Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Підручник

для студентів вищих навчальних закладів фізичного виховання і спорту

Теорія і методика фізичного виховання

Частина 2

В. П. Іващенко

О. П. Безкопильний

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Черкаський національний університет

ім. Б. Хмельницького

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний підручник для студентів вищих навчальних закладів фізичного виховання і спорту

Теорія і методика фізичного виховання

Частина 2

В. П. Іващенко

О. П. Безкопильний

Черкаси 2006

УДК 796 (07)

ББК 75.1

Рецензенти:

Доктор педагогічних наук, професор Л.В.Волков

(Переяслав-Хмельницький державний педагогічний

університет імені Г.Сковороди)

Професор, завідувач кафедри теорії і методики фізичного виховання та спорту Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова Ареф'єв В.Г.

Доктор педагогічних наук, професор О.Д. Дубогай

(Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова)

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів фізичного виховання і спорту (лист № 14/18.2-1385 від 21.06.2005.)

Затверджено Вченою радою Черкаського національного університету імені Б.Хмельницького (протокол № 3 від 14.12.2004.)

Іващенко В.П., Безкопильний О.П.

Теорія і методика фізичного виховання: Підручник. Ч.2. - Черкаси: Видавництво ЦНТЕІ, 2006. - 420 с.

ISBN 966-7986-17-9

У підручнику фізичне виховання як соціальне явище розглядається в історичному плані і з позицій системного підходу. Розкриваються загальні закономірності фізичного вдосконалення людини і методика їх реалізації під час роботи з окремими віковими контингентами населення як у межах певних ланок системи фізичного виховання, так і у межах різних напрямів фізичного виховання.

Підручник призначений для студентів факультетів фізичної культури, аспірантів та фахівців з фізичного виховання загальноосвітніх і спеціальних навчальних закладів.

Автори висловлюють щиру вдячність випускнику факультету фізичної культури, майстру спорту з плавання Шатило Антону Антоновичу за спонсорську допомогу у виданні підручника.

УДК 796 (07)

ББК75.1

ISBN 966-7986-17-9

Зміст

Методика фізичного виховання

Розділ ХІІ. Фізичне виховання дітей раннього та дошкільного віку

1. Динаміка розвитку організму дитини після її народження

2. Значення, завдання і засоби фізичного виховання дітей раннього та дошкільного віку

3. Форми організації фізичного виховання дітей раннього та дошкільного віку

4. Деякі особливості методики навчання дошкільнят руховим діям взагалі і основним руховим діям зокрема

Розділ ХІІІ. Фізичне виховання дітей шкільного віку

1. Значення і завдання фізичного виховання дітей шкільного віку

2. Особливості вирішення освітніх і оздоровчих завдань фізичного виховання школярів різного віку

3. Особливості вирішення виховних завдань в процесі занять фізичними вправами з дітьми шкільного віку

4. Форми організації фізичного виховання школярів

Розділ ХІV. Шкільні програми з фізичної культури

1. Коротка характеристика історії створення і розвитку шкільних програм з фізичної культури

2. Деякі міркування стосовно навчальних програм взагалі і програм з фізичної культури зокрема, призначених для загальноосвітніх навчальних закладів

3. Перспективи створення більш досконалих програм з фізичної культури для загальноосвітніх закладів нашої країни

Розділ ХV. Учбова робота з предмету “фізична культура” в загальноосвітніх навчальних закладах

1. Історія розвитку уроку фізичної культури як основної форми навчальної роботи зі школярами

2. Особливості методики розробки завдань до уроку фізичної культури

3. Найважливіші аспекти методики проведення уроків фізичної культури в загальноосвітніх навчальних закладах

4. Основні методичні вимоги, які треба знати і враховувати учителю-початківцю

Розділ ХVІ. Позакласна робота з фізичного виховання в загальноосвітніх навчальних закладах

1. Завдання, особливості позакласної роботи і вимоги до її проведення

2. Форми позакласних занять фізичними вправами

3. Спортивні змагання та спортивні свята серед учнів загальноосвітніх навчальних закладів

4. Планування оздоровчо-гігієнічної та фізкультурно-масової і спортивної роботи

Розділ ХVІІ. Фізичне виховання школярів з ослабленим здоров'ям

1. Розподіл школярів за медичними групами та основи методики комплектування груп

2. Приблизні строки відновлення занять фізичною культурою після деяких захворювань і травм

3. Зміст і форми організації занять з учнями, що мають відхилення в стані здоров'я

4. Особливості методики проведення занять з дітьми, які віднесені до спеціальної медичної групи

Розділ ХVІІІ. Планування і облік роботи з фізичного виховання в загальноосвітніх навчальних закладах

1. Призначення і суть планування та вимоги до нього

2. Загальна характеристика видів планування і основних підходів розподілу навчального матеріалу по чвертях

3. Етапи і напрямки планування роботи з фізичного виховання

4. Документи планування навчальної роботи з предмету “фізична культура”

5. Загальна характеристика обліку роботи з фізичного виховання

Розділ ХІХ. Позашкільна робота з фізичного виховання

1. Значення, завдання і організація позашкільної роботи з фізичного виховання

2. Фізичне виховання в фізкультурно-оздоровчих таборах

3. Дитячо-юнацькі спортивні школи (ДЮСШ) - найбільш значуща ланка у вирішенні завдань позашкільної роботи з фізичного виховання

Розділ ХХ. Фізичне виховання в інших навчальних закладах

1. Професійно-прикладна фізична підготовка (ППФП) - головний чинник, що визначає специфіку фізичного виховання в спеціальному навчальному закладі певного профілю

2. Взаємозв'язок між професійними здібностями і фізичною підготовкою

3. Класифікація фізичних вправ з точки зору їх придатності для розвитку предметної спритності

4. Види і послідовність заходів визначення змісту ППФП стосовно спеціальних навчальних закладів того чи іншого профілю

Розділ ХХІ. Фізичне виховання дорослого населення

1. Значення, завдання і організація фізичного виховання дорослого населення

2. Основи методики занять фізичними вправами з дорослими людьми

3. Поєднання рухової активності і раціонального харчування - головний шлях досягнення оптимального оздоровчого ефекту

4. Особливості фізичного виховання людей похилого віку

Розділ ХХІІ. Спортивний відбір і орієнтація як одна із складових спортивної підготовки

1. Основні поняття, пов'язані з визначенням придатності і перспективності до занять окремими видами спорту

