Об’єктивація концепту recession/рецесія у сучасному англомовному політичному Інтернет-дискурсі: лінгвокогнітивний, семіотичний та комунікативно-прагматичний аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Об'єктивація концепту recession/рецесія у сучасному англомовному політичному інтернет-дискурсі: лінгвокогнітивний, семіотичний та комунікативно-прагматичний аспекти

Спеціальність 10.02.04 - германські мови

Баран Григорій Петрович

Херсон - 2015

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження концепту recession в англомовному політичному інтернет-дискурсі

1.1 Наукові підходи до вивчення концептів у дискурсі

1.1.1 Класифікаційний підхід

1.1.2 Фреймовий підхід до аналізу структури концепту

1.1.3 Семіотичний підхід

1.1.4 Лінгвокультурологічний підхід

1.1.5 Комунікативно-прагматичний підхід

1.2 Політичний дискурс як об'єкт лінгвістичного дослідження

1.2.1 Специфіка політичного Інтернет-дискурсу

1.2.2 Функції та категоріальні ознаки політичного Інтернет-дискурсу

1.2.3 Первинний і вторинний тексти як чинники варіативності змісту політичного Інтернет-дискурсу

1.2.4 Жанри політичного Інтернет-дискурсу

Висновки до першого розділу

Розділ 2. Методологічні засади дослідження концепту recession у політичному інтернет-дискурсі

2.1 Інтегративний підхід до вивчення концепту recession

2.2 Методика аналізу властивостей концепту recession у політичному Інтернет-дискурсі

Висновки до другого розділу

Розділ 3. Реалізація концепту recession в англомовному політичному інтернет-дискурсі: лінгвокогнітивний та семіотичний аспекти

3.1 Лексико-семантичний аспект дослідження концепту recession

3.2 Структура концепту recession: когнітивно-дискурсивний аспект

3.3 Знаковий характер концепту recession: семіотичний аспект

Висновки до третього розділу

Розділ 4. Комунікативно-прагматичні стратегії і тактики дискурсивної реалізації концепту recession

4.1 Аргументативна стратегія

4.2 Апелятивна стратегія

4.3 Валоративна стратегія

4.4 Стратегія оптимізації перлокутивного впливу

Висновки до четвертого розділу

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Дисертація присвячена встановленню специфіки об'єктивації концепту recession/рецесія у сучасному англомовному політичному Інтернет-дискурсі з позицій лінгвокогнітивного, семіотичного та комунікативно-прагматичного підходів. Вибір політичного Інтернет-дискурсу для дослідження зумовлений тим, що він становить найбільш адекватний контекст реалізації концепту recession/рецесія, який містить типовий набір предметно-референтних ситуацій, що конкретизують різноманітні характеристики феномену рецесії.

Концепт recession, безсумнівно, відноситься до числа найбільш соціально і політично значущих одиниць концептосфери сучасної людини. Рецесія стала практично постійним явищем життя початку XXI століття, тому важливо усвідомити, яке місце вона займає в мовній свідомості користувача Інтернет-мережі. Спроби інтерпретувати поняття глобальної рецесії запроваджуються в політекономії, соціології, історії та інших суспільних науках. У цьому дослідженні вперше подібна спроба розробляється у лінгвістичній площині на основі аналізу Інтернет-дискурсу. Спираючись на визначення концепту як "одиниці національної свідомості" та "інформаційної структури, що відображає знання та досвід людини" (О.С. Кубрякова), під об'єктивованим концептом recession/рецесія ми розуміємо виражену вербальними і невербальними знаками сукупність певним чином організованих знань і уявлень мовців про явище рецесії у економічній та політичній сферах.

Актуальність дослідження визначається, по-перше, загальною спрямованістю наукових розвідок у галузі концептології на пошук новітніх методів аналізу концептів, по-друге, відповідністю об'єкта аналізу найактуальнішим проблемам соціально-економічного й політичного життя сучасної людини, по-третє, окреслення змісту й структури концепту recession на основі когнітивно-дискурсивної методології сприяє поясненню того, яким чином певні засоби вербалізації складників досліджуваного концепту в політичному Інтернет-дискурсі впливають на формування політичної свідомості користувачів Інтернету.

Орієнтуючись на масову свідомість, політики, аналітики, коментатори висловлюють в Інтернет-мережі свої думки з приводу того, що відбувається у світі, застосовуючи певні мовні механізми з метою впливу на людину та формування її політичних уподобань. Усе це передбачає високу ступінь ідеологічного навантаження концепту recession, а отже, підсилює актуальність його аналізу для виявлення взаємозв'язків мови і суспільства, мови та ідеології. Відзначимо, що ідеологізованість характерна для розробки цього концепту в умовах будь-якої політичної системи, оскільки він є потужним засобом маніпуляції свідомістю. Стратегії комунікації визначають будову в її межах різних дискурсивних світів, що проектуються на інших учасників спілкування. Саме необхідність виявлення мовних та мовленнєвих способів маніпулювання свідомістю спричинила появу і бурхливий розвиток політичної лінгвістики.

Незалежність Інтернет-мережі дала можливість її учасникам вільно виражати свою думку. Привабливість політичної діяльності зумовлює участь у ній великої кількості "гравців", що спричиняє жорстку конкуренцію між різними політичними силами. Жорсткість конкуренції поряд із загальним розчаруванням суспільства в політиці та політиках вимагає від учасників політичного Інтернет-процесу пошуку все нових і нових засобів впливу, а відтак, постійного оновлення засобів маніпулювання.

Усе це надає політичній лінгвістиці практично невичерпний матеріал для аналізу й обумовлює її особливу значущість у низці розділів мовознавства, що опікуються вивченням сучасного дискурсу.

Дослідження концепту recession здійснюється в руслі антропоцентричної парадигми. У другій половині ХХ століття вектор розвитку лінгвістики неухильно зміщувався в цей бік, відходячи від системоцентризму. Підсумком такого наукового пошуку постає з'ясування нових цілей, нових методів дослідження, нового погляду на саму суть лінгвістичних досліджень. Утіленням цих змін стає новий етап вивчення складних відношень мови та мислення [148; 149; 204], що виразився в появі когнітивістики. Наразі у сучасній лінгвістиці значна увага приділяється вивченню дискурсу як ситуативно обумовленій розумово-мовленнєвій діяльності [14; 135; 136; 148; 149; 289; 290] та особливостям реалізації концепту як ментальної одиниці, що забезпечує цю діяльність [40; 41; 48; 184; 186; 208; 255; 256].

