Основи та вибрані розділи онкології у хірургії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство охорони здоров'я України

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Сумський державний університет

ОСНОВИ ТА ВИБРАНІ РОЗДІЛИ ОНКОЛОГІЇ У ХІРУРГІЇ

Навчальний посібник

І.Д. Дужий

Рекомендовано Центральним методичним

кабінетом з вищої медичної освіти МОЗ України

Суми

Сумський державний університет

2012

УДК 616-089-006 (075.8)

ББК 55.6Я73

Д 81

Рецензенти:

М. Г. Кононенко - доктор медичних наук, професор кафедри хірургії з дитячою хірургією з курсом онкології Сумського державного університету;

Л. Г. Кащенко - кандидат медичних наук, доцент кафедри хірургії з дитячою хірургією з курсом онкології Сумського державного університету

Рекомендовано Центральним методичним кабінетом з вищої медичної освіти МОЗ України як навчальний посібник для студентів вищих медичних навчальних закладів ІV рівня акредитації (лист № 23-01-9/83 від 02.08.2012р.)

Дужий І.Д.

Основи та вибрані розділи онкології у хірургії : навч. посіб. / І. Д. Дужий. ? Суми : Сумський державний університет, 2012. ? 273 с.

ISBN 978-966-657-428-5

На підставі даних вітчизняної та зарубіжної літератури у навчальному посібнику з найбільшою повнотою висвітлені загальні питання онкології. Особливий наголос зроблено на етіопатогенезі злоякісних новоутворень, що може служити профілактикою цих захворювань. Достатнє місце відведено захворюванням, які зустрічаються найбільш часто. З огляду на це посібник може бути застосований для вивчення онкології студентами медичних закладів ІІІ-ІV рівнів та лікарями-інтернами.

УДК 616-089-006 (075.8)ББК 55.6Я73

© Дужий І. Д., 2012

ISBN 978-966-657-428-5 © Сумський державний університет, 2012

Пам'яті фундатора онкологічної служби Сумської області

завідувача хірургічного відділення, заслуженого лікаря України

Івана Яковича Козаченка присвячується

ВІД АВТОРА

У вересні 2012 року хірурги та онкологи Сумщини відмічають 102 роки від дня народження Івана Яковича Козаченка, який народився у селі Петрівка на Дніпропетровщині.

У 1940 році закінчив Донецький медичний інститут. У роки війни працював хірургом у ряді госпіталей різних рівнів надання послуг пораненим бійцям. Після демобілізації майор медичної служби І. Я. Козаченко працював хірургом Охтирської районної лікарні, де проявив себе знаючим, активним хірургом і прекрасним організатором. У 1950 році головний лікар обласного онкодиспансеру Ірина Костянтинівна Єгорова під час інспекційних поїздок по району познайомилась із талановитим хірургом і без вагань запросила організувати онкологічне хірургічне відділення в обласному диспансері. Прекрасні здібності хірурга й організатора дозволили Івану Яковичу створити високофахове відділення і згуртувати навколо себе молодих хірургів і онкологів. У відділенні виконувалися практично усі порожнинні операції хірургічного і гінекологічного напрямку. Рідкісні знання топографічної анатомії дозволяли Івану Яковичу виконувати лімфодесекції типу операцій Ванаха, Крайля, Дюкена. Поряд із хірургією Іван Якович організував у диспансері радіологічну службу. Ним підготовлено 14 лікарів вищої категорії, двох кандидатів медичних наук: Сороку Галину Михайлівну та Сумцова Георгія Олексійовича. Під керівництвом Івана Яковича виріс один із кращих онкохірургів України - доктор медичних наук, професор Кононенко Микола Григорович.

Івану Яковичу була притаманна висока порядність стосовно хворих і колег. Він був безмежно відповідальним за доручену справу і разом з тим принципово вимогливим до себе і підлеглих. Усе це викликало глибоку повагу і вдячність співробітників і хворих.

Враховуючи багаторічну працю і значний внесок в організацію онкологічної служби на Сумщині, Козаченку було присвоєно звання заслуженого лікаря України, він був нагороджений орденом «Знак почета».

Усі хірурги, яким колись вдалося спілкуватися чи співпрацювати з Іваном Яковичем, до цього часу з великою повагою згадують цю високоосвічену і непересічну Людину.

ЗМІСТ

Передмова

1. Актуальність проблеми

2. Питання термінології

3. Етіологія і патогенез злоякісних пухлин

4. Епідеміологія злоякісних пухлин

5. Організація онкологічної допомоги в Україні

6. Передрак. Сучасні уявлення

7. Види новоутворень

8. Класифікація клінічних груп хворих на злоякісні пухлини

9. Стадії пухлин

10. Міжнародна аналітична класифікація злоякісних пухлин за системою TNM

11. Діагностика онкологічних захворювань

11.1 Загальні питання діагностики онкологічних захворювань

11.2 Групи ризику на онкологічні захворювання

11.3 Об'єктивне обстеження хворих на онкологічні захворювання

11.4 Додаткові методи обстеження хворих на онкологічні захворювання

11.5 Інвазійні та біопсійні методи дослідження у онкології

12. Спеціальна частина

12.1 Рак шкіри. Меланома (Шевченко В.П.)

12.2 Рак молочної залози (Шевченко В.П.)

12.3 Рак щитоподібної залози (П'ятикоп Г.І. )

12.4 Рак легень

12.5 Рак стравоходу

12.6 Рак шлунка

12.7 Рак товстого кишечнику (Шевченко В.П.)

12.8 Рак прямої кишки

12.9 Рак простати (Мадяр В.В)

12.10 Рак нирок

12.11 Рак яєчників

12.12 Рак шийки матки

12.13 Рак тіла матки

13. Лікування онкологічних хворих. Загальні питання. Хірургічні методи

14. Променева терапія в онкології

15. Хіміотерапія в онкології

16. Гормонотерапія в онкології

17. Імунотерапія злоякісних утворень

18. Симптоматична терапія в онкології

19. Деонтологія в онкології

20. Профілактика злоякісних пухлин

21. Реабілітація онкологічних хворих

Список літератури

ПЕРЕДМОВА

Загальновідомо, що усі хворі вперше звертаються до лікарів загальної практики та дільничних терапевтів, а лише після цього ? до фахівців різних спеціальностей. Саме від того, наскільки перелічені вище спеціалісти ознайомлені з основами онкології, а в значній частині і з основними онкологічними патологічними процесами, залежить майбутнє того чи іншого хворого. З огляду на це зрозуміло, що основи онкології повинні бути фундаментально засвоєні студентами, а пізніше - інтернами різних спеціальностей, оскільки відомо, що онкологічні процеси розвиваються тривалий час і у більшості випадків за відповідної орієнтації лікаря, який уперше оглядає хворого, залежить його подальша доля.

