Принципи аграрного права України

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Поняття та предмет аграрного права України

Аграрне право України виникло у 70-х роках минулого століття і нині є однією з найважливіших галузей національного права. Аграрне право регулює аграрні відносини, об'єднані за змістом, суттю, цілями та діяльністю. Вони виникають у процесі господарської діяльності аграрних суб'єктів, заснованих на різних формах власності й господарювання, що спрямована на виробництво, транспортування, зберігання, а також реалізацію сільськогосподарської продукції, продовольства і сировини рослинного і тваринного походження, в тому числі й у переробленому вигляді, з метою одержання прибутку.

Сільськогосподарська діяльність має певну специфіку -- пов'язаність із використанням природних властивостей земель сільськогосподарського призначення. Тому аграрне право, поряд із земельним правом, регулює відносини, пов'язані з використанням земель.

Норми аграрного права України регулюють певним чином і питання розвитку соціальної сфери села, створення належного рівня життя селян, кількість яких становить більш як 3% чисельності населення країни.

Норми аграрного права України регулюють також відносини у сфері переробки сільськогосподарської сировини, реалізації відповідної продукції.

Отже, аграрне право України -- це комплексна галузь права, що охоплює сукупність правових норм, які регулюють аграрні відносини, що складаються у сфері виробничої та пов'язаної з нею сільськогосподарської діяльності під час використання земель сільськогосподарського призначення суб'єктами аграрного господарювання.

Аграрне право характеризується властивим їй предметом правового регулювання. Таким специфічним предметом є аграрні правовідносини, які, по-перше, випливають зі спеціального правового статусу суб'єктів аграрного права, зі специфіки їх завдань та предмета діяльності; по-друге, складаються у сфері виробництва продуктів харчування, продовольства і сировини рослинного і тваринного походження, переробки та реалізації сировини суб'єктами аграрної підприємницької діяльності. Аграрні правовідносини як предмет аграрного права являють собою взаємопов'язані інтегровані відносини майнового, земельного, членського, учасницького, корпоративного, управлінського і трудового характеру в усій багатогранності їх прояву в процесі здійснення завдань діяльності суб'єктів аграрного підприємництва.

Суспільні відносини, що становлять предмет аграрного права, являють собою складний комплекс відносин як за складом суб'єктів (зокрема громадян, які беруть участь і є членами чи акціонерами або учасниками суб'єктів аграрного підприємництва, кооперативного чи корпоративного типів), так і за своїм предметом і змістом. Суб'єктами цих відносин є кожний аграрний підприємець зі статусом юридичної особи приватного права кооперативного чи корпоративного типів і відповідно його члени чи акціонери або учасники. У підприємствах кооперативного типу між цією юридичною особою (кооперативом) та його членами виникають складні, ґрунтовані на праві членства, внутрішньогосподарські трудові, управлінські, майнові та земельні правовідносини. Як родове поняття, всі вони складаються з окремих видів і зумовлюються характером виробничо-господарської, фінансової, соціально-побутової діяльності аграрного суб'єкта підприємництва.

Головну роль в аграрному виробництві відіграють відносини з приводу використання земель сільськогосподарського призначення як основного засобу виробництва сільськогосподарської продукції. Вони включають у себе порядок і умови надання права власності на землю та права землекористування, права й обов'язки землекористувачів тощо.

Із земельними відносинами тісно пов'язані майнові аграрні відносини, які виникають з приводу володіння, користування та розпорядження об'єктами власності, розподілу прибутків між членами аграрних підприємств тощо.

До предмета аграрного права належать також трудові відносини, які складаються у сфері організації праці, дотримання дисципліни праці, оплати праці тощо в аграрному секторі економіки. Самостійним видом аграрних відносин, як різновиду предмета аграрного права, є організаціино-управлінські відносини, які поділяються на внутрішні і зовнішні. Внутрішні організаційно-управлінські відносини створюються між структурними підрозділами суб'єкта аграрного господарювання та його органами щодо організації та здійснення сільськогосподарського виробництва. Зовнішні організаційно-управлінські відносини створюються між суб'єктами аграрного господарювання та державними органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування щодо регулювання аграрного виробництва.

До предмета аграрного права належать також соціальні аграрні відносини, які складаються з приводу забезпечення зайнятості сільського населення на сільськогосподарських підприємствах, підвищення рівня заробітної плати селян, розвитку на селі освітянсько-культурної сфери тощо.

Отже, предметом аграрного права є врегульовані нормами аграрного законодавства земельні, майнові, трудові, організаційно-управлінські, соціальні відносини, які складаються в процесі здійснення аграрними суб'єктами виробничо-господарської та іншої сільськогосподарської діяльності.

фермерський правовий конституційний законодавчий

2. Функції агарного права України

Функції АП -- це відображаючи його соціальне призначення спеціальні напрями правового регулювання відносин по виробництву, переробці та реалізації с/г продукції.

Конспект:

1) соц-правова -- простежується в умовах становлення ринкової економіки все більша увага до виробництва с/г продукції, з метою подальшого забезпечення населення та можливого експорту.:

А)реформаційна

Б) економічно-правова (рег. Виробничі відносини)

В) інтеграційні (баланс суспільних прав та інтересів)

2) праворегулятивна (забезпечує реалізацію прав та свобод, ін..соціальних цінностей щодо використ.с/г земель, продукції ліс/водн госп-ва, забезпеч.продовольчої безпеки. Основа: зак/правозастосовна діяльність):

А) статична (основа - заборонні норми)

Б) динамічна (основа - реалізація зобов'язуючих)+ постійна зміна норм, що регулюють аграрні відносини, їх вдосконалення, шляхом прийнятя нових нормативно-правових актів, що є більш сучасними.

