Захист прав та інтересів учасників майнових відносин: питання теорії і практики

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТУСА

Монографія

Захист прав та інтересів учасників майнових відносин: питання теорії і практики

Коваль Ірина Федорівна , Беляневич Олена Анатоліївна, Амелічева Лілія Петрівна та ін.

ЗМІСТ

• захист право учасник майнових відносин
• ВСТУП
• 1. Загальнотеоретичні положення щодо захисту прав та інтересів учасників майнових відносин

1.1. Теоретико-методологічні засади захисту прав і інтересів учасників майнових відносин

1.2. Майнові права і законні інтереси як об'єкти захисту

1.3. Способи захисту прав та інтересів: поняття, види, реалізація принципу верховенства права при застосуванні способів захисту

1.4. Стандарти та процесуальні гарантії судового захисту майнових прав та інтересів у контексті адаптації процесуального законодавства України до законодавства Європейського Союзу

1.5. Висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у контексті забезпечення правової визначеності у цивільних відносинах

• 2. ЗАХИСТ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ УЧАСНИКІВ КОРПОРАТИВНИХ ВІДНОСИН

2.1. Примусовий викуп акцій (squeeze-out) в Україні: проблеми правозастосування

2.2. Захист переважних прав учасників товариства з обмеженою відповідальністю при відчуженні частки у статутномукапіталі

2.3. Правове забезпечення дотримання вимог, встановлених до змісту організаційно-правових форм господарських організацій

2.4. Правове регулювання ліквідації юридичної особи, що не пов'язана з банкрутством

2.5. Захист законних прав та інтересів під час реорганізації господарських товариств

• 3. ЗАХИСТ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ УЧАСНИКІВ ВІДНОСИН ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

3.1. Загальні засади і напрями удосконалення захисту прав та інтересів учасників відносин інтелектуальної власності

3.2. Захист прав та інтересів учасників відносин промислової власності у виконавчому провадженні

3.3. Профілактика правопорушень у сфері інтелектуальної власності

• 4. ЗАХИСТ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ УЧАСНИКІВ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН1

4.1. Захист майнових прав працівників некомерційних комунальних підприємств при звільненні

4.2. Публічно-правове регулювання соціально-трудових відносин у сфері реалізації та захисту права на справедливу оплату праці як складника гідної праці

4.3. Проблеми законодавчого забезпечення реалізації та захисту права на гідну працю ІТ-працівників

• 5. ЗАХИСТ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ УЧАСНИКІВ ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНИХ ВІДНОСИН

5.1. Визначення поняття моральної шкоди та розміру її відшкодування

5.2. Заходи оперативного впливу як способи самозахисту в договірни

зобов'язаннях

5.3. Захист прав орендаря й орендодавця в земельних відносинах

ВСТУП

В процесі реалізації стратегічних завдань держави задля забезпечення сталої та позитивної динаміки функціонування економічної системи, утвердження правового порядку важливого значення набувають питання підвищення ефективності правового регулювання майнових відносин. Однією з найважливіших складових механізму правового регулювання майнових відносин є забезпечення можливості суб'єктів правовідносин захистити своє право та законний інтерес у разі їх порушення.

Суспільний розвиток, економічні перетворення, глобалізаційні процеси справляють свій вплив на наявну парадигму майнових прав і їх захисту прав, надаючи новий емпіричний матеріал, збагачуючи науково-теоретичні концепції і підходи. Сучасна система права активно еволюціонує і трансформується, зважаючи на процеси розширення наявних і появи нових сфер правового регулювання, подальшої спеціалізації правового регулювання. При цьому роль майнової складової в предметах регулювання більшості галузей права зростає. З розвитком економічних відносин змінюється стала концепція розуміння майна, збільшується різноманіття майнових благ, майнових прав, економічних інтересів, що набувають економічної цінності й охоплюються поняттям майна в широкому розумінні. Зазначене зумовлює об'єктивний запит на проведення міжгалузевих юридичних досліджень, які зорієнтовані на комплексний аналіз проблематики захисту прав та законних інтересів учасників майнових відносин.

Правова ідея гарантованості судового захисту знайшла закріплення в статтях 6, 13 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які гарантують право на справедливий суд, право на ефективний засіб юридичного захисту, а також нормах Конституції України, галузевих кодексах і спеціальних нормативно-правових актах.

У Національній стратегії у сфері прав людини, затвердженої Указом Президента України від 25 серпня 2015 року № 501/2015, наголошується, що поряд із першочерговими завданнями щодо зміцнення національної безпеки, подолання економічної кризи, реформування державного управління тощо забезпечення прав і свобод людини залишається головним обов'язком держави та має визначати зміст і спрямованість діяльності держави в усіх її зусиллях. При цьому на сьогодні неналежним чином забезпечується право на справедливий суд, про що свідчить, зокрема, недосконалість процесуальних інструментів для захисту прав та інтересів осіб; система надання безоплатної правової допомоги не враховує нові категорії осіб, які її потребують; систематичне невиконання рішень судів; недостатній рівень єдності та послідовності судової практики; невідповідність міжнародним стандартам законодавства у сфері судочинства та практики його застосування Про затвердження Національної стратегії у сфері прав людини: Указ Президента України від 25 серпня 2015 року № 501/2015. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/501/2015#Text.

Забезпечення дієвого й повноцінного захисту прав і законних інтересів учасників майнових відносин становить важливе завдання галузевого правового регулювання. Відомо, що рівень нормативного конструювання заходів впливу на порушників і розвитку практики застосування цих заходів сигналізує учасникам майнового обороту, зокрема і зарубіжним інвесторам, про стан дотриманням належних їм прав, коло потенційних ризиків у цій сфері і, відтак, становить важливий чинник прийняття рішень у процесі провадження економічної діяльності. Ефективна реалізація заходів державно- примусового впливу щодо осіб, які створюють або мають намір створити перешкоди в належному здійсненні прав, справляє превентивне і профілактичне значення стосовно їхньої поведінки, підтримуючи необхідний стан правопорядку в країні. Через це важливого значення набуває розробка тео- ретико-методологічних засад удосконалення захисту прав та законних інтересів учасників майнових відносин.