Сьогодні у діагностичному процесі виходять на перший план думки нашого земляка славетного хірурга М. І. Пирогова про те, що запобіжній медицині належить майбутнє. У книзі висвітлені у деталях процеси онкогенезу, які можуть бути використані у практичній роботі лікарями будь-яких спеціальностей, показана роль способу життя й інших можливих впливів на організм людини. Думка про те, що розвиток онкологічних процесів є наслідком неузгодженості життя людини із законами Природи, проходить червоною стрічкою через усю роботу.

Маємо надію на те, що посібник стане настільною книгою майбутніх фахівців різних спеціальностей і особливо терапевтів та лікарів загальної практики. Думаємо, що кожний студент, який перечитає цю книгу, візьме до уваги рекомендації та буде керуватися ними в особистому житті.

1. АКТУАЛЬНІСТЬ ПРОБЛЕМИ

Онкологічні хвороби були відомі ще за часів Гіппократа. Зрозуміло, що пояснення причин новоутворень та їх лікування було на рівні тогочасних знань. Завдяки досягненням археології та сучасним допоміжним її методам (спектрометричні, радіологічні) ми знаходимо відомості про злоякісні захворювання давністю майже 1 млн років тому. Йшли роки, минали століття. Людство поступово усе більше розуміло сутність біологічних явищ і у тому ряді злоякісних клітин та пухлин. Сьогодні багато у чому зрозумілі причини переходу нормальних клітин у злоякісні. Вчені зуміли розшифрувати патогенез злоякісного перетворення і росту. Патоморфологи і клініцисти навчилися навіть діагностувати деякі пухлини, які не виходять за межі епітелію органів ? саnсег іnsitu. Встановити наявність пухлини у значному відсотку випадків лікарі можуть більш-менш задовільно. Але трапляються такі хворі, у яких діагностуються лише метастази у лімфовузлах, серозних порожнинах чи органах, а первинну пухлину так і не вдається виявити. Нерідко з гіркотою на душі лікар чи частіше консиліум лікарів, «розписуючись у безсиллі», ставлять діагноз «поширеного раку без установленої первинної локалізації». І такі випадки не поодинокі.

Головним методом лікування раку практично усіх органів залишається хірургічний, але він застосовується, як правило, при виявленні процесу на ранніх стадіях, коли пухлина має обмежений розмір і не виходить за зовнішню оболонку того чи іншого органа, за відсутності уражених лімфовузлів поза межами регіонарних. Проте такі процеси виявляються лише у 25?30 % випадків.

З іншого боку, кількість хворих на різноманітні новоутворення невпинно збільшується. Злоякісні пухлини щорічно забирають життя величезної кількості населення планети. З ними стикаються фахівці усіх спеціальностей: від педіатрів до геронтологів. З огляду на це кількість хворих на задавнені процеси суттєво збільшується теж.

Та і як вона може не збільшуватися? Адже зовнішнє середовище з кожним роком стає усе більш понівеченим. А вплив довкілля, за даними онкоепідеміологів, має провідне значення у патогенезі канцерогенезу.

Якби ж усе на цьому і закінчувалося! Так ні! Людині XXI сторіччя переліченого замало! Вона сама повинна докласти руки до «самовбивства». Сюди ми відносимо різноманітні шкідливі звички, серед яких провідне значення мають порушення харчування, алкоголь та паління тютюну. Усе це розбалансовує внутрішнє середовище організму людини, порушує обмін речовин, гальмує до невпізнання імунну систему.

Отже, санітарній профілактиці новоутворень закладам охорони здоров'я належить відвести провідну роль. Її завданням є зміна підходу співвітчизників до свого здоров'я, виховання почуття його цінності, сумлінного збереження та утримання від «розтринькування». Особливо це стосується жіночої статі. Жінка - Берегиня. Якщо не вона, то хто ж ? На нашу думку, перераховане ? одна з провідних функцій сімейного лікаря. Та скільки подібних до цієї буде покладено на таких лікарів! Готувати ж їх лише починають на медичних факультетах та у медичних вузах. Ось чому ми вирішили підготувати і видати цей навчальний посібник.

Діагностику ранніх форм новоутворень проводять не лише фахівці - онкологи, а, головним чином, спеціалісти первинної ланки загальної мережі охорони здоров'я та вузькі фахівці. Без знання загальної онкології, принципів онкодіагностики, доклінічних та перших клінічних проявів новоутворень вирішити проблему онкозахворювань та онкохворобливості неможливо.

Керуючись цим, ми намагалися зробити доробок доступним читачеві, який ще не має достатньої базової підготовки. Ми хотіли, щоб він був легким для опанування і таким, що відповідає сучасному рівню знань з онкології. Отримавши базові знання, студенти зможуть легше засвоїти окремі онкологічні хвороби, значна частина яких подана у цьому посібнику, а у подальшому - на відповідних кафедрах та на курсі онкології.

2. ПИТАННЯ ТЕРМІНОЛОГІЇ

Онкологія ? це наука про пухлини, а саме: причини переродження нормальних клітин у злоякісні, подальший їх ріст і розвиток та вплив на організм людини, перші і подальші прояви, ранню і спеціальну діагностику, лікування і профілактику, організацію онкологічної допомоги загальною та спеціалізованою мережею охорони здоров'я, зв'язок цієї науки з іншими галузями медицини. Онкологія походить від стародавнього грецького oncoma-пухлина. Відомі й інші назви новоутворень: blastoma або neoplasma, які мають грецьке походження, tumor - латинське походження.

Що ж являє собою пухлина як хвороба? Найбільш влучне визначення цього поняття дав Н. Н. Блохін: «... Пухлинні захворювання являють собою патологію, широко розповсюджену в природі, вона характеризується нестримним і відносно автономним ростом і розмноженням клітин у осередку захворювання». Злоякісні клітини передають свої властивості та здатність до невпинного росту усім наступним поколінням клітин органа, у якому вони утворилися. Найбільш характерною для всіх без винятку пухлин є тенденція до автономного, незалежного росту. З огляду на вираженість цієї тенденції усі пухлини поділяють на доброякісні та злоякісні. Ріст доброякісних пухлин в усіх випадках обмежений.

Внаслідок онто- та філогенезу в усіх багатоклітинних організмах спадково установились умови, за яких підтримується певна кількість клітин. З огляду на це деяка кількість клітин постійно гине, що має назву фізіологічного апоптозу.

