Захист прав та інтересів учасників майнових відносин: питання теорії і практики

Втім треба зазначити, що щодо трансграничних злиттів аналізована Директива встановлює заборону на визнання процедури недійсною (ст. 134).

Це пов'язано з тим, що відповідно до ст. 129 перед встановленням дати введення в дію трансграничного злиття, необхідно попередньо пройти процедуру законності (ст. 128 кожна держава-член ЄС призначає судовий, нотаріальний або інший орган, компетентний розглядати законність щодо трансграничних злиттів).

Своєю чергою варто зазначити, що трапляються приклади запровадження на законодавчому рівні такого корпоративного способу захисту прав учасників (акціонерів) під час проведення реорганізації як визнання недійсним рішення про реорганізацію, тобто оспорювання реорганізації. Наприклад, ЦК РФ (ст. 60.1) визначено не тільки коло осіб, які мають право оспорювати рішення про реорганізацію, але і встановлені правові наслідки визнання рішення загальних зборів про реорганізацію недійсним. Згідно зі ст. 60.1 ЦК РФ Гражданский кодекс Российской Федерации от 21.10.1994 г. (с измен. и доп.) URL: http:// www.pravo.gov.ru (дата звернення: 15.09.2020). рішення про реорганізацію юридичної особи може бути визнаним недійсним за вимогою учасників юридичної особи, що реорганізувалася, а також інших осіб, які не є учасниками юридичної особи, якщо таке право їм надано за законом. Крім того, визначені процедурні моменти, а саме:

- строк пред'явлення вимоги про визнання недійсним рішення про реорганізацію юридичної особи (така вимога може бути пред'явлена до суду протягом трьох місяців з моменту внесення запису про початок процедури реорганізації в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, якщо інший строк не встановлено законом - ч. 1 ст. 60.1 ЦК РФ);

- правові наслідки визнання недійсним рішення про реорганізацію юридичних осіб (визнання судом недійсним рішення про реорганізацію не призводить до ліквідації новоствореної внаслідок реорганізації юридичної особи, а також не є підставою для визнання недійсними правочинів, що були укладені такою юридичною особою (ч. 2 ст. 60.1 ЦК РФ)).

Отже, запровадження такого способу захисту як визнання недійсним рішення про реорганізацію, має враховувати таку особливість, що полягає в обов'язковому зіставленні несприятливих наслідків проведення реорганізації для акціонера (учасника) господарського товариства із наслідками визнання недійсним рішення про її проведення для самого товариства, яке реорганізується, та третіх осіб.

Іншим належним способом захисту прав акціонера (учасника) під час реорганізації виступає право вимагати викупу товариством належних акціонерові акцій. Це право в юридичній літературі ще називають «право на незгоду» Винник О. М. Проблемы правового обеспечения реализации интересов различных групп акционеров в акционерном обществе. Підприємництво, господарство і право. 1999. № 6. С. 8; Вінник О. Захист інтересів у процесі здійснення підприємницької діяльності. Підприємництво, господарство і право. 1997. № 9. С. 19., яке гарантовано тільки стосовно акціонерів. Для учасників інших видів господарських товариств таке право не закріплено нормами чинного законодавства; і якщо воно не передбачено на локальному рівні статутом товариства, то виникає проблема також із його захистом. У науковій літературі вже неодноразово обґрунтовувалася позиція щодо необхідності закріплення «права на незгоду» для учасників господарських товариств незалежно від їх виду Щербакова Н. В. Правовое регулирование слияния и присоединения хозяйственных обществ: монография. Донецк: Норд-Пресс. 2007. С. 165; Кравчук В. М. Припинення корпоративних правовідносин в господарських товариствах: автореф. на здобут. наук. ступ. д-ра юрид. наук: 12.00.03. Харків: Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого, 2010. С. 16..

Необхідно зазначити, що такий спосіб захисту, як визнання недійсним рішення загальних зборів про реорганізацію господарських товариств, здійснюється в межах юрисдикційної форми захисту корпоративних прав учасників (акціонерів), а право вимагати викупу товариством належних акціонерові акцій здійснюється в межах такої форми захисту, як самозахист корпоративних прав, який потребує залучення до захисту прав органів управління акціонерним товариством (так званий опосередкований порядок самозахисту).

Право вимагати викупу товариством належних акціонерові акцій передбачено ст. 68 ЗУ «Про АТ» і виникає в акціонера тоді, коли він не брав участі чи незгодний із прийнятим загальними зборами рішенням про злиття, приєднання, поділ, перетворення, виділ, зміну організаційно-правової форми (ч. 1 ст. 68). Право на незгоду є ефективним тоді, коли акціонер не погоджується із рішенням загальних зборів акціонерів і водночас має таку кількість акцій, за якої не може впливати на політку рішень, що ухвалюються загальними зборами акціонерів. Цей спосіб є дієвим корпоративним способом захисту прав дрібних акціонерів.

При цьому варто зазначити, що в товариствах з обмеженою та додатковою відповідальністю подібні норми відсутні, а учасникам, як було зазначено вище, якщо вони голосували проти прийняття рішення про реорганізацію або не брали участі в голосуванні, надано виключне право оскаржувати рішення органів, які прийняли відповідне рішення. Крім того, необхідно довести, що голосування учасника товариства могло вплинути на результати голосування; допущені порушення є істотними, а рішення заподіяло збитки певному учасникові.

