Інституційний арбітраж зазнав деякої еволюції у своєму розвитку. В цьому відношенні слід відмітити спеціалізацію постійно діючих арбітражів. Так, поряд з арбітражами, так би мовити, загальної юрисдикції, які розглядають будь-які спори з договірних або інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньо-торгівельних та інших форм міжнародних економічних зв'язків, створюються арбітражі із спеціальною (обмеженою) юрисдикцією (торгівельні, морські і т. ін.). До арбітражів спеціальної юрисдикції відносяться, наприклад, Міжнародний третейський суд по справах морського і річного пароплавства в Гдині, Арбітражний суд Асоціації з бавовни в Польщі, Морська арбітражна комісія при Торгівельно-промисловій палаті України, Морська арбітражна комісія при Торгівельно-промисловій палаті Російської Федерації та ін.

13.2 Міжнародно-договірна уніфікація комерційного арбітражу

По мірі розповсюдження міжнародного комерційного арбітражу зростала необхідність його правової регламентації. В першу чергу це знайшло своє відображення в укладенні двохсторонніх договорів й угод, що містять положення про арбітраж. Особливо ж слід відмітити колективні зусилля держав в плані міжнародно-договірної уніфікації питань арбітражу в багатосторонніх угодах на регіональному або універсальному рівні.

Двохсторонні договори та угоди давали можливість здолати відмінності в практиці виконання рішень іноземного арбітражу в різних державах, враховуючи те, що внутрішнє законодавство по-різному визначало умови визнання і примусового виконання його рішень.

В міжнародно-правовій практиці вперше норми про визнання та приведення до виконання арбітражних рішень були включені у Конвенцію про компетентність судів і про приведення до виконання рішень з цивільних справ, укладену між Францією і Швейцарією 15 червня 1869 р.

Норми про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень були передбачені у Договорі про міжнародне процесуальне право 1889 р., Договорі про приведення до виконання іноземних актів, підписаних або ратифікованих незначною кількістю держав (Аргентиною, Болівією, Колумбією, Парагваєм, Перу, Венесуелою, Еквадором).

У 1925 р. в Гавані на шостій конференції американських держав був прийнятий Кодекс міжнародного приватного права (кодекс Бустаманте), який передбачав умови виконання іноземних арбітражних рішень. У порівнянні із зазначеними вище договорами, Кодекс застосовувався у багатьох державах (Бразилія, Куба, Коста-Ріка, Гаїті, Нікарагуа, Панама та ін.).

Найбільш масштабною спробою міжнародно-договірної уніфікації питань арбітражу стали Женевські угоди, про які вже йшлося (Протокол про арбітражні застереження 24 вересня 1923 р. і Конвенція про визнання приведення до виконання іноземних арбітражних рішень 26 вересня 1927 р.).

Наступна уніфікація правового регулювання питань арбітражу відбулась в Нью-Йоркській Конвенції про визнання і приведення до виконання іноземних арбітражних рішень 1958 р.

Конвенція 1958 р. містить норми про визнання арбітражної угоди і про виконання іноземних арбітражних рішень. Сфера її розповсюдження закріплена в ст. 1, в якій передбачено, що Конвенція застосовується у відношенні визнання і приведення до виконання арбітражних рішень, винесених на території держави іншої ніж та держава, де одержується визнання і приведення до виконання таких рішень, по спорах, сторонами в яких можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Вона застосовується також до арбітражних рішень, які не вважаються внутрішніми рішеннями в тій державі, де одержується їх визнання й приведення до виконання.

Підвищенню ефективності правової регламентації функціонування арбітражу сприяла та сприяє Європейська Конвенція про зовнішньо-торгівельний арбітраж 1961 р., яка є прикладом регіональної уніфікації інститутів арбітражного провадження. В преамбулі Конвенції передбачено, що вона покликана сприяти розвитку європейської торгівлі шляхом усунення, по мірі можливості, деяких ускладнень у функціонуванні зовнішньоторговельного арбітражу при розгляді спорів у відносинах між фізичними та юридичними особами різних європейських країн. Згідно зі ст. 1 вона застосовується: а) до арбітражних угод як фізичних, так і юридичних осіб, які на момент укладення такої угоди мають постійне місце проживання або відповідно своє місце проживання в різних державах, що домовляються, про вирішення в порядку арбітражу спорів, що виникають при здійсненні операцій із зовнішньої торгівлі; б) до арбітражних процесів і рішень, що ґрунтуються на даних угодах.

