Судові дебати: право, психологія, риторика

Іншою недопустимою особливістю для судових промовах є наведення прикладів на суддях, прокурорах чи присяжних засідателях. Я пам'ятаю, коли адвокат представляючи інтереси потерпілого у кримінальній справі у зв'язку з тим, що з квартири останнього було скоєно крадіжку, настоюючи на задоволенні цивільного позову в повному об'ємі, (хоча обидва підсудних визнали позов частково пояснюючи це тим, що їх було затримано через годину після крадіжки разом із викраденим і все, що у них вилучили це і було ними викрадено. Викрасти інше майно вони не могли), намагаючись переконати суд в своїй правоті, сказав: «От якби з вашої квартири було скоєно крадіжку, ви б зрозуміли як це в моральному плані складно». Від такої промови мені стало ніяково. Про себе ж я промовив непристойні для написання слова. Такі переконання суддів чи присяжних засідателів завжди будуть мати негативні для судового промовця наслідки. Промовець повинен розуміти, що наводити приклади на суддях, прокурорах, адвокатах, присяжних засідателях, не можна. Це є непристойно, оскільки якщо особа убила людину, то для всіх учасників судового процесу, і так зрозуміло, що це страшна трагедія не лише для родичів загиблого, але і для суспільства в цілому, і переконувати суд в цих питаннях ще раз немає ніякої необхідності, більш того, наводити приклади на інших учасниках процесу чи то на собі. Так, адвокат представляючи інтереси відповідача якого позивач звинувачував в обмані при отриманні позики, в судових дебатах зазначив: «Якби я хотів обманути позивача, то я б заздалегідь підготувався б до цього». Інший адвокат, доводячи непричетність особи до крадіжки сказав: «Логічно було б крадію, який йде на крадіжку одягти маску на обличчя». Такі умозаключення, які допускають в своїх промовах адвокати та прокурори дають підстави нівелювати сказане до них самих, оскільки вони говорять від свого імені даючи підстави присяжним засідателям думати про ораторів недобре, а від цього відноситись як до них самих так і до їх промов негативно. Зобов'язувати ж суд думати так як це пропонує промовець не можна, оскільки жоден суддя чи присяжний засідатель не буде ставити себе на місце особи, яка порушує закон, а отже такі вирази є некоректними а від цього і недопустимими для судових промов.

Україна є світською державою. Не дивлячись на це, релігійні переконання входять в наше повсякденне життя. В той же час , промовці не повинні виходити з того, щоб в своїх промовах для переконання суддів чи присяжних засідателів допускати звернення до Бога. Так, один адвокат, закінчуючи свою промову сказав, що «я надіюсь на справедливість суду, бо в іншому випадку є ще Суд Божий». В цьому зв'язку, прокурор говорячи про те, що підсудний являючись віруючою людиною, але заперечує факт крадіжки зазначив : «Якби підсудний дійсно вірив у Бога , він би дав правдиві свідчення, а не намагався ввести суд в оману» . Звісно всім відомі християнські заповіді, але ж це не означає, і не дає підстав сумніватись в переконаннях людини. Суд це не місце для релігійної сповіді. Це не орган по відпущенню гріхів. Суд це державна установа, сила якої полягає у владі, якою його наділила держава.

Промовці повинні розуміти це. В своїх промовах вони повинні посилатись на наявні докази у справі, а не намагатись притягти замість доказів релігійні постулати.

Як адвокати так і прокурори повинні розуміти, що судовий процес, це цілий набір доказових можливостей. Саме в цьому напрямку ви повинні рухатись.

12. Пояснення мотиву та характеристика в судовій промові

Під судовою промовою розуміється промова, яка проголошується адвокатом, прокурором чи представником в судовому засіданні з метою аналізу доказів, які надані стороною обвинувачення чи захисту, сторонами чи третіми особами з метою переконання суду в правоті своєї позиції. Враховуючи той факт, що метою кожного судового засідання є відтворення за допомогою доказів, тих подій, які мали місце в минулому з метою надання їм юридичної оцінки. Разом з тим відтворити події в їх першородному вигляді та надати суду докази по всіх без виключно фактах та обставинах з точною передачею настрою сторін, запахів, звуків, тембру та тону їх мови, її змісту, як наявного так і таємного ми не можемо. Судові промовці описуючи словесно події, як правило, говорять про час, місце події, суб'єктний склад та ті покази, які були дані підсудним, потерпілим, свідком в судовому засіданні. Така побудова судової промови шляхом перерахування лише істотних складових, певних подій, як правило нікого ні в чому не переконає, оскільки всі учасники судового процесу, і так знають, як розвивались події. За дії старого Кримінально-процесуального кодексу всі лише і чекали кінця промови прокурора, щоб довідатись, яке покарання попросить прокурор для підсудного. Промова адвоката часто зверталась лише до прохання зменшити запропоноване прокурором покарання. Сьогодні ж з прийняттям нового Кримінально - процесуального кодексу, коли доказами є та доказова інформація, яку отримав суд в судовому засіданні із різних засобів доказування, судова промова набуває більш вагомого значення ніж це було раніше, оскільки тепер суд не має можливості здійснювати порівняльний аналіз доказів добутих в суді і під час досудового слідства. Чесно потрібно сказати, що раніше судді, як правило, надавали перевагу останнім, вважаючи, що перші покази є правдивими, а змінені, які дані в суді націлені особою на те щоб уникнути відповідальності. Цією формулою дуже часто користувалися прокурори. Судді ж погоджувались з цим в силу різних причин не даючи показам аналітичної оцінки. Це призводило до того, що судді іноді просто переписували обвинувальний висновок навіть з тими помилками, які там були. Це мало місце тому, що судді радянської школи і сповідували обвинувачу вальний нахил у своїй роботі. Це і було причиною того, що часто невинні люди були засуджені за злочини, яких вони не скоювали. Суддям простіше, було сказати про те, що підсудний змінив свої покази у зв'язку із намаганням уникнути відповідальності. Судді апеляційних судів також сповідували аналогічний підхід, який мав місце в судах першої інстанції, а тому не вникаючи в суть справи підтримували такі вироки. Сьогодні таку «формулу» законодавець намагається знищити переходячи від слідчого до змагального процесу. Тепер рішення повинен приймати сам суддя на підставі лише тих доказів, які отримані ним особисто в судовому засіданні. З урахуванням даних обставин тепер суддям становиться ще більш цікавим, а яку думку щодо інтерпретації тих чи інших доказів чи подій мають інші юристи - прокурор чи адвокат. В цьому зв'язку важливим риторичним прийомом для промовця може стати прийом наслідування, коли оратор проводить міркування від імені учасника події. Такий прийом дає змогу розкрити та зрозуміти дійсні наміри, і самі дії потерпілого, підсудного, позивача або відповідача, а саму промову, прийом наслідування, робить переконливою.

