Судова система України являє собою сукупність усіх судів держави, основою яких є єдині засади організації і діяльності та наділених повноваженнями здійснювати судову владу.

Відповідно до Конституції та Закону України „Про судоустрій України" судову систему України складають Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції.

Термін „юрисдикція" в перекладі з латинської означає - проголошувати право, повноваження давати правову оцінку суспільним явищам, роз'яснювати правові питання. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до ч.1 ст.125 Конституції система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації.

Систему судів загальної юрисдикції становлять:

місцеві суди;

апеляційні суди, Апеляційний суд України;

вищі спеціалізовані суди;

Верховний Суд України.

Законом України „Про судоустрій України" було передбачено функціонування Касаційного суду України, але рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2003 р. це положення закону було визнане таким, що не відповідає Конституції України.

Суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідуються Президентом України за поданням Міністра юстиції України, погодженому з Головою Верховного Суду України або головою відповідного вищого спеціалізованого суду.

Місцеві суди

Місцеві суди є основною ланкою у системі судів загальної юрисдикції. Цс випливає перш за все з того, що суди саме цього рівня розглядають усі кримінальні, цивільні, господарські та адміністративні справи, за винятком піч, які віднесені чинним законодавством до компетенції інших судів.

Місцевими загальними судами в Україні, які розглядають цивільні та кримінальні справи є:

районні;

районні в містах;

міські й міськрайонні;

військові суди гарнізонів.

Місцевими господарськими судами є:

господарські суди Автономної Республіки Крим;

господарські суди областей;

господарські суди міст Києва і Севастополя.

Місцевими адміністративними судами є окружні суди, що утворюються в округах відповідно до указу Президента України.

За своїм повноваженням місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності.

Апеляційні суди. Апеляційний суд України

Апеляційні суди - це суди другої ланки єдиної судової системи судів загальної юрисдикції. Вони є судами вищого рівня для місцевих судів і низовими стосовно Верховного Суду України. У системі судів загальної юрисдикції в Україні діють загальні та спеціалізовані апеляційні суди. Апеляційними загальними судами є:

апеляційні суди областей (у разі необхідності замість апеляційного суду області можуть утворюватися апеляційні загальні суди, територіальна юрисдикція яких поширюється на декілька районів області); апеляційні суди міст Києва та Севастополя; Апеляційний суд Автономної Республіки Крим; Військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово-Морських Сил України; Апеляційний суд України. Апеляційними спеціалізованими судами є:

апеляційні господарські суди;

апеляційні адміністративні суди.

Апеляційні спеціалізовані суди утворюються в апеляційних округах відповідно до указу Президента України. Суди другої ланки мають однакову компетенцію та рівні права щодо розгляду кримінальних, цивільних, господарських та адміністративних справ.

Апеляційні суди здійснюють такі повноваження: розглядають справи в апеляційному порядку відповідно до процесуального закону;

розглядають по першій інстанції справи, визначені законом (крім апеляційних господарських судів);

ведуть та аналізують судову статистику, вивчають і узагальнюють судову практику;

надають методичну допомогу у застосуванні чинного законодавства місцевим судам;

здійснюють інші повноваження, передбачені законом.

До складу апеляційного суду входять, як правило, обрані Верховною Радою України на посаду судді безстроково, голова суду та його заступники.

Відповідно до ст.25 Закону України „Про судоустрій України" Апеляційний суд України діє у складі:

судової палати у цивільних справах;

судової палати у кримінальних справах;

військової судової палати.

Апеляційний суд України розглядає справи, віднесені до його підсудності, в апеляційному порядку відповідно до вимог процесуального закону. Переважно це справи, які розглядалися обласними та військовими апеляційними судами як судами першої інстанції.

Вищі спеціалізовані суди України

Згідно з Законом України „Про судоустрій України" вищими судовими органами спеціалізованих судів є:

Вищий господарський суд України;

Вищий адміністративний суд України;

інші вищі спеціалізовані суди, що утворюються Президентом України в порядку, встановленому цим Законом.

У вищому спеціалізованому суді можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за певною спеціалізацією в межах відповідної спеціальної судової юрисдикції.

