Судові дебати: право, психологія, риторика

В своїх промовах адвокати часто намагаються довести, що суб'єктивна сторона злочину в діях підсудного відсутня, перекручуючи при цьому фактичні обставини справи, не враховуючи при цьому того, що судді чи присяжні засідателі є людьми досвідченими, і їх неможливо обманути за рахунок «легких» натяжок. Так, адвокат проголошуючи промову у справі щодо захисту свого підзахисного зазначав, що її підзахисний «йдучи до Варченка мав на меті позичити грошей і мети викрадення фотоапарату не мав. Виходячи з будинку він випадково протягуючи руку до дверей зачепився за ремішок, на якому висів фотоапарат. Але ж фотоапарат являв собою несправну річ, про що нам повідомив і потерпілий у справі, тому я не бачу у цьому ніякого складу злочину, оскільки особа взяла те, на що не був направлений її умисел. При цьому дана річ не являє для господаря ніякої цінності».

Безумовно, якщо бути відвертим, то з такою позицією адвоката погодитись важко. Ви також прочитавши це уже маєте свій негативний висновок щодо такої промови, оскільки кожен із нас в такому випадку говорять, що «навіть та річ, яка мені не потрібна, викрадати не можна, оскільки вона моя». Але так думаємо не лише ми,а і судді, і присяжні засідателі, сприймаючи такі версії адвокатів неправдоподібними. Безумовно вірогідність суджень завжди повинна бути сформульована таким чином, щоб ця вірогідність була настільки чіткою і зрозумілою, що слухачі сприймають її за реальну правду.

Так, прокурор підтримуючи звинувачення щодо осіб, які були пов'язані з відмиванням грошей через конвентаризаційний центр в своїй промові сказав, що «Анісімов, який до знайомства із Валентиною Вівтар не мав ні грошей, ні автомобіля, перебивався випадковими заробітками, але через два місяці після знайомства з останньою, підсудний, який не мав роботи, раптом купив автомобіль «Хюндай-Матрікс» вартістю в 230 тис. гривень.

В судовому засіданні підсудний пояснив, що автомобіль є його власністю, оскільки він купив його за свої кошти». Така вірогідність суджень прокурора щодо неправдивості показів підсудного є очевидною, а тому судді, маючи достатній життєвий досвід, безумовно сприйняли покази підсудного як неправдиві.

28. Договорити чи недоговорити

Спілкуючись між собою, ми намагаємось говорити точно і зрозуміло. В іншому випадку, ми б не зрозуміли один одного, або зрозуміли не так. В той же час, коли ми говоримо з дітьми, і хочемо щоб дитина прийняла участь у наших судженнях, ми якусь частину таких суджень не домовляємо даючи можливість дитині домислити сховану нами думку. Це ми робимо навмисне з метою розвитку логічного мислення у дітей, і коли дитина знаходить потрібне слово ми радіємо разом з нею. Це має місце тому що наша свідомість і логіка нашого мислення має всі можливості при незакінченості нашої думки продовжити такі судження у заданому напрямку. Так думають всі люди. І це не залежить від того талановита людина чи ні.

Судовий оратор також має всі можливості для використання такого логічного прийому. В той же час, завжди потрібно розуміти, коли і з якою метою в одному випадку ви будете говорити точно з подробицями, а в іншому, ви будете щось недоговорювати даючи можливість суддям, присяжним засідателем самим відтворювати ті судження у тому напрямку, який ви задали їм своєю промовою. Цей прийом спрацьовує завжди, оскільки чим більш досвідченою є людина тим більше вона ставить самостійних запитань, і як правило правильно знаходить на них відповіді. Судді безумовно відносяться до цієї категорії людей, а тому судовий оратор завжди має можливість втягнути суд, а з ним і присяжних засідателів, які сьогодні є доволі освіченими людьми, в невелику логічну гру. Чим точна, ширша і глибша полеміка суджень тим реальніше є можливість перейти від скепсису та недовіри до довіри та до єднання думки.

Часто молоді адвокати недооцінюють такого підходу до судової промови. Так виступаючи у суді щодо оскарження затримання одного із євромайданівців адвокат говорив про те, що «така поведінка міліції є не прийнятною для цивілізованої країни. Безпідставне затримання особи є наругою над Конституцією і законом. Це беззаконня стимулює безкарність правоохоронців».

Послухавши такий виступ я був певен, що суд не зверне на нього ніякої уваги, що і сталося. Помилка виступу полягала в тому, що адвокат говорив гаслами : «наруга над Конституцією і законом», «беззаконня», «безкарність правоохоронців», «така поведінка є неприйнятною для цивілізованої країни».

На перший погляд це виглядає красиво, вірно, але нажаль малоефективно, оскільки суд гаслами не переконати. Гасла повторюються, кожного дня в усіх без виключно ЗМІ. Вони вже приїлися так, що на них ніхто не звертає увагу. Суддя, це людина, яка думає і діє так як усі навколо, оскільки суддя є частиною соціуму.

В той же час якби адвокат говорив про те, що в країні пропадають люди, про захоплення людей на вулиці, про правоохоронну систему, яка дістала людей, безнаказаністю чиновників тощо, з детальним по хвилинним дослідженням обставин справи, пов'язуючи все це із наявним алібі та нікудишнім змістом процесуальних документів, адвокат безумовно підвів би суддю до потрібного висновку.

Разом з тим характеризуючи підзахисного чи потерпілого, на основі показів свідків, не потрібно переносити характеристику таких осіб в кінець своєї промови викладаючи це все у вигляді простого переліку пом'якшуючих чи обтяжуючих покарання обставин, що часто роблять, як прокурори так і адвокати. Такі характеризуючі складові найдоцільніше вплітати в аналіз доказів.

