Філософія, її призначення, зміст та функції в суспільстві

4. 5.Метод порівняння

6. Акаоматичний метод

Що досліджує наукове пізнання?

1. науково-теоретичний спосіб освоєння людиною світу

2. 3. процес цілеспрямованого відтворення людиною дійсності в абстрактних образах

4. чуттєвий досвід

5. розум людини



Тема 10. Філософська антропологія

10.1 Філософська антропологія як розділ філософського знання

Предмет філософської антропології. Усе, чим займається філософія, так чи інакше пов'язане з людиною, з природою, пізнавальними можливостями, ціннісними орієнтаціями, суспільними ролями і місцем в історії. У цьому сенсі можна говорити про людину, як основну проблему філософії.

Утім, у структурі філософського знання існує розділ, у якому людина розглядається як спеціальний предмет свого дослідження - ФІЛОСОФСЬКА АНТРОПОЛОГІЯ. Увага до-людини почала висуватися на перший план у зв'язку з гносеологічним переворотом, здійсненим І. Кантом, який замислився над пізнавальними можливостями людської душі і сформулював її головне запитання: «Що є людина?». Людина опинилася в центрі філософських досліджень зовсім не випадково. Ця обставина відбила справжню революцію в уявленнях про роль і місце людини у світі в Новий час. Якщо з часів античної філософії людина ставала людиною через ОБМЕЖЕННЯ як частина чогось більшого за неї (суспільного стану, космосу), займала підпорядковану, пасивну позицію, то від XVI ст., навпаки, - людина стає сама собою через ЗНЯТТЯ БУДЬ-ЯКИХ ОБМЕЖЕНЬ, як суб'єкт, що пізнає і перетворює на власний розсуд навколишнє природне середовище і власне суспільство як свій об'єкт.

Властиво філософського, цілісного характеру антропологія набула у перші десятиліття XX ст. у діяльності німецьких мислителів М. Шелера, А. Гелена, X. Плеснера. їм завдячуємо введенням у науковий обіг самого терміна.



10.2 Основні філософські підходи до сенсожиттєвих пошуків.

Проблема сенсу життя. Безумовно, центральним ядром проблеми людини є питання про сенс життя. Проблема сенсу життя виникає разом із самою філософією як віддзеркалення природної скінченності, смертності людини Людина наділена розумом; вона здатна пізнавати раціональний, гармонійне світовий лад, здатна перетворювати і природу, і суспільство відповідно Д" своїх власних запитів, створювати безсмертні витвори мистецтва... Але ось біда: рано чи пізно людина наочно стикається з власним «ніщо» - своєю смертю.

ПРОБЛЕМА СЕНСУ ЖИТТЯ ВИНИКАЄ ЯК ПРОБЛЕМА ПОДОЛАННЯ СУПЕРЕЧНОСТІ М& ПРИРОДНОЮ ОБМЕЖЕНІСТЮ ЛЮДИНИ І НЕОБМЕЖЕНІСТЮ ЇЇ ДУХОВНИХ АМБІЦІЙ.

Особливих акцентів проблема пошуку сенсу життя набуває в Новий час. Справа в тому, що попередні картини світу характеризувалися більшої цілісністю; суперечності не були настільки нагальними; етичні, соціальні1 загальнокультурні норми були «раз і назавжди» зафіксовані 3D наслідування - освячені тисячолітньою традицією.

Підходи до проблеми сенсу життя. У європейській філософській традиції останніх століть можна виділити кілька основних підходів до розв'язання проблеми сенсу життя.

ЖИТТЯ ЯК ПРОДУКУВАННЯ МАТЕРІАЛЬНИХ І ДУХОВНИХ БЛАГ. Людина повинна ДАТИ щось світові. Таким чином, вона, з одного боку, сама «житиме після смерті» у своїх витворах, а з іншого - зробить свій внесок у щасливе майбутнє наступних поколінь. Але неважко побачити й недоліки цього підходу, серед яких назвемо:

* бездушне, «панське» ставлення до світу, на яке світ відповідає екологічною загрозою - загрозою всьому живому на Землі;

* підпорядкування індивідуальних інтересів у житті - колективним;

* деяка віддаленість сенсу, що знижує його конкретну значущість для людини, яка живе тут і зараз.

ЖИТТЯ ЯК РЕАЛІЗАЦІЯ ВИСОКОЇ МЕТИ. Ідеться про втілення ідеалів, планів, проектів, в ім'я яких, на думку конкретної людини, варто жити. У цьому випадку людина прагне щось ОТРИМАТИ від світу. Метою може бути все що завгодно (багатство, слава, самореалізація тощо).

ЖИТТЯ ЯК САМОВДОСКОНАЛЕННЯ. Якщо змінити лиху долю неможливо, залишається змінити своє ставлення до неї - такою була позиція античних стоїків. Навіть найгіркіший досвід є корисним: він нас навчає, допомагає рости, переростати самих себе. Таким чином, сенс є і в стражданні, що випадає на нашу долю.

ЖИТТЯ, ЯК ГРА. Цим особливо відзначається постмодерний підхід до дійсності. Мислитель XX ст. Й. Гейзінга у своїй роботі «Ното ludens» («Людина, яка грає») стверджує, що саме гра є початком усіх форм духовної діяльності людини. Так, у подружньому житті чоловік або жінка, які не задовольнили свої амбіції, знаходить вихід у тому, що постійно з усяких приводів повторює: «Якщо б не ти, моє життя склалося б значно краще». Ставлення до життя як до гри наснажує людину оптимізмом, стимулює її цікавість до свого буття, але на побутовому рівні такий підхід може призвести до інфантильності й безвідповідальності у серйозних життєвих ситуаціях.

10.3 Основні філософські підходи до сутності людини

Попри всю різноманітність підходів до людини більшість мислителів погоджується з тим, що у людському єстві наявні три основні начала: КОСМІЧНЕ, ПРИРОДНЕ і СОЦІАЛЬНЕ. Отже, окреслення природи людини можливе через визначення взаємодії в людині трьох зазначених начал.

Космічне начало. Уже на ранніх етапах розвитку філософії людина сприймалася як складова частина Космосу, природи. На новому рівні космічна сутність людини особливо уважно розглядається у філософській думці XX ст. (М. Шелер, П. Тейяр де Шарден, М. Чижевський). Така точці зору має своє продовження і в сучасних філософських теоріях (наприклад так званий АНТРОПНИЙ ПРИНЦИП Б. Картера і Дж. Віллера). Згідно з цими концепціями:

1. Будова і біологічні ритми людського організму нерозривно пов'язані 3 космічними ритмами. Наприклад, часто говорять про залежність первинні характерологічних рис людини від знаку Зодіаку, під яким вона народилася Часто такі твердження справджуються. Скажімо, мандрівний український філософ Г. Сковорода народився під знаком Стрільця. Серед його носіїв непосидючість - дуже поширене явище.