Тут показовим є досвід США, коли більшість акціонерів схвалює реорганізацію (51 %), а ті акціонери, які залишилися в меншості, зобов'язані виставити на продаж свої акції, навіть якщо вони не голосували за реорганізацію. Цей процес називається «виморожуванням акціонерів» (be frozen out shareholders). Положення достатності схвалення більшістю розроблено для того, щоб запобігти можливості затягування (holdout problem) реорганізації, яка може виникнути, коли меншість акціонерів намагається затримати завершення реорганізації до того часу, поки не отримує компенсацію більшу за ціну акції. Проте це не означає, що незгодні акціонери не мають прав. Акціонери, які вважають, що їхні акції коштують значно більше, ніж запропоновано умовами реорганізації, можуть звернутися до суду та відстоювати свої права акціонерів на оцінку (shareholder appraisal rights) Патрик Г охман. Слияния, поглощения и реструктуризация бизнеса. Москва: Alpina Business Books, 2004. С. 32.. Необхідно зазначити, що суди в США неохоче стають на бік позивачів, якими зазвичай виступають представники меншості акціонерів. Наприклад, суди штату Делавер переважно відмовляють у задоволенні такого роду позовів. Ось чому під час реорганізації корпорацій більш реально для дрібних акціонерів отримати вартість акцій Мозолин В. П. Корпорации, монополии и право в США. Москва: Изд-во Мос. гос. ун-та, 1966. С. 367-368.. Водночас, з метою запобігання подачі позовів «акціонерами-вимагачами» передбачено таке правило: якщо суд встановить, що позов було подано безпідставно або з неправомірною метою (насамперед - вимагання), то на акціонера покладатиметься обов'язок відшкодувати корпорації всі витрати, і оплату гонорарів юристам також (ст. 2.46 (2) При- мірного закону про підприємницькі корпорації 1969 р.) Сыродоева О. Н. Акционерное право США и России (сравнительный анализ). Москва: Спарк. 1996. С. 79.. Навіть більше, практика США свідчить, що викупу підлягають не тільки акції осіб, які голосували проти рішення про реорганізацію, але й інших дрібних акціонерів. Це зроблено задля того, щоб не допустити відволікання сил та коштів компанії на довготривалі судові тяжби, які можуть траплятися в таких справах.

На сучасному етапі розвитку економіки, під час стрімко зростаючих потребах в інвестиціях, законодавству України не варто наосліп переймати досвід закордонних країн, зокрема США, капіталізацію компаній яких не можна за жодних обставин порівнювати з українськими. Наразі право повинно стимулювати інвестування вільних коштів в економіку, залучення в акціонерні товариства дрібних акціонерів-інвесторів, які мають бажання розмістити свої кошти без значного ризику їх втрати, що, у свою чергу, сприяло б інвестуванню в національну економіку завдяки внутрішнім резервам. Для цього необхідно виключити ситуації, коли дрібний акціонер (учасник) буде отримувати зависокий дохід, невідповідний реальності, через послаблення самих господарських товариств та порушення інтересів учасників, які залишилися в товаристві.

Зазначене дає підстави зробити такі висновки:

- до основних корпоративних способів захисту прав учасників (акціонерів) під час реорганізації за чинним законодавством необхідно відносити: визнання недійсним рішення загальних зборів учасників (акціонерів) про реорганізацію; пред'явлення вимоги про викуп товариством належних акціонерові акцій;

- за своєю юридичною характеристикою корпоративні способи захисту прав учасників під час реорганізації є похідними; поєднують у собі наявність двох складових елементів (майнових та немайнових прав); належать до спеціальних способів захисту корпоративних прав;

- такий спосіб захисту, як визнання недійсним рішення загальних зборів про реорганізацію господарських товариств, здійснюється в межах юрисдик- ційної форми захисту корпоративних прав учасників (акціонерів), а право вимагати викупу товариством належних акціонеру акцій здійснюється в межах такої неюрисдикційної форми захисту, як самозахист корпоративних прав шляхом залучення до захисту прав органів управління акціонерним товариством (опосередкований порядок самозахисту);

- механізм спеціального захисту корпоративних прав у товариствах з обмеженою і додатковою відповідальністю підлягає удосконаленню шляхом закріплення відповідних гарантій такого захисту в Законі України «Про ТОВ та ТДВ», а саме: передбачити право учасника на оскарження рішення загальних зборів; встановити порядок оскарження рішення загальних зборів;

- питання оспорювання реорганізації потребує встановлення відповідної процедури її оскарження на законодавчому рівні з визначенням підстав, строків, порядку та правових наслідків. Під час встановлення відповідної процедури оскарження реорганізації необхідно враховувати таке: а) визнання реорганізації недійсною не є підставою для визнання недійсними зобов'язань, що виникли у товариства-правонаступника у період між здійсненням реорганізації, та визнанням її недійсною; б) товариство (товариства)-правопоперед- ники та товариство-правонаступник несуть солідарну відповідність за зобов'язаннями, що виникли за вказаний період.

