Цивільний процес

Обов'язки осіб, які беруть участь у справі, визначаються необхідністю добросовісно користуватися наданими процесуальними правами, а також не посягати на права інших суб'єктів процесуальних правовідносин. Нормами цивільного процесуального закону визначено також конкретні обов'язки у псиних перпадках. Зокрема, відповідно до ст. 77 ЦПК сторони та інші особи, які беруть у справі, зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) під час провадження справи. Спеціальним обов'язком для сторін с, наприклад, зобов'язання подати або повідомити про докази до або під час попереднього судового засідання (ст. 131 ЦПК).

Особи, які сприяють судовому розгляду і вирішенню справи: їх права та обов'язки

Інші учасники цивільного процесу -- це суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які не мають і не повинні мати у справі жодної юридичної заінтересованості та сприяють встановленню дійсних обставин справи, дослідженню доказів, утвердженню засад цивільного процесуального права До них належать секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, перекладач, спеціаліст, особа, яка надає правову допомогу (ст. 47 ЦПК). Однак цей перелік не г вичерпним, оскільки цивільні процесуальні правовідносини можуть виникати і за участю інших осіб. Ними, наприклад, можуть бути особи, які мають письмові та речові докази у справі при витребуванні їх судом, державний виконавець при виконанні ухвали про забезпечення позову, органи та особи, яким направлена окрема ухвала про порушення закону, особи, між якими відбувалося листування, шодо надання згоди на його дослідження та іи. Найменування цієї групи суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин вказує на те, що вони не належать до осіб, які беруть участь у справі, а основною вирізняльною їх ознакою с відсутність юридичної заінтересованості у справі. Цих учасників цивільного процесу можна поділити на дві підгрупи: суб'єкти, які сприяють розгляду і вирішенню справи по суті (свідок, експерт, перекладач, спеціаліст), інші -- особи, які здійснюють організаційно-технічне забезпечення процесу (судовий розпорядник, секретар судового засідання).

Особи, які здійснюють організаційно-технічне забезпечення цивільного процесу

Секретар судового засідання

На секретаря судового засідання покладені важливі функції -- підготовка судового процесу, здійснення судових викликів і повідомлень, перевірка наявності та з'ясування причин відсутності осіб, яких було викликано до суду, про що він доповідає головуючому в справі, забезпечення контролю за повним фіксуванням судового засідання технічними засобами, ведення журналу судового засідання, оформлення матеріалів справи, виконання інших доручень головуючого в цивільній справі, які безпосередньо стосуються справи. На підставі ч. 2 ст. 197 ЦПК фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання або за розпорядженням головуючого -- інший працівник апарату суду. Статтею 198 ЦПК передбачено, що одночасно із технічним записом судового засідання секретарем судового засідання ведеться журнал судового засідання. Журнал судового засідання ведеться секретарем судового засідання та підписується ним невідкладно після судового засідання і приєднується до справи. Згідно з ч. 2 ст. 163 ЦПК, яка регламентує процедуру відкриття судового засідання, секретар судового засідання доповідає судові, хто з викликаних у справі осіб з'явився в судове засідання, чи вручено судові повістки та повідомлення тим, хто не з'явився, та повідомляє причини їх неявки, якщо вони відомі. Таким чином, секретар судового засідання є обов'язковою фігурою процесу. Ця особа здійснює свої повноваження протягом усього часу розгляду цивільної справи в суді.

Судовий розпорядник

Його діяльність спрямована на вирішення різного роду питань, які стосуються організації та проведення конкретного судового засідання, а саме на забезпечення порядку під час судового засідання та зручних умов його проведення. Діяльність судового розпорядника також спрямована на те. щоб позбавити суддю технічної роботи. Судовий розпорядник, як і секретар судового засідання, входить до апарату суду. Судовий розпорядник наділений досить суттєвим переліком обов'язків. По-перше, він забезпечує належний стан залу судового засідання і запрошує до нього учасників процесу (відкриває зал судових засідань, перевіряє, чи приведена в порядок техніка, тощо). По-друге, з урахуванням кількості місць та забезпечення порядку під час судового засідання він визначає можливу кількість осіб, що можуть бути присутні у залі судового засідання, а також оголошує про вхід суду до залу судового засідання і вихід суду із нього. Так, особи, присутні у залі судового засідання, при вході до нього суду та при виході суду повинні встати. Особи, які беруть участь у справі, свідки, експерти, спеціалісти дають пояснення, показання, відповідають на питання та задають питання стоячи і лише після надання їм слова головуючим в судовому засіданні. Постанову суду особи, присутні в залі, заслуховують стоячи. Відступ від цих правил допускається з дозволу головуючого в судовому засіданні.

