Теорія держави і права

місцеві суди (судді) розглядають справи про адміністративні правопорушення, віднесені до їх компетенції Кодексом. Судді одноособово розглядають справи про дрібне хуліганство, порушення правил адміністративного нагляду тощо;

органи внутрішніх справ (ОВС), органи державних інспекцій та інші уповноважені органи (їхні посадові особи) розглядають справи, віднесені до їх компетенції законодавством. Так, наприклад, ОВС (їхні посадові особи) розглядають справи про порушення громадського порядку, порушення правил паспортної системи, правил прикордонного режиму, правил перебування в Україні і транзитного проїзду через територію України іноземних громадян і осіб без громадянства, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину чи інших пально-мастильних матеріалів.

Отже, закон визначає систему органів, що мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення та визначає їхню підвідомчість.

61.Поняття, підстави і умови правомірності адміністративного примусу

Підставами для настання адміністративного примусу є вчиненя адміністративного правопорушення.

Особа яка буде піддана адміністративному примусу повинна бути деліктоздатною , має досягти певного віку , та бути винною у вчиненні адміністративного правопорушення. Одним із засобів правового регулювання адміністративного права є адміністративно - правовий примус

Забезпечення законності при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення

Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб,

прокурорським наглядом, правом оскарження, іншими встановленими

законом способами.

62.Поняття, предмет, система, джерела кримінального права

Як і інші галузі, кримінальне право поряд із загальними для всіх галузей права має свої специфічні ознаки.

Так, загальна для всіх галузей права ознака - «загальнообов'язкова нормативність» у кримінальному праві виявляється в тому, що загальнообов'язкові правила поведінки, які встановлені чи санкціоновані державою і становлять систему цієї галузі права, мають заборонний характер, тобто це Такі правові норми, що забороняють злочинні дії або злочинну бездіяльність під загрозою застосування за їх вчинення кримінального покарання.

Специфіка формальної визначеності в кримінальному праві проявляється в тому, що, згідно з Конституцією України норми саме цієї галузі права можуть міститися тільки в кримінальному законі який, як і інші закони, приймається лише Верховною Радою України Своєрідністю в кримінальному праві характеризується і така ознака, як державна забезпеченість (захищеність кримінально-правових норм). Виходячи з того, що злочини мають підвищену суспільну небезпечність, держава застосовує за їх вчинення найсуворіші примусові заходи у вигляді кримінального покарання.

Отже, кримінальне право - це система прийнятих Верховною Радою України загальнообов'язкових правових норм, які регулюють відносини, пов'язані зі скоєнням злочину.

Як і кожна галузь права, кримінальне право має свій предмет правового регулювання.

Предметом кримінального права є суспільні відносини, що виникають у зв'язку з учиненням злочину та застосуванням за це визначених покарань.

Головним (основним) методом правового регулювання в кримінальному праві є імперативний метод, оскільки вплив на поведінку суб'єктів здійснюється через заборони і примус.

Таким чином, кримінальні правові норми містяться лише в законах. Основним же кодифікованим кримінальним законом наразі є прийнятий Верховною Радою України 05.04.2001 р. Кримінальний кодекс України (в подальшому КК), який набрав чинності з 01.09.2001 р. Саме Кримінальний кодекс є базовим джерелом кримінального права.

З урахуванням структурної побудови Кримінального кодексу і визначається система кримінального права, яка поділяється на Загальну і Особливу частини.

До Загальної частини віднесені норми, що закріплюють визначення кримінального права; підстави кримінальної відповідальності; поняття злочину та його види, його класифікація та стадії вчинення; осудність і неосудність; поняття і види кримінального покарання, призначення покарання та звільнення від покарання; погашення і зняття судимості; особливості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх.

Норми Особливої частини ґрунтуються на нормах Загальної частини, а тому визначають конкретні види злочинів, види покарань за їх вчинення, а також межі, в яких можуть бути призначені такі покарання.

63.Поняття злочину, ознаки, класифікація

Відповідно до ст. 11 КК злочином визнається передбачене Кримінальним кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

Із цього визначення випливає, що злочин має такі обов'язкові ознаки, як суспільна небезпечність діяння, його винність і передбаченість Кримінальним кодексом.

Вказівка на обов'язковість передбачення (протиправність) цього суспільно небезпечного, винного діяння в Кримінальному кодексі дала підстави дійти висновку, що злочину притаманна і така ознака, як карність такого діяння, оскільки скоєння злочину завжди пов'язано з відповідним покаранням.

Таким чином, злочин характеризують такі чотири ознаки:

а) суспільна небезпечність;

б) протиправність;

в) винність;

г) карність.

