152

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Змістовий модуль І. Основи теорії права
• Тема 1. Основні поняття теорії права
• 1. Місце і роль права в системі соціальних норм. Право і мораль
• 2. Поняття, ознаки, сутність і зміст права, його функції та джерела
• 3. Система права і система законодавства
• 4. Правові норми: поняття, ознаки та структура
• Тема 2. Основи правосвідомості та правової культури, правової поведінки та юридичної відповідальності
• 1. Поняття і види правосвідомості та правової культури
• 2. Правомірна поведінка: поняття, ознаки та види
• 3. Правопорушення: поняття, ознаки та види
• 4. Юридична відповідальність: поняття, ознаки та види
• Тема 3. Основні засади конституційного ладу в Україні
• 1. Загальна характеристика засад конституційного ладу України
• 2. Конституційні права і свободи людини і громадянина в Україні
• 3. Інститут громадянства в Україні
• Тема 4. Органи державної влади та місцевого самоврядування України
• 1. Конституційний принцип поділу державної влади. Система державних органів в Україні
• 2. Верховна Рада України
• 3. Конституційно-правовий статус Президента України
• 4. Система органів виконавчої влади України
• 5. Конституційні засади місцевого самоврядування в Україні
• Тема 5. Конституційні засади організації та здійснення правосуддя в Україні
• 1. Поняття, основні ознаки та принципи правосуддя в Україні
• 2. Судова система України. Суди загальної юрисдикції
• 3. Конституційний Суд України
• 4. Правовий статус суддів
• Тема 6. Конституційні засади діяльності правоохоронних та право захисних органів України
• 1. Поняття, система і функції правоохоронних органів України
• 2. Поняття, система і завдання органів прокуратури України
• 3. Поняття та система органів внутрішніх справ України. Основні завдання і функції міліції
• 4. Правозахисні органи України
• Змістовний модуль II. Основні галузі права України
• Тема 7. Основи цивільного права України
• 1. Поняття, принципи, функції і система цивільного права України
• 2. Загальна характеристика цивільного законодавства. Цивільний кодекс України
• 3. Цивільно-правові відносини
• 4. Поняття і форми права власності в Україні. Суб'єкти права власності та захист їх прав
• 5. Зобов'язальне право. Цивільно-правові договори
• 6. Спадкове право
• Тема 8. Основи сімейного права України
• 1. Поняття та принципи сімейного права України. Загальна характеристика Сімейного кодексу України. Сім'я за сімейним законодавством
• 2. Порядок укладення та припинення шлюбу
• 3. Особисті немайнові і майнові права та обов'язки подружжя
• 4. Права та обов'язки батьків і дітей. Позбавлення батьківських прав
• 5. Опіка та піклування. Патронат
• Тема 9. Основи трудового права України
• 1. Поняття і система трудового права України. Загальна характеристика Кодексу законів про працю України
• 2. Колективний і трудовий договори. Підстави та порядок припинення трудового договору
• 3. Поняття і види робочого часу і часу відпочинку
• 4. Особливості праці жінок та молоді
• 5. Трудова дисципліна. Дисциплінарна та матеріальна відповідальність
• 6. Індивідуальні й колективні трудові спори
• Тема 10. Основи адміністративного права України
• 1. Поняття, предмет, метод і структура адміністративного права України
• 2. Джерела адміністративного права. Загальна характеристика Кодексу України про адміністративні правопорушення
• 3. Поняття і сутність державного управління та його співвідношення з виконавчою владою
• 4. Адміністративно-правові норми та адміністративно-правові відносини
• 5. Адміністративно-деліктне право
• Тема 11. Основи кримінального права України
• 1. Поняття і система кримінального права України. Загальна характеристика Кримінального кодексу України
• 2. Поняття, ознаки, види та склад злочину
• 3. Кримінальна відповідальність. Види кримінальних покарань
• 4. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх

Змістовий модуль І. Основи теорії права

Тема 1. Основні поняття теорії права

Лекційні та семінарські питання

Місце і роль права в системі соціальних норм. Право і мораль.

Поняття, ознаки, сутність і зміст права, його функції та джерела.

Система права і система законодавства.

Правові норми: поняття, ознаки та структура.

Правові відносини. Юридичні факти.

1. Місце і роль права в системі соціальних норм. Право і мораль

Кожне суспільство має регулювати відносини між людьми. Таке регулювання та охорона суспільних відносин здійснюється за допомогою соціальних норм.

Соціальні норми - це історично зумовлені загальні правила поведінки людей у суспільстві, є результатом свідомої вольової діяльності людини та забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу.

Завдяки цим ознакам соціальні норми є важливим регулятором суспільних відносин, активно впливають на поведінку людей і визначають її напрями в різних життєвих обставинах.