Так адвокат у справі про поновлення на роботі керівника обласного управління ЖКХ сказав: «Ваша честь! Зверніть увагу на те, що Іванову, кристально чесній людині, пропонують за гроші, підписати акт прийняття очисних споруд в експлуатацію. Розуміючи, що такі споруди збудовано з порушенням технологічних особливостей їх будівництва, що доречі підтверджується висновком Наукового-дослідного інституту, він відмовляється це зробити. Тоді проектанти, розуміючи свою відповідальність за будівництво звертаються до міського голови із проханням про усунення позивача з посади, і в цей же час інспекція по праці починає свою перевірку роботи Іванова. Ваша честь! Я хотів би звернути вашу увагу на те,що Іванов являючись добросовісним працівником, який достеменно знає свою роботу, при ознайомленні з актом перевірки інспекції праці виявив цілий ряд фактів, які насправді не мали місця, про що він зазначив у акті. Разом з тим не дивлячись на це міський голова, з метою позбавитись принципового, чесного працівника звільнив Іванова з роботи. Лише після цього керівник інспекції письмово визнав наявність цілого ряду недоречностей в акті перевірки, про що був повідомлений і мер міста, але поновляти на роботі незаконно звільненого, не поступливого працівника ніхто не хотів. За цей час більш поблажливий, виконуючий обов'язки начальника управління ЖКХ підписав акт, не дивлячись на конструктивні недоречності очисних споруд, що безумовно призведе до загрязнення підземних вод, і місто буде пити заражену воду». Такі доводи адвоката в яких було поєднано характеристика особи, докази і висновки, недоговореність цілого ряду позицій безумовно мали вплив на позитивне рішення суду. Таким чином позиція, яку до кінця недомовлено є більш привабливішою чим та, яку оратор озвучив, бо в такому разі слухач позбавляється можливостей до самостійного аналізу ситуації в цілому.

Отже, не уточнюйте до кінця ті факти, які самі говорять про себе. Про що можна довго уточняти, коли мова йде про вбивство людини? Уже сам факт вбивства говорить сам за себе, а от причини, характерні особливості, послідуючі дії і на цій основі висновки щодо направленості умислу пов'язаних із характеристикою особи безумовно потребують своєї уваги. При цьому чудодійна пластичність, змістовність, народність української мови дає можливість передати в судовій промові всі нюанси, які стосуються справи. Для цього потрібна лише одна формальність: розставити всі слова в потрібній для промови послідовності.

29. Місце, вірогідність та здоровий глузд в промові

В кожній без виключення справі, чи то кримінальній, цивільній, адміністративній, чи господарській має місце латентність, тобто це той стан доказів, причин чи обставин, які не дивлячись на розслідування, чи підготовку до справи так і не стали відомими в суді. Безумовно кожна із сторін судового процесу за рахунок доказів намагається зменшити таку латентність, але відтворити з фотографічною точністю певні події за рахунок доказів, навіть за невеликого періоду життя конкретної людини, це неможливо. Таким чином доказування не може охоплювати безмежність. В зв'язку з цим адвокати і прокурори в судових процесах придають значення лише значимим, ключовим для справи фактам.

В той же час є обставини чи факти, які ми стримуємо за рахунок своїх логічних суджень і висновків. Таким чином видавати їх як істинні неможна, оскільки в такому випадку можливо потрапити під нещівну критику іншої сторони, і всі ті позитивні здобутки, яких ви добилися можуть бути зведені нанівець. Ось чому в кожному такому випадку потрібно говорити про вірогідність свого судження чи висновку. Так прокурор проголошуючи судову промову по справі щодо викрадення майна із квартири потерпілої зазначав: «Васіна не затримали в квартирі при викраденні майна потерпілої, але його затримали з викраденим на вулиці. Вірогідність того, що цю крадіжку скоїв Васін є доволі високою, але цю вірогідність спростував сам Васін, який з великою точністю відтворив свої дії, як під час відтворення обстановки та обставин події в ході досудового слідства так і словесно підтвердив це в суді точно назвавши найменування всіх речей, які він викрав». Якщо б прокурор сказав, що у нього не має сумнівів в тому, що саме Васін скоїв кражідку майна із квартири, оскільки він сам в цьому зізнався, то у захисту були б всі підстави говорити про те, що сама думка прокурора нікого не цікавить, а той факт, що Васін визнав себе винним, ще не означає того, що це було саме так. В цій частині адвокат давав би поштовх суду для продовження його думки.

Безумовно вірогідність завжди дає простір для суджень, але це не придає їм істинності. В той же час є факти, які не допускають вірогідності. Наприклад у справах про вбивство людини, при спричиненні середніх чи легких тілесних ушкодженнях, де такі факти підтверджені висновками судово- медичних експертиз. Таким чином говорити про вірогідність самих фактів, є заняттям недоречним, оскільки, це буде мати зворотній ефект. Як захист, так і обвинувачення повинні зважати на такі явні докази, оскільки не дивлячись на полярність їх суджень вони все ж повинні трактувати такого роду докази на фоні закону, а не виключно особистої думки.

За свою більш ніж двадцятирічну роботу суддею та десятирічну роботу адвокатом, я слухав багато різних промов, як адвокатів так і прокурорів. Читаючи лекції у різних університетах з процесуальних дисциплін, я кожного разу звертаю увагу студентів не лише на красоту та точність слів, риторичних зворотів, структуру мови, оцінки доказів, тощо але і на здоровому глузді змісту мови, оскільки говорити для того щоб щось говорити є абсурдом.

Судовий захист по суті зводиться до захисту від пред'явленого звинувачення. Це свого роду самооборона, яка приносить позитивний результат, якщо її вірно побудувати. В той же час це не означає того, що адвокат повинен хитрувати, перекручувати обставини, когось підмовляти, чи навпаки прокурор повинен фальшувати докази. Все це не заслуговує на увагу, оскільки під час судового розгляду справ ці не природні, навмисне введені в судовий процес факти випливуть, і ви безумовно отримаєте професійну поразку. Разом з тим суд не місце для обов'язкових відкровень, оскільки це не завжди є шляхом до істини. В той же час якщо побудувати судовий процес на виключній істинності, то адвокат не зможе вийти за межі змагального процесу, і процес буде мати виключно слідчу направленість. Таким чином важливо говорити відносними поняттями, розуміючи при цьому той факт, що адвокат є людиною яка не виправдовує злочин. Він захищає людину від звинувачення, яке пред'являється людині іншими людьми, оскільки люди можуть помилятися. Тому завдання адвоката полягає в тому щоб не допустити відповідальності людини за помилки інших людей. Ще древні говорили: «краще звільнити від відповідальності десять винних чим засудити одного невинного».

В той же час адвокат з точки зору здорового глузду повинен сформувати ряд запитань до кожного із учасників судового процесу. Формулювання запитань на ходу судового засідання можливе, якщо ви дійсно досвідчений спеціаліст. Але ж в судові процеси приходять переважно молоді прокурори, які часто ставлять всі без виключно запитання, які їм приходять на думку, не фільтруючи їх на так звані прокурорські і адвокатські питання.