Викладене вказує на актуальність дослідження теоретичних засад і практики правового регулювання захисту прав та законних інтересів учасників майнових відносин з метою доопрацювання наявних і формування нових науково-теоретичних положень щодо захисту прав та законних інтересів у зазначеній сфері і обґрунтування на цій основі пропозицій, спрямованих на удосконалення відповідного законодавства.

Теоретичним підґрунтям дослідження порушених питань виступили ґрунтовні напрацювання вчених теоретиків та представників цивільного, господарського, трудового, корпоративного права щодо поняття, видів, ознак, змісту майнових відносин, а також проблематики, пов'язаної з механізмом захистом прав і законних інтересів.

Емпіричну основу дослідження склали господарське та цивільне законодавство України, що регулює майнові відносини, судова практика, практика діяльності суб'єктів господарювання, офіційні статистичні дані, міжнародно-правові акти, конвенції, законодавство іноземних держав у досліджуваній сфері.

Монографія підготовлена творчим колективом, який представлено професорсько-викладацьким складом та аспірантами кафедри цивільного права і процесу.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ ЩОДО ЗАХИСТУ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ УЧАСНИКІВ МАЙНОВИХ ВІДНОСИН

1.1Теоретико-методологічні засади захисту прав і інтересів учасників майнових відносин

Коваль І. Ф.,

Однією з найважливіших складових механізму правового регулювання майнових відносин є забезпечення можливості суб'єктів правовідносин захистити своє право та законний інтерес у разі їх порушення, невизнання, оспорювання. Утвердження високих стандартів захисту, що проявляються у забезпеченні доступу до захисту і його ефективності, визначають стан цивілізованості суспільства, рівень розвиненості правопорядку, реального дотримання прав людини. Загальною тенденцією розвитку права в більшості країнах світу стає політика посилення захисту прав як на національному, так і на міжнародному, регіональних рівнях.

Правова ідея гарантованості судового захисту знайшла закріплення в статтях 6, 13 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтях 13, 55 Конституції України та спеціальних нормативно-правових актах. На рівні галузевих кодифікованих актів захист прав закладено як вихідна засада, принцип правового регулювання. Наприклад, у ст. 6 Господарського кодексу України забезпечення економічної багатоманітності та рівного захисту державою усіх суб'єктів господарювання віднесено до загальних принципів господарювання. Судовий захист цивільного права та інтересу розглядається як загальна засада цивільного законодавства.

Забезпечення захисту прав та інтересів учасників майнових відносин стає одним із найголовніших завдань держави в контексті реального впровадження принципу верховенства права. Відповідно до ст. 14 Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, Сторони Угоди надають особливого значення утвердженню верховенства права, укріпленню інституцій усіх рівнів у сфері правоохоронних і судових органів, зміцненню судової влади, підвищенню її ефективності, гарантуванню її незалежності та неупередженості Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством ^{атомної енергії і їхніми} державами-членами, з іншої сторони. Офіційний вісник України. 2014 р. № 75. Ст. 2125..

Від рівня захисту майнових прав залежить якість життя населення, розвиток інвестиційних процесів, цивілізованого конкурентного суперництва, соціально-економічних перетворень та інші важливі показники, які забезпечують сталий розвиток країни. За результатами дослідження ефективності захисту прав речової та інтелектуальної власності, що проведені всесвітньо- відомою організацією «Альянс прав власності», розроблено Міжнародний індекс майнових прав, при обчисленні якого враховуються десять критеріїв, серед яких: верховенство права, політична стабільність, незалежність судової гілки влади, рівень корупції, захист прав власності, доступність кредитування, захист прав інтелектуальної власності, захист патенту, рівень піратського копіювання. Зазначені критерії формують три складові Індексу: правове й політичне середовище; захист матеріальної власності; захист інтелектуальної власності³.

Наведені дані вказують на те, що категорія захисту майнових прав перебуває у тісному взаємозв'язку з іншими чинниками, які забезпечують ефективну реалізацію майнових прав, водночас становить центральне місце серед них.

Зазначене повною мірою поширюється на відносини захисту майнових прав за участю як фізичних осіб, так і юридичних осіб. У сучасній економічній теорії доведено, що наявність у виробника специфікованих і захищених прав на ресурси й результати їх використання становить основу будь-якої виробничої діяльності, створює дієві стимули для ефективного використання цих ресурсів. Власник незахищених ресурсів використовує останні з мінімальною ефективністю, оскільки створюваний ним «надлишок» може бути привласнений без будь-якої компенсації іншими суб'єктами Андрощук Г. О. Національна інноваційна система Фінляндії: формула успіху. Наука та інновації 2010. Т. 6. № 4. С. 102. Тамбовцев В. Улучшение защиты прав собственности - неиспользуемый резерв экономического роста России? Вопросы экономики. 2006. № 1. С. 22-23..

Як зазначається в науковій літературі, основною засадою, що відображає фундаментальну закономірність предмета теорії правового захисту, є загальносоціальна потреба у безконфліктному існуванні, яка через неможливість повністю ліквідувати конфлікти правових інтересів трансформується у загальносоціальну потребу згладити наслідки таких конфліктів і, за можливості, максимально відновити, наскільки це можливо, порушені правові інтереси членів суспільства Мильков А. В. Правовое регулирование защиты гражданских прав и правовых интересов: автореф. дисс. ... д-ра юрид. наук по спец. 12.00.03; ФГБОУВО «Российский государстенный университет правосудия». Москва, 2015. С. 15. URL: https://www.dissercat.com/content/pravovoe-regulirovanie-zashchity-grazhdanskikh-prav-i-pravovykh- interesov.

