Принципи аграрного права України

З метою правового і організаційно-методичного забезпечення реалізації приватизації радгоспів Мінсільагропромом, Держхарчопромом, Фондом державного майна, Мінекономіки і Мінюстом України 27 січня 1994 р. затверджено Положення про порядок перетворення радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств і організацій у колективні сільськогосподарські підприємства. В порядку, передбаченому цим Положенням, працівникам підприємства, що приватизується, та прирівняним до них особам безоплатно передається частка державного майна, розмір якої визначається як добуток вартості майна, що припадає на одного члена колективного сільськогосподарського підприємства по області (Автономній Республіці Крим), і кількості працівників підприємства, що приватизується, та прирівняних до них осіб. Решта державного майна понад зазначену вище частку приватизується за приватизаційні майнові сертифікати. Право на першочергове придбання цього майна мають працівники цього підприємства та прирівняні до них особи.

Якщо після використання працівниками радгоспу чи іншого державного сільськогосподарського підприємства, що приватизується, права на придбання державного майна за приватизаційні майнові сертифікати залишається не викупленою частка майна, орган приватизації за згодою загальних зборів (зборів уповноважених) передає їм залишки майна для придбання за власні кошти на виплату до 5 років (без нарахування відсотків, але з урахуванням зміни цін на момент викупу майна). У разі відсутності такої згоди орган приватизації приймає рішення про перетворення цього підприємства у відкрите акціонерне товариство в зазначеному вище порядку. При цьому право на придбання майна на пільгових умовах за приватизаційні майнові сертифікати, крім членів трудового колективу та прирівняних до них осіб, мають члени сімей трудового колективу даного підприємства, які проживають разом із ними, та особи, зайняті в соціальній сфері на селі. Не реалізоване за майнові сертифікати майно приватизується на загальних підставах відповідно до законодавства України.

Приватизація майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, створених на базі колгоспів без викупу державою їх майна, які за період своєї діяльності не одержували бюджетних коштів для придбання основних фондів та будівництва, здійснюється через перетворення їх за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) у колективні сільськогосподарські підприємства або у відкриті акціонерні товариства з наступною безоплатною передачею майна працівникам підприємств-засновників.

Приватизація майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, що були створені на базі міжгосподарських підприємств, заснованих колгоспами і радгоспами, які за період своєї діяльності не одержували бюджетних коштів для придбання основних фондів та будівництва, здійснюється перетворенням у відкриті акціонерні товариства з наступною безоплатною передачею акцій цих товариств засновникам міжгосподарського підприємства.

У разі використання коштів на зазначені цілі, в тому числі у випадках, передбачених п. 7, створена за їх рахунок частка майна приватизується на умовах і в порядку, передбачених загальними правилами приватизації радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, що викладені вище.

4. Реалізація законодавства про приватизацію державного майна вимагає відповідного організаційно-правового врегулювання. З цією метою Фонд державного майна України прийняв 8 грудня 1997 р. в новій редакції Положення про порядок приватизації майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також заснованих на їх базі орендних підприємств. Як зазначено в цьому Положенні, об'єктом приватизації є майно радгоспів як цілісних майнових комплексів. Об'єктом приватизації орендних підприємств, створених на базі радгоспів, є майно цілісних майнових комплексів цих радгоспів. Приватизація майна радгоспів здійснюється шляхом перетворення їх у колективні сільськогосподарські підприємства, або у відкриті акціонерні товариства за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених). При цьому таке колективне сільськогосподарське підприємство або відкрите акціонерне товариство є правонаступником майнових прав та зобов'язань радгоспу, що приватизується.

Орган приватизації приступає до здійснення приватизації на підставі відповідної заяви радгоспу. Цей орган протягом ЗО днів з дня прийняття рішення про приватизацію радгоспу, створює комісію з приватизації підприємства. До складу комісії з приватизації входять за принципом однакового представництва, представники трудового колективу радгоспу, що приватизується (в тому числі і від представницького органу трудового колективу -- профспілкового комітету або іншого уповноваженого ним органу), покупці, які подали заяву на приватизацію; представники місцевих рад, фінансових органів, державного органу приватизації, антимонопольного комітету України або його територіального відділення та відповідного органу, уповноваженого управляти державним майном. За рішенням комісії до її роботи можуть залучатися представники землевпорядного та інших державних органів, експерти, консультанти та інші спеціалісти, яким на засіданнях комісії з приватизації надається право дорадчого голосу. Головою комісії призначається представник органу приватизації або уповноважена ним особа.

Повідомлення про прийняте комісією рішення щодо приватизації цього радгоспу розглядається загальними зборами (зборами уповноважених). Вони приймають рішення про вибір способу приватизації, в разі, якщо колектив згідно з чинним законодавством України має право такого вибору. Рішення загальних зборів (зборів уповноважених) посилається до відповідного органу приватизації.

Приватизація майна радгоспу проводиться з урахуванням волевиявлення трудового колективу радгоспу відповідно до рішення його загальних зборів або зборів уповноважених. Орган приватизації на підставі рішення загальних зборів (зборів уповноважених) приймає рішення про організаційно-правову форму реорганізації -- колективне сільськогосподарське підприємство або відкрите акціонерне товариство. У разі перетворення радгоспу у колективне сільськогосподарське підприємство відповідно до рішення загальних зборів (зборів уповноважених), орган приватизації укладає з колективним сільськогосподарським підприємством, створеним працівниками радгоспу та прирівняними до них особами, договір про безоплатну передачу майна або договір купівлі-продажу.

