Інститут потерпілого у кримінальному праві України
Роль та значення сучасного кримінального права у системі права України, розвиток вчення про потерпілого. Потерпілий як структурний елемент об'єкта злочину. Вдосконалення змісту Кримінального кодексу України з точки зору інкорпорування окремих елементів.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 02.01.2016 |
| Размер файла | 219,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Закріплення у КК України положення про відшкодування шкоди потерпілим зі спеціального фонду, стане першим кроком на шляху до реалізації вимог Декларації ООН з основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою від 20 листопада 1985 p., зокрема параграфу 12, яким передбачено, що у випадках, коли компенсацію неможливо отримати в повному обсязі від правопорушника або з інших джерел, то державам слід вживати заходів до надання компенсації жертвам, які внаслідок тяжких злочинів отримали значні ушкодження або значно погіршили своє фізичне чи психічне здоров'я, а також сім'ям, зокрема, утриманцям осіб, які померли або стали фізично чи психічно недієздатними внаслідок злочину. За рахунок фонду можливо буде надавати безплатну правову допомогу потерпілому та забезпечувати участь у необхідних випадках перекладача.
Варто також звернути увагу на наступний аспект. Деякі німецькі науковці вважають наявність інституту відшкодування шкоди зі спеціального фонду лише виправданням статусу їх держави як соціальної правової [228, c.23]. Така теза обгрунтовується, зокрема, і згаданими вище статистичними даними про рівень отримання потерпілими компенсацій заподіяної шкоди. На наш погляд, ця позиція є неправильною, адже сама ідея створення спеціального фонду потерпілих чи визначення законодавчих можливостей для відшкодування шкоди, була обгрунтована не соціально-правовим статусом держави, а винятково прагненням поліпшити становище потерпілого від злочину. Ми переконані, що політичний момент саме у цьому випадку має другорядне значення, оскільки цілком очевидним є юридичний аспект, коли потерпілий, зазнаючи шкоду від вчинення злочину, може розраховувати на її відшкодування з боку встановленого злочинця якщо не у рамках кримінального процесу, то шляхом подання позову у окремому цивільному провадженні. Якщо ж особа, яка вчинила злочин, не встановлена, то потерпілий взагалі позбавляється можливості відновити свої порушені права. Ані різного роду страхові договори, ані закони про соціальний захист окремих верств населення не є достатніми джерелами для задоволення матеріальної та моральної шкоди потерпілим, оскільки на практиці містять ряд обмежень щодо застосування.
Про приєднання України до Європейської конвенції про відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів, прийнятої 24 листопада 1983 р. у м. Страсбург, йшлося у підрозділі 1.1 даної роботи. Варто лише зауважити, що до Верховної Ради України до цих пір не представлено законопроект про ратифікацію цієї Конвенції, що є однією з перших перешкод на шляху до її реалізації в Україні. Це пов'язано з тим, що відповідно до ст. 16 цієї Конвенції вона вступить у дію лише через три місяці після того, як у Раді Європи отримають підтвердження про ратифікацію документа. Також відповідно до ст. 11 Конвенції сторони зобов'язуються вжити необхідних заходів для того, щоб інформація про порядок відшкодування шкоди була надана потенційним прохачам. Поки що навіть у цілому ані Міністерство юстиції України, ані будь-які інші державні органи та громадські організації такої інформації не надають.
У Верховній Раді України, однак, за № 6283 зареєстровано проект Закону України «Про відшкодування за рахунок держави матеріальної шкоди громадянам, які потерпіли від злочину». З ратифікацією Конвенції та прийняттям названого Закону (що, звичайно, не виключено) може виникнути питання про статус цих джерела у системі кримінального права України. На наш погляд, дане питання матиме наступне рішення. Відповідно до КК України законодавство про кримінальну відповідальність традиційно становитиме КК України. Однак, у системі кримінального права треба буде визнати появу ще кількох джерел у вигляді Конвенції та Закону.
Теза 3. При вирішенні питання про кримінальну відповідальність суб'єкта злочину, суд обов'язково вивчає питання про вплив поведінки потерпілого на розвиток ситуації вчинення злочину, оскільки цей факт може відіграти суттєву роль при визначенні змісту ознак складу злочину.
Аргументація. Дане положення в ідеалі повинно було б міститися у ст. 2-1 КК України, текст якої ми запропонували вище. Однак, із міркувань суто системного характеру, ми вбачаємо можливість реалізації цього (чи подібного) положення через розділи КК України про звільнення від кримінальної відповідальності та про призначення покарання.
У заявленому контексті ми б хотіли торкнутися питання про згоду потерпілого на спричинення шкоди, зокрема на нанесення тілесних ушкоджень або спричинення смерті (відомо як евтаназія). У вітчизняній кримінально-правовій науці, зокрема, останнім часом висловлювалась пропозиція декриміналізувати шкоду за згодою, виходячи з того, що відсутність такої згоди є ознакою складу багатьох злочинів (наприклад, статей 141, 168, 182 КК України) [160, c.13]. М.В. Сенаторов поглиблюючи розробки науковців-попередників, вважає, що „наявність згоди у цих випадках виключає злочинність відповідних діянь“ [160, c.13]. Варто зауважити, що злочинність діяння, за правилами, встановленими у КК України, виключається тоді, коли діяння, що вчинено, містить ознаки злочину. У наведених М.В. Сенаторовим випадках вчинення діяння за згодою не характеризується як таке, що має ознаки злочину, оскільки воно є правомірним з кримінально-правової точки зору, незважаючи на наслідки (хоч якби парадоксально це не звучало), якщо не містить ознак іншого злочину.
Інший момент - власне, кримінально-правове значення згоди на спричинення шкоди. На відміну від М.В. Сенаторова, який пропонує розглядати згоду потерпілого як факт, що виключає злочинність діяння [160, c.13], ми переконані у тому, що згода у певних випадках може бути лише підставою для звільнення від кримінальної відповідальності. При заявленні потерпілим згоди на спричинення шкоди діяння не набуває рис суспільно корисного (що характерно для випадків, які обумовлюють виключення злочинності діяння), а стає винятково індивідуально корисним тільки для потерпілого (або принаймні у цілому вважається соціально допустимим). Навіть не беручи до уваги таку філософсько-етичну проблему, як спричинення смерті за згодою (з приводу якої ми, на жаль, не можемо викласти усі свої міркування, зважаючи на обмеженість завданнями дослідження), не виключаються випадки, коли особа дає належну згоду на спричинення шкоди, але така згода не виключає небезпечності діяння для інших. Не варто, на наш погляд, виключати злочинність діяння, якщо відбулось зараження венеричною хворобою здорової особи, яка свідомо і добровільно погодилась на статевий акт із хворою особою (ст. 133 КК України), або жінка дала належну згоду на проведення їй аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти (ст. 134 КК України).