Теоретико-методологічну основу дослідження питань захисту прав і інтересів учасників майнових відносин складають розроблені загальною теорію права, наукою господарського й цивільного права доктринальні положення про сутність, зміст захисту суб'єктивних прав, відмежування цього поняття від інших правових категорій, які опосередковують реалізацію правоохоронної функції права. Аналіз і узагальнення таких розробок є необхідним підґрунтям для розкриття особливостей як статичних, так і динамічних аспектів правового захисту.

Захист прав становить правову категорію міжгалузевого значення, яка широко використовується на законодавчому рівні, в наукових дослідженнях у галузі правознавства. Необхідно звернути увагу на багатоаспектність значень, в яких вживається поняття захисту, що пов'язано з його тісним взаємозв'язком з низкою суміжних понять, як-то «охорона прав», «правова охорона», «правове забезпечення» тощо.

Найбільш близьким до поняття захисту прав за смисловим значенням і сферою застосування вважається поняття «охорона прав». Питання про співвідношення цих понять завжди посідали чільне місце у загальнотеоретичних та галузевих наукових дискусіях, водночас і нині їх не можна вважати остаточно вирішеними. Не заглиблюючись в аналіз наявних дискусій, варто зазначити, що більшість дослідників виходять із співвідношення вказаних понять як загального (охорона прав) і частини (захист прав); інколи поняття «захист прав» розглядається як вузьке значення охорони прав. Останнє як більш широке поняття охоплює сукупність заходів, що забезпечують нормальний процес реалізації суб'єктивних прав, тобто заходів, за допомогою яких забезпечується розвиток правовідносин в їх нормальному, непоруше- ному стані, а також відновлення порушених або оспорюваних прав та інте- ресів Гражданское право: учебник. Т. 1. 4-е изд., перераб. и доп. / под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. Москва: ПБОЮЛ Л. В. Рожников, 2000. С. 288.; що досягається шляхом контролю за додержанням прав, профілактики, попередження правопорушень, усунення їх причин Тихонов Б. Ю. Субъективные права советских граждан, их охрана и защита: автореф. дисс. ... канд. юрид. наук; РИО ВЮЗИ. Москва, 1972. С. 13.. Фактично правова охорона у такому широкому розумінні співпадає з поняттям правового регулювання.

Сутність захисту прав як ланки правової охорони має більш вузький порівняно з останньою спектр дії - захист полягає в реагуванні на наявні або такі, що становлять реальну загрозу, перешкоди в нормальному здійсненні суб'єктивних прав і законних інтересів, які набувають ознак правопорушення, невизнання, оспорювання прав тощо. Власне захист має, як правило, характер активної протидії правопорушенню, що досягається за допомогою відповідних заходів, застосування яких дозволяє усунути перешкоди у реалізації суб'єктивного права та мінімізувати їхні наслідки (шляхом припинення правопорушення, відшкодування спричинених збитків тощо).

Звернення до наявних в юридичній літературі трактувань поняття захисту свідчить про багатоаспектність сфер і напрямів вживання терміна «захист прав» у науковому обігу, що прямо відбивається на широті підходів до визначення цього поняття. Захист прав визначається, зокрема, як сукупність взаємопов'язаних правових засобів, способів і форм, за допомогою яких за необхідності забезпечується захист прав суб'єктів господарювання у разі їх порушення (О. П. Подцерковний) Хозяйственное право Украины: учебник / под ред. А. С. Васильева, О. П. Подцерковного. 4-е изд-е., с изм. и доп. Харьков: «Одиссей», 2009. С. 446.; система передбачених законом матеріально-правових та процесуально-правових способів і заходів охорони прав у випадку їх порушення чи реальної загрози такого порушення, заперечення, оспорювання та невизнання (Ю. Д. Притика) Притика Ю. Д. Теоретичні проблеми захисту прав учасників цивільних правовідносин в третейському суді : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. юрид. наук : 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право»; Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ, 2006. С. 9.; відновлення порушеного правового статусу і притягнення порушників до юридичної відповідальності (О. Ф Скакун) Скакун О. Ф. Теория государства и права. Харьков: Консум, 2000. 704 с.; реалізація уповноваженим суб'єктом свого права на захист шляхом застосування спеціально уповноваженими особами або ним самостійно передбачених законом способів захисту з метою відновлення порушеного права (О. В. Аушева) Аушева О. В. Захист прав суб'єктів господарювання від порушень органами державної влади : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.04 «Господарське право, господарсько-процесуальне право»; Інститут ЕПД НАН України. Донецьк, 2007. С. 3; Боднар Т. В. Деякі проблеми захисту цивільних прав у договірних зобов'язаннях. Університетські наукові записки. 2007. № 2(22). С. 114.; діяльність щодо застосування норм права, яка спрямована на відновлення права, здійснення інтересів, вчинення відповідного впливу на правопорушника, зокрема і застосування заходів відповідальності (Т. В. Боднар, Т. Є. Абова) Абова Т. Е. Охрана хозяйственных прав предприятий; Институт государства и права. Москва: Юрид. лит., 1975. 216 с.; система юридичних норм, спрямованих на попередження та ліквідацію правопорушень (М. С. Малеїн) Малеин Н. С. Гражданский закон и право личности в СССР. Москва: Юрид. лит., 1981. С. 192..

У судовій практиці під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною Постанова КГС ВС від 09.06.2020 у справі № 912/1860/19. http://reyestr.court.gov.ua/Review/89910707.

Наведені визначення розкривають зміст поняття захисту прав з акцентуванням уваги на тій чи іншій його ознаці. Унаслідок такої поліваріантності це поняття набуває багатозначної характеристики, постаючи як правовідно- шення, сукупність правових норм, правозастосовча діяльність відповідних юрисдикційних органів тощо.