Вищий спеціалізований суд здійснює такі повноваження:

розглядає в касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції, а також інші справи у випадках, визначених процесуальним законом;

веде та аналізує судову статистику, вивчає й узагальнює судову практику;

надає методичну допомогу у застосуванні чинного законодавства судами нижчого рівня;

здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Розгляд справ у вищому спеціалізованому суді здійснюється колегіально. У вищому спеціалізованому суді для вирішення організаційних питань діє Президія, а для вирішення загальних питань у діяльності відповідних і пеціалізованих судів - Пленум вищого спеціалізованого суду, який Окликається не рідше двох разів на рік. Вищий спеціалізований суд має офіційний друкований орган „Вісник господарського судочинства", у якому публікуються матеріали судової практики, діяльність вищого спеціалізованої ч суду і відповідних спеціалізованих судів та інші матеріали.

Верховний Суд України

Ст.125 Конституції України визначено, що найвищим судовим органом | системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Він здійснює правосуддя і забезпечує однакове застосування чинного законодавства усіма судами загальної юрисдикції.

У складі Верховного Суду України діють:

судова палата у цивільних справах;

судова палата у кримінальних справах;

судова палата у господарських справах;

судова палата в адміністративних справах;

військова судова колегія.

Відповідно до ст.47 Закону України „Про судоустрій України" Верховний Суд України здійснює такі повноваження:

розглядає у касаційному порядку рішення загальних судів у справах, віднесених до його підсудності процесуальним законом;

переглядає в порядку повторної касації усі інші справи, розглянуті судами загальної юрисдикції в касаційному порядку;

у випадках, передбачених законом, розглядає інші справи, пов'язані з виключними обставинами;

дає судам роз'яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики;

дає висновок щодо наявності чи відсутності в діяннях, у яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину;

надає за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я;

звертається до Конституційного Суду України у випадках виникнення у судів загальної юрисдикції при здійсненні ними правосуддя сумнівів щодо конституційності законів,інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України;

веде та аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику, знайомиться у судах з практикою застосування чинного законодавства;

у межах своїх повноважень вирішує питання, що випливають з міжнародних договорів України;

представляє суди загальної юрисдикції у зносинах з судами інших держав;

здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Розгляд та перегляд справ, віднесених законом до підсудності Верховного Суду України, відбувається у судових палатах. Верховний Суд України очолює Голова Верховного Суду України, який обирається Пленумом Верховного Суду України строком на п'ять років шляхом таємного голосування. Він не може бути обраний на цю посаду більш ніж на два строки підряд. До складу Верховного Суду України входять судді Верховного Суду України, обрані на посаду безстроково, кількість яких встановлюється указом Президента України. Для розв'язання внутрішніх організаційних питань діяльності Верховного Суду України діє Президія Верховного Суду України, а для вирішення питань, визначених Конституцією та Законом України „Про судоустрій України" діє Пленум Верховного Суду України, який є колегіальним органом і скликається в міру потреби, але не менш як один раз на три місяці.

Верховний Суд України знаходиться в місті Києві, має свій офіційний друкований орган - „Бюлетень Верховного Суду України", в якому публікується вся інформація про здійснення правосуддя в Україні та організації і діяльності судової системи.

3. Конституційний Суд України

Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, який вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції та законів України.

Статус Конституційного Суду України, тобто порядок його формування, функціонування і компетенції визначається ст. ст.147-153 Конституції та Законом України „Про Конституційний Суд України".

Головним завданням Конституційного Суду є гарантування забезпечення верховенства Конституції, як Основного Закону держави на всій території України.

Діяльність Конституційного Суду України базується на принципах:

верховенства права;

незалежності;

колегіальності;

рівноправності суддів;

гласності;

повного і всебічного розгляду справ;

обгрунтованості винесених ним рішень.

Конституційний Суд України не входить до системи судів загальної юрисдикції і правосуддя в класичному розумінні він не здійснює, тобто не розглядає конкретних кримінальних або цивільних прав, не є апеляційною, касаційною чи наглядовою інстанцією для судів загальної юрисдикції.

Конституційний Суд приймає рішення та дає висновки з таких питань:

конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів чи тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на обов'язковість;

додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з посади у порядку імпічменту, визначених ст. ст.111 і 151 Конституції України;

офіційного тлумачення Конституції та законів України.

Конституційний Суд має повноваження не лише визнавати неконституційними закони і правові акти, але й анулювати їх, припиняти своїм рішенням їх дію. Рішення приймаються, висновки даються Конституційним Судом поіменним голосуванням шляхом опитування суддів, при цьому судді не мають права утримуватися від голосування.

Рішення та висновки Конституційного Суду України стосовно зазначених питань є обов'язковими до виконання на всій території України, остаточними та такими, що не можуть бути оскаржені.

До повноважень Конституційного Суду не належать питання законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.

