п/б

2.VІ.

День

“Давайте познайомимось” - табірний збір

Вечір

Товариська зустріч з футболу

15-й

Ранок

зз зз зз зт зт зт

тур ф/б н/т р/іг гім л/а

п/б

10.0010.30 11.0011.30

12.0012.30

16.VІ.

День

60мсд свмет під.крос

Вечір

Загальнотабірний конкурс “веселі старти”

Примітка: гім. - гімнастика; р/іг - рухливі ігри; н/т - настільний теніс; тур - туризм; п/б - піонербол; зз - загальнотабірна зарядка; захід, що записаний через усі графи - загальнотабірний; ЗГФК - загонова година фізичної культури.

Положення про загальнотабірну спартакіаду оформляється за загальноприйнятим зразком, з яким ознайомлюють майбутніх фахівців у спеціальних навчальних закладах при вивченні ними кожної спортивно-педагогічної дисципліни.

Результати виконання запланованої роботи фіксують у ряді документів обліку: книга обліку рекордів і чемпіонів табору; протоколи змагань (загонових та загальнотабірних); журнал обліку дітей, що мають обмеження в заняттях фізичними вправами, а також тимчасово звільнених від занять фізичною культурою; журнал обліку дітей, що навчилися плавати; журнал обліку спортивного інвентарю і обладнання.

Як уже зазначалося, в фізкультурно-оздоровчих таборах завдання фізичного виховання вирішуються в рамках різних за формою занять. Назвемо і за необхідності коротко схарактеризуємо найбільш поширені із них.

Ранкова гігієнічна гімнастика. За зміну використовують 2-4 комплекси вправ. Доцільно від комплексу до комплексу переходити не зразу, а поступово, замінюючи одну-дві вправи діючого комплексу на одну-дві вправи наступного. Практика свідчить, що при одночасному введенні нових вправ їх важко запам'ятовувати.

Спершу дітям бажано давати відпочинок між вправами в межах 10-20 секунд, а надалі комплекс виконувати потоком.

Багаторічна практика показала, що ранкова гігієнічна гімнастика проходить виключно емоційно і викликає підвищений інтерес у дітей тоді, коли її супроводжує професійний баяніст (акордеоніст), що вміє при музичному супроводі знаходити потрібну мелодію, ритм і темп.

Загонові години фізичної культури (ЗГФК). Це основна форма роботи в фізкультурно-оздоровчому таборі. Досвід показав, що фізичною культурою і спортом у таборі дітям доцільно займатися щоденно, за виключенням суботи і неділі, коли, як правило, проходять загальнотабірні заходи.

Триває ЗГФК рівно 60 хв. 40 хв. витрачається на власне “годину”, 10 хв. - на організаційні моменти, 10 хв. - на заключну частину (це, як правило, вмивання чи душ, підготовка до загартовуючих процедур, які проводять після того, як діти відпочинуть після виконання вправ).

Після виключення із 26 днів кожної табірної зміни дня приїзду і дня від'їзду, трьох днів на загальнотабірний туристський зліт, трьох субот і трьох неділь, на загонові години залишається 15 днів.

ЗГФК проводять у першій половині дня, але обов'язково через годину-півтори після сніданку. Широко використовують ігровий і змагальний методи, а точніше, спортивно-ігрова організація роботи на загонових заняттях повинна бути домінуючою.

Прогулянки, екскурсії, походи з іграми на місцевості.

Заняття в спортивних секціях, гуртках. Окрім педагога з фізичної культури та інструктора з плавання до проведення цього виду занять залучають вожатих, педагогів-вихователів, обслуговуючий персонал, старших дітей, що мають спортивні розряди. Заняття проходять не рідше двох разів на тиждень (можна й щоденно) в другій половині дня, за планом, підготовленим керівником гуртка чи секції і погодженим із педагогом з фізичної культури.

Заняття з плавання, купання. Проводяться як обов'язкові заходи щоденно, в час, відведений для оздоровчих процедур, у присутності медичних працівників і під їх контролем.

На допомогу педагогу з фізичної культури та інструктору з плавання залучаються загонові вожаті і громадські інструктори, що вміють добре плавати і пройшли спеціальний інструктаж.

Спортивні змагання. Якщо в змаганнях приймають участь діти різного віку, то для підведення підсумків змагань використовують гандикап, або застосовують спеціальні таблиці, наприклад, таблиці Епштейна.

Успішне проведення змагань значною мірою залежить від дотримання ряду умов: 1. Своєчасне ознайомлення з положенням про змагання вожатих, педагогів-вихователів, дітей і всіх осіб, причетних до проведення заходу; 2. Простота організації і системи заліку; 3. Яскравість оформлення і своєчасність підготовки місць змагань; 4. Швидкоплинність; тривалі змагання стомлюють дітей, зменшують інтерес до них; змагання повинні тривати не більше 1 години; 5. Забезпечення кваліфікованого суддівства (треба передбачити попереднє проведення суддівського семінару); 6. Дотримання учасниками змагань санітарно-гігієнічних вимог, техніки безпеки і правил проведення; 7. Оперативне підведення підсумків, з максимально можливою швидкістю інформування про результати в ході змагань.

Фізкультурно-спортивні свята. Досвід показує, що свята особливо успішно проходять тоді, коли їх програма передбачає заходи, в яких можуть приймати участь глядачі: найпростіші вікторини, атракціони, змагання.

Типовими складовими будь-якого свята, особливо фізкультурно-спортивного, є:

урочисте відкриття (парад і шикування всього табору чи тільки учасників урочистого ходу);

урочистий хід учасників (парад);

привітальне слово і виступ гостей;

літературно-музична композиція, масові фізкультурні виступи;

виступи кращих спортсменів табору і гостей;

запуски моделей, ракет, феєрверк;

нагородження переможців змагань, фізкультурного активу, суддів;

урочисте закриття свята, марш-парад;

ватра;

танці, ігри, конкурси, атракціони.

Практика показала, що спортивні свята не повинні продовжуватись більше 1,5-2 годин. Першу частину проводять, як правило, в першій половині дня (10⁰⁰ - 10⁴⁰), другу - після полудня (17⁰⁰ - 18⁰⁰), третю - після вечері.

Щоб свято не затьмарювалось грубими помилками, прорахунками, неприємними несподіванками, оргкомітету треба керуватися відповідними щодо цього методичними рекомендаціями. Такі рекомендації викладені нами раніше (див. 3-й підрозділ 16-го розділу).

