Філософія, її призначення, зміст та функції в суспільстві

Головним і визначальним інстинктивним потягом людини Фрейд вважав сексуальний (лібідо). Пізніше дослідник розвинув учення про два протилежні потяги до життя (Ерос) і до смерті (Ганатос). Ерос спонукає нас до творення, Танатос - до руйнування.

Однак під дією вимог і заборон з боку над-Я більшість цих потягів не допускаються у свідомість, а витісняються у сферу несвідомого (це називається механізмом витіснення). Проте вони не зникають, а «заміщуються» - виявляють себе у сновидіннях, несвідомих діях (обмовки, помилки у письмі тощо), а також стають причиною неврозів, спричиняючи реальні психологічні проблеми.

На думку Фрейда, існують два способи врегулювати конфлікт між Я та Воно:

1) сублімація - перенесення негативної енергії нереалізованого бажання на більш прийнятні різновиди діяльності. Найчастіше таким «порятунком» стає творчість. Цей механізм діє в людській свідомості автоматично;

2) психоаналіз. Під час психоаналітичного сеансу пацієнт, зручно вмостившись на ліжку, провадив невимушені розмови з лікарем психоаналітиком. Завдання останнього полягало у тому, щоб у тих образу до яких у своїй оповіді вдавався пацієнт, розпізнати його нереалізоваї, бажання і потім дати пацієнтові усвідомити неприйнятність цього потягу суспільної точки зори, тобто над-Я.

ВІЛЬГЕЛЬМ РАЙХ (СЕКСУАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ); ЕРІХ ФРОММ (1900-1981 досліджував взаємодію між психічними та соціальними чинникам] пропонував методи «СОЦІАЛЬНОЇ ТЕРАПІЇ» для оздоровлення суспільства.

Екзистенціалізм (буквально - «філософія існування») - провідний напри філософської думки XX ст., який осмислює проблему людини, її сутності! існування, буття у світі, можливостей і перспектив свободи і відповідальності.

Цей напрям став породженням складного і трагічного XX ст. з йо: гострими протиріччями і конфліктами, катастрофічними війнам широкомасштабним насильством над людьми, нестримним науко» технічним прогресом, який виявився не тільки благом, але й джерело великих небезпек. У XX ст. було підірвано віру класичної філософії «світовий розум» і розумний сенс історії, у прогрес, у традиційні моралі цінності, що зумовило потребу у новій системі світоглядних координат.

Відомі дві великі «хвилі» екзистенціалізму, в одній з яких провідну рої відіграли німці (М. Гайдеггер, К. Ясперс), а в другій - французи (ї П. Сартр, А. Камю, Ґ. Марсель). Іноді виділяють РЕЛІГІЙНИЙ ЕКЗИСТЕНЦІАЛВ який визнає Бога як основу буття світу та людини, та АТЕЇСТИЧГ ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМ, який Бога у своїх теоретичних конструкціях не враховує.

Ідейними попередниками екзистенціалізму були С. К'єрке представники «філософії життя» (А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, А. Берґс засновник феноменології Е. Гуссерль).

Основні ідеї екзистенціалізму можуть бути зведені до трьох основи тверджень:

1. Існування (екзистенція) передує сутності. На відміну від будьматеріальної речі, виготовленої людськими руками за певним заздалегідь визначеним проектом, ЛЮДИНА «ЗАКИНУТА» - У СВІТ: вона народжується, чи потім усвідомлює своє внутрішнє «Я» і до кінця свого життя переживе сама творить своє справжнє, індивідуальне, єдине і неповторне існування.

2. Людина відповідає не тільки за себе, але й за всіх людей. Свобода не означає, на думку екзистенціалістів, довільності людських дій і вчи Навпаки: кожен нібито вільний крок людини може мати досить масштабні наслідки. Тому, творячи себе, людина повинна усвідомлювати свідповідальність перед іншими.

3. Людина приречена бути вільною. Немає нічого й нікого, що могло б виправдати людину чи виправити її помилки. Марні посилання на Бога, на зовнішні обставини, або навіть на інтриги власної підсвідомості.

Під впливом К'єркегора та Ніцше сформувалась екзистенціальна філософія КАРЛА ЯСПЕРСА (1883-1969 pp.). Німецький філософ вбачає завдання екзистенціалізму в тому, щоби вказати кожному на витоки його САМОБУТТЯ, які осягаються лише із середини, а не через зовнішнє дослідження. Самобуття не вичерпується емпіричним наявним буттям, а є свого роду завданням, яке людина повинна виконати задля реалізації своєї свободи. Самобуття (я сам, як екзистенція) є буттям, яке не є, а може бути, повинно бути і саме визначає, яким йому бути, незалежно від природних і культурних умов (в праці «Розум та екзистенція»).

До усвідомлення своєї екзистенції людину частіше підштовхують ГРАНИЧНІ СИТУАЦІЇ: смерть, боротьба, страждання, провина. Саме в цих ситуаціях людина звільняється від своїх повсякденних турбот, від своїх ідеальних інтересів та наукових уявлень про дійсність. Тоді перед людиною відкривається світ її власного „..існування, істинної сутності та світ переживання бога (трансцендентного) (в праці «Філософія»).

Екзистенціалізм ЖАНА ПОЛЯ САРТРА (1905-1980 pp.) сформувався під впливом феноменології , вчень Хайдеггера, Гегеля, Маркса. У своєму головному творі «Буття і ніщо» Сартр розрізняє В-СОБІ-БУТТЯ речей (цілком позитивне) і ДЛЯ-СЕБЕ-БУТТЯ - свідоме буття людини, в якому з'являється НІЩО - заперечення буття. Людська екзистенція несе в самій собі заперечення: вона є те, що вона не є, і не є тим, чим вона є. Людина є проектом самої себе, тобто вона визначається своїми можливостями: вона є не тільки те, що вона є, а й те, що вона із себе робить. Так визначається свобода людини. Оскільки Сартр був атеїстом, він вважав, що людина сама визначає свою екзистенцію, цілком відповідальна за себе (хоча й може бути нещирою і уникати відповідальності). Сартр розкриває структуру БУТТЯ-ДЛЯ-ІНШОГО, тобто відношення людини до Іншого. Для того, щоб взнати себе самого, потрібен Інший, але самобуття полягає у свідомому проектуванні себе згідно своїх можливостей, отже, в тому, щоб не бути Іншим.

У поглядах на суспільство Сартр прагне поєднати екзистенціалізм та марксизм. Він сприймає теорію відчуження, але вважає, що люди повинні здійснювати екзистенціальні проекти всупереч тиску соціальних обставин.

Французький письменник-екзистенціаліст, лауреат Нобелівської премії АЛЬБЕР КАМЮ (1913-1960 pp.) розвиває свої ідеї.у формі філософських, літературних та політичних есе. У «Міфі про Сізіфа» розкривається СИТУАЦІЯ АБСУРДУ, що виявляється у прірві між Я і світом: «Абсурд народжується з протистояння людини, що ставить запитання, і світу, що мовчить і не дається розуму». Слід відмовитися від усяких філософських тлумачень світу, прийняти страждання, даність, позбавлену смислу і Бога. Таким чином, екзистенціалізм, з одного боку, доводить до логічного завершення розпочатий просвітниками рух до звільнення людини, а з іншого - демонструє, що свобода людини завжди буде не абсолютною, а відносною.