3) правоохоронна (встановлює гарантовані державою здійснення прав на землю, вільну госп.діяльність, безпеку, якість харч.продуктів, запобігання негат.впливу на клімат.умови). Форми:

А) превентивна -- попередження вчинення правопорушення. Зводиться до виконання підприємцями та окремими працівниками агропромислового комплексу своїх прав та обов'язків.

Б) примусова регулююча - регулювання відносин, учасники яких с/г організаційно-правовоі утворення та окремі трудівники. Виконуючи цю функцію АП взаємодіє з іншими галузями права- земельним, цивільним, господарським, адмінісративним, екологічним.

кадрова - залучення на трудовій основі осіб до вироблення с/г продукції через утворення суб'єктів аграрного права.

виховна - аграрне право як навчальна дисципліна формує знання про відносини, що складаються у цій галузі права. (11)

3. Принципи аграрного права України

Принципи права -- це основоположні засади, ідеї, які закріплені в правових нормах і відображають закономірності певної галузі права, загальну спрямованість правового регулювання. В них розкриваються системні особливості галузі права, що зумовлюють її галузеву сутність.

Принципи аграрного права ґрунтуються на загальноправових принципах, які мають своєю основою положення Конституції України. Основними правовими принципами, що закріплені в чинному національному законодавстві (в тому числі й в аграрному), є:

1) принцип справедливості;

2) принцип пріоритетності і захисту прав людини;

3) принцип рівноправності;

4) принцип законності;

5) принцип правосуддя;

6) принцип системного формування та побудови національного права й окремих її галузей.

Аграрне право як комплексна галузь права має систему спеціальних принципів, наявність яких пояснюється особливостями мети та змісту аграрних відносин. Найважливішими спеціальними принципами аграрного права є:

1) пріоритетність сільського господарства в народногосподарському комплексі України. Значущість цього принципу визначається тим, що аграрний сектор економіки забезпечує суспільство життєво необхідною сільськогосподарською продукцією;

2) забезпечення економічної багатоманітності та рівнівний захист державою всіх суб'єктів аграрних відносин. Формування ринкової економіки в Україні забезпечує можливість застосування в аграрному секторі різноманітних форм власності на землю та майно, організаційно-правових форм підприємств (сільськогосподарських виробничих та обслуговуючих кооперативів, фермерських господарств, особистих селянських господарств, приватних аграрних підприємств та ін.) Держава гарантує суб'єктам аграрного підприємництва, незалежно від обраних ними організацій правових форм підприємницької діяльності і форм власності однакові права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів;

3) право суб'єктів аграрного господарювання самостійно здійс нювати будь-яку підприємницьку діяльність. Аграрний підприємець самостійно вирішує, якими видами діяльності йому займатися з урахуванням встановлених законодавством заборон і обмежень на здійснення такої діяльності, формує програми діяльності, добирає постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучає матеріально-технічні, фінансові та інші види ресурсів, використання яких не обмежене законом, встановлює ціни на продукцію та послуги відповідно до закону;

4) органічний взаємозв'язок трудових і земельних відносин. Сільськогосподарське виробництво органічно пов'язане із землекористуванням. У процесі трудової діяльності селян використовуються корисні природні властивості ґрунтів (родючість та ін.) з метою виробництва продуктів харчування, кормів для тварий і сировини для різних галузей промисловості;

5) державна підтримка сільськогосподарського виробника. Аграрне господарювання належить до ризикових видів виробничої діяльності, що пояснюється його залежністю від кліматичних умов, від кон'юнктури на ринку паливно-мастильних матеріалів, тривалим проміжком часу між вкладенням праці й одержанням прибутків від реалізації виробленої продукції тощо. Внаслідок цього сільське господарство є дотаційним. Держава повинна забезпечувати паритетність закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію, пільгове кредитування аграрних виробників, фінансування соціальної сфери села за рахунок державного і місцевих бюджетів тощо;

6) забезпечення рівності і справедливого розподілу матеріальних і культурних благ між міським і сільським населенням. Це зумовлює необхідність забезпечення пріоритетного розвитку соціально-культурної сфери села, створення належного рівня життя селян.

4. Методи в аграрному праві України

Специфіка аграрного права визначається також методом правового регулювання підприємницьких правовідносин. Визначення методу правового регулювання дає змогу відповісти на питання, яким чином здійснюється регулювання аграрних правовідносин. Метод аграрного права -- це сукупність прийомів і способів впливу на правовідносини в галузі сільськогосподарського виробництва. Комплексний характер аграрних правовідносин, які поєднують в собі організаційні та майнові відносини, зумовлює складний характер методу правового регулювання.

Майнові відносини, які базуються на юридичній рівності сторін, регулюються нормами цивільного права, тому стосовно цих відносин застосовується диспозитивний метод. Згідно з ним суб'єкти аграрного підприємництва, вступаючи у майнові правовідносини, мають право відповідно до ст. 44 Господарського кодексу України (далі -- ГК) з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України. Тобто суб'єкти підприємницької діяльності діють за принципом “дозволено все, що не заборонено законом”. В умовах формування та становлення ринкових, базованих на вільному підприємництві відносин диспозитивний метод набуває пріоритетного значення.

Із розширенням права колективного самоврядування як системи управління діяльністю колективних сільськогосподарських підприємств і виробничих сільськогосподарських кооперативів дедалі більшого розповсюдження набуває метод локальної правотворчості. Застосування цього методу дає можливість заповнити наявні в аграрному законодавстві прогалини.