Захист законних прав та інтересів кредиторів під час реорганізації господарських товариств

Реорганізація господарюючих суб'єктів, зокрема господарських товариств як найпоширенішої організаційно-правової форми юридичних осіб, зачіпає інтереси третіх осіб (їх кредиторів), які хоч і не є учасниками реорганізаційних відносин Беляневич О. А. Питання правонаступництва при реорганізації суб'єкта господарювання шляхом злиття. Міжнародний журнал «Право і суспільство». 2017. Випуск 5. С. 11., проте потребують відповідного правового захисту. Залежно від форми реорганізації (злиття, приєднання, поділ, перетворення) господарського товариства-боржника варіюються і ступені настання певних ризиків для кредиторів На думку А. Окунєва, у разі перетворення ступінь ризику для кредиторів підприємства-боржника є мінімальним, у разі злиття (приєднання) - середнім, у раз поділу (виділу) - максимальним (Окунєв А. Проблема захисту кредиторів під час реорганізації підприємства-боржника. Юридичний журнал. 2003. № 10. С. 42.. Серед основних факторів ризику у разі реорганізації необхідно зазначити такі:

- участь у злитті (приєднанні) господарських товариств, що мають «гірше становище» активів та зобов'язань (наприклад, велика кредиторська заборгованість), аніж конкретне товариство-боржник Окунєв А. Проблема захисту кредиторів під час реорганізації підприємства-боржника. Юридичний журнал. 2003. № 10. С. 42.;

- злиття (приєднання), пов'язане із зміною організаційно-правової форми (наприклад, якщо внаслідок злиття двох повних товариств створюється товариство з обмеженою відповідальністю), може призвести до додаткових ризиків, що характерні і для перетворення, оскільки положення кредиторів залежить від обсягу відповідальності юридичної особи-боржника та її керівників Жданов Д. В. Реорганизация акционерных обществ в Российской Федерации. Москва: Лекс-Книга, 2002. С. 263.;

- внаслідок поділу правонаступник-боржник може й не володіти достатньою кількістю активів для погашення боргу.

Теоретичні проблеми захисту прав та законних інтересів кредиторів у разі проведення реорганізації юридичних осіб досліджували О. Беляневич, М. Брагинський, А. Венедиктов, Є. Дівер, В. Долинська, А. Єфименко, Д. Жданов, О. Кібенко, А. Коровайко, А. Окунєв, Є. Суханов, Г. Шершеневич та інші вчені, але питання адекватного та ефективного механізму захисту прав кредиторів, способів задоволення їхніх вимог шляхом збалансування приватноправових та публічно правових інтересів залишаються дискусійними, про що свідчить правозастосовна практика, та зумовлює необхідність подальшого дослідження.

ЦК України передбачає юридичні гарантії захисту законних прав та інтересів кредиторів у разі реорганізації через закріплення за учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про припинення юридичної особи шляхом реорганізації, певних зобов'язань:

- оприлюднити інформацію про припинення юридичної особи шляхом реорганізації, а саме: письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію, протягом трьох робочих днів із дати прийняття такого рішення (ч. 1 ст. 105);

- встановити порядок заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється (ч. 3 ст. 105);

- встановити строк заявлення кредиторами своїх вимог (ч. 3 ст. 105), який не може становити менше двох і більше шести місяців (ч. 5 ст. 105);

- розглянути кожну окрему вимогу кредитора, прийняти по ній відповідне рішення та надіслати кредиторові не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора (ч. 6 ст. 105);

- виконати зобов'язання, які не забезпечено, припинити або достроково виконати зобов'язання, або забезпечити виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом (ч. 1 ст. 107).

Також додатковою юридичною гарантією захисту прав кредиторів виступає передбачене ч. 2 ст. 107 ЦК України обов'язкове складання передавального акта (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчого балансу (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включно із зобов'язаннями, що оспорюються сторонами.

Доцільність таких положень визнають В. Долинська Долинская В. В. Акционерное право / отв. ред. А. Ю. Кабалкин. Москва: Юрид. лит., 1997. С. 256., Д. Жданов Жданов Д. В. Реорганизация акционерных обществ в Российской Федерации. Москва: Лекс-Книга, 2002. С. 273-274., Є. Суханов Гражданское право / под ред. Е. А. Суханова. Т. 1. Москва: БЕК, 2002. С. 201-202., А. Коровайко Коровайко А. В. Юридические гарантии прав и законных интересов кредиторов реорганизуемых хозяйственных обществ. Хозяйство и право. 2000. № 7. С. 42., оскільки процес реорганізації несе значну небезпеку неповернення кредиторам боргів. Ще Г. Шершеневич свого часу зазначав стосовно кредиторів товариств, які зливаються, що за ними не може бути визнане право вимагати, щоб майно, якому вони довіряли, слугувало джерелом задоволення їх вимог, перш ніж воно перейде до іншої особи Шершеневич Г. Ф. Учебник торгового права. Москва: Спарк, 1994. С. 165..

Водночас у законодавстві має бути досягнутий баланс інтересів як кредиторів, так і самих господарських товариств. Грамотно прийняте рішення про реорганізацію юридичної особи-боржника має зміцнити її економічні позиції та поліпшити фінансове становище, тоді як припинення або дострокове виконання наявних зобов'язань може спричинити реальну шкоду юридичній особі-боржнику, що реорганізується, перервати господарські зв'язки, оскільки в разі реорганізації, на відміну від ліквідації, господарська діяльність господарюючого суб'єкта не припиняється. Особливо це стосується так званих довготривалих та значних зобов'язань, які зазвичай випливають із договорів оренди, лізингу, кредиту, поставки тощо.

Викликає занепокоєння закріплене в ЦК України право кредитора на дострокове виконання або припинення зобов'язань під час проведення реорганізації, що створило певний дисбаланс інтересів кредитора і товариства- боржника, яке реорганізується, посилюючи конкуренцію на ринках.