На практиці трапляються непоодинокі випадки порушення зазначених правил. За наявності судового розпорядника порушення цієї норми можливо уникнути, оскільки він на виконання своїх обов'язків зможе роз'яснити присутнім про виконання таких дій, спрямованих на забезпечення поваги до суду. По-третє, судовий розпорядник слідкує за дотриманням порядку особами, присутніми у залі судового засідання. Так, згідно зі ст. 160 ЦПК головуючий у судовому засіданні вживає необхідних заходів для забезпечення в судовому засіданні належного порядку. Але треба розуміти, що повноцінне досягнення вимог цієї норми можливе за участі у цивільному процесі безпосередньо судового розпорядника. По-четверте, він приймає від учасників цивільного процесу та передає документи і матеріали суду під час судового засідання. Законодавцем в ч. 4 ст. 162 ЦПК зазначено, що документи та інші матеріали передаються головуючому в судовому засіданні через судового розпорядника. Це можна розуміти так, що учасники цивільного процесу не мають право на свій розсуд пересуватися по залу судового засідання, підходити до головуючого з намаганням передати будь-які документи. По-п'яте, виконує розпорядження головуючого про приведення до присяги перекладача, експерта, що передбачено ст. ст. 164, 171 ЦПК. Так, при приведенні до присяги перекладача чи експерта їм повинна бути роз'яснена ця процедура, наданий безпосередньо відповідний текст присяги для того, щоб зазначені особи її оголосили та підписались під її текстом. Судовим розпорядник слідкує за тим, щоб текст присяги дійсно був підписаний зазначеними особами, після чого він його передає судді разом з розпискою для приєднання до цивільної справи. По-шосте, судовий розпорядник запрошує до залу судового засідання свідків та виконує розпорядження головуючого про приведення їх до присяги. Так, свідки, які ще не дали показань, не можуть перебувати у залі судового засідання під час судового розгляду. Судовий розпорядник вживає заходів, щоб свідки, яких допитали, не спілкувалися з тими, яких суд не допитав (ч. 2 ст. 165 ЦПК). Насамкінець, судовий розпорядник виконує інші розпорядження головуючого, пов'язані із забезпеченням умов, необхідних для розгляду справи. Вимоги судового розпорядника повинні сприйматися особами, які беруть участь у справі, свідками, експертами, спеціалістами, перекладачами та іншими особами, присутніми у залі судового засідання, так само, коли б вони виходили від головуючого в справі, і в разі ігнорування цих вимог до таких учасників цивільного процесу будуть вжиті відповідні процесуальні заходи примусу головуючим у справі, такі як попередження про недопустимість таких дій, видалення із судового засідання. Скарги на дії чи бездіяльність судового розпорядника розглядаються судом у цьому самому процесі. Відповідно до ч. 5 ст. 160 ЦПК головуючий розглядає скарги на дії чи бездіяльність судового розпорядника щодо виконання покладених на нього обов'язків, про що постановляє ухвалу.

Помічник судді- це учасник цивільного процесу, який здійснює організаційно-технічне забезпечення процесу розгляду та вирішення цивільної справи. Відповідно до Типової посадової інструкції помічника судді місцевого загального суду, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20 липня 2005 р. № 86і, помічник судді виконує великий обсяг роботи, пов'язаної з організацією здійснення цивільного судочинства. Він сприяє якнайкращому здійсненню цивільного судочинства через виконання покладених на нього посадовою інструкцією обов'язків. Помічником судді може бути особа, яка має повну вищу юридичну освіту та стаж роботи на державній службі в судових органах України не менше двох років або загальний стаж роботи за фахом не менше трьох років. Помічник судді є посадовою особою апарату суду і на нього поширюється дія Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 р. Особа призначається на посаду помічника суду, а також звільняється з роботи наказом голови відповідного суду. Основними обов'язками помічника судді є:1) вивчення матеріалів справи і здійснення підбору законодавства та матеріалів судової практики, необхідних для її розгляду;2) підготовлення за дорученням судді проектів запитів, листів, іншої документації, пов'язаної з розглядом справи;3) здійснення за наказом голови суду приймання позовних заяв, скарг та заяв від осіб, які звертаються до суду, безпосередньо під час прийому громадян відповідно до затвердженого графіка;4) контролювання надходження та приєднання до судової справи відповідних матеріалів;5) контролювання своєчасності повідомлення про судові засідання осіб, які беруть участь у справі тощо . Особи, які сприяють розгляду і вирішенню цивільної справи по суті Свідок - це учасник цивільного процесу, який викликається судом для дачі показань щодо відомих йому обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ст. 50 ЦПК України свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи. Свідок зобов'язаний з'явитися до суду у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини. У разі неможливості прибуття за викликом свідок зобов'язаний завчасно повідомити про це суд. Свідок має право давати показання рідною мовою, якою він володіє, користуватися письмовими записами, відмовитися від давання показань у випадках, встановлених законом, а також на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду. За завідомо неправдиві показання або за відмову від давання показань з не передбачених законом підстав свідок несе кримінальну відповідальність, а за невиконання інших обов'язків - відповідальність, встановлену законом. Свідок може бути викликаний до суду з двох підстав: за ініціативою суду та за заявою осіб, які беруть участь у справі. В такій заяві зазначається прізвище, ім'я, по батькові свідка, місце його проживання або перебування чи роботи та обставини, які він може підтвердити.