До течій сучасної філософії, у яких спеціально розглядалися проблеми людини і запропоновані власні оригінальні концептуальні бачення, належать також філософська антропологія (у спеціальному значенні терміна) ] персоналізм.

7.4 Філософія доби постмодерну

Концепція та проект модерну (буквально з латини - «сучасність») бере свій початок у філософії просвітництва. щоб стати «сучасним», суспільств! необхідно було відповідати тим ідеалам, які підказував людині розу» цілями модерного суспільства було загальне подолання бідності. вдосконалення медицини, освіти, соціальної сфери, звільнення від надмірні! форм державного примусу й експлуатації людини людиною.

Понад два сторіччя в європейській цивілізації здійснювалася доволі послідовна реалізація проекту модерну. суспільство зрозуміло: концепті модерну багато в чому є обмеженою, хибує на ідеалізацію раціональної начала, на сліпу віру у прогрес. трагічна історія ХХ ст. показала во однобічність таких уявлень. унаслідок цього в останній чверті XX ст. св опиняється в ситуації постмодерну.

Філософи-постмодерністи своєрідно трактують сучасну соціокультурну ситуацію в західному світі і на підставі цього аналізу роблять досить несподівані висновки щодо ролі та місця філософії в культурі.

Вони вважають, що в добу модерну людина надміру покладалася на науково-технічний прогрес (нтп). це зрештою призвело до того, що процес вийшов з-під раціонального контролю. науково-технічний розвиток триває, але людина більше не в змозі встигнути за його досягненнями; у міру прогресу наше життя не стільки полегшується, скільки ускладнюється. тому науково-технічний прогрес більше не є ідеалом епохи.

Філософи-постмодерністи наголошують на ігровому характері життя і культури. індивідуальні цінності всіх людей надто численні і надто відносні, щоб можна було проголошувати їх серйозно. серйозність у постмодерні - поганий тон. людина постмодерну втілює в життя свої проекти у формі гри, при цьому процес виявляється значно цікавішим і важливішим за кінцевий результат:

Філософія, на думку постмодерністів, довела свою неспроможність як єдина світоглядно-теоретична і жанрова система. притаманним класичній філософській традиції спробам створити всеохопну філософську систему протиставляється деконструкція наявного філософського здобутку, що розуміється як розклад його на певні смислові блоки та їх нове сполучення у нестандартних комбінаціях.

Процес філософування стає утвердженням культурних значень, які запроваджує той, хто філософує. той, хто філософує, визначає і жанрові межі (вони, до речі, можуть бути досить умовними), в яких здійснює своє «дослідження». постмодерн руйнує межі між видами, родами, формами культурної діяльності. в еклектичній єдності постають наука і мистецтво, філософія і релігія.

Контрольні запитання

1. яку назву має головний економічний твір К. Маркса?

2. концепцію матеріалістичного розуміння історії створює ...

3. яку філософську течію заснував А. Шопенгауер?

4. кого вважають засновником позитивізму?

5. Г. Спенсер був представником...

6. один із основних напрямів філософії xx ст., який зводить філософію до аналізу мови науки - це...

7. представником якої «хвилі» позитивізму був К. Поппер?

8. хто є засновником феноменології?

9. хто вперше в філософії вживає термін «екзистенція»?

10. Ж.-П. Сартр був представником...?

Тестові завдання до теми

Яка особливість розвитку некласичного філософського знання наприкінці XIX ст.?

1. усвідомлення обмеженості філософії як науки

2. зневір'я в гуманістичних засадах науково-технічного прогресу

3. популярність матеріалістичного світогляду

4. перетворення науково-технічного розуму в суспільного ідола

5. домінування філософії людини та мови

Автором концепції ірраціональної волі як універсально-космічного феномену є

1. А. Шопенгауер

2. О. Шпенглер

3. Ф. Ніцше

4. К Ясперс

5. А. Бергсон

Хто із філософів є автором концепції «надлюдини»?

1. А. Камю

2. Ф. Ніцше

3. 3. Фрейд

4. Е. Фромм

5. А. Шопенгауер

Які вихідні положення «філософії життя»

1. свобода волі та незалежність людини

2. життя і воля

3. страх і трепет

4. людська екзистенція

5. опредметнення-розпредметнення

Кому з сучасних філософів належить праця «Структура наукових революцій»?

1. О. Конту

2. Б. Расселу

3. К. Попперу

Визначте головні ознаки екзистенції:

1. унікальність і неповторність

2. опора на наукові знання

3. трансцендентність

4. позбавлена субстанційного, предметного характеру

5. об'єктивованість

Які ідеї відображають сутність філософії постмодерну?

1. іронія

2. деструктуризація, децентралізм

3. відмова від логоцентризму

4. плюралізм, полістилістичність

5. усі ідеї характерні для



Тема 8. Онтологія

8.1 Буття: проблеми, концепції, форми

З XVIII ст. найширший, мабуть, розділ філософського знання, пов'язаний ij вивченням буття, здобув назву ОНТОЛОГІЇ.

Проблема буття - це питання про існування навколишнього світу « певної цілісності.

Проблема буття для філософії - фундаментальна. Категорія (уживанії поняття) буття також посідає у філософській думці особливе місце. щ зумовлене двома обставинами:

* здатністю охопити в собі всю навколишню людину, світ як цілісність, щось, що споконвіку є. Тим самим, формулюючи проблему буття, філософії розглядає світ і місце в ньому людини в найзагальнішому виді. Відтак вона може виконати функцію людського світоорієнтування, а себе окреслити я самостійну сферу духовної діяльності людини (поряд з релігією, наукою мистецтвом);

* властивістю бути для філософії найзрозумілішим утіленням іді Абсолюту. Вважаючи світ і людину в ньому існуючими, категорія «буттаі постійно наштовхує на думку, що вони побутують не як безформна купа ніщ не пов'язаних між собою фрагментів, але як щось взаємозалежне, єдині Таким чином, філософське мислення виявляється перед необхідність пошуку за зовнішньою, чуттєво-сприйманою даністю якихось загальні» вічних, абсолютних, об'єктивних, осяжних винятково за допомого* абстрактно-логічного мислення, підстав, які дозволяють світу в цілому бути.

ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО ПРОБЛЕМИ. В історії західної філософії відомі декілька загальних підходів до вирішення проблеми буття.

Представники СУБСТАНЦІЙНОГО НАПРЯМУ стверджували, що «буття субстанція», іншими словами, що навколишній світ предметів, явиш а» процесів є реальним, дійсним, вічним. У своєму існуванні він є незалежні1' від людини, її діяльності чи свідомості.

Прихильники СУБ'ЄКТИВІСТСЬКОГО НАПРЯМУ вважали, що «буття є ніш». Тобто якщо світ існує, то лише як певне уявлення, що міститься в наН1' свідомості.