5. Договір безоплатної передачі майна укладається відповідно до статей 6, 8 Закону України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі", які визначають частку державного майна, що підлягає приватизації в тому числі з урахуванням особливостей, визначених ст. 10 цього Закону, якщо, наприклад, частка державного майна перевищує вартість майна радгоспу, що підлягає приватизації,

згідно з актом оцінки вартості цілісного майнового комплексу, то укладається договір безоплатної передачі майна.

У договорі про безоплатну передачу державного майна зазначається частка державного майна, що передається безоплатно для подальшого розподілу серед працівників радгоспу та прирівняних до них осіб, відповідно до рішення загальних зборів (зборів уповноважених).

По іншому визначається обсяг майна, що приватизується за договором купівлі-продажу державного майна. У цьому договорі визначається:

-- частка державного майна, що передається безоплатно для подальшого розподілу серед працівників радгоспу та прирівняних до них осіб, відповідно до рішення загальних зборів (зборів уповноважених);

-- частка державного майна, що передається на виплату строком на 5 років за власні кошти, в тому числі компенсаційні сертифікати, у разі, якщо зазначена частка залишилася після безоплатного передання державного майна та придбання частки державного майна за приватизаційно-майнові сертифікати.

Прийнявши рішення про перетворення радгоспу у відкрите акціонерне товариство (ВАТ) орган приватизації:

-- у 10-денний термін з дня затвердження плану приватизації радгоспу затверджує Статут відкритого акціонерного товариства -- після державної реєстрації відкритого акціонерного товариства, а також реєстрації випуску акцій та інформації про їх випуск, здійснює розміщення акцій.

У приватизованому радгоспі розміщення акцій здійснюється таким чином: по-перше, укладається договір про безоплатну передачу акцій працівникам радгоспу та прирівняним до них особам;

-- по-друге, здійснюється пільговий продаж акцій працівникам радгоспу та прирівняним до них особам за приватизаційні майнові сертифікати, у разі, якщо залишилися акції після проведення безоплатної передачі. Право на придбання акцій на пільгових умовах належить також членам сімей працівників радгоспу, які проживають разом з ними, особам, які зайняті у соціальній сфері на селі, а також спеціалістам ветеринарної медицини. Список зазначених осіб засвідчується відповідним органом місцевого самоврядування.

Як зазначається в п. 7 Положення, розмір частки державного майна (акцій), що передається безоплатно, визначається як добуток вартості майна, що припадає на одного члена колективного сільськогосподарського підприємства по області (Автономній Республіці Крим), і наявної кількості працівників радгоспу, що приватизується, та прирівняних до них осіб на дату оцінки майна. Платежі за майно (акції), яке приватизується, здійснюються за приватизаційні майнові сертифікати, а у разі складання договору купівлі-продажу майна (акцій) на виплату строком до 5 років, також власними коштами, в тому числі компенсаційними сертифікатами. Компенсаційні сертифікати використовуються як засіб платежу протягом терміну їх обігу, відповідно до законодавства України.

Цим Положенням врегульовано й інші питання, які потребують вирішення в процесі приватизації майна радгоспів.

55. Правовий режим майна фермерських господарств

До майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть належати: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція вироблена господарством внаслідок господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, право користуватися землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які члени господарства передають до його складеного капіталу.

Майно фермерського господарства належить йому на праві власності.

Фермерське господарство має право здійснювати відчуження та набуття майна на підставі цивільно-правових угод. Порядок володіння, користування і розпорядження майном фермерського господарства здійснюється відповідно до його Статуту, якщо інше не передбачене угодою між членами господарства та законом.

Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства в разі ліквідації або припинення членства в господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначається Статутом господарства.

Майнові спори між фермерським господарством та його членами вирішуються судом.

Фермерське господарство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах майна, яке є власністю фермерського господарства.

Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин У., який досяг 18-річного віку, виявив відповідне бажання, має документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, і витримав професійний відбір. Першочергове право на створення такого господарства надається громадянам, які проживають в сільській місцевості, мають відповідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві.

Фермерське господарство створюється виключно на добровільних засадах. Конкурсний відбір осіб, які виявили бажання створити таке господарство, здійснює районна (міська) професійна комісія з питань створення фермерських господарств, склад якої формує і затверджує районна (міська).

Висновок професійної комісії з- питань створення фермерських господарств про наявність у громадянина достатнього досвіду роботи у сільському господарстві або потрібної сільгосп. кваліфікації є умовою для державної реєстрації фермерського господарства і надання (передачі) громадянину у власність або оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства із земель державної і комунальної власності відповідно до чинного ЗК.

Фермерське господарство піддягає державній реєстрації у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній, районних міст Києва і Севастополя державних адміністраціях за місцем проживання особи або місцезнаходженням земельної ділянки.

Для реєстрації фермерського господарства до органу державної реєстрації подаються: установчі документи (засновницький договір про створення господарства та його Статут. Підписи громадян на установчих документах про створення фермерського господарства посвідчуються нотаріусом); реєстраційна картка встановленого зразка, яка є заявою про державну реєстрацію фермерського господарства; копія документа, що засвідчує наявність у громадянина на праві власності чи оренди земельної ділянки сільгосп. призначення; документ, що посвідчує внесення плати за державну реєстрацію фермерського господарства.

Державна реєстрація фермерського господарства здійснюється за наявності всіх потрібних документів протягом не більше 5 робочих днів.