Подібні зміни є основним фоном еволюції. Змінити їх не під силу. Та внаслідок впливу зовнішнього середовища чи внутрішніх причин, які здатні порушити обмін речовин в організмі, у деяких клітинах при цьому можливе порушення співвідношення між анаеробним і аеробним гліколізом, останнє зсувається на користь анаеробного. Це призводить до порушення морфології клітин із збільшенням ядра і ядерець. Основою останнього є збільшення кількості ДНК і РНК. Такі клітини втрачають властивості жити ізольовано і набувають схильності до росту і метастазування. Усього подібних рис у таких клітинах утворюється понад 100, а такі клітини ми називаємо раковими.

Сьогодні завданням біологів усіх рівнів має бути сприяння тому, щоб звести до мінімуму вплив факторів, які впливають на трансформацію нормальної клітини у ракову. За нашими уявленнями, для ракових клітин характерно таке:

– походять із нормальних клітин;

– серед них більше таких, що діляться, ніж серед нормальних;

– такі клітини не здійснюють позитивних до організму функцій;

– ракові клітини живуть довше і необмежено ростуть, що дає право говорити про їх «безсмертя»;

– вони не утворюють звичних тканинних структур;

– ніколи не залишаються на «власній території», а проростають у сусідню;

– мають тенденцію поширюватися у віддалені ділянки організму.

У природному стані організму внаслідок порушення співвідношення канцерогенних факторів та реактивних і саногенних формується «пухлинний зародок» ? ядро, яке складається з кількох сотень клітин. Тривалий час, від п'яти до семи років, він залишається на «своєму» місці, не проростаючи у сусідні тканини і судини, через що отримав назву «рак на місці» - cancer in situ, оскільки базальна мембрана таких клітин залишається поза процесом, а судини (кровоносні та лімфатичні) - інтактними, процес має назву «інтраепітеліального», або «преінвазивного». Зрозуміло, метастазів такий «пухлинний зародок» ? рак дати не може.

Біологами встановлено, що кожна клітина організму спадково у своєму геномі містить протоонкоген, який спрямований на ракоутворення, і антионкоген. Залежно від впливу на них «зовнішніх» факторів гальмівного чи стимулювального типів може розвинутися злоякісна пухлина або - ні. До природжених злоякісних процесів відносять двобічну нейробластому, злоякісну нейробластому та ретинобластому.

Перелічені ознаки ракових клітин є найбільш інтегрувальними для усіх злоякісних пухлин, у якому б органі вони не розвивалися. Проте, з іншого боку, для новоутворень усіх органів характерні значні відмінності як за перебігом, так і за «перспективою», навіть якщо вони мають подібну гістологічну будову. Для порівняння назвемо пухлини мозку і пухлини м'яких тканин, пухлини шлунка і товстої кишки.

3. ЕТІОЛОГІЯ І ПАТОГЕНЕЗ ЗЛОЯКІСНИХ ПУХЛИН

На сьогодні існує ряд теорій походження пухлин. Деякі з них мають лише теоретичне значення, інші - практичне. Найбільш відомі з них ті, що мають прикладне значення.

Хімічна теорія пояснює канцерогенез дією хімічних речовин. Серед них виділяють органічні сполуки та неорганічні. За загальною характеристикою це продукти неповного згоряння, що утворюються під час різних виробничих процесів на фабриках і заводах, у доменних печах та автомобілях. Особливо потрібно підкреслити дію речовин, які утворюються під час згоряння тютюну у сигаретах та цигарках. Встановлено, що дим останніх містить близько 4500 хімічних речовин, значною частиною яких є канцерогени, тобто речовини, які здатні спричинити розвиток новоутворення незалежно від механізму своєї дії. До таких відносять бензпірен, бензантрацен, флоуретан, катехол, радіоактивний полоній, нікель, кобальт, фенол та ін. Сучасні екологічні негаразди значною мірою відповідальні за ріст новоутворень, який набрав загрозливого характеру з кінця минулого століття. А як може бути інакше, якщо щорічно на кожного жителя планети в навколишнє середовище промисловістю викидається більше 300 кг хімічних сполук, використовується більше 3 кг пестицидів, фунгіцидів, гербіцидів, інсектицидів та інших хімічних отрут, що застосовуються проти шкідників у сільському господарстві. Перелічені сполуки так чи інакше проникають у легені, шлунково-кишковий тракт, шкіру, кров і лімфатичну систему, досягають залоз внутрішньої секреції, імунокомпетентних органів. Навіть мінімальні концентрації хімічних сполук своєю сумарною дією здатні здолати будь-яку систему захисту, у т. ч. й імунну. Поряд із цим відомо більше 20 канцерогенів природного походження, серед них рослинні алкалоїди та продукти життєдіяльності грибів. Особливо потрібно назвати афлатоксин. Останній спричиняє рак печінки.

Серед ендогенних канцерогенів відомі триптофан та тирозин. Їм приписують здатність спричиняти рак сечового міхура, легень, печінки, матки, яєчників.

Відомо, що деякі гормони стимулюють проліферацію клітин, отже, можуть бути промоторами росту ракових пухлин. До таких гормонів відносять гормони росту, інсулін, пролактин, меланотропін, естрадіол. Мішенню гормонів є відповідні рецептори клітин. Чим більше таких рецепторів, тим чутливіші клітини до гормонів. Так, багато рецепторів до пролактину і естрадіолу є в епітелії грудної залози; до гонадотропінів і естрадіолу багато рецепторів у слизовій оболонці матки; до кортикостероїдів - у скелетних м'язах. Визначення таких рецепторів проводять радіонуклідним способом за допомогою міченого тритію - 3Н. Визначення рецепторів до гормонів раку дозволяє вирішити питання щодо патогенетичної терапії пухлини.

Фізична теорія канцерогенезу пояснює виникнення пухлин під дією високих температур. Прикладом може бути рак губи, ротової порожнини та стравоходу у осіб, які вживають гарячі («з вогню») страви. Доведено вплив сонячної інсоляції на розвиток злоякісних утворень шкіри, зокрема меланоми. Найбільший ризик канцерогенезу зафіксовано під впливом ультрафіолетових променів довжиною у межах 280?320 нм. Частота злоякісних утворень збільшується у осіб, які мали в анамнезі сонячні опіки. Активна інсоляція сприяє розвитку частіше плоскоклітинного раку, ніж базальноклітинного.

Ультрафіолетові промені, діючи канцерогенно, спричиняють рак та саркому у ділянках тіла людини, відкритих для опромінення. У південних регіонах Землі частота раку шкіри значно більша, ніж у північних та помірних зонах. До цього виду канцерогенезу відносять також розвиток пухлин під дією різноманітних механічних травм. Деколи це має підтвердження, а часто - ні. Прикладом останніх є відсутність новоутворень на ногах у футболістів, які за час своєї кар'єри отримують тисячі пошкоджень. Те ж саме можна сказати і про боксерів.

