Принципи аграрного права України

Важливе значення для визначення правосуб'єктності державного (комунального) унітарного сільськогосподарського підприємства має також його статут, на основі якого воно діє (гл. 8 ГК), який затверджується власником майна суб'єкта господарювання чи його представниками. У статуті містяться відомості про найменування й місцезнаходження підприємства, мету й предмет його діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління та контролю, їхню компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також про інші особливості організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Державне унітарне комерційне підприємство, згідно з ч. 7 ст. 74 ГК, може бути перетворено у випадках та порядку, передбачених чинним законодавством, у корпоратизоване підприємство (державне акціонерне товариство). Особливості діяльності державних акціонерних товариств визначаються ГК та іншими законами. Спеціального закону про державні підприємства на сьогодні не прийнято.

Головні ознаки державних і комунальних сільськогосподарських підприємств такі:

1) ці організації з правами юридичної особи не є власниками закріпленого за ними майна. їхнє майно перебуває в державній або комунальній власності;

2) вони створюються не лише задля виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції. їхня діяльність спрямована також на реалізацію національних і регіональних виробничих та науково-технічних програм і розвиток аграрного сектора економіки в цілому.

Обсяг прав та обов'язків державних і комунальних унітарних сільськогосподарських підприємств залежить передусім від правового режиму майна, закріплено за ними. Так, майно державного унітарного сільськогосподарського підприємства перебуває в державній власності й закріплюється за ним на праві господарського відання (державне комерційне підприємство) чи праві оперативного управління (казенне підприємство). Майно комунального унітарного сільськогосподарського підприємства перебуває в комунальній власності й закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Слід зазначити, що в зв'язку з проведенням аграрної і земельної реформ істотно зменшився державний сегмент сільськогосподарського товарного виробництва. Вчені вирізняють 2 категорії державних підприємств, представлених сьогодні в аграрному секторі економіки. Основну їх частину становлять державні підприємства, головним завданням яких є забезпечення науково-технічного прогресу в сільському господарстві та обслуговування всіх сільськогосподарських товаровиробників. До них належать: машино-випробувальні станції, дослідні заводи сільськогосподарського машинобудування, насінницькі та племінні заводи й підприємства, кінні заводи, іподроми, державні заводські конюшні, селекційно-гібридні центри, дослідно-селекційні станції, сортовипробувальні станції, звірорадгоспи, тваринницькі комплекси, птахофабрики, парниково-тепличні комбінати, підприємства з відтворення цінних та анадромних видів риб (рибокомбінати, рибоводно-меліоративні станції, нерестово-виросні господарства), підприємства, які вирощують ефіроолійні та лікарські рослини і культури, що містять наркотичні та отруйні речовини, а також підсобні сільські господарства несільськогосподарських державних (комунальних) підприємств, які мають відокремлене майно і наділені правами юридичної особи. До них належать також радгоспи-заводи, радгоспи-технікуми, радгоспи-коледжі, різноманітні навчально-дослідні або навчально-виробничі господарства, що здійснюють свою діяльність самостійно чи в органічному зв'язку з відповідними навчальними або навчально-дослідницькими закладами. Другу категорію державних підприємств уособлюють сільськогосподарські товаровиробники, які зберегли форму господарювання, тобто не були реорганізовані або приватизовані.

Відповідно до ст. 76 ГК казенні підприємства створюються в галузях народного господарства, в яких: законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам; основним (понад 50%) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава; за умовами господарювання, не можлива вільна конкуренція товаровиробників або споживачів; переважаючим (понад 50%) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним; приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом. Казенні сільськогосподарські підприємства створюються здебільшого тоді, коли основним (понад 50%) споживачем продукції (робіт, послуг) є держава.

Казенне сільськогосподарське підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України, яке визначає обсяг і характер його (підприємства) основної діяльності, а також орган, до сфери управління якого воно входить. Реорганізація і ліквідація такого підприємства провадяться відповідно до вимог ГК за рішенням органу, до компетенції якого належить створення цього підприємства.

Порядок створення, реорганізації і ліквідації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств визначається гл. 6 ГК, Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” та іншими законодавчими актами.

Правовий режим майна державного (комунального) унітарного сільгосп. підпр. визначають встановлені правовими нормами структура цього майна, порядок його придбання, використання й вибуття, а також звернення на нього стягнень кредиторів.

Залежно від тієї економічної форми, якої набуває майно в процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів.

Головну й визначальну частину державного (комунального) сільгосп. підпр. становлять виробничі фонди -- майно, призначене для безпосереднього використання у виробничому процесі. Залежно від ролі в цьому процесі й способу перенесення своєї вартості на продукцію виробничі фонди поділяють на основні та оборотні.

До основних фондів сільськогосподарських підприємств виробничого і невиробничого призначення належать будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар, капітальні вкладення в багаторічні насадження, на поліпшення земель і в орендовані будівлі, споруди, устаткування та інші об'єкти, що є основними засобами.