Так прокурор виступаючи у справі про причинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, які останній отримав в ході хуліганських дій підсудного зазначав: «Я не був в той день в клубі, але не важко здогадатися, що прибувши в клуб Репкін мав намір зустрітися із своєю дівчиною, але помітивши, що вона танцює з потерпілим вирішив провчити останнього. Він вирішив, що підійде до потерпілого запропонує при всіх вийти з ним за клуб де він поб'є його. При цьому поб'є так, щоб всі знали , що це дісталося потерпілому за дівчину, яка належить тільки йому і нікому більше. Але дівчина це не річ, вона не може належати кому б то не було на праві особистої власності». Таким чином прокурор говорив від імені підсудного пояснюючи його ж дії, його ж словами, зробивши слова живими думками підсудного.

При цьому прокурор в своїй промові застосовував прийом співставлення: «Дівчина це не річ». Таким прийомом прокурор по-перше, створив цікаву словесну рухому картину, яка прикрасила його промову. По - друге, така промова відтворила живе природне життя учасників справи. По - третє , вона була переконливою, оскільки, давала просте розуміння розвитку подій. По - четверте, така промова заповнила ті інформаційні прогалини, які характерні для суб'єктивної сторони справи, і які, як правило, мало хто озвучує розкриваючи лише об'єктивну її сторону.

Цей риторичний прийом по суті створює психологічну індукцію, коли промовець і слухачі настроюються на одну і ту ж психологічну хвилю, що дає можливість промовцю вести слухачів за собою переконуючи їх у правильності своєї думки. Це ще більш стає переконливим, коли в такій промові поєднується розум промовця, його логічність думки, чистота мови, доречні жести, точна міміка, необхідна тональність і тембр голосу.

При цьому все це повинно бути настільки природним, щоб не було навіть і натяку на те, що ви робите це спеціально для слухачів. Разом з тим не можна кидатися репліками, які можуть нашкодити промові. Так адвокат заперечуючи звинувачення прокурора кинув останньому: «Вам цього не зрозуміти, якщо ви не пережили цього», Прокурор відповів, що йому переживати це не потрібно. Такі репліки, як правило кидаються в зал судового засідання де сидять родичі підсудного, щоб показати як адвокат бореться за справедливість, але вони як правило, легко нейтралізуються тими до кого вони адресовані.

В той же час критика промовцем самого себе, з наданням можливостей слухачам самостійно зробити висновки із даної критики може мати доволі сильну позицію. Так прокурор виступаючи з обвинувачувальною промовою у справі по вбивству чоловіком своєї дружини, яке було інсценоване як самогубство. Зазначав : «Я здійснював нагляд за розслідуванням даної справи. Ознайомившись із матеріалами слідства я відразу прийшов до висновку про невинність підсудного, настільки майстерно, з ювелірною точністю було продумано кожну деталь по інсценуванню самогубства. Навіть записка, яку було написано перед смертю створювала беззаперечне алібі підсудному. Але сьогодні я можу сказати, що я дуже жорстоко помилявся. Я боюсь того, щоб ви також не попалися на таку жорстоку і бездушну провокацію та обман, які створив підсудний». Такі риторичні прийоми полегшують сприйняття загальної картини. Разом з тим створити за допомогою слова певний образ експромтом дуже складно. Над цим потрібно працювати, готуючись до промови, оскільки, якщо ви в якомусь реченні скажете щось недоречне , чи побудуєте його невірно, чи не логічно, це може погубити промову, а тому така незграбність закінчиться поразкою. Все це буде говорити про те,що ви прийшли в суд не підготовленими, оскільки імпровізація в промові є хорошою лише тоді, коли вона заздалегідь підготовлена вдома.

13. Думки, про які вже хтось говорив

Кожного дня спілкуючись із своїми близькими, друзями, товаришами по роботі, ми раз по раз вживаємо не лише одні і ті ж слова, але і речення, або використовуємо в мові чиїсь думки, зазначаючи, що це сказав такий - то, підкреслюючи цим, що це не є вашою думкою, але ця думка вам близька, тому ви її просто повторили. В той же час це не означає, що до цього така думка не приходила комусь ще, але ця особа закріпила її за собою, піднявши її з землі, і цю думку почали проголошувати у відповідності до її змісту, та змісту тих обставин, які є доречними для її звучання. Звісно всі загальні думки, які стосуються фізичної праці, буття людини, природних явищ, релігії тощо вже мали своє незліченне повторення. В зв'язку з цим немає необхідності придумувати для судової промови якісь екстравагантні слова чи словосполучення. Цим ви нікого не здивуєте, їх просто пропустять мимо себе, як незрозумілі словесні вибрики.

Не бійтесь при необхідності запозичати до своєї промови крилаті вирази інших людей чи літературних героїв. Не бійтесь плагіату. Плагіат думки існував, існує і буде існувати завжди, інша справа який поштовх він дає для розвитку власної думки.