Зважаючи на багатогранність трактувань поняття захисту, в науковій літературі наявні підходи виокремлено в три основні теорії сутності цього поняття: «теорія заходів», «теорія функцій» і «теорія діяльності» Измайлова Е. В. Защита гражданских прав: подходы к пониманию. Пролог. Журнал о праве. 2018. № 2. URL: https://cyberleninka.ru/article/n/zaschita-grazhdanskih-prav-podhody-k-ponimaniyu/viewer.

Зазначені аспекти (сторони) правового захисту фактично відображають окремі елементи механізму захисту прав. Механізм захисту суб'єктивних прав отримав розробку в галузевих юридичних дослідженнях. Є. В. Вавілін під механізмом захисту цивільних прав розуміє індивідуально вибудувану систему правових засобів і умов, спрямовану на досягнення мети з юридичного й фактичного відновлення порушених прав або припинення їх порушення Вавилин Е. В. Осуществление и защита гражданских прав; Росс. акад. Наук, Ин-т государства и права. Москва: Волтерс Клувер, 2009. С. 172-173..

У теорії трудового права механізм захисту прав у сфері праці визначається як сукупність правових норм, правових установ і юридичних процедур, за допомогою яких здійснюється захист і відновлення охоронюваних законом прав та інтересів людини Сошникова Т. А. Правовой механизм защиты конституционных прав и свобод в сфере труда: дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.02, 12.00.05 «Трудовое право; право социального обеспечения»; Московский гуманитарный университет. Москва, 2005. URL: http://www.dissercat.com/content/pravovoi-mekhanizm-zashchity-konstitutsionnykh- prav-i-svobod-v-sfere-truda#ixzz2GLKyVNDe.

Господарсько-правова доктрина також має власні галузеві наробки з визначення поняття механізму правового захисту. С. А. Кузьміна розкриває механізм захисту інтересів суб'єктів господарювання від недобросовісної конкуренції через сукупність юридичних засобів, що містять: норми права, які покликані врегулювати процеси конкуренції; систему правовідносин, в яких суб'єкти господарювання реалізують свої права й обов'язки з метою досягнення ними конкретних інтересів у процесі конкуренції; правореаліза- ційну діяльність учасників господарських відносин і управомочних органів із припинення протиправних дій у ході конкуренції, встановлення законодавчо закріплених заборон на їх здійснення, розгляду справ про недобросовісну конкуренцію, застосування тих чи інших видів відповідальності до правопорушників Кузьміна С. А. Захист суб'єктів господарювання від недобросовісної конкуренції: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.04 «Господарське право; арбітражний процес»; Інститут економіко-правових досліджень НАН України. Донецьк, 2000. С. 9.. І. В. Головань під механізмом захисту прав суб'єктів підприємницької діяльності розуміє сукупність взаємопов'язаних правових засобів, способів і форм, за допомогою яких поведінка суб'єктів господарювання, їх контрагентів та державних органів погоджується відповідно до вимог і дозволів, що містяться в нормах права, і у такий спосіб забезпечується захист законних прав суб'єктів господарювання Головань І. В. Правова робота у механізмі захисту прав суб'єктів підприємництва: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.04 «Господарське право; господарське процесуальне право»; Інститут економіко-правових досліджень НАН України. Донецьк, 2003. С. 9..

З огляду на наведені визначення механізму захисту суб'єктивних прав і інтересів у різних сферах суспільних відносин, можна стверджувати, що механізм захисту у загальному вигляді являє собою сукупність правових засобів (норм, правовідносин, актів реалізації прав тощо), послідовна й організована дія яких забезпечує виконання захистом своїх функцій. Така правова характеристика механізму захисту прав відображає взаємодію статичних та динамічних аспектів захисту, що цілком узгоджується із значенням слова «механізм», яке означає послідовність станів, процесів, що визначають будь-яку дію, явище; система, пристрій, що визначає порядок будь- якого виду діяльності Ожегов С. И., Шведова Н. Ю. Толковый словарь русского языка. 4-е изд., доп. Москва, 1998. С. 354..

Отже, правовий захист здійснюється завдяки функціонуванню відповідного механізму захисту, який інтегрує структурно-функціонально взаємопов'язану сукупність правових засобів: 1) норми права, що регламентують підстави, способи, форми, процедуру захисту; 2) юридичний факт (порушення права, загроза порушення права, невизнання права, оспорювання права), який є підставою виникнення охоронних правовідносин; 3) акти реалізації потерпілим суб'єктом права на захист шляхом самозахисту або звернення до юрисдикційних органів; 4) діяльність юрисдикційних органів із захисту прав (правозастосування). У такому розумінні механізм правового захисту становить частину більш широкого поняття механізму правового регулювання, маючи відношення до охоронної підсистеми правового регулювання.

З огляду на зазначене, захист прав постає як поняття, сутність якого може бути повноцінно розкрита лише з урахуванням усіх вищенаведених елементів механізму захисту. У разі ж однобічного визначення поняття захисту за його межами залишаються ті чи інші ознаки, які лише в сукупності здатні відобразити сутність правового захисту і відмежувати його від інших правових категорій правоохоронного спрямування. Зокрема, якщо під захистом прав розуміти лише правозастосовчу діяльність юрисдикційних органів, то такий підхід не враховуватиме той факт, що захист може здійснюватися як юрисдикційними органами, так і самостійно потерпілою особою (самозахист), дії якої не становлять правозастосування. У разі ж визначення захисту через систему правових норм відбивається лише статичний аспект цієї правової категорії, який не охоплює дій щодо реалізації цих норм уповноваженими органами або потерпілою особою.

Спираючись на вищезазначені елементи механізму правового захисту, доцільно подати характеристику кожного з них стосовно майнових відносин.

