Захист прав та інтересів учасників майнових відносин: питання теорії і практики

Основу механізму правового регулювання процента за кредитним договором (банківського процента) як економіко-правового інструменту утворюють: - принцип свободи процента, тобто визначення за домовленістю сторін розміру процентів з урахуванням попиту і пропозиції кредитних ресурсів

(водночас процентні ставки в одному і тому ж банку не повинні бути меншими за процентні ставки по вкладах);

- правило про те, що проценти завжди йдуть за основним грошовим зобов'язанням (тілом кредиту);

- процентні ставки встановлюються з урахуванням конкретних умов правочину (суми кредиту, порядку і строків його повернення, періоду сплати, наявності забезпечення тощо) Безклубий І. А. Банківські правочини: цивільно-правові проблеми: монографія. Київ: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2005. С. 163-164..

У теорії цивілістики (і класичній, і сучасній) існує єдиний погляд на сутність процентів за кредитним договором: процент - це винагорода, яку боржник зобов'язаний сплатити кредитору за користування капіталом; розмір винагороди за користування чужим капіталом не залежить від результатів його використання; номінальна сума основного боргу періодично збільшується на розмір нарахованих процентів; виплата процентів можлива не тільки після проходження певного періоду, а й в будь-який обумовлений сторонами момент Новицкий И. Б. Обязательственное право. Комментарий к ст. 106-129. Гражданский Кодекс: Практический комментарий ГК/ под ред. А. И. Винавера и И. Б. Новицкого. Москва, 1925. С. 28; Лунц Л. А. Деньги и денежные обязательства в гражданском праве. Москва: Статут, 1999. С. 82-83; Безклубий І. А. Банківські правочини: цивільно-правові проблеми: монографія. Київ: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2005. С. 155..

Поняття процентів саме як плати за надання грошей у борг використовується в інших законодавчих актах (див., зокрема, підпункт 14.1.206 Податкового кодексу України, пункт 17 наказу Міністерства фінансів України від 29.11.1999 р. № 290 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку», підпункт 30 пункту 3 постанови НБУ від 21.02.2018 р. № 14 «Про затвердження Інструкції з бухгалтерського обліку операцій із фінансовими інструментами в банках України»).

На відміну від процентів як плати за можливість користуватися чужим (запозиченим) капіталом, у науковій літературі правова природа процентів річних як форми відповідальності за порушення грошових зобов'язань є предметом тривалих, але безплідних суперечок. Склалося кілька позицій щодо визначення природи процентів річних: 1) як неустойки; 2) як форми відшкодування збитків; 3) як окремої нетипової (спеціальної) міри майнової відповідальності, яка відрізняється як від збитків, так і від неустойки; 4) як винагороди (плати) за користування «чужими» коштами.

Право кредитора отримати компенсацію у вигляді трьох відсотків річних встановлено безпосередньо законом; з огляду на диспозитивність норми ч. 2 ст. 625 ЦК інший процент може бути передбачено договором або законом. Інший розмір процентів, зокрема і більший, може бути узгоджений сторонами в договорі, що дає змогу контрагентам у такий спосіб мінімізувати фінансові ризики. Так само компенсаційний характер має сплата інфляційних нарахувань.

У чинному законодавстві відсутнє визначення «проценти річних» саме в контексті відповідальності, але, враховуючи значення цього терміна, який вживається в законодавстві та у практиці, зокрема, банківській, можна стверджувати, що в розумінні ст. 625 ЦК проценти річних - це грошова сума, яка сплачується боржником у разі прострочення виконання грошового зобов'язання (сплати боргу) й обчислюється за ставкою, встановленою із розрахунку на рік. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК сторони мають право узгодити в договорі інший розмір процентів, тобто визначити іншу, ніж 3 %, ставку.

Норма ч. 2 ст. 625 ЦК щодо розміру процентів річних від простроченої суми є диспозитивною.

Відповідно до ч. 3 ст. 625 ЦК сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Отже, принцип свободи договору як загальна засада цивільного законодавства (статті 3, 6 ЦК) і як принцип договірного права (ст. 627 ЦК) у кредитних відносинах за участю суб'єктів підприємницької діяльності дає можливість сторонам:

- узгодити умови сплати боржником процентів за кредит, зокрема і розмір процентної ставки, періодичність, порядок та період нарахування процентів, порядок сплати тощо;

- узгодити в договорі інший розмір процентів річних за порушення грошового зобов'язання, тобто визначити іншу ставку, ніж зазначені в ч. 2 ст. 625 ЦК три проценти річних, причому як в сторону збільшення, так і зменшення.

У ЦК України аксіома рacta sunt servanda втілена, насамперед, у загальних нормах:

- статті 526 «Загальні умови виконання зобов'язання», згідно з якою зобов'язання має виконуватися належно відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться;

- статті 629 «Обов'язковість договору» - договір є обов'язковим для виконання сторонами. У статті 204 ЦК закріплена презумпція дійсності право- чину. Як зазначено в постанові ВП ВС від 14.11.2018 р. у справі № 2-1383/ 2010, «презумпція дійсності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню».

Якщо кредитний договір або його окремі умови не були визнані недійсними, зважаючи на загальні засади цивільного законодавства і зобов'язального права, і правової аксіоми «Pacta sunt servanda» також, він повинен виконуватися сторонами відповідно до узгоджених ними умов.

Загальні засади цивільного законодавства, покладені в основу норм про підстави для зміни та розірвання договору та аксіома «Pacta sunt servanda», втілені в договірному праві України, зокрема у статтях 651, 652 ЦК, якими встановлено підстави для зміни або розірвання договору.

Відповідно до норм статей 651, 652 ЦК, ст. 188 Господарського кодексу України зміни до договору можуть бути внесені за рішенням суду лише за наявності спору щодо цих умов і на підставах, встановлених договором або законом.