2. Методи спортивного відбору та орієнтації

3. Характеристика критеріїв первинного і вторинного відбору

4. Організаційні основи системи відбору до спортивних шкіл

5. Селективна робота на етапах багаторічної спортивної підготовки

Розділ ХХІІІ. Зміст і визначальні риси спортивного тренування

1. Засоби і методи спортивного тренування

2. Різновиди спортивної підготовки і їх зміст

3. Характеристика принципів, що реалізуються в процесі спортивного тренування

4. Управління в процесі спортивного тренування

Розділ ХХІV. Побудова спортивного тренування

1. Характеристика структури і основ методики побудови окремого тренувального заняття і мікроциклу

2. Тренувальні мезоцикли і їх коротка характеристика

3. Обґрунтування структури великого циклу (макроциклу) тренування і коротка характеристика його частин

4. Фактори відновлення в спортивному тренуванні

5. Структура багаторічного тренування і деякі особливості окремих його етапів

Розділ ХХV. Деякі особливості тренування дітей і підлітків

1. Загальні вимоги до тренування юних спортсменів

2. Методичні рекомендації щодо тренувальної роботи з дітьми і підлітками, зумовлені перебігом у них окремих психофізіологічних станів організму

3. Перетренування; причини його виникнення і шляхи профілактики в роботі з юними спортсменами

Методика фізичного виховання

Починаючи виклад другої частини підручника, доцільно зазначити, що запропонована назва її “Методика фізичного виховання” є досить умовною, бо не можна зосередитися тільки на методичних питаннях взагалі, не торкаючись інформації теоретичного характеру, як не можна здійснювати тільки виклад теорії, залишаючи поза увагою методичні аспекти.

Запропонована назва означає, що в цій частині головна увага буде приділятися методиці, а точніше, тут буде показано, як загальнотеоретичні положення фізичного вдосконалення і оздоровлення людини використовувати стосовно роботи з окремими віковими контингентами населення країни як в рамках певних ланок системи фізичного виховання, так і в межах різних спрямувань фізичного виховання.

Розділ ХІІ. Фізичне виховання дітей раннього та дошкільного віку

1. Динаміка розвитку організму дитини після її народження

Відомо, що з постійною швидкістю здійснюється так званий експоненціальний ріст - ріст всієї маси тіла, що спостерігається у таких простих організмів, як деякі види бактерій, і в недиференційованих тканинних культурах при постійних зовнішніх умовах. У більшості ж складних організмів швидкість росту змінюється з віком. Це відбувається через те, що в ході розвитку поряд з процесами росту відбуваються складні процеси диференціації тканин. Такий ускладнений ріст описується рівнянням параболічного росту, запропонованим І.І.Шмальгаузеном:

W = m t^k, де W - маса тіла у віці t, m - маса тіла в початковий період дослідження (в кінці першої одиниці часу після початку росту), t - вік - час, за який маса тіла збільшується від m до W, K - константа росту - фактор інтенсивності росту.

Диференціюючи це рівняння, визначають величину приросту для кожного вікового проміжку t:

Тоді істинна (відносна) швидкість росту Сw буде являти собою відношення цього приросту до маси тіла у віці t:

Звідки К = Cwt.

Проілюструємо у вигляді графіка, як змінюється константа росту з віком дитини (див. рис. 1).

Як видно із графіка, ростові процеси протягом першого року життя сповільнюються, константа росту з 4,38 зменшується до 0,428. Далі інтенсивність ростових процесів збільшується, особливо від 13-ти до 14-років (пубертатний період). Константа росту сягає тут 1,50 одиниць, а потім різко зменшується до 0,48 одиниць, вказуючи на те, що у 18-річному віці ростові процеси фактично припиняються.

Впадає в очі те, що динаміка ростових процесів змінюється не плавно, а стрибкоподібно, являючи собою яскраву ілюстрацію одного із законів діалектики: переходу кількісних змін у якісні. Саме ця стрибкоподібність і дала підставу фахівцям, що вивчають онтогенез людини, відобразити його у вигляді певних періодів, кожний із яких характеризується своїми морфологічними, фізіологічними, моторними та психічними проявами.

Що стосується дошкільного віку, то його поділяють на такі періоди:

1-10 днів - новонароджений;

до 1 року - грудний вік;

1-3 - раннє дитинство;

4-7 - перше дитинство.

Вважають, що найбільш відповідальним, що потребує дуже великої уваги з боку дорослих, є перший період, особливо його перші 3 години і 3-4 дні. І ось чому.

Дитина починає дихати за допомогою легень.

З ліквідацією пуповини зразу ж змінюється кровотік - з'являється мале коло кровообігу (артеріальна кров тепер іде зверху, а не знизу).

Включається травна функція. В перші 24-28 годин відбувається заселення шлунково-кишкового тракту бактеріями, які надходять з їжею. Тому важливо, якою буде ця їжа.

Середовище проживання змінюється на сухо-повітряне, що може призвести до перегріву новонародженого.

Дитина втрачає материнський захист на біоенергетичному рівні, тоді, коли вона його найбільш потребує.

Дія цих факторів може призвести до дуже невтішних наслідків: великої смертності, закладання страху й агресивності на все життя, серйозних порушень у травній системі й багато чого іншого, що раптом проявляється у дорослому стані. Щоб їх уникнути, ні в якому разі не слід відривати дитину від матері, а з метою заселення шлунково-кишкового тракту необхідною мікрофлорою треба зразу ж годувати дитину материнським молоком.

У новонародженого переважає внутрішньоклітинне травлення (піноцитоз), яке через декілька днів замінюється на мембранне (активізованими на мембранах ферментами). Якщо молоко матері замінити іншим, то при піноцитозі у внутрішнє середовище будуть потрапляти чужі білки-антигени і виникати патологічні реакції. Окрім цього, в молоці матері багато лактози, частина якої забезпечує сприятливе середовище в кишечнику для розвитку молочнокислих бактерій. При використанні коров'ячого молока (в ньому білків вдвічі більше) і інших замінників, поряд з молочнокислим бродінням відбуваються гнилісні процеси. Гниє надлишковий білок коров'ячого молока, що призводить до самоотруєння і викликає дисбактеріоз.

До кінця першого року дитина уже може обходитись без ферментів, гормонів, антитіл, які вона отримує з материнським молоком. Можна вводити прикорм. Їжа повинна бути рідкою і включати структуровану воду. Тут необхідно дати невеличке пояснення. Справа в тому, що та вода, яку ми п'ємо, споживається організмом лише після її структуризації, для чого, звичайно, потрібна енергія. Якщо ж вода ще до вживання буде структурована, то цим самим буде зекономлено енергію, що може бути використана для забезпечення інших процесів в організмі. Така структурована вода міститься в овочах і фруктах. Отже, для прикорму ідеально підходять свіжо вижаті фруктові і овочеві соки. Чим старша дитина, тим більше в соках повинно бути м'якоті. Дуже добре, якщо мати спочатку потримає сік деякий час у себе в роті, це дозволяє злегка обробити його і знешкодити.