У філософській літературі висуваються й інші концепції буття, а саме:

* МАТЕРІАЛІСТИЧНА, яка ототожнює буття з матеріальним сущим;

* ІДЕАЛІСТИЧНА, що ототожнює буття з мисленням (ідеальним сущим);

* НЕКЛАСИЧНА, що протиставляє буття як процесуальність, мінливій

незавершеність сущому як усталеному, оформленому, завершеному.

Існує також класифікація філософських позицій на основі розуміння вихідних характеристик буття:

* МОНІЗМ - розуміння буття як єдиного у своїй основі;

* ДУАЛІЗМ - визнання двох коренів буття - матеріального та духовного - рівноправними і взаємодіючими;

* ПЛЮРАЛІЗМ - розуміння буття як реально існуючої множини речей, якостей, процесів і явищ.

У принципі, всі перелічені концепції мають під собою певні вагомі підстави. Порівнювати їх між собою не варто - вони є ВЗАЄМОДОПОВНЮВАНИМИ, адже розглядають проблему буття з різних точок зору.

СУЧАСНЕ БАЧЕННЯ проблеми. Сучасний стан справ із вивченням проблеми буття віддзеркалює ті глибинні зміни, які відбулися в науковій картині світу та можливостях людини її опановувати. Наразі стає очевидним, що більшість природних і соціальних процесів не мають певної стійкої основи. їх не можна розглядати з позиції класичної картини світу як механічну взаємодію матеріальних часток. Набувають поширення хвильові теорії та концепції взаємодії різних полів. На використанні цих процесів працюють сучасні технічні пристрої, наприклад, комп'ютер.

Тому філософська онтологія сьогодні змушена відмовлятися від розгляду проблеми буття як питання про наявність чи відсутність основоположної субстанції. Дослідження в цій царині філософського знання зосереджуються на вивченні багатоманіття конкретних онтологій. Серед них найбільшу вагу, звичайно, має сучасна онтологія людини, її вихідний принцип формулюється таким чином: «БУТТЯ НЕ Є ІСНУВАННЯ». Зокрема, М. Гайдеггер наполягав, що треба розрізняти людське буття та існування матеріальних речей. Людське життя, то є усвідомлене існування. Спрямовує людей на усвідомлення свого існування .їх смертність та скінченність. Тому, як іронічно зазначив німецький мислитель, Бог існує, але не побутує - адже він безсмертний. Формою такого усвідомлення, нагадаємо сказане у першій темі, виступає якраз філософування.

Традиційно філософія намагалася розмежувати буття за сферами його прояву: 1) природне буття; 2) соціальне буття; 3) буття людини. Відповідно до сучасних наукових уявлень, наразі серед найважливіших характеристик буття називаються багаторівневість його проявів: мікро-, макро- та мегапроцеси. МІКРОСВІТ - світ гранично малих часток, які не можна спостерігати безпосередньо. МАКРОСВІТ - світ макрооб'єктів, розміри яких дозволяють сприймати їх на рівні простого чуттєвого досвіду. МЕГАСВІТ охоплює масштаби, більші за Сонячну систему. На кожному з цих рівнів діють свої особливі закони, тенденції, якісні характеристики. Синергетика. Зовсім по-новому висвітлюється проблема перебігу еволюційних процесів в бутті природи, суспільства та людини. Наріжною стає СИНЕРГЕТИКА, або ТЕОРІЯ САМООРГАНІЗАЦІЇ СКЛАДНИХ СИСТЕМ. Згідно із синергетичною концепцією основний напрям такої еволюції вкладається в схему «хаос-порядок-хаос». Отже, якщо з часів античної філософії світ розглядався як принципово упорядкований, то з точки зору синергетика упорядкованість світових процесів є лише видимим проявом більш глибин» тенденції до зростання ентропії, безладдя.

8.2 Матерія та рух. простір і час

Для матеріалістів поняття матерії особливо наснажене змістом: це їх базо» поняття. Згідно з уявленнями сучасної науки, матерія (речовина) разом і енергією та інформацією складає ті три вихідні компоненти, які можемо: знайти в будь-яких явищах чи процесах. . У матеріалізмі матерія розглядається таким чином:

Матерія - об'єктивна реальність, дана людині в чуттях, яка існує поза людською свідомістю і незалежно від неї.

Сама по собі матерія - абстрактне поняття, вона не має порівняльної! матеріального еквівалента. Водночас кожна конкретна річ чи явий матеріальні, адже вони мають таку загальну властивість, як здатність 6yf чуттєво сприйнятими людиною.

В історії західної філософії виділяють три хвилі матеріалізму:

1) АНТИЧНИЙ СТИХІЙНИЙ МАТЕРІАЛІЗМ (Демокріт, Епікур);

2) МЕХАНІСТИЧНИЙ МАТЕРІАЛІЗМ- XVIII СТ. (П. Гольбах, Ф. Вольтер, И Ламетрі);

3) ФІЛОСОФІЯ МАРКСИЗМУ.

Сучасна філософія розглядає матерію під кутом зору її складної системи організації. Будь-який об'єкт матеріального світу може бути проаналізовані як самостійна система-цілісність, яка характеризується наявні^1 нерозривно пов'язаних елементів, а не просто їх скупченням.

Виділяють три глобальні різновиди матеріальних систем, кожен з як" підпорядковує відповідні підсистеми:

* біологічні системи - вся біосфера від мікроорганізмів до людини;

* СИСТЕМА НЕЖИВОЇ ПРИРОДИ - елементарні частинки, зокрема античастинки, поля, атоми, молекули, макроскопічні тіла, космічні системи і тощо;

* СОЦІАЛЬНО ОРГАНІЗОВАНІ СИСТЕМИ - людина, різні колективи, об'єднання, організації, партії, класи, нації, держави тощо.

Рух. Спосіб існування матерії - РУХ. З цього приводу кажуть, що не існує руху без матерії, а матерії без руху. У широкому розумінні РУХ - ЦЕ БУДЬ-ЯКА ЗМІНА. Рух не має зовнішньої причини - він закладений у природі самого буття. Існують різні типи руху - від простих (механічний рух) до надскладних (простір і час живих організмів та соціальних систем).

Згідно з матеріалістичними концепціями виділяють ДВА ОСНОВНІ РІЗНОВИДИ РУХУ:

* рух, пов'язаний із збереженням якості предмета (переміщення людини в кімнаті);

* рух, пов'язаний зі зміною якісних характеристик предмета (наприклад, перетворення води на пару чи лід).

Простір і час. Зміни, рух буття можливі тільки в межах певних просторово-часових параметрів.

Поняття «простір» охоплює дві фундаментальні ознаки матеріального сущого: МІСЦЕ СЕРЕД ІНШИХ СУЩИХ і його ТЯГЛІСТЬ. Тяглість є продовженням того самого сущого. Кожне тіло має три виміри тяглості: довжина, ширина і висота. Вони визначають величину, розмір предмета. Задавши розмір тіла і вказавши його місцезнаходження в середовищі, визначають його просторові характеристики.

Поняття час також відображає дві фундаментальні риси процесів, які відбуваються з матеріальними тілами, а саме ТРИВАЛІСТЬ і ЧЕРГОВІСТЬ ПОДІЙ.