Когнітивна лінгвістика націлена на опис і моделювання структури досліджуваного концепту як глобальної ментальної одиниці концептосфери через аналіз мовних одиниць, що об'єктивують його зміст. Вона вивчає "проблеми співвідношення мови і свідомості, роль мови в концептуалізації та категоризації світу", в її рамках здійснюється "аналіз мови як основної форми організації людського мислення і свідомості" [149, c. 665-666]. Комунікативно-когнітивна лінгвістика "відштовхується від людини, її потреб, мотивів, цілей, намірів", від тих комунікативних ситуацій, в яких людина бере участь у різних ролях [47, c. 33].

Гіпотеза дослідження полягає в тому, що лінгвокогнітивні й комунікативно-прагматичні властивості вербалізованих складників концепту recession обумовлені жанровими особливостями сучасного політичного Інтернет-дискурсу, який характеризується активною соціально спрямованою позицією адресанта й адресата. Способи та засоби вербалізації концепту recession зумовлені комунікативно-прагматичною спрямованістю дискурсу та авторською інтенцією на створення бажаного перлокутивного ефекту.

Зв'язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в межах комплексної колективної теми факультету іноземної філології "Лінгвокогнівні і комунікативно-прагматичні аспекти дослідження мовно-мовленнєвих одиниць сучасної англійської мови" (номер держреєстрації 0110U002453). Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради Херсонського державного університету (протокол № 6 від 31 січня 2011 р.), уточнена на засіданні вченої ради Херсонського державного університету (протокол № 7 від 23 лютого 2015 р.).

Мета дослідження полягає у встановленні лінгвокогнітивних, семіотичних та комунікативно-прагматичних особливостей об'єктивації концепту recession у різних жанрах політичного Інтернет-дискурсу. Реалізація цієї мети передбачає розв'язання таких завдань:

- окреслити корпус сучасних підходів до аналізу концептів у політичному Інтернет-дискурсі;

- уточнити особливості сучасного англомовного політичного дискурсу у річищі комунікативно-прагматичного підходу;

- виявити репертуар жанрів політичного Інтернет-дискурсу, в якому актуалізований концепт recession;

- описати механізм трансформації концепту recession у різних жанрах політичного Інтернет-дискурсу;

- розробити комплексну методику аналізу вербалізованих складників концепту recession у політичному Інтернет-дискурсі;

- визначити специфіку об'єктивації концепту recession з позицій інтегративного підходу, що базується на методах лінгвокогнітивного, семіотичного та комунікативно-прагматичного аналізу;

- з'ясувати комунікативно-прагматичні стратегії реалізації концепту recession у політичному Інтернет-дискурсі.

Об'єктом дослідження постає об'єктивація концепту recession у політичному Інтернет-дискурсі.

Предмет вивчення становлять лінгвокогнітивні, семіотичні та комунікативно-прагматичні властивості вербалізованих складників концепту recession у політичному Інтернет-дискурсі.

Матеріалом дослідження слугувала авторська картотека, яка налічує 1677 дискурсивних контекстів реалізації досліджуваного концепту з електронних ресурсів мережі Інтернет, дібраних методом суцільної вибірки (статті новин, виступи політиків, коментарі до них).

Методологічним підґрунтям дисертації слугує когнітивно-дискурсивна парадигма лінгвістики, яка обґрунтовує розуміння мовного значення як інтерсуб'єктивної сутності, що конструюється у процесі дискурсивної взаємодії індивідів і відіграє орієнтувальну роль у процесі адаптивної діяльності людини як соціального суб'єкту [107; 108; 145; 364].

Вибір методів дослідження зумовлено метою й завданнями роботи. Серед них використовуємо контекстуальний аналіз (вивчення суспільно-історичного контексту), когнітивно-дискурсивний аналіз (установлення відповідної специфіки функціонування вербалізованих складників концепту recession у політичному Інтернет-дискурсі), культурологічний аналіз (співвідносить текстові смисли із загальнокультурною інформацією), концептуальний аналіз (вилучення метафоричних та метонімічних концептуальних схем, які лежать в основі розгортання концепту recession у політичному Інтернет-дискурсі), метод когнітивно-семантичного аналізу (виявлення знань, які опредметнюються в семантиці лексичних одиниць за допомогою дії лінгвокогнітивних механізмів, зокрема, мапування), метод семіотичного аналізу (визначення знакової природи образності концепту recession шляхом встановлення характеру взаємодії різних кодів, утілених у когнітивно-семантичній структурі його складників), інформаційно-смисловий метод (аналіз смислового розгортання тексту і вивчення процесу смислоформування на основі інформації, втіленої в політичному Інтернет-дискурсі), комунікативно-прагматичний метод (виокремлення основних комунікативно-прагматичних стратегій та зазначення очікуваного перлокутивного ефекту).

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що в ньому вперше: визначено лінгвокогнітивні й комунікативно-прагматичні властивості складників концепту recession; змодельовано його багатошарову структуру; уточнено категоріальні ознаки політичного Інтернет-дискурсу, в якому об'єктивується досліджуваний концепт; виявлено й схарактеризовано такі домінантні властивості цього дискурсу, як міфологічність та полікодовість; установлено основні комунікативно-прагматичні стратегії дискурсивної реалізації концепту recession, запропоновано комплексну методику дослідження концепту recession у політичному Інтернет-дискурсі. Новизною відзначається пояснення змістових відмінностей жанрів промов і виступів політиків від їх коментарів у блогах і новинних статтях через рефреймінговий аналіз первинних і вторинних текстів як результатів дискурсивної діяльності адресанта й адресата в осмисленні феномену рецесії.

Наукова новизна отриманих результатів підсумована у положеннях, що виносяться на захист:

1. Політичний Інтернет-дискурс, в якому об'єктивується концепт recession, тлумачиться як інституційний тип дискурсу, розумово-мовленнєва діяльність адресанта й адресата, спрямована на осмислення й вербальну та невербальну репрезентацію у певних його жанрах феномену рецесія. Жанровий розподіл такого дискурсу на виступи політичних лідерів та коментарі до них (блоги, анотації на статті, політичні програми, новини) здійснюється за критерієм первинності чи вторинності текстів, які постають як результат дискурсивної діяльності адресанта й адресата в осмисленні соціально-політичної ситуації рецесії.

