Принципи аграрного права України

Положенням визначаються основні завдання Мінагропрому, з яких видно той великий обсяг організаційно-управлінського розвитку, що його має здійснювати це міністерство. На Мінагропром покладаються такі завдання:

розроблення пропозицій щодо основних напрямів аграрної політики, реалізація державної політики з питань розвитку сільського господарства, садівництва, виноградарства, харчової, переробної та виноробної промисловості;

організація виконання актів аграрного законодавства з питань агропромислового комплексу і контроль за їх реалізацією;

розроблення та координація виконання загально-державних, регіональних програм, поточних планів економічного і соціального розвитку галузей агропромислового комплексу, соціальної сфери села;

здійснення науково-технічної і технологічної політики в галузях агропромислового комплексу;

розроблення пропозицій щодо оптимізації територіального розміщення сільськогосподарського виробництва;

розроблення та реалізація заходів щодо запровадження сучасних механізмів вираження функціональних питань галузевого і міжгалузевого характеру, структурної перебудови галузей агропромислового комплексу, реформування майнових і земельних відносин на основі збереження та якісного оновлення наявного ресурсного потенціалу, подолання негативних явищ кризового характеру;

організація продовольчого ринку, маркетингу у сфері матеріально-технічного постачання, активізація зовнішньоекономічної діяльності;

здійснення заходів щодо державної підтримки вітчизняних товаровиробників, цільового використання бюджетних коштів, створення рівних умов для розвитку цих форм власності і господарювання;

організація роботи державних служб з питань насінництва і розсадництва, сортовипробування і захисту рослин, ветеринарної медицини, племінної справи, заготівлі та якості продукції, наукового і кадрового забезпечення стандартизації, карантинного режиму, охорони праці, техніки безпеки, нагляду за технічним станом машин і обладнання.

Мінагропром спрямовує свою діяльність на реалізацію цих основних завдань через систему підрозділів у вигляді головних управлінь, управлінь, відділів та органів контролю, спеціалізованих інспекцій, структуру якого складають:

Головні управління:

Головне управління економіки

Головне управління фінансово-кредитної та податкової політики

Головне управління виробництва і маркетингу продукції тваринництва з державною племінною інспекцією

Головне управління зовнішніх економічних зв'язків

Головне управління технічної політики, енергетики, балансів і маркетингу матеріально-технічних ресурсів

Головне управління кадрової політики і аграрної освіти

Головне управління реформування відносин власності і нових форм господарювання

Головне управління землеробства і маркетингу продукції рослинництва

Головне управління ринкових відносин, маркетингу та балансів продовольчих ресурсів

Головне управління іноземних кредитів, інвестицій та лізингу

Головне управління інвестиційної політики в капітальному будівництві

2. Управління:

Управління координації і освоєння науково-технічного прогресу та зв'язків з УААН

Управління по соціальному розвитку села

Управління соціально-трудових відносин і оргструктур

Управління організації та методології бухгалтерського обліку і звітності

Управління інформатики та виставкових заходів з інформаційно-комунікаційним центром

Юридичне управління Міністерства агропромислового комплексу України

Управління організації ревізійної роботи

Управління справами Міністерства агропромислового комплексу України

3. Відділи:

Відділ розвитку виробництва продуктів дитячого харчування

Відділ охорони праці, пожежної безпеки і безпеки дорожнього руху

Відділ підсобних промислових підприємств і промислів

Відділ організаційних питань фермерських та підсобних сільських господарств

Відділ науково-обгрунтованого ведення сільського господарства в зоні аварії ЧАЕС.

Кожний із цих підрозділів провадить свою діяльність на підставі відповідних положень.

У своїй діяльності Мінагропром керується Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України та Положенням про міністерство.

2. На Мінагропром покладається обов'язок складати разом з відповідними центральними органами виконавчої влади баланси забезпечення галузей трудовими, сировинними та енергетичними ресурсами, а з місцевими органами влади і самоврядування -- регіональні забезпечення підприємств цими ресурсами.

Важливими завданнями Мінагропрому є опрацювання заходів, спрямованих на поглиблення економічної реформи і забезпечення впровадження в діяльності аграрних товаровиробників засад ринкових економічних відносин. Мінагропром вносить у встановленому порядку пропозиції щодо зміни умов функціонування галузей стосовно оподаткування, одержання пільгових кредитів, державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників усіх форм власності, визначення особливостей приватизації, демонополізації підприємств, Мінагропром сприяє розвиткові виробничо-підприємницької самостійності ініціативи, прибутковості підприємств, розвиткові конкуренції, формуванню ринкової інфраструктури та економічних взаємовідносин у виробничій та соціальній сферах.

До компетенції Мінагропрому віднесено обов'язок брати активну участь у розв'язанні питань роздержавлення і приватизації майна, забезпечувати реалізацію політики антимонопольного регулювання галузей, сприяти розвиткові конкуренції, встановлення структур ринкового типу у сфері виробництва та послуг. Складову його повноважень становлять питання формування резервного та елітного насіннєвих фондів, а також генетичного фонду у тваринництві. Міністерство координує діяльність підприємств, пов'язану з проведенням державних випробувань сортів і гібридів сільськогосподарських культур та селекційних станцій у тваринництві, здійснює державний контроль за якістю насіння, племінних ресурсів, організовує роботу, спрямовану на розвиток насінництва, розсадництва та племінної справи.