Організаційні відносини, що базуються на підпорядкуванні однієї сторони іншій, здебільшого регулюються нормами публічного права, тому стосовно цих відносин застосовується метод владних приписів, який виходить з того, що суб'єкти аграрного підприємництва зобов'язані підпорядковувати свою діяльність моделям правовідносин, які визначені законодавством. Означений метод застосовують для регулювання порядку землекористування, використання природних ресурсів у сільському господарстві, ліцензування окремих видів підприємницької діяльності, квотування, стандартизації та сертифікації тощо. При цьому органи державного управління економікою мають діяти за принципом “дозволено те, що встановлено законом”.

В аграрному праві застосовують також метод рекомендацій, згідно з яким держава в особі уповноважених органів виконавчої влади регулює діяльність суб'єктів аграрного підприємництва, пропонуючи зразкові форми договорів (наприклад, договору оренди майна), статутних документів (типовий статут акціонерного товариства тощо

5. Система і структура аграрного права України

Система аграрного права -- це сукупність взаємопов'язаних, розміщених у певній логічній послідовності норм і правових інститутів, які регулюють аграрні правовідносини суб'єктів аграрного господарювання.

Усталеним інститутом аграрного права є інститут права членства в юридичних особах. Правові норми, що утворюють цей інститут, регулюють організаційно-правові відносини, пов'язані з умовами і порядком вступу у члени сільськогосподарських підприємств (виробничі сільськогосподарські кооперативи, спілки селян та ін.) та виходом із них.

Одним із провідних інститутів аграрного права є інститут права власності на землю, який сформувався в результаті здійснення земельної та аграрної реформи, виникнення аграрних товаровиробників, заснованих на різних формах власності.

Важливу роль відіграє інститут аграрної оренди як організаційно-виробничої форми сільського господарства. Норми цього інституту регулюють відносини щодо порядку й умов надання земельної ділянки, призначеної для виробництва сільськогосподарської продукції.

Важливим інститутом аграрного права є інститут корпоративного права. Правові норми, що регулюють цей інститут, пов'язані з умовами та порядком заснування господарських товариств у результаті приватизації державних сільськогосподарських підприємств через створення відкритих акціонерних товариств, а також перетворення колективних сільськогосподарських підприємств, спілок селян, виробничих сільськогосподарських кооперативів в акціонерні товариства або товариства з обмеженою відповідальністю. Правові норми цього інституту визначають корпоративні права учасників щодо отримання дивідендів та управління справами товариства, розпорядження своїми акціями, частками у статутному капіталі товариства. Порядок реалізації корпоративних прав урегульовано ГК і Цивільним кодексом України (далі -- ЦК), Законом України “Про господарські товариства” та установчими документами господарських товариств.

Дедалі більшого значення набуває інститут фермерського господарства, який включає норми права, що регулюють складний комплекс організаційно-управлінських, трудових, майнових, земельних та інших відносин.

Традиційним інститутом аграрного права є інститут сільськогосподарської кооперації. Із прийняттям Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію” особливого поширення в аграрному секторі набули виробничі й обслуговувальні кооперативи.

Своєрідним інститутом аграрного права є інститут правового становища приватних підсобних господарств. Правовими нормами цього інституту визначається правовий статус суб'єкта права ведення приватного підсобного господарства, регулюються майнові, договірні та інші відносини, пов'язані з веденням цього господарства.

В умовах ринкових перетворень у сільському господарстві важливе значення має інститут аграрно-договірних відносин, норми якого забезпечують створення майнових, фінансових та інших передумов для ефективної господарської діяльності аграрних товаровиробників.

Здійснення завдань щодо активізації соціального розвитку села зумовлює необхідність послідовної реалізації комплексного аграрно-правового інституту -- пріоритетного соціального розвитку села. 18 січня 2001 р. було прийнято Закон України “Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років”, який визначив форми і методи державної підтримки сільського господарства, забезпечення нормальних соціально-економічних умов життя та праці селянства.

Система аграрного права як навчальна дисципліна складається з двох частин -- Загальної та Спеціальної.

До Загальної частини належать такі загальнотеоретичні теми, як предмет аграрного права, його принципи й система; джерела аграрного права; аграрні правовідносини; правовий статус аграрних суб'єктів; державне регулювання сільського господарства тощо.

Особлива частина навчального курсу містить матеріал про правове регулювання виробничо-господарської діяльності аграрних підприємств, особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення, договірні відносини в аграрному секторі, відповідальність за порушення аграрного законодавства України тощо.

6. Співвідношення та взаємодія аграрного права з іншими галузями правової системи України

Єдність галузей права України, як суверенної держави, проявляється в нерозривному зв'язку між собою всіх галузей права. Аграрне право також перебуває у діалектичному зв'язку з конституційним, земельним, цивільним, господарським, трудовим, фінансовим, цивільним процесуальним правом. Цей зв'язок історично зумовлений єдністю суспільних відносин як єдиного цілого. Діалектичний взаємозв'язок зазначених галузей права з аграрним правом проявляється через системи правовідносин, як форми і засобу застосування норм права.

АП і Конституційне право -- Між КП і АП існує відповідне співвідношення. Через галузь АП впроваджуються (застосовуються) ті норми Конституції, для яких (залежно від особливостей суб'єкта і об'єкта аграрних правовідносин) є властивими юридична сила прямої дії. Такою є правова норма ст. 36 Конституції України, що визначає права громадян на об'єднання для досягнення і реалізації певних прав. Порушення цієї конституційної норми має місце у випадку вчинення перепон для здійснення такого об'єднання.

