теологія представлена працями XI-XVIII ст. Середньовічна богословська думка відображена у творах цистеріанця Бернарда Клервоського (1090-1153) у зібранні “Opera Omnia” та відомій книзі “Textus Sententiarum” Петра Ломбардського (1096-1160), ймовірно з пізнішими доповненнями Генріха Горіхема. Окрім згаданих, до інвентаря записана праця “De divinis officiis” Руперта з Дойца (1075/1080-1129) та твір “De Summa Auctoritate Episcoporum in universali Concilio” Йоана з Сеговії (1393-1458), у якому автор відстоював вищість Собору над папою.

Богословська думка ченців ордену домініканців представлена збіркою університетських диспутів Томи Аквінського (1225-1274) “Quaestiones de duocim quodlibet” й твором “De septem vitiis capitalibus” Бартоломео де Санкто Конкордіо (1262-1347); францисканська - збіркою коментарів Бонавентури (1221-1274) на Петра Ломбардського.

Щодо теологічних поглядів єзуїтів, то вони представлені працями Роберто Беларміно (1542-1621): “De gemitu columbae”, “De membris Ecclesiae militantis” та двома примірниками “Disputationes De Controversiis Christianae Fidei”.

Один із богословських творів у бібліотеці, а саме “De vera praesentia corporis Christi in sacramento eucharistia” належить перу августинця Жана Гаре (1499-1571).

Польська католицька теологія представлена зібранням праць кардинала Станіслава Гозія (1504-1579), книгами Войцеха Новопольського (1508-1558) “Apologia pro catholica fide” та “Scopus Biblicus veteris et novi Testamenti”, краківського каноніка Адама Опатовчика (1574-1647) “Tractatus de Sacramentis”, а також книгою Пьотра Скарги (1536-1612) “Pro Sacratissima Euch?aristia contra hжresim Calvinianam” й генерала ордену мєховітів Якуба Радлінського (1680-1762) “Fundamenta scientiarum”.

Проповідництво. Навіть при побіжному аналізі інвентаря кидається в очі те, що проповідницька література чисельно домінує у книгозбірні лежайських божогробців. Для зручнішого аналізу проповідницькі видання розділено за приналежністю авторів до чернечих спільнот, в межах яких, за потребою, виокремлено польських та західноєвропейських авторів.

Спершу окремо варто виділити збірки представників білого духовенства. Серед Отців Церкви зустрічаються лише збірки проповідей та гомілій Івана Золотоустого (347-407). До вказаної групи можна віднести збірки каноніка краківської капітули Станіслава Соколовського (1536-1593), зібрання гомілій віденського єпископа Фредеріка Наусе (1495-1552) та єпископа міста Беле Жана П'єра Камю (1584-1652), а також книгу “Bibliotheca concionum” чеського гуманіста та архієпископа Праги Іржі Бартольда Понтануса (1550-1616). До цієї ж групи варто віднести збірку проповідей члена конгрегації ораторіанців Джузепе Мансі (1658-1720).

Огляд чернечої проповідницької традиції варто розпочати із домініканців, оскільки проповідь була своєрідною візитівкою цього ордену. Серед проповідників з часу виникнення та перших століть існування ордену домініканців до інвентаря внесені збірки проповідей Альберта Великого (1200-1280), шість збірок Петера Палудануса (1275-1342), збірки Йогана Таулера (1300-1361) та Джона Бром'ярда, а також енциклопедію прикладів для використання під час проповідей “Summa de exemplis et rerum similitudinibus locupletissima” авторства Джовані ді Сан Джимігнано (1260-1333).

Також у бібліотеці божогробців представлені збірки проповідей Вінцентія Ферарського (1581-1660) та “Thesaurus Concionatorum” Томаса де Трухільйо (1563-1610). Серед польських домініканців вдалось ідентифікувати лише збірку проповідей “Rozaniec Kaznodzieyski” Кипріяна Сапецького (1680-1724). Проте найчастіше у інвентарі бібліотеки мєховітів у Лежайську зустрічається ім'я одного з найвідоміших домініканських проповідників та містиків - Луїса де Гранади (1504-1588). На книги авторства де Гранади натрапляємо 10 разів.