Усі соціальні норми мають спільну мету - регулювати поведінку людей, але розрізняються за способами їх утворення і забезпечення, за формами виразу, методами впливу на суспільні відносини.

Розрізняють такі основні види соціальних норм:

юридичні норми (норми права) - це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою і спрямоване на регулювання суспільних відносин шляхом надання їх учасникам юридичних прав і покладення на них юридичних обов'язків.

моральні норми (норми моралі) - це правило поведінки, що ґрунтуються на існуючих у суспільстві уявленнях про честь, гідність, совість, добро і зло, справедливе й несправедливе, гуманне й негуманне та забезпечується, насамперед, внутрішньою переконаністю та силою громадської думки. Норми моралі, зазвичай незафіксовані документально, вони існують як моральні орієнтири у свідомості людей.

3) релігійні норми (норми релігійної моралі) - це правила поведінки віруючих людей, встановлені різними віросповіданнями які склались на вірі в існування Бота. Ця група соціальних норм зафіксована у священних книгах християн, іудеїв, мусульман буддистів - Біблії, Торі, Корані, Ведах, в усних переказах. Норми релігії регулюють відносини віруючих у межах церкви або іншої релігійної організації та порядок відправлення релігійних культів

корпоративні норми (норми громадських організацій політичних партій, інших об'єднань громадян) - це правила поведінки, що встановлюють для своїх членів громадські організації, які держава визнає або навіть надає їм обов'язкового характеру. Ця група соціальних норм знаходить свій вираз і закріплення в правових актах (статути, положення), що видаються відповідними об'єднаннями.

звичаї та традиції - це правила поведінки людей, соціальних груп, що склалися історично в суспільстві внаслідок багаторазового повторення та використання протягом тривалого часу в аналогічних ситуаціях, які закріпилися в свідомості й поведінці людини, стали внутрішньою потребою її психічної діяльності або передаються від покоління до покоління. Звичаї та традиції відрізняються одне від одного ступенем загальності правила поведінки. Традиції вважаються більш загальними правилами ніж звичаї.

Виконання більшості соціальних норм забезпечується недержавними засобами: громадським осудом, санкціями з боку об'єднань громадян, церкви Держава забезпечує тільки норми права.

Отже, право як особливий вид соціальних норм відрізняється від інших соціальних норм взаємозв'язком із державою, напрямками та способами впливу на суспільні відносини.

Серед усіх соціальних норм найбільш поширеними і значущими для суспільства є норми права і норми моралі. Вони взаємодіють у процесі соціального регулювання, їх вимоги в більшості випадків збігаються що забороняє або дозволяє право, те саме засуджує або заохочує мораль.

Водночас норми права і норми моралі мають відмітні ознаки:

1) за походженням - норми права встановлюються, санкціонуються або визнаються державою, а моральні норми формуються у свідомості людей;

за формою зовнішнього виразу - норми права закріплюються у спеціальних державних актах, а норми моралі, як правило, не мають письмової форми і виступають у формі суспільної думки;

за сферою дії - норми права регулюють найбільш важливі суспільні відносини, які піддаються правовому впливу, а мораль може регулювати практично всі суспільні відносини;

за ступенем деталізації - норми права є деталізованими правилами поведінки, а норми моралі не містять точних правил, мають більш абстрактний характер;

за способом забезпечення - норми права забезпечуються примусовою силою держави, а моральні норми - силою громадського впливу (осудженням чи схваленням).

2. Поняття, ознаки, сутність і зміст права, його функції та джерела

Право, як і держава, є продуктом суспільного розвитку. Юридично воно формується в державно організованому суспільстві як особливий нормативний регулятор суспільних відносин. Кожне суспільство має регулювати відносини між людьми, здійснювати охорону і захист таких відносин. Таке регулювання і охорона суспільних відносин здійснюються за допомогою соціальних норм, серед яких провідне місце посідає право.

Право - це система загальнообов'язкових, формально визначених, встановлених чи санкціонованих і гарантованих державою норм, які встановлюють права та обов'язки учасників правовідносин, виступають регулятором суспільних відносин та забезпечуються примусовою силою держави.

В юридичній літературі право розглядають як загально соціальне явище і як волевиявлення держави, тобто юридичне явище (право).

Як загально соціальне явище право характеризується певною свободою й обґрунтованістю поведінки людей, тобто загальними й рівними можливостями для всіх однойменних суб'єктів. З таких позицій існують: права людини; права соціальних спільностей; права нації, народу; права людства.

Юридичне явище - це складна система, яка складається із загальнообов'язкових принципів, прав і норм поведінки, встановлених або санкціонованих державою, які виражають волю домінуючої частини соціально неоднорідного суспільства, спрямовані на врегулювання суспільних відносин відповідно до цієї волі і забезпечуються державою.