2. Матерія, життя і свідомість узагалі не пов'язані причинним зв'язком, Матерія, скажімо, не є причиною виникнення та існування свідомості (всупереч твердженням матеріалістів). З матерії складаються не тільки різні предмети, але й поля (електромагнітні, гравітаційні, біологічні тощо) і потоки енергії, і багато чого іншого. У Космосі матерія існує в нескінченній безлічі форм, системних утворень і виявів.

3. Людина - знаряддя-Космосу. Адже завдяки своїй духовності людина докорінно виділяється з космічного цілого. В особі людини Всесвіт підноситься до рівня самосвідомості і самозбереження.

Найповніше переконання в пріоритетності космічного начала були висловлені в КОНЦЕПЦІЇ НООСФЕРИ першого президента Академії наук незалежної України Володимира Вернадського (1863 - 1945), фахівця в декількох природничих галузях.

Життєдіяльність усього живого здійснюється в межах поверхневої оболонки нашої планети, яка зветься біосферою. Природне середовище - це не тільки те, що створене природою. Люди, взаємодіючи з нею, створили штучний світ - міста, села, дороги тощо. Частина поверхні Землі, змінена за допомогою науки і техніки, називається НООСФЕРОЮ (від грецького - «сфера розуму»). Ноосфера постає як сфера свідомої діяльності людини у глобальному масштабі, як результат взаємодії суспільства і природи.

Вернадський вважав, що ноосфера - це найвищий етап природної еволюції біосфери. «Природність» виникнення ноосфери зумовлюється тим, шо поверхня Землі, де розташована біосфера, повсякчасно опромінюється з Космосу. Під впливом цього опромінення відбувається еволюція біосфери. З появою ноосфери стихійна еволюція біосфери мала перетворитися на цілеспрямовану. Саме розумна діяльність людини стає головним; вирішальним чинником розвитку.

Вернадський сподівався, що людство, пізнаючи закони природи створюючи новітню техніку й технології, змінить на краще всі процеси в земному та навіть навколоземному середовищі. У перспективі розвиток ноосфери мав уплинути й на соціальний устрій людства, зробити його раціональнішим і гуманнішим.

Таким чином, Вернадський виявився чи не першим мислителем, який у ст. науково обґрунтував глобалізаційні процеси. З іншого боку, не справдилися пророкування Вернадського про позитивний вплив ноосфери 1/8 біосферу. На жаль, сьогодні людство зіштовхується з глобальним проблемами, значна кількість яких (сировинна, енергетична, демографічна тощо) пов'язана якраз із тим, що ноосфера розширюється занадто швидкими темпами забираючи від біосфери більше речовин, ніж вона здатна відтворити природним шляхом.

Природне начало в людині. Природне начало в людині, якому віддавали перевагу філософи епохи Просвітництва, теж характеризується трьома взаємопов'язаними компонентами:

1. Природа становить зовнішню умову існування людини, постачаючи їй їжу, одяг, матеріальні ресурси. Скажімо, від чистоти повітря, можливостей природи адсорбувати забруднення навколишнього середовища багато в чому залежить майбутня доля людини і людства.

2. Природа становить внутрішній потенціал самої людини. Життя і смерть, хвороби і здоров'я, геніальність і бездарність, риси характеру - все це має природне походження.

3. Людина є частиною природи. Природа перетворюється, змінюється і розкриває свої можливості в людській діяльності. У цьому значенні людина діє як сила природи.

Причому процес впливу людини на природу має безперервний характер: діючи, людина створює такі продукти, які неможливо отримати природним шляхом. Людина живе у природі - але і природа немов живе в людині, є її тілом.

Поглиблення наукових знань про біологічні аспекти людського буття стало можливим після започаткування у 1970-х pp. такого напряму досліджень, як СОЦІОБІОЛОГІЯ. На думку представників соціобіології, людина є біосоціальною істотою, поведінка якої перш за все залежить від її природних потреб. Ніяке виховання не може позбавити людину тих природних інстинктів, які притаманні їй поряд з іншими «соціальними тваринами».

Соціальне начало. Соціальне начало - насамперед для марксистів - було і залишається вирішальною мірою людського в людині. На їхню думку:

1. Людина - істота соціальна. У праці вона пересилює своє природне походження. У певному сенсі марксисти мали рацію. Людина біологічно є дуже погано адаптованою твариною. Вона поступається силою, витривалістю, стійкістю до несприятливих кліматичних умов практично всім представникам тваринного світу. Але вимушено компенсує свої біологічні недоліки можливістю штучного покращання умов свого існування, винайдення і застосування особливих засобів впливу на довкілля, які багатократно примножують її здатності.

2. Тільки в суспільстві людина формує деякі людські якості - мову, мислення. Сказане легко доводиться прикладами так званих «Мауглі», людей, які з різних причин і в різних країнах змалку були відірвані від людського , суспільства і після повернення до нього не володіли повною мірою мовою, здатністю до мислення та спілкування, іноді навіть до прямоходіння.

3. Суспільство передає людині знання, навички та вміння - досвід попередніх поколінь за допомогою системи освіти і виховання. Завдяки цьому людина може успішно пізнавати і перетворювати світ. Навіть, опинившись сам-один на острові, герой однойменного роману англійської письменника Даніеля Дефо Робінзон Крузо насправді був озброєний Щ тільки тими знаряддями, які знайшов у рештах свого судна, але також і значною кількістю корисних знань, навичок і вмінь. Усе це допомогло вимушеному самітнику непогано облаштуватися на острові.

4. Розподіл праці в суспільстві дозволяє людині у багато разів примножити власні зусилля шляхом співпраці з іншими людьми.

Отже, загальний висновок такий: суспільство - це умова і середовище реалізації природно-космічного потенціалу людини.

Контрольні питання

1 .В чому полягає предмет філософської антропології

2. Що таке ноосфера?

3. Які бувають соціальні групи?

4. Що таке соціальний інститут?

5. Якими бувають соціальні групи?

6.Що досліджує філософська антропологія?

7.Кому належить вислів «Що є людина?».

8.Хто ввів в обіг термін «філософська антропологія»?

9. Що на думку И. Гейзінга у роботі «Ното ludens» («Людина, яка грає») с початком усіх форм духовної діяльності людини?

