Філософія, її призначення, зміст та функції в суспільстві

ЕПІСТЕМОЛОГІЯ - те ж, що і теорія пізнання або гносеологія. Вживається

переважно до вчення про наукове пізнання.

Естетика - філософське вчення про прекрасне, про художнє освоєння дійсності. Основні категорії естетики - прекрасне, трагічне, комічне.

Етика - філософське вчення про мораль, походження і природу моральних норм, спосіб їх функціонування в суспільстві; теорія моралі.

Зміст і форма - категорії філософії; зміст - те, що підлягає "формуванню", це - елементи (складові) певної системи, форма -. структура, принципи організації змісту. В процесі пізнання ми формалізуємо зміст (переводимо його в графіки, формули). Це - формалаація. І, навпаки, надаємо певного конкретного значення формалізованим системам. Це - інтерпретація.

Ідеал'їзація - один з методів наукового пізнання, який полягає в абсолютизації певних властивостей предметів і перетворення їх в ідеальні об'єкти, наприклад, точка, абсолютно чорне тіло і т. ін.

Ідеалам - напрям у філософії, який первинним, вважає ідеальний первень - Бога, дух, розум і т. ін. Згідно з ідеалізмом духовна субстанція є творцем світу. Відрізняють об'єктивний (Платон, Гегель) і суб'єктивний (Берклі, Мах) ідеалізм.

Ідеальне - протилежне матеріальному. До сфери ідеального відносяться поняття, цінності, ідеї, Бог.

Іманентне і трансцендентне - протилежні за змістом поняття в кантівській філософській традиції, які характеризують спосіб буття досліджуваного предмета чи явища стосовно свідомості. Іманентне - це внутрішньо включене в свідомість. Трансцендентне - те, що існує поза свідомістю, наприклад, річ у собі, Бог. Індукція - логічний умовивід від часткового, одиничного до загального. Інтенція - спрямованість акту свідомості на певний предмет. Наприклад, у сприйманні - будинок, у міркуванні - числа, у фантазії - русалки і т. ін.

Інтуїтивізм - течія у філософії, яка абсолютизує роль інтуїції в пізнанні (Шопенгауер, Бергсон).

Інтуїція - безпосереднє охоплення сутності предмета. В основі інтуїції лежить або вроджена здатність (талановитість) або довгий досвід, які допомагають осягнути сутність явища, опускаючи опосередковані ланки.

Ірраціоналізм - вчення, згідно з яким основою світу є щось нерозумне (воля, інстинкт) джерелом пізнання інтуїція почуття.

Істина - адекватне відтворення дійсності в пізнанні, відповідність знання дійсному стану речей. Гегель вважав, що істина - це система знання, яка постійно перебуває в розвитку. Звідси поняття абсолютної (повної) і відносної (неповної) істини.

Історичний матеріалізм - соціальна концепція марксизму, згідно з якою історичний розвиток суспільства визначається економічними факторами.

Картезіанство - напрям у філософії XVII-XVIII ст., теоретичною основою якого було вчення Декарта (латинізоване ім'я - Картезіус), що обстоювало раціоналізм у теорії пізнання та механістичний матеріалізм у пояснені явищ природи. Категоричний імператив - термін, введений Кантом для позначення

безумовного морального обов'язку, веління. Категоричний - безумовний, імператив - веління, наказ. Суть категоріального імперативу Кант формулює так: поводься так, щоб правила твоєї поведінки могли стати законом для діяльності всіх людей.

Категорія - найбільш загальне поняття, форма мислення, в якій відтворюються універсальні властивості речей.

Каузальність (причинність) - взаємовідношення речей і процесів матеріального світу, при якому одні (причини) породжують інші (наслідок).

Лінгвістична філософія - напрям у сучасній філософії, який вважає головним завданням аналіз буденної мови(Райл, Остін, пізній Вітгенштейн).

Логіка - наука про закони та форми людського мислення. Арістотель відкрив основні закони логіки: 1) закон тотожності; 2) закон несуперечності; 3) закон виключеного третього.

Логос - у старогрецькій філософії багатозначний термін: світовий розум і закон (Геракліт); у неоплатоніків і гностиків виступає як думка і слово Бога.