2. На жанрову специфіку текстів Інтернет-дискурсу впливають такі чинники, як гіпертекстуальність, дистантність та глобальність Інтернет-простору, які зумовлюють характер спілкування та особливості мовленнєвого акту, його лінгвокультурне та жанрове різноманіття.

3. Амбівалентність концепту recession пояснюється системністю його семантичної структури, яка виявляється в синонімічних й антонімічних відношеннях дискурсивних реалізацій семантики його складників. Семантичне наповнення складників концепту значною мірою залежить від екстралінгвальних умов, оскільки вони багато в чому визначають актуалізацію його периферійних семантичних ознак, вибір спеціальних засобів їх вербальної і невербальної реалізації.

4. Концепт recession є засобом ідеологічного маніпулювання, що обумовлює значну політизацію та ідеологізацію його змісту в окремі періоди існування суспільства.

5. У політичному Інтернет-дискурсі невербальними засобами реалізації складників концепту recession виступають полікодові утворення.

6. Для досягнення бажаного перлокутивного ефекту в політичному Інтернет-дискурсі авторами застосовується низка прагматичних стратегій, зумовлених як жанром політичного дискурсу, так і тим, який із складників концепту recession - поняттєвий, образний чи валоративний - обрано адресантом для здійснення перлокутивного впливу у конкретному фрагменті досліджуваного дискурсу.

Теоретичне значення роботи визначається тим, що її результати і висновки слугують певним внеском у розвиток когнітивної лінгвістики (побудовано модель концепту RECESSION у політичному Інтернет-дискурсі, реконструйовано спектр і діапазон концептуальних метафор, що структурують його образно-асоціативний шар), прагматичної лінгвістики (з'ясовано комунікативно-прагматичні стратегії реалізації RECESSION у політичному Інтернет-дискурсі), теорії дискурсу (виявлено домінантні категоріальні ознаки досліджуваного дискурсу).

Практичне значення роботи зумовлене можливістю застосування одержаних результатів у стилістиці англійської мови (розділ "Стилістика тексту"), в інтерпретації тексту (розділ "Жанрово-стильова диверсифікація текстів"), у спецкурсах з когнітивної лінгвістики, когнітивної прагматики. Основні положення дисертації можуть бути застосовані у написанні наукових робіт з проблем інтерпретації нехудожнього тексту в рамках різних дискурсів.

Апробація результатів дослідження здійснена на наукових конференціях: Всеукраїнській науково-практичній конференції "Англійська мова в контексті сучасних наукових парадигм" (Херсон 2011); ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції "Переклад у мультикультурному просторі: школи, традиції, перспективи" (Херсон 2012); ІV Міжнародному кримському лінгвістичному конгресі "Мова і світ" (Ялта 2012); VІI Міжнародній науково-практичній конференція "Мови і світ: дослідження та викладання" (Кіровоград 2013); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Англійська мова в контексті сучасних наукових парадигм" (Херсон 2013); Міжнародній науковій конференції "Філологічні науки у ІІІ тисячолітті" (Будапешт 2013).

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання й методи дослідження, окреслено теоретичне й практичне значення роботи, розкрито наукову новизну, сформульовано робочу гіпотезу й основні положення, що виносяться на захист, подано відомості про апробацію отриманих результатів.

У першому розділі "Теоретичні засади дослідження концепту recession в англомовному політичному Інтернет-дискурсі" здійснено аналітичний огляд та узагальнення основних здобутків лінгвістичних досліджень політичного дискурсу та наукові розвідки Інтернет-дискурсу. Окреслено новочасні наукові підходи до аналізу концептів й обґрунтовано дискурсивний підхід до аналізу концептів в англомовному політичному дискурсі. Виявлено жанрові різновиди англомовного політичного Інтернет-дискурсу.

У другому розділі "Методологічні засади дослідження концепту recession у політичному Інтернет-дискурсі" увага приділяється власному інтегративному підходу і опрацюванню методики аналізу концепту recession у політичному Інтернет-дискурсі.

У третьому розділі "Реалізація концепту recession в англомовному політичному Інтернет-дискурсі: лінгвокогнітивний та семіотичний аспекти" визначено особливості вербалізації концепту recession з позицій лінгвокогнітивного та семіотичного підходів.

У четвертому розділі "Комунікативно-прагматичні стратегії і тактики дискурсивної реалізації концепту recession" визначено репертуар комунікативно-прагматичні стратегій і тактик, які сприяють виявленню особливостей об'єктивації складників досліджуваного концепту в англомовному політичному Інтернет-дискурсі.

У висновках підведені підсумки роботи та окреслено перспективи подальшого вивчення проблематики дослідження.

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження концепту recession в англомовному політичному інтернет-дискурсі

1.1 Наукові підходи до вивчення концептів у дискурсі

Ключовим терміном сучасної когнітивної науки постає концепт, який досить широко використовується в сучасній науковій літературі, проте отримує різну інтерпретацію. Так, концепт трактується як уявлення про предмети, явища і події світу [15, c. 29]; як "алгебраїчний вираз значення" [157, c. 57]; як зерно першосмислу [142, c.33]; як "семантичний ембріон або смисловий ген" значення мовного знака [5, c.13]; як інваріант значення лексеми [211, c.59]; як ключове слово культури [61, c.306]; як знання про означуване у всіх його зв'язках і відношеннях [262, c.88]; як змістова одиниця пам'яті, що репрезентує кванти структурованого знання [18, c.14]; як зміст поняття окремо від конкретно-мовної форми його виразу [48, c.98].

Різноманіття дефініцій концепту, зумовлене неоднозначністю, семантичною багатоплановістю і глибиною самого означуваного явища, призвело до того, що деякі дослідники почали відносити його до "квазіметодологічної категорії" [245, с. 283-294]. Однак, на наш погляд, це не відповідає дійсності, оскільки залучення в сферу лінгвістичного аналізу терміна "концепт" дозволило відкрити нові аспекти значень слів, і, зокрема, культурологічного значення, простежити в рамках цього терміну динаміку розвитку вихідного етимологічного значення і пояснити закономірності появи смислових нашарувань у текстах.