В юридичній літературі зазначалося, що «надання кредиторам права вимагати припинення або дострокове виконання зобов'язання ставить під сумнів практичний сенс здійснення реорганізації» Єфименко А. П. Регулювання припинення (реорганізації) та ліквідації юридичних осіб за проектом Цивільного кодексу України. Право України. 2002. С. 79., «жодна юридична особа не в змозі спрогнозувати, скільки саме кредиторів звернеться до неї з вимогою про дострокове припинення або виконання зобов'язань» Єфименко А. П. Юридичні особи за проектом Цивільного кодексу України. Юридичний журнал. 2002. № 6. С. 56., «видається, що жодна навіть платоспроможна юридична особа не в змозі відразу виконати пред'явлені одночасно вимоги за зобов'язаннями, строк виконання яких не настав» Петров Є. В., Белуга Ю. М. Розрахунки у разі припинення господарських товариств, на прикладі реорганізації. Юридичний вісник. 2016. № 2(39). С. 121., зрештою «норма про дострокове припинення або виконання зобов'язань перед кредиторами може просто блокувати проведення більшості реорганізацій» Кібенко О. Р. Європейське корпоративне право на етапі фундаментальної реформи: перспективи використання європейського законодавчого досвіду у правовому полі України. Харків: Страйд. 2005. 432 с. (С. 383). або навіть «призвести до банкрутства юридичної особи» Петров Є. В., Белуга Ю. М. Розрахунки у разі припинення господарських товариств, на прикладі реорганізації. Юридичний вісник. 2016. № 2(39). С. 121..

Особливо справедливо це в умовах ведення бізнесу в Україні, законодавство якої не містить порогових обмежень щодо сум, які сплачуються кредиторам, а це, у свою чергу, дає можливість виведення активів організацій, що реорганізуються, і тому робить непривабливими, з погляду економічної доцільності, такі форми укрупнення бізнесу, як злиття та приєднання. Отже, правильним видається твердження про надмірність захисту прав та інтересів кредиторів у разі реорганізації Брагинский М. И., Медведева Т. М., Тимофеева А. В. и др. Реорганизация и ликвидация юридических лиц по законодательству России и стран западной Европы / Москва: Юрист, 2000. С. 47-48..

Зокрема:

- кредитори юридичної особи, що реорганізується, мають право вимагати дострокового виконання або припинення зобов'язань без урахування того, чи дійсно реорганізація зачіпає їхні інтереси;

- часто припинення або дострокове виконання зобов'язань може становити для кредиторів інтерес у разі зростання вірогідності належного виконання таких зобов'язань;

- для юридичної особи, що реорганізується, дострокове виконання зобов'язань може стати неможливим або пов'язаним із нерозумними витратами та призвести до банкрутства;

- кредитори ризикують разом із боржником, адже підприємницька діяльність комерційної організації завжди пов'язана з ризиком, через що немає підстав пропонувати кредиторам у разі реорганізації більший захист, ніж зазвичай;

- економічне становище юридичної особи не повинне погіршуватися, а становище його кредиторів - поліпшуватися виключно через реорганізацію.

Отже, захист кредиторів має безпосередньо залежати від того, наскільки суттєво він порушується реорганізацією, а організація, що реорганізується, повинна бути захищена від пред'явлення вимог кредиторів, якщо їх становище не погіршиться Гражданское и торговое право капиталистических государств / под ред. Е. А. Васильева, В. В. Зайцева и др. Москва: Междунар. отношения, 1993. С. 441..

Саме тому А. Коровайко слушно пропонує «для встановлення певного балансу інтересів кредитора та боржника-юридичної особи, що реорганізується ... ввести деякі обмеження для кредитора у разі реалізації його права» Коровайко А. В. Юридические гарантии прав и законных интересов кредиторов реорганизуемых хозяйственных обществ. Хозяйство и право. 2000. № 7. С. 42.. Зокрема, як певну правову гарантію інтересів реорганізованого товариства, деякі дослідники пропонують укладати угоди, за якими кредитор зобов'язується не висувати до товариства вимог про дострокове виконання ним своїх зобов'язань, а забезпечити виконання такої угоди штрафними санкціями у розмірі зобов'язання перед товариством Телюкина М. В. Комментарий к Федеральному закону «Об акционерных обществах» (постатейный). Москва: Волтерс Клувер, 2005. С. 97..

Отже, норма ч. 1 ст. 107 ЦК України, маючи на меті захистити інтереси кредиторів, вкотре стала результатом приватноправового способу регулювання, за якого приватні інтереси окремої групи кредиторів мають перевагу над публічним (створення правових умов для ефективного укрупнення національного товаровиробника як конкурентоспроможної ланки економіки не тільки на вітчизняному, а й на зовнішніх ринках). Це становить небезпеку для національних товаровиробників, оскільки перешкоджає можливості концентрації капіталу такими правовими способами, як злиття та приєднання.

Видається, що така система захисту інтересів кредиторів не зовсім відповідає європейському підходу, враховуючи, що положення Угоди про асоціацію між Україною та ЄС у сфері законодавства про компанії та корпоративне управління (глава 13) Економічна складова Угоди про асоціацію між Україною та ЄС: наслідки для бізнесу, населення та державного управління (Звіт підготовлений у рамках проекту «Економічний компонент Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС: професійний аналіз та публічна дискусія») / за ред. І. Бураковського та В. Мовчан. Київ: Інститут економічних і політичних консультацій, 2014. С. 11-12. має на меті приведення регулювання діяльності корпорацій до вимог міжнародних стандартів та поступового наближення до правил ЄС. Поділяємо думку, висловлену О. Р. Кібенко, що при встановленні системи захисту інтересів кредиторів необхідно керуватися принципами, закріпленими у директивах ЄС про реорганізацію, які побудовані на правилах невтручання кредиторів у процес здійснення реорганізації, а тому не наділяють їх повноваженнями дострокового припинення чи виконання зобов'язань перед проведенням Кібенко О. Р. Європейське корпоративне право на етапі фундаментальної реформи: перспективи використання європейського законодавчого досвіду у правовому полі України. Харків: Страйд, 2005. С. 384..