Якщо це робить адвокат, то це взагалі є провалом в захисті. Такими невмілими, недоречними для захисту запитаннями адвокат шкодить перш за все своєму підзахисному. Безумовно це дратує не лише самих підзахисних, але і колег, які приймають участь у захисті інших осіб.

Таким чином потрібно завжди бути вимогливим до себе, вірним собі, і тоді ви завжди будете правими.

30. Справедливість

Кожен злочин повинен бути покараним. Невідворотність покарання є складовою успіху у боротьбі із злочинністю. З таким судженням згодні і адвокати і прокурори, оскільки вони як люди розуміють таку необхідність, бо іноді вони самі стають потерпілими від злочинів.

В той же час як спеціалісти в галузі права, вони мають різні професійні завдання, а тому звинувачувати прокурора чи адвоката за зміст їх роботи, це те ж саме, що лаяти вчителів чи водіїв за те, що вони є вчителями чи водіями.

Разом з тим, якщо вчитель навчає знанням, то суд, прокурор і адвокат вершать справедливість, і в цій частині розуміння справедливості, як у професіоналів, виходячи із їх завдань, в усіх трьох є різним. Так для прокурора справедливим є засудження особи, оскільки він представляє сторону обвинувачення. Для адвоката справедливість полягає у зменшенні об'єму обвинувачення, у призначенні своєму підзахисному більш м'якого покарання чи його виправданні, оскільки це є вершиною справедливості для адвоката. Для суду справедливість полягає у точності застосування матеріального закону до тих чи інших правовідносин, які підтверджені тими чи іншими доказами, у відповідності кваліфікації діянь особи та справедливій мірі покарання, яке призначає суд за вчинення особою неправомірного діяння.

Будучи молодим суддею на практиці я був у Верховному Суді України та здавав екзамен голові цивільної палати Верховного Суду України В. Чебіряку. На питання як ухвалити справедливе рішення, я відповів що судове рішення повинно відповідати закону, бути обґрунтованим. Але коли почув, що це не зовсім так, почав пояснювати, що потрібно знати постанови Пленуму Верховного Суду України, і знову попав не туди. Тоді славетний юрист роз'яснив, що: «спочатку потрібно вислухати людей, потім подумати в чому полягає суть справедливості в даній справі, а потім якщо ти хороший юрист знайти закон, який би підтвердив твою позицію. Лише таке рішення буде справедливим, законним і обґрунтованим».

Сьогодні наші університети навчають студентів, майбутніх суддів, теорії права, теорії матеріального і процесуального права, але не навчать, як вести судовий процес? Як говорити в судах? Який тембр голосу при цьому повинен бути? Як в кінці кінців вести себе в судовому засіданні? Як готуватись до судового процесу? Як формулювати запитання, тощо. В практичній площині це призводить до того, що прокурори і адвокати проголошують судові промов. Саме тому в кожному районному суді виступи адвокатів і прокурорів різняться, від промови як не будь, до промови, а що сказати - суд сам повинен розібратися у тих правовідносинах, чи тій кваліфікації діянь, оскільки несе відповідальність за законність свого вироку чи рішення. Це дійсно так, але ж суд потрібно переконати доказами, оскільки суддя служить закону під присягою, а тому він нікому і нічого не винен.

В той же час почуття справедливості притаманно всім людям, але ця справедливість для сторін в судовому процесі є різною. Цю особливість людського розуміння справедливості оратор і повинен захищати. Такий підхід не являє собою якоїсь загрози для правосуддя, оскільки як правило він носить локальний характер.

Безумовно кожна справа має свою крапку справедливості, яку відстоюють адвокати і прокурори. Саме тому часто «виграють» судові справи не ті хто безумовно правий, а ті хто проявив талант оратора, хто зрозуміло і переконливо роз'яснив суть діяння, викристалізувавши в окрему ланку дії свого підзахисного, відділивши від нього все останнє, і менше звертав в цьому зв'язку уваги на засоби досягнення результату. Саме такі промови, саме такий підхід до ведення справи в суді має можливість повити думку і душу слухачів туди, куди потрібно оратору. В цьому і полягає суть змагальності судового процесу.

В той же час змагальність це доведення до суду розумності, логічності, законності своєї правової позиції за допомогою мови, її словесних оборотів, порівнянь та її чистоти. При цьому змагальність не терпить зловживань компромісом. Компроміс безумовно має місце на озброєнні як захисника так і прокурора, але він повинен бути справедливим, без обману і зла, оскільки в іншому випадку компроміс є неможливим.

Так у справі приватного звинувачення, де підозрюваний не визнав себе винним, прокурор просив підозрюваного визнати себе винним. Після чого він би допоміг укласти мирову угоду з потерпілою. Це не є компроміс, це є «сделка». В той же час в основі правосуддя завжди лежить справедливість. Справедливість це розуміння того, що саме таке рішення є кристально чистим від домішок корупції, зла, помсти, обману, зависті, жалю тощо. При цьому жаль не завжди є шлях до справедливості. Якщо ми говоримо про вбивство чоловіка, то безумовно ми відразу починаємо його жаліти, навіть не знаючи причин цього. Але коли ми довідуємося, що чоловік помер в наслідок того, що його вдарила жінка, яку він намагався зґвалтувати, то жаль відразу проходить і на її місце приходить судження на основі здорового глузду, відповідно до якого майже всі погоджуються із справедливою дією жінки, хоча і наслідки від її дій є тяжкими. Справедливість не терпить обману оскільки розмова про те, що є змістовно неправдою не сприймається ні судом, ні присяжними засідателями. В той же час такий підхід підриває довіру, навіть до дійсно правдивих і змістовних доказів. Той хто здійснював хоча б одного разу захист людини в ході досудового слідства чи в суді, той безумовно погодиться з тим, що виключно справедлива прямолінійність захисника не є вершиною справедливості, оскільки справедливість це процесуальна матриця, де перемога окремих суджень не завжди є доречною, бо якась частина інформації дійсно є значимою, а про яку взагалі згадувати недоречно. Таким чином кожен блок суджень має обов'язкову свою послідовність, тобто свій час для проголошення. Тут доречно щось недоговорити, або взагалі промовчати, перебільшити чи призменшити, порівняти або взагалі не порівнювати, говорити високопарно чи повторити це словами учасника процесу. Все це є справедливість, і якщо невинну особу суд виправдав, це означає, що всі складові частини справедливості було зібрано в одному місці, в один і той же час, з яких адвокат в своїй аналітично-процесуальній промові створив таку систему доказових пазлів в яку не змогло проникнути звинувачення. Це і є вершиною судової справедливості.