10. Що за твердженням В. Вернадського є найвищим етапом природної еволюції біосфери



Тема 11. Соціальна філософія

11.1 Основні сфери і проблеми суспільного життя, їх характеристика

Поняття суспільства. У сучасній філософії активно розробляється філософська методологія розуміння суспільства як складної багатофункціональної системи (Т. Адорно, Е. Блох, Ю. Габермас -Німеччина; П. Фойєрабенд - США; Ф. Гайєк - Австрія тощо). Іноді уточнюється, ще- суспільство є відкритою динамічною системою. Суспільство є СИСТЕМОЮ, оскільки складається з декількох сфер, невід'ємних одна від одною. Воно є ДИНАМІЧНОЮ системою, тому що постійно перебуває у процесі видозмін і розвитку. Цей процес зачіпає як певне, конкретне суспільство, так і людство в цілому, може носити як прогресивний, так і регресивний характер. Нарешті, суспільство є ВІДКРИТИМ, оскільки відбувається постійний обмін людського суспільства з навколишнім природним середовищем речовиною, енергією та інформацією. Своєю цілісністю філософський підхід до суспільства відрізняється від спеціалізованого його дослідження з боку інших наукових дисциплін, у першу чергу соціології. У найзагальнішому визначенні:

* Суспільство - ГРАНИЧНО ШИРОКА ФОРМА ЛЮДСЬКОЇ СПІЛЬНОСТІ, яка СКЛАДАЄТЬСЯ З УСІХ МОЖЛИВИХ ЗВ ЯЗКІВ І ВІДНОСИН МІЖ ЛЮДЬМИ.

Матеріальна сфера суспільства. Суспільна система має свої підсистеми, функціонування яких і забезпечує розвиток суспільства, суспільне відтворення. Матеріальна, або економічна сфера суспільного життя, - сфера спеціалізованого виробництва, розподілу, обміну і споживання «речей». її функції:

* матеріальне виробництво забезпечує вихідні умови для життєдіяльності всього суспільства, є головною причиною й умовою історичного процесу, оскільки люди потребують матеріальних умов і засобі» для свого існування, розвитку продуктивних сил;

* матеріальне виробництво завжди має суспільний характер; суспільство впливає на природу з метою перетворення природних речовин на необхідні для людини матеріали і предмети;

* економічна сфера визначає принципи соціальної диференціації-розподіл людей за соціальними групами, зокрема за рівнем матеріального добробуту.

Соціальна сфера суспільства. Соціальна сфера суспільства включає в себе: а) безліч конкретних СОЦІАЛЬНИХ ГРУП, що відрізняються одна від іншої і перебувають у певних відносинах між собою і суспільством у цілому; б) СОЦІАЛЬНІ ІНСТИТУЦІЇ, відповідальні за напрями функціонування суспільства (наприклад, інститут освіти). Головне призначення цієї сфери -СОЦІАЛЬНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ, розподіл людей за щаблями соціальної піраміди. Як правило, у сучасному суспільстві виділяють: нижчі верстви; «середній клас», що має включати більшість членів суспільства; еліту.

Рух окремої людини соціальною пірамідою (СОЦІАЛЬНА МОБІЛЬНІСТЬ) може відбуватися у двох напрямках: ВЕРТИКАЛЬНОМУ (зі зміною соціального статусу, наприклад, з нижчих верств - у середній клас); ГОРИЗОНТАЛЬНОМУ (приміром, людина змінює фах, але обидві професії - і попередня, і нинішня - мають приблизно однаковий рівень престижності й матеріальної винагороди, тож на соціальний статус людини ця зміна не впливає).

Сучасне суспільство декларує рівність прав і стартових можливостей для всіх громадян і наполягає на тому, що соціальна мобільність відбувається відповідно до їх заслуг перед суспільством. Західні дослідники також називають п'ять основних суспільних інститутів, якізабезпечують тим, хто в них зайнятий, гарантоване збереження, якщо не зростання суспільного статусу: 1) бізнес звичайний; 2) шоу-бізнес; 3) армія; 4) політика; 5) наука.

Політична сфера суспільства. Політична (організаційна) сфера суспільства - це сфера спеціалізованого продукування і підтримання влади в суспільстві. Головні інститути політичної сфери - держава та право. Політична сфера містить у собі також політичну свідомість, політичні відносини, політичні інститути і дії. її головні функції полягають у:

* забезпеченні внутрішнього правопорядку;

* забезпеченні зовнішніх національних інтересів конкретного державного утворення.

Духовна сфера суспільства. Духовна сфера - це сфера спеціалізованого духовного виробництва, інформації. Вона є найскладнішою зі всіх сфер суспільного життя, але водночас і найважливішою, оскільки саме тут виробляються, закріплюються, вдосконалюються та передаються від покоління до покоління, від людини до людини предметні, смислові та ціннісні орієнтири.

До основних елементів духовного життя відносять сукупність думок, норм, ідей та принципів, пов'язаних із функціонуванням усіх сфер життя суспільного, тобто СУСПІЛЬНУ СВІДОМІСТЬ. Тут фігурують економічна, правова, моральна свідомість, мистецтво (ширше - естетична свідомість), релігійна свідомість, архетипи колективного несвідомого. Орієнтуватися в духовному житті суспільства необхідно і всьому суспільству, й окремій людини, оскільки, по-перше, без цього неможливо свідомо впливати на різні сфери суспільного життя, а по-друге, орієнтація в духовному житті суспільства дозволяє і людині визначати перспективи свого особистісного духовного розвитку.

Усі сфери суспільного життя як складники суспільного цілого щільно взаємопов'язані. В основі їхньої єдності перебуває людина з її потребами інтересами, цінностями - суб'єкті головна дійова особа суспільства взагалі.

Принципові проблеми функціонування суспільства - співвідношення матеріального і духовного начал, проблема рівності та нерівності, свободи та необхідності - привертають повсякчас увагу дослідників. Визначення U.VT\ проблем конче потрібне для вибору найефективнішої стратегії суспільного розвитку.

Суспільна рівність і нерівність. Значна частина мислителів схилялася д0 думки, що додержання РІВНОСТІ є найважливішим. По-перше, суспільна рівність забезпечує елементарний рівень соціальної захищеності, на яку кожна людина має право вже на тій підставі, що вона людина. По-друге, соціальна рівність є запорукою соціальної стабільності і злагоди в суспільстві.