Законодавство країн членів ЄС запроваджує диференційований підхід до системи захисту прав кредиторів залежно від форм реорганізації.

Відповідно до ст. 99, ст. 109 Директиви ЄС № 2017/1132 від 14.06.2017 року про деякі аспекти корпоративного права (кодифікована версія) Directive (EU) 2017/1132 of the European Parliament and of the council of 14 June 2017 relating to certain aspects of company law (codification) (text with EEA relevance). URL: http://https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/? uri=CELEX%3A32017L1132 (дата звернення: 03.09.2020). кредитори, чиї вимоги виникли, але не були виконані до дати опублікування відомостей про реорганізацію компаній шляхом «злиття-приєднання» або приєднання Як зазначала щодо цього О. Р. Кібенко, вищенаведене свідчить про існування в межах ЄС двох форм укрупнення капіталів юридичної особи: 1) приєднання, до якого, на відміну від вітчизняного законодавства, акціонери товариства, яке приєднується, можуть отримувати не тільки акції товариства, до якого відбувається приєднання, але й грошові кошти; 2) форма, яка не існує в праві України і яка може бути названа як «злиття-приєднання» - коли два чи більше товариства припиняють діяльність з передачею майна та обов'язків вже наявному, а не ново- створеному товариству (Кібенко О. Р. Сучасний стан та перспективи правового регулювання корпоративних відносин: порівняльно-правовий аналіз права ЄС, Великобританії та України: дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.04; Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. Харків, 2006. С. 362., можуть вимагати від товариства-боржника, що бере участь у реорганізації, надання відповідних гарантій, якщо фінансова ситуація товариств, які реорганізуються, цього потребує та якщо кредитори ще не мають таких гарантій. Способи захисту кредиторів товариства-правонаступника і товариства (товариств)-правопопередників можуть бути різними. Водночас держави-члени ЄС мають встановити відповідні умови захисту та забезпечити кредиторам право звернутися у відповідний адміністративний або судовий орган за належними гарантіями захисту за умови надання доказів про те, що у разі поділу компанії задоволення їхніх вимог знаходиться під загрозою невиконання, та якщо компанія не надала відповідних гарантій.

Ця Директива встановлює лише мінімальні вимоги, тоді як деякі держави- члени встановлюють більш суворі вимоги щодо захисту інтересів кредиторів. Наприклад, законодавство Іспанії, Норвегії, Швеції та Фінляндії наділяє кредиторів правом вимагати отримання гарантій виконання зобов'язання чи його дострокового виконання (будь-який із цих способів вважається достатнім) незалежно від того, потребує цього фінансова ситуація товариства, які беруть участь у реорганізації, чи ні. В Німеччині § 347 (1) Акціонерного закону Німеччини Aktiengesetz vom 06. September 1965. Deutsche Stiftung fur internationale rechtliche Zusammenarbeit e. V. Закон об акциях. 1965. P. 176. та Франції кредитори акціонерного товариства, що реорганізується, мають право вимагати від боржника забезпечення виконання зобов'язання тільки у разі доведення того, що злиття становить загрозу виконанню їх вимог Бакулина Е. В. Судебная защита прав акционеров и кредиторов при проведении реорганизации в зарубежном законодательстве. Юрист. 2003. № 11. С. 52-56..

У свою чергу ст. 146 аналізованої Директиви визначає три різні моделі захисту прав та інтересів кредиторів під час реорганізації шляхом поділу компаній:

1) надання кредиторам права вимагати від товариства, яке поділяється, необхідних гарантій виконання зобов 'язань, які виникли до моменту оприлюднення умов реорганізації, і якщо цього потребує фінансова ситуація товариств, які приймають участь у реорганізації, а кредитори ще не мають таких гарантій; водночас кредитори мають довести в адміністративному чи судовому порядку, що задоволення їх вимог знаходиться під загрозою невиконання;

2) закріплення в національному праві положення, що товариства-право- наступники несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства- правопопередника (у разі внесення такого положення в національне законодавство надання додаткових гарантій виконання зобов'язань або іншого правового захисту кредиторів не вимагається);

3) застосування комбінованої системи захисту інтересів кредиторів (право кредиторів вимагати надання гарантій та солідарну відповідальність то- вариств-правонаступників за зобов'язаннями товариства, що було розділено); в такому разі відповідальність всіх товариств-правонаступників може бути обмежена вартістю чистих активів, що перейшли до них внаслідок реорганізації.

Стосовно цього І. В. Спасибо-Фатєєва зазначає, що якщо у законодавстві закріплюється право кредиторів, які були сповіщені про реорганізацію, вимагати дострокового припинення договорів, то є недоцільним встановленням солідарної відповідальності юридичних осіб, створених внаслідок виділення або поділу³²⁹, тобто потрібно обирати якусь одну модель захисту інтересів кредиторів при реорганізації.

У свою чергу у спеціальних законах України «Про АТ», «Про ТОВ та ТДВ» прослідковується більш визначений підхід до гарантій захисту законних прав та інтересів кредиторів, а саме:

- встановлено особливості порядку повідомлення про реорганізацію залежно від форми проведення (злиття, приєднання, поділ, виділ, перетворення);

- передбачено скорочені строки заявлення вимог кредиторів, порівняно зі строками заявлення вимог кредиторів, передбачених нормами ЦК України;

- конкретизовано способи задоволення вимог кредиторів, порівняно із тими, які передбачено ЦК (додані такі гарантії захисту прав кредиторів, як укладання договорів застави чи поруки; відшкодування збитків);

- закріплено обрання способу задоволення вимог кредиторів за товариством, що реорганізується, а не за кредитором, на відміну від норм ЦК України, де спосіб задоволення вимог кредиторів обирає сам кредитор (таблиця «Захист прав кредиторів під час реорганізації»).

