Судові дебати: право, психологія, риторика

Як уже зазначалось судовий промовець повинен готуватись до кожної справи, якою б вона не була простою чи складною. Особливої уваги в цьому зв'язку потребують судові промови, оскільки при їх проголошенні промовець не може зупинятися щоб зібратися із думками. Він не може робити довгі паузи для того, щоб подумати над обставинами, чи підібрати потрібне слово. Промова повинна текти, наче річка, то швидше, то тихіше, то з шумом, то з мелодією, але у кожному випадку без наявних порогів. В той же час, ритм промови не повинен бути поспішним. Поспішність в промові призводить до словесної тріскотні,яку дуже складно сприймати на слух. Промова повинна бути не спішною, що дало б можливість суду, присяжним засідателям мати можливість вслухатись в слова, в їх зміст. Це дасть змогу промовцю звернути увагу суду навіть на самі незначні обставини справи.

Промова повинна проголошуватись без напружень, без нескінченних уточнень та роз'яснень. За стилем слова, промова повинна бути такою, якби ви проголошували її перед своїми знайомими, яких ви добре знаєте і не боїтесь застосовувати для переконливості незначні уточнення. В даному випадку ви не будете відшукувати зарозумілі фрази, намагатись говорити аристократичною витонченістю. Краса промови полягає у природності думки та відтворенні її природного змісту. Не можна говорити високопарними фразами, говорячи про обман чи вбивство, але це не означає, що промова повинна бути сірою і невиразною. Сьогодні в судах ще має місце слідчий процес, коли суддя, ігноруючи змагальність починає «працювати» і за прокурора, і за адвоката. Такі процеси по своїй суті є «інквізиційними», оскільки суд не цікавить нічия думка, окрім своєї. Щоб змінити такий підхід потрібен час, потрібна зміна поколінь судового корпусу, нам потрібна дійсна процесуальна змагальність. Сьогодні вже адвокатам і прокурорам, фахівцям в галузі права чи представникам сторін мало знати нумерацію правових норм того чи іншого матеріального закону, необхідно вміти подати цей закон на основі матеріалів кримінальної чи цивільної справи застосовуючи при цьому ввесь спектр логічних правил і прийомів, які б переконливо доводили вашу правову позицію.

Сірість промов, їх невиразність пов'язана часто із застосуванням промовцями одних і тих же мовних штампів. Так багато адвокатів починають свою промову із того, що кожного разу говорять одне і те ж: «Ваша честь! Я представляю інтереси позивача», «Ваша честь! Я захищаю в даному судовому процесі підсудного... ». При цьому говориться так, ніби після трьох чи чотирьох годин роботи, суддя не запам'ятав, що саме цей адвокат представляє інтереси позивача чи захищає підсудного. Прокурори ж виступаючи з судовою промовою в кримінальних справах починають промову, як вони говорять із вступу, який триває дві, три хвилини, але в цьому вступі прокурори намагаються дати суспільно-політичну оцінку діянню, переконуючи суд в тому, що країна напружується виходячи із економічної кризи, країна проводить грандіозні реформи, а Іванов викрав із клітки кроля. Такі дії являють собою суспільну небезпеку, а тому Іванов потребує відповідного покарання з одного боку і суспільному осуду з іншого. Такі «вступи» в промову є смішними з одного боку, а з іншого ніхто і ніколи не звертає уваги на їх зміст, який як правило є загальновідомим і вислуховувати ще раз те, про що відомо всім ніхто не хоче. Це «холості постріли», суть яких зводиться до збільшення об'єму судової промови. Разом з тим прокурорів і сьогодні орієнтують виступати в такому тоні. Хоча незрозуміло, як можна орієнтувати прокурора із кабінету Генеральної прокуратури чи прокуратури області, якщо не знаєш матеріалів справи? А тепер уявіть, що суддя слухає такі «виступи» із дня на день... Від змісту таких промов можна з'їхати з глузду. Таким чином, говорити потрібно не довго, але по суті. При цьому, не потрібно показувати, що проголошуючи судову промову ви так стараєтесь, так стараєтесь. Повірте, це не викличе до вас співчуття. Навпаки, це буде виглядати неприродно, більш того, це не красиво. Говоріть просто, не поспішаючи, без боязні, слова повинні промовлятись самі собою. Їх змістом повинна бути правда подій і ви її не приховуєте, не перекручуєте, не спотворюєте. Говоріть про справу, оскільки ви її добре знаєте. Розкривайте зміст доказів надаючи їм розуміння свого бачення. Такий підхід дасть можливість не лише дати їм об'єктивну оцінку, а і можливість охарактеризувати особу та природу її діяння, або якогось факту, звернувши увагу суду на ті чи інші обставини за рахунок точного відтінку, сильного акценту, що зробить вашу промову нестандартною. Так, прокурор, говорячи у справі про вбивство хлопця під час групової бійки, зазначив: «Ваша честь! Я прошу звернути Вашу увагу на те, що саме підсудний з метою вбивства потерпілого, наніс йому удар ножем в саме серце». Адвокат, говорячи про ці ж обставини, зазначив: «Ваша честь! В судовому процесі дійсно було встановлено той факт, що саме мій підсудний наніс удар у життєво-важливий орган потерпілого. Ушкодження виявились не сумісними з життям. Саме тому оспорювати даний факт у мене немає ніяких підстав».

Як бачимо, про один і той же удар ножем, про одні, і ті ж обставини різні промовці говорили по-різному, але при цьому ніхто з них не змінив суті обставин, і тих наслідків, які вони потягли. Це є важливо, оскільки говорити не перекручуючи обставини, говорити про факти, які відповідають дійсності є повагою до суду. Безумовно судова промова повинна бути простою, за часом не довгою, а за змістом точною, але коректною по відношенню до інших учасників судового процесу. Виразність, точність аналізу обставин, витонченість в порівняннях, точність в словах завжди роблять судову промову насиченого, зрозумілою та переконливою.

5. Краса слова у його звучанні та змісті

Перед кожним судовим оратором, який готується до судової промови завжди стоїть проблема, який тембр та тон голосу використовувати при проголошенні промови. Промовляти слова голосно чи тихо, швидко чи повільно. Ці питання не є новими для теорії судового красномовства, але вони були і будуть вічними, поки існує людство. Потрібно відразу сказати, що промова повинна проголошуватись в такому темпі, яким ви користуєтесь при звичайній розмові. Це є ваш природний стан, тому намагатись говорити швидко немає необхідності, оскільки вам в такому разі не буде вистачати повітря. Такий темп розмови потребує іншої швидкості дихання до якого ви не звикли.