Матеріалізм - напрям в історичному розвитку філософії, який вважає, що першоосновою всього сущого є матерія, і намагається пояснити всі явища і процеси через матеріальні причини.

Матерія - філософська категорія, потилежна ідеї, ідеальному. Матеріальність речей чи процесів визначається їх речовинністю, просторово-часовим буттям і причинними зв'язками з іншими речами і процесами.

Метафізика - 1) за Арістотелем, вихідна філософська дисципліна про буття (світ, душу, Бога); 2) у Гегеля і Маркса метафізика означає заперечення діалектики, тобто вчення, яке розглядає речі без розвитку. Метод - спосіб, знаряддя, алгоритм; послідовність операцій, завдяки яким

здійснюється пізнання чи практичне перетворення предмета. Механіцизм - спрощений підхід до складних, зокрема біологічних і

соціальних явищ, який намагається зрозуміти їх на основі законів механіки.

Властивий мислителям XVII-XVIII ст. Модус - у системах метафізики означає властивість субстанції, яка

залежить від ситуації. Модус протиставляється атрибуту. Монада - термін,' що вживається на означення єдності, органічної

цільності і неподільності. У Ляйбніца - абсолютно прості духовні сутності,

які лежать в основі всякого буття, духовний атом. Монізм - світогляд, який пояснює явища світу, виходячи з однієї

субстанції, на відміну від дуалізму і плюралізму. Натурал'їзм - тенденція у філософії, яка полягає в намаганні пояснювати

складні соціокультурні явища на основі природних закономірностей. В

ширшому розумінні під натуралізмом (на противагу суб'єктивізму)

розуміють будь-яку філософію, яка виходить з об'єкта (природи) і на основі

його закономірностей пояснює суб'єкт. Так, зокрема, розуміє натуралізм

Гуссерль.

Натурфілософія - філософія природи; 1) перший етап у розвитку старогрецької філософії (від Фалеса до софістів); 2) філософське вчення про природу (Шеллінг); 3) філософська претензія на останнє слово в розумінні і поясненні природи

Необхідність і випадковість - протилежні філософські категорії, якими означають форми зв'язку між явищами. Необхідне означає внутрішній, суттєвий, закономірний зв'язок. Випадкове - зовнішній, несуттєвий, ймовірний зв'язок.

Неогегельянство - течія у філософії кінця XIX - початку XX ст., "прихильники якої намагались у нових умовах відновити філософію Гегеля. Представники Глокнер, Літт, Бозанкет, Кроче, Джентіле, Ільїн.

Неокантіанство - течія в європейській філософії кінця XIX ст., яка продовжувала традиції трансцендентального ідеалізму Канта. До Марбурзької школи належали Коген, Наторп, Кассірер, до Баденської -Ріккерт і Віндельбанд.

Неоплатонізм - містико-ідеалістична течія давньогрецької філософії періоду занепаду античності.(ІІІ-УІ ст. н. е.). Поєднував ідеї Платона, стоїків, піфагорійців з містикою Сходу. Представники - Плотін, Порфирій, Прокл.

Неопозитивізм - сучасна форма позитивізму, яка зводить проблематику філософії до аналізу мови науки. Детальніше див. у тексті.

Неотомізм - філософська доктрина католицизму, об'єктивно-ідеалістичне вчення, яке відроджує і модернізує філософію Т.Аквінського. Див. у тексті.

НІГІЛІЗМ - заперечення загальноприйнятих цінностей і норм. Одним з проявів нігілізму є "переоцінка цінностей" Ніцше.

Номіналізм і реалізм - 1) протилежні напрями в середньовічній філософії в трактуванні природи, загальних понять (універсалій). Номіналісти вважали поняття іменами, заперечуючи загальне в речах. Реалісти, навпаки, вважали, що загальне існує в речах і відтворюється в поняттях.

Ноосфера - верхній шар земної кулі, втягнутий у розумну діяльність людини (Вернадський).

Ноумен і феномен - у філософії Канта поняття, які розмежовують те, що доступне пізнанню (феномен), і те, що лежить за можливостями нашого пізнання (ноумен). Ноуменами Кант, зокрема, вважав речі в собі, Бога.