Францисканська (конвентуальна та обсервантська (бернардинська)) проповідницька література також була в лежайській бібліотеці. Найстарішими проповідниками, чиї книги записані до інвентаря є Франциск з Мейрону (1280-1328), Йоганес з Вердена (посібник “Dormi secure” для того, щоб навчитись складати проповіді) та псевдо-Бонавентура. У решті випадків йдеться про західноєвропейських авторів XV-XVII ст.: “Modus concionandi” Дієго де Естелли (1524-1578), “Postillae sive conciones” Йогана Вільда (1497-1554), “Homiliae catholicae” Хуана з Картахени (1563-1618), “Sermones de Verbi incarnatione per totum Adventum” Йоана Скрібонуса, а також збірки Дієго де Лавеги, Філліпе Діаса, Бернардіно де Бусто та Філіпа Боске. Польські автори представлені збірками францисканця Францішека Рихльовського (1611-1673) та бернардинця Антонія Стефановича.

Декілька проповідницьких книг вийшло з середовища Товариства Ісуса: збірки Роберто Беларміно (1542-1621) й Матіаса Фабера (1586-1653) та окремі томи збірки “Sylva variarum concionum” проповідника Хуана Осоріо (1542-1594) (6 записів); а також збірки проповідей польських єзуїтів: “Kazania o siedmi sakramentach” Пьотра Скарги (1536-1612) та “Postilla Katholicka” Якуба Вуєка (1541-1597).

Щодо інших авторів з чернечого середовища то вдалось ідентифікувати лише книгу “Discursus praedicabiles” августинця Августино Паолетті.

На жаль, вдалось ідентифікувати лише по дві книга з агіографії та аскетизму. Житійна література представлена працею “Nowe Zywoty Swiкtych” єзуїта Стефана Вельовейського (1651-1721) та “Vita Sanctorum et Sanctarum Ordinis Canonicarum Regularium Sanctae Hierosolymitanae Ecclesiae” мєховіта Флоріана Буйдецького (1702-1765) (ймовірно сюди ж можна додати ще одну книгу Буйдецького -“Vita Venerabilis Servi Dei Mathiae Lubienski”). Аскетичним практикам присвячені книга “Dux spiritualis” єзуїта Луїса де ла Пуенте (1554-1624) та збірка медитацій для марійних згромаджень “Enchiridion piarum meditationum in omnes dominicas” єзуїта Йоганеса Бузе (1547-1611).

Лежайські мєховіти мали у своїй бібліотеці й невелику збірку історичних книг. Античні історики представлені працями Тита Лівія (59 р. до н. е.-17), Плутарха (46-120) та Луція Анея Флора (70-140), а також Євсевія Кесарійського (263-339).

Церковна історія висвітлена у працях “Historia scholastica” Петра Коместора (+1178), “Summa Conciliorum et Pontificum a Petro usque Paulum III” домініканця Бартоломео де Каранци (1503-1576) та “Epitome Annalium Ecclesiasticorum” Цезара Баронія (1538-1607) у польському перекладі.

Історії Польщі присвячені праці “Historia Polonica” Вінцентія Кадлубка (1160-1223) та “Chronica sive Historiae Polonicae” Яна Гербурта (1524-1577). Історія Османської імперії висвітлена у праці “Annales sultanorum Ohtmanidarum” відомого німецького орієнталіста Йоганеса Льонклавія (1541-1594). Тут варто згадати про книгу “Vegetius Christianus” згадуваного бернардинця Боске, у якій автор виступив проти турецької загрози та давав поради, як християнських правителям потрібно воювати проти турків.

Античні грецькі автори складають основну групу книг із філософії, етики та логіки. До інвентаря внесені твори Платона (428-348 рр. до н. е.) зокрема “Держава” та коментарі до неї, “Органон” Арістотеля (384-322 рр. до н. е.) та “Моралії” Плутарха. Також до інвентаря внесено твір псевдо-Арістотеля “Problemata Aristotelis”. Окрім того, у бібліотеці лежайського монастиря мєховітів був примірник книги “Philosophia rationalis sive Logica” провідного німецького філософа XVIII ст. Христіана Вольфа (1679-1754). До категорії риторики можна віднести збірки промов та листів Цицерона (106-43 рр. до н. е.).