Іноді адвокати і прокурори проголошуючи судові промови не розділяють слова і речення знаками альтерації. Говорять так, начебто в мові взагалі відсутня інтонація. Такі промови, навіть якщо вони і по суті, не принесуть користі, оскільки ні суд, ні присяжні засідателі не будуть мати можливості вслухатись в слова промовця, а якщо промовець ще і говорить тихо, то постійні зауваження головуючого «говоріть голосніше» приведуть до того, що суд таку промову слухати не буде, оскільки ніхто не буде напружуватись для того щоб щось почути та зрозуміти суть промови. В той же час, немає ніякої необхідності кричати. Крик - це «мистецтво» мітингів. Судова процедура не терпить крику і напруги. Це спокійний, розмірений процес, де кожен із учасників судового процесу повинен бути почутим іншими. Зали судових засідань не є великими, адвокати і прокурори знаходяться не далеко одинвід одного і суду, а тому кричати у виступах немає потреби. Промови повинні бути чуттєвими, але лише в тій мірі в якій це необхідно. Така необхідність визначається змістом промови. Є частини промови, де дійсно необхідно донести почуття, які мають місце у справі, інша її частина таких почуттів не потребує, оскільки вона потребує насамперед точності. Разом з тим, монотонність промови є мало привабливою. Таким чином, потрібно застосовувати так би мовити «рваний» ритм промови, коли спокійна прохолодна точність змінюється на чуттєві переживання «героїв» справи. При цьому промову не потрібно переповнювати постійними уточненнями. Я пам'ятаю молодого адвоката, якого я слухав в Путивльському райсуді Сумської області, який захищав хлопця, оскільки останній в темряві, рухаючись автомобілем в якому було лише близьке освітлення фар наїхав на працівників ДАІ, які поставили поперек дороги свій мотоцикл з метою зупинки автомобілів, оскільки в них закінчилося пальне. При цьому, останні не обумовили свою зупинку ніякими попереджувальними знаками. Внаслідок цього автомобіль хлопця наїхав на мотоцикл, спричинивши одному із працівників ДАІ середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Проголошуючи свою промову і надаючи постійні розрахунки відстані з якої неможливо було побачити мотоцикл в темряві адвокат говорив, що «з відстані ста п'ятдесяти метрів водій не міг помітити мотоцикл, оскільки він зливається з темрявою і дорогою. Із відстані ста метрів водій не міг цього зробити. З відстані 50 метрів цього також неможливо побачити. Мотоцикл водій помітив з відстані 5-6 метрів. В цей час він загальмував, але навіть екстрене гальмування при невеликій швидкості не змогло утримати автомобіль від інерційного руху». Як бачите таке постійне уточнення навіть при вірності суджень виглядає не переконливо і є ускладненим для сприйняття, оскільки слухачі повинні були при зміні відстані кожного разу самостійно робити оцінку обставин, що являлось для них складним завданням.

В той же час судова промова повинна відтінятися мовною інтонацією в залежності від змістовної її частини. Це чудово роблять артисти виступаючи на сцені, коли вони передають розмову двох закоханих в ночі. Вони при цьому переходять на шепіт. Коли за мізансценою говорять про кохання, то ці слова підкреслюють з почуття ніжності і великої внутрішньої експресії. Коли ж на сцені відбувається спір між героями мова артиста стає гучнішою, різкішою, що дає можливість глядачам з більшою проникливістю сприймати все те, що відбувається на сцені. При цьому все це супроводжується мімікою, жестикуляцією, тощо.

А тепер уявіть собі ситуацію, коли артисти не змінюють тональності та сили голосу. В такому разі всі мізансцени були б пісними, а слухачі просто б знудьгувались. Ось чому готуючись до судового процесу і, зокрема, до судової промови потрібно враховувати ці, на перший погляд, не значні для судової промови речі. Нажаль сьогодні переважна більшість судових промов - це рівна тональна пряма, яка промовляється без душі, без переживань, байдуже, тому сприймається як робота і не більше. Але ж так не повинно бути. У адвоката це найвідповідальніша робота, оскільки за його словами, діями, стоїть беззахисна людина, якої в душі жевріє надія на те, що адвокат їй допоможе. Адвокати повинні це розуміти, оскільки професійна байдужість є злочином проти людства.

Психологи сьогодні говорячи про професійну байдужість зазначають, що це психічний феномен який не залежить від людини. Професійна байдужість є набувальним психологічним станом, який починається після п'яти років роботи людини на одному і тому ж місці. Отже такий феномен настає у кожного професіонала. Він має місце тоді, коли особа виконує свою роботу механічно. Це призводить до того, що хірурги забувають скальпелі в черевній порожнині людини, яку вони оперували. Водії перевищують швидкість, вважаючи, що вони можуть справитись з керуванням в будь - яких ситуаціях. Електрик починає працювати без резинових рукавиць на електролінії яка не є ізольованою, вважаючи себе професіоналом. Не є виключенням з цього і юристи. Згадайте себе, коли ви приступили до роботи адвокатом чи прокурором, юрисконсультом чи слідчим. Ви почали активно вникати в її особливості, щоб стати хорошим спеціалістом. Але через 5 - 7 років, коли ви досягли певної межі професіоналізму ви почали робити свою роботу механічно в автоматизованому режимі, оскільки ви знаєте свою роботу, а тому ви виконуєте її на належному рівні. Залишатись на цьому рівні ви будете ще 2-3 роки. Потім поступово настає професійне байдужжя, коли ви йдете на роботу тому, що це потрібно. Ви починаєте не вивчати справу, а читати її лише через сторінку. Ви не робите те, що потрібно зробити обумовлюючи це тим, що у вас не вистачає часу і все це ви уже давно знаєте, і це вам так набридло. Ви починаєте скаржитись на те, що від всього цього ви так втомились. Це дійсно так, і це звісно страшно, оскільки автоматизм в роботі з кожним днем погіршує якість вашої роботи. Але коли б ви знову були на початку свого шляху, такий психологічний стан був би відсутній. В цьому плані є позитивною практика прокуратури, де постійно відбувається ротація кадрів з переведенням прокурорів із району в район. Це сприяє перезапуску механізму відповідальності, і тоді «нова мітла» починає працювати як на початку своєї кар'єри. Адвокати повинні намагатись вести справи в інших судах, а суддів потрібно переводити із одного суду в інший. Професійна байдужість нівелює відповідальність. Ось чому судові промовці повинні готувати і проголошувати не лінійні промови, а промови, які б передавали не тільки суть події, а підкреслювали б всі її нюанси інтонаційно. Вкладаючи в це свою душу, знання, любов, енергію ви зрозумієте, що наша робота є найкращою, а життя цікаве, різноманітне і насичене.