У Законі України „Про Конституційний Суд України" визначені форми звернення до Конституційного Суду. Такими зверненнями є конституційне подання та конституційне звернення.

Конституційне подання - це письмове клопотання до Конституційного Суду України про визнання правового акта або його окремих положень неконституційним, про визнання конституційності міжнародного договору, про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України.

Конституційним поданням є також звернення Верховної Ради України про надання висновку щодо додержання конституційності процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста у порядку імпічменту.

Суб'єктами права на конституційне подання з питань:

1) прийняття рішень Конституційним Судом про конституційність законівта інших правових актів є:

Президент України;

не менш як 45 народних депутатів України;

Верховний Суд України;

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;

Верховна Рада Автономної Республіки Крим;

2) дачі висновків Конституційним Судом щодо відповідності Конституції України діючих міжнародних договорів України чи тих міжнародних договорів, що вносяться у Верховну Раду для дачі згоди на їх обов'язковість є:

Президент України;

Кабінет Міністрів України;

3) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента з посади у порядку імпічменту є:

Верховна Рада України;

4) офіційного тлумачення Конституції та законів України є:

Президент України;

не менше як 45 народних депутатів України;

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;

Верховний Суд України;

Кабінет Міністрів України;

Органи державної влади;

Верховна Рада Автономної Республіки Крим;

Органи місцевого самоврядування

Конституційне звернення - це письмове клопотання до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи.

Суб'єктами права на конституційне звернення є:

громадяни України:

іноземні громадяни чи піддані;

особи без громадянства;

юридичні особи.

Строк провадження у справах за конституційним поданням та конституційним зверненням не повинен перевищувати відповідно трьох та шести місяців. Судді не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання, за винятком відповідальності за образу чи наклеп при розгляді справ, прийнятті рішень та дачі висновків Конституційним Судом. Конституційний Суд за результатами розгляду справ приймає рішення і висновки, які публікуються у „Віснику Конституційного Суду України" та інших офіційних виданнях України, і які рівною мірою е обов'язковими до виконання.

Формування складу Конституційного Суду відрізняється від формування інших судових органів. Згідно ч.1 ст.148 Конституції Конституційний Суд складається з 18 суддів, яких призначають по шість Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України.

Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг 40 років, має вищу юридичну освіту і сі аж роботи за фахом не менш як 10 років, проживає в Україні протягом останніх 20 років та володіє державною мовою. Суддя Конституційного Суду України призначається на 9 років без права бути призначеним на повторний строк.

Голова Конституційного Суду України обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України зі складу суддів Конституційного Суду України шляхом таємного голосування лише на один трирічний строк.

Суддя Конституційного Суду України при вступі на посаду складає присягу, яка складається на засіданні Верховної Ради, за участю Президента України, Прем'єр-міністра України, Голови Верховного Суду України, не пізніше як через місяць після призначення суддею Конституційного Суду України. Суддя Конституційного Суду України при виконанні своїх обов'язків на засіданні суду повинен бути одягнений у мантію та мати нагрудний знак.

У випадках припинення повноважень судді, призначеного Президентом України або Верховною Радою України, Президент або Верховна Рада у місячний термін призначають іншу особу на цю посаду, а обраного з'їздом суддів України - у тримісячний термін.

Необхідно зазначити, що основні положення норм розділу VIII Конституції України „Правосуддя" на суддів Конституційного Суду не поширюється, за деяким винятком. Так, згідно ст.149 Конституції України на суддів Конституційного Суду поширюються гарантії незалежності та недоторканості, підстави щодо звільнення з посади, передбачені ст.126 та вимоги щодо несумісності, визначені в ч.2 ст.127 Конституції України.

4. Правовий статус суддів

Судді та залучені для здійснення правосуддя представники народу (народні засідателі і присяжні) є носіями судової влади в Україні, які реально здійснюють правосуддя.

Судді є посадовими особами судової влади, які наділені повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов'язки на професійній основі в Конституційному Суді України та судах загальної юрисдикції.

Правовий статус суддів визначається Конституцією України, Законами України „Про статус суддів", „Про Конституційний Суд України", „Про судоустрій України", „Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів".

Статус суддів - це сукупність прав та обов'язків, закріплених чинним законодавством стосовно порядку обрання суддів, їх повноважень, гарантій їх діяльності та відповідальності.

Такий статус є єдиний для всіх суддів України, незалежно від того, у якому суді вони працюють. Єдність статусу суддів забезпечується і єдиними в цілому вимогами до кандидатів на посаду судді. Згідно ст.127 Конституції України на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший 25 років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як 10 років та володіє державною мовою.