Суспільна небезпечність злочинного діяння показує, що воно завдає або створює загрозу завдання шкоди основам національної безпеки, життю та здоров'ю людини, її правам і свободам, власності, громадському порядку та іншим інтересам людини, держави і суспільства загалом.

Протиправність злочинного діяння зазначає, що воно передбачено (визначено) кримінальним законом (кодексом) і заборонено ним під загрозою покарання.

Винність злочинного діяння означає, що воно вчинено умисно або з необережності, тобто воно визнається таким за наявності в особи відповідного ставлення (свідомості і волі) до вчинення дії чи бездіяльності.

Карність злочинного діяння - це осуд як самого діяння так і особи, яка його скоїла, судом від імені держави. Це також означає, що діяння, яке не карається за законом, не може вважатися злочином.

При цьому слід мати на увазі, що злочином визнається тільки таке діяння, яке має сукупність усіх чотирьох ознак.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 КК залежно від степені тяжкості злочини поділяють на:

а) невеликої тяжкості;

б) середньої тяжкості;

в) тяжкі;

г) особливо тяжкі.

Критерієм такого поділу злочинів на види, як це визначено у частинах 2, 3, 4 і 5 вказаної статті, є вид покарання у вигляді позбавлення волі та його строк.

Зокрема, до злочинів невеликої тяжкості віднесені ті з них, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'яке покарання; до злочинів середньої тяжкості - позбавлення волі на строк не більше п'яти років; до тяжких злочинів - позбавлення волі на строк не більше десяти років; до особливо тяжких злочинів -- позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

Разом з тим, в Особливій частині КК злочини об'єднані у відповідні групи (у кодексі їх іменують розділами) не за щойно наведеним їх поділом за тяжкістю, а за родовим об'єктом посягання та характером суспільної небезпечності. Таких розділів в Особливій частині налічується двадцять. Назви найхарактерніших злочинів є такими: злочини проти основ національної безпеки України; злочини проти життя та здоров'я особи; злочини проти волі, честі та гідності особи; злочини проти статевої недоторканості особи; злочини проти конституційних, трудових та інших особистих прав громадян; злочини проти власності; злочини у сфері господарської діяльності; злочини проти довкілля; злочини проти громадської безпеки; злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

Законотворча і правозастосовча діяльність засвідчує те, що при наявності лише щойно розглянутих ознак злочину (суспільна небезпечність, протиправність, винність і карність) не можливо застосувати до конкретної особи, яка його скоїла ,кримінального покарання.

Пояснюється це тим, що будь-який конкретний злочин (крадіжка, грабіж, хуліганство, вбивство) мають безліч як об'єктивних так і суб'єктивних ознак, на яких ми спинимось далі. За таких умов, законодавцю треба було б при описанні кожного окремого злочину (яких у КК налічується 447) виділити і нормативно закрити (при цьому кожного разу повторюючись) усю сукупність їх ознак, що практично неможливо (та в цьому, як видається, і немає потреби). Тому законодавець пішов більш простим, але найраціональнішим шляхом. Виявляється, поміж усієї сукупності об'єктивних і суб'єктивних ознак, що характеризують той чи інший злочин, можна виокремити найбільш важливі, значущі і найтиповіші ознаки, які і є характерними для всіх злочинів одного виду (наприклад, крадіжок). Цим і пояснюється необхідність і практична доцільність уведення видового поняття «склад злочину», ознаки якого визначені в нормах Загальної частини Кримінального кодексу.

64.Поняття кримінальної відповідальності і складу злочину

Кримінальна відповідальність -- це один з видів юридичної відповідальності. Вона є відповідальністю ретроспективною, тобто відповідною реакцією держави на вчинене в минулому порушення права. її можна визначити як право держави обмежувати права і свободи людини. Кримінальна відповідальність характеризується тим, що:

органи правосуддя мають визнати особу винною у вчиненні злочину, як наслідок -- цю особу примушують виконувати негативну правову роль у суспільстві та державі;

державна оцінка вчиненого злочину має вираження в осуді злочинця та його діяння в обвинувальному вироку суду;

вид і міра обмежень особистого (наприклад, позбавлення волі), майнового (наприклад, стягнення штрафу) або іншого характеру (наприклад, позбавлення права обіймати певні посади) обирається за встановленими межами відповідальності за вчинений злочин;

-- особа відповідає лише за реальне вчинення злочину, за

який встановлена відповідальність у кримінальному законі.

З урахуванням викладеного, кримінальна відповідальність -- це особлива правова роль особи (власне обо'вязок) при вчиненні злочину, отримати державний осуд, а також обмеженнями особистого, майнового чи іншого характеру, що визначається обвинувальним вироком суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного Діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Тому і говорять, що єдиною підставою кримінальної відповідальності є склад злочину в діях винної особи.