Мінагропром вирішує питання про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ і організацій, заснованих на державній власності. Він затверджує статути (положення) підприємств, контролює їх додержання та приймає рішення у разі повернення статутів (положень), а також виконує інші функції, передбачені чинним законодавством.

3. За умов впровадження ринкових економічних відносин Мінагропром сприяє виробництву та закупівлі сільськогосподарської продукції. Він бере участь у формуванні державного резервного і елітного насіннєвих фондів та формує генетичний фонд у тваринництві через державне замовлення у межах коштів, які виділені на це з державного бюджету України. На Мінагропром покладається обов'язок допомагати виробникам сільськогосподарської продукції у її реалізації, у тому числі і в її державній закупівлі. З цією метою Мінагропром формує та розміщує в установленому порядку державне замовлення у межах коштів, які виділені на це з державного бюджету України в передбачених контрактами обсягах і на землях, що придатні для безпечного ведення сільського господарства і за площею не перевищують лімітів розораності та сільськогосподарської освоєності відповідних територій, воно координує діяльність підприємств і організацій, спрямовану на виконання цих контрактів.

Істотною правомочністю міністерства слід розглядати його активну участь в забезпеченні своєчасного укладання договорів щодо реалізації сільськогосподарської продукції та додержання її виробниками та заготівельниками належної договірної дисципліни.

Мінагропром розробляє порядок укладання договорів на закупівлю сільськогосподарської продукції і сировини до державного і регіональних фондів, державного резерву та умови переробки продукції з державних ресурсів в межах державного замовлення на давальницьких умовах. На Мінагропром покладається обов'язок створювати умови товаровиробникам і заготівельним організаціям для реалізації сільськогосподарської продукції через ринкові інфраструктури на біржах, через торгові доми, фірмову торгівлю та інше.

4. Місцевими органами управління сільським господарством області є обласні управління агропромисловим комплексом. Правомочності цього управління визначені Типовим положенням про управління агропромислового комплексу обласної, Севастопольської міської державної адміністрації. Цей акт затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1998 р. Воно підпорядковане голові адміністрації та Мінагропрому України. Обласне управління є юридичною особою і має самостійний баланс і рахунки в установах банків.

Свою управлінську діяльність управління здійснює відповідно до завдання та компетенції визначених Типовим положенням. Найважливішими з них слід визнати повноваження стосовно його участі у розробленні та забезпеченні виконання прийнятих державних та регіональних програм розвитку сільського господарства, підприємств, установ і організацій м'ясної, молочної, плодоовочевої, елеваторної, борошномельно-круп'яної, хлібопекарської, макаронної та інших галузей промисловості. Управління визначає потребу області в сільськогосподарській продукції і сировині, організує закладання і зберігання продовольства і сировини до державного резерву, своєчасне їх освіження відповідно до встановлених Урядом та Мінагропромом завдань.

Обласне управління Мінагропрому готує пропозиції, спрямовані на поглиблення економічної реформи і подає їх на розгляд керівництва обласної (міської) державної адміністрації, аналізує тенденції розвитку галузей. Воно подає пропозиції Мінагропрому з питань прогнозування розвитку галузей, ліквідації застарілих та розміщення нових виробництв, вдосконалення аналізу і планування в сільському господарстві, на переробних та обслуговуючих підприємствах, в установах і організаціях АПК. До його компетенції віднесено сприяння забезпеченню сільськогосподарських товаровиробників усіх форм власності сортовим насінням, діяльності сільськогосподарських підприємств, установ і організацій, які належать до сфери управління щодо державного випробування сортів і гібридів сільськогосподарських культур, а також здійсненню державного контролю за якістю насіння, розвитку насінництва і розсадництва.

Воно приділяє увагу питанням механізації, електрифікації, автоматизації виробництва, транспортного обслуговування сільськогосподарських товаровиробників, надає їм допомогу в експлуатації, ремонті, технічному обслуговуванні сільськогосподарської та дощувальної техніки і обладнання, розвитку матеріально-технічної бази.

Обласне управління АПК здійснює управління та контроль за лісами сільськогосподарських лісокористувачів, організує ведення в цих лісах лісового господарства і захисного лісорозведення, а також збереження, охорону від пожежі, захист від шкідників і хвороб.

Істотним слід вважати повноваження управління аналізувати і подавати Мінагропрому пропозиції щодо проведення цінової політики з метою дотримання цінового паритету на сільськогосподарську продукцію (роботи, послуги) інших галузей економіки, а також пропозиції з питань податкової політики, фінансування і кредитування державних і регіональних програм. Управління надає допомогу підприємствам, установам і організаціям галузі з питань юридичного обслуговування, а також домагається в межах їхньої компетенції забезпечення додержання ними вимог законодавства, належного захисту майнових прав та інтересів сільськогосподарських товаровиробників.

У процесі своєї діяльності обласне управління взаємодіє з іншими підрозділами обласної (міської) державної адміністрації, представницькими органами та органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами, організаціями, об'єднаннями громадян.