Об'єкт і суб'єкт - вихідні поняття теорії пізнання. Об'єкт - те, що пізнається (природа, суспільство, людина і т. ін.). Суб'єкт - той, хто пізнає, носій активності.

Об'єктивний ідеалізм - філософська система, згідно з якою першоосновою світу є духовна субстанція. Ця субстанція існує об'єктивно, незалежно від мене (суб'єкта).

Об'єктивність і суб'єктивність - поняття, що характеризують відношення суб'єкта до об'єкта. Якщо суб'єкт нав'язує своє мірило об'єкту, не узгоджене з властивостями об'єкта (протагорівське "людина - мірило всіх речей"), то це позиція суб'єктивізму. Коли ж суб'єкт відтворює об'єкт за його власною мірою (скажімо, вимірює твердість, теплоту об'єкта і т. ін. за певними еталонами), то його позиція є об'єктивною.

Онтологія - вчення про першооснови буття. Онтологія досліджує проблеми субстанції, простору і часу, причинності.

Операціоналізм - назва вчення американського мислителя П.І.Бріджмена, який, продовжуючи ідеї прагматизму, зробив висновок, що значення понять зводяться до сукупності операцій, за допомогою яких воно було сформоване.

Панлогізм - риса деяких ідеалістичних філософських вчень (зокрема Гегеля), згідно з якими дійсність розвивається за такими ж логічними закономірностями, що і мислення людини.

Пантеїзм - філософське вчення, згідно з яким Бог і природа тотожні. Бог як носій мислення і активності просякає всі речі природи (Кузанський, Бруно, Спіноза, Шеллінг).

Патристика - вчення ранніх (П-УІІ ст.) християнських теологів, отців церкви (Тертуліана, Августина), на яке наклав відбиток платонізм.

Перипатетики - учні та послідовники Арістотеля. Назва походить від звички мислителя викладати своє вчення під час прогулянки в саду.

Персоналам - релігійно-філософська течія, яка вищою реальністю і цінністю вважає персону - людину, Бога (американська гілка - Боун, Хокінг, французька - Муньє, Лакруа). Світ - сукупність духовних персон (щось на зразок монад Ляйбніца).

Підсвідоме - одне з основних понять психоаналізу Фрейда, яким означають психічні процеси, що виникають і протікають поза свідомим контролем. Проявляється в снах, обмовках і т. ін.

Плюралізм - 1) філософські вчення, які визнають множинність субстанцій (Демокріт, Ляйбніц); 2) вчення, які визнають множинність істин.

Позитивізм - філософія науки, течія, заснована Контом, яка вважала головним завданням філософії дослідження наукового пізнання.

Прагматизм - філософська течія, яка ставить істинність і цінність людського мислення (понять, ідей, вірувань) в залежність від їх практичної ефективності. Виникла і поширилась у США. Представники Пірс, Джеймс, Дьюї.

Праксеологія - наукова дисципліна, що вивчає умови і методи ефективної практичної діяльності. Основоположник - Котарбінський.

Прогрес і регрес - зміни явищ у природі чи суспільстві від нижчого до вищого, від простого до складного (прогрес) і навпаки (регрес).

Просвітництво - ідеологія молодої буржуазії XVIII ст., яка продовжувала гуманістичні традиції Відродження. Представники - Локк, Вольтер, Монтеск'є, Дідро, Руссо та ін.

Простір і час - філософські категорії, основні ознаки матеріальності речей, форми існування матерії. Простір фіксує протяжність речей і їх порядок розташування, а час - тривалість існування речей (процесів) і їх послідовність.

Психоаналіз - розвинуті Фрейдом теорія і метод лікування психічних захворювань (неврозів) на основі проникнення в підсвідомість.

Раціоналізм - 1) течія в теорії пізнання Нового часу, яка на противагу емпіризму вважала розум основним чинником пізнання (Декарт, Спіноза, Ляйбніц); 2) характерна риса філософії Нового часу, яка вважала розум основою світу, життя людини і суспільства.

Релятивізм - підхід, який абсолютизує мінливість, суб'єктивність істини. Притаманний суб'єктивістським напрямам у філософії (софісти, емпіріокритики) свідомості, Я.