ТРИВАЛІСТЬ - це фази того самого явища (тривалість дня, існування дерева). У ній розрізняємо сучасне, минуле й майбутнє.

ЧЕРГОВІСТЬ вказує на місце події серед інших подій у часовому просторі (те відбулось раніше, а це пізніше). Указавши місце події серед інших подій та її тривалість, визначають її часову характеристику.

Головною характеристикою простору є його БЕЗПЕРЕРВНІСТЬ, а часу -НЕЗВОРОТНІСТЬ перебігу від минулого до майбутнього, адже фізичні носії часу (гравітони) рухаються з найбільшою у Всесвіті швидкістю (швидкістю світла 300 тис. км/с). Простір і час взаємодоповнюють один одного: простір визначають через час і навпаки.

Типи простору і часу. Усе баготоманіття сучасного світу годі уявити без різноманітних типів простору і часу. Найчастіше йдеться про ФІЗИЧНИЙ, БІОЛОГІЧНИЙ І СОЦІАЛЬНИЙ простір і час. Кожен із названих різновидів простору і часу має свої особливі властивості. Наприклад, біологічний час (внутрішнє відчуття плину часу ) відрізняється від його ліку за фізичними характеристиками. Недарма заняття з цікавої дисципліни або улюбленого викладача минає для студентів майже непомітно, тоді як пари інших предметів наче розтягуються на весь день. Так само соціальний час характеризується САМОПРИСКОРЕННЯМ. Це означає, що за однаковий проміжок

часу в нашу добу відбувається в багато разів більше суспільно значущу подій, ніж у давнину.

У метрах і секундах та похідних одиницях (кілометр, година, рік) рахую* просторово-часові процеси, які перебігають у макросвіті. У мікросвіт* розміри елементарних часток, тривалість їх життя і взаємодії в мільйонній мільярди разів менші за нормативний шаблон, а в мегасвіті - усі масштаби « мільйони і мільярди разів більші.

Концепції простору і часу. Розрізняють дві основні концепції простору] часу:

* СУБСТАНЦІЙНА (Демокріт, Ньютон) розглядає простір і час як самостійне (як різновид субстанції). Навіть якби всі матеріальні речі зникли простір і час залишилися б;

* РЕЛЯЦІЙНА (Аристотель, Ляйбніц) розглядає простір і час як властивості матеріальних утворень. Тут простір і час є похідними, відносними залежними від матеріальних мас.

Отже, категорії руху, простору і часу як структури існуючого по-різному виявляють себе на різних рівнях буття.

8.3 Свідомість як ідеальне буття

Поняття свідомості. Проблема свідомості в філософії - дуяі багатоаспектна проблема, хоча б тому, що свідомість і мислення - основині інструмент філософії. Свідомість є філософською категорією і об'єкта) філософських досліджень.

Матеріалісти вважають, що свідомість є породженням матерії: на їхні думку, матерія, еволюціонуючи, на певному етапі свого розвитку породжу! свідомість.

На загальноосвітньому рівні поняття «свідомість» визначається таким чином:

Свідомість є сукупністю психологічних явищ; це характеристика психіки здатність оперувати ідеальними образами; здатність людини бачити себе у навколишньому світі.

Поняття свідомості є вужчим, ніж поняття мислення. Свідомість - це виші поняттєва форма мислення.

Від народження людині властива тільки здатність до усвідомленої! мислення та діяльності. Адже, пригадаємо, людина дофілософської міфологічної свідомості мислила зовсім інакше, ніж людина сучасна. Де вчені порівнюють перебіг міфологічного ставлення до світу перетравленням їжі, яке відбувається автоматично. Експериментально доведено, що первинна усвідомленість слів і вчинків пробуджується ще] ранньому дитячому віці. Пришвидшення засвоєння навичок абстрактно логічного мислення припадає на підлітковий вік.

Головною ознакою свідомості є ЗДАТНІСТЬ ЛЮДИНИ ВІДДІЛЯТИ СЕБЕ ЗОВНІШНІХ РЕЧЕЙ.

Процес усвідомлення - досить тривалий, можна умовно поділити на кілька етапів:

* САМОУСВІДОМЛЕННЯ, коли людина чітко відмежовує особистісне «Я» від не-Я, від усього навколишнього світу й осягає те, що надалі розумовий процес відбувається саме через внутрішній духовний універсум;

* «копіювання» зовнішніх обрисів предметів на основі даних органів чуття;

* розчленування (аналіз) цих образів;

* визначення внутрішньої сутності чуттєвих образів, які відображають реально існуючі матеріальні речі;

* поєднання чуттєвих образів з усвідомленням їх внутрішньої сутності, внаслідок чого людина починає розуміти призначення матеріального предмета. Усвідомлювати крісло - означає не просто бачити чотири ніжки, спинку та сидіння, але знати, що перед нами предмет меблів, на який можна сісти. (Цікава довідка: мозок сприймає чуттєву-інформацію обсягом у 100 тис. біт/сек, однак усвідомлюється тільки 1/1000 частина цієї інформації.)

Крім того, процес усвідомлення не завершується механічною обробкою здобутої з зовні інформації. Воно відразу породжує низку супровідних проблем, найголовніша з яких - ціннісне ставлення до здобутих результатів, виводить свідомість за вузькі особистісні межі.

Структура свідомості. У структурі свідомості індивіда З. Фройд і виділяв три пласти: 1) НЕСВІДОМЕ; 2) ВЛАСНЕ СВІДОМІСТЬ; 3) «НАД СВІДОМІСТЬ». Ще свідомість поділяють на ІНДИВІДУАЛЬНУ та СУСПІЛЬНУ. Суспільна свідомість виявляється на двох основних рівнях (повсякденному і теоретичному) і в кількох основних формах (право, мораль, політика, релігія, наука, філософія).

Відомо, що в мозку людини наявні дві півкулі. Деякі дослідники, звертаючись до даних фізіології, наголошують на тому, що кожна з цих півкуль відповідає за певні функції свідомості. Люди, в яких переважає права півкуля, відзначаються розвиненим мисленням, спокоєм, розсудливістю. Ті ж, у яких домінує ЛІВА ПІВКУЛЯ головного мозку, характеризуються підвищеною чутливістю та емоційністю, схильністю до художнього, образного мислення.

Свідомість може бути індивідуальною та суспільною. ІНДИВІДУАЛЬНА СВІДОМІСТЬ вміщує внутрішній духовний світ однієї окремо взятої людини. СУСПІЛЬНА СВІДОМІСТЬ - сукупність найпоширеніших у суспільстві. Щодо різних сфер його духовного життя. Найчастіше, виокремлюють міфологічну, релігійну, художню, моральну, правову, науково-філософську форми суспільної свідомості.