АП і ЗП -- земельними є правовідносини щодо права власності на землю і права землекористування, правосуб'єктності учасників земельних правовідносин, процедурно-процесуальних відносин, пов'язаних із здійсненням землевпорядкувальних робіт, правовий режим земель населених пунктів та інші земельні правовідносини. Усі вони є предметом земельного права як галузі права. Однак організаційно-правові правомочності суб'єктів права власності на землі сільськогосподарського призначення і права користування ними з боку державних сільськогосподарських підприємств розглядаються як аграрні правовідносини, їхнім предметом, цілями і завданнями є організаційно-управлінське забезпечення раціонального використання земельних ділянок для сільськогосподарських цілей, забезпечення їхнього екологічного використання, продуктивності і якості як природного ресурсу. Додержання цих організаційно-управлінських вимог покладається на керівні органи і посадові особи, власників і суб'єктів землекористування. Ці правомочності охоплюють собою додержання земельного законодавства і належну охорону і збереження земель. Якщо ЗП регулюються суспільні відносини з приводу відтворення, використання, охорони земель То АП - використання земель с/г призначення; земельні ділянки для потреб оборони

ГП і АП - В аграрному праві йдеться про специфічні право¬мочності суб'єктів аграрного права, що є юридичними особами. Зокрема з метою правового забезпечення охорони і захисту майнових прав фермерського господарства відповідним галузевим правовим актом йому надано права юридичної особи. Зовнішні ж відносини власності є одночасно предметом аграрного і цивільного права. Саме у цій частині відносини права власності -- є основою аграрно-ринкових економічних відносин. ЦП характеризується статикою. АП - розглядає динаміку, тобто яким чином норми розглядаються в господарстві.

АП і ЦП -- правовідносини, що регулюються ЦК покликані визначати і регулювати майнові правомочності громадян і юридичних осіб. Цю мету спрямовані досягати і норми аграрного права. Вчення про статус юридичної особи і визначення норми про неї викладені в провідних галузях права (цивільному). Таким же двоєдиним співвідношенням належить розглядати систему аграрно-договірних зобов'язань, стороною в яких є аграрно-виробничі чи підприємницькі аграрні підприємства. Цим співвідношенням слід розглядати ті договори, без яких неможлива виробничо-господарська діяльність у сільському господарстві.

АП і ТП - аграрне право становлять правові норми і правові інститути, покликані регламентувати цілу систему трудових відносин між членами і конкретним колективним сільськогосподарським підприємством, між працівником і державним аграрним підприємством або ж міжгосподарським об'єднанням та ін. Ці відносини відповідно регулюються внутрішніми правовими актами про працю та оплату праці членів КСП, а стосовно найманих працівників -- КЗпП України. У регулюванні внутрішніх трудових відносин допускається застосування в порядку допоміжного (субсидіарного) засобу правила трудового законодавства України.

АП і Адміністративне право - правосуб'єктність аграрних підприємств та інших суб'єктів аграрного права реалізовується у своєрідному взаємозв'язку і співвідношенні з правоздатністю органів державного управління сільським господарством -- органами Міністерства аграрної політики України, Державним Комітетом України по земельних ресурсах та ін. Повноваження останніх визначаються відповідними положеннями про ці органи, норми яких становлять галузь адміністративного права України. Державна управлінська діяльність цих органів спрямована на здійснення державного управління державними сільськогосподарськими підприємствами, організаціями та об'єднаннями. Державне регулювання сільським господарством стосовно колективних (КСП, акціонерні товариства, сільськогосподарські кооперативи) і приватні в особі фермерських господарств. Державне регулювання цими суб'єктами аграрного права здійснюються лише шляхом рекомендацій (тобто свого роду керівництва ними з боку держави).

7. Поняття, особливості та види джерел аграрного права України

Джерела аграрного права -- це результат правотворчості державних органів як зовнішній вираз волі народу, закріпленої в уніфікованих і диференційованих нормативно-правових актах, а також локальних актах сільськогосподарських товаровиробників, що регулюють аграрні відносини в процесі сільськогосподарського виробництва, переробки та розподілу сільськогосподарської продукції. До джерел аграрного права належать закони, підзаконні акти, постанови, положення, правила, інструкції, примірні статути, статути. Рабінович розрізняє внутрішню форму норми права -- спосіб внутрішньої організації змісту норми (тобто її структури) і зовнішню -- спосіб її об'єктивації, зовнішнього виявлення, матеріальної фіксації. До видів зовнішніх форм (джерел) права П. М. Рабінович відносить: правовий звичай, правовий прецедент, нормативно-правовий акт. У сучасних умовах в аграрному праві джерела аграрного права мають форму нормативно-правових актів і нормативно-правових договорів. До нормативно-правових актів за юридичною силою належать закони й підзаконні акти. Закон -- це такий нормативно-правовий акт вищого представницького органу державної влади або самого народу, який регулює найважливіші суспільні відносини, виражає волю й інтереси більшості населення і має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів. Підзаконні нормативно-правові акти -- це такі нормативні акти компетентних органів, що видаються на підставі закону, відповідно до нього і для його виконання. Характерною особливістю галузі права є наявність кодифікованих актів: законів і кодексів, в яких вміщено правові норми і інститути права, характерні для певної галузі права. Джерела аграрного права як комплексної галузі права мають свої особливості. Так, у нормативних актах, що стосуються аграрного права, містяться норми, якими регулюються як аграрні відносини, так і відносини інших галузей права -- земельного, господарського, адміністративного, трудового та ін. Наприклад, ЗК регулює земельні відносини. Разом з тим глави і статті ЗК, якими регулюються відносини з правового режиму земель сільськогосподарського призначення, стосуються як земельного, так і аграрного права. Окремі норми аграрного законодавства належать до приватного, а деякі з них -- до публічного права. В аграрному законодавстві більшою мірою, ніж в інших галузях, містяться норми публічного права. Серед них можна назвати Закон України від 10 липня 1996 р. "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі", в якому поряд з цивільно-правовими нормами з питань приватизації є норми, що мають адміністративний (публічний) характер. Такими є, наприклад, статті Закону, якими визначаються пільгові умови виділення часток у державному майні для керівників і спеціалістів державних сільськогосподарських підприємств. У інших законах відчувається державний вплив на порядок державних закупівель зерна, на виділення й продаж для сільськогосподарських товаровиробників с\г техніки, пального, енергоносіїв та ін. Окрему групу законів і нормативно-правових актів, в яких містяться норми приватного і публічного права, становлять акти, якими встановлюються спеціальні правила щодо стабілізації агропромислового виробництва, формування ринку сільськогосподарської продукції і продовольства, заходи щодо державної підтримки с\г товаровиробників, вдосконалення організаційної структури державного управління й місцевого самоврядування в АПК. Одним із таких актів є Закон України від 4 липня 2002 р. "Про зерно та ринок зерна в Україні". До джерел аграрного права належать і закони, якими вирішуються питання розвитку сільськогосподарської кооперації і соціального розвитку села. Такими є, наприклад, Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію".