Декілька видань стосуються церковного і світського права. Це як і видання збірок документів так і дослідження з галузі права. До першої категорії входять рішення Тридентського собору та збірка синодальних конституцій Гнєзнинської архідієцезії, укладена архієпископом Яном Венжиком (1578-1638). До другої групи можна віднести відомий підручник з кримінального права “Praxis rerum criminalium” юриста Йоса де Демудера (1507-1581) та книгу про державне управління “De arcanis rerum publicarum libri sex” гуманіста Арнольда Клампара (1574-1604).

Як останню тематичну категорію виділено “змішані книги”, що в бібліотеках інших монастирів часто позначається як “libri mixti”. До цієї категорії можна записати книги з мовознавства (“De Elegantiis Latinae Linguae” Лоренцо Валли (1407-1457)) та лексикони (“Vocabularius Breviloquus” Йогана Рейхліна (1455-1522)), медичні видання (“Anasceves morborum” професора університету Монпельє Жерома де Монте (1495-1560)), трактати про сільське господарство (“De agricultura” Петра Кресценція (1230-1309)), а також художні книги (два примірники “Метаморфоз” Овідія, “Parnassus Poeticus” Ніколя Номезі, “Schola Italica” Катеріна Ле Ду (1540-1626)) й енциклопедичні видання (“Polyanthea” Доменіко Нані Мірабелли).

Також до “різних книг” можна віднести видання “O wychowaniu i o czwiczeniu kaџdego przeіoїonego” протестанта-євангеліста Райнхарда Льоріхія (1510-1564) у польському перекладі Станіслава Кошутського.

У інвентарі лише біля двох книги вказано, що це рукопис. Перша з них - це книга “Conciliatio locorum pugnatium in Scriptura” [5, арк. 2], друга - анонімна поетична збірка “Poesis manuscripta” [5, арк. 3 зв.].

Станом на кінець XVIII ст. ченці ордену Святого Гробу Господнього, більш відомі як божогробці чи мєховіти, у Лежайську мали невелику бібліотеку, яка складалась з близько трьохсот книг. Проте, не зважаючи на незначну кількість книг, у ній представлені видання з усіх “ключових” тематик, що були поширені у монастирських книгозбірнях. В основному це видання західноєвропейських авторів XVI-XVII ст. латинською мовою або у польських перекладах. Полоніка найкраще репрезентована серед теологічної та проповідницької літератури.

На жаль, не всі книги вдалось ідентифікувати. Аналіз ідентифікованих видань показує, що у книгозбірні лежайського монастиря та парафії мєховітів чисельно переважала проповідницька література. Це відповідає основному напрямку діяльності ченців у парафії - забезпечувати духовні потреби прихожан. Цій діяльності мали сприяти книги на біблійну та ритуальну тематику. Для інтелектуальної підтримки діяльності ченців слугувала збірка богословської літератури, яка становить другу за обсягом тематичну групу книг.

4.2 Полоніка у бібліотеці станіславівського монастиря ордену тринітаріїв

Орден Святої Трійці від викупу невільників виник у 1193 р., під час Хрестових походів, з ініціативи Жана з Мати та Фелікса де Валуа, і був затверджений папою Інокентієм ІІІ у 1198 р. Метою діяльності ордену був викуп полонених християн з мусульманської неволі.

Діяльність ордену тринітаріїв у Речі Посполитій була нетривалою. Перший осередок ордену виник 1685 р у Львові за сприяння короля Яна ІІІ Собєського та кардинала Яна Казимира Денгофа. Львівський монастир був головним тринітарським домом у Речі Посполитій. Згодом у межах Львівської латинської архідієцезії виникли монастирі у Станіславові (1691 р.), ще один у Львові (св. Миколая, 1696 р.) та Бурштині (1741 р.) [166, s. 315]. У межах Перемишльської дієцезії не існувало монастирів цього ордену.

Орден мав значну підтримку польської шляхти, яка активно допомагала ченцям, основне призначення яких полягало у викупі полонених християн з мусульманської неволі. Після припинення польсько-турецьких війн орден почав занепадати і згодом був ліквідований австрійською владою.