5. Основним засобом сільськогосподарського виробництва і базою для розміщення його виробничих приміщень є землі сільськогосподарського призначення. Органом державного управління цими землями є державні Комітети по земельних ресурсах (Держкомзем). Він є центральним органом державної виконавчої влади, підпорядкованим Кабінету Міністрів України і входить до складу агропромислового комплексу України. Правове становище і компетенція Держкомзему визначені Положенням про державний комітет України по земельних ресурсах, затвердженим Указом Президента України від 13 травня 1996 р.

Держкомзем у межах своєї компетенції здійснює державне управління земельними ресурсами, спрямовує діяльність підпорядкованих йому державних органів земельних ресурсів з проведення земельної реформи, забезпечення раціонального використання та охорони земельних ресурсів. В межах своїх повноважень Держкомзем організовує виконання та узагальнює практику застосування актів законодавства України, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України.

Держкомзем відповідно до покладених на нього завдань бере участь у формуванні державної політики щодо регулювання земельних відносин і проведення земельної реформи, забезпечує належне функціонування механізму її запровадження, забезпечує прогнозування розвитку земельних відносин, а також опрацьовує заходи економічної реформи з питань земельних відносин для включення їх до плану діяльності Уряду України та ін. Всю свою діяльність Держкомзем проводить спільно з Міністерством агропромислового комплексу України.

На Держкомзем покладається обов'язок здійснювати Контроль за цільовим використанням коштів, що надходять у Порядку відшкодування витрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва та плати за землю, дбати про додержання норм Земельного кодексу України та належне вирішення земельних спорів, що виникають в процесі здійснення земельної реформи.

Держкомзем здійснює державний контроль за додержанням власниками землі та землекористувачами земельного законодавства, встановленого режиму використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення і умов надання. Держкомзем забезпечує вдосконалення методики та проведення робіт з грошової оцінки земель, бере участь у формуванні інвестиційної політики, виходячи з пріоритетних напрямів структурної перебудови економіки.

Держкомзем має право видавати нормативно-правові акти і давати вказівки з питань реформування земельних відносин, які є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, власниками землі та землекористувачами. Він уповноважений вносити на розгляд відповідних державних адміністрацій і рад подання про зупинення рішень, їх дій або бездіяльності з питань регулювання земельних відносин, що суперечать законодавству, пропозиції про припинення права власності або права користування землею у випадках, передбачених земельним кодексом України, а також про вжиття заходів до поліпшення якості землі та має інші права.

6. Державне управління землями в межах області здійснює обласне управління земельних ресурсів. Його повноваження визначаються Положенням про обласне управління земельних ресурсів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1996 р. № 930. Згідно з цим Положенням основним завданням цього управління є координація проведення земельної реформи, створення умов для рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання; організація робіт, пов'язаних із роздержавленням і приватизацією землі; здійснення державного контролю за використанням і охороною земель, а також заходів щодо економічного стимулювання раціонального використання і охорони земельних ресурсів та інші завдання.

Цим Положенням окреслена компетенція управління земельними ресурсами. Зокрема, управління бере участь у передачі земельних ділянок у власність і надання у користування, в тому числі в оренду. Управління здійснює державний контроль за раціональним використанням і охороною земельних ресурсів; воно виявляє землі, що використовуються не за цільовим призначенням, з порушенням установлених вимог або нераціонально, з метою створення їх запасу для наступного перерозподілу та ін.

Згідно з Положенням управління має право внести на розгляд рад народних депутатів пропозиції про припинення права власності або права користування землею у випадку, передбаченому Земельним кодексом України, а також про вжиття заходів щодо створення охоронних територій, поліпшення і освоєння земель. Йому надано право перевіряти на підприємствах, в установах і організаціях, у тому числі на військових і оборонних об'єктах, додержання вимог земельного законодавства та ін.

7. Місцевим органом державного управління є районний відділ земельних ресурсів, він входить до складу районної державної адміністрації за принципом подвійного підпорядкування. Положення про цей відділ затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1996 р. Відділ утворюється Держкомземом і підпорядковується як Комітетові, так і обласному управлінню земельних ресурсів.

23. Правові форми державної підтримки суб'єктів господарювання у сфері виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції

ЗУ «Про державну підтримку с-г в Україні» від 24.06.2004 № 1877-IV ЗУ «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» Форми:

1. Фіксований сількогосподарський податок (ФСП). ФСП - це спеціальний податок, що сплачується лише с-г виробниками залежно від розмірів земельної ділянки, не залежно від результатів господарювання, і замінює собою ряд податків та зборів. Платники: с-г товаровиробники, у яких частка прибутку за попередній податковий рік більша 75%.

Об'єкт оподаткування: земельна ділянка

Податковий період: 1 рік, сплачується щомісячно, розбивається по кварталам. ФСП сплачується в рахунок 4 податків і зборів: податка на прибуток підприємств, земельного податку, збору за спеціальне використання води, збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності спеціальні режими сплати ПДВ для тих, хто не перейшов на ФСП

1. Пряма бюджетна підтримка - бюджетні відшкодування і дотації. Бюджетна тваринницька дотація тощо

3. Державне регулювання цін: інтервенції ( З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про державну підтримку сільського господарства України ):Державна аграрна інтервенція - продаж або придбання сільськогосподарської продукції на організованому аграрному ринку з метою забезпечення цінової стабільності.