\

Право як соціальне явище становить єдність об'єктивного та суб'єктивного.

Об'єктивне право - це система загальнообов'язкових, формально визначених норм права, втілених у різних джерелах права і незалежних від індивідуальної свідомості суб'єкта права.

Застосування права до кожного конкретного випадку супроводжується переходом від об'єктивного до суб'єктивного права. Тобто, доки норма права є загальною і поширюється на всі випадки конкретної сфери життєдіяльності, вона є об'єктивною. Коли ж ця норма торкається конкретної ситуації та реалізується в поведінці суб'єкта, то стає суб'єктивною.

правосвідомість правова культура конституційний лад

Суб'єктивне право - це закріплена правовими засобами можливість здійснювати певні дії, вимагати дій від інших суб'єктів та звертатися до держави за захистом порушених прав.

Об'єктивне і суб'єктивне право тісно взаємозв'язані. На підставі об'єктивного права здобуваються суб'єктивні права та виникають правовідносини.

Праву притаманні такі ознаки:

загальнообов'язковість, тобто дія норми права поширюється на всіх учасників правовідносин і повинна виконуватися ними без винятків і незалежно від ставлення до самих норм;

нормативність, тобто право складається з норм як загальнообов'язкових правил поведінки, що визначають права, обов'язки та відповідальність громадян, посадових осіб та державних органів;

формальна визначеність, тобто зміст норм права чітко визначений і формально закріплений у тексті певного правового документа;

системність, тобто право становить цілісну систему взаємопов'язаних, взаємопогоджених і взаємодіючих норм, яка діє на основі єдиних принципів, виконує єдині функції та має чітку внутрішню структуру, що включає інститути права, підгалузі права та галузі права;

державна забезпеченість, тобто загальні правила, які визначаються державою як правові, підтримується державою та її органами. Право охороняється державним примусом;

регулятивність, тобто право виступає як регулятор суспільних відносин і в цьому полягає його головна соціальна цінність;

вираз міри свободи і справедливості, тобто право втілює основні права і свободи людини, надає людині легальну можливість реалізувати свої інтереси не порушуючи прав і свобод інших людей. Крім того, воно встановлює баланс між поведінкою людини і її соціальним станом (справедливість). Для розуміння сутності та природи права слід брати до уваги паї багатогранність способу та форм вияву права в соціальному житті, які відображають його універсальність та всі аспекти регулятивного впливу. Сутність права слід визначати, враховуючи такі положення:

право існує в певних формах, що фіксують певні юридичні конструкції;

право може існувати і поза інституційними формами свого виявлення (як ідеї, оцінки, зв'язки або діяльність суб'єктів, яка розкриває динамізм права);

з формальної точки зору право виступає як регулятор, що обслуговує той чи інший соціальний інтерес.

У різні періоди історичного розвитку правової думки до розуміння права ставилися по-різному.

Можна визначити такі підходи до розуміння сутності права:

класовий - право визначається як система гарантованих державою юридичних норм, що висловлюють волю економічно пануючого класу. Воля пануючого в економіці і політиці класу нав'язується як закон всьому суспільству;

загально соціальний - право розглядається як загально визначений компроміс між різними класами, групами та соціальними прошарками для забезпечення потреб та інтересів як громадянського суспільства в цілому, так і окремих його суб'єктів.

Поряд з цим можна виділити також релігійний, національний, расовий і а інші підходи до розуміння сутності права, в межах яких відповідні релігійні, національні або расові інтереси будуть визначальними для Організації державно-політичного життя суспільства та офіційно зафіксовані у системі законів та підзаконних нормативно-правових актів, інших формах права.

Таким чином, сутність права багатоаспектна і тому потребує використання різних форм і методів її пізнання залежно від історичних обставин, умов та цілей наукового дослідження.

З питанням про сутність права тісно пов'язано питання про його зміст. Якщо сутність права відповідає на питання про його найважливіші ознаки і властивості, то зміст права визначає, в чому конкретно ці ознаки і властивості знаходять свій об'єктивний вираз. Отже, через зміст права матеріалізується його сутність.

Зміст права - це сукупність правових приписів, за допомогою яких здійснюється регулювання суспільних відносин; це закріплені в правових нормах суб'єктивні права, юридичні обов'язки та заборони.

Розрізняють два види змісту права:

соціально-політичний, в якому відображається економічна, політична, класова сутність та спрямованість права;

спеціально-юридичний, що характеризує право як специфічне інституційне утворення (соціальний інститут, необхідний атрибут функціонування суспільства).

Роль права у житті суспільства відображається в його функціях.

Функція права - це основні напрями впливу права на суспільні відносини, що відображають його сутність і соціальне призначення у суспільстві, а також способи організації суспільних відносин.