8. Конституція України як джерело аграрного права України

Конституція 1996 р. як Основний закон держави остаточно закріпила правовий статус держави України, визначила основні напрями розвитку політичної і правової систем, структуру органів державної влади й органів місцевого самоврядування, основні політичні, економічні та соціальні права громадян, встановила право державної, комунальної і приватної власності громадян і право власності юридичних осіб. У ній визначено правовий статус і повноваження ВР, Президента, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Згідно зі ст. 8 КС, в Україні визнається й діє принцип верховенства права, КС має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі КС і повинні відповідати їй. Норми КСє нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі КС гарантується. Всі норми КС є джерелами конституційного права. Перелічені вище положення ст. 8 КС засвідчують, що КС є, з одного боку, нормою прямої дії, а з другого, -- юридичною основою для формування й розвитку правової системи України. КС України має бути покладена в основу всіх законів, які їй повинні відповідати. З цього випливає, що вона є першоджерелом усієї правової системи і кожної галузі права. Норми законів кожної галузі права, зокрема аграрного, повинні розглядатися крізь призму КС України. Вони є джерелами галузі аграрного права тією мірою, якою вони відповідають КС. Якщо закони, інші правові акти або їх окремі положення чи окремі статті законів, що стосуються аграрного права, не відповідають КС, за рішенням КСУ вони, згідно зі ст. 152 КС, визнаються неконституційними і втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність. Отже, закони та інші нормативно-правові акти, що стосуються аграрного права, є джерелами аграрного права, оскільки відповідають КС. Можна умовно вирізнити такі групи законів України, що стосуються АПК:1) уніфіковані акти про організаційно-правову перебудову структури АПК, аграрну реформу й створення ефективних товаровиробників сільськогосподарської продукції. До цієї групи належать закони, що стосуються організаційної перебудови в АПК: "Про колективне с\г підприємство", "Про с\г кооперацію", "Про особисте селянське господарство", а також закони України від 10 квітня 1992 р."Про споживчу кооперацію" і від 20 грудня 2001 р."Про кредитні спілки"; 2) уніфіковані акти законодавства про правовий режим земель сільськогосподарського призначення й земельну реформу; 3) уніфіковані акти законодавства про селекцію, насінництво, тваринництво і меліорацію земель: закони України від 26 грудня 2002 р. "Про насіння і садивний матеріал", від 6 лютого 2003 р. "Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них", від 15 грудня 1993 р. "Про племінну справу в тваринництві", від 25 червня 1992 р. "Про ветеринарну медицину". Ефективність аграрного законодавства забезпечується поєднанням уніфікації і диференціації в процесі його розвитку. Диференційовані акти аграрного законодавства -- це нормативно-правові акти, що розробляються з урахуванням відмінностей у статусі суб'єктів аграрного підприємництва. Диференційованими можна вважати такі закони: "Про зерно та ринок зерна в Україні"; "Про насіння й садивний матеріал"; "Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них" та інші.

9. Закони України та постанови Верховної Ради України як джерела аграрного права України

Викладене засвідчує, що аграрне право як галузь у системі права України має право на існування, оскільки для цього Верховною Радою України прийнята низка уніфікованих законів, які є основними для регулювання аграрних відносин. їх можна назвати системою аграрних законів.

В аграрній сфері економіки внаслідок специфіки її існування має місце багатопрофільна система господарювання, неодмінно пов'язана з використанням землі, води та інших природних ресурсів, спеціальних матеріально-технічних та енергетичних ресурсів, капіталу й людської праці. Це зумовлює існування різних підходів до організації виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки, зберігання, реалізації і споживання людьми, тваринами й іншими живими істотами. Все це вимагає інтеграції усіх галузей господарської діяльності в аграрній сфері. В організаційному плані така інтеграція відбувається шляхом створення єдиного агропромислового комплексу України. Організаційно-правове об'єднання діяльності сільського господарства, виробництва сільськогосподарської продукції (рослинництва й тваринництва), переробки сільськогосподарської продукції, її зберігання і реалізації є основою АПК і спрямоване на створення єдиного механізму функціонування аграрної сфери.

У законодавчому плані виникла потреба у прийнятті ряду уніфікованих законів, спрямованих на інтеграцію правового регулювання аграрних відносин з метою побудови цілісної органічної системи внутрішньокомплексних галузевих нормативно-правових актів, наділених єдиним правовим змістом. Уніфіковані акти аграрного законодавства є джерелом аграрного права і формою відтворення їх норм, підґрунтям яких є інтеграція регулювання аграрних відносин.

Виходячи з цих позицій, аграрні закони доцільно згрупувати за предметом регулювання окремих груп аграрних відносин, забезпечуючи при цьому їх загальну єдність і єдину спрямованість на забезпечення інтегрованої діяльності всіх елементів комплексу.