Загалом же для більш швидкої і більш правильної розробки кінцевого варіанту сценарного плану свята дуже корисно спочатку скласти зведений графік проведення всіх святкових заходів. Із нього буде ясно, який період часу перенасичений святковими заходами, в які хвилини їх не досить, щоб зайняти всіх учасників, особливо глядачів, які майданчики завантажені повністю, а які - ні.

Агітаційно-пропагандистські заходи. Бажано організувати показ кінофільмів, випуск спортивних газет, оформляти стенди на такі, наприклад, теми: “Фізична культура і спорт у нашому таборі”, “Плавання способом кроль”, “Заповіді туриста”, “Рекордсмени нашої зміни”, влаштовувати спортивні вікторини, вивішувати таблиці рекордів, результати змагань, схеми походів, фотографії кращих активістів-фізкультурників, спортсменів, запрошувати для показових виступів майстрів спорту, спортсменів-розрядників, учнів дитячо-юнацьких спортивних шкіл.

Інструктаж загонових вожатих. Інструктивні заняття слід проводити не рідше разу на тиждень, а за необхідності - перед кожним змаганням, грою, святом і т.д. Вожатий корпус інструктують на експрес-педагогічних радах практично на початку кожного дня. Також щоденні експрес-інструктажі в спеціально відведений для цього час (як правило, зразу ж після сніданку) отримують фізорги загонів, фізкультурники-активісти. Інструктаж проводять педагог з фізичного виховання та інструктор з плавання.

Про те, як проводити інструктивну роботу, можна прочитати в публікаціях журналу “Фізична культура в школі”^,.

3. Дитячо-юнацькі спортивні школи (ДЮСШ) - найбільш значуща ланка у вирішенні завдань позашкільної роботи з фізичного виховання

перші спортивні школи для дітей у колишньому Радянському союзі (вони тоді позначались абревіатурою ДСШ) були створені в листопаді 1934 року в містах Києві, Москві, Тбілісі. Але в передвоєнні роки темпи їх росту були порівняно повільними.

Більш інтенсивний розвиток мережі дитячих спортивних шкіл розпочався в післявоєнні роки, коли виникла нагальна потреба в підготовці резерву для спорту вищих досягнень. Останній же почав інтенсивно розвиватися після виходу в світ відомої фахівцям урядової постанови від 27 грудня 1948 року “Про хід виконання Комітетом в справах фізичної культури і спорту директивних вказівок партії і уряду про розвиток масового фізкультурного руху в країні і підвищення майстерності радянських спортсменів”. У цій постанові ставилась цілком конкретна мета - досягти світової першості з найважливіших видів спорту. Це, в свою чергу, призвело до активізації науково-дослідної роботи як у сфері великого спорту взагалі, так і в сфері дитячо-юнацького спорту зокрема. Починають вирішувати організаційні питання підготовки спортивних резервів, збільшується кількість дитячих спортивних закладів.

Але не слід забувати, що все це диктувалось не тільки добрими намірами. В основі лежав більш глибокий (імперський) мотив: розглядати спорт як засіб підтвердження прогресивності соціального устрою, що панував тоді в країні.

У 1965 році для забезпечення наступності в підготовці спортсменів вищих розрядів при ДСШ створюються групи вищої спортивної майстерності. Частина шкіл була реорганізована у спеціалізовані, а частина - в укрупнені комплексні.

На початку 70-х років дитячо-юнацький спорт стає уже настільки помітним явищем, що починає вимальовуватись окремий напрямок у системі знань, що накопичились у результаті наукових досліджень спортивної діяльності. До середини 70-х років він остаточно оформляється і створюється окрема теоретично-методична дисципліна - основи теорії і методики юнацького спорту.

Зростає, зрозуміло, і кількість дитячих спортивних шкіл. Якщо, наприклад, на перше січня 1946 року нараховувалось 397 ДСШ, то тільки за період з 1970 по 1974 рр. було створено 1131 школу, а загалом на кінець 74-го року їх було 4939.

Окрім дитячих спортивних шкіл, створюються і спортивні заклади для навчання дорослих спортсменів. У 1946 році в системі спорткомітету СРСР, у безпосередньому підпорядкуванні республіканським, обласним і міським комітетам, були відкриті перші спортивні школи молоді (СШМ), перед якими ставилось завдання підвищення спортивної майстерності молоді віком від 16 років, а в 1949 р. - перші школи вищої спортивної майстерності (ШВСМ).

Отже, на початку сімдесятих років функціонувала широка мережа спортивних шкіл різних категорій - дитячо-юнацькі спортивні школи (ДЮСШ), спеціалізовані дитячо-юнацькі спортивні школи (СДЮСШ), СШМ, ШВСМ, які, в основному, успішно вирішували поставлені перед ними завдання. Але більш активній роботі заважали їх структурна роз'єднаність і відсутність наступності. Одна і та ж категорія спортсменів тренувалась в ДЮСШ за одними режимами, в СДЮСШ - за другими, а в ШВСМ - за третіми. Все це створювало труднощі для переведення спортсменів з одного ступеню підготовки на інший.

Ось чому в 1974 році була затверджена нова номенклатура спортивних шкіл залежно від поставлених перед ними завдань:

школи вищої спортивної майстерності (ШВСМ);

спеціалізовані дитячо-юнацькі школи олімпійського резерву (СДЮШОР);

дитячо-юнацькі спортивні школи (ДЮСШ).

Категорія СШМ була скасована.

Якщо до цього переліку додати ще училища олімпійського резерву (УОР), то будемо мати номенклатуру спортивних шкіл, яка прийнята зараз в Україні. Всі ці заклади, за виключенням ШВСМ, безпосередньо пов'язані з вирішенням завдань позашкільної роботи з фізичного виховання. Їх структура і цільова спрямованість відображені в таблиці 11.

Таблиця 11

Структура і цільова спрямованість різних типів спортивних шкіл (за В. Платоновим і К. Сахновським)

Тип школи	Групи	Контингент спортсменів	Цільова спрямованість
ДЮСШ	фізкультурно-оздоровчі, початкової підготовки, учбово-тренувальні, спортив-ного удосконалення	від новачків 10-11 років до 20 років	Підготовка спортсменів високої кваліфікації для збірних команд країни, ДСТ, області, міста
СДЮШОР	початкової підготов-ки, учбово-тренуваль-ні, спортивного удосконалення, вищої спортивної майстерності	-//-	підготовка резервів для збірних команд країни, ДСТ, майстрів спорту, КМС, першорозрядників
УОР	групи по розрядах, починаючи від юна-цьких і закінчуючи майстрами спорту	учні 4-11х класів	Вирішення завдань загальноосвітньої школи, підготовка олімпійського резерву

Учбово-тренувальна робота в фізкультурно-оздоровчих групах і в групах початкової підготовки спрямована, головним чином, на вирішення завдань загальної фізичної підготовки і ґрунтується на тих же засадах, що й робота на шкільних уроках фізичної культури і позакласних заняттях. А надалі, у міру зростання кваліфікації юних спортсменів і величини фізичних навантажень, ці засади вже не є достатніми, виникає потреба враховувати й інші закономірності, які будуть розкриті в подальшому викладі, коли висвітлюватимуться різні аспекти спортивної підготовки.