Додаткові вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та професійного рівня встановлюються законом. Так, відповідно до Закону України „Про статус суддів" вік кандидата судді місцевого суду повинен бути не менше 25 років, апеляційного і вищого спеціалізованого суду - ЗО років, Верховного Суду України - 35 років, Конституційного Суду України - 40 років.

Стаж роботи кандидата за юридичною спеціальністю для суддів місцевих судів повинен бути 3 роки, апеляційних судів - 5 років, у тому числі

Не менше 3 років на посаді судді; вищого спеціалізованого суду - відповідно 7 і 5 років; Верховного Суду України - 10 і 5 років; Конституційного Суду України - 10 років практичної, наукової чи викладацької роботи зі спеціальності.

Суддя повинен бути неупереджений і незалежний один від одного, від суддів вищого рівня та від будь-якого зовнішнього впливу. У своїй діяльності піп зобов'язаний керуватися тільки законом. Через це, з одного боку, до суддів застосовують деякі обмеження. Згідно ст.127 Конституції України суддя не має права:

належати до політичних партій та профспілок;

брати участь у будь-якій політичній діяльності;

мати представницький мандат;

обіймати будь-які інші оплачувані посади;

виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

З іншого боку, незалежність суддів забезпечується за допомогою правових гарантій їхньої діяльності, до числа яких згідно ст.126 Конституції України належать:

недоторканість суддів. Без згоди Верховної Ради України суддя не може бути затриманий чи заарештований до винесення обвинувачуваного вироку судом;

відповідальність за неповагу до суду чи судді;

забезпечення особистої безпеки суддів і членів їх сімей. Погроза або насильство щодо суддів, посягання на його життя карається як злочин;

незмінюваність суддів. Судді обіймають посаду безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та судів, які призначаються на посаду судді вперше.

Добір кандидатів на посаду судді здійснюється за результатами складання кваліфікаційного іспиту. Подання про призначення судді на посаду вносить Вища рада юстиції. Перше призначення на посаду професійного судді строком на 5 років здійснює Президент України. Усі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково. Судді звільняються з посади органом, що його обрав або призначив на підставі вимог ст.126 Конституції України.

Тема 6. Конституційні засади діяльності правоохоронних та право захисних органів України

Лекційні та семінарські питання

Поняття, система і функції правоохоронних органів України.

Поняття, система і завдання органів прокуратури України.

Поняття та система органів внутрішніх справ України. Основні завдання і функції міліції.

Правозахисні органи України.

1. Поняття, система і функції правоохоронних органів України

Однією з основних внутрішніх функцій держави є правоохоронна функція, яка полягає у забезпеченні конституційного порядку, національної безпеки, правового порядку та спрямована на охорону конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також відновлення порушених прав.

Правоохоронні функції вказують на участь того чи іншого компетентної о органу в правоохоронній діяльності держави.

Правоохоронні органи - це державні органи, які спеціально уповноважені здійснювати контроль за неухильним додержанням законів та інших нормативно-правових актів, забезпечувати правопорядок, здійснювати захист законних прав і інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства і держави в цілому, а також застосовувати заходи державного примусу до правопорушників.

Характерними рисами правоохоронних органів є:

здійснення ними зазначених вище функцій, які в сукупності називають правоохоронною діяльністю;

наявність у них для виконання зазначених функцій відповідних державно-владних повноважень, зокрема можливості видавати правові акта (в основному індивідуального характеру), обов'язкові для виконання;

можливість безпосередньо застосувати різні заходи примусу (затримання особи, арешт, позбавлення волі тощо);

перебування їхньої діяльності під особливим державним контролем та наглядом, здійснення лише на основі закону й у встановленому ним порядку.

Правоохоронні органи зобов'язані виконувати дії, що мають упорядкувальне, контрольне та охоронне призначення.

Згідно ст.2 Закону України „Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів" до системи правоохоронних органів належать:

органи прокуратури;

органи внутрішніх справ;

органи служби безпеки;

митні органи;

органи охорони державного кордону;

органи й установи виконання покарань;

органи державної податкової служби;

органи державної контрольно-ревізіонної служби;

органи рибної охорони;

органи державної лісової охорони;

інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.

Деякі правоохоронні органи мають спеціальний предмет діяльності. Так, у структурі служби безпеки, органів внутрішніх справ, органів з виконання покарань, податкової міліції є спеціалізовані підрозділи, яким надано право здійснювати оперативно-розшукову діяльність.