31. Законність і справедливість покарання

Хто б що не говорив, але кожне кримінальне покарання особи є засобом її виховання за неслухняність в питаннях щодо недотримання ухвалених державою правил поведінки - законів. В той же час невідворотність покарання за вчинення неправомірних дій, які держава визнала злочинними і проголосила за це певні покарання, є життєвою справедливістю. При цьому позбавлення волі, це метод за яким винна особа ізолюється від суспільства, щоб залишити її одну із своєю совістю.

Безумовно обвинувач завжди буде говорити про невідворотність покарання за скоєний особою злочин. Це є зрозумілим, сприйнятним і справедливим, оскільки цього вимагає суспільство. Але як не дивно захисник на співставленні також говорить про невідворотність покарання, але цей принцип повинен стосуватися саме тієї особи, яка вчинила злочин, і не повинна стосуватись жодної особи, яка не вчинила суспільно-небезпечних дій. Таким чином як прокурор, так і адвокат говорячи про законність вкладають в це поняття різний його зміст. Це нормально і професійно є зрозумілим. В той же час поняття законності безумовно потребує не лише наявності цілої системи доказів, які представляються як стороною обвинувачення так і захисту, але і їх реальності та відносності з одного боку та розумного та зрозумілого доступного трактування їх змісту з іншого.

Саме оцінка інформації кожного доказу, яку судовий промовець доносить до суду та присяжних засідателів на основі незалежного, незацікавленого сприйняття і створює передумови до справедливого судового рішення.

Красномовство поєднуючись із фактами справи надає можливість для емоційного їх сприйняття судом. І якщо ви говорите про любов і щастя, про зраду чи зло, то скажіть про це там, щоб це було відкриттям для слухача, лише тоді вам повірять, і з великою увагою, і повагою сприймуть промову. Якщо ж ви будете говорити без емоційно, то всі будуть лише чекати того щоб ви швидше закінчили говорити.

Справедливість, це остаточний оціночний психологічний висновок, який ми робимо вислухавши все від початку і до закінчення судової промови. В той же час сказати, що ця чи інша позиція є справедливою в середині судового засідання не можливо, оскільки судові рішення судові промовці не приймають. Разом з тим кожен з них вважає, що він діяв на протязі всього судового засідання, щодо дослідження доказів, настільки раціонально, що рішення в обов'язковому порядку повинно бути на його боці. Коли ж суд ухвалив інше рішення, ми говоримо це не справедливо. Саме відчуття несправедливості штовхає нас до оскарження судових рішень в апеляційному чи касаційному порядку. І це дійсно так, оскільки ніхто не апелює до вищестоящого суду просто так. Роблячи це, кожен має певну надію на підтвердження законності, а відповідно і справедливості своєї позиції. Лише після відмови у задоволенні апеляції, ми знову повертаємось до аналізу ситуації, доказів і лише тепер починаємо бачити і розуміти ті чи інші негаразди в нашій позиції, і дивуємося чому ж раніше ми цього не помічали. Така ситуація відбувається тому, що знайомлячись із справою, тобто із змістом кожного доказу, ми чітко усвідомлюємо їх зміст виходячи із особистого їх сприйняття, яке іноді може бути помилковим. Разом з тим ми цього не помічаємо, оскільки вважаємо, що наша точка зору є безумовною, а від цього законною, справедливою і єдино вірною. Така переконаність поступово заполоняє нашу свідомість, і ми починаємо не помічати деяких нелогічностей в своїй позиції. В подальшому роблячи загальний висновок щодо винності, чи не винності особи, ми беремо до уваги суть кожного доказу трактуючи його відповідно до створеної нами позиції. При цьому незначні деталі, які безумовно мають місце в інформаційному просторі кожного доказу, ми опускаємо, вважаючи їх незначними. В судовому засіданні, ми продовжуємо дотримуватись цієї лінії, оскільки вона заздалегідь стала для нас основною. Всі ці недоліки переходять і в судову промову.

Безумовно, самопереконання, є хорошою основою для судової промови, якщо це дійсно є переконанням, яке спрямовано у вірному напряму. Ради справедливості судовий оратор повинен три, а при складних справах, і п'ять разів звертатись до змісту своєї промови, а відповідно, і самої справи. Практика показує, що на четвертому, п'ятому разі прочитання справи починають виникати то одні, то інші питання, яких раніше ви не помічали. Ви починаєте бачити і розуміти те чого раніше з незрозумілих причин, ви не бачили. Такий підхід щодо підготовки адвоката чи прокурора до судового засідання та судової промови дасть можливість проникнути і відчути всю змістовну енергетику кожного доказу окремо, і справи в цілому, що в свою чергу дасть можливість наповнити вашу промову тим істинним пафосом, який у безумовному порядку проникає у свідомість кожного слухача. Достовірне знання справи дає можливість створити точність суджень, що завжди викликає повагу до промовця. При цьому нищівної критики повинні мати факти, які пов'язані із обвинуваченням. В той же час недоречно критикувати своїх процесуальних супротивників, це є ударом нижче пояса, що недопустимо для захисту чи обвинувачення. Це не є боротьбою за справедливість, це є невихованість. Не дивлячись на це, в судових процесах особливо на районному рівні часто виникають перепалки між захистом і обвинуваченням. Це пояснюється тим, що як прокурор так і адвокат доволі давно знають один одного. Часто зустрічаються в судових процесах. З цих підстав вони вважають, що мають моральне право критикувати один одного в судовому процесі не стосуючись суті справи, оскільки їх робота наклала на їх відносини певний відбиток.

Захист завжди повинен розуміти, що ведення судового процесу і особливо судова промова не повинні пов'язуватись із непотрібними теревенями, які не стосуються справи. В той же час обвинувачувальні промови щодо зґвалтування, вбивства, нанесення тілесних ушкоджень, ДТП мажорів, розбій, шахрайство тощо, завжди ґрунтується на співчутті до потерпілих. Психологічно, прокурору говорити про винність особи легше, а ніж захищати таку особу адвокату. Промова прокурора, як правило лягає на вже підготовлений життям грунт, а тому вона може простіше досягати успіху, оскільки як судді так і присяжні засідателі, або чули такі жахливі історії, чи в таких історіях потерпілими були їх родичі, чи знайомі, чи ще гірше, коли вони самі були потерпілими. Така схема побудови обвинувачувальної промови, безумовно впливає на підсвідомість суддів та присяжних засідателів, що і має вплив на розмір покарання. Обвинувачення в таких випадках говорить про справедливість судового вироку.