6. Основні постулати красивої мови

судовий адвокатський прокурорський

Кожна людина в повсякденному житті говорить так як вона думає. Думки є змістом мови. Тому мова людини не може бути кращою, красивішою, виразнішою ніж її думки. Думки формуються людиною відповідно до її рівня освіти, професіоналізму, активної життєвої позиції, знань, словарного запасу, природничих задатків особи тощо. Звісно говорити просто можуть всі, але говорити логічно, переконливо, з вживанням великої кількості різноманітних слів з застосуванням влучних порівнянь, метафор, із вмінням точно передавати образи, тобто говорити красиво можуть не всі. Щоб говорити красиво потрібно цьому вчитись точно так, як ви вивчаєте історію чи математику. Але для того щоб навчитись говорити красиво потрібна ще одна якість - самодисципліна, оскільки мало просто говорити, потрібно слідкувати за тим як говорити, щоб в потрібний час промовляти саме потрібні слова, словесні обороти, а то й цілі речення, які підготовлені вами заздалегідь, щоб довести їх вживання до автоматизму. Якщо ви уже працюєте над цим, то ви на вірному шляху.

Таким чином, мова людини це її життя. Красномовство це мистецтво. Мистецтво на яке звернули увагу ще в далекому минулому піднявши його не лише на рівень політичних промов, що також було важливо, але в першу чергу судових промов, що робило таких ораторів знаменитими. Разом тим кожна судова промова не повинна бути ради промови і зводитись до того, що це професіональний обов'язок. Промова завжди повинна бути корисною як для слухачів так і для тих відносно кого такі промови проголошуються. Суддя слухаючи промову прокурора чи адвоката, звертає увагу на ті чи інші доводи, акценти, докази. Все це він порівнює із своїм внутрішнім переконанням, яке формується шляхом розуміння тих чи інших дій чи подій, доказів та свого життєвого досвіду, знань та переконань. Таким чином, суддя оцінює всі відомості про кожну особу, її дії, співставляючи їх і на підставі цього робить логічний висновок, який потім стає змістом вироку чи судового рішення, ухвали чи постанови.

Разом з тим говорити красиво це є лише пів справи. Потрібно говорити переконливо. В цьому зв'язку П.С. Пороховщиков зазначав : «Еслиоставить в стороне нравственные требования, можно было бы сказать, что самая плохая речь лучше самой превосходной, коль скоро вторая не достигла цели, а первая имела успех» [3, 46]. В цих словах є позитивна думка, але вона не зводиться до примітивізму. Її суть полягає в тому, що промова, її зміст, логіка суджень вводиться в простоту її форми, яка заповнюється не красивими словами, які можуть ні до чого не привести, а простими іноді примітивними судженнями, але такими судженнями, які є рідними і зрозумілими слухачеві, а тому саме вони можуть переконати його у правдивості того, що говорить адвокат чи прокурор. Для того, щоб це вийшло, щоб діалог із свідком чи потерпілим був зрозумілим, і доступним необхідно знати про ту чи іншу людину певний мінімум. Зокрема її освітній рівень, манеру спілкування, рівень суджень, рід її занять тощо. Всі ці відомості ви можете знайти в протоколах допиту, позовних заявах. На ці обставини просто необхідно звернути увагу, оскільки з урахуванням саме такої інформації, і потрібно формулювати зміст запитань в яких повинні бути лише зрозумілі для таких людей слова. Якщо ж ви запитаєте людину про здоров'я близького на основі енцелофонограми, то окрім питання : «А що це таке?», іншої відповіді ви можете і не отримати. Якщо ж в промові ви будете говорити про «наявність ідеальної сукупності злочинів», то для більшої половини присяжних засідателів це так і залишається не зрозумілим. Говоріть просто, доступно і зрозуміло в тих частинах промови, де мова йде про спеціальні терміни, поняття, кваліфікаційні ознаки, оскільки така простота буде зрозумілою, доступною для слухача. Разом з тим простота промови не принесе вам успіху, якщо ви будете говорити непереконливо. Для того щоб це зробити потрібно самому бути переконаним в тому про що ви говорите. В іншому випадку ви нікого не переконаєте. Сама промова буде водяною, а її тональність не виразною. Спробуйте зараз відкласти книгу і сказати щось переконливо про те, в що ви самі не вірите. Ось чому перед прокурором і адвокатом, хоча і стоять одні й ті ж завдання обумовлені професійним підходом до судової промови, але вони за своїм змістом кожного разу будуть різними. Основою такого змісту завжди є: а) безумовне знання предмету відповідно до якого готується судова промова; б) аналіз змісту доказів з метою доказування тих чи інших обставин; в) вміння використовувати засоби переконання (тональність промови, малювання образу, порівняння обставин тощо); г) безумовне знання закону.

Практика показує, що судова промова повинна бути зорієнтована на слухача середнього інтелектуального рівня, але це не означає, що вас не будуть слухати високоінтелектуальні люди, хоча таких людей і меншість. Більшість людей мають середній або нижче середнього рівня інтелектуальний розвиток. При цьому це звичайні люди, які можуть безумовно бути суддями, прокурорами, адвокатами, фахівцями в галузі права, присяжними засідателями і в цьому немає нічого незвичного. Наприклад Джордж Буш старший мав IQ в об'ємі 90 одиниць, а його син 91 одиницю, але це не стало перепоною до того, що ці люди в різний час були президентами США, чудово справляючись із своєю надвідповідальною роботою. Потрібно знати, що кожна людина із дня її народження починає вивчати світ шляхом порівняльного аналізу. Дитина двох років доторкаючись до металевих виробів розуміє, що вони для неї не являють загрози. Маючи цей досвід дитина торкається пальцем до гарячої поверхні електроплити. Відчуваючи біль вона більше цього робити не буде, оскільки вона переосмислила свій досвід. Так, порівнюючи між собою різні предмети, дії чи події спів ставляючи свою поведінку із поведінкою інших людей, порівнюючи їх з природними явищами, тваринами, природою людина розвивається набуваючи життєвого досвіду.