Державна аграрна інтервенція поділяється на товарну та фінансову.

Товарна інтервенція -- продаж сільськогосподарської продукції при зростанні цін на організованому аграрному ринку понад максимальний рівень, що здійснюється з метою досягнення рівня рівноваги, у тому числі шляхом продажу товарних деривативів.

Фінансова інтервенція - придбання сільськогосподарської продукції при падінні спотових цін на організованому аграрному ринку нижче мінімального рівня, яка здійснюється з метою досягнення рівня рівноваги, у тому числі шляхом придбання товарних деривативів.

4. Страхування с-г продукції

Об'єктами страхування є сільськогосподарська продукція та капітальні активи.

Фонд аграрних страхових субсидій.

5. Режим заставних закупівель (Аграрний фонд (далі -- кредитор) надає бюджетну позику виробнику зерна, яке є об'єктом державного цінового регулювання (далі -- позичальник), під заставу такого об'єкта, що оформлюється переданням кредитору подвійного складського свідоцтва.)

Розмір суми бюджетної позики не може перевищувати 80 відсотків розміру мінімальної інтервенційної ціни.

6. Фінансова підтримка через механізм здешевлення кредитів та компенсації лізингових платежів.

7. Цільові допомоги Здешевлення кредитів здійснюється в режимі кредитної субсидії та полягає у субсидуванні частини плати (процентів) за використання кредитів, наданих банками в національній та іноземній валюті.

Компенсація лізингових платежів полягає у частковому відшкодуванні сплачених суб'єктами господарювання агропромислового комплексу лізингових платежів за придбані техніку та/або обладнання для агропромислового комплексу на умовах фінансового лізингу. (9)



24. Поняття, види аграрних правопорушень в системі юридичної відповідальності

Юридична відповідальність в аграрному праві - це правовідносини із покладанням на правопорушника додаткового обов'язку або позбавлення його певного існуючого права. Підставами юр. відповідальності є наявність правової норми (юр підстава) і аграрне правопорушення (фактична підстава). Суб'єктами є юридичні особи, тобто с/г підприємства (цивільна відповідальність, господарсько-правова) і також суб'єктами можуть бути фіз. особи (члени с/г підприємств та працівники с/г, притягуються до адмін. та кримінальної відповідальності). Суб'єктивною стороною є як радили наявність вини у вигляді умислу або необережності. Об'єктивна сторона - дія або бездіяльність. Об'єктами є майнові, земельні, трудові, організаційно-управлінські та інші відносини в сфері с/г виробництва. В аграрному праві застосовується цивільно-правова відповідальність, матеріальна, дисциплінарна, адміністративна, кримінальна, та господарсько-правова відповідальність.

Цивільно-правова відповідальність - визначається нормами цивільного кодексу України. Для притягнення особи до ц-п відповід. необхідно наявність шкоди, протиправна поведінка, причинний зв'язок, та наявність вини.

Види цив-прав відповідальності:

- відшкодування майнової поза договірної шкоди що заподіяна суб'єктам аграрного права. Відшкодовується в повному обсязі особою яка її завдала. Регулюється нормами цивільного кодексу, нормою 25 господ. кодексу, законом України про захист прав споживачів та ін.

- відшкодування договірної шкоди за невиконання або неналежне виконання аграрних договорів, ці види відповід. слід відрізняти від відшкодування майнової шкоди заподіяної порушенням природоохоронного законодавства (закон України про охорону навк природного середовища, закріплені спец методики обрахування шкоди (способами обчислення шкоди є витратний і розрахунковий)).

Порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачів визначені ст. 156 та ст. 157 Земельного кодексу України.

- матеріальна відповідальність за аграрні правопорушення - регламентується нормами Кодексу законів про працю. Застосовується до найманих працівників та членів с/г підприємств за шкоду яка заподіяна при виконанні трудових (членських) обов'язків. Підставами матер. відповідальності є діяння; протиправність; винність; матеріальна шкода; причинний зв'язок. Специфіка - спрощений позасудовий порядок застосування, обмежений порівняно з майновою відповідальністю розмір (за пряму дійсну шкоду). Обмежується заробітком члена чи працівника. Заборона притягнення за шкоду яка визнається нормальним виробничо- господарським ризиком. Види: обмежена, повна відповідальність (стягується у розмірі прямих дійсних збитків не залежно від розміру середньомісячного заробітку, ст. 134 КЗПП), підвище матеріальна відповідальність (перевищує розмір прямих дійсних збитків). Регламентується постановою КабМіну від 22.01.1991 р про затвердження порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення, псування матер. цінностей.

- дисциплінарна відповідальність - полягає в притягнення члена або посадової особи с/г підприємства, працівників які винні у вчиненні дисциплін. проступку до дисциплін. відповід. шляхом застосування до особи засобів особистого морального впливу. Підстава: вчинення суб'єктом діяння що є протиправним (порушення трудової дисципліни), визначається специфікою виробництва та обов'язками працівників. Регулюється нормами КЗПП до членів с/г підприємств застосовуються локальні нормативно правові акти. Види стягнень - догана, попередження про виключення з членів, виключення з членів с/г підприємства до працівників лише догана та звільнення. При притягнення особи до дисциплін. відповід. обов'язковим є дотримання процедури накладення стягнення на членів підприємства. Пункт 35 постанови пленуму Верховного Суду України про порядок вирішення судами трудових спорів - #9 та #13.