Безумовно, захист не може застосовувати таку концепцію судової промови, оскільки це було б явним провалом.

Поле судової промови захисту знаходиться в площині відносин між потерпілим і підзахисним, «замішане» на аналізі доказів наданих звинуваченням, характеристики потерпілого, співставлення дій всіх учасників подій тощо. При цьому промова повинна бути компактною, суворо логічною. В той же час промова повинна мати зовсім інший зміст при невизнанні своєї вини підзахисним. Тут навпаки промова повинна бути об'ємною, але структурованою в деталях, з чітким аналізом змісту доказів із співставленням їх з наявним алібі. Такий підхід дає можливість образного порівняльного аналізу, одночасного руху подій пов'язаних із потерпілим, і в цей же час дій підзахисного. Таке співставлення дає можливість розділити дії кожного з них, і переконати суд в тому, що звинувачення є необґрунтованим не дивлячись на те, що сам факт ДТП чи вбивства і має місце. Сам факт таких чи інших діянь ще не говорить про винність особи, хоча воно і має до них відношення.

32. Пафос

Кожен судовий оратор, яких би професійних висот він не досяг, який би не мав досвід, виступаючи у судових засіданнях завжди хвилюється. Це дійсно так, хоча кожен з них і намагається не показувати такого хвилювання. Більш того хвилювання посилюється при відсутності дійсно переконливих доказів, чи справа являє собою такий рівень її несприйнятності з точки зору людської моралі, що здавалося б ніхто не візьметься за захист такої особи. Але захисник повинен завжди працювати в таких занадто складних умовах. Це його професійний обов'язок, оскільки він не захищає злочин, він захищає людину, слідкуючи за тим щоб її права ніким не були б порушеними, і як професіонал адвокат повинен зробити все щоб не лише працювати, а і впливати на кінцевий результат, яким є покарання особи. Безумовно в таких справах не просто протистояти обвинуваченню,але досвід показує, що навіть в таких справах адвокатам вдається шляхом поділу звинувачення на окремі його складові частини піддати їх скрупульозному аналізу, розриваючи їх логічний, фактичний та юридичний зв'язок, «розбиваючи» таким чином здавалося б бездоганне звинувачення. Особливе місце при цьому відводиться як динаміці самої промови так і тембру голосу та його експресії жестикуляції та міміці. Все, що говорить судовий промовець повинно носити характер іскренності. Для цього потрібно щоб сам оратор безумовно вірив в те, про що він сам говорить. Щоб відчути іскренність потрібно як найглибше проникнути в психологію дій підзахисного чи потерпілого зрозуміти їх, саме з їх позиції, чи тих обставин в які попала особа. Уявно поставте себе на місце такої особи. Подумайте, а як би ви поступили в тій чи іншій ситуації'? Наскільки логічними були б такі дії'? В чому вони все ж є нелогічними і чому? Які факти свідчать про це? Які докази є при цьому? Чим можна їх заперечити, чи ослабити? Така аналітична робота дасть вам можливість проникнути в дійсну суть справи, і з неї, поглянути на зміст кожного доказу з його середини. Безумовно цьому потрібно вчитись. Для цього складіть план своїм роздумам, занотуйте коротко їх суть. Поверніться до цього на слідуючий день, і ви звернете увагу на те, що ви маєте зовсім іншу думку ніж та, яка була у вас вчора.

Безумовно люди схильні помилятись в оцінці своєї правоти, тому необхідність застосовувати метод аплікації, тобто накладення своєї позиції одна на одну впродовж двох, трьох днів, повертаючись кожного дня до аналізу справи є об'єктивно виправданим та необхідним.

Практика показує, що такий підхід не дивлячись на його ускладненість є найбільш ґрунтовним у підготовці до судової промови.

Лише після цього в промові визначаються патетичні її місця. При цьому патетика сама буде підказувати вам, які психологічні, мовні, логічні позиції ви можете застосовувати в тій чи іншій частині справи, чи справі зокрема.

Безумовно, енергетична експресія промови уже в самому судовому засіданні об'єктивно буде посилювати промову, оскільки хвилювання завжди вносить свої корективи навіть у добре продуману систему промови. Говоріть при цьому просто, без застосування занадто складних і рідко вживаних слів, виразів, оскільки вони рідко дають вірність розуміння вашої думки, яка втілена в форму судової промови.

Безумовно, відразу, з декількох фраз неможливо переконати ні суд, ні присяжних засідателів, ні навіть своїх друзів в правоті тих суджень, які ви хочете до них донести. Для цього потрібен певний проміжок часу, який повинен заповнюватись доказовими фактами, які потребують свого розкриття, тлумачення та інтерпретації. При цьому не просто слова, але і цілі фрази чи вирази повинні бути доступними та зрозумілими для їх сприйняття. Ми вже говорили про те, що не доречно вживати рідкісні слова чи говорити іноземною мовою, з її перекладом, чи заповнювати промову новими словами чи сленгом, які тільки-но входять в нашу мову. Якщо це робити, то слухачі будуть відставати від змісту вашої промови, оскільки подумки вони будуть обдумувати значення тих чи інших слів сказаних вами, що призведе до зниження концентрації уваги, до послідуючої частини вашої промови.