Електромагнітне випромінювання, за даними ВООЗ, віднесене до важливих екологічних проблем, оскільки відомо, що його інтенсивність поряд з лініями електропередачі, радіо- та телевізійними станціями, засобами радіолокації та засобами побутового призначення перевищує фонові значення у 100 - 100 000 разів. Сюди ж можна віднести випромінювання від телевізійних, комп'ютерних та стільникових пристроїв. Сьогодні відомо, що у дітей, які часто користуються стільниковими телефонами, частота аденом мозку вища, ніж у інших дітей.

Додатковим обґрунтуванням цієї тези може бути ріст гемобластозів у дітей, які зазнавали тривалої дії інтенсивних електромагнітних полів. Відомо, що чутливість різних тканин до дії іонізуючого випромінювання залежить від проліферативної активності клітин. Вона ж найвища у періоди росту та розвитку органів і тканин, тобто у дитячому віці.

Значне забруднення великих територій радіонуклідами з б в і г - випромінюванням пов'язане з наслідками техногенних аварій на атомних електростанціях, підводних човнах, неякісним захороненням «відпрацьованих» радіонуклідів, призвело до суттєвого збільшення захворювань людей на різноманітні онкологічні процеси, що є практичним підтвердженням впливу іонізуючого опромінення на канцерогенез. У зв'язку з цим, за міжнародними нормативами, гранично допустимим опроміненням для професіоналів є доза 0,05 Зв (Зіверта), що тотожне 5 бер, а для всього населення - 0,005 Зв (0,5 бер). Та все ж доведено, що й такі дози не є байдужими для здоров'я людей, оскільки людина живе не «під ковпаком», а у реальному середовищі, де, крім дії наведених канцерогенів, спостерігається вплив і інших, не менш безпечних. Останнє підтверджується великою смертністю від лейкозів рентгенологів, яка вища у 9 разів, ніж серед лікарів інших спеціальностей.

Під час зовнішнього опромінення розвивається рак у межах його дії. Потрапляння радіонуклідів (радіоактивних речовин) у середину організму спричиняє дію останніх у осередку депонування. Так, радіонукліди, що вибірково депонуються у кістковій тканині (стронцій 90, Ва-140), спричиняють виникнення пухлин кісток та м'язів; гепатотропні радіонукліди (Се-144, Ба-140, Тп-232 та ін.) викликають рак печінки, кісток, шлунка, кишечника. Останнє підтверджено трагедією у Японії, яка відбулася у серпні 1945 р. у містах Хіросіма і Нагасакі.

Закінчуючи огляд цих двох теорій канцерогенезу (хімічної і фізичної), треба підкреслити, що оскільки далеко не завжди вищеперелічені чинники призводять до розвитку новоутворень, то можливо вони лише створюють підґрунтя для канцерогенної дії інших агентів або ж навпаки - саме вони є тією «останньою краплею», яка «запускає» канцерогенез на вже підготовленому іншими подразниками ґрунті.

Наступна теорія канцерогенезу - біологічна. За нею до канцерогенів належать продукти життєдіяльності живих організмів, а саме: паразитів більгарцій (схізостом) та гриба AspergillusAlbus (афлатоксини). Перші призводять до розвитку раку сечового міхура і раку печінкових проток, другі - спричиняють гепатоцелюлярний рак.

Особливого значення надають вірусам, які колонізують не тільки людину, а й значну кількість тваринного світу. На сьогодні відомо близько 300 типів вірусів. Проте таких, що викликають злоякісне переродження клітин серед тварин відомо кілька десятків, а серед людей - значно менше.

За даними ВООЗ, величезне значення як фактора канцерогенезу, надається вірусам гепатиту В і С. Вважається, що 80% усіх первинних злоякісних пухлин печінки індуковані саме цими агентами. Якщо взяти до уваги, що близько 200 млн людей на нашій планеті є носіями вірусів гепатиту, стане зрозумілою гострота цієї проблеми. Разом із тим обнадійливими є результати, за якими широке проведення специфічної вакцинації проти гепатиту суттєво зменшує ризик розвитку гепатоцелюлярного раку у популяції з високим рівнем інфікування. Одноразово це підтверджує дотичність вірусів до канцерогенезу. Автором вірусного канцерогенезу є Л. А. Зільбер. За нею при контакті вірусу із чутливою до нього клітиною вірус звільняється від нуклеїнової кислоти, яка інкорпорується у ядро клітини, а потім - у ДНК. Отримавши нову інформацію, остання трансформує свою діяльність, і клітина перетворюється у злоякісну. В інших випадках клітина просто гине. До цих вірусів відносять: вірус Епштейна-Барра (викликає лімфому Беркітта), цитомегаловірус із роду вірусу простого герпесу (спричиняє хворобу Годжкіна), вірус генітального герпесу (ініціює новоутворення шийки матки), аденовіруси, що спричиняють пухлини носоглотки, вірус Т-збудника клітинного лейкозу.

Генетичні фактори, за даними ВООЗ, зумовлюють 10 % усіх злоякісних пухлин.

Найбільш універсальною, з нашої точки зору, є поліетіологічна теорія. Головним механізмом, що може призвести до появи пухлин в організмі, є природжена чи набута недостатність імунітету ? імунодепресія. Пухлина з'являється не тому, що канцерогени перетворюють нормальну клітину в пухлинну, а тому, що обмін клітини «збивається зі свого курсу» і стає неконтрольованим, експансивним, безупинним. Продукти життєдіяльності таких клітин ще більше пригнічують імунітет, і процес із локального перетворюється у хворобу всього організму. У процесі росту пухлини продукти її розпаду ще більше підсилюють імунодепресію. «Зачароване коло» замикається. Ця теорія на сьогодні є найбільш зрозумілою і вірогідною, оскільки пояснює невпинне зростання захворюваності та хворобливості на злоякісні новоутворення. Головним у канцерогенезі, за цією теорією, є хибний в усіх можливих і неможливих напрямках спосіб життя людства. І найважливіше. Ця теорія дає суспільству ключі до профілактики захворюваності: удоскональ себе і зміни середовище, в якому живуть твої діти та житимуть онуки. Зміни свій спосіб життя, повернувшись обличчям до Природи, не руйнуй її, а плекай, і вона віддячить тобі тривалим і якісним життям.

4. ЕПІДЕМІОЛОГІЯ ЗЛОЯКІСНИХ ПУХЛИН

Вище ми зазначали, що злоякісні пухлини з біологічної точки зору не є принципово новим захворюванням. Вони були і у найвіддаленіших наших пращурів аж до австралопітеків, пітекантропів, неандертальців. Але то були поодинокі захворювання.