Цивільний кодекс України, так само як і Господарський кодекс України, не містить норм про те, що договір може бути змінений за рішенням суду на підставі того чи іншого правового висновку Верховного Суду, сформульованого під час розгляду конкретної справи, тобто правовий висновок Верховного Суду не може розглядатися як правова підстава відповідного позову про зміну або розірвання договору. Регулятивного значення, тобто статусу норми права, яка регулює певний вид відносин, правовий висновок Верховного Суду не має. Водночас правовий висновок Верховного Суду не може бути мотивом (підставою) для невиконання боржником свого обов'язку за договором або для односторонньої відмови від виконання зобов'язання відповідно на умовах, узгоджених сторонами.

Якщо між боржником та кредитором відсутній спір щодо умов договору, тобто вони однаково розуміють його зміст, суд за власною ініціативою не може змінити договір на підставі абстрактного правового висновку Верховного Суду, тобто такого, що не стосується конкретного правовідношення за участю цих суб'єктів.

Як зазначалося вище, правові висновки Верховного Суду можуть спрямовувати на майбутнє судову практику, впливати прямо чи опосередковано на господарські відносини, але вони не можуть мати «зворотної дії».

Беззастережне застосування висновків ВС до усіх без винятку договірних відносин означатиме надання таким висновкам зворотної дії, що притаманно прецедентному праву.

Йдеться про ретроспективну дію Малишев Б. В. Судовий прецедент у правовій системі Англії. Київ: Праксіс, 2008. С. 115., що відрізняє прецедент від закону, який відповідно до ст. 58 Конституції України не має зворотної дії. Законодавча норма локалізована в часі, діє негайно або перспективно, тому немає логіки в тому, щоб регулювати новим законом минуле і дії тих осіб, які не могли знати не ухвалений ще закон, а, отже, слідувати йому. Це допускається у прецедентному праві, у доктрині якого вважається, що прецедентом суд ніби не встановлює нових правил, але оголошує норму того права, яке вважається наявним, але ще не оголошене. Відповідно, якщо норма існувала і могла бути з'ясована (як це робить суд), то застосовувати її можна і до відносин, які склалися раніше, ніж її оголосив суд. Однак у праворозумін- ні, що панує в романо-германській системі права, такий підхід несе в собі таку непередбачуваність, що ставить під сумнів верховенство права.

Отже, в темпоральному аспекті проблема «врахування» висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах ВС, полягає у можливості застосування цих висновків разом із відповідними нормами тільки до тих відносин, які виникли після оприлюднення відповідного висновку ВС. У договірних відносинах це означає, що у разі, коли сторони договору за домовленістю між собою змінили договір, тобто ««привели його у відповідність» із тим, яку норму права застосував ВС у своєму висновку, суд при вирішенні спору спирається на такий висновок. Інший підхід означав би, що суд, який розглядає спір між сторонами договору, по-перше, надає висновку ВС зворотної дії, по-друге, спираючись на такий висновок, фактично змінює умови договору, тобто вторгається у сферу диспозитивності цивільних відносин.

Підсумовуючи викладене, можна зробити такий висновок: у статті 204 Цивільного кодексу України закріплена презумпція дійсності правочину. Якщо кредитний договір або його окремі умови не були визнані недійсними, з огляду на загальні засади цивільного законодавства і зобов'язального права, зокрема і правової аксіоми, «Pacta sunt servanda» повинен виконуватися сторонами відповідно до узгоджених ними умов. Висновок Верховного Суду щодо застосування норм права не може бути правовою підставою для односторонньої зміни умов кредитного договору між банком та суб'єктом господарювання (обсягу прав та обов'язків за договором), оскільки це не передбачено законом. Такий правовий висновок також не може бути правовою підставою для зміни умов договору і порядку його виконання судовим рішенням за відсутності спору між сторонами. Інакше це створюватиме ситуацію правової невизначеності та підриватиме стабільність договірних відносин.

РОЗДІЛ 2. ЗАХИСТ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ УЧАСНИКІВ КОРПОРАТИВНИХ ВІДНОСИН

2.1Примусовий викуп акцій (squeeze-out) в Україні: проблеми правозастосування

Дорошенко Л. М.,

Інститут примусового продажу акцій міноритарних акціонерів на вимогу контролюючого акціонера (squeeze-out) має досить глибоке коріння в зарубіжних правопорядках. Однак для вітчизняного правопорядку він є новим, адже був впроваджений у національне законодавство лише три роки тому. Це було обумовлено імплементацією Директиви 2004/25/ ЄС Європейського Парламенту та Ради в межах виконання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом Про імплементацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 р. № 847-р. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/847-2014-%D1%80#Text (дата звернення: 10.03.2020).. Введення зазначеної юридичної конструкції в українське законодавство було критично сприйнято певною частиною юридичної спільноти й окремими учасниками корпоративних відносин. Навіть більше, до теперішнього часу лунають заклики до скасування цього інституту як неконституційного. Резонанс від появи в українському законодавстві зазначеного інституту не тільки не стихає і досі, але й набирає обертів. Щодо процедури, призначенням якої є забезпечення балансу інтересів як мажоритарних, так і міноритарних акціонерів, точаться дискусії в юридичній науці в контексті можливості вірогідного порушення суб'єктивних прав міноритарних акціонерів у разі примусового позбавлення їх права власності на акції, стосовно встановлення ціни акцій, а також відповідності порядку обов'язкового продажу акцій міноритарних акціонерів принципу непорушності права власності, визначеному п. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 41 Конституції України. Практика реалізації squeeze-out є відносно новою для українських акціонерних товариств та акціонерів і, як і будь-яке нове явище, сприймається суспільством з певною настороженістю, не дивлячись на той факт, що в розвинутих європейських країнах цей механізм успішно працює ще з 90-х років минулого століття Дорошенко Л. Щодо відповідності процедури обов'язкового продажу акцій (squeeze-out) принципу непорушності права власності. Підприємництво, господарство і право. 2020. № 7. С. 76..