Ставши дорослою людина не змінює своєї звички щодо отримання досвіду за рахунок порівняльного аналізу навколишнього середовища. Говорячи про сонце ми можемо в залежності від судження порівняти його із яйцем, яке знаходиться на сковорідці. Прочитавши це, ви відразу уявили дану ситуацію, але від цього ваше самопочуття не покращиться, якщо вам сказати, що ваш сніданок це смерть курчати, яке могло появитися з цього яйця. Разом з тим ви виправдовуєте себе тим, що так потрібно зробити, оскільки ви голодні.

В той же час, якщо сказати: «Сонце в небі, це як ромашка в полі». Прочитавши це, ваша свідомість «автоматичному режимі» починає перебудовуватись на позитивний лад, оскільки на рівні підсвідомості у нас за рахунок досвіду вже сформована порівняльна асоціація того, що сонце це тепло, ромашка це ті квіти, які люблять жінки, це такі квіти на яких закохані гадають намагаючись вирахувати любов.

Враховуючи такі особливості людського пізнання щодо навколишнього світу судовий промовець розуміючи такі закономірності має можливість привести в своїй промові певні приклади порівняльного характеру із життя людей, тварин, природи тощо. Такий підхід надасть вашій промові образності. Вдало підібрана метафора з одного боку прикрасить вашу промову, а з іншого притягне увагу слухача та допоможе акцентувати те на , що ви хочете звернути увагу. Для того щоб це вигляділо природно в порядку практики спробуйте підібрати два, три порівняння ввівши їх у свою повсякденну мову і при певній нагоді використайте такі порівняння. Це може бути в розмові з близькими, друзями, на роботі, з випадковими людьми. Через певний проміжок часу, коли ви запам'ятали дані порівняння, розширте їх кількість. При цьому віднайдіть декілька фраз, які б точно і красиво передавали ті чи інші обставини і спробуйте зробити їх необхідними фразами вашої повсякденної мови. Дуже швидко, всі звернуть увагу на вашу витонченість у спілкуванні, а вам цього і потрібно, оскільки в разі необхідності ви будете говорити вільно без необхідності віднайдення певних слів, щоб передати ті думки про які ви хочете сказати. Від такого вміння з одного боку і розуміння того, що ви це вмієте з іншого ви будете отримувати насолоду.

7. Пусті судження та переконання метафор

Кожен промовець не може обійтися без своїх особистих суджень в розумінні і трактуванні тих доказів та їх змістовної матерії, які стосуються предмету спору чи обвинувачення. Така ситуація є характерною для любої цивільної чи кримінальної справи. В той же час для судової промови існують все ж певні обмеження, оскільки судовий промовець не може пуститися у виключно особисту полеміку просто ради полеміки з метою об'ємності своєї промови, що іноді має місце в судових процесах. Часто цим грішать адвокати, коли говорять і говорять про одне і теж різними словами. Здається вони вже переконали всіх, навіть самих себе у тому, що вони хотіли сказати, а промова все ще не закінчується. Після такої промови дуже складно зрозуміти її суть і мету. І в цьому винен сам промовець. Промова завжди повинна мати ту неповторну родзинку, яка б формувала центр уваги слухачів. Особливо це важливо, тоді коли промова відбувається перед присяжними засідателями. Згадайте картину Айвазовського «Дев'ятий вал», де центром уваги є потерпілі люди. Звісно там є і море. Разом з тим ніхто не стоїть біля глядача і не підказує йому, щоб він звернув увагу саме не на людей, а на хвилі. Глядач сам миттєво вибирає на полотні основний зміст картини. Це ж саме відбувається і з слухачем судової промови. Промовець, як художник, за допомогою слів повинен описати ті чи інші події чи дії особи. Дати таким діям певну характеристику сформувавши цим самим той чи інший потрібний оратору образ. Це дасть можливість слухачеві не просто слухати промову, а відтворити її в своїй уяві проникаючи в матерію подій, їх психологію, співпереживаючи потерпілому чи переживаючи трагедію підсудного. Таким чином оратор повинен побудувати за допомогою слів певний образ в динаміці його подій. Ще будучи молодим адвокатом, я слухав промову одного російського адвоката, який виступав в суді, але я пам'ятаю дану промову і до цього часу, хоча після цього я прослухав більше тридцяти тисяч судових промов. Мова йшла про те, що викрадачі приїхали вночі на автомобілі до приміщень птахопрому, і з сараїв викрали декілька десятків курей. Адвокат говорив про те, що красти взагалі не можна, ні в людей, ні в державі, оскільки це огидно. В зв'язку з цим людство завжди зневажало крадіїв. В середньовіччі їх таврували та заковували в дерев'яні колоди. Сьогодні ми цього не робимо, оскільки цивілізований світ не може собі дозволити це, бо людина є найвищою соціальною цінністю. Слухаючи дану промову, яка вимальовувала картини середньовіччя, я поспівчував підсудним, оскільки уявив, яке покарання чекало б на його підзахисного в середні віки. Звісно така частина промови повинна бути короткою але яскравою. Саме промова з коротким блискавичним ефектом буде набагато виграшною від простої констатації фактів, оскільки вона запам'ятовується. Арістотель для того, щоб його промова була жвавою та переконливою описував образи предметів в їх рухомому стані. Цей прийом з успіхом використовував О.С.Пушкін. Пам'ятаєте:

Ветер весело шумит,

Судно весело бежит Мимо острова Буяна

Читаючи ці строки ми мимоволі починаємо уявляти все це, оперуючи образами, тому якихось спеціальних словесних уточнень це не потребує. В цій частині хотілося б згадати Єршова, його казку «Коник - горбунок»

Против неба на земле Жил старик в одном селе

Як бачите всього вісім слів, але яких контактних для слухача. Вони не потребують довгих роз'яснень і є зрозумілими для любої людини.