РОЗСУДОК і РОЗУМ - якісно різні рівні мислитсльної діяльності. Розсудок судить, міркує, тобто оперує поняттями на основі фактів; розум зводить знання в систему на основі ідей. Сфера розуму - конструювання гіпотез, теорій.

РОМАНТИЗМ - течія в німецькій філософії кінця XVIII - початку XIX ст, представники якої (Ф.Шлегель, молодий Шеллінг, Новаліс) розглядали природу як художній витвір духу. Звідси мистецтву відводилась провідна роль у пізнанні. Романтики проповідували культ генія, в пізнанні надавали перевагу інтуїції.

САМОСВІДОМІСТЬ - акт свідомості, в якому вона намагається усвідомити (пізнати) саму себе, подивитись на себе мовби ззовні.

СВІДОМІСТЬ - відображення дійсності у формах, пов'язаних (прямо чи опосередковано) з практичною діяльністю. Можлива лише як суспільне явище, існує на основі мови.

СВІТОГЛЯД - певна цілісність найбільш загальних знань, цінностей і практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу.

СЕМАНТИКА - в логіці розділ, що вивчає відношення виразів мови (знаків) до позначуваних ними об'єктів і смислів, які вони виражають.

СЕМІОТИКА - наука про знакові системи.

СЕНСУАЛІЗМ - напрям у гносеології, згідно з яким відчуття є єдиним джерелом пізнання. Представники -Локк, Берклі, Мах та ін.

СИНТЕЗ - метод пізнання який полягає у поєднанні частин у ціле.

СКЕПТИЦИЗМ - 1) філософські погляди, які сповідують сумнів у можливості досягнення істини, здійснення ідеалів і т. ін.; 2) давньогрецька філософська школа IV-III ст. до н. е, яка сповідувала ці ідеї (Піррон, Секст Емпірик).

СОФІЗМ - хибний силогізм (умовивід), якому надано видимість правильної форми для навмисного введення співбесідника в оману.

СОФІСТИ - давньогрецькі мислителі V ст. до н. е. (Протагор, Горгій та ін.), які вперше поставили людину в центр філософського пізнання (людина міра всіх речей).

СТОЇЦИЗМ - школа старогрецької філософії епохи еллінізму, в центрі якої стояли етичні проблеми. Стоїки вчили про незворушність, відстороненість від бід і радостей буття.

СТРУКТУРАЛЬМ - напрям у сучасній (переважно французькій) філософії, який вважає структурно-функціональний метод головним методом філософії. Він розглядає структуру як щось вічне і незмінне, ігноруючи її розвиток. Представники К.Леві-Стросс, М.Фуко та ін.

СУБ'ЄКТ - у гносеології - той, хто здійснює пізнавальні зусилля.

СУБ'ЄКТИВНИЙ ІДЕАЛІЗМ - напрям у філософії, згідно з яким свідомість людини є творцем об'єктивного світу. Існує СЕНСУАЛІСТИЧНИЙ СУБ'ЄКТИВНИЙ ідеалізм (Берклі, Юм. Мах), який розглядає відчуття як суто суб'єктивне переживання, заперечуючи його об'єктивні джерела, і ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНИЙ суб'єктивний ідеалізм (Кант, Фіхте, неоканціанці, феноменологи, екзистенціалісти), згідно з яким категоріальна (чи інша) структура свідомості є схемою конструювання світу.

СУБСТАНЦІЯ - незмінна першооснова всього сущого.

СУТНІСТЬ і ЯВИЩЕ - категорії філософії, в яких відображаються рівні пізнання дійсності. В категорії явища схоплюється рівень зовнішніх, мінливих, несуттєвих характеристик речей, які дані чуттєвому пізнанню. Сутність відображає внутрішні, усталені, суттєві риси, які осягаються розумом. Ряд філософів твердить, що ми здатні пізнати лише явище (Берклі, Юм, Кант, позитивісти). Діалектики говорять про взаємозв'язок і взаємопроникнення явищ і сутності.

СХОЛАСТИКА - середньовічне філософування, що розвивалось у численних філософських школах у рамках теології (IX-XVct.). На формування схоластики значний вплив мала філософія Арістотеля. Найбільш відомі представники: Абеляр, Еріугена, Ансельм Кентерберійський, Тома Аквінський, Дуне Скот. У пізній схоластиці точилася боротьба номіналістів і реалістів.