Норми права, будучи початковим елементом механізму захисту, забезпечують нормативно-правову основу регламентації відносин, які складаються унаслідок вчинення перешкод на шляху належного здійснення прав та охо- ронюваних законом інтересів учасників майнових відносин. Такі правові норми опосередковують виконання правом охоронної функції, реалізація якої доповнює дію регулятивних норм і у такому взаємозв'язку створює умови для максимально повного врегулювання відповідних відносин. Природа взаємодії регулятивних і охоронних норм розкривається через їхню боротьбу (взаємовиключну дію) та єдність (взаємообумовленість і взаємопроникнення) як діалектичних протилежностей Крашенинников Е. А. Структура субъективного права и право на защиту. Проблемы защиты субъективных прав и советское судопроизводство. Межвузовский тематический сборник / под ред. проф. П. Ф. Елисейкина. Ярославль, 1979. С. 78..

Вихідні нормативно-правові засади захисту прав і законних інтересів учасників майнових відносин закладено, передусім, у приписах Конституції України. Положення Основного закону гарантують державну забезпеченість захисту прав усіх суб'єктів права власності й господарювання, рівність усіх суб'єктів права власності перед законом (ст. 13), право на оскарження в суді рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55), захист інтелектуальної власності (ст. 54). Розвиток та конкретизація наведених конституційних приписів забезпечується нормами ГК України, ГПК України, ЦК України, КАС України, МК України, спеціальних законів, які забезпечують завдяки своїй комплексній дії виконання правом охоронної функції.

Окреслене коло нормативно-правових актів, в яких втілюються охоронні норми, підтверджує правильність висловленого в науковій літературі твердження про віднесення правових норм, що регламентують підстави, способи, порядок, форми захисту прав, до комплексних правових інститутів, які знаходяться на стику матеріального і процесуального права і мають єдину мету - забезпечити повний, всебічний, швидкий захист прав Цивільне право України. Т. І. / за ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. Київ: Юрінком, 2003. С. 218..

Наступний елемент механізму правового захисту прав і законних інтересів, що вводить в дію охоронну правову норму, представлено відповідним юридичним фактом, який виступає підставою виникнення правовідносин, спрямованих на реалізацію захисту. Юридичний факт становить таку правову поведінку (у формі дії чи бездіяльності) особи, яка не відповідає ідеальній моделі правомірної поведінки, закріпленій у правовій нормі, і, як наслідок, створює реальні чи потенційні перешкоди в належному набутті чи здійсненні прав. У загальному вигляді зазначені перешкоди проявляються в різних за формою свого виразу видах дій або бездіяльності, які формують підстави захисту у вигляді правопорушення, невизнання, оспорювання прав і різняться між собою характером діяння, правовими наслідками їх вчинення тощо. За своєю сутністю усі вони становлять прояви правового конфлікту, який пов'язується з неузгодженими уявленнями конкретних осіб щодо належних їм взаємних прав і обов'язків, коли управнена сторона не може реалізувати суб'єктивне право чи інтерес своєю власною владою й у своєму інтересі Воложанин В. П. Основные проблемы защиты гражданских прав в несудебном порядке: автореф. дис. ... д-ра юрид. наук. Свердловск: Объединение «Полиграфист», 1975. С. 7..

Юридичне значення підстав захисту зумовлене необхідністю забезпечення, по-перше, інтересів учасників майнових правовідносин у безперешкодному здійсненні належних їм прав і законних інтересів; по-друге, попередження, викорінення дій, пов'язаних із порушенням таких прав та інтересів; по-третє, виключення можливості безпідставного притягнення третіх осіб до юридичної відповідальності, адже відомо, що основним її принципом є притягнення до відповідальності лише за дії, які визнані законом правопорушенням.

Настання зазначених юридичних фактів породжує виникнення охоронного правовідношення, у межах якого відбувається реалізація права на захист, що зумовлює подальший розвиток механізму захисту прав і законних інтересів і фактично виступає центральним елементом цього механізму. На етапі реалізації права на захист відбувається «запуск» дії інструментів, за допомогою яких забезпечується відновлення порушеного права, вплив на порушника, виконання інших функцій захисного механізму.

Природа права на захист розкривається в науковій літературі неоднозначно. Одні автори, серед яких Ю. Д. Притика Притика Ю. Д. Теоретичні проблеми захисту прав учасників цивільних правовідносин в третейському суді: дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право»; Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ, 2006. С. 27., А. С. Шевченко Шевченко А. С. Охранительные правоотношения в механизме защиты субъективных гражданских прав. Механизм защиты субъективных гражданских прав: сб. науч. тр. Ярославль, 1990. C. 31., надають праву на захист значення самостійного суб'єктивного права, яке виникає в момент порушення чи оспорювання права. Прибічники цієї концепції наводять на її користь ключовий аргумент щодо можливості існування права на захист і поза межами конкретного правовідношення (на прикладі захисту прав шляхом необхідної оборони) Свердлык Г. А., Страунинг Э. Л. Защита и самозащита гражданских прав: учебное пособие. Москва: Лекс- Книга, 2002. С. 26.. Проте така трактовка не враховує стан правового зв'язку, який пов'язує управнену особу й майбутнього порушника до вчинення нападу: фізична особа до вчинення відносно неї нападу перебуває в абсолютному правовідношенні з невизначеним колом зобов'язаних осіб, які повинні утримуватися від посягань на її життя, здоров'я тощо. У разі ж порушення конкретною особою цих прав, які є елементом змісту вказаного правовідношення, управнений суб'єкт реалізує своє право на захист, зокрема, шляхом застосування способів самозахисту у вигляді необхідної оборони, у межах охоронного правовідношення, що виникло унаслідок нападу.

Більш обґрунтованим видається підхід, який відстоюється В. П. Гриба- новим Грибанов В. П. Осуществление и защита гражданских прав. Москва: Статут, 2000. С. 104-106., Р. О. Стефанчуком Стефанчук Р. О. Особисті немайнові права фізичних осіб у цивільному праві України: дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.03; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Київ, 2007. С. 115., іншими авторами, відповідно до якого право на захист вважається складовою будь-якого суб'єктивного права, поряд із правомочністю на власні дії і правомочністю вимагати відповідної поведінки від зобов'язаних осіб. Прибічники вказаної позиції ґрунтовно підкріплюють її посиланням на аксіоматичне положення про те, що будь-яке суб'єктивне право без можливості його захисту є лише простою, не забезпеченою правом, декларацією. Як наголошував на користь цього Д. І. Мейер, «Всякому праву соответствует возможность его принудительного исполнения. Этот признак настолько существенен, что если для какого-либо права возможности принудительного осуществления нет, то нет, собственно, и права» Мейер Д. И. Русское гражданское право: в 2-х т. Ч. 1. Москва: Статут, 1997. С. 224..