56. Правовий режим майна сільськогосподарських кооперативів

Правовою основою функціонування сільськогосподарських кооперативів в Україні є закони У. від 17 липня 1997 р. "Про сільськогосподарську кооперацію"1 та від 10 липня 2003 р. "Про кооперацію" Дане в Законі У. "Про сільськогосподарську кооперацію" визначення поняття сільгосп. кооперативу як юридичної особи, утвореної фізичними та/або юр. особами, що є сільськогосподарськими товаровиробниками на засадах добровільного членства та об'єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності в сільському господарстві та обслуговування переважно членів кооперативу, не вповні вказує на специфіку саме сільгосп. кооперативу.

До специфічних ознак (критеріїв) сільськогосподарських кооперативів належать:

1) ведення сільгосп. діяльності (з використанням
земельної ділянки сільгосп. призначення як основного засобу вироб.) або обслуговування її потреб;

2) розташування, як правило, у сільській місцевості.

Ці ознаки мають бути головними ознаками сільськогосподарських кооперативів.

За мірою концентрації сільгосп. вироб. кооперативи можна поділити на універсальні й спеціалізовані. Універсальні кооперативи в сільському господарстві історично були першими і об'єднували як функції постачально-збутові, так і кредитні та виробничі, тобто весь спектр завдань щодо здійснення і обслуговування сільгосп. вироб..

До основних ознак виробничого сільгосп. кооперативу належать такі:

засновниками і членами виробничого сільгосп. кооперативу можуть бути тільки фіз. особи;

обов'язковою є трудова участь членів у діяльності виробничого кооперативу;

змістом його діяльності є спільне вироб. продукції сільського, а також рибного й лісового господарства;

це -- одна із організаційних форм підприємництва, метою якого є отримання доходу.

Обслуговуючим сільськогосподарським кооперативам властиві такі ознаки:

1)їх членами можуть бути як фіз., так і юр. особи;

2)основним змістом їх діяльності є обслуговування потреб сіль-
ськогосподарського вироб., переважно -- членів кооперативу;

3)обов'язковою є участь членів у господарській діяльності коо-
перативу;

4)вони не ставлять за мету отримання прибутку.

Залежно від виду діяльності кооперативи поділяються на: переробні, заготівельно-збутові, постачальницькі, сервісні та ін.

До переробних належать кооперативи, які займаються переробкою сільгосп. сировини (вироб. хлібобулочних, макаронних виробів, овочевих, плодово-ягідних, м'ясних, молочних, рибних продуктів, виробів і напівфабрикатів із льону, коноплі, лісо- й пиломатеріалів та ін.).

Заготівельно-збутові кооперативи здійснюють заготівлю, зберігання, передпродажну обробку, продаж продукції, надають тощо

Постачальницькі кооперативи створюються з метою закупівлі та постачання засобів вироб., матеріально-технічних ресурсів, потрібних для виготовлення сільгосп. продукції та продуктів її переробки; підготовки сировини і матеріалів та постачання їх сільськогосподарським товаровиробникам.

Сервісні кооперативи здійснюють технологічні, транспортні, меліоративні, ремонтні, будівельні, еколого-відновні роботи, ветеринарне обслуговування тварин і племінну роботу; займаються телефонізацією, газифікацією, електрифікацією в сільській місцевості; надають медичні, побутові, санаторно-курортні, науково-консультаційні послуги, послуги з ведення бухгалтерського обліку, аудиту та ін.

Запропонований в Законі перелік обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів не є вичерпним.

За Зак. У. "Про власність" і ГК кооперативи є суб'єктами права колективної власності, що дає можливість розвиватися різним формам господарювання, основою яких є власність колективу на засоби вироб., вироблену продукцію, одержані прибутки тощо.

Особливість колективної власності полягає в тому, що вона належить кожному кооперативу як окремому власнику. Суб'єктом права власності є не кожен член кооперативу зокрема, а кооператив в цілому як юр. особа. Сьогодні, коли в основному завершено паювання майна колективних агроформувань, колективна власність значною мірою набуває характеру спільної сумісної чи спільної часткової.

Кооперативна відзначається тим, що її об'єктом можуть бути грошові та майнові внески членів кооперативу.

Кооператив є власником будівель, споруд, грошей, майнових внесків його членів, виготовленої ним продукції, доходів, одержаних від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу, а також майна, придбаного на підставах, не заборонених законом.

Володіння, користування та розпорядження майном кооперативу здійснюють органи управління кооперативу відповідно до своєї компетенції, визначеної статутом кооперативу.

Кошти і майно кооперативу потрібні кооперативу для того, щоб:

1. покривати витрати щодо організації кооперативу;

2. забезпечувати основні фонди;

3. покривати поточні витрати;

4. створювати резервний фонд;

5. оплачувати працю, кооперативні виплати, виплати на паї;

6. задовольняти інші потреби.

Перша необхідність в коштах виникає ще до того, як кооператив почне реально функціонувати, тобто на організаційному етапі, наприклад, для оплати послуг економістів та юристів при розробленні техніко-економічного обґрунтування діяльності кооперативу, проектів юридичних документів.

Джерелами формування власних коштів кооперативу є:

1) пайові внески членів кооперативу (грошові та майнові);

1. доходи, які кооператив отримує від власної діяльності (реалізації продукції, надання послуг та ін.);

2. доходи, які кооператив отримує від розміщення своїх коштів у банках;

3. доходи від продажу акцій, інших цінних паперів.

4. кошти, що надходять від створених кооперативом підприємств, організацій;

5. майно, добровільно передане кооперативу його членами;

6. інші надходження, не заборонені законом.

Названі джерела формування власних коштів, а також банківські кредити, які є основним і практично єдиним джерелом формування позичкових коштів, у сукупності становлять джерела формування майна кооперативу.



57. Правовий режим майна сільськогосподарських підприємств корпоративного типу

Особливості управління сільськогосподарських підприємств корпоративного типу випливають із того, що кількість учасників цих утворень може становити декілька тисяч.