Дуже відповідальним з точки зору харчування є період раннього дитинства (1-3 роки). Саме в цей час може закладатися підґрунтя більшості шлунково-кишкових хвороб. Щоб таке підґрунтя не було створене, бажано при годуванні дитини не захоплюватися надмірно такими продуктами:

Молоком. Сама природа перериває діяльність ферменту лактази.

Кашами, борошняними виробами. Травна система дитини ще не досить потужна для засвоєння їх у великому об'ємі. При надлишковому їх споживанні організм наповнюється крохмалистою слиззю, яка є сприятливим середовищем для розмноження патогенних організмів, що викликають захворювання легень, горла, носа, діатез і т.д. У перспективі це сприяє виникненню нирково-камінних хвороб.

Концентрованими білковими продуктами: м'ясо, яйця, сир. Білок ще погано розкладається ферментами дитини.

Рафінованими і штучними продуктами: цукор, цукерки, печиво і т.д., які є ударним навантаженням на підшлункову залозу. Швидко всмоктуючись, вони потребують прив'язки: мінеральних солей, вітамінів і т.д. Все це береться із тканин самого організму: кальцій - із зубів, вітаміни - із печінки. В результаті псуються зуби, розладнується робота підшлункової залози.

Різнохарактерними продуктами (наприклад, білковими і крохмалистими, білковими і сахаристими). Травній системі дитини ще важко впоратись з такими поєднаннями. Зразу доцільно дати дитині рідину, потім свіжу їжу із фруктів, овочів і тільки після цього щось білкове чи крохмалисте.

2. Значення, завдання і засоби фізичного виховання дітей раннього та дошкільного віку

На деяких особливостях харчування дітей ми зупинилися не тільки тому, що якісна і правильно спожита їжа є запорукою здоров'я і нормального розвитку, а головним чином для того, щоб більш виразно підкреслити важливість одного чинника, що дуже впливає на розвиток людини взагалі і дитини особливо.

Показовими в зв'язку з цим є дослідження І. Аршавського, який виявив на різних етапах розвитку організму, починаючи з антенатального (до народження) і закінчуючи періодом реалізації антигравітаційних реакцій (утримання голови, здійснення пози сидіння і стояння), значну затримку чи повну зупинку росту і розвитку дитини у випадках пригнічення її рухової активності. Важливо мати на увазі, що ці глибокі порушення наступають в умовах, коли харчові речовини продовжують надходити.

Наведений приклад вказує на виключно важливе значення м'язової діяльності як пускового механізму, який забезпечує визрівання структур і функцій у віковому розвитку організму дитини. Для розуміння цього механізму особливе значення мають дослідження М.Р. Могендовича, який довів, що під час кожного скорочення м'язів виникають нервові імпульси, що стимулюють діяльність центральної нервової системи і внутрішніх органів. Завдяки цим імпульсам реалізуються моторно-вісцеральні рефлекси, що відіграють виключно важливу роль у підтриманні життєдіяльності організму.

Та хоч рухова активність дуже важлива для розвитку дитини, вона не в змозі самотужки її забезпечити, бо ще не здатна на необхідні для цього вольові зусилля і має ще недостатньо розвинений інтелект для розуміння смислу цієї важливої для її організму потреби. Зважаючи на це, природа забезпечила дію спеціального нейрофізіологічного механізму, який підсвідомо примушує дитину рухатися. В науковій літературі він отримав назву кінезофілії. Термін „кінезофілія” створений поєднанням двох грецьких слів: kinema - рух і philia - любов і означає „любов до рухів”. У цьому випадку - підсвідому любов до рухів.

Окрім цього, слід звернути увагу на ще одну дуже важливу для фізичного виховання дітей раннього і особливо дошкільного віку обставину. Відомо, що людське дитя в порівняння з іншими, особливо з еволюційно далекими видами, народжується біологічно дуже незрілим, повільно і довго зростає. Тенденція до збільшення періоду росту властива вищим приматам і досягає кульмінації в людини, про це свідчать такі дані:

Вид Період росту (роки)

Лемури 2-3

Мавпи 7

Людиноподібні мавпи 11

Людина 20

Такий тривалий період росту необхідний людині для того, щоб перейти від основаної на інстинктах жорсткої системи реагування до гнучкого і мінливого поводження. Саме через це визрівання вищих відділів моторного аналізатора відбувається у неї після народження, що “відсуває” розвиток моторики. Так, ігрова діяльність і елементарне маніпулювання іграшками у людини проявляється через півроку, тоді як у мавпи - на 1-2 місяці життя; людина починає ходити в 10-12 місяців, а мавпа - уже на 10-й день і т.д.

Та лише морфологічної зрілості рухового аналізатора ще недостатньо. Треба записати на нейронах велику кількість рухових автоматизмів, навчитися із набутих автоматизмів конструювати моментальні рухові відповіді залежно від змісту раптово викликаних ситуацій, тобто підготувати моторику до того, щоб вона могла бути хорошим інструментом інтелекту. Без добре розвиненої моторики більшість інтелектуальних побудов залишаються мертвими через неможлиість їх матеріалізації через рухову функцію. А все це знову ж таки вимагає часу, вимагає подовження періоду дитинства.

Отже, значення фізичного виховання дітей раннього та дошкільного віку визначається двома факторами: подоланням інерції спадковості і сприянням гармонійному розвитку форм і функцій організму дитини завдяки кінезофілії.

Тепер, відштовхуючись від тільки що викладеної інформації, сформулюємо задачі фізичного виховання цього контингенту дітей. Вплив на них повинен бути різнобічним: і на розумову сферу, і на рухову сферу, і на їх “Я” як етичних істот. А тому всю сукупність завдань (і це характерно для будь-яких вікових контингентів людей) розділимо на три групи: на освітні, оздоровчі і виховні завдання.

Освітні завдання: 1. Формувати рухові уміння і навики стосовно основних життєво важливих рухових дій (ходьба, біг, стрибки, метання, плавання і т.д.). 2. Формувати уміння і навики особистої та громадської гігієни. 3. Озброювати первинними знаннями, що стосуються занять фізичними вправами.