Оборотними засобами є сировина, паливо, матеріали, знаряддя лову, незалежно від вартості й терміну служби, спеціальні інструменти та спеціальні пристосування незалежно від вартості, спеціальний одяг, спеціальне взуття, молодняк тварин і тварини на відгодівлі, птахи, кролики, хутрові звірі, сім'ї бджіл, а також піддослідні тварини, багаторічні насадження, вирощувані в розсадниках як посадковий матеріал та інші малоцінні предмети, й ті, що швидко зношуються.

Коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законод.. Товарами в складі майна суб'єктів аг. підприємництва визнаються вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги, цінні папери.

Крім основних фондів, оборотних засобів і коштів, до виробничих фондів сільгосп. підпр. належать нематеріальні активи, у складі яких відображаються здобуті підпр. права користування землею, водами, іншими природними ресурсами, промисловими зразками, товарними знаками, об'єктами промислової та інтелектуальної власності та інші аналогічні майнові права.

Ще одну велику частку майна державного (комунального) сільгосп. підпр. становлять спеціальні фонди. Це -- грошові кошти, які прямо і безпосередньо не беруть участі в процесі вироб., а слугують іншим спеціальним цілям, передбаченим чинним законод.м або статутом підпр.. До спеціальних фондів належать:

1. статутний фонд, що являє собою сукупність внесків (у грошовому вираженні учасників у майно при створенні підпр. для забезпечення його діяльності. 2. резервний фонд, що створюється з прибутку підпр. для покриття непередбачених витрат і збитків; 3. фонд охорони праці та ін.

38. Особливості правового становища об'єднань у сільському господарстві

Самостійним видом аграрних відносин як різновиду предмета аграрного права є відносини, що виникають внаслідок утворення міжгосподарських підприємств (об'єднань). Предметом аграрного права в даному разі є відносини щодо створення цих державно-колективних суб'єктів підприємництва, майнові відносини щодо утворення їх статутного фонду, визначення правового режиму майнових фондів, розподілу одержаних прибутків, а також визначення правового становища часток учасників як суб'єктів права спільної часткової власності. За своєю правовою природою є аграрними і управлінські відносини, що утворюються в процесі управління ними на засадах самоврядування і демократії.

Економічна доцільність у кооперуванні зусиль суб'єктів агропідприємницької діяльності як раніше, так і тепер є об'єктивною підвалиною для створення різних (за метою і предметом діяльності) міжгосподарських підприємств і об'єднань, які були і залишаються однією з провідних на Україні форм міжгосподарського кооперування. Свого часу рамки діяльності міжгосподарських підприємств визначалися постановою Уряду УРСР від 23 листопада 1977 р. "Про затвердження Положення про міжгосподарські підприємства (організації) в сільському господарстві".

39. Правове становище підсобних сільських господарств промислових підприємств

Підсобні промислові підприємства (цехи) і промисли організовуються в колективних і державних сільськогосподарських підприємствах, міжгосподарських організаціях, інших агропромислових формуваннях на правах їх виробничих підрозділів з метою забезпечення більш повної зайнятості і закріплення робочої сили, зміцнення фінансового стану господарств, підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, покращення використання матеріальних і місцевих сировинних ресурсів, прискорення соціального розвитку села. При необхідності підсобні промислові виробництва створюються на міжгосподарській основі як безпосередньо в одному із господарств-учасників, так і на самостійному балансі. На міжгосподарській основі також організовуються спеціалізовані лісогосподарські підприємства і дільниці для ведення лісового господарства та комплексного використання лісових ресурсів в лісах, переданих в постійне користування сільськогосподарським підприємством. Крім того, підприємство може створювати підсобні виробництва на основі кооперації з промисловими підприємствами, об'єднаннями, торговельними, постачальницькими та іншими організаціями, а також створювати із зарубіжними партнерами спільні підприємства. Створюються підсобні промислові виробництва в колективних сільськогосподарських підприємствах рішенням загальних зборів або зборів уповноважених, в державних сільськогосподарських підприємствах -- директором, в міжгосподарських підприємствах (організаціях) -- рішенням зборів уповноважених господарств-учасників. Предметом діяльності підсобних промислових підприємств і промислів є переробка сільськогосподарської сировини, дикоростучих плодів, ягід. грибів, виробництво будівельних матеріалів, меблів, переробка шкірсировини, пошиття робочого та іншого одягу, товарів культурно-побутового та господарського призначення, раціональне і ефективне використання лісосировинних ресурсів, виробництво напівфабрикатів, вузлів, деталей, тари по кооперації з промисловими підприємствами та здійснюють будь-яку іншу діяльність підсобні сільські господарства - підрозділи промислових підприємств і організацій, що виробляють та реалізують сільськогосподарську продукцію та продукти її переробки; господарство, що утворюється пром., трансп. чи ін. підприємством, установою або організацією з метою в-ва сільськогосп. продукції, забезпечення своїх працівників продуктами харчування. Питання, пов'язані з утворенням та діяльністю П. с. г., регулюються З К України, Законами України «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні» (обидва -- 1991), «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (1992), «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» (1996).