З плином часу структура і цільова спрямованість спортивних шкіл може, звичайно, змінюватись, можуть з'являтися нові типи шкіл, але в загальному розумінні спортивна школа для дітей, підлітків, юнаків як осередок вирішення завдань позашкільної роботи з фізичного виховання буде існувати довго, а можливо, і гранично довго.

Контрольні питання

Які завдання вирішуються у рамках позашкільної роботи з фізичного виховання і у яких ланках системи фізичного виховання вона організується?

Які особливості завдань і змісту роботи зі школярами у фізкультурно-оздоровчих таборах?

Які форми занять з фізичного виховання є найбільш поширеними у фізкультурно-оздоровчих таборах?

Які різновиди дитячих спортивних шкіл функціонують у нашій країні і який зміст їх роботи?

Розділ ХХ. Фізичне виховання в інших навчальних закладах

терміном “інші навчальні заклади” ми визначаємо ті освітні осередки, де здійснюється професійна підготовка молодих людей, де готують спеціалістів-професіоналів для різних видів діяльності, котрі необхідні для збереження спільноти і для забезпечення її поступу. Це різні професійно-технічні училища, середні спеціальні та вищі навчальні заклади.

1. Професійно-прикладна фізична підготовка (ППФП) - головний чинник, що визначає специфіку фізичного виховання в спеціальному навчальному закладі певного профілю

щоб переконатися в тому, що ППФП є дійсно тим чинником, що визначає специфіку фізичного виховання в спеціальному навчальному закладі певного профілю, скористаємося порівнянням. Порівняємо зміст і організацію фізичного виховання в загальноосвітніх і інших навчальних закладах і спробуємо знайти подібність і відмінність.

У загальноосвітніх навчальних закладах зміст фізичного виховання являє собою сукупність знань про фізичне вдосконалення людини і сукупність фізичних вправ, спрямованих на вирішення завдань фізичної освіти і загальної фізичної підготовки.

Реалізується він через систему уроків фізичної культури (навчально-виховна робота), через систему так званих “малих форм”, що використовуються в режимі навчального дня (оздоровча робота), через систему гурткових, секційних занять, змагань та фізкультурно-спортивних святкових заходів (позакласна робота). Ті ж учні, які мають здібності до занять окремими видами спорту, можуть займатися своїм спортивним вдосконаленням у відповідних позашкільних закладах. І, нарешті, в загальноосвітньому навчальному закладі завжди можуть знайти підтримку і консультаційну допомогу ті учні, що вирішили самостійно займатися своїм фізичним вдосконаленням.

Із названих видів робіт тільки навчально-виховна і певною мірою оздоровча є обов'язковими, а всі інші - добровільні. Також навчально-виховна робота здійснюється диференційовано, в залежності від того, до якої медичної групи відносяться учні: основної, підготовчої, спеціальної.

У спеціальних навчальних закладах також вирішуються і завдання інтелектуальної освіти, і фізичної освіти, і загальної фізичної підготовки. У них також чітко прослідковуються і аналоги тих видів робіт, які ми тільки-що окреслили. звичайно, залежно від рангу навчального закладу вони можуть дещо модифікуватися, та все-таки завжди зберігають свою цільову спрямованість і організаційно-методичне наповнення.

Так, наприклад, у вищих навчальних закладах, де модифікація найбільша, ми спостерігаємо той же поділ навчального контингенту, на підставі даних про стан здоров'я і фізичний розвиток, на три групи: основну, підготовчу і спеціальну. Відповідно формуються і три навчальні відділення з аналогічними назвами. В кожному із них основною і найбільш доцільною формою вважаються навчальні заняття, які можуть бути обов'язковими і факультативними (навчальна робота).

Передбачаються у вузах і такі види робіт, як оздоровча (плановий профілактичний медогляд студентів; участь студентів у фізкультурно-оздоровчих заходах у режимі дня, клубах оздоровчого напрямку; заняття в оздоровчо-спортивному таборі під час канікул), позаурочна фізкультурно-масова робота, спортивне вдосконалення, позавузівська фізкультурно-спортивна робота (участь збірних команд у змаганнях за календарем спортивних організацій міста, області, відповідних міністерств і відомств, країни і т.п.). Передбачаються також індивідуальні і самостійні заняття.

Зрозуміло, що в умовах вузу, зважаючи на матеріально-технічну базу, кваліфікацію викладачів, всі ці види робіт можна виконувати більш якісно, ніж, скажімо, в школі, та це не означає, що ця можливість завжди реалізується. Явно ж краще тут можна оволодіти теоретично-методичним матеріалом, як за об'ємом, так і за глибиною наукового обґрунтування.

Отже, враховуючи тільки що викладене, можна стверджувати, що з точки зору вирішення завдань фізичної освіти і загальної фізичної підготовки між загальноосвітніми і спеціальними навчальними закладами суттєвих відмінностей немає.

Вони існують лише стосовно одного виду фізичної підготовки - професійно-прикладної. Більше того, по даному виду підготовки є істотні відмінності між самими спеціальними закладами. І саме професійно-прикладна фізична підготовка визначає специфіку роботи з фізичного виховання в кожному з них.

Дехто може зауважити, що в програмах з фізичної культури для загальноосвітніх навчальних закладів (випускні класи) теж передбачена ППФП. Так, передбачена. Та це лише є свідченням того, що укладачі програм не розуміють як слід, що таке ППФП. Це тільки аргумент на користь того, щоб цей вид підготовки був розглянутий у підручнику досить ґрунтовно. Що й буде зроблено в наступних підрозділах цього розділу.

2. Взаємозв'язок між професійними здібностями і фізичною підготовкою

Стосовно професійних здібностей у прикладній психології є дві точки зору.

Суть першої в тому, що в кожній людині закладені здібності до більш-менш конкретних видів праці і завдання полягає в тому, щоб навчитися розпізнавати ці здібності, знаходити їх характерні ознаки і згідно з ними давати рекомендації щодо вибору професій.