Функції права поділяють на загально соціальні та спеціально-юридичні.

Загально соціальні функції права - це напрями взаємодії права та інших соціальних явищ як єдності форми та змісту.

До загально соціальних функцій права включають:

гуманістичну - право охороняє та захищає права людства, нації, людини;

організаторсько-управлінську - право забезпечує можливості окремих суб'єктів на вирішення певних економічних і соціальних проблем;

виховну - право сприяє становленню людини як правослухняного члена громадянського суспільства, виховує в неї зразки правомірної поведінки;

інформаційну (комунікативну) - право інформує людей про волю законодавця;

оціночно-орієнтаційну - поведінка людей оцінюється з точки зору законів держави, вказує на безконфліктні, соціально-допустимі шляхи й засоби задоволення потреб людини в межах правомірної поведінки;

гносеологічну (пізнавальну) - право само виступає як джерело знань.

Спеціально-юридичні функції права - це напрями суто правового впливу на суспільні відносини.

До спеціально-юридичних функцій права належать:

1) регулятивна - це функція, яка спрямована на врегулювання суспільних відносин шляхом закріплення бажаної поведінки суб'єктів в тих чи інших галузях права.

2) охоронна - це функція, яка спрямована на захист відповідної системи суспільних відносин шляхом усунення соціально шкідливих і небезпечних діянь людей та їх об'єднань, відновлення порушених прав суб'єктів.

Регулятивна й охоронна функції тісно пов'язані між собою. Охоронна функція права покликала забезпечити нормальну дію регулятивної функції.

Правові норми, що регулюють поведінку учасників суспільних відносин, повинні бути відомими і вираженими у певних формах (джерелах).

Джерело права - це спосіб зовнішнього вираження і закріплення норм права, що виходять від держави і які мають загальнообов'язкове значення.

Розрізняють внутрішню та зовнішні форми (джерело) права. Під внутрішньою формою розуміють спосіб його структурної організації та взаємодії складових елементів у межах системи права, яка в свою чергу поділяється на галузі, підгалузі, інститути та окремі норми. Зовнішні форми іноді називають джерелом права, в яких воно забезпечує своє офіційне існування.

У правознавстві розділяють такі форми (джерело) права:

правовий звичай - це історично обумовлене неписане стихійно сформоване стійке правило поведінки людей, що ввійшло у звичку, завдяки багаторазовому застосуванню протягом тривалого часу, якому держава надала загальнообов'язкового значення і яке санкціонується й забезпечується державою;

правовий (судовий, адміністративний) прецедент - це рішення судового або адміністративного органу з конкретної справи, яке стає обов'язковим для вирішення подібних справ у майбутньому;

нормативний договір - це письмовий документ, у якому загальні правила поведінки встановлюються за домовленістю кількох суб'єктів і забезпечується державою;

нормативно-правовий акт - це офіційний письмовий документ компетентних правотворчих органів держави, у якому закріплене правило поведінки загального характеру, що забезпечується державою. Нормативно-правові акти є головною і найбільш завершеною формою сучасного права. У системі права України і нормативно-правовий акт є основним джерелом права.

За юридичною чинністю всі нормативно-правові акти поділяються на дві великі групи: закони і підзаконні акти.

Закон - це нормативно-правовий акт, прийнятий органом законодавчої влади або всенародним референдумом, що регулює найважливіші суспільні відносини, виражає волю її інтереси більшості населення, має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів і особливий порядок прийняття.

За своєю юридичною силою закони поділяються на види:

конституція - це основний, головний закон держави, який має найвищу юридичну силу і приймається в особливому порядку, і в якому регламентуються найважливіші з її точки зору суспільні відносини у сфері організації і функціонування органів держави, державного устрою та правового статусу людини і громадянина;

конституційні закони - це закони, що вносять певні доповнення чи зміни до Конституції або скасовують її окремі норми;

органічні закони - це закони, якими деталізуються норми Конституції й ухвалення яких передбачено в Конституції;

кодекси - це нормативно-правові акти, в яких об'єднано і систематизовано правові норми, що регламентують відповідну сферу суспільних відносин. Кодекси, як правило, виступають основою певної галузі чи підгалузі законодавства;

звичайні (поточні) закони - це всі інші закони, що регулюють різні суспільні відносини в державі й приймаються на основі та на виконання Конституції парламентом у межах його компетенції.

Органічні закони, кодекси та звичайні (поточні) закони мають однакову між собою юридичну силу.

Підзаконні акти - це нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на те компетентними правотворчими державними органами на підставі та у виконання законів.

Усі без винятку підзаконні акти мають меншу юридичну силу, ніж будь-який закон, і не можуть протирічити йому, а також не можуть змінювати або скасовувати норми законів. В іншому разі підзаконні акти визнаються недійсними і з моменту його прийняття підлягають скасуванню.