Аграрне виробництво можуть вести і деякі несільськогосподарські підприємства і організації, для чого їм надаються землі сільськогосподарського призначення. Передусім це ті промислові підприємства, які мають підсобні сільські господарства, що вирощують продукцію переважно для працівників цих підприємств. Такі підсобні господарства можуть як входити складовою частиною в підприємство, не маючи прав юридичної особи, так і зберігати юридичну самостійність, але в останньому випадку землі надаються безпосередньо їм, залежно від їх організаційно-правової форми. (22)



40. Особливості правового регулювання банкрутства сільськогосподарських підприємств та фермерських господарств

Припиненням діяльності сільськогосподарського підприємства у примусовому порядку є процес, специфічний вид діяльності органів суду, Антимонопольного комітету за власною ініціативою або за ініціативою органів державної влади та місцевого самоврядування, фізичних або юридичних осіб, у результаті якого сільськогосподарське підприємство припиняє свою виробничу та інші види діяльності і виключається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Окремою підставою припинення діяльності сільськогосподарських підприємств слід виділяти припинення їх прав на землю. У зв'язку з цим запропоновано: - статтю 35 Закону України «Про фермерське господарство» викласти в такій редакції: «Стаття 35. Підстави для припинення діяльності фермерського господарства.

Діяльність фермерського господарства припиняється у разі реорганізації чи ліквідації фермерського господарства.

Підставами ліквідації фермерського господарства є:

1) рішення засновників (членів) фермерського господарства;

2) рішення суду;

3) відчуження цілісного майнового комплексу фермерського господарства;

4) визнання фермерського господарства неплатоспроможним (банкрутом);

5) якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства;

6) припинення прав фермерського господарства на землю»;

- частину 1 статті 38 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» викласти в такій редакції:

«Кооператив (об'єднання) ліквідується:

- кооператив - за рішенням загальних зборів членів кооперативу; об'єднання - зборів уповноважених представників кооперативів;

- за рішенням суду;

- у разі припинення прав на землю кооперативу (об'єднання)».

З метою збереження цільового призначення майна сільськогосподарського підприємства при провадженні процедури банкрутства, продаж майна сільськогосподарського підприємства, що визнане банкрутом, має відбуватися на умовах конкурсу, а не аукціону. Банкрутством сільськогосподарського підприємства, яке, використовуючи землі сільськогосподарського призначення, самостійно, ініціативно, систематично, на власний ризик здійснює господарську діяльність з виробництва, виробництва та переробки та реалізації сільськогосподарської продукції і в якого валовий дохід, отриманий від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, за наявності сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень тощо) та /або поголів'я сільськогосподарських тварин у власності, користуванні, в тому числі і на умовах оренди, за попередній звітний (податковий) рік перевищує 75% загальної суми валового доходу, є визнана господарським судом неможливість сільськогосподарського підприємства відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Особливості банкрутства сільськогосподарських підприємств, передбачені цим Законом, застосовуються також до рибних господарств, риболовецьких колгоспів, виручка від реалізації вирощеної (виробленої та переробленої) сільськогосподарської продукції та виловлених водних біологічних ресурсів становить не менше 75 відсотків загальної суми виручки. Ліквідатор продає майно боржника особі, що має право його переважного придбання, на умовах конкурсу. У разі, якщо дві і більше заявки таких учасників конкурсу містять пропозиції щодо однакової ціни майна, переможцем конкурсу визнається учасник конкурсу, що запропонував кращі умови для використання зазначеного майна. У разі ліквідації сільськогосподарського підприємства у зв'язку з визнанням його банкрутом рішення щодо земельних ділянок, які є власністю такого підприємства або надані йому в постійне чи тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди, приймається відповідно до Земельного кодексу України. Ліквідатором у справі про банкрутство сільськогосподарського підприємства може виступати фізична особа, яка, окрім вимог, визначених у ст. 3-1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», має досвід роботи у галузі сільськогосподарського виробництва, а також відповідні знання у галузі оподаткування, управління суб'єктом аграрного господарювання та не є заінтересованою особою щодо боржника і кредиторів. При введенні процедури розпорядження майном боржника аналіз фінансового становища сільськогосподарського підприємства повинен проводитися з урахуванням сезонності сільськогосподарського виробництва та його залежності від природно-кліматичних умов, а також можливості задоволення вимог кредиторів за рахунок доходів, які можуть бути одержані сільськогосподарським підприємством після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт. Рішення про звернення з клопотанням до господарського суду про санацію сільськогосподарських підприємств приймається комітетом кредиторів за участю представника органу місцевого самоврядування.

Санація сільськогосподарського підприємства вводиться на строк до закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт з урахуванням часу, необхідного для реалізації вирощеної (виробленої, виробленої та переробленої) сільськогосподарської продукції. Зазначений строк не може перевищувати п'ятнадцяти місяців.

«Стаття 50. Особливості банкрутства фермерського господарства

1. Підставою для визнання фермерського господарства банкрутом є його неспроможність задовольнити протягом шести місяців після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт вимоги кредиторів за грошовими зобов'язаннями та/або зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, повернення невикористаних коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

2. Заява фермерського господарства про порушення справи про банкрутство подається до господарського суду за наявності письмової згоди всіх членів фермерського господарства. Заява підписується головою фермерського господарства.