Для того щоб посилити увагу слухачів найскладніші і найважливіші події у справі передавайте як найдетальніше, посилюючи чи приглушуючи голос, надаючи йому, то більшої, то меншої енергетики, підбираючи слова в яких є наявними певні звуки. Так у справі про вбивство возлюбленої, яку застав хлопець з іншим чоловіком, адвокат передав події, застосовуючи певні звуки - попередження, насторожуючи цим слухачів. «Це була ніч, але для нього це був вечір, який супроводжувався різким вітром, який начебто говорив йому не рвись туди, не йди туди. Але що зробити? Любов...». Це було настільки просто і зрозуміло, що всі слухачі згадували себе в цьому віці, коли, і вони відчували те лагідне, лоскотне почуття, яке наповнювало їх груди. Слухачі розуміли підзахисного і співчували від того, що скоро він дізнається про зраду. Цей істинний реалізм почуттів. Посильте такі почуття, шляхом їх порівняння. Адвокат в цій частині виступаючи по справі говорив: «Уявіть собі, що в вашу домівку вдирається знахабнілий грабіжник , який прийшов відібрати у вас гроші, цінності, а може і ваше життя. Ви безумовно кинетесь боронитись. Це природно, оскільки ви бороните плоди вашої тяжкої праці, своїх рідних, та їх життя. В таку хвилину, ви не думаєте про те адекватною чи ні є ваша оборона. Ваше хвилювання досягає такої вершини, коли ви адекватно не оцінюєте свою поведінку. В такому стані і знаходився Варченко. Коли ж невідомий розбив вікно намагаючись проникнути в будинок в якому відпочиває його сім'я Варченко схопив мисливську рушницю і вистрілив в нападника». Таке словесне перенесення слухача на місце події для останнього стає реальним відчуттям. Слухачі кожен по своєму відчуває ту динаміку страшних подій, які мали місце в ту ніч. Такий психологічний підхід до промови не залишить нікого байдужим. Безумовно це приведе до співпереживання. В той же час адвокат міг би сказати, що «Варченко застрелив нападника, який ліз в його будинок і на мою думку він діяв правомірно». Така округлена з усіх боків, передача інформації, констатувала б лише факт вбивства не пояснюючи щодо цього причини, які призвели його до таких подій. Безумовно така прямолінійність промови адвоката ніяким чином не передавала б душевного стану підзахисного в ті рокові хвилини. Великою вдачею в таких ситуаціях є позиція, коли судді психологічно стають на бік, тих чи інших осіб учасників подій. Це є звичайним риторичним прийомом, який як правило досягає свого успіху. Разом з тим таким прийомом потрібно користуватися обережно, особливо у справах про зґвалтування, шахрайство тощо.

В той же час не можна бути занадто самовпевненими. Так молодий адвокат, здійснюючи захист підсудного по справі щодо зґвалтування особи почав свою промову з того, що він вважає, що його підзахисний є не винною особою, і це «я вам зараз доведу». Такий вступ в промову викликає відчуття протистояння, коли суддя чи присяжні засідателі подумки говорять: «а ну давай, давай». При цьому всі починають занадто прискіпливо прислухатись до кожної фрази промовця, піддаючи їх нищівній критиці навіть не дослухавши всю промову до кінця. Безумовно такий вступ в промову може відштовхнути слухачів від суті самої промови, і в цьому є провина не слухачів, а самого промовця. Ось чому готуючись до судової промови необхідно обережно застосовувати такі вислови, оскільки вони доходячи до свідомості слухачів стимулюють не до розуміння ситуації, а до її відторгнення. В зв'язку з цим, щоб ви не говорили, це не буде сприйматись з повною їх об'єктивністю, оскільки критична складова суб'єктивності буде доволі високою і її спровокували ви самі, своїм необачним вступом.

Кожен промовець готуючись до своєї промови обирає самостійно схему свого виступу. При цьому ніхто не може підказати йому ті слова, які він повинен буде говорити в судовому засіданні, чи той зміст запитань, які він має можливість поставити потерпілому, підзахисному, свідкам чи експертам. При цьому оратор за рахунок словесної передачі своїх почуттів, може передавати свої почуття слухачам, які за рахунок нього починають самі аналізувати події, факти чи окремі докази. Відстороняючись від почуттів, адвокат не зможе викликати до підзахисного співчуття. Навпаки вони будуть співчувати останньому з точки зору того, що він має такого некваліфікованого адвоката. Безумовно, це дратує слухачів. В той же час як перший так і другий підхід залежить не лише від самої справи, а і промовця.

Так адвокат виступаючи із судовою промовою в захист підзахисного якого звинувачували у зґвалтуванні своєї знайомої говорив: «Ваша честь! Якщо я буду говорити про те, що мій підзахисний не був в той вечір у потерпілої, то я буду несправедливим по відношенню до потерпілої. В той же час, якщо я буду говорити про те, що мій підзахисний сам за своєї ініціативи прийшов до потерпілої, то я буду несправедливим до свого підзахисного, оскільки потерпіла сама зателефонувала йому і запросила його до себе. Якщо я буду говорити словами потерпілої про те, що вона запросила мого підзахисного «лише в гості як товариша, з метою простого спілкування та проведення часу», то я буду несправедливим по відношенню до нас всіх, оскільки запрошення чоловіка ввечері в свою квартиру, не може не передбачати, що такі її дії можуть провокувати непередбачені наслідки, оскільки легкий халат, накритий стіл, легке вино може закрутити голову кожному чоловіку. Такі явні поклики до близькості і стали психологічним підґрунтям до дій, які потерпіла сприйняла як насильство. В той же час мій підзахисний пояснив, що потерпіла дійсно йому подобалась і вважав, що такі почуття, були і у неї до нього, оскільки в іншому разі вона б не запросила, та не прийняла його в себе вдома. Таким чином в той вечір двоє почуттів направились назустріч один одному, і коли зустрілись, то почуття тяги було сильніше розуму, і розум тут вже був поза межами квартири».

В той же час оратору не можна своїми промовами викликати почуття вседозволеності, недостойності, безчестя чи нерозбірливості. Безумовно людина, яка захопилася, не в змозі часом відокремити справедливість від недостойності, але це не означає того, що промовець повинен завжди це брати за правило, оскільки таке захоплення може зашкодити, чи зробити оратора смішним у його вдаваній наївності.

33. Імпровізація

Працюючи адвокатом у мене ніколи не виникало питань писати чи не писати судові промови. Я завжди їх писав, потім підправляв, а на слідуючий день дивувався з написаного, і заміняв вступ, а то і зміст промови, чи цілі її куски. Така робота безумовно є корисною, оскільки воно допомагає дійти не лише до психологічної глибини почуттів в лоні яких перебував підзахисний на кануні чи під час вчинення протиправного діяння, але і після скоєного. Це дає краще зрозуміти ту невидиму складову кожного діяння, яка стала причиною до вчинення тих чи інших дій. При чому побачити дійсно, причину, а не ту яку іноді придумують в свій захист самі ж підзахисні.