Учасники господарських товариств мають право брати участь в управлінні справами підприємства, але ступінь їх впливу на прийняття рішення залежить від розміру (долі) вкладу того чи іншого учасника в майно товариства.

Загальні засади управління сільськогосподарськими підприємствами корпоративного типу закріплені в законі України «Про господарські товариства», а особливості окремих господарських товариств -- у локальних нормативних актах -- установчих документах: положенні про загальні збори акціонерів, регламенті проведення загальних зборів, положеннях про правління, про ревізійну комісію тощо.

У господарських товариствах ( акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю) зазначеним законом передбачена система органів управління. Вищим органом управління є загальні збори акціонерів або збори учасників. До компетенції вищого органу належать:

- визначення основних напрямків розвитку товариства;

-- внесення змін та доповнень до установчих документів товариства;

-- формування органів управління товариства;

- прийняття та затвердження локальних нормативних актів;

- прийняття рішення про ліквідацію товариства та створення ліквідаційної комісії;

- вирішення інших важливих питань.

Загальні збори акціонерів або збори учасників формують виконавчий орган товариства. Таким органом може бути правління акціонерного товариства на чолі з головою правління; дирекція на чолі з генеральним директором; директор як одноособовий орган.

Частина сільськогосподарських товариств має у своєму складі майно держави. Державні корпоративні права -- це акції, частки у статутному фонді господарських товариств, які належать державі.

Такі компанії є вже недержавними, але держава через уповноважені органи має право брати участь в управлінні їх діяльністю, вирішувати найбільш важливі питання їх функціонування.

У разі володіння державою контрольним пакетом акцій тих чи інших сільськогосподарських підприємств можна говорити про повний контроль з боку держави за діяльністю такого товариства. (10)

58. Правовий режим майна міжгосподарських підприємств (об'єднань) у сільському господарстві

Відповідно до ст. 118 ГК - об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової тв іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Об'єднання підприємств утворюються підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів, які відповідно до ГК та інших законів мають право утворювати об'єднання підприємств. В об'єднання підприємств можуть входити підприємства утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в об'єднання підприємств, утворені на території інших держав.

Об'єднання підприємств утворюються на невизначений строк або як тимчасові об'єднання, вони є юридичною особою.

Відповідно до ст. 119 ГК - залежно від порядку заснування об'єднання підприємств можуть утворюватись як господарські об'єднння або як державні чи комунальні господарські об'єднання.

Правовий режим майна об'єднань у СГ визгачається ГК та статутними документами.

Учасники об'єднання підприємств можуть вносити на умовах і в порядку, передбаченому його установчими документами цільові, членські, вступні внески. Майно передається об'єднанню його учасниками у господарське відання чи оперативне управління на основі установчого договору чи рішення про утворення об'єднання. Вартість відображається у балансі.

ГО має право утворювати за рішенням його вищого органу унітарні підприємства, філії, представництва, бути учасником інших господарських товариств. Утворені ГО підприємства діють відповідно до ГК, Статутів.

Об'єднання підприємств не відповідає за зобов'язаннями його учасників, а учасники не відповідають за зобов'язаннями об'єднання якщо інше не передбачено установчим договором чи статутом об'єднання. (ст. 123 ГК)

59. Конституційні та законодавчі основи правового регулювання господарської діяльності у сфері виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції

Виробничо-господарська діяльність в АПК не може функціонувати належним чином без відповідного її правового регулювання. Оскільки аграрне право є комплексною галуззю, то для неї характерним є те, що в правовому регулюванні аграрних відносин застосовуються норми цивільного, земельного, екологічного, адміністративного, трудового та інших основних галузей права. Норми основних галузей права, що регулюють аграрні відносини, в тому числі і виробничо-господарські, розглядаються як норми з «подвійною пропискою».

За наявності таких правових норм, які відносяться одночасно і до основної, і до комплексної галузі права, і склада-ється одна із особливостей правового регулювання господарських відносин в сільському господарстві.

Правове регулювання господарської діяльності сільськогосподарських товаровиробників здійснюється за допомогою правових норм як загальних, так і спеціальних законів та підзаконних актів. Так, відповідно до законів України «Про пріоритетність соціального розвитку агропромислового комплексу в народному господарстві», «Про господарські товариства», «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про фермерське господарство» та інших, сільськогосподарські підприємства самостійно визначають напрямки і структуру сільськогосподарської діяльності, займатись будь-якою підприємницькою діяльністю, не забороненою законом. Спеціальними нормативними актами, такими як закони України «Про охорону прав на сорти рослин» (ВВР.-- 1993.-- № 21.-- Ст 218); «Про карантин рослин»); «Про племінну справу у тваринництві» від 21.12.1999 р. Про насіння та садивний матеріал» від 26.12.2002 р. (ВВР-- 2003-- Лі 13-- Ст. 92), та іншими нормативними актами визначені спеціальні суб'єкти сільськогосподарської діяльності, їх правомочності та основні вимоги до них.

Виробничо-господарська діяльність товаровиробників АПК визначається також на рівні урядових та локальних нормативно-правових актів.

Окремими видами діяльності сільськогосподарські товаровиробники (підприємці) мають право займатись лише при наявності особливого дозволу (ліцензії). Видача ліцензії регулюється спеціальним законодавством, наприклад, Законом України від 01.05.2000 р. «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».В нормах права, розрахованих на регулювання виробничо-господарської діяльності, знайшов закріплення принцип невтручання державних і інших органів у таку діяльність сільськогосподарських підприємств.