Прихильники другого підходу вважали, що ніяких здібностей немає. Чому і як навчити людину, так вона і працюватиме. Ця точка зору на Заході особливого успіху не мала. Але в Радянському Союзі, особливо у 20-х роках, вона була досить поширеною. Її представники вважали, що коли стати на позиції тих, хто визнає здібності фактором, за яким визначається місце кожного в суспільстві, то тоді в учбових закладах будуть створені сприятливі умови для переважання буржуазного прошарку, що створить додаткові труднощі пролетаріату у закріпленні за собою командних позицій. Легко помітити, що у цих міркуваннях здібності змішуються з рівнем підготовки абітурієнтів, їх освітою та загальним культурним рівнем.

У 30-х роках, починаючи роботу у сфері професійного відбору, радянські вчені прагнули використати накопичений зарубіжний досвід. Були розроблені і широко застосовувалися системи проб (тестів) і приладів для виявлення здібностей у робітників. У деяких випадках тести виявилися не досить обґрунтованими і перевіреними й призвели до помилкових висновків.

Труднощі психотехніків поглиблювалися ще й тим, що вони у своїх починаннях не могли опиратися на загальну психологію, бо вона тоді ще тільки формувалася. А тому наукове обґрунтування висновків і принципових положень украй ускладнювалося, що й призвело до переважання емпіризму у їхній діяльності.

Саме з цієї причини, а також під натиском своїх противників, після відомої постанови ЦКВКП(б) “Про педологічні перекручення в системах Наркомпросів” (1936р.) вони були змушені згорнути свою роботу. Настав 20-річний застій у радянській психології праці, і лише з 1957 року знову почали розгортатися дослідження в цьому напрямку. Ситуацію з профвідбором і пов'язаною з ним ППФП на сьогодні концептуально можна зобразити у вигляді таких структурно-логічних схем (див. табл. 12, 13).

Таблиця 12

Структурно-логічна схема факторів, що визначають підвищення продуктивності праці

Логічність наведених у схемі факторів, гадаємо, не викликає сумнівів, але нас, звичайно, найбільше цікавить суб'єктивний фактор і тому вдамося до його обґрунтування.

Таблиця 13

Структурно-логічна схема складових, що визначають зміст і потенціал суб'єктивного фактора

Тепер, об'єднуючи обидві структурно-логічні схеми, можна зауважити, що кадровий потенціал ефективно використовуватиметься тоді, коли ті чи інші трудові операції виконуватимуть люди з найбільш придатними для цього професійними здібностями, під якими прийнято розуміти сукупність переважаючих психофізіологічних якостей (властивостей) людини, якими вона наділена природою і які сприяють найбільш швидкому й успішному оволодінню певними видами праці і досягненню в них найкращих результатів при мінімальних зусиллях.

Розвиток же професійних здібностей базується на загальних здібностях, під якими слід розуміти сукупність більш інтегральних психофізіологічних якостей чи властивостей людини, а саме: гостроту сприйняття органів відчуття, рухливість нервових процесів, відлагодженість механізмів сенсорних корекцій, наявність достатньої кількості різноманітних рухових автоматизмів, записаних на різних рівнях центральної нервової системи, натренованість верховних рівнів побудови рухів стосовно організації рухового поводження та ін. а все це, в свою чергу, зумовлене такими чинниками, як умови життя, виховання, навчання і застосування фізичних вправ.

Надалі нас цікавитиме саме останній чинник, тобто використання фізичних вправ. І тут слід відзначити: на сьогодні і теоретики, і практики ППФП одностайні в думці про те, що засобами фізичного виховання, і особливо застосуванням фізичних вправ, можна позитивно впливати на розвиток як загальних, так і професійних здібностей. Але однозначної відповіді тут немає тобто, не можна стверджувати, що застосування будь-яких фізичних вправ автоматично сприятиме розвитку професійних здібностей. Якби це було справді так, то тоді проблема ППФП перетворилася б у фікцію.

Сказане повністю підтверджується на практиці. Так, у спеціальній літературі наводиться такий приклад. Кваліфікований робітник віком 45-50 років, токар за професією, протягом 10-15 років успішно впорається із виробничими завданнями, незважаючи на те, що має слабку фізичну підготовку і не вміє плавати, на перекладині підтягується не більше двох разів, з труднощами пробігає стометрову дистанцію і т.д. У той же час молодий працівник, фізично відмінно підготовлений, спортсмен-розрядник, значно поступається своєму старшому колезі рівнем виробничих показників.

Більше того, в тій же спеціальній літературі наводиться достатньо фактів, які свідчать про те, що певні види фізичних вправ можуть негативно впливати на розвиток окремих професійно важливих функцій. Сюди належить зменшення тактильної чутливості пальців кисті через наростання мозолів при заняттях гімнастикою, погіршення координації при виконанні трудових операцій складачами годинників та електронно-обчислювальних машин, коли вони систематично займаються важкою атлетикою, випадки погіршення спеціальної координації у пілотів, якщо вони займаються боксом, відзначається також негативний вплив гімнастичних висів і упорів на роботу музикантів і т.д.

Подібні приклади у спеціальній літературі наводяться для того, щоб обґрунтувати думку про необхідність профілювання фізичного виховання з урахуванням вимог обраної професії. Робиться посилання на те, що подібний підхід давно використовують при підготовці висококваліфікованих спортсменів. На базі загальної фізичної підготовки цілеспрямовано розвиваються фізичні якості і формуються рухові навики, необхідні для виконання конкретних дій, характерних для обраного виду спорту. Так, при підготовці гімнастів основний акцент робиться на розвиток сили м'язів рук і плечового пояса, вестибулярної стійкості, здатності орієнтуватися у просторі і т.п. А при підготовці, наприклад, стрибуна у висоту особливу увагу звертають на розвиток швидкісно-силових якостей і координації рухів. І за аналогією, стосовно робітничих професій, пропонується також виділяти професійно найважливіші для кожної конкретної професії фізичні якості. Професія монтажника-висотника вимагає високого рівня розвитку м'язів рук, вестибулярної стійкості, здібності зберігати рівновагу на висоті й обмеженій опорі, вміння долати страх на висоті, тобто таких самих якостей, як у гімнаста. А майбутньому шахтареві необхідні зовсім інші якості, а саме: витривалість м'язів плечового пояса і спини, спритність, гнучкість, володіння навиками пересування і перелазіння в різних положеннях (навкарачки, у напівзігнутому стані, по-пластунськи). Вимоги ж до професії “оператор пульту керування” суттєво відрізняються від наведених вище. Спеціалісти цієї професійної групи повинні володіти здатністю точно і швидко виконувати виробничі дії в умовах емоційного напруження.