Звісно, метафори завжди прикрашають промову, якої б направленості вони не були: політичної чи судової. Ми так звиклися з цим, що вже не помічаємо того, що без вживання метафор просто не можемо зрозуміло і точно передати словами те, що хочемо. Сьогодні ми говоримо «закон вимагає», «закон суворий», «закон справедливий». Спробуйте замінити такі словосполучення без вживання метафор, і ви помітите, що це потребує декількох речень, але якщо ви будете роз'ясняти друге і третє словосполучення ви будете словесно топтатись на одному й тому ж місці плутаючись в судженнях. Разом з тим метафори не лише прикрашають, але і спрощують промову. В той же час бувають моменти, коли метафори все ж є недоречними. Такі словосполучення, які часто вживають для передачі шуму, суєти наприклад: «їх свайба гуділа», «він кожного разу ричав на неї», «вона кричала і кричала» тощо виникають неприємні відчуття як змістовного так і звукового характеру: «гуділа», «кричала», «ричав». В озвучених звуках «гу», «ри», «др» тощо відчуваються неприємні, неприродні, погрожуючі шуми. Тому метафори з шумовими звуками в промовах потрібно підбирати обачно і вживати їх тільки у виключно необхідних, відповідаючих обставинам випадках.

В той же час порівняння, які часто застосовуються ораторами для придання подіям, діям чи самій людині вищої суті є словесним привнесенням найвищих характеристик з метою придання предмету судження певного акценту, чи зміни його дійсної суті в сторону зменшення або збільшення. Виходячи із даного визначення необхідно сказати, що якщо в судовій промові промовець хоче використати порівняння, то воно повинно точно відповідати характерним особливостям тих предметів, які порівнюються, оскільки в іншому випадку це буде виглядіти непереконливо. Так адвокат виступаючи з промовою на захист підзахисного, який звинувачувався в причиненні тяжких тілесних ушкоджень потерпілому в наслідок дорожньо - транспортної пригоди, і намагаючись переконати суд в тому, що ДТП це випадковість сказав, що його підзахисний «до цього ніколи не попадав в ДТП. Він чудово водив автомобіль. Близькі називали його «Шумахером». Таке порівняння є занадто невдалим. Гіршого напевне й не придумати, оскільки Шумахер є дійсно неперевершеним водієм швидкісних болідів на спеціальних кільцевих трасах, де відсутні дорожні знаки, де швидкість є понад усе. У зв'язку із такою максимальною швидкістю гонок на трасах часто мають місце зіткнення болідів, які можуть мати негативні наслідки. Таким чином Шумахер був завжди потенційним суб'єктом ДТП з тяжкими наслідками. Порівнювати підсудного з Шумахером в даному випадку було б смішно, оскільки керування звичайним автомобілем потребує знань, і безумовного виконання Правил дорожнього руху, основою яких є обмеження швидкості руху в різних дорожніх умовах.

Прокурор виступаючи з обвинувачувальною промовою по справі у вбивстві грабіжником старої жінки, сказав : «підсудний навіть не розкаявся в суді. Його душа і серце, як січневий лід залишаються не тронутими ». Така коротка метафора одночасно є змістовним порівнянням. Вона дає точну характеристику особі. При цьому не має потреби говорити про те, що підсудний негативно характеризується за місцем свого мешкання чи роботи. Просте перерахування відомих фактів не є чимось новим. Такий підхід до характеристики підсудних зустрічається в переважній більшості як прокурорських так і адвокатських промов. Такі засалені промови ніхто не слухає. Вони не приносять якихось процесуальних результатів, оскільки є доволі слабкими та непереконливими.

Вчіться говорити сильно і красиво, образно, і логічно, точно і контрастно, і світ буде біля ваших ніг.

8. Антитеза як логічний прийом

Антитеза як риторичний прийом застосовується ораторами коли процесуальний супротивник говорить речі проти яких дуже складно заперечувати чи відкидати їх, оскільки вони як правило є логічними і відповідають, в своїй більшості, фактичним обставинам справи. Для того, щоб обійти «лобове» зіткнення, промовці вдаються до риторичного прийому згоди, відповідно до якого промовець як би то погоджується із сказаним, але потім починає піддавати все, що сказано, ніщивній критиці, що виглядає дуже вдалим і переконливим, особливо коли промова є логічною і зрозумілою для слухачів. Сьогодні серед політиків цим прийомом дуже часто користується народний депутат України О.Доній, і потрібно сказати, що робить він це доволі вдало. Його полеміка в політичному чи економічному спорі завжди є цікавою, з одного боку, а з іншого - логічною.

Нажаль в судових процесах промовці майже не використовують даний риторичний прийом, хоча це є сильною зброєю, особливо в питаннях правового спору.

Так, прокурор виступаючи з обвинувачувальною промовою щодо сімнадцятирічного хлопця, який в п'ятнадцять років пішов із сім'ї в якій батьки зловживали спиртними напоями, і його домівкою стала вулиця. Перебуваючи на базарі, і допомагаючи вигрузити ковбасні вироби хлопець зайшов за прилавок, і помітивши гроші викрав 500 грн. коштів. На другий день його було затримано і він зізнався у скоєному. Прокурор говорив стримано, але переконливо посилаючись на покази свідків, потерпілого і самого підсудного. Позиція адвоката була не з легких, оскільки злочин дійсно мав місце, докази було зібрано в повному об'ємі. Тоді адвокат використовуючи прийом антитези сказав: «Крадіжку грошей дійсно скоїв мій підзахисний, і це не може ставитись під сумнів, як і об'єм викраденого. Прокурор переконливо довів це в своїй промові, але ж які причини сприяли такому неправомірному діянню, яке скоїла молода людина на початку свого усвідомленого життя. Хлопець давно не має сім'ї.

Він жив на вулиці напівголодним життям, мав не дорогий одяг, але з якою людською гідністю і яким переживанням він говорив про своє перше і останнє неправомірне діяння. Сьогодні таких хлопців і дівчат як мій підзахисний в кожному великому місті налічується десятки тисяч. Це дійсно сучасні «генерали» міських кварталів, які кинуті суспільством на призволяще. Проходячи мимо таких дітей ми відвертаємось і спішимо додому, але коли хтось з них підштовхнутий голодом здійснює неправомірне діяння ми стаємо в позу і вимагаємо для них якнайсуворішого покарання забуваючи про те, що ми також винні в цьому». Промова адвоката настільки вплинула на потерпілого, що останній попросив суд не стягувати з хлопця ні матеріальної, ні моральної шкоди, відмовившись від позову.

Звісно, щоб користуватися таким риторичним прийомом потрібно мати певний досвід у веденні судових справ. Разом з тим такий досвід можна здобути в розмові з близькими друзями чи близькими знайомими. Для цього не потрібно щось вигадувати, оскільки прийом антитези можна вставляти в розмову чи промову беручи різностороннє направлення слів із життя. «Наприклад: ця дорога була не Хрещатиком, а розбитою міською дорогою», «для неї це не був день, це була ніч», «він бачив все це, але засліплений помстою».