- адмін. відповідальність за аграрні правопорушення. Підставою є адмін. правопорушення перелік яких визначено Кодексом Ураїни про адмін правопорушення. Обмежений суб'єктний склад, застосов. спец. органами, передбачена особлива процедура, може застосов. в сукупності з матер. та майновою відповід. Перелік правопорушень - глава 9 кодексу.

- кримінальна відповідальність - застосовується за найбільш сусп. небезпечні діяння. Перелік таких діянь містить КК. має виключно каральний та превентивний характер. Не виключає притягнення особи інших видів відповідальності. Суб'єктами є виключно фіз. особи. Розрізняють такі види: за об'єктом посягання, зокрема злочини що посягають на законодавчо встановлений порядок ефективного використання природних ресурсів в сфері с/г (ст. 197(1), 246, 249, 254 та ін КК); злочини що порушують режим охорони природних ресурсів (ст. 247,299, та ін); злочини що порушують встановлені норми екологічної безпеки в сфері с/г виробництва та ін.

- господарсько правова відповідальність - регламентується главою 24 ГК а також законодавчимиактами які регулюють здійснення різних видів с/г вироб. Ознаки: суб'єктами є суб'єкти господарювання в сфері АПК; потерпіла сторона має право на відшкодування збитків не залежно від застереження в договорі (ст. 216); виробник недоброякісної продукції відповідає за нанесені збитки не залежно від застереження про це в договорі; сплата санкцій та відшкодування заподіяної шкоди не звільняє с/г підприємство чи іншого суб'єкта від виконання зобов'язань в натурі без згоди іншої сторони. Має переважно компенсаційно-каральний характер. Полягає у застосуванні двох видів санкцій: господарських та адмін.-господарських. Господарські - це заходи впливу на правопорушника в сфері с/г виробництва в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та або правові наслідки у формі відшкодування збиткі, штрафних санкцій, оперативно господарських санкцій. Застосовується за ініціативою учасників господарських відносинв порядку та способах передбачених ГК. Адмін. господ. Санкції це заходи організаційно правового або майнового характеру що спрямовані на відвернення порушень в сфері с/г виробництва та ліквідацію наслідків які застосовуються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування за порушення встановленого аграрних законодавством порядку с/г виробництва і полягають у вилученні прибутку с/г підприємств, накладення адмін. господ. штрафу, застосування антидемпінгових засобів та ін.

25. Підстави, умови і форми цивільно-правової відповідальності за аграрні правопорушення

Цивільно-правова відповідальність - визначається нормами цивільного кодексу України. Для притягнення особи до ц-п відповід. необхідно наявність шкоди, протиправна поведінка, причинний зв'язок, та наявність вини.

Види цив-прав відповідальності:

- відшкодування майнової поза договірної шкоди що заподіяна суб'єктам аграрного права. Відшкодовується в повному обсязі особою яка її завдала. Регулюється нормами цивільного кодексу, нормою 25 господ. кодексу, законом України про захист прав споживачів та ін.

- відшкодування договірної шкоди за невиконання або неналежне виконання аграрних договорів, ці види відповід. слід відрізняти від відшкодування майнової шкоди заподіяної порушенням природо-охоронного законодавства (закон України про охорону навк природного середовища, закріплені спец методики обрахування шкоди (способами обчислення шкоди є витратний і розрахунковий)).

Порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачів визначені ст. 156 та ст. 157 Земельного кодексу України.

Майнова відповідальність є обов'язком суб'єкта, винного в заподіянні шкоди або збитків, відшкодувати або компенсувати збитки, завдані власнику чи законному володільцю майна. Майнова відповідальність за порушення аг. й іншого законод. передбачена в основному нормами, що містяться в цивільному, земельному й аг. законод.х. Вона полягає в повному відшкодуванні заподіяних збитків, в тому числі упущеної вигоди. Аг. законод. закріплює різні форми майнової відповідальності. їх зручніше розрізняти за характером вчиненого правопорушення.

Оскільки земля виконує в сільському господарстві роль основного засобу вироб., слушно вести мову насамперед про майнову відповідальність за порушення земельних прав або невиконання земельних обов'язків.

Так, власникам землі та землекористувачам у повному обсязі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок: вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським вироб.м; тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників для інших видів використання; встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок згідно з підпунктом "в" ст. 156 ЗК.

Відшкодуванню підлягає вартість: житлових будинків, виробничих та інших будівель і споруд, зокрема об'єктів незавершеного будівництва; плодоягідних та інших багаторічних насаджень; лісових і дерево-чагарникових насаджень; водних джерел (колодязів, ставків, водоймищ, свердловин та ін.), зрошувальних і осушувальних систем, протиерозійних і протиселевих споруд; витрати на поліпшення якості земель за період використання земельних ділянок з урахуванням економічних показників, на незавершене сільгосп. вироб. (оранка, внесення добрив, посів, інші види робіт), на розвідувальні та проектні роботи; інші збитки власників землі й землекористувачів, у тому числі орендарів, зокрема й не одержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

Розміри збитків визначаються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент заподіяння збитків, понесених витрат на поліпшення якості земель (із врахуванням ринкової або відновлювальної вартості).