Радше за все найбільш суспільно прийнятною є не абсолютна рівність, а «ПРОПОРЦІЙНА РІВНІСТЬ»: кожен має право і можливість отримання повноцінної частки суспільних благ, але насправді отримує їх тільки пропорційно до своїх власних заслуг перед суспільством. Тому в розвинених країнах держава стежить за рівністю перед законом усіх людей, однаковістю їх громадянських прав і обов'язків, намагається відкрити справедливу рівність можливостей. Свобода та необхідність у суспільстві. Одні мислителі (наприклад, екзистенціалісти) обстоювали принципи СУСПІЛЬНОЇ СВОБОДИ. Вони наголошували на тому, що свобода - основа успішної творчої самореалізації кожної людини, а також на тому, що свобода дає людині можливість здійснювати відповідальний вибір. Ця позиція може бути позначена як ВОЛЮНТАРИЗМ. Інші (передусім, марксисти) схилялися до визнання СУСПІЛЬНОЇ НЕОБХІДНОСТІ. Адже, вказували вони, без підпорядкування людей суспільній моралі, праву, соціальному етикетові суспільство б розпалося. Тому свобода однієї людини має закінчуватися там, де починається свобода іншої. Навіть у демократичному суспільстві над людиною панує «анонімна влада»: громадська думка, реклама, засоби масової інформації тощо. Як висновок можна зазначити таке: суспільство має прагнути до того, щоб якнайменшою мірою регулювати вчинки своїх громадян, щоб в усьому, регулюється суспільством, вони могли діяти вільно.



11.2 Людина в суспільній системі: індивід, індивідуальність, особистість

Індивід. Індивідуальність. Особистість. Людина - основа будь-якого суспільства. Можна сказати, що суспільство складається з людей, як будинок із цеглин. Однак форми і рівні взаємодії людини та суспільства можуть бути різними.

ІНДИВІД (від лат. «неподільне») - окремо взятий представник людсько1 спільноти. У соціальному житті індивід виступає як клітинка соціальної групи чи суспільства в цілому. Кажучи про індивіда, мають на указі передусім біологічні властивості людини.

ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ - неповторна своєрідність людини, набір її унікальних властивостей. Це поняття вказує на незвичайність людської істоти.

ОСОБИСТІСТЬ - поняття, яке підкреслює духовність людини Воно вбирає в себе самобутність людини, її соціальні якості, багатство душі передбачає гармонійний, універсальний розвиток усіх її задатків. Поняття «особистість» підкреслює соціальний аспект людини як суб'єкта суспільних відносин

Особистість - це індивід, який пройшов процес

СОЦІАЛІЗАЦІЇ - засвоєння зразків поведінки, соціальних норм і цінностей, необхідних для успішного функціонування в суспільстві. Соціалізація охоплює всі етапи залучення до культури, навчання і виховання, за допомогою яких людина набуває соціальної природи і здатності брати участь у соціальному житті. У сучасному суспільстві питома вага окремої людини зростає, особистість одночасно постає і як носій соціальних цінностей, і як ініціатор соціальних змін.

Становлення духовного світу особистості передбачає шлях у декілька етапів, які разом утворюють своєрідну ієрархію її соціокультурних потреб:

* Матеріальні потреби. Вони включають у себе як основні біологічні потреби (їжа, одяг, житло), так і елементарне прагнення до соціального облаштування. Особистість, для якої матеріальні потреби є головними, залишається здебільшого споживачем, байдужим до політичних змін у суспільстві, загальнонаціональних інтересів.

* Соціальні потреби. Вони включають потребу у пізнанні, праці, спілкуванні. Задоволення соціальних потреб означає необхідність у взаємодії з іншими людьми, спонукає особистість до збільшення масштабів своїх інтересів і своєї діяльності, яким буде дана зовнішня оцінка.

* Духовні потреби. Зреалізовуються у складних формах інтелектуальної (філософія, наука), мистецької і літературної діяльності. Задовольняючи духовні потреби, особистість одночасно вбирає в себе весь попередній соціокультурний спадок і додає до нього власну унікальну новостворену частку.

Соціальний статус і соціальна роль. СОЦІАЛЬНИЙ СТАТУС визначає конкретне місце індивіда в певній соціальній системі.

Кожна людина посідає в соціальній системі кілька позицій; кожна з цих позицій передбачає певні права та обов'язки і називається статусом. Серед кількох статусів, як правило, виокремлюють головний (інтегральний), який і визначає місце в суспільстві конкретного індивіда. Статус може бути приписаним і набутим, природним і професійно-посадовим.

Залежно від статусу людина мусить відповідати певним вимогам, які висуває перед нею суспільство. Сукупність таких вимог становить зміст соціальної ролі. СОЦІАЛЬНА РОЛЬ - сукупність дій, які мусить виконувати особа, маючи певний статус у соціальній системі. Кожен статус, як правило, передбачає кілька соціальних ролей.



11.3 Філософія історії, основні теорії історико-культурного процесу

Предмет філософії історії. Як зазначалося на початку теми, однією із найважливіших ознак суспільної системи є її динамізм, здатність еволюціонувати, змінюватися в часі. За всіма цими процесами спостерігає намагаючись дати конкретні теоретичні узагальнення, спеціальний розділ філософського знання - ФІЛОСОФІЯ ІСТОРІЇ.

Предмет філософії історії можна поділити на дві основні сфери. Перща сфера - ОНТОЛОГІЯ ІСТОРІЇ вивчає питання про рушійні сили, основні етапи історичного процесу, його сенс і мету, роль і місце людини в історії. Друга З ГНОСЕОЛОГІЯ ІСТОРІЇ (критична філософія історії, аналітична філософія історії) вивчає умови, можливості, способи і форми історичного пізнання відтворення історичного процесу таким, яким він відбувався насправді Онтологія історії досягла найвищого розквіту у XIX - на початку XX ст. коли була запропонована ціла низка найрізноманітніших за підходами, але однакових за своєю глобальністю моделей «всесвітньої історії». З 1930-х рр, завдяки працям Р. Арона, А. Данто, Ґ. Уайта фокус дослідницької уваги зсунувся вбік гносеологічної проблематики. Наслідком цього стало формулювання принципової неможливості встановлення об'єктивного перебігу історичного процесу, а лише його умовної, суб'єктивної реконструкції.

Теорії історико-культурного процесу. Проте на сучасну філософську думку продовжують впливати класичні теорії історико-культурного процесу. Зазвичай їх поділяють на: лінійно-прогресивні, циклічні, цивілізаційно-хвильові.

1. Лінійно-прогресивні теорії (Ґ. Гегель, К. Маркс, К. Ясперс) спираються на переконання, що різні держави, народи і культури, вписані в русло єдиного всесвітньо-історичного процесу на шляху до остаточного торжества на Землі суспільства свободи, справедливості, рівності і загального матеріального добробуту, проходять через ряд однакових стадій.

Наприклад, великий філософ ГЕГЕЛЬ вважав, що всесвітня історія с духовним процесом усвідомлення свободи. У східних народів вільна одна людина (правитель), у греків і римлян вільні деякі (громадяни), у німецьких народів - всі люди, тут людина вільна вже тому, що вона - людина. Інший німецький філософ екзистенціального спрямування Карл Ясперс (1883-1969) висунув ТЕОРІЮ «ОСЬОВОГО ЧАСУ», відповідно до якої з середини першого тисячоліття до н. є. історія людства набуває духовної єдності, а з XVI-XVIH ст. - також і матеріальної.