Концепт постає змістовою одиницею пам'яті, ментального лексикону, концептуальної системи мови, всієї картини світу, відображеної в людській психіці. У свою чергу, ментальний лексикон - це "система, що відображає знання про слова і еквівалентні їм одиниці, і виконує складні функції, пов'язані як зі словами, так і з структурами репрезентації енциклопедичних знань, що стоять за ними" [365, с. 97-99].

Знання може зберігатися як в усвідомлюваній, так і в неусвідомлюваній формі. Усвідомлене знання може зберігатися як чуттєво-емоційне знання (емоції, враження), невербальне знання (образне, рухове) і вербальне знання (знання слів і значень). Неусвідомлене знання є так званим "колективним несвідомим" [299, c.104]. Сукупність знань людини складає його інформаційну базу, яка "забезпечує становлення психологічної структури значення слова на стику загальносистемного значення і всього комплексу знань і переживань, без яких словоформа залишається просто послідовністю звуків" [107, с. 56]. Цей комплекс отримав назву концепту.

Як зазначає Ю.С. Степанов, "концепт існує в ментальному світі людини не у вигляді чітких понять, а як "згусток уявлень, понять, знань, асоціацій, переживань, які супроводжують слово; в складну структуру концепту входить і те, що належить будові поняття, і те, що робить його чинником культури. Концепт - згусток культури у свідомості людини, те, у вигляді чого культура входить у ментальний світ людини, а з іншого боку - те, за допомогою чого людина входить у культуру" [252, с. 41].

Слідом за В.В. Красних ми вважаємо, що концепт - це загальна, максимально абстрагована, але конкретно репрезентована у мовній свідомості, ідея "предмета" в сукупності всіх валентних зв'язків, зазначених національно-культурним маркуванням [147, с. 196], саме тому концепту властиві емотивність, а також і конотації [4; 5; 126].

Одним з критеріїв виділення концепту в низці інших ментальних одиниць є виключно абстрактний характер відповідного знання. Разом з тим, у концепті спостерігається єдність образного і раціонального. Образність концепту - це образність особливого роду: вона інваріантна по відношенню до всіх видів образів, і тому лежить в основі пізнавальних. Наявність у структурі концепту трьох складових - поняттєвої, ціннісної та образної - зумовлює його зв'язок, по-перше, з мовою, яка його об'єктивує, по-друге, з культурою як національною системою цінностей та ідей, обумовленою історією народу і його духовно-психічним складом, і, по-третє, зі свідомістю людини і її діяльністю. Унаслідок цього концепт характеризується змістовою та структурною багатовимірністю.

У когнітивній лінгвістиці визнається структурна (польова) організація концепту. Досліджуючи концепт у лексико-семантичному аспекті, його порівнюють з плодом, кісточка якого - ядро, а м'якоть - периферія (І.А.Стернін). Ядро концепту, на наш погляд, визначається на основі вивчення ключового слова, що називає концепт, у сукупності всіх своїх значень (етимологічних і сучасних). Навколоядерну зону утворюють смисли, репрезентовані значеннями синонімічних (рідше антонімічних) і аналогічних лексем. Периферія концепту вивчається за його характеристиками, "розпорошеними у різних текстових джерелах: як прецедентними (прислів'я, приказки і т. ін.), так і індивідуально-авторськими текстами", а також репрезентованими в асоціативних експериментах. Усі вони разом складають інтерпретаційний шар концепту, вивчення якого дозволяє виявити такі семантичні ознаки, котрих може не бути в семантемі (повний набір значень) ключового слова, що називає концепт [204, с. 11-13].

Багатошаровість концепту зазначає Ю.С. Степанов, який виділяє в ньому три шари: 1) основний, актуальна ознака; 2) додатковий, пасивна ознака; 3) внутрішня форма [251, с. 44], і М.Ф. Алефіренко, у чиїх роботах концепт визначається як мисленнєвий образ широкого структурного діапазону: за горизонтальною віссю - від узагальнених наочних образів до логічних понять, а за вертикальною - від поверхневих до глибинних смислових шарів [7, с. 33].

Поняття ядра і периферії концепту (інтерпретаційного поля) співвідносяться з поняттями інтенсіонального ядра та імплікаціоналу. Інтенсіональне ядро концепту утворює логічне поняття, абстрактний операційний конструкт, що описує об'єкт - денотат у світоустрої серед інших об'єктів, і виконує у свідомості функцію систематизації світу. Імплікаціонал концепту - це інформаційна аура, поле тяжіння концепту, що оточує його і вписує його в багатовимірну систему імплікативних зв'язків з іншими концептами" [187, с. 59].

Смислові шари концепту (у тому числі його глибинні рівні) можуть бути виявлені за допомогою аналізу мовних засобів його репрезентації. Мова є засобом формування концептів у свідомості людини, проте "мовні засоби своїм значенням передають лише частину концепту, що підтверджується існуванням численних синонімів, різних дефініцій, визначень і текстових описів одного і того ж концепту" [48, с. 40]. Невипадково деякі лінгвісти пишуть про концепт як про ментальне утворення, що містить не тільки інваріант значень, які репрезентують слово, а й інваріант його словотвірного гнізда і однойменного семантичного поля (З.Д. Попова, І.А. Стернін, В.І. Убийко, М.М. Болдирев та ін.). При цьому концепт є результатом співвідношення словникового значення з особистісним і народним досвідом.

Структурна і смислова багатошаровість концепту відображається в процедурі його усвідомлення. Так, "нарощування" смислових шарів концепту-міфологеми можна представити таким чином. На першому етапі відбувається його осмислення, тобто співвіднесення в свідомості людини смислового змісту концепту з етимоном відповідного слова. На другому етапі формується внутрішня форма слова - смисловий центр концепту-образу. Їм стає одна з ознак етимологічного змісту концепту. На третьому етапі відбувається метонімічна концентрація образу, що, в свою чергу, стимулює формування символічного значення слова. На четвертому етапі з'являється настанова на міф-дію символу в парадигмі культури. На цьому етапі відбувається формування більш глибокої семантики слова, ніж його безпосереднє значення. Таким чином, концепт - це, з одного боку, вихідний пункт породження значення мовного знака, а з іншого - завершальний етап смислового насичення слова [251; 4, с. 11-12]. Не занурюючись у численні підходи до аналізу концептів, наведемо лише декілька, релевантних у контексті нашого дослідження.