2. Поняття, система і завдання органів прокуратури України

Прокуратура України - це самостійний централізований орган державної влади, що діє в системі правоохоронних органів держави та забезпечує всемірне утвердження верховенства закону, захист від неправомірних посягань на суспільний та державний лад, права і свободи людини.

Прокуратура займає особливе місце в системі державних органів України, вона не підпорядковується виконавчій або судовій владі, оскільки її діяльність є елементом системи стримувань і противаг між гілками влади. Правовою основою організації й діяльності органів прокуратури є розділ VII Конституції, Закон України „Про прокуратуру", а також кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне, господарсько-процесуальне законодавство та інші нормативно-правові акти.

Прокуратура України становить єдину централізовану систему органів, яка побудована відповідно до державного устрою і адміністративно-територіального поділу країни з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим і Генеральному прокурору України.

Поняття „прокурор" стосується: Генерального прокурора України та попі заступників, старших помічників та помічників прокурора, прокурорів Областей, районів, начальників управлінь та відділів.

Систему органів прокуратури складають:

Генеральна прокуратура України;

прокуратури Автономної Республіки Крим;

прокуратури областей та прирівняні до них прокуратури міст Києва і Севастополя;

військова прокуратура Військово-Морських Сил України і військові прокуратури регіонів;

міські, районні, міжрайонні і військові прокуратури гарнізонів;

спеціальні прокуратури (природоохоронні, транспортні, прокуратури з питань нагляду за додержанням кримінально-виконавчого законодавства та деякі інші).

У структурі всіх ланок прокуратури передбачені слідчі, які Бе '. посередньо займаються розслідуванням злочинів.

На посади прокурорів і слідчих прокуратури можуть призначатися Громадяни України, які мають вищу юридичну освіту. Прокурором району МОЖЄ бути особа віком не молодша 25 років і зі стажем роботи в прокуратурі або суді не менше 3 роки, прокурором області - відповідно не молодша 30 років і не менш 7 років.

Працівникам прокуратури залежно від посади та стажу роботи присвоюються класні чини, тобто спеціальне персональне звання прокурорської о працівника як державного службовця.

Для працівників прокуратури встановлено 10 класних чинів:

державний радник юстиції України;

державний радник юстиції: 1-го класу, 2-го класу, 3-го класу;

старший радник юстиції;

радник юстиції;

молодший радник юстиції;

юрист 1-го класу, 2-го класу, 3-го класу.

Класні чини державного радника юстиції України, державного радника юстиції 1, 2 і 3-го класів присвоюються Президентом України, інші класні чини - Генеральним прокурором України.

Роботу прокуратур на території країни координує Генеральна прокуратура, яку очолює Генеральний прокурор України, який призначається па посаду та звільняється з посади за згодою Верховної Ради України Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокурору України, що має наслідком його відставку з посади. Строк повноважень Генерального прокурора України - 5 років.

Відповідно до ст.121 Конституції і ст.5 Закону України „Про прокуратуру" на прокуратуру покладено такі функції:

підтримання державного обвинувачення в суді;

представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Здійснюючи нагляд за додержанням і застосуванням чинного законодавства прокурори при встановленні факту порушення закону наділені правом видавати наступні акти прокурорського реагування:

протест прокурора на правовий акт, який суперечить закону, заявляється до органу, який його видав або до вищестоящого органу. У такому порядку приноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи;

припис прокурора про усунення порушень закону вноситься у письмовій формі органу чи посадовій особі, які допустили порушення, або вищестоящому органу чи посадовій особі, які правомочні усунути порушення;

подання прокурора з вимогами усунення порушень закону, причин цих порушень і умов, що їм сприяють, вносяться у державний орган, громадську організацію або посадовій особі, які наділені повноваженнями усунути порушення закону, і підлягає невідкладному розгляду;

постанова прокурора про дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення або про порушення кримінальної справи вноситься щодо посадової особи або громадянина у разі порушення ними закону.

Акти прокурорського реагування повинні бути законними, обгрунтованими, вмотивованими, юридично грамотними, а також містити правову аргументацію та роз'яснення порядку оскарження. У цих актах обов'язково зазначається, ким і яке положення закону порушено, в чому полягає порушення та що і в який строк посадова особа або орган мають вжити для його усунення.

Отже, реагування органів прокуратури на порушення закону має відбуватися лише у передбачених законом формах.

3. Поняття та система органів внутрішніх справ України. Основні завдання і функції міліції

Органи внутрішніх справ (ОВС) - це правоохоронні державної виконавчої влади, які мають широкі повноваження для виконання завдань правоохоронної діяльності.