2. Циклічні теорії (О. Шпенглер, А. Тойнбі) розглядають історико-культурний процес як зміну певної кількості унікальних і неповторних цивілізацій, культур тощо, кожна з яких проходить повний цикл періодів існування - від «народження» до «смерті». Витоки цього підходу знаходимо у міфологічній свідомості, яка в колообігу природних явищ бачила зразок процесів суспільного життя і жалкувала про золотий вік, що минув в історія людства.

Зокрема, німецький філософ Освальд Шпенглер (1880 - 1936) («ЗанепаД Європи») стверджував, що всесвітня історія - це історія восьми культур, шість з яких - неєвропейські. Наприкінці періоду існування культур3 переходить у стан цивілізації. Тоді спостерігається зовнішній матеріальний блиск й одночасна вичерпність духовних джерел для розвитку. Цей стан притаманний і європейській цивілізації.

Англійський історик АРНОЛЬД ТОЙНБІ (1889 - 1975) (12 томів «Дослідження історії») - нарахував 21 цивілізацію. Він уважав їх «одночасними», оскільки всі вони тривали досить короткий в історичній перспективі проміжок часу -6 тис. років. Головним критерієм виокремлення цивілізацій Тойнбі вважав релігійний. Розвиток цивілізації він бачив як «відповідь» на певний зовнішній або внутрішній «виклик».

3. «Цивілізаційно-хвильові» теорії (І. Валлерстайн, Л. Гумільов), не мають загальноприйнятої схеми історії всесвітнього масштабу, однак сформулювали певні принципи узагальнення історико-культурного матеріалу. Вважається, що історія людства хоч і має певний напрям, однак нерівномірно охоплює різні народи, культури і держави, а тому являє собою низку «злетів» і «падінь» різних народів, культур та держав у різні епохи і в різних місцях.

В Україні сприйняті всі основні підходи до історико-культурного підходу. Лінійно-прогресивна концепція суспільно-економічних формацій прислужилася для ідеологічної доктрини неодмінної перемоги комунізму в Радянському Союзі. Циклічні концепції ствердилися в 1920-х pp. у діаспорі, їх речники так само використовували з ідеологічною метою: довести однакову самобутність української та російської культур, підсилити авторитетність розроблюваної ними концепції «інтегрального націоналізму» посиланням на передвічні духовні традиції України.

Контрольні питання

1. Форма суспільної свідомості, що відображає дійсність у звукових художніх образах, називається...

2. Наука, що вивчає загальні закономірності розвитку природи, суспільства і мислення називається....

3. Функція культури, завдяки якій людство збагачується попереднім досвідом, називається

4. Сфера спеціалізованого продукування і підтримання влади в суспільстві - це

5. Сфера спеціалізованого духовного виробництва, інформації-це

6. Що таке індивід?

7. Індивідуальність - це

8. Поняття, яке підкреслює духовність людини - це

9. Що визначає соціальний статус?

10.- Сукупність дій, які мусить виконувати особа, маючи певний статус у соціальній системі - це

Тестові завдання до теми

У розвитку філософських поглядів на людину відіграють такі фактори:

1. природа

2. суспільство

3.свобода вибору

4. загальнопланетарний розум

5. господарство

6. наука

7. культура

8. формація, цивілізація

Філософія відрізняється від інших форм бачення світу, природи, суспільства, людини, передусім:

1. Раціональним поясненням світу і людини

2. Предметом - співвідношенням «людина-світ»

3. Антропоцентризмом

4. Емоційно-раціональним поясненням існування, розвитку світу і людини

Яке із філософських вчень є вченням про мораль, походження і природу моральних норм, спосіб їх функціонування у суспільстві?

1. Естетика

2. Аксіологія

3. Етика

4. Логіка

В бутті людини можна виділити такі сфери:

1. тілесність, свідомість, соціальність

2. тілесність, свідомість, духовність

3. тілесність, свідомість, соціальність, духовність

4. тілесність, свідомість

Людська духовність сформувалась:

1. у процесі еволюції

2. у процесі розвитку історії

3. у процесі антропосоціогенезу н. основі суспільної праці спілкування індивідів

4. у процесі розвитку суспільства

Суспільство визначають як:

1. Сукупність динамічних процесів які здійснюються В ТІЙ ЧИ ІНШІ)) соціальній групі

2. Відносини людей, які ними суб'єктивно переживаються

3. Сукупність взаємозв'язаних установ і організацій

4. Сукупність усіх засобів взаємодії та форм об'єднання людей, що склались історично, мають спільну територію, загальні культурні цінності та соціальні норми, характеризуються соціокультурною ідентичністю її членів.

5. Специфічна форма правлячих структур і відносин, які характеризуються кількома ознаками

Соціальний інститут - це:

1. Наявність психічних або психологічних властивостей людини

2. Об'єктивна, стійка та організована форма діяльності людських спільнот

3. Пасивне пристосування до соціального середовища та його вимог

4. Певне впорядкування елементів У групи, розташовані на різних горизонтальних і вертикальних рівнях

5. Соціальний статус

Соціалізація визначається як:

1. Процес включення особистості

в систему соціальних відносин суспільства з метою формування знань, цінностей та норм поведінки

2. Процес засвоєння індивідом соціального досвіду на протязі життя

3. Соціальне пристосування людини до соціального середовища та його вимог

4. Процес ототожнення індивіда з іншими, з соціальною групою



Плани семінарських занять по філософії

Тема 1. Філософська пропедевтика (2) |

1. Світогляд, його структура, функції, історичні типи.

2. Специфіка філософського знання: істотні ознаки та класифікація дисциплін.

3. Східна та західна традиції філософування: умови виникнення та особливості існування.

4. Основні етапи розвитку філософського знання. Методологія історико-філософського пізнання.

Реферати

1. Світогляд та його структура

2. Філософія в системі культури

3. Основні теми філософських роздумів

. 4. Методологія історико-філософського пізнання .

5. Особливості розвитку східної та західної філософії

б.Міфологія як перший історичний тип світогляду

Література

Горский B.C. История философии в контексте культуры // Филос. и социол. мысль.-1991.-№3.

Григорьева Т.П. Дао и логос: Встреча культур. - М., 1992.

Зотов А.Ф. Существует ли мировая философия?//Вопросы философии. -1997.-№4.

Косарев А. Философия мифа: Мифология и ее эвристическая значимость. -М.: ПЕРСЭ; - СПб., 2000.

Крымский СБ. Философия как путь человечности и надежды. - К., 2000. Мамардашвили М.С. Как я понимаю философию. - М.,1990. Ортега-и-Гассет X. Что такое философия. - М., 1992. Черній A.M., Чекаль Л.А., Причипій Є.М. Філософія. - К., 2003.



