Судові дебати: право, психологія, риторика

17. Психологія промови

Читаючи Т. Дрейзера ми торкаємося психоаналізу подій, які змальовує видатний письменник у людських стосунках проводячи читача до сокровенних таємниць душі героїв. Для судових промов така глибина аналітичної думки не потрібна, оскільки це займе багато часу з одного боку, а з іншого якісно це зробити мало хто зможе. Окрім того більшість як кримінальних так і цивільних та адміністративних справ не є складними, тому їх психологія є простою і не потребує глибинної психоаналітики. Інша справа коли, мова йде про складні багатоепізодні справи, події яких мають місце на протязі довгого часу, чи являють собою серйозні правопорушення. Разом з тим в кожній кримінальній справі, в тій чи іншій мірі має місце або зловживання довірою, чи легковажна елементарна розпущеність, халатність чи певний злочинний розрахунок, жадібність чи помста, а то і просто помилка чи діяння скоєне з необережності. Нам сьогодні важко зрозуміти як працює психологічна програма людина, яка запрограмована на злочин чи програма щодо вчинення злочину в майбутньому, чи програма, яка відводить особу від вчинення неправомірних діянь. Якби ми розуміли такі програми ми могли б завжди запобігти злочину. Теорія видатного кримінолога Ламброзо, яка перевірялася в США на тисячах злочинців підтвердила той факт, що у злочинців, як правило, відсутня на клітинному рівні одна хромосома. В зв'язку з цим така особа від народження є запрограмованою на вчинення правопорушень. Це не означає того, що така особа дійсно скоїть злочин, але схильність до таких правопорушень вона може мати в більшості випадків від звичайної людини. Радянський тип кримінології зазначав, що відхилення в поведінці завжди має місце там де є педагогічна запущеність у вихованні, де дитині не приділяється увага батьків, школи тощо.

Звісно виховання в сім'ї має важливе значення для психологічного становлення особи і на ці обставини необхідно звертати увагу, оскільки особа, яка постійно скоює правопорушення з підстав теорії Ламброзо потребує проведення психолого-психіатричної експертизи і з цих підстав особа може бути визнана недієздатною.

Разом з тим зрозуміти суть злочину і його наслідки є нескладним завданням, що сьогодні роблять безліч слідчих, прокурорів та адвокатів. Але як зрозуміти людину, яка заперечує вчинення злочину з одного боку і обвинувачення яке посилає їй слідчий з іншого? Як співставити ці дві взаємопротележні концепції, коли кожна з них здається правдивою. З такою ситуацією ми зустрічаємося все частіше і частіше. Нажаль ми повинні правдиво констатувати про наявність невисокого кваліфікаційно-професійного рівня слідчих, працівників оперативних підрозділів, які в гонитві за показниками розкриваємості злочинів вдаються до не процесуальних дій, побоїв, катувань тощо. Останнім часом така поведінка працівників правоохоронних органів набрала загрозливих розмірів, що призводить до гучних скандалів та соціальних потрясінь. В цій частині безумовно є доречною люстрація всієї правоохоронної системи України. В той же час необхідно констатувати тей факт, що злочинність набуває більш витончених форм. Разом зтим ми часто не чуємо крику людини про свою невинність, оскільки на фоні страшного звинувачення, яке затьмарює нашу свідомість, ми приймаємо все в руслі звинувачення. При таких обставинах дуже складно говорити про презумпцію невинності. Прокурор в таких випадках концентрує увагу лише на доказах, які є беззаперечними і суд сьогодні бере це за основу, а з цим і всі речі, які є недоказаними чи ґрунтуються на припущеннях. В таких випадках мало говорити про дії підсудного, необхідно в деталях розбирати факти у вимірі співставлення їх з іншими фактами.

Дуже часто ми спостерігаємо за тим, як адвокати приголомшені беззаперечністю доказів і наслідків дій не вдаються в аналіз ситуацій, лише просять про пом'якшення покарання підзахисного, знаходячи при цьому не зовсім обґрунтовані та переконливі докази для перекваліфікації діяння, знаючи наперед, що такі клопотання не будуть задоволені. Як правило за такі справи беруться молоді адвокати, які незабаром дають інтерв'ю на телебаченні запевняючи всіх у невинності свого підзахисного, але згодом ми дізнаємося про великий строк покарання. Разом з тим є справи, які мають тяжкі наслідки, але підозрювана особа викликає співчуття, потерпілий же навпаки викликає зневагу. Слухаючи справу про вбивство жінкою свого чоловіка, який зловживаючи спиртними напоями постійно знущався над нею, бив її, в зв'язку з чим їй неодноразово надавалась медична допомога. Дільничний інспектор окрім бесід, мір до сімейного дебошира не приймав, не дивлячись на неодноразові звернення жінки про допомогу. Ввечері чоловік вкотре прийшов до дому в стані алкогольного сп'яніння і на зауваження дружини лягти спати почав бити її. Вимучена постійними знущаннями і не бачачи виходу із ситуації жінка схопила кухонний ніж, який лежав на столі і при нападі на неї чоловіка вдарила його ножем в живіт від чого останній помер. Промова прокурора була короткою: жінка винна, кваліфікація вірна, покарання - в'язниця. Адвокат намагався говорити про винність в даному випадку самого потерпілого, але в зв'язку з непідготовленістю до судової промови мав жалюгідний, непереконливий вигляд. Адвокат не говорив про те, що справедливість була на стороні дружини. Чоловік був для неї дійсно злочинцем. Допомоги від людей, які за своєю посадою повинні приходити в таких випадках на допомогу, вона не отримала, тому залишившись на самоті віч навіч із злочинцем вона захищалась від нападу так як могла. Повсякденне знущання з боку чоловіка довело жінку до відчаю. Якби адвокат говорив про ці факти, аналізуючи їх, придаючи при цьому своїй промові експресії, суд та присяжні засідателі перш ніж говорити про винність жінки гарненько б подумали. Вони б згадали себе, близьких, знайомих, які мали аналогічні приклади. Вони б згадали телевізійні програми, де говорили про насильство в сім'ї як епідемію, яка стала вже для країни пандемією. В нарадчій кімнаті вони б говорили про те, що ніхто не має права знущатися над людиною. В даному випадку суд діяв за законом, який є уніфікованим до розглянутих подій і не враховує психологічну складову, оскільки її може врахувати лише людина-спеціаліст. В таких випадках обов'язково потрібна спеціальна комісійна психолого-психіатрична експертиза. Кримінальний же закон регулює лише правовідносини. Разом з тим закон це текст. Це інструкція, яка регулює поведінку особи, яка визнана суспільством як прийнятна. Відступ від таких правил передбачає покарання. В той же час в законі не пропишеш всіх фактичних обставин справи. З цих позицій закон є формальним, а тому слідчий і прокурор виходячи із такої формальності зазначають про безумовну винуватість особи.

Сьогодні ми говоримо про те, що суд все ж повинен враховувати всі обставини по кожній справі, але перевірити чи дійсно суд врахував все при призначенні саме міри покарання ніхто, ніколи не зможе, оскільки суд часто перелічує цілий ряд пом'якшуючих покарання обставин, але коли дивишся на міру покарання, то вона є майже максимальною. Тому завжди виникає питання, а в чому тоді полягає врахування пом'якшуючих обставин? Ось чому необхідно кожного разу адвокату чи прокурору не приймати на віру ті пом'якшуючі чи обтяжуючі покарання обставини про, які написав у своїй підозрі слідчий, а розкривати їх суть. Звертати увагу суду на такі обставини. При цьому необхідно кожного разу виясняти причини конфлікту, їх мету, динаміку дій кожної особи, їх характери, їх дії після скоєного діяння, їх відношення до своїх дій. В Античній Греції повчали: коли ви говорите про якісь обставини, ви завжди повинні говорити фактами. Так воїн, який брав участь в бою і отримував рани, підтверджував цей факт демонстрацією своїх шрамів перед судом.

Сьогодні в доказуванні ні чого не змінилося. Якщо з метою характеристики особи ми запитуємо про потерпілу у свідка-сусіда. І отримаємо відповідь, що «це спокійна, трудолюбива жінка, яка мухи не скривдить. Мені здається, що такі люди є святими».

Звісно, такі психологічні характеристики можуть мати перебільшення, оскільки їх дає сусід. Разом з тим такі характеристики особи, як правило є справедливими. Не дивлячись на це їх всеж потрібно підкріпляти іншими доказами, що дає можливість розкрити образ позитивного чи негативного характеру, не зупиняючись на одному показі свідка. Такий підхід дасть можливість відійти від штампу: «підсудний за місцем свого мешкання характеризується позитивно». Безумовно така характеристика, ні про що не говорить. Нажаль суди автоматично зазначають їх у своїх вироках, часто не придаючи їм значення при визначенні міри покарання.

Сьогодні слідчі, як правило, самостійно записують покази підозрюваних, свідків, потерпілих. Читаючи такі покази, доволі складно зрозуміти, що за людина їх давала, оскільки слідчий, як спеціаліст із «звинувачення», доволі «вміло» записує покази осіб, яких він допитує. Не дивлячись на те, що здавалося б, що зміст показів в протоколі допиту зазначено і вірно, але акценти розставлено так, що висновок стає іншим. При цьому втрачається логічний зв'язок між показами підозрюваного і читачем, який читає такі покази, оскільки якби підозрюваний записував свої покази самостійно, то по манері викладення інформації досвідчений адвокат чи прокурор відразу міг би визначити освітній рівень особи, її розумовий і психологічний стан, вихованість, здатність точно концентрувати послідовність і логічність своєї думки, розкрити відношення особи до того чи іншого факту чи події. Особисте занотування показів є безумовно значимим джерелом обширної психологічної інформації. Надруковані слідчим покази є показами слідчого, які він створив від імені свідка чи підозрюваного або потерпілого. В таких показах підібрана лише та інформація, яку слідчий вважав за необхідну і допустиму. Все це робиться з мовчазної згоди адвокатів, обумовлюючи це оперативністю, оскільки якщо свідок чи потерпілий або підозрюваний будуть мати можливість викласти свої покази самостійно, то це буде дуже довго, це буде виглядати по іншому. В зв'язку з цим дуже часто явку з повинного, замість особи, яка повинилась, і яка вже нікуди не поспішає пишуть працівники міліції. В таких випадках виникає питання: «хто кається?»

Необхідно пам'ятати, що слово це відтворення думки, яка характеризує стан душі особи в той чи інший час. Це дає можливість зрозуміти людину. Поглянути на неї її очима.

Разом з тим не потрібно уповати і перебільшувати значення особистих характеризуючих особу обставин та обособленого запису своїх показів, оскільки як би ми не намагалися досягти в цьому істини, істина буде недосяжною, бо навіть самий видатний знавець людських душ може помилятись. Кожна людина є неповторною особистістю. Іменно ця особливість впливає на дійсну поведінку особи. Так чесна, відкрита людина, яку ми давно знаємо, попадаючи в крісло чиновника починає допускати нечесність. Особа, яка була замкнутою, стаючи смертельно хворою, стає відкритою, доступною. Вона починає відкривати свої потаємні думки. Знайомі і навіть близькі люди, які в повсякденному житті вважаються вихованими, порядними людьми насправді проявляють черствість до своїх близьких, оскільки останні їм вже нічого надати невзмозі. Таким чином справжні почуття варіюються в залежності від певних обставин. Тому люди не завжди вірні своєму здавалося б непорушному характеру, і в залежності від обставин проявляють дійсні своєї особистості, або як говорять індивідуальності. В зв'язку з цим ми дивуємося з того, як він міг так вдіяти? В цьому і криється таємниця людської душі, коли розумний інтелектуально - розвинутий чоловік вчиняє нелогічні, не розумні речі, а жорсткий злочинець раптом проявляє таку ніжність на, яку нездатна та людина на яку сподівались. Ось чому в судових промовах «краткість не є сестрою таланту» навпаки розумна обширність є достоянням судових промов. В той же час промова повинна носити динамічний розвиток і одночасно бути проникливою і безумовно раціональною. Такі промови завжди сприймаються позитивно. В той же час монотонність промови робить її сірою і малоприйнятною.

Разом з тим судова промова в частині характеристики особи не терпить надмірної хвалебності, оскільки це може мати зворотні наслідки, бо як присяжні засідателі так і самі судді не завжди наділені такими рисами характеру як скромність, святість, ніжність тощо. Слухаючи такі хвалебні до небес промови, слухачі помимо своєї волі співвідносять почуте до себе, і находячи половинчастість таких характеристик в собі іноді починають проявляти в душі ревнощі бо вважають себе більш кращими. З цих підстав починають пропонувати покарання більш суворіше, ніж це було б в іншій справі. Враховуючи той факт, що сьогодні більшість кримінальних справ не являють собою великої складності. Вони є простими і пов'язаними із викраденням мобільних телефонів, наркотиками, простими і кваліфікованими крадіжками, хуліганством. Інша їх частина дійсно є складною і пов'язана, із вбивствами, тяжкими тілесними ушкодженнями, зґвалтуванням, шахрайством. В зв'язку з цим адвокатам і прокурорам приходиться говорити про ревнощі і ненависть, злобу і жорстокість, безвольності і жадібність, хитрість і занадто довірливість, легковажність і розпусту. При цьому знайомі і близькі завжди вас розпитують про ті чи інші події, дії осіб, даючи їм свої іноді не завжди позитивні, а іноді і негативні характеристики. Вони це роблять від душі, оскільки їх інтерпретація подій та характеристика осіб, яких вони ніколи не бачили є емоційною, спонтанною, а тому є, природною і іноді доволі влучною. Не потрібно відмахуватись від почутого. Навпаки потрібно запам'ятати такі вирази, а то і записати їх, оскільки це в більшості своїй є відтворенням загальної думки суспільства членами якого є також присяжні засідателі, судді, прокурори, слухачі тощо. Разом з тим це не означає, що обставини кожної справи потрібно кожного разу розповідати своїм знайомим. Для розуміння психології самої простої чи самої складної кримінальної справи, необхідно умовно поставити себе в ті чи інші умови в яким мала місце та чи інша подія з тим щоб подивитись на ці обставини очима їх учасників. Така робота безумовно дасть необхідний результат.

Разом з тим є доволі багато справ в яких наявною є обопільна вина як підозрюваного, так і потерпілого . Так ґвалтівник добиваючись силою жінки отримує смертельний удар залізним предметом по голові. Всі жінки в таких випадках скажуть, що на місці такої жінки вони вчинили б аналогічним чином.

Чоловік заставши дружину з коханцем вдарив її кулаком в обличчя від чого остання впала і вдарившись головою об стіну загинула. Всі чоловіки, які б почули про це, сказали б, що вони вчинили б аналогічно, тому чоловіка засуджувати нізащо. Такий радикалізм суджень не говорить про те, що такі чоловіки і жінки є вкрай жорстокими. Ні, це є відголоском звичаєвого права, коли так вирішувались конфлікти тисячоліття тому. В цій психологічній ситуації є дві її складових: хід та проти хід. Хід - це психологічні посилки у вигляді змісту подій - фактів, які як з одного так з іншого боку є неприйнятними. Але перша їх частина психологічно є настільки сильною, що при її нівелюванні на себе і своє «я» вона сприймається як особиста справа, хоча нівелювати її на себе ніхто не нівелює. З цих позицій люди роблять свої заключення, розуміючи до речі, що така їх позиція є незаконною.

В таких крайніх випадках і обвинувачувальна і захисна промови будуть впливати на рішення присяжних засідателів. Такий вплив буде тим більшим чим більше промовець врахує не лише всі обставини справи, але і дасть їм зрозумілу психологічну характеристику, оскільки така характеристика особи є близькою і зрозумілою всім. При цьому як перші, так і другі дії не сприймаються суспільством як правомірні Разом з тим така характеристика не повинна бути вульгарною чи хвалебною, вони повинна ґрунтуватись на співчутті, справедливому аналізі подій, красивих і влучних порівняннях, чистому і переконливому слові.

18. Мотив промови

Дуже часто вислуховуючи інформацію злочинного характеру, яка пов'язана з навмисним доведенням підприємства до банкрутства, вбивствами, тяжкими тілесними ушкодженнями, підпалами будівель чи ресторанів, як це мало місце в Одесі в 2012 році, коли невідомі постійно підпалювали ресторани вночі, ми завжди запитуємо: «А який мотив таких злочинів?»

Тобто ми ставимо собі запитання з якою метою скоєно той чи інший злочин? Що хотів довести чи добитись злочинець, та чи досяг він своєї мети в кінцевому її результаті? В залежності від відповіді на ці, здавалося б прості, запитання ми зможемо спрогнозувати (тобто створити версію), мотиву і виходячи з цього визначити те коло осіб, які могли б бути причетними до такого неправомірного діяння? Які мотиви рухали злочинцем? Ще древні говорили, що кожен злочин потрібно розглядати через логічну призму: «кому це вигідно?» І в залежності від цього можна сказати, яка мета злочину.

Перелік мотивів не є занадто великим. Це можуть бути помста, злиденність, користь, ревнощі, ненависть, полова пристрасть, захист честі і гідності, приховання інших більш тяжких злочинів тощо. Як бачимо мотив злочину це завжди психологічна складова душі особи, спрямована на досягнення запланованого злочинного результату, чи спонтанне виникнення такого пориву при погляді на ту чи іншу картину навколишнього середовища. Вияснення мотиву неправомірного діяння є першочерговим завданням слідства. Розкриття мотиву злочину прокурором є як правило вдалим ходом судової промови. Змальовуючи злочинний намір за рахунок епітетів та порівнянь, прокурор може точно акцентувати увагу суду на цій початковій стадії злочину з послідуючим його втіленням в цілеспрямовані дії для досягнення злочинного результату. Безумовно, такий підхід, одночасно буде характеризувати особу, як підступного, небезпечного злочинця, чи випадкову людину, для якої вже сама судова процедура є покаранням.

В той же час адвокат повинен дуже уважно підійти до характеристики мотиву діяння підозрюваного. Не завжди в судових промовах необхідно детально аналізувати мотив діяння, оскільки мотив завжди характеризує особистість. Тому тут важливо не створювати негатив, не «підігрувати» прокурору, оскільки останній вже детально зупинився на мотивах злочину, а розумно в межах необхідного стосуватись цього архіскладного та специфічного питання. Якщо ж прокурор не говорив про мотив, то адвокат отримує широке поле дій, де можна показати, що особа є позитивною і злочин вчинила під впливом негативних для особи обставин. При їх відсутності таких діянь особа б ніколи не вчинила.

Мотив злочину, окрім дій, які можуть мати місце за участі недієздатних осіб, має місце завжди. В більшості справ він є чітко вираженим. В іншій частині справ мотив є неочевидним, але це не означає, що він відсутній. Безумовно мотив є тією психологічною пружиною, яка підштовхнула особу до тих чи інших діянь, тому особа часто хоче заретушувати дійсний мотив діяння, намагаючись приховати його суть. Це має місце тоді, коли одним злочином хочуть приховати інший більш тяжкий злочин, або такий мотив може знаходитись в інших площинах на, які просто не було звернуто уваги. В той же час не можна окреслити мотив лише одним словом, наприклад: користь. Необхідно створити словесно-психологічну картину суті користі у тої чи іншої особи, її характеризуючі особливості, співставити її діяння з діяннями інших учасників, яких було використано за рахунок їх обману, чіткого злочинного розрахунку, використання психологічного тиску на таких осіб тощо. Такий підхід до цієї частини судової промови дасть можливість якнайкраще розкрити мотив діяння.

Разом з тим до формування мотиву, особливо у справах про спричинення різного роду тілесних ушкоджень, перевищення мір необхідної оборони, шахрайств, як правило має відношення і потерпілий. З урахуванням даних обставин в ході судового слідства необхідно вияснити його участь у формуванні мотиву злочину особи. Це повинно бути в об'ємі чотирьох п'яти речень, оскільки якщо оратор допустить об'ємні судження в цьому питанні, це не стане цікавим з одного боку, а з іншого може бути втрачено зв'язок між основними судженнями, що призведе до заплутаності промови. Ось чому важливо не перевантажити цю частину промови не потрібними судженнями. Так молодий адвокат у справі щодо вбивства, яке сталося в селі, говорячи про мотив злочину і намагаючись розуміти його суть говорив про те, що: «підсудний і потерпілий знали один одного з дитинства, були навіть друзями. Ходили до одної школи, а після армії працювали в одному господарстві в одній бригаді. Вони були один у одного на весіллі. Часто допомагали один одному по господарстві, оскільки жили майже по сусідству. Їх дружини були подругами, а діти приходили один до одного. Всі на вулиці і в селі поважали їх. І раптом один убив іншого. Мій підзахисний не може пояснити як це могло статися. Він дуже переживає за скоєне, і це відчувається і сьогодні. І якщо він давав якісь заплутані покази, то це він робив від переживання». Як бачимо співставлення обставин мало місце , але співчуття до особи воно ні у кого не викликало. Навпаки це викликало багато запитань. Намагання ж адвоката якось обумовити мотив з послідуючими психологічними наслідками привели до плутаності та нелогічності промови.

Обговорення мотиву це проведення психоаналізу мети та поступальності в часі дій особи. З урахуванням цього ми завжди можемо зробити висновок, проте чи особа намагалась рухатись в напрямку злочину чи це стало наслідком співпадіння обставин. Чи можливо такі дії особи були спрямовані ким-то. Як уже зазначалось вище аналізуючи мотив діяння адвокату на відміну від прокурора потрібно уникати детальних його роз'яснень. Краще не договорити чим сказати щось зайве.

19. Кожне діяння потребує своєї оцінки

Ніхто не буде спорити з тим, що права, свободи та інтереси людини повинні захищатися як органами досудового розслідування так і судом. Звісно це не залежить від того, хто в якому процесуальному статусі приймає участь у справі. Безумовно потерпілий як правило викликає співчуття, а особа яка скоїла протиправне діяння зневагу. Разом з тим уявлення про добро і зло так сильно змінювались від народу до народу від століття до століття, що часто протирічили одне одному [12, 94].

В той же час поняття добра і зла є фундаментальними началами людського життя. Не дивлячись на те, що це є найскладнішою і до кінця не вирішеною проблемою людської цивілізації. Ось чому проблема добра і зла для юриста з одного боку є складною, а з іншого важкою в її розумінні, і навіть небезпечною категорією.

Готуючись до судової промови перед адвокатами чи прокурорами завжди стоїть проблема оцінки діяння особи, як з точки зору юридичної так і моральної. Перш ніж говорити про мораль, по відношенню до особи, яка в чомусь звинувачується, необхідно дати юридичну характеристику самим подіям, які є предметом судового дослідження. Для цього потрібно знати не лише всі факти та обставини справи, але і кримінальний закон та судову практику з цього питання. Під поняттям судової практики безумовно розуміється не лише практика рішень Верховного Суду України, Конституційного Суду України, а і Європейського Суду з прав людини, оскільки такі рішення носять прецедентний характер. З цих підстав їх правові позиції є обов'язковими для всіх судів нашої держави. З урахуванням даних обставин як адвокат так і прокурор повинні знати дану практику. Якщо ви щось пропустите в своїй промові, то можна говорити про не доопрацювання в цьому питанні. Якщо ж ви не знаєте закон, чи судову практику, це говорить про низький кваліфікаційний рівень правознавця, а відповідно до цього такій особі потрібно подумати про зміну роботи. Юрист повинен знати не лише кримінальне чи цивільне право, але і процесуальне право, знати постанови Пленуму вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ України. Особливо це важливо знати, коли мова йде про злочини з політичним їх підтекстом, про багатоепізодні злочини де кожне діяння є самостійним із своєю особливістю кваліфікаційних ознак. Точність кваліфікації діянь є основою законності та справедливості, оскільки від правильної кваліфікації діяння залежить покарання особи. Разом з тим важливо не заплутатись в тих фактах, які впливають на кваліфікацію діяння особи. Щоб справитись із таким об'ємним матеріалом, необхідно визначити часові параметри промови розбивши її на окремі складові. При цьому не обхідно відділяти юридичну суть діяння від моральної її оцінки. Часто діяння, які набули особливого суспільного резонансу, отримують всенародне обговорення в пресі чи телебаченні. При цьому дії осіб, які скоїли злочин відразу отримують оцінку у виступах відомих людей, чи фахівців створюючи тим самим суспільну думку, не вдаючись до всіх без виключно фактів, беручи до уваги лише наслідки тих чи інших дій. Часом це є намаганням через суспільну думку вплинути на суд, звинувачення чи захист, з метою досягти певного результату. Не дивлячись на те, що моральна складова діяння не впливає на кваліфікацію самого діяння, але не враховувати цього не можна. Для судового оратора необхідно знати суть таких думок, оскільки доволі часто в них точно відтворено суспільну мораль. Важливість цих знань полягає в тому, що суспільна думка як правило поділяється на дві тези: перша з них: винен безумовно, а тому потребує якнайсуворішого покарання. Інша це не можливо, а якщо можливо, то в цьому хтось зацікавлений. Судді ж намагаються дистанціюватися від громадської думки і робити висновки на основі наявних в справі доказів.

Разом з тим не одне явище в житті не буває незалежним від суспільної думки і її юридичної кваліфікації. Знайомлячись із матеріалами справи, приймаючи участь у судовому засіданні оратор повинен зробити свою, особисту моральну оцінку діянню. Така оцінка не завжди повинна співпадати із суспільною оцінкою діяння, оскільки не можливо стверджувати, що по кожній справі можливо встановити те, що в дійсності не відбулося. В той же час необхідно бути особливо переконливим в своїх оцінках. Переконливо ж давати суспільну оцінку діянням з чужих слів, чи навіть самого суспільства неможливо. Ось чому судовий оратор іноді повинен йти проти течії, відстоюючи свої переконання, пропонуючи нові погляди на те чи інше діяння.

20. Творчість думки

Кожна промова - політична, наукова, судова тощо містять в собі елемент творчості. Уявіть на хвилину якби цього не було, і всі оратори говорили б виключно науковими фразами чи лише змістом теорем, фізичних чи юридичних законів, це не лише було б скучно для самого оратора але від цього можуть заснути всі слухачі. Судді, як правило також проти такого підходу. В тей же час коли прокурори чи адвокати говорять занадто про те, що не відноситься до справи, коли їх заносить в свої судженнях, судді зупиняють таких ораторів пропонуючи говорити їм по суті. Якось мені один молодий адвокат скаржився про те, що коли він говорить по суті як цього хоче суддя це не цікаво. Коли ж він словесно прикрашає свою промову, суддя зупиняє його роблячи йому зауваження. Що можна було б йому сказати? Художні вирази в судовій промові безумовно повинні мати місце, але вони повинні мати свою міру, місце і час. Така міра повинна бути такою, яка б розширяла уявлення про злочинця чи злочин, у разі проголошення прокурором обвинувачуваної промови. При цьому така промова безумовно повинна ґрунтуватись на доказах.

Адвокат же навпаки критикуючи недоліки процесуального характеру, чи упущення слідства безумовно може їх супроводжувати критичними порівняннями з художньою їх «обробкою». Такий підхід не буде перевантажувати як оратора так і слухачів, оскільки буде сприйматись легко з одного боку, а з іншого дасть можливість як суддям так і присяжних засідателів слідкувати за розвитком думки оратора. Така виразна, чітка, логічна промова безумовно повинна бути легкою для сприйняття, іноді з проявом іронії відносно тих чи інших фактів. Все це потребує безумовної праці над текстом промови. Разом з тим це не є художньою творчістю. Робота кондитера по виготовленню тортів, робота садівника по висадженню фруктових дерев, звісно є життєвою необхідністю, оскільки це їх робота. Для адвоката та прокурора матеріали кримінальної справи це буквар читаючи який вони пізнають суть події. Якщо ж сказати, що робота садівника має свої результати, оскільки дерева дадуть плоди, а коли дерева зацвітуть, то вони принесуть естетичну насолоду великій кількості людей. А торт, який зроблено кондитером є не просто прикрашений пиріг, це весільне свято на яке сконцентровано погляди великої кількості гостей, а його форма і смак такі, що про цей торт гості розповідатимуть своїм знайомим. Таким чином всі люди починають говорити про художню творчість садівника і кондитера. Безумовно про роботу адвоката чи прокурора говорять менше і лише спеціалісти, оскільки всі розуміють, що їх робота не приносить естетичної насолоди суспільству. Ось чому ми ніколи не мали прокурора чи суддю героя соціалістичної праці. В той же час говорити лише щоб говорити не можна, оскільки в такому випадку втрачається актуальність промови, її привабливість. Краще сказати стисло, але сильно, а не довго і беззубо. З урахуванням даних обставин необхідно достовірно знати кожен факт, уяснити дійсну його цінність. Неодмінно співставити такі факти, щоб така робота принесла певний результат.

Отже творчість в житті людини займає особливе місце. Для одних це зміст їхнього життя, для інших творчість це хобі, а для юриста це є повсякденною необхідністю, оскільки юрист повинен чітко і зрозуміло дати не лише юридичну консультацію, чи красиво скласти процесуальний документ, але і красиво, і змістовно проголосити судову промову. Для того, щоб так робити потрібно мати не лише спеціальні знання, а і вчитись точно та логічно викладати свої судження. Я часто зустрічав людей, які після консультацій у адвоката приходили знову на консультацію пояснюючи це тим, що вони взагалі не зрозуміли нічого з того, що говорив їм перший адвокат. Часто це має місце тому, що адвокати вивчивши зміст норм матеріального чи процесуального права не можуть чітко і зрозуміло сформувати і доступно роз'яснити їх суть. Роз'яснити як та чи інша норма регулює ті чи інші правовідносини, ті чи інші дії чи факти. Які наслідки юридичного характеру можуть наступити у зв'язку з порушенням чи невиконанням певних дій, які урегульовані законом. Надаючи юридичні консультації переконайтесь в тому, що людина розуміє те, що ви їй роз'яснюєте. Для більшої наглядності можна накреслити на аркуші паперу певну схему правовідносин та роз'яснити як це все взаємодіє, та як залежать одні факти від інших. При цьому можна окреслити коло суб'єктів, які мають відношення до справи та роз'яснити, як ці суб'єкти взаємодіють, та як впливають один на одного. Це чудовий спосіб, який дає можливість наглядності і кращого розуміння ситуації.

Такий підхід, адвокати чи прокурори, можуть використати як в своїй повсякденній роботі так і при підготовці до справи. Така форма підготовки дає можливість точно формулювати питання, зрозуміти їх послідовність, зміст тощо. З утвердженням верховенства права велику роль як в кримінальному такі в цивільному чи адміністративному процесі відіграють адвокати. В кримінальному процесі це має місце на стадії досудового слідства. Цьому сприяв сам законодавець, віднісши велику кількість справ невеликої тяжкості та середньої тяжкості до справ приватного звинувачення. Ця велика кількість дрібних діянь раніше розслідувалась слідчим органом і в безумовному порядку направлялась до суду для постановлення обвинувального вироку. Сьогодні ж такі склади злочинів закріпленні в ст. 477 КПК України [13]. Характерною особливістю таких справ є те, що вони можуть бути закриті за примиренням потерпілого із підозрюваним за умови відшкодування збитків, а при тяжких злочинах вчинених відносно юридичної особи, можливе також примирення сторін за умови відшкодування спричинених злочином збитків.

В таких випадках завданням адвоката є проведення перемовин. Адвокат стає дипломатом, тобто тим посередником через якого відбувається передача тої чи іншої інформації від однієї до іншої сторони - сторони захисту і сторони звинувачення. Не дивлячись на те, що адвокат обмежений обставинами справи, але його спілкування з потерпілою стороною повинно дійсно носити творчий характер. Тут має місце не просто умовлення потерпілого укласти мирову угоду, оскільки такий підхід іноді тягне за собою умови до таких матеріальних відшкодувань, які часто є не прийнятними для підзахисного.

Такий діалог безумовно повинен бути підготовленим. Він повинен мати доволі короткий, але точно розрахований на ситуацію вступ, із співчуттям до потерпілого, який безумовно несправедливо поніс як матеріальні так і моральні збитки. Разом з тим, кожна ситуація, навіть сама складна має шляхи свого вирішення. Навіть, коли з вами не хочуть спілкуватись, ви повинні підготувати короткий, стислий словесний відступ, який обов'язково повинен закінчуватись на тому, що можливо ваш прихід є невчасним для потерпілого, тому ви залишаєте дану розмову не закінченою. Безумовно такий діалог повинен ґрунтуватися на виключній повазі і співчутті до проблем чи горя потерпілої сторони. При цьому завжди повинна мова йти не про гроші, а про людську допомогу з метою за гладження провини. І навпаки, кожен діалог із стороною звинувачення, яку представляє прокурор, повинен носити виключно конструктивну основу. Тут повинен бути професійний підхід до переговорів, але з відтінком того, що підзахисний дійсно шкодує щодо неправомірної поведінки, яка мала місце в той чи інший період його життя. В зв'язку з цим він має намір відшкодувати матеріальні, а при наявності і моральні збитки потерпілій стороні, оскільки він чудово розуміє, що це безумовно вплине на кінцеву його долю.

Таким чином, перемовини сторони захисту і обвинувачення по справах приватного звинувачення повинні проходити на безумовній пропозиції, яка адресується прокурору з метою отримання точної і чіткої відповіді щодо можливого укладення угоди про визнання винуватості (ст. 470, 472 КПК України). В такому діалозі доречними були б словосполучення, які не просто озвучують позицію адвоката, але допомагають рухати діалог в потрібному для захисту руслі: «Я сподіваюсь на ...», «Я хотів би звернути вашу увагу .», «безумовно, ми маємо намір .», «мій підзахисний шкодує ... він повністю розкаявся у скоєному. Це дає мені можливість просити вас.», «ми сподіваємось, що ваша позиція в цьому питанні.». Як бачимо це не просто ключові, акцентуючі фрази, це фрази, які у безумовному порядку спонукають іншу сторону до відкритого діалогу. Такий творчий підхід до професійного діалогу завжди сприймається з повагою. Якщо ж діалог полягає лише у проханні пожаліти підзахисного, оскільки у нього є діти, то такий діалог ставить адвоката у роль прохача, залежного від волі потерпілого (ст. 471 КПК України) чи прокурора (ст. 469 КПК України), а це ніколи не викликало, ні поваги, ні заохочення до розмови, чи продовження діалогу в розмові.

Разом з тим готуючись до таких зустрічей адвокат як і прокурор у безумовному порядку повинен володіти не лише інформацією щодо всіх обставин справи, але і володіти тим законодавством та прецедентною судовою практикою, які стосуються даної справи. Такий підхід дає можливість вільного діалогу з точки зору питань законодавчого та практичного спрямування. Це безумовно викликає довіру до професіоналізму адвоката і сприяє тому, що потерпілий сам часто просить у нього допомоги у вигляді поради: як йому діяти? Якщо ваша порада дійсно є справедливою, то потерпілий безумовно вислухає вас.

Готуючись до судової промови в судовому засіданні, не залежно від того це кримінальна, цивільна чи адміністративна справи, необхідно опрацювати, матеріал не лише самої справи, а і наслідків судового засідання, співставити їх, визначити їх ідентичні та відмінні сторони. Разом з тим промова не повинна мати глибоких «карманів», якими є ті чи інші факти чи обставини, на яких провець залишається довгий час, оскільки такі занадто глибокі відхилення поступово відводять оратора від суті справи, що призводить до занадто обтяжливої судової промови, з різкими розривами між її частинами. Розуміючи це оратор починає хвилюватись і від того ще більше заплутує ситуацію. Як результат промова, яка мала хороший вступ в подальшому стає невиразною, обвислою і нецікавою. В зв'язку з цим вона негативно сприймається не лише судом, а і буде розцінюватись вами як ваша поразка. Таким чином, промова повинна проголошуватись і сприйматись за законами художнього твору (вступ, зав'язка, розв'язка, епілог), тоді це буде цікаво, тоді вона досягає результату. Але для того, щоб це було так необхідно попрацювати над «силою» кожного слова, точною послідовністю змісту речень, лаконічністю і зрозумілістю висновків.

Разом з тим за всіма цими високопарними фразами не можна загубити людину. Практика показує, що під час досудового слідства у кримінальному провадженні з точки зору потерпілого, чи цивільного провадження позивача від 15 до 20 % обставин трактується не точно. Це пов'язано з тим, що кожен із них навмисне чи ненавмисне виправдовує свою поведінку корегуючи її на свою користь. Від двох до п'яти відсотків учасників судового процесу (на їх думку) трактують факти достовірно (хоча вони не розуміють їх суті). Іноді це не відповідає дійсності, а тому вони не навмисне вносять в справу ускладнення, які можуть привести до не вірного загального висновку. В зв'язку з цим, як адвокату так і прокурору необхідно уважно відноситись до суті і змісту кожного факту уточняючи все це за рахунок простих і зрозумілих за змістом запитань.

Разом з тим сприймати роботу адвоката чи прокурора виключна як їх творчість було б не вірно. Це тяжка розумово-аналітична робота, за якою стоїть людина, її сім'я, її майбутнє. Така робота безумовно приносить користь людям. З урахуванням даних обставин доречно було б говорити про елементи творчості, оскільки кожен обвинувальний акт, кожна позовна заява, кожне судове рішення чи вирок є закінченою особисту інтелектуальною працею судді, прокурора чи адвоката, оскільки зміст таких процесуальних документів їм ніхто не підказує і не пише. В той же час ознайомившись із їх працею ми відразу розуміємо думку їх автора. Інша справа: переконує нас чи ні зміст цих процесуальних документів? Такий висновок ми формуємо по мірі ознайомлення із змістом написаного. Занадто часто такі документи є настільки спрощеними в описі подій, аналізу доказів та висновків, що навіть їх легка критика приводить до розуміння того, що такий «твір» підготовлений не зовсім професійно, а його автор має або незначний досвід юридичної роботи, або віднісся до такої відповідальної роботи халатно. В таких випадках як адвокати, так і прокурори, як майстри слова мають можливість створювати зразки ораторського мистецтва.

Кожного дня адвокати і прокурори мають професійні відносини із особами, які порушили закон, мають можливість до спілкування з ними, але це не означає того, що вони втрачають почуття справедливості, гумору чи поваги до людини. Разом з тим ця рутинна робота робить цих людей звичними до неї. Безумовно їх не дивує спосіб крадіжки чи шахрайства, але повага до людини робить їх сміливішими. Наполегливість в роботі сприяє позитивному результату вінцем якого є судова промова. Адвокати і прокурори зрідні художникам, які кожного дня працюючи із одними і тими ж фарбами, кравці прошиваючи одні і ті ж тканини створюють шедеври, іноді не замислюючись над тим, що вони дійсно зійшли на вершину своєї професії. Спостерігаючи все це ми говоримо, що це є мистецтвом, яке має багатий зміст, своє серце. Але ж робота адвоката чи прокурора при їх виступі в суді це також є мистецтвом. Просто таке мистецтво є виключно профільним. Воно не набуває масовості. В той же час таке мистецтво полягає в умінні розкрити причини і підстави того чи іншого діяння, його мотиви, доказати факти, які відповідають дійсності, встановити дійсні взаємовідносин між людьми та дати їм характеристики тощо. При цьому всі ці питання не дивлячись на їх здавалося б простоту, постійну їх схожість, як щодо кримінальної так цивільної справи, за своїм змістом ніколи не будуть схожими, оскільки кожна справа є особливою і у зв'язку з цим особистою буде і промова як у адвоката, так і прокурора. Безумовно, якщо ви будете лише перелічувати самі факти тих чи інших обставин, які і без цього відомі суду і слухачам, то ви не досягнете ніякого результату, ні правового, ні ораторського, ні професійного, оскільки чути ще раз те, що ти достовірно знаєш не породжує ні зацікавленості, ні задоволення. Разом з тим якщо ви попрацюєте над промовою професійно і творчо, то ви маєте всі можливості вкласти в свій процесуальний продукт свій розум і серце. Потрібно пам'ятати, що в кожній кримінальній чи цивільній справі є центральні фігури, а є другорядні. При цьому вони діють в часі одночасно приймаючи участь в тих чи інших подіях, то в активній, то в пасивній формі. Це дає можливість оратору словесно відтворити картину подій, розділяючи загальний хід подій від другорядних фактів. Такий підхід дає можливість створити в промові два паралельних шляхи, які одночасно може вести чи то адвокат, чи прокурор. Безумовно такий складний прийом може застосовуватись лише при наявності відповідного досвіду, оскільки потрібно в міру приділяти уваги кожному із цих досліджень, об'єднуючи їх загальною думкою, чи протилежними висновками, що безумовно прикрасить вашу промову, оскільки особа, яка спостерігає за побиттям потерпілого і виступає свідком у справі може приділити увагу лише побиттю потерпілого, але ж така безучасна її поведінка безумовно може заслуговувати і на моральний осуд. Це ж стосується і віктимологічної поведінки потерпілого, оскільки інколи потерпілі самі провокують дії, інших осіб за які потім вони можуть нести кримінальну відповідальність. Такий підхід до промови допоможе адвокату словесно відтворити не лише механічні дії свого підзахисного чи потерпілого, але і відтворити дані події з урахуванням всієї тієї обстановки, в якій відбувалися такі події.

Безумовно для такої лінії захисту потрібен творчий підхід. Потрібно розуміти, що судова промова являє собою синтез історії стосунків, чи тих подій, які передували фактичним обставинам, безпосередньої участі чи співучасті таких суб'єктів, їх ролі і місця в неправомірних діях, кваліфікації діяння тощо. При цьому всі ці складові потребують простоти і водночас сили логічної полеміки. Безумовно, судова промова не являє собою виключної естетики у переданні та аналізі фактичних обставин. Так у справах про вбивство чи зґвалтуванні адвокат не може словесно прикрашати обставини, оскільки це буде виглядати цинічно. Ми не можемо вихваляти чоловіка, який щойно покинув дружину і дитину, і пішов жити до іншої жінки. При цьому він звернувся до суду про розподіл спільно нажитого майна. Після цих слів ми починаємо відчувати провину чоловіка перед дружиною і головне дитиною. Разом з тим виясняючи обставини у справі було встановлено, що дружина зраджувала своєму чоловіку. Ви звернули увагу, як змінилося ваше відношення до жінки. При таких обставинах адвокат говорячи про ідеал шлюбу, як інститут захисту відносин в сім'ї було розвалено, і зраджено. Таким чином, ми подумки починаємо урівноважувати дії чоловіка по відношенню до його дружини. Але якщо адвокат добавить, що такі дії чоловік вчинив не відразу намагаючись зберегти сім'ю. При таких обставинах ми вже починаємо схилятись на позицію чоловіка, оскільки співвідносячи дані обставини ми починаємо розуміти, що чоловік приймав всі міри до збереження сім'ї. Ось чому при однаковій назві справ, фактичні обставини в кожній із них ніколи не повторюються з фотографічною точністю, хоча і мають деякі загальні риси. Таке поступове переконання має місце у свідомості не лише у слухачів, але і суддів, а це і є тим шляхом, який веде до того результату, який ви сподіваєтесь отримати.

Безумовно багато годинна робота над вивченням справи, формуванням змісту судової промови, її стилістики, логіки, фактичної послідовності дає вам розуміння того, що кожна судовасправа це певного роду система взаємовідносин, система дій, система наслідків. Саме адвокат чи прокурор проголошуючи судову промову намагається аналізувати кожну із цих систем, проводячи слухачів по лабіринту логіки своєї думки, яка в свою чергу слідує по стежці тих чи інших дій, чи подій в яких брала участь особа. Таким чином судовий оратор, як завзятий екскурсовод проводить всіх учасників судових слухань по коридорах життєвих галерей своїх героїв, зупиняючись, то біля однієї картини, то біля другої, змальовуючи суб'єктів характерними для них фарбами, даючи пояснення щодо цих картин, роблячи свої висновки, які ґрунтуються на сюжеті даних полотен. Коли така «екскурсія» закінчується. Ви робите загальний висновок, відповідаючи на своє ж риторичне запитання: «І що це було?».

Безумовно ви знайдете вірну відповідь, яка і буде по суті кульмінацією вашої промови. Я не думаю, що суд чи присяжні засідателі зможуть виправдати убивцю чи особу, яка явно перевищила межі необхідної оборони, але кожен із суддів, які будуть ухвалювати судовий вердикт при добротно побудованій схемі промови, логічності суджень з добре і до місця підобраними порівняннями, сильними за своїм змістом словами вимушені будуть погодитись із тим, що захисник правий від початку і до кінця, але наслідки все ж є занадто тяжкими. Якщо ж за такою схемою побудована промова прокурора і вона проголошена від душі, а промова захисника зводилась лише до прохань про помилування і співчуття, я б за таку промову не дав би і ломаної копійки.

21. Ідея

Ідея є однією із найскладніших аналітичних думок, які синтезує наш мозок. При цьому ідея завжди є віртуальною, а тому її не можливо відразу побачити чи доторкнутись. Ідея стає реальністю лише при наполегливості особи, в голові якої така ідея виникла. В той же час ідея це та мить думки при якій ми дивуємося від того чому раніше не змогли здогадатись про це самі, оскільки це настільки просто...

Здається, що ідея має місце лише в роботі поета чи художника, винахідника чи вченого, дизайнера чи менеджера і не має місця у судового промовця, адже останній пов'язаний із конкретними фактами, які відомі як йому, так і суду. Безумовно це так, але кожен факт, кожна дія особи, навіть якщо вона є правильною чи не зовсім, не виникає сама по собі. Більш того кожен факт об'єктивної реальності завжди пов'язаний з певним колом обставин, чи подій, які у безумовному порядку мають більший чи менший вплив на виникнення тих чи інших фактів. Якщо вірно зрозуміти ці обставини і дати їм вірну оцінку, то обов'язково можна зрозуміти причини тієї чи іншої поведінки особи в тій чи іншій ситуації, і як правило в таких обставинах можливо віднайти позиції, які оправдують навіть вже скоєне неправомірне діяння.

Якщо уявити, що жінка, похилого віку, спричинила тяжкі тілесні ушкодження особі, яку вона вдарила сокирою по голові, коли остання вночі проникнула в її будинок, (така справа мала місце в судовій практиці), від чого особа померла. Прокурор в зв'язку з цим сказав, що: «жінка забрала у чоловіка саме цінне, що є у людини це її життя». Але адвокат у своєму виступі розбиваючи позицію прокурора щодо цінності життя зазначав про те, що «чоловік перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння вночі вдерся в будинок одинокої, похилого віку жінки з метою її пограбування. Жінка боронячи своє житло, свою власність, своє життя діяла в стані виключної самооборони. При цьому такі її дії мали вимушений характер, оскільки вони були спровоковані явними неправомірними діями потерпілого». При таких обставинах суд і присяжні засідателі з одного боку розуміючи суспільну небезпеку діяння жінки, оскільки смерть особи займає перше місце в табелі про тяжкі злочини, і з цих підстав є найнебезпечнішими, все ж виправдали жінку, хоч прокурор і в репліках про злочин жінки критикуючи при цьому позицію адвокат на тому, що останній «не маючи жодних доказів мети проникнення в будинок домислює сам таку мету як вимушену самооборону у зв'язку із захистом підсудною свого життя чи майна. Чому адвокат не допускає того, що нетвереза людина могла спутати свій будинок з чужим, оскільки потерпілий проживав по сусідству, а тому при невідкритті дверей будинку почав лізти у вікно».

Безумовно прокурор мав право говорити так щодо мети проникнення в будинок, оскільки як адвокат такі прокурор будували свої промови на певній ідеї, яка ґрунтувалась як в першому так і другому випадку на припущеннях. Але ідея адвоката мала природний вигляд, вона ґрунтувалася на неприйнятті таких дій суспільством. Саме вона віддзеркалювала ті випадки і настрої присяжних засідателів про які вони наслухались в реальному житті. Саме цей страх і витав в залі судового засідання. Це був вдалий хід проти якого суд не встояв. При цьому всі слухачі були одностайної думки про те, що постраждалий сам винен в тих наслідках, які він сам для себе і створив. Безумовно такі випадки потребують від промовця художнього слова в більш детальному описанні кожного кроку потерпілого з одного боку і душевного стану жінки в цей час з іншого (паралельність промови). Такий підхід дав можливість адвокату настільки піднятись, в своїй промові, над обвинуваченням, що останнє не змогло дотягнутись до захисту. Цю ситуацію, як суд так і присяжні засідателі сприйняли як свою. Промова була настільки послідовною і точною в акцентах та обставинах, з її витонченим словесним описом подій, що дало можливість адвокату повести за собою кожного із присяжних засідателів тими життєвими дорогами, які випали на долю такої жінки, супроводжуючи все це цілим рядом порівнянь з відтінком певної фантазії.

Якщо Ви хочете бути адвокатом, це одна справа - адвокатів багато, але якщо ви хочете бути хорошим адвокатом, то не лінуйтесь ходити до слідчого чи прокурора, щоб ознайомитись із справою. Аналізуйте факти і обставини. Учіться говорити, уявляючи ті сцени і обставини, які стосуються не лише самих дій, а і місця подій. Спробуйте передати все це словами, від душі, з приданням їм потрібної енергетики, з оцінкою письмових та речових доказів, про які йде мова у справі. Після цього прочитайте справу ще раз. Попробуйте після цього проговорити свою промову. Це необхідно для того щоб ваша душа і пам'ять змогли наповнитись тією матерією та тим духом, який був в ту хвилину на місті тих чи інших подій. Ви зрозумієте настрій всіх персонажів, які були на цьому місці, чи приймали участь в таких подіях. Ви відчуєте себе слідопитом, людиною здатною до правової поезії в тій прозі життя, яке реально мало місце.