Звичайно, підхід за принципом аналогії для визначення змісту ППФП цілком виправданий і заслуговує на увагу, але має один дуже суттєвий недолік: у ньому відсутні достатньо чіткі критерії, відштовхуючись від яких, можна було б обґрунтовано вести підбір вправ ППФП стосовно тієї чи іншої професії. З позицій цього підходу не вдається як слід пояснити курйозні факти, що мали місце в історії становлення ППФП.

Наприклад, ще у 20-х роках Центральний інститут праці робив спроби встановити зв'язок між трудовою і фізичною культурою. У рамках запропонованої інститутом концепції рухової культури вправи виробничого навчання були чимось середнім між спеціальним трудовим тренуванням і гімнастикою. Так, для занять мулярів пропонувалися вправи з цеглинами. Для сучасних фахівців з фізичного виховання це, зрозуміло, здається смішним. Та досить уявити в руках муляра не цеглини, а гантелі, і посмішки на їхніх обличчях зникнуть, ситуація уявиться цілком нормальною. Насправді ж до нормальності тут дуже далеко, і не залежить це від того, будуть в руках мулярів цеглини чи гантелі.

З позицій аналогового підходу не можна як слід пояснити і наведений вище приклад негативного переносу між заняттям важкою атлетикою і трудовими операціями складачів годинників та електронно-обчислювальних машин. Подібні приклади можна продовжувати.

Таким чином, сказане наводить на думку, що зв'язок між фізичною культурою, спортом і трудовою діяльністю треба розглядати по-іншому, більш глибоко. Для цього треба скористатися інформацією про побудову рухового поводження нервовою системою людини, яка викладена раніше (див. перший підрозділ шостого розділу і п'ятий підрозділ сьомого розділу). З опорою на неї розкриваються наступні підрозділи цього розділу.

3. Класифікація фізичних вправ з точки зору їх придатності для розвитку предметної спритності

виходячи з інформації, що характеризує спритність як фізичну якість людини і яка викладена в п'ятому підрозділі сьомого розділу, можна зробити ґрунтовний висновок, що для вирішення завдань ППФП підходять не всі без винятку фізичні вправи, а саме ті, які сприяють розвитку предметної спритності. Отже, спробуємо розібратися в цьому докладніше.

Усі рухові дії можна поділити на групи залежно від того, до якого рівня чи рівнів побудови рухів належать найсуттєвіші рухи-ланки цих ланцюгів-дій.

До першої групи віднесемо ті дії, які взагалі бідні будь-якими вищими автоматизмами.

Сюди ввійдуть так звані “розвідувальні” дії: розглядання предметів, обмацування їх, порівняння, вибирання і т.д.

Найпростіші предметні дії, доступні вже 3-4-річній дитині: покласти предмет, налити чи насипати що-небудь у посудину, відкрити засув, кришку пробки, чемоданну застібку і т.п., схематично намалювати “сонце” чи “хатинку” і т.д.

Всілякі дії новачка, тобто дії, для яких ще не встигли напрацюватися (виробитися) автоматизми за “особливим замовленням” від верховного, ведучого рівня і не знайшлося зручних автоматизмів із числа уже накопичених раніше під час вирішення інших завдань.

Таким чином, до першої групи ми відносимо всі ті дії, для яких - назавжди чи хоча б на перший час - немає придатних матеріалів у низових “фонотеках”. Зрозуміло, що для ручної (предметної) спритності серед подібних дій місця не знаходиться.

До другої групи включаються дії, провідні рухи-ланки яких побудовані переважно у верхньому підрівні простору “С₂” - у корковому, пірамідальному підрівні далекодіючих рецепторів точності і влучності, а в цілому ці рухові дії організуються і здійснюються за формулою:

Із галузі побуту: засилювання нитки в голку, накрапування ліків, гостре застругування олівця і т.д.

Із професійно-трудових дій: дії креслення, гравіювання, точного складання механізмів, робота годинникового майстра, багато трудових дій токаря, слюсаря-лекальника, шліфувальника, хірурга і т.д.

Оскільки описана група майже повністю є областю дрібних і точних пальцьових рухів, то, природно, спортивних вправ, які належать до неї, дуже мало. Якоюсь мірою сюди належать рухові дії, які є в технічному арсеналі таких ігор, як баскетбол, настільний теніс. А в цілому ж для розвитку професійних здібностей, які реалізуються за формулою D/С₂ потрібно конструювати відповідні тренажерні пристрої.

Третя група об'єднує дії, провідні ланки яких найбільше залежать від нижнього підрівня простору “С₁”, підрівня, що опирається на рухові ядра смугастої кулі (стріатума) - верхівки екстрапірамідної рухової системи. Ці дії організуються і здійснюються за формулою:

Із галузі побуту: шнурування взуття, прасування, розкочування тіста, бриття, причісування, перелистування книги, припалювання.

Із професійно-трудових дій: дії зчіплювача вагонів при формуванні составів, шофера і машиніста електровоза чи тепловоза при їх управлінні ходом машини, дії обпилювача і т.д.

Тут ми вже зустрічаємося з великими рухами тіла, які інколи залучають до свого складу і локомоції. Головна ознака, властива рухам цієї групи, - плавна, пристосувальна, можна б сказати, чутлива точність.

Із галузі спортивно-ігрової: дії лазіння по канату, стовпу, мотузяній драбині, стовбуру дерева і т.п.; локомоції: на різних засобах пересування, як їзда на велосипеді, веслування на човнах різного типу; вправи парної та групової акробатики, що пов'язані з утримуванням рівноваги в ускладнених умовах (балансування).

Не можна не зробити застереження, що майже неможливо підібрати такі приклади, в яких не було б досить великого домішку фонів із нижчележачого рівня м'язово-суглобових ув'язок (“В”).

Четверта група містить дії, в яких фони із рівня м'язово-суглобових ув'язок (“В”) явно переважають над просторовими фонами із рівня “С”. формула цих дій:

Із галузі побуту: зв'язування і розв'язування вузлів, в'язання на спицях, намотування клубка, заплітання коси, намилювання і миття всього тіла, одягання на себе одягу.