Поява проєктів законів «Про акціонерні товариства», систематичні обговорення цих законопроєктів науковцями та практиками на різних платформах свідчать про актуальність питань застосування процедури squeeze-out, необхідність адаптації національного законодавства до законодавства ЄС у сфері примусового викупу акцій та вдосконалення вітчизняного законодавства про компанії.

Питанням примусового викупу акцій, проблемам його правореалізації, захисту прав учасників акціонерного товариства приділили увагу такі вчені: В. К. Андрєєв, О. В. Бігняк, В. А. Бєлов, А. Ю. Бурчак, Ю. М. Жорнокуй, О. В. Кологойда, В. А. Лаптєв, Д. В. Ломакін, Л. Д. Руденко та ін. Водночас через динамічний розвиток корпоративного законодавства, зокрема істотною зміною акціонерного законодавства, а також з урахуванням того, що більшість наукових досліджень з аналізованих питань проводилася до появи нового законодавства, є підстави стверджувати про об'єктивну необхідність здійснення теоретичного дослідження питань примусового викупу акцій.

Застосування механізму squeeze-out в Україні навіть після зміни законодавства в цій сфері можна охарактеризувати як вкрай обережне. Відповідно до статистичних даних на 2020 рік практика застосування процедури squeeze- out в Україні має поодинокий характер. Зокрема, з моменту запровадження у 2017 році процедури обов'язкового викупу акцій на вимогу особи, яка є власником домінуючого контрольного пакета у розмірі 95 %, всього 328 акціонерних товариств пройшли через цю процедуру Squeeze-out: копії публічних безвідкличних вимог. Фондовий вісник Національного депозитарію України. URL: https://www.csd.ua/index.php?option=com easytable&view=easytable&id=48&Itemid=342&lang=ua (дата звернення: 30.06.2020).. 216 процедур squeeze- out із загальної кількості відбулося згідно із Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України від 23.03.2017 № 1983-VIII «Щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах». 112 squeeze - out здійснено за процедурою, яка визначена у ст. 65² Закону України «Про акціонерні товариства».

Станом на 1 березня 2020 року на банківських рахунках умовного зберігання (ескроу), які були відкриті в межах здійснення процедур обов'язкового викупу акцій у міноритарних акціонерів, зберігалося 436 мільйонів гривень. Ці кошти призначені для виплати фізичним і юридичним особам, які є міноритарними акціонерами товариств, де відбулася процедура squeeze-out. З початку запровадження squeeze-out з рахунків ескроу відповідно до надісланих вимог виплачено вже 980 мільйонів гривень. Під час викупу акцій кошти отримали 33 тисячі міноритарних акціонерів З початку запровадження squeeze-out у міноритарні акціонери отримали майже мільярд гривень. Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку. URL: https://www.nssmc.gov.ua/z-pochatku-zaprovadzhennia-skviz- autu-minorytami-aktsionery-otrymaly-maizhe-miliard-hryven/ (дата звернення: 10.03.2020).. Однією з причин, чому кошти залишаються на рахунках незатребуваними, є неточність або зміна адреси акціонера, яка була зазначена ним при відкритті рахунку в цінних паперах у депозитарній системі, що теж свідчить про те, що такі акціонери є «сплячими», вони або не зацікавлені в ефективній роботі компанії, або взагалі є такими, відносно яких немає інформації живі вони чи ні Дорошенко Л. М. Щодо ціни продажу акцій у сквіз-ауті. Цивільне право України: нові виклики і перспективи розвитку: матеріали XVIII міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 98-й річниці з дня народження д-ра юрид. наук, члена-кореспондента АН УРСР В. П. Маслова, 28 лютого 2020 р. Харків: Право, 2020. С. 172..

Про гостроту проблематики свідчить і той факт, що в липні 2019 року 47 народних депутатів України звернулись із конституційним поданням до Конституційного Суду України (далі - КСУ) із проханням перевірити на відповідність Конституції України та визнати неконституційними положення деяких законів щодо примусового викупу у міноритарних акціонерів акцій акціонерних товариств. У зверненні зазначалося, що положення ст. 65² Закону України «Про акціонерні товариства» суперечать Конституції України та висновкам КСУ стосовно порушення прав власників акцій на мирне володіння та вільне розпорядження своїм майном та повинні бути визнані неконституційними. У відповідь на це Асоціація правників України (Комітет з корпоративного права та фондового ринку) оприлюднила своє відкрите звернення до КСУ, в якому не погоджувалася з можливістю визнання неконституційними відповідних положень законів. Велика Палата КСУ відмовила у відкритті конституційного провадження за цим поданням, мотивуючи своє рішення непідсудністю суду порушених у конституційному поданні питань Ухвала Великої Палати Конституційного Суду України від 10 жовтня 2019 р. № 45-у/2019. Офіційний вебсайт Конституційного Суду України. URL: http://ccu.gov.ua/sites/default/files/docs/45 y 2019.pdf (дата звернення: 11.03.2020)..

Практика господарських судів щодо питань застосування squeeze-out також ще не сформувалася. Є поодинокі судові рішення, які вирішують лише окремі питання застосування такого механізму, наприклад, це стосується питань примусового викупу акцій на підставі публічної безвідкличної вимоги про придбання акцій у всіх власників акцій та визнання права позивача на отримання компенсації за примусово вилучені акції Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 січня 2020 р. у справі № 905/671/19. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/87363474 (дата звернення: 11.03.2020)., питань забезпечення позову шляхом заборони Центральному депозитарію цінних паперів включати мажоритарного акціонера в перелік (реєстр) акціонерів Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20 червня 2018 р. у справі № 914/228/18. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/ 74882223 (дата звернення: 23.05.2020). тощо. Отже, аналіз практики національних господарських судів дає змогу побачити, що рішення щодо squeeze-out є нечисленними, що свідчить про новизну цієї правової конструкції і, як наслідок, відсутність сталої судової практики Дорошенко Л. Щодо відповідності процедури обов'язкового продажу акцій (squeeze-out) принципу непорушності права власності. Підприємництво, господарство і право. 2020. № 7. С. 77.. Вбачається, що основним способом захисту порушених прав мінори- таріїв може виступати позов про відшкодування збитків, заподіяних через неналежне визначення ціни цих цінних паперів. Проте підстав для невдоволення внаслідок примусового викупу акцій може бути безліч: починаючи від самого факту примусового викупу до виплаченої ціни. Аналіз судової практики показує, що в основі звернення до суду з позовними заявами за результатами здійснення примусового викупу акцій найчастіше лежить незгода із самим фактом такого викупу. Міноритарні акціонери часто прагнуть із різних причин у судовому порядку визнати вчинений правочин з викупу акцій недійсним і відновити свої права акціонера.