26. Підстави. умови і форми матеріальної відповідальності за аграрні правопорушення

Матеріальна відповідальність працівників аграрних підприємств. На працівників аграрних підприємств поширюються норми КЗпП України про матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну ними підприємству, установі, організації під час виконання ними трудових обов'язків.

Відповідно до ст. 130 КЗпП матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну працівником підприємству, установі, організації під час виконання трудових обов?язків, покладається на працівника тільки за умови заподіяння прямої дійсної шкоди, якщо шкода заподіяна з його вини. Матеріальна відповідальність, як правило, обмежена певною частиною заробітку працівника.

На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яку можна віднести до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за неодержані підприємством доходи. При цьому адміністрація підприємства зобов'язується створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження довіреного їм майна (ст. 131 КЗпП).

Працівник, який заподіяв шкоду підприємству, установі, організації, може добровільно відшкодувати її цілком або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу він має право передати для відшкодування збитків рівноцінне майно або поправити пошкоджене.

У випадках, передбачених законом, застосовується також повна матеріальна відповідальність. Відповідно до ст. 134 КЗпП працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їхньої вини підприємству, у випадках, коли:

- між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 135-1 КЗпП укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому на зберігання або для інших цілей;

- майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;

- шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;

- шкоду завдано працівником, який був у нетверезому стані;

- шкоду завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуванням матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі під час їх виготовлення, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих працівникові підприємством, установою, організацією в користування;

- відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації під час виконання трудових обов?язків;

- шкоди завдано не під час виконання трудових обов?язків;

- службова особа винна у незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;

- керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

Питання повної матеріальної відповідальності працівників сільського господарства регулюються також Постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 116, якою затверджено Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, недостачі, знищення (псування) матеріальних цінностей.

Майнова відповідальність за порушення аграрного законодавства. Майнова відповідальність за аграрні правопорушення регулюється нормами цивільного, земельного й аграрного законодавства.

Майнова відповідальність полягає в обов"язку суб?єкта, винного в заподіянні шкоди особі аграрного товаровиробника або його Майну, відшкодувати в повному обсязі заподіяні збитки.

Загальні положення про відшкодування збитків передбачено ст- 1166 ЦК, якою, зокрема, встановлено, що майнова шкода, зав-Дана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

27. Підстави, умови, форми дисциплінарної відповідальності за аграрні правопорушення

Дисциплінарна відповідальність працівників аграрних підприємств. Дисциплінарна відповідальність осіб, зайнятих у сільському виробництві, регулюється загальними нормами трудового законодавства, які поширюються на всіх найманих працівників, а також спеціальними нормами аграрного права, які стосуються працівників окремих видів аграрних підприємств.

Дисциплінарна відповідальність полягає в накладенні на працівників аграрних підприємств, які порушили правила внутрішнього розпорядку та інші норми організації праці, дисциплінарних стягнень, передбачених Кодексом законів України про працю (далі -- КЗпП) та аграрним законодавством. Згідно зі ст. 147 КЗпП за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один із таких заходів стягнення: догану, звільнення.

Дисциплінарне стягнення застосовують безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня виявлення, не враховуючи часу хвороби працівника або перебування його у відпустці. Стягнення не може бути накладено пізніше 6 місяців із дня вчинення проступку (ст. 148 КЗпП). До застосування дисциплінарного стягнення треба витребувати пояснення від порушника трудової дисципліни. За кожне порушення трудової дисципліни може бути накладено одне дисциплінарне стягнення. Воно може бути оскаржено в установленому порядку. Під час обрання виду стягнення потрібно враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника (ст. 149 КЗпП).

Аграрним законодавством передбачені певні особливості дисциплінарної відповідальності працівників сільськогосподарських підприємств.

Наприклад, у сільськогосподарських кооперативах дисциплінарні відносини регламентуються насамперед статутними нормами. Член кооперативу зобов?язаний дотримуватися статуту, виконувати свої обов?язки перед господарством, сумлінно працювати, додержуватися трудової, виробничої, технологічної, санітарної дисципліни і правил техніки безпеки. Відповідно до ч. 2 ст. 166 ЦК України у разі невиконання чи неналежного виконання обов?язків, покладених на нього, а також в інших випадках, встановлених статутом кооперативу й законом, член виробничого кооперативу може бути відрахований із кооперативу за рішенням загальних зборів.

Відповідно до Закону України “Про фермерське господарство” члени цього господарства самостійно визначають і регламентують свої трудові відносини, розробляючи правила внутрішнього трудового розпорядку свого господарства, в яких можуть визначати також заходи дисциплінарної відповідальності для порушників. При цьому за основу, як правило, беруться положення про дисциплінарну відповідальність, що діють у сільськогосподарських кооперативах або державних сільськогосподарських підприємствах.