Залежно від юридичної сили підзаконні акти поділяються на:

1) загальні - поширюються на всю територію та населення держави.

До них, залежно від суб'єктів, що їх видали, відносяться:

постанови Верховної Ради України;

укази Президента України;

постанови, розпорядження Кабінету Міністрів України;

акти Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Генерального прокурора України, вищих судів України;

2) відомчі - поширюються на певну сферу суспільних відносин. До них відносяться:

інструкції, вказівки, нормативні накази міністерств, державних комітетів, інших органів центральної виконавчої влади зі спеціальним статусом;

3) місцеві - мають чинність на території певної адміністративно-територіальної одиниці. До них відносяться:

рішення і нормативні ухвали місцевих рад;

рішення виконавчих комітетів місцевих рад;

нормативні накази управлінь і відділів обласних державних адміністрацій;

4) локальні - регламентують діяльність конкретних підприємств, установ, організацій і поширюється на їх працівників. До них відносяться:

нормативні накази, розпорядження і інструкції адміністрації державних підприємств, установ і організацій.

3. Система права і система законодавства

Правознавство розрізняє поняття "правова система" та "система права".

Система права, на відміну від правової системи, відображує не сукупність усіх правових явищ у їх взаємодії, а тільки внутрішню будову (форму), структуру права як системи правових норм.

Системна побудова права мас велике значення, тому що дозволяє більш повно і точно тлумачити окремо взяту норму права і правильно застосувати її на практиці.

Система права - це внутрішня форма права, яка характеризується єдністю і узгодженістю всіх її норм та розподілу їх за галузями, підгалузями, інститутами та нормами права.

В основі розподілу права на групи лежать два критерії - предмет та метод правового регулювання.

Предмет правового регулювання - це сукупність якісно однорідних суспільних відносин, врегульованих правовими нормами.

Метод правового регулювання - це сукупність прийомів і способів за допомогою яких здійснюється вилив права на суспільні відносини певною виду. Метод відповідає на питання, як, яким чином право здійснює свій регулятивний вплив. Кожній галузі права характерний свій набір методів правового регулювання.

Основним структурним елементом системи права є галузь права.

Галузь права - це сукупність правових норм, що регулюють якісну однорідну сферу суспільних відносин специфічним методом правового регулювання. За місцем, яке посідають у правовій системі галузі права, вони бувають основні та комплексні. До основних галузей права відносять такі: конституційне, адміністративне, цивільне, трудове, сімейне, фінансове, кримінальне право, процесуальні галузі права та інші. Чим більш розвинута система права, тим більше галузей містить вона в собі.

Галузь права, у свою чергу, складається з інститутів права.

Інститут права - це сукупність відокремлених взаємозв'язаних правових норм певної галузі права, що регулюють якісно однорідні суспільні відносини.

Декілька однорідних інститутів права, що регулюють більш вузьку групу суспільних відносин, ніж галузь права, утворюють підгалузь права.

Підгалузь права - це складова частина галузі права, яка об'єднує норми права, що регулюють суспільні відносини певного виду.

Якщо система права - це внутрішня організація та побудова права, то система законодавства - це зовнішня форма виразу та закріплення нормативного матеріалу, сукупність правових джерел. Система права і система законодавства співвідносяться, як зміст і форма, тобто законодавство с основною формою вираження права. Право і законодавство взаємопов'язані, але не тотожні явища. Між ними існують деякі відмінності.

По-перше, первісним елементом побудови системи права виступає норма права, а первісним елементом побудови системи законодавства - нормативно-правовий акт.

По-друге, за обсягом система законодавства ширше, ніж система права, тому що змістовно включає в себе деякі ненормативні положення (програмні цілі, мотиви та причини прийняття документа, констатуючі положення).

По-третє, предмет системи права відрізняється більшим ступенем однорідності, ніж предмет системи законодавства.

По-четверте, галузі системи законодавства формуються лише за ознакою предмета правового регулювання і не маючи, єдиного методу.

По-п'яте, у системі права не враховується юридична сила правового матеріалу.

Система законодавства - це сукупність упорядкованих певним чином нормативно-правових актів держави, що є зовнішньою формою вираження права.

Розрізняють горизонтальну та вертикальну структуру системи законодавства.

Горизонтальна (галузева) структура законодавства передбачає поділ нормативно-правових актів за галузевою ознакою. Галузі законодавства - це великі об'єднання нормативно-правових актів, які характеризуються єдністю змісту та форми.

Вертикальна (субординаційна,ієрархічна) структура законодавства передбачає розташування нормативно-правових актів в залежності від юридичної чинності і місця суб'єкта законодавства в системі нормотворчих органів.

