Міжнародно-правові аспекти відповідальності за забруднення морського середовища в результаті аварійного випадку

Вирішуючи дане питання, варто звернути увагу на делімітацію морських кордонів. Це питання невирішене досі, через спір в поглядах України і РФ. Остання бажає провести межу через морське дно, а Україна - через морську поверхню. Міжнародна практика дозволяє проводити кордони обома способами, однак частіше застосовується делімітація кордону через морську поверхню. Якщо дане питання не вирішується шляхом компромісу. Україна може вимагати від РФ встановлення однакових законодавчих норм щодо судноплавства в Чорному і Азовському морях.

Даний аварійний випадок, стороною в якому є Україна, цікавий з точки зору розгляду механізму прийняття державою (в даному випадку РФ) на себе відповідальності за аварійний випадок на морі. РФ розпочала процедуру отримання компенсації від Фонду, намагалася збільшити розмір компенсації. Україна не має і такої можливості. Оскільки, в РФ не лише була на той момент запроваджена система добровільного страхування власників суден, але також РФ є учасницею Конвенцій щодо компенсування збитків на морі. Саме це покладає на державу не лише зобов'язання, але і надає право отримувати компенсацію для часткового покриття екологічних збитків. Україна не завершила процес приєднання до міжнародних договорів. Україна не приєдналася до Конвенції про Фонд 1992 р., тому немає ніяких правових підстав звернення України до Фонду [116, с. 30-37].

Однак, на прикладі РФ можна чітко уявити собі процедуру звернення до Фонду. Для отримання компенсації Фонду, РФ потрібно було чітко встановити обставини справи від 11.11.2007 р. і обґрунтувати суму збитків, яка мала бути надана Фондом.

Представники Виконавчої дирекції Фонду:

* не погоджувалися із методикою розрахунків розміру збитків, яка була застосована страховою компанією, відмічаючи, що вона не відповідає загальноприйнятим міжнародним стандартам, хоча і не суперечить законодавству РФ;

* визначили, що відповідальність судна «Волгонефть-139» була первісно застрахована нижче мінімального рівня, встановленого Конвенцією про Фонд 1992 р., а недостатню частину відповідальності повинна нести російська сторона;

* прийшли до висновку, що події, які призвели до затоплення судна, не можна віднести до форс-мажора, оскільки шторми аналогічної сили відбувалися в даному регіоні Чорного моря і раніше (що спростовувала РФ);

* встановили, що нафта з обломків (носової частини) одного з суден витікала впродовж ще 7 місяців після аварійного випадку, в результаті чого морська поверхня покрилася нафтовою плівкою;

* вирішили, що РФ не вправі вимагати відшкодування за потрапляння сірки в морське середовище, оскільки відповідальність Фонду поширюється лише на забруднення від нафти і нафтопродуктів;

* встановили, що російська сторона не пред'явила необхідної інформації (наприклад, про хід заходів з очищення), яка була необхідна для розгляду Фондом;

* виявили, що представники РФ не одразу прийняли пропозицію Фонду надати експертну підтримку і відправити на місце аварійного випадку спеціалістів Федерації власників танкерів - потенційних забруднювачів ITOPF (далі - ITOPF) для участі в розслідуванні, що проводилося; тільки через 5 місяців іноземні спеціалісти були допущені до обломків суден і місця аварії;

* встановили, що РФ надала протирічливі данні про те, чи мали право потерпілі судна знаходитися в районі крущіння відповідно до класу суден, погодних умов, стану суден [193, c. 86-95].

В даному аварійному випадку, Фонд фактично виступив в ролі перестрахової компанії. Хоча за загальноприйнятими міжнародними нормами морського права, представники Фонду повинні бути на місці аварійного випадку, якщо він кваліфікується як страховий, в перші години чи дні, щоб мати можливість оцінити розміри збитків і ефективність застосовуваних заходів, направлених на ліквідацію наслідків аварійного випадку. Затягування процесу врегулювання з вини РФ фактично призвело до зменшення розміру компенсації, яку може надати Фонд.

Україна опинилася у вкрай невигідному для себе становищі. Оскільки Україна не приєдналася до Фонду, вона може вимагати компенсацію збитків лише у судновласника, якщо він буде визнаний винним в аварії. Однак, для цього потрібно доводити у суді, що аварія судна сталася з вини капітану судна. Наразі Україна через відсутність кваліфікованих спеціалістів не може пред'явити до суду таку інформацію. В 2008 році, після визнання судновласника банкротом, процедура отримання компенсації для України ще більше ускладнилася.

Аварійний випадок в Керченській протоці виявив ряд проблем в системі державної влади України, оскільки була зафіксована відсутність або недостатність спеціалістів, державних організацій, які б могли надавати кваліфіковану оцінку і запропонувати заходи щодо ліквідації наслідків аварії. Після аварійного випадку було незрозумілим навіть те, хто має встановити розмір збитків України. Екологічна інспекція Міністерства екології та природних ресурсів України відмовилася проводити дану оцінку, зазначивши, що в коло її обов'язків входить лише моніторинг стану навколишнього природного середовища. Також можна стверджувати про недостатній страховий захист, який би відповідав міжнародним стандартам по відношенню до суден [64, с. 269-276].

Ефективність кожної держави визначається її можливістю швидко реагувати на форс-мажорні, в тому числі і на аварійні випадки, і захищати своїх громадян від їх наслідків. Наприклад, закони Чехії дозволили державі після затоплення Праги в 2002 році взяти на себе лише фінансування ремонту мостів. А усі інші збитки компенсували страхові компанії. Україна поки що не може про таке і мріяти. В аварійному випадку в Керченській протоці всі ліквідаційні роботи покривав місцевий і державний бюджет [64, с. 269-276].

Виконуючи стандарти і правила, система міжнародних компенсаційних фондів працює загалом ефективно і надійно. Тим більше, максимальна сума компенсації за збитки постійно підвищується. Учасники системи інвестують в неї все більші суми. Сьогодення більше 30 держав є учасниками Додаткового Фонду. Виходячи з цього, незрозумілим є те, що Україна майже 10 років після аварійного випадку, не стала учасницею Фонду або Додаткового Фонду [125].

З приводу даного аварійного випадку можна зробити такі висновки, які вказують на прогалини в регулюванні сфери аварійного випадку на морі:

* неефективна ресурсна політика, яку провадять суб'єкти господарювання;

* неузгодженість політичних механізмів врегулювання екологічних катастроф;

* неадекватність інституційного інструментарію на міжнародному рівні;

* недосконалі механізми і інструменти екологічної політики, які залучаються для розв'язання еколого-економічних протиріч;

* проблеми узгодження інтересів конфліктуючих сторін;

* складність інтерналізації зовнішніх ефектів;

* недостатня прозорість процедур управління природними ресурсами;

* обмеження участі у процесах управління усіх зацікавлених сторін;

* проблеми розподілу як самих ресурсів, так і ефектів їх використання;

* неможливість застосування міжнародної відповідальності держави за забруднення морського середовища іншої держави.

Аналізуючи приватноправову практику розгляду спорів щодо компенсації збитків, варто зробити декілька важливих висновків. Судовий розгляд щодо відшкодування цивільних збитків в результаті аварійного забруднення моря є найбільш розповсюдженою практикою вирішення морського спору в результаті забруднення морського середовища. Аналіз практики дозволяє також зробити висновок, що застосовуються разом із цивільними судовими процедурами інші процедури мирного врегулювання спорів, а саме дипломатичні міждержавні перемовини, в результаті яких держави добровільно домовляються щодо невирішених аспектів спору. Варто, також, окремо виділити, що розгляд спорів, незалежно від того, чи відбувається він в площині міжнародного морського права чи міжнародного приватного морського права, забезпечує дотримання таких принципів як співробітництво держав, мирне вирішення спорів, принцип прапору, місця спричинення шкоди, автономії волі сторін принципу запобігання забрудненню морського середовища тощо.

Висновки до розділу 3

Аналізуючи методи врегулювання спорів в сфері забруднення морського середовища в результаті забруднення від аварійного випадку, варто зазначити, що міжнародними нормативно-правовими актами, угодами передбачена велика кількість засобів для мирного врегулювання спорів. Мирні засоби врегулювання спорів також називають неконфронтаційними, оскільки їх метою є врегулювання спору без застосування агресії і погіршення стосунків сторін спору.

В першу чергу, варто звернути увагу на те, що в сфері міжнародної відповідальності держав за забруднення морського середовища в результаті аварійного випадку, велике значення мають позасудові методи мирного вирішення спорів. Це пов'язано із тим, що екологія і проблеми забруднення Світового океану мають важливе значення для усієї міжнародної спільноти. Це є основою добровільності відшкодування збитків державами в результаті досягнення компромісу, проведення перемовин, створення міждержавних комісій і застосування інших позасудових методів врегулювання спорів.

В сфері відшкодування збитків за забруднення морського середовища автором не зафіксовано жодного випадку застосування судового вирішення спору публічного характеру. В той же час, сталою є практика відшкодування збитків в результаті приватноправового процесу, в якому однією із сторін є постраждала держава. Практика аварійних випадків свідчить про намагання держав, які є учасниками спорів, застосувати швидко та якісно всі можливі засоби ліквідації забруднення морського середовища. При цьому, держави користуються фінансовою і ресурсною допомогою всієї міжнародної спільноти, інших держав.

Практика застосування мирних засобів відшкодування шкоди за забруднення морського середовища свідчить про те, що з приводу особливо небезпечних аварійних випадків, які можна віднести до екологічних катастроф, рішення приймають таки міжнародні органи як ГА ООН, РБ ООН, шляхом прийняття відповідних резолюцій і інших рішень, які хоча і мають рекомендаційний характер, проте частіше за все виконуються державами в силу підтримання авторитету відповідних органів.

ВИСНОВКИ

У Висновках сформульовані теоретичні узагальнення й нове розв'язання наукового завдання, яке полягало у з'ясуванні особливостей міжнародно-правової відповідальності за забруднення морського середовища в результаті аварійного випадку. Відповідно до завдань дослідження, сформульовано низку важливих висновків, зокрема:

1. Поняття «аварійного випадку на морі» присутнє в великій кількості міжнародно-правових актів, а також в законодавчих актах окремих держав, єдиний понятійний апарат, який застосовувався до однакового змісту аварійного випадку на морі відсутній. Саме це призводить до низки колізій при застосуванні норм права щодо відповідальності за аварійний випадок на морі і інших проблем. Аварійний випадок охоплює найбільш широке коло аварій на морі і включає в себе усі різновиди, типи і види аварій. В контексті цього запропоновано авторське визначення аварійного випадку, яке розширює коло аварійних випадків, що включаються за даним поняттям до аварійних випадків на морі, не обмежуючись лише аваріями з суднами чи іншими плавучими засобами.

Аварійний випадок це подія із судном або іншим плавучим засобом чи спорудою, що призвела до його краху в результаті впливу нездоланних природних явищ або екстремально тяжких гідрометеорологічних умов плавання, різні ушкодження судна або іншого плаваючого засобу чи споруди, зміщення вантажу, що перевозиться або зміна його фізико-хімічних властивостей в процесі морського перевезення, посадка судна або іншого плаваючого засобу чи споруди на мілину, або торкання до ґрунту, намотування тросів або сіток на гребний гвинт або інші випадки, які призвели до втрати морехідних властивостей і такі, що перешкоджають нормальній експлуатації судна або іншого павучого засобу чи споруди, пошкодження судном або іншим плавучим засобом іншого судна або плавучого засобу, засобів навігаційного обладнання, берегового спорудження, підводного кабелю, підводного трубопроводу, втрата судном об'єкта, що знаходиться на буксирі, а також подію, пов'язану із потраплянням до морського середовища об'єктів и речовин із суші, атмосфери чи космосу, що призвело до негативних наслідків для морського середовища.

2. Класифікація аварійних випадків, запропонована в міжнародному морському праві не охоплює усе коло аварійних випадків, які призводять до забруднення морського середовища, обмежуючись лише аваріями з суден, що на практиці спричинює проблеми реалізації міжнародної відповідальності за забруднення морського середовища.

Запропоновано авторську класифікацію аварійних випадків на морі, які призводять до забруднення морського середовища, а саме: аварійний випадок із суден і інших плавучих засобів; аварійний випадок із інших споруд на морі, які не мають ознак плавучості; аварійний випадок, пов'язаний з потраплянням в морське середовище об'єктів чи речовин з атмосфери, космосу чи суші.

3. В міжнародно-правових актах немає єдиної класифікації і переліку джерел забруднення морського середовища в результаті аварійного випадку. Оскільки створення вичерпного списку усіх джерел забруднення морського середовища не представляється можливим, то наукою міжнародного морського права створено перелік особливо небезпечних речовин для морського середовищ. Для встановлення відповідальності за забруднення морського середовища і застосування санкцій до держав необхідним є встановлення чіткого переліку особливо небезпечних речовин в міжнародно-правових актах.

4. Доведено необхідність прийняття єдиного акту, який би містив чіткі стандарти і норми щодо обладнання і стану суден, які перевозять небезпечні вантажі та забезпечував повну заборону здійснення перевезення небезпечних вантажів за допомогою однокорпусних суден, не лише на території Європейського Союзу чи США, де схожі норми сьогодні вже діють, але і в усьому світі.

5. Спори в сфері забруднення морського середовища в результаті аварійного випадку носять в переважній більшості приватноправовий характер. Це пов'язано також із особливою важливістю об'єкта правового захисту, що спонукає держави, які опосередковано чи прямо винні в завданні шкоди морському середовищу іншої держави, добровільно компенсувати збитки і нести відповідальність на майбутнє, досліджуючи зміни в морському середовищу, які настають в результаті аварійного випадку. В той же час, механізм застосування міжнародної відповідальності до держави є в міжнародному праві. Може бути застосована як процедура позасудового вирішення спору, так і реалізовано звернення до міжнародних судових органів, в першу чергу МС ООН та МТМП.

6. Ризик поряд з виною є суб'єктивною підставою для відповідальності за забруднення морського середовища за умови протиправності діяння, оскільки відповідальність за забруднення морського середовища в результаті аварійного випадку часто настає з причини здійснення перевезення небезпечних вантажів, що саме по собі є ризикованою діяльністю, а в контексті відповідальності постає питання обґрунтованого і законного ризику, а не ризику загалом.

7. Шкода є складовим елементом міжнародного правопорушення, пов'язаного із забрудненням моря, а сама міжнародно-правова відповідальність держави за таке правопорушення може наставати лише за умови, що заподіяна внаслідок забруднення шкода є істотною, однак цей важливий критерій є недостатньо чітко сформульований в міжнародному морському праві.

8. Застосування позасудових методів розгляду спорів, які виникли в результаті аварійного випадку на морі і стали причиною забруднення морського середовища, є першочерговим і найбільш доцільним шляхам врегулювання питань в цій сфері, враховуючи обопільне співробітництво держав і намагання добровільно, усіма можливими засобами, розуміючи відповідальність і важливість Світового океану, вирішити питання з найменшими збитками для морського середовища.

9. Ухилення винної держави від відповідальності за аварійність на морі є результатом безсистемності міжнародного морського права саме в сфері захисту і охорони морського середовища, тому особливу увагу слід приділити регулюванню відносин щодо аварійності на морі починаючи з етапу запобігання забрудненню морського середовища до відшкодування збитків в результаті аварійного випадку, який вже стався.

Чіткої регламентації потребує питання порядку, процедури самостійного реагування держави на аварійний випадок, який вже стався. Це зобов'язання передбачено ст. 195 Конвенції ООН з морського права 1982 р., яка вимагає від держав гарантії того, що забруднення внаслідок інцидентів і дій під державною юрисдикцією або контролем, не поширювалося за межі суверенних прав цих держав.

10. Істотність шкоди як критерій, відповідно до якого визначається необхідність застосування міжнародної відповідальності держави за забруднення морського середовища є недостатньо ефективним і на практиці призводить до неправильної оцінки аварійного випадку, особливо якщо йдеться про речовини, дія яких на морське середовище з часом змінюється, наприклад, радіація.

11. Для підвищення ядерної безпеки і більш ефективної співпраці держав в сфері забруднення морського середовища в результаті ядерного аварійного випадку, необхідно встановити чіткі межі і умови настання міжнародної відповідальності за транскордонний збиток, заподіяний ядерною аварією шляхом прийняття Проекту Європейської конвенції про відповідальність за збитки, спричинені радіаційною аварією при перевезенні спрацьованого ядерного палива від АЕС різних європейських держав.

12. В результаті інтенсифікації судноплавства і збільшення кількості аварійних випадків постала необхідність систематизації норм щодо відповідальності за забруднення і формування в міжнародних актах механізму щодо її здійснення, а також встановлення чіткого розмежування застосування неконфронтаційних заходів міжнародної відповідальності за забруднення морського середовища в результаті аварійного випадку та судової процедури, шляхом надання їй обов'язкової юрисдикції в певних випадках.

13. У більшості випадків процедура міжнародного вирішення спору за допомогою позасудових чи судових механізмів відбувається при великому впливі аварійного випадку на морське середовище не лише в межах конкретної постраждалої держави, але і в усьому світі. В той же час, якщо забруднення морського середовища внаслідок аварійного випадку на морі носить локальний, місцевий характер, то відшкодування шкоди відбувається частіше в контексті приватноправового спору. Це також пов'язано із сумою необхідної компенсації, яка при вирішенні локального спору, як правило, покривається страховкою судновласника, з вини якого настав аварійний випадок. Якщо ж аварійний випадок має великі масштаби і транскордонний вплив, то страхова сума є недостатньою для покриття збитків морському середовищу.

14. Для України є надзвичайно важливим питання набуття членства в Міжнародному Фонді для компенсації за збитки від забруднення нафтою та в Міжнародному Додатковому Фонді для компенсації за збитки від забруднення нафтою, які створено під егідою Міжнародної морської організації з метою полегшення можливості отримання державою компенсації за забруднення морського середовища та отримання такої компенсації в розмірі, співрозмірної нанесеній морському середовищу шкоді.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аварии морских судов и их предупреждение / ред. С. П. Луговой, М. Зильберборт: учеб. пособие. Москва: Водный транспорт. 1939. 152 с.

2. Андреев В. П. Соглашения СССР по региональному сотрудничеству в области поиска и спасания на море: статья // Международное сотрудничество в области морского судоходства. Москва: ЦБНТИММФ, 1972. Вып. 4/19. С. 3-7.

3. Базельська конвенція про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних вантажів та їх ліквідацією 1989 року. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_022 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

4. Барихин А. Б. Большая юридическая энциклопедия. - Москва: Книжный мир. 2010. 960 с.

5. Бекяшев К. А., Ралько В. В., Сидорченко В. Ф. Происшествия с промысловыми судами: комментарий нормативных актов и судебной практики: справочник. Москва: Колос, 1992. 288 с.

6. Беспамятнов Г. П., Кротов Ю. А. Гранично допустимые концентрациихимических веществ в окружающей бреде. Ленінград: Хімія, 1987. 528 с.

7. Боер В. М. Правоведение: учебник для ВУЗов /ред. В. М. Боер, А. С. Квитчук, С. Г. Лысенко, Ю. Б. Шубников. Санкт-Петербург: издетальство Р. Асланова «Юридический центр пресс», 2008. С. 40-150.

8. Братиславські угоди 1955 року. URL:http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/998_114 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

9. Брехова Н. А. Международные морские споры и порядок их разрешения в соответствии с частью XV Конвенции ООН по морскому праву 1982 г.: статья // Морское право. 2003. № 6. С. 74-78.

10. Брехова Н. А. Современные арбитражные средства разрешения морских споров: статья // Морское право. 2003. № 2. С. 65-76.

11. Брехова Н. А. Современные международно-правовые средства разрешения морских споров: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.10 / Международное право и европейское право. Москва,2003. 221 с.

12. Буткевич В. Г. Міжнародно-правова відповідальність //Міжнародне право. Основитеорії: підручник / В. Г. Буткевич. В. В. Мицик, О. В. Задорожній; ред. В. Г. Буткевич. Київ: Либідь, 2002. С. 40-80.

13. Бухановский И. Автоматизация судовождения и безопасность мореплавания: статья // Морской флот. - 1964. - № 10. - С. 21-26.

14. Валиуллина К. Б. Ответственностьгосударств за риск при осуществлениидеятельности в мировом океане, носящей характер повышенной опасности: статья // Вестник экономики права и социологии. 2012. № 1. С. 173-175.

15. Василенко В. А. Ответственностьгосударства за международные правонарушения. Киев: Вища школа, 1976. 267 с.

16. Вейхман В. В. Классификация морских аварий по виду и характеру: статья // БГА РФ «Теория и практика судовождения». 1997. Вып. 6. С. 112-130.

17. Віденська конвенція про цивільну відповідальність за ядерну шкоду 1963 року. URL:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2893-14 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

18. Вылегжанина Е. Е. Сохранениебиосферы и международная ответственность. Москва: Наука. 1993. 117 с.

19. Ганюшкина Е. Б. Нормотворческая функция международной морской организации (ИМО): автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.10 / Международное право и европейское право. Москва, 1988. 23 с.

20. Голікова М. В. Міжнародно-правове регулювання використання «зручного» прапора: проблеми й перспективи: стаття // Альманах міжнародного права. Міжнародне морське право. 2015 Вип. 7. С. 149-157.

21. Гребенщиков Э. Мировой океан и морское право: доклад Генерального секретаря ООН Генеральной Ассамблее ООН 25 ноября 2009 г. // Морское страхование. 2013. № 1. С. 74-79.

22. Гребенщиков Э. Уроки инцидента с Hebei Spirit: статья // Морское страхование. 2012. № 2. С. 56-64.

23. Гуреев С. А., Зенкин И. В., Иванов Г. Г. Международное морское право: учеб. пособие. 2-е изд., перераб. и доп. Москва: Норма: ИНФРА-М, 2011. 432 с.

24. Гурова О. С. Основные принципы классификации источников загрязнения воздушной среды городских территорий Южного Федерального Округа // Науководение: Интернет-журнал. 2013. № 5.

25. Декларація про запобігання і усунення спорів і ситуацій, які можуть загрожувати міжнародному миру і безпеці, і щодо ролі ООН в цій сфері 1988 року. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_573 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

26. Денисов В. Н. Абсолютна відповідальність у міжнародному праві (тенденції розвитку) // Держава і право у світлі сучасної юридичної думки: зб. наук. праць на пошану академіка Ю. С. Шемшученка. До 75-річчя від дня народження. Київ: Видання інституту держави і права ім. В. М. Корецького. 2010. С. 426-435.

27. Джунусова Джамиля Нурашевна. Международное морское право: учеб. пособие. Астрахань: Астраханский ун-т,2012. 327 с.

28. Дигести Юстиніана. URL:http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Pravo/digest/index.php (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

29. Директива Євроатому 2009/71 Ради ЄС встановлює основи безпеки співтовариства ядерної установки. URL:http://zakon3.rada.gov.ua/ laws/show/994_o69 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

30. Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космосі, під водою 1963 року. URL:http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/ 995_376 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

31. Доклад Комиссии международного права о работе ее пятьдесят четвертой сессии: документ ООН А/57/10. Нью-Йорк: ООН, 2002. URL:www.un.org/ru/documents/ods.asp'?m=A/57/10

32. Евінтов В. І. Міжнародне співтовариство і правопорядок. ЄКиїв: Наукова думка 1990.128 с.

33. Ермолина М. А. Международно-правовые стандарты чрезвычайных действий при защите Мирового Океана от аварийного загрязнения с судов: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.10/ Международное право и европейською право Санкт-Петербург, 2010. 176 с.

34. Ермолина М. А. Морской аварийный случай, связанный с загрязнением в международноми морском праве: статья // Российский юридический журнал. 2009. № 3. С. 91-94.

35. Загальний Акт про мирне вирішення міжнародних спорів 1928 року. URL:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_f68 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

36. Задорожній О. В., Медведєва М. О. Відповідальність у міжнародному праві навколишнього середовища // Міжнародне право навколишнього середовища: підручник для ВНЗ / Київський нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, Ін-т міжнар. відносин. Київ: Видавничий Дім «Промені», 2010. С.216-219.

37. Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 року. URL:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_055 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

38. Игнатенко Г. В., Тиунов О. И.Международное право.3-е изд., перераб. и доп. Москва: Норма 2005. 624 с.

39. Израэль Ю. А. Экология и контроль состояния природной среды. Ленинград: Гидрометеоиздат, 1979. 375 с.

40. Истомин В. И. Предотвращение загрязнения моря нефтью при эксплуатации судов. Севастополь: Сев НТУ, 2003.100 с.

41. Каламкарян Р. А. Юридические последствия правомерного поведения государств. Москва: Наука, 1987. 126 с.

42. Керівництво з розслідування людських факторів в аваріях та інцидентах на морі 1999 року згідно резолюції А.884 (21). URL:http://www.gfi.chat.ru/imo/A884(21).htm (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

43. Коваленко С. Г. КомпетенцияМеждународногоТрибунала по морскому праву: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.10 / Международное право и европейское право Моєква, 2008. 188 с.

44. Кодекс поведінки із забезпечення безпеки і збереження радіоактивних джерел 2004 року. URL:http://www-pub.iaea.org/MTCD/publications/PDF/code-2004_web.pdf (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

45. Кодекс торговельного мореплавання України 1995 року. URL:http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/176/95-вр (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

46. Конвенція про відкрите море 1958 року. URL:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_180 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

47. Конвенція про додаткову компенсацію за ядерну шкоду 1997 року. URL:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/951_010 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

48. Конвенція про допомогу в разі ядерної аварії чи радіаційної аварійної ситуації 1986 року. URL:http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3339-11 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

49. Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля 1991 року. URL:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_015 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

50. Конвенція про захист морського середовища Північно-Східної Атлантики 1992 року. URL:http://docs.cntd.ru/document/901916570 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

51. Конвенція про захист Чорного моря від забруднення 1992 року. URL:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_065 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

52. Конвенція про континентальний шельф 1958 року. URL:http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_179 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

53. Конвенція про мирне вирішення міжнародних спорів 1907 року. URL:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_938 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

54. Конвенція про Міжурядову морську консультаційну організацію 1948 року. URL:http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_219 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

55. Конвенція про оперативне повідомлення про ядерну аварію 1986 року. URL:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_026 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

56. Конвенція про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті 1991 року. URL:http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_272 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

57. Конвенція про режим судноплавства на Дунаї 1948 pоку. URL:http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_175 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

58. Конвенція про рибальство й охорону живих ресурсів моря 1958 року. URL:http://www.un.org/ru/documents/decl_conv/conventions/pdf/fisheries58.pdf (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

59. Конвенція про територіальне море та прилеглу зону 1958 року. URL:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_178 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

60. Конвенція про фізичний захист ядерних матеріалів 1980 року. URL:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_024 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

61. Конвенція щодо охорони ріки Дунаю 1948 року. URL:https://www.google.ru/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=1&ved=0ahUKEwjqqbitt8fRAhUJMZoKHTTcBkoQFggZMAA&url=https%3A%2F%2Fwww.unece.org%2Ffileadmin%2FDAM%2Fenv%2Fwater%2Fcwc%2Fjoint_bodies%2Fpresentations%2FDanube-R.PPT&usg=AFQjCNHgTixjSV3jtLG3eZv47tOwv4RPJQ&bvm=bv.144224172,d.bGs&cad=rjt (дата звернення17.01.2017. Назва з екрану).

62. Коптева Е. А. Зобов'язання ergaomnes: регрес і прогрес міжнародного права. URL: http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/Soc_Gum/ Nzizvru/2012_6/p15_33.html

63. Корецький В. M. «Загальні принципи права» в міжнародному праві // Обрані праці: в 2 кн. Київ: Наукова думка. 1989. Кн. 2. 1989. С. 70-93.

64. Короткий Т. Р. Еколого-правові наслідки розливу нафти в Керченській протоці: питання відшкодування шкоди від забруднення морського середовища: стаття // Актуальні проблеми держави і права. Одеса: Юридична література. Вип. 39. С. 269-276.

65. Короткий Т. Р. Міжнародна відповідальність за невиконання міжнародних зобов'язань з охорони морського середовища: стаття. С. 90-100. URL:http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/Soc_Gum/App/2012_46/ Korotkiy.pdf

66. Короткий Т. Р., Шемякин А. Н. Правовое регулирование морской перевозки грузов и пассажиров: підручник дляВНЗ. Одесса: Латстар, 1999. 172 c.

67. Котляров И. И., Пузырева Ю. В. Гражданская война в Украине: международное право и уголовная ответственность индивидов за совершение международных преступлений:статья //Московский журнал международного права. 2009. № 3. С. 91-94.

68. Кувейтська регіональна конвенція про співробітництво в галузі захисту морського середовища від забруднення 1978 року. URL:https://www.informea.org/ru/treaties/kuwait (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

69. Куделькин Н. С. Юридическая ответственность за загрязнение морской среды: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.06 / Природоресурсное право. Аграрное право. Экологическое право. Москва, 2009. 270 с.

70. Лукашук И. И. Международное право. Общая часть: учебник для студ. юрид. ф-тов и вузов. 3-е изд., перераб. и доп. Москва: ВолтерсКлувер, 2005. 432 с.

71. Лукашук И. И. Право международной ответственности: учебник для студ. юрид. ф-тов и вузов. Москва: ВолтерсКлувер, 2004. 432 с.

72. Лушников В. М., Рамм В. О. Безопасность мореплавания и ведения промысла.Москва: Колос, 1994. 384 с.

73. Максимаджи М. И., Коняшев В. И. Расследование аварийных случаев на флоте рыбной промышленности. Москва: Легкая и пищевая промышленность, 1982. 144 с.

74. Манільська декларація про мирне вирішення спорів 1982 року. URL:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_568 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

75. Марин В. М.Международный трибунал ООН по морскому праву: статья //Морское право.2003.№ 5. С. 45-48.

76. Медвєдєва М. О. Інформаційно-правові засоби реалізації міжнародно-правових норм у галузі охорони навколишнього середовища: стаття //Актуальні проблеми держави і права.2011.№ 3. С. 333-340.

77. Медвєдєва М. О. Механізми з питань дотримання багатосторонніх природоохоронних угод: стаття // Часопис Київського університету права. 2012. № 2. С. 350-354.

78. Медвєдєва М. О., Андрусевич А. Механізми дотримання в рамках Орхуської Конвенції та Конвенції ЕСПО: міжнародно-правовий досвід Україні: стаття // Міжнародне право. 2015. № 2. С. 152-167.

79. Медвєдєва М. О., Андрусевич А. Особливості створення і застосування міжнародно-правових звичаєвих та договірних норм у галузі охорони навколишнього середовища: стаття // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. 2015. № 6. С. 66-69.

80. Международний морской кодекс по опасным грузам, включающий поправки /Електронний аналог друк. видання.Санкт-Петербург: ЦНИИМФ, 2007.URL:http://www.donau.bg/uploads/file/Kodeks_MMOG_content.pdf

81. Международное морское право. Статьи памяти А. Л. Колодкина / сост. А. Л. Колодкин, С. М. Пунжин. Москва: Статут. 2014. 414 с.

82. Мелехов Е. Ф. Основные принципы расследования аварий, установленные законодательствами различных государств: статья // Вопросы правового регулирования мореплавания и промысла. Ленинград, 1974. Вып. 4. С. 11-14.

83. Мировой океан и международное право: Защита и сохранение морской среды / под. ред. Мовчан А. П. Москва: Наука, 1990. 248 с.

84. Міжнародна Конвенція по забезпеченню готовності на випадок забруднення нафтою, боротьби з ним і співробітництву 1990 року. URL:http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_366 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

85. Міжнародна Конвенція з мирного використання Світового океану в інтересах всіх країн і народів 1982 року. URL: http://www.un.org/depts/los/ convention_agreements/texts/unclos/unclos_r.pdf (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

86. Міжнародна конвенція з попередження забруднення з суден 1973/78 рр. URL:http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/896_009 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

87. Міжнародна Конвенція запобігання забрудненню скидами відходів і інших матеріалів 1972 року. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/ laws/show/995_127 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

88. Міжнародна Конвенція із захисту морського середовища району Балтійського моря 1992 року.URL:http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/ 987_009 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

89. Міжнародна конвенція по запобіганню забруднення моря нафтою 1954 року. URL:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/896_009 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

90. Міжнародна конвенція по охороні людського життя на морі 1974 року. URL:http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_251 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

91. Міжнародна конвенція про вантажну марку 1966 року. URL:http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/896_007 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

92. Міжнародна конвенція про відповідальність і компенсацію збитків у зв'язку з перевезення морем небезпечних і шкідливих речовин 1996 року. URL:http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/MU96651.html (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

93. Міжнародна конвенція про відповідальність перед третьою стороною в галузі ядерної енергії 1960 року. URL:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_006 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

94. Міжнародна Конвенція про заборону військового чи іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 року. URL:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_258 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

95. Міжнародна Конвенція про міжнародніправила попередженнязіткнення суден 1972 року. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_137 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

96. Міжнародна конвенція про обмеження відповідальності з морських вимог 1976 року(з правками 1996 року). URL:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_257 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

97. Міжнародна конвенція про створення Міжнародного фонду для компенсації збитків від забруднення нафтою 1971 року. URL:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_807 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

98. Міжнародна Конвенція про створення Міжнародного Фонду для компенсації збитків від забруднення нафтою 1992 року. URL:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_585 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

99. Міжнародна конвенція про цивільну відповідальність за шкоду від забруднення нафтою 1984 року. URL:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_839 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

100. Міжнародна конвенція щодо втручання у відкритому морі у випадках аварій, які призводять до забруднення нафтою 1969 року. URL:http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_049 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

101. МіжнароднаКонвенціяпро рятування на морі 1989 року. URL:http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/896_045 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

102. Міжнародний кодекс з управління безпечної експлуатації суден і попередження забруднення 1993 року (згідно Резолюції А. 741 (18)). URL:http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_304 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

103. Міжнародний кодекс проведення розслідування аварій та інцидентів на морі 1997 року (згідно Резолюції А. 849 (20)). URL:http://rbc-ltd.ru/Morskie_stranitsw/Rezolutsii_IMO/Rezolutsija_A.849(20).htm (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

104. Міщук В. В. Цивільно-правова відповідальність за ядерну шкоду під час міжнародних перевезень ядерного матеріалу: стаття// Університетські наукові записки. 2008. № 4 (28). С. 151-155.

105. Навал СРТМ «Шота Гамцемлидзе» на т/х «Гебе Олендорф» из-за отказа устройства управления ВРШ: статья // Безопасность мореплавания и ведения промысла. Ленинград: Транспорт, 1985. Вып. 77. С. 19-21.

106. Наздаренко В. М., Наздаренко К. С. Транспортное обеспечение внешнеэкономической деятельности. Москва: Анкил. 1999. 428 с.

107. Немировская И. А. Нефтяные углеводороды в океане: статья // Природа. 2008. № 3. С. 12-17.

108. Нестеренко С. С. Щодо питання про кодифікацію права міжнародної відповідальності: стаття // Актуальні проблеми держави і права. 2011. Вип. 57. С. 522-528.

109. Новиков Ю. В. Природа и человек. Москва: Мысль, 1991. 39 с.

110. Обзор изменений окружающей среды 2007 /ред. Пол Харрисон; Программа ООН по окружающей среде. Женева: Издательство ЮНЕП. 2007. 85 с.

111. Олышаповский С. Б., Земляновский Д. К., Щепетов И. А. Организация безопасности плавания судов: учеб. пособие. Москва: Транспорт, 1972. 215 с.

112. Оппенгейм Л. Международное право: в 3 т.- Москва: Иностр. лит-ра. 1948. Т. 1: Мир. Полутом 1. 1948. 407 с.

113. Оптимизация обнаружения эмульгированных загрязнений в водной среде / Г. Г. Гончаренко, В. Н. Григорьева, М. М. Дивизинюк, М. И. Ожиганова // Збірник наукових праць СНУЯЕтаП. Вып. 94. С. 90-94.

114. Паризький договір «Про відмову від війни» (Пакт Бріана-Келлога) 1929 року. URL:http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_648 (дата звернення 17.01.2017.Назва з екрану).

115. Пасічник Я. С. Вирішення морських спорів міжнародними судовими органами: стаття // Правова система України й міжнародне право, порівняльне правознавство. 2013. № 4. С. 352-356.

116. Пашковська Л. І. Міжнародно-правовий механізм компенсації збитків Міжнародним Фондом для компенсації збитків від забруднення нафтою: стаття // Митна справа. 2013. № 1. С. 18-25.

117. Пашковська Л. І. Ядерний інцидент на морі: стаття // Правове життя сучасної України. 2010. № 5. С. 367-369.

118. Переверзєва О. С. Аварія Морська // Енциклопедія міжнародного права: у 3 т./редкол.: Ю.С.Шемшученко, В. Н. Денисов (співголови) та ін.; Інститут держави і права ім.. В.М. Корецького НАН України. Т.1. А-Д. К.: Академперіодика. 2014. С. 19-23.

119. Петраков А. А. Анализ пожаров на морских судах при перевозке опасных грузов: стаття// Морскиеперевозки опасных грузов. Москва: ЦБНТИ ММФ, 1970. Вып. 4. С. 3-8.

120. Положення про класифікацію, порядок, розслідування та облікуінцидентів на морі з суднами. URL:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0959-06 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

121. Порядок укладання договорів страхування морських суден, що перебувають у державній власності і передаються судновласниками у фрахт, оренду, лізинг 1999 року. URL:http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0386-99 (дата звернення 17.01.2017.Назва з екрану).

122. Правила морського перевезення небезпечних вантажів 1990 року. URL: http://www.consultant.ru/document/cons_doc_LAW_96126/2f6371595d0a3f916d317366f6fbbd55bdb2d20a/ (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

123. Право народов, или Принципы естественного права, применяемые к поведению и делам наций и суверенов = Droit des gens, ou principes de la loi naturelle appliquйs а la conduite et aux affaires des nations et des souverains.Невшатель. 4-е изд., пополненное и с заметкой о Ваттеле. Париж, 1863.Тома 1, 2, 3.

124. Проект статей про відповідальність держав 2001 року. URL:http://www.un.org/ru/documents/decl_conv/conventions/pdf/intorg_responsibility.pdf (дата звернення 17.01.2017.Назва з екрану).

125. Протокол «Про створення додаткового Фонду» 2003 року. URL:http://documentservices.iopcfunds.org/meeting-documents/ (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

126. Протокол 1992 року до Конвенції про цивільну відповідальність від забрудненням нафтою 1969 року. URL:http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_586 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

127. Протокол до Конвенції щодо втручання у відкритому морі 1969 року. URL:http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_050 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

128. Резолюція 63/211 від 19 грудня 2008 р. ГА ООН А/63/414 Corr.1 «Нафтова пляма на Ліванському узбережжі». URL:http://www.un.org/ru/documents/ods.asp?m=A/RES/63/211 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

129. Резолюція ГА ООН 46/59 від 09 грудня 1991 р. URL: http://www.un.org/ru/documents/ods.asp?m=A/RES/46/59 (дата звернення 17.01.2017.Назва з екрану).

130. Резолюція ІМО А.637 (ХVА) 62. URL:http://www.un.org/ru/ga/62/docs/62_545-557.pdf (дата звернення 17.01.2017.Назва з екрану).

131. Резолюція РБ ООН 1851 2008 року. URL:http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_h68 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

132. Резолюція РБ ООН № 687 від 03 квітня 1991 р. URL: http://www.un.org/ru/documents/ods.asp?m=S/RES/687(1991) (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

133. Ріо-де-Жанейрська декларація з охорони навколишнього середовища 1992 року.URL:http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_455 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

134. Рыбальченко В. И. (советник Департамента по вопросам безопасности и разоружения МИД РФ). Обращение с оружейными ядерными материалами, высвобождаемыми в процессе сокращения ядерного оружия: проблемы и их решение: тезисы лекции, состоявшейся 04 апреля 2002 г. в Московском физико-техническом институте.Москва: издательство при МИД 2002. 286 с.

135. Сабадаш В. В.Інституційні аспекти врегулювання екологічних конфліктів (регіональний і міжнародний рівні): стаття // Механізм врегулювання економіки. 2008. № 1. С. 68-77.

136. Савченко М. И. Морское право: учеб. пособие. - Минск: Тесей. 2008. 180 с.

137. Серафімов В. В. Порівняльний наліз Кодексів торговельного мореплавання України, РФ та КНР: стаття // Митна справа. 2012. № 4. С. 26 --31.

138. Сергійчик В. Заходи щодо запобігання забрудненню морського середовища, передбачені міжнародним та національним законодавством України: стаття //Національний юридичний журнал. 2015. № 7. С. 77-81.

139. Серков В., Сорокин Р. Морской протест: статья // Морской сборник. 1974. № 8. С. 92-95.

140. Сидоренко А. В., Шалаева И. А. О совершенствовании морской аварийной терминологии: статья // НВИМУ. Новороссийск, 1986. № 8. С. 36 -42.

141. Сидорченко В. Ф. Степень опасности для спасенных судов и грузов как показатель заслуг спасателей: статья // Безопасность мореплавания и ведения промысла. Ленинград: Транспорт, 1974. Вып. 31. С. 49-65.

142. Сперанская Л. В. Международно-правовая ответственность государств за загрязнение мирового океана. Москва: Наука, 1984. 152 с.

143. Сперанская Л. В. Проблема позитивной ответственности и охрана морской среды // Деятельность государств в мировом океане: Международно-правовые аспекты. Москва: Наука 1983. С. 63-72.

144. Статут Міжнародного Трибуналу з морського права. URL:http://www.tematea.org/russian/?q=node/2240 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

145. Статут Міжнародного Суду ООН. URL: http://un.by/documents/statut/ (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

146. Статут Організації Об'єднаних Націй. URL:http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_010 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

147. Типові правила щодо вирішення спорів між державами через примирення, затверджені резолюцією ГА ООН 50/50 11 грудня 1995 р. URL:http://www.un.org/ru/documents/ods.asp?m=A/RES/50/50 (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

148. Угода між США і Іспанією з приводу взаємодії по відношенню до Паломарес. URL:https://www.wto.org/english/docs_e/legal_e/15-sps.pdf (дата звернення 17.01.2017. Назва з екрану).

149. Украинские чиновники выбивают 3 млн олларов из иностранного суднаовладельца.URL:antikor.om.ua/articles/2071/ ukrainskie_chinovniki_vybivajut_tri_milliona_dollarov_iz_inostrannogo_sudovladeljtsa

150. Уроки хвороби Міномату і утилізація ртуті в Японії: брошура / пер. на рос. мову; Міністерство навколишнього середовища Японії. Токіо. Офіційне вид-во. 69 с.

151. Фердросс А. Международное право / ред., авт. предисл. Г. И. Тункин; пер. с нем. Ф. А. Кублицкого, Р. Л. Нарышкиной.Москва: Иностранная лит., 1959. 652 с.

152. Хакапаа К. Загрязнение морской среды и международное право / пер. с англ. В. А. Киселева; под ред. и со вступ. ст. А. Л. Маковского. Москва: Прогресс, 1986. 419 с.

153. Хотунцев Ю. Л. Людина, технології, довкілля. Москва: Стійкий світ, 2001. 246 с.

154. Хубиева М. Р. Практика международных судов и арбитражей, предусмотренных в Конвенции ООН по морскому праву 1982 года: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.10 / Международное право и европейское право. Москва,2012. 30 с.

155. Чухрай Т. Р. Визначення поняття «морська пригода» і його значення: стаття // Актуальні проблеми держави і права. 2010. № 4. С. 98-104.

156. Шемякин А. Н. Морское право: учеб. пособие.- Xарьков: Одиссей, 2004. 384 с.

157. Шемякін О. М. Міжнародна морська організація і морське право: стаття //Митна справа. 2011. № 2 (74). С. 76-81.

158. Щоденники Комісії міжнародного права. Т. 2. Ч. 1. A/CN.4/SER.A/1985/Add.I (Part 1/Add.l). URL:http://legal.un.org/ilc/publications/yearbooks/russian/ilc_1985_v2_p1_add1.pdf

159. Юдович А. Б. Предотвращение навигационных аварий морских судов: учеб. пособие. 2-е изд., доп. Москва: Транспорт, 1988. 224 с.

160. Ярова А. О. Відповідальність держав за забруднення морського середовища // Jurnalul juridic naюional: teorie єi practicг. Chisinau: Institu?ia Privatг de Оnvг?гmоnt. 2015. № 6 (16). С.259-264.

161. Ярова А. О. Захист морського середовища віл забруднення на прикладі регіональних міжнародних угод // Пріоритетні напрямки розвитку правової системи України: матеріали ІV Міжнар. наук.-практ. конф., Одеса, 14-15 жовтня 2015 р. Херсон: Видавничий дім «Гельветика», 2016. С. 45-49.

162. Ярова А. О. Міжнародно-правова відповідальність держав за забруднення морського середовища в аварійному випадку (практика держав) // Прикарпатський юридичний вісник: зб. наук. праць. Івано-Франківськ: Національний ун-т «Одеська юридична академія», 2016. Вип. 2 (11). С. 144-147.

163. Ярова А. О. Міжнародно-правова відповідальність за забруднення морського середовища відповідно до Конвенції ООН з морського права 1982 року // Актуальні завдання та напрямки розвитку юридичної науки у ХХІ столітті: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., Львів, 16-17 жовтня 2015 р. Львів: Західноукраїнська організація «Центр правничих ініціатив», 2015. С. 98-102.

164. Ярова А. О. Міжнародно-правовий захист щодо механізму запобігання забрудненню морського середовища // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: «Право».2015. Вип. 39. Т. 2. С. 150-155.

165. Ярова А. О. Правова природа аварійного випадку в міжнародному морському праві: поняття, класифікація// Держава і право: зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Київ: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2015. Вип. 67. С. 395-408.

166. Ярова А. О. Практика розгляду спорів щодо забруднення морського середовища в результаті аварійного випадку // Oxford Journal of Legal Studies. Oxford: Oxford University Press, 2017. Issues 4 (2). Volume 37. P. 923-933.

167. Ярова А. О. Проблеми забруднення внаслідок аварійного випадку в міжнародному морському праві // Особенности адаптации законодательства Молдовы и Украины к законодательству Европейского Союза: материалы Междунар.науч.-практ. конф., Кишенев (Респулика Молдова), 27-28 марта 2015 г. Кишенев: Ин-т юрид. и полит. исследований АН Республики Молдова, 2015. Ч. 2. С. 122-125.

168. Alexander ProelЯ. The United Nations Convention on the Law of the Sea: A Commentary// Bloomsbury Publishing PLC. Oxford, United Kingdom. 1800 pages. 2016.

169. Andrй Nollkaemper, Ilias Plakokefalos, Jessica Schechinger.The Practice of Shared Responsibility in International Law. э2017.

170. AnnualReport. UРС Funds. 2008. P. 116-125.

171. BP loses bid to cut maximum $13.7 billion Gulf spill fine-MSN (February 20, 2015).

172. Broken Arrows. The Palomares and Thule Accidents". Brookings Institution. 1998. Archived from the original on 9 November 2009. Retrieved 16 November 2009.

173. C 459/03 Commission v. Ireland, judgement of 30.05.2006. URL:http://ec.europa.eu/dgs/legal_service/arrets/03c459_en.pdf

174. Chao Wu. Pollution from the Carriage of Oil by Sea:Liability and Compensation Issues. 1996. 433 p.

175. Clifford Krauss for the New York Times. 29 September 2013 In BP Trial, the Amount of Oil Lost Is at Issue.

176. Donald R. Rothwel. The International Law of the Sea By (author) Donald R. Rothwell, By (author) Tim Stephens Bloomsbury Publishing PLC Oxford, United Kingdom. 2nd Revised edition. 2016. 608 P.

177. Elchlepp F., Weis J. Der Begriff des Seeunfalls, entsprechend den Bestimmungen der kьnftigen Seeunfalluntersuchunugsordnungder DDR / Seewirtschaft, 1980, 12. № 8. S. 382-387.

...