Виробничо-господарською діяльністю сільськогосподарських товаровиробників є сільськогосподарська діяльність, спрямована на виготовлення та реалізацію сільськогосподарської продукції, а також виконання робіт і надання послуг сільськогосподарського призначення.

Основним показником ефективності діяльності аграрних підпри-ємств є рентабельність, завдяки чому визначається ступінь прибутковості підприємства. Рентабельність -- це показник, який характеризує співвідношення між прибутками та затратами. Рентабельність комплексно відображає ступінь ефективності використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів. Рентабельність характеризує рівень віддачі активів і ступінь використання капіталу в процесі аграрного виробництва. Коефіцієнти рентабельності -- це система показників, які характеризують здатність підприємства створювати необхідний при-буток у процесі свої господарської діяльності. Залежно від мети діяльності аграрного підприємства розрізняють: 1) рентабельність продукції -- характеризує вигідність виробництва продукції, яка випускається або реалізується підприємством; цей показник використовується при внутрішньогосподарських аналітичних розрахунках, при контролі прибутковості, при впровадженні нових видів продукції; 2) загальний рівень рентабельності (виробництва) -- показник, що характеризує прибутковість підприємства щодо всіх ресурсів, які є в розпорядженні підприємства. Такий рівень рентабельності показує, скільки прибутку припадає на 1 грн вкладеного капіталу; 3) рентабельність виробничих фондів, що є рентабельністю виробництва.

60. Правові форми здійснення господарської діяльності у сфері виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції

Господарська діяльність аграрних товаровиробників формується на планових засадах. Необхідність планового ведення виробництва є загальною потребою всього господарського сектора.

Належним чином розроблені плани є правовою базою усього ведення сільськогосподарського виробництва. Основу для планування «становлять державні контракти, які виробник бере до виконання, укладені договори з іншими контрагентами. Виробничі плани повинні передбачати максимальне одержання продукції високої якості при найменших затратах праці і засобів виробництва. Чинне законодавство не містить регламентації складання і прийняття робочих планів.

Підприємства самостійно розробляють форми відповідних планів і вирішують всі питання, пов'язані з їх підготовкою і розробкою. Загальним для цих планів є те, шщ в них уточнюються, конкретизуються і деталізуються положення річних планів господарства і його виробничих підрозділів безпосередньо до кожного виду роботи, особливостей господарського року, забезпеченості господарства на поточний момент технікою, кадрами тощо. Вони допомагають швидко і чітко реагувати на зміни умов господарювання. У зазначених планах відображується конкретна розстановка кадрів і техніки під час виконання відповідної роботи, черговість робіт і термін їх виконання, визначаються особи, відповідальні за виконання. Завдання робочих планів доводяться до кожного конкретного виконавця роботи. Робочі плани розробляються правлінням кооперативу, керівником сільськогосподарського підприємства із залученням керівників структурних підрозділів. Своєрідною формою оперативного планування є плани-наряди, які доводяться в усній формі. На основі одержаного наряду керівник підрозділу дає конкретні завдання працівникам, організовує розстановку людей і техніки. Підрозділи характеризуються чітко вираженими організаційною єдністю та стабільністю. Виявляється це в юридичному затвердженні у складі підрозділу окремих працівників, у закріпленні за ним земельних ділянок, техніки та інших засобів виробництва, у системі органів і посадових осіб, які організовують управління.

Господарська діяльність аграрних товаровиробників буде ефективною за умови їх стабільного фінансового становища. Фінансова діяльність підприємств спрямована на забезпечення належного функціонування виробництва та соціальної сфери. Кризовий стан економіки та недостатність коштів для фінансування сільського господарства вимагає ширшого залучення інвестицій і дотацій в аграрний комплекс України.

Дуже перспективним є залучення іноземних інвестицій у агропромисловий комплекс України. З метою розвитку цих відносин в Україні був прийнятий Закон «Про режим іноземного інвестування». Але іноземні інвестори не поспішають вкладати кошти в сільське господарство України та переробний комплекс, хоча завважують перспективність такого вкладення. Один із важливих важелів діяльності в АПК становить кредитування. Основними принципами чинного порядку кредитування є строковий і цільовий характер надання кредитів, їх повернення, економічна вигода від користування кредитами.

Ефективне господарювання вимагає широкого використання досягнень науки і техніки. Товаровиробники вправі укладати договори з науково-дослідними установами на розробку наукової продукції або одержання вже готових результатів досліджень з впровадженням їх у виробництво.

61 Правове регулювання відносин у сфері насінництва та розсадництва

Правове регулювання селекційної справи в рослинництві, на відміну від тваринництва, охоплює два різні інститути аграрного права: окремий інститут охорони прав на сорти рослин і окремий інститут правового регулювання насінництва. Важливим законодавчим актом в системі охорони аграрної інтелектуальної власності є ЗУ "Про охорону прав на сорти рослин". Спеціальним відомством, яке оформляє права на сорти рослин та стежить за їх охороною, є Державна служба з охорони прав на сорти рослин. Контроль за дотриманням законодавства про охорону прав на сорти рослин здійснює Державна інспекція з охорони прав на сорти рослин, яка діє на підставі Положення, затвердженого наказом Державної служби з охорони прав на сорти рослин. Державна інспекція з охорони прав на сорти рослин є структурним підрозділом Державної служби з охорони прав на сорти рослин. Закон регулює охорону особистих немайнових і майнових прав на сорт. Особисте немайнове право на сорт підтверджується Державним реєстром сортів рослин, придатних для поширення в Україні, Державним реєстром прав власників сортів рослин, свідоцтвом про авторство на сорт рослин і патентом. Майнове право власника сорту підтверджується Державним реєстром прав власників сортів рослин і патентом. Обсяг правової охорони сорту, на який видано патент, визначається сукупністю ознак, викладених у занесеному до Державного реєстру прав власників сортів рослин описі сорту. Різновидами сорту, на які можна здобувати права, є клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція. Сорт може бути внесеним до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні, якщо він є охороноздатним, придатним для поширення в Україні згідно з вимогами Закону і йому присвоєно назву. Згідно з ЗУ "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", гуртову торгівлю насінням на внутрішньому ринку України здійснюють суб'єкти аграрного права виключно за наявності у них спеціального дозволу , який видається Мінагрополітики, Держкомліскоспом і Держжитлокомунгоспом -- по всій території України або місцевими державними адміністраціями -- на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