До моменту вчинення порушення право на захист перебуває у статичному стані, у разі ж настання відповідних юридичних фактів (підстав для захисту) набуває динамічного характеру й може реалізуватися на розсуд управомоч- ної особи як шляхом самостійного застосування належних способів захисту, так і за допомогою звернення до компетентних державних органів.

Реалізація права на захист, як наступний елемент механізму захисту прав, полягає у застосуванні безпосередньо потерпілою особою відповідних заходів впливу до порушника або особи, яка не визнає чи оспорює суб'єктивне право або охоронюваний законом інтерес чи звернення за захистом до відповідного юрисдикційного органу. Реалізація права на захисту проявляється у виборі певного способу захисту, який є ефективним для відновлення порушеного права і впливу на порушника.

Поняття «спосіб захисту», яке започатковано спочатку в цивілістичній теорії, а згодом відпрацьовано і в науці господарського права для позначення заходів впливу на порушника, має різноманітні визначення в сучасній юридичній доктрині. Попри певні формальні розбіжності в наявних визначеннях, можна стверджувати, що квінтесенцією поняття способу захисту прав є його сутність як правового заходу, інструменту, завдяки застосуванню якого досягається призначення захисту. Водночас визначальною рисою способу захисту є забезпеченість його застосування державним примусом. При цьому взаємозв'язок способів правового захисту і державного примусу не дає підстави для їх ототожнення. Є. О. Харитонов, О. І. Харитонова обґрунтовано доводять, що категорія «засоби правового захисту» характеризує призначення державного примусу - забезпечення прав та інтересів учасників правовідносин, а «державний примус» вказує на зовнішню форму, в якій здійснюється правовий захист Харитонов Є. О., Харитонова О. І. Цивільні правовідносини: навчальний посібник. Київ: Істина, 2008. С. 249..

Примусовий характер засобів впливу на правопорушника обумовлюється самою сутністю охоронних правовідносин. В. С. Ковальський головною відмінністю охоронного регулювання визнає обов'язок особи відповідати за правопорушення, за створення юридичної ймовірності цього, обов'язок відшкодувати шкоду, погодитися з обмеженням правового статусу, виконати правову роль правопорушника, який може бути реалізований як примусове відношення, незважаючи на готовність суб'єкта виконати таку правову роль добровільно Ковальський В. С. Охоронна функція права як соціальний правовий феномен: автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень»; Інститут законодавства Верховної Ради України. Київ, 2011. С. 18..

Залежно від суб'єкта, який здійснює діяльність (дії), спрямовану на реалізацію способів захисту прав, конструюються відповідні «форми захисту», що відображають особливості правозахисної діяльності усього різноманіття уповноважених органів і самого носія суб'єктивного права. Під формою захисту прав, що здійснюється, наприклад, державними органами, розуміється визначена законом діяльність компетентних органів із захисту права, тобто встановлення фактичних обставин, застосування норм права, визначення способу захисту і винесення рішення Гражданский процесс: учебник для вузов / под ред. проф. М. К. Треушникова. 2-е изд., испр. и доп. Москва: Издательство «Спарк», Юридическое бюро «Городец», 1998. С. 8.. Правильний вибір форми захисту прав і законних інтересів зумовлює реальність та ефективність відновлення майнового і немайнового стану потерпілого суб'єкта, невідворотність впливу на порушника.

Для визначення поняття захисту прав і охоронюваних законом інтересів важливим є окреслення функцій, які він виконує. Проаналізовані вище теоретичні напрацювання щодо визначення поняття правового захисту, поряд із наявними між ними відмінностями, майже одностайні у розумінні спрямованості захисту, що виступає фактично інтегруючою рисою усіх формулювань. І це цілком зрозуміло, адже, як зазначено вище, саме функціональне навантаження досліджуваної правової категорії обумовлює її самостійне місце в системі правоохоронного інструментарію (серед понять «правова охорона», «правове забезпечення» тощо).

Призначення юридичного захисту характеризується науковцями, зокрема, як «відновлення порушеного правового статусу», «притягнення порушників до юридичної відповідальності», «відновлення порушеного права», «попередження правопорушень та усунення їх наслідків» тощо. При цьому окреслені формулювання мети закладаються в наукові визначення захисту зазвичай лише з погляду його потенційного (можливого) результату, а основний акцент здійснюється на інструментах захисту, зокрема, правозастосов- чій діяльності, сукупності способів і засобів захисту тощо.

Такі акценти у визначенні захисту перетворюють захист у власне процес, який не може вважатися реалізованим, завершеним без реального досягнення його мети. Важливо також наголосити, що визначення мети правового захисту з погляду відновлення становища потерпілого суб'єкта відображає призначення захисту переважно з позиції приватного інтересу (тобто інтересу особи, права або інтереси якої порушено, не визнано, оспорюється). Проте у разі абсолютизації цієї функції весь захисний механізм зводиться до задоволення інтересу лише носія певного права. Однак будь-яка сфера майнових відносин є зосередженням інтересів як приватного, так і публічного характеру, які також мають бути належно захищені, і у тому разі, коли потерпілий суб'єкт права з різних (об'єктивних чи суб'єктивних) причин не проявляє ініціативу у відновленні свого права. Поряд із забезпеченням приватних інтересів правовий захист майнових прав та інтересів має бути спрямований і на захист публічних інтересів, які опосередковують узагальнені інтереси інших учасників цивільного і господарського обороту, споживачів, суспільства, держави. Публічні інтереси у зазначеній сфері пов'язані з прагненням учасників майнових відносин приймати участь у стабільному, цивілізованому майновому обороті, здійснювати добросовісну і вільну конкуренцію, що базується на загальноєвропейських принципах і стандартах захисту майнових прав у вигляді права на мирне володіння майном, права на справедливий суд, право на ефективний засіб юридичного захисту тощо.