Тема 2. Антична філософія (2)

1. Натурфілософський етап розвитку давньогрецької філософії: проблема першопочатку (Фалес, Піфагор, Парменід, Геракліт) та взаємозв'язку руху та матерії (Емпедокл, Анаксагор, Демокріт)

2. Класичний період давньогрецької філософії (софісти, Сократ)

3. Антична класика у пошуках обгрунтування ідеального у філософськи* системах Платона й Арістотеля

4. Еллінізм як завершальний етап розвитку античної філософії (епікуреїзм, скептицизм, стоїцизм, неоплатонізм)

Реферати

1. Основні етапи розвитку античної натурфілософії

2. Проблема людини в філософії Античності

3. Вчення Платона про пізнання

4. Основні ідеї праці Арістотеля „Метафізика"

5. Античні концепції держави (Платон, Арістотель)

6. Основні течії і представники елліністичної філософії

Література

Аристотель. Метафизика // Аристотель. Сочинения: В 4 т. Т. 1. - М., 1976. Лосев А.Ф. История античной философии в конспективном изложении. -М.,1998.

Мамардашвили М. К. Лекции по античной философии. - М.: Аграф, 1997. Платон. Государство // Платон. Сочинения. Т.З. - М., 1994. Реале Дж., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. Античность. - Спб., 1994.

Татаркевич В. Історія філософії: т. 1: Антична і середньовічна філософія. -Львів, 1997.

Фрагменты ранних греческих философов. Ч. 1. - М., 1989. Чанышев А.Н. Курс лекций по древней философии. - М., 2002.



Тема 3. Філософія доби Середньовіччя (2)

1. Особливості християнського способу філософування (монотеїзм, теоцентризм, креаціонізм)

2. Патристика: побудова універсальних систем християнського світогляду (Оріген, Августин Аврелій, Діонісій Ареопагіт)

3. Схоластика: осягнення Бога засобами розуму (Ансельм Кентерберійський, Фома Аквінський)

4. Проблема універсалій: номіналізм і реалізм

5. Християнський містицизм (Майстер Екгарт)

Реферати

1. Основні етапи розвитку середньовічної філософії

2. Проблемні питання філософії патристики

3. Співвідношення віри та розуму в філософії доби Середньовіччя

4. Августин Блаженний про виникнення історії

5. Співвідношення філософії та теології в творчості Фоми Аквінського

6. Філософська суперечка номіналізму і реалізму

7. Експериментальна філософія Середньовіччя

Література

Аврелий Августин. Исповедь. - М., 1991.

Александрова О. Філософія середніх віків та доби Відродження. - К., 2002. Зеньковский В.В. Основы христианской философии. -М., 1997.

Тема 4. Німецький ідеалізм XIX ст. (2)

1. Докритичний і критичний періоди в творчості І.Канта

2. Філософія тотожності Ф. Шеллінга.

3. Філософські погляди И. Фіхте

4. Філософська система та діалектичний метод Г. Гегеля

5. Критика німецького ідеалізму в філософській антропології Л.Фоєрбаха



Реферати

1. Сутність „коперніканського повороту" І. Канта

2. Основні положення філософської концепції Й. Фіхте

3. Система трансцендентального ідеалізму Ф. Шеллінга

4. Г. Гегель про форми відношення мислення до об'єктивності

5. Гуманістичні ідеї філософії Л. Фоєрбаха

Література

Виндельбанд В. От Канта к Ницше. - М, 1996. Гайденко П.П. Парадоксы свободы в учении Фихте. - М.,1990. Гегель Г.В.Ф. Лекции по истории философии. В 3-х томах. Т. 3. - С-Пб., 1994.

Гулыга А.В. Немецкая классическая философия. - М, 1986.

Історія філософії. - К., 2002.

Кант I. Критика чистого розуму. - К., 2000 .

Скратон Р. Коротка історія Новітньої філософії. - К., 1998.

Фейербах Л. Основные положення философии будущего // Фейербах Л.

Сочинения: В 2 т. Т. 1. - СПб., 1995.

Тема 5. Некласична філософія XIX ст. (2)

1. Обгрунтування концепції „матеріалістичного розуміння історії'" в філософії марксизму

2. Співвідношення науки і філософії: перша і друга хвилі розвитку позитивізму

3. Позараціональні виміри „життя" в філософії (А. Шопегауер, Фр. Ніцше, А.Бергсон)

4. Християнський екзистенціалізм С.К'єркегора

Реферати

1. Категорії „суспільного буття" і „суспільної свідомості" в філософії марксизму

2. Предмет філософії і класифікація наук в філософській концепції Г. Спенсера

3. Концепція „надлюдини" Ф. Ніцше

4. Етапи розвитку особистості в філософії С. К'єркегора

Література

Гайденко П.П. Прорыв к трансцендентному: Новая онтология XX века. - М., 1997.

Кьеркегор С. Страх и трепет. - М., 1993.

Маркс К. Тезисы о Фейербахе // Энгельс Ф. Людвиг Фейербах и конец классической немецкой философии. - М., 1970.

Ніцше Ф. Так казав Заратустра. Книжка для всіх і ні для кого. - К., 1993. Реале Дж., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. Т. 4. -Спб., 1997.

Спенсер Г. Синтетическая философия. - К., 1997. Шопенгауэр А. Мир как воля и как представление. - М., 1992.

Тема 6. Некласична філософія XX ст. (2)

1. Філософські трансформації аналітичної філософії

2. Феноменологічна концепція „інтенціональної свідомості"

3. Проблема сутності й існування в екзистенціалізмі

4. Антропологія фрейдизму (3. Фрейд. К. Юнг, Е. Фромм)

5. Герменевтика як онтологія розуміння

6. Основні етапи розвитку структуралізму

7. Філософія доби Постмодерну

Реферати

1. Розвиток позитивістської філософії у XX столітті

2. Метод феноменологічної редукції в філософії Е. Гуссерля

3. Проблема свободи в екзистенціалізмі

4. Герменевтичні пошуки Г. Гадамера

5. Структуралістська критика традиційної філософії

Література

Аналитическая философия. Избранные тексты. - М., 1993.

Молчанов В. И. Предпосылки и беспредпосылочность феноменологической

философии // Логос. - 1999. - № 10.

Гадамер Г. Істина і метод. - К., 2002.

Зарубіжна філософія XX ст. - К., 1993.

Ильин И.П. Постмодернизм: от истоков до конца столетия. - М., 1998. Лук'янець B.C., Соболь О.М. Філософський постмодерн. - К., 1998. Рюс Ж. Поступ сучасних ідей. - К., 1998.

Сартр Ж.-П. Экзистенциализм - это гуманизм // Сумерки богов. - М., 1989.