Починаючи із середини XXст. злоякісні пухлини стали масовим явищем. Тепер вони займають 2-ге місце (15%?25%) серед причин смерті, поступаючись лише серцево-судинним захворюванням. Щороку у світі вперше виявляється близько 10 млн осіб, які захворіли на злоякісні новоутворення різної локалізації. Разом із тим близько 6,2 млн людей від цих захворювань помирає. На думку фахівців-епідеміологів таку ситуацію можна вважати епідемією злоякісних пухлин. Найгірше, що така ситуація здається незворотною. Сприяє їй жахливо «нездорова» екологія та значне постаріння населення і пов'язані з цим хронічні захворювання на тлі гальмування імунітету. Отже, проблема перетворюється в універсальну проблему людства, вирішувати яку значною мірою покликана саме епідеміологія.

Епідеміологія злоякісних новоутворень вивчає причини поширеності та масовості злоякісних пухлин у людській популяції, впливу на їх розвиток різноманітних факторів. Зрозуміло, що в процесі свого життя людина зазнає впливу різних зовнішніх чинників. Серед них ? кліматичні умови, стан екології у різних регіонах, побутові звички та традиції харчування, особливості виробничих умов тощо. Найбільшого значення епідеміологи надають тим факторам канцерогенезу, на які можна тим чи іншим чином вплинути аж до усунення їх із людського середовища. Яскравим прикладом цього є зниження захворюваності та смертності на рак легень, стравоходу і шлунка в США у кінці минулого століття (90-ті роки ХХ ст.) внаслідок потужно розгорнутої кампанії у боротьбі з палінням. Ми поки що у цьому плані нічого не зробили, хоча, як завжди, закони приймаються, на які у ту ж хвилину «чхали» самі «законники» і посадовці. Зайдіть у будь-який офіційний офіс і Ви вже на порозі відчуєте, з якою повагою тут відносяться до українського законодавства і власного здоров'я … Подивіться будь-які зустрічі на телебаченні і Вам стане зрозуміло, чому Україна за показниками смертності від злоякісних пухлин значно випереджає розвинені держави світу, займаючи 8-ме місце серед країн Європи. Агітацію протилежного плану (за куріння цигарок) Ви можете бачити щоденно на вулицях наших міст, яку проводять працівники силових структур, а саме міліціонери та інспектори ДАІ, які, перебуваючи на своєму посту, стоять із цигаркою у «зубах». То ж чи потрібно дивуватися, що студенти палять навіть на подвір'ї своїх вишів, у т. ч. і студенти-медики.

Головними джерелами забруднення атмосферного повітря, ґрунту та водних басейнів канцерогенними сполуками є підприємства металургійної, коксохімічної, нафтопереробної, хімічної, целюлозно-паперової промисловості. Особливо потужно забруднює навколишнє середовище міський та приватний автомобільний транспорт, оскільки викиди продуктів згоряння автомобільного палива знаходяться майже на рівні шару повітря, яким дихає «цар природи»: «Сам створив, - сам і насолоджуйся».

Отже, надходження канцерогенів в організм людини відбувається головним чином інгаляційним шляхом, а також із харчовими продуктами та водою.

У той самий час відомо, що 80?85% випадків раку легень асоціюється з палінням сигарет; такий самий генез має 80% раку губ, 75% ? раку стравоходу, 40% ? раку сечового міхура, 85% ? раку горла. Отримано вагомі докази синергізму паління та зловживання алкоголем. Сам по собі останній чинник є потужним канцерогеном, за яким «закріплені» рак порожнини рота, глотки, стравоходу, печінки, молочних залоз, легень, товстої кишки, що доведено численними епідеміологічними дослідженнями. Крім епідемії паління цигарок, яка у чоловічій популяції досягає 60%, а у жіночій ? 20% і потужно «цунамоподібно» нарощується, побутова пиятика перевершує усі найгірші передбачення. У перерахунку на етиловий спирт щорічне вживання алкоголю сягає більше 12 літрів на людину, тоді як, за експертними даними ВООЗ, 8 літрів вважається високим рівнем споживання. На ганьбу усієї нації у пиятику втягнено близько 20% населення держави.

Незалежно від характеру канцерогенна його дія проявляється за функціональної недостатності імунної системи, а резерви останньої значною мірою визначаються і залежать від соціально-економічного рівня життя населення. Останній впливає на розвиток раку легень, шлунка, порожнини рота, гортані, печінки, сечового міхура, раку молочної залози, раку тіла матки, меланоми … Отже, якщо Ви уважно читали, більшість локалізацій раку людини залежить від якості її життя.

На розвиток тих чи інших злоякісних пухлин впливає навіть релігійна конфесійна належність, оскільки вона, як ніхто інший, визначає життєву поведінку і стиль життя віруючих. Так, у адептів іудаїзму дуже низька захворюваність на рак шийки та тіла матки, майже відсутній рак статевого члена. У адвентистів 7-го дня та мормонів дуже низька захворюваність на злоякісні пухлини взагалі, що пояснюється відмовою від уживання алкоголю та паління табаку із релігійних міркувань.

Надлишкове та енергетично «потужне» м'ясне харчування сприяє розвитку раку товстої і прямої кишок, раку легень і молочної залози.

Існує думка про вплив пероральних контрацептивів у молодому віці на розвиток як доброякісних, так і злоякісних новоутворень.

Відомо, що вплинути на будь-який процес можливо лише через статистичні дані. Перша спроба реєстрації хворих на рак була зроблена у Лондоні у 1728 році, коли переконалися, що пухлини частіше виникають у шахтарів. У нашій країні основні епідеміологічні показники ? захворюваність і смертність на рак - розпочали вивчати у 20-х роках минулого століття, коли була введена обов'язкова реєстрація причин смерті.

Протягом останніх десятиріч паралельно з понівеченням екологічного середовища та розбещеністю людства у плані паління та вживання алкоголю і відмовою сімей від природного способу життя (контрацептиви, аборти та інші збочення) рівень онкологічної захворюваності та смертності постійно зростає. У різних країнах світу захворюваність на рак у перерахунку на 100 тис. населення коливається від 200 до 400. В Україні у 1996 році зареєстровано сумарно 98434 випадки злоякісних новоутворень. Серед чоловіків загальні показники захворюваності на 100 тис. населення становили 343, а стандартизовані ? 271; серед жінок ? 280 і 174 відповідно. Значно вища захворюваність як у всьому світі, так і в Україні спостерігається серед населення промислових регіонів, менша ? серед аграрних. Так, у нашій державі захворюваність у м. Севастополі серед чоловіків на 100 тис. населення становила 416 і 391, серед жінок ? 368 і 235, а у Закарпатській області ? 245 і 232 та 196 і 150. Мова йшла про звичайні показники і стандартизовані відповідно.