В боротьбі за життя людина завжди застосовує всі без виключення повторення, які мали місце до цього з метою віднайдення того, що може їй допомогти. Тонучі в трясині, хапаючись за гілки дерев, не думають по те, що ці дерева не належать їм. І ніхто при цьому людину не звинувачує в плагіаті. Високі матерії тут ні до чого. Все це стосується і судової змагальності, де також важливим є результат. Якщо отримати такий результат можливо за рахунок думок інших людей я готовий до такого плагіату. Разом з тим необхідна оригінальність думки, яка б дала можливість вкласти думки інших в свої особисті, оскільки судова промова не може складатись лише із цитат навіть самих відомих людей, і самих красивих за своїм змістом. Це повинен бути синтез думки. При цьому зміст промови повинен подобатись самому промовцю, оскільки промова повинна бути йому в радість, а не обузою для нього, оскільки в такому разі буде дуже складно віднайти ту широту мовних фарб, порівнянь, епітетів, якими так багата українська мова. Не бійтесь філософствувати, застосовувати афоризми, але це повинно бути до теми і місця. Їх застосування може прикрасити промову, зробити її яскравою, але перенасищення афоризмами, філософствуванням не до місця і змісту придасть промові занудності, затхлості та вульгаризму. При цьому слухачі будуть раді її закінченню. Разом з тим я не хочу думати про те, що прочитавши ці рядки хтось все ж таки стане сумніватись у необхідності судових промов. Це ні в якому випадку не повинно мати місця. Судова промова це не просто дань історичному минулому судочинства, це необхідність обумовлена обміном думок спеціалістів відносно одних і тих же подій замішана на нормах матеріального та процесуального права. Якби цього не було суддя залишився б сам на сам із судовою справою та тими доказами, які в ній є, і не факт, що він самостійно зверне увагу на всі без виключення обставини, та дасть їм вірну інтерпретацію, застосувавши вірно ту чи іншу правову норму. Це важливо особливо для молодих суддів, які мають не достатньо судової практики та досвіду щодо правозастосування норм права. Процесуальна робота прокурорів, адвокатів, юрисконсультів, фахівців в галузі права над судовими промовами сприяє загальному підвищенню їх інтелектуального та професійного рівня, оскільки їх об'єднують і хвилюють думки пов'язані із кожною справою не дивлячись на те, що вони і дають різну інтерпретацію одним і тим же фактам. І це добре, оскільки суд має можливість, слухаючи судових ораторів, спокійно аналізувати та оцінювати їх зміст та суть. В той же час прокурори і адвокати, які вміють спілкуватись, і працювати на рівні публічної живої роботи площиною для якого є безпосередній судовий процес, як правило вміють відстоювати свої переконання, доводячи це логікою своїх суджень.

Одне із найголовніших питань людського життя, яке кожного дня вирішується в суді: винна людина чи ні? Над цим занадто складним питанням кожного дня «б'ються» юристи екстракласу, але навіть вони раз по раз наражаються на поразки, оскільки якби це було так просто, то світ би став кращим.

Адвокат чи прокурор, який виступає в суді, хоче він цього чи ні, але він своєю промовою передає слухачеві свій внутрішній світ, свій настрій, свою енергетику, свою переконаність в тому про що він говорить. При цьому оратор через свою промову розкриває свою особистість, своє «я». Вислухавши промовця ми відразу можемо судити про його інтелектуальну складову, його характер, його професіоналізм. Саме тому ми завжди приходимо до висновку про те, що професіоналізм промовця полягає в тому, щоб із усіх загальних слів, які відомі всім, вибрати лише такі слова, які можна було б розставити в такій їх послідовності, щоб вони могли просто і зрозуміло пояснити самі складні ситуації. Разом із тим все це не може мати місце при наявності загальних суджень. Загальні судження є безумовно корисними, оскільки вони можуть допомогти промовцю. За рахунок загальних слів, промовець може віднайти ту думку, яку він втратив на мить з одного боку, а з іншого - усунути нерішучість в уже розпочатій промові виводячи промовця із секундного штопору на дорогу логічних суджень.

14. Підготовка до промови

Питання підготовки до судової промови ніколи не було простими. Не дивлячись на це, на юридичних факультетах університетів та академій цьому питанню не приділяється уваги. Це приводить до того, що молоді прокурори, адвокати бояться судових процесів. Кожного разу їх хвилювання посилюються коли судовий процес підходить до судових дебатів. Цю частину судочинства як прокурори, так і адвокати не дуже полюбляють, оскільки, ця частина судового процесу для них є найвідповідальнішою, бо вона є персоніфікованою. Непотрібно боятись судових промов, необхідно вчитися цій важливій процесуальній роботі, яка кожного разу лягає на плечі судових ораторів.

Здається, що прокурори завжди знаходять більш переконливі аргументи в переконанні суду над адвокатами, оскільки вони якоби в своїй особі представляють справедливість, суспільний закон, який порушив підсудний. Адвокату ж дістається лише звертати увагу суду на пом'якшуючі покарання обставини та просити суд в зв'язку з цим призначити своєму підзахисному, як можна м'якше покарання. Разом з тим це не завжди так, оскільки останнім часом в суди надходили справи, які розслідувались поверхово. Процесуальні документи були переповнені як орфографічними так і юридичними помилками, а винність особи обґрунтовувалася не завжди переконливими доказами. Сьогодні ситуація змінилася матеріали досудового слідства втратили статус доказів. Такий підхід законодавця значно посилив змагальність судових процесів, а відповідно судова промова із другорядної процесуальної роботи стала однією із основних процесуальних дій. Ось чому підготовка до судової промови потребує серйозного підходу. Така підготовка може починатись із перефотографування матеріалів як цивільної так і кримінальної чи адміністративної справи. Вивчати справу потрібно не просто читаючи аркуш за аркушем. Вивчати справу потрібно з аркушем паперу, в якому занотовуються питання, які виникають у адвоката чи прокурора у зв'язку із наявною доказовою інформацією яка міститься в матеріалах справи. Це робиться для того, щоб ви не забули ті чи інші спірні або не уточнені факти.

Безумовно вивчення справи потрібно починати від її початку не пропускаючи аркушів, навіть якщо це запит слідчого чи якісь довідки, які на перший погляд не мають значення у справі. Але це здається лише на перший погляд. На цьому етапі неможливо із безумовною впевненістю сказати, яка інформація є головною, яка другорядною, а яка взагалі не буде мати значення, а яка складе її основу. На це питання може відповісти лише судове слідство.