Не підлягають допиту як свідки:

1) недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебувають на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі і не здатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати показання;2) особи, які за законом зобов'язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв'язку з їхнім службовим чи професійним становищем, - про такі відомості;3) священнослужителі - про відомості, одержані ними на сповіді віруючих;4) професійні судді, народні засідателі та присяжні - про обставини обговорення у нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення рішення чи вироку. Особи, які мають дипломатичний імунітет, не можуть бути допитані як свідки без їхньої згоди, а представники дипломатичних представництв - без згоди дипломатичного представника (ст. 52 ЦПК). Фізична особа на засадах ст. 63 Конституції України та ст. 52 ЦПК України має право відмовитися давати показання щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, над якою встановлено опіку чи піклування, член сім'ї або близький родич цих осіб). Особа, яка відмовляється давати показання, зобов'язана повідомити причини відмови. Сторони, треті особи та їх представники, якщо заявляють, що їм відомі факти, які мають значення для справи, можуть бути допитані як свідки.

Наступною особою, яка сприяє розгляду і вирішенню справи по суті, є експерт. Експерт- це особа, якій доручено провести дослідження матеріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини справи, і дати висновок з питань, які виникають під час розгляду справи і стосуються сфери її спеціальних знань (ч. 1 ст. 53 ЦПК). Основними нормативно-правовими актами, що визначають статус експерта в цивільному процесі, є ЦПК України та Закон України "Про судову експертизу" від 25 лютого 1994 р. Відповідно до ч. 2 ст. 53 ЦПК України як експерт може залучатися лише особа, яка відповідає вимогам, встановленим Законом внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів. Судовим експертом може бути особа, яка має необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. До проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. Не можуть залучатися до виконання обов'язків судового експерта особи, визнані у встановленому законом порядку недієздатними, а також ті, які мають судимість. Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу", і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів. У виняткових випадках для проведення деяких видів експертиз, які не здійснюються виключно державними спеціалізованими установами, за рішенням особи або органу, що призначили судову експертизу, можуть залучатися крім судових експертів також інші фахівці з відповідних галузей знань (ст. 7 Закону України "Про судову експертизу"). Тому експерта, на відміну від свідка, може бути замінено іншим спеціалістом у відповідній галузі знань

Експерту доручається провести певні дослідження за ухвалою суду, яка постановляється на підставі за клопотання осіб, які беруть участь у справі або за ініціативою суду. Експерт зобов'язаний з'явитися за викликом суду, провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок на задані йому питання, а у разі необхідності - роз'яснити його. Під час проведення дослідження експерт повинен забезпечити збереження об'єкта експертизи.

Експерт не має права - за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи;- спілкуватися з особами, які беруть участь у справі, а також з іншими учасниками цивільного процесу, за винятком дій, пов'язаних з проведенням експертизи;- розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду, про її результати передоручати проведення експертизи іншій особі (ч. 5,8 ст. 53 ЦПК). Якщо під час проведення експертизи буде виявлено, що для відповіді на поставлені запитання експерт не має необхідних знань, то він повинен невідкладно повідомити про це суд. У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення експерт невідкладно заявляє суду клопотання щодо його уточнення або повідомляє суд про неможливість проведення ним експертизи за заданими питаннями. Експерт може відмовитися від давання висновку, якщо подані йому матеріали недостатні для виконання покладених на нього обов'язків. Для цього він подає до суду заяву про відмову, яка повинна бути вмотивованою.

Гарантією надання правдивого висновку є попередження експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків (ст. ст. 384, 385 КК). Це є позитивною стороною експерта порівняно від надання висновку спеціалістом, який про кримінальну відповідальність не попереджається.

Спеціаліст як учасник процесу запроваджується ЦПК України 2004 р. вперше (ст. 53 ЦПК). Спеціаліст - це особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань або навичок. Участь спеціаліста в цивільному процесі можлива в двох формах. По-перше, це участь у сприянні здійсненню судом правосуддя в цивільних справах (зокрема, шляхом участі в окремих процесуальних діях, надання технічної допомоги: фотографування, складання схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо). По-друге, формою участі в процесі може бути надання судові консультаційно-довідкової допомоги та письмових роз'яснень (висновків) щодо питань, які потребують застосування спеціальних знань (крім правових питань), коли проведення експертизи непотрібне. Спеціаліст залучається до участі у цивільному процесі за ухвалою суду. Він може бути залучений під час попереднього судового розгляду або під час судового розгляду. Кандидатура спеціаліста може бути визначена особами, які беруть участь у справі, або судом самостійно. Наявність спеціальних знань або навичок у особи, яка залучається до участі у справі, як спеціаліст, підтверджується відповідним дипломом. Спеціаліст має бути об'єктивним та неупередженим. Відповідно до ст. 22 ЦПК України спеціалісту може бути заявлено відвід. Окрім складання висновку з певних спеціальних знань спеціаліст може надавати безпосередню технічну допомогу (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо). Допомога спеціаліста технічного характеру під час вчинення процесуальних дій не замінює висновку експерта. Спеціаліст, як самостійна процесуальна фігура, наділений відповідними процесуальними правами та обов'язками.