Як бачимо основу антитези формує уява, фантазія, творчість промовця, вміння протипоставити здавалось би різні поняття: сльози - сміху, туман - сонцю, тепло - холоду, хоробрість - боязні.

Опанувати прийом антитези відразу без ніякої до цього підготовки є доволі складним завданням. Цей прийом потребує безумовних знань предмету спору, логічності думки, великого словарного запасу з одного боку, а з іншого він повинен застосовуватись в контексті предмету спору.

Як бачимо прийом погодження потребує не лише викристалізовування логіки суджень супротивника, але і сили думки самого промовця, оскільки в такому випадку перед промовцем стоїть завдання, яке полягає в тому, що використовуючи судження супротивника дати такому судженню

не просто логічне, а інше судження, яке показувало б нелогічність суджень процесуального супротивника. Так прокурор даючи характеристику підсудному говорив, що «підсудний характеризується негативно, оскільки він ні де не працює, вихованням своїх дітей не займається, зловживає спиртними напоями». Адвокат заперечуючи такі перерахування зазначав: «Ваша честь! Прокурор даючи негативну характеристику моєму підзахисному говорить, що він ні де не працює, вихованням своїх дітей не займається, зловживає спиртними напоями. Хочу звернути вашу увагу на те, що в селі сьогодні з працевлаштуванням дуже складно. Не дивлячись на це Зайцев приймає активну участь у громадських роботах, які організовує сільська рада. Він допомагає людям похилого віку, які мешкають в селі, оскільки вони по суті покинуті на призволяще. Двоє старших дітей Зайцева навчаються в школі - інтернаті, яких останній часто відвідує, забирає їх на канікули. Двоє менших дітей проживають в сім'ї Зайцевих. Вони завжди чемні, чисто одіті, про що говорили свідки Довжик і Редька. Зайцев, дійсно зловживав спиртними напоями, але після лікування вже майже два роки не вживає спиртних напоїв. Таким чином, всі заяви прокурора щодо негативної характеристики Зайцева голослівні і не відповідають фактичним обставинам справи». Звісно цей риторичний прийом може бути використаний тоді, коли процесуальний супротивник або перебільшує в своїй промові щось, або говорить про речі, які не відповідають дійсності, чи при проголошенні промови навмисне допускає якість неточності, або навмисне замовчує якісь факти, оскільки вони можуть послабити його позицію.

9. Предмет справи як основа судової промови

Необхідно обов'язково готуватись до судового процесу - не важливо це цивільна, адміністративна, господарська чи кримінальна справа. В зв'язку з цим адвокати чи прокурори повинні мати у себе копію даної справи. Сьогодні це не є проблемою. Проблема в тому, щоб знайти для цього час і з'явитися в суд чи в прокуратуру, написати заяву про ознайомлення зі справою, отримати дозвіл судді чи прокурора на ознайомлення, і уважно, не поспішаючи, прочитати її, а потім сфотографувати матеріали справи, щоб у своєму офісі підключити фотоапарат до комп'ютера і отримати в такий спосіб точну копію справи. Копія справи є важливим етапом підготовки до судового процесу. Але цього замало, потрібно «вивчити справу». Для цього потрібно знати не лише обставини справи, які є її предметом, але і знати зміст кожного письмового доказу - протоколів огляду місця пригоди, обшуку, огляду речових доказів, допиту свідків, підозрюваного, висновків експертиз, інших документів. При цьому, важливо знати не лише зміст даних документів, але і аркуші справи, на яких такі документи знаходяться. Такі знання є важливими, оскільки в такому випадку ваша робота в судовому засідання буде точною і головне ефективною. Коли ж ви будете формулювати запитання, не пов'язуючи їх із матеріалами попереднього слідства, цивільної, адміністративної чи господарської справи, та самим її предметом, що іноді люблять робити адвокати, то це не викличе ентузіазму в учасників процесу, оскільки у своїй більшості такі дії направлені лише на демонстрацію активності у судовому засіданні затягуючи при цьому процес розгляду справи. Робота адвокатів, які часто представляють інтереси різних сторін повинна бути пов'язана з наполегливою роботою саме у судовому процесі, оскільки така робота є основою судової промови, з одного боку, а з іншого - є основою, в разі необхідності, подання апеляційної чи касаційної скарги. Це ж стосується і прокурорів.

Готуючись до судової промови, перевірте ще раз свідчення всіх учасників судового процесу, щодо точності показів на які ви будете посилатись. Судова промова, з точки зору такої точності повинна пов'язуватись з точністю тих обставин та подій про які буде йти мова. Враховуючи той факт, що судовий процес є розміреним, то це дає можливість адвокату чи прокурору поставити заздалегідь заготовлені питання та додатково формулювати нові в ході судового процесу. Якщо якесь запитання адвокат чи прокурор не поставив стороні чи підсудному, або потерпілому в цій частині судового процесу, то таку можливість він має в іншій його частині. Це буде сприйматись як належне.

Коли судовий промовець проголошує судову промову, то він не має обмеженості в часі, але це не означає, що можна говорити про все, що вам заманеться, чи про речі, які не були предметом дослідження в судовому засіданні. Ось чому кожна така промова, не важливо - вона є короткою чи довгою завчасно повинна бути продуманою і мати свою обумовлену обставинами справи логічну побудову, яка завжди пов'язується з подіями в їх часовому розвитку. При цьому акцент промови намагайтесь переносити на другу частину промови, оскільки перша її частина є більше описовою де ви констатуєте ті факти, які встановлені в суді. Це має не лише тактичне, але і психологічне значення. Пам'ятаєте Штірліца із «Сімнадцяти миттєвостей весни», коли готуючись до зустрічі із Борманом, він розмірковує у якій послідовності потрібно розставляти акценти розмови. Штірліц знав, що слова, які проголошені в кінці розмови запам'ятовуються найкраще, оскільки більшість людей хорошо пам'ятають початок і закінчення розмови. Таким чином, готуючись до судової промови потрібно враховувати дані обставини. В такому разі Ваша промова буде точною, послідовною, логічною, акцентованою та переконливою. Як правило, це зажди подобається людям. Це не може не сподобатись і присяжним засідателям, оскільки ви будете говорити про обставини, які мають своє значення. Точна логіка ваших суджень поведе за вами присяжних засідателів навіть по мимо їх волі, оскільки вони будуть начебто читати кожну сторінку справи, переймаючись вашими переживаннями. В такому разі ви безумовно можете розраховувати на успіх вашої промови, з одного боку, а з іншого на успіх у справі в цілому.