Як і в інших орденах та монастирях, виникнення тринітарських бібліотек повязано із заснуванням орденських домів. Очевидно, що перша книгозбірня ченців-тринітаріїв виникла при львівському монастирі, у межах Львівсьої архідієцезії. Другою була бібліотека тринітаріїв у Берестечу (станом на поч. XIX ст. налічувала близько 1500 одиниць [96, c. 106]). Бібліотека Луцького монастиря станом на 1799 р. налічувала 1246 книг [45, c. 270]. Бібліотеку ж монастиря у Станіславі можна відтворити на основі рукописного інвентаря з фондів Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка. Тематичне наповнення книгозбірні проілюстровано на прикладі так званої “полоніки” - книгах польських та зарубіжних авторів, що були опубліковані у Речі Посполитій .

Монастир тринітаріїв у Станіславові було утворено 1690 р. з фундації краківського каштеляна та польного і коронного гетьмана Анджея Потоцького [209, s. 5]. Осередок ченців не проіснував навіть сто років - австрійська влада закрила монастир згідно з декретом від 17 березня 1783 р. про ліквідацію ордену тринітаріїв [129, s. 68].

Діяльність ченців полягала не тільки у викупі полонених, а й в активній душпастирській діяльності. При монастирі функціонували два братства: шкаплерне Святої Трійці (1718 р.) та Серця Ісуса (1738 р.) [84, c. 23-24]. З 1693 р. при станіславівській обителі діяв новіціат [209, s. 5], що було важливим чинником для розвитку ордену в регіоні, оскільки перші ченці-тринітарії у Речі Посполитій здебільшого були вихідцями з Західної Європи, зокрема з Іспанії. Окрім того, у 1774 р. при монастирі було відкрито філософські студії [166, s. 315].

При опрацюванні рукописного інвентаря у Науковій бібліотеці Львівського університету він був датований 1774 р. Ймовірно, інвентар складений ченцем Юзефом від св. Сакраменту, а пізніше уточнений ченцем (?) на прізвище Роговський [11, арк. 20 (непагінований)].

Твердження польської дослідниці М. Підлипчак-Маєрович про те, що у більшості випадків бібліотечні інвентарі монастирів укладались примусово та в критичні моменти [181, s. 48], дає підстави припустити, що і в даному випадку інвентар міг бути укладений або доповнений при підготовці до закриття монастиря.

Відповідно до рукопису, бібліотека станіславівських тринітаріїв містила книги з різних галузей теології (спекулятивна, моральна), проповідницьку та полемічну літературу, твори філософів та ораторів, а також історичну, правову та художню літературу. Загальна кількість книг у бібліотеці становить 616 назв у 823 томах.

Більшість книг у монастирській бібліотеці написані польською та латинською мовами, окрему групу в інвентарі становлять книги французькою, німецькою, іспанською, італійською, угорською й українською мовами (категорія - “Книги різними мовами”).

Як зазначалось, увагу акцентовано на так званій полоніці. У станіславівській книгозбірні ідентифіковано 143 видання, які можна віднести до полоніки. За тематикою вони входять майже до всіх груп, за мовною ознакою - це польсько- та латиномовні видання. Полоніка становить 23.2% від загальної кількості книг.

Розподіл полоніки за тематичними групами представлений у таблиці 4. 1.:

Таблиця 4. 1. Розподіл книг у бібліотеці монастиря тринітаріїв у Станславові

За наведеними даними можна визначити, серед яких тематичних категорій полоніка становила найбільшу кількість книг. Лише одна категорія - панегірики - складалась повністю з полоніки. Це пояснюється тим, що в бібліотеках монастирів зберігались твори, присвячені фундаторам та жертводавцям монастиря чи ордену. Більшість книг з полоніки налічується в групі історичної літератури (головно це праці з історії Речі Посполитої та історії монастирів й чудотворних ікон). У чотирьох групах полоніка займає понад третину усіх видань - це полемічна література, поети, проповідництво та “оратори і політики”. В решті тематичних категорій полоніка складала незначну частину - в середньому близько 15%.