Із трудових дій: робота молотобійця (але того, який працює з ручним, а не механічним молотом), землекопа, підсобного робітника на виробництві; роботи, пов'язані з обертанням корби (лебідки, колодязя з намотаним на барабан тросом і т.д.), з переміщенням рукоятки (наприклад, ручної помпи при відкачуванні води чи ручної пожежної помпи при подачі води в пожежні шланги).

Зі спортивних дій: греко-римська боротьба, боротьба дзюдо, самбо, сюди ж належить і велика кількість дій фокусника, що базуються на “спритності рук”, і багато чого із арсеналу злодійських та шахрайських прийомів.

П'ята група містить в собі ті види дій, які потребують участі як рівня м'язово-суглобових ув'язок, так і першого просторового підрівня. Будуються і здійснюються ці дії за формулою:

Із галузі побуту: миття, випилювання, чищення овочів і плодів.

Із трудових дій: косіння, робота на швейній машинці, кравецька плісировка, медична перев'язка, точно виважене закручування, навивка, обв'язка і т.п.

Із галузі спорту: слалом, партнерська акробатика, дії фехтувального захисту, захисні дії рукопашного бою і в східних бойових мистецтвах, захисні дії боксера, а також захисні дії в спортивних іграх.

Шоста група об'єднує в собі ті види дій, які потребують участі як рівня м'язово-суглобових ув'язок, так і другого просторового підрівня. Формула подібних рухових дій така:

Із галузі побуту: вишивання, штопання, в'язання мережив.

Із трудових дій: робота складача в друкарні, закрійника взуття і верхнього одягу, коваля при точному, художньому куванні, медичні процедури на зразок упорскування ліків чи ставлення банок і т.д.

Із галузі спорту: ударні (наступальні) дії у фехтуванні й боксі, в рукопашному бою і східних бойових мистецтвах, наступальні дії в спортивних іграх, стрільба із лука, гра на більярді, метання складних метальних засобів, таких, як гарпун, ласо, бумеранг.

Сьома група складається з дій, які вимагають залучення рухів-ланок як із обох просторових підрівнів, так і з рівня м'язово-суглобових ув'язок. Формула рухових дій цієї групи має такий вигляд:

Для цієї групи, найскладнішої за змістом і побудовою дій, дуже важко підібрати приклад із галузі побутових дій. Цілком природно, що ці найскладніші з усіх навиків потребують надзвичайної відлагодженості, зіграності в обопільній роботі всіх рівнів побудови рухів зверху донизу, а тому потребують також і дуже ґрунтовної виучки.

Сюди ж належать і дві такі, виключно людські дії, як мова і письмо.

Із галузі праці (всі ці дії вимагають великої спритності і майже всі пов'язані з небезпекою і ризиком для життя): багато такий дій у професії пожежника, ними наповнене життя матроса на парусному судні, рибалки, що виходить в море на благенькому суденці, пірнальника, що пірнає в глибину в пошуках перлових черепашок.

У цій підгрупі кожна трудова операція містить у собі і спортивно-акробатичні елементи, і елементи небезпечного бою. Також у кожному спортивному чи бойовому епізоді подібного роду багато справжньої трудової, професійного вишколу і досвіду. Це переплетення всіх рівнів побудови рухів у той же час є і нерозривним переплетенням усіх найважчих видів людської діяльності.

Із області спорту: штиковий біг, фехтування і бокс, східні єдиноборства взяті в цілому, альпінізм, парашутний спорт.

Подібні положення, що ведуть і до подібних за своєю будовою дій, зустрічаються і в мисливця на небезпечного звіра, і в полярника, що бореться з торосами й застругами.

Закінчуючи виклад цього підрозділу, слід відзначити один дуже важливий для ППФП момент. В галузі фізичної культури і спорту є дії, які, безперечно, наближаються за структурою до найвищої групи і в той же час не приховують у собі ніякої небезпеки. Це спортивні ігри і багато різновидів рухливих ігор. Вони найбільш розвивають спритність у всій її повноті: і тілесну, і предметну.

4. Види і послідовність заходів визначення змісту ППФП стосовно спеціальних навчальних закладів того чи іншого профілю

Тепер, на даному етапі нашого викладу, ми знову можемо, але вже на якісно новому рівні, повернутися до наведених раніше прикладів і пояснити, в чому ж курйозність пропонованих для мулярів вправ з цеглинами з метою покращення їхніх професійних здібностей, і чому 45-річний токар, який має слабку фізичну підготовку (не вміє плавати, на перекладині підтягується не більше 2-х разів, з труднощами пробігає дистанцію 100 м і т.д.), успішно виконує виробничі завдання, тоді як його колега, спортсмен-розрядник, виконує значно менший обсяг роботи, незважаючи на те, що за кваліфікаційними вимогами вона набагато простіша.

У першому випадку, виконуючи вправи для м'язів рук, плечового пояса, тулуба, ніг і використовуючи для цього різні обтяження (чи то цеглини, чи гантелі, чи ще якісь інші предмети), робітники вдаватимуться до таких рухових дій, рухи-ланки для яких продукуються рівнем м'язово-суглобових ув'язок (“В”), тобто рівнем, який не має ніякого відношення до просторової точності рухів, тоді як професійна діяльність муляра потребує якраз просторово точних рухів, особливо таких, що будуються першим підрівнем (“С₁”) просторового рівня. Отже, в цьому випадку ми не досягаємо головного - позитивного переносу на професійні здібності.

Професійна діяльність токаря теж складається з просторово точних рухів, що будуються другим підрівнем (“С₂”) просторового рівня. У токаря із стажем, який має великий досвід, фонотека рівня С₂ багата готовими автоматизмами, що є дуже важливою передумовою вправного (спритного) виконання трудових операцій. Тоді як у його молодого колеги у фонотеці другого підрівня простору подібних рухових автоматизмів дуже мало і до того ж він (підрівень) не натренований верхнім рівнем “D” у практичному їх використанні. А те, що він підтягується на перекладині більше 20-ти разів, пробігає 100 м за дванадцять секунд, долає дистанцію 3 км за 10 хвилин, мало цього стосується, бо і сила, і прудкість, і різні види витривалості були розвинені при виконанні вправ, рухи-ланки для яких продукуються знову ж таки рівнем м'язово-суглобових ув'язок (“В”). звичайно, якщо цій молодій людині при наявності такого загально-підготовчого фундаменту розширити функціональний потенціал другого просторового підрівня шляхом роботи на спеціальних тренажерах і виконанням фізичних вправ, що забезпечують потрібний позитивний перенос, то досить швидко він зможе наздогнати і перегнати свого старшого колегу у виробничих показниках.