Зазначене ілюструється на прикладі рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України». У межах цієї справи суд підкреслив важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на ключові майнові права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб; на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси Рішення Європейського Суду з прав люди від 20 жовтня 2011 р. Справа «Рисовський проти України» (“Rysovsky v. Ukraine”): скарга № 29979/04. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/974_854. Отже, в літературі наголошується, що основним завданням органів державної виконавчої влади є гарантування прав осіб, зокрема, через механізми їх захисту Соколов О. М. Юрисдикційний захист майнових прав внутрішньо переміщених осіб. Прикарпатський юридичний вісник. 2017. Випуск 6(21). Том 1. С. 113..

Тому можна стверджувати, що правовий захист перебуває у тісному взаємозв'язку з основоположними засадами функціонування національної економіки, розвитку конкуренції, що актуалізує потребу у забезпеченні належного законодавчого втілення і конкретизації положень щодо підстав, умов захисту різних видів майнових прав та інтересів, процесуальних засад і порядку реалізації способів захисту, забезпечення ефективності захисту на практиці.

З наведеного можна дійти висновку, що для функціонування майнових відносин потрібен механізм захисту, який забезпечуватиме такий стан їх виникнення, реалізації, зміни, припинення, який відповідає і приватним інтересам носіїв відповідних прав та інтересів, і загальносуспільним, державним, публічним інтересам, пов'язаним із досягненням остаточного результату захисту - високого рівня правопорядку у сфері функціонування майнових відносин. Для підтримки правопорядку потрібна дія комплексу чинників і заходів, пов'язаних з утриманням від здійснення протиправної діяльності необмеженим колом учасників майнових відносин (загальна превенція), утриманням від повторного вчинення правопорушення (спеціальна превенція), реальним припиненням порушення майнових прав тощо.

Завдяки закріпленню правових норм, які встановлюють засади превентивної протидії порушенням, ознаки правопорушень, способи правового захисту, застосування юридичної відповідальності, інші аспекти захисного механізму, забезпечується реалізація охоронної функції права. Різні галузі права забезпечують свій внесок у реалізацію охоронної функції, маючи власний набір і співвідношення регулятивних і охоронних засобів, що визначається предметом їх правового регулювання. Тут важливо враховувати, що ефективність функціонального впливу правоохоронного інструментарію на суспільні відносини залежить не тільки від того, наскільки адекватно відтворюються у відповідних правових нормах моделі поведінки, забороненої законом, інтереси учасників цих правовідносин, способи подолання можливих конфліктів правових інтересів, а й від стану реалізованості правових приписів у реальному суспільному житті шляхом їх дотримання, використання, виконання учасниками відповідних правовідносин і застосування юрисдикційними органами.

Як підкреслює В. С. Ковальський, закономірності реалізації права полягають у тому, що, по-перше, всі функції мають діяти одночасно (стабільність функціонування); по-друге, вони мають діяти кумулятивно, спрямовано (узгодженість функціонування); по-третє, асинхронна дія в соціумі потребує постійного коригування (координованість функціонування); по-четверте, кожна з функцій діє в певному соціально-правовому просторі, у певних межах (субординованість функціонування) Ковальський В. С. Охоронна функція права як соціальний правовий феномен: автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень»; Інститут законодавства Верховної Ради України. Київ, 2011. С. 9..

Вищевикладене вказує, що характеристика правового захисту має відображати багатозначний зміст цього правового явища та його функції, а саме спрямованість на: а) відновлення становища учасників майнових правовідносин (шляхом визнання належного права, компенсації понесених майнових втрат тощо); б) здійснення організаційно-правового і (або) майнового впливу на особу, що створює перешкоди в належному здійсненні прав і охоронюва- них законом інтересів суб'єкта майнових правовідносин (заборона вчинення протиправних дій тощо); в) забезпечення правопорядку у сфері виникнення, реалізації, зміни, припинення майнових правовідносин (попередження, викорінення шкідливих, небезпечних, небажаних для розвитку національної економіки й суспільства діянь у цій сфері).

Узагальнюючи вищезазначене, можна сформулювати наступні положення щодо доопрацювання теорії захисту прав та інтересів учасників майнових правовідносин.

Захист прав і законних інтересів учасників майнових правовідносин є міжгалузевою юридичною категорією, міжгалузевим і комплексним правовим інститутом. Цей інститут складається з матеріально-правових і процесуально-правових норм різних галузей права, які забезпечують реалізацію охоронної функції цих галузей права й утворюють охоронну підсистему правового регулювання. Методологічною основою дослідження інституту захисту прав та законних інтересів є поєднання приватно-правових і публічно-правових засад захисту, що також є проявом його комплексності, яка має місце незалежно від галузевої приналежності конкретних норм.

Системність охоронного регулювання проявляється в тому, що захист певного права має на меті не лише задоволення приватних інтересів носія права, а й забезпечення публічних (суспільних, державних) інтересів, які пов'язані зі здійсненням превентивного впливу на поведінку учасників економічних відносин, а також високим рівнем функціонування всього державного механізму захисту, збереження правопорядку загалом.

Механізм захисту може повноцінно спрацювати лише за умови системного забезпечення приватних і публічних засад його реалізації. У конкретному випадку це проявляється у застосуванні цивільно-правових, адміністративно- правових, інших засобів і процедур реагування на відповідне правопорушення, залежно від рівня його суспільної небезпеки, інтересів потерпілої особи тощо. Підґрунтям для такого правозастосування виступає система взаємопов'язаних і узгоджених правових норм, які регламентують ознаки підстав захисту, умови та порядок вибору і застосування способів захисту у відповідних (процесуальних) формах.