Серед теологічних праць налічується лише чотири видання з полоніки. Спекулятивна теологія представлена книгами єзуїтів Яна Моравського (1633-1700) “Quaestiones Theologicae” та Адріана Мясковського (1656-1737) “Tractatus Theologicus”, моральна теологія працями домініканця Фердинанда Янушовського (1639-1712) та підручником зі сповіді для священиків “Nauka dla nowych spowiednikуw” у перекладі Павла Бжостовського (1739-1827).

З правничих книг до полоніки можна віднести лише збірник прав Королівства Польського.

Полемічна література представлена у трьох напрямах: диспути з протестантами, православними та іудеями. Полеміці з протестантами присвячено твір “Szczera prawda przeciw obіudnemu faіszowi” єзуїта Стефана Щанецького та книгу єзуїтського полеміста й ректора Львівської єзуїтської академії Єжи Ґенґеля (1657-1727) “Censura prophetiarum de romanis pontificibus”.

Полеміці з православними та захисту Берестейської унії присвячені трактат унійного єпископа Леона Кревзи (+1638) “Obrona jednosci cerkiewnej”, твір єзуїта Теофіла Рутки (1623-1700) “Budynek Chrystusow” на доказ верховенства папи, а також твір “Apologia pierwsza kalendarza rzymskiego powszechnego, i Apologia druga, za synodalnym rozkazem do narodu Ruskiego” польського математика та астронома Яна Брожека (1585-1652), в якому доводиться необхідність переходу на григоріанський календар.

Третій напрям полемічної літератури стосується євреїв. Цій тематиці присвячено трактат Юзефа Соломона Левенбергера “Zwierciadіo upartych w bікdach swoich Їydуw” та протокол диспуту, що відбувся 1757 р. у Кам'янці-Подільському між ортодоксальними рабинами та прихильниками юдейської месіанської сексти франкістів. Цей протокол записав канонік Кам'янецької консисторії Францішек Казимир Кляйн (+1771) і видав 1758 р. у Львові накладом друкарні Св. Трійці під назвою “Coram iudicio recolendae memoriae”.

Лише двома книгами представлена полоніка у категорії “Коментатори та товмачі” Святого Письма: це твори польського теолога, члена ордену мєховітів Якуба Павела Радлінського (1682-1762) “Norma probationis apostolicae” та “Prawda Chrzescianska Od nieprzyiaciela swego Zeznana”.

У наступній категорії в інвентарі записані книги з церковної та світської історії Польщі та світу, а також декілька збірників промов і медична література.

З найстаріших творів представлено “Historia de rege Vladislao, seu clade Varnensi” гуманіста Філіпа Каллімаха (1437-1496) та “Kronilka Polska” Мартина Бєльського (1494-1575). З історичних книг XVI ст. до інвентаря внесені “Annales Polonici ab excessu Divi Sigismundi Primi” Станіслава Оріховського (1513-1566), “De origine et rebus gestis Polonorum libri XXX” Мартіна Кромера (1512-1589) та історія військових виправ короля Стефана Баторія проти Московського царства “De bello Moscovitico commentariorum libri sex” Рейнольда Гайденштайна (1553-1620).

Історія Речі Посполитої викладена в “Анналах Польщі від смерті Владислава IV” Веспасіана Коховського (1633-1700), у збірнику історичних праць Павла Потоцького (+1675), “Reformacya obyczajуw polskich” Шимона Старовольського (1588-1656), у гербівнику “Korona Polska” єзуїта Каспара Несецького (1682-1744). Облога Ченстоховського монастиря шведськими військами у 1655 р. описана у творі “Nova Gigantomachia” настоятеля обителі Авустина Кордецького (1603-1673) (у бібліотеці було два примірники цієї книги).

Книга Дуррі Ефенді у латинському перекладі “Prodromus ad historiam revolutionis persicae” польського єзуїта Тадеуша Крусінського (1675-1751) висвітлює перебіг посольства турецького султана до перського шаха у 1720 р. Книга “Forteca monarchуw y caіego Krуlestwa Polskiego” Пьотра Яцека Пруща (1605-1668) розповідає про визначних польських релігійних діячів. Енциклопедичні факти про Річ Посполиту вміщені у виданні “Informacya matematyczna” єзуїта Войцеха Бистжоноського (+1669 р.). Також у бібліотеці зберігався примірник відомого твору Миколая Кшиштофа Радзивіла (1549-1616) “Pregrynacja abo pelgrzymowanie do Ziemi Њwiкtej”.