62. Правове регулювання внутрішніх і зовнішніх відносин у сфері виробництва та реалізації зерна

Зернова галузь -- пріоритетна в сільському господарстві. Від неї залежить продовольча безпека держави, а від ефективно діючого ринку зерна -- подальший успіх аграрної реформи. Саме тому в Україні сформовано правовий інститут ринку зерна. Юридическая помощь в Одессе.

Важливе місце в системі правового регулювання ринку зерна посідає Закон України від 4 липня 2002 р. «Про зерно та ринок зерна в Україні». Згідно з ним зерном є плоди зернових зернобобових та олійних культур, використовувані для харчових, насіннєвих, кормових і технічних цілей. Суб'єктами ринку зерна Закон визнає: суб'єктів виробництва зерна, суб'єктів зберігання зерна, суб'єктів заставних закупок зерна та проведення інтервенційних операцій, акредитовані біржі, інших суб'єктів підприємницької діяльності, які діють на ринку зерна.

Суб'єктами заставних закупок зерна відповідно до Закону є сільськогосподарські товаровиробники, зернові склади, Державний агент із забезпечення заставних закупок зерна, уповноважені із заставних закупок зерна, суб'єктами інтервенційних операцій -- сільськогосподарські товаровиробники, зернові склади. Згідно із Законом зернові ресурси України складаються із: зерна державного резерву, зерна інтервенційного фонду, не витребуваного заставного державного зерна, зерна державного насіннєвого страхового фонду, регіональних ресурсів зерна, власних ресурсів зерна суб'єктів ринку.

Формування обсягів зерна державного резерву здійснюється укладенням договорів купівлі-продажу на акредитованих біржах. Реалізація зерна державного резерву в разі потреби його поновлення узгоджується з Державним агентом із проведення інтервенційних операцій. Інтервенційні ресурси зерна формуються Державним агентом із проведення Інтервенційних операцій за рахунок коштів Державного бюджету у визначених Кабінетом Міністрів України обсягах шляхом закупок на акредитованих біржах. Інтервенційні ресурси зерна використовуються зазначеним Державним агентом для підтримання цін на зерно та продукти Його переробки на внутрішньому ринку України.

Формування державних ресурсів не витребуваного заставного зерна здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету і кредитів банків Державним агентом із забезпечення заставних закупок зерна. Ці ресурси зерна використовуються Агентом за рішенням Кабінету Міністрів України. Здійснюючі заставні закупки зерна, сільськогосподарські товаровиробники на підставі укладених договорів заставних закупок зерна передають зерно зерновим складам, які приймають його на зберігання згідно з укладеним договорами з Державним агентом із забезпечення заставних закупок зерна або уповноваженим із забез¬печення заставних закупок зерна, а останні протягом 3 банківських днів перераховують сільськогосподарським товаровиробникам плату за нього в повному обсязі за заставною ціною. Зберігання заставного зерна є строковим.

Протягом цього строку сільськогосподарські товаровиробники мають право витребувати заставне зерно. Порядок здійснення заставних операцій із зерном. Порядок залучення кредитів банків для здійснення заставних операцій із зерном і Методика формування заставних цін на зерно затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2003 р. № 164. Приймання заставного зерна на зберігання здійснюється зерновим складом та дорученням Державного агента із забезпечення заставних закупок зерна або на підставі договору між зерновим складом та Державним агентом із забезпечення заставних закупок зерна.

63. Правове регулювання внутрішніх і зовнішніх відносин у сфері виробництва та реалізації цукру

Дані відносини регулюються ЗУ «Про державне регулювання виробництва та реалізації цукру»,

ЗУ «Про встановлення тарифної квоти на ввезення в Україну цукру - сирцю з тростини», 10.11.2006р.,

Постанова КМУ 2.06.2000р. «Про деякі питання державного регулювання виробництва та реалізації цукру»,

Міжнародна угода «Про цукор» 1992 року. Интернет-сообщество людей, которые интересуются муравьями.

Рішення КСУ від 15.04.2004 «Про визначення мінімальної ціни на цукор».

Постанова КМУ «Про регулювання ринку цукру на 2012 рік».

Постанова КМУ від 11 квітня 2012 р. N 290 «Про державне регулювання виробництва цукру та цукрових буряків у період з 1 вересня 2012 р. до 1 вересня 2013 року».

Закон України «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру» від 17.06.1999. Цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади державної політики щодо виробництва, експорту, імпорту, оптової та роздрібної торгівлі цукром.

Закон визначає порядок державного регулювання виробництва цукру та вирощування цукрових буряків.

Роздрібна торгівля цукром може здійснюватися виключно особами, які зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством України.

Для стабільного забезпечення потреб внутрішнього ринку цукром протягом року та недопущення значних сезонних коливань ціни на нього визначаються квартальні та місячні обсяги реалізації цукру.