Як результат реалізації охоронної функції різних галузей права захист прав і законних інтересів учасників майнових правовідносин становить реальне (фактичне) усунення перешкод у здійсненні прав і законних інтересів і ліквідації їхніх наслідків, відновлення майнового становища потерпілого суб'єкта, що забезпечується застосуванням управненою особою або компетентним юрисдикційним органом забезпечених державним примусом заходів майнового і (або) організаційно-правового впливу щодо особи, яка порушує, створює загрозу порушення, не визнає, оспорює права і законні інтереси учасників відповідних правовідносин.

1.2 Майнові права і законні інтереси як об'єкти захисту

д-р юридичних наук, доцент декан юридичного факультету, завідувач кафедри цивільного права і процесу (2014-2019 рр.)

Майнові відносини становлять основу, фундамент функціонування економіки і суспільства. Стан реалізації цих відносин визначає рівень стабільності і розвиненості майнового обороту, розподілу і використання матеріальних, трудових, інтелектуальних ресурсів, ефективність захисту прав та інтересів власників.

Майнові відносини детерміновані об'єктивними закономірностями, умовами життєдіяльності соціуму, які реально впливають на становлення норм права і правової системи загалом Майданик Р. А. Гражданское общество и регламентация имущественной основы хозяйствования в Хозяйственном кодексе Украины. Альманах цивилистики: Сборник статей. Вып. 6. / под ред. Р. А. Майданика. Київ: Алерта, 2015. С. 154..

Майнові відносини, будучи вольовими відносинами, результатом впливу права на економічні відносини, що виступають їх основою, охоплюють широке коло зв'язків різних суб'єктів стосовно виникнення, здійснення, припинення майнових прав на відповідні блага. Участь майна у тих чи інших правовідносинах опосередковується відповідним майновим правом, яким наділяється фізична або юридична особа. Відповідно до положень ГК України, майно суб'єктів господарювання може бути закріплено на праві власності, праві господарського відання, оперативного управління, іншому праві відповідно до умов договору з власником (ст. 133).

Аналіз законодавства і доктринальних праць дає підстави виділити два значення, в яких може виступати майнове право: як суб'єктивне право і як об'єкт правовідносин (об'єкт обороту) Коваль І. Ф., Качур А. В. Поняття «майнові права інтелектуальної власності» у законодавстві України. Вісник Донецького університету. Юридичні науки. 2014. № 2. С. 108.. Як суб'єктивне право майнове право належить до змісту правовідносин і вважається мірою можливої поведінки певного суб'єкта Лазарев В. В. Общая теория права и государства. Москва: Юристъ, 1996. С. 38.. Суб'єктивне майнове право поряд із обов'язком іншого суб'єкта правовідношення є елементом майнових правовідносин.

Сфера майнових відносин становить предмет різногалузевого правового регулювання (нормами цивільного права, господарського права, трудового права і т. д.). Цивільне право регулює майнові відносини, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників; господарське право - майнові відносини, які складаються у процесі організації і здійснення господарської діяльності; трудове право - майнові відносини, які складаються у процесі виконання працівником своїх трудових функцій.

Додаткового значення для окреслення рис галузевих майнових правовідносин набувають їх особливості, які є проявом методу галузевого правового регулювання. Наприклад, превалююче значення серед юридичних засобів впливу норм адміністративного права на поведінку учасників майнових відносин мають приписи та заборони, що характеризують сутність імперативного методу регулювання («влади-підпорядкування»); норми цивільного права регулюють майнові відносини здебільшого за допомогою диспозитивного методу правового регулювання.

В юридичній науці майнові правовідносини, а відповідно, і майнові права, традиційно поділялись на основні дві групи - речові (відносини власності, відносини, пов'язані з обмеженими речовими правами) та зобов'язальні (відносини економічного обороту) Гражданское право Украины: В 2-х частях. Часть I / под ред. проф. А. А. Пушкина, доц. В. М. Самойленко. Харьков: Ун-т внутр. дел; «Основа», 1996. С. 13. Із реформуванням економічної системи і розширенням кола юридичних осіб, зокрема і появою господарських товариств, почали виокремлювати також корпоративні правовідносини і, відповідно, корпоративні права.

У науковій літературі немає єдності щодо природи корпоративних правовідносин і корпоративних прав. Загалом можна виокремити два підходи: господарсько-правовий і цивільно-правовий. Здійснивши дослідження наявних думок, О. В. Гарагонич Гарагонич О. В. Правова природа корпоративних правовідносин між акціонерами та акціонерним товариством. Часопис цивільного і кримінального судочинства. 2016. № 3(30). С. 130-141. у межах цивільно-правового розуміння природи корпоративних правовідносин виділяє такі: віднесення цих відносин до одного із традиційних для цивільного права виду відносин - речових або зобов'язальних прав; корпоративні відносини як особливий вид цивільних правовідносин, що існує поряд із речовими і зобов'язальними правовідносинами; сутність корпоративних відносин розкривається через сукупність різних прав і секундарний або акцесорний характер окремих прав, наданих акціонеру. Відповідно, у межах господарсько-правового підходу виділяються погляди щодо кваліфікації корпоративних відносин як внутрішніх організаційно-господарських відносин; як речових відносин, виникнення та існування яких обумовлене реалізацією власником (засновником, учасником, акціонером господарського товариства) правомочностей володіння, користування та розпорядження майном посередництвом участі в корпоративному господарюванні; як поєднання взаємопов'язаних і взаємообумовлених організаційно-господарських та майново-господарських відносин; як сукупність майнових і тісно пов'язаних з ними немайнових - організаційно-управлінських відносин; як комплексні корпоративні правовідносини, що поділяються на внутрішні (виникають всередині господарського товариства) та зовнішні (виникають у процесі здійснення господарським товариством підприємницької діяльності).