До обов'язків спеціаліста відносяться:- з'явитися за викликом суду;- відповідати на задані судом питання; давати усні консультації та письмові роз'яснення;- звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів;- у разі потреби надавати суду технічну допомогу. Винятком з повноважень спеціаліста є неможливість надання висновків, які стосуються правових питань.

Спеціаліст має право:- знати мету свого виклику до суду;- відмовитися від участі у цивільному процесі, якщо він не володіє відповідними знаннями та навичками;- з дозволу суду задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам;- звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів; на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.

Окремим видом участі спеціаліста при розгляді цивільної справи є участь лікаря-психіатра. Зокрема, у виняткових випадках, коли особа, стосовно якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу (ч. 2 ст. 239 ЦПК). Крім того, справа за заявою про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку чи про припинення надання амбулаторної психіатричної допомоги, госпіталізацію у примусовому порядку розглядається з обов'язковою участю лікаря-психіатра (ч. 2 ст. 281 ЦПК). В таких випадках спеціаліст може висловити свою думку про особливості хвороби, що дозволили б саме в примусовому порядку направити особу на судово-психіатричну експертизу або вирішити питання про надання їй психіатричної допомоги, припинення надання амбулаторної психіатричної допомоги чи госпіталізацію.

Перекладач - це особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється цивільне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими. Перекладач допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі. Він має право задавати питання з метою уточнення перекладу, відмовитися від участі у цивільному процесі, якщо він не володіє достатніми знаннями мови, необхідними для перекладу, а також на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду. Дозволяється навіть запрошувати перекладача з російської на українську мову. В усіх випадках не вимагається наявність у перекладача відповідного фаху. Перекладач зобов'язаний з'являтися за викликом суду, здійснювати повний і правильний переклад, посвідчувати правильність перекладу Своїм підписом в процесуальних документах, що вручаються сторонам у перекладі на їх рідну мову або мову, якою вони володіють.

За завідомо неправильний переклад або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків перекладач несе кримінальну відповідальність, а за невиконання інших обов'язків - відповідальність, встановлену законом. З метою забезпечення реалізації закріплених прав і свобод людини і громадянина Конституція України встановлює відповідні правові гарантії. Зокрема, в частині першій ст. 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. Право на правову допомогу - це гарантована Конституцією України можливість фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги. Закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (ч. 1 ст. 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, та інших правовідносин, а не тільки кримінальних. Право на захист, зокрема, може бути реалізоване фізичною особою у цивільному, господарському, адміністративному і кримінальному судочинстві. Виходячи з цього, у рішенні Конституційного Суду від 16 листопада 2000 р. визначено можливість надання правової допомоги громадянам як адвокатами, так й іншими особами, які мають належну юридичну освіту. Новацією цивільного процесуального законодавства стало закріплення статусу особи, яка надає правову допомогу. Вона може бути адвокатом чи особою, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. На жаль, по цей час ще такого закону не прийнято.

Особа, яка має право на надання правової допомоги, допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі. Вона, має право: знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії долучених до справи документів, бути присутнім у судовому засіданні (ст. 56 ЦПК).

Особа, яка надає правову допомогу -це фахівець у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. Таким чином, для надання правової допомоги фахівцем-юристом наявність спеціального закону не є необхідною умовою.

Фахівець у галузі права має право:- знайомитися з матеріалами справи;- робити з них витяги;- знімати копії долучених до справи документів;- бути присутнім у судовому засіданні. Особа, яка має право на надання правової допомоги, допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.

Цивільна процесуальна правоздатність- це встановлена законом можливість мати цивільні процесуальні права і обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи. Цивільну процесуальну правоздатність мають всі фізичні та юридичні особи (ст. 28 ЦПК). Цивільна процесуальна правоздатність фізичних осіб виникає з моменту народження і припиняється зі смертю. Юридичні особи мають процесуальну правоздатність з моменту державної реєстрації. Припинення дії юридичної особи веде до припинення її процесуальної правоздатності. Правоздатність у матеріальному праві не тотожна процесуальній правоздатності. Якщо правоздатність у матеріальному праві - це можливість мати відповідні матеріальні права та обов'язки, то цивільна процесуальна правоздатність- це можливість мати цивільні процесуальні права й обов'язки.