Представлені також два політичні твори XVIII ст.: трактат 1760 р. француза Пірріза де Варія (Pyrrhys de Varille) “Compendium Politicum”, в якому автор виклав своє бачення реформування польської держави, та твір на захист шляхетського права liberum veto “Sposob nowo-obmyslony Konkludowania Obrad Publicznych, dla utwierdzenia Praw Kardynalnych Wolnosci” Стефана Сєніцького.

До категорії історичних книг входить також декілька збірників промов: “Svada Latina” (два примірники, польською та латинською мовами), укладений Й. Островським, та “Orator polityczny” Казимира Яна Войшнаровича (+1680).

Церковна історія у тринітарській бібліотеці представлена лише історією тринітаріїв: у книзі “Annalium Provinciж Sancti Josephi Ordinis Excalceatorum Sanctissimж Trinitatis Redemptionis Captivorum Libri Decem” викладена історія Польської провінції св. Йосифа ордену тринітаріїв, що утворена 1726 р.; “Facies Chronologica Eximiis variorum Authorum encomiis munita” Онуфрія від св. Сакраменту (Данилевича) (1695-1753), видана 1745 р. у Львові, присвячена історії ордену, зокрема вона містить відомості про деякі монастирі ордену на українських землях. Імовірно, що під записом “Hypomnema Prov. N. S. Joachimi” позначена книга тринітарського історіографа Мар'яна від св. Станіслава (Сікорського) (1713-1767) “Hypomnema Ord. Discalceatorum S. Trinitatis Redem. Cap. in Regnim Poloniae introducti”.

У декількох історичних книгах викладена історія чудотворних ікон. Це, зокрема, “Historia o cudach N. M. P. Czкstochowskiej”, “Gуra Rуїaсca Њwiкtego Nayњwiкtszey Panny” домініканця Томаша Крушевського (+1718), в якій розповідається про чудотворну ікону Богородиці у Підкамені. Книга єзуїта Валентія Кєрського (1707-1772) “Honor Nayswiкtszey Maryi” містить розповіді про богородичні чуда. Історії виникнення братства скапулярію присвячена книга “Skarb Karmelitaсski. Traktat o Szkaplerzu Њwiкtym”, що вперше вийшла друком у 1653 р.

У бібліотеці зберігалась книга “Rкkoprowadzenie do nawrocenia mahomedanow”, написана генералом Товариства Ісуса Тірсо Гонзалезом де Санталла (1624-1705), а польською мовою перекладена відомим польським єзуїтом Теофілом Руткою у 1694 р.

Як уже зазначалось, серед історичних книг бібліотеки записані й медичні видання, зокрема класична польська праця “Zielnik Herbarzem z iкzyka Јacinskiego zowi№” Шимона Серенського (1540-1611).

Польська проповідницька література представлена працями 28 авторів XVI-XVIII ст. Найстарішими проповідницькими книгами є класична збірка проповідей “Kazania na niedziele i њwiкta caіego roku” єзуїта Пьотра Скарги (1536-1612) та твір “Splendores Hierarchiae” проповідника Пьотра з Познані (1575-1655).

Проповідники XVII-XVIII ст. представлені збірками промов Антонія Стефановича, Антонія Новаковського, пултуського каноніка Яна Вуйковського, пауліна Амброзія Нєшпорковича (1643-1703), францисканців Хризостома Кучинського, Антонія Венгжиновича (1657-1721), Адріана Сер'євича, провінціала Руської провінції ордену францисканців Варнави Кендзєрського (+1803), домініканців Людвіка Сеньковського та Макарія Ростковського (+1749) й Раймунда Хинка, а також кармеліта Ангела Остророга.

Книги проповідників з ордену тринітаріїв фігурують лише двічі: це твори Мар'яна від св. Станіслава (Сікорського) (+1763) “Rok odkupienia, rok dniami mкki Iezusowey wymierzony” та Самюеля від св. Флоріана (Висоцького) (1704-1771) “Adwent z postem kazaniami objaњniany”.