Теза 4. У випадку, коли потерпілий свідомо підвищує рівень небезпеки, яка йому загрожує і тим самим сприяє вчиненню злочину, суд розглядає цю обставину як таку, що пом`якшує покарання. Дане положення пропонуємо ввести у зміст ч. 2 ст. 66 КК України як одну із обставин, які пом'якшують покарання.
Аргументація. Серед обставин, які пом'якшують покарання, у ст. 66 КК України законодавець називає вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого. Утім, вище ми довели, що дії потерпілих можуть мати не тільки неправомірний або аморальний, а й цілком раціональний, свідомо ризикований характер, що, на наш погляд, також є певного роду провокацією.
Тобто потерпілий прямо не висловлюючи згоду на спричинення йому шкоди, своєю активною, ініціативною поведінкою все ж таки вводить себе у певні ризиковані умови і сприяє підвищенню рівня небезпеки, яка йому загрожує. При цьому потенційний потерпілий повинен усвідомлювати можливі наслідки своєї поведінки. Такі ситуації мають місце доволі часто у судовій практиці, і також фактично описані у ряді статей Особливої частини КК України (детальніше про це йшлося у р. 2 даної роботи).
З пропозицію про доповнення ч. 2 ст. 66 КК України погодились 29 суддів з 60-ти опитаних нами.
Теза 5. Потерпілому слід дозволити висловити свою думку при вирішенні питання про межі та обсяги кримінальної відповідальності суб'єкта злочину або звільнення від неї. Суд повинен врахувати такі міркування потерпілого при вирішенні зазначених питань. Відповідне положення рекомендуємо закріпити у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України.
Аргументація. Узагальнюючи деякі міркування, висловлені нами вище у різних підрозділах роботи, дозволимо собі зауважити також на наступному: якби не існувало покарання злочинців, є підстави припустити, що багато з тих вчинків, які зараз караються державою, були б об'єктами особистої помсти. Незважаючи на негативний відтінок слова “помста”, його реальне значення полягає у тому, що за вчинену кривду, заподіяне зло хтось комусь відплачує [122, с.562]. Нерегульована помста була цілком звичайним явищем для примітивних суспільств, і тому один зі стародавніх коренів сучасного кримінального права можна розпізнати у ті часи, коли суспільний контроль уперше було поширено на акти особистої помсти, і вони стали підлягати певному тарифові дозволених, але обмежених покарань [205, с.37].
Цитуючи Д.Ф Стівена, Л.Л. Фуллер зазначає, що кримінальне право має таке саме відношення до інстинкту помсти, як інститут шлюбу - до статевого інстинкту. Обидва регулюють і контролюють певні глибокі імпульси людської природи, які обов'язково матимуть руйнівні наслідки, якщо не надати їм можливості узаконеного вияву [205, с.37]. За такої умови, надання потерпілому права висловлювати свою позицію/пропозицію при вирішенні питання про кримінальну відповідальність або звільнення від неї є річчю навіть природною, а не тільки необхідною у юридичному сенсі.
З попозицією про доповнення п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України погодились 24 судді з 60-ти опитаних нами.
Теза 6. При вирішенні питання про звільнення від покарання з випробуванням суд зважує усі релевантні обставини та враховує думку потерпілого про це, і у випадку згоди потерпілого на таке звільнення за умови відшкодування йому шкоди під час випробування, суд приймає відповідне рішення. Дане положення слід ввести у контекст ст. 75 КК України.
Аргументація. Своєрідним елементом інституту потерпілого може бути норма, зміст якої полягатиме у відстрочці судом призначення покарання засудженому зі згоди його та потерпілого з метою врахування через деякий час поведінки винного (як це вже визначено у вироку), зокрема того, чи була ним добровільно відшкодована шкода потерпілому та чи були вчинені на користь останнього інші корисні дії. Своєрідність полягає у тому, що при очевидному задоволенні інтересів потерпілого, виконанні вимог як елемента інституту потерпілого дане положення фактично матиме інше інституціональне джерело походження - інститут призначення покарання. Отже, в результаті появи такої норми можна буде говорити про існування комплексних норм у межах кількох інститутів системи кримінального права.
У Великобританії подібне положення свого часу стало засобом вирішення історично обумовленої ситуації, коли потерпілий був позбавлений реальних кримінально-процесуальних можливостей захисту своїх майнових інтересів. Так, Англії ніколи не був відомий так званий “поєднаний процес” - спільний розгляд в одному провадженні питань кримінального та цивільного права або, іншими словами, інститут цивільного позову у кримінальному процесі, і тільки новий Закон “Про повноваження кримінальних судів (при призначенні покарання) 2000 р. передбачив механізм “відстрочки призначення покарання” [35, с.66-68].
Втім, на наведеному прикладі ми вкотре стикаємося із проблемою вирішення питань суто матеріального характеру через норми процесуального законодавства. Пояснити це можна лише тим, що механізм “оживлення” норм кримінального права і справді діє через процесуальні норми. Водночас безсумнівним є те положення, що умови і підстави призначення покарання мають матеріально-правовий характер, оскільки вони доктринально виявляються базою для однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - покарання як заходу негативного впливу, як перетерплювання передбачених законом обмежень [86, с.25; 55, с.21].
В Україні ж запровадження такої норми підсилить мотивацію злочинців до добровільного відшкодування шкоди потерпілому у зв'язку із відмовою держави на певному етапі від примусових механізмів компенсації шкоди.
Теза 7. У КК України, а також у КПК України необхідно чітко вирішити питання про те, що родичі та близькі загиблої внаслідок вчинення злочину особи не є потерпілими у кримінально-правовому сенсі. Вони можуть за певних умов набувати прав учасників процесу (наприклад, з метою отримання належного відшкодування шкоди), однак їм не властиві ознаки, які притаманні безпосереднім потерпілим від злочинів. Водночас родичі та близькі загиблої внаслідок вчинення злочину особи є жертвами злочину у віктимологічному розумінні.
Аргументація. Питання про визнання потерпілими у кримінально-правовому сенсі близьких родичів чи близьких осіб особи, якій злочином безпосередньо було спричинено шкоду, є спірним у теорії кримінального права. Так, наприклад, адресатами погроз під час учинення вимагання можуть бути близькі родичі (ст. 189 КК України), адресатами погроз під час вчинення протидії законній господарській діяльності можуть бути близькі особи (ст. 206 КК України). Звичайно, ці особи також відчувають шкоду спричинену злочином. Однак, як було доведено вище, у кримінальному праві доцільно розглядати як потерпілого лише ту особу, проти якої безпосередньо спрямований злочин, а не її родичів або близьких їй осіб.
У цьому ж контексті варто зазначити, що очевидною є помилковість позиції законодавця щодо відсутності єдиного підходу в термінології і використання у Особливій частині КК України паралельно словосполучень «близькі родичі» та «близькі особи». Більш правильним є вибір по всіх статтях Особливої частини єдиного терміна.