Видами правоохоронної діяльності є:

адміністративна;

оперативно-розшукова;

кримінально-процесуальна;

виконавча;

охоронна (на договірних засадах);

організаційно-правова.

Система органів внутрішніх справ складається з трьох ланок:

Міністерство внутрішніх справ України (МВС);

управління (головні управління) внутрішніх справ в Криму, областях, на транспорті, містах Києві і Севастополі;

міські (районні) відділи (управління) і лінійні відділи внутрішніх справ.

Важливою і найбільшою структурною одиницею органів внутрішніх і прав є міліція.

Органи внутрішніх справ підпорядковані Міністерству внутрішніх І прав України, керівництво яким здійснює Міністр внутрішніх справ і якого на посаду призначає і звільняє з посади Верховна Рада України за поданням Прем'єр-міністра України.

Діяльність МВС - багатофункціональна, у ході якої вирішується широке коло питань. Залежно від напрямів діяльності в системі органів Внутрішніх справ діють окремі служби, які взаємодіють між собою при вирішенні покладених на них завдань.

До основних служб ОВС належать:

міліція:

підрозділи досудового слідства (слідчі підрозділи, дізнання);

підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю;

внутрішні війська;

забезпечуючі служби;

навчальні заклади.

Міліція в Україні - це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Правовою основою діяльності міліції є Конституція, Закони України „Про міліцію", „Про оперативно-розшукову діяльність", „Про дорожній рух", „Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх", „Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" та інші нормативно-правові акти.

Основними завданнями міліції є:

підтримання правового режиму в державі;

забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав, свобод і законних інтересів;

попередження і припинення правопорушень;

охорона і забезпечення громадського порядку;

виявлення, розслідування і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх учинили;

забезпечення безпеки дорожнього руху;

захист власності від злочинних посягань;

охорона особливих режимних об'єктів;

боротьба з корупцією та організованою злочинністю;

виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень;

надання правової допомоги громадянам, підприємствам, організаціям, установам.

Для виконання вищезазначених завдань у структурі міліції створені наступні структурні підрозділи:

кримінальна міліція. Головне її завдання - боротьба зі злочинністю. До її складу входять підрозділи карного розшуку, кримінальної міліції у справах неповнолітніх, служби боротьби з незаконним обігом наркотиків, служби боротьби з економічними злочинами тощо;

міліція громадської безпеки. Головне її завдання - охорона і забезпечення громадського порядку та громадської безпеки, запобігання та припинення правопорушень. До її складу входять: адміністративна служба міліції (підрозділи охорони громадського порядку, паспортної, реєстраційної та міграційної роботи, дільничних інспекторів міліції тощо), Державна служба охорони;

транспортна міліція. Головне її завдання - боротьба зі злочинністю та забезпечення громадського порядку на залізничному, повітряному, морському і річковому транспорті. До її складу входять майже всі основні галузеві служби;

міліція охорони. Головне її завдання - забезпечення недоторканості власності, збереження цінностей, особистої безпеки фізичних осіб. Державна служба охорони є єдиним підрозділом міліції, який діє на засадах самофінансування за рахунок коштів, одержаних за виконання договорів про забезпечення особистої і майнової безпеки громадян та юридичних осіб;

спеціальні підрозділи міліції. Головне її завдання - забезпечення громадського порядку на об'єктах і територіях, які мають особливе народногосподарське значення або постраждали від стихійного лиха, екологічного забруднення, катастрофи.

Крім того, в усіх обласних центрах країни для боротьби з організованою злочинністю, забезпечення правопорядку під час проведення масових заходів та проведення спеціальних операцій створені підрозділи швидкого реагування „Беркут".

У структурі державної служби охорони при МВС України для охорони та супроводження грошових коштів, цінних вантажів та паперів, охорони власності юридичних осіб та особистої безпеки фізичних осіб створено спеціальні підрозділи міліції „Титан".

У структурі управлінь по боротьбі з організованою злочинністю в усіх областях для проведення антитерористичних операцій, ліквідації бандформувань, організованих злочинних угрупувань, затримання озброєних злочинців, силової підтримки оперативно-розшукових заходів та слідчих дій створено підрозділ швидкого реагування „Сокіл".

Законом України „Про міліцію" визначено принципи, на яких будується діяльність міліції:

законності;

гуманізму і поваги до особистості;

соціальної справедливості;

взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями і населенням;

гласності;

невтручання в діяльність міліції з боку політичних партій, рухів та інших громадських об'єднань.