28. Особливості застосування адміністративно-правової відповідальності за аграрні правопорушення

Адміністративній відповідальності за порушення аграрного законодавства підлягають як службові особи, так і особи, що вчинили проступки, не пов'язані з виконанням службових обов'язків. Це може мати місце, наприклад, в разі потрави посівів і насаджень сільськогосподарських підприємств, невжиття заходів для боротьби з бур'янами та ін. Адміністративну відповідальність несуть посадові особи підприємств за порушення порядку й умов землекористування; за порушення вимог щодо раціонального використання земель. Посадові особи підлягають адміністративній відповідальності, згідно з КпАП, за адміністративні правопорушення, пов'язані з недотриманням установлених правил, забезпечення виконання яких входить у коло "їхніх службових обов'язків. КпАП передбачає певні види адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень у різних сферах діяльності, у тому числі й у сільському господарстві. Глава 9 КпАП присвячена адміністративним правопорушенням у сільському господарстві, порушенням ветеринарно-санітарних правил. У КпАП містяться приписи про адміністративну відповідальність за потраву посівів, псування або знищення зібраного врожаю сільськогосподарських культур, пошкодження насаджень сільськогосподарських підприємств. До таких видів порушень у цій сфері діяльності належать також: порушення правил боротьби з карантинними шкідниками, хворобами рослин і бур'янами, незаконні посіви і вирощування снотворного маку й коноплі, порушення правил щодо карантину тварин та інших санітарно-ветеринарних вимог, грубе порушення механізаторами правил технічної експлуатації тракторів, комбайнів, інших самохідних сільськогосподарських машин, правил техніки безпеки під час їхньої експлуатації. У ст. 52 КпАП передбачено адміністративну відповідальність за псування сільськогосподарських та інших земель, забруднення їх хімічними та радіоактивними матеріалами, неочищеними стічними водами, виробничими й іншими відходами, а також відсутність заходів щодо боротьби з бур'янами. Тимчасове положення про порядок здійснення органами Держкомзему державного контролю за використанням та охороною земель, затверджене наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, визначає повноваження та порядок притягнення до адміністративної відповідальності за порушення у сфері земельного та аграрного законодавства.

29. Особливості застосування кримінально-правової відповідальності за аграрні правопорушення

Кримінальна відповідальність за порушення норм аграрного законодавства передбачена за вчинення екологічних злочинів та злочинів в сфері господарської діяльності, якими визнаються встановлені кримінальним законом суспільні і екологічно небезпечні дії (бездіяльність), що посягають на встановлений режим використання, відтворення і охорону земель, інших природних ресурсів, екологічний правопорядок та нормативи екологічної безпеки. Кримінальний кодекс злочинами у сфері раціонального природокористування визнає винні, протиправні, суспільні екологічно небезпечні діяння, які можна згрупувати за такими різновидами:

а) злочини, що порушують порядок ефективного використання природних ресурсів: самовільне зайняття земельної ділянки, незаконна порубка лісу, потрава посівів і знищення насаджень, незаконне полювання, незаконне зайняття рибним, звіриним та іншими промислами;

б) злочини, що порушують режим охорони природних ресурсів і об'єктів, як складової раціонального природокористування: навмисне знищення чи пошкодження лісових масивів шляхом підпалу або іншим загально небезпечним способом, недбале знищення чи пошкодження лісових масивів, порушення правил боротьби з шкідниками рослин, проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів, порушення законодавства про континентальний шельф, порушення правил боротьби з епідеміями, жорстоке поводження з тваринами, знищення природних об'єктів;

в) злочини, що порушують норми екологічної безпеки: забруднення водойм і атмосферного повітря, забруднення моря речовинами, шкідливими для здоров'я людей або живих ресурсів моря, незаконне придбання, зберігання, транспортування, використання, передача і знищення радіоактивних матеріалів, приховання або перекручення відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення, заготівля, переробка або збут радіоактивно забруднених продуктів харчування та іншої продукції, ввезення на територію України речовин та матеріалів, які належать до категорії небезпечних відходів тощо.

Залежно від характеру вчиненого злочину, його суспільної і екологічної небезпеки, кваліфікуючих ознак, об'єктів посягання - суб'єктами кримінальної відповідальності можуть бути громадяни і посадові особи. Кримінальні санкції передбачають основні покарання у формі виправних робіт, штрафу, позбавлення волі та додаткові покарання у вигляді позбавлення права займати певні посади, конфіскації майна і предметів злочину.

Кримінальна відповідальність за злочинні порушення екологічного законодавства передбачена Кримінальним кодексом. Природоохоронне правопорушення вважається злочином, якщо воно спричиняє суттєву шкоду вказаним у законі об'єктам природи або навколишньому середовищу внаслідок знищення, ушкодження, Псування природних об'єктів, що охороняються законом або мо-спричинити шкоду здоров'ю та життю людей. Поряд із наявністю шкоди для деяких злочинів значення юридичних фактів мають такі елементи, що характеризуються отупінню суспільної небезпеки, такі як повторність скоєння злочину та дії, вчинені загально небезпечним способом.

Кримінальним кодексом, зокрема, передбачені такі екологічні злочини, як: незаконна порубка лісу, порушення правил охорони вод, забруднення водоймищ та атмосферного повітря, знищення або пошкодження лісових масивів, порушення правил охорони надр, забруднення або псування земель, безгосподарське використання земель, проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля. Винні громадяни та посадові особи залежно від характеру злочину та його екологічної і суспільної небезпеки караються позбавленням волі, штрафом та додатковими покараннями у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, а також конфіскацією знарядь і засобів злочину та всього незаконно добутого.