Цивільна процесуальна дієздатність - це здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (ст. 29 ЦПК), тобто здатність особисто здійснювати процесуальні дії. Цивільна процесуальна дієздатність громадян настає в повному обсязі з досягненням повноліття, тобто з 18 років. Юридичні особи мають процесуальну дієздатність з моменту виникнення. Процесуальні права й обов'язки юридичної особи здійснюються її органами безпосередньо або через представників. Повну процесуальну дієздатність можуть набувати фізичні особи, які не досягли повноліття, але зареєстрували шлюб - з моменту реєстрації шлюбу. Також повня цивільна процесуальна дієздатність надається неповнолітній особі, якій у порядку, встановленому законодавством, надано повну цивільну дієздатність (ч. 3ст. 29 ЦПК). Матеріальні підстави надання повної цивільної дієздатності неповнолітній особі передбачені у ст. 35 ЦК України. Поняття суб'єкта цивільного процесуального відношення нерозривно пов'язано з такою його юридичною властивістю як процесуальна правоздатність. Цивільна процесуальна правоздатність виступає як передумова виникнення цивільного процесуального відношення в тому розумінні, що якщо той або інший індивід не здатний мати права та обов'язки, що пов'язують їх між собою, то не можуть виникнути і цивільні процесуальні відносини. Цивільна процесуальна правоздатність - це встановлена законом здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, зацікавленої особи (ст. 28 ЦПК). Цивільну процесуальну правоздатність мають усі фізичниі і юридичні особи. Цивільна процесуальна правоздатність пов'язана із правоздатністю в матеріальному праві (цивільному, трудовому, сімейному), коли визначається можливість бути стороною або третьою особою. Судовий захист припускає, що особа, яка звертається за ним, здатна мати оспорюване право. Тому цивільна процесуальна правоздатність виникає одночасно із правоздатністю в матеріальному праві. Процесуальна правоздатність фізичних осіб виникає з моменту народження й припиняється зі смертю. Але якщо правоздатність у матеріальному праві виникає з певного віку (наприклад, трудова, шлюбна), то відповідно і процесуальна правоздатність наступає із цього моменту. Юридичні особи мають процесуальну правоздатність із моменту виникнення. Припинення юридичної особи веде до припинення її процесуальної правоздатності. Всі фізичні і юридичні особи наділяються законом однаковою процесуальною правоздатністю на відміну від цивільного права, що встановлює, як правило, спеціальну правоздатність юридичних осіб. Цивільна процесуальна дієздатність - здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (ст. 29 ЦПК). На наш погляд, дане поняття складається із двох самостійних елементів: зі здатності своїми діями здійснювати процесуальні права та виконувати процесуальні обов'язки і здатності доручати ведення справи представникові (особисто укладати договір доручення, видавати доручення). Оскільки цивільну процесуальна дієздатність являє собою здатність громадянина - суб'єкта судового процесу - самостійно вчиняти юридично значущі дії, то основним питанням при аналізі даної категорії є питання про момент виникнення цивільної процесуальної дієздатності і правових наслідків її відсутності в суб'єкта цивільного процесуального відношення. Залежно від віку і стану здоров'я ст. 29 ЦПК виділяє наступні види цивільної процесуальної дієздатності:повна цивільна процесуальна дієздатність, що належить фізичним особам, які досягли повноліття (ч. І ст. 29 ЦПК);неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи (ч. 2 ст. 29 ЦПК);особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника особи, цивільна дієздатність якої обмежена (ч. 2 ст. 29 ЦПК);у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває цивільну процесуальну дієздатність з моменту реєстрації шлюбу. Цивільної процесуальної дієздатності набуває також неповнолітня особа, якій у порядку, встановленому ЦПК, надано повну цивільну дієздатність (ч. З ст. 29 ЦПК);неповнолітні віком до 14 років, а також повнолітні громадяни, визнані у встановленому законом порядку недієздатними. Дана група суб'єктів цивільного процесуального відношення не має цивільної процесуальної дієздатності, тобто вони не здатні особисто вести свої справи у суді, а також доручати ведення справи представникові. Згідно з ч. І ст. 39 ЦПК права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до 14 років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом. Цивільна процесуальна дієздатність юридичних осіб виникає і припиняється в повному обсязі одночасно з їхньою правоздатністю.