3. До заяви фермерського господарства про порушення справи про банкрутство також додаються документи, які містять відомості:

про склад і вартість майна фермерського господарства;

про склад і вартість майна, яке належить членам фермерського господарства на праві власності;

про розмір доходів, які можуть бути одержані фермерським господарством після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт.

Зазначені документи також додаються головою фермерського господарства до відзиву на подану кредитором заяву про порушення справи про банкрутство.

4. Головою фермерського господарства у двомісячний строк з дня прийняття господарським судом заяви про порушення справи про банкрутство фермерського господарства може бути подано до господарського суду план відновлення платоспроможності фермерського господарства.

5. У разі, якщо здійснення заходів, передбачених планом відновлення платоспроможності фермерського господарства, дасть змогу фермерському господарству, зокрема за рахунок доходів, які можуть бути одержані фермерським господарством після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт, погасити вимоги за грошовими зобов'язаннями, господарським судом вводиться процедура розпорядження майном фермерського господарства.

Про введення процедури розпорядження майном фермерського господарства господарським судом виноситься ухвала.

6. Процедура розпорядження майном фермерського господарства вводиться на строк закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт з урахуванням часу, необхідного для реалізації вирощеної (виробленої та переробленої) сільськогосподарської продукції. Зазначений строк не може перевищувати п'ятнадцяти місяців.

7. У разі, якщо після введення процедури розпорядження майном погіршилося фінансове становище фермерського господарства у зв'язку із стихійним лихом, епізоотіями та іншими несприятливими умовами, строк процедури розпорядження майном може бути продовжено на один рік.

8. Процедуру розпорядження майном фермерського господарства може бути достроково припинено господарським судом за заявою розпорядника майна чи будь-кого із кредиторів у разі:

- невиконання заходів, передбачених планом відновлення платоспроможності фермерського господарства;

- наявності інших обставин, які свідчать про неможливість відновлення платоспроможності фермерського господарства.

Після дострокового припинення процедури розпорядження майном фермерського господарства фермерське господарство визнається господарським судом банкрутом і відкривається ліквідаційна процедура.

9. Для здійснення процедури розпорядження майном фермерського господарства господарським судом призначається розпорядник майна в порядку, встановленому цим Законом.

10. У разі визнання господарським судом фермерського господарства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури до складу ліквідаційної маси фермерського господарства включаються нерухоме майно, яке перебуває у власності фермерського господарства, в тому числі насадження, господарські та інші будівлі, меліоративні та інші споруди, продуктивна і робоча худоба, птиця, сільськогосподарська та інша техніка і обладнання, транспортні засоби, інвентар та інше майно господарства, а також право оренди земельної ділянки та інші майнові права, які належать фермерському господарству і мають грошову оцінку.

11. З дня прийняття постанови про визнання фермерського господарства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури діяльність фермерського господарства припиняється.

12. Ліквідатором у справі про банкрутство фермерського господарства є фізична особа, яка, окрім вимог, визначених у ст. 3-1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», має досвід роботи у галузі сільськогосподарського виробництва, а також відповідні знання у галузі податків та зборів, управління суб'єктом аграрного господарювання та не є заінтересованою особою щодо фермерського господарства і кредиторів.

13. Нерухоме майно, майнові права щодо нерухомого майна, які включаються до складу ліквідаційної маси фермерського господарства, можуть бути продані тільки на умовах конкурсу, обов'язковими умовами якого є збереження цільового призначення сільськогосподарських об'єктів, що продаються.

14. Майно, що належить голові та членам фермерського господарства на праві приватної власності, а також інше майно, стосовно якого доведено, що воно набуто не на доходи фермерського господарства, не включається до складу ліквідаційної маси.

15. У разі банкрутства фермерського господарства земельна ділянка, надана фермерському господарству у власність, в тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди, використовується відповідно до Земельного кодексу України.

16. Господарський суд надсилає копію постанови про визнання фермерського господарства банкрутом до органу, який здійснив державну реєстрацію фермерського господарства, та органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням фермерського господарства».

14. Загальним висновком, що випливає з проведеного наукового дослідження, є потреба в доопрацюванні чинного законодавства України щодо врегулювання відносин, які виникають при припиненні діяльності сільськогосподарських підприємств.

15. Сформульовані висновки є певним внеском у теорію аграрного права і можуть бути використані при вдосконаленні чинного законодавства України, зокрема Законів України «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про фермерське господарство», «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

41. Правовий статус засновників, учасників та членів сільськогосподарських підприємств

У Конституції України закріплено низку норм, які певною мірою регламентують відносини у сільському господарстві. Це, зокрема, стаття 14 Конституції України, яка гарантує право власності на землю; стаття 41 Конституції України, яка передбачає право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Важливе значення для діяльності сільськогосподарських підприємств має стаття 42 Конституції України, яка закріплює право на підприємницьку діяльність. Основною конституційною нормою, яка забезпечує кооперативну діяльність, є стаття 36 Конституції України, відповідно до якої громадяни України мають право на свободу об'єднання у громадські організації для здійснення і захисту своїх економічних і соціальних інтересів.