Отже, наведена таблиця дає змогу прослідкувати загальні та відмінні складові в механізмі надання системи гарантій захисту кредиторам під час реорганізації акціонерних товариств, товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю.

Загальні складові: порядок повідомлення про прийняття рішення про реорганізацію зводиться до подвійного сповіщення (письмового персонального повідомлення; публічного повідомлення); строк оприлюднення інформації про прийняте рішення про реорганізацію становить - протягом 30 днів; способи задоволення вимог кредиторів, за винятком передбачених конкретних видів договорів застави і поруки в акціонерних товариствах; солідарна відповідальність правонаступників.

Відмінні складові: строк пред'явлення вимог кредиторів - протягом 20 днів (в АТ), протягом - 30 днів (в ТОВ та ТДВ); конкретизація способів забезпечення виконання зобов'язань перед товариством-боржником (договори застави та поруки передбачено в АТ).

Проте не всі передбачені у спеціальних законах «Про АТ», «Про ТОВ та ТДВ» види гарантій захисту прав та інтересів кредиторів, на наш погляд, доцільні і виправдані. Зокрема, положення про дострокове виконання або припинення зобов'язання на вимогу кредитора, яке дуже часто піддається гострій критиці з боку вчених та практикуючих юристів. Окрім цього, додатково вводиться положення щодо можливості для кредиторів вимагати відшкодування збитків (ч. 2 ст. 82 ЗУ «Про АТ», ч. 2 ст. 55 ЗУ «Про ТОВ та ТДВ»), що не передбачене в ЦК України, як самосійна підстава та спосіб захисту.

Відшкодування збитків як вид гарантій неоднозначно сприймається в науковій літературі. На думку Є. П. Дівер, така гарантія повністю відображає логіку норм ЦК стосовно охорони прав кредиторів, економічну ситуацію, яка склалася, а також сприяє належному правовому захисту, оскільки внаслідок реорганізації нерідко створюються юридичні особи, які заздалегідь не можуть виконати зобов'язання перед кредиторами юридичної особи, що реорганізується Дивер Е. П. Проблемные вопросы защиты прав кредиторов при реорганизации коммерческих организаций. Юридический мир. 2002. № 6. С. 60.. У свою чергу А. В. Коровайко, навпаки, висловлюється за виключення такої гарантії, оскільки збитки є заходом цивільно-правової відповідальності за скоєне правопорушення, тоді як реорганізація юридичної особи не є цивільним правопорушенням а, отже, відповідно, не може бути підставою для застосування заходів цивільно-правової відповідальності Коровайко А. В. Реорганизация хозяйственных обществ. Москва: НОРМА-ИНФРА-М, 2001. С. 39-40.. Такої ж думки дотримується і Д. В. Жданов Жданов Д. В. Реорганизация акционерных обществ в Российской Федерации. Москва: Лекс-Книга, 2002. С. 274.. Підтвердженням обґрунтованості такого підходу є законодавство зарубіжних країн, господарюючі суб'єкти яких ефективно конкурують на світових ринках.

Наприклад, відповідно до ст. 204 Закону КНР «Про компанії» (в редакції 2018 року), орган реєстрації компаній видає припис про усунення порушень та застосовує до компанії штраф у розмірі від 10 000 до 100 000 юаней жень- міньбі у разі порушення компанією зобов'язання щодо повідомлення кредиторів та (чи) публікації повідомлення про проведення злиття компанії, поділу компаній Закон КНР «Про компанії» (в редакції 2018 року). URL: http://https://chinalaw.center/civil_law/china_compa- ny_law_revised_2018_russian/ (дата звернення 02.09.2020)..

Акціонерний закон Німеччини «Про акції» Aktiengesetz. vom 06. September 1965. Deutsche Stiftung fur internationale rechtlich Zusammenarbeit e. V. Закон об акциях. 1965. передбачає (§ 347, 349) можливість пред'явлення кредиторами вимог про відшкодування шкоди, завданої проведенням реорганізації. Проте таке право поширюється тільки на кредиторів, які в установленому законом порядку не отримали задоволення від товариства, що реорганізувалося, тобто коли мало місце правопорушення.

Саме тому цілком обґрунтовано А. Коровайко пропонує виключити можливість стягувати збитки у разі дострокового припинення зобов'язання за ініціативи самого кредитора, якщо відсутнє правопорушення з боку реорганізованого боржника Коровайко А. В. Реорганизация хозяйственных обществ. Москва: НОРМА-ИНФРА-М, 2001. С. 42..

Аналіз вище викладеного дає змогу дійти такого висновку, що чинне законодавство з питань захисту законних прав та інтересів кредиторів під час реорганізації, вирішуючи окремі проблеми, пов'язані із проведенням реорганізації, одночасно створює значні перешкоди для ефективного використання цього інструменту у господарській діяльності. Українському законодавцю необхідно врахувати, по-перше, досвід зарубіжних країн та наукове обґрунтування вчених щодо стягнення збитків як заходу захисту кредиторів; по-друге, необхідність збалансування приватних та публічних інтересів, оскільки й без такої додаткової гарантії, як відшкодування збитків, спостерігається перевага на користь приватних інтересів кредиторів без урахування публічних; і, по-третє, потребу наукового прогнозування економічних наслідків реалізації схвалюваних норм, які регулюють господарську діяльність.