Об'єкт цивільних процесуальних правовідносин

Цивільні процесуальні правовідносини виникають у процесі правоохоронної діяльності суду, в зв'язку з чим їх об'єкт тісно пов'язаний з об'єктом матеріальних правовідносин, з приводу якого виникає цивільне судочинство, і це ускладнює його визначення. В теорії цивільного процесу ним називаються: дії суб'єктів правовідносин або тільки діяльність суду; матеріально-правові відносини, які захищаються судом; спір про право між учасниками матеріально-правових відносин, переданий на розгляд суду; передбачені законом наслідки процесуальних дій, які виступають як мета цивільного судочинства (загальний об'єкт), захист матеріальних прав і законних інтересів сторін й третіх осіб (спеціальний об'єкт), конкретна справа та ін. 16. Висловлювалися також міркування, що процесуальні правовідносини взагалі не мають об'єкта. Процесуальні дії суб'єктів правовідносин не можуть бути об'єктом відносин, оскільки вони не є тією категорією, з приводу якої виникають самі відносини. Процесуальними діями реалізуються процесуальні права і обов'язки. Вони необхідні для виникнення правовідносин і наступного їх розвитку. Право на порушення цивільного процесу реалізується в результаті вчинення процесуальних дій -- подачі позовної заяви, скарги і прийняття її судом. Між судом й заінтересованою особою виникають цивільні процесуальні правовідносини, але не стосовно цих дій, а тих наслідків, на досягнення яких вони спрямовані, -- порушення цивільної справи в суді на захист суб'єктивного права або охоронюваного законом інтересу. Процесуальні дії свідків спрямовуються на реалізацію обов'язку на свідчення певних фактів у справі; експерта -- для дачі висновку про обставини, необхідні для вирішення справи судом. Отже, процесуальні дії входять до змісту процесуальних правовідносин і одночасно виступають юридичними фактами, які спричиняють виникнення, розвиток і припинення цивільних процесуальних правовідносин. Об'єктом цивільних процесуальних правовідносин не виступають і матеріально-правові відносини, які захищаються судом, оскільки ними охоплюються тільки відносини позовного провадження, які характеризують динаміку розвитку процесуальних правовідносин. Викликає сумнів правильність положення про наявність загального спеціального об'єкта, оскільки воно неминуче призводить до існування по кожній цивільній справі одних загальних правовідносин і системи простих спеціальних правовідносин або ж до визнання того, що кожні цивільні процесуальні правовідносини мають два об'єкти. Об'єктом будуть процесуальні наслідки, на досягнення яких спрямовуються процесуальні права, обов'язки і процесуальні дії суб'єктів правовідносин, зокрема: показання свідка, висновок експерта. Але, беручи до уваги, що обсяг, зміст, характер процесуальних прав і обов'язків встановлюється і визначається ЦПК залежно від мети участі суб'єктів правовідносин у судочинстві і виконуваних ними цивільних процесуальних функцій по справі, кожні цивільні процесуальні правовідносини в системі правовідносин у справі мають свій самостійний об'єкт. Поняття змісту цивільних процесуальних правовідносин відрізняється від поняття змісту матеріальних правовідносин, і це пов'язане із специфікою, власне, процесуальних правовідносин. Тому до змісту цивільних процесуальних правовідносин входять не лише процесуальні права та обов'язки суб'єктів, але й процесуальні дії з реалізації цих прав та обов'язків. Таким чином, процесуальні дії є не лише підставами виникнення цивільних процесуальних правовідносин, але й входять до змісту останніх. Оскільки ці права і обов'язки належать суб'єктам конкретних цивільних процесуальних правовідносин, нерідко їх іменують "суб'єктивними цивільними процесуальними правами і обов'язками".

Тема 4. Сторони у цивільному процесі

Сторонами в цивільному процесі є позивач та відповідач

Позивач (actor) -- це особа, на захист суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів якої порушується цивільна справа в суді і розпочинається цивільний процес. Позивач є активною стороною, тому що він спрямовує свою вимогу для того, щоб цивільна справа була відкрита з метою захисту своїх прав та інтересів. З огляду на зазначене, позивачем іменується та сторона у цивільному процесі, яка звернулась з відповідною цивільною позовною заявою до суду і переконана, що її права порушені чи оспорюються. В позовному провадженні при розгляді цивільної справи завжди присутня особа відповідача (reus -- особа, яка обороняється), під якою розуміється особа, яка за цивільною позовною заявою позивача притягається до відповідальності за порушення чи оспорювання її прав та охоронюваних законом інтересів, а також у передбачених законом випадках, й інші особи, на адресу яких спрямована вимога позивача, яка знайшла своє аргументування та вираження у відповідній позовній заяві. Прийнято розглядати відповідача як пасивну сторону в цивільному процесі. Розуміючи, що в основу свого цивільного позову закладається думка позивача про те, що безпосередньо відповідач є порушником права, науковцями зроблено висновок, що під поняття відповідача підпадає саме та сторона, на яку вказує позивач як на порушника свого права. У цивільному процесі позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. За загальним правилом цивільний процес починається з появою спірної ситуації у різних учасників матеріально-правових відносин. Таким чином, сторонами в цивільному процесі є юридично заінтересовані особи, матеріально-правовий спір між якими є предметом розгляду і вирішення в цивільному судочинстві. Сторони є головними учасниками (особами), які беруть участь у цивільній справі, без яких немає сенсу в процесі. Розкриття та висвітлення поняття сторони в цивільному процесі має безпосередній зв'язок з матеріальними правовідносинами. Сторони в цивільному процесі також характеризуються наступними ознаками: це особи, між якими виник цивільно-правовий спір, що підпадає під дію ЦПК; вони ведуть цивільний процес у справі від свого імені; з приводу їх цивільної справи приймається судом остаточне рішення у цивільній справі; на них поширюються всі правові наслідки законної сили судового рішення у справі; вони несуть судові витрати в цивільній справі; їх правосуб'єктність допускає процесуальне правонаступництво. Процесуально-правове становище сторін визначається принципом рівноправності їх перед законом і судом (див. ст. 5 ЦПК). У сторін з'являється сенс для звернення за допомогою до судових органів за наявності спірності та невизначеності матеріальних правовідносин. Але виникнення спірної ситуації може мати місце і у випадку відсутності таких відносин у дійсності: у такому випадку правосуб'єктність сторін можуть мати особи, які лише дійшли висновку, що між ними існують матеріально-правові відносини. Становище сторін у процесі тісно пов'язане з правопорушенням, але його може і не бути у разі помилки про наявність між ними спірних правовідносин. Більше того, особа може вимагати від суду усунення умов, які створюють реальну загрозу порушення.