Оздоровчі завдання: 1. Підвищувати опірність організму до впливів зовнішнього середовища. 2. Сприяти розвитку кісткової системи, суглобів, становленню правильної форми хребта, а також зміцненню і пропорційному розвитку всіх груп м'язів. 3. Сприяти розвитку серцево-судинної, дихальної, нервової систем та покращенню процесів обміну речовин.

Виховні завдання: 1. Розвивати психічні якості: увагу, пам'ять, сприйняття та здатність відтворювати в рухах бачене і почуте. 2. Привчати до самообслуговування під час гігієнічних процедур і на заняттях фізичними вправами. 3. Привчати до дисципліни, ввічливості, чесності, до дотримання правил поведінки в колективі, у спілкуванні з ровесниками і старшими. 4. Сприяти розвитку витримки, працьовитості. 5. Навчати бачити красиве в рухах, у вчинках, в оточуючих обставинах, у природі.

Для вирішення цих завдань використовують увесь спектр засобів фізичного виховання: і гігієнічні фактори, і природні сили, і фізичні вправи, враховуючи при цьому вікові особливості дітей і їхні можливості.

Так, під час проведення загартовуючих процедур міра використання природних сил повинна знаходитись у властивих для віку дітей межах. Ось деякі рекомендації щодо цього.

Перебування на свіжому повітрі. Навіть взимку (якщо не дуже морозно, в межах - 5-10С) діти повинні знаходитись на прогулянці не менше 3-4-х годин.

Якщо на вулиці тепло, то в приміщенні можна постійно (за виключенням часу, відведеного на сон) тримати відкритими кватирки чи фрамуги, підтримуючи температуру в межах 18-20С. Зимою кватирки відкриваються на короткий час, так, щоб температура впала на один-два градуси.

З метою уникнення респіраторних захворювань не слід спати в приміщенні з відкритими кватирками. Перед сном приміщення провітрюється, а далі кватирки зачиняються. В правильності цієї рекомендації переконують спостереження за природою. Так, лисиця спить, згорнувшись калачиком і прикриваючи носа кінчиком хвоста. Це ж робить і собака. Так роблять і птахи, ховаючи дзьоба в своє пір'я. Це сприяє тому, що в місці вдиху-видиху зберігається постійний мікроклімат, а значить, дихальні шляхи функціонують в оптимальних умовах.

Прийом повітряних ванн можна розпочати з 2-3-х хвилин і довести до 10-15 хвилин. Температура повітряних ванн для дітей 1-3 років складає 18-19С, а для дітей 3-6 років - знижується до 16.

Загартування водою можна починати з місцевих процедур - вмивання, миття ніг перед сном, ігри з водою. Початкова температура води - 28-30С, і поступово для дітей старших року доводять до 16-18С, кожного тижня зменшуючи на 1-2 градуси.

Обливання дітей 1-6 років можна почати з температури води 33-34 градуси і протягом місяця довести її до 24-26 градусів.

У грудному віці, завершуючи щоденне купання дитини, доцільно обливати її водою, температура якої на 2-3 градуси нижча тієї, що використовується для купелі.

Купання у відкритих водоймах доцільно розпочинати на третьому році життя, попередньо пройшовши повітряно-водне загартування. Температура води повинна бути не менша 22-х градусів, а повітря - 24-х градусів. Час перебування у воді спочатку складає 3 хв., а згодом збільшується до 6-8 хв.

Що ж до використання фізичних вправ, то тут необхідно виходити із таких даних. На сьогодні знаємо, що маля людини з'являється на світ з морфологічно уже дозрілими першими двома (“А” і “В”) рівнями побудови рухів. Але незважаючи на це, рухи його перші два-три місяці хаотичні, позбавлені будь-якої координації. Це тому, що стато-кінетичний рівень “А” деякий час є паралізованим через знаходження в незвичних для нього умовах поля тяжіння і він виявляється не в змозі забезпечувати потрібну опору для функціонування рівня м'язово-суглобових ув'язок (“В”). згодом взаємодія між цими двома рівнями налагоджується і з'являються координовані рухи. Маля починає перевертатися зі спини на живіт, скоординовано тягнутися до певних предметів і брати їх, а надалі і повзати. Морфологічне дозрівання більш високих рівнів (“С” і “D”) завершується до двох років, а то й на третьому році життя.

Отже, використання фізичних вправ як довільних рухових дій, на перших двох роках життя ще неможливе. До чотирьох-п'яти місяців, коли рухи дитини ще не координовані, застосовуються пасивні і активно-пасивні рухи за допомогою дорослих. Це піднімання-опускання, згинання-розгинання, зведення-розведення верхніх і нижніх кінцівок, згинання-розгинання та нахили тулуба, нахили голови вперед-назад, вправо-вліво і т.д.

Далі, коли з'являється і неухильно покращується координація, дорослими стимулюється і виконання активних рухів шляхом маніпулювання іграшками, шляхом створення різних умов, у яких дитина була б змушена активно рухатися.

У дво-трирічної дитини уже наявні всі центрально-нервові механізми, що забезпечують побудову рухів, та це ще не значить, що їй доступні дії, які під силу більш старшим дітям і дорослим. Надалі відбувається функціональне дозрівання механізмів побудови рухів, їх відлагодження, підгонка в процесі оволодіння руховими діями все більшої складності. Із трьох до семи років відбувається інтенсивне заповнення готовими руховими автоматизмами “картотеки” рівня “В”, який координує роботу крупних м'язових ансамблів верхніх і нижніх кінцівок, тулуба й начебто демонструє свої можливості і майстерність - рухи цих дітей виразні, граційні, пластичні.

Окрім цього, як показують спостереження, діти 3-7 років дуже люблять гратися. Це тому, що в них є відповідне нейрофізіологічне підґрунтя, а саме рівень “D” побудови рухів, який забезпечує побудову термінових рухових відповідей і його необхідно постійно натреновувати, розвивати цю (властиву лише людині) особливість моторики. І найкраще це можна зробити через використання ігрових вправ. Тому їх найбільше і використовують у роботі з дошкільнятами.

Використання фізичних вправ повинне здійснюватися, зрозуміла річ, у межах можливостей дітей. Спробуємо окреслити ці можливості.

Стрибок у довжину з місця. Діти трьох років стрибають на відстань від 10-15 см до 20-25 см;

4-х років - на відстань 40-60 см;

5-ти років - на відстань 60-70 см;

6-7 років - на відстань 70-80 см.

Стрибок у довжину з розбігу способом “зігнувши ноги”. Цьому стрибку, як і стрибку у висоту з розбігу, починають навчати з 5-ти років. Дальність стрибка не набагато перевищує результати стрибків з місця, дається взнаки складність координації. Оптимальна довжина розбігу-10-12м.