* Штучний інтелект. Людський мозок навіть порівнюють із комп'ютером, Що має процесор із тактовою частотою 20 ГГц і жорстким диском місткістю До 100 ГБт. Однак способи, у які мозок людина і машина розв'язують завдання, принципово різняться між собою: мозок працює за цільовим планом задля досягнення певної мети, ЩА ясно усвідомлюється. Машина ж діє за певними формальними правилами вона не розуміє сутності самого завдання і наслідків своїх дій;

кінцевим результатом дій людини є чуттєвий образ об'єкта, а машини - код із певною послідовністю чисел;

людська пам'ять діє за принципом смислової системи, що дозволяє черпац потрібну інформацію з необхідного смислового контексту, тоді як машина мусить перебрати підряд всі можливі варіанти. Саме тому найважливішою характеристикою будь-якої машини залишається показник її швидкодії.

Контрольні запитання

1. Який розділ філософії вивчає фундаментальні принципи буття?

2. Незмінна першооснова всього сущого - це...?

3. Кого вважають засновником матеріалістичного напрямку філософського вчення про буття світу?

4. Який світогляд основоположними вважає два рівноправних і протилежних начала? .....

5. Що є альтернативою діалектики?

6. В середньовічній філософії буття ототожнювалося з буттям...

7. Хто із європейських філософів представляє трансцендентальний ідеалізм?

8. Представником якого філософського напрямку був Л. Фейербах?

9. З чим ототожнюється буття в екзистенціалізмі

10. Усвідомлення людиною самої себе, свого становища у світі, своїх інтересів і перспектив - це ...

Тестові завдання до теми

Концепція детермінізму буття грунтується на:

1. принципах причинності та закономірності

2. на принципі гармонії

3. на принципі матеріальності та діяльності

4. принципі тотожності мислення та буття

Субстанція єдина - природа або Бог - ця позиція в тлумаченні буття належить

1. Бекону

2. Декарту

3. Спінозі

4. Ляйбніцу

5. Юму

Визначте основні принципи діалектики:

1. Суб'єктивність

2. Історизм

3. Принцип єдності

4. Всебічність розгляду

5. Детермінізм

Який із перелічених законів не відноситься до діалектичних?

1. Закон взаємного переходу кількісних змін у якісні

2. Закон відносності

3. Закон єдності та боротьби протилежностей

4. Закон заперечення заперечення

З точки зору тлумачення буття, це неправильно, що

1. все, що існує, є необхідним

2. все, що існує, є випадковим

3. необхідне причинно зумовлене

4. випадкове - безпричинне

5. необхідність не має ніякого відношення до випадковості

Форма існування матерії, що фіксує її протяжність і порядок розташування:

1. Місце

2. Субстанція З.Час

4. Простір



Тема 9. Гносеологія

9.1 Пізнання як предмет філософського аналізу

ПРОБЛЕМА ПІЗНАННЯ. Теорія пізнання (ГНОСЕОЛОГІЯ) - розділ філософії, J вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини.

Пізнання - ПРОЦЕС ЗДОБУТТЯ, ПЕРЕРОБКИ, ПЕРЕДАВАННЯ ТА ВИКОРИСТАТЬ ЗНАНЬ ПРО НАВКОЛИШНІЙ СВІТ.

Головним у теорії пізнання є питання про відношення ЗНАНЬ - ПРО СВІТ Щ ВЛАСНЕ СВІТУ: чи спроможна наша свідомість (мислення, відчуття, уявленні давати адекватне відображення дійсності.

Можливі три основні підходи до вирішення цієї проблеми:

ГНОСЕОЛОГІЧНИЙ ОПТИМІЗМ стверджує можливість об'єктивного пізнанні світу таким, яким він є насправді, поза людською волею і свідомістю.

АГНОСТИЦИЗМ (І. Кант, Д. Юм) повністю або частково запереч; пізнаваність світу.

СКЕПТИЦИЗМ - висловлення сумніву як у позитивних можливосте пізнання, так і в його повній неспроможності).

СТРУКТУРА процесу ПІЗНАННЯ. Структуру процесу пізнання становлять СУБ'ЄКТ та ОБ'ЄКТ пізнання, його результати (ЗНАННЯ) та умови.

СУБ'ЄКТ ПІЗНАННЯ - це той, хто пізнає. У ролі суб'єкта пізнання можуть поставати як окремі люди, так і наукові колективи, людство в цілому.

ОБ'ЄКТ ПІЗНАННЯ - це те, на що спрямовується пізнавальна діяльність суб'єкта.

Суттєвий коригувальний вплив на результати пізнання справляють такі УМОВИ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

Пізнання може спрямовуватися на дослідження не лише об'єктивного світу, але й ідеальних об'єктів: числа, площини і т. ін. | математиці; абсолютно чорного тіла, ідеального газу, рівномір* прямолінійного руху у фізиці; тієї чи іншої цивілізації в суспільствознавство тощо. Навіть сама людина може опинитися в ролі об'єкта пізнання. Ученій який винаходить нові ліки, виступає як суб'єкт пізнання. Коли той самий учений, як це неодноразово траплялося в історії медицини.

Рівні та форми пізнання. Отже, суб'єкт пізнає об'єкт, і цей процес перебігає на КОНКРЕТНО-ЧУТТЄВОМУ й АБСТРАКТНО-ЛОГІЧНОМУ рівнях. Згідно з класичним поділом кожному з цих рівнів відповідають по три форми.

Форми чуттєвого рівня пізнання такі:

* ВІДЧУТТЯ - відображення у свідомості людини певних сторін, якостей предметів, які безпосередньо діють на органи чуття. Відчуття можна розділити на зорові, слухові, дотичні, смакові, нюхові;

* СПРИЙНЯТТЯ - постають поєднанням відчуттів, цілісний образ предмета, безпосередньо даний у живому спогляданні в сукупності всіх його сторін;

* УЯВЛЕННЯ є відтворенням образу без безпосереднього контакту з річчю; узагальнений чуттєво-наочний образ предмета, який справляв вплив на органи чуття в минулому, але вже не сприймається зараз. До уявлень відносять образи пам'яті, уяви тощо.

Слід наголосити, що вже на рівні відчуття у діяльність чуття втручаються розумові операції. Це РАЦІОНАЛЬНО-ЛОГІЧНЕ (або абстрактне) ПІЗНАННЯ, яке найбільш повно й адекватно виражене в мисленні.

МИСЛЕННЯ - це активний процес узагальнення й опосередкованого відображення дійсності, який забезпечує розгортання на основі чуттєвих даних закономірних зв'язків цієї дійсності та вираження їх у системах понять. Виділяють два основні рівні мислення:

1) РОЗСУДОК- початковий рівень мислення, де оперування абстракціями відбувається в межах певної незмінної, наперед заданої схеми. Це здатність послідовно й коректно будувати свої думки, класифікувати й систематизувати факти;

2) РОЗУМ - вищий рівень раціонального пізнання, якому властиві творче оперування абстракціями та рефлексією, спрямованість на усвідомлення власних форм та передумов, самопізнання. На цьому рівні легше осягнути сутності речей, їх законів та суперечностей.