У структурі онкологічних хвороб перші 5 місць у чоловіків займає рак легень, шлунка, шкіри, прямої кишки, гемобластози; у жінок ? рак легень, молочної залози, шкіри, шлунка, шийки матки. Слід зазначити, що найбільш інтенсивно зростає частота раку легень, який ще на початку сторіччя був казуїстикою. Це пов'язано з курінням і забрудненням середовища промисловими відходами. Які з них виявляться для тієї чи іншої людини канцерогенами, крім «табельних» бензпірену, бензантрацену та метилхолантрену, невідомо. А вплив пасивного куріння? Жахливо, але «кохаючі» дітей батьки про це не думають. Зростає також кількість хворих на рак товстого кишечника та прямої кишки, оскільки від природного харчування люди переходять до штучного і мало вживають рослинної клітковини. Поряд із цим люди все більше мало працюють фізично і мало рухаються. Більшість (80%) пухлин у жінок і чоловіків виявляється у віці понад 50 років.

Поширеність злоякісних захворювань у різних країнах планети має значні відмінності. Так, рак шкіри значно частіше трапляється у південних регіонах планети (Південна Америка, Африка, Австралія), особливо серед білошкірого населення. В Австралії, наприклад, смертність такого населення від меланоми займає 4-те місце. Рак слизової оболонки порожнини рота поширений у Індії та Середній Азії. Останнє пов'язано зі звичкою населення жувати листочки і горіхи бетеля, змішані з вапном і попелом. Захворюваність на рак стравоходу найбільша в Якутії, де місцеве населення вживає у страву здебільшого морожену рибу і запиває дуже гарячим чаєм, що призводить до мікротравм і хронічного запалення, а згодом і до росту пухлин. У країнах Південної Африки висока смертність негрів від раку печінки. Особливо висока захворюваність на рак печінки у Китаї, де фіксується до 43,7% усіх випадків раку печінки у Східній та Південно-Східній Азії. Захворюваність на цей тип раку у Китаї досягає 160 випадків на 100 000 населення. Загалом пухлини печінки ? це болюча проблема країн, що розвиваються. Вважають, що це є наслідком поширеного опісторхозу, вживання сирого арахісу та інфекційних гепатитів. У екваторіальній Африці велика захворюваність на лімфому Беркітта. В усіх країнах світу рак молочної залози значно рідше трапляється серед жінок, які мали декілька пологів і годували дітей, що вище ми віднесли до природного життя, життя без порушень його вимог і законів. У світовій популяції рак молочної залози ? найбільш поширена злоякісна пухлина, його питома вага серед усіх новоутворень становить - 19,1%. У Південній Америці частота цього раку більше 100 випадків на 100 000 населення.

Рак шийки матки займає 2-ге місце у структурі захворюваності жіночого населення планети. Про причини такого положення ми говорили вище. Те ж саме стосується і раку яєчників - приблизно 170 000 захворювань щорічно. Рак передміхурової залози у світовій популяції займає 4-те місце серед злоякісних захворювань у чоловіків.

Велику роль у розвитку ракових захворювань відіграють професійні шкідливості. Так, робота в копальнях збільшує захворюваність на рак легень, робота з аніліновими фарбниками сприяє розвитку раку сечового міхура. У робітників тютюнових виробництв превалює рак губи. Загалом треба сказати, що чим більше «занурюємося» у цивілізацію, тим більше маємо малігнізації: біологічної або ж органної і моральної …

5. ОРГАНІЗАЦІЯ ОНКОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ В УКРАЇНІ

Організація боротьби із злоякісними новоутвореннями ? пріоритетний напрямок охорони здоров'я в Україні, оскільки ці захворювання зумовлюють 15?25% смертності у державі та 25% інвалідизації населення. Кількість онкологічних хворих у всьому світі невпинно зростає. Отже, від чіткої організації онкологічної допомоги залежить, а надалі буде залежати ще більше, якість допомоги таким хворим. В її основу покладений принцип диспансерного обслуговування населення.

Онкологічна служба має таку структуру:

1 Міністерство охорони здоров'я (управління онкологічною службою).

2 Науково-дослідний інститут раку України.

3 Обласні управління охорони здоров'я.

4 Онкологічні диспансери (обласний, міський).

5 Кафедра (курс) онкології.

6 Онкологічні відділення (онкологічний кабінет, оглядовий кабінет, кабінет флюорографії) у загальній лікувальній мережі.

Головною структурною ланкою онкологічної служби є онкологічний диспансер, до основних завдань якого входять розроблення стратегії і тактики онкологічної допомоги населенню та забезпечення кваліфікованої допомоги онкологічним хворим на відповідній території. Відповідно до цього на онкологічний диспансер покладаються такі функції:

- своєчасне забезпечення у повному обсязі кваліфікованою онкологічною допомогою у поліклініці і в стаціонарі дорослого та дитячого населення закріпленої території;

- організаційно-методичне керівництво і координація діяльності усіх онкологічних закладів у регіоні;

- проведення масової санітарно-освітньої протиракової роботи серед населення регіону;

- організація і контроль за проведенням загальною лікувальною мережею профілактичних оглядів;

- організація своєчасного виявлення хворих із передпухлинними і пухлинними захворюваннями;

- організація і проведення підготовки лікарів загальної лікувальної мережі з онкології;

- облік хворих, аналіз захворюваності та смертності хворих на злоякісні пухлини;

- вивчення і аналіз причин задавненості онкологічних захворювань при вперше діагностованих процесах;

-аналіз віддалених результатів лікування.

Таким чином, протиракова робота ? це досить розгалужена організаційна система.

Для вирішення перелічених завдань у складі онкологічного диспансеру існують організаційно-методичний відділ, поліклініка, пансіонат, багатопрофільний стаціонар із відділеннями загальної, абдомінальної, торакальної онкології, пухлин голови і шиї, онкоурології, хіміотерапії, радіології. В онкодиспансері працюють цитологічна і патогістологічна лабораторії. Функціонують ендоскопічні кабінети, спеціалізована онкологічна медико-санітарна експертна комісія (МСЕК). У кожній міській і районній поліклініці є онкологічні або оглядові кабінети. В онкокабінеті працює лікар, який відповідає за онкологічну службу у районі, проводить приймання і облік онкологічних хворих. В оглядових кабінетах приймають досвідчені лікарі-акушери, які проводять повне обстеження 2 рази на рік усіх жінок у віці понад 30 років, що звернулися у поліклініку з будь-якого приводу (візуально, пальпаторно та вагінально). При таких обстеженнях із шийки матки обов'язково беруться мазки для цитологічного дослідження. При цьому обстежуються лімфатичні вузли усіх доступних для пальпації ділянок. Обов'язково пальпаторно вивчаються молочні залози. Проводиться обов'язкове ректальне дослідження. При виявленні відхилень від норми такі хворі направляються до відповідного за фахом лікаря. Усім чоловікам після 40-річного віку хірурги чи урологи обстежують грудні залози і виконують пальцьове обстеження прямої кишки, звертаючи особливу увагу на стан передміхурової залози. При виявленні будь-яких змін таких хворих консультують урологи, а надалі ? онкологи.