Якщо читаючи справу ви будете вибирати, як вам здається, лише основне, то в судовому процесі ті факти на які ви не звернули увагу можуть мати ключове значення, а ті факти, яким ви приділили виключної уваги, можуть мати другорядне значення, з урахуванням даних обставин ви не зможете говорити точно. Говорити ж приблизно не можна, оскільки ви маєте всі можливості до перекручення та спотворення доказової інформації на що безумовно зверне увагу ваш процесуальний супротивник. А.Ф. Коні в цій частині зазначав, що підготовка до судової промови полягає у досконалому знанні предмету, про який необхідно буде говорити [5, 141]. Вивчаючи справу аркуш за аркушем адвокат чи прокурор, уявно для себе відтворює картину подій в їх розвитку. З урахуванням даних обставин у них завжди виникне цілий ряд питань. При цьому постановка цих питань просто випливає із самої справи, оскільки слідчий чи позивач об'єктивно хоче звернути увагу читача лише на певні події, намагаючись в такий спосіб створити психологічну установку для читача, переконуючи його в тому, що це було саме так, а не інакше. При цьому кожен слідчий, кожен позивач достовірно знають слабкі місця своєї справи, а тому намагаються їх заретушувати не уточненими поняттями. Таким узагальненням вони намагаються недоведені факти вважати доведеними. Якщо прокурор чи адвокат приймають «гру» слідчого чи позивача, то ефект винності для них стає очевидним, і відійти від нього психологічно буде занадто складно. Ось чому потрібно детально вивчати всю справу, перечитуючи при необхідності окремі аркуші по декілька раз. Це дасть вам не лише знання змісту показів свідків, потерпілого чи підозрюваного, але і дасть можливість проникнути в психологію цих людей, аналітично поставитись до того, чому вони дають такі покази. Порівнюючи покази свідків, які на перший погляд здаються однотонними, зверніть увагу на те, що в деталях вони завжди різняться між собою, як би зацікавлені особи не «приглажували» їх. Якщо ви будете звертати на це увагу, то ви неодмінно знайдете той ключик, який приведе вас до істини. Сліпо ж довіряти всім показам без виключення ні прокурори, ні адвокати не мають права, оскільки їм потрібно розуміти, що в судовому процесі кожен із його учасників має свої інтереси, які на перший погляд і є непомітними. Підсудний дає покази, як правило, «округляючи» при цьому «гострі кути» своїх дій з метою полегшити відповідальність за скоєне. Потерпілий із почуття помсти чи більшого морального чи матеріального відшкодування згущає фарби щодо дій підсудного придаючи їм відтінок, який вигідний для нього. Свідки, то говорять перебільшену правду, а то відразу забувають цілий ряд обставин. Все це повинно враховуватись судовими ораторами як при дослідженні доказів так і при підготовці до судових промов. Такий підхід до підготовки вимагає від судових юристів, при вивченні матеріалів справи, занотовувати письмово кожен показ підсудних, потерпілих, свідків, цивільних позивачів чи відповідачів. Всі питання, які потім виникають при вивченні справи необхідно звести в єдиний перелік питань, які прокурор чи адвокат вважають за необхідне поставити підсудному, потерпілому, свідкам, оскільки в матеріалах справи є протоколи їх допитів, покази при очних ставках, додаткові протоколи допитів. Це ж саме стосується і експертів, спеціалістів тощо.

Цю роботу можна назвати пошуком істини, оскільки співставивши покази всіх допитаних осіб у справі можна завжди помітити певні розбіжності. Як правило, це завжди має місце, оскільки латентність в кожній справі безумовно має місце. Це ж саме можемо сказати і для адвокатів, які представляють в судових засіданнях потерпілих. Не дивлячись на те, що кількість потерпілих зростає, в той же час цій категорії осіб законодавець приділяє мало уваги. Так у 2004 р. від злочинних дій постраждало 161,6 тис. осіб, що на 7 063 особи більше ніж у 2003 році [6, 37]. Через п'ять років таких осіб було 183000, [7, 25] Теорія віктимології, що оволоділа умами кримінологів в кінці 70-х років минулого століття, представила потерпілого, як суттєвий елемент у процесі провокації, тобто того поштовху який ставав причиною до злочину. Особливо це характерно для злочинів в яких спричинялися тілесні ушкодження. Г. Й. Шнайдер в цій частині визначав злочинця і його жертву як «суб'єктів взаємнодоповнювального партнерства» [8, 349-350].

Адвокат підозрюваної особи безумовно повинен чітко уявляти та знати віктимологічну поведінку потерпілого, даючи при цьому такій поведінці об'єктивну, не спотворену оцінку.

Таким чином сьогодні судовий процес за участю прокурора та двох взаємопротележних позицій адвокатів (підозрюваний- потерпілий) утворює трьохмірну правову систему, яка утворюється за рахунок різнонаправлених позицій, які подаються суду для їх оцінки. На першому рівні трьохмірної правової позиції знаходиться змагальність адвокатів, які представляють різнонаправлені позиції виходячи із інтересів підозрюваного та потерпілого. Другий рівень змагальності пов'язаний з різнонаправленими позиціями адвокатів і прокурора. Третій рівень це рівень переконання прокурором і адвокатами суд у правоті своїх позицій. В той же час суд може взяти за основу лише одну із трьох правових позицій, чи не брати до уваги жодну з них.

Сьогодні Кримінально-процесуальний кодекс України надає можливість примирення між потерпілим і підозрюваним, і з цих підстав звільнити особу від кримінальної відповідальності закривши провадження у справі. Для настання такої ситуації адвокат повинен не лише добре знати матеріали справи, але добре знати і біографічні факти, як підозрюваного так і потерпілого, оскільки справи приватного звинувачення (ст. 477 КПК України) часто дають підстави для закриття проваджень за примиреннями сторін. Таким чином використовуючи всі відомості в їх сукупності, з урахуванням обставин справи та уміння залагоджувати конфліктні ситуації неодмінно приведуть адвоката до позитивних результатів по примиренню підозрюваного з потерпілим.

Особливо важливо вміти вивчати справу в багатотомних справах, коли матеріали кримінальної справи налічують двадцять, а то і шістдесят томів. Такий об'ємний характер, як правило мають справи, які пов'язані із господарськими злочинами, які мали місце в продовж довгого періоду, продовжуваних злочинах, злочинах в банківській сфері тощо. Для цього справу доцільно розділити на окремі її частини: а) протоколи допитів; б) документи; в)експертизи; г) очні ставки. Таким чином ви по суті створюєте чотири папки в яких формуються копії документів. Кожна папка повинна мати опис таких документів. Це дасть можливість адвокату з одного боку швидко орієнтуватись в доказах за їх видами, а з іншого мати всі необхідні в одному місці документи для роботи в судовому засіданні з якими доволі просто працювати.