1.1.1 Класифікаційний підхід

У мові концепт, по-перше, вербалізується, оскільки отримує своє ім'я, а по-друге, репрезентується різнорівневими засобами мови: лексемами і фразеологічними сполученнями, структурними і позиційними схемами речень, що несуть типові пропозиції (синтаксичні концепти), а також вільними словосполученнями, текстами і сукупностями текстів [104, с. 30].

Існуючі класифікації концептів відображають різні аспекти та ступінь інтеграції когнітивних структур, їх стандартизованість, особливості відображених у концептах денотатів (концепти предметів або фрейми ситуацій), характер мисленнєвих операцій, що утворюють концепти, функції вербалізованих складників концепту в пізнавально-практичній діяльності людини тощо.

Найвищий ступінь інтеграції семантичних структур відображає суперконцепт - глобальна семантична категорія, яка лежить в основі функціонально-семантичних сфер мови. Він є семантичним потенціалом одиниці до її реалізації в мові і отримує те стисле, розгорнуте уявлення в різних мовних одиницях. Суперконцепт узагальнює значення всіх слів певного смислового простору і виступає як семантична категорія високого ступеня абстракції. Суперконцепти розпадаються на індивідуальні концепти, які є елементами концептуальної системи, сприяючи обробці суб'єктивного досвіду шляхом підведення інформації під певні, вироблені суспільством категорії і класи [364, с. 90]. Вони є ієрархічними ментальними утвореннями різного ступеня складності, внаслідок чого в загальній типології концептів розрізнюють суперконцепти, макроконцепти, базові концепти і мікроконцепти.

За ознакою стандартизованості виділяються загальнонаціональні, групові та індивідуальні концепти [204, с.16]. Загальнонаціональні концепти стандартизовані в межах концептосфери народу, групові - в межах групи (вікової, соціальної, статевої та ін.), індивідуальні, у свою чергу, не стандартизовані взагалі. У національних і групових концептах можуть бути індивідуальні компоненти. Індивідуальні ознаки проявляються здебільшого через психолінгвістичні експерименти і в текстах (зазвичай вони входять у загальну свідомість через художню творчість). Оцінюючи виділені З.Д. Поповою та І.О. Стерніним типи концептів, ми можемо сказати, що в даному випадку доречніше говорити не про типи концептів, а про загальнонаціональний, груповий та особистісний шар того чи іншого концепту. Ймовірно можна стверджувати при цьому, що загальнонаціональний шар представлений в ядерній частині концепту, а груповий і особистісний шари знаходяться на периферії.

Нарешті, оскільки концепт є "базовим когнітивним утворенням" [213,с15], можна класифікувати концепти за типами ментальних структур (моделей), з якими вони співвідносяться і в рамках яких вони стереотипізуються, усвідомлюються, сприймаються і моделюються. Подібне вивчення концептів дозволяє проникнути в суть когнітивних процесів.

Отже, дослідивши концепт recession з позицій класифікаційного підходу вважаємо, що цей концепт містить загальнонаціональну складову, що виражається через ставлення різних спільнот до явища рецесії, групову та особистісну складову, що відносяться до периферійної зони концепту.

1.1.2 Фреймовий підхід до аналізу структури концептів

Процеси дискурсивної діяльності вивчаються у когнітивній парадигмі, зокрема, з позиції теорії схем і фреймів [102, c.9]. Інтерес до цієї теорії в сучасній лінгвістиці пояснюється можливістю виявлення та опису багатьох мовних феноменів у ракурсі когнітивістики із застосуванням міждисциплінарного інструментарію, що інтегрує лінгвальні та екстралінгвальні знання [102,c.11].

Схеми-концепти, представлені деякими узагальненими просторово-графічними образами (наприклад, образ дерева складається зі стовбура і крони). Головною ознакою схеми є наявність у ній постійного каркаса, що заповнюється змінними, внаслідок чого можливе її перепрофілювання. У рамках схем можна описувати абстрактні поняття, такі, як час, простір, каузація та ін., а також концепти-міфеми.

Поняття - логічно конструйований концепт, який складається із загальних істотних ознак предметів чи явищ є результатом їх раціонального відображення і осмислення на кшталт квадрату, який розуміється як прямокутник з рівними сторонами.

Фрейм - багатокомпонентний концепт, який уособлює сукупність стандартних знань про предмет, явище або ситуації. Він є узагальненою моделлю організації культурно зумовленого знання навколо певного концепту і формується стереотипами свідомості. Його можна представити також як сукупність передбачуваних валентних зв'язків - слотів, або векторно спрямованих асоціацій [147, с. 119]. Слоти відповідають різноманітним аспектам або параметрам, виділеним на основі досвіду взаємодії людини з об'єктами даного типу. Розрізняють статичні фрейми, що містять знання про статичні явища, і динамічні фрейми, або сценарії, які містять інформацію про діяльність об'єкта в часі і просторі [345, с. 173].

Поняття фрейму було введено М. Мінським з метою дослідження штучного інтелекту: "Людина, яка намагається пізнати нову для себе ситуацію або по-новому поглянути на вже звичні речі, обирає зі своєї пам'яті деяку структуру даних (образ), який називається фреймом із таким розрахунком, щоб шляхом зміни в ньому окремих деталей пристосовувати його для розуміння більш широкого класу явищ або процесів" [177, c.7]. На думку М. Мінського, рівнями когнітивної структури тексту є поверхнево-синтаксичний фрейм (знання про синтаксичну структуру, порядок слів, прийменникові зв'язки), поверхнево-семантичний фрейм, тематичний фрейм, пов'язаний з темою, портретами, оточенням; фрейм оповіді (наративна схема, що представляє загальні моделі сюжетів, фокус уваги автора і т. ін.) [177,c.235]. У цьому зв'язку необхідно розрізняти поняття фрейму, як структури знання і, як формату представлення знань. Фрейм є типізованою ситуацією людського життя, що існує у свідомості людини (онтологічний аспект) і формат (дизайн) репрезентації знань різних моделей [101, c.13]. Такі моделі відображають характер осмислення знань про світ і про мову, який вилучено дослідником через аналіз семантики тексту, тобто "розпредметнення" знань, втілених у словесній образній тканині твору [102, c.13]. Складниками фреймів вважаються концепти, які розуміються як підкатегорія інформативності, конденсоване втілення змісту тексту, яке виходить з авторського задуму, інтерпретоване адресатом [372, c.324]. A. Вежбицька розрізняє концепт-мінімум (неповне значення смислу слова) і концепт-максимум (повне значення смислу слова), а також і енциклопедичний додаток (доповнення). З цієї позиції, фрейм є способом структурації концепту, але водночас концепт може визнаватися і складником фрейму [161, с.198]. Отже, має місце зближення понять "фрейм" і "концепт", однак, за обсягом когнітивного змісту до фрейму наближається не сам концепт, а радше концептосфера.