Для виявлення доклінічних форм раку легень щороку проводиться обстеження всього дорослого населення у флюорографічних кабінетах.

Протиракова допомога базується на тісній взаємодії онкологічної та загальнолікувальної мережі. На загальну медичну мережу покладені такі обов'язки: а) проведення санітарно-освітньої роботи серед населення з метою профілактики і раннього виявлення злоякісних пухлин; б) проведення масових профілактичних оглядів населення для виявлення ракових і передракових захворювань; в) досконале обстеження (клінічне, лабораторне, ендоскопічне, рентгенологічне) та оздоровлення контингентів із передпухлинними процесами, які перебувають на диспансерному обліку; г) забезпечення діяльності протягом усього робочого дня оглядових кабінетів (надання устаткування, інструментарію, достатньої кількості гумових рукавичок, можливості необмежено брати мазки для цитологічних досліджень та інше); д) своєчасне виявлення пухлин вже при першому зверненні хворого, для чого необхідно підвищувати онкологічну пильність та компетентність лікарів первинної ланки; е) поглиблене обстеження хворих у стаціонарах загального профілю з метою виявлення передраку і пухлин; є) робити відмітки в історіях хвороб за проведений профілактичний огляд; ж) направляти в онкологічний диспансер хворих із виявленими пухлинами для уточнення діагнозу та проведення відповідного лікування; з) проводити симптоматичну терапію онкологічним хворим ІV групи як амбулаторно, так і у стаціонарі.

Отже, в системі протиракової роботи лікувально-профілактичні заклади загальної мережі є невід'ємним ланцюгом. Чим краще організована робота у лікувально-профілактичній мережі, яка є першим етапом онкологічної допомоги, тим частіше пухлини виявляють на ранніх стадіях, а результати лікування у спеціалізованих закладах, тобто на другому етапі онкодопомоги, бувають суттєво кращими і навпаки. Крім того, у лікарнях загального профілю проводяться загальна терапія і заходи з реабілітації хворих після оперативних втручань, променевої та хіміотерапії.

Після проведеного радикального лікування хворих спостерігають і обстежують впродовж першого року 1 раз на квартал, на другому році ? 2 рази на рік, на третьому році ? теж щоквартально, оскільки у цей період реабілітації найчастіше виникають метастази. На четвертий рік і пізніше ? 1?2 рази на рік.

Кожен лікар повинен чітко уявляти, що рівень надання онкологічної допомоги в регіоні свідчить не стільки про спеціалізовану онкологічну службу, тобто роботу онкологів, скільки про загальнолікувальну мережу, а саме про фаховий рівень лікарів загального профілю і вузьких спеціалістів.

Державна система реєстрації злоякісних пухлин в Україні законодавчо закріплена МОЗ Наказом № 10 від 22.01.1996 р. «Про створення національного канцер?регістру України». На вперше виявленого хворого із злоякісним процесом лікар будь-якого закладу заповнює форму № 090/о, на підставі якої хворий ставиться на облік в онкодиспансері і на нього заводиться контрольна карта?форма № о-30-6/о. До цієї ж карти вносять дані з виписки з історії хвороби онкологічного хворого № 027-1/О. Усі онкологічні заклади щорічно подають до Центру статистики МОЗ України інформацію про онкохворих за формою № о-30-6/о, що дозволяє проводити обмін інформацією між регіонами. На задавнені форми раку заповнюється 2 примірники форми № 027-2/0 «Протокол задавненості», один примірник якого залишається в історії хвороби чи амбулаторній карті, а другий ? пересилається до онкодиспансеру за місцем проживання хворого.

6. ПЕРЕДРАК. СУЧАСНІ УЯВЛЕННЯ

З теоретичної онкології відомо, що ініціаторами злоякісних новоутворень є деякі фізичні та хімічні фактори - канцерогени, які можуть пошкодити геном людини. Це призводить до утворення пухлинного зародка, який складається із кількох сотень клітин. За певних обставин ці клітини здатні активізуватися до необмеженого розподілу аж до розвитку раку. Такими «обставинами», а краще «факторами», є деякі хімічні сполуки та росторегулювальні гормони, які активують клітинні протоонкогени. Останні, як зазначалося вище, мають місце у всіх клітинах організму. У процесі нормального онтогенезу протоонкогени відіграють роль регуляторів внутрішньоутробного росту людини ? зародка, а на відповідних стадіях ембріогенезу протоонкогени як регулятори свою активність призупиняють. Під дією деяких обставин згадані вище внутрішні «активатори» стимулюють ампліфікацію, тобто реактивацію і розмноження протоонкогенів, що спричиняє незалежну саморегуляцію пошкоджених на першому етапі канцерогенезу клітин. Незважаючи на це, у більшості випадків внутрішньоклітинні репаруючі механізми при і завдяки нормально функціонуючій імунній системі за допомогою спеціальних ензимів (рестриктази та ін.) відновлюють структуру та функції геному. За недостатності імунної системи через декілька років «пухлинний зародок» може «покинути» своє природне місце у тому чи іншому органі - рак на місці (cancer in situ) - і «розпочати» розвиток інвазійного раку. Сприяти переходу «пухлинного зародка» в інвазійну стадію можуть будь-які фактори, у тому числі й травми. До переходу пухлини - рак на місці - у стадію канцерогенезу вона може приховуватись або імітуватись під значну кількість патологічних процесів, більшість із яких ? хронічні. З огляду на це можуть «діагностуватися» різноманітні хвороби чи процеси, тільки не той, що є «імітатором». За сьогоднішніми уявленнями, такі фонові патологічні процеси, за якими «ховається» cancer in situ, називають передраком. Останній клінічно чи й морфологічно передує злоякісним пухлинам і нерідко у них переходить. Цей термін виник у кінці 19-го ст. (1896 р.). На Міжнародному конгресі дерматологів у Лондоні В. Дюбрейль виклав думку про передракові кератози. У 1911 р. Орт застосував поняття «передрак» для хвороб внутрішніх органів, зокрема до виразки шлунка. У 20-х роках минулого століття стверджувалося, що рак не виникає у попередньо здоровому органі. Пізніше Л. М. Шабад (1967) обґрунтував положення, за яким кожний рак має свій передрак, але не кожний передрак переходить у рак. У зв'язку з цим були визначені дві форми передраку: облігатний, тобто такий, при якому захворювання неминуче переходять у рак, і факультативний, при якому передпухлинні стани у рак переходять необов'язково. Л. М. Шабад виділяв 4 стадії розвитку ракової пухлини.