Захист вітчизняних виробників від імпорту цукру та продуктів з підвищеним вмістом цукру здійснюється відповідно до законодавства України.

Ввезення цукру в Україну фізичними особами здійснюється лише в обсягах, що необхідні для власного споживання, граничні розміри якого визначаються Кабінетом Міністрів України.

Заходи щодо регулювання виробництва і реалізації цукру визначає Кабінет Міністрів України.

Заходи щодо регулювання виробництва і реалізації цукру здійснюють уповноважені Кабінетом Міністрів України органи.

Рішення органів, які за дорученням Кабінету Міністрів України здійснюють заходи щодо регулювання виробництва та реалізації цукру, підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку і є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами підприємницької діяльності.

Обсяги виробництва цукру, що поставляється на внутрішній ринок України, обмежуються квотою «А». Обсяги виробництва цукру, призначеного для поставок за межі України з метою виконання зобов'язань держави за міжнародними договорами, обмежуються квотою «В». Граничні розміри квот «А» та «В» визначаються щорічно Кабінетом Міністрів України. Для стабільного забезпечення потреб внутрішнього ринку цукром протягом року та недопущення значних сезонних коливань ціни на нього визначаються квартальні та місячні обсяги реалізації цукру.

Ввозити цукор в Україну дозволяється фізичним особам лише в обсягах, потрібних для їхнього власного споживання. Виробництво цукру в Україні з імпортної сировини допускається виключно за умови подальшого вивезення готової продукції у повному обсязі за межі України в терміни, передбачені законодавством.

Обсяги закупівлі цукру для задоволення внутрішніх державних потреб, а також для виконання зобов'язань держави за міжнародними договорами визначаються щорічно Кабінетом Міністрів Ук-, раїни. Для задоволення державних потреб цукор закуповують органи (підприємства), уповноважені Кабінетом Міністрів України, за умови попереднього фінансування витрат виробників цукру та цукрових буряків за мінімальними цінами на них. У межах попереднього фінансування зазначених витрат може бути застосовуване державне матеріально-технічне забезпечення виробників цукру та вирощування цукрових буряків.

Закон передбачає встановлення мінімальних цін на цукрові буряки і на цукор. Мінімальна ціна на цукрові буряки, які поставляються для виробництва цукру квот «А» та «В», і мінімальна ціна на цукор квоти «А» визначаються щорічно Кабінетом Міністрів України за пропозиціями Мінагрополітики України з урахуванням базисної цукристості. Мінімальна ціна на цукрові буряки, які поставляються для виробництва цукру квот «А» та «В», і мінімальна ціна на цукор квоти «А» встановлюються щорічно до 1 січня поточного року із застосуванням щомісячних індексів інфляції. Мінімальні ціни на цукор і цукрові буряки встановлюються на рівні, що забезпечує прибутковість виробництва відповідних видів продукції. Порядок визначення мінімальних цін на цукрові буряки та цукор затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 2 червня 2000 р. № 868.

64. Правове регулювання виноградарства та виноробства в Україні

Дані відносини регулюються: ЗУ «Про безпечність та якість харчових продуктів» (Цей Закон регулює відносини між органами виконавчої влади, робниками, продавцями (постачальниками) та споживачами харчових продуктів і визначає правовий порядок забезпечення безпечності та якості харчових продуктів, що виробляються, знаходяться в обігу, імпортуються, експортуються.), ЗУ «Про виноград та виноградне вино» виноградарсько-виноробна галузь -- сукупність підприємств, організацій, науково-дослідницьких закладів, зайнятих у сфері виробництва винограду, виробництва і реалізації виноробної продукції виноградарство -- сукупність організаційних і технологічних прийомів розмноження, культивування і збору винограду виноробство -- сукупність організаційних і технологічних прийомів виготовлення виноробної продукції; Виноград выращивают в Рок-Молдавии виноградники -- промислові насадження винограду для виноробства на площі понад 0,5 гектара;

зона виноградарства - географічна територія України з придатними агроекологічними умовами для розведення культури винограду закон не поширюється на виробників винограду та вина домашнього виробництва для власного споживання.

Виноградні насадження технічних та столових сортів у господарствах усіх форм власності підлягають реєстрації в спеціально уповноваженому центральному органі виконавчої влади з сільського господарства.

Садіння виноградників для виноробства дозволяється лише у виноробних місцевостях із застосуванням районованих сортів винограду відповідно до проекту, який затверджений спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з сільського господарства. Не допускаються до посадки сорти винограду, одержані шляхом міжвидового схрещування (гібриди прямі виробники). Нерайоновані сорти та зазначені гібриди, що є в насадженнях, підлягають заміні протягом 15 років.

Державний перепис виноградників здійснюється не менше одного разу на 10 років.

Виробництво виноробної продукції здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності незалежно від форм власності за наявності в них ліцензії.