Важливий крок у формування правової позиції щодо питання, чи порушує процедура squeeze-out основний Закон України та Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, повинна зробити Велика Палата Верховного Суду. В її провадженні знаходиться справа № 908/137/18 про визнання правочинів щодо примусового викупу акцій недійсними Ухвала Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 р. у справі № 908/137/18. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/88815833 (дата звернення: 11.06.2020).. Справу передано ВП ВС, оскільки визнання неконституційною процедури squeeze-out є виключною правовою проблемою, вирішення якої є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосов- чої практики, крім того, воно потенційно зачіпає права понад 440 тисяч міноритарних акціонерів.

Суди нижчих інстанцій не визнали недійсними правочини щодо зобов'язання продати прості акції у разі подання до товариства публічної безвідкличної вимоги, мотивуючи це тим, що процедура squeeze-out не порушує право власності міноритарних акціонерів у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції: підстави, порядок та умови примусового відчуження акцій, визначені законом; оскільки встановлено зобов'язання попереднього і повного відшкодування вартості акцій. Рішення ВП ВС у цій справі ще не прийняте, але воно матиме стратегічне значення для правозастосування процедури squeeze-out та дасть відповіді на численні питання правозастосовної практики.

Отже, відсутність єдності в доктринальному розумінні відповідності процедури обов'язкового продажу акцій (squeeze-out) принципу непорушності права власності, відсутність однозначної позиції суду щодо законності цієї процедури зумовлює необхідність дослідження цього питання.

З погляду економічної доцільності примусовий викуп акцій - це можливість завершити процес консолідації акцій акціонерного товариства в руках акціонера, який є власником домінуючого пакета акцій, на умовах, максимально вигідних як для набувача, так і для міноритарних акціонерів.

Процедура примусового викупу акцій мажоритарними акціонерами у мі- норитаріїв у багатьох країнах світу є ефективним засобом захисту прав великих інвесторів і популярним тактичним прийомом, що дає змогу ефективно регулювати процес корпоративного управління в господарських організаціях, одним з інструментаріїв, який сприяє недопущенню корпоративних конфліктів між учасниками та паралізації діяльності підприємств. Примусовий викуп акцій міноритарних акціонерів без їх згоди - це надзвичайно важлива і нова для України процедура, яка в міжнародній практиці відома під назвою squeeze-out (англ. - «витіснення», «видавлювання»). Розповсюдженість використання цієї процедури у світі обумовлена неможливістю врегулювання певних відносин між учасниками без шкоди інтересам великих інвесторів, господарської організації загалом, а іноді - й економіці країни. У разі її застосування інтереси інвестора є більш захищеними, він має можливість впливати на процеси управління в товаристві, що позитивно позначається на ефективності діяльності такого товариства, також це вирішує проблему існування акціонерів, бездіяльність яких блокує роботу компанії.

Проте squeeze-out є одним із найбільш неоднозначних інструментів, запозичених національною правовою системою. На відміну від України процедура squeeze-out за кордоном не тільки давно інституціоналізована, але й активно застосовується у бізнес-практиці. І якщо на початку свого впровадження вона викликала невдоволення дрібних інвесторів, які вважали її легалізацією експропріації, то зараз питання про її законність та доцільність зовсім не постає. Наприклад, у Німеччині пул акціонерів, що володіють не менше 95 % акцій компанії, має право витіснити меншість акціонерів, виплативши їм адекватну компенсацію (ст. 39а Закону «Про набуття та поглинання цінних паперів») Wertpapiererwerbs- und Ьbemahmegesetz. Bundesministerium der Justiz und fur Verbraucherschutz. Bundesa- mentfur Justiz. URL: https://www.gesetze-im-internet.de/wp g/ (reviewed: 20.06.2020).. Крім законодавства про цінні папері, процедуру консолідації акцій регулюють і положення § 327a-327f Закону «Про акціонерні товариства» Aktiengesetz. Bundesministerium der Justiz und fur Verbraucherschutz. Bundesament fur Justiz. URL: https://www.ge- setze-im-internet.de/aktg/index.html (reviewed: 21.06.2020).. Вперше в історії Німеччини цей закон визначив правову основу для примусового поглинання. Після заміни добровільного поглинання на примусове не виникало питань щодо порушення цим законом Конституції, крім того, відповідно до положень законодавства, така підстава, як неадекватна компенсація, є недостатньою для того, щоб перешкоджати витісненню міноритаріїв. Засобом захисту міноритаріїв за німецьким законодавством є те, що такі акціонери можуть оскаржити примусовий викуп акцій у суді. Незважаючи на те, що за німецьким законодавством навіть якщо процедура squeeze-out ще триває, основний акціонер має право зареєструватися в комерційному реєстрі, отже, починається процес її схвалення, і всі акції, які належать міноритарним акціонерам, передаються йому Дорошенко Л. Щодо відповідності процедури обов'язкового продажу акцій (squeeze-out) принципу непорушності права власності. Підприємництво, господарство і право. 2020. № 7. С. 78..