Пишіть судові промови, вгризайтесь в суть необхідних для промови речей. Після короткої перерви поверніться до промови, і добре її вичитайте. Імпровізація в судових засіданнях є вкрай небезпечним заняттям. Задаючи питання своєму підзахисному, ви безумовно повинні наперед знати його відповідь, як і передбачати відповіді інших учасників процесу. В іншому разі ви отримаєте відповідь на яку ви ніколи не сподівалися. Така скрупульозна підготовка до самого судового процесу є обов'язковою необхідністю, оскільки в іншому разі ви не лише втратите суттєву інформацію, а і можете нашкодити своєму підзахисному.

Хороша підготовка до промови, завжди дасть вам можливість триматися переконливо. Імпровізація в суді можлива лише тоді, коли вона добре підготовлена дома, і не можлива на ходу, оскільки Пегас може скинути вершника у непотрібному для вас місці.

Навіть якщо у вас не було, чи немає часу для написання всієї промови зробіть її план та занотуйте основні посилки та зазначте той загальний висновок до якого б ви хотіли наблизитись.

Безумовно, хід справи та ті обставини , про які ви вже написали у своїй промові, чи докази, які були представлені обвинуваченням можуть по іншому оцінюватись чи змінюватись, чи взагалі втрачати своє значення, чи відпадати за їх неправдивості. В той же час не можливо трактувати це так, що вже написана судова промова буде лише заважати такому виступу, оскільки ви вже «звикли» до схеми промови, ви завчасно розставили потрібні вам акценти в потрібному місці і з цих підстав, ви не можете сконцентрувати свою увагу на інших обставинах. Це не так. Навпаки ви можете поставити старі і нові позиції у їх співставленні. В такому разі, ви можете дати яскраву оцінку новій ситуації добре знаючи попередню. Бувають такі випадки, коли особа в ході досудового розслідування не визнавала себе винною і захисник відповідно готувався до промови на основі аналізу цілого ряду доказів. В той же час обвинуваченню поталанило знайти свідка, який розкрив дійсні дії вашого підзахисного. Виходячи із цієї ситуації підзахисний визнав свою провину. Безумовно при таких обставинах вам необхідно відмовитись від тієї схеми вашої промови, яку ви підготували. В той же час ви можете сказати, що «саме відчуття совісті за здійснене, внутрішня, доволі сильна боротьба людини щодо визнання чи невизнання себе винною, заслуговує на повагу, а від так і меншу міру покарання». Безумовно, такі повороти судового слідства потрібно передбачувати, оскільки для хорошого адвоката раптовостей не повинно бути, оскільки аналізуючи всі обставини і докази в їх сукупності, адвокат не може не помітити, як сильні так і слабких місць в стратегії обвинувачення та стратегії захисту.

При цьому захисник піддаючи ті чи інші докази, своїй внутрішній критиці, не може не помітити логічності чи нелогічності тієї чи іншої доказової інформації яку вони несуть в собі. Всі сумніви захисник зобов'язаний донести до відома свого підзахисного щоб відпрацювати єдину лінію захисту. При цьому є необхідність обговорити і можливі зміни інформації доказового характеру, яку можуть надати свідки при проведенні судового слідства. Якими доказами захист може нівелювати такі можливості. Виявити кому вигідна була б зміна такої доказової інформації в суді.

Безумовно, немає необхідності написану промову читати в ході судових дебатів, але якщо ви ще не маєте досвіду проголошення судових промов, то краще прочитати судову промову, яку ви підготували ніж заплутатись в доказах, прізвищах, і не сказати того, що ви хотіли. Після цього ви ще більше розхвилюєтесь і зі ще більшим страхом будете братись за іншу судову справу.

Я вже говорив вище, що особливу увагу потрібно приділити першим фразам, так би мовити вступу. Це складна справа, особливо коли ви часто виступаєте перед одним і тим же складом суду. Якщо оратор починає свою промову сірими, не переконливими фразами у слухачів відразу виникає недовіра, перш за все до такої людини, а потім і до її промови. Якщо ж ви талановита людина, то для вас це не буде проблемою. В той же час якщо ви звичайна людина, і хочете бути хорошим адвокатом, то вам безумовно потрібно попрацювати над вступом щоб потім спокійно, переконливо говорити в подальшому. Хороший вступ надає впевненості оратору. Від цього його мова стає вільною з вільними і красивими оборотами. Але, якщо ви кожного разу будете говорити одними і тими ж словами по відношенню до одних і тих же обставин, всі відразу зрозуміють, що ви зазубрили це, і жодного слова не імпровізуєте повторюючи заздалегідь завчені штампи підставляючи в їх кліше лише різні прізвища.

В той же час необхідно добре попрацювати із закінченням промови. В цій частині необхідно звернути увагу на відповідність обвинувачення тій кваліфікації, і тій системі доказів, які були предметом судового слідства. Зверніться до судових прецедентів та тих правових позицій Верховного Суду, Конституційного суду України, Європейського суду з прав людини, які можуть бути використані вами в судовій промові. Це надасть вашій промові певного офіціозу.

Звісно суд очікує від захисника і прокурора аналітичних висновків. Всі ці висновки, і лягають у зміст самої промови, яка безумовно не може обійтись без імпровізації в судженнях і висновках. Разом з тим імпровізація можлива лише при хорошому знанні всіх обставин справи, щоб вільно оперувати фактами. В той же час така імпровізація це не просто судження про все і ні про що. Це точна математична матриця в межах якої така імпровізація можлива.

Необхідно звернути увагу і на сам тон промови. Монотонність промови навіть при хорошій її аналітиці слухати не хочеться. В таких випадках хочеться щоб така промова швидше закінчилася. Якщо тон промовця зводиться до крику, то це взагалі не допустимо, оскільки це сприяє роздратуванню всіх слухачів при цьому ніхто не вслуховується в те про що говориться. Це тон мітингів, а не судових промов.

Тон промови повинен бути спокійним, але при необхідності він може посилюватись. Згадайте музику. Вона має, то лагідну неспішність, то посилений чи пришвидшений ритм, то тихий відтінок, а то і посилений звук. Все це передає внутрішній настрій композитора.

Безумовно, скласти ідеальну судову промову дуже складно, як і неможливо щось ідеалізувати, оскільки скільки є людей стільки ж є і думок. Разом з тим потрібно розуміти, що судова процедура а з нею і судова промова це швидкоплинний процес, і мистецтво промовця завжди полягає в тому щоб у невеликий проміжок часу проаналізувати всю доказову інформацію викласти в це всю свою енергетику і отримати високоякісний процесуальний продукт, яким є судова промова.