Права та обов'язки засновників, членів та учасників сільськогосподарських підприємств закріплені у Господарському кодексі України від 16 січня 2003 р., Цивільному кодексі від 16 січня 2003 р., Податковому кодексі України від 2 грудня 2010 р., Законах України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р., «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 р., «Про кооперацію» від 10 липня 2003 р. Це право засновано також і на спеціальних аграрних законодавчих та підзаконних актах, таких як Зе­мельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р., Закони України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17 липня 1997 р., «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14 лютого 1992 р., "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі",«Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 р., та ін­ших урядових й відомчих актах.

Діяльність сільськогосподарських кооперативів базується на нормах Конституції України, Цивільного, Господарського, Податкового і Земельного кодексів України, Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» інших нормативно-правових актів. Загальні принципи, поняття та норми утворення, управління сільськогосподарського кооперативу та кооперативних об'єднань, права та обов'язки їх членів та ін., регулюються Законом України «Про кооперацію». Статут сільськогосподарського кооперативу розробляється відповідно до вимог ст. 8 Закону України «Про кооперацію». Примірні статути сільськогосподарських кооперативів розробляються Міністерством аграрної політики та продовольства України. Сільськогосподарські кооперативи розробляють та затверджують правила внутрішньогосподарської діяльності кооперативу, якими є нормативний документ, що встановлює вимоги до провадження господарської та іншої діяльності кооперативу відповідно до законодавства та статуту кооперативу.

Правовий статус фермерського господарства визначається Господарським кодексом України, Законом України «Про фермерське господарство», його статутом та ін.

Діяльність колективного сільськогосподарського підприємства регулюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, Законом України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», його статутом та іншими актами законодавства України.

Правосуб'єктність корпоративних сільськогосподарських підприємств регламентується, зокрема Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про господарські товариства» та Законом України «Про акціонерні товариства» та іншими нормативно-правовими актами.

У вищезазначених нормативно-правових актах закріплено законодавче забезпечення прав та обов'язків засновників, учасників та членів сільськогосподарських підприємств.

Набуття права засновництва в сільськогосподарських підприємствах

Для створення юридичної особи її засновники розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма засновниками, якщо законом не встановлений інший порядок. Відповідно до ст. ст. 87,88 Цивільного кодексу та ст. 57 Господарського кодексу, установчими документами суб'єкта аграрного господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених чинним законодавством, статут. У засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити суб'єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його організації та ліквідації.

Процедурі створення сільськогосподарського кооперативу присвячено спеціальний розділ ІІ Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію», в якому зазначаються загальні умови створення сільськогосподарських кооперативів, порядок їх державної реєстрації, основний зміст статуту кооперативу, порядок його прийняття. Основними умовами створення сільськогосподарського кооперативу є такі: 1) створення його засновниками на добровільних засадах; 2) засновниками сільськогосподарського кооперативу можуть бути тільки громадяни України та юридичні особи, зареєстровані в Україні.

Обмеження кола засновників лише громадянами України зумовлено тим, що відповідно до Земельного кодексу суб'єктами права приватної власності на землі сільськогосподарського призначення можуть бути тільки громадяни України та юридичні особи, засновані громадянами України або юридичними особами. Тільки вони можуть об'єднувати належні їм земельні ділянки під час створення кооперативу.

Коло засновників сільськогосподарського кооперативу залежить від виду сільськогосподарського кооперативу. Засновниками сільськогосподарського виробничого кооперативу можуть бути виключно фізичні особи, які повинні бути виробниками сільськогосподарської продукції. Такі фізичні особи об'єднуються для провадження спільної виробничої або іншої господарської діяльності на засадах їх обов'язкової трудової участі з метою одержання прибутку. Такі критерії передбачені у ст. 1 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію». Засновниками сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу можуть бути як фізичні так і юридичні особи, які мають статус сільськогосподарського виробника, та об'єднуються для організації обслуговування, спрямованого на зменшення витрат та/або збільшення доходів членів цього кооперативу під час провадження ними сільськогосподарської діяльності та на захист їхніх економічних інтересів. Кількість засновників сільськогосподарського кооперативу повинна бути не менше трьох осіб. Склад засновників відповідно до ст. 8 Закону України «Про кооперацію» має зазначатися в статуті кооперативу. З моменту реєстрації засновники сільськогосподарського кооперативу набувають статусу його членів.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" колективне сільськогосподарське підприємство є добровільним об'єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування. Виходячи з даного визначення членами колективного сільськогосподарського підприємства можуть бути лише фізичні, а, відтак, не можуть бути юридичні особи. Слід зауважити, що Закон України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", на відміну від Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію", не виокремлює засновників та членів підприємства. Ч. 2 ст. 5 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" зазначає, що членами підприємства можуть бути громадяни, які досягли 16-річного віку, визнають і виконують його статут. Зважаючи на те, що Цивільний кодекс України не передбачає особливостей надання цивільної дієздатності при створенні підприємства у сфері сільського господарства, вважаємо, що засновниками колективного сільськогосподарського підприємства можуть виступати лише особи з повною дієздатністю, а його членами - особи з 16-річного віку, як це передбачено Законом України "Про колективне сільськогосподарське підприємство". Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», колективні підприємства можуть на добровільних засадах об'єднуватися в спілки (об'єднання), бути засновниками акціонерних товариств, які діють на основі своїх статутів.