У цьому плані можна умовно вирізнити такі групи законів України, що стосуються АПК:

1) уніфіковані акти про організаційно-правову перебудову структури АПК, аграрну реформу й створення ефективних товаровиробників сільськогосподарської продукції. До цієї групи належать закони, що стосуються організаційної перебудови в АПК: "Про колективне сільськогосподарське підприємство", "Про сільськогосподарську кооперацію", "Про особисте селянське господарство", а також закони України від 10 квітня 1992 р. "Про споживчу кооперацію" і від 20 грудня 2001 р. "Про кредитні спілки";

2) уніфіковані акти законодавства про правовий режим земель сільськогосподарського призначення й земельну реформу;

3) уніфіковані акти законодавства про селекцію, насінництво, тваринництво і меліорацію земель: закони України від 26 грудня 2002 р. "Про насіння і садивний матеріал", від 6 лютого 2003 р. "Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них", від 15 грудня 1993 р. "Про племінну справу в тваринництві"(в редакції Закону від 21 грудня 1999 р.), від 25 червня 1992 р. "Про ветеринарну медицину" (в редакції Закону від 15 листопада 2001 р.).

Ефективність аграрного законодавства забезпечується поєднанням уніфікації і диференціації в процесі його розвитку.

Диференційовані акти аграрного законодавства -- це нормативно-правові акти, що розробляються з урахуванням відмінностей у статусі суб'єктів аграрного підприємництва.

Диференційованими можна вважати такі закони: "Про зерно та ринок зерна в Україні"; "Про насіння й садивний матеріал"; "Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них" та інші.

Б)Постанови Верховної Ради України та укази Президента України в системі права посідають проміжне місце між законами України й актами вищих і центральних органів виконавчої влади.

Особливість постанов Верховної Ради України полягає в тому, що, не будучи законами, вони є обов'язковими як для парламентських комітетів та інших органів Верховної Ради України, так і для органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування. Постанови Верховної Ради України, що стосуються аграрного сектора економіки, є джерелами аграрного права. До таких належить, зокрема, постанова Верховної Ради PCP від 18 грудня 1990 р. "Про земельну реформу", якою всі землі України оголошені об'єктами реформи. Постанова визначила основне завдання земельної реформи: перерозподіл земель з одночасним наданням їх у довічне успадковуване володіння громадянам, у постійне володіння колгоспам, радгоспам, іншим підприємствам, установам і організаціям, а також у користування з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоуклданої економіки, раціонального використання й охорони земель.

До джерел аграрного права належить також постанова Верховної Ради України від 10 липня 1996 р. "Про порядок введення в дію Закону України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі". Цією постановою було затверджено перелік підприємств в системі АПК, які підлягають приватизації за погодженням із Кабінетом Міністрів України.

10. Міжнародні договори та міждержавні угоди як джерела аграрного права України

Відповідно до КУ (ст. 9) міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надала ВРУ, є частиною національного зак-ва У.

Так, існує Угода про Спільний аграрний ринок держав-учасниць СНД, яку Україна ратифікувала в 1999 році. Цією Угодою передбачено поетапне створення спільного аграрного ринку, що забезпечує вільний рух сільськогосподарської продукції, продовольчих товарів, науково-технічної продукції, технологій, засобів виробництва і послуг для агропромислового комплексу національного походження. Координацію діяльності здійснює Міжурядова рада з питань АПК. Сторони встановлюють в рамках Спільного аграрного ринку узгоджену систему санітарної, фітосанітарної і ветеринарної регламентації, визначають правила торгівлі та стандарти на товари і послуги. Створення Спільного аграрного ринку передбачає:

поетапне формування узгодженої торговельної та митної політики;

забезпечення умов, які сприяють ефективному функціонуванню ринків товарів та послуг, розвитку конкуренції між товаровиробниками і захисту прав споживачів;

розвиток виробничої кооперації та інших форм співробітництва, в тому числі по виробництву машин та устаткування, а також інших матеріально-технічних ресурсів для потреб агропромислових комплексів Сторін;

стимулювання сільськогосподарських товаровиробників та інших суб'єктів ринкових відносин у розвитку виробництва та інфраструктури ринку; тощо

Є також Міжнародна угода про зерно від 1995 року(Конвенція про торгівлю зерном), цілями якої є: a) сприяння міжнародному співробітництву в усіх галузях торгівлі зерном, b) сприяння розширенню міжнародної торгівлі зерном і забезпечення якомога вільнішого розвитку такої торгівлі, у тому числі усунення торговельних бар'єрів, а також нечесної й дискримінаційної практики; c) сприяння стабілізації міжнародних ринків зерна в інтересах усіх членів настільки, наскільки це є можливим, зміцнення світової продовольчої безпеки й сприяння розвиткові країн, економіки яких значною мірою залежать від комерційних продажів зерна.

Двосторон. договори :

- Угода між Міністерством аграрної політики України та Міністерством сільського господарства Туркменістану про співробітництво в галузі випробування та охорони сортів рослин;-Угода між Міністерством аграрної політики України та Міністерством сільського господарства і рибальства Республіки Франція про співробітництво в галузі насінництва;-Угода між Міністерством аграрної політики України та Міністерством сільського господарства Республіки Таджикистан про співробітництво в галузі агропромислового комплексу;-Угода між Міністерством аграрної політики України і Міністерством сільського господарства Литовської Республіки про співробітництво в галузі карантину рослин;-Угода про співробітництво в галузі сільського господарства між Міністерством аграрної політики України та Міністерством сільського господарства Китайської Народної Республіки тощо.

До джерел аграрного права можна віднести Міжнародну Конвенцію по захисту рослин (Рим, 6 грудня 1951 р.), Угоду про міждержавні взаємовідносини з питань агропромислового комплексу (Акмола, Казахстан, 29 березня 1993 р.), (43)

Україна виходить з визнання примату міжнародного права над нормами національного законодавства у галузі охорони і використання земель. Згідно ст.71 Закону «Про охорону навколишньої природного середовища», якщо міжнародним договором, укладеним Україною, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в національному законодавстві про охорону навколишньої природного середовища, то застосовуються правила міжнародного договору.