У фонді виразно домінують книги єзуїтських проповідників: Антонія Ширми, ректора Ярославського та Львівського колегіумів Александра Лоренцовича (1609-1675), проповідника при Королівському трибуналі Яна Кросновського (1629-1697), Томаша Млодзяновського (1622-1686), Станіслава Бєліцького (+1718), Францішка Коваліцького (1668-1730), Шимона Карпінського (1641-1721), Бальзама Каспера (+1759), віцеректора Львівської єзуїтського колегіуму Якуба Філіповича (1678-1720), Томаша Перковича (1652-1720), Францішка Боровського (+1787) та Себастіана Ляховського (1745-1794) й Яна Ковальського (1711-1789).

До збірки “Hasіo sіowa Boїego” увійшли проповіді, виголошені з нагоди коронації ікони Богородиці у львівському домініканському монастирі у 1751 р. та першої річниці цієї події (загалом 40 проповідей).

Філософська тема розвивається у таких творах: “Distinctiones et regulae theologicae ac philosophicae” польського протестантського теолога і філософа Яна Маковського (1588-1644), ”Singulares universae rationalis scientiae controversiae” польського філософа, члена Товариства Ісуса Казимира Островського (1669-1732), та книзі “Cursus philosophicus” краківського каноніка Станіслава Маковського (+1683).

Неоднорідними за тематикою є книги у категорії “оратори та політики”. “Ораторів” представляють збірники промов Якуба Буличовича, вже згадувана вище збірка “Orator polityczny” К. Войшнаровича (в даному випадку книга пошкоджена - Principio et fine carens). У книзі “Mowy sejmowe” зібрані тексти виступів великого коронного канцлера Андрія-Хризостома Залуського (1648-1711). У книгозбірні тринітаріїв виявлено також збірку промов та листів Анджея Максиміліана Фредро (1620-1679).

До історичних можна віднести й книгу “Historya O Rewolucyi Krolestw Szwedzkiego Duсskiego Po Polsku Wyіozona”.

У бібліотечному інвентарі зафіксована книга “Wiara chrzeњcijaсska przeciwko Alkoranowi”, переклад якої з латини на польську здійснив уже згадуваний Теофіл Рутка після Віденської битви 1683 р.

Окрім перелічених книг, до категорії “оратори та політики” внесено граматики і словники. Граматичним твором є посібник з латинської фразеології професора Ф. Вагнера “Supellex Latinitatis ex Phraseologia” у доповненій редакції польського єзуїта Францішка Богомольця (1720-1784), та книга “Idiotismi Polonici seu Voces Polonicae quae latinи”, яку приписують єзуїту Григорію Кнапському (1564-1638 ), хоча насправді це є шкільний підручник, створений на основі його праць. Кнапському належить словник “Thesaurus polono-latino-graecus”. Бібліотечний інвентар містить відомості про доповнений польською мовою французько-латинський словник Петра Дане (+1709) “Nowy wielki dykcyjonarz J Mci X. Daneta opata francuski, іaciсski i polski”.

У бібліотеці ченців-тринітаріїв виявлена й невеличка поетична збірка - 27 книг (з них 11 видань полоніки). Біблійні книги представлені віршованими перекладом старозавітної книги Естери, який здійснив Ян Каетан Яблоновський (1699-1764). Також у книгозбірні зберігався віршований переклад польською мовою твору “Наслідування Христа” Томи Кемпійського (1380-1471).

В бібліотеці зберігався польський переклад твору “Czworo zdania Filozofii Chrzeњciaсskich ze czterech Wiecznoњci Uwag” єзуїта Йоганна Баптиста з Модени (1606-1682), а також трагедія “Sedecias” єзуїта Карла Малаперта (1581-1630), присвячена королю Владиславу IV.

Польська поезія представлена творами “Wieїa Dawidowa” Станіслава Колаковського (1565-1622), “Rok niebieski Fortunnie sczкsliwy” перемишльського каноніка Юзефа Ігнація Кочінського, “Lyricorum polskich” Веспасіана Коховського та “Breve Compendium Vitж Spiritualis Et Devotж” цистеріанця Міхала Антоніна Гацького (1630-1703). До фонду бібліотеки входять також збірка ліричних творів піяра Яна Дамасцена Калінського (1664-1726) “Erymanthus In Helicone Sylva Christiano-Politica” та дві збірки геральдичної поезії: “Demokryt њmieszny” Матея Ігнація Куліговського (+1699) та “Gemmae antiquiorum” єзуїта Габріеля Жончинського (1664-1737).