Вичленовують такі форми раціональної стадії пізнання:

* ПОНЯТТЯ - вузлова форма думки, в якій відображаються загальні, найістотніші властивості предмета чи явища, зв'язки і відношення дійсності;

* СУДЖЕННЯ фіксує зв'язок предмета з його суттєвою ознакою. Судження граматично виражається розповідним реченням,наприклад: «Троянда червона»;

* УМОВИВІД - форма думки у вигляді міркування, коли з одного чи кількох вихідних суджень висновуються нові знання, причому без звернення до органів чуття. Наприклад, уже у стародавні часи люди знали, що Земля має форму кулі, і до цього знання вони прийшли за допомогою такого умовиводу: тільки кулеподібні тіла відкидають тінь у формі диска.

Інтуїція. Інтуїція - форма пізнання, яка характеризується тим, що суб'єкт не усвідомлює шляху власної думки, але при цьому здобуває нове істинне знання про світ. Шляхом інтуїтивного осяяння зроблено багато наукових відкриттів. Відомо, приміром, що французький математик А. Пуанкап знайшов оригінальне розв'язання, сідаючи в поштову карету.

Інтуїція - це кульмінаційний момент творчого процесу: всі елементі пізнавальної проблеми, які до цього існували осібно, раптом поєднуються ц єдину систему. Інтуїція характеризується такими ознаками, J БЕЗПОСЕРЕДНІСТЬ, НЕСПОДІВАНІСТЬ, НЕУСВІДОМЛЕНІСТЬ шляхів здобуття нового знання. Неусвідомленість характеризує інтуїцію як процес, а несподівані та безпосередність - як результат.

Про значення інтуїції для пізнавальної діяльності було відомо філософам здавна. Про це міркували і Платон, і Декарт. Однак з точки зору сучасно] психології в інтуїтивному акті немає нічого надзвичайного. Як правило інтуїтивне осяяння відбувається після того, як людина тривалий час мізкувала над певною проблемою, зібрала всю необхідну інформацію,; перебрала всі можливі варіанти розв'язання. Перехід пізнавальної діяльності в інтуїтивну фазу означає, що для напрацювання правильного розв'язаній задіюються додаткові ресурси головного мозку, які вивільняються за рахунок! економії на процесі його усвідомлення.

9.2 Істина і знання

Поняття істини. Під істиною розуміється ВІДПОВІДНІСТЬ ПЕВНОГЯ ТВЕРДЖЕННЯ ДО РЕАЛЬНОГО СТАНУ СПРАВ. Приміром, істиною може вважатися твердження, що молекула води складається з одного атома кисню і атомі водню. Вище вже згадувалося про ПРАГМАТИЧНУ ТЕОРІЮ ІСТИНИ (Ч. Пірс, В. Джеме), згідно з якою істинним уважається те, що дає найбільшу користь, Основних ознак істини три:

1. Об'єктивність. Об'єктивне знання не залежить ні від людини, ні від людства, а тільки від специфіки предметів і процесів, тобто об'єкта.

2. Обґрунтованість. Це означає, що істинність будь-якого твердження має бути певним чином засвідчено. Як правило, застосовують два способи такого доведення: дослідну перевірку на істинність або логічну аргументацію.

3. Конкретність. Принцип конкретності істини наголошує, що абстрактно! істини не може бути, істина завжди конкретна, кожен постулат наукового пізнання слід розглядати в конкретних умовах місця та часу.

Абсолютна і відносна істина. Істина поділяється на ВІДНОСНУ АБСОЛЮТНУ.

АБСОЛЮТНА ІСТИНА - досконале повне, точне, вичерпне знання про яке-небудь явище. Абсолютну істину доречно, розуміти як межу, мету, до якої прагне людське пізнання.

ВІДНОСНА ІСТИНА - форма вираження об'єктивної істини, певна міра і точності, чіткості і повноти, досягнута на конкретному, перехідному етапі пізнання.

Таким чином, процес пізнання являє собою постійну зміну одних відносних істин на інші, які дедалі повніше, точніше виражають об'єктиви) істину. Кожна відносна істина - це сходинка, крок, що наближає до істини абсолютної.

Знання та класифікація. Синонімом поняття істина виступ4 поняття ЗНАННЯ. Знання відрізняється від ВІРИ - переконання, що базується не на раціональних аргументах, а на емоційно-вольових поштовхах. Існують різні класифікації знань. Відповідно до однієї з них знання буває:

* ПЕРЦЕПТИВНЕ (дане в чуттях), первинне у значенні очевидності й достовірності. Воно відображає контакт людини з реальністю. Результати психологічних досліджень свідчать, що зі словами, які називають первинні ознаки об'єкта (колір, форму, розмір), із літерними й цифровими позначеннями, а також із дієсловами пов'язане підвищене збудження в головному мозку людини, яке спонукає до першочергової обробки цієї інформації. Так відбувається тому, що саме цими словами передається первинне, чуттєве сприйняття дійсності. Інакше кажучи, такі сполуки слів, як «жовтий листок», «прямокутний аркуш», «вісім яблук», «дитина вмивається», ми розуміємо швидше й легше, ніж такі абстрактні позначення, як, приміром, «трансцендентальний ідеалізм» чи «ісламська експансія»;

* ПОВСЯКДЕННЕ або знання на рівні здорового глузду. Знання на рівні здорового глузду є первинним у концептуальному аспекті - саме в середовищі-об'єктів звичайного практичного досвіду склалася наша мова, сформувалися наші основні поняття, які широко використовуються в тому числі і в науці;

* НАВКОЛОНАУКОВЕ, яке містить певні елементи науковості, однак не є науковим у повному розумінні (астрологія);

* НАУКОВЕ ЗНАННЯ, первинне в онтологічному плані. Ми вважаємо, і не без підстав, що наукове знання дає найповнішу, найбільш узгоджену з дійсністю інформацію. Саме наукове знання може дати остаточне (принаймні на сьогодні) пояснення, чому у світі існують і об'єкти повсякденного людського досвіду, і сам суб'єкт - людина з її органами чуття.

Існує також мовна класифікація знання:

* знання-знайомство («я знаю когось»);

* знання-майстерність («я вмію (знаю як) щось робити»);

* знання-інформація, тобто прості відомості про щось.

Істина (знання) є кінцевим результатом і метою процесу пізнання. Є також і побічні результати пізнання: помилка і брехня. ПОМИЛКА - ненавмисний хибний продукт пізнавальної діяльності, БРЕХНЯ - навмисне спотворення істинної інформації.

9.3. Наука і наукове пізнання

Поняття «наука». Як уже зазначалося в перших темах, на ранніх стадіях розвитку світової цивілізації, до давньогрецького мислителя Аристотеля, наука і філософія були сполучені в єдине ціле. Бурхливий розвиток наукової діяльності від Нового часу призвів до того, що з XX ст. наука є головним рушієм прогресу людського суспільства. Тому наразі наука являє собою соціальний інститут із дуже складною структурою.

НАУКА - ЦЕ СПЕЦИФІЧНА СФЕРА ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ, ЯКА СПРЯМОВАНА НА ВИРОБНИЦТВО НОВИХ ОБ'ЄКТИВНИХ ЗНАНЬ ПРО ПРИРОДУ, СУСПІЛЬСТВО І ПРО САМУ ЛЮДИНУ. Наука включає в себе:

* учених, які володіють кваліфікацією і досвідом згідно з розділення), науки на окремі дисципліни;

* наукові установи та устаткування;

* методи наукового пізнання;

* понятійно-категоріальний апарат і узагальнення наукових даних;

* систему збереження, відтворення і систематизації наукової інформації;

* всю сукупність накопичених на сьогодні наукових знань, які виступають одночасно як результат, умова і передумова наукового пізнання.