Така технічна підготовка до справи звісно потребує не лише часу, але і наполегливої роботи над вивченням справи та її структуруванням, оскільки адвокат чи прокурор повинні точно уяснити для себе, що ж відбулося в той чи інший день, в такий - то час, в такому - то місці, між такими - то людьми? Чи що скоїла людина? Та чи скоїла таке діяння саме вона? Якщо ж у справі є сумніви, то які? Як ці сумніви можна довести створивши з них переконання? Які докази можуть вплинути на рішення суду? Відповідь на ці та інші питання поступово буде викристалізовуватись по мірі скрупульозного вивчення справи. При цьому звертайте увагу на дрібниці, співставляйте один факт з іншим, один доказ з іншим доказом чи групою доказів. Така робота допоможе вам професійно вести судовий процес з одного боку, а з іншого вона ляже в основу судової промови, зміст якої безумовно буде ґрунтуватись на тих результатах, які отримані за час наполегливої та кропіткої роботи над матеріалами справи [9, 108].

Не намагайтесь фантазувати, це не приведе вас до істини. Якщо ви не можете віднайти потрібну логічну нитку не поспішайте, відкладіть це на завтра, і ви будете здивовані, коли ви на слідуючий день знайдете те, що шукали. Якщо вам це не вдалося знову приступіть до аналізу обставин, поставивши перед собою запитання: «З якою особистою метою діяв кожен із співучасників? Що він хотів добитися такими діями? Щоб він отримав, якби все відбулося за його планом? Подумайте як би йому потрібно було діяти, якби все було в логічній послідовності? Чому це мало бути так, а не інакше? Які думки і наміри мав підозрюваний і потерпілий перед тими чи іншими діяннями? Що доведено слідством безумовно, а що ні? Чи виникають у вас особисто сумніви по тих чи інших фактах? Якщо виникають, то чому? Вивчіть протоколи, де описані дані факти, порівняйте їх. Це дасть вам підвалини до великої кількості запитань, оскільки не важко помітити, що протоколи допитів записані літературною мовою як на екзамені, хоча підозрюваний чи потерпілий розмовляють «народною» мовою і ніколи не говорять стилістично вірно, як це записано слідчим. Це означає, що слідчий записував покази так як це було йому потрібно. Іноді протоколи про допит підозрюваного при пред'явленні підозри записані однаково слово в слово, хоча ці дії мали місце в різний час. І все це покривається словами: «З моїх слів записано вірно і мною прочитано».

Ось чому вивчення матеріалів кримінальної справи повинно проводитись адвокатом із фіксацією всіх порушень на окремому аркуші, які потім можливо було б систематизувати. В той же час потрібно завжди пам'ятати, що джерелом доказів є люди, документи або речі реального світу. Ці живі та неживі об'єкти, кожен із яких у властивій їм формі відображають об'єктивні факти, являючись носіями доказової інформації. Тому вивчаючи матеріали будь-якої справи потрібно розуміти, що кожен доказ необхідно сприймати в контексті з іншими доказами шляхом порівняння їх змісту. У разі їх змістовного і логічного спів падіння, і відсутності при цьому протиріч прокурор чи адвокат можуть брати їх за основу, виключаючи із набору доказів ті докази, які входять в протиріччя до вже встановлених вами фактів.

Такий підхід до роботи допоможе правильно з'ясувати фактичну сторону справи, перевірити ще до судового засідання ті факти, які мали місце в дійсності, викристалізувати, ті факти, які є спірними, та, ті які взагалі не мали місця, але про них хтось говорить. Вивчення справи, і підготовка до судового процесу це одночасно є стадією психологічної підготовки промовця до судової промови. Саме на цій стадії прокурор чи адвокат отримує із справи знання, які концентрують його думки. Такі думки вибудовуючись в певну послідовність сприяють не лише засвоєнню змісту матеріалів справи, а і можливості щодо переконання самого оратора в своїй правоті. Це для судового промовця є дуже важливою стадією, оскільки якщо він не переконаний в чомусь, у нього буде відсутній чіткий план послідовності промови, а це веде до відсутності логічної послідовності та путаності фактів та відповідно до слабої позиції. При цьому така промова не буде мати тієї енергетики, та того психологічного пориву, який присутній істинно переконаній в чомусь людині. В цій частині ще Марк Тулій Цицерон (106-44 р.р. до н.е.) зазначав, що знання дають зміст красномовству. Це є матеріал для самовираження [10, 48].

Разом з тим вивчаючи судові справи завжди потрібно бути розумно критичним до її змісту. Якщо особа скоїла вбивство, а свідок якого допитали цього не бачив, це ще не означає того, що можна говорити про невинуватість такої особи.

Якщо є письмова розписка про взяття коштів в борг, а відповідач говорить про те, що він коштів в борг не брав це ще не говорить про те, що це було саме так.

Потрібно вчитись проникливості, логічності та послідовності суджень. Нажаль ми не народжуємося з такими вже сформованими задатками. Людина такі задатки, а відповідно і знання набуває на протязі всього життя, при цьому такий досвід ми отримуємо через вивчення різноманітних наук та практики певних життєвих обставин. Такий досвід зажди повинен мати місце, коли людина робить аналітичного роду висновки.

Разом з тим при вивченні справи необхідно звертати увагу і на всі недоречності та неточності в записах, які містять в собі заяви, явки з повинною, протоколи допитів, постанови слідчого, позовні заяви, оскільки інформація, яка зазначена в цих документах часто є важливою для оратора. При цьому по нескладних справах потрібно занотувати дану інформацію, зазначити при цьому аркуш справи на якому ця інформація занотована. Такий спосіб можна використати і при вивченні багатотомних кримінальних чи інших судових справ. Це є важливим не лише на стадії досудового чи судового слідства, але і при підготовці до судової промови, а в подальшому при необхідності для складання апеляційних чи касаційних скарг. Відмахнутись від такої рутинної на перший погляд технічної роботи не можна, оскільки ви можете оперувати в своїй промові лише істинними судженнями, які будуть встановлені в ході судового засідання не задовольняючись судженнями слідчого чи прокурора викладеними у висновку про підозру чи готовими поясненнями фактів зазначених в позовній заяві.