Чинне законодавство надає право працівникам міліції в певних випадках застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю. їх законні вимоги є обов'язковими для виконання громадянами та посадовими особами. Працівник міліції при виконанні покладених на нього обов'язків керується тільки законом і в його межах. Втручання у діяльність міліції тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством.

На службу в міліцію приймаються громадяни України, які за своїми особистими, діловими і моральними якостями, освітнім рівнем, фізичною підготовкою і станом здоров'я здатні виконувати обов'язки, покладені законом на працівника міліції. Особам, прийнятим на службу, присвоюється спеціальні звання міліції. Не можуть бути прийняті на службу до міліції особи, що раніше засуджувалися за вчинення злочину чи знаходяться під слідством.

Нагляд за додержанням законності в діяльності міліції здійснюють органи прокуратури.

4. Правозахисні органи України

Потреба в існуванні в Україні інститутів з правозахисної діяльності пояснюється цілою низкою взаємопов'язаних чинників.

По-перше, не зважаючи на те, що гарантування охорони прав громадян України стало одним із принципів правової системи та державного життя, державні органи часто-густо порушують конституційні права та інтереси фізичних і юридичних осіб, і тому потрібен захист громадян.

По-друге, у зв'язку з тим, що забезпечення прав і свобод людини і громадянина є головним обов'язком держави і тому дотримання міжнародних стандартів з прав людини стало одним з пріоритетів внутрішньої політики Української держави.

По-третє, правозахисні інститути є незалежними від державних органів і тому вони є доступними для всіх, хто потребує захисту своїх прав і свобод.

Предметом правозахисної діяльності с надання правової допомоги фізичним та юридичним особам, а також захист фізичних осіб від обвинувачення.

Правозахисні функції виконують як державні (Міністерство юстиції України та його органи на місцях), такі недержавні (адвокатура) органи.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини

Інститут Уповноваженого з прав людини, якого у розвинутих європейських країнах називають „омбудсменом", формується у демократичних державах тоді, коли існуючі інститути захисту прав людини недостатньо ефективні, внаслідок чого і виникає потреба в додаткових механізмах їх захисту.

Цей інститут, поєднуючи в собі риси інституту держави й інституту громадського суспільства, погоджує інтереси між ними та пом'якшує суперечності. Діяльність Уповноваженого з прав людини демократизує суспільство, розвиває правову свідомість громадян і безпосередньо спрямована на охорону прав і свобод людини, розширення обізнаності і громадян про порушення органами влади, посадовими особами їх прав і НОбод. Недіяльність водночас є і правозахисною, і правоохоронною.

Інститут Уповноваженого з прав людини виступає додатковим (субсидіарним) засобом захисту прав і свобод людини і в деякій мірі компенсує недоліки традиційних засобів захисту прав людини. Він виступає незаангажованим, деполітизованим інститутом, який безпосередньо приймає скарги від громадян.

Статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини регулюється ст. ст.55,85,101 Конституції та Законами України „Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", „Про державну службу".

Термін повноважень Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини - 5 років. Він призначається на посаду та звільняється з посади Верховною Радою України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів.

Уповноваженим з прав людини може бути призначений громадянин України, який останні 5 років проживає в Україні, на день обрання досяг 40 років, володіє державною мовою, має високі моральні якості, досвід правозахисної діяльності та не має судимості за вчинення злочину, якщо ця судимість не погашена та не знята в установленому законом порядку.

Він не може мати представницького мандата, бути членом будь-якої політичної партії, обіймати посаду та виконувати оплачувану чи і доплачувану роботу в органах державної влади або місцевого самоврядування, - об'єднань громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, крім викладацької, наукової або іншої творчої діяльності.

Уповноважений з прав людини користується правом недоторканості на весь час повноважень. Він не може бути без згоди Верховної Ради України притягнутий до кримінальної відповідальності або підданий заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку, затриманий, заарештований, підданий обшуку, а також особистому огляду. Кримінальну справу проти нього може порушити тільки Генеральний прокурор України.

Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб. Для реалізації своїх функцій він наділений відповідною компетенцією.