У межах єдиної підстави кримінальної відповідальності можна виділити її фактичну та юридичну сторони. Фактична сторона -- це вчинення в реальній дійсності суспільно небезпечного діяння, а юридична -- це передбаченість такого діяння в КК. Кримінальна відповідальність настає тільки після встановлення судом повної відповідності фактичної та юридичної сторін вчинку. Відсутність останньої свідчить про відсутність підстави кримінальної відповідальності, тобто про відсутність у діях особи складу злочину.

Ніхто не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за один злочин більше одного разу. Це положення відповідає ч. 1 ст. 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Таким чином, кримінальна відповідальність -- це об'єктивне право держави реагувати на вчинений злочин. Така реакція знаходить своє вираження в обвинувальному вироку суду. У зв'язку з цим розрізняють матеріальну та процесуальну підстави кримінальної відповідальності. Матеріальною підставою визнається злочин, а процесуальною -- обвинувальний вирок суду. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено за обвинувальним вироком суду.

Виявляється, поміж усієї сукупності об'єктивних і суб'єктивних ознак, що характеризують той чи інший злочин, можна виокремити найбільш важливі, значущі і найтиповіші ознаки, які і є характерними для всіх злочинів одного виду (наприклад, крадіжок). Цим і пояснюється необхідність і практична доцільність уведення видового поняття «склад злочину», ознаки якого визначені в нормах Загальної частини Кримінального кодексу.

Отже, у нормах Загальної частини КК вміщено тільки ті об'єктивні і суб'єктивні ознаки складу злочину, які притаманні всім або багатьом злочинам, а в нормах Особливої - лише специфічні ознаки кожного конкретного злочину. Якщо поєднати ознаки, вміщені в Загальній і Особливій частинах щодо того чи іншого конкретного злочину (а це обов'язково слід робити при застосуванні кримінально-правових норм), то вони разом і окреслять склад конкретного скоєного злочину, виходячи з якого і можна індивідуалізувати призначення покарання винної особи Кожен склад злочину поділяється на елементи, якими є:

а) об'єкт;

б) об'єктивна сторона (в сукупності їх називають об'єктивними ознаками складу);

в) суб'єкт;

г) суб'єктивна сторона (які в сукупності називаються суб'єктивними ознаками складу).

Саме об'єктивні і суб'єктивні ознаки у своїй єдності і утворюють склад злочину.

Об'єкт злочину - це та сфера суспільних відносин, яка охороняється нормами кримінального законодавства. Тобто це те, на що заміряється злочинець та кому і чому при цьому завдається шкода. Як об'єкт можуть виступати, наприклад, національна безпека України; права і свободи людини; власність; конституційний устрій України; довкілля і т. ін.

Об'єктивна сторона - це зовнішня форма поведінки людини, що виражається в її діях чи бездіяльності, які і завдають шкоду або створюють загрозу її заподіяння об'єкту злочину. Вони містять такі ознаки: власне суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність); його наслідки; причинний зв'язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками; час, місце, спосіб злочинних дій; знаряддя, засоби і т. ін.

Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила заборонене кримінальним законом діяння у віці з 16, а за конкретно і однозначно визначені злочини - з 14 років (ст. 18 КК) та яка могла усвідомлювати суспільну небезпечність своїх дій (бездіяльності) і керувати ними (ст. 19 КК).

юридичні особи (державні органи, підприємства, установи, політичні партії, громадські організації та ін.) не можуть бути суб'єктами злочинів.

Суб'єктивна сторона - це внутрішня характеристика злочинної поведінки суб'єкта злочину, що охоплює ті психічні процеси, які характеризують його свідомість і волю в момент вчинення злочину. До ознак суб'єктивної сторони відносять:

а) вину, яка проявляється у формі умислу (прямого чи непрямого). Прямим уважається такий умисел, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер своїх дій чи бездіяльності, передбачала їх суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим уважається такий умисел, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер своїх дій чи бездіяльності, передбачала їх суспільно небезпечні наслідки і, хоча не бажала, але свідомо допускала їх настання;

б) необережність, яка виступає у формі злочинної самовпевненості або злочинної недбалості. Злочинною самовпевненістю необережність вважається тоді, коли особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення. Злочинною недбалістю необережність уважається тоді, коли особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій чи бездіяльності, хоча повинна була і могла їх передбачити; правопорушення угода договір нормативний

в) мотив, яким є певні внутрішні процеси, що проявляються через свідомість особи та спонукають її скоїти злочин. Інакше кажучи, мотив указує на те, чим керується особа при скоєнні нею злочину;

г) мету, яка пояснює уявлення особи про бажаний результат, до якого вона прагне, вчиняючи злочин.

Размещено на Allbest.ru