Законодавство складається з великої кількості нормативних актів, прийнятих державними органами в різні історичні періоди, у зв'язку з чим виникають неузгодженості між новим і старим законодавством. Тому час від часу виникає необхідність приведення його в чітку систему, ліквідації протиріч шляхом внесення змін і доповнень, тобто здійснювати систематизацію законодавства.

Систематизація законодавства - це діяльність компетентних державних органів щодо впорядкування та вдосконалення нормативно-правових актів, приведення їх до певної внутрішньої узгодженості шляхом створення єдиних нормативних актів та їх збірників.

Традиційно в юридичній літературі розрізняють три основні форми систематизації: інкорпорацію, кодифікацію та консолідацію.

Інкорпорація - це об'єднання нормативно-правових актів без зміни їх змісту в збірники у хронологічному, алфавітному, предметному чи іншому порядку.

Інкорпорація може бути офіційною, тобто здійснюватися від імені компетентних державних органів, або неофіційною, яка проводиться видавництвами, науковими установами, навчальними закладами, окремими спеціалістами. В першому випадку збірники нормативних актів є офіційною формою їх оприлюднення і тому на них можна посилатися при вирішенні юридичних справ, в другому - вони мають тільки довідково-інформаційний характер.

Кодифікація - це змістовна переробка (усунення розбіжностей і протиріч, скасування застарілих норм) нормативно-правових актів, що мають спільний предмет і метод правового регулювання і створення зведеною нормативного акту.

Цей вид - систематизації може здійснюватися тільки державою. У результаті кодифікації створюється єдиний законодавчий акт, який завжди має офіційний характер.

Консолідація - це створення, на основі кількох нормативно-правових актів, нового об'єднаною акта, в якому нормативні приписи розміщуються в логічному порядку після редакційної обробки, але без зміни змісту.

Метою консолідації є усунення множинності нормативних актів, їх уніфікації, створення у структурі законодавства великих блоків нормативного матеріалу як вихідною бази для проведення кодифікаційної

4. Правові норми: поняття, ознаки та структура

Особливим видом соціальних норм є норми права, які є первинним елементом системи права. Відмінність правових норм від усіх інших соціальних норм характеризують такі ознаки:

державно-владна природа, тобто норми права або встановлюються державою (наприклад, шляхом прийняття закону), або санкціонуються (визнаються) нею (наприклад, шляхом ратифікації міжнародного договору). Крім того, виконання норм права забезпечується силою державного примусу;

загальнообов'язковий характер, тобто норми права поширюються на всіх учасників суспільних відносин незалежно від їх волі і бажань;

формальна визначеність, тобто у правовій нормі однозначно закріплюються права і обов'язки учасників суспільних відносин, а також санкції, що застосовуються у випадках порушень настанов норми;

системність, тобто кожна правова норма має особливу структуру, вона нерозривно пов'язана з іншими, утворюючи цілісну систему національного чи міжнародного права.

Норми права - це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою і спрямоване на регулювання суспільних відносин шляхом надання їх учасникам юридичних прав і покладення на них юридичних обов'язків.

Норми права мають певну структуру. Структура правової норми - це її внутрішня побудова, що характеризується наявністю в ній нерозривно пов'язаних одна з одною складових частин.

У юридичній науці переважає концепція тричленної структури правової норми, згідно з якої елементами норми є гіпотеза, диспозиція та санкція.

Гіпотеза - це складова частина норми права, яка містить умови, обставини, з настанням яких суб'єкти права мають здійснювати свої права та обов'язки, вказані в диспозиції цієї норми.

Диспозиція - це складова частина норми права, що визначає саме правило поведінки суб'єкта при наявності вказаних у гіпотезі обставин.

Санкція - це складова частина норми права, яка передбачає юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, вказаного У диспозиції.

Такий чином, всі елементи норми права логічно випливають один з одного, утворюючи цільну упорядковану систему.5. Правові відносини. Юридичні факти

Суспільні відносини регулюються різними нормами: релігійними, моральними, економічними та іншими відносинами. Значна частина суспільних відносин будується на підставі норм права і тому їх називають правовими відносинами, або правовідносинами. У межах правовідносин життєдіяльність суспільства набуває цивілізованого, стабільного і передбаченого характеру.

Правові відносини - це врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких є носіями суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, що забезпечуються державою.

Структуру правовідносин становлять такі елементи: суб'єкти; об'єкти; зміст правовідносин.

Суб'єкти правовідносин - це учасники правових відносин, які мають суб'єктивне право та здатні виконувати юридичні обов'язки. Суб'єктів правовідносин повинно бути як мінімум два. Один з них є управомоченою особою (носієм права), інший - зобов'язаною особою (носієм обов'язку).