30. Поняття та види суб'єктів господарювання у сфері виробництва сільськогосподарської продукції

Види суб'єктів аграрного господарювання

- за суб'єктний складом (фізичні та юридичні особи)

- за галуззю в АПК (с/г підприємства, переробні підприємства та підприємства що виконують роботи та надають послуги с/г; підприємства рибної галуззі; переробні підприємства лісового господарства.

- за формою власності (підприємства колективної форми <КСП, с/г кооперативи, господ. товариства>; приватні (фермерські господ., приватні, приватно-орендні підприємства); державні (радгоспи, державні племінні заводи та ін); комунальні (комунальні с/г підприємства).

- за організаційно правовою реформою (підприємства де не передбачається об'єднання майна, землі, праці, при їх створенні (державні, комунальні та приватні с/г підприємства) та підприємства що ств. шляхом об'єднання землі, майна і праці (с/г підпр. кооперативного типу та корпоративного типу).

Суб'єкти АП: 1) фіз особи (члени ОСГ, автори селекційних досягнень, суб'єкти насінництва і розсадництва, садівництва, бджолярі-пасічники, що не займаються підприємницькою діяльність); 2) юр особи (п,у,о, які здійсн виробничу діяльність, організаційно-владну діяльність)

Суб'єктів аграрного господарювання можна класифікувати за різними критеріями, зокрема за порядком створення, спеціальною правоздатністю та функціями, способом утворення (заснування) та формування статутного фонду, суб'єктним складом, організаційно-правовою формою та ін.

За порядком створення всі суб'єкти аграрного господарювання поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Відповідно до ст. 81 ЦК, юридичні особи публічного права створюються розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Прикладом юридичної особи публічного права в аграрному секторі економіки є Державна акціонерна компанія "Хліб України", яка створена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 р. № 1 ООО "Про утворення Державної акціонерної компанії "Хліб України". Юридичні особи приватного права створюються на підставі установчих документів відповідно до ст. 87 ЦК.

За особливостями правоздатності та виконуваними функціями, суб'єкти аграрного господарювання поділяються на 3 групи. До першої належать засновані на приватній, державній та комунальній формах власності юридичні особи або інші підприємницькі структури, які не мають статусу юридичної особи, головним предметом діяльності яких є виробництво товарної маси продуктів харчування, продовольства й сировини. Ці аграрні формування називаються сільськогосподарськими товаровиробниками. Друга група представлена підприємницькими структурами, діяльність яких заснована на різних формах власності та організаційно-правових формах, а правосуб'єктність і статутна діяльність спрямовані на забезпечення сучасної виробничо-господарської діяльності сільськогосподарських товаровиробників. До цієї групи належать суб'єкти господарювання, предметом статутної діяльності яких є виконання робіт з агрохімічного, меліоративного, гідромеліоративного, технічного та іншого забезпечення діяльності виробників сільськогосподарської товарної продукції.

До третьої групи належать підприємницькі структури, право-суб'єктність і статутна діяльність яких спрямована на надання різноманітних фінансово-кредитних, страхових, комерційних, посередницьких та інших послуг для забезпечення підприємницької діяльності сільськогосподарських товаровиробників. До цієї групи належать банки, кредитні спілки, біржі, страхові компанії, аграрні холдінги тощо.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду, суб'єкти аграрного господарювання поділяються на унітарні та корпоративні підприємства.

Згідно зі ст. 63 ГК, унітарне підприємство створюється одним засновником, який надає потрібне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є державні та комунальні сільськогосподарські підприємства, а також підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне сільськогосподарське підприємство утворюється, як правило, 2 або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є сільськогосподарські кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, зокрема засновані на приватній власності 2 або більше осіб. Отже, унітарним є, наприклад, фермерське господарство, створене одним громадянином, а корпоративним -- фермерське господарство, засноване кількома громадянами.

Найпоширенішою є також класифікація суб'єктів аграрного господарювання залежно від їх організаційно-правових форм. За цим критерієм їх поділяють на сільськогосподарські підприємства, кооперативи, господарські товариства та фермерські господарства.

Сільськогосподарські підприємства є самостійними суб'єктами господарювання, створеними компетентним органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, чи іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб систематичним здійсненням виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в аграрному секторі економіки в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію", сільськогосподарським кооперативом є юридична особа, створена фізичними та/або юридичними особами, що є сільськогосподарськими товаровиробниками, на засадах добровільного членства та об'єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності в сільському господарстві та обслуговування переважно членів кооперативу.

Основними кваліфікуючими ознаками сільськогосподарських кооперативів є:

- недержавна форма власності;

- відносини членства;

- управлінські функції здійснюються членами кооперативу за принципом: "один член -- один голос";

- особиста трудова участь членів у спільній виробничій або іншій господарській діяльності в аграрному секторі;

- об'єднання членами своїх майнових пайових внесків;

- наявність інституту кооперативних виплат і виплат на паї та ін.

Діяльність сільськогосподарських кооперативів регулюється ЦК, ГК, законами України від 10 липня 2003 р. "Про кооперацію", "Про сільськогосподарську кооперацію", від 14 лютого 1992 р. "Про колективне сільськогосподарське підприємство" та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство"3, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, згідно із законом.

...