Враховуючи викладене та економічну доцільність реорганізації, вважаємо, що інтереси кредиторів можуть бути забезпечені тими способами забезпечення виконання зобов'язань, які вже існують у ЦК України (наприклад, укладенням договору застави, договору поруки). Тільки за наявності доказів у судовому порядку щодо реальності загрози інтересам кредиторів доцільно закріпити можливість припинення або дострокового виконання зобов'язання під час проведення реорганізації. Кредитору доцільно застосовувати стягнення збитків як захід відповідальності, а не захисту. Водночас рівні можливості захисту повинні мати кредитори усіх товариств, що реорганізуються, зокрема і й тих суб'єктів, які в разі реорганізації не припиняються (наприклад, приєднання, виділ). Тому пропонуємо ч. 1 ст. 107 ЦК України викласти в такій редакції:

«Кредитор може вимагати від юридичної особи, що припиняється, виконання зобов 'язань якої не забезпечено, припинення або дострокового виконання зобов'язання, або забезпечення виконання зобов 'язання, якщо буде доведена реальна загроза його інтересам, крім випадків, передбачених законом».

Закріплення такої норми дасть можливість зберегти цілісний майновий комплекс, зняти безпідставне утримування процесу капіталізації українських господарюючих суб'єктів, стати конкурентоспроможними учасниками ринку.

Далі розглянемо приклад законодавчого винятку із загального правила, про яке йдеться в ч. 1 ст. 107 ЦК України. Це є норма ч. 8 ст. 2 Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування: Закон України від 23.02.2012 № 4442-VI. Відомості Верховної Ради України. № 49. Ст. 553. від 23.02.2012 р., якою встановлено, що під час утворення ПАТ «Українська залізниця», формування його статутного капіталу та припинення Державної адміністрації залізничного транспорту України і підприємств залізничного транспорту не застосовується положення законодавства щодо необхідності одержання згоди кредиторів стосовно заміни боржника у зобов'язанні (переведення боргу), якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; права кредиторів вимагати через проведення реорганізації забезпечення виконання зобов'язань, їх дострокового припинення або виконання та відшкодування збитків, неможливості завершення реорганізації до задоволення вимог, заявлених кредиторами (ч. 8 ст. 2 Закону). Законом прямо визначено, що ПАТ «Українська залізниця» є правонаступником усіх прав та обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту та підприємств залізничного транспорту (ч. 6 ст. 2), універсальне правонаступництво також передбачено і статутом ПАТ «Українська залізниця» (ч. 2 п. 2) (затвердженого Постановою КМУ від 02.09.2015).

Щодо цього О. А. Беляневич зазначає, що норми ч. 6, 7 ст. 2 Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» повинні бутити юридичною гарантією прав та інтересів кредиторів, які не можуть з огляду на нор- ми-заборону цього Закону скористатися правовими можливостями, передбаченими ч. 1 ст. 107 ЦК, а також те, що кредитори не можуть в будь-який спосіб впливати на динаміку реорганізаційних відносин через утворення ПАТ «Українська залізниця» Беляневич О. А. Питання правонаступництва при реорганізації суб'єкта господарювання шляхом злиття. Міжнародний журнал «Право і суспільство». 2017. Випуск 5. С. 11.. Крім того, момент виникнення універсального правонаступництва ПАТ «Українська залізниця» не було визначено цим Законом, державну реєстрацію новоствореного ПАТ «Українська залізниця» було здійснено, тоді як державну реєстрацію припинення підприємств транспорту, що припиняються внаслідок злиття, не було завершено, а отже, кредитори цих осіб опинилися в ситуації повної невизначеності, а саме: до якої особи може бути заявлено позов - до правонаступника чи до правопопередника ПАТ «Українська залізниця».

Остаточне вирішення довготривалого процесу було надано Великою Палатою Верховного суду України у Постанові від 16 червня 2020 р. № 910/ 5953/17 (12-98гс19) Постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17 (12-98гс19). URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/90111849 (дата звернення: 30.08.2020)..

По-перше, Постановою визначено, що заборона використання кредиторами юридичних гарантій, передбачених статтями 105 та 107 ЦК України, зумовлена унікальним статусом АТ «Укрзалізниця» для економіки України як монополіста на ринку перевезень залізничним транспортом, будь-які процеси реорганізації якого не повинні перешкоджати роботі такого підприємства, зокрема перевезенням вантажів та пасажирів, а права кредиторів можуть вважатися належно захищеними закріпленням у ч. 6 ст. 2 Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» положень про правонаступництво АТ «Укрзалізниця» щодо усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту (п. 53).

По-друге, сформовані основні тези щодо питань правонаступництва, від якого залежить належний захист прав кредиторів:

- визначено, що правонаступництво не пов'язується з державною реєстрацією припинення підприємства залізничного транспорту, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 2 Закону про особливості утворення Укрзалізниці товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту; кредиторам не надавалося право вимагати дострокового виконання вимог у порядку, передбаченому ст. 107 ЦК України, тобто всі їхні вимоги перейшли в повному обсязі до АТ «Укрзалізниця»; датою виникнення універсального правонаступництва АТ «Укрзалізниця» щодо підприємств залізничної галузі, які припиняються шляхом злиття, потрібно вважати дату його державної реєстрації - 21 жовтня 2015 року, з якої воно є правонаступником ДП «Донецька залізниця» (п. 57 Постанови);

- встановлено, що державна реєстрація рішення про припинення ДП «Донецька залізниця» була здійснена 25 листопада 2014 року, а отже, на момент звернення до суду ДП «Донецька залізниця» знаходилася в процедурі припинення понад два роки, а на момент розгляду цієї справи судом касаційної інстанції - більше п'яти років. Якщо припустити, що правонаступ- ництво настає лише з моменту державної реєстрації припинення юридичної особи, то це призведе до можливостей порушення прав кредиторів, які протягом значного періоду часу не зможуть звернутися з вимогами до новоство- реної юридичної особи, яка отримає все майно правопопередника, але не буде нести відповідальність за його зобов'язаннями (п. 61 Постанови);

- визначено, що АТ «Укрзалізниця» є правонаступником ДП «Донецька залізниця» з дати державної реєстрації АТ «Укрзалізниця» (п. 64 Постанови).