До суб'єктів правовідносин належать:

фізичні особи (громадяни, іноземні громадяни чи піддані, особи без громадянства);

юридичні особи (підприємства, організації та установи різних форм власності);

державні та громадські організації;

соціальні спільності (народ, нація, населення відповідного регіону, територіальні громади та інші).

Суб'єкти правовідносин повинні володіти правосуб'єктністю, тобто здатністю бути носіями прав і обов'язків, здійснювати їх від свого імені та нести юридичну відповідальність за свої дії. Правосуб'єктність - це складна юридична властивість, яка містить два елементи: правоздатність і дієздатність.

Правоздатність - це здатність особи мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Дієздатність - це здатність особи своїми діями набувати і самостійно здійснювати суб'єктивні права і виконувати юридичні обов'язки.

Однією з форм прояву дієздатності є деліктоздатність, тобто здатність особи нести юридичну відповідальність за свої протиправні вчинки (дії).

Правоздатність і дієздатність, як правило, поєднується в одній особі. Правоздатність та дієздатність є абстрактними можливостями, оскільки особа може і не скористатись своїми правами, не набути обов'язків.

Виникнення та обсяг правоздатності і дієздатності дещо різні у фізичних і юридичних осіб.

Правоздатність фізичної особи виникає з моменту народження і припиняється її смертю. Правоздатність фізичної особи може бути обмежена за рішенням суду (позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю, позбавлення батьківських прав).

Дієздатність фізичної особи залежить від її віку та стану психічного здоров'я. За загальним правилом повна дієздатність настає з досягненням повноліття (18 років). Особа, що страждає психічною хворобою або недоумством, за рішенням суду може бути визнана недієздатною. Недієздатні особи можуть бути носіями прав і обов'язків, але їх реалізацію здійснюють інші особи.

Правоздатність і дієздатність юридичної особи виникають одночасно, з моменту державної реєстрації і припиняються з її ліквідацією. Обсяг правоздатності і дієздатності юридичної особи носить спеціальний характер. Вона вправі здійснювати тільки ті дії, що зафіксовані в його установчих документах.

Об'єкти правовідносин - це певні матеріальні, духовні та інші соціальні блага, з приводу яких між суб'єктами виникають, змінюються чи припиняються правовідносини.

Інакше кажучи, об'єкти правовідносин - це те, на що спрямовані суб'єктивні права і юридичні обов'язки суб'єктів правових відносин.

Розрізняють такі види об'єктів правовідносин:

матеріальні блага (речі, кошти, цінності, земля, надра та інші матеріальні цінності);

духовні блага (творча діяльність людини та її результати);

дії суб'єктів правовідносин (будь-які юридично значимі вчинки людей);

результат діяльності суб'єктів правовідносин (конкретні акти юридично значимої поведінки).

Суб'єктивні права і юридичні обов'язки учасників правовідносин складають зміст правовідносин. Зміст правовідносин мас двоякий характер. Розрізняють юридичний і фактичний зміст.

Юридичний зміст правовідносин - це зафіксовані у нормах права суб'єктивні права та юридичні обов'язки їх учасників.

Фактичний зміст правовідносин - це сама поведінка суб'єктів, їхня діяльність, в якій реалізується суб'єктивні права і юридичні обов'язки сторін.

Юридичний і фактичний зміст нетотожні. Перший - значно ширший другого і містить невизначену кількість можливостей, які складають зміст суб'єктивного права.

Зміст суб'єктивного права включає в собі такі можливості:

здійснювати певні дії;

вимагати певних дій від зобов'язаного суб'єкта;

вимагати відновлення порушеного права.

Юридичні обов'язки - це передбачена правовою нормою і забезпечена можливістю державним примусом міра належної поведінки зобов'язаного суб'єкта, яку він повинен здійснювати в інтересах уповноваженого суб'єкта.

Зміст юридичних обов'язків включає:

здійснювати певні дії на користь уповноваженого суб'єкта;

утриматися від певних дій;

нести юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання передбачених правовою нормою дій.

Таким чином, юридичний зміст правовідносин визначає те, як правовідносини повинні відбуватися, а фактичний зміст правовідносин показує те, як вони відбулися у реальній дійсності.

Підставами для виникнення, зміни чи припинення правовідносин є юридичні факти.

Юридичні факти - це передбачені гіпотезою правової норми конкретні життєві обставини, які зумовлюють виникнення, зміну чи припинення правовідносин.

Існують різні способи класифікації юридичних фактів. Залежно від підстав розрізняють такі види юридичних фактів:

1) за вольовим критерієм юридичні факти поділяються на юридичні події та юридичні дії.

Юридичні події - це обставини або явища, виникнення, дія і припинення яких не залежить від волі суб'єктів правовідносин, але з настанням яких настають певні правові наслідки.