Узагальнюючи наведене вище, у цілому доходимо таких висновків:
1. Нормативне структурування інституту потерпілого у кримінальному праві пов'язане з таким результатом розвитку цивілізації на сьогоднішній день, коли виникла обгрунтована необхідність охорони прав потерпілого кримінально-правовими методами. У рамках практичного застосування філософських категорій “можливість” і “дійсність” існування інституту потерпілого у кримінальному праві та кримінальному законі обумовлюється закладенням чіткого співвідношення між змістом кримінально-правової норми та змістом статті закону як елемента позитивного права.
2. На розвиток положення ч. 1 ст. 1 КК України про “правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина” запропоновано доповнити ч. 1 після вказаних слів словами “зокрема, потерпілого від злочину”. Обгрунтована необхідність визначення поняття потерпілого та його статусу у статтях кримінального закону шляхом доповнення КК України окремими статтями (наприклад, статтею 2-1) та окремі статті відповідними положеннями (наприклад, п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України або ч. 2 ст. 66 КК України).
ВИСНОВКИ
Аналіз інституту потерпілого у кримінальному праві на основі нормативних положень вітчизняного і зарубіжного законодавства, теоретичних розробок вчених радянського та пострадянського періоду, зарубіжних науковців, а також узагальненої та окремо взятої практики судів України, зокрема, Верховного Суду України, дозволяє зробити наступні висновки.
1. Кримінально-правова охорона фактичного потерпілого від злочину здійснюється сьогодні в Україні на низькому рівні. Це підтверджується статистичними даними, які свідчать про збільшення в Україні з кожним роком кількості осіб, постраждалих від злочинів, та розмірів спричиненої їм матеріальної та моральної шкоди, а також про мільйони потерпілих від злочинів, яким з різних причин шкода, спричинена злочином не може бути відшкодована.
Водночас на сьогоднішній день відзначається очевидна недосконалість правового статусу потерпілого, зокрема, значно вужчий порівняно з обвинуваченим обсяг його прав, особливо стосовно відшкодування завданої шкоди, що призводить до недостатньої гарантованості реалізації його прав.
Однак, зважаючи на історико-правовий розвиток вчення про потерпілого у вітчизняній доктрині права останнього століття, є підстава стверджувати про наявність підгрунтя для формування інституту потерпілого у кримінальному праві. Зокрема, це пов'язано із розвитком науки віктимології та зверненням її уваги на деякі суто кримінально-правові моменти стосовно потерпілого від злочину. Так, з 70-х років ХХ століття у СРСР з'являються більш докладні дослідження, спрямовані на вивчення особи потерпілого у кримінальному праві. Водночас суттєвий сплеск інтересу до потерпілого у сфері кримінального права (на території минулого панування радянської доктрини) у 90-х роках був притаманний Росії, коли російськими науковцями було захищено кілька дисертацій за відповідною тематикою.
Також у Західній Європі у останні десятиліття ХХ ст. одночасно із зростанням злочинності посилився рух у бік захисту прав потерпілого, що став однією із найяскравіших тенденцій розвитку наук кримінального циклу, зокрема, кримінального процесу. Дана тенденція виявилася на наднаціональному рівні у ряді міжнародних документів, наприклад, Декларації Організації Об'єднаних Націй «Основні принципи правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою», що була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1985 р.; Європейській конвенції про відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів, прийнятій 24 листопада 1983 р. у м. Страсбург тощо.
Незважаючи на збіг кримінально-правових тенденцій у світі та в Україні на сучасному етапі, на посилене привертання уваги до жертви злочину, появу нових підходів до боротьби зі злочинністю через усвідомлення значення потерпілого як криміногенного фактора, розробку нових наукових концепцій з урахуванням віктимологічних аспектів у сфері кримінального процесу, криміналістики, а також кримінального права в Україні стрижневого кримінально-правового значення потерпілий до цих пір не набув. Це підтверджується і аналізом слідчо-судової практики, коли правоохоронні органи та суд часто ігнорують належне забезпечення усебічної реалізації потерпілими своїх прав.
Отже, до цих пір кримінально-правова необхідність у різнобічному захисті потерпілого від злочину у реальну дійсність втілюється, перш за все, кримінально-процесуальними засобами, але в Україні вона не має очікуваного ефекту.
2. Україною було вжито ряд заходів для нормативного вирішення проблеми захисту прав потерпілих від злочину, однак вони мали тільки “навколо” кримінально-правовий характер. Так, у статтях 1177, 1207 Цивільного кодексу України 2003 р. було закріплено положення про відшкодування державою майнової шкоди потерпілому або особам, які знаходяться на його утриманні, якщо не буде встановлено особу злочинця або він виявиться неплатоспроможним. Також Пленумом Верховного Суду України було ухвалено Постанову “Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів“ від 2 липня 2004 р. № 13, і Верховним Судом України у 2004 р. було здійснено узагальнення практики застосування судами законодавства, яким передбачено права потерпілих від злочинів, та вироблення на його основі пропозицій для законодавця та судів. 8 квітня 2005 р. Україна приєдналася до Європейської Конвенції про відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів, прийнятої 24 листопада 1983 р. у м. Страсбург. Однак, цілеспрямованого комплексного пошуку саме кримінально-правових шляхів вирішення проблеми ні на теоретичному, ні на практичному рівнях не відбувалось.
3. Оскільки матеріальне кримінальне право, яке, зокрема, входить у предмет дослідження науки кримінального права, служить правовою базою виникнення кримінально-процесуальних відносин, для вирішення питання про захист прав потерпілих у кримінальному праві в Україні спершу необхідно концептуально вирішити питання про напрями кримінально-правової політики. Зважаючи на досвід країн Заходу у цьому питанні вартими уваги є спроби переосмислення сутності та призначення кримінального права та кримінального закону. Вони полягають у звуженні публічного та розширенні приватно-правових складових у кримінально-правовому регулюванні. З цієї точки зору, є сенс говорити про те, що державі вигідніше визнати, що у випадку вчинення нетяжких злочинів і злочинів середньої тяжкості питання про застосування кримінальної відповідальності і покарання повинно вирішуватись залежно від позиції потерпілого, а застосування примусу більш плідно застосовувати щодо тяжкої злочинності.
Держава як соціальний агент повинна шукати ефективні шляхи боротьби зі злочинністю, результатом якої повинно стати зниження її рівня. Якщо такі шляхи дотепер не проявилися при переважно публічній конструкції кримінального переслідування, необхідно визнати, що єдине, на що може бути ефективно здатна Україна у ситуації, що склалася, є реалізація можливості звуження публічного регулювання. Адже посилення контролю держави над різними сферами суспільного життя (тобто функціонування авторитарних, і особливо тоталітарних політичних режимів), як свідчить історія, призводить до появи великої кількості невинних жертв. Водночас сутність і зміст норм кримінального права є показниками рівня самодостатності держави, її орієнтації на певну систему соціальних цінностей, рівня деетатизації суспільного життя, розвитку демократичних інститутів.