Фрейм визнається універсальною категорією, яка поєднує різноманітні знання, досвід і характеризується максимальною формалізованістю та енциклопедичністю [177, c.121]. На відміну від простого набору асоціацій, фрейми містять головну, типову та потенційно можливу інформацію, що структурована одиницями знань [184, с.3].

У цілому фрейм є унікальною структурою репрезентації колективних емпіричних знань людини, що поєднує область когнітивного та мовного у процесі мовленнєвої діяльності. Основою такого розуміння фрейму є його сутність як смислового каркасу майбутнього висловлення, на відміну від інших когнітивних одиниць таких, як поняття, образ, концепти [102, c.7]. Це означає, що кожна когнітивна одиниця постає як результат мисленнєвої діяльності, що проходить. Зворотній процес спостерігаємо у випадку декодування мовлення, коли одномірна мовна структура розгортається через утворену реципієнтом фреймову структуру в багатовимірну когнітивну сітку, що перетворює у свідомості реципієнта висловлення у певні образи й поняття [91, c.287].

Поширенню цього підходу значною мірою сприяли роботи С.А. Жаботинської, яка зводить різноманіття видів системних структур, виділених сучасними дослідниками, до п'яти базових фреймів: предметного, акціонального, ідентифікаційного, посесивного і компаративного [102, c.109]. Вони відбивають найбільш загальні принципи категоризації та організації вербалізованої інформації, характеризуючи концепти за його кількісними, якісними, буттєвими, локативними і темпоральними параметрами (предметний фрейм) з позицій дій, що ним виконуються (акціональний фрейм), за його ідентифікаційними і посесивними характеристиками (ідентифікаційний і посесивний фрейми), а також за його участю у міжпросторових зв'язках подібності, які слугують основою метафори (компаративний фрейм) [102, c.114]. Виявлення закономірностей внутрішньої організації концепту дозволяє моделювати концепт у вигляді міжфреймового утворення, чи сітки - інтеграції базових фреймів. З огляду на фреймовий підхід у дослідженні вдалося розробити фрейм концепту recession, що буде репрезентовано в третьому розділі.

1.1.3 Семіотичний підхід

З точки зору семіотичного підходу політичний дискурс є інформаційною знаковою системою, в якій за допомогою особливих кодів створені сценарії поведінки політиків, через політичні лозунги, логотипи політичних партій у лаконічній формі відображені їхні ідеологічні настанови. У цілому політичний Інтернет-дискурс можна представити як полікодовий простір. Саме в знаках людина відбирає і структурує свої знання про світ і свій досвід, відповідно, різні політики по-різному здійснюють відбір і структурування інформації. Семіотичні дослідження розглядають усі феномени політичного дискурсу як факти комунікації, окремі повідомлення якої організуються і стають зрозумілими за допомогою не лише вербального, а й невербальних кодів [231; 275]. Відтак, семіотичний підхід спирається на положення про те, що політичний дискурс говорить символами і знаками, а їх глибинні смисли виявляються шляхом конструювання значень через аналіз різних кодів, зафіксованих як у словесних знаках, так і в невербальних засобах інформації (графіки, схеми, таблиці, фотографії, відео презентації).

Одним з важливих понять семіотичних досліджень є поняття культурного коду. Коди - це системи моделювання світу (у тому числі міфи і легенди, знакові структури різних мистецтв), які створюють єдину картину, яка відображатиме глобальне бачення світу з позиції будь-якого співтовариства. Код є моделлю, яка виступає як основний спосіб формування повідомлень будь-якого роду, що дозволяє їх передавати, декодувати (розшифровувати) і інтерпретувати [297, С. 67]. Основним різновидом коду є мова. Він детермінує денотативне значення (або означуване), у той час як конотативне значення (тобто весь спектр культурних значень) залежать від вторинних кодів або лексикодів. Як правило, при використанні методики семіотичного аналізу виділяють культурні, соціальні (або соціально-обумовлені), ідеологічні коди. У повідомленні з естетичною функцією говорять про "стильовий код", ідіолект (авторський код) та ін. Особливо великий репертуар кодів властивий аудіовізуальним повідомленнями, так як вони будуються за допомогою різних виражальних засобів багатоканального сприйняття, зокрема, коли політичні виступи супроводжуються відео або аудіо оформленням.

Уявлення про семіотичний простір наочно виражено Ю.М. Лотманом через розгорнуту метафору про музей: "Уявімо собі в якості деякого єдиного світу, взятого в синхронному зрізі, зал музею, де в різних вітринах виставлені експонати різних епох, написи на відомих і невідомих мовах, інструкції з дешифрування, складені методистами пояснювальні тексти до виставки, схеми маршрутів та екскурсій і правила поведінки відвідувачів. Помістимо в цей зал ще екскурсоводів та відвідувачів, і уявімо собі це все як єдиний механізм (чим, в певному відношенні, все це і є). Ми отримаємо образ семіосфери" [159, с. 168]. Ю.М. Лотман підкреслює неоднорідність семіосфери: семіотичний простір заповнюється різними за своєю природою мовами [159, с. 168]. Під мовами він має на увазі різні семіотичні системи / коди.

Стосовно семіотичного простору політичного дискурсу також можна говорити про неоднорідність задіяних в ньому "мов": крім вербальних знаків і паралінгвістичних, істотне значення має політична символіка та емблематика. У політичному дискурсі знаковий статус набуває сама фігура політика і певні моменти поведінки (знакові дії).