Сторони мають у переданій на розгляд суду справі особистий юридичний інтерес, який буде протилежним за матеріальним і процесуальним характером. Матеріально-правовий -- визначається спірними матеріальними правовідносинами сторін. Процесуально-правовий -- наслідками розв'язання матеріально-правового спору, одержання відповідного рішення суду. У цивільному процесі закладений процесуальний паритет сторін, який сформульований у вигляді дозволу для позивача та відповідача використовувати весь арсенал закладених у ЦПК різноманітних прав, які, безумовно, можливо використати для всебічного захисту своїх інтересів у суді. Також для підтримання процесуальної рівноваги у суді передбачені досить зручні механізми впливу на сторони при розгляді цивільного позову, це деякі чітко сформульовані правила у вигляді процесуальних обов'язків, що є результатом досягнення та підтримання рівноваги між сторонами в цивільному процесі. Закладена рівноправність сторін у цивільному процесі є виправданою, оскільки, з огляду на модель змагального процесу, будь-яка з заінтересованих сторін повинна, насамперед, як юридично, так і фактично мати рівні процесуальні можливості з обстоювання своїх прав, передбачених для них на законодавчому рівні. Перелік прав та обов'язків, які закладені в ЦПК, можливо класифікувати на 2 групи: загальні та спеціальні. До загальних належать такі процесуальні права сторін, які мають також і інші особи, які безпосередньо беруть участь у цивільному процесі, зокрема право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, знайомитись з матеріалами справи, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення та багато інших (ст. 27 ЦПК). Друга категорія прав сформульована законодавцем у ст. 31 ЦПК таким чином, що дає змогу говорити про виведення їх на виший ієрархічний рівень, ніж загальні права. Крім прав, зазначених у ст. 27 ЦПК, позивач має також ряд так би мовити "головних" прав, які активно впливають на розгляд його цивільної вимоги, а саме, право змінити підставу або предмет цивільного позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від цивільного позову. Позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог (але не може змінити підставу або предмет позову протягом усього часу розгляду справи), відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. При цьому треба враховувати положення ст. 193 ЦПК, відповідно до якої під час судових дебатів не можна подавати нові докази, заяву про залишення позову без розгляду, збільшувати або зменшувати розмір позовних вимог. Позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач -- пред'явити зустрічний позов тільки до початку розгляду судом справи по суті. Згідно зі ст. 173 ЦПК розгляд справи по суті розпочинається доповіддю головуючого про зміст заявлених вимог та про визнання сторонами певних обставин під час попереднього судового засідання, після чого з'ясовується, чи підтримує позивач свої вимоги, чи визнає відповідач вимоги позивача та чи не бажають сторони укласти мирову угоду або звернутися для вирішення спорудо третейського суду. Не слід плутати поняття "судовий розгляд" та "розгляд справи по суті", оскільки до розгляду справи по суті на стадії судового розгляду мають бути здійснені наступні дії: відкриття судового засідання (ст. 163). роз'яснення прав перекладачеві, приведення його до присяги (ст. 164), оголошення складу суду (ст. 166), роз'яснення особам, які беруть участь у справі, їх прав та обов'язків (ст. 167) та інші дії (ст. ст. 168, 171, 172). На цьому етапі позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач -- пред'явити зустрічний позов, оскільки розгляд судом справи по суті розпочинається з моменту доповіді головуючого про зміст заявлених вимог. Окремо виділяється законодавцем таке спеціальне право, як відмова від цивільного позову, яке позивач може застосувати не тільки в межах розгляду цивільної справи в суді першої інстанції, а й у апеляційній чи касаційній інстанціях -- до закінчення такого апеляційного чи касаційного розгляду. Спеціальні права відповідача дістають вияв у наданні права відповідачу визнавати цивільний позов повністю або частково, а також права подати заперечення проти позову. Визнання цивільного позову -- це диспозитивне право відповідача визнати цивільні вимоги до нього позивача. Визнання цивільного позову може відбутись як повною мірою, так і частково. Визнання цивільного позову є правом, яке притаманне тільки відповідачу та розглядається у вигляді його одностороннього волевиявлення, яке має на меті розв'язати спірну ситуацію шляхом її врегулювання. За повного визнання відповідачем цивільного позову і прийняття його судом ухвалюється рішення суду про задоволення цивільного позову (ст. 174 ЦПК). Заперечення проти цивільної позовної заяви можуть бути у вигляді обґрунтованих пояснень відповідача в цивільному процесі, якими повністю або частково відхиляються чи спростовуються цивільні вимоги позивача. Заперечення можуть мати матеріально-правовий та процесуально-правовий характер. Заперечення з процесуального характеру обґрунтовуються взагалі неправомірністю виникнення та подальшого продовження цивільного процесу, у зв'язку з відсутністю у позивача права на пред'явлення цивільного позову. У проносі заперечення відповідач може просити суд про зупинення розгляду цивільної справи на підставі того, що одночасно знаходиться на розгляді інша справа, яка безпосередньо пов'язана з нею (див. ст. 201 ЦПК). Крім того, відповідач може наполягати в своїх клопотаннях до суду на залишенні цивільної позовної заяви без розгляду у зв'язку з тим, що аналогічна цивільна справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав перебуває на судовому розгляді в іншому суді (див. ст. 207 ЦПК). Також за відповідних заперечень відповідач у цивільному процесі має право просити суд закрити провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку цивільного судочинства (див. ст. 205 ЦПК). На підставі ст. 175 ЦПК сторони можуть також примиритися протягом всього часу судового розгляду. В письмовому вигляді відповідне клопотання в обов'язковому порядку повинно бути додано судом до цивільної справи. У випадку, якщо суд дійшов висновку, що умови мирової угоди необхідно визнати, він постановляє у цивільній справі мотивовану ухвалу про закриття провадження у справі з наслідками, які передбачені ст. 206 ЦПК. Ця ухвала суду про закриття провадження у справі належить до переліку тих ухвал, які вправі сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, оскаржити згідно зі ст. 292 ЦПК в апеляційному порядку. Законодавець передбачив, що суд не приймає відмови позивача від цивільного позову, визнання цивільного позову відповідачем і не визнає умов примирення сторін, якщо ці дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права, свободи чи інтереси. Таким чином, суд повинен з'ясувати питання: у межах процесуальних повноважень і своїх процесуальних прав сторони визнали перелік умов мирової угоди чи ні. Контроль саме з боку суду забезпечує законність досягнення мирової угоди та надає гарантії для захисту прав та інтересів суб'єктів матеріально-правових відносин.

