Міжнародне приватне право
Поняття та типи форм міжнародного приватного права. Аналіз судової та арбітражної практики. Головні види колізійних норм та основні формули прикріплення. Правоздатність та дієздатність іноземців в Україні. Інтернаціональне усиновлення та його наслідки.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | учебное пособие |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 06.10.2017 |
| Размер файла | 408,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
В міжнародних договорах, зокрема в Віденській конвенції 1980 р. про договори міжнародної купівлі-продажу не вимагається дотримання обов'язкової письмової форми при укладанні договору і вважається, що наявність договору може доводитися будь-якими засобами, включаючи показання свідків, однак згідно ст. 96 Конвенції держава може зробити заяву про незастосування до неї даного положення Конвенції у випадку, якщо власне законодавство містить обов'язкову вимогу щодо письмової форми зовнішньоекономічного договору (Україна зробила таку заяву згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР «Про приєднання УРСР до Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів» від 23 серпня 1989 р. №7978-XI). Отже, в законодавстві України діє імперативне правило - всі зовнішньоекономічні угоди повинні бути укладені в письмовій формі.
В міжнародному приватному праві при визначені змісту правочину значну роль відіграє принцип автономії волі сторін, закріплений у правових системах більшості країн світу.
Окрім закріплення у внутрішніх законодавствах держав, цей принцип одержав і міжнародно-правове визнання, наприклад у Римській конвенції про право, застосовне до договірних зобов'язань 1980р, відповідно до якої вибір права сторонами повинен бути прямо виражений в умовах договору або в обставинах справи або прямо випливати з них. Конвенцією допускається можливість врахування «мовчазної волі сторін», під якою слід розуміти конклюдентні дії сторін.
Разом із тим, в доктрині і законодавстві існують припустимі межі автономії волі, які в законодавствах різних держав встановлюються по-різному. Так, в одних країнах автономія волі сторін нічим не обмежується. Це означає, що сторони, уклавши угоду, можуть підкорити її будь-якій правовій системі. В інших (переважно в країнах англосаксонської системи права) діє принцип локалізації договору, відповідно до якого сторони можуть обрати тільки те право, що найбільш тісно пов'язане з даною угодою. Окрім того, загальновизнаним є відоме багатьом країнам законодавче обмеження цього принципу, яке полягає в тому, що існуючи в національних правових системах імперативні норми виключають використання сторонами автономії волі .
У законодавстві України питання автономії волі сторін в договірних відносинах вирішуються згідно з правилами ст.ст. 5 та 10 Закону «Про міжнародне приватне право», окрім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України (ст. 43 Закону «Про міжнародне приватне право»).
У міжнародній практиці законодавчого регулювання договірних відносин спостерігається тенденція, за якою при застосуванні принципу автономії волі сторін прийнято відсилати не до певного правопорядку, а до «загальноприйнятих принципів і норм права» або до «права міжнародної торгівлі» Міжнародне приватне право: підручник / Під ред. Т.К. Дмитрієвій. - М..- 2001. -З. 335.. Таке відсилання в доктрині міжнародного приватного права є відсиланням до положень концепції “Lex mercatoria».
Якщо сторони самостійно не здійснили вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правочину, його зміст визначається згідно з правом тієї держави, яке має найбільш тісний зв'язок з правочином. Даний принцип закріплений у внутрішньому законодавстві практично всіх Європейських країн; оскільки вони приймають участь у Римській конвенції про право, застосовне до договірних зобов'язань 1980 р.
Законодавство України також виходить із принципу найбільш тісного зв'язку правочину із правом певної країни. Це правило знайшло своє юридичне відбиття в Законі України «Про міжнародне приватне право» (ст. 32).
Критеріями визначення права країни, з якою договір найбільш тісно пов'язаний, виступають:
1) місце проживання фізичної особи, під яким в законодавстві України слід розуміти місце постійного, переважного або тимчасового проживання (ст. 28 ЦК України);
2) місцезнаходження юридичної особи, визначається Законом України «Про міжнародне приватне право» (ст.25) як місце реєстрації такої особи (теорія інкорпорації) або місцезнаходження її виконавчого органу (теорія осілості).
Питання змісту правочину в доктрині МПП тісно пов'язано з поняттям «зобов'язальний статут». У міжнародному приватному праві під зобов'язальним статутом прийнято розуміти право, що підлягає застосуванню до зобов'язальних відносин, що виникають на підставі угод, укладених сторонами. Зобов'язальний статут вважається встановленим, коли сторони в угоді визначили право, що підлягає застосуванню, а у разі відсутності такого волевиявлення сторін, визначається компетентним правозастосовним органом на підставі колізійних норм. При цьому слід зазначити, що «..під зобов'язальний статут підпадають далеко не всі аспекти правочину з іноземним елементом і тому важливим є визначення сфери дії зобов'язального статуту (тобто обраного права)...» Міжнародне приватне право: Навч. посібник / За ред. В.М. Гайворонського, В.П. Жушмана - К.: Юрінком Інтер, 2007. С.167.
В законодавстві України сфера дії права, що застосовується до правочину визначена в ст. 33 Закону України «Про міжнародне приватне право». В цій нормі вирішуються питання дійсності правочину (матеріальна і формальна сторони правочину) його тлумачення (тлумачення його юридичної сутності та умов, що в ньому містяться), та правові наслідки його недійсності (загальні правила щодо правових наслідків недійсності правочину). При цьому, при вирішені цих питань законодавець відсилає до застосування відомих в МПП принципів - автономії волі та локалізації договору (ст.32 Закону України «Про міжнародне приватне право»). Крім того, право, що застосовується до змісту правочину, не може розповсюджуватися на питання правосуб'єктності сторін (ст.ст. 16, 30 Закону України «Про міжнародне приватне право»), речового права (ст.ст. 38-42 Закону України «Про міжнародне приватне право»), на вимоги щодо форми правочину (ст. 31 Закону України «Про міжнародне приватне право»). Щодо наслідків недійсності правочину, то за законодавством різних держав вони можуть бути відмінними.
Окремо законодавець визначає сферу дії права, що застосовується до договору (зобов'язальний статут). Стаття 47 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначає її в такий спосіб: «право, що застосовується до договору, охоплює:
1) дійсність договору;
2) тлумачення договору;
3) права та обов'язки сторін;
4) виконання договору;
5) наслідки невиконання або неналежного виконання договору;
6) припинення договору;
7) наслідки недійсності договору;
8) відступлення права вимоги та переведення боргу згідно з договором».
Разом з цим, визначений в ч.1 ст.47 цього Закону перелік меж застосування зобов'язального статуту не є вичерпним. Необхідно також зазначити, що до сфери дії зобов'язального статуту не відносяться питання, які стосуються права, застосовного до форми договору (таке право визначається відповідно до положень ч.3 ст. 47 Закону України «Про міжнародне приватне право», на підставі спеціальної колізійної норми - ст.31 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
7.3 Особливості колізійного регулювання договірних зобов'язань в МПП
В міжнародній практиці правового регулювання договірних відносин за участю іноземного елементу визнаним є правило за яким законодавець надає право сторонам самостійно обирати правопорядок, що буде регулювати ці відносини. Про те такий вибір може бути обмежений імперативними нормами, що містяться в відповідних законодавствах країн світу. Така норма є і законодавстві України (ст.43 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Разом з тим, коли сторони договору не обрали це право, для розв'язання питання про вибір компетентного правопорядку, має застосовуватись право тієї держави, яке має найбільш тісний зв'язок з цим договором. Такий підхід в МПП прийнято називати доктриною характерного виконання, сутність якої зводиться до того, що договірні відносини повинні врегульовуватися особистим законом особи, на яку покладено виконання. Така позиція відтворена і в законодавчих актах багатьох держав світу (наприклад, ст.1211 ЦК РФ Международное частное право: составители Н.Ю.Ерпылева, М.Б.Касенова, М:.- 2007 с.104), в тому числі і в Україні. Однак, використавши принцип найбільш тісного зв'язку , законодавці зарубіжних країн наповнили його іншим змістом. Передбачивши застосування цього принципу в якості субсидіарної привязки (за умови відсутності згоди сторін про застосовне право), законодавець формулює конкретні привязки, які, на його думку, презюмують наибільш тісний зв'язок
Стаття 44 Закону України «Про міжнародне приватне право» містить колізійні прив'язки для видів договорів (ч.1 пп. 1-23 Закону України «Про міжнародне приватне право»), щодо яких визначення країни, що має найбільш тісний зв'язок з договором, здійснюється залежно від виду договору. Інакше ніж за загальним правилом доктрини характерного виконання вирішується питання вибору права, що застосовується до договорів:
а) про нерухоме майно - застосовується право тієї держави, у якій це майно знаходиться, а якщо таке майно підлягає реєстрації, - право держави, де здійснена реєстрація;
б) про спільну діяльність або виконання робіт - право держави, у якій така діяльність провадиться або створюються передбачені договором результати;.
в) укладених на аукціоні, за конкурсом або на біржі застосовуються правові норми держави, в якій проводяться аукціон, конкурс або знаходиться біржа.
Принцип найбільш тісного зв'язку в сучасній доктрині та законодавствах держав світу є застосовним не для всіх категорій договорів. Так, в Україні він не застосовується до договорів споживання (ст. 45 Закону України «Про міжнародне приватне право») та засновницького договору юридичної особи з іноземною участю (ст. 46 Закону України «Про міжнародне приватне право»). Подібне правило закріплено в законодавствах інших держав (ст.ст. 1212, 1214 ЦК РФ Международное частное право: составители Н.Ю.Ерпылева, М.Б.Касенова, М:, 2007 с.105-106, ст.ст.1126, 1130 ЦК Республіки Беларусь Гражданский кодекс республики Беларусь СПб.-. 2003.- с.1036-1036, ст. 1114 ЦК Республіки Казахстан Гражданский кодекс республики Казахстан СПб.-. 2002.- с.1021). До договорів за участю споживача застосовується правило, що передбачене в ст. 45 Закону «Про міжнародне приватне право». Вибір права, що застосовується до договору, стороною якого є споживач, який набуває або набуває або замовляє споживані товари (послуги) для особистих потреб, не може обмежити захисту його прав, що надається імперативними нормами в державі його місця проживання (перебування або місяця знаходження), якщо мала місце хоча б одна з наступних обставин:
1) укладенню договору в цій країні передувала оферта, адресована споживачеві, або реклама, споживач здійснив у цій країні всі дії, які необхідні для укладення договору; або
2) контрагент споживача прийняв замовлення від споживача в цій державі; або
3) споживачем було здійснено подорож за кордон з метою укладення споживчого договору з ініціативи контрагента.
До договорів про створення юридичної особи з іноземною участю (засновницького договору) застосовується право держави, в якій буде створено цю юридичну особу (ст.46 Закону «Про міжнародне приватне право»). Ця норма є імперативною за своєю правовою природою і виключає можливість вибору права для засновників іншого ніж право тієї держави, де буде створено юридичну особу. Слід зазначити, що дане правило застосовується виключно до створення юридичної особи з іноземною участю. Стосовно ж інших договірних відносин, зокрема відносин між юридичною особою та іншими суб'єктами МПП, вибір права відбувається за загальними правилами, що містяться в законодавстві певної держави.
7.4 Представництво, довіреність та позовна давність в міжнародному приватному праві
Види представництва в міжнародному приватному праві.
У зв'язку з розширенням експортно-імпортних відносин за участю українських осіб як юридичних, так і фізичних, інтенсивною інтеграцією України у світову спільноту, в тому числі її вступом у Світову організацію торгівлі, особливе значення набуває інститут представництва. Завжди важливим аспектом залишається вірна кваліфікація набуття та реалізації цивільних прав, виконання обов'язків. Це зумовлює необхідність з'ясувати низку питань теорії представництва і повноваження, зокрема, кваліфікації представництва, довіреності, що розглядаються в контексті представництва у комерційних відносинах, яка в свою чергу є окремим випадком представництва в цілому.
За своєю сутністю представництво - це реалізація правосуб'єктності під час правочинів та інших юридичних дій, що здійснює представник в межах наданих йому повноважень, з яких, як з юридичних фактів, випливають правовідносини за участю того, кого представляють, і третіх осіб. В свою чергу представник залишається за межами відносин, породжених його діями, не набуває ніяких прав і не несе ніяких обов'язків. Таким чином дії представника породжують юридичні наслідки для того, кого представляють, однак не для самого представника.
В міжнародних приватноправових відносинах виділяються такі загальні види представництва, як законне представництво й представництво, що виникає в силу спеціального уповноваження особи. Останній вид представництва традиційно для вітчизняного законодавства має назву просто “представництво” або “уповноважене представництво”, тоді коли, наприклад, італійський закон “Реформа італійської системи міжнародного приватного права” 1995 року класифікує представництво як таке, що виникло на підставі припису закону, і “добровільне представництво”.
У свою чергу добровільне представництво може використовуватись у виді представництва за довіреністю, комерційного представництва та інших. Зокрема комерційне представництво заслуговує на особливу увагу, оскільки його регулювання є досить новим для українського права (ст. 243 ЦК), а застосування у приватноправових відносинах з іноземним елементом навпаки досить поширеним і суперечливим. Для галузі комерційного представництва характерною є різноманітність класифікації його відносин, що надані різними правовими системами. З урахуванням цього, вибір права підпорядкування у кожному конкретному випадку комерційного представництва може не тільки вплинути на зміст такого представництва, але й сприятиме позбавленню в подальшому недійсності певних положень договору. Зокрема слід визначити, право якої держави може бути застосовано до конкретного правочину, чи може бути застосована автономія волі (принцип, що знайшов своє відображення у ст. 31 Закону України “Про міжнародне приватне право”), чи припустимі обрані види договорів. Наприклад, законодавство деяких країн забороняє діяльність представників, що не є їх громадянами або юридичними особами.
Певним чином ускладнює ситуацію відсутність колізійних норм, що регулюють інститут представництва в цілому. Окремі питання цього інституту можуть бути вирішені в межах норм, регулюючих порядок видачі, строки дії довіреності, що визначені у ст.34 Закону України “Про міжнародне приватне право”.
Колізійні питання довіреності.
Колізійною нормою українського права щодо безпосереднього врегулювання питання довіреності є ст. 34 закону “Про міжнародне приватне право”, згідно з якою порядок видачі, строк дії, припинення та правові наслідки припинення довіреності визначаються правом держави, у якій видана довіреність.
За своєю сутністю видання довіреності - односторонній правочин, на сучасному етапі загальною тенденцією для законодавств більшості країн світу, а також низки міжнародних договорів, наприклад Конвенція про право, що застосовується до договірних зобов'язань та ін., є відображення принципу автономії волі сторін. Його значення полягає у наданні певної свободи для сторін правочину за участю іноземного елемента. Саме такий підхід є характерним і для законодавства України, колізійні норми якого щодо правочинів містяться у законі “Про міжнародне приватне право”. Відповідно до ст.31 зазначеного закону форма правочину має відповідати вимогам права, яке застосовується до змісту правочину, але достатньо дотримання вимог права місця його вчинення, а якщо сторони правочину знаходяться в різних державах, - місця проживання сторони, яка зробила пропозицію, якщо інше не встановлено договором. В свою чергу зміст правочину згідно із ст. 32 може регулюватися правом, яке обрано сторонами. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином.
Колізійні та матеріально-правові і норми щодо позовної давності.
Відносно визначення позовної давності для учасників міжнародного комерційного обігу підлягає вирішенню традиційне для всіх правовідносин за участю іноземного елемента питання - «право якої держави застосовується в тому чи іншому випадку?»
Отже, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Колізійні норми щодо врегулювання питань позовної давності містить Закон України «Про міжнародне приватне право», згідно із ст. 35 якого позовна давність визначається правом, яке застосовується для визначення прав та обов'язків учасників відповідних відносин. Відповідно до тієї ж статті вимоги, на які позовна давність не поширюється, визначаються правом України, якщо хоча б один з учасників відповідних відносин є громадянином України або її юридичною особою.
Виходячи з того, що норми українського права з питань позовної давності є матеріально-правовими, їх застосування можливо як у випадках, коли право України обрано сторонами у якості права правочину, так і у випадках, коли відсутня угода сторін і його застосування визнається в силу колізійної норми.
Ускладнення виникають при застосуванні норм іноземного права, це пов'язано із тим, що законодавство різних країн містить норми, в яких не співпадають ні тривалість строків позовної давності, ні порядок їх обчислення. До того ж в країнах континентальної системи права позовна давність кваліфікується як інститут матеріального права, коли законодавство англо-американської правової системи відносить його до процесуального права. Також до значної невизначеності у правовому регулюванні призводить розрізненість та недостатня кількість джерел інформації про норми іноземного законодавства щодо тривалості строків позовної давності. Так, наприклад, у Великій Британії встановлено загальний строк позовної давності у шість років, у Франції, Швейцарії та Італії - десять років, у Німеччині - тридцять років.
Окрім того, як і в Україні, законодавство багатьох країн визначає як загальні, так і спеціальні строки позовної давності за позовами окремих категорій. Зазначені строки можуть бути скороченими або більш тривалими. І, так само як в Україні, зустрічаються випадки ще більшої градації спеціальних строків позовної давності, зокрема Цивільний кодекс Італії передбачає строки тривалістю у п'ять, три, два, півтори роки, а також у шість місяців (ст. 2946-2955). Така нормативна різноманітність вимагає уважного підходу до вирішення питання коли саме спливає строк позовної давності спірної вимоги. судовий арбітражний колізійний правоздатність
З 80-х років минулого століття спостерігається зменшення гостроти проблеми спливу строку позовної давності за рахунок все більшого переходу до матеріально-правової кваліфікації і англо-американських систем правопорядку. У Великобританії, наприклад це відбулося на основі Закону про іноземні строки позовної давності 1984 року. У багатьох федеральних штатах США норми загального права містять так звані “позичені” закони, що сприяє прийняттю до уваги державою за місцем знаходження суду норм інших держав з більш короткими строками, хоча їх застосування не є обов'язковим.
Ситуація спрощується коли спірні правовідносини підпадають під регулювання матеріально-правових норм стосовно строків позовної давності, що містяться у міжнародних договорах України.
Наприклад, §1 ст.31 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення 1950 р. встановлює, що претензії та позови учасників правовідносин, що регулюються зазначеним нормативним актом можуть бути заявлені протягом 9 місяців, за винятком претензій та позовів про прострочку у доставці вантажу, для заявлення яких встановлено строк у 2 місяці.
Відповідно до Конвенції ООН “Про позовну давність у міжнародній купівлі-продажі товарів” 1974р. єдиним для всіх договорів міжнародної купівлі-продажі встановлено строк позовної давності у 4 роки. Одночасно Конвенція містить норми про перерву та подовження строку позовної давності, а також встановлює загальне обмеження строку до 10 років.
7.5 Договір міжнародної купівлі-продажу товарів
В праві різних держав існують різні положення, що регулюють купівлю-продаж товарів, які суттєво вирізняються за своїм змістом, що надзвичайно ускладнює правове регулювання цих відносин. Виходячи з теорії і практики міжнародного приватного права, доктринальних підходів та внутрішнього законодавства держав слід визначити наступні особливості, що притаманні даній категорії договорів :
1) договір міжнародної купівлі-продажу товарів - це угода суб'єктів міжнародного приватного права, що спрямована на встановлення, зміну та припинення прав та обов'язків у сфері міжнародної купівлі-продажу товарів;
2) комерційний характер дій суб'єктів міжнародного приватного права у сфері міжнародної купівлі-продажу товарів;
3) комерційні підприємства суб'єктів договірних відносин з міжнародної купівлі-продажу товарів, на момент укладення договору знаходяться в різних державах.
Правова регламентація відносин, що виникають з приводу укладення, зміни та розірвання даної категорії договорів здебільшого відбувається в міжнародно-правових актах. Найбільш значущими серед них є «Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів» , прийнята в 1980 р. у Відні та «Конвенція ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів», прийнята в 1974 р. у Нью Йорку. Україна є учасницею цих Конвенцій.
Віденська конвенція ООН від 1980 р. являє собою сукупність міжнародно-правових норм, головною метою яких є створення єдиного правового режиму угод міжнародної купівлі-продажу товарів. Вона носить універсальний характер, тому що в ній враховані принципи й інститути, характерні для різних правових систем, а також принципи рівності й взаємної вигоди.
Договорами міжнародної купівлі-продажу товарів за цією Конвенцією є «договори купівлі-продажу, що укладають контрагенти, комерційні підприємства яких перебувають у різних державах». Причому Конвенція встановлює, що, якщо держава має кілька комерційних підприємств, то положення Конвенції застосовуються до комерційного підприємства, з яким договір має найбільш тісний зв'язок.
Положення Конвенції обов'язкові для фізичних й юридичних осіб, що перебувають під юрисдикцією держави-учасника Конвенції, тільки якщо інша сторін за укладеним договором міжнародної купівлі-продажу також перебуває під юрисдикцією іншої держави - учасника Конвенції.
Норми Конвенції носять також диспозитивний характер, зокрема:
1) сторони можуть виключити застосування положень Конвенції повністю, або відступати від них (ст.6 Конвенції).
2) держава при приєднанні до Конвенції може зробити застереження про те, що для нього не буде юридично обов'язкової або частина II «Укладання договору», або частина III «Купівля-продаж товарів» (так, при приєднанні до Конвенції в 1989 році УРСР зробила заяву щодо обов'язковості письмової форми для даної категорії договорів);
Регулюючи процедуру укладення договорів міжнародної купівлі-продажу товарів, а також права та обов'язки сторін, які випливають із контракту, Конвенція не застосовується до продажу товарів для особистого користування, з аукціону, у порядку виконавчого провадження, фондових і забезпечувальних паперів, акцій, оборотних документів та грошей, суден водного й повітряного транспорту, суден на повітряній подушці, електроенергії (ст. 2). Крім того, вона не зачіпає питань дійсності самого договору чи яких-небудь його положень, чи будь-якого звичаю та наслідків, які може мати договір щодо права власності на проданий товар (ст. 4).
Іншим відомим міжнародним документом, в сфері міжнародної купівлі-продажу, є Нью-Йоркська Конвенція ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів від 1974 р. В 1980 р. був прийнятий Протокол про зміну її положень із метою приведення їх у відповідність із нормами Віденської конвенції про міжнародну купівлю-продаж товарів.
Згідно з положеннями цієї Конвенції під строком позовної давності слід розуміти період часу, в наслідок закінчення якого вимоги покупця та продавця один до одного, що випливають з договору міжнародної купівлі-продажу товарів або пов'язані з його порушенням, припиненням або недійсністю, не можуть бути задоволені. Конвенція встановлює єдиний строк позовної давності - 4 роки.
Питання правової регламентації відносин, що виникають з договорів міжнародної купівлі - продажу товарів, вирішуються і в інших міжнародних договорах, наприклад, Конвенціях УНІДРУА 1988 року «Про міжнародний фінансовий лізинг»; Конвенція УНІДРУА «Про міжнародний факторинг». Україна бере участь в цих конвенціях.
7.6 Звичаї міжнародної торгівлі. Правила Інкотермс
Міжнародні звичаї грають важливу роль в міжнародній торгівлі та торговельному мореплавстві. Зміст великої кількості зовнішньоторговельних угод визначається міжнародними торговельними звичаями. Наприклад, при морському перевезенні вантажів широке розповсюдження отримали звичаї торгового порту, які застосовуються при навантаженні та розвантаженні суден. На торговельні звичаї посилається й зовнішньоторговельний арбітраж в процесі розгляду господарських спорів.
Відповідно до доктринальних позицій більшості країн світу міжнародний звичай (в тому числі й міжнародний торгівельний звичай) є джерелом сучасного міжнародного приватного права. Головними системо утворюючими ознаками міжнародного торговельного звичаю є:
- тривалість існування;
- систематичне однакове застосування;
- визначеність;
- відповідність імперативним приписам публічного порядку.
У більшості країн світу звичай (в т.ч. міжнародний торговельний звичай) використовується як норма, що доповнює закон.
Згідно зі ст.38 Статуту Міжнародного Суду ООН міжнародний звичай є доказом загальної практики, визнаної у якості правової норми Система інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН® - Київ: Ліга.- 2009-файл MU45001U.LHT. Міжнародні звичаї (міжнародні торговельні звичаї) можуть носити правовий та не правовий характер (узвичаєння). Правовий характер вони мають у разі, коли санкціоновані відповідним компетентним органом держави. Для застосування звичаю необхідне виконання двох головних умов: по-перше, наявність волі сторін, що означає обов'язковість звичаю у разі, коли сторони включили його в текст договору за принципом автономії волі; - по-друге, використання звичаю правозастосовними органами незалежно від волі сторін у випадку, коли визнають його у якості правової норми. Це правило може випливати із загальних норм законодавства держави або із судової практики.
Однак, складність використання міжнародних торговельних звичаїв та узвичаєнь у конкретних правовідносинах обумовлена насамперед тією обставиною, що вони не завжди збігаються по змісту в законодавствах різних держав. З метою подолання виникаючих у зв'язку із цим проблем здійснюється узагальнення подібних правил, їхня класифікація й тлумачення. Особливу роль в розробці стандартів, ділових звичаїв й інших уніфікованих правил в області зовнішньої торгівлі займає діяльність міжнародних організацій, таких як Міжнародна торговельна палата (МТП), Європейська економічна комісія ООН, Комісія ООН по праву міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ), Міжнародний інститут уніфікації приватного права (УНІДРУА), Міжнародна морська організація (ММО).
В числі найважливіших актів, прийнятих цими міжнародними організаціями в галузі регулювання зовнішньоторговельних відносин, варто виділити Принципи міжнародних комерційних договорів (Принципи УНИДРУА), розроблені Міжнародним інститутом уніфікації приватного права в 1994 р.
Метою цього документа є розробка зводу універсальних принципів, призначених для використання незалежно від правових традицій, а також економічних і політичних умов держав, де вони будуть застосовуватись. Принципи УНІДРУА присвячені регулюванню загальних положень у сфері договірних зобов'язань, містять положення стосовно процедури укладання договору, його змісту, виконання договору, визначення дійсності зовнішньоторговельного контракту і його тлумачення. Принципи УНІДРУА підлягають застосуванню у випадку, якщо сторони погодилися, що їх договір буде врегульовано нормами цього документа. Окрім того, принципи УНІДРУА можуть використовуватися для тлумачення міжнародних уніфікованих правових документів.
Одним з найбільш важливих актів Міжнародної торговельної палати, що забезпечують у цей час однакове розуміння й застосування основних принципів міжнародних торговельних відносин, є Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (ІНКОТЕРМС). Цей документ вперше був опублікований МТП в 1936 р. і діє в редакції 2000р.
Правила Інкотермс-2000 включають в себе так звані базисні умови поставок. Вони містять правила тлумачення 13 найбільш уживаних торговельних термінів у зовнішній торгівлі. Всі вони мають короткі найменування (FCA, DDP, EXW і т.д.), що являють собою абревіатури їхньої назви англійською мовою. Правила, що містяться в термінах, можуть застосовуватися до поставок всіх видів товарів при їх перевезенні повітряним, водним, автомобільним, залізничним або змішаним видами транспорту. При цьому, однак, варто мати на увазі, що ряд термінів (FAS, FOB, CFR, CIF, DES й DEQ) може бути використано тільки при укладанні контрактів, які передбачають перевезення вантажів у рамках морських або водних сполучень.
Всі терміни, що містяться в Інкотермс-2000, поділені на чотири групи. Перша із цих груп - група «Е» - передбачає, що продавець надає товари покупцеві безпосередньо на власних площах (в своїх приміщеннях) - EXW (з заводу). Відповідно до термінів другої групи - групи «F» - продавець зобов'язується надати товар у розпорядження перевізника, найнятого покупцем, у погодженому географічному пункті: FCA (франко-перевізник), FAS (франко вздовж борту судна) і FOB (франко-борт). Відповідно до термінів третьої групи - групи «С» - продавець сам зобов'язується укласти договір перевезення. При цьому, однак, він не несе ризику випадкової загибелі або пошкодження майна, а також будь-які інші додаткові витрати після завантаження товару на транспортний засіб: CFR (вартість та фрахт), CIF (вартість, страхування та фрахт), СРТ (фрахт/перевезення оплачені до) і CIP (фрахт/перевезення та страхування оплачені до). Терміни четвертої групи - групи «D» - передбачають, що продавець приймає на себе всі витрати і ризики до моменту поставки товару у країну призначення: DAF (поставка до кордону), DES (поставка з судна), DEQ (поставка з причалу), DDU (поставка без сплати мита) і DDP (поставка зі сплатою мита).
Міжнародні правила тлумачення торговельних термінів носять рекомендаційний характер. Тому сторони контракту вправі, залежно від виду транспорту або характеру взаємовідносин, обрати будь-яку схему зовнішньоторговельної операції, згідно з Правилами Інкотермс-2000, та скласти на їх основі договір. Якщо ж окремі питання визначаються сторонами в договорі інакше, ніж в Правилах Інкотермс-2000, то такі положення повинні бути повністю викладені в контракті.
Серед інших документів, присвячених уніфікації торговельних правил та звичаїв, слід назвати, Уніфіковані правила по інкасо в редакції 1995 р. й Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів в редакції 1993р. Юридичний вісник України.- 2008.- 08.- № 34. Менш відомими документами є Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародні кредитні перекази, Типовий закон ЮНСІТРАЛ про електронні підписи та інші.
7.7 Правове регулювання електронної торгівлі в МПП
Сьогодні в умовах сучасних технологій існує широкий набір інтерактивних методів ведення діяльності з надання споживачам товарів та послуг. Так, завдяки використанню електронних засобів, в тому числі і інтернету здійснюються різноманітні форми ділових операцій, де сторони взаємодіють через електронні технології, а не в процесі фізичного обміну чи контакту. Зазначений вид діяльності ведення бізнесу в онлайн (on-line) режимі називають електронною комерцією, е-комерція (e-commerce). Слід зазначити, що термін «електронна комерція» є умовним поняттям, загалом же електронна комерція - це використання електронних комунікацій та технологій обробки цифрової інформації для встановлення та змін відносин між організаціями та між організаціями і індивідами.
Електронна комерція насьогодні присутня в чотирьох наступних сферах: прямі продажі товарів і послуг; банківська справа та фактурування (платіжні системи); безпечне розміщення інформації; корпоративні закупівлі.
Таким чином, можна зазначити, що електронна торгівля - це вид електронної комерції з використання електронних комунікацій та технологій обробки цифрової інформації для здійснення торгівлі товарами і послугами, встановлення та зміни відносин між продавцями та покупцями завдяки використанню електронних засобів в режимі онлайн (on-line).
Присутність електронної торгівлі відбувається у сфері торгівлі товарами і послугами й у сфері банківської справи з приводу платіжних систем у міжнародних розрахунках.
Споживачі та представники малого бізнесу можуть зекономити час та кошти, проводячи банківські операції через Інтернет. Сплата рахунків, проведення транзакцій між рахунками, купівля-продаж акцій, облігацій, - все це може виконуватися за допомогою Інтернету.
Незважаючи на те, що Інтернет дає можливість освоювати велику кількість нових ринків, паралельно виникає питання безпеки інформаційної та інтелектуальної власності, яке розв'язує цифровий правовий менеджмент. Для багатьох видів бізнесу інформація є їх найбільш цінним активом.
На сьогоднішній день лідером у сфері новітніх технологій електронної торгівлі є США. Приблизно 60 000 видів бізнесу обмінюються із своїми партнерами діловою документацією типу замовлень і рахунків за допомогою стандартного зв'язку і протоколу, що називається Електронний Обмін Даних (EDI). Більшість реалізацій EDI використовують орендовані лінії або спеціалізовані мережі (value added networks, VANs), а це спричиняє необхідність значної інтеграції між всіма партнерами.
Галузь електронної торгівлі зростає надзвичайно динамічно - на початку століття вона подвоюється щорічно, а наприкінці 2003 року обсяг світової торгівлі через мережу Інтернет досяг майже 1,25 млрд дол. США.
Важливим компонентом розвитку є створення галузевих Інтернет-ринків. В Україні за останні два роки ріст українського сегмента Інтернету (UAnet) спостерігається у всіх напрямках. Інтернет-економіка нашої країни представлена галузями комп'ютерної техніки і комунікаціями, рекламою і медіа-індустрією, Інтернет-послугами, електронною торгівлею.
Для активного включення України в міжнародну електрону торгівлю необхідне:
- активне впровадження базового обладнання, комп'ютерів та телекомунікацій, у тому числі й у сільській місцевості, що забезпечить розширення комп'ютерної грамотності населення і належний рівень розвитку інфраструктури;
- стимулювання швидкого розвитку інфраструктури мережі: розвиток Інтернет-магазинів, мережних бізнес-структур, операторів мережі та створення декілька великих вітчизняних Ітернет-порталів;
- навчання професійним і загальним навичкам роботи в Інтернеті на всіх рівнях освітньої системи, включаючи держслужбовців;
- розвиток внутрішнього споживчого ринку, підвищення купівельної спроможності шляхом досягнення стабільного економічного росту.
На розвиток міжнародної електронної торгівлі в Україні та світі впливають ще й загальносвітові тенденції:
- в останні роки у зв'язку зі зниження цін на комп'ютерні системи і програмне забезпечення спостерігається бум у галузі продажів комп'ютерів;
- друга тенденція полягає у зростанні кількості користувачів Інтернетом;
- ріст онлайнових покупок, обсяг яких збільшився з 8 млрд дол. у 1999 р. до більш ніж 100 млрд у 2003 р.;
- четвертий напрямок пов'язаний з різким ростом кількості домашніх компаній. Кількість людей, що працюють удома, підскочило з 4 млн у 1990 р. до майже 16 млн у 2000 р.
Деякі автори зазначають, що електрону торгівлю необхідно розглядати у двох аспектах:
- віртуальна торгівля шляхом укладення електронних договорів купівлі-продажу між юридичними особами (суб'єктами підприємницької діяльності);
- електронна торгівля через віртуальний магазин, так звана, роздрібна купівля-продаж Шевченко О. Електронна комерція в умовах чинного законодавства // Право України. - 2003. - № 10. - С.142-143..
Серед найбільш вагомих проблем електронних технологій, які підлягають регулюванню, поза сумнівом є проблема електронного підпису і гарантування тим самим законності угод в електронній формі.
Електронний документ та підпис повинні надати можливість підписувачу електронної угоди перевірити джерело даних - одержувач безпосередньо повинен перевірити достовірність джерела даних та встановити автентичність того, хто підписав ці дані; він повинен також перевірити достовірність (цілісність) даних, тобто що вони не були змінені/модифіковані під час їх передавання чи зберігання (це саме ті дані, які були підписані). Така інформація щодо законності даних повинна надаватися стороною, що підписала документ, безпосередньо за допомогою забезпечення достатньою кількістю доказів одержувачу. Автентичність сторони, що підписала документ може також підтверджуватися третьою стороною (персоною або установою, якій довіряють обидві сторони).
У Верховній Раді України внесено був зареєстрований проект Закону України "Про електронну торгівлю" №3114 від 17.02.2003 р.. Метою цього законопроекту було забезпечення правових умов для електронної торгівлі: закріплення прав і обов'язків осіб, що здійснюють електронну торгівлю, визначення правил виконання угод з використанням електронних документів, а також визнання електронних документів як судових доказів. Однак, зазначений проект закону охоплював не всі питання, які стосуються електронної торгівлі, і в багатьох випадках дублював Цивільний кодекс України, а також, проект не у повній мірі враховував вимоги відповідного міжнародного законодавства, зокрема Директиви 2000/31/EC Європейського парламенту та Ради Європи від 08.06.2000 р. “Про певні правові аспекти обслуговування інформаційного суспільства на внутрішньому ринку (Директива з електронної комерції)” та Директиви 2000/46/EC Європейського парламенту та Ради Європи від 18.09.2000 р. “Про заснування, діяльність та нагляд за діяльністю установ, що застосовують електронні гроші”, у зв'язку з чим, проект закону був відхилений.
Слід також зауважити, що у 1996 р. з метою усунення юридичних перешкод у використанні сучасних засобів зв'язку для укладення міжнародних торгових договорів і для встановлення визначеності щодо юридичної сили та дійсності угод, які вчиняються засобом електронної торгівлі, Комісія ЮНСІТРАЛ (Комісія ООН з права міжнародної торгівлі) прийняла Типовий закон про електронну торгівлю Типовий закон про електронну торгівлю. Офіційні звіти Генеральної Асамблеї. - 51 сесія. - Доповнення. - № 49 (А/51/49). - Ст. 332-336.. Він пропонує національним законодавцям зібрання міжнародне визнаних норм, що встановлюють можливий порядок усунення юридичних перешкод і створення більш надійної правової бази для електронної торгівлі. Крім того, норми і принципи, закріплені у Типовому законі, можна використовувати окремими учасниками електронної торгівлі для підготовки правових рішень.
Питання вирішується дещо складніше, коли продавець - іноземна компанія. В даному випадку проблемою є ідентифікація суб'єктів. Зрозуміло, коли продавець - добросовісний учасник економічних правовідносин, він розмістить максимально повну інформацію про місце знаходження його органів. У той же час, якщо учасники торгових відносин є представниками різних держав, то при укладенні електронних договорів купівлі-продажу необхідно звертатись до норм міжнародного права. Вони вироблялися сторіччями, з моменту виникнення міжнародної торгівлі, а не з появою Інтернет. Це, насамперед, Конвенція ООН «Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів» від 01.04.1980 р. та інші міжнародні нормативно-правові акти, ратифіковані в Україні.
Крім того, враховуючи те, що електронну торгівлю за участю іноземних суб'єктів підприємницької діяльності можна розглядати як зовнішньоекономічну діяльність, то для регулювання таких правовідносин можна використовувати положення Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р. Цей правовий акт визначає, що зовнішньоекономічна діяльність - це діяльність суб'єктів господарської діяльності, яка ґрунтується на взаємовідносинах між ними, що мають місце як на території України, так і за її межами.
Природним наслідком електронної торгівлі, що здійснена в одній із зазначених раніше або іншій з можливих форм, є той, за яким у однієї зі сторін правовідносин (боржника) виникає зобов'язання виконати необхідні платежі іншій стороні (кредиторові) чи уповноваженій ним особі за поставлений товар, надані послуги, виконані роботи і т. ін. Подібне здійснення розрахункових операцій проводиться на безготівкових засадах, використовуючи для цього банки або інші фінансові установи, що вимагає здійснення спеціальних відносин, сутність яких зводиться до належного оформлення, пересилання, оброблення товаророзпорядчих документів та здійснення платежів. Зміст прав та зобов'язань, що в таких випадках виникають між сторонами розрахункових відносин, та розподіл відповідальності між ними залежать від конкретної форми розрахунків, що використовується.
Взагалі будь-які форми розрахунків, у тому числі розрахунки за допомогою міжнародного переказу коштів, здійснюються, перш за все, з урахуванням застосовуваних норм національного законодавства та згідно з розробленими банками правилами та звичаями. Проте, певні рекомендаційні акти в цій сфері все ж існують. Це, перш за все:
- Правове «Руководство» ЮНСІТРАЛ про електронний переказ коштів (1987);
- Руководство» Міжнародної торгової палати стосовно міжнародного міжбанківського переказу коштів та компенсації (1990);
- Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародні кредитні перекази (1992).
Таким чином, можна зазначити, що вже існують правовідносини, які виникають при дистанційному оформленні й здійсненні міжнародних комерційних угод із застосуванням електронних інформаційно-комунікаційних засобів і технологій, що забезпечують реалізацію й захист прав сторін електронної угоди.
Сферою регулювання електронної торгівлі повинен бути Закон, який регулюватиме відносини, насамперед, що виникають у зв'язку й із приводу реалізації електронних процедур при оформленні й здійсненні міжнародних угод із продажу та/або поставці товарів, виконанню робіт і наданню послуг, обміні електронних документів, а також реалізації інших, з ними зв'язаних, юридичних дій за допомогою використання інформаційно-комунікаційних засобів і технологій.
Слід зазначити, що у сферу регулювання міжнародної електроної торгівлі входять відносини, пов'язані з фінансовими розрахунками й застосуванням міжнародних електронних платіжних систем, із застосуванням електронних торговельних площадок при організації електронних торгів, конкурсів і аукціонів, а також з наданням інших послуг, необхідних для забезпечення безпеки електронних процедур при оформленні й здійсненні міжнародних угод.
7.8 Загальна характеристика угод СОТ щодо міжнародної торгівлі
Міжнародна торгівля являє собою механізм, що забезпечує вдосконалення виробництва в інтересах національних економік країн світу. Саме тому, світове господарство не може функціонувати без узгоджених та скоординованих дій країн світу щодо світового економічного розвитку в цілому. Реалізація цих завдань зумовила необхідність створення світової торгівельної системи, яка б дозволила врегулювати та впорядкувати норми та правила міжнародної торгівлі. Така система була створена 15 квітня 1994 року - делегації 147 країн світу і 30 міжнародних організацій заснували Світову Організацію Торгівлі (було прийнято Марракеську угоду про заснування СОТ та створено інституційний механізм реалізації угод системи ГАТТ-1994).
Основними правовими документами в сфері міжнародної торгівлі є:
1. Марракеська угода про заснування СОТ.
Угода про заснування СОТ не містить будь-яких норм і правил торгівлі. Вона визначає сферу діяльності СОТ, її функції й структуру, умови приєднання держав до СОТ, а також ряд інших організаційних положень.
2. Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ-1994) - основний правовий документ СОТ. ГАТТ-1994 містить в собі положення щодо скорочення тарифних бар'єрів у міжнародній торгівлі. Документ гарантує всім учасникам СОТ режим найбільшого сприяння, що передбачає відсутність дискримінації в торговельних відносинах. Окрім того, ГАТТ-1994 проголошує право захисту внутрішнього ринку винятково за допомогою тарифних заходів, стратегію на послідовне та постійне зниження ставок митних тарифів, застосування національного режиму як інструмента, що доповнює режим найбільшого сприяння. Угода дає визначення галузі вітчизняного виробництва та чітко визначає процедури антидемпінгових заходів стосовно національного товаровиробника. В Угоді визначається порядок здійснення торгівельних субсидій, компенсаційних, захисних і антидемпінгових заходів.
3. Генеральна угода про торгівлю послугами (ГАТС) визначає правила міжнародної торгівлі послугами. Документ містить загальні, обов'язкові для всіх країн - учасниць СОТ положення і конкретні зобов'язання щодо окремих галузей та видів послуг, що зафіксовані в окремих переліках. Угода утворює правову базу для усунення перешкод щодо торгівлі і інвестицій в сфері послуг, містить визначення поняття та видів торгівлі послугами, а саме:
а) транскордонна поставка (з однієї країни до іншої);
б) споживання за кордоном (поставка послуги на території однієї країни споживачеві послуги з іншої країни);
в) комерційна присутність (поставка послуги постачальником послуг з однієї країни шляхом комерційної присутності на території будь-якої іншої країни);
г) присутність фізичних осіб (поставка послуги постачальником послуг з однієї країни шляхом присутності фізичних осіб країни на території будь-якої іншої країни).
Так само як і ГАТТ, даний документ містить положення про режим найбільшого сприяння та національний режим. ГАТС проголошує поступову лібералізацію всієї сфери послуг.
4. Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС) встановлює зобов'язання держав - членів СОТ створити національні механізми захисту прав власників. Угода встановлює стандарти і принципи щодо забезпечення прав інтелектуальної власності, а також механізми їх захисту. ТРІПС містить конкретні механізми реалізації цих стандартів і контролю за їх виконанням. В документі містяться положення, що регулюють відносини в області:
а) авторського права і суміжних прав;
б) патентів (прав винахідників);
в) товарних знаків (позначення послуг);
г) географічних зазначень (зазначень щодо походження товару);
д) промислових зразків (дизайну);
є) топологій інтегральних мікросхем;
е) "ноу-хау".
ТРІПС відносить рішення спірних питань в області інтелектуальної власності на розгляд спеціального органу з розгляду спірних питань.
5. Угода про технічні бар'єри в торгівлі (ТБТ) являє собою правовий документ, основні положення якого зводяться до наступного:
а) обов'язковість для всіх країн-членів СОТ встановлення вимоги щодо продукції, процесів та послуг лише на законних підставах (дотримання норм внутрішньодержавного законодавства щодо нагляду за додержанням стандартів, норм і правил; норм щодо охорони довкілля, щодо захисту життя та здоров'я людини та інші.);
б) вимоги про обов'язкове дотримання країнами-членами СОТ положень щодо розробки та змісту технічних регламентів і стандартів;
в) уніфікація процедур оцінки відповідності стандартів, норм і правил вимогам законодавства СОТ та визнання таких процедур в країнах-членах СОТ;
г) надання державою-учасницею Угоди країнам-членам СОТ належної інформації щодо впровадження та розробки нових нормативних вимог до продукції, процесів та послуг, та запровадження нових процедур у внутрішньому законодавстві.
16 травня 2008 року Україна набула членства в Світовій організації торгівлі згідно з Законом України «Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової Організації Торгівлі» від 10 квітня 2008 року, що зумовило необхідність гармонізації національного законодавства у відповідності до вимог, що висуваються до країн-членів СОТ.
7.9 Позадоговірні зобов'язання в МПП
За законодавством України (підрозділ 2 розділу ІІІ ЦК України), до позадоговірних зобов'язань відносяться:
- зобов'язання із завдання шкоди;
- публічна обіцянка винагороди;
- вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення;
- рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи.
Закон України «Про міжнародне приватне право» у ст. 48 визначає, що до зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49 - 51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія. Отже будь-яке не договірне зобов'язання з іноземним елементом підлягає регулюванню за законодавством тієї країни де воно виникло.
Однак у міжнародному приватному праві, говорячи про позадоговірні зобов'язання, основну увагу приділяють саме питанням деліктної відповідальності.
Підставою виникнення деліктних зобов'язань є правопорушення, або делікт (від латинського delictum - провина, проступок). Серед правопорушень що породжують зобов'язання, частіше всього фігурує завдання шкоди. За одним із визначень: делікт - це незаконна дія, яка завдає шкоди іншій особі, на підставі чого виникає зобов'язання у особи яка завдала шкоду, відшкодувати її. Звичайно, що завдання шкоди можливе і в результаті невиконання зобов'язань однією із сторін за договором, проте такі відносини будуть регулюватись нормами договірної відповідальності. Інститут деліктної відповідальності направлений на врегулювання відносин між особами, які не пов'язані договірними відносинами та передбачає за певних умов відшкодування особою, що заподіяла шкоду, потерпілому.
...Подобные документы
Поняття та предмет науки міжнародного приватного права. Система міжнародного приватного права як юридичної науки. Засновники доктрини міжнародного приватного права. Тенденції розвитку та особливості предмета міжнародного приватного права зарубіжних країн.
реферат [30,3 K], добавлен 17.01.2013Методи міжнародного приватного права. Відмінності між приватним і цивільним правом. Аналіз підств, згідно з якими МПП вважають самостійною галуззю права. Співвідношення МПрП, колізійного, конфліктного права. Регулювання нормами МПрП податкових відносин.
контрольная работа [28,3 K], добавлен 08.09.2010Поняття і зміст міжнародного приватного права. Вчення про колізійні та матеріально-правові норми. Правове становище юридичних і фізичних осіб. Регулювання шлюбно-сімейних та трудових відносин в міжнародному приватному праві. Міжнародний цивільний процес.
курсовая работа [47,3 K], добавлен 02.11.2010Поняття, предмет, метод, суб'єкти, джерела і принципи міжнародного торгового права. Міжнародне торгове право як підгалузь міжнародного економічного права. Головні принципи міжнародної торгівлі. Порядок укладення міжнародних торгівельних договорів.
реферат [26,3 K], добавлен 28.02.2010Поняття та колізійні питання громадянства. Особливості формування та регулювання положенні іноземців в Україні, їх типи: біженці, іммігранти, особи, яким надано політичний притулок. Їх право- та дієздатність. Правове становище українців за кордоном.
реферат [47,2 K], добавлен 04.11.2015Дослідження поняття та основних рис сучасного міжнародного права. Характеристика особливостей міжнародного публічного і приватного права. Міжнародне право від падіння Римської імперії до Вестфальського миру 1648 року і до першої Гаазької конференції миру.
контрольная работа [28,1 K], добавлен 08.11.2013Усиновлення: поняття, суб’єкти, умови та порядок його здійснення. Виконання таємниці усиновлення. Позбавлення усиновлювача батьківських прав, недійсність та скасування усиновлення. Проблеми застосування та вдосконалення інституту усиновлення в Україні.
курсовая работа [59,8 K], добавлен 02.02.2008Взаємозв'язок міжнародного публічного і міжнародного приватного права. Суб'єкти міжнародного приватного права - учасники цивільних правовідносин, ускладнених "іноземним елементом". Види імунітетів держав. Участь держави в цивільно-правових відносинах.
контрольная работа [88,2 K], добавлен 08.01.2011Сутність, структура та значення сучасної системи міжнародного права, головні етапі її становлення та закономірності розвитку. Проблеми визначення поняття та класифікація джерел міжнародного права. Основні принципи та норми цього правового інституту.
курсовая работа [47,3 K], добавлен 15.01.2013Загальна характеристика суб’єктів правового статусу іноземців та осіб без громадянства. Загальні положення про правоздатність і дієздатність іноземних громадян в Україні. Деякі аспекти правового статусу іноземців як суб’єктів права на землю в Україні.
реферат [29,4 K], добавлен 21.10.2008Загальні поняття "право" та "система права". "Матеріальні" та "формальні" концепції поділу права на приватне і публічне. Сутність та значення публічного та приватного права, особливості критеріїв поділу. Співвідношення публічного і приватного права.
курсовая работа [46,3 K], добавлен 22.02.2011Вивчення основних причин виникнення міжнародного права як галузі, що охоплює сукупність правовідносин за участю іноземних елементів. Міжнародне право давнього періоду, середніх віків. Перехід до сучасного міжнародного права і затвердження його принципів.
курсовая работа [42,2 K], добавлен 11.01.2011Характеристика міжнародного права рабовласницької доби. Закони Ману. Філософи стародавніх часів про міжнародне право. Правове становище іноземців за часів феодальної доби. Міжнародно-правові теорії феодалізму. Розвиток науки міжнародного права в Росії.
контрольная работа [29,2 K], добавлен 27.10.2010Дієздатність та правоздатність фізичної особи. Визнання її недієздатною. Процедура та наслідки визнання громадянина безвісно відсутньою; оголошення його померлим. Поняття та правосуб’єктність юридичної особи. Створення та припинення її діяльності.
курсовая работа [30,4 K], добавлен 16.04.2016Поняття та предмет міжнародного права, його норми й суб'єкти. Міжнародне і національне право України: проблеми співвідношення. Міжнародні організайії з прав людини, їх діяльність. Кримінально-виконавче законодавство України згідно міжнародних норм.
магистерская работа [90,6 K], добавлен 27.11.2007Трудові відносини як предмет міжнародного приватного права. Використання цивілістичних принципів і конструкцій в теорії і практиці трудового права. Полеміка необхідності відділення міжнародного трудового права від міжнародного приватного права.
реферат [20,9 K], добавлен 17.05.2011Загальні положення щодо суб’єктів цивільного права. Правоздатність та дієздатність фізичних осіб. Обмеження дієздатності фізичної особи та визнання її недієздатною; визнання фізичної особи безвісно відсутньою і оголошення її померлою, правові наслідки.
курсовая работа [66,3 K], добавлен 30.11.2010Поняття та сутність усиновлення відповідно до Сімейного кодексу України. Умови та порядок здійснення усиновлення. Особливості усиновлення дитини без згоди батьків. Згода одного з подружжя на усиновлення. Правові наслідки усиновлення та їх характеристика.
реферат [26,2 K], добавлен 14.11.2010Характеристика етапів розвитку приватного права в Римській державі. Роль римського права в правових системах феодальних та буржуазних держав. Значення та роль римського приватного права на сучасному етапі, його вплив на розвиток світової культури.
контрольная работа [23,3 K], добавлен 20.10.2012Цивільна правоздатність й дієздатність юридичної особи. Філії і представництва юридичної особи. Порядок створення і процедура реєстрації юридичних осіб й правові аспекти припинення їх діяльності. Перелік видів організаційно-правових форм приватного права.
курсовая работа [70,2 K], добавлен 16.05.2015