Відповідно до положень Закону Великобританії 2006 року «Про компанії» особа, яка придбала 90 % акцій компанії, має право примусово викупити акції у дрібних акціонерів. У статуті компанії зазвичай уточнюються положення щодо реалізації права більшості на примусовий викуп акцій у міно- ритаріїв, вносяться положення про примусовий продаж акцій, наприклад, регламентується умова щодо справедливої ціни, зазначаються формули для оцінки частки меншості. Але будь-яка деталізація положень законодавства у статуті не повинна порушувати права дрібних акціонерів і бути несправедливою Companies Act 2006. Legislation.gov.uk. URL: http://www.legislation.gov.uk/ukpga/2006/46/pdfs/ukpga 20060046 en.pdf (reviewed: 20.05.2020)..

Найвідомішою у практиці ЄСПЛ справою щодо squeeze-out є справа Bramelid and Malmstrцm v. Sweden (1982) стосовно того, що примусовий викуп акцій є порушенням ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції. На той момент скаргу розглядав не ЄСПЛ, а Європейська комісія з прав людини (далі - Комісія), яка відмовила у задоволенні скарги. Комісія у своєму рішенні зазначила, що обов'язок передати своє майно іншій особі не суперечить ст. 1, проте в будь-якому разі необхідно гарантувати, що закон не створює нерівності сторін, а положення шведського законодавства, на думку Комісії, не створювали таку нерівність, а отже, не порушували право на мирне володіння майном. Це мотивувалося тим, що: по-перше, хоча закон і передбачав обов'язок міноритаріїв продати свої акції на вимогу мажоритарного акціонера, він також надавав міноритаріям право вимагати викупити їхні акції; подруге, право особи на мирне володіння майном не може бути перешкодою для змін у регулюванні приватноправових відносин власності, якщо дотримано баланс інтересів (п. 82 рішення Комісії) Bramelid and Malmstrцm v. Sweden (1982). ECHR CaseLaw. URL: http://echr.ketse.com/doc/8588.79-8589.79- en-19821012/ (reviewed).. ЄСПЛ фактично визнав, що squeeze-out є неправомірним не сам собою, а лише тоді, коли позбавлення права власності здійснюється без виплати розумної компенсації, яка відповідає реальній вартості майна.

Конституційний суд Австрії у рішенні від 27 червня 2018 року у справі № G 30/2017 дійшов висновку, що положення законодавства Австрії, які регулюють питання «витіснення» міноритарних акціонерів, не порушують Конституцію. Суд зазначив, що створення ефективної корпоративної структури відповідає інтересам суспільства Verfassungsgerichtshof Цsterreich: VfGH 27.06.2018, G 30/2017. URL: https://www.vfgh.gv.at/downloads/VfGH Entscheidung_G_30-2017_Gesellschafter Ausschlussgesetz_.pdf (reviewed: 15.03.2020).. Конституційний суд Хорватії у 2007 році не задовільнив позов, поданий міноритарними акціонерами філіалу компанії Siemens. Міноритарії просили визнати положення законодавства про squeeze-out неконституційними. Суд не прийняв доводи позивачів та постановив, що squeeze-out не впливає на їх права, оскільки міноритарним акціонерам виплачується компенсація за передані ними акції. У рішенні суд зазначив, що метою squeeze-out є захист мажоритарного акціонера від можливого зловживання правом міноритарних акціонерів оскаржувати рішення зборів акціонерів і у такий спосіб затримувати виконання рішень та створювати перешкоди в діяльності компанії 21.02.2007. U-I-4120/2003. Rjesenje o neprihvacanju prijedloga za ocjenu akata zakonodavnog tijela - zakoni i akti - snage zakona. PRAKSA USTAVNOG SUDA REPUBLIKE'HRVATSKE. URL: https://sljeme.usud.hr/usud/praksaw. nsf/fOdluka.xsp?action=openDocument&documentId=C12570D30061CE53C125728A00375043 (reviewed: 18.03.2020).. Відповідність механізму squeeze- out положенням Конституції розглядалася судовими органами багатьох інших країн, зокрема, Німеччини, Польщі, Чехії, Румунії та інших.

Вочевидь, світова практика виходить з того, що процедура squeeze-out - це благо, прогресивна процедура, яка однаково враховує інтереси всіх акціонерів, адже жорсткий контроль за процедурою примусового викупу і за ціноутворенням дає змогу максимально врахувати інтереси обох сторін. Проте в сучасній юридичній науці та на практиці з боку міноритарних акціонерів є думка, що процедура squeeze-out, передбачена ст. 65² Закону України «Про акціонерні товариства», є неправомірною, порушує Конституцію України і Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод. Наріжним каменем стала примусова природа зазначеного інструменту, що нібито може вплинути на права міноритарних акціонерів товариства. Існують також нарікання на зловживання в процесі реалізації, основні з яких зводяться до несправедливої ціни акцій. Наприклад, О. Кологойда, В. Стафійчук вважають, що вітчизняна модель правового регулювання процедури примусового продажу акцій (squeeze-out) на підставі публічної вимоги власника домінуючого контрольного пакета акцій, заснована на британській (європейській) моделі регулювання публічної пропозиції, підлягає доопрацюванню з метою забезпечення гарантій прав міноритаріїв. Це, на їх думку, обумовлено необхідністю спочатку створити в Україні публічний ринок цінних паперів та публічні компанії, а тоді вже запроваджувати такі новітні механізми, як squeeze- out та sell-out Кологойда О., Стафійчук В. Процедура примусового продажу акцій (squeeze-out): законодавство та практика правозастосування. Право України. 2018. № 6. С. 128.. Л. Бєлкін висловлює побоювання, що squeeze-out може бути способом для олігархів дешево забрати залишки власності у дрібних акціонерів. Він наполягає на ретельній перевірці норм щодо squeeze-out на конс- титуційність та на відповідність засадам українського законодавства Бєлкін Леонід Михайлович. Проблеми реалізації процедури squise-out: судді поки не у захваті. Міжнародний науковий журнал «Інтернаука». 2018. № 5(10). С. 26..