Засновниками аграрних (сільськогосподарських) підприємств корпоративного типу можуть бути фізичні і юридичні особи, які можуть бути суб'єктами підприємницької діяльності. Так, відповідно до ст. 3 Закону України «Про господарські товариства» засновниками товариства можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни, крім випадків, передбачених законодавчими актами України. Іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками господарських товариств нарівні з громадянами та юридичними особами України, крім випадків, встановлених законодавчими актами України.

42. Правовий статус засновників і членів фермерських господарств

Фермерське господарство створюється на добровільних засадах. Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку і виявив відповідне бажання, має документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» засновниками можуть бути один або декілька громадян України які є родичами. З приводу необхідності для фізичних осіб, які претендують на членство у фермерському господарстві, мати громадянство України, то слід погодитися із В.Ю. Уркевичем, який зазначає, що якщо фермерське господарство створюється однією особою або кількома членами сім'ї, то всі вони повинні мати громадянство України (відповідно до ст. 3 Закону України «Про фермерське господарство»); якщо ж членство набувається вже після його створення й державної реєстрації, то особі, яка претендує на членство в ньому, мати громадянство України не обов'язково.

Обов'язковим є набуття засновником фермерського господарства прав на земельну ділянку у власність або у користування. У власність земельні ділянки для ведення фермерського можуть набуватися безоплатно шляхом приватизації та виділення земельної частки (паю) в натурі відповідно до ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство». При створенні фермерського господарства земельна ділянка оформлюється на фізичну особу - засновника. У випадку відмови у наданні ділянки і оскарження відмови до суду позитивне рішення суду є підставою для оформлення землевпорядної документації, реєстрації земельної ділянки у кадастрі та прав на неї у державному реєстрі.



43. Особливості правового статусу засновників і членів колективних сільськогосподарських підприємств

Право засновництва:

В об'єкт.знач. - сукупність норм, які визначають коло осіб, які можуть засновувати КСП, їх права, обов'язки

В суб'єкт.знач. - сукупність норм, які визначають здатність та можливість певної особи виступати засновником КСП

Підприємство створюється за бажанням громадян України (не менше 2) на добровільних засадах на їх загальних зборах. Створення підприємства не обумовлюється будь-якими рішеннями державних, господарських та інших органів. Підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація підприємства проводиться у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Право членства виникає з моменту реєстрації КСП.

Регулюється статутом.

Членство в підприємстві ґрунтується на праві добровільного вступу до членів підприємства і безперешкодного виходу із складу його членів.

Членами підприємства можуть бути: громадяни, які досягли 16-річного віку, визнають і виконують його статут.

Шляхи набуття членства: реорганізація КСП; приватизація майна радгоспів і перетворення в КСП.

Порядок вступу: КСП рекомендує чи приймати чи не приймати особу до КСП, Розгляд заяви на загальних зборах, Винесення рішення по суті

Права і обов'язки:

Право на майновий пай в КСП в результаті розпаювання майна

Право на нарахування частини прибутку

Право відчужити майновий пай

право на пай натурою, грішми або цінними паперами відповідно до розміру та структури пайового фонду або в іншій, за згодою сторін, формі у разі виходу з підприємства право набути право на земельну частку пай

Укладати договори оренди земельних часток паїв

Право на безпечні і нешкідливі умови праці

На зарплату не нижче соціального мінімуму, відпочинок

На інформацію про діяльність підприємства

Брати участь в управлінні справами КСП

Обов'язок виконувати рішення органів управління

Припинення членства: Припинення КСП як ю.о., Добровільний вихід, Виключення зі складу КСП у порядку передб.статутом, Смерть ф.о. / ліквідація ю.о., які були членами КСП (127)

44. Правовий статус засновників і членів сільськогосподарського кооперативу

Кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах. Рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами. Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи.

Державна реєстрація кооперативу здійснюється в порядку, передбаченому для державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності. Кооператив вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації.

Засновники:

- Виробничий кооператив - Громадяни України, які є с\г товаровиробниками (фізична особа незалежно від форми власності та господарювання, в якої валовий доход, отриманий від операцій з реалізації с/г продукції власного виробництва та продуктів її переробки, за наявності с\г угідь та/або поголів'я с/г тварин у власності, користуванні, в тому числі й на умовах оренди, за попередній звітний рік перевищує 75 відсотків загальної суми валового доходу.

- Обслуговуючий кооператив - Громадяни України, або юридичні особи України (мінімум 3 особи), обов. трудова участь

Члени:

- Виробничий кооператив - Тільки ф.о., незалежно від громадянства, які досягли 16 р., визнають статут і дотримуються його вимог, користуються послугами, формують фонди та беруть участь у трудовій діяльності кооперативу

ОК - Як фізичні, так і юридичні особи, які визнають статут і дотримуються його вимог, користуються послугами, формують фонди та беруть участь у господарській діяльності кооперативу, не перебувають у відносинах членства з іншими кооперативами такого ж напряму діяльності

Види членства:

- дійсне: Роблять вступний і пайовий внесок, Обов'язкова трудова участь, Право на повернення майнового паю після задоволення вимог кредиторів, Отримують виплати на паї та кооперативні виплати, Право вирішального голосу на загальних зборах.