Юридичні дії - це обставини, настання яких залежить від волі суб'єктів правовідносин. Вони поділяються на правомірні і неправомірні.

2) за правовими наслідками юридичні факти поділяються на правостворюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі.

Тема 2. Основи правосвідомості та правової культури, правової поведінки та юридичної відповідальності

Лекційні та семінарські питання

Поняття і види правосвідомості та правової культури.

Правомірна поведінка: поняття, ознаки та види.

Правопорушення: поняття, ознаки та види.

Юридична відповідальність: поняття, ознаки та види.

1. Поняття і види правосвідомості та правової культури

Право як соціальне явище викликає те чи інше ставлення до нього людей, яке може бути позитивним (людина розуміє необхідність права) або негативним (людина вважає право непотрібним і безкорисним). Це ставлення може бути раціональним, розумним, емоційним, на рівні почуттів, настрою.

Якщо визнати право об'єктивною реальністю, то слід визнати і наявність суб'єктивної реакції людей на право, що іменується правосвідомістю. Правосвідомість - неминучий супутник права. Це зумовлено тим, що право - регулятор відносин між людьми, які наділені волею і свідомістю.

Правосвідомість - це форма суспільної свідомості, що містить сукупність поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій та уявлень, які відображають ставлення людини, соціальних груп і суспільства в цілому до чинного чи бажаного права, форм і методів правового регулювання.

Правосвідомість звичайно не існує в „чистому" вигляді, вона взаємопов'язана з іншими видами і формами усвідомлення реальності й дійсності. У правосвідомості, як і в інших формах суспільної свідомості, знаходять своє відображення різні види суспільних відносин - економічні, політичні, духовні тощо. Тому правосвідомість активно взаємодіє з ними, взаємозбагачуючись.

На відміну від інших форм суспільної свідомості, правосвідомість має свій особливий предмет відображення і об'єкт впливу - право як систему правових норм, правовідносин, законодавство, правову поведінку, і насамкінець, правову систему в цілому.

Від рівня, якості, характеру, змісту правосвідомості здебільшого залежить те, якою буде поведінка людини в суспільстві - правомірною, соціально корисною чи неправомірною, соціально шкідливою і небезпечною.

Структура правосвідомості складається з двох основних елементів:

правової ідеології;

правової психології.

Правова ідеологія - це сукупність ідей, принципів, теорій, концепцій, які формуються в результаті науковою узагальнення правового розвитку суспільства.

Особливістю правової ідеології є те, що вона розробляється і впроваджується в суспільну свідомість певними структурами - державою, політичними партіями або іншими об'єднаннями громадян.

Сучасна правова ідеологія включає в себе концепцію поділу влад, визначення пріоритету загальнолюдських цінностей над інтересами окремих верст суспільства і, відповідно, домінування загальновизнаних норм міжнародного права над нормами національного права, теорії правової держави і громадянського суспільства, принципи демократизму, гуманізму, не відчуження природних прав людини тощо.

На відміну від правової ідеології, яка характеризує ставлення до правових явищ з боку суспільства у цілому або окремих його соціальних груп, правова психологія характеризує ставлення до правових явищ з боку окремих індивідів.

Правова психологія формується, як правило, стихійно, тому відображає право поверхнево, проте через нього реалізуються традиції, звичаї, вміння особи критично оцінювати свої дії з точки зору правомірності. Правова психологія - найбільш „розповсюджена" форма усвідомлення права, притаманна переважно усім суспільним відносинам.

Правова психологія - це сукупність правових почуттів, емоцій, оцінок, настрою, які домінують у суспільстві, виявляються у громадській думці.

Правосвідомість за рівнем поділяється на:

буденну;

професійну;

наукову.

Буденна правосвідомість - це сукупність конкретних життєвих обставин, особистого правового досвіду й отриманої освіти, що характеризує ставлення особи до чинного чи бажаного права і правової системи на побутовому рівні.

Професійна правосвідомість - це сукупність професійних правових знань, почуттів, емоцій, настанов, мотивів юристів-практиків та інших осіб, які мають спеціальну освіту, що формуються в результаті професійної діяльності й навчання.

Наукова правосвідомість це сукупність наукових знань, теорій, доктрин, оцінок, емоцій і почуттів науковців-юристів відносно існуючої та бажаної правової системи громадянського суспільства.

За ступенем узагальнення правосвідомість можна поділити на:

масову;

групову;

індивідуальну.

Масова правосвідомість - це правосвідомість, що характерна для основної маси населення певної країни.

Групова правосвідомість - це правосвідомість, що характерна для певної групи населення країни.

Індивідуальна правосвідомість - це сукупність правових знань, емоцій і настанов конкретного суб'єкта відносно чинного чи бажаного права.

...