Процесуальна співучасть

Цивільний позов до суду загальної юрисдикції може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно (ч. 1 ст. 32 ЦПК). Не завжди в цивільному процесі у вигляді цивільного позивача або цивільного відповідача бере участь одна особа. Це обумовлено складністю та необмеженістю суб'єктного складу матеріальних правовідносин. Участь на стороні позивача або відповідача чи обох сторін в цивільному процесі декількох осіб прийнято називати процесуальною співучастю. Враховуючи це, можливо провести відповідний поділ процесуальної співучасті на види. Наприклад, якщо на стороні позивача у цивільній справі бере участь більше однієї особи, а зі сторони відповідача у справі тільки одна особа, то ця співучасть буде іменуватися як активна. Коли на стороні відповідача в цивільному процесі виступають 2 чи більше осіб, і на стороні позивача одна особа, то в цьому разі ми бачимо пасивну співучасть. Якщо є декілька осіб в цивільному процесі на стороні як позивача, так і відповідача, буде змішана співучасть. Також розрізняють обов'язкову співучасть, яка виникає за спільності матеріальних прав та обов'язків кількох осіб, в тому разі, коли права та обов'язки сторін у цивільній справі не можна визначити без встановлення прав і обов'язків інших суб'єктів спірних матеріальних правовідносин. Наприклад, власники спільного майна стають співпозивачами, пред'явивши цивільний позов на усунення порушень їх прав. У тому разі, якщо шкода спричинена декількома особами, вони разом займають місце відповідачів перед потерпілими у цивільному процесі. Інший вид співучасті -- факультативна співучасть -- виникає за обставин процесуального характеру, а саме в силу доцільності одночасного розгляду кількох цивільних справ з метою економії коштів та часу на їх розгляд. Основне призначення факультативної співучасті -- це усунення можливості прийняття протилежних за змістом судових рішень в цивільних справах. Крім того, за факультативної співучасті взагалі у цивільній справі скорочуються судові витрати, оскільки скорочується кількість судових засідань при розгляді цивільного позову, адже декілька судових цивільних процесів замінює тільки один. Законодавцем дається перелік випадків допущення процесуальної співучасті за участі у цивільній справі кількох цивільних позивачів і (або) цивільних відповідачів: якщо предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів, права та обов'язки кількох позивачів або відповідачів виникли з однієї підстави, предметом спору є однорідні права та обов'язки. У співучасників є право на доручення одному із співучасників вести цивільну справу від їх імені. Але законодавець наголошує, що у нього повинна бути повна цивільна процесуальна дієздатність. Може статись, що із декількох співучасників у цивільному процесі у одного є юридична освіта та відповідна юридична практика участі у судах загальної юрисдикції у вигляді представника в цивільних справах, а саме при розгляді цивільних позовів різних категорій. Це може бути підставою для відповідного звернення до такого співучасника іншими співучасниками на предмет делегування йому своїх повноважень для самостійного ведення цивільної справи, вибору доцільних процесуальних засобів, які допоможуть у досягненні основної мети в справі. Цією метою, безумовно, є ухвалення остаточного рішення у цивільній справі на користь всіх процесуальних співучасників, які виступають на одній стороні, як на користь того співучасника, який за належним дорученням інших своїх "колег" у справі веде її, так і тих співучасників, хто йому довірив захищати свої інтереси у цивільній справі. Необхідно зазначити, що вищенаведена модель ведення цивільної справи є зручною не тільки для співучасників у справі, але й для суду, оскільки ведення справи однією особою значно скорочує процесуальний час її розгляду, заощаджує кошти на виклик осіб, які беруть участь у розгляді цивільного позову до суду, тощо.