Найбільшою у бібліотеці тринітарії була збірка “духовних книг”, до якої входило 104 позиції, з яких лише 19 видань становила полоніка. Видання цієї категорії умовно можна розділити на дві групи: агіографічна та аскетична й медитаційна література.

Агіографічна література репрезентована житіям польського блаженного (тепер святого) Станіслава Казімєрчика (1433-1489). Тут ж варто згадати внесену до “духовних книг” біографію кардинала Станіслава Гозія, яку уклав його секретар Станіслав Решка (1544-1600).

Значно більшою була група аскетичної літератури: твори авторів з різних чернечих орденів, а також протестантських теологів.

Домініканська аскетична література представлена творами містика Луїса де Гранади (1505-1588) у польському перекладі “Przewodnik Grzesznych Ludџi”, польського теолога Миколая з Мостиськ (1559-1632) “Infirmaria Chrzesciaсska”, Кипріяна Сапецького (1680-1724) “Przyiaciel W ostatniey potrzebie doznany” та Александра Довгялло “Purpura zbawienna to jest mкka Jezusowa”.

Найбільша кількість аскетичних творів належить ченцям з Товариства Ісуса - ідентифіковано 16 творів, написаних єзуїтам: це твір Томаша Млодзяновського (1622-1686) “Rozmyslania albo lekcya duchowna” та Войцеха Тильковського (1624-1695) “Nauki y zabawki swi№tobliwe”, польський переклад “Dziennik Swiкtych” французького автора Жана-Етьєна Грозеса (1642-1718) та твір “Via ad salutem aeternam solidis vitae Christianae” Мартіна Луговського (1664-1733), твір Жана Кресета (1618-1692) у польському перекладі Андрія Хризостома Залуського (1648-1711) “Uwagi chrzeњcijaсskie” та його ж переклад твору Карло Георгіо Росіньйолі (1631-1701) “Prawdy wieczne”. З середовища білого духовенства вийшов твір Томаша Третера (1547-1610) “Symbolica vitae Christi meditatio”.

Одне видання присвячене Святому Письму та катехизму: “Krotkie Zebranie Nauki Chrzescianskiey” єпископа Кшиштофа Анджея Яна Шембека (1680-1740).

З католицьким катехизмом пов'язана збірка гімнів “Owczarnia W Dzikim Polu” Станіслава Бжежанського (1650-1738) . Ще однією збіркою гімнів та молитов є книга “Homo paulo minor ab angelis ascetica perfectione” тринітарія Онуфрія від св. Сакраменту (Тальчанського).

У двох виданнях описано чудотворні ікони: це книга з розповідями про чуда Сокальської ікони Богородиці та книга “Paіac Krуlowey Nieba i Ziemi Maryi”, присвячена іконі Матері Божої Потішення у Лежайську. До цієї групи можна віднести і книгу Альбрехта Станіслава Радзивіла (1593-1656) “Dyskurs naboїny z kilku sіуw wziкty o wysіawianiu Najњwiкtszej Panny Bogurodzicy Mariey”, в якій автор підтверджує, що Богородиця наказала йому називати себе Королевою Польщі.

Невеликою в бібліотеці була добірка “набожних книг” - 17 одиниць, яка містила лише три видання полоніки: польський переклад “Opisanie naboїeсstwa do serca Jezusowego” засновниці культу Найсвятішого Серця Ісусового св. Маргарити Марії Алякок (1647-1690), видання тринітаріїв “Sposуb wychwalenia Troycy Nayswiкtszey” та книга Яна Моравського (1633-1700) “Actus Virtutum et Orationes ad Deum”.

Серед “книг різними мовами” важко виділити одну тему - тут представлені Біблія та теологічні видання, риторика й історії чудотворних ікон, збірки поезії та книги з архітектури й права. Латиномовними є книги “Enchiridion aliquot locorum communium juris Magdeburgens” краківського правника Яна Кірштейна (1507-1561) та “Atrium sapientiae” єзуїта Антонія Свєрчинського.