Тема 7. Українська філософія (2)

1. Філософські ідеї в культурі Київської Русі

2. Гуманістичні ідеї у філософській думці України (XV - XVII ст.)

Києво-Могилянська Академія та її роль в формуванні української філософії

4. Філософія Г. Сковороди

5. Українська академічна філософія XIX ст.

6. Розвиток філософської думки України у XX ст.

Реферати

1. Історія української філософії. її предмет, метод та значення.

2. Філософська думка Києворуської доби

3. Філософія України доби Бароко

4. Філософська творчість Г. Сковороди

5. Співвідношення розуму та серця в філософській концепції П. Юркевича

Література

Горський B.C. Філософія в українській культурі. - К., 2001. Історія філософії України. - К., 1994.

Кузьміна С. Філософсько-педагогічна спадщина П.Д. Юркевича. - К., 2002.

Розвиток філософській думки на Україні. - Львів, 1994.

Русін М.Ю., Огорднік І.В. Українська філософія в іменах. - К., 1997.

Сковорода Григорій: образ мислителя. - К., 1997.

Ушкалов Л. Світ українського бароко. - Харків, 1994.

Філософія Відродження на Україні. - К., 1990.

Тема 8. Онтологія як фундаментальна складова філософського знання

1. Філософське розуміння світу як єдністі об'єктивної дійсності і сутнісних сил

2. Філософській зміст категорії „буття" і проблема предметного самовизначення філософії. Співвідношення філософії і метафізики

'3. Основні модальності буття (дійсність - можливість - необхідність, субстанція - атрибут - модус)

4. Буття в його єдності і множенні (буття взагалі, наявне буття, існування, сутність)

5. Вчення про категорії як онтологічні предикати (Платон, Арістотель, Фома Аквінський, Кант, Гегель, Гайдеггер)

Реферати

1. Поняття онтології та її типи

2. Вихідні принципи та категорії теорії буття

3. Діалектика буття і небуття

4. Простір і час як форми існування

Література

Бургин М.С. Из чего построен окружающий мир. Онтологический ракурс//Философская и социологическая мысль. - 1991. - №8. Гартман Н. Старая и новая онтология // Историко-философский ежегодник -88. -М, 1988.

Доброхотов АЛ. Категория бытия в классической западноевропейской философии. - М, 1986.

Нестеренко В.Г. Вступ до філософії: онтологія людини. - К., 1995. Основы онтологии. - СПб., 1997.

Романенко Ю.М. Бытие и естество: Онтология и метафизика как типы философского знания. - СПб.: Издательство С. - Петербургского ун-та, 1999. Хайдеггер М. Кант и проблема метафизики. - М., 1997.

Тема 9. Теорія пізнання

1.1. Пізнання та знання як предмет філософського аналізу. Історична і соціокультурна обумовленість пізнання

1.2. Філософський зміст проблеми свідомості. Суб'єкт-об'єктна опозиція як вихідний пункт процесу пізнання

1.3. Співвідношення пізнавальних здібностей людини: чуттєвий та

раціональний щаблі пізнання

1.4. Пізнання та істина: основні позиції співвідношення (монізм, апріоризм, трансценденталізм, іманентизм, скептицизм, агностицизм, релятивізм, конвенціоналізм)

Реферати

1. Соціокультурна детермінація пізнавальної діяльності

2. Історичні типи співвідношення суб'єкта і об'єкта пізнання

3. Проблема раціональності в пізнанні і культурі

4. Гносеологічні та екзистенціальні виміри істини

5. Структура творчого процесу у пізнанні

Література

Бургін М. Феномен знання // Філософська та соціологічна думка. - 1995. -№3-4.

Крымский СБ. Культурно-экзистенциальные измерения познавательного процесса // Вопросы философии. - 1998. - № 4.

Лекторский В.А., Швырев B.C. Гносеология в системе философского мировоззрения . - М, 1983.

Лекторский В.А. Субъект, объект, познание. - М., 1980.

Лой A.M. Проблема свідомості: історичність досвіду//Філософська та

соціологічна думка. - 1992. - №7.

Петрушенко В. Епістемологія як філософська теорія пізнання. - Львів, 2000. Соколов В.В. От философии Античности к философии Нового времени. Субъект-объектная парадигма. - М., 2000. Ярошовець В.І. Людина в системі пізнання. - К., 1996.

Тема 10. Соціальна філософія

ЛОГІКА РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОГО ПІЗНАННЯ. ТЕОРЕТИЧНІ МОДЕЛІ СУСПІЛЬСТВА

1. Сутність та специфіка соціального пізнання

2. Класичні та некласичні підходи до побудови соціальної реальності

3. Діалогічність природи вивчення соціальних наук

4. Лінійний і цивілізаційний підхід до періодизації суспільного розвитку

Реферати

1. Соціальна філософія в системі філософського знання і в системі соціальних наук

2. Матеріалістична модель соціальної реальності

3. Позитивістка модель соціальної реальності

4. Концепція ідеальних типів М. Вебера

Література

Адорно Т. К логике социальных наук // Вопросы философии. - 1992. - № 10. Андрущенко В.П. Історія соціальної філософії (західноєвропейський контекст). - К., 2000.

Арон Р. Этапы развития социологической мысли. - М., 1993.

Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии. - М., 1991.

Маркс К. До критики політичної економії. Передмова // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. Т. 13. - К., 1963.

Поппер К. Логика социальных наук // Вопросы философии. - 1992. - № 10. Тернер Дж. Структура социальной теории. - М., 1986.

2. Філософський аналіз суспільства

2.1. „Суспільство" як предмет філософського аналізу. Соціум як історичний процес

2.2. Сутність і структура соціальних відносин. Різновиди класифікацій соціальних спільнот

2.3. Діяльність як спосіб існування соціального

2.4. Індивід і соціум. Поняття про особу

2.5. Політична система суспільства

Реферати

1. Суспільство як система соціальних відносин

2. Соціальна структура суспільства

3. Класифікація історичних типів суспільства (К.Поппер, Р.Арон, Д.Белл, А.Тоффлер)

4. Історія розвитку соціальної філософії. Основні ідеї та персонали

5. Філософія політики

Література

Андрущенко В.П. Історія соціальної філософії (західноєвропейський контекст). - К., 2000.

Ионезы Масуда. Гіпотеза про генезис Homo intelligens//Cy4acHa зарубіжна соціальна філософія. Хрестоматія. - К, 1996.

Рябов С. Політика як соціальне явище //Політологічні читання. - К, 1994.

Современная западная социология. Словарь. - М., 1990.

Сорокин П. Социальная стратификация и социальная мобильность //

Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. - М., 1992.

Феномен нації: основи життєдіяльності. - К., 1998.

Щокін Г. Концепція соціального розвитку: висновки для України. - К, 2002.