- асоційоване: Вносять лише пайовий внесок, Не обов'язкова трудова участь, Переважне право на повернення майнового паю при припиненні кооперативу, Лише виплати на паї, Право дорадчого голосу на зборах.

Шляхи набуття членства:

· В процесі створення підприємства

· В процесі вступу до підпр.

Порядок вступу: Подання письмової заяви на ім'я голови до правління, Розгляд заяви правлінням, яке приймає рішення по суті

Схвалення загальними зборами позитивного рішення правління, якщо не схвалюють - членство припиняється.

Юридичними ознаками сільськогосподарських підприємств кооперативного типу, які дають можливість відрізнити їх від інших суб'єктів господарювання, є те, що вони створюються на умовах членства, їх створення не обумовлюється якимось спеціальним дозволом державних органів. Вони організуються виключно на добровільних засадах в явочно-реєстраційному порядку. Тобто всі вони створюються на єдиних спільних принципах і правилах ведення кооперативного господарства.

При цьому сільськогосподарський кооператив є класичною формою підприємств кооперативного типу.

У Законі України «Про сільськогосподарську кооперацію» відображені основні положення права членства та правовий статус членів сільськогосподарських кооперативів.

Право членства в сільськогосподарських підприємствах кооперативного типу - це сукупність (система) правових норм (правил) стосовно реалізації конституційного права громадян стати їх членом, порядку і умов вступу та виходу з їх складу, визначення і реалізації їх правомочностей як поєднання членських прав та обов'язків про припинення членства в цих утвореннях.

Право членства в підприємствах кооперативного типу є добровільним, тобто ніхто не може примусити громадянина стати його членом, а також індивідуальним, особистим і не може передаватись іншій особі.

Членами сільськогосподарських кооперативних утворень можуть бути як дієздатні фізичні особи, які досягли 16-річного віку, так і юридичні, які зробили вступний і пайовий внески в розмірах, визначених статутом кооперативного утворення, визнають його принципи і цілі, дотримуються вимог цього статуту і мають право ухвального голосу.

Громадянин, який бажає стати членом сільськогосподарського кооперативного підприємства, своє волевиявлення висловлює шляхом подання заяви. Рішення правління (голови) сільськогосподарського кооперативного підприємства (щодо поданої заяви) підлягає схваленню загальними зборами. Порядок прийняття такого рішення та його схвалення визначається статутом цього утворення.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» в сільськогосподарських кооперативах усіх видів допускається асоційоване членство. Асоційовані члени мають право дорадчого голосу, а також на отримання частки доходу на свій пай.

Члени сільськогосподарських кооперативних підприємств можуть переоформити членство в них на асоційоване членство в порядку, визначеному статутами цих підприємств.

У разі ліквідації сільськогосподарського кооперативного підприємства його асоційовані члени мають першочергове право на отримання свого майнового внеску та відповідних часток доходу і повернення їх земельних ділянок у натурі (на місцевості).

Жодних обмежень для фізичних осіб, які досягли 16-річного віку і виявили бажання брати участь у діяльності сільськогосподарського підприємства (кооперативу), Закон «Про сільськогосподарську кооперацію», як і інше законодавство, не встановлює.

Обов'язковою умовою членства, в основному у виробничих кооперативних сільськогосподарських підприємствах, є участь їх членів у діяльності цих підприємств особистою працею, цим вони відрізняються від корпоративних утворень, діяльність яких базується на об'єднанні капіталів.

З моменту набуття членства виникають права та обов'язки членів сільськогосподарських кооперативних підприємств, урегульовані нормами кооперативного права та локальними нормативними актами конкретних кооперативних товаровиробників.

Ці права, обов'язки і законні інтереси у своїй сукупності і обсязі, системно упорядковані, гарантовані державою і охоронювані законом, визначають правове положення членів кооперативних підприємств, тобто становлять їх правовий статус.

Відповідно до чинного законодавства основними правами членів сільськогосподарських кооперативних підприємств є: участь в управлінні справами цих підприємств; право обирати і бути обраним в органи управління. У разі, коли членом цих підприємств є юридична особа, ці права реалізуються їх повноважним представником. Члени кооперативних підприємств мають право користуватись їх послугами та пільгами; одержувати виплати - частини доходу цих підприємств, що підлягає розподілу між його членами; одержувати частки доходу на пай (додатковий пай); одержувати пай у разі виходу з кооперативного підприємства в порядку і терміни, визначені статутом підприємства.

Члени виробничих кооперативних підприємств наділяються також: правом на отримання роботи за покликанням, професією, родом занять і освітою з урахуванням потреб підприємства; право на відпочинок; на соціальне страхування і забезпечення і т. ін.

Основними обов'язками членів сільськогосподарських кооперативних підприємств є: дотримання статуту й інших локальних актів; виконання рішень, вказівок і розпоряджень вищих органів управління, а також розпоряджень керівників підрозділів і спеціалістів; сумлінно працювати в підприємстві, додержувати трудової та технологічної дисципліни.