Стрибок у висоту з розбігу способом “зігнувши ноги”. Діти 5-ти років можуть стрибнути у висоту на (10-15) - (30-35) см;

6-ти років - 40-45 см; довжина розбігу 6-8 м;

7-ми років - 50-55 см; довжина розбігу 8-10 м.

Дистанція, яку діти можуть долати з максимальною швидкістю:

3 роки - 15 м;

4 роки - 20 м;

5 років - 25 м;

6 років - 30 м;

7 років - 35-40 м.

Можна пропонувати 3-5 повторень. Після бігу пульс відновлюється за 2-3 хв.

Дистанція, яку діти здатні долати в аеробному режимі в рівномірному темпі. Проводилось дослідження з метою з'ясування як діти 5-7 років адаптуються до роботи в аеробному режимі. Тестовим навантаженням слугував біг у темпі 70-80 кроків за хвилину. Заняття проводились три рази на тиждень. На першому занятті тривалість бігу для дітей 5-ти років складала 20 с, для дітей 6-ти років - 25 с і для дітей 7-ми років - 30 с. Перші два місяці тривалість бігу збільшувалась через кожні 2 заняття на 15 с, а далі через одне заняття.

Після півроку занять діти без особливого напруження могли безперервно бігти протягом такого часу:

5-річні - 8 хв;

6-річні - 10 хв;

7-річні - 12 хв.

Дозування загальнорозвиваючих вправ:

для дітей 3-4 років - 4-6 разів;

для дітей 5 років - 8-10 разів;

для дітей 6-7 років - 8-12 разів.

Інтервали відпочинку. Після вправ низької і середньої інтенсивності (метання в ціль і на дальність, вправи в рівновазі, стрибки в довжину з місця та в глибину) - 30-40 с. після вправ високої інтенсивності (стрибки в довжину і висоту з розбігу, лазіння по гімнастичній стінці, біг, естафети) - 1,5-3 хв.

Кількість вправ, призначених для розучування на одному занятті. Як показали дослідження, у процесі одного фізкультурного заняття можна навчати шестиліток п'ятьом руховим діям за умови подібності структури рухів. Та все ж оптимальним є навчання 2-3-м елементам. Оптимальна кількість повторень при розучуванні кожної окремої вправи коливається в межах 5-8-ми. При збільшенні кількості повторень різко падає інтерес до роботи.

3. Форми організації фізичного виховання дітей раннього та дошкільного віку

Перш ніж говорити про форми організації фізичного виховання, треба зазначити, що існують два види дошкільних закладів: дитячі ясла і дитячі садки. В них діти залежно від віку поділяються на групи. В яслах знаходяться діти одного-двох років, об'єднані в першу і другу групи. В дитячих садках діти трьох-чотирьох років складають першу і другу молодші групи, діти п'ятого року життя - середню групу, шостого - старшу і сьомого - підготовчу.

У дитячих яслах практикують такі форми організації фізичного виховання або, іншими словами, такі види занять:

Індивідуальні заняття, що включають різні рухи і прийоми масажу. Їх проводять, починаючи з другого місяця. Застосовуються як активні рефлекторні рухи у відповідь на зорові, слухові і тактильні подразники, так і пасивні, які організовує вихователь. Це різні рухи тулуба, голови, рук, ніг. Заняття триває до 10-ти хвилин, включаючи приблизно 12-15 рухів і прийомів масажу.

Групові заняття (не більше 5-6 дітей) у вигляді вільного пересування в манежиках з іграшками, причому вихователь стимулює до певних дій (котити, збирати, тягнути, лізти на гірку і т.д.), даючи відповідні іграшки.

У дитячих садках форми організації фізичного виховання дітей урізноманітнюються. Тут уже використовується такий набір занять, який має місце і в роботі зі школярами. Це такі види занять:

Заняття за зразком уроку. Їх тривалість коливається від 20-ти хвилин (у молодших групах) до 35-ти хвилин (у підготовчій групі). Бажано ці заняття проводити з музичним супроводом.

Ранкова гімнастика. Проводиться перед сніданком і триває від п'яти хвилин (у молодших групах) до 10-12 хвилин (у підготовчій групі). Використовують прості за координацією загальнорозвиваючі вправи, а також, щоб викликати позитивні емоції, нескладні рухливі ігри.

Фізкультхвилинки. Проводяться в старших групах під час обов'язкових занять, пов'язаних із зосередженням уваги і статичними позами (навчання лічбі, ліпленню і т.д.).

Прогулянки та екскурсії. Організовуються для старших дошкільнят за заздалегідь розробленими маршрутами. Здійснюються пішки чи на лижах і використовуються з метою розширення світогляду дітей і для розвитку витривалості.

Рухливі ігри. Проводяться, як правило, під час щоденних обов'язкових прогулянок.

Спеціально організовані фізкультурно-оздоровчі розваги: катання з гірок, пересування на велосипедах, купання і т.п.

Самостійні заняття дітей фізичними вправами. Вони можуть здійснюватися на відкритому повітрі, в приміщеннях і за умови спостереження з боку вихователя, а у випадку необхідності - і за умови його тактовного і строго індивідуального втручання.

Фізкультурно-спортивні свята. Проводяться 2-3 рази на рік. Тут діти демонструють зарані підготовлені вправи з предметами, танці, змагання в спритності під час ігор, атракціонів. Організовують цей захід з метою огляду досягнень, підведення підсумків навчання дошкільнят.

4. Деякі особливості методики навчання дошкільнят руховим діям взагалі і основним руховим діям зокрема

При розкритті загальнотеоретичних питань, пов'язаних із формуванням рухових умінь і навиків, підкреслювалась дуже важлива роль усвідомлення пропріоцептивної інформації, яка надходить до центрів керування рухами і характеризує виконання вправи в синергічних деталях. З цією метою використовують різні методи, методичні прийоми, різні пристосування. Чим швидше формуються потрібні нервово-м'язові відчуття, тим швидше вивчається нова рухова дія.

Для дитини, яка ще не здатна осмислювати те, що вона робить, а лише наслідує наведені зразки виконання і покладається при цьому на м'язові відчуття, роль термінової пропріоцептивної інформації важко переоцінити. Виходячи з цього, навчання її новим вправам повинне організовуватись так, щоб рухові завдання були максимально конкретними з точки зору їх просторових, часових і просторово-часових характеристик. З цією метою використовуються різні прийоми та пристосування термінової інформації. Наприклад такі:

Шикування за мітками, розміщеними на одній лінії на відстані 50 см одна від іншої. Діаметр мітки 5 см. Діти шикуються так, щоб мітка (а вірніше, - кружечок) поміщалась між розведеними ступнями ніг (п'ятки разом).