Наукове пізнання. Наукова діяльність являє собою особливий тип пізнавальної активності, яка зветься науковим пізнанням. Особливості наукового пізнання такі:

1. Об'єктивність. Принцип об'єктивності вимагає звільнення наукового знання від усього суб'єктивного та «надприродного». Об'єктивність означає реальність, узгодженість із фактами дійсності, незалежність від суб'єкта, абстрагування від нього.

2. Теоретичність. Це здатність науки не пов'язувати здобуті результатні безпосередньо з виробничою діяльністю та практикою. Дуже часто наука займається об'єктами, які не будуть використані людством навіть й j далекому майбутньому («чорні діри» в космосі). Проте така непрактичність науки є удаваною. Таким чином, наукою розширюються межі нашого знанні про світ і самих себе і створюється необхідний підмурівок для їх подальшого! опанування.

3. Раціональність (аргументованість). У загальному розумінні це означає ненастанну апеляцію до розуму та здорового глузду, максимальне: виключення емоцій, пристрастей, особистих уподобань з процесу здобули пізнавальних тверджень.

4. Системність і послідовність наукового знання. Кожен наступний кроку науці спирається на попередній, кожне нове наукове відкриття стає науково» істиною, коли входить як складовий елемент до певної системи впорядковується у формі теорії та численних наукових понять.

Проблема розмежування (демаркації) науки та ненауки є однією 1 центральних проблем ФІЛОСОФИ НАУКИ - дисципліни, яка досліджує побудов) наукового знання, механізми та форми його розвитку.

Методи - наукового пізнання можна поділити на 3 групи: спеціальні загальнонаукові та універсальні.

СПЕЦІАЛЬНІ МЕТОДИ використовуються в межах окремих наук. Зокрема, філософії застосовується історико-філософський метод досліджень.

ЗАГАЛЬНОНАУКОВІ МЕТОДИ характеризують процес пізнання у всіх науках. 1' об'єктивною основою є загальнометодологічні закономірності пізнання методи експерименту та спостереження, метод моделювання, гіпотетичні метод та ін.

Універсальні методи характеризують людське мислення в цілому використовуються у всіх сферах пізнавальної діяльності людини. До цих методів належать філософські методи і принципи мислення. До загальних методів належать, наприклад:

* ІСТОРИЧНИЙ - вивчення часової послідовності станів об'єкта;

* ПОРІВНЯЛЬНИЙ - зіставлення властивостей декількох об'єктів, які мають загальні ознаки, виявлення їх схожості, й відмінності;

* СИСТЕМНИЙ - цілісний розгляд, встановлення взаємодії складових частин певної сукупності, незводимість властивостей загального до властивостей його окремих елементів.

Особливо важливу роль у науковому пізнанні відіграє останнім часом МОДЕЛЮВАННЯ - відтворення властивостей одного об'єкта за допомогою іншого, спеціально створеного об'єкта - моделі. Якщо модель має однакову фізичну природу з модельованим об'єктом (наприклад, лабораторні тварини в медицині), говорять про ФІЗИЧНУ МОДЕЛЬ. Якщо ж подібність моделі й модельованого об'єкта полягає в однакових математичних рівняннях, що описують їх поведінку, то йдеться про МАТЕМАТИЧНУ МОДЕЛЬ.

Виявлення та розробка норм, правил, методів та прийомів, що регулюють цілеспрямовану діяльність щодо формування та розвитку наукового знання, складає предмет ЛОГІКИ та МЕТОДОЛОГІЇ НАУКОВОГО ПІЗНАННЯ.

Класифікація наук. У розвитку науки починаючи з XVII ст. можна виокремити три основні типи раціональності:

* КЛАСИЧНА (XVII - початок XX ст.);

* НЕКЛАСИЧНА (перша половина XX ст.);

* ПОСТНЕКЛАСИЧНА (кінець XX - початок XXI ст.).

У сучасній постнеокласичній науці дедалі більше місця посідають складні системи, такі, що історично розвиваються та включають у свої розрахунки людину. Тут можна згадати об'єкти сучасних біотехнологій, вивчення великих екосистем та біосфери в цілому, дослідження соціальних об'єктів.

Ще однією ознакою сучасної науки є її розвинена ДИСЦИПЛІНАРНІСТЬ. Наука складається з різноманітних наукових галузей (дисциплін), що взаємодіють між собою і разом з тим мають відносну самостійність. У кожній галузі науки - фізиці, біології, економіці, соціології тощо - можна, у свою чергу, знайти різні форми знання: емпіричні факти, закони, гіпотези різного рівня.

Відповідно до можливості практичного використання науки поділяють на:

* ФУНДАМЕНТАЛЬНІ - які не ставлять за мету негайне використання отриманих результатів;

* ПРИКЛАДНІ - спрямовані на втілення результатів дослідження у ті чи інші технологічні розробки.

За предметом дослідження виділяють дві сфери наукового знання:

ПРИРОДОЗНАВСТВО (ПРИРОДНИЧІ НАУКИ), предметом дослідження яких є всі природні (матеріальні) явища і процеси, які існують поза свідомістю людини незалежно від нього (фізика, хімія, біологія, астрономія та інші).

СОЦІОГУМАНІТАРНІ НАУКИ, які досліджують різні прояви людської діяльності (економіка, соціологія, історія, культурологія та інші).

У XXI ст. настає епоха синтезу гуманітарних наук - наук про людину і природничих - наук про природу. Усе це отримало назву гуманізації сучасного природознавства.

Структура наукового знання. У структурі наукового знання, виокремлюють два рівні: ЕМПІРИЧНИЙ і ТЕОРЕТИЧНИЙ.

ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ спрямоване безпосередньо на об'єкт, щ0 вивчається. Воно реалізується ЗА ДОПОМОГОЮ МЕТОДІВ: спостереженні, (безпосереднє, опосередковане), порівняння, вимірювання (пряме, непряме) описування (описування як класифікація зібраних даних, описуванні теоретичних положень) та експерименту (пошуковий, перевірочний здійснюючий).

ТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ концентрується навколо узагальнених ідей гіпотез, законів, принципів. СЕРЕД НАУКОВИХ МЕТОДІВ частіше за в« виділяють: ФОРМАЛІЗАЦІЮ (відображення змістового значення у знаковому формалізмі, тобто формалізованій мові); АКСІОМАТИЧНИЙ МЕТОД (спосіб побудови наукової теорії, за яким в її основу закладаються деякі вихідні положення - аксіоми (постулати), із яких усі інші твердження цієї теорії виводяться логічним шляхом,, завдяки доказу.); ГІПОТЕТИКО-ДЕДУКТИВЩІ МЕТОД (спосіб теоретичного дослідження, сутність якого полягає в створенні системи дедуктивно пов'язаних між собою гіпотез, із яких ВИВОДЯТЬСЯ твердження про емпіричні факти.

