Принципи аграрного права України

94. Правове забезпечення культурно-побутового та спортивно-оздоровчого обслуговування жителів села

Потреби соціальної сфери села не обмежуються лише будівництвом житла, шляхів сполучення, мереж газо-, водо- ТІ електропостачання. Належний розвиток соціальної інфраструктури потребує створення для селян комплексу культурно-побутових, спортивно-оздоровчих та інших суттєво важливих умов. У межах реалізації Державної програми розвитку соціальної сфери села до 2005 р. передбачаються такі шляхи розвитку відповідної інфраструктури:

1) у сфері освіти: відновлення, добудова і спорудження шкіл та дошкільних навчальних закладів у селах, де налічується понад 50 дітей відповідного віку, насамперед у тих, які розташовані на відстані понад 3 км від населених пунктів, де є такі заклади; створення комплексів "загальноосвітній навчальний заклад -- дошкільний навчальний заклад", "загальноосвітній навчальний заклад -- соціально-культурний центр села", організація навчання учнів у початковій школі за місцем їх проживання ; забезпечення виконання Програми інформатизації та комп'ютеризації сільських шкіл; забезпечення регулярного підвезення до місця навчання і додому дітей дошкільного віку, учнів і педагогічних працівників у сільській місцевості; застосування нових форм навчання й виховання дітей з урахуванням специфіки розселення та змін вікової структури жителів села; відкриття 450 шкіл, у тому числі 353 новозбудованих (фінансування зазначених витрат має здійснюватися за рахунок коштів місцевих бюджетів у сумі 115,1 млн грн. та Державного бюджету України -- 229,1 млн грн.);

2) у сфері охорони здоров'я: відкриття закладів охорони здоров'я з надання первинної медико-санітарної допомоги в селах із чисельністю жителів понад 500 осіб; створення в сільських населених пунктах із чисельністю жителів понад 1 тис. чоловік амбулаторій загальної практики -- сімейної медицини та реорганізація сільських лікарських амбулаторій, фельдшерсько-акушерських пунктів в амбулаторії загальної практики -- сімейної медицини; розширення мережі аптек та аптечних кіосків; створення на базі сільських закладів охорони здоров'я денних стаціонарів, а також стаціонарів удома; оснащення сільських закладів охорони здоров'я сучасною ультразвуковою, ендоскопічною, рентгенологічною, наркозною апаратурою, пересувними стоматологічними кабінетами, іншим сучасним обладнанням, а також спеціальними автомобілями; надання лікувально-консультаційної та організаційно-методичної допомоги і вжиття санітарно-протиепідемічних заходів силами спеціальних бригад обласних і районних закладів охорони здоров'я; зміцнення лікувально-оздоровчої бази санаторіїв та інших закладів, призначених для лікування й оздоровлення працівників агропромислового комплексу та їхніх дітей. На зміцнення матеріальної бази закладів охорони здоров'я у 2003--2005 рр. планується спрямувати 75,4 млн грн. За рахунок цих коштів має бути відкрито та оснащено 382 сільські лікарські амбулаторії, у тому числі 63 -- у добудованих та новозбудованих приміщеннях, а також 280 фельдшерсько-акушерських пунктів;

3) у сфері культури: збереження та забезпечення повноцінного функціонування існуючої мережі закладів культури (клубів, бібліотек, музеїв, шкіл естетичного виховання); переобладнання під заклади культури приміщень, якими не користуються, створення закладів культури малих форм (віталень, світлиць, читалень та ін.) у придатних для цього приміщеннях, насамперед у селах, де немає стаціонарних закладів культури; організація охорони музеїв та заповідників за допомогою оснащення їх засобами охоронно-пожежної сигналізації або запровадження посад сторожів; розвиток мобільних форм культурного обслуговування сільського населення; комп'ютеризація сільських публічних бібліотек згідно з Національною програмою інформатизації. За пропозиціями регіонів у 2003--2005 рр. планується введення в експлуатацію 190 сільських клубів і будинків культури, в тому числі 76 -- новозбудованих. На це передбачається витратити 60,8 млн грн. з місцевих і державного бюджетів;

4) у сфері фізичної культури й спорту: реконструкція існуючих та будівництво нових сільських фізкультурно-оздоровчих закладів, споруд, дитячих оздоровчих таборів, баз відпочинку, пансіонатів для оздоровлення дітей та підлітків; реформування організаційних основ фізкультурно-спортивного руху на селі, створення територіальних (при органах місцевого самоврядування) фізкультурно-спортивних клубів та відділень дитячо-юнацьких спортивних шкіл; впровадження ефективних форм, методів і засобів фізкультурно-оздоровчої діяльності та видів спорту з урахуванням місцевих особливостей, традицій, умов праці та відпочинку жителів села; спорудження та обладнання ігрових майданчиків, спортивних залів, плавальних басейнів при школах, дошкільних навчальних, культурно-освітніх закладах; поліпшення матеріально-технічного оснащення навчально-спортивних баз підготовки кандидатів до збірних команд України. У 2003--2005 рр. на зміцнення матеріально-технічної бази наявних та будівництво нових спортивних споруд планується надати 66 млн грн., з місцевих та державного бюджетів, а також відновити роботу і ввести в дію 1748 фізкультурно-спортивних закладів та споруд;