Біг по розмітці.

Стрибки через “джерельце” точно окресленої ширини.

Розміщення ніг на лініях при навчанні метанням.

Розміщення біля визначеного орієнтиру, до якого треба торкнутися при виконанні замаху в метаннях.

Для відчуття потрібного спрямування польоту м'ячика метати його через мотузочку, натягнуту на висоті 130-140 см і на відстані двох метрів.

Ходьба по лініях, з переступанням через кубики, м'ячі, по мотузці, покладеній на підлозі, по гімнастичній лаві, по колоді, обминаючи дуги-заокруглення по кутах залу.

Основними руховими діями називають такі, які є найбільш життєво необхідними. Це ходьба, біг, метання (на дальність і в ціль), стрибки (в довжину з місця, в довжину і висоту з розбігу). Зупинимось на особливостях навчання дошкільнят названим руховим діям.

Ходьба. Автоматизований рефлекс крокування, що є фізіологічним підґрунтям ходьби, формується до кінця першого року життя, а до трьох років діти уже ходять досить впевнено, хоча, звичайно, у них можна спостерігати і такі характерні недоліки: ходьба на напівзігнутих ногах (недостатнє відштовхування носком від підлоги в кінці кроку); човгання ногами (дитина ставить на підлогу всю ступню і начебто ляпає нею); несталість темпу ходьби; слабкий мах руками; опускання голови і плечей і скеровування погляду на ноги; відхилення від потрібного напрямку при пересуванні і ін.

У молодших дошкільнят (3-4 роки) основну увагу зосереджують на координації рухів рук і ніг під час ходьби, на розвитку орієнтування в просторі (не наштовхуватись на предмети, розставлені на підлозі, зупинятися за сигналом вихователя). При навчанні дітей ходьбі в колоні по одному, парами, врозсип по залу чи майданчику слід широко використовувати різні ігрові завдання та рухливі ігри.

Для дітей п'яти років, з метою навчити їх ходити легко і впевнено, доцільно використовувати ходьбу зі зміною темпу і напрямку (за сигналом вихователя), з переступанням через предмети (кубики, м'ячі), що розставлені на підлозі на відстані 35-45 см і ін.

У 6-7 років навчання ходьбі доповнюється різними вправами в рівновазі (ходьба по мотузці, дошці, покладеними по підлогу; по гімнастичній лаві, колоді). Дуже корисними є пішохідні прогулянки за межі дитячого садка. Різний рельєф місцевості сприяє формуванню варіативності навику, збільшує навантаження на опорно-руховий апарат і зміцнює його.

Біг. Перехід від просто швидкого переступання ногами до власне бігу (коли з'являється польотна фаза) починається з третього року життя, а біомеханічні характеристики бігу семилітніх дітей уже майже не відрізняються від аналогічних характеристик дорослих людей, що не займаються спортом.

Дітям 3-4 років рекомендовано біг у рівномірному темпі в колону по одному і в розсип, не наштовхуючись один на одного, оббігання предметів, розставлених на підлозі (кубики, м'ячі, булави). У цьому віці дітей навчають енергійним рухам зігнутими в ліктях руками під час бігу.

П'ятирічних дошкільнят навчають ставити ногу з носка під час бігу. Тулуб треба тримати рівно з незначним нахилом вперед; стегно махової ноги енергійно виносять вперед-догори; зігнуті в ліктях руки виконують енергійні рухи відповідно до роботи ніг, ступні ставлять паралельно. Оволодінню навиком бігу сприяють різні підвідні вправи: біг з високим підніманням стегна (“як коники”); біг з переступанням через предмети (кубики, м'ячі, шишки); біг по “купинах” (із кружечка в кружечок, що намальовані на підлозі на відстані 60-70 см один від одного).

У дітей 6-7 років об'єм бігових вправ значно збільшується: біг на носках (як “лисичка”, як “мишка”); з наступанням на лінії, накреслені на землі на відстані 70-80 см; біг зі зміною напрямку, біг наввипередки.

Зрозуміло, що для вдосконалення навику бігу у дошкільнят усіх вікових груп велике значення мають рухливі ігри з утіканням і ловінням, змагання в прудкості і спритності в іграх-естафетах.

Метання. Як свідчить практика і результати наукових досліджень, оволодіння метанням предметів на дальність, в горизонтальну і вертикальну мішені способом “із-за спини через плече” під силу дітям, починаючи з 5-ти років.

У 3-4 роки рекомендуються виконання вправ, які є підготовчими до метання предметів на дальність і в ціль: прокочування, ловіння, підкидання м'ячів, кульок та інших предметів однією і двома руками із-за голови. Також доцільно частіше виконувати вправи в підкиданні і ловінні м'яча, а також у киданні м'яча на землю з ловінням його двома руками, без притискання до тулуба.

Дітей 5-ти років вправляють у прокочуванні м'ячів чи кульок із влучанням в предмети (кеглі, кубики), розставлені на підлозі, з відстані 1,5-2 м; метанні предметів (м'ячів, мішечків з піском) на дальність і в ціль (горизонтальну і вертикальну) з відстані 2,5-3 м.

При навчанні широкому замаху і кидку дітей доцільно поставити на відстані 50-60 см від стінки залу чи веранди (спиною до неї). При виконанні замаху діти торкаються кистю стінки, і тоді виконують кидок.

Для навчання дітей правильному вихідному положенню перед кидком можна накреслити на землі дві лінії на відстані 40-50 см. Дитина ставить одну ногу (різнойменну метаючій руці) вперед на першу лінію, а друга залишається позаду на другій лінії. Це також сприяє кращій концентрації уваги на роботі метаючої руки.

Вправи в метанні предметів для дітей 6-7 років значно ускладнюються. Їх навчають виконувати кидок з більш високою траєкторією польоту. Для цього пропонують метання предметів через мотузку, натягнуту між двома стійками на відстані 130-140 см. Стійки встановлюються на відстані 2 м від місця метання. При виконанні метань звертають увагу на повне випрямлення руки в ліктьовому суглобі і енергійний рух кисті в напрямку кидка. Окрім цього, діти цього віку повинні оволодіти елементарними навиками передачі і лівіння м'яча в парах, по колу, в кидках м'яча вгору і в стінку з наступним ловінням його по 5-6 разів поспіль.