Управління діяльністю сільськогосподарських підприємств кооперативного типу здійснюється на засадах самоврядування, широкої демократії і активної участі їх членів за принципом «один член - один голос». Це, безумовно, свідчить про те, що всі члени цих підприємств (фізичні і юридичні особи) мають рівні права та обов'язки.

Рішення про прийняття особи в члени кооперативу, як справедливо зазначає В.І. Семчик, є актом правозастосування і являє собою юридичний факт, що приводить до виникнення кооперативних правовідносин у системі відповідної кооперації, таких як Всеукраїнського об'єднання кооперативів чи споживчих товариств і спілок. Це правило поширюється на всі сільськогосподарські кооперативні підприємства.

Статут, як локальний акт, кожного сільськогосподарського підприємства кооперативного типу містить норми прямої дії, які породжують суб'єктивні права та юридичні обов'язки з питань членства і діяльності цих підприємств рівною мірою для всіх їх членів.

Саме на основі членства і дії статутів (складного юридичного факту) всередині сільськогосподарських підприємств утворюються різноманітні організаційно-правові, управлінські, трудові, майнові соціальні та інші правовідносини між підприємствами, їхніми структурними підрозділами та членами цих підприємств, не виходячи за їх межі. Саме тому ці правовідносини є внутрішніми (внутрішньокооперативними).

Правовідносини членства характеризуються правомочностями їх суб'єктів щодо порядку вступу до сільськогосподарського кооперативного підприємства та виходу з нього, правом члена брати участь в управлінні підприємством, обирати та бути обраним до органів самоврядування іт. ін. Трудові правовідносини складаються усередині підприємства з приводу організації, дисципліни, оплати праці, а також дисциплінарної і матеріальної відповідальності членів цього підприємства, охорони праці і здоров'я і т. ін.

Серед внутрішньокооперативних правовідносин чільне місце посідають майнові правовідносини. Вони складаються між відповідними органами управління сільськогосподарських підприємств кооперативного типу і його членами, а також кооперативних виплат, користування кооперативним майном, розподілом доходів, одержанням пайових внесків.

45. Конституційні та законодавчі основи правового регулювання внутрішніх майнових відносин у особистих селянських господарствах

Відповідно до ЗУ «Про особисте селянське господарство» від 15.05.2003 - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробнитва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізаціїї її надлишків та надання послгу з використанням майна особистого селянського господарсьва, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Як зазначає професор В. В. Янчук, сучасному особистому селянському господарству притаманні такі ознаки: по-перше, це -- форма виробництва, яка ґрунтується на рівноправних формах власності на землю, на приватній власності громадян, а також на їхній особистій праці та праці членів їхніх сімей, тобто має виключно трудовий характер; по-друге, це -- сукупність майна, що має вартісне вираження, ціну й належить громадянам на праві спільної сумісної власності; по-третє, особисте селянське господарство доповнює суспільне виробництво, має щодо нього підсобний характер, є додатковим (а не основним) джерелом прибутків; по-четверте, воно має, в основному, споживчий характер; по-п'яте, його можна на взаємовигідних засадах використовувати для збільшення виробництва товарної маси продуктів харчування та сировини рослинного й тваринного походження.

Члени особистого селянського господарства здійснюють діяльність на свій розсуд і ризик у межах встановленого правового господарського порядку.

Члени особистого селянського господарства діють на свій розсуд і ризик у межах встановленого правового господарського порядку. Діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не належить до підприємницької діяльності.

Основними обов'язками членів особистого селянського господарства є: дотримання вимог земельного законодавства та законодавства про охорону довкілля; забезпечення використання земельної ділянки за цільовим призначенням; підвищення родючості ґрунтів та зберігання інших корисних властивостей землі; не порушення прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримання правил добросусідства та обмежень, пов'язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; своєчасна сплата земельного податку або орендної плати; дотримання чинних нормативів щодо якості продукції, санітарних, екологічних та інших вимог законодавства; надання сільським, селищним, міським радам відповідних даних щодо його обліку. Закон не містить вичерпного переліку прав і обов'язків членів особистого селянського господарства.

Члени особистих селянських господарств підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню та пенсійному забезпеченню. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування, пенсійне забезпечення та сплата збору до Пенсійного фонду України, а також надання соціальної допомоги членам особистого селянського господарства здійснюється в порядку, встановленому чинним законодавством.

Особисті селянські господарства підлягають обліку, який здійснюється сільськими, селищними, міськими радами за місцем розташування земельної ділянки в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади з питань статистики.

Таким чином, діяьність особистих селянських господарств має на меті забезпечення власних потреб мешканців сіл та селищ у продуктах харчування та праці на землі без створення бридичної особи.

Особисті селянські господарства не є суб'єктами аграрної підприємницької діяльності, а відповідна форма діяльності є способгом організації праці на селі з обов'язковим використанням земельної ділянки, наданої у власність або передано в оренду. Вони не підлягають державній реєстрації, але відповідно до ст.4 підлягають обліку в сільських, селищних радах за місцем розташування земельної ділянки.

...