Судові дебати: право, психологія, риторика

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Судові дебати: право, психологія, риторика

М.М. Ясинок

Монографія присвячена одній із найскладніших стадій судового процесу - судовим дебатам, оскільки конкретний зміст судових промов не визначається жодним із процесуальних кодексів. В роботі розкриті правові психологічні та риторичні особливості судових промов, наведено приклади із судової практики.

Монографія розрахована не лише на науковців, викладачів та студентів юридичних факультетів, але в першу чергу на практикуючих адвокатів та прокурорів, які виступають з судовими промовами в судах різних інстанцій.

Передмова

Сучасний розвиток цивільного, кримінального, адміністративного та господарського судочинства пов'язані з посиленням ролі сторін, оскільки судовий процес в загальному його розумінні переходить від його слідчої до змагальної процедури. В той же час судочинство, до якого б виду воно не відносилось, не може ґрунтуватись виключно на слідчій чи виключно на змагальній основі, оскільки це в принципі неможливо. В зв'язку з цим судовий процес являє собою синтез слідчого і змагального процесу в якому перевага надається змагальності.

Посилення ж ролі представництва в цивільному та професійного захисту в кримінальному процесі є об'єктивним розвитком демократизації судочинства в Україні, оскільки захист порушених, невизнаних, оспорюваних прав, свобод та інтересів як фізичних так і юридичних осіб, держави чи органів місцевого самоврядування є першоосновою демократичного розвитку нашої держави.

Не втратила своєї ролі в кримінальному судочинстві і прокуратура, яка за своїми процесуальними правами починає здійснювати процесуальне керівництво досудовим слідством з можливою трансформацією прокуратури із органу виключного звинувачення до органу справедливості.

З урахуванням даних обставин набуває все більшої ваги найменш досліджена стадія судового процесу - судові дебати.

Судові дебати, це словесна змагальність адвоката і прокурора, щодо переконання суду та присяжних засідателів, на основі аналізу досліджених в судових процесах доказів, в правоті своєї правової позиції з метою досягнення певного процесуально - правового результату.

Безумовно судові промови сторін являють собою вершину, чітко обумовленої законом аналітичної роботи. Така промова потребує обов'язкової до неї підготовки, як з точки зору застосування матеріального права, так і з точки зору риторики та психології.

Практика показує, що це є одним із найскладніших завдань не лише для адвокатів чи прокурорів, а і юрисконсультів, фахівців в галузі права чи просто громадян, які беруть захист своїх прав, свобод та інтересів на себе.

Разом з тим при всій процесуальній значимості судових дебатів, які мають місце в усіх судових процесах, дуже довгий час цій стадії судового процесу придавали найменше уваги. Це було обумовлено тим, що зовсім суд в порядку слідчого процесу, часто без врахування думки та інтересів сторін, сам вирішував, які йому потрібні були докази для ухвалення судового рішення, вироку чи постанови. З урахуванням такого підходу судові дебати набували формального значення, і як правило мало впливали на судові рішення.

Враховуючи той факт, що сьогодні дія принципу верховенства права розширюється, поглиблюється та посилюється, безумовно це потребує підвищення рівня кваліфікації, як працівників адвокатури так і прокуратури, які повинні вміти вести судову полеміку та проголошувати судові промови на високому професіональному рівні.

Дана робота безумовно допоможе як студентам юридичних вузів, так і практикуючим юристам навчитися готуватись до судових промов, та проголошувати їх, як з точки зору права так і риторики та психології.

1. Загальні правила адвокатської та прокурорської діяльності в судових процесах

Участь представника чи захисника в судовій справі, якою б вона не була: простою чи складною потребує наявності відповідних професійних знань, оскільки це є фундаментальною основою професії юриста. На ці обставини люди іноді не звертають достатньої уваги вважаючи, що на посаді наприклад, юрисконсульта чи спеціальній посаді, яка вимагає знань права може працювати кожна особа при наявності в неї вищої освіти. В цій частині я пригадую звернення до мене одного бувшого голови колгоспу, який просив допомогти йому із працевлаштуванням на посаду начальника районного управління юстиції, пояснюючи це тим, що він може працювати на цій посаді, оскільки він має вищу освіту та навики керівництва трудовим колективом. В перші хвилини я сприйняв це за жарт, але коли зрозумів, що чоловік говорить серйозно, вважаючи, що він не маючи юридичної освіти може займати таку відповідальну посаду, яка безумовно потребує юридичних знань, то тоді я йому порадив звернутися до головного лікаря з проханням щодо його працевлаштування на посаду хірурга, чи звернутися до командира льотного підрозділу з метою працевлаштування його пілотом.

Юридична робота, незалежно від того, це посада юрисконсульта, слідчого, адвоката чи прокурора потребує серйозної не лише теоретичної, але і практичної підготовки. Такий синтез є запорукою професійного успіху.

Якщо говорити про теоретичну підготовку, то з цього приводу склалось так, що ми як правило говоримо про наявність диплома про закінчення вищого навчального закладу. Разом з тим наявність вищої освіти ще не є показником того, що особа на високому рівні володіє відповідними теоретичними знаннями та практичними навиками. Цьому є безліч причин на яких я не буду зупинятись. Кожного разу я говорю своїм студентам про необхідність наполегливого вивчення всіх юридичних дисциплін, оскільки практика показує, що деякі студенти здають предмет по три і більше разів і коли вони все ж отримують диплом юриста люди, які потрапили в біду йдуть до них вже як до «спеціалістів», бачачи в них єдиний порятунок. Але не отримавши якісної допомоги, говорять вже прислів'ям: « У нас багато лікарів, але нажаль полікуватись ні у кого. У нас багато юристів, але проконсультуватись ні з ким». І ця прикрість є правдою як щодо лікарів, так і щодо юристів. Практична ж діяльність юриста завжди пов'язана з повсякденним вивченням поточного законодавства, яке на превеликий жаль змінюється дуже часто. Це пояснюється стрімким розвитком суспільних, ринкових відносин та європейським спрямуванням України, оскільки європейські стандарти потребують корекції всього нашого законодавства.

В той же час, робота юриста це не лише наявність теоретичних чи практичних навиків, але і наявність культури спілкування. Цьому питанню ми приділяємо мало уваги. Вивчення юридичної деонтології позитивних результатів не дає, оскільки сприймається студентами та викладачами лише як навчальна дисципліна, яка закінчується за межами аудиторії. Така ситуація в практичній площині призводить до невміння коректного, виваженого, чуйного спілкування з людьми, що є дуже важливою складовою нашої роботи.

Ось чому багато юристів знаменитих і не дуже, постійно зазначають, що юристу потрібні в першу чергу знання та досвід практичної роботи. Безумовно це має важливе значення. В то же час, ніхто не говорить про людські якості такі як: відсутність конфліктності, психічна урівноваженість, почуття справедливості, відповідальності, і коли ми приходимо в суд, і бачимо невихованість з боку адвокатів, прокурорів, та чого гріха таїти і суддів, які намагаються досягти своєї мети будь-якими засобами і способами, і на цьому шляху можуть запросто образити, не помітивши навіть цього, коли вони конфліктують між собою, що є проблемою, яку в нас не люблять обговорювати, коли амбіційність, безвідповідальність стає вищою за справедливість, то ми раз по раз починаємо замислюватись - як же це могло статися? А відповідь лежить в площині не лише природних задатків, але і вихованості та інтелігентності таких осіб, ось чому на сьогодні потрібно розробити спеціальні психологічні тести, за допомогою яких можливо було б виявляти таких людей при прийнятті на роботу не лише в суд, а і в інші правоохоронні органи. Безумовно знання можна набути, але людських якостей щодо відповідальності за роботу, стриманості, вихованості набуваються людьми роками, а для деяких такі якості так і залишаються не досяжними. Разом з тим ми не можемо дозволити собі, щоб ці якості судді, прокурори, адвокати, міліціонери, працівники спецслужб набували за рахунок нас. Якщо це буде мати місце і в подальшому, то правоохоронна система так і не стане для суспільства своєю, а від цього який би соціальний пакет - такі люди не мали, яку б заробітну плату їм не платили це не принесе нам успіху, оскільки сама по собі система змінюватись просто так не може, для цього потрібно створити відповідні умови.

Якщо ж Ви маєте професію юриста і вирішили присвятити їй своє життя Ви повинні навчитися управляти собою, красиво зі знанням справи говорити і вкінці кінців любити людей.

На жаль цьому не навчають в університетах. Разом з тим основна робота юриста пов'язана із спілкуванням з людьми. Спілкуючись з людьми ми повинні навчитися не лише слухати співрозмовника, а і почути його. Це надзвичайно важливо. Уміти слухати, це є дар божий. Хто не вміє слухати, той глухий, оскільки він не зможе почути іншого. Разом з тим необхідно навчитись коректно направляти співрозмовника в потрібне русло спілкування, що дає можливість отримати найбільш точну і потрібну інформацію. Потрібна інформація це та інформація, яка віднесена до предмета справи, яка пояснює певні факти,розкриває чи уточнює їх зміст, а разом з цим і пояснює логіку дій всіх учасників тих чи інших подій. При цьому все це повинно мати місце при судовому розгляді справ. Відсутність вміння до такого спілкування приводить до того, що адвокати, фахівці в галузі права, юрисконсульти в судових процесах часто обрушують на обидві сторони цілу зливу запитань не залежно від того інтереси якої сторони вони представлять. При цьому не розуміючи їх кінцевої мети, створюючи таким чином видимість своєї активності, придаючи в такий спосіб, значимість своєї роботи. В той же час отримуючи негативне для себе судове рішення починають відразу звинувачували суд, у невірному трактуванні закону, невірній оцінці доказів, неправомірній поведінці процесуального супротивника, тощо. Таким чином, звинувачення спрямовуються на всіх, окрім себе. При цьому вони не звертають уваги на те, що саме їх невірна тактична поведінка, яка ґрунтувалася на не вірному веденні судового процесу і призвела до негативного результату. Вся ситуація полягає в тому, що як позивач так і відповідач сприймають всі поставленні запитання своїми представниками як «свої», а тому намагаються відповідати обширно, виходячи навіть за межі поставленого питання. В той же час до питань іншого представника сторони ставляться з підозрою, відповідають так, щоб не сказати чогось зайвого. Якщо ж не готуватись до справи, не готувати до неї позивача чи відповідача, підсудного чи потерпілого, то на запитання «своїх» останні розкажуть в суді те чого ніхто і не повинен був знати. З урахуванням даних обставин можна зробити висновок, що задавати любі питання можна кому завгодно і де завгодно, але тільки не в суді. Ось чому підготовка до справи, це є тією дією змістом якої є безумовна процесуальна дисципліна і в першу чергу це стосується самого представника чи адвоката як захисника. Це є безумовно тим базисом, який створює для нього той майбутній інформаційний простір, в межах якого потрібно вести судовий процес результати якого і стають основою судової промови. Але в судовій практиці зустрічається й інша крайність.

Одного разу у судовому процесі, який я вів, приймав участь молодий адвокат, який ввесь процес сидів мовчки. В перерві зустрівши його в коридорі я запитав його: «Чому він не працює в процесі, можливо він захворів?». І як я був здивований ,коли він мені відповів, що він мене переконає у невинності свого підзахисного в судових дебатах. Судові дебати це послідовні промови процесуальних супротивників в судовому засіданні, змістом яких є співставлення своїх правових позицій перед судом на основі змісту і суті досліджених в судовому процесі доказів. Суть таких дебатів зводиться до - інтерпретації змісту доказів з метою переконання суду в правоті своєї правової та людської позиції. При цьому судова промова повинна ґрунтуватися лише на тих доказах, які були предметом судового дослідження.

В той же час судова промова повинна бути тактовною, хоча і різкою, точною, хоча і дипломатичною, гучною, але в той же час тихою, вульгарною, але і вихованою, з іскрою гумору, але і повною серйозності. В той же час промова не терпить приниження людської гідності, панібратства, лестощів та несправедливості. Звісно, немає нічого страшного якщо ви від душі пожалієте людину. Такі дії є зрозумілими, навіть якщо людина і скоїла злочин чи вчинила якісь інші неправомірні дії, оскільки ми люди. Ми не можемо жити за межами своїх почуттів. Така увага не залишиться не поміченою і відповідно викличе повагу до вас самих. Якщо ваш процесуальний співрозмовник заслуговує на комплімент, ви можете це зробити, в якій би це не було частині судового засідання, але це не повинно звучати іронічно з одного боку, а з іншого це повинно відповідати тому місцю і тому часу, коли б цей комплімент пролунав би природно. В іншому разі такі компліменти будуть сприйматись в негативному плані, а іноді можуть викликати навіть злість та наміри помститися, оскільки ваша поведінка може сприйматися слухачами як образа.

Таким чином уважне ставлення не лише до сторін чи підзахисних, але і до свого процесуального супротивника, є важливим чинником в нашій роботі, оскільки робота адвоката чи прокурора є роботою публічною, за якою іноді стежить багато людей, які сприймають таку роботу і самих ораторів виходячи із змісту судової промови яку вони проголошують.

Безумовно необхідно звернути увагу на те, що коли людина починає говорити з вами як з адвокатом, то ви повинні розуміти, що це потрібно не лише вам, але в першу чергу це потрібно їй. Саме на цій основі між людьми виникає словесний, психологічний, а разом з цим і правовий контакт, що в свою чергу є першим кроком до професійного успіху. В той же час не потрібно натягати на себе маску недоступності та переважності над людиною. Будьте природними, такими як ви є завжди, оскільки не можна себе кожного разу виставляти в іншому світлі. В такому разі ви втратите свою індивідуальність і будете постійно когось копіювати. В цьому зв'язку відомий французький філософ та психолог XVII століття Ф. Ларошфуко говорив, що « кожна людина ким би вона не була, намагається напустити на себе такий вид і надягти таку личину, щоб його прийняли за того ким він хоче здаватись, ось чому суспільство складається з одних лише личин» [1, 46].

Юрист повинен вміти вірно і точно формулювати запитання. Це є дуже важливою частиною юридичної роботи. Безумовно це потребує завчасної підготовки. Ми часто чуємо на прес-конференціях від особи у якої беруть інтерв'ю, коли остання хвалить кореспондента за хороше запитання, але це не є експромт. Це хороша підготовка кореспондента до своєї роботи. Якщо ж задається незграбне запитання і по змісту, і по стилю, і по суті, то і відповідь, як правило є поверховою, а то і взагалі її не буває. Ось чому формулювати запитання потрібно зі знанням справи. Не намагайтесь в запитання вкласти відповідь, оскільки питання у формі відповіді є неприйнятними. Запитання повинні формулюватися таким чином, щоб відповідь яку ви хочете отримати могла б знадобитись вам при формуванні вашої позиції, не залежно від того яку сторону в судовому процесі ви представляєте.

Таким чином ваші запитання є тією процесуальною дорогою, яку ви самі вимощуєте собі, до самостійної стадії судового процесу - судових дебатів, змістом яких є судові промови. В той же час запитання не повинні задаватись ради запитань. Запитання це є зміст процесуальної роботи адвоката чи прокурора в судовому засіданні, з метою отримання достовірної для промови інформації. Разом з тим, професійне ведення судового процесу не пов'язується з багатослів'ям.

Запитання повинен бути сформульований таким чином, щоб запитання являли собою певну допомогу, яка б сприяла особі сфокусувати свою пам'ять на конкретній дії, та згадати ті обставини про які особа самостійно не могла згадати в силу свого інтелекту чи пам'яті. При цьому кожне запитання повинно бути таким, щоб особа мала можливість дійсно згадати про ті чи інші обставини, а не думати над відповідями доповнюючи їх своїми домислами. Якщо ви навчилися це робити, то вам буде не лише легко, але і цікаво працювати в кожному судовому процесі. Такий підхід не залишиться поза увагою ні суддів, ні ваших колег, оскільки вони також звернуть увагу на професійний підхід, а тому ще з більшою увагою будуть відноситись до вашої правової позиції. Разом з тим питання повинні формулюватися зрозумілою мовою в першу чергу для особи з якою ви вступили в діалог. Для цього потрібно знати освітній рівень співбесідника, оскільки можна сформулювати питання на такому зарозумілому рівні, що особа не буде знати значення тих чи інших слів, які ви їй адресуєте, а це означає, що ви не отримаєте необхідно значимої для вас інформації або отримаєте зовсім іншу відповідь ніж ту на яку ви сподівались, що часто зустрічається в судовій практиці. При цьому починаються звинувачення на адресу особи, що ніби, то остання говорить не правду чи намагається вести себе не добросовісно. Мені не раз доводилось просити і прокурорів, і адвокатів формулювати питання, які б були зрозумілими не лише їх авторам, а і тим особам до яких вони спрямовують свої запитання. Це правило є важливим, оскільки його дотримання дасть можливість однозначного розуміння тих чи інших подій чи дій всіма учасниками судового процесу. В іншому випадку ви можете втратити суть діалогу та викликати негативне ставлення до вас суду.

Таким чином, робота адвоката чи прокурора в судових засіданнях полягає не у демонстрації свого розуму чи таланту, в питаннях щодо як найскладнішого, чи найзаплутанішого формулювання своєї думки, а у змозі через поставлені запитання як найточніше відтворити ту модель поведінки особи, яка мала місце під час тих чи інших подій, та як найдетальніше відтворити ті обставини, та їх послідовність, що дало б змогу зробити безумовний висновок, що ця, чи інша подія мала місце в той час і в тому місці, учасниками якої були сторони, чи особи, чи навпаки ця подія не мала місця, або вона мала місце, але до такої події особа ніякого відношення не має.

При цьому ви повинні вміти слухати, що говорить кожен із учасників судового процесу не відволікаючись на інші питання. Таким чином судове слідство це не просто обмін чи гра словами, це спеціалізоване спілкування, яке необхідно вести з хірургічною точністю і великою обачністю, розуміючи кожного разу ціну кожного слова.

2. Судова промова та її особливості

Мова завжди супроводжувала, супроводжує і буде супроводжувати людину, а разом з нею і всю земну цивілізацію, не залежно від того яких висот свого розвитку людство не досягне. Поети і письменники, філософи і юристи, мовознавці і історики, завжди намагалися пізнати мовні закони. Той хто умів, як найточніше, як найпереконливіше, як найкрасивіше передати ті чи інші події, почуття, думки, як правило досягав своєї мети.

В цьому зв'язку особливе місце в історії людства посідають судові промови. Під судовою промовою розуміється промова, яку проголошують адвокати, прокурори, сторони в судовому засіданні з метою аналізу зібраних і досліджених в судовому процесі доказів на переконання суду в правоті своєї позиції. При цьому межі такої промови обмежуються дослідженнями в судовому засіданні, матеріалами судової справи.

З давніх-давен слову приписували магічну силу здатну підкорювати волю інших людей. Тому в античному Римі, Афінах намагалися вивчати риторику, оскільки це давало можливість оволодіти технікою слова з одного боку, а з іншого допомагало в досягненні певних політичних цілей, представленню інтересів особи в суді, що було важливим як для представляємої особи так і самого промовця в суспільстві того часу. Дане питання і сьогодні не втратило своєї актуальності, оскільки пізнання правил мови, логіки, риторики є основою повсякденної роботи суддів, прокурорів, адвокатів, нотаріусів, юрисконсультів, фахівців в галузі права.

Таким чином юрист повинен вміти за допомогою слова довести правоту своєї позиції до слухачів. На превеликий жаль сьогодні зустрічаються ситуації, коли юристи не знають і не розуміють української мови, мають жалюгідний словарний запас, їх мова це суржик, який сприймається в негативному світлі не лише судом, а і людьми, які слухають такі промови. Нажаль це має місце не лише в юриспруденції. Неграмотність, яку сьогодні ми спостерігаємо на телебаченні просто вражає, коли в рухомому рядку записаної інформації з дня на день допускається велика кількість граматичних помилок. Причина такої ситуації полягає у слабкому викладанні української мови, з одного боку та у дуже слабкій підтримці мовного питання державою з іншого. Звісно я не ставлю за мету щодо заборони інших мов. Мова О.С. Пушкіна, Л.М. Толстого є вічною, але ж ми українці ,а тому безумовно повинні знати свою мову.

Юридична робота це публічна робота, тому юристи як публічні люди повинні добре володіти українською. Для цього необхідно повернутись до складання іспиту з української мови при вступі до юридичних вузів чи факультетів, хоча б на рівні диктанту. Відсутність такого підходу в питаннях мови призводить до того, що судді, прокурори, адвокати, нотаріуси, юрисконсульти, фахівці в галузі права, виступаючи з судовими промовами в судових засіданнях говорять так як вони вміють, а не так як потрібно. Ось чому іноді слухаєш промовця і не можеш зрозуміти, що він хоче сказати, оскільки останній вживає такі слова, в такій неякісній логічній послідовності, що його складно розуміти не лише суддям, але і йому самому, оскільки промовець і сам не зрозуміє того, що він хоче донести до суду. Таким чином судове красномовство ґрунтується: а) на безумовному знанні української мови; б) великому словарному запасі промовця; в) логічності і точності думки, оскільки самі красиві слова не пов'язані між собою логікою суджень не принесуть оратору лаврів, навпаки це буде викликати усмішку. Щоб уникнути нелогічності потрібно щоб промова завжди була викладена в часовій послідовності розвитку подій. Такий підхід придасть їй логічної послідовності. Цього правила повинні дотримуватись початківці, але воно не є обов'язковим для досвідчених ораторів. В той же час не можна вводити в промову маловідомі слова, оскільки вони будуть незрозумілими для слухачів, а це зробить для них промову ускладненою та не цікавою. Особливо це небезпечно за участі в судових процесах присяжних засідателів. При цьому це не придасть промові помпезності, чи витонченості, що має значення для присяжних, які не будучи юристами завжди приймають промову душею. Навпаки це може призвести до різного розуміння змісту промови та її несприйняття, а це веде до того, що промова не досягне того результату на який сподівався оратор. В цій частині Арістотель зазначав, що ясність це основа мови. Не ясні слова не роблять своєї справи. Отже, знання мови її чистота, логічність думки, є однією із умов досягнення мети при проголошенні промови в суді. Я пам'ятаю як один адвокат захищаючи чоловіка, який неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності почав свій виступ з того ,що сказав: « Я не знаю як його захищати, оскільки він має цілий ряд судимостей. В зв'язку з цим моє завдання зводиться до такої квінтесенції, яка полягає в тому, що мені потрібно віднайти в його темній біографії світлі плями». Як бачимо адвокат говорив не тільки не логічні речі, але і намагався ввести в свою промову маловживані слова, які не покращили від цього його промову, а навпаки зробили її строкатою.

Іншою складовою успіху судової промови є безумовне знання справи. Знати матеріали справи йдучи в судове засідання є не лише обов'язком адвоката чи прокурора, а і правилом хорошого юридичного тону. Останнім часом в цьому питанні спостерігається прохолодність як у прокурорів так і адвокатів. Останні просто не вивчають всієї справи, обмежуючись лише знайомством із кримінальним провадженням в ході досудового розслідування посилаючись на те, що такі матеріали не мають значення для суду. При веденні цивільних справ адвокати вважають достатнім отримати інформацію про суть цивільної справи та її особливостей із копії позовної заяви, яку їм направляє суд чи надає відповідач. В цьому є суттєва помилка, як прокурорів так і захисників та судових представників, оскільки знати справу означає знати не лише зміст документа, а і знати потрібне місце, тобто сторінку на якій цей документ знаходиться у справі. В разі необхідності у оратора завжди є можливість послатися на такі документи та сторінку на якому ці документи знаходяться,що говорить про професіоналізм такого прокурора чи адвоката. Такий підхід до ведення судового процесу завжди викликає не лише довіру до сказаного, але і повагу до промовця, оскільки останній має можливість точно і впевнено вести судовий процес.

Точність в юриспруденції завжди є запорукою успіху. Вона несе в собі позитивну енергетику. Якщо ж промовець не оперує точним змістом документів чи законів, говорить про все приблизно, висловлюючись лише загальними фразами, така промова завжди є обтікаємою і нецікавою, а від цього і низькопробною. Не принесе успіху і занадто переповнення промови великою кількістю цифр, математичних розрахунків чи іноземних або рідкісних слів. Навпаки, це заплутує слухачів, викликаючи непорозуміння між зарозумілістю оратора і опосередкованістю слухачів. Суд це не те місце де прийнято оперувати об'ємною статистикою чи розрахунками, показувати свій розум і талант, оскільки це буде виглядіти як зверхність над слухачами, що приведе до зворотного ефекту: несприйняття і роздратованості. Все повинно мати міру.

Звісно кожна судова промова починається із невеликого вступу. Практика показує, що як прокурорам так і адвокатам кожного разу все складніше і складніше починати промову все з нового і нового вступу, який з одного боку був би цікавим, з іншого - логічним і головне мав продовження пов'язуючись із основним змістом промови. Так зовсім недавно я слухав промову старшого прокурора прокуратури в одному із судів м. Суми. Прокурор почав свою промову заявивши: « Ваша честь! Я дуже наполегливо вивчав справу. Я активно приймав участь у судовому дослідженні доказів і виявив парадоксальний факт, який не може інтегруватися у фактично встановленні обставини справи». Почувши це я посміхнувся. Такий початок промови є занадто напищеним і доволі ускладненим. Учасники процесу, і я зокрема, замість аналізу фактів почали думати, що означають ці іноземні слова, та чи до місця вони вжиті.

Практика показує, що не можна готувати судову промову з застосуванням великої кількості науково - технічних чи спеціалізованих слів. Ще гірше, коли такі слова вживаються не до місця. Крім того судові промови не потрібно наповнювати віршами чи строками із латини чи англійської, якщо це не диктується виключною необхідністю, оскільки не всі знають поезію чи іноземні мови, тому ви можете бути єдиним хто знає все це. Такий підхід до промови навпаки може викликати у слухачів зворотню реакцію. Проголошувати ж судові промови для самого себе є нелогічно, оскільки завданням прокурора, адвоката чи представника в судовому засідання є переконання суду в правоті своєї позиції, а не екзаменувати всіх у ерудиції чи знанні іноземної. Звісно таких помилок в промові можна уникнути. Значно трудніше це зробити, коли прокурор чи адвокат в своїй промові вживає слова паразити. Я пам'ятаю як один із адвокатів під час судової промови раз по раз говорив: «і так», «і так». За рік цей адвокат знову був у мене в процесі. Я приготувався слухати його «і так», але був приємно вражений, коли цей молодий чоловік в своїй промові не допустив таких помилок, говорив коротко, але по суті. Промова була чіткою, зрозумілою, точною за змістом і логічною по суті.

В той же час судовий оратор не повинен свою переконаність просто нав'язувати всім учасникам судового процесу. Одного разу слухаючи обвинувальну промову прокурора я звернув увагу на те, що він говорив про доведеність вини підсудного від імені всіх учасників судового процесу. При цьому, як підсумок по кожному факту він зазначив: «отже ми розуміємо», «ми бачимо», «ми переконалися». Скажу мені було не приємно, коли прокурор свою переконаність приписував мені, що могло дати підставу думати про те , що суддя заздалегідь згоден з прокурором, а тому покарання повинно бути таким про яке просить прокурор. З урахуванням цього покарання було призначено зовсім не те про яке просив прокурор. В цьому зв'язку в промовах не можна зробити виключно крайні висновки «я переконаний, що так і було», «я знаю, що це могло бути тільки так, а не інакше», «це підтверджується стовідсотково». Краще якби такі словосполучення крайнього толку були замінені на інші більш простіші формулювання : «без сумнівів це могло бути», «заперечувати це складно», «безумовно це підтверджує той факт», «це є важливо, а тому необхідно звернути увагу на те,що». Такі риторичні прийоми з одного боку прикрасять ваш виступ, а з іншого позбавлять вас крайніх суджень, оскільки судження відразу привертають до себе увагу і можуть бути підставою до нищівної критики вашої позиції процесуальним супротивником. Разом з тим необхідно пам'ятати, що у кожній кримінальній справі як би вона професійно не була розслідувана все одно існує, цілий ряд латентних фактів щодо тієї чи іншої події. Це ж характерно і для цивільних, адміністративних та господарських справ. Тому суд, слідчі, прокурори, адвокати чи сторони не мають можливостей із фотографічною точністю відтворювати факти чи події, які мали місце в минулому. В зв'язку з цим кожен із них даючи оцінку доказам на вибудованій логічній прямій своїх суджень намагається як можна більше зменшити ту латентність, яка має місце між ключовими фактами для отримання безумовної відповіді про наявність чи відсутність певних дій чи подій.

Готуючись до судової промови необхідно розуміти, що розмовна мова, і її письмовий запис завжди будуть різнитись, оскільки жива мова є еластичною з можливим оперативним уточненням кожного факту, бо особа говорить відразу те, що думає. Така природна ситуація має не лише переваги, але і свої недоліки. Так жива мова часто містить жаргонну лексику чи свій сленг. Речення можуть мати нелогічну побудову. В той же час це не означає, що таку лексику потрібно копіювати прокурору чи адвокату, залучаючи її до своєї промови. Не потрібно засмічувати свою промову словами, які при інших обставинах ви б самі ніколи не хотіли почути. Якщо це так, то чому цей словесний непотріб повинні слухати інші. Доцільно замінити такі тиради іншими словами і лише якщо ті чи інші словесні шедеври дійсно мають значення у справі, то лише у виключних випадках можна повторити їх дослівно, принісши спочатку вибачення суду: «Я прошу вибачення Ваша честь, але я вимушений повторити слова Петрова в оригіналі». Разом з тим заміну такій риториці можна знайти завжди.

Отже, чистота мови це річка з чистою водою, тому ми повинні намагатись зберегти її чистоту.

3. Точність суджень в судовій промові

Хороші думки завжди роблять людину щасливою, а погані - нещасною. Це дійсно так, оскільки думки завжди є матеріальними. Вони передують діям людини, тому наші дії завжди обумовлені думками. Разом з тим мова не завжди є словесним озвученням думок. Ось чому коли особа подарувала будинок, чи викрала якусь річ, а потім пояснює, що не розуміла чому вона так вчинила, це завжди викликає спочатку подив, а потім і недовіру до сказаного. Відбувається це тому, що мова в даному випадку не відтворює логічної точності думки, яка протирічить фактичним діям. Судова промова не може мати неточностей. В ній неприпустимо перекручення фактів, їх змісту, показів свідків, їх прізвищ, оскільки всі ці обставини знають всі учасники судового процесу. Якщо ж допустити, м'яко кажучи, такі неточності, то ваша промова буде не переконливою, і ви самі від цього будете хвилюватись. Це означає, що ви наробите ще більше помилок. Непотрібно допускати думку про те, що присяжні засідателі (народні засідателі) не є юристами, а тому вони не розуміють про те, що ви говорите. Це не так, оскільки присяжні засідателі, це як правило досвідчені люди, які знають і розуміють життя. Більшість із них мають відповідну освіту і досвід в своєму сегменті зайнятості. Таким чином, вони критично можуть сприймати як всі обставини справи, так і вашу промову. В зв'язку з цим ввести їх в оману неточністю трактування тих чи інших подій, змісту доказів, дій чи подій практично неможливо.

Точність слів завжди була і буде проблемою судових промовців. Так адвокати в своїх промовах намагаються знівелювати, за рахунок загальних, більш «м'яких» слів певні, різко виражені доказові факти. Прокурори навпаки придають таким фактам яскравого відтінку, щоб ні у кого не було сумнівів у невинності особи. Разом з тим точність мови це точність слів. Така точність повинна бути властивою в усьому: в підозрі, яка висувається особі, в позовній заяві, в запитаннях, які формуються адвокатами чи прокурорами, відповідях свідків, самій судовій промові тощо. Не точність виразів, не точність в запитаннях потребує додаткового часу, що затягує розгляд справ,оскільки така неточність спонукає до додаткових уточнень, а відповідно і додаткових процесуальних зусиль. Поняття «точність» безумовно пов'язано не лише із точним знанням всіх обставин справи, імен і прізвищ учасників подій, але і дат, часу таких подій в яких приймали участь ті чи інші особи, змісту їх пояснень чи показів, експертних висновків та тих методів на підставі, яких вони проведені тощо. На ці обставини звертав увагу юристів ще в 1910 р. видатний російський адвокат - Петро Сергійович Пороховщиков в своїй роботі «Искусство речи на суде» де він зазначав: «точность обязательна при передаче чужих слов», при цьому «оратор должен знать имена лиц, названия местностей, время отдельных проишествий, поскольку у нас то и дело слышатся такие обращения к присяжным: один из свидетелей - я сейчас не могу вспомнить его по имени, но вы без сомнения хорошо помните его слова» [2, 22]. Ці слова великого юриста, адвоката нажаль і сьогодні є актуальними. Оскільки, неодноразово доводилося чути про те, що «всі свідки говорять...», «це напевне і мало місце», «докази доводять», «Все місто знає.», «люди про це тільки і говорять.». Такі словесні вирази є зайвими при виступі в суді, оскільки вони є загальними і носять не уточнений характер, оскільки вони нічого не уточнюють, нічого не доводять, і не конкретизують. Більш того такі вирази «розмивають» промову, ослаблюючи її зміст. Так, медичні експерти, даючи свої заключення щодо тяжкості тілесних ушкоджень спочатку описують такі пошкодження, зазнаючи, що «на лівому передпліччі при огляді виявлено різану рану у вигляді полос довжиною 5 см та глибиною 0,1 мм. В області лівого ока виявлено крововилив в склеру ока. Такі тілесні ушкодження є легкими, які потягли за собою короткочасний розклад здоров'я». Таким чином, експерти спочатку описують тілесні ушкодження, а потім роблять загальний висновок щодо тяжкості тілесних ушкоджень. В той же час прокурори і адвокати часто не конкретизують весь зміст доказових фактів, відразу роблячи узагальнення: «Іванов наніс удар кулаком в обличчя.

Петрова спричинивши при цьому легкі тілесні ушкодження». Виникає відразу питання на підставі яких даних прокурор зробив такі висновки? Якщо сказати так, не акцентуючи увагу слухачів на істотних моментах - мотиві діяння, що часто має місце, то тоді можна трактувати кваліфікацію діяння як заманеться. Чого не повинно бути. Якщо ж сказати, що Іванов навмисне, з хуліганських мотивів спричинив Петрову ножем легкі тілесні ушкодження у вигляді порізу лівого передпліччя довжиною 5 см. та глибиною 0,1 мм., то в такому разі ні у суду, ні у присяжних засідателів, які приймали участь у дослідженні доказів не буде сумнівів в тому, що це було так як говорить промовець. Інший приклад. У кримінальній справі, мова йшла про те, що підсудний на ґрунті неприязних стосунків, які виникли у зв'язку з тим, що потерпілий оговорив його, причинив останньому тяжкі тілесні ушкодження у вигляді перелому своду черепа, внаслідок нанесення удару палкою по голові. Адвокат, виступаючи в суді, зазначив, що «в судовому засіданні з достовірністю було встановлено той факт, що мій підзахисний скоїв свої протиправні дії в стані сильного душевного хвилювання». Окрім цього адвокат починав коментувати судову промову прокурора, зазначаючи, що «навіть прокурор під тиском неоспоримих доказів визнав, що мало місце сильне душевне хвилювання». В той же час така позиція адвоката є не зовсім коректною. По-перше, слова прокурора не є доказом у справі. В той же час, поняття «сильного душевного хвилювання» адвокат не розкриває вважаючи, що коли прокурор висловив щодо цього питання свою думку, то вже доказувати ні чого не потрібно. Присяжні засідателі, в разі їх участі у справі, можуть не знати, що це за стан, «стан душевне хвилювання», чим він підтверджується та які характерні його ознаки, тому це поняття кожен присяжний засідатель може трактувати по своєму, як він це розуміє, чого в таких випадках не повинно бути. В той же час необхідно розкрити підстави щодо виникнення «стану душевного хвилювання». Такими підставами можуть бути миттєве виникнення злості чи гніву, сильних переживань, які були спровоковані явно несправедливими діями наприклад потерпілого. Тому краще було б сказати «що в судовому засіданні з достовірністю було встановлено той факт, що Іванов Іван Іванович скоїв свої дії в стані гніву, який оволодів останнім у зв'язку з тим, що потерпілий обмовив його. Сила такого гніву викликаного несправедливістю і мала такий душевний рівень, що перейшла в стан сильного душевного хвилювання. Перебуваючи саме в такому стані він і наніс удар палкою по голові потерпілого. В зв'язку з цими підставами судовий експерт і зробив висновок про стан афекту в якому і перебував Іванов в момент вчинення свого діяння». Такий виступ був би зрозумілим всім, оскільки кожна людина в той чи інший час перебувала в стані гніву, допускаючи при цьому такі дії, які б вона ніколи не зробила, коли б була в стані спокою. Таким чином, цей стан і можливі при цьому неконтрольовані дії відомі всім. Це означає, що присяжні засідателі, і суд безумовно зрозуміють той душевний стан в якому знаходився підсудний, викликаний несправедливістю. Присяжні ж засідателі призвані вершити справедливість, тому такий логічний посил безумовно дасть позитивні результати при голосуванні щодо винності особи. Все це досягається точністю мови і кожного слова. Разом з тим, точність мови, а відповідно і вплив її на слухачів може мати місце і за рахунок певних уточнень. Цей прийом вдало може бути використовуваним при словесному описі певних дій скоєних особою, які оратор хоче підкреслити з метою можливої логічної їх уяви судом чи присяжними засідателями. Так, прокурор у своїй промові, по обвинуваченню особи у вбивстві зазначив: «з метою вбивства Сидорова, підсудний дістав ніж, і вдарив ножем останнього в живіт». Разом з тим, цю фразу можна було б сказати з уточненням: «З метою вбивства Сидорова підсудний дістав ніж і відкривши його лезо, вдарив ножем останнього в туловище. При цьому лезо ножа проникло в живіт потерпілого на 10 сантиметрів. З рани хлинула кров». Такі уточнення в уявленні кожної людини набувають реальних обрисів. Ось чому суд і присяжні засідателі, які лише на мить уявлять відкрите лезо ножа з якого стікає кров приймуть рішення про винність особи відразу. Щоб в подальшому не говорив адвокат, цей стан присяжних засідателів в який ввів їх прокурор своєю промовою, буде витати в повітрі нарадчої кімнати впливаючи на підсвідомість кожного присяжного. Досвідчений адвокат застосовуючи прийом словесного уточнення спробує пом'якшити суть діяння і погоджуючись із тим, що його «підзахисний дійсно спричинив потерпілому тілесні ушкодження, але ж такими діями не було задіто жодних життєво важливих органів. Медична допомога, яку отримав потерпілий була короткостроковою, сьогодні він живий і здоровий». Безумовно адвокату було важко добитись ефекту співчуття від присяжних засідателів, оскільки він не сказав нічого нового для слухачів намагаючись лише пом'якшити картину подій. Той факт, що не було задіто життєво - важливих органів для суду і присяжних засідателів не має суттєвого значення, оскільки кожен із присяжних засідателів відразу подумав, що це потерпілому просто повезло. А як би такі органи було задіто? Таким чином промовець, готуючись до судової промови повинен обачно користуватись уточненнями описового характеру.

В той же час, в разі необхідності, оратор може відтіняти чи підкреслювати точністю мови, рельєфність предмету судження. При цьому прокурори і адвокати повинні вживати різні за своїм значенням слова по відношенню до одного і того ж поняття. Так прокурор для підкреслення реальності подій може сказати замість потерпілий - убитий, замість підсудний - вбивця, замість особа - грабіжник, замість прізвища підсудного - хуліган. Такий різкий тон є тоном необхідності, обумовлений специфікою промови та процесуальним статусом прокурора. В той же час це не означає, що прокурор як людина є жорстокою особою, яка не здатна на співчуття, добро, тощо.

Адвокат навпаки повинен підкреслити той факт, що перш за все перед судом стоїть людина, а потім уже злодій. З урахуванням даних обставин адвокат може сказати замість убитий - потерпілий, замість вбивця - підсудний і так далі, оскільки це є його професійною етикою, яка повинна мати місце не лише по відношенню до суду, прокурора і колег - адвокатів, але і до людей яких вони захищають.

Разом з тим судова промова повинна бути акцентованою. Вдало розставлені акценти іноді варті всієї промови. В одній із справ про розбій, який вчинила група молодих людей, які перебуваючи в масках вночі відкрили відмичкою вхідні двері будинку і пограбували господарів, прокурор почав свою промову в слідуючий спосіб: «Ваша честь! Всі троє підсудних звинувачуються в тому, що 10 січня 2013 року, приблизно о 2-ій годині ночі, з метою викрадення чужого майна, діючи за попередньою змовою в групі осіб, закривши свої обличчя масками, проникли на територію подвір'я потерпілого в с. Троцьки, де за допомогою відмички зняли защіпку і проникли в будинок».

Проголошуючи таку промову, прокурор говорив про злочин, який віднесено законом до особливо тяжких злочинів (ст. 12 КК України). Разом з тим прокурор говорив це так, мов би це є буденною справою, а не особливо небезпечне діяння. Як би прокурор у своїй промові акцентував увагу суду на тому, що злочинці не просто « проникли в будинок», а « вдерлися вночі в будинок з метою пограбування», ефект від сказаного був би іншим. Ось чому важливо по кожній справі акцентувати увагу слухачів на її обставинах підібравши при цьому влучні слова, які найбільш точно передавали б події, які були предметом дослідження в судовому засіданні. В той же час адвокату потрібно змінити крайність виразів, якими оперує прокурор, то йому навпаки краще говорити видовими поняттями. Наприклад: « Ваша честь! У мене немає підстав щоб оспорити кваліфікацію дій мого підзахисного, але я хотів би звернути вашу увагу на той факт, що Шацьких не проникав безпосередньо у будинок. Він знаходився на вулиці і спостерігав за навколишньою обстановкою, тому його покази в цій частині є правдивими. Виходячи з цих обставин, говорити прокурору про те, що Шацьких давав неправдиві покази, в тім, що він не знає хто і що робив у будинку немає підстав, оскільки реально він не міг цього знати». Таким чином адвокат говорячи про розбійне пограбування, участь в якому приймав його підзахисний, не торкаючись суті злочину переводить увагу суду лише на діяння Шацького, підкреслюючи таким чином його другорядну роль у скоєному злочині.

Іншою стороною судової промови є точність суджень. Можна сказати, що точність є царицею математики, а не судової промови. Разом з тим точність в судових промовах може відігравати теж саме значення, що і у математиці, оскільки судова промова це є «психологічний бій» процесуальних супротивників, з використання доказового матеріалу, який був предметом дослідження в судовому процесі з метою переконання суду в правоті своїх суджень.

Так говорячи про суму викраденого прокурор буде називати ту цифру, яка зазначена в обвинувальному висновку, і настоювати на тому щоб саме дана сума викраденого була зазначена в обвинувальному вироку. Така позиція прокурора є зрозумілою, а його слова в цій частині продиктовані обвинувальною позицією. В той же час адвокат, який оспорює таку суму спричиненої шкоди повинен «відштовхнути» слухача від первинної психологічної установки, яку створив для цього слідчий в попередньому провадженні, а за ним і прокурор в судовому процесі. Безумовно це можливо, але це можна зробити лише через аналіз змісту кожного доказу окремо, приводячи таким чином слухача до фактично підтвердженої доказами суми збитків. Аналогічно потрібно діяти і при розгляді цивільнихсправ в яких мова йде про відшкодування матеріальної чи моральної шкоди.

Разом з тим відкидати просто розмір матеріальних збитків посилаючись лише на те, що такий розмір не відповідає розумності, логічності, не можна, оскільки слухачі не розуміють де той край розумності чи логічності про який ви говорити, і що взагалі ви маєте на увазі.

Часто в судових процесах прокурор зазначає, що він від імені обвинувачення «вимагає від суду визнати особу винною».

Адвокат звертаючись до суду говорить: « я прошу суд». Потрібно зазначити, що сьогодні прокурор і адвокат процесуально є рівними. Суд же є незалежним. Вплив на суддів в будь-якій спосіб забороняється (ст. 126 Конституції України). Тому прокурор не може вимагати від суду визнати особу винною. Прокурор може лише просити суд про визнання особи винною за тим чи іншим кримінальним законом.

Отже точність мови визначається точністю думки, а точність думки завжди є обумовленою хорошою підготовкою до справи.

4. Сила промовця в простоті його мови

Судовий промовець, який часто виступає в судових процесах намагається кожну промову, проголошувати так, щоб вона не була схожою на попередню. Це є складним завданням. Складність такого завдання полягає у віднайдені тих переконливих і потрібних слів та порівнянь, які принесли б задоволення з одного боку самому промовцю, а з іншого могли б вразити слухачів. Безумовно це допомогло б вирішити ті задачі, які ставив перед собою промовець. В той же час часто трапляється так, що оратор уже неодноразово використовував в своїх судових промовах ті чи інші порівняння і обороти перед одним і тим же суддею, а тому таке повторення не є новизною для суду. Саме тому судові промовці кожного разу намагаються відшукати новизну в подачі матеріалу. Таку новизну адвокати чи прокурори намагаються віднайти в сильних порівняннях.

Так, молодий адвокат, який захищав чоловіка по адміністративній справі, оскільки останній звинувачувався в дрібному хуліганстві, за те, що співав ввечері біля під'їзду будинку, а коли йому зробили зауваження, почав висловлюватись нецензурною лайкою. В судовому засіданні просив, не призначати чоловіку покарання у вигляді адміністративного арешту, оскільки в цьому немає ніякої необхідності, бо чоловік «співав патріотичні пісні про Стеньку Разіна». Така промова викликає посмішку, бо адвокат говорив не про діяння, чи його причини, а про Стеньку Разіна, якого він призвав собі на допомогу.

Прокурор говорячи про домашнього дебошира, який в ході дебошу вдарив кулаком в обличчя свою дружину спричинивши їй середньої тяжкості тілесні ушкодження зазначав, що «такі його дії можна назвати смерчем». На перший погляд здавалося б що це і є тим ефектом підсилення промови яких можна досягти шляхом порівняння конкретних дій людей з природними аномаліями, певними людьми. Разом з тим це не зовсім вдалі порівняння, оскільки вони відволікають слухачів від основної думки промовця. При згадуванні Стеньки Разіна слухачі відразу перестають слухати промовця, а натомість згадують пісню про Стеньку Разіна. При згадуванні про смерч слухачі починають згадувати смерч як природний катаклізм з його негативними наслідками. Крім того, такі порівняння не придають точності виразу, навпаки вони відволікають слухачів від самої справи і вашого виступу. В цьому зв'язку П.С. Пороховщиков говорив: «Спробуйте сказати простіше, не намагайтесь сказати сильніше». І це дійсно так. Все повинно бути органічно. Ми не повинні забувати, що судова промова є кропіткою юридичною роботою. Судова промова, її стиль проголошення характеризує самого промовця, хоче він того чи ні. Ось чому готуючись до судової промови потрібно мати її план, а в деяких випадках промову краще написати письмово, відредагувавши її на предмет логічності, стилю викладення, точності фактів, їх аналізу, тощо. Більш того письмову промову можна спочатку прочитати, а потім спробувати повторити її зміст в голос. Це допоможе промовцю віднайти той голосовий тембр і ту тональність, яка буде найбільш характерною для даної промови. Безумовно дана робота є кропіткою, але якщо ви хочете бути хорошим адвокатом чи прокурорським працівником вам варто це спробувати. Якщо ви звикнете до такої аналітичної роботи над собою вона неодмінно принесе вам успіх. При цьому така робота дасть вам можливість говорити просто, але з підкресленою витонченістю, з вірною і точною розстановкою акцентів. Якщо ж в повсякденному житті ви спілкуєтесь суржиком, не слідкуєте за своєю мовою, то не варто думати про те, що в разі необхідності проголошення судової промови ви будете говорити зовсім по-іншому. Це не так, оскільки мова, є частиною нашого життя. Перебудувати чи змінити спосіб життя за годину неможливо. Ось чому судові промовці повинні скрізь і завжди намагатись говорити не лише просто, але і красиво, це безумовно допоможе вам в вашій роботі.

Я пам'ятаю, як одного разу в суді давав покази слідчий міліції по кримінальній справі, оскільки з протоколу огляду місця пригоди, який склав останній було дуже важко зрозуміти, в який спосіб викрадачі викрали корову та забили останню. В протоколі огляду місця пригоди слідчий зазначив, що при огляді ним було виявлено «копита корови та залишки її гриви». Звісно слова в житті кожної людини є її друзями, але бувають випадки, як у слідчого, коли слова стають нашими ворогами. В юриспруденції слова за своєю точністю прирівнюються до таблиці множення в математиці. Таким чином, як в першому, так і другому випадку неточність мови призводить до невірного висновку, а це як уже зазначалося вище тягне за собою додаткові роз'яснення, додаткові зусилля,що потребує додаткового часу і безумовного додаткового психологічного навантаження.