Стрибки. Стрибкам у довжину і висоту з розбігу, як і метанням, успішно навчатися можуть діти п'ятирічного віку, а стрибкам у довжину з місця можна навчати значно раніше - на третьому році життя.

Навчання дітей 3-х років стрибку в довжину з місця треба починати після того, як вони оволодіють підстрибуванням на двох ногах з просуванням вперед (як “зайчики”, “м'ячики”). На початку навчання діти стрибають через “джерельце” шириною 10-15 см, яке поступово розширюється до 20-25 см.

Найбільш складними елементами для дітей цієї групи є мах руками з одночасним відштовхуванням і м'яке приземлення. Використовують такі підвідні вправи: махи прямими руками вперед-догори (як “пташки”) з одночасним підніманням на носки; стрибки на місці (як “м'ячик”); стрибки з просуванням вперед (як “зайчики”). Оскільки ці діти часто приземляються на п'ятки, то на місці приземлення треба класти м'який килимок, а на майданчику стрибати тільки в яму з піском.

Дошкільнята 4-х років стрибають через “джерельце” 40-60см і їм ставлять завдання досягати більш високої якості стрибка.

У дітей 5 років удосконалення стрибка здійснюється в такій послідовності: стрибок через “джерельце” з поступовим збільшенням його ширини (до 60-70 см); стрибки з просуванням вперед, як “жабенята” (4-6 разів поспіль). При цьому треба пам'ятати, що рухи в дітей виходять краще, коли вони відштовхуються не в повну силу.

У роботі з дітьми 6-7 років основну увагу приділяють навчанню техніці приземлення, бо вони, стараючись стрибнути далі, відштовхуються з максимальним зусиллям і, викидаючи ноги вперед, приземляються жорстко на п'ятки, інколи із втратою рівноваги.

При виконанні стрибка в довжину з розбігу у дітей п'яти років спостерігаються такі недоліки: невміння поєднувати розбіг з відштовхуванням; непопадання на місце відштовхування; стрибок у кроці з приземленням на одну ногу; жорстке приземлення, часто з втратою рівноваги і ін. У дітей 7 років техніка виконання стрибка в довжину з розбігу способом “зігнувши ноги” наближається до техніки стрибка дорослих.

Основне завдання початкового етапу навчання дітей 5-ти років - навчити відштовхуванню однією ногою не затримуючись після розбігу і стійкому приземленню на обидві ноги. Вирішують його в такій послідовності: стрибки з одного, двох, чотирьох, шести кроків; вибіркове акцентування уваги дітей на відштовхування в поєднанні з енергійним махом руками, на політ “зігнувши ноги”, на м'яке приземлення.

У наступній віковій групі (6 років) діти стрибають спочатку зі скороченого розбігу (6-8 м), а далі - з оптимального (10 м). Для оволодіння відштовхуванням під правильним кутом на місце відштовхування можна поставити гімнастичний місток висотою 10 см з нахилом поверхні 20. Одночасно місток є і добрим орієнтиром для потрапляння на місце відштовхування.

При навчанні дітей 7 років добиваються стабільності виконання стрибка, виконуючи розбіг з відстані 10-12 метрів.

Під час виконання стрибка у висоту з розбігу способом “зігнувши ноги” у дітей п'яти років спостерігаються приблизно ті ж недоліки, що і під час виконання стрибка в довжину з розбігу: значне зниження швидкості (інколи зупинка) перед відштовхуванням; стрибок у кроці (поштовхова нога не підтягується до махової і діти начебто переступають через перешкоду, приземляючись на махову ногу); відсутність маху руками вгору при відштовхуванні; нестійке приземлення із втратою рівноваги.

Навчання дітей п'яти років цьому стрибку здійснюється в такій послідовності: стрибки через гумову шворку, натягнуту на висоті 10-15 см, з одного кроку поштовхом однієї ноги і махом другої з приземленням на обидві ноги; те ж з 2-3 кроків з одночасним махом руками вгору; стрибок через шворку (висота 30-35 см) з 3-5 - метрового розбігу із виконанням всіх його елементів (розбіг, енергійне відштовхування, політ “зігнувши ноги”, стійке і м'яке приземлення).

У роботі з дітьми 6-ти років довжину розбігу і висоту перешкоди поступово збільшують. Оптимальною вважається довжина розбігу 6-8 м, а висота перешкоди не повинна перевищувати 40-45 см. увагу дітей акцентують на тих чи інших елементах стрибка.

Навчання цьому стрибку дітей 7 років продовжується в дещо ускладнених умовах. Довжину розбігу збільшують до 8-10 м, а висоту перешкоди - до 50-55 см. з дошкільнятами цієї вікової групи метод показу рухів використовують епізодично, а в основному дають словесні вказівки до виконання.

Завершуючи описання особливостей методики навчання дошкільнят основним руховим діям, зазначимо, що в цьому випадку використовувалась інформація, викладена у книзі Е.С.Вільчковського.

Доповнимо її ще декількома міркуваннями.

Відомо, що у тварин не спостерігається схильності до виконання рухів правою чи лівою частиною тіла. Вони є у людини і тісно пов'язані з наявністю у неї четвертого рівня (рівня “D”) побудови рухів. Морфологічно цей рівень, як уже зазначалось, дозріває під кінець другого, а то й на третьому році життя. Логічно припустити, що уже на четвертому році життя повинні виявлятися і рухові схильності (ліворукість, праворукість). Як показують спостереження, так воно і є. І при навчанні асиметричним руховим діям (наприклад, метанням на дальність і в ціль, стрибкам в довжину і висоту з розбігу) це вже помітно. У зв'язку з цим, треба дотримуватись важливої методичної рекомендації. Не слід переучувати, скажімо, з ліворукості на праворукість, але для покращення координації потрібно давати завдання для виконання і лівою, і правою частиною тіла.

Відомо також, що у дітей дошкільного віку інтелект ще недорозвинутий. Вони пізнають світ в основному шляхом наслідування. Суть роботи інтелекту полягає в членуванні цілого на частини, аналізуванні цих частин і подальшому поверненні до цілого в результаті узагальнення, синтезу. Логічно також у зв'язку з цим припустити, що дошкільнята через недорозвиненість інтелекту будуть важко піддаватися навчанню фізичним вправам за частинами. Набагато ефективнішим буде навчання в цілому. А якщо педагог і змушений розчленувати вправу, то це повинно подаватися як самостійне завдання, а не як частина цілого, яке попередньо уже показали чи продемонстрували дітям.