Представники протилежної позиції акцентують увагу на перевагах цієї корпоративної процедури та вважають її виходом із корпоративного дед- локу. Наприклад, О. В. Бігняк наполягає на тому, що процедура squeeze-out, по-перше, має на меті захист інтересів міноритарного акціонера, якому для компенсації пропонується викуп акцій за справедливою ціною; по-друге, вона спрямована на попередження рейдерського захвату, втягування акціонерного товариства в судові спори, наслідком чого є блокування управління товариством і завдання збитків Бігняк О. В. Напрямки вдосконалення корпоративного управління в аспекті захисту корпоративних прав учасників корпоративних відносин. Часопис цивілістики. 2017. № 22. С. 47.. Л. Д. Руденко відзначає переваги процедури squeeze-out та зазначає, що вона: 1) дає змогу мажоритарному акціонеру викупити акції міноритарних акціонерів задля можливості стати єдиним власником товариства з метою спрощення процедури прийняття поточних рішень та порядку ведення господарської діяльності в цілому; 2) може бути корисною і для міноритаріїв, адже в ідеалі передбачає викуп акцій за справедливою ціною Руденко Л. Д., Бенько А. В. Процедура «squezze-out» в Україні: порівняльно-правовий аналіз та проблематика реалізації. Порівняльно-аналітичне право - електронне наукове фахове видання юридичного факультету ДВНЗ «Ужгородський національний університет». 2019. № 5. С. 166..

Ю. М. Жорнокуй вважає, що примусовий викуп акцій не суперечить Конституції України, оскільки має суспільну мету у вигляді загальних для АТ благ, що полягають у забезпеченні балансу законних інтересів міноритарних та мажоритарних акціонерів, зменшенні адміністративних витрат товариства, попередженні неправомірного використання акцій міноритаріїв та створенні цивілізованих і законних механізмів витіснення міноритарних акціонерів з повною та справедливою компенсацією вартості їхніх акцій. Водночас прав- ник акцентує увагу на тому, що позбавлення прав власності на акції без волевиявлення міноритарних акціонерів навіть за умови справедливої компенсації має бути крайнім заходом, коли вичерпані інші способи для усунення конфлікту інтересів та попередження корпоративного конфлікту. Саме механізм викупу мажоритарним акціонером акцій міноритарних акціонерів дає змогу досягнути рівноваги у правовому захисті інтересів вказаних категорій і, найголовніше, попередити можливість виникнення корпоративних конфліктів через стабілізацію функціонування товариства. Логіка полягає в тому, що, з одного боку, у великих АТ в особи, яка прагне здійснити придбання контролю над товариством за допомогою консолідації його акцій, практично немає шансів викупити всі акції, навіть у разі пропозиції вигідної ціни (хоча б просто через наявність «мертвих душ» у реєстрі). З іншого боку, у разі зосередження в руках одного акціонера великого пакета акцій, ліквідність таких акцій значно знижується і міноритаріям практично неможливо реалізувати свої акції за вигідною ціною на фондовому ринку Жорнокуй Ю. Викуп акцій мажоритарним акціонером: за та проти. Підприємництво, господарство і право. 2018. № 6. С. 33.. Ю. М. Жорнокуй резюмує, що впровадження squeeze-out є корисною ініціативою, яка спрямована на вдосконалення корпоративного управління та попередження виникнення корпоративних конфліктів в АТ. Він наголошує на тому, що хоча відповідні корпоративні процедури не отримали одностайної підтримки серед наукової спільноти, оскільки їх пов'язують із порушенням прав власників акцій, застосування правила про витіснення міноритарних акціонерів є доцільним, адже цей механізм дає змогу останнім отримати еквівалент вартості фактично «мертвих» корпоративних прав, що їм належать, та зменшує ймовірність виникнення конфліктів в АТ Жорнокуй Ю. М. Викуп-витиснення (squeeze-out) та добровільний викуп акцій: питання правозастосування Цивільне право України: нові виклики і перспективи розвитку: матеріали XVIII наук.-практ. конф., присвяч.

98-річниці з дня народж. д-ра юрид. наук, проф., чл.-кор. АН УРСР В. П. Маслова (Харків, 28 лют. 2020 р.). Харків: Право, 2020. С. 150..

Загальновідомим є той факт, що право власності на акції захищається ст. 1 Протоколу до Конвенції, ст. 41 Конституції України. Проте право власності не є абсолютним. Чомусь жвавий інтерес викликає лише такий примусовий спосіб припинення права приватної власності, як squeeze-out, і головним аргументом представників юридичної спільноти, які займають позицію несприйняття цієї процедури, є її невідповідність принципу непорушності права власності. Але при цьому ними ігнорується той факт, що за певних обставин, у разі суспільної необхідності і у виключних випадках за умови відшкодування вартості майна такі примусові способи припинення права власності давно відомі цивільному праву (зокрема, реквізиція, викуп пам'ятки культурної спадщини тощо). Тобто за своєю правовою природою право власності потребує регулювання з боку держави, може бути обмеженим, і у передбачених законом випадках допускається втручання в право власності, зокрема і позбавлення приватних осіб власності, але таке втручання має бути правомірним, сумісним з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, тобто воно має бути: а) законним; б) переслідувати «суспільний інтерес» (public interest, general interest of the community); в) бути пропорційним визначеним цілям (must be a reasonable relationship of proportionality between the means employed and the aims pursued). ЄСПЛ констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. Судова практика розробила також поняття «справедлива рівновага» (баланс)», яке не означає обов'язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Принцип «пропорційності» (principle of proportionality), закріплений як загальний принцип у Договорі про заснування ЄС, вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу (якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства). Одним із важливих елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні у право на мирне володіння майном є надання справедливої та обґрунтованої компенсації. Водночас ЄСПЛ вважає, що не існує універсальних правил визначення розміру компенсації. Таке питання має розглядатися в кожному конкретному випадку з урахуванням усіх фактичних обставин. Компенсація має бути розумно пов'язаною з вартістю втраченого майна, але не обов'язково має відповідати його ринковій вартості.