Уповноважений з прав людини має право:

невідкладного прийому Головою Верховної Ради України, Президентом України, Прем'єр-міністром України, головами Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів України, Генеральним прокурором України, керівниками інших державних органів, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, їх посадовими та службовими особами;

бути присутнім на засіданнях Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів України, колегії Генеральної прокуратури України та інших колегіальних органів;

звертатися до Конституційного Суду України з поданням про відповідність Конституції законів України та інших нормативно-правих актів, які стосуються прав і свобод людини і громадянина, а також тлумачення Конституції України та законів України;

безпосередньо відвідувати органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, бути присутнім на їх засіданнях;

на ознайомлення з документами, в тому числі і таємними, та отримання їх копій в органах державної влади та місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, органах прокуратури, включаючи, які знаходяться в судах;

вимагати від посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності сприяння проведенню перевірок діяльності підконтрольних і підпорядкованих їм підприємств, установ, організацій, виділення спеціалістів для участі у проведенні перевірок, експертиз і надання відповідних висновків;

вимагати від посадових та службових осіб усних або письмових пояснень щодо обставин, які перевіряються у справі;

відвідувати у будь-який час місця тримання затриманих попереднього ув'язнення, установи відбування засудженими покарань та установи примусового лікування і перевиховання, психіатричні лікарні, опитувати осіб, які там перебувають, та отримувати інформацію щодо умов їх тримання;

звертатися до суду з заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законом;

направляти у відповідні органи акти реагування у разі виявлення порушень прав і свобод людини і громадянина для вжиття цими органами заходів;

перевіряти стан додержання встановлених прав і свобод людини і громадянина відповідними державними органами, в тому числі тими, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність тощо.

Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує за письмовими зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства, народних депутатів та за власною ініціативою.

Формою реагування Уповноваженого з прав людини на факти порушення прав і свобод людини і громадянина є акти реагування:

конституційне подання Уповноваженого з прав людини;

подання до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та їх посадових і службових осіб.

Щорічно Уповноважений з прав людини представляє Верховній Раді України доповідь про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні суб'єктами, які своїми діями або бездіяльністю порушували права і свободи людини і громадянина, та про виявлені недоліки в чинному законодавстві щодо захисту прав і свобод людини і громадянина. У разі потреби він може представити і спеціальну доповідь з окремих питань додержання в Україні прав і свобод людини і громадянина.

Таким чином, інститут Уповноваженого з прав людини є ефективним правозахисним органом, який відіграє істотну роль в забезпеченні прав і свобод людини і громадянина в державі.

Органи юстиції України

Незважаючи на те, що діяльність органів юстиції України межує з виконанням правоохоронних дій (охорона прав; відновлення порушеного права або виконання покарань, захист конституційного порядку і національної безпеки; забезпечення стану законності), органи юстиції, безумовно займають впливове місце в системі забезпечення прав і свобод людини і громадянина і традиційно належать до право-застосовних органів держави.

Систему органів юстиції становлять:

Міністерство юстиції України;

територіальні органи юстиції:

Головне управління юстиції Міністерства юстиції в Автономній Республіці Крим;

обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції;

районні, районні у містах управління юстиції;

міські (міст обласного значення) управління юстиції;

3) державні підприємства, установи та організації, що належать досфери управління Міністерства юстиції.

Основними напрямками діяльності органів юстиції є:

діяльність із забезпечення правосуддя;

діяльність з юридичної допомоги;

діяльність з виконання рішень (вироків), постанов судових органів.

Правову основу діяльності органів юстиції становлять Конституція, Закони України „Про виконавчу службу", „Про нотаріат", „Про органи реєстрації актів громадянського стану", „Про виконавче впровадження" та інші нормативно-правові акти.

Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, його очолює Міністр, якого призначає на посаду і звільняє з посади Верховна Рада України за поданням Прем'єр-міністра України.

Міністерство юстиції України забезпечує реалізацію державної правової політики, напрацьовує і готує пропозиції щодо проведення правової реформи, сприяє розвитку правової науки, готує проекти законів та інших нормативно-правових актів, що стосуються прав і свобод людини, відносин між громадянином і державною владою, конституційного устрою тощо. Чинне місце в його роботі належить державній реєстрації актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які набувають юридичної сили лише після їх реєстрації в Міністерстві юстиції України.

Міністерство юстиції України здійснює роботу із систематизації законодавства України, готує пропозиції про його кодифікацію, веде Єдиний класифікатор галузей законодавства України, а також наділений правом офіційного видання збірників законодавства та кодексів України, роз'яснення чинного законодавства державним органам, підприємствам, установам, організаціям.

У складі Міністерства юстиції України створена Державна виконавча служба, яка здійснює своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), виконання яких покладене на державних виконавців. Вимоги державного виконавця при виконанні ним Посадових обов'язків обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових ні іб, громадян і юридичних осіб на території України. При міністерстві діє Уповноважений у справах додержання Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

...