При І стадії має місце дифузна гіперплазія тканин. На тлі останньої мультицентрично виникають мікроскопічні фокуси розростання малодиференційованих клітин.

При ІІ стадії спостерігаються локальні проліферати. Останні,збільшуючись і зливаючись, утворюють вузол з експансивним характером росту. На цій стадії характер росту пухлини залишається доброякісним, її визначають як ІІІ стадію розвитку ракової пухлини.

В одних випадках такі пухлини впродовж всього життя залишаються доброякісними, у інших - досить швидко малігнізуються і стають злоякісною пухлиною, що характеризує IVстадію морфологічного розвитку пухлини. Та при уважному прочитанні «стадійності» виникають думки щодо її штучності.

Разом із тим наведене уявлення про передрак дає шанс усім зацікавленим щодо профілактики малігнізації шляхом своєчасного виявлення і лікування хворих із передраковими станами. Це положення до останнього часу залишається базовим у концепції протиракової роботи онкологічних диспансерів і загальної мережі охорони здоров'я. Разом із тим багаторічна робота з виявлення і лікування передпухлинних захворювань не дала відчутного результату щодо зниження захворюваності на злоякісні пухлини. Навпаки, про це йшла мова вище, онкологічна захворюваність невпинно зростає, що підтверджує висунуте нами положення: злоякісні хвороби - результат способу життя людства і відповідь Природи на зневажливе до неї ставлення, що можна визначити як «успіх цивілізації». Та це не фаталізм. Це шлях до здорового і оздоровчо-якісного життя. Більше того, життя не лише наших сучасників, а й майбутніх поколінь - наших онуків і правнуків.

Та все ж останнім часом завдяки успіхам експериментальної онкології морфологічними дослідженнями доведена можливість виникнення раку деяких органів (стравоходу, шлунка, кишечнику, молочної залози та інших) без попередніх у них морфологічних змін. Цим самим правильність стадійних схем при виникненні ракових пухлин, наведених вище, ніби поставлена під сумнів. Встановлено також, що сучасні канцерогени нерідко спричиняють виникнення раку різних органів навіть при одноразовому введенні. Багатостадійність не спостерігається і при вірусному бластомогенезі. Багато фактів свідчать, що нерідко злоякісні пухлини виникають не на тлі хронічних захворювань, а у «здорових до того органах». Хоча відразу виникає запитання: який же тоді канцерогенез новоутворення?- Замість відповіді вкотре відсилаємо читача до думок про Природу у найширшому розумінні цього слова: я - ми - Природа - ми -я. Незалежно від нашого бажання відразу постає думка про недостатній або «зірваний» якимись обставинами імунітет. Окрім того, згадаємо, що у багатьох випадках патологічні процеси існують, перебігаючи асимптомно, залишаючись поза сенсорними відчуттями людини. Звідси запитання: Чи можливий такий передрак? - Думаємо, можливий.

Усе ж положення щодо лікування передраку як профілактики злоякісних новоутворень хоча на практиці й не дуже ефективне - все-таки повинно залишатися діючим. Лікарі-практики зобов'язані орієнтуватися поки що на цей принцип. І ось чому: профілактика ? це перш за все оздоровлення навколишнього середовища. Для виявлення пухлин на ранніх стадіях необхідно проводити більш якісні профілактичні огляди усього населення, масові профілактичні та ендоскопічні обстеження. Разом із тим треба удосконалювати й інші методи діагностики, у тому числі і фізикальні.

Задля належної налаштованості молодих лікарів на раннє своєчасне виявлення онкологічних процесів наведемо деякі «органні» передракові захворювання.

Серед захворювань шкіри потрібно мати на увазі пігментну ксеродерму, старечі кератози, ангіоми, гемангіоми, хворобу Бовена.

Серед захворювань гортані та глотки - папілому й аденому гортані, фіброму, хронічний фарингіт, ларингіт.

Серед захворювань легень і плеври - рецидивні пневмонії, хронічний плеврит, пневмосклероз, гамартохондроми та інші кулясті утворення.

Серед захворювань стравоходу - лейкоплакію стравоходу, фолікулярні катари, гіперпластичний езофагіт, атрофічний езофагіт, бородавки і папіломи стравоходу, фіброми, папіломи, виразки стравоходу.

До перадракових захворювань молочної залози відносимо післятравматичні її зміни, фіброзно-кістозну мастопатію, залишкові зміни після маститу, жировий некроз, хворобу Педжета, фіброаденоматоз молочних залоз.

Серед захворювань шлунка - хронічний, особливо атрофічний, гастрит, виразкову хворобу шлунка, поліпоз шлунка, гіперпластичний ригідний гастрит.

Серед захворювань кишківника - виразковий коліт, хронічний ентероколіт, поліпоз кишківника, хронічний проктит і парапроктит, рубці, папіломи прямої кишки, хронічно незагоювані тріщини, нориці, сімейний поліпоз товстого кишечника.

Серед захворювань жіночих статевих органів - ерозії шийки матки, лейкоплакії і крауроз вульви, поліпоз, гіперплазію слизової оболонки матки, міхуровий занос, фіброміоми і міоми матки, кісти яєчників, виразки піхви.

Серед захворювань сечових органів - сечокам'яну хворобу і сечовий діатез, повторні травми, фіброми, аденоми, дермоїдні кісти нирок, папіломатоз і аденому сечового міхура, аденому передміхурової залози.

Більшість із перелічених патологічних процесів відносяться до факультативних передраків. Останнє означає, що за певних умов, а ми про них говорили досить детально вище, такі захворювання можуть трансформуватися у злоякісні процеси. Якщо ж такі умови «створені» не будуть, озлоякіснення не відбувається. Наголосимо, що «… вивчення загальних закономірностей виникнення і розвитку злоякісних пухлин свідчить, що їх можна віднести до так званих хвороб цивілізації» (Б. Т. Білинський, 2004). З огляду на це можна бачити, що можливості людства і людини, зокрема у «блокуванні» «створення» таких умов, досить великі, тож підстав для відчаю не так уже й багато.

...