Вбачається, що застосування процедури squeeze-out обумовлено також наявністю публічного інтересу, оскільки держава зацікавлена у стабільному функціонуванні акціонерних товариств, які є одними з найбільших роботодавців та платників податків у державі. Стабільності функціонування, розвитку та інвестиційної привабливості компаній, серед іншого, сприяють чіткі та прозорі правила для різних груп акціонерів, які здатні запобігати корпоративним конфліктам, грінмейлу та рейдерству, забезпечують баланс інтересів таких груп акціонерів та оптимальний порядок прийняття важливих корпоративних рішень Дорошенко Л. М. Щодо ціни продажу акцій у сквіз-ауті. Цивільне право України: нові виклики і перспективи розвитку: матеріали XVIII міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 98-й річниці з дня народження д-ра юрид. наук, члена-кореспондента АН УРСР В. П. Маслова, 28 лютого 2020 р. Харків: Право, 2020. С. 174..

У висновку ВП ВС у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 233/ 4308/17 зазначається, що «публічним інтересом» є важливі для значної кількості фізичних і юридичних осіб потреби, які, відповідно до законодавчо встановленої компетенції, забезпечуються суб'єктами публічної адміністрації. Тобто публічний інтерес є не чим іншим, як певною сукупністю приватних інтересів Постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 р. у справі № 233/4308/17. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/79883404 (дата звернення: 11.06.2020).. І наявність не тільки приватного, а і публічного інтересу в цих відносинах очевидна.

Отже, на підставі аналізу законодавства, доктринальних положень, судової практики доведено, що на сьогодні відсутня єдність у розумінні відповідності процедури примусового викупу акцій принципу непорушності права власності. Вбачається, що застосування інституту squeeze-out не суперечить положенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 41 Конституції України. Звісно, на практиці виникають питання щодо порядку визначення ціни викупу акцій, потребують доопрацювання питання її справедливості і дотримання балансу інтересів всіх учасників squeeze-out, але всі ці гострі питання можна врегулювати шляхом внесення змін у Закон України «Про акціонерні товариства».

На підставі вищезазначеного можна виокремити чинники, які характеризують процедуру squeeze-out: 1) застосовується в публічних інтересах; 2) при її здійсненні необхідно дотримуватися балансу інтересів як мажоритарних, так і міноритарних учасників акціонерного товариства; 3) порядок її здійснення встановлено законом; 4) застосовується у крайніх випадках, коли вичерпано інші способи для усунення конфлікту інтересів; 5) компенсація вартості акцій міноритарних акціонерів має відбуватися за справедливою ціною Дорошенко Л. Щодо відповідності процедури обов'язкового продажу акцій (squeeze-out) принципу непорушності права власності. Підприємництво, господарство і право. 2020. № 7. С. 81..

Отже, наявність проблемних питань під час реалізації примусового викупу акцій не повинна ставити під сумнів доцільність існування такої законодавчої конструкції загалом. Запровадження процедури squeeze-out у вітчизняному законодавстві - це, безумовно, прогресивний крок до його уніфікації з європейськими практиками та стандартами, крок до зближення зі світовою корпоративною культурою, логічний етап розвитку українського корпоративного права Дорошенко Л. М. Процедура примусового викупу акцій (squeeze-out) в Україні: порівняльно-правовий аналіз та проблеми правозастосування. Другі наукові читання пам'яті академіка В. К. Мамутова (м. Київ, 3 липня 2020 р.). Київ: НАН України; ДУ «ІЕПД імені В. К. Мамутова НАН України», 2020. С. 215..

2.2Захист переважних прав учасників товариства з обмеженою відповідальністю при відчуженні частки у статутному капіталі

Право здійснити відчуження частки (акцій, паю), тобто вчинити договір з іншою особою, внаслідок якого корпоративні права учасника припиняються з переходом до третьої особи, мають учасники всіх видів господарських товариств, так само як і члени виробничих кооперативів (статті 116, 127, ч. 3 ст. 166 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV. Відомості Верховної Ради України. 2003. № 40-44. Ст. 356. , статті 10, 69 Закону України «Про господарські товариства» (далі - Закон про ГТ) Про господарські товариства: Закон України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII. Відомості Верховної Ради України. 1991. № 49. Ст. 682., ст. 21 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (далі - Закон про ТОВ та ТДВ) Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю: Закон України від 6 лютого 2018 року № 2275-VIII. Відомості Верховної Ради України. 2018. № 13. Ст. 69..

Проте, як зазначають О. В. Гарагонич та Л. М. Дорошенко, свобода учасників господарських товариств у відчуженні належних їм часток не є абсо- лютною Корпоративне право: навчальний посібник / О. В. Гарагонич, С. М. Грудницька, Л. М. Дорошенко та ін.; за заг. ред. О. В. Гарагонича, С. М. Грудницької, Л. М. Дорошенко. Київ: Видавничий дім «АртЕк», 2018. 400 с..