Аналогічний висновок щодо правонаступництва викладений Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року у справі № 812/1149/16, Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 221/4255/16-ц.

Отже, судовою практикою визначено момент встановлення універсального правонаступництва під час проведення реорганізації шляхом злиття, а саме - дата проведення державної реєстрації новоствореного суб'єкта.

Варто зазначити, що подібна аргументація вже подавалася в науковій літературі задовго до прийняття цієї Постанови та пропонувалися конкретні шляхи щодо удосконалення законодавства в цьому напрямі. Зокрема, О. А. Беляневич вважає, що моментом виникнення універсального правона- ступництва є дата державної реєстрації новоствореного суб'єкта господарювання (юридичної особи), що забезпечить можливість захисту прав та інтересів кредиторів у відносинах із правонаступником за зобов'язанням осіб, що реорганізовані без ліквідації і продовжують господарську діяльність в особі правонаступника. Авторка пропонує доповнити ст. 104 ЦК України загальною нормою про те, що права й обов'язки юридичної особи, що припиняється, переходять до новоствореної юридичної особи з дня державної реєстрації, якщо інше не передбачено законом Беляневич О. А. Питання правонаступництва при реорганізації суб'єкта господарювання шляхом злиття. Міжнародний журнал «Право і суспільство». 2017. Випуск 5. С. 13.. Втім, погоджуючись з основною тезою про встановлення моменту виникнення універсального право- наступництва (доповнення до ст. 104 ЦК України), на наш погляд, така норма не враховує захист законних прав і інтересів кредиторів під час реорганізації у формі приєднання, адже при приєднанні новий суб'єкт не створюється, а отже, права та інтереси кредиторів не зможуть бути належно захищені. Це можна сказати і про виділ, який хоч і не належить до форм реорганізації, однак є одним зі способів створення суб'єкта господарювання.

Розглянемо ще один виняток із загального правила щодо моменту виникнення правонаступництва під час реорганізації та капіталізації банків.

Згідно з ч. 8 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: Закон України від 15.03.2003 р. № 755-IV. Відомості Верховної Ради України. 2003. № 31-32. Ст. 263. у разі приєднання юридичних осіб здійснюється державна реєстрація припинення юридичних осіб, що припиняються внаслідок приєднання, та державна реєстрація змін до відомостей, що містяться в ЄДР, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються. Приєднання вважається завершеним з дати державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в ЄДР, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються. Однак, відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України «Про спрощення процедур реорганізації та капіталізації банків» Про спрощення процедур реорганізації та капіталізації банків: Закон України від 23.03.2017 р. № 1985-VIII. Відомості Верховної Ради (ВВР). 2017. № 21. Ст. 241. банк або банки (далі разом або окремо - Банк, що приєднується) мають право здійснити реорганізацію шляхом приєднання до іншого банку за спрощеною процедурою, визначеною цим Законом та нормативно-правовими актами НБУ та НКЦПФР. Згідно з пп. «г» п. 11 ч. 4 ст. 1 Закону України «Про спрощення процедур реорганізації та капіталізації банків» приєднання банку за спрощеною процедурою передбачає, що у такому випадку не застосовуються положення законодавства щодо завершення приєднання з дати державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо правонаступництва Банку-правонаступника, а також одночасного подання документів для державної реєстрації змін до відомостей про Банк-право- наступник, що містяться у такому реєстрі, та документів для державної реєстрації припинення Банку, що приєднується. Правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків Банку, що приєднується, виникає у Банку-правонаступни- ка з моменту, визначеного передавальним актом, затвердженим загальними зборами Банку, що приєднується, та Банку-правонаступника. Отже, вказаним Законом України «Про спрощення процедур реорганізації та капіталізації банків», який є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює спрощення процедур реорганізації та капіталізації саме банків, прямо встановлені виключення щодо застосування загальних норм ЦК України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань». Тому саме передавальний акт, затверджений загальними зборами банку, що приєднується, та банку-правонаступника є належним доказом правонаступництва банку-правонаступника щодо майна, прав та обов'язків банку, що приєднується. Суд апеляційної інстанції встановив, що 15.10.2019 між АТ «Альфа-Банк» та АТ «Укрсоц- банк» було підписано передавальний акт, згідно з яким правонаступником усіх активів та зобов'язань АТ «Укрсоцбанк» стало АТ «Альфа-Банк». Зважаючи на зазначену встановлену фактичну обставину справи, колегія суддів КГС у справі № 925/1874/13 від 15.04.2020 р. зазначила про правильність висновку суду апеляційної інстанції про те, що заяву АТ «АльфаБанк» про заміну сторони правонаступником необхідно задовольнити Постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.04.2020 р. у справі № 925/1874/13. URL: http://reyestr. court.gov.ua/Review/88814677 (дата звернення: 30.08.2020)..