Таким чином судовий оратор це митець, це живий голос суспільства, який доносить свої переживання до суду. Досвідчений адвокат чи прокурор заздалегідь повинен знати і розуміти настрої слухачів, оскільки ні захист, ні сторона обвинувачення не можуть недооцінювати такої ситуації. Судовий оратор в таких випадках, в кожній процесуальній дії, як щодо змісту запитань, клопотань, чи судової промови повинен висловлюватись обачно. Ні коїм чином не можна говорити з певним натяком на ображення, чи говорити те, що для певних національностей є не прийнятними з релігійних чи звичаєвих позицій. Не можна висловлювати ненависть чи неприязнь до потерпілих, оскільки вони є потерпілими і їх права, які були порушені, захищаються законом. Якщо ви хоча і дипломатично, але яскраво донесете до суду суть не завжди правомірної поведінки потерпілого, яка і спровокувала негативні для нього наслідки, чи не забезпечила схоронність свого майна, що для власника є обов'язком, то суд зрозуміє вас і без крайніх для цього виразів.

Безумовно, кожна судова справа передає життєву драму двох, а можливо і більше людей. Переживаючи таку драму і даючи оцінку діям і самим особам та тим подіям в яких вони приймали участь, необхідно найдосконаліше розібратись у тих відношеннях людського спілкування які мали місце та перекласти їх на зрозумілу мову.

В таких випадках судова промова може будоражити людей набагато сильніше ніж трагічна вистава, яку спостерігає людина, оскільки кожен глядач розуміє, що по закінченню вистави він піде додому і буде насолоджуватись своїм життям. Із суду, як правило, виходять люди з пораненою душею, вони продовжують життя з тим болем, який спричинено їм іншими людьми чи судовою несправедливістю. Тому суд це не театр, це тяжка і відповідальна робота не лише суду, а і захисту та обвинувачення, оскільки потерпілі чекають від судового засідання якнайшвидшого покарання особи, яка порушила їх спокій, нормальні життєві устої, які склалися в цих людей. Підсудні і їх родичі чекають допомоги від захисту вважаючи всі слідчі дії, і саму підозру несправедливою та бездоказово надуманою.

Для суду це протистояння є природним, а тому суд повинен розібратися в суті подій, і імпровізувати при цьому суд не має права.

В той же час захист, і сторона звинувачення повинні завжди підтримувати ділову співпрацю в судових процесах розуміючи при цьому кожен своє завдання.

34. Увага

Коли лектор читає лекцію в університетській аудиторії він завжди намагається говорити вірні за темою речі, але при цьому його уважно слухають лише два, три студента, останні роблять вигляд, що слухають, відносячись до інформації пасивно, думаючи чи займаючись своїми справами. Раптом лектор почав говорити цікаві речі і це переключило увагу всіх до того, що він говорить. При цьому аудиторія завмерла, студенти напряглися, поглинаючи сказане. Після цікавої частини лектор знову перейшов до поточного матеріалу, і студенти один за одним почали відключати свою увагу від лекції, повернувшись знову до своїх занять. Аналогічна ситуація має місце і в судовому процесі, під час судових дебатів де захист і сторона обвинувачення намагається переконати суд в істинності своїх суджень.

Наскільки адвокат чи прокурор зможуть своєю промовою концентрувати увагу суду, на тих чи інших обставинах чи доказах настільки промова і досягне успіху. Разом з тим постійно тримати увагу слухачів на цікавому факті є доволі складним завданням, тому оратори застосовують, певні психологічні та риторичні прийоми, які завжди являють собою одну із складових умов у досягненні кінцевого успіху.

Вище вже зазначалось, що такими прийомами є паузи в промові. Саме вони дають можливість слухачам не лише «догнати» думку промовця, а і приготуватись слухати його далі. Не намагайтесь говорити простими реченнями, застосовуйте ввідні речення, це дасть можливість слухачеві краще зрозуміти про, що ви говорите. Такі речення роблять вашу промову еластичнішою, більш начищеною енергетично.

Застосовуйте звернення до слухачів з конкретним і зрозумілим для них запитаннями. На поставлені вами запитання, слухачі подумки будуть відповідати першими, після чого будуть чекати ваших роз'яснень порівнюючи свої судження з вашими. Для цього не бійтесь, звертайтесь до них із запитаннями.

Заслуговує на увагу і підхід щодо математичного переліку обставин і доказів на користь підзахисного. Це дійсно має ефект, оскільки дає можливість оратору кожного разу починати промову з нової думки. Цей риторичний прийом можна рекомендувати молодим адвокатам, яким дуже складно проголосити об'ємний аналітичний текст з дотриманням єдиної логічної думки. Тому перше, друге, третє є кожного разу новим поштовхом думки, яка з кожним початком дає змогу для корекції попередньої думки та точної і коректної імпровізації.

Крім того, ефективним риторичним прийомом є різка зміна направленості думки. Так адвокат в своїй промові сказав: «Сім'я Петрових жила тихим, провінційним життям. Ввечері вони повечеряли і лягли відпочивати. Раптом серед ночі, вони почули звук розбитого скла. Тут я зупиню свою думку і звернуся до підсудних». Така різка зміна направленості думки сприяє різкій зміні уваги, яка завжди посилюється. Арістотель в цій частині говорив: «Я просив би вас звернути увагу на це судження; воно є більш важливим для вас ніж для мене».

В той же час отримавши слово для промови не підхоплюйтесь. Спокійно встаньте, витримайте секундну паузу і починайте промову. Чотири, п'ять речень вступу із красивих і переконливих слів, нададуть вам спокою, врівноважать ваш тон і придадуть вам впевненості в подальшій роботі. Намагайтесь відразу привернути увагу суду і присяжних засідателів до вашої промови, без додаткової полеміки переходячи відразу до суті звинувачення.

Адвокати часто починають промову з того, що переповідають число, місяць і рік скоєного в такому-то місці такого і такого-то діяння. Це не потрібно робити, оскільки до цих загальних фактів як суд, так і присяжні засідателі звертались на протязі всього часу розгляду справи і їм нагадувати про ці факти ще раз немає необхідності. Такий підхід навпаки розмиває увагу слухачів, яку потім сконцентрувати буде дуже важко.