СЦІЄНТИЗМ - абсолютизація науки (наукових методів і цінностей) у філософії, соціології і суспільній свідомості взагалі. Сцієнтизм знецінює гуманістичні (релігійні, етичні, естетичні та ін.) цінності і, по суті, розглядає людину як біоробота. Поняття сцієнтизму близьке за змістом до НАТУРАЛЬМУ.

ТЕЛЕОЛОГІЯ - вчення, згідно з яким розвиток, зміни в природі і суспільстві несуть у собі певну мету. І тому відносно них можна ставити питання, не чому (яка причина), а для чого (з якою метою).

ТЕОЛОГІЯ - богослов'я, вчення про Бога, система християнських догматів.

ТОМАМ - філософське богословське вчення Т.Аквінського і його послідовників. З кінця XIX ст. трансформоване в неотомізм.

ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНЕ - поняття, яким в деяких філософських системах позначаються правила (принципи) функціонування свідомості. В свідомості можна вичленити індивідуальні чуттєві (психічні) акти та однакові для всіх людей правила, схеми функціонування свідомості, які в кантіанстві і феноменології називаються трансцендентальними. Вони, отже, є потойбічними щодо чуттєвого "матеріалу" свідомості. Кант, зокрема, вважав трансцендентальними категоріальні схеми (одиничне - загальне і т. ін.), за допомогою яких синтезувався чуттєвий досвід.

УМОВИВІД - хід логічних міркувань, за якого з наявних положень (засновків) отримується нове знання (висновки). Умовиводи бувають дедуктивними (див. дедукція, силогізм) та індуктивними.

УНІВЕРСАЛИ - загальні родові поняття. Питання про природу універсалій було предметом дискусії між номіналістами і реалістами.

УТИЛІТАРИЗМ - етичне вчення, згідно з яким в основі моральних вчинків людини лежить вигода. Засновником утилітаризму є англійський мислитель І.Бентам.

ФЕНОМЕН - 1) у буденній мові - явище, унікальне в своєму роді; 2) у філософії - чуттєві дані, взяті безпосередньо, як самі по собі. Наприклад, для художника яскравий захід сонця - це феномен. І він бере його як самоданість. Для вченого ж це - явище, за яким приховується певна

акономюність, сутність.

Феноменологія - 1) у філософії Гегеля розвиток формоутворень відомості (феноменів) на шляху досягнення наукового рівня; 2) вчення І.Гуссерля, який розробив новий метод дослідження феноменів.

Філософія - світоглядно-теоретичне знання, спрямоване на осмислення ніверсальної сутності світу та місця в ньому людини. Формами буття илософських знань є філософська ідея, філософське вчення, філософські аколи, течії напрямки. Головний предмет філософії - відношення "людина-віт".

Філософія життя - напрям у т. зв. некласичній філософії кінця XIX -ючатку XX ст., представники якого проголосили життя (в біологічній чи юихологічній формах) основним предметом філософії. Представники - Ііцше, Дільтей, Бергсон, Фрейд.

Формалаація - метод пізнання, який полягає в передачі змісту юрмальними (знаковими) способами - графіками, формулами, мовою іатематики, діаграмами і т. ін.

Цінність - значимість, яку люди надають речам чи явищам і яка лежить в снові ставлення до них (вибору, надання переваги і т. ін.). Цінність має іісце лише в актах оцінки, коли ми вибираємо, вибудовуємо ієрархічну труктуру цінностей. Проблему цінностей досліджували нео-кантіанці Ріккерт), М.Вебер, М.Шелер та ін.

Якість і кількість - категорії, які характеризують зовнішні буттєві изначеності речей. Якість - сукупність ознак, що вирізняють цю річ серед шіих, відмінних від неї, і споріднює з подібними. Кількість - відмінність ечей однієї якості (вага, довжина і т. ін.) або міра сукупності речей однієї кості. За Гегелем, якість і кількість пов'язані в такий спосіб, що кількісні міни на певній межі переростають в якісні. В марксизмі це один із законів діалектики.

Размещено на Allbest.ru