Крім названих способів і форм забезпечення сільського населення об'єктами культурно-побутового чи спортивно-оздоровчого призначення, слід назвати також і участь у реалізації цих заходів підприємств промисловості та інших галузей народного господарства, що безпосередньо не пов'язані з сільськогосподарським та агропромисловим виробництвом. З метою залучення таких підприємств до участі в розвитку соціальної сфери села чинне законодавство застосовує відповідні економічні стимули. Так, відповідно до ст. 7 Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві", непрофільні промислові підприємства, що виконують державне замовлення на проектування та виготовлення машин, обладнання й запчастин для агропромислового комплексу, зокрема об'єкти соціально-культурного призначення, забезпечуються матеріалами централізовано.

95. Правове забезпечення наукових досліджень та підготовки кадрів для села

Розвиток сучасної української юридичної науки нерозривно пов'язаний з динамікою соціально-економічного життя в державі.

Сьогодні варто звернути увагу на такі основні аспекти проблеми правового наукового забезпечення аграрної реформи в Україні, як: а) наукова розробка фундаментальних засад і стратегії аграрної та земельної реформ, їх правового забезпечення; б) визначення ролі земельної реформи в аг. ринкових перетвореннях та її міс ця в агр.й реформі; в) з'ясування змісту, стратегії та етапів роз витку аграрної реформи; г) правовий аналіз організаційних форм та методів проведення аграрної реформи; д) радикальна зміна відносин власності на землі сільгосп. призначення; с) аналіз правового становища суб'єктів аграрної реформи, зокрема селян; є) роль держави у забезпеченні радикальних аг. перетворень: ж) законодавче забезпечення аграрної реформи; з) охорона навколишнього природного середовища в процесі аг. ре формування. Ці й деякі інші проблеми правового забезпечення земельної та аграрної реформ в Україні послідовно досліджуються представниками науки аг. прана У..

На жаль, ґрунтовної загальнодержавної науково-теоретичної програми радикального реформування земельних та аг. відносин в Україні своєчасно (напередодні проведення відповідних реформ) не було розроблено.

Відповідно до ст. 21 Закону України “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві” за рахунок державного бюджету здійснюється фінансування наукових досліджень проблем соціального розвитку села та агропромислового виробництва.

Дослідні та дослідно-експериментальні господарства мають право самостійно визначати свою господарську діяльність, розвивати зв'язки з промисловими підприємствами та зарубіжними партнерами. Доходи від освоєння науково-технічних нововведень в агропромисловому виробництві протягом 5 років не підлягають оподаткуванню.

Підготовка й перепідготовка спеціалістів для соціальної сфери села здійснюється за рахунок державного бюджету через систему державних закладів освіти та науки. Законодавство України визначає основні форми підготовки спеціалістів і підвищення їх кваліфікації. Відповідно до законів України від 4 червня 1991р. “Про освіту”(в редакції Закону від 23 березня 1996 р.), від 10 лютого 1998 р. “Про професійно-технічну освіту”, від 13 травня 1999 р. “Про загальну середню освіту” та від 17 січня 2002 р. “Про вищу освіту”, спеціалісти для села можуть готуватися засобами загальної середньої освіти, у професійно-технічних закладах, закладах вищої освіти шляхом підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів.

Відповідно до ст. 22 Закону України “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві”, в усіх вищих навчальних закладах (університетах, інститутах), коледжах, технікумах тощо встановлюється обов'язкова для виконання квота приймання сільської молоді. Порядок та умови квотування, а також використання випускників визначає Уряд.

Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації спеціалістів і робітничих кадрів для виробничої та соціальної сфери села в державних навчальних закладах провадяться за рахунок державного й місцевого бюджетів, а також на підставі договорів між навчальними закладами, підприємствами, організаціями.

Перепідготовка й підвищення кваліфікації спеціалістів, робітничих кадрів є обов'язковими і здійснюються періодично в строки, визначені державними органами. У разі невиконання відповідних договорів сільськогосподарські підприємства, незалежно від форм власності, а також організаційно-правових форм, у тому числі фермерські господарства, відшкодовують матеріальні витрати державному і місцевому бюджетам в порядку, визначеному Урядом. + стор. 526-529 підручника під ред. Єрмоленка.

Размещено на Allbest.ur