Таким чином, щоб різні вправи без предметів, з предметами, фізичні дії, що виконуються на різних тренажерних пристроях, апаратах, навчаючих машинах, увійшли до арсеналу засобів ППФП, треба, щоб вони сприяли розвитку професійних здібностей, або іншими словами, - щоб формули побудови і реалізації цих засобів були ідентичними з формулами побудови і реалізації трудових операцій, щоб потрібні рухи-ланки для ланцюгів-дій вироблялися переважно одними й тими ж низовими рівнями побудови рухів людини.

І тут виникає принципове практичне запитання: “А що ж і в якій послідовності треба робити, щоб правильно підібрати засоби ППФП стосовно тієї чи іншої професії?” Слід зауважити у зв'язку з цим, що наводити всі доцільні для цього заходи і варіанти їх застосування немає необхідності, але базову і, якщо так можна висловитись, середньостатистичну інформацію щодо цього, можна і треба запропонувати.

Отже, види і послідовність заходів у зв'язку з визначенням змісту ППФП стосовно тих чи інших професій можна відобразити у вигляді такого алгоритму.

Оволодіти знаннями механізмів, що лежать в основі побудови рухових актів людини. Для цього підійде відповідна інформація, викладена в цьому підручнику.

Визначити, на яких рівнях виробляються рухи-ланки, з яких складаються трудові операції конкретної професії чи групи схожий професій. Для цього можна скористатися:

аналізом літературних джерел;

опитуванням кваліфікованих спеціалістів, майстрів виробничого навчання, викладачів, що забезпечують професійну підготовку майбутніх спеціалістів;

спостереженням за діяльністю учнів, студентів у процесі оволодіння ними обраною професією з метою уточнення способів виконання трудових операцій, визначення умінь та навиків, необхідних для виконання креслень, налагодження і ремонту апаратури, техніки тощо;

самостійними спробами (якщо в цьому є необхідність) виконати ті чи інші дії (трудові) для повнішого їх розуміння.

З'ясувати, розвитку яких фізичних якостей (сили, силової витривалості, статичної витривалості, бистротно-силових якостей, витривалості аеробного характеру) вимагає робота за даною професією.

Уточнити умови виконання роботи з обраного фаху (температура, рівень шуму, вібраційні впливи, загазованість, нервове та психоемоційне напруження і т.п.).

Розробити засоби контролю за рівнем ППФП. Тут доцільно працювати у двох напрямках. З одного боку, шукати способи оцінки можливостей тих рівнів і підрівнів побудови рухів, які виробляють найважливіші рухи-ланки трудових операцій. це на сьогодні найменш розроблений аспект ППФП. З іншого боку, шукати способи оцінки рівня розвитку провідних для даного фаху фізичних якостей. Це завдання набагато легше і на сьогодні щодо нього є уже достатньо інформації в спеціальній методичній літературі.

Володіючи інформацією із зазначених пунктів стосовно певної професії чи групи подібних професій, можна приступати до визначення змісту ППФП. Покажемо це на ряді прикладів, ґрунтуючись на даних зі спеціальної літератури і критично їх осмислюючи. Візьмемо декілька груп виробничих професій, спеціалістів з яких готують у професійно-технічних училищах. Процедури щодо професій, спеціалісти з яких готуються в середніх та вищих спеціальних навчальних закладах, розгортаються за аналогічними сценаріями.

Верстатники (токарі, фрезерувальники, стругальники, свердлувальники та ін.).

Роботи виконуються на токарних, фрезерувальних, свердлильних та інших видах металоріжучих верстатів при ручному управлінні ними в положенні стоячи. Трудові операції складаються з точно скоординованих в просторі і часі рухів рук, які здійснюються тривалий час в позі стоячи при постійній зосередженій увазі, спрямованій на оцінку точності і якості оброблюваної деталі. Якість управління верстатом значною мірою залежить від стійкості пози у вертикальному положенні тіла, тривале знаходження в якій може призвести до порушення постави і сплощення ступнів, погіршення кровообігу у нижніх кінцівках.

Відзначені особливості трудової діяльності вказують на те, що трудові операції верстатників здійснюються за формулою D/С₂.

Отже, треба підібрати такі фізичні вправи, в яких також було б багато рухів-ланок, що виробляються в другому підрівні просторового рівня. Це, перш за все, точні і влучні рухи. Для цього підходять рухові дії, що входять до арсеналу таких спортивних ігор, як баскетбол, волейбол, настільний теніс, рухові дії, що здійснюються на різних тренажерних пристроях, апаратах, і також вимагають точності і влучності.

Окрім цього, робота верстатника вимагає, як відзначалося, добре розвиненого відчуття рівноваги, хорошої статичної витривалості у вертикальній позі і таїть у собі загрозу захворювань нижніх кінцівок через поганий відтік крові з них. А це означає, що треба використовувати засоби фізичної культури і спорту, з одного боку, для розвитку почуття рівноваги і статичної витривалості, а з іншого - для профілактики можливих функціональних відхилень і захворювань.

Доцільно у зв'язку з цим використовувати вправи на гімнастичних снарядах, на гімнастичній стінці (у висі і обличчям до неї), вправ у рівновазі на гімнастичній колоді, а також загальнорозвиваючі вправи для всіх м'язів тіла, як без обтяжень, так і з обтяженнями. Доцільно також всіляко зміцнювати м'язи ніг, які, працюючи в режимі насоса, значною мірою нівелюватимуть застійні явища при знаходженні в робочій позі. З цією метою можна використовувати легкоатлетичні вправи (біг, стрибки), вправи з лижного спорту (пересування з різною швидкістю, гальмування, повороти, спуски).

Щодо контролю, то в спеціальній літературі немає поки що завдань, за допомогою яких можна було б оцінювати координаційні можливості верстатників, що охоплюються формулою D/С₂. Є лише нормативи, що відображають рівень спеціальної витривалості, і можуть використовуватись у профтехучилищах.

Це на сьогодні майже загальна риса: є засоби контролю спеціальної витривалості і немає засобів контролю спеціальної фізичної освіти.

Контрольні нормативи
Вправи	Рік навчання в ПТУ	О ц і н к а
		3	4	5
Стоячи на носку лівої (правої), друга вперед-донизу, руки за голову; тримати (сек.)	ІІ ІІІ	10 15	15 20	20 25
Біг 3000 м (хв., сек., хлопці)	ІІ ІІІ	17.00 16.30	16.00 15.00	15.00 13.00
Біг 2000 м (хв., сек., дівчата)	ІІ ІІІ	12.40 12.20	11.40 11.30	10.10 10.00

Будівельні професії (штукатури, маляри, плиточники).