Семіотичний аналіз дозволяє з'ясувати, як організовано повідомлення, що воно виражає і, за допомогою яких елементів допомагає зрозуміти ідеї автора і глибинні смисли тексту. У руслі семіотичного аналізу може бути виділений семантичний аналіз - аналіз змістових елементів зображення. Цьому завданню відповідає, наприклад, так званий іконологічний метод, запропонований Е. Панофски [342, c. 69]. У його основу покладена іконологія, яка робить предметом вивчення дослідження різних сюжетів і мотивів з метою визначення їх значення і сенсу в контексті конкретної культури і виявлення відбитого в них світобачення.

Знаки в політичному дискурсі можна розділити на вербальні, невербальні та змішані. До вербальних знаків відносяться слова, висловлювання, прецедентні тексти. До невербальних - прапори, емблеми, портрети, погруддя, будівлі, певні дії, самі політики. До змішаних знаків відносяться гімн, герб чи родовий знак. О.О. Романов пропонує поділ знаків політичного дискурсу за функціями, звертаючи увагу на те, що один і той самий знак може брати участь у будь-якій з них: інтегруючій, агональній і орієнтаційній [цит. за: 216, с. 43].

Знаки державної символіки (прапор, емблема, гімн, герб) відносяться до числа об'єднуючих знаків. "Їх функція - самоідентифікація особистості політика з нацією, її візитна картка, своєрідна "мітка своєї території", уособлення незалежності та суверенітету країни" [216, с. 44]. Символи державної влади висловлюють, насамперед, почуття патріотизму, є носіями загальнонаціональної ідеї.

До інтегруючих знаків політичного дискурсу відносять поведінкові знаки - ритуальні політичні події, наприклад, інавгурація, святкова демонстрація, парад, відвідування політиком заходів, підприємств, військових частин. До поведінкових знаків відносяться і дії неритуального характеру - політичні акції, що є театралізованої метафорою [там само, с.44-45]. Театралізований політичний дискурс - це вже не окрема метафора чи перифраза, а ціла модель дій, сценарне ранжування [235, с. 465].

Власне політики також відносяться до символів влади, в тому числі і їх так звані "вербальні та невербальні кореляти" (імена, портрети, скульптури) і фіксована у вигляді мовних дискурсів діяльність (укази, заклики, мови). Політиків поділяють на три групи [216, с. 72-73]:

1. Політик як актор (виконує відведену йому роль, створює свій імідж або дотримується іміджу, сформованого для нього іміджмейкерами).

2. Політик як представник групи, як знак, метонімічно заміщає групу.

3. Політик як символ певних політичних поглядів, концепцій, напрямів.

Найважливішими орієнтаційними знаками політичного дискурсу є імена політиків (антропоніми). Особливе місце серед антропонімів займають прізвиська, які широко використовуються засобами масової інформації для створення образів політиків.

Значне місце в семіотичному просторі політичного дискурсу займає афористика політичної комунікації, яка відноситься до орієнтаційних знаків, за якими політик розпізнається в дискурсі.

У політичному дискурсі вживаються знаки вербальної агресії, які включають лайливу лексику та політичні ярлики. До політичних ярликів можна віднести такі політичні терміни, як мігранти, окупанти, національні меншини, де ярлик є певною ідеологічною установкою - оцінка політичного противника з позиції "наш - не наш".

Особливу роль в політичному дискурсі відіграє політичний міф, що розуміється як перетворена форма політичної свідомості, в якому знання і розуміння фактів політики заміщується образами, символами, вигадками, легендами і вірою в них. Низка ознак поєднує політичний міф з класичним архаїчним міфом: подібна емоційно-почуттєва генетика, що замінює пізнання, типологія - міфи-легенди (трактування подій, їх причин та ролі учасників), історичні міфи, міфи-перекази (про події та подвиги минулого та їх учасників ), міфи про героїв (політичних вождів) і т.д. На відміну від класичного політичний міф конкретизується на актуальній політиці, включаючи і його трансцендентні види (легітимацію політики і влади волею провидіння, народу, історією, їх специфічними якостями, як, наприклад, їх особливі цілі, вищі завдання, мудрість і непогрішність). Політичний міф раціоналізується засобами спрямованого навіювання (сугестії) (пропагандою, змістом відповідної ідеології) і самою масовою свідомістю, що прагнуть сприймати міф як істину (форма морфологічного пізнання).

Політичний міф може виникати стихійно, як вираження прагнення до ідеї (пам'ять про героїчне минуле та ін.), але частіше створюється і поширюється цілеспрямовано і використовується як ефективний засіб політики. Такий міф виникає в індивідуальній свідомості і потім колективізується, перетворюючись на факт суспільної свідомості.

Політичний міф може наповнюватися позитивним змістом, стимулюючи необхідні процеси та події (виборчі, урядові та партійні програми, віра в успіх, в реальність планів і т. ін.), але може мати і вкрай негативний зміст, насичуватися забобонами і стимулювати прояв крайнього екстремізму. У цьому випадку політичний міф використовується як анестезуючий засіб: забобон легітимізує такий екстремізм (так, міф про расову винятковість санкціонує расизм і паралізує можливий протест проти нього).

Отже, з огляду на семіотичний підхід політичний дискурс є знаковою системою, в якій інформація циркулює між різними елементами політичної системи. Знаки семіотичного простору політичного дискурсу поділяються на вербальні, невербальні та змішані, при функціональному підході - на інтегруючи, агональні і знаки орієнтації. Важливу роль у політичному дискурсі займають політичні міфи, що складаються з символів. Успіх політичних промов у боротьбі за владу обумовлюється тим, наскільки знаки і символи, якими оперує політик у своїй промові, збігаються з думками та оцінками масового адресата політичного дискурсу.