До структури наукового знання, окрім емпіричного та теоретичного рівнів, зазвичай належать:

* НАУКОВА КАРТИНА СВІТУ, яка складається як результат синтезу знані, здобутих різними науками та вміщує загальні уявлення про світ, їді продукуються на відповідних стадіях історичного розвитку науки;

* ФІЛОСОФСЬКІ ПІДВАЛИНИ НАУКИ, які включають філософські ідеї та принципи, що обґрунтовують як ідеали та норми науки, так і змістовні уявлення щодо наукової картини світу, а також забезпечують включенні наукового знання в культурний контекст;

* ІДЕАЛИ І НОРМИ ПІЗНАННЯ, які відображають цінності та цілі настанови науки. Найбільшою чеснотою завжди вважалися правдивість! точність при описувані результатів наукового дослідження. На сталі класичної та некласичної раціональності найбільш поширеними були орієнтації на самоцінність знання і пріоритет отримання все нової і ново] інформації про людину і світ.

До ФОРМ ОРГАНІЗАЦІЇ НАУКОВОГО ЗНАННЯ зазвичай належать: ідея, проблемі гіпотеза, концепція, теорія, закон, наукова картина світ. Найфундаментальнішими серед них є поняття «закон» і «теорія».

ЗАКОН - це зв'язок, який характеризується основними ознаками істотної1 відношення: всезагальністю, необхідністю, повторюваністю, стійкістю. Щ філософії науки принципове значення має поділ законів за ступенем 1 загальності. За цим критерієм закони поділяються на часткові (специфічні) загальні та всезагальні. Головним завданням наукового дослідження завЖі1'' вважається відкриття законів.

ТЕОРІЯ - упорядковане знання про закономірності того чи іншого аспекти дійсності. Ознаки теорії як логічного способу пізнання світу: а) системність; б) узагальненість; в) узгодженість: теорія завжди формулює стійкий, повторюваний зв'язок між предметами або явищами.

9.4 Діалектика як теорія і як метод

Поняття діалектика. Діалектика - це особливий стиль мислення і особливе світосприйняття, побудовані на уявленнях про РОЗВИТОК і ВЗАЄМОДІЮ всього існуючого. Діалектичне світосприйняття має свою альтернативу - МЕТАФІЗИКУ - метод, що заперечує якісний саморозвиток буття через протиріччя і тяжіє до побудови однозначної статичної картини світу

Діалектика вважається також особливим, переважно філософським методом пізнання світу, хоча загалом цей метод універсальний, придатний також і для науки, а подекуди і повсякденного вжитку.

Діалектика розглядає дійсність як:

* таку, що перебуває у процесі безперервного розвитку «по спіралі», коли кожен новий етап містить у концентрованому вигляді найзначніші досягнення попередніх етапів;

* суперечливу, що складається з різних, частіше за все протилежних, аспектів;

* цілісну і взаємопов'язану при всій своїй суперечливості (наприклад, пов'язані між собою світло і тінь).

Етапи історії діалектики. Виділяють три етапи в історії діалектики:

1. Антична суб'єктивна (Геракліт, Зенон, софісти, Сократ). Головний зміст - використання діалектичних прийомів для обґрунтування своєї філософської позиції; діалектика як мистецтво дискусії.

2. Класична об'єктивна (Ґ. В. Ф. Гегель, Ф. Енгельс). Головний зміст - розробка форм і методів логічного мислення, що дозволяють відтворити світ таким, яким він є насправді;

3. Сучасна нелінійна (герменевтика, П. Рікьор). Головний зміст - розкриття і тлумачення множинності сенсів, прихованих у навколишньому світі.

Закони діалектики. Класичний діалектичний метод спирався на певну теоретичну основу. Теорія діалектики (діалектика як теорія) визнавала в природі, суспільстві і людському мисленні наявність трьох фундаментальних законів: закону взаємного переходу кількісних змін у якісні, закону єдності та боротьби протилежностей і закону заперечення заперечення. Вони називаються основними, універсальними законами діалектики, оскільки, по-перше, притаманні всім сферам дійсності, тобто діють у природі; суспільстві та пізнанні; по-друге, розкривають глибинні підвалини руху та розвитку, їх Джерело, механізм переходу від старого до нового, зв'язки нового зі старим, відношення і заперечення до заперечуваного.

ЗГІДНО З ЗАКОНОМ ВЗАЄМНОГО ПЕРЕХОДУ КІЛЬКІСНИХ ЗМІН У ЯКІСНІ: ЯКЩО КІЛЬКІСНІ ЗМІНИ ПЕРЕВИЩУЮТЬ ПЕВНУ МІРУ, ВІДБУВАЄТЬСЯ РІЗКИЙ ЯКІСНИЙ СТРИБОК. Наприклад, нагріта до 100 °С вода перетворюється на пару, хоча за нижчої температури залишається просто гарячою водою.

Згідно із Законом єдності та боротьби протилежностей, усе у світі щ свою протилежність. Виникнення, розвиток, нарешті розв'язання протилежностей є джерелом і причиною будь-якого руху.

Закон заперечення заперечення проголошує: нове з'являється шляхом заперечення старого. Водночас воно є поверненням до цього старого щ значно вищому рівні. Наприклад, зернина породжує колос, у якому згодо^ дозріє велика кількість таких самих зернин.

Категорії діалектики. Категорії діалектики - універсальні логічні форм, мислення, в яких відображаються загальні зв'язки, властивості і відношення що мають місце в об'єктивній дійсності. У категоріях сконцентровано досвід і предметно-практичну діяльність багатьох поколінь людського суспільства, Без понять і категорій, у яких знаходять своє відображення і втілення результати пізнання, саме пізнання було б неможливим.

Головна категорія класичної гегелівської діалектики - «зняття», тобто збереження явища чи поняття у видозміненому вигляді. Кожен наступний етап акумулює в собі досягнення попередніх. Це означає, що у процесі розвитку не відбувається розривів: навпаки, на перший погляд непорівнянні явища можуть і повинні бути синтезовані, «зняті».

Контрольні питання

1. Розкрийте зміст поняття пізнання.

2. Охарактеризуйте особливості, об'єкт, форми, переваги та недоліки раціонально-логічного пізнання.

3. Поясніть необхідність існування та форми синтезувального рівня пізнання

4. Охарактеризуйте пізнання як неперервний еволюційний процес.

5. Окресліть сучасне розуміння істини, порівняйте істину та правду.

6. Поняття методу, методики та методології.

7. Класифікація методів. Поняття наукового методу.

8. Емпіричні методи наукового пізнання.

9. Теоретичні методи наукового пізнання.

10. Загальнологічні методи наукового пізнання.

Тестові завдання до теми

Основними формами абстрактного мислення є:

1.Поняття

2.СуДЖЄНкя

3. Уявлення

4. Досвід

5.Стрийняття

6. Умовивід

До методів емпіричного пізнання належать:

1. Метод аналогії

2. Метод спостереження

3. Метод опису

...