Вина і коньяки України виготовляються згідно з правилами виробництва і зберігання тихих вин, правилами виробництва і зберігання ігристих та шампанських вин

Особливість закону встановлення адмін відповідальності та санкцій: За порушення вимог цього Закону щодо опорядження і утримання виноградників, які насаджені за рахунок державного фінансування, виробництва і за фальсифікацію вин, вермутів, коньяків України і бренді посадові особи і громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю в галузі виноградарства та виноробства, несуть дисциплінарну, адміністративну, кримінальну та цивільну відповідальність згідно із законодавством України. До суб'єктів підприємницької діяльності -- юридичних осіб застосовуються фінансові санкції в разі:закладання нових чи ремонту промислових насаджень винограду нерайонованими сортами за рахунок державного фінансування -- штраф у розмірі від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з обов'язковим розкорчуванням цих виноградників і наступним відновленням площ районованими сортами за рахунок юридичної особи. До виконання цієї вимоги припиняється державне фінансування закладання нових виноградників; зрідженості виноградників, насаджених за рахунок державного фінансування, від 10 до 15 відсотків -- штраф у розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, зрідженості від 15 до 20 відсотків -- штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з установленням термінів ліквідації зрідженості, зрідженості понад 20 відсотків -- штраф у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Органами, уповноваженими на це Кабінетом Міністрів України, може бути порушено питання про повне оновлення насаджень за рахунок юридичної особи;порушення правил виробництва виноробної продукції -- штраф у розмірі від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;виготовлення з імпортних виноматеріалів вітчизняних марок вин без зазначення їх походження і місця розливу -- штраф у розмірі від двох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Виручка від незаконної реалізації продукції спрямовується до державного бюджету.

65. Правове забезпечення організації і здійснення племінної справи у сільському господарстві

Тваринництво провідна галузь с/г, основний постачальник повноцінного харчового білка, та сировини для переробної галузі АПК. Відносини регулюються: Зу «Про племінну справу у тваринництві».

племінна справа -- система зоотехнічних, селекційних та організаційно-господарських заходів, спрямованих на поліпшення племінних і продуктивних якостей тварин; Бесполезный сайт.

племінні (генетичні) ресурси -- тварини, сперма, ембріони, яйцеклітини, інкубаційні яйця, які мають племінну (генетичну) цінність;

племінне свідоцтво (сертифікат) -- документ встановленої форми про походження, продуктивність, тип та інші якості тварин, сперми, ембріонів, яйцеклітин, складений на основі даних офіційного обліку продуктивності, імуногенетичного контролю та офіційної класифікації (оцінки) за типом;

Об'єктами племінної справи у тваринництві є велика рогата худоба, свині, вівці, кози, коні, птиця, риба, бджоли, шовкопряди, хутрові звірі, яких розводять з метою одержання від них певної продукції (далі -- тварини).

Суб'єктами племінної справи у тваринництві є: власники племінних (генетичних) ресурсів; підприємства (об'єднання) з племінної справи, селекційні, селекційно-технологічні та селекційно-гібридні центри, іподроми, станції оцінки племінних тварин; підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, та фізичні особи -- суб'єкти підприємницької діяльності, які надають відповідні послуги та беруть участь у створенні та використанні племінних (генетичних) ресурсів; власники неплемінних тварин -- споживачі племінних (генетичних) ресурсів та замовники послуг з племінної справи у тваринництві.

Об'єктами державної реєстрації є племінні тварини та племінні стада.

Державна реєстрація племінних тварин здійснюється шляхом внесення відповідних даних про них до державних книг племінних тварин, а племінних стад -- до Державного племінного реєстру.

Положення про державні книги племінних тварин і Державний племінний реєстр затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до відання якого віднесені питання сільського господарства.

Дані державних книг племінних тварин і Державного племінного реєстру є доступними для заінтересованих осіб.

Власники племінних (генетичних) ресурсів зобов'язані мати племінні свідоцтва (сертифікати), які є документальним підтвердженням якості належних їм племінних тварин, сперми, ембріонів, яйцеклітин.

Племінне свідоцтво (сертифікат) є основою для визначення цінності племінних (генетичних) ресурсів і гарантує певний рівень ефективності їх використання при дотриманні споживачем цих ресурсів вимог, встановлених цим Законом.

Управління племінною справою у тваринництві здійснює Головдержплемінспекція, яка підпорядковується керівнику спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади, до відання якого віднесені питання сільського господарства. Очолює її Головний державний інспектор з племінної справи у тваринництві, який призначається на посаду керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади, до відання якого віднесені питання сільського господарства.

Ефективність племінної справи прямо залежить від стану племінного обліку на підприємствах, які використовують племінних тварин або інші племінні (генетичні) ресурси. Племінний облік застосовується з метою організації точного, систематичного обліку походження кожної тварини, її селекційних ознак для проведення селекційноплемін ної роботи, удосконалення існуючих та розробки нових ефективних методів практичної селекції, визначення більш раціональних методів добору та підбору тварин у конкретних умовах вирощування. Племінний облік -- це визначення та внесення до документів з племінної справи (племінної документації) суб'єктами племінного тваринництва даних про походження, продуктивність, тип, характер спадковості і наслідування господарськокорисних ознак та інші індивідуальні якості тварин з метою одержання систематизованих відомостей, необхідних для ведення племінної справи. Племінний облік має бути чітким, своєчасним і не громіздким. Він узгоджується з первинним зоотехнічним та бухгалтерським обліком і складається з таких елементів: ідентифікації (присвоєння клички та ідентифікаційного номера), зважування, промірів, запису інформації про тварину у відповідні форми племінного обліку.

66. Правове забезпечення організації і здійснення ветеринарної справи в сільському господарстві України

Державна ветеринарна та фітосанітарна служба України

В основі правового регулювання ветеринарної справи лежать публічно-правові відносини щодо забезпечення здоров`я свійських тварин та уникнення небезпек для людини, пов'язаних з хворобами тварин, а також приватноправові відносини щодо підвищення економічної ефективності с/г тваринництва шляхом надання якісних послуг щодо лікування тварин.

Ветеринарне законодавство України -- це система нормативно-правових актів, що містять правові норми, які регулюють правовідносини, що виникають у сфері ветеринарної справи. В Україні створена розгалужена система ветеринарного законодавства (закони і підзаконні нормативно-правові акти).

...