Особливості трудової діяльності полягають у тому, що роботи виконуються на висоті, при великій кількості просторово досить точних рухів, що припадають на плечовий пояс і руки, інколи зі значними фізичними зусиллями статичного і динамічного характеру.

Із відзначених особливостей цієї групи професій випливає, що трудові операції здійснюються за формулою D/С₁ і тут зустрічаються рухи, що здійснюються крупними м'язами і залучають до свого складу також і локомоції. Для рухів-ланок ланцюгів-дій характерна пристосувальна, плавна, чутлива точність. Із арсеналу фізкультурно-спортивних рухів цій характеристиці відповідають усі захисні рухи у спортивних іграх, локомоції на різних засобах пересування, різні види веслування, лазіння по канату та ін. таким чином, до засобів ППФП слід віднести вправи на гімнастичних снарядах, такі ігри, як баскетбол, гандбол, волейбол, акробатичні вправи, веслування на човнах різних типів.

А оскільки робота в межах названих професій вимагає високого рівня розвитку відчуття рівноваги і ставить високі вимоги до вестибулярної функції, то слід застосовувати вправи на збереження рівноваги в незвичних умовах, на обмеженій, піднятій на достатню висоту рухомій опорі, стрибки в глибину, рухові завдання з раптовими поворотами, зупинками, раптовими змінами напрямку пересування, бо саме такі завдання добре подразнюють рецептори вестибулярного апарату і сприяють підвищенню його чутливості. Бажано також проводити фізкультурно-спортивні заняття на відкритому повітрі з метою підвищення опірності організму до умов зовнішнього середовища.

Контрольні нормативи
Вправи	Рік навчання в ПТУ	О ц і н к а
		3	4	5
В.п. - стоячи на перевернутій гімнастичній лаві. Стійка на одній, друга зігнута в коліні під кутом 90, руки вперед, очі заплющені. Утримувати якомога довше (сек.)	ІІ ІІІ	40 45	45 50	50 55

Із них видно, на оцінку чого вони більш спрямовані: чи рівня спеціальної працездатності (витривалості), чи рівня розвитку предметної (ручної) спритності.

Професії, пов'язані з роботою на конвеєрах.

Конвеєрна організація виробництва характеризується монотонністю роботи, одноманітністю робочих поз і рухів, строгою послідовністю виконання операцій. Протягом зміни працівник виконує від 6 до 8 тисяч основних рухів, певна частина яких вимагає високої точності. Більша частина робочого часу відводиться на виконання трудових операцій і лише 15-20 % - на мікропаузи. Середня тривалість більшості операцій - 20-40 сек. основні рухові дії виконують сидячи з нахилом голови і тулуба на 12-15.

Таким чином, трудові дії, яких потребує конвеєрне виробництво, будуються у своїй переважній більшості за формулою D/С₂, коли рухові заготовки постачаються з другого підрівня простору, який завідує побудовою точних і влучних рухів. Але в цьому випадку є одна суттєва особливість, якої немає в більшості інших видів діяльності. Це - висока стандартизація операцій, завдяки чому професійні можливості лімітовані не стільки запасом готових автоматизмів у підрівні С₂ і управлінськими можливостями рівня “D”, скільки таким показником діяльності центральної нервової системи (ц.н.с.), як рухливість нервових процесів. Це генетично детермінований показник, і він визначає швидкість обробки інформації в ц.н.с., а також швидкість вироблення рішення і його реалізації.

Отже, якщо програма залучення і використання верховним рівнем “D” певних рухів-ланок із нижчого рівня відпрацьована і автоматизована, то швидкість здійснення дій залежатиме від швидкості, від рухливості нервових механізмів, або, іншими словами, від рухливості нервових процесів. Це значить, що конвеєрні операції найшвидше виконуватимуть люди з високою рухливістю нервових процесів, тобто сангвініки й холерики.

Але ми знаємо, що люди з подібним темпераментом не люблять монотонної роботи, вона погіршує їхній емоційний стан і психічно пригнічує. А для людей з яскраво вираженими флегматичними і меланхолійними рисами монотонність не проблема, та через низьку рухливість нервових процесів конвеєрні операції, що потребують мало часу, вони виконуватимуть на межі своїх можливостей і, значить, швидко втомлюватимуться.

Отже, оптимальний варіант для забезпечення потреб конвеєрного виробництва - це люди із середніми значеннями рухливості нервових процесів (не чисті флегматики чи меланхоліки, і не чисті сангвініки чи холерики) і з достатньо розвинутою спритністю. Значить, засобами фізичної культури і спорту треба створювати певний запас міцності, позитивно впливати на рухливість нервових процесів.

Щоправда, можливості цих впливів невеликі через генетичну детермінованість цього показника діяльності ц.н.с., але ж не використовувати їх було б нерозумно. Для цього підходять різні рухові завдання з акцентом на досягнення максимальних значень: біг на короткі відрізки (20-30 м) з максимальною частотою кроків і швидкістю, рухливі ігри та ігри-естафети з аналогічними установками на швидкість і частоту.

Окрім цього, з метою позитивного переносу на предметну спритність доцільно застосовувати вправи на просторову, часову, просторово-часову і динамічну (силову) точність. Це, наприклад, опорні стрибки через коня чи козла з акцентом на точність наскоку на місток, на точній постановці рук і приземленні; метання на точність у горизонтальну і вертикальну мішені, використовуючи предмети як стандартної, так і різної ваги; пробігання невеликих відрізків за наперед визначений час; стрибки на заплановану відстань; метання предметів різної ваги на наперед визначену відстань. Завдання подібної спрямованості можна придумати і на іншому матеріалі, скажімо, на заняттях іграми (баскетбол, волейбол, гандбол), лижною підготовкою.

При визначенні змісту ППФП щодо працівників конвеєрного виробництва слід не забувати про те, що через тривале перебування в одноманітних робочих позах дуже несприятливі умови складаються для хребта (особливо грудного і шийного його відділів), які можуть провокувати в подальшому виникнення остеохондрозу, а у людей, у котрих це захворювання вже є, призвести до подальшого його прогресування і загострення. Як засіб профілактики, треба використовувати вправи для зміцнення м'язів шиї, тулуба, черевної порожнини, широко використовувати вправи на гнучкість (як з арсеналу нашої системи фізичного виховання, так і з арсеналу східних систем, особливо хатха-йоги).

...