10. Судова промова як хімічна формула

Судова промова в кожній справі нагадує хімічну формулу, яка вбирає в себе всі характерні для неї особливості. І це дійсно так. Уявіть на одну мить, що у формулу води Н2О ми допишемо декілька букв чи якихось цифр. В такому разі ми отримаєте або іншу хімічну формулу або абракадабру. І це є логічним і неоспоримим фактом, оскільки ці обставини доведені практикою. Ось чому сьогодні нікому і в голову не прийде змінювати дану формулу, коли мова йде про воду. Разом з тим як кожна хімічна формула за своїм змістом не є схожою одна на одну. Так і судові справи які, навіть мають однакову назву за своїм змістом не схожі одна на одну Ось чому кожна судова промова, не повторюється з математичною точністю. Є випадки коли справи дійсно мають однакову назву, наприклад справи про розірвання шлюбу, чи по звинуваченню у хуліганстві, але за своїм змістом вони безумовно завжди будуть різними, із своїми особливостями, які пов'язані із учасниками подій, часом, місцем їх вчинення, тощо. Науковці та практики говорять в таких випадках про однотипність таких справ, бо в них мова йде про правозастосування одних і тих же норм матеріального права. З урахуванням даних обставин не можна надіятись на те, що я знаю дані справи, оскільки вони схожі одна на одну, а тому готуватись до них нічого. Така ситуація призводить до того, що адвокати чи прокурори в ході розгляду таких справ обмежуються одним, або двома запитаннями, проголошують одні і ті ж словесні штампи, які нікого не цікавлять, а тому набувають лише своєї формальної необхідності. Так, при звинуваченні особи у викраденні телефона зі столика в кафе і кваліфікації її діяння за ч. 1 ст. 185 КК України основне питання, яке ставить прокурор це: «Визнаєте ви себе винним?». Після отримання відповіді: «Так», прокурор вважає справу закінченою. Адвокат в таких випадках, не дивлячись на те, що телефон повернуто, запитує: «Чи розкаюється особа у скоєному?» і отримавши відповідь: «Так», вважає свою місію закінченою. В судових дебатах прокурор намагається говорити про суспільну небезпеку таких діянь, пов'язуючи їх із низькою виховною роботою школи, сім'ї, впливу на виховання підсудного «вулиці». При цьому він згадує про те, що Гайдар командував полком в 14 років, Зоя Космодем'янська юною йшла в тил ворога. Слухаючи такі промови я завжди згадував стрічку Гайдая « Операція И та інші пригоди Шуріка», коли Пуговкін лежачи з Федею на лежаку переконував останнього, щоб той добросовісно працював, оскільки: «Наши космические корабли бороздять просторы вселенной».

Адвокати говорячи про обставини справи починають свою промову з того, що підзахисний мав тяжке дитинство, оскільки не ходив часто в школу, бо його ніхто не контролював, а школа відвернулася від нього. Тяжким періодом його життя була і його юність, оскільки із-за судимостей підзахисного не призвали до армії. Найтяжчим періодом його життя є сьогодення, оскільки він не має роботи, а та робота яку пропонує Центр зайнятості є для нього занадто тяжкою, оскільки він хворіє на гастрит шлунку.

Така промова адвоката, по суті не має ніякого відношення до справи, хоча на думку останнього повинна викликати співчуття у судді, і у зв'язку з цим вплинути на розмір покарання. На справді це викликає зворотню дію, оскільки як судді так, і присяжні засідателі живуть звичайним життям. У кожного з них є життєві складнощі, в тому числі і фінансового характеру. Чоловіки, як правило служили в армії, проблеми гастриту характерні для половини населення, але ж ці люди при цьому не крадуть, і щоб забезпечити свою сім'ю тяжко працюють. Таким чином, заповнювати процесуальний час промовами - «плаксами» з метою викликати співчуття у суду є справою марною, оскільки судді маючи життєвий і професійний досвід розуміють, що і чого коштує.

Безумовно в кожному випадку необхідно говорити про обставини справи, оскільки не звертаючись до їх змісту неможливо говорити професійно. Разом з тим непотрібно робити із судової промови доповідь у формі звіту, перераховуючи докази, якими підтверджується винність особи, що часто роблять прокурори, чи навпаки, проводити простий перелік пом'якшуючих обставин, що роблять як правило адвокати. Необхідно розкрити зміст кожного доказу вибравши із великого їх переліку основні,акцентовані моменти пов'язуючи все це з матеріалами судового слідства, яке часом не співпадає із матеріалами, досудового слідства, які надані прокурором. Необхідно розуміти, що сьогодні матеріали досудового слідства це є простий звіт слідчого про проведену ним роботу. Тому вся концентрація судової промови повинна бути націлена, і пов'язана із матеріалами судового слідства, яке має місце в судовому засіданні.

Часом судові промовці в судових виступах проголошують цілі цитати із відомих чи мало відомих творів прозаїків, або цитують вірші, пов'язуючи їх зміст із обставинами справи, вважаючи, що це є найдоступніший шлях до переконання суду чи присяжних засідателів в правоті чи неправоті тої чи іншої особи, точності передачі тих чи інших обставин. Так у справі про розподіл спадкового майна між трьома сестрами, представник одної із них позвав собі на допомогу Т.Г.Шевченка процитувавши: « О, сестри, сестри, горе вам мої голубки молодії!».Такий підхід викликає як правило усмішку і ніякого змістовного навантаження щодо справи немає. Я завжди вислуховував судові промови уважно, оскільки навіть у самих непрофесійних промовах для суддів є корисне зерно на яке необхідно звернути увагу при написанні рішень чи вироків суду, оскільки промовці в разі незгоди з рішенням, постановою чи вироком суду в своїх апеляційних скаргах будуть писати і звертати увагу іменно на ті обставини, про які вони говорили в своїх промовах. Слухаючи ж промову представника я посміхнувся, оскільки вірші Т.Г.Шевченка хоча і говорять про тяжку долю його сестер, але вони мали інший підтекст, оскільки вони були пов'язані зовсім з іншими обставинами і адресовані не сестрам, які судяться між собою з метою відвоювати собі більший шмат спадкового майна, а зовсім іншим дійсно нещасним сестрам поета.