Типовими обмеженнями права здійснити відчуження частки (акцій, паю) у статутному (складеному) капіталі є:

- закріплення переважного права купівлі за іншими учасниками господарського товариства (ст. 20 Закону про ТОВ та ТДВ, п. «в» ч. 1 ст. 79 Закону про ГТ, п. 3 ч. 2 ст. 137 ЦК України). Переважне право купівлі частки повинне бути дотримане до стадії укладення договору (учасник має повідомити інших учасників про намір продати частку) Корпоративні спори: комент. суд. практики / за заг. ред. І. В. Спасибо-Фатєєвої. Харків: Право, 2018. 288 с.;

- встановлення вимоги щодо можливості відчуження частки (частини частки) лише за згодою інших учасників (ч. 2 ст. 21 Закону про ТОВ та ТДВ, ст. 69 Закону про ГТ, статті 127, 135 ЦК України);

- відчуження паю у кооперативі третій особі лише за згодою кооперативу (ч. 3 ст. 166 ЦК України);

- закріплення у корпоративному договорі, укладеному учасниками ТОВ (ТДВ), обов'язку утримуватися від реалізації права на відчуження належної частки або реалізації такого права тільки певним чином (ст. 7 Закону про ТОВ та ТДВ);

- встановлення для учасників - юридичних осіб, які діють у формі підприємницьких товариств, заборони відчужувати частку за договором дарування, якщо право здійснювати дарування прямо не встановлено установчим документом дарувальника (ч. 3 ст. 721 ЦК України);

- необхідність державної реєстрації змін до відомостей про розміри часток у статутному (складеному) капіталі чи склад учасників, пов'язаних із фактом відчуження частки (п. 15 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань») Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: Закон України від 15 травня 2003 р. № 755-IV. Відомості Верховної Ради України. 2003. № 31-32. Ст. 263..

Встановлення обмежень щодо розпорядження часткою у статутному (складеному) капіталі товариств та невстановлення їх у законодавстві щодо розпорядження акціями пояснюються тим, що в товариствах, крім акціонерного, особистість співзасновників має важливе значення, право членства в товаристві пов'язане з особистою участю такого члена у справах організації Белов В. А. Сингулярное правопреемство в обязательстве. Москва: ЦентрЮрИнфоР, 2001. 265 с..

Про актуальність питання захисту переважних прав свідчить той факт, що корпоративні спори займають вагоме місце серед господарських спорів та їх кількість невпинно зростає. Згідно зі Звітом про здійснення правосуддя Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду за перше півріччя 2019 року лише на касаційному розгляді впродовж зазначеного періоду перебувало 274 справи, що випливають з корпоративних відносин: 1) про оскарження рішень загальних зборів учасників товариств, органів управління - 274, 2) пов'язані з правами на акції, частку у статутному капіталі - 50, 3) про визнання недійсними господарських договорів, пов'язаних із реалізацією корпоративних прав - 18 Судова статистика. Звіт про здійснення правосуддя Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду за перше півріччя 2019 року. URL: https://supreme.court.gov.ua/supreme/pokazniki-diyalnosti/sud_statistika/stat_ zvit_I_pivr_2019_zag (дата звернення: 24.08.2020).. А відповідно до Звіту про здійснення правосуддя Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду за аналогічний період 2020 року на касаційному розгляді впродовж згаданого періоду перебувало 285 справ, що випливають з корпоративних відносин: 1) про оскарження рішень загальних зборів учасників товариств, органів управління - 285, 2) пов'язані з правами на акції, частку у статут- ному капіталі - 63, 3) про визнання недійсними господарських договорів, пов'язаних з реалізацією корпоративних прав - 20 Судова статистика. Звіт про здійснення правосуддя Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду за перше півріччя 2020 року. URL: https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/ supremeM_Zvit_KGS_VS_2020_1.pdf (дата звернення: 24.08.2020)..

Збільшення кількості спорів не сприяє сталості та єдності судової практики з розгляду господарських спорів, зокрема і корпоративних. Якщо виокремити з узагальненої категорії справ «корпоративні спори» конкретно спори, які стосуються переважних прав, то їх кількість є доволі вагомою. Отже, категорія спорів щодо порушення корпоративних прав загалом та переважних прав учасників зокрема є неоднозначною, розповсюдженою, не містить виважених підходів до вирішення таких спорів, про що свідчить також зміна правових позицій ВС. Це обумовлено динамічним розвитком корпоративного законодавства, появою нового Закону про ТОВ та ТДВ, відсутністю сталої практики його застосування.

Питання правової природи переважних прав є предметом дискусій в юридичній науці. І. О. Покровський розглядав переважне право покупки як право на чужі речі, тобто речове право, оскільки воно створює певний юридичний зв'язок між особою і річчю Покровский И. А. Основные проблемы гражданского права. Москва: Статут, 2001. 352 с.. Іншої думки дотримувався С. Є. Ніколь- ський, який наголошував, що будь-яке переважне право має зобов'язальну природу, оскільки реалізується у відносному правовідношенні, що виникає на підставі закону Никольский С. Е. Преимущественные права в наследственном праве России: автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.03; Московская академия экономики и права. Москва, 2007. 25 с..

Розповсюдженою є наукова позиція, згідно з якою переважні права розглядаються як похідні права особливої правової природи, що реалізуються у правовідносинах різного типу. Представники цього погляду (Н. Л. Бондаренко, А. А. Капітанова) наполягають на тому, що переважні права є багатогранними і можуть бути у речових, зобов'язальних, корпоративних, спадкових правовідносинах, але природа їх незмінна - це особлива, але несамостійна група суб'єктивних прав, які не здатні існувати поза змістом іншого правовідношення, їхній зміст визначається існуванням іншого права, вторинними і похідними щодо якого вони є Бондаренко Н. Л., Капитанова А. А. Понятие и правовая природа преимущественных прав (на материалах Республики Беларусь). Вестник Омского университета. Серия «Право». 2018. № 1(54). С. 75-83. URL: http://www.omlaw.ru/attachments/article/2218/%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE_1_2018%20_%D0%90 4-1.pdf (дата обращения: 12.01.2019).. В. І. Крат також дотримується аналогічної позиції і вважає переважні права відносними та фідуціарними щодо прав, які обумовлюють їх виникнення, тому, залежно від сфери правовідносин, які вони супроводжують, він пропонує виокремлювати переважні права, що супроводжують: а) речові, б) зобов'язальні, в) корпоративні, г) виключні, д) спадкові, е) сімейні правовідносини Крат В. І. Переважні права: цивільно-правовий аспект: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03; Національна юридична академія України імені Я. Мудрого. Харків, 2008. 20 с..