У ст. 9 Конституції закріплено положення, відповідно до якого міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою, є частиною національного законодавства України. Укладені і необхідним чином ратифіковані міжнародні договори України, згідно ст. 17 Закону «Про міжнародні договори України»1, складають невід'ємну частину національного законодавства і застосовуються в порядку, встановленому для норм національного законодавства. Однак вчені-юристи задаються питанням про те, чи має пряму дію належним чином підписаний міжнародний акт на території України або потрібне прийняття аналогічного акта внутрішньодержавної правотворчості2. Дана проблема актуальна і сьогодні у зв'язку з відсутністю державно-правових механізмів і досвіду прямої реалізації міжнародних норм, що породжує необхідність прийняття національних законів дублюючих міжнародні акти.

Україною підписано і ратифіковано ряд міжнародних договорів, що регулюють екологічні відносини, у тому числі і відносини щодо охорони земель. Так, Конвенція про водно-болотні угіддя має міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів, що була підписана 2 лютого 1971 року3 в м. Рамсар (Іран) і Рамкова конвенція ООН про зміну клімату, підписана 11 червня 1992 року4 в м. Ріо-де-Жанейро (Бразилія), що стали частиною екологічного законодавства України 29 жовтня 1996 року.

11. Укази Президента України у системі джерел аграрного права України

Президент України в межах повноважень, наданих йому ст. 106 Конституції, видає укази й розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України, а також приймає відповідні рішення. Укази й розпорядження Президента України, повноваження на видання яких визначені Конституцією України, є обов'язковими для виконання на території України органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами й організаціями, незалежно від форм власності, а також громадянами. Укази Президента видаються з питань, не врегульованих законами. Водночас із прийняттям Указу Президент України подає на розгляд Верховної Ради проект відповідного Закону. Так, 23 квітня 1997 р. видано Указ Президента України "Про оренду землі", яким були врегульовані відносини, що стосуються оренди земельних ділянок, зокрема із земель с\г призначення. 6 жовтня 1998 р. Верховна Рада України ухвалила однойменний Закон. Із набуттям законом чинності Указ Президента України перестав діяти. До указів Президента України з питань аграрної сфери належать: від 10 листопада 1994 р. "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері с\г виробництва", від 18 січня 1995 р. "Про заходи щодо реформування аграрних відносин"4, від 29 квітня 1998 р. "Про Основні напрями розвитку агропромислового комплексу України", від 3 грудня 1999 р. "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки", від 29 січня 2001 р. "Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки" та ін., які мають нормативний характер і регулюють широке коло аграрних відносин, є джерелами аграрного права, що відіграють важливу роль у реалізації аграрної політики України.

12. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади як джерела аграрного права України

Згідно зі ст. 117 Конституції України, Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає з питань агропромислового комплексу постанови й розпорядження, які є обов'язковими для виконання і належить до джерел аграрного права. Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-Міністр України. Нормативні акти міністерств, відомств та інших органів виконавчої влади належать до відомчих актів. їх форма визначається положенням про відповідне міністерство чи відомство. Ними можуть бути: накази, розпорядження, постанови (рішення) колегіальних органів. Положенням про міністерство (відомство), затвердженим Кабінетом Міністрів України чи Президентом України, визначаються юридична сила і сфера застосування нормативних актів. Це можуть бути акти, що поширюються на внутрішньогалузеві і міжгалузеві (міжвідомчі) відносини, які стосуються різних сфер суспільного життя або в яких містяться норми, прийняття яких є компетенцією кількох центральних органів виконавчої влади. Галузевими (відомчими) й міжгалузевими (міжвідомчими) актами, зокрема наказами, можуть затверджуватись заходи щодо виконання відповідних законів, указів Президента України, Кабінету Міністрів України, положення, правила, інструкції тощо. Міністерства й відомства прийняли такі нормативі акти, які належать до джерел аграрного права: наказ Мінсільпроду України від "Про затвердження Порядку приймання, зберігання, переробки і розрахунків за молочну сировину на давальницьких умовах"; наказ Міністерства аграрної політики України "Про затвердження Положення про умови проведення конкурсу на надання часткової компенсації вартості складної сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва". До міжгалузевих (міжвідомчих) нормативних актів, що стосуються аграрної сфери, належать: положення про порядок реалізації на зовнішньому ринку сільськогосподарської продукції, затв. наказом Мінсільгоспроду, Мінекономіки, МЗЕЗторгу, Держмиткому, наказ Мінсільпроду України та Української академії аграрних наук "Про затвердження Типового положення про міжрегіональний та районний агроторговий дім"; Порядок проведення розрахунків із постачальниками насіння сільськогосподарських рослин до державного резервного насіннєвого фонду і користувачами, затв. наказом Міністерства аграрної політики України і Міністерства фінансів України; Порядок використання коштів, передбачених у Державному бюджеті України на програму розвитку виробництва біодизеля, затв. Наказом Міністерства аграрної політики України і Міністерства фінансів України.

Зауважимо, що за радянських часів постанови Уряду, міністерств і відомств були найпоширенішими джерелами аграрного (сільськогосподарського) права. Більшість відносин у сільському господарстві регулювались не законами, а підзаконними актами, до яких належали постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР, ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР, а також накази та інші нормативні акти міністерств і відомств. Незважаючи на те, що сільське господарство було найбільшою сферою суспільних відносин, наближеною до сільгоспвиробників -- колгоспників і працівників радгоспів, нормативне регулювання аграрних відносин було найбільш централізованим. Такі відносини регулювались переважно постановами ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР. Постанови Уряду УРСР здебільшого дублювали, повторювали постанови союзного уряду.