Судова промова - це не місце для літературної творчості, це є серйозна аналітична робота з матеріалами справи, фактами та законодавством виражена прилюдно в судовому засіданні у словесній формі. Що ж стосується віршів, то судові промовці можуть поставити під сумнів мої слова киваючи в сторону великих юристів Коні, Андрієвського, які використовували в своїх промовах вірші. Таким промовцям я б відповів, словами П.С.Пороховщикова « їм це можна, оскільки вони генії, а нам ні» [4, 32]. Ось чому іноді вірші в судовій промові сприймаються смішно та недолуго, як насмішка над сторонами чи підсудним. Я пам'ятаю як один прокурор почав свою обвинувальну промову з епіграфа. Це дійсно було несподівано, але недоречно, оскільки іноді зміст того чи іншого вірша присвячений якимось знаковим подіям чи людям з іншої епохи чи часу і виривати їх звідти прилаштовуючи їх зміст до тих чи інших судових справ, на мою думку є правилом поганого тону.

Судова промова - це дисципліна слів. В їх логічні ряди не можна вводити не притаманні цій дисципліні непотрібні словеса.

Іншою проблемою, яка має місце в судових промовах, це намагання підкреслити значимість своїх слів паузами. Так, по одній із справ адвокат перед початком аналізу кожної обставини говорив: «Тепер я прошу звернути вашу увагу на слідуючі обставини», після цих слів адвокат робив довгі паузи, намагаючись цим привернути увагу суду та прокурора до свого виступу. В зв'язку з цим, його колеги адвокати, які приймали участь у справі почали шепотіти: «Говори далі! Чого, мовчиш!». Звісно колегам цього робити було не можна, оскільки це не їх промова, і вони не є консультантами свого колеги, але таке намагання привернути увагу суду в такий спосіб є не потрібним і недоречним. Промова дійсно може мати паузи, але такі паузи повинні бути лише там де це потрібно, і лише секундного характеру, оскільки задовгі паузи розривають промову ділячи її на куски, що створює ускладнення для її цілісного сприйняття. Згадайте ситуацію коли промову з трибуни, переривають оплесками. Після таких пауз промовець або знову повторює цю ж фразу, або починає нову фразу не закінчивши попередню, чи продовжує речення з його половини збиваючись з ритму який він набрав на початку своєї промови. Така доповідь з постійними технічними паузами є не цікавою, оскільки слухачеві, який подумки слідує у фарватері думки оратора, потрібно зупинятись в паузах, не розуміючи для чого вони потрібні, оскільки слухач хоче слухати промову далі, а тут йому потрібно чекати оратора в межах його паузи.

Не прикрашають судову промову непотрібні і задовгі словесні розмірковування, по якомусь конкретному факту. Такі тлумачення не сприяють оперативності промови, а змушують як промовця, так і слухачів «тупцювати» на одному і тому ж самому місці, чекаючи коли вже промовець закінчить свої думки, оскільки всім уже давно зрозумілі ті чи інші факти. В подальшому, коли ж починаєш аналізувати, те що хотів сказати оратор, то приходиш до висновку, що він нічого нового не сказав, оскільки факти про які він говорив всім відомі давно і без цього. Ті ж речі про які так довго говорив оратор є настільки дріб'язковими, що не заслуговують на таку дотошну увагу промовця.

Звісно цьому потрібно навчатись, оскільки оволодіти всіма премудростями судової промови відразу не можливо, бо кожна судова справа є індивідуальною, а тому кожного разу підготовка до судової промови потребує індивідуального підходу, як в тактичному, так і стратегічному плані.

11. Судова промова це культура думки і слова

Кожна судова справа закінчуються судовими дебатами. В той же час жоден із процесуальних кодексів, які регулюють судову процедуру з розгляду цивільних, адміністративних, господарських чи кримінальних справ не закріплює норм в яких би давалися настанови щодо змісту чи структури судових промов. Судові промови це творча юридична діяльність адвоката чи прокурора змістом якої є аналітико-правовий аналіз матеріалів справи з висновками спрямованими до норм матеріального права. Таким чином перед судовим промовцем кожного разу постає питання: який об'єм повинна мати промова, та який час вона повинна займати? На це питання ви ніде не знайдете відповіді. В той же час практика показує, що не завжди довга промова є успішною, а коротка завжди веде до успіху, чи навпаки. Починаючий свою судову практику адвокат чи прокурор не повинен створювати об'ємні промови, оскільки в таких промовах можна заплутатись, у зв'язку із відсутністю досвіду, а це призведе до того, що промова буде не чіткою, не виразною, а від цього незрозумілою та такою, яка не досягне бажаного результату. Такий підхід і його наслідки можуть призвести людину до розчарування юридичною професією. Разом з тим і у занадто короткій промові вам не вдасться, проаналізувати докази, дати їм оцінку та оцінку тим діям чи подіям, які мали місце в тій чи іншій справі. В той же час промова повинна бути спланована так, щоб ви могли в межах визначеного вами часу сказати та проаналізувати всі ті докази, які мають значення для вірного вирішення справи. При цьому промова повинна бути проголошена бездоганною літературною мовою. Не важливо говорите ви українською чи російською. Необхідно пам'ятати, якою б мовою ви не говорили ви повинні говорити зрозуміло, чітко промовляючи слова не засмічуючи промову словами, які є на межі нецензурних, чи такими, які можуть сприйматися як образа. Так адвокат виступаючи із захисною промовою по справі щодо зґвалтування молодої дівчини в квартирі де відбулось молодіжне застілля, намагаючись говорити на співставленні моральності його підзахисного і потерпілої говорив , що його « підзахисний навчається у вузі. Він натужно працює над здобуттям освіти. Він є чесною і порядною людиною про що свідчать його характеристики, а потерпіла ніде не навчається і не працює. Більш того її поведінка є легковажною, оскільки вона повинна була розуміти, що йти у квартиру з молодими людьми для розпиття спиртних напоїв, є небезпечною справою. В народі таких називають повією». Адвокат говорив не підбираючи при цьому слів, за що отримав зауваження судді. Такі промови призводять до того, що потерпілі , їх родичі відносяться до таких промовців вороже. Промовцям потрібно розуміти, де закінчується їх робота і де починається простір, на який не можна ступати, оскільки це може мати зворотні, а іноді, і непередбачувані наслідки. Так, в грудні 2013 році юрист Київтеплоенерго не врахував даних обставин, за що відповідач двічі вистрелив в нього з травматичного пістолета безпосередньо в судовому засіданні. Таким чином пристойність судової промови є показником вихованості.