У зв'язку з формуванням в останні роки економічного простору в рамках Співдружності Незалежних Держав досить актуальною стала проблема міжнародної підсудності спорів між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності країн СНД. У правовому забезпеченні зовнішньоекономічних зв'язків країн СНД виключне значення має механізм вирішення правових спорів, які, як свідчить практика, виникають достатньо часто. При цьому найбільш принциповими питаннями є питання про компетенцію судів, інших органів, що вирішують ці спори та про визнання та виконання відповідних іноземних рішень.

Першою спробою міжнародно-правового регулювання в цій сфері стала Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, підписана урядами держав - учасників СНД 20 березня 1992 р. в м. Києві. В угоді передбачено, що господарюючі суб'єкти кожної з держав СНД користуються правовим та судовим захистом своїх майнових та законних інтересів, рівним з господарюючими суб'єктами даної держави правом безперешкодно звертатись до судів, арбітражних, господарських судів, третейських судів та інших органів, до компетенції яких відноситься вирішення господарських спорів (ст. 3). Передбачено також взаємне визнання та виконання рішень компетентних судів (ст. 7), що набули законної сили.

Крім зазначених Конвенцій та угод, заслуговує на увагу і Міжамериканська Конвенція про міжнародний комерційний арбітраж 1975 р. Незважаючи на регіональне походження та найменування, приєднатися до даної Конвенції може будь-яка держава. Конвенція передбачає остаточність рішення арбітражу та порядок його визнання і виконання, який діє відносно рішень, винесених місцевими або іноземними загальними судами у відповідності з процесуальним законодавством країни, де воно повинно бути виконане, та положеннями міжнародних договорів (ст. 4).

13.3 Міжнародні регламенти, типовий закон про міжнародний комерційний арбітраж юнсітрал

Поряд з формуванням міжнародно-договірного регулювання комерційного арбітражу вживались інші зусилля, спрямовані на уніфікацію арбітражної процедури. Особливе значення при цьому мають міжнародні регламенти ЮНСІТРАЛ, ЄЕК ЄЕК - Економічна комісія ООН для Європи, ЕКАДВ ЕКАДВ - Економічна комісія ООН для Азії та Далекого Сходу, а також Типовий закон про міжнародний комерційний арбітраж ЮНСІТРАЛ, розроблені під егідою ООН.

В Резолюції 31/98, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 15 грудня 1976 р., відмічається, що, визнаючи цінність арбітражу як методу регулювання спорів, що виникають з міжнародних торгівельних угод, та доцільність розробки регламенту для спеціального арбітражу, який був би прийнятним для держав з різними правовими, соціальними і економічними системами, з метою гармонізації міжнародних економічних відносин Генеральна Асамблея рекомендує використовувати Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ при врегулюванні таких спорів, зокрема, шляхом посилання на Регламент в комерційних контрактах.

Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ, на відміну від інших міжнародних регламентів, є документом, що містить універсальні правила арбітражної процедури, які характеризують її як завершене процесуальне провадження.

Згідно ст. 1 Регламенту, якщо сторони в договорі погодились в письмовій формі, що спори, які відносяться до цього договору, будуть передані на розгляд в арбітражі згідно Арбітражному регламенту ЮНСІТРАЛ, такі спори підлягають розгляду у відповідності з даним Регламентом з тими змінами, про які сторони можуть домовитись в письмовій формі. Арбітражний регламент регулює арбітражний розгляд, за винятком випадків, коли те чи інше з його правил суперечить нормі застосованого до його арбітражу закону, від якої сторони не вправі відступати. До цього слід додати, що Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ, як видно з Резолюції 31/98 і його змісту, розроблений для спеціального арбітражу, тобто арбітражу ad hoc, та не торкається правила процедури в інституційних арбітражах.

Регламент ЄЕК та Правила ЕКАДВ, як і Регламент ЮНСІТРАЛ, є результатом уніфікації правил арбітражної процедури. Одначе, якщо Регламент ЮНСІТРАЛ має більш універсальний характер, Регламент ЄЕК та Правила ЕКАДВ розроблялись, як видно з їх найменування для регіонального застосування. В Правилах ЕКАДВ прямо передбачена їх застосовність до арбітражного розгляду, що виникає з міжнародної торгівлі регіону ЕКАДВ (ст.1). Як і Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ, Регламент ЄЕК та Правила ЕКАДВ регулюють процедуру арбітражу ad hoc.

Комісія ООН з права міжнародної торгівлі підготувала і прийняла у 1985 р. Типовий закон про міжнародний комерційний арбітраж. Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 40/172 від 11 грудня 1985 р. з урахуванням потреб міжнародної торгівлі цей закон рекомендовано усім державам з метою одноманітності арбітражного законодавства і конкретних потреб практики міжнародного комерційного арбітражу.

Типовий закон не має прямої дії в національній системі законодавства тієї чи іншої держави. Йдеться про те, що національні закони про арбітраж повинні ґрунтуватись на Типовому законі ЮНСІТРАЛ.

Законодавство, що ґрунтується на Типовому законі, вже прийнято в Австралії, Канаді, Кіпрі, Нігерії, штаті Каліфорнія (США), Російській Федерації, Україні.

Найбільш принципове положення закону можна звести до наступного. Типовим законом визначена сфера його застосування. Стаття 1 передбачає, що він застосовується до міжнародного комерційного арбітражу за умови дотримання будь-якої угоди, діючої між даними державами та будь-якою іншою державою або державами. Положення даного закону застосовуються тільки в тому випадку, якщо місце арбітражу знаходиться в даній державі. Арбітраж є міжнародним, якщо комерційні підприємства сторін арбітражної угоди в момент її укладання знаходяться в різних державах або одне з наступних місць знаходиться за межами держави, в якій сторони мають свої комерційні підприємства (місце арбітражу; місце, де повинна бути виконана значна частина зобов'язань або з яким найбільше пов'язаний предмет спору; сторони домовились про те, що предмет арбітражної угоди пов'язаний більше ніж з однією стороною).

13.4 Арбітражна угода та компетенція міжнародного комерційного арбітражу

В основі арбітражного вирішення спорів лежить арбітражна угода, тобто угода про передачу спору на розгляд і вирішення арбітражу. Арбітражна угода є умовою для визнання компетенції арбітражу, і тому найбільш актуальними були і залишаються проблеми правової природи арбітражної угоди та компетенції арбітражу.

Арбітражна угода, є специфічним договором. Специфічність арбітражної угоди полягає в тому, що являючись цивільно-правовим правочином, вона має процесуальні наслідки. А це означає, що для кваліфікації арбітражної угоди як цивільно-правового правочину застосовується цивільне законодавство; що ж стосується виключення державного суду, тобто вилучення тієї чи іншої справи з його ведення та допустимості арбітражної угоди, ці питання вирішуються на підставі цивільного процесуального законодавства.

В міжнародному комерційному обігу зустрічаються два види арбітражних угод - арбітражне застереження та третейський запис. Угода про арбітраж, включена до контракту та така, що передбачає можливість розгляду спорів, які можуть виникнути з контракту, називається арбітражним застереженням. Угода про арбітраж, що передбачає можливість розгляду спору, укладена у формі окремої від зовнішньоторговельного контракту угоди, називається третейським записом.

В більшості країн, в тому числі в Україні, Білорусії, Росії, країнах Східної Європи, Великобританії, Франції, ФРН, Данії, Норвегії, США, Канаді та ін. передбачений єдиний правовий режим арбітражного застереження та третейського запису. Згідно зі ст. 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж « арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу усіх або окремих спорів, яки виникли або можуть виникнути між ними у зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, носять вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження або у виді окремої угоди. Аналогічна норма міститься у ст. 7 Закону Російської Федерації «Про міжнародний комерційний арбітраж «.

Як правило, у внутрішньому законодавстві передбачено коло спорів, які підлягають розгляду міжнародним комерційним арбітражем. Крім того, для більшості країн є характерним для визначення дійсності арбітражної угоди застосування категорії публічного порядку. Інакше кажучи, якщо спір торкається публічного порядку відповідної країни, він виключається з компетенції арбітражу.

У відповідності з п. 2 ст. 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» до міжнародного комерційного арбітражу можуть передаватись спори з договірних або інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї з сторін знаходиться закордоном, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями та міжнародних об'єднань і організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб'єктами права України. Даний закон також передбачає можливість скасування арбітражного рішення та відмови у визнанні та приведенні до виконання арбітражного рішення, якщо суд вирішить, що арбітражне рішення суперечить публічному порядку України (п.2 ст. 34) або визнання та приведення до виконання цього рішення суперечить публічному порядку України (п. 1 ст. 36).

13.5 Арбітражні рішення. Виконання рішень

Розглянувши спір, арбітраж виносить рішення, яким вирішується справа по суті.

Арбітражне рішення є остаточним. Воно виноситься в письмовій формі та підписується одноособовим арбітром або арбітрами. При колегіальному арбітражному розгляді достатньо наявності підписів більшості членів арбітражу за умови пояснення причини відсутності інших підписів. В арбітражному рішенні повинні бути вказані мотиви, на котрих воно ґрунтується, висновок про задоволення або відхилення позовних вимог, сума арбітражного збору та витрат по справі, їх розподіл між сторонами, дата і місце арбітражу. Після винесення арбітражного рішення кожній стороні повинна бути надана його копія, підписана арбітрами.

В національному законодавстві можуть бути передбачені різні форми оскарження рішення (заява про скасування, апеляція та ін.). типовий закон ЮНСІТРАЛ передбачає можливість скасування арбітражного рішення шляхом оскарження. Оскарження в суді арбітражного рішення може бути здійснено тільки шляхом передачі клопотання про скасування, зокрема у тому випадку, коли сторона, яка заявляє клопотання, надасть докази того, що одна з сторін в арбітражній угоді була в будь-якій мірі недієздатною; якщо ця угода недійсна за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а за відсутністю такої вказівки - за законом країни суду; якщо сторона не була належним чином повідомлена про призначення арбітра або про арбітражний розгляд або з інших причин не могла надати свої пояснення, або рішення винесено по спору, не передбаченому чи не підлягаючому умовам арбітражної угоди, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди; якщо склад арбітражного суду або арбітражна процедура не відповідали угоді сторін і т. ін. Рішення може бути оскаржене і в тому випадку, коли суд визначить, що об'єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законами даної держави або арбітражне рішення суперечить публічному порядку даної держави.

Рішення арбітражу виконуються добровільно. Добровільність виконання рішень арбітражу відповідає правовій природі цієї юрисдикції. Разом з цим іноді виникає необхідність звернення до використання заходів примусового виконання рішень арбітражу.

Арбітражне рішення національного арбітражу в тій чи іншій державі звичайно виконується в тому ж порядку, що й рішення суду.

Для міжнародного комерційного арбітражу більш актуальною проблемою є порядок виконання іноземного арбітражного рішення. Мова йде про те, чи може арбітражне рішення бути виконаним в іншій країні.

Незважаючи на відмінності у національних законодавствах, можна констатувати, що, в принципі, можливість примусового виконання іноземного арбітражного рішення передбачена у всіх країнах. При цьому загальний принцип виконання іноземних арбітражних рішень зводиться до того, що вони можуть бути виконані за законодавством іншої країни, де одержується їх виконання. Якщо ж є міжнародний договір, учасниками якого є та чи інша держава, то у відповідності з договірною міжнародною практикою застосовуються міжнародно-правові норми.

Незважаючи на загальне положення про можливість примусового виконання іноземного арбітражного рішення, існують різні механізми визнання іноземного арбітражного рішення як підстави його наступного виконання.

Згідно із ст. 35 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» арбітражне рішення незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається обов'язковим та при поданні в компетентний суд письмового клопотання приводиться до виконання. Сторона, яка спирається на арбітражне рішення або клопотання про приведення його до виконання, повинна надати оригінал належним чином завіреного арбітражного рішення або належним чином завірену копію останнього, а також оригінал арбітражної угоди або належним чином завірену її копію. Якщо арбітражне рішення або угода викладені іноземною мовою, сторона повинна надати належним чином завірений переклад цих документів українською або російською мовами.

Як видно, в наведених випадках для визнання рішення іноземного арбітражу законодавство не передбачає формальної процедури підтвердження юридичної дійсності рішення (екзекватурування). Одначе в законодавстві окремих країн передбачені різні процедури екзекватурування. Так, згідно ст. 1477, 1478 ЦПК Франції іноземне арбітражне рішення підлягає приведенню до виконання тільки на підставі постанови про екзекватуру, що надходить від суду першої інстанції, в районі якого рішення було винесено. Екзекватура видається судовим виконавцем вказаного суду.

Правила визнання і можливості виконання арбітражних рішень уніфіковані в міжнародному масштабі, зокрема у Нью-Йоркській Конвенції про визнання і приведення до виконання іноземних арбітражних рішень 1958 р.

Конвенцією урегульовані основні питання про визнання та приведення до виконання іноземних арбітражних рішень (ст. ІІІ, ІV, V, VІ). Зобов'язання учасників Конвенції про визнання і приведення арбітражних рішень міститься, перш за все, в ст. ІІІ, яка передбачає, що держава, що домовляється, визнає арбітражні рішення як обов'язкові і приводить їх до виконання у відповідності з процесуальними нормами тієї території, де одержується визнання і приведення до виконання цих рішень, на умовах, викладених в наступних статтях. До визнання і приведення до виконання арбітражних рішень не повинні застосовуватись суттєво більш обтяжуючі або більш високі мито або збори, ніж ті, які існують для визнання і приведення до виконання внутрішніх арбітражних рішень.

Конвенція встановила норми, попереджуючі дискримінаційний підхід до визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, передбачивши не обтяжливий митний режим. Крім того, у тих же цілях ст. ІV передбачає вичерпний перелік документів, які повинна надати сторона, одержуюча визнання та приведення до виконання при поданні такого прохання. Це належним чином завірене автентичне арбітражне рішення або належним чином завірена його копія, автентична арбітражна угода або належним чином завірена її копія.

У відповідності зі ст. V Конвенції у визнанні та приведенні до виконання арбітражного рішення може бути відмовлено на прохання тієї сторони, проти якої воно направлене, тільки якщо ця сторона надасть компетентній владі за місцем, де одержується визнання та приведення до виконання, докази того, що:

а) сторони в угоді були за застосованим до них законом в будь-якій мірі недієздатні або ця угода не дійсна за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а за відсутністю такої вказівки - за законом країни, де рішення було винесено, або

б) сторона, проти якої винесено рішення, не була належним чином повідомлена про призначення арбітра або про арбітражний розгляд чи з інших причин не могла надати свої пояснення, або

с) зазначене рішення винесено по спору, не передбаченому чи не підлеглому умовам арбітражної угоди або арбітражного застереження, або

д) склад арбітражного органу або арбітражний процес не відповідали угоді сторін за відсутністю такої не відповідали закону тієї країни, де мав місце арбітраж, або

е) рішення ще не стало остаточним для сторін або було відмінено чи зупинено виконанням компетентною владою країни, де воно було винесене, або країни, закон якої застосовується.

У визнанні та приведенні до виконання арбітражного рішення може бути також відмовлено, якщо компетентна влада країни, в якій одержується визнання та приведення до виконання, знайде, що:

а) об'єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду цієї країни або

б) визнання і приведення до виконання цього рішення суперечить публічному порядку цієї країни.

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

Нормативні акти України

ГК - Господарський кодекс України від 16.01.2003 р.

ГПК- Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 р.

КЗпП - Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 р.

КТМ - Кодекс торговельного мореплавства України від 23.05.1995 р.

СК - Сімейний кодекс України від 10.01.2003 р.

ЦК - Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р.

ЦПК - Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р.

Міжнародні договори

КАПП - Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення пасажирів і багажу від 01.03.1973

КДПВ - Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажу від 19.05.1956

КМКПТ - Конвенція Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року

Конвенція МДП - Митна конвенція про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП від 14.11.1975

КОТІФ (франц. Convention relative aux transports internationaux ferroviaires) - Конвенція про міжнародні залізничні перевезення від 09.05.1980

КППВ - Конвенція про договір міжнародного перевезення пасажирів та багажу внутрішніми водними шляхами від 01.05.1976

Інші скорочення

ВОІВ - Всесвітня організація інтелектуальної власності

ЄС - Європейський союз

ЄЕК - Економічна комісія ООН для Європи

ЄКАВД - Економічна комісія ООН для Азії та Далекого Сходу

ІКАО - Міжнародна організація цивільної авіації

ІМО - Міжнародна морська організація

МАК - Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України

МКАС - Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України

МОП - Міжнародна організація праці

МПП - міжнародне приватне право

МЦП - міжнародний цивільний процес

ООН - Організація Об'єднаних Націй

ОТІФ (франц. Organisation Intergouvernementale pour les Transports Internationaux Ferroviaires) - Міжурядова організація міжнародних залізничних перевезень

СНД - Співдружність незалежних держав

СОТ - Світова організація торгівлі

ТНК - транснаціональна корпорація

УНІДРУА - Міжурядова організація Міжнародний інститут уніфікації приватного права

ЮНКТАД (англ. United Nations Conference on Trade and Development) - Конференція ООН з торгівлі та розвитку

ЮНСІТРАЛ (англ. United Nations Commission on International Trade Law) - Комісія ООН з права міжнародної торгівлі

Размещено на Allbest.ru