Достатньо сказати, що Примірний статут сільськогосподарської артілі, схвалений II Всесоюзним з'їздом колгоспників-ударників 17 лютого 1935 p., був затверджений постановою Раднаркому СРСР і ЦК ВКП (б). Примірний статут колгоспу, прийнятий III Всесоюзним з'їздом колгоспників, був затверджений постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 28 листопада 1969 р. На союзному рівні було прийнято багато інших постанов Уряду.

Після проголошення незалежності України більшість аграрних як і інших суспільних відносин регулюється законами. Проте і в цих умовах не зменшується нормотворча діяльність Кабінету Міністрів України як вищого органу виконавчої влади, міністерств і відомств -- як її центральних органів.

Постановами Кабінету Міністрів України вирішувались питання, спрямовані на реалізацію законів, якими регулюються аграрні відносини, зокрема з організації сільськогосподарського виробництва, приватизації державного майна в АПК і землі, ціноутворення, оцінювання майна й землі, ліцензування, використання сільськогосподарських земель, сприяння розвитку фермерських господарств, соціальної сфери на селі та ін. У цей період було прийнято такі постанови Кабінету Міністрів України: від 16 червня 1993 р. № 459 "Про заходи щодо поліпшення насінництва сільськогосподарських культур"; від 17 листопада 1995 р. № 916 "Про прискорення організації біржового сільськогосподарського ринку"; від 19 липня 1996 р. № 755 "Про прискорення приватизації майна в агропромисловому комплексі та спрощення процедури її проведення"; від 23 квітня 1999 р. № 658 "Про затвердження Положення про порядок справляння та обліку фіксованого сільськогосподарського податку"; від 10 грудня 2003 р. № 1904 "Про порядок використання коштів державного бюджету, що спрямовуються на придбання вітчизняної техніки та обладнання для агропромислового комплексу на умовах фінансового лізингу та заходи по операціях фінансового лізингу".

13. Рішення Конституційного Суду України як джерела аграрного права України

Конституція України має бути покладена в основу всіх законів, які їй повинні відповідати. З цього випливає, що вона є першодже релом усієї правової системи і кожної галузі права. Норми законів кожної галузі права, зокрема аграрного, повинні розглядатися крізь призму Конституції України. Вони є джерелами галузі аграрного права тією мірою, якою вони відповідають Конституції. Якщо за вони, інші правові акти або їх окремі положення чи окремі статті законів, що стосуються аграрного права, не відповідають Конституції, за рішенням Конституційного Суду України вони, згідно зі ст. 152 Конституції, визнаються неконституційними і втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність.

1. загальні рішення -- стосуються всіх галузей права:

Рішення КСУ 9.07.1998р. «Справа про тлумачення терміну «законодавство»,

Рішення КСУ 9.02.1999р. «Про зворотну дію у часі законів та інших нормативно - правових актів»,

Рішення КСУ 11.11.2004р. «Справа про захист права власності організації споживчої кооперації»,

Рішення КСУ 11.05.2005р. «Справа про права акціонерів ЗАТ»,

Рішення КСУ 22.09.2005р. «Справа про постійне користування земельними ділянками»,

2. Рішення КСУ 15.04. 2004р. «Справа про визначення мінімальної ціни на цукор».

14. Акти органів судової влади з питань застосування законодавства у сфері регулювання аграрних відносин в системі джерел аграрного права України

Одним із видів джерел аграрного права є постанови ПВСУ і роз'яснення Вищого господарського суду. АП як комплексна галузь права має складну систему джерел, яка охоплює роз'яснення судів вищих інстанцій, що надавалися у сфері спеціальних аспектів аграрно-правового регулювання.

Наприклад постанови ПВСУ щодо речового, зобов'язального, деліктного цивільного права, корпоративного права, договірного господарського права. Також у повсякденному регулюванні аграрних правовідносин використовуються постанови пленуму у сфері земельно-правового законодавства. Це є вийнятково важливим для аграрного права , оскільки первинним засобом виробництва сг продукції є земля, а земля це об'єкт земельного права.

Розяснення Президії ВГСУ мають характер роз'яснень для господарських судів нижчого рівня і мають важливе значення при регулювання внутрішніх аграрних правовідносин суміжних з корпоративними. Питання про юридичну силу ППВСУ, завжди було дискусійним. Більшість провідних вчених схильні вважати їх рекомендаціями для судів, а їх приписи у зв'язку з цим не можуть бути імперативними, але практика склалася таким чином, що суди викристовуть акти вищих судових інстанцій, як обов'язкове джерело права.

Роз'яснення, iнформацiйнi листи судових органiв -- Вищого господарського суду, Верховного Суду України -- мають важливе значення для належного правозастосування, виготовлення таких за змiстом локальних актiв, що пiддаються прогнозуванню судової перспективи.

Важливу роль у застосуванні норм аграрного права, зокрема тих, що визначають правосуб'єктність сільськогосподарських підприємств, міжгосподарських об'єднань, робітників і службовців, відіграють правоохоронні органи, їх діяльність здійснюється на підставі чинного законодавства, в тому числі й актів, які є джерелами аграрного права. Ефективність правозастосування в цих випадках значною мірою забезпечується постановами Пленуму Верховного Суду України у справах, стороною в яких виступають сільськогосподарські підприємства або міжгосподарські організації. Значну роль у юридичному захисті порушених майнових прав та інтересів сільськогосподарських підприємств відіграє Вищий господарський суд України. З метою належного правозастосування він спрямовує діяльність господарських судів відповідними вказівками, викладеними в постановах та роз'ясненнях.