Окрім того не можна упускати внутрішній зв'язок фактів чи обставин проектуючи їх на зміст діючого законодавства, оскільки норми права, судова практика часто є змінними категоріями, а тому прокурор чи адвокат зобов'язані кожного разу слідкувати за змінами в поточному законодавстві, змінами в судовій практиці, зокрема тих чи інших понять, процесуальної практики судових рішень. Стрімка поява нових технологій сприяє оперативному розповсюдженню інформації і юрист повинен цим користуватись, йдучи в ногу з нормативно-законодавчим часом.

Я думаю пройде не багато часу і цифрові, а можливо і атомарні технології розповсюдження та прийняття інформації стануть реальністю і це ще пришвидшить можливість отримання необхідної законодавчої інформації. Разом з тим покладатись лише на передові технології розвитку суспільства не можна, потрібно якнайактивніше задіювати і свою пам'ять та звертатись до першоджерел - кодексів, постанов тощо, щоб оновити свої знання та переконатись в тому, що вони у вас на відповідному рівні.

Якщо ви адвокат, то в подальшому є необхідність у проведенні приватної бесіди із своїм підзахисним чи стороною яку ви представляєте якщо це цивільна справа. Мета такої бесіди завжди повинна зводитись до того, що ви в самій жорсткій формі поставте перед такою особою самі неприємні для неї питання. Це дасть вам можливість по суті продублювати майбутній судовий процес, але без його процесуальної форми - судового засідання та іншої сторони. В цій стадії підготовки важливо вияснити реальні обставини справи з одного боку та позицію їх пояснень вашим довірителем з іншого, вносячи корективи в точність позиції, точність показів тощо.

При цьому необхідно звернути увагу на відмінності пояснень до реально існуючих фактів і не соромлячись вияснити причину таких розбіжностей. Найдіть для кожного такого факту реальне, природне пояснення. Разом з тим не намагайтесь придумувати щось таке, що є не логічним, оскільки цим ви самі заплутаєте свого клієнта і не доб'єтесь того результату на який ви сподіваєтесь. Краще проговоріть всю ситуацію в тій послідовності, яку вам доповідає ваш підзахисний чи довіритель, співставте її з часом подій. Уточніть участь в таких подіях інших осіб, свідків. Слідкуйте за тим щоб кожен факт співпадав з місцем і часом та послідовністю дій. Виясніть наявність наслідково-причинного зв'язку між діями і наслідками.

Завжди звертайте увагу на факти, які є не логічними, хоча вони і зазначені в позові чи протоколах допиту для їх подальшого уточнення доказами. Самостійний аналіз доказів з одного боку потребує певного досвіду, оскільки як правило в кожній справі не залежно від її галузевої приналежності існують латентні докази, які можливо вирахувати лише за умови знання не лише матеріали справи, але і психологічної складової такого діяння, яка як правило передує самим діям. Лише розуміючи те, чому так діяв підозрюваний, потерпілий, позивач чи відповідач можна з певною достовірністю уявити всі події в їх сукупності. Саме така інтелектуальна робота може стати ключем до розуміння кожної справи.

Ця стадія підготовки потребує найдетальнішого вияснення всіх фактів не лише за рахунок пояснень підозрюваного, які дуже часто не віддзеркалюють точності безпосередньої його поведінки, оскільки завжди акцентуються на неправомірній поведінці потерпілого. В цивільній справі позивач робить це ж саме по відношенню до відповідача, а останній навпаки намагається акцентувати увагу на неправомірності дій позивача.

Таким чином вивчення фактів, вивчення показів якнайширшого кола свідків, як правило дає можливості вникнути в історію відносин, життя учасників подій, їх характер, відносин близьких людей та друзів, знайомих тощо. Це є важливим моментом, оскільки ви оприділяєте всіх суб'єктів, які потенційно могли б бути причетними до тих чи інших подій, дій, фактів тощо. Покладатись виключно на слідчого в цій частині не можна, оскільки слідчий як правило не зачіпає цього важливого спектру справи, діючи виключно у фарватері самих обставин справи, показів потерпілого та свідків. Позивач чи його представник як правило говорять лише про предмет справи. В цивільній справі такий підхід до підготовки значно розширює амплітуду ваших знань про людину, її інтереси, а також складову прав, свобод та інтересів, які захищаються нею чи представляються. Шукайте таку інформацію і ви будете вшановані удачею ваших поступків.

Безумовно ця частина підготовки вимагає довіри підозрюваного, позивача чи відповідача до свого адвоката. Через такі відносини формується команда, а не її складові частини, які діють кожен сам по собі. Такий підхід щодо отримання як найдостовірнішої інформації допоможе вам в ході судового розгляду справи і стане хорошою основою до судової промови. Безумовно це є кропітка робота, але вона дасть вам уявлення про те, що це за людина, з якою ви працюєте? Як вона жила? Як вона будувала свої стосунки з близькими та сторонніми людьми? Який вона має характер? З ким дружила, а з ким товаришувала? Мала чи ні шкідливі звички? Як працювала? Була хорошим спеціалістом чи ні? Як відносилась до речей? Як говорила? Чим цікавилась? Що цінила і наскільки? Мала ворогів, чи була нейтральною? Вся ця інформація завжди дає підстави для роздумів і уяв, висновків і пропозицій. Безумовно чим подія яскравіша тим легше її можна уявити, створивши так б мовити уявне відео. Такий прийом дає можливість побачити ситуацію в картинках, аналізуючи дії кожного окремо і в сукупності всієї події. Це дасть вам можливість не лише помітити певні деталі, які не зафіксовані слідчим, але і критично віднестись до показів тих чи інших учасників подій. Такий підхід до справи дає можливість говорити, в судових промовах, від душі не задумуючись над тим яке слово необхідно було б підібрати. Ви будете з легкістю малювати картину маслом придаючи їй різних фарб і сюжетів. Разом з тим говорячи про речі, які пов'язані з драматизмом подій, подій інтимного характеру не потрібно детальних малюнків. Якщо ж цього потребує судова промова обмежуйтесь медичними термінами, які можна взяти із висновків експертиз.

Звісно підготовка до судової справи є складним процесом, який потребує не лише знань, умінь, але і наполегливості та часу.