Тема 11. Філософія техніки

1. Поняття техніки. Історія філософського розуміння феномену техніки

2. Техніка як область людської діяльності і як область знання. Техніка і мистецтво

3. Основні тенденції та напрямки сучасного етапу розвитку філософії техніки

4. Техніка в контексті глобальних проблем людства. Проблема поступу В розвитку техніки і екологічні проблеми сучасності

Реферати

1. Природа технічного знання

2. Основні етапи розвитку техніки

3. Філософські проблеми техніки

4. Сучасний етап розвитку філософії техніки

Література

Кириллин В.А. Страницы истории науки и техники. - М, 1989.

Крисаченко B.C. Екологічна культура: теорія і практика. - К., 1996. Крянев Ю.В. Философские проблемы науки и техники. - М., 1989. Ленк X. Размышления о современной технике. - М, 1996. Методологічні проблеми інженерної діяльності. - Вінниця, 1994. Митчелл К. Что такое философия техники? - М., 1995. Новая технократическая волна на Западе. - М, 1986.

Степин B.C., Горохов В.Г., Розов М.А. Философия науки и техники. - М., 1996.

Тема 12. Філософська антропологія та філософія культури

1. Імпліцитність проблематики філософської антропології в різних формах культури. Статус філософської антропології в структурі філософських знань в класичній філософії

2. Виникнення „філософської антропології" як певного напрямку та традиції (М. Шелер, Г. Плесснер, А. Гелен)

3. Філософська антропологія як вступ до філософії культури. Ідея універсальності культури

4. Уречевлення і відчуження в контексті людської діяльності

5. Інтерсуб'єктивність і соціальність досвіду людської діяльності

Реферати

1. Унікальність та універсальність феномену людини в світі

2. Проблема людського початку

3. Проблема сутності та існування людини

4. Культура як предмет філософської рефлексії

5. Історичні типи гуманізму

Література

Бубер М. Проблема человека // Бубер М. Два образа веры. - М, 1993. Гуссерль Э. Кризис европейского человечества и философия // Гуссерль Э. Философия как строгая наука. - Новочеркасск, 1994.

Кассирер Э. Логика наук о культуре // Кассирер Э. Избранное: Опыт о человеке. - М, 1998.

Кутирєв В.О. Людина і світ: три парадигми взаємодіїУ/Філосрфська та

соціологічна думка. - 1990. - №4.

Черній A.M. Онтологія духовності. - К., 1996.

Шпенглер О. Закат Европы. - Ростов-на-Дону, 1998.

Проблема человека в западной философии. - М., 1988.



Словник філософських термінів

АБСОЛЮТ - те, що нічим не зумовлене, ні від чого не залежне. У філософії під абсолютом розуміють Бога, субстанцію, ідею (Гегель).

АГНОСТИЦИЗМ - напрям у філософії, прихильники якого заперечують пізнаванність суті речей (Юм, Кант, позитивісти).

АКСІОЛОГІЯ - вчення про цінності. Окрема філософська дисципліна, яка вивчає ціннісне ставлення людини до світу - етичне, естетичне, релігійне та ін.

АНАЛІЗ - метод пізнання, який полягає в розчленуванні цілого на частини.

АНАЛІТИЧНА ФІЛОСОФІЯ - напрям у сучасній західній філософії, який зводить філософську діяльність до аналізу мови.

АНТРОПОЛОГІЯ ФІЛОСОФСЬКА - філософське вчення про людину (Шелер, Гелен, Тейяр де Шарден), яке виводить культуру зі специфіки природи людини.

АПРІОРІ- ідеї чи форми пізнання, які, на думку деяких мислителів, наявні в свідомості до досвіду, не набуті з досвіду.

АСКЕТИЗМ - моральне вчення, яке пропагує крайнє обмеження потреб людини, відмову від життєвих благ. Протилежне гедонізмові.

АТРИБУТ - невід'ємна властивість речі, субстанції. За Декартом, атрибутом матерії є протяжність, душі - мислення.

БУТТЯ - 1) найбільш загальна визначеність речей, з якої розпочинається процес пізнання (Гегель). Перш ніж визначати, яка річ, ми констатуємо її буття; 2) найбільш загальна властивість всього сущого (і матеріальні речі та ідеї і цінності мають буття й об'єднуються нами в єдиний наш світ); 3) буття як об'єктивне існування на противагу фантому, ілюзій.

ВЕРИФІКАЦІЯ - у неопозитивізмі операція, за допомогою якої встановлюють осмисленість висловлювання. Вона полягає у зведенні висловлювань до чуттєвих фактів.

ВІДЧУЖЕННЯ - термін, який широко вживався в німецькій класичній філософії (Фіхте, Гегель, Фоєрбах) і марксизмі для характеристики суперечності (напруги, ворожості) у відношенні суб'єктивного і об'єктивного, духовного і матеріального, розумного і стихійного, особистого і суспільного. У загальному значенні відчуження - це відношення між творцем і творінням, яке збунтувалось і живе власним життям, нав'язуючи свою логіку творцю.

ВОЛЮНТАРИЗМ - течія в метафізиці (і психології), яка в основу світових процесів (і психологічного життя людини) ставить волю як ірраціональний, тобто несвідомий первень. Найбільш відомі представники - Шопенгауер, Ніцше.

ГЕРМЕНЕВТИКА - один з філософських методів, який широко застосовується в гуманітарних науках. Суть герменевтики полягає в тлумаченні, розумінні феноменів культури. Головні проблеми герменевтики - залежність інтерпретації певного феномену від контексту культури і від культури суб'єкта, який здійснює інтерпретацію.

ГІПОТЕЗА - припущення, недоведене твердження. В науці - здогадка, яка вимагає фактичних підтверджень.

ГНОСЕОЛОГІЯ - теорія пізнання, одна з основних філософських дисциплін (поряд з онтологією), яка досліджує закономірності процесу пізнання. Особливого розвитку набула у філософії Нового часу.

ГУМАНІЗМ - 1) ідейний напрям у культурі Відродження, який обстоював право на існування світської культури, незалежної від релігії; 2) риса світогляду, яка в розумінні людини виходить з "вічних цінностей" і "природних прав".

ДЕДУКЦІЯ - метод пізнання, в основі якого лежить рух думки від загального до одиничного.

ДЕЇЗМ - філософське вчення, згідно з яким Бог створив світ, дав першопоштовх і надалі не втручається в хід справ.

ДЕТЕРМІН'ЇЗМ - пояснення явищ на основі причинної зумовленості.

ДЕФІНІЦІЯ - визначення поняття через підведення під ширше (родове) поняття і вказівку видових особливостей. Наприклад, "береза - це дерево з білою корою".

ДИСКРЕТНІСТЬ - перервність.

ДІАЛЕКТИКА - один з методів філософії, згