Судові дебати: право, психологія, риторика

Я переконаний в тому, що коли ви почнете свою промову, всі будуть з захопленням слухати вас, і це буде дійсно судовою промовою, в яку Ви вклали не лише знання норм права, а розкрили і донесли до слухачів життя таким як воно є, віддавши цій кропіткій роботі, теплоту своєї душі і серця.

22. Судове засідання

Як-то працюючи суддею, я розглядав одну кримінальну справу. Адвокатом підсудного був молодий чоловік. Не дивлячись на те, що прокурор доволі продуктивно працював в судовому засіданні, адвокат в'яло приймав участь в судовому слідстві, хоча справа дійсно була складною, спірною в кваліфікації та різнонаправленою в доказах. В судових дебатах адвокат заплутався настільки, що ледь зміг закінчити свою «промову». Безумовно такий підхід до справи є неприйнятним. Необхідно розуміти, що розкриття, вияснення, уточнення змісту засобів доказування, місця кожного доказу і доказів в їх сукупності, співставлення їх змісту, можливість постановки питань і доведення таким чином відповідей та їх суті до суду, може мати місце лише в межах судового засідання. Саме в судовому засіданні можливо донести до суду законність чи не законність правової позиції тієї чи іншої сторони. Замінити судове засідання навіть самою красивою, логічно вивіреною судовою промовою неможливо, оскільки судова промова є продовженням судового засідання, а не навпаки. Судове засідання це процесуальна процедура. Хто краще володіє законами цієї процедури, уміє красиво і логічно, а головне просто роз'яснити навіть самі складні життєві ситуації той і переконає суд у винності чи невинності особи в її правоті чи неправоті.

Часто можна почути, що прокурору простіше виступати в суді, оскільки на нього працював слідчий, який зібрав та проаналізував ті чи інші докази. Прокурору потрібно лише розставити такі докази в певній послідовності, дати їм характеристику та проаналізувати їх зміст.

За радянської пори, працюючи в органах прокуратури, нас вчили виступати в судах по певній заздалегідь розробленій і затвердженій вищестоящими прокурорами схемі.

а) спочатку потрібно було дати, суспільно-політичну оцінку тому чи іншому діянню;

б) потім необхідно було зупинитись на фактах і дати їм правову оцінку;

в) після цього дати характеристику особі;

г) навести пом'якшуючі і обтяжуючі вину обставини;

д) дати кваліфікаційну оцінку діянню;

є) визначити і довести до суду міру покарання, яку вимагає прокуратура.

За цією схемою виступали в судових засіданнях майже всі прокурори радянської пори. При чому такі виступи прокурорів в суді контролювалися і перевірялися обласними прокурорами, а тому відступати від такого трафарету було неможна. Разом з тим такі виступи були трафаретними, однотипними, що у Львові, що в Харкові чи Одесі. Нікого вони не цікавили. Це був формальний підхід до роботи. Я вже говорив вище, що всі лише очікували, коли на кінець прокурор закінчить свою промову і скаже про міру покарання, оскільки всіх цікавила лише ця частина промови прокурора. На жаль сьогоднішні прокурори продовжують готувати судові промови по цій самій трафаретній схемі. Ще гірше коли прокурори навіть такий трафарет починають звужувати. Я слухав виступ одного прокурора, який сказав, що говорити по справі багато не потрібно, оскільки всім ясно, що підсудний винний. Його завдання зводиться до того щоб кваліфікувати діяння і попросити ту міру покарання, яку прокуратура вважає як справедливу. Виступ цього прокурора тривав в межах трьох хвилин. Після чого прокурор сказав, що він поспішає і покинув зал судового засідання. Безумовно це був явний прояв неповаги не лише до потерпілого та підсудного їх адвокатів, але і самого суду. Цікаво те що суд навіть не прореагував на таку ганебну поведінку прокурора. Така неповага до суду і відсутність хоч-яких би то не було дій з боку суду на адресу прокурора говорить про ненормативні, панібратські відносини між судом і прокуратурою. Саме такі дії сприяють появі корупції, а від цього і проявляється неповага до суду і правоохоронних органів з боку суспільства.

Важливість промови судового оратора полягає в тому, щоб через аналіз і співставлення змісту кожного доказу розкрити всі факти, дати таким фактам точне логічне пояснення з посиланням на кожен доказ, щоб суд міг незалежно від позицій сторін зробити свої висновки щодо винності чи невинності особи. Така ситуація має місце тоді, коли прокурор, адвокат чи представник дають різне розуміння тих чи інших подій, а від цього по різному трактують зміст доказів і розуміння їх суті. Суд же синтезуючи логіку думки всіх учасників судового процесу так і конкретних фактів повинен на професійному рівні відповісти на доволі складне питання: винна особа чи ні. Безумовно таку відповідь суд і учасники судового процесу - адвокати і прокурори формують на основі доказової інформації, носіями якої є зокрема свідки. Разом з тим потрібно розуміти, що свідки по своїй природі поділяються на свідків звинувачення і свідків захисту. При цьому немає різниці про який судовий процес кримінальний, цивільний чи адміністративний йде мова. В той же час це не означає, що одні люди є хорошими, а інші поганими. Цьому є багато причин чому свідки психологічно займають ту чи іншу позицію. Практика показує, що це не залежить від того приводять чи не приводять їх до присяги, попереджують чи не попереджують їх про кримінальну відповідальність за неправдивість показів. З урахуванням даних обставин свідків можна поділити на певні групи.

До першої групи відносяться свідки - родичі, які при необхідності дають покази на користь підсудного, позивача чи відповідача, а при відсутності такої необхідності застосовують свій імунітет родича посилаючись на вимоги ст. 63 Конституції України, оскільки особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

До другої групи відносяться свідки - друзі, які виступають як на боці позивача, так і на боці відповідача, підозрюваного чи підсудною. Не дивлячись на те, що дані особи приводяться до присяги свідка, попереджаються про кримінальну відповідальність за неправдивість показів, вони все одно дають свої покази переслідуючи не об'єктивність доказів у справі, а дружність стосунків, які для них є превалюючими. З цих підстав вони деякі факти, то «забувають», а то раптом «згадують».

До третьої групи свідків відносять особи, які є знайомими сторін, потерпілого чи підсудного. Щодо цієї групи свідків, то адвокату чи прокурору в ході судового засідання необхідно вияснити чи не є вони часом зацікавленими особами в тих чи інших діях чи подіях.

До четвертої групи свідків відносяться особи, які не є ні родичами, ні друзями чи знайомими. Це випадкові люди, які ніякого відношення до справи не мають, а тому вони як правило дають об'єктивно правдиві покази з позицій незацікавленої ні в чому особи. Таких свідків можна назвати ідеальними, але і цю здавалося б ідеальність необхідно перевіряти на предмет: чи не було часом тиску на такого свідка з боку правоохоронців, чи зацікавлених у справі осіб.

Таким чином, як адвокат так і прокурор повинні вірити всім без виключно особам, які дають показання у суді, але в той же час вони зобов'язані перевіряти покази всіх осіб, в тому числі і свідків, за рахунок їх співставлення із іншими доказами. Безумовно необхідно звернути увагу на послідовність показів у часі і динаміці подій, їх логічності та відповідності тим наслідкам, які мають місце у справі. Така робота безумовно потребує хорошого знання всіх обставин справи. Тих пояснень і показів, які давалися сторонами в поясненнях чи протоколах допитів, потерпілими чи підсудними, підозрюваними або свідками на протязі досудового слідства є недостатньо. Необхідно в судовому засіданні, як можна точніше вияснити, як, та в якому об'ємі, і як точно свідки, потерпілі, сприйняли ті чи інші дії чи події. Дослідити зміст письмових та речових доказів. Вияснити як точно учасники подій змогли відтворити в своїх показах їх зміст, місце, обстановку та обставини подій при їх практичному відверненні на місці подій.

Дослідження письмових доказів та їх аналіз завжди мають місце в судових дебатах як в цивільному, так і в адміністративному та кримінальному судочинстві. Але для того щоб акцентувати увагу суддів на тому чи іншому документі необхідно знати його не лише зміст, а і саму структуру, щоб можна було б оперативно сказати про який абзац чи строчку, чи запис в документі йде мова. Звертаючись до аналізу письмових доказів у промові необхідно не інтерпретувати документ, а цитувати його, даючи одночасно пояснення щодо його змісту. Такий підхід дасть можливість говорити переконливо на основі першоджерел і у разі інтерпретації цього документа процесуальним супротивником піддати критиці його позицію в цьому питанні, оскільки ви будете не переповідати зміст документа, а точно його цитувати, що у безумовному порядку надасть вашим словам довіри і переконливості.

Враховуючи той факт, що письмові докази є носіями статичної доказової інформації, і по суті є юридичними фактами, ви при потребі можете сміливо співставляти їх зміст із змістом показів свідків, і не лише в судових дебатах, а і під час проведення судового слідства. Це в разі неточності, чи деформації дій чи подій в показах свідків дасть можливість показати суду їх неправдивість і відповідно акцентувати увагу на ці обставини суддів чи присяжних засідателі. В самій же судовій промові ви зможете знову піддати їх правовій критиці, що буде доречно.

Такий підхід до роботи в безумовному порядку буде говорити про логічність промови, її конкретність та коректність, точність, навіть у найменших деталях, і при багатстві порівнянь з застосуванням антитез, мотиву діяння, промова буде носити посилений характер.

Часто в судових засіданнях, особливо з боку адвокатів лунають критичні зауваження щодо висновків експертів. Практика показує, що в переважній своїй більшості такі зауваження носять емоційний характер. Вони ґрунтуються на дрібних посиланнях щодо неточності чи не повноти таких висновків. Такий підхід, як правило, направлений на те, щоб показати клієнту, що адвокат як його захисник завзято працює в судовому процесі. Разом з тим така робота адвоката є малопродуктивною, а тому неефективною, оскільки їх судження сприймаються судом як припущення. Щоб робота в цьому напрямку носила ціленаправлений характер адвокату перш за все необхідно мати повну копію висновку експерта. Іменно повну копію, а не лише його висновки, що дуже часто роблять адвокати, залишаючи поза своєї уваги дослідницьку частину експертного висновку. Ця ж частина висновку завжди дає можливість визначити вірність обраної експертом методики дослідження, оскільки за однією методикою можна отримати один результат, а за іншою чуть інший. Але ж це «чуть» завжди дасть вам можливість до нищівної критики експертизи. В зв'язку з цим необхідно переконатись в тому, що такі дослідження відповідають останнім науковим досягненням, і якщо це не так, то ви можете говорити про призначення повторної експертизи. Якщо це технічна експертиза по ДТП, то адвокату потрібно неодмінно перевірити розрахунки експерта. Для цього можна залучити знайомих математиків, оскільки в таких розрахунках, як показує практика, дуже часто експерти допускають математичні помилки. Крім того, математично можна описати ввесь рух автомобіля на кожній ділянці дороги, чого не роблять експерти, і отримати докази про швидкість автомобіля перед зіткненням, та задовго до нього, а також тієї швидкості тормозного шляху, який мав місце після зіткнення автомобіля. Довіряти всеціло висновкам експертизи не можна, оскільки їх виконують звичайні люди, які також можуть помилятись.

У разі сумніву у вірності висновків експерта можна провести рецензію даної експертизи, чи провести дослідження на рівні висновків спеціаліста у приватному порядку для відповідного співставлення із висновком експерта, і з цих підстав заявляти клопотання про призначення і проведення повторної експертизи.

Якщо ж адвокат стверджує, що висновки експерта мають певні хиби, він повинен представити в зв'язку з цим відповідні докази щодо свого твердження, з посиланням на ту наукову чи методичну літературу, прецедентні рішення судів, які використовувалися при цьому.

Отже, відкидати висновки експерта як хибні можливо лише при наявності відповідних доказів. Таким чином науковим знанням експерта потрібно протиставляти відповідні знання, а не емоції. Безумовно можна зробити зауваження щодо того, що існують описки, помилки в словах, але повірте це ніякого відношення до суті справи не має. В той же час необхідно критично підходити до:

а) методики досліджень, оскільки такі методики по відношенню до одних і тих же питань можуть бути різними, що може давати похибки іноді значні. В той же час методики досліджень змінюються, а тому потрібно визначити чи відповідають такі методики передовому досвіду наукових досліджень;

б) відповідають чи ні висновки експерта тим об'єктивним доказам, які є у справі;

в) вірними чи ні є розрахунки експерта;

При цьому адвокат повинен звернути увагу суду не лише на ці, але можливо і на інші питання.

Аналізуючи речові докази в ході судової промови необхідно виходити із об'єктивних даних, не застосовуючи при цьому припущень на кшталт, «а якби це були інші обставини, то тоді б...». Потрібно говорити про речові докази, їх особливості, лише в контексті певних фактів, які пов'язані з такими доказами. Не потрібно підганяти певні факти, під певні висновки, оскільки ця ідея не принесе вам успіху. Це відразу стає очевидним і ослаблює переконливість промови, і всього того аналізу доказів, які проводить адвокат чи прокурор в ході судової промови. Більш того не потрібно замовчувати ті факти і обставини, які заздалегідь виглядають як невигідними для підзахисного чи особи, яку представляють, що часто роблять молоді адвокати. Це небезпечно, оскільки прокурор чи адвокат, або представник іншої сторони обов'язково буде висвітлювати дані факти. Ідея полягає в тому, щоб навпаки говорити про них, але з позицій захисту чи нападу. Це означає, що прокурор чи адвокат не розширяючи коло звинувачення, дає природні пояснення дій підозрюваного, чи підзахисного, чи особи, яку вони представляють. Разом з тим така промова повинна бути «чистою» від надуманої інтерпретації фактів, оскільки це приводить до помилковості суджень. В цьому

зв'язку я дозволяю собі розповісти анекдот: «Цигана

звинувачують у викраденні кожуха. Після судового засідання його доправляють в камеру, де його зустрічають з питанням: «Ну як там?» Циган відповів: «Ви знаєте, як почав виступати прокурор, то він говорив так начебто він викрадав кожух разом зі мною. А от коли говорив адвокат, то я сам засумнівався, викрадав я той кожух чи ні».

Отже, переконливість судової промови є запорукою успіху чи то прокурора, чи то адвоката.

Разом з тим кожна ідея, яку ви хочете втілити в своїй промові повинна ґрунтуватись на природних, зрозумілих не лише для вас, але в першу чергу для суддів, присяжних засідателях обставинах. Безумовно щоб втілити в життя вищезазначене необхідно в першу чергу віднайти ту ідею розвиваючи яку ви зможете побудувати перш за все розумну, логічну, переконливу промову. В той же час над реалізацією любої ідеї необхідно працювати в ході всього судового засідання щоб наповняти цю ідею певним доказовим змістом, оскільки без цього ваша ідея захисту так і залишиться ідеєю, яка не буде підкріплена доказовими фактами. Це є надзвичайно важливим зауваженням, оскільки дуже часто як адвокати, так і прокурори застосовують лише ідею співставлення показів. Безумовно цей прийом може мати місце в промові, але його застосовують тоді коли захист не оспорює наприклад сам факт спричинення тілесних ушкоджень, які було спричинено потерпілому на ґрунті неприязних стосунків. Але сам факт неприязні не є лише єдиним мотивом. Так по одній із справ всі свідки, які були допитані в судовому засіданні пояснювали, що потерпілий постійно знущався над підозрюваним. При чому це мало місце в різних, в тому числі і публічних місцях. І це безумовно сприяло розвитку ідеї у потерпілого щодо помсти своєму кривднику.

Так в клубі на дискотеці потерпілий при дівчатах схопив підозрюваного за вухо і ображаючи останнього почав вимагати щоб той приніс йому вибачення за те, що вдень йшов дощ. Такі неправомірні дії, які носили характер принижень честі і гідності мали продовжуваний характер і з дня в день. Це і стало основною причиною неприязні до підозрюваного про якого всі свідки говорили як про жорстоку, бездушну особу, яку Бог нагородив тільки силою.

Така ідея промови безумовно вплинула на суд, а відповідно і на міру покарання підзахисного, оскільки кожен із суддів в тій чи іншій мірі був на місці такого підозрюваного в дитинстві, юності, а тому пам'ятає ту несправедливість відносно себе. Нагадування тих часів було акумулятором до тих подій, які досліджували в судовому засіданні, а тому це безумовно повинно було привести до успіху, оскільки на пів року чи рік зменшення покарання, чи суми штрафу для людини вже є суттєво.

23. Судовий спір

Спорити можливо всюди, спорити можливо з усіма, але кожного разу потрібно розуміти для якої потреби ви ведете цей спір. При цьому спорити не означає кричати чи тупати ногами, оскільки це не спір - це істерія, від якої потрібно триматись осторонь. Кожен спір, ким би він не вівся, має певні правила, за якими спір завжди має свій предмет. Спорити безпредметно не можливо. Судовий спір між процесуальними супротивниками це особливий спір, який обумовлений предметом конкретної справи з одного боку, а з іншого сама процедура спору урегульована нормами процесуального права і контролюється судом. Така ситуація має місце як в кримінальному, так і цивільному та адміністративному судочинстві. Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України [14] кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, так і заперечень.

Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом (ч. 1 ст. 22 КПК України).

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч.1 ст.22 КПК України).

Таким чином, судовий спір через процедуру змагальності має місце в кожному виді судочинства і з цих підстав носить міжгалузевий характер. Разом з тим вести судову полеміку з позицій змагальності, на публічній основі під контролем суду є нелегкою справою, яка потребує не лише теоретичних знань, але і практичних навиків.

Арістотель писав, що на стороні правди завжди більше логічних доказів і моральних доводів. Правду неможливо звинуватити у логічній непослідовності чи навмисному обмані: на те вона і правда.

Безумовно добитись правди при спірності позицій було завжди важко. Така ситуація має місце тому, що у кожної із сторін своя правда, і цю правду обидві сторони намагаються довести до суду. При чому це не залежить від виду судочинства. Так прокурор намагається побудувати свою промову на тих фактах, які були предметом судового розгляду будуючи свою правову позицію на тому, що особа винна, оскільки вона визнала себе винною.

В той же час завдання адвоката в такому судовому процесі є занадто складним. Складність захисту полягає в тій психологічній складовій, в яку попадає адвокат. Адвокат як спеціаліст, який об'єктивно аналізує суть справи розуміє, що щоб він не говорив суд все одно ухвалить обвинувальний вирок і ця психологічна складова безумовно тисне на адвоката. Практика показує, що в таких випадках адвокати намагаються не торкаючись обставин справи сказати два, три речення узагальнюючого характеру і перелічивши пом'якшуючі покарання обставини закінчити промову. Лише незначна частина адвокатів при явно прямих доказах вини їх підзахисного починає свою промову із причин злочину їх розвитку і наслідків. Такий підхід є виправданим, оскільки він дає зрозуміти не лише психологічну складову тієї ситуації, в якій знаходились потерпілий і підозрюваний, але і поступово прокоментувати весь розвиток подій акцентуючи увагу слухачів, то на одному, то на іншому суб'єкті.

Так проголошуючи судову промову відносно жінки, яку звинувачували в убивстві свого чоловіка, що визнала і сама підсудна, адвокат свою промову почав з того, що «жінка це мати, це дружина. Але потерпілий не просто не поважав свою дружину, він постійно знущався над нею, б'ючи її кожного разу, коли приходив додому у нетверезому стані. При цьому він бив не лише дружину, а і своїх дітей, тримаючи всіх в страху. Потерпілий був деспотом, який ніколи не співчував дружині знущаючись над нею і дітьми. В день трагедії потерпілий вкотре прийшов додому в нетверезому стані. Він зайшов до кухні і на пропозицію дружини лягти спати наніс їй удар кулаком в обличчя, від чого остання впала на підлогу. Тоді потерпілий почав бити її ногами, наносячи удари в живіт. Восьмирічний син і десятирічна донька стали на захист матері. Тоді тиран почав бити своїх дітей. Не витримавши цього і не розуміючи, що вона робить, мати, як левиця з метою захисту своїх левенят, пересилюючи біль схопилася на ноги і схопивши ніж, який лежав на столі вдарила ним потерпілого в спину.

Безумовно можна казати, що так робити не можна. Потрібно було б звернутися до міліції за своїм захистом і це було б вірно. Але ж моя підзахисна неодноразово зверталася із подібними заявами до дільничного інспектора, який лише один раз поговорив з потерпілим. На всі інші звернення вона отримувала відповідь: «Ти мені вже набридла. Розводся». Це по суті була відповідь держави щодо захисту матері і дітей від постійних знущань. Тепер держава схаменулась і судить матір, яку було доведено до відчаю і яка не маючи виходу із ситуації, яка склалася, самостійно розрубала цей вузол, який як зашморг оповив її шию».

Промова прокурора по даній справі була простою і лаконічною. Невдаючись в саму проблему, процес її розвитку, прокурор говорив про людину, яка позбавила життя іншу людину,позбавивши останню самої цінної її складової, яку захищає держава, це життя людини.

Не дивлячись на те, що вина підсудної доказана її визнанням, висновками судово-медичної експертизи, все ж це різні промови. В них було зачеплене різні цінності, хоча обидва оратори говорили про одні і ті ж події, про одних і тих же людей. Разом з тим промова адвоката була блискучою, оскільки вона була простою для розуміння суті проблеми, що і вплинуло на сам вирок.

В той же час в суди надходять багато справ, де підозрювані не визнають свою провину, а ті докази, на які посилається звинувачення часом не є прямими, а носять лише логічне обґрунтування. Такі справи потребують особливої уваги і підготовки до неї, оскільки в таких випадках не потрібно покладатися лише на логіку суджень та тих опосередкованих доказів, які надаються. Необхідно детально аналізувати кожен факт поступово перебираючи кожну обставину. При цьому думайте і думайте над їх суттю, оскільки в таких справах звинувачення намагається нівелювати зміст прямих доказів, придаючи виключне значення доказам другорядного характеру. В зв'язку з цим необхідно дуже детально вияснити всі факти у підзахисного, свідків. По можливості виявити свідків на яких звинувачення не звернуло уваги. Дрібниць в цьому питанні не повинно бути. Не надійтесь на те, що все це просто. Ні. Для цього потрібен час, бажання, розуміння того чого ти хочеш, планування стратегії і тактики судового процесу. Все це є складовими майбутньої судової промови, яка є вершиною аналітичної, наукової, процесуальної роботи, і все це є шляхом до єдиної мети-істини. І хоча судовою промовою істину встановити не можливо, оскільки це прерогатива суду, але закласти її фундамент судовою промовою безумовно можна.

Звісно в юриспруденції не має чітко визначених правил, за якими учасники змагального процесу повинні будувати свої судові промови, однак в процесуальній боротьбі, як і у справжньому бою, сторони часто відступають від усталених форм і методів його ведення, імпровізуючи по ходу розвитку подій. На скільки це все буде вдало застосовано показує результат. Ось чому судова змагальність пробачає різну імпровізацію сторін, оскільки є розуміння того, що сторони діють не в своїх особистих інтересах -прокурор в інтересах держави і потерпілого, адвокат в інтересах свого підзахисного. Суттю вічного спору цих двух професій було є і буде з одного боку надання доказів, а з іншого їх розвінчання, і зведення до нікчемності. Ось чому необхідно навчитись наносити процесуальні удари своєму процесуальному супротивнику точно, блискавично як фехтувальник, і в той же час вміти нейтралізувати такі удари контратакуючи свого супротивника.

Щоб зрозуміти суть сказаного необхідно виокремити певні правила, які безумовно зможуть допомогти судовому промовцю справитись із належним завданням:

а) розставити всі докази як ваші так і вашого процесуального супротивника паралельно один до одного. Визначити їх ступінь значимості (небезпечні, корисні, невідворотні та необхідні) для застосування їх у судовій промові;

б) визначити латентні простори між подіями чи діями. Подумайте якими доказами, як відомими вам, так і тими, які потрібно вияснити, ви можете їх заповнити, оскільки невизначеність ситуації завжди є небезпечною для судового слідства;

в) попробуйте спрогнозувати як ви посилите ту чи іншу частину своєї промови? Яким чином ви обійдете небезпечні випади доказового характеру вашого процесуального супротивника. Яким чином словесно ви зможете прикрасити свою промову, в якому місці;

г) безумовно, потрібно враховувати і склад суду, оскільки судді є людьми, які мають різний вік, різний рівень підготовки, різну судову практику, різний сімейний стан, різний життєвий досвід тощо. Ці здавалось би утаємничені від всіх обставини також мають значення для судових промов, оскільки люди завжди подібні ситуації переживають заново і це також необхідно враховувати;

д) даючи пояснення певним фактам чи обставинам потрібно не лише говорити про дані факти, а і розуміти їх вплив на кінцевий результат;

е) остерігайтесь гострої прямої полеміки при наявності прямих доказів у вашого процесуального супротивника, оскільки це шлях до програшу ситуації;

Так прокурор говорячи у справі по звинуваченню підсудного у викраденні пляшки горілки з магазину зазначав, що діяння підсудного з урахуванням його характеру є безглуздим, що при інших обставинах воно виглядало б як дрібна крадіжка, але відкритість викрадання чужого майна вказує на особливу зухвалість діяння, ігнорування підсудним всіх правил прийнятної в суспільстві поведінки. Безумовно позиція адвоката при такому звинуваченні є доволі складною, але це не означає того, що адвокат повинен заперечувати сам факт крадіжки. Краще сказати, про те, що алкоголізм це хвороба, якою страждає підзахисний. При рецесії хворі люди з метою отримання дози спиртного готові на все. При цьому вони втрачають контроль над своїм психічним станом і з цих підстав в повній мірі не можуть контролювати та керувати своїми діями. Типічна ситуація з цього приводу і має місце в даній справі.

Як бачите просте і розумне пояснення адвоката щодо такого вчинку підзахисного викликає співчуття до такої особи, хоча адвокат і не просить суд поспівчувати його підзахисному.

ж) не старайтесь доказувати загальновідомі факти, оскільки закон цього не вимагає. Чи доказувати явно очевидні факти. Такий підхід займе з одного боку багато процесуального часу, а з іншого це критично буде сприйматись судом, оскільки ви говорите про те, що всі і так знають, можливо навіть краще за вас;

з) не намагайтесь відразу акцентувати увагу суду на сильних доказах чи запереченнях. Розставте їх в такій послідовності, щоб вони мали найбільш значимий ефект в вашій промові. Говоріть про такі докази, вплітаючи їх зміст в полеміку свого виступу;

і) використовуйте в своїй промові лише сильні докази, акцентуючи при цьому увагу суду на значенні таких доказів в питаннях винності чи не винності особи;

Таке акцентування можливе за рахунок початкових фраз. «Ваша честь! Я хочу звернути вашу увагу...», «зверніть увагу на ...», «безумовно заслуговує на увагу ...», «такий висновок є беззаперечним, а тому він заслуговує на особливу увагу .» тощо.

к) не бійтесь погодитись із певною позицією вашого процесуального супротивника, але одночасно піддайте її критиці;

л) не намагайтесь роз'яснювати те чого ви самі не зовсім розумієте. Особливо це стосується аналізу експертиз, коли адвокат чи прокурор не маючи глибоких знань в галузі медицини чи автотехніки, ціноутворення, чи ґрунтознавства починають давати свої роз'яснення щодо тих чи інших наукових понять, про які вони довідались щойно з експертизи. Не потрібно давати роз'яснення щодо тих понять і позицій в яких ви не переконані, оскільки вони можуть не відповідати дійсності, що безумовно викличе ніщивну критику з боку вашого процесуального супротивника, а це відповідно ослабить не лише судову промову, а і саму правову позицію;

м) не ускладнюйте судову промову. Не намагайтесь доказувати більше, того чого вимагають обставини, оскільки ускладнення робить судову промову заплутаною і складною для її сприйняття;

н) не допускайте протиріч в своїх висновках, оскільки вони роблять вашу промову розбалансованою;

о) робіть заперечення щодо доводів свого процесуального супротивника, виважено і точно, оскільки в іншому випадку йому є чим «розбити» ваші зауваження;

п) постарайтесь розділити узагальнення на окремі його частини, особливо це стосується узагальнень, які робить ваш процесуальний супротивник, але якщо вам вигідно робити узагальнення не вдаючись у розкриття суті кожної його складової, то ви сміло можете це робити.

Безумовно, прокурор може сказати, що «не дивлячись на позитивні характеризуючі дані підсудного, вони все одно не говорять про те, що підсудний не скоїв даний злочин». Прокурор в такий спосіб намагається нівелювати пом'якшуючі вину обставини наперед, передбачаючи те, що адвокат буде зупинятись на цих обставинах. Тому він з метою ослаблення позицій адвоката і застосовував такий прийом.

Адвокат навпаки може сказати, що не дивлячись на перелічені обвинуваченням докази кожен із них ні обособлено, ні в їх сукупності не підтверджує провину мого підзахисного, оскільки в судовому засіданні з достовірністю було встановлено, що таке діяння, могла вчинити люба особа, яка знаходилася в той вечір в парку. Мій підзахисний також був там, але це не означає того, що даний злочин вчинив саме він. Цей прийом аналізу поведінки доречно застосовувати при групових звинуваченнях, коли слідство так і не встановило хто із підозрюваних вчинив саме те чи інше діяння (Справа підривників із Дніпропетровська виступ адвоката в суді 2014 рік).

В таких випадках підозра кожному із групи підозрюваних пред'являється однотипна. Злочин скоєно за попередньою змовою групою осіб, які діяли з єдиним умислом.

Такий підхід нівелює індивідуалізацію дій кожного, надаючи видимість групі як дії однієї особи. Звідси робляться узагальнюючі висновки про те, що троє підсудних винні у скоєному злочині. Так, обвинувачуючи чотирьох осіб у вбивстві свого товариша, який розпивав з ними спиртні напої, звинувачення у вбивстві було пред'явлено всім чотирьом особам. При розгляді справи було встановлено, що під час розпиття спиртних напоїв між потерпілим і двома підсудними виникла сварка, яка перейшла в бійку, до якої приєдналися всі четверо підсудних. Разом з тим один із них був настільки п'яним, що намагаючись вдарити потерпілого ногою, упав і не піднімаючись більше заснув на місці. Коли ж він прокинувся, то вже нікого не було. Недалеко від нього лежав потерпілий. Він підійшов до нього і помітив, що той не дихає. Доторкнувшись до нього він зрозумів, що той помер. Після цього він пішов в міліцію і повідомив про факт розпиття спиртних напоїв, виникнення сварки. Далі підсудний нічого згадати не міг. Не дивлячись на це його відразу затримали у підозрі про вбивство потерпілого. Підозра була стандартна для всіх чотирьох осіб і лише в судовому засіданні, при індивідуалізації дій кожного із підсудних на підставі судово-медичної експертизи було встановлено хто, і які тілесні ушкодження спричинив потерпілому. Виходячи з цього доказів вини особи не було. Його було притягнуто до відповідальності лише на підставі підозр до його поведінки. Ось чому в своїх судженнях завжди важливо йти від загального до конкретного;

р) не має необхідності заперечувати доводи свого процесуального супротивника, які ви не можете звести до нуля. Скажіть в цій частині декілька речень не акцентуючи великої уваги на такому доводі В разі акцентування великої уваги на якомусь доказі ви навпаки будете придавати йому великої уваги і присяжні засідателі відразу зрозуміють, що це саме той доказ, який є важливим, а ваші доводи щодо не значимості цього доказу будуть вже непереконливими. Таким чином заперечення в таких випадках повинні носити дозований характер;

с) ніколи не робіть вигляд, що сильні докази, які пред'явив вам процесуальний супротивник ви просто не помічаєте, оскільки вони для вас не мають ні якого значення. Навпаки приготуйте коротке, розумне заперечення, але не удавайтесь в повторювання чи розширення доводів свого процесуального супротивника, оскільки цим самим ви розширяєте, а ще гірше уточнююте те, чого він не сказав, чи не доказав. Такий виступ буде скоріше доповненням до його виступу. І навіть якщо хтось із присяжних засідателів і не зрозумів чогось, то ви йому неодмінно це розтлумачите. Ваша ж частина промови в такому разі буде туманною і не зрозумілою. По її закінченню завжди виникає питання: і що ж ти хотів цим сказати?

т) ніколи не доказуйте того, що можна заперечувати. Якщо ваш підзахисний говорить, що він не винний, то це не означає того, що адвокату за всяку ціну потрібно доказувати, що особа не винна. В той же час навіть при явних доказах неможна умовляти свого підзахисного визнати себе винним, що сьогодні дуже часто роблять адвокати допомагаючи таким чином слідству у звинуваченні своїх же підзахисних. Потрібно пам'ятати, що майже в усіх справах навіть самі, на перший погляд, переконливі докази мають слабкі місця. Ці місця достеменно знають слідчі, а тому вони завжди намагаються їх «сховати» за рахунок інших доказів чи полемічних суджень. Завдання адвоката віднайти їх у кожному із них. Виходячи з цього доводити, що дані докази є непереконливими і скоріше за все вони носять узагальнюючий характер при якому таке звинувачення, може бути пред'явлено кожній особі, яка в той час знаходилася в тому чи іншому місці;

у) прокурор в своїй промові часто звертає увагу суду на те, що підсудні говорять неправду (якщо вони не визнають своєї провини). Таким чином вони намагаються уникнути відповідальності. Це стандартний набір фраз, який застосовує звинувачення. При цьому такі умозаключення часто нічим не підтверджуються, окрім факту невизнання особою вини. Але ж особа не може звинувачувати сама себе. Саме прокурор повинен довести вину особи в суді. В зв'язку з цим зупиніться над таким звинуваченням прокурора «як намагання уникнути відповідальності». Покажіть, що ваш підзахисний ніколи, і ні при яких би то не було обставинах не намагався, і не намагається уникнути відповідальності. Він є тою людиною, яка завжди відповідає за свої слова і вчинки. Навчіться відповідати своєму процесуальному супротивнику його ж доказами і судженнями. Так прокурор виступаючи у справі по звинуваченню у незаконному придбанні, зберіганні, вживанні та транспортуванні наркотичних засобів говорив про те, що «підсудний настільки втратив почуття реальності, що купував, а потім курив маріхуану в коледжі та на улиці в парку». Адвокат на таке звинувачення відповів, що «все те, що говорить прокурор підтверджує той факт, що наркотики проникли не лише в життя молодих людей, але і можуть легально продаватися в учбових закладах, на вулиці та в парках. Це означає, що правоохоронна система взагалі не бореться із цим соціальним злом. Ситуація залишена на призволяще. Боротьба ж з наркотиками починається лише в суді, з метою якнайсуворішого покарання особи. Але це не той етап боротьби з наркотиками. Прокурор пропонуючи таке покарання явно путає етапи боротьби із цим злом»;

ф) якщо ваш процесуальний супротивник говорить сильно, логічно з посиланням на безапеляційні докази це не означає того, що вам уже сказати нічого. Такі моменти часто мають місце в судах особливо апеляційної інстанції, куди приходять прокурори з хорошою як теоретичною, так і мовною підготовкою, із знанням справи, та тих правових позицій, які викладаються апелянтами в своїх скаргах. При таких обставинах не потрібно оспорювати безумовні докази і позиції. В таких випадках намагайтесь дати пояснення тому, що відбулося, знайдіть пояснення, які б знівелювали такі випади прокурора;

х) не заперечуйте та не уточнюйте вірогідне. Так, пістолет із гумовими кулями може спричинити больові відчуття. Це загально визнаний факт, тому не має необхідності доказувати, що саме це так і є, оскільки ви можете договоритись до того, що такою зброєю все ж таки можливо смертельно травмувати особу, якщо зробити постріл із відстані в один чи півтора метри, а це вже інша позиція, при якій травматична зброя стає смертельно небезпечною;

ц) якщо вам процесуальний супротивник все ж визнав беззаперечні факти постарайтесь самостійно розвити їх суть на основі такого визнання поєднуючи їх все більшою і більшою кількістю доказів.

Суттю кожного судового спору є не звинувачення адвоката у некомпетентності прокурора чи навпаки, що сьогодні часто має місце в судах, та за їх межами в тих же інтерв'ю адвокатів та прокурорів, які вони потім роздають наліво і направо, а в цивілізованому правознавчому професійному підході до аналізу і оцінки доказів та висловлення на їх підставі тих правових позицій, які вони вважають за необхідне. Це безумовно є складною роботою, яка пов'язана із створенням логічних суджень щодо тих чи інших фактів з одного боку, а з іншого це розвінчання таких же логічних суджень свого процесуального супротивника. При цьому кожне своє судження потрібно розставити в такій логічній послідовності, щоб воно з одного боку укріпляло вашу основну думку, а з іншого поступово викристалізувало думку про те, що ваш процесуальний супротивник допускає помилку, оскільки вона є очевидною.

24. Чи можливо в промові перебільшення чи применшення

Пам'ятаєте пісню: «Не важно, что ты сказал, а важно как». Дійсно це так, оскільки в житті ми часто звертаємо увагу не на зміст сказаного, а в якій формі це подано. З якою інтонацією це зроблено. З якою метою це проголошено. Так прокурор даючи політико-правову оцінку діянню підсудного починає згущувати сірі фарби, щоб створити чорні пречорні хмари, зазначаючи, що «хуліганство заполонило наші клуби, вулиці і навіть проїжджі частини. Це зло, яке потрібно викорчовувати каленим залізом, оскільки ми з вами скоро не зможемо вільно ходити вулицями. Наші діти кожну хвилину ризикують бути побитими і потрапити в лікарню». І це говорить прокурор у справі про бійку, яка виникла між молодими людьми із-за дівчини. Безумовно прокурор допускав перебільшення. Цей прийом він застосував з метою налаштувати емоційно суд проти підсудного, оскільки хуліганство в даному випадку було доволі проблематичним.

Адвокат в своїй промові навпаки говорив про те, що «багато хто з хлопців в тому числі і присутні в цьому залі мали подібні випадки в боротьбі за увагу дівчини. І це є нормальним, природним, людським почуттям, яке прикрашає людину». Безумовно, говорячи так, адвокат, нейтралізував те перебільшення, яке допустив прокурор.

В той же час цей же адвокат захищаючи інтереси жінки у справі про спричинення останній легких тілесних ушкоджень її чоловіком сказав, що «це не просто легкі тілесні ушкодження, це є суттю сімейного насилля, самого очевидного, самого неприйнятного в суспільстві. Кожна жінка повертаючись із роботи до додому бажає знайти там тепло і затишок, які їй дає сім'я. Вона надіється на любов і повагу від свого чоловіка, але замість цього вона зустрічає нічим не обумовлене зло і ненависть, лайку і побиття».

Безумовно адвокат використовуючи прийом співставлення посилив його словесними «прикрасами» зі згущенням фарб, намагаючись емоційно вплинути на суд, що йому і вдалося.

Сьогоднішній світ кожного дня поповнюється все новими і новими злочинами, які вчиняють люди як безпосередньо, так і за рахунки інших людей чи айті технологій. Безумовно держава бореться із злочинністю, але як би вона це успішно не робила така боротьба зводиться нанівець за рахунок корупції, яка як іржа роз'їдає правоохоронну систему із середини. Розглядаючи справу по звинуваченню слідчого у вимаганні із підозрюваного трьох тисяч доларів за закриття кримінального провадження у справі приватного звинувачення прокурор говорив про те, що «кожна людина маючи право на працю отримує гарантовану заробітну плату, яку сплачують за відповідальну роботу, її кількість і якість. Кожна людина отримавши заробітну плату несе її в сім'ю, щоб прокормити своїх дітей. І коли службова особа за виконання своєї роботи, за яку вона отримує не малу заробітну плату намагається обібрати іншу особу, позбавляючи її дітей їжі - це підлість. Підлість не лише перед людьми, а і державою, яка довірила надзвичайно відповідальну роботу підсудному, який використовуючи свою посаду начебто сосав кров у людей, які по суті будучи загнаними в тупик, вимушені віддавати йому останнє».

Безумовно такі перебільшення сприймались судом як реальність, а тому всі намагання адвоката, який говорив про провокацію хабара з боку підозрюваного результатів не мали.

Разом з тим таким риторичним прийомом, як перебільшення чи применшення потрібно користуватись обачно. Даний прийом повинен точно лягти на ґрунт ваших суджень. В іншому випадку він може лише зашкодити промові, і в цілому вашій справі.

25. Чи допустиме повторення в судовій промові

Якщо людина щось пише повторюючи одну і ту ж думку ми говоримо про тавтологію, яка приносить в текст складність в його розуміння. В свій час А.П. Чехов говорив, що «краткость сестра таланта». Ось чому, коли люди говорять діловою мовою, вони хочуть почути від свого співрозмовника лише суть проблеми чи справи. Ніхто не хоче, повертатися до одного і того ж питання двічі. Судова промова також відноситься до ділової мови, оскільки її сутністю завжди є досліджені обставини чи факти, зміст яких не можливо розширити, хоча і можливо інтерпретувати. Разом з тим така інтерпретація повинна логічно бути пов'язана з іншими фактами, діями чи подіями. З урахуванням даних обставин в судовій промові при аналізі кожного послідуючого доказового факту, чи доказу, оратор змушений повторюватись звертаючись до змісту попередніх доказів, вплітаючи їх зміст в аналіз змісту конкретного доказу. В той же час такі повторення повинні носити не ідентичну повторюваність одних і тих же слів, бо це буде виглядати надокучливо, а звідси і не цікаво, а робити це за рахунок нових слів, які повинні з'являтися при певних порівняннях чи поєднаннях логічних посилок, якими охоплюється два, три чи чотири докази. При повторенні можливо застосовувати метафори або антитези. Постановки питань, щодо повторюваних фактів, і відповідей на них самого оратора. Разом з тим все це повинно мати єдину логічну спрямованість, яка не повинна мати глибоких «карманів», оскільки в такому разі оратор може збитись із такої прямої. Різке ж повернення до своїх же суджень буде створювати ускладнення для самого промовця, оскільки такий підхід буде розривати промову на окремі логічно не пов'язані між собою куски.

Використання мовних оборотів, з метою повторень, в більшості своїй є характерними для складних справ. Так, у справі пов'язаній із шантажем і вимаганням коштів, яку організував один із підсудних найнявши для цього особу з якою він познайомився в барі, адвокат захищаючи останнього, зазначав, що «Крайнєв для Ващенка був ніким. Їх відносини були ніякі: ні дружні, ні не дружні. Крайнєв для Ващенка був зброєю, яку він направляв в потрібний час, і в потрібний для нього напрямок з метою досягнення виключно свого результату. Для Ващенка це шлях до збагачення, для Крайнєва це миттєвості для заробітку, оскільки він за останні два роки не мав роботи».

Як бачимо адвокат повторюючись розставляв доволі сильні акценти, говорячи при цьому про одні і ті ж обставини, але застосовуючи різний до них підхід.

Росіяни говорять, що: «Повторение мать учения». В нашому ж випадку повторення, це риторичний прийом за допомогою якого здійснюється акцент на певні факти, чи обставини в різних частинах судової промови.

26. Чи можливі якісь недомовленості

Слухаючи друзів про якісь дивні події, чи розповідь незнайомця під час рибалки про його життєві історії, ми часто ловимо їх на неточностях сказаного, чи якихось недомовленостях із цих підстав подумки, інтуїтивно починаємо доповнювати їх переходячи до самостійного аналізу тих чи інших фактів. Це об'єктивно, оскільки природа нашого мислення завжди пов'язана з його продовженням. Дайте нам лише предмет судження і ми починаємо його розширяти, то по відношенню до тих чи інших подій, чи то по відношенню щодо тих чи інших людей. Згадайте життєві спори випадкових сусідів по купе вагону, і ви відразу зрозумієте, що кожну тему яку б вони не зачіпали, вони її знають, а тому предметно, її розвивають і доповнюють. Ви ж слухаєте, і у вас є щодо цього своя думка. Ви подумки, не приймаючи участі у баталіях, починаєте давати кожному предмету спору свою інтерпретацію, оскільки розумієте, що не всі обставини сусідами враховані, а тому ви доповнююєте їх своїми судженнями і в зв'язку з цим погоджуютесь або заперечуєте той чи інший висновок до якого прийшли сусіди.

Аналогічний прийом доречно застосовувати і при проголошенні судової промови, оскільки за рахунок логічних суджень краще підвести слухача до певного логічного висновку не проголошуючи його самого. Після цього перейти до іншого судження, надавши можливість слухачам самостійно зробити висновки. Це більш ефективніше, ніж проголошувати цей висновок самому оратору. В такому випадку вам не потрібно переконувати слухачів в тому, що це було саме так, а не іначе. Якщо ж такий висновок робить слухач самостійно шляхом самостійного аналізу ваших суджень, то цим самим він переконує сам себе щодо тих чи інших фактів, і вам не потрібно додатково його в чомусь переконувати. Разом з тим такі недомовленості повинні мати місце на початку чи всередині судової промови, а не у тих висновках загального характеру, які проголошує оратор звертаючись до суду.

Разом з тим суть таких логічних висновків повинна бути такою, щоб промова прокурора, яка хвилиною назад сковувала слух присяжних засідателів могла бути відсунутою, а на її місце прийшла залізна логіка суджень.

Безумовно суть справи іноді «корегують» засоби масової інформації формуючи цим самим певну громадську думку. Судді і присяжні засідателі є частиною того соціуму, в якому та чи інша думка формується, а тому завдання судового оратора полягає в тому, щоб змінити таку думку на основі аналізу, не лише одного чи двох доказів, а всіх доказів в їх сукупності. Як прокурори так і адвокати не повинні нав'язувати слухачам свої думки, за рахунок каянь чи вихвалянь особи. Безумовно, це не є переконанням, це танці на одному місці. Потрібно за рахунок своїх суджень поступово підводити суд і присяжних засідателів до того логічного висновку, який на основі аналізу доказів є природним. В той же час дайте можливість слухачам зробити самостійний висновок не проголошуючи його самостійно. Це можна зробити за рахунок речень-запитань: «На основі такого аналізу доказів, думаю, що ви зробите вірний висновок, оскільки він є логічним... В подальшому я хочу перейти до аналізу.»

В той же час, якщо ви не говорите про якісь факти, то це повинно бути тоді, коли факти говорять самі за себе. Адвокат виступаючи в суді по захисту демонстранта з Євромайдану говорив про Євромайдан як загальновідоме поняття із зрозумілим змістом та формою протесту. При цьому він не роз'ясняв цих понять. В той же час, захисник на підставі співставлення понять незалежність і свобода, злочин і терор, демонстрація і побиття, доводив той факт, що демонстрація це не є злочином, це є точка зору особи на події, а тому визнавати таку точку зору злочином немає підстав. Недомовленість завжди є ширшою за змістом, ніж те, що сказано точно, оскільки ця широта досягається за рахунки думки слухача.

Безумовно при цьому доречно застосовувати порівняння говорячи про потерпілого, як про чесну, справедливу і добру людину. Чи навпаки порівняти її з якимось літературним героєм, подавши його як зло у вигляді жадібності чи боягузтва.

Звісно не все можна сказати прямо, але завжди це можна сказати за рахунок відтінку слів, їх широти змісту. Так, адвокат виступаючи в захист особи, яку вже другий раз судять за крадіжку сказав, що «мій підзахисний не міг дочекатися звільнення з місць позбавлення волі. Йдучи додому він знав, що більше красти не буде, але суспільство не чекало на нього. Безробіття, самотність, безгрошів'я кинули Сашка в крайність життя, і він, щоб вижити знову схибив».

Як бачимо адвокат за рахунки широких мазків, як би краскою створив чітку і явну картину, яка заставляє думати. Адвокат показав не просто причини неправомірних дій підзахисного, а показав життєвий крах Сашка. Всім стає зрозуміло, що так як робив Сашко робити не можна, але в цьому є і вина всіх, в тому числі і державної влади складовою частиною, якої є сам суд. Безумовно, щоб потім в своїх настановах не говорив головуючий суддя присяжним засідателям по закінченню судових дебатів, присяжні засідателі підуть до нарадчої кімнати, з думкою адвоката.

27. Значення слів у промові та їх підбір

Кожен судовий оратор даючи оцінку змісту одних і тих же доказів чи певних подій буде говорити різними словами з метою придання їм того чи іншого відтінку. Разом з тим промова буде не цікавою, а від цього вона не досягне бажаного результату, якщо в промові оратор буде застосовувати слова, які не відтворюють конкретики, а означають лише наближення до чого то неконкретного. Якщо адвокат буде говорити про те, що «про такі дії мого підзахисного на вулиці говорять як про надумані». Чи прокурор говорить про те, що «потерпілому було спричинено приблизно три удари ножем», чи «не дивлячись на те, що підсудний і визнав себе винним, все ж вірогідність того, що саме він скоїв даний злочин є дуже великою».

Адвокати часто навпаки намагаються переконати суддів шляхом озвучення своїх переконань у невинності своїх підзахисних зазначаючи: «я повністю переконаний в тому, що вина мого підзахисного взагалі не доведена».