15. Робота над промовою

Якщо ви знаходитесь на лекції в університеті, то напевне звернули увагу на те, що лектори вільно проголошують тему лекції крокуючи від одного питання до іншого. Вам все це здається дуже просто. Як то одного скульптора запитали як він родить свої скульптури? Останній відповів: «Дуже просто. Беру зубило і молоток і відсікаю від каменю все те, що не потрібно. На місці залишається все те, що потрібно». Насправді це не так, просто. Для того, щоб досягти успіху скульптор відкинув не одну тону каменю, а викладач десятки разів в тій чи іншій мірі, в тій чи іншій формі працював над тим текстовим матеріалом, який тепер він проголошує без ніяких на те зусиль, просто зрозуміло і спокійно. Для того щоб досягти такого рівня, передачі матеріалу за допомогою слова потрібно багато працювати, набувати досвіду, вміти красиво, точно і доступно передавати свої думки як в усній так і письмовій формі. Відразу навчитись всьому цьому, звісно якщо ви не геній, не можливо. З урахуванням цього ми смертні повинні працювати над собою, над умінням проголошувати промови. Для цього ми повинні вміти окремі деталі, які безумовно мають місце в кожній судовій справі, ввести в промову спрямувавши їх зміст до єдиної логічно сформульованої думки. Таким чином промова буде виглядати красиво. Якщо її ще «прикрасити» порівняннями, епітетами, короткими, але відносними до справи «крилатими фразами» , які не повинні бути занадто довгими, звісно це буде шедевр, якщо все це буде мати своє природне місце.

Разом з тим ніколи не смійтесь, більше того, не відпускайте вульгарних саркастичних «компліментів» в сторону процесуального супротивника, ні в судовому процесі, ні за його межами. Це в крайньому випадку є не красиво, а по великому рахунку не професійно, оскільки ваш процесуальний супротивник не може вам заперечити за своєї відсутності. Крім того ваш опонент може не мати відповідного досвіду та практики ведення судового процесу. Відповідно він ще не оволодів достатньо навиками щодо точності постановки запитань, красиво і підготовлено говорити. Якщо ви маєте такий намір згадайте себе на перших судових процесах і ви зрозумієте як хвилюється ваш процесуальний «супротивник», не подаючи до цього зовнішнього виду. Разом з тим це не означає, що ви повинні мимо пропускати його промахи. Витримана, коректна, професійна жорсткість це шлях для швидкого становлення професійності вашого колеги. Ваші уроки, розумна людина швидко запам'ятає на все життя, і свій досвід передасть іншому новачку. Таким чином ваш досвід, праця і наполегливість не залишиться осторонь.

Готуючись до судової промови спробуйте написати її план і відповідно текст на папері. Відкладіть написане в сторону. Вам здається, що ви охопили весь спектр доказових фактів, ви красиво і компактно виклали промову. Поверніться до своєї промови на слідуючий день і ви виявите ряд тих чи інших неточностей. Ви зрозумієте, що ваші думки вже не такі послідовні, а сама промова є слабкою та недолугою. Не панікуйте. Виправте помилки та внесіть в текст промови правки і ви побачите, що вона стала кращою.

Особливу увагу приділіть вступу. Ця частина судової промови повинна мати відповідну лексику. Вступ - це вхідні ворота в справу. Тут ви можете говорити про проблематику, причини та умови, які посприяли певному діянню, пов'яжіть це із самим підозрюваним чи потерпілим. Можна говорити про суд як мірило справедливості не забуваючи про присяжних засідателів. Разом з тим, вступ не може бути занадто довгим. Це повинно бути 6-7 речень, але зміст їх повинен бути продуманий таким чином, щоб відразу зацікавити слухачів. Зробіть акцент на важливості того, про що ви будете говорити далі.

Звісно, способи побудови вступної частини є різними. Як приклад, можна привести слідуючий зміст вступної частини:

а) можна зазначити особливість справи;

б) дати коротку, але точну - двома, трьома словами характеристику підозрюваного та потерпілого;

в) розкрити причини і умови, які сприяли вчиненню протиправної поведінки.

При цьому, вступ повинен плавно переходити до іншої частини промови.

Прокурорам доречно обвинувачувальну промову почати із зазначення ступеня суспільної небезпеки саме даного виду злочинів. Звернути увагу на ті обставини, які вказують на суспільну небезпеку, яку представляє підсудний для суспільства, даючи при цьому дуже коротку, але точну йому характеристику. Безумовно кожна промова, кожна система підготовки до судової промови є індивідуальною, але за кожною індивідуальністю «стоять»: знання, досвід і титанічна праця.

В цій частині П. Сергеїч (Пороховщиков) зазначав: «Якщо вступні фрази не досить вдалі за побудовою, якщо в них чути невпевненість оратора у слухачів складається враження, що промова не підготовлена [11, 282].

Подальша схема промови залежить від особливостей справи. Прокурор таку промову почне із викладу фактичних обставин справи з переходом до аналізу доказів, які підтверджують вину підсудного. Адвокат, навпаки, після викладення фактичних обставин перейде до критики обвинувачення на підставі аналізу доказів та ролі свого підзахисного в самому діянні.

Звісно, це лише план. Він може змінюватись, або взагалі може бути іншим, оскільки кожна справа має свої притаманні лише їй особливості. Запитайте у прокурора чи адвоката про що і як потрібно говорити в судовій промові ви отримаєте відповідь - справа покаже. Така відповідь є справедливою, оскільки змагальність судового процесу змінила сам підхід до доказування та збору доказів, їх оцінки та інтерпретації.

Безумовно в кожній справі, без виключення, прокурор і адвокат мають свою мету, незалежно від того, це обвинувачувальна чи захисна промова. При обвинуваченні квінтесенцією промови є формула: цей злочин скоїв лише підсудний і ніхто інший. При цьому дана теза підтверджується мотивами злочину. Всі докази, які досліджені в судовому засіданні підтверджують факт неправомірного діяння.