Зрозуміло, що у людей взагалі й у дошкільнят зокрема треба підвищувати енергопотенціал шляхом розвитку фізичних якостей. Щодо дітей дошкільного віку, то тут ще не потрібно вести цілеспрямовану роботу з розвитку окремих якостей. Вони (через великий позитивний перенос) розвиваються комплексно. При цьому слід постійно звертати увагу на формування правильної постави і не забувати про розвиток тих м'язів, які природно у дітей розвиваються слабко: косих м'язів тулуба, м'язів черевної порожнини, верхніх кінцівок, задньої поверхні стегна.

Контрольні питання

Чому у більшості складних організмів, і у людини зокрема швидкість росту змінюється з віком?

Чому людське дитя у порівнянні з іншими видами родиться біологічно дуже не зрілим і повільно і довго зростає?

Що таке кінезофілія?

Які є засоби, методи і форми організації фізичного виховання дошкільнят?

Які є особливості навчання дошкільнят руховим діям взагалі і основним руховим діям зокрема?

Як раціональніше розвивати фізичні якості у дошкільнят: ізольовано чи комплексно?

Розділ ХІІІ. Фізичне виховання дітей шкільного віку

1. Значення і завдання фізичного виховання дітей шкільного віку

Перш ніж розкривати значення фізичного виховання школярів, зазначимо, що в динаміці розвитку їхнього організму спеціалісти виділяють три вікові періоди:

Приблизно відповідно до наведеної періодизації школярів поділяють на три групи: молодшого, середнього і старшого шкільного віку.

Значення фізичного виховання школярів визначаються тими ж причинами, що й дошкільнят: подоланням інерції спадковості і дуже великим значенням моторики, яка через механізми моторно-вісцеральних рефлексів стимулює і гармонізує розвиток форм і функцій організму. У дошкільнят, як відзначалось у попередньому розділі, щоб повніше використати дію моторики, природа забезпечила функціонування спеціального нейрофізіологічного механізму, який підсвідомо примушує дитину рухатися і який називають кінезофілією.

З початком підліткового віку механізм кінезофілії припиняє свою дію. Виникає питання: чому? Відповідь така: тому, що у підлітків починає інтенсивно розвиватися інтелект. Як свідчить вікова морфологія та фізіологія, на початок підліткового віку мозок дитини уже не відрізняється від мозку дорослої людини. Та все ж таки не зрозуміло, чому з розвитком інтелекту припиняється дія кінезофілії. Було б добре, аби кінезофілія діяла протягом усього життя людини. Тоді б оптимально рухались і ліниві, і проворні, і дисципліновані, і недисципліновані, і вольові, і не дуже здатні до генерації вольових проявів, і в підсумку зникли б порушення, спричинені гіподинамією, поменшала б кількість патологічних відхилень, викликаних переїданням і взагалі проблема здорового способу життя перестала б бути проблемою.

Пояснення, можна думати, міститься у відомій мусульманській притчі. Наведемо її тут. Помер лікар, і душа його разом з великою кількістю інших душ опинилася перед ликом Аллаха, який, почергово оцінюючи зібраних перед ним, призначав чи то винагороду, чи то покарання. Найбільше покарання дісталося лікареві, який, вражений ним, звернувся до всевишнього з такими словами: “Я все життя чесно працював. Не турбуючись про маєток і своє здоров'я, допомагав людям, і ніколи не порушив клятви Гіппократа. За що ж ти мене так караєш?” Аллах відповів: “Я насилаю людям хвороби, нещастя, різні катаклізми з метою стимулювання розвитку їхнього розуму і самовдосконалення, а ти мені весь час заважав.”

Мабуть, і міркування природи, яка творить, а тоді припиняє дію кінезофілії, є подібним до міркування всевишнього із наведеної притчі: “Оскільки у вас інтенсивно розвивається інтелект і ви вже стаєте здатними до вольових зусиль, то, будьте добрі, розвивайте ці дані мною вам дари. Навчайтесь долати інертність, лінощі, погані звички, досліджуйте зовнішній і внутрішній світ і навчайтеся вести здоровий спосіб життя, навчайтеся бути етичними істотами.”

Виходячи із вище викладеного, сформулюємо завдання фізичного виховання дітей шкільного віку.

Освітні завдання: 1. Озброювати знаннями, що стосуються закономірностей фізичного вдосконалення людини. 2. Формувати рухові уміння і навики в такому об'ємі, щоб створити надійне підґрунтя фізичної освіти. 3. Формувати інструкторські та суддівські уміння та навики. 4. Ознайомлювати з інформацією стосовно ведення здорового способу життя.

Оздоровчі завдання: 1. Підвищувати опірність організму до дії несприятливих факторів зовнішнього середовища. 2. Збільшувати енергетичні можливості організму шляхом розвитку таких фізичних якостей, як сила, витривалість, прудкість, гнучкість. 3. Формувати і закріплювати правильну поставу.

Виховні завдання: 1. Розвивати вольові якості. 2. Сприяти формуванню естетичних смаків. 3. Прищеплювати навики поведінки відповідно до етичних правил і норм. 4. Навчати самовихованню.

2. Особливості вирішення освітніх і оздоровчих завдань фізичного виховання школярів різного віку

У попередньому розділі відзначалось, що хоч у дво-трирічної дитини уже наявні всі центрально-нервові механізми, які забезпечують побудову рухів, та їй ще не під силу рухові дії, посильні більш старшим дітям. Надалі відбувається функціональне дозрівання механізмів побудови рухів, їх відлагодження, підгонка в процесі оволодіння руховими діями все більшої складності, і цей процес розтягується на тривалий час, аж до 14-15 років.

Якщо із трьох до семи років йде інтенсивне заповнення готовими руховими автоматизмами “картотеки” рівня “В”, що координує роботу крупних м'язових ансамблів верхніх, нижніх кінцівок і тулуба, то в період 7-11 років інтенсивно заповнюється “картотека” рівня “С”, що відповідальний за побудову точних рухів. Дошкільнята на такі рухи ще не здатні. Так, досить дати їм якесь завдання на точність, скажімо, писати в учнівському зошиті з певним інтервалом і певним нахилом вряд коротенькі лінії-палички, і вони швидко ніяковіють, рухи їх стають невмілими, незграбними, вони швидко стомлюються і відмовляються виконувати завдання. І пояснюється це не стільки тим, що діти цього віку не люблять одноманітної, монотонної роботи і не можуть довго концентрувати увагу на будь-чому, скільки тим, що в більш високому рівні, який відповідає за точні рухи, у них ще не накопичились потрібні рухові автоматизми.

...