1.1.4 Лінгвокультурологічний підхід

Концепти класифікуються також відповідно до особливостей відображених у них об?єктів-символів (денотатів). Так, концепти-міфологеми відображають уявлення про явища та об'єкти, що не існують в природі, внаслідок чого у лексем, що їх репрезентують, немає відповідних референтів, хоча чуттєві образи, що відображають реально існуючі ознаки, в наявності. Об'єкти їх позначення - своєрідний уявний конструкт, тому їх часто називають знаками з нульовим денотатом. Однак, якщо розуміти під денотатом не річ, а уявлення про неї, говорити про нульову денотацію не можна, тим більше, що це справедливо по відношенню до абстрактних імен, які отримали назву антропоцентричних. Таким чином, з одного боку, міфеми - це концепти, що відображають об'єкти можливих світів і у вербальній формі представлені у національній пам'яті носіїв мови [19], а, з іншого боку, слова, але слова з подвійним значенням [79, с. 428], що одночасно функціонують у двох планах - у плані мови, де вони зберігають своє лексичне значення, і в плані метамови, де вони виступають у ролі елементів вторинної знакової системи. Міфеми завжди є концептами культури.

Культурні концепти фіксують ціннісну шкалу тієї чи іншої культури і специфіку соціальної поведінки членів лінгвокультурної спільноти і є особливого роду заходом життєвого континууму суспільства (А. Вежбицька, Ю.С. Степанов, В.І. Карасик, Г.П. Воркачов та ін.).

З огляду на лінгвокультурологічний підхід концепт отримує різноманітні назви: "екзистенційні смисли", "культурні концепти". Слідом за В.І. Карасиком і Г.Г. Слишкіним вважаємо, що поняття "лінгвокультурний концепт" є найбільш прийнятним для лінгвокультурологічної парадигми. Лінгвокультурний концепт є умовною ментальною одиницею, спрямованою на комплексне вивчення мови, свідомості та культури [121, с.75-80].

В.А. Маслова співвідносить культурні концепти з іменами абстрактних понять, в яких культурна інформація прикріплюється до понятійного ядра [174, с.48]. На думку С.Г. Воркачева, лінгвокультурний концепт є семантичним утворенням високого ступеня абстрактності і продуктом абстрагування семантичних ознак, що належать до безлічі значущих мовних одиниць [70, c.34].

Таким чином, лінгвокультурні концепти є базовими одиницями картини світу, в яких фіксуються цінності як окремої мовної особистості, так і лінгвокультурного суспільства в цілому.

За зауваженням Д.С. Ліхачьова, концепти виникають у свідомості людини не тільки як натяки на можливі значення, але і як відгуки на попередній мовний досвід людини в цілому - поетичний, прозовий, науковий, соціальний, історичний і т.п. Ядро концепту складають найбільш актуальні для носіїв мови асоціації, периферію концепту - менш значущі асоціації, тобто концепт не має чітких меж, а відповідно до віддаленості від ядра відбувається поступове згасання асоціацій.

Лінгвокультурні концепти можна класифікувати за різними критеріями. З точки зору тематики, концепти утворюють, наприклад, емоційну, освітню, текстову та інші концептосфери.

З прагматичної точки зору А.Я. Гуревич розділяє лінгвокультурні концепти на філософські категорії, які він називає універсальними категоріями культури (час, простір, причина, зміна, рух), і соціальні категорії, або так звані культурні категорії (свобода, право, справедливість, праця, багатство, власність) [85], натомість В.А. Маслова вважає за доцільне виділити ще одну групу - категорії національної культури [175, с. 51].

Досліджуючи концепт recession з огляду на лінгвокультурологічний підхід, слід зазначити, що у різних спільнотах, зокрема, США та Великобританії, цей концепт характеризується різним оцінним значенням. Так, матеріал дослідження показав, що американські політики говорять про поняття рецесії у позитивному ключі, тоді як розуміння цього явища в Великобританії є негативним. Зокрема, в політичному Інтернет-дискурсі Великобританії рецесія нерідко асоціюється з поняттям кризи. На наш погляд, ці два явища не є синонімічними, адже під кризою слід розуміти серйозні порушення функціонування економіки, що призводять до загального зниження активності. Найчастіше криза призводить до накопичення боргів, які не можуть погасити, зменшення обсягів споживання і виробництва. Наслідки кризи - банкрутство, безробіття, зниження ВВП. Яскравими прикладами причин кризи служать стихійні лиха, сировинне ембарго або війни, адже рецесія - це падіння національного виробництва, яке вимірюють показниками ВВП. У Британії і США вважають, що технічна сторона рецесії - це тенденція економічного спаду впродовж півроку, тому не кожен провал економічної активності кваліфікується в рецесію. Рецесія може розвинутися в стагнацію, кризу, або позитивну економічну стабільність, натомість криза може перейти в рецесію або дефолт.

1.1.5 Комунікативно-прагматичний підхід

Практично всі дослідники концептів визнають, що при їх вивченні необхідним є застосування специфічного методу, який тільки формується в сучасній науці. Дослідження концепту може проводитися у двох основних напрямках: від концепту до способів його репрезентації в мові і навпаки, - від мовних засобів до виявлення тих ментальних структур (в тому числі і концептів), які репрезентуються даними засобами [48, с.66]. Сучасному досліднику важливо зрозуміти, якою має бути ментальна репрезентація мовного знання і як це знання "когнітивно" переосмислюється, тобто якою є "когнітивна дійсність" [90, с. 306]. У зв'язку з цим, вважаємо за доцільне застосування єдиного когнітивного (концептуального) методу аналізу концепту, який дозволяє виявити, яка структура знання репрезентується в лексичній одиниці, лексико-семантичній парадигмі.

Дослідження структури знання завжди сприяє визначенню перлокутивної спрямованості дискурсу, у якому функціонує концепт, що є завданням комунікативно-прагматичного підходу.

У річищі комунікативно-прагматичного підходу найважливішою складовою політичного дискурсу вважається прагматична інтенція тексту. Її визначають як "матеріалізований в тексті конкретний намір адресанта здійснити відповідний вплив на адресата" [182, c.16]. Складовою прагматики тексту є прагматичний зміст тексту, який виникає на основі прагматичної інтенції, розробляє і розвиває її, обумовлюючи її певну спрямованість, і доносить її до адресата. Отже, у дослідженні прагматичної складової політичного дискурсу необхідно виокремлювати: (1) прагматичну інтенцію (з якою метою відправлено висловлення); (2) перлокутивний вплив і ефект (яка інтенція адресанта реалізована і який результат його отримання адресатом); (3) прагматичний зміст (пресупозиційний фонд). Названі параметри дослідження прагматичних властивостей лексичних одиниць починають "працювати" в комунікативно-прагматичній ситуації, що пов'язана із позалінгвальними умовами спілкування.

...