4. На сьогодні існує достатньо передумов для формування у кримінальному праві інституту потерпілого. Потерпілий - це не тільки особа, яка фізично з'являється внаслідок вчинення злочину. Припустити вчинення злочину без того, що (можливо) буде спричинена шкода певним цінностям, неможливо, оскільки об'єктивне призначення кримінального права - охорона цінностей від суспільно небезпечних посягань, які заподіюють або можуть заподіяти шкоду. Оскільки аналіз наявних у КК України складів злочинів, практика їх застосування, а також тлумачення кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за певний злочин, свідчать, що потерпілий може мати місце внаслідок вчинення переважної більшості злочинів (хоча не завжди він може виступати ознакою складу злочину), необхідно визнати, що потерпілий має у кримінальному праві значно ширше матеріальне значення та службове призначення, аніж прийнято вважати.
Водночас існування кримінального права як галузі права передбачає уможливлення його повної систематизації, а тому у ньому повинні знайти відображення усі визначення, явища, компоненти, які потрапляють у його сферу, зокрема, потерпілий.
Якщо розглядати потерпілого у кримінальному праві саме як явище, яке може бути систематизоване у правовий інститут, то воно акумулятивно виявляється у понятті “інститут потерпілого”, якому притаманні такі ознаки:
це інститут матеріального кримінального права,
у цьому інституті визначається сутність потерпілого, тобто закріплюється його поняття, яке описує потерпілого фігурально;
у цьому інституті закріплюється роль потерпілого, тобто визначення та прояв його поведінки, обумовленої статусом потерпілого;
у цьому інституті визначається статус потерпілого, тобто система його інтересів та функціональних прав при вирішенні питання про кримінальну відповідальність та покарання винної особи, що визначені у кримінальному законі та гарантовані державою.
Отже, інститут потерпілого - сукупність кримінально-правових норм, що характеризують роль та статус особи, якій внаслідок вчинення злочину безпосередньо заподіяно шкоду, щодо визначення меж, диференціації та індивідуалізації кримінальної відповідальності винної особи.
На даний момент інститут потерпілого у цілому нормативно у кримінальному законі не виражений, а його виокремлення у кримінальному праві тільки формується (на основі даного дослідження).
5. Зважаючи на результати останніх досліджень вітчизняних науковців, які пропонують визнавати потерпілими не тільки фізичних, але й юридичних осіб, суспільство та державу, варто зазначити, що базовим інтересом для кримінального права, його метою повинна бути людина, її права і свободи. Очевидно, що як за концепцією природного права, так і за спрямованістю вітчизняного законодавства юридичні особи, суспільство і держава є похідними цінностями. Підняття ж на один щабель із людиною колективних цінностей і держави, неприховане нехтування інтересами людини на користь інтересів держави і колективу - спадщина радянської правової системи.
Також юридичні особи, держава та інші соціальні утворення (які поряд з людиною виступають учасниками суспільних відносин як окремі одиниці) не мають однієї з основних властивостей, що характеризує потерпілого від злочину у кримінальному праві, - вони не є суб'єктами впливу загальної превенції, не втрачають відчуття захищеності нормами кримінального права у разі вчинення злочину, не мають здатності відчувати спричинену злочином шкоду, а відтак і особистої потреби та зацікавленості у відшкодуванні цієї шкоди. Певна абстрактність вказаних учасників суспільних відносин у кримінально-правовій сфері, при здійсненні кримінально-правових і також кримінально-процесуальних відносин не дозволяє вводити їх у зміст матеріального поняття “потерпілий”.
Однак, зважаючи на те, що юридична особа є носієм тих прав і обов'язків, які хоч не пов'язані з природними властивостями людей, але щодо яких є можливим вчинення суспільно небезпечного діяння, пропонуємо у кримінальному (а відтак і у кримінально-процесуальному) праві прирівнювати права юридичних осіб до прав потерпілих у певних випадках.
6. Суттєвими ознаками потерпілого у кримінальному праві треба визнавати: 1) стан фізичної особи; 2) властивість бути об'єктом загальнопревентивної дії кримінального закону; 3) здатність відчувати захищеність кримінального закону та її втрату, 4) безпосереднє спричинення злочином шкоди або загроза заподіяння такої; 5) свідоме чи ні сприйняття органами чуття зменшення або втрати майнових чи немайнових благ, переживання з цього приводу; 6) здатність потерпілого впливати на кримінально-правові наслідки вчинення злочину (наприклад, у окремих випадках вирішувати питання про звільнення від кримінальної відповідальності чи призначення покарання). Дані ознаки притаманні потенційним, реальним та латентним потерпілим.
Отже, потерпілим у кримінальному праві визнається фізична особа, яка як об'єкт загальнопревентивної дії кримінального закону відчуває захищеність останнім, яку втрачає внаслідок спричинення злочином безпосередньо їй шкоди (або у випадку загрози її заподіяння), в результаті чого особа свідомо чи ні сприймає органами чуття зменшення або втрату майнових чи немайнових благ, переживає з цього приводу і набуває право вирішувати питання про кримінально-правові наслідки вчинення злочину.
Для закріплення у кримінальному законі релевантним є таке визначення: “Потерпілим визнається фізична особа, безпосередньо якій злочином заподіяно шкоду (або існує загроза її заподіяння), на підставі чого вона набуває право вирішувати питання про кримінально-правові наслідки вчинення злочину”. У межах дії кримінального закону такі ознаки, як спрямованість загальнопревентивної дії закону чи відчуття шкоди є само собою зрозумілі, зважаючи на контекст інших статей Загальної частини КК України.
Родичі та близькі загиблої внаслідок вчинення злочину особи не є потерпілими у кримінально-правовому сенсі. Вони можуть за певних умов набувати прав учасників процесу (наприклад, з метою отримання належного відшкодування шкоди), однак їм не властиві ознаки, які притаманні безпосереднім потерпілим від злочинів. Водночас родичі та близькі загиблої внаслідок вчинення злочину особи є жертвами злочину у віктимологічному розумінні.
7. Поняття “потерпілий від злочину” має незмінну сутність у кримінальному праві, кримінальному процесі та кримінології (віктимології), але набуває у кожній з цих галузей знань специфічних функціональних ознак, які змінюють обсяг змісту цього поняття в залежності від контексту використання. Специфіка функціональних ознак потерпілого обумовлюється предметом і методом кримінального права і кримінального процесу (наприклад, визнання потерпілим постановою слідчого), а також предметом науки кримінології
Специфічні функціональні ознаки потерпілого у кримінальному процесі пов`язані із реалізацією ним процесуальних прав. При цьому наразі можна виділити дві основні групи таких прав - пов'язані з поданням заяви про вчинення злочину та з реалізацією прав офіційного учасника процесу. Нормативно нині закріплена тільки та функціональна ознака потерпілого, що виявляється набуттям ним статусу учасника кримінального процесу у зв`язку із винесенням про це офіційного рішення (ст. 49 КПК України). Саме завдяки статусу учасника процесу особа, яка фактично потерпіла від злочину, реалізує свої відповідні права і у рамках розгляду кримінальної справи доводить своє право на відшкодування шкоди.
8. Потерпілий визнається основним елементом цінностей як об'єкта злочину. Компоненти об'єкта злочину якнайперше включають фізичних осіб, які як об'єкти загальнопревентивної дії кримінального закону відчувають захищеність останнім, яку втрачають внаслідок спричинення злочином безпосередньо їм шкоди (або у випадку загрози її заподіяння), в результаті чого особи свідомо чи ні сприймають органами чуття зменшення або втрату майнових чи немайнових благ, переживають з цього приводу і набувають право вирішувати питання про кримінально-правові наслідки вчинення злочину.
У структурі об'єкта злочину розглядаються як потенційні, так і фактичні потерпілі. Поки склад злочину існує як такий, що вкладений у зміст норми Особливої частини КК України, потерпілий як об'єкт загальнопревентивної дії закону є потенційним (загальним) об'єктом злочину. Як тільки вчинюються фактичні дії, які містять ознаки злочину, і потерпілий стає безпосереднім об'єктом - як соціальна цінність, на яку посягає конкретна злочинна дія або бездіяльність, - він набуває ознак реального потерпілого.
9. Заслуговує на увагу формулювання поняття “спеціальний потерпілий” на кшталт “спеціального суб'єкта”, оскільки воно дозволяє розмежовувати суміжні склади злочинів. Зазвичай фізичні (стать, вік, інвалідність), соціальні (соціальне походження, національність, посада), правові (громадянин України, іноземець) характеристики особи не мають значення для визначення поняття “потерпілий”, але кожна з них у окремих випадках відіграє важливу роль при встановленні ознак конкретного складу злочину (наприклад, статті КК України 112 “Посягання на життя державного чи громадського діяча”, 117 “Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини”, 150 “Експлуатація дітей” тощо), тобто законодавець спеціально наголошує на значенні певних характеристик особи, вважаючи саме їх такими, що формують у суб'єкта злочину мотивацію вчинення злочинного діяння.
Спеціальним потерпілим є фізична особа, для якої характерні у момент вчинення злочину спеціальні ознаки, визначені у диспозиціях статей Особливої частини КК України. Такими ознаками для потерпілого від злочину можуть бути:
вік (особа, яка не досягла шістнадцятирічного віку - ч. 1 ст. 156; малолітня дитина - п. 2 ч.2 ст. 115 тощо);
стать (потерпіла - ст. 134 тощо);
фізичний стан (вагітна жінка - ч.2 ст. 172; хворий - статті 139, 140 тощо);
соціальна роль (матір - ч.2 ст. 172; журналіст - ст. 171; військовослужбовець - ч. 2 ст. 342; підозрюваний, обвинувачений, підсудний - ст. 374 тощо);
соціальний, державний статус (Президент України, Прем'єр-міністр України та ін. - ст. 112 тощо).
Спеціальний потерпілий потенційно є системно вираженою ознакою кваліфікованих складів злочинів.
10. Роль потерпілого у вирішенні питання про правові наслідки вчинення злочину відіграє важливу роль у двох суттєвих моментах:
зважаючи на дозлочинну поведінку потенційного потерпілого, зокрема у ситуаціях, коли він безпосередньо шляхом волевиявлення впливає на факт вчинення злочину, що враховується судом при вирішенні питання про правові наслідки вчинення злочину;
зважаючи на післязлочинне волевиявлення реального потерпілого стосовно суб'єкта злочину та його посткримінальної поведінки при вирішенні питання про правові наслідки вчинення злочину.
11. Формування інституту потерпілого та його розвиток у вітчизняному кримінальному праві є необхідним та таким, що не суперечить законам розвитку права, процесом. Оскільки до цих пір в Україні не було запропоновано комплексного вирішення проблем, пов'язаних з існуванням інституту потерпілого, то поряд із тим підходом до вини і покарання, який полягає у тому, щоб за спричинену шкоду суд виносив вирок, який був би повністю адекватним заподіяній кривді, повинен укорінитися у свідомості правозастосовувачів і підхід, спрямований на те, щоб зробити все можливе для виправлення ситуації, пов'язаної із винним заподіянням шкоди, відновленням безконфліктного status quo. Можливим це уявляється тільки через формальний вираз такого підходу у чинному праві, оскільки лише кримінально-правові норми здатні бути рушійною силою забезпечення прав потерпілого у кримінальному процесі.
Виникнення необхідності нормативного визначення інституту потерпілого тільки на сучасному етапі має своє пояснення: модифікація потреб як результат розвитку цивілізації постійно розширює спектр інтересів індивіда у різноманітних сферах. Кримінальне право не є винятком, оскільки незважаючи на свій репресивний зміст, воно є чи не найбільш значущою та відомою пересічному громадянину галуззю права у державі.
Необхідність закріплення певних положень інституту потерпілого у законі обумовлена тим, що формально виражена норма права створює соціально-врівноважуючий стан, що у кожного з індивідів формує очікування відповідної поведінки іншого члена суспільства, тобто передбачувану поведінку, яка дозволяє будувати і власну поведінку, і власне ставлення до іншого члена суспільства. Саме у цьому полягає соціальна цінність норми права: створюючи таке психологічне налаштовування індивіда вона формує соціально стійкий суспільний стан.
12. З метою належного захисту прав потерпілих у кримінальному праві, що, очевидно, також дозволить вирішити проблеми належного гарантування прав потерпілих як учасників процесу у кримінально-процесуальному праві, пропонуємо закріпити у ст. 1 КК України як одне із завдань цього кодексу правове забезпечення охорони прав потерпілого. Словесно це повинно бути виражено через доповнення ч. 1 ст. 1 КК України після слів “людини і громадянина” словами “зокрема, потерпілого від злочину”.
13. Для визначення того, хто вважається потерпілим за змістом кримінального права, з метою однозначного тлумачення змісту ч.1. ст. 1 КК України у частині гарантування захисту прав потерпілих, пропонуємо доповнити КК України ст. 2-1 такого змісту:
“Стаття 2-1. Потерпілий від злочину
1. Потерпілим від злочину визнається фізична особа, безпосередньо якій злочином заподіяно шкоду (або існує загроза її заподіяння), на підставі чого вона набуває право вирішувати питання про кримінально-правові наслідки вчинення злочину в межах, визначених КК України.
2. Право на відшкодування шкоди, заподіяної суспільно небезпечним діянням, у випадку встановлення суб'єкта злочину потерпілий має відповідно до цього Кодексу. У випадку, коли шкода спричинена невстановленим суб`єктом злочину або внаслідок діяння, яке хоча і є суспільно небезпечним, однак не містить ознак складу злочину, потерпілий має право на відшкодування шкоди з боку держави у порядку, визначеному спеціальним законодавством.
3. Цим Кодексом також визначаються інші права потерпілого, зокрема, у частині вирішення ним питання про межі та обсяги кримінальної відповідальності суб'єкта злочину або звільнення від неї. Зміст цих прав визначається цим Кодексом.
4. У випадку спричинення злочином шкоди майну та діловій репутації юридичної особи, її офіційні представники набувають прав потерпілого, визначених у цій статті”.
14. При вирішенні питання про межі та обсяги кримінальної відповідальності суб'єкта злочину або звільнення від неї потерпілому слід дозволити висловити свою думку, і суд повинен врахувати такі міркування потерпілого при вирішенні зазначених питань. Відповідне положення рекомендуємо закріпити у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України.
15. При вирішенні питання про кримінальну відповідальність суб'єкта злочину, суд обов'язково вивчає питання про вплив поведінки потерпілого на розвиток ситуації вчинення злочину, оскільки цей факт може відіграти суттєву роль при визначенні змісту ознак складу злочину.
У випадку, коли потерпілий свідомо підвищує рівень небезпеки, яка йому загрожує і тим самим сприяє вчиненню злочину, суд розглядає цю обставину як таку, що пом`якшує покарання. Дане положення пропонуємо ввести у зміст ст. 66 КК України як одну із обставин, які пом'якшують покарання.
Зокрема, згода потерпілого на спричинення шкоди у певних випадках може бути підставою для звільнення від кримінальної відповідальності. При заявленні потерпілим згоди на спричинення шкоди діяння не набуває рис суспільно корисного (що характерно для випадків, які обумовлюють виключення злочинності діяння), а стає винятково індивідуально корисним тільки для потерпілого. Навіть не беручи до уваги таку філософсько-етичну проблему, як спричинення смерті за згодою (з приводу якої ми, на жаль, не можемо викласти усі свої міркування, зважаючи на обмеженість завданнями дослідження), не виключаються випадки, коли особа дає належну згоду на спричинення шкоди, але така згода не виключає небезпечності діяння для інших. Не варто, на наш погляд, виключати злочинність діяння, якщо відбулось зараження венеричною хворобою здорової особи, яка свідомо і добровільно погодилась на статевий акт із хворою особою (ст. 133 КК України), або жінка дала належну згоду на проведення їй аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти (ст. 134 КК України).
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Конституція України від 28 червня 1996 р. // www.rada.gov.ua
Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. (з наступними змінами) // www.rada.gov.ua
Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 р. (з наступними змінами) // www.rada.gov.ua
Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. (з наступними змінами) // www.rada.gov.ua
Закон України “Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 18 березня 2004 р. № 1629-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 29. - Ст. 367.
Указ Президента України «Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу» від 11 червня 1998 р. № 615/98 // Урядовий кур'єр. - 1998. - 18 червня.
Угода про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами від 14 червня 1994 р. // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 1 грудня 2004 р. № 18-рп/204 // Вісник Конституційного Суду України. - 2004. - №6.
Европейская конвенция по возмещению ущерба жертвам насильственных преступлений (ETS № 116). Страсбург, 24 ноября 1983 года // Сборник документов Совета Европы в области защиты прав человека и борьбы с преступностью. - М.: СПАРК, 1998. - С. 81-85.
Загальна декларація прав людини // Права людини в документах ООН. - Амстердам-Київ, 1997. - С. 5-18.
Рекомендация относительно положения потерпевшего в рамках уголовного права и уголовного процесса № R (85)11 от 28 июня 1985 г., принятая Комитетом министров государств-членов Совета Европы // Российская юстиция. - 1997. - № 7. - С. 2-7.
Актуальные теоретические проблемы правовой системы общества // Государство и право. - 2004. - № 7. - С. 108-113.
Алексеев С.С. Общая теория права: В 2-х т. - М.: Юрид. лит., 1981. - Т. 1. - 359 с.
Аликперов Х.Д. Преступность и компромисс. - Баку: ЭЛМ, 1992. - 193 с.
Альперт С.А. Производство по делам, возбуждённым по жалобе потерпевшего. - Х.: Харьковский юрид. ин-т, 1976. - 46 с.
Аналіз роботи судів загальної юрисдикції у І півріччі 2005 року (за даними судової статистики) // Управління узагальнення судової практики Верховного Суду України. - К.: Верховний Суд України, 2005. - 29 с.
Аристотель. Сочинения: В 4 т. - Т. 4. - М.: Мысль, 1983. - 830 с.
Багрий-Шахматов Л.В. Уголовная ответственность и наказание. - Минск: Вышэйш. школа, 1976. - 383 с.
Батюкова В.Е. Потерпевший в уголовном праве: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Юрид. ин.т МВД России. - М., 1995. - 23 с.
Батыргареева В.С. Торговля людьми: уголовно-правовые и криминологические проблемы // Зб. наук. праць Харківського Центру по вивченню організованої злочинності спільно з Американським Університетом у Вашингтоні. - Вип. 4. - Х.: Право, 2002. - С.254-270.
Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності: Монографія. - К.: Атіка, 2004. - 296 с.
Биченко А. Електорат напередодні осені // Дзеркало тижня. - 2001. - 1 вересня.
Брайнін Я.М. Основні питання загального вчення про склад злочину. - К.: Вид-во Київського ун-ту, 1964. - 189 с.
Бухгольц Э., Зельдов С.И. Совершенствование социалистического уголовного законодательства (на примере ГДР и СССР) // Советско-западногерманский симпозиум по криминологии. Материалы. - Красноярск: Изд-во Краснояр. ун-та, 1989. - С. 55-73.
Венгеров А.Б. Теория государства и права. - М.: Юриспруденция, 2000. - 528 с.
Власенко Н.А. Основы законодательной техники: Практическое руководство. - Иркутск: «Норма плюс», 1995. - 56 с.
Власов Ю.Л. Проблеми тлумачення норм права: Монографія. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. - 179 с.
Впровадження альтернативних видів кримінальних покарань в Україні: Посібник / За ред. Беци О.В. - К.: МП Леся, 2003. - 116 с.
Вюртенбергер Т. Роль юридичної методології в демократичній правовій державі // Український правовий часопис. - 2004. - Вип. № 6 (11). - С. 5-12.
Гавриш С.Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні: Проблеми теорії, застосувування і розвитку кримінального законодавства - К.: Вид-во Ін-ту закон-ва Верховної Ради України, 2002. - 633 с.
Гальперин И.М. Наказание: социальные функции, практика применения. - М.: Юрид. лит., 1983. - 208 с.
Гаухман Л.Д. Квалификация преступлений: закон, теория, практика. - М.: Центр ЮрИнфоР, 2001. - 198 с.
Глистин В.К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1979. - 127 с.
Голина В.В. Преступления против личной свободы человека: теория и практика борьбы и предупреждения // Зб. наук. праць Харківського Центру по вивченню організованої злочинності спільно з Американським Університетом у Вашингтоні. - Вип. 4. - Х.: Право, 2002. - С.228-253.
Головко Л.В. Альтернативы уголовному преследованию в современном праве. - СПб: Юридический центр Пресс, 2002. - 544 с.
Головко Л.В. Реформа уголовного процесса во Франции // Государство и право. - 2001. - № 8. - С. 96-98.
Гошовський М.І., Кучинська О.П. Потерпілий у кримінальному процесі України. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 192 с.
Гурджі Ю.О. Проблеми формування і реалізації кримінально-процесуальної активності потерпілого на досудових стадіях: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.09 / Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. - Х., 2000. - 18 с.
Дагель П.С. «Вина потерпевшего» в уголовном праве // Советская юстиция. - 1967. - № 6. - С. 23-27.
Дагель П.С. Потерпевший в советском уголовном праве // Потерпевший от преступления (тематический сборник). - Владивосток: ДВГУ, 1974. - С. 16-37.
Дагель П.С. Уголовно-правовое значение поведения потерпевшего // Виктимологические проблемы борьбы с преступностью. Сб. науч. трудов. - Иркутск, 1982. - С. 6-15.
Даньшин И.Н. Уголовно-правовая охрана общественного порядка. - М.: Юрид. лит., 1973. - 200 с.
Джужа О.М., Моісеєв Є.М. Проблеми потерпілого від злочину (кримінологічний та психологічний аспекти): Навчальний посібник. - К., 1994. - 176 с.
Довгерт А.С. Держава як суб'єкт цивільного права // Цивільне право України: Книга перша. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - С. 128-130.
Дюнкель Ф. Категории «издержки-польза» в уголовной политике // Советско-западногерманский симпозиум по криминологии. Материалы. - Красноярск: Изд-во Краснояр. ун-та, 1989. - С. 113-125.
Економічна енциклопедія: у 3 т. - Т. 1. - К.: Вид. центр «Академія», 2000. - 864 с.
Єрмоленко А. Відповідальність // Філософський енциклопедичний словник. - К.: Ін-т філософії ім. Г.С. Сковороди, 2002. - 742 с. - С. 87
Жеребятьев И.В. Личность потерпевшего в современном уголовном судопроизводстве России: Монография. - Оренбург: РИК ГОУ ОГУ, 2004. - 220 с.
Збірник статистичних даних про стан здійснення правосуддя у 2003-2004 рр. / Управління узагальнення судової практики Верховного Суду України. - К.: Верховний Суд України, 2005. - 44 с.
Зер Г. Зміна об'єктива: новий погляд на злочин і правосуддя / Пер. з англ. - К.: Університетське видавництво «Пульсари», 2004. - 222 с.
Игнатов А.Н. Ответственность за преступления против нравственности. - М.: Юрид. лит., 1966. - 87 с.
Йолон П. Система // Філософський енциклопедичний словник. - К.: Ін-т філософії ім. Г.С. Сковороди, 2002. - 742 с. - С. 583.
Карпец И. Индивидуализация наказания в советском уголовном праве. - М. Госюрзидат, 1961. - 152 с.
Карпец И.И. Наказание. Социальные, правовые и криминологические проблемы. - М: Юрид. лит., 1973. - 228 с.
Карпушин М.П., Курляндский В.И. Уголовная ответственность и состав преступления. - М.: Юрид. лит., 1974. - 231 с.
Келина С.Г. Освобождение от уголовной ответственности как правовое последствие совершения преступления // Уголовное право: новые идеи. - М.: Наука, 1994. - С. 68-82.
Кириленко Т.С. Вчинковий смисл психологічних феноменів: феномени ситуативні / Основи психології. - К.: Либідь, 1997. - 632 с. - С.194-212.
Клейменов М.П. Прогнозирование и приоритеты уголовной политики // Советско-западногерманский симпозиум по криминологии. Материалы. - Красноярск: Изд-во Краснояр. ун-та, 1989. - С. 127-137.
Коваль Р.Г. Актуальні питання формування української моделі відновного правосуддя // Формування української моделі відновного правосуддя. Матеріали. - К.: Український Центр Порозуміння, 2005. - С.49-52.
Коментар до Конституції України / В.Б. Авер`янов, В.Ф. Бойко, В.І.Борденюк та ін. - К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1996. - 376 с.
Компанія також може потерпіти // Закон і бізнес. - 2000. - 15-21 квітня. - № 16. - С. 15.
Конверський А.Є. Логіка: Підручник для студентів юридичних факультетів. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 304 с.
Кондратов П.Е. О пределах уголовно-правового регулирования общественных отношений // Советско-западногерманский симпозиум по криминологии. Материалы. - Красноярск: Изд-во Краснояр. ун-та, 1989. - С. 21-33.
Кондратьєв Я. Не треба закликати до руйнацій - слід правильно визначити шляхи реформування. Пріоритетні напрями реформування невійськового сектора безпеки України в сучасних умовах // Дзеркало тижня. - 2004. - 12-18 червня. - № 23 (498).
Коржанський М. Право. Наука. Закон // Право України. - 2004. - № 11. - С. 103-106.
Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. - М.: Акад. МВД СССР, 1980. - 248 с.
Костенко О. Зловживання кримінальним законом: поняття і шляхи протидії // Право України. - 2005. - № 8. - С. 72-75.
Кравцов С.Ф. Предмет преступления // Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Ленингр. гос. ун-т им. А.А. Жданова - Л., 1976. - 19 с.
Красиков А.Н. Сущность и значение согласия потерпевшего в советском уголовном праве. - Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1976. - 120 с.
Кривуля О.М., Куц В.М. Чи можуть бути суспільні відносини предметом злочину? // Вісн. Ун-ту внутр. Справ. - Вип. 2. - Х., 1997. - С.71-74.
Криминология / А.И. Алексеев, Ю.Н. Аргунова, С.В. Ванюшкин и др.; Под общ. ред. А.И. Долговой. - М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М, 1999. - 784 с.
Кримінальне право України. Загал. Частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.О. Беньківський та ін.; За ред. П.С. Матишевського та ін. - К.: Юрінком Інтер, 1997. - 512 с.
Кримінальне право України: Загальна частина. Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - К.-Х.: Юрінком Інтер-Право, 2001. - 416 с.
Кримінальне право України: Навч. посіб. / С.Г. Волкотруб, О.М. Омельчук, В.М. Ярін та ін.; За ред. О.М. Омельчука. - К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. - 297 с.
Кримінальні кодекси України 2001 та 1960 років: порівняльні таблиці / Упорядники: Є.В. Фесенко, Я.Є. Фесенко. - К.: Істина, 2001. - 272 с.
Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар: У 2-х ч. / В.І. Бояров, Т.В. Варфоломеєва, І.В. Вернидубов та ін.; За заг. ред. Маляренка В.Т., Гончаренка В.Г. - К.: Форум, 2004. -- Ч. 1. - 492 с.
Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. - М.: Госюриздат, 1960. - 244 с.
Кудрявцев В.Н. Причинность в криминологии. - М.: Юрид. лит., 1968. - 175 с.
Кузнецова Н.Ф. Состав преступления // Курс уголовного права. Общая часть. - В 5 т. - Т. 1: Учение о преступлении. - М.: Зерцало-М, 2002. - 624с. - С.164-203.
Кузнецова Н.Ф. Уголовное значение “вины потерпевшего” // Советская юстиция. - 1967. - № 17. - С. 23-28.
Кузнєцова Н.С. Юридичні особи // Цивільне право України: Книга перша. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - С. 109-127.
Кукреш Л.И. Некоторые вопросы защиты прав потерпевшего в уголовном процессе // Теоретическое и правовое обеспечение реформы в сфере борьбы с преступностью в Республике Беларусь: Материалы междунар. науч.-практ. конф. - Минск, 1999. - С. 302-304.
Курс уголовного права. Общая часть. Том 2: Учение о наказании. - М.: Зерцало-М, 2002. - 464 с.
Кучинська О.П. Реалізація прав потерпілого в кримінальному процесі України: Автореф. дис… канд. юрид. наук. 12.00.09 / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 1996. - 23 с.
Ларин А.М. Расследование по уголовному делу: процессуальные функции. - М.: Юрид. лит., 1986. - 159 с.
Лейкина Н.С. Личность преступника и уголовная ответственность. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1968. - 129 с.
Лейленд П. Кримінальне право: злочин, покарання, судочинство (англійський підхід) / пер. з англ. - К.: Основи, 1996. - 207 с.
Лейст О.Э. Нормы права // Теория государства и права. Учебник. - М.: ЗЕРЦАЛО, 2001. - 624 с.
...Подобные документы
Визначення поняття та процесуального статусу потерпілого в справах публічного, приватно-публічного та приватного обвинувачення. Права та повноваження потерпілого на різних стадіях кримінального провадження. Представник та законний представник потерпілого.
курсовая работа [45,4 K], добавлен 03.11.2013Поняття та завдання кримінального кодексу України. Об'єкти, що беруться під охорону за допомогою норм КК. Джерела та основні риси кримінального права. Поняття злочину, його ознаки, склад та класифікація, засоби і методи вчинення. Система та види покарань.
контрольная работа [23,1 K], добавлен 24.10.2014Характеристика нового Кримінального Кодексу України, його основні концептуальні положення. Функції та завдання кримінального права і його принципи. Система кримінального права. Суміжні до кримінального права галузі права. Наука кримінального права.
реферат [44,6 K], добавлен 06.03.2011З’ясування системи історичних пам’яток, які містили норми кримінально-правового та військово-кримінального характеру впродовж розвитку кримінального права в Україні. Джерела кримінального права, що існували під час дії Кримінального кодексу УРСР 1960 р.
статья [20,2 K], добавлен 17.08.2017Поняття кримінального права, його предмет, методи та завдання. Система кримінального права України. Наука кримінального права, її зміст та завдання. Загальні та спеціальні принципи кримінального права. Поняття кримінального закону.
курс лекций [143,2 K], добавлен 09.05.2007Аналіз проблем, пов’язаних із визначенням місця норми про шахрайство в системі норм Кримінального кодексу України. З’ясування ознак складу даного злочину. Розробка рекомендацій щодо попередження та підвищення ефективності боротьби з цим злочином.
курсовая работа [19,6 K], добавлен 30.09.2014Поняття та характеристика інституту співучасті у вчиненні злочину у кримінальному праві, його форми. Підвищена суспільна небезпека злочинів, вчинених спільно декількома особами. Види співучасників у кримінальному праві України, Франції, Англії та США.
реферат [46,6 K], добавлен 14.01.2011Розкриття стадій вчинення злочину за сучасних умов розвитку кримінального права в Україні. Суспільні відносини, які виникають при встановленні стадій вчинення злочину. Стадії вчинення умисного злочину. Добровільна відмова при незакінченому злочині.
курсовая работа [47,9 K], добавлен 31.01.2008Аналіз процесуальних прав потерпілого, особливостей їх нормативної регламентації та практики застосування. Забезпечення інтересів потерпілого в кримінальному провадженні. Способи збирання доказів стороною захисту. Прогалини правового регулювання.
статья [27,0 K], добавлен 11.09.2017Школи кримінального права та основні теоретичні напрямки. Розвиток вітчизняної кримінально-правової науки. Ідея застосування "заходів безпеки". Стан розвитку кримінально-правової науки України. Взаємозв’язок Загальної та Особливої частин КК України.
реферат [22,2 K], добавлен 20.10.2011Історичний розвиток поняття "бандитизм" в кримінально правовому аспекті. Визначення місця посягання бандитизму в системі Особливої частини Кримінального кодексу України. Поняття бандитизму. Юридичний аналіз складу "бандитизм". Відмежування бандитизму.
курсовая работа [41,3 K], добавлен 28.05.2004Правова характеристика статусу потерпілого. Визначення вмісту і значення допиту в криміналістиці: підготовка, тактика, вибір часу і місця допиту. Основні особливості допиту окремих категорій потерпілих. Фіксація і способи перевірки свідчень потерпілого.
курсовая работа [34,0 K], добавлен 21.02.2011Чинники появи такого соціального явища як торгівля людьми. Об’єкт і суб'єкт цього злочину, об’єктивна і суб'єктивна сторона злочину. Розвиток національного карного права в напрямку розробки законодавчих норм по забороні та попередженні торгівлі людьми.
курсовая работа [31,1 K], добавлен 02.10.2009Стабільність як умова ефективності законодавства України про кримінальну відповідальність. Структура чинного Кримінального Кодексу України. Основні недоліки чинного КК та пропозиції щодо його удосконалення. Застосування кримінально-правових норм у країні.
курсовая работа [33,5 K], добавлен 12.08.2016Поняття, ознаки та значення категорій "понятійний апарат", "термінологічний апарат". Виокремлення та дослідження спеціалізованих неправових термінів та термінів іншомовного походження в понятійному апараті Особливої частини Кримінального кодексу України.
дипломная работа [258,9 K], добавлен 18.04.2018Поняття уявної оборони в науці кримінального права України. Особливості правового регулювання інституту уявної оборони в кримінальному праві України. Проблеми кримінально-правової кваліфікації уявної оборони. Співвідношення уявної та необхідної оборони.
курсовая работа [38,0 K], добавлен 30.11.2016Ознаки, система та структура закону про кримінальну відповідальність як джерела кримінального права. Основні етапи формування та розвитку кримінального законодавства України. Порівняльний аналіз норм міжнародного та українського кримінального права.
реферат [35,4 K], добавлен 12.11.2010Кримінально-процесуальна віктимологія - вчення про роль потерпілого як учасника кримінального процесу. Особистість неповнолітнього потерпілого від статевих злочинів. Врахування особливостей поведінки жертви для розслідування та призначення покарання.
реферат [59,1 K], добавлен 14.05.2011Моральність як об’єкт кримінально-правової охорони у пам’ятках кримінального права України та у кримінальному законодавстві зарубіжних держав. Підходи до розуміння об’єкта складу злочину в кримінально-правовій науці. Злочини, що посягають на моральність.
дипломная работа [195,9 K], добавлен 12.02.2013Поняття, загальна характеристика та класифікація основних засад кримінального судочинства. Характеристика окремих принципів кримінального процесу. Загальноправові та спеціальні принципи кримінального процесу України.
реферат [48,9 K], добавлен 25.07.2007