Захисна промова відштовхується від протилежної тези - підзахисний не вчиняв злочину. Це міг скоїти хтось інший, але тільки не він. Таке протиправне діяння міг скоїти мій підзахисний, але для цього повинні бути відповідні докази з одного боку, а з іншого його участь у такому діянні є незначною. Дані тези підтверджуються відсутністю мотиву, знарядь злочину, наявністю алібі, тощо. Таким чином судова промова як прокурора так і адвоката завжди є структурованою. Кожна із таких позицій потребує свого відпрацювання. Для цього спочатку зробіть більше частин для деталізації промови, а потім поступово зменшіть їх кількість. Чим буде менше таких частин, тим краще, оскільки ви будете вільно говорити в кожному такому сегменті, плавно переходячи від однієї до другої частини. При необхідності, щоб придати промові чіткість, ви можете прорахувати переваги своєї правової позиції деталізуючи її на складові частини. Наприклад: 1) саме підозрюваний, а не хто інший знаходився в цей час і в тому місці, де було вчинено злочин і цей факт визнав і сам підозрюваний. 2) його бачили свідки Петров і Іванов, які дали щодо нього свої покази в судовому засіданні. 3) тілесні ушкодження в області фалангу пальців правої руки могли бути отримані від удару об твердий предмет, яким може бути обличчя потерпілого тощо. Разом з тим, кожен із таких сегментів повинен бути заповнений як можна більшою кількістю доказів. При цьому, одні і ті ж докази ви можете використовувати в кожному сегменті промови, даючи кожного разу своє тлумачення відповідно до обставин чи змісту письмових чи речових доказів

Безумовно кожна промова повинна мати своє закінчення. Закінчення промови повинно мати вигляд резолюції. Така частина повинна бути короткою, але ємкою, точною та зрозумілою, оскільки це звернення до суду, на яке судовий оратор чекає відповіді від суду.

16. Характеристика особи

Читаючи класичну літературу, дивлячись кінофільми про життєві відносини між людьми, ми з трибуни стороннього глядача спостерігаємо за розвитком тих чи інших подій, які набирають стрімкого розвитку супроводжуючи такі події емоційною складовою, як самих учасників так і своїх емоцій. І це дійсно так, оскільки, знайомлячись з героями ми спостерігаємо за їх психологічним навантаженням і помимо своєї волі на підсвідомості починаємо співпереживати їм, хоча і розуміємо, що це кіно, де є місце вимислу. В той же час згадайте Раскольнікова, його емоційний стан перед тим як скоїти вбивство? В житті перед судом, прокурором, адвокатом постійно розкриваються цілі драми, оскільки кожна кримінальна справа являє собою життєву, реальну драму. Кожна така драма має свій початок і кінець. В межах такої драми ми спостерігаємо розвиток тих психологічних поштовхів чи обставин, які мали безперечний вплив на особу, і які сприяли або обдуманому - емоційному чи спонтанному розвитку подій. В зв'язку з цим ми починаємо розуміти, що стало причиною злочину? Які саме особливості характеру особи, чи її безхарактерність сприяли злочинному прояву його дій? Що це, прояв емоційного вибуху, чи просто безучастне відношення до своєї долі? Звісно це стосується не лише однієї сторони. У кожній справі є психологічний портрет і потерпілого. Тому не враховувати цього не можна. Разом з тим наші судження, про конкретних людей, іноді залежать не від дійсних обставин справи, які бувають доволі різними, а від того як ми самі ставимося чи сприймаємо таких людей. Виходячи з цього нам здається, що така характеристика особи є справедливою. Але якщо це і так, то це не повинно переростати в помсту людині, яку ви з якихось суб'єктивних підстав не поважаєте, вважаючи її злочинцем.

В зв'язку з цим прокурори даючи характеристику підсудному часто бачать в ньому негідника, хоча насправді при інших обставинах, ці ж прокурори говорили б про те, що це чесна і світла людина. Тому даючи характеристику підсудному завжди потрібно говорити про людину, якою вона була до скоєння протиправних дій, з її як позитивними так і негативними складовими, і як ця особа розкрилася стаючи сама собою під час підготовки до злочину, під час скоєння злочину, та після його закінчення. На відміну від прокурора адвокат навпаки говорить лише з позиції позитивних оцінок про свого підзахисного. Звісно такі крайнощі по відношенню до однієї і тієї ж особи не є помилковими.

Ми часто не розуміємо за що ми любимо інших, іноді не самих кращих людей. Помиляючись ми говоримо, що думали про нього краще ніж він є насправді. Ось чому непотрібно підганяти характеристику особи до суті звинувачення чи захисту. Вивчаючи психологічний портрет особи до скоєння нею злочину, під час скоєння злочину та після скоєння злочину ви самі зрозумієте, що це за людина і слова характеризуючі особу будуть надходити до вас самі по собі. Не потрібно прагнути до математичної точності в характеристиці, говоріть і підбирайте прості слова. Можливо це спокійна, урівноважена, добра, чуйна людина. Яка віддано любить своїх дітей і дружину. Не намагайтесь говорити про підсудного, що це ефектний чоловік, екстрацентричний чи високоосвічений. Така характеристика особи може викликати не співпадіння з його протиправними діями і це викличе у суду не співчуття чи повагу, а навпаки може викликати неповагу до людини. Характеризуючи особу ви можете послатись на покази в цій частині свідків, друзів, близьких товаришів тощо, які були допитані в судовому засіданні. В цих відзивах цінним є те, що вони є простими, людяними, незаангажованими, але влучними характеризуючими особу епітетами. В такому випадку ви будете говорити їх словами.

Разом з тим природа людського характеру не є вивченою остаточно, оскільки як тоді можна пояснити, що жорстокий стає вразливим, а «м'якотілий» навпаки, жорстоким. Здавалося б кристально чесна людина починає говорити неправду, а людину, яку ви вважали чесною викрадає якусь річ.

Звісно можна сказати, що на поведінку людини завжди впливають обставини, але ж тоді потрібно вияснити ці обставини, зрозуміти дійсну їх суть. В практичній же площині прокурори часто роблять лише простий перелік негативних, характеризуючих особу обставин, а адвокати простим переліком починають говорити про позитивні характеризуючі особу обставини. При цьому це відбувається настільки механічно і повсякденно, що такі промови не дають жодних уявлень про те, а що це за людина. Штамповані, засалені характеристики, такі як: «мій підзахисний позитивно характеризується як за місцем свого мешкання, так і роботи», не дають ніякого уявлення про особу як людину. В той же час ця частина судового виступу є незамінною. Вона націлена на те, щоб слухачі змогли зрозуміти, що за людина знаходиться на лаві підсудних. Це закономірність чи це випадковість? Даючи кожного разу характеристику особі потрібно робити це обережно з дійсним розумінням її характеру, психологічного стану, дійсних обставин справи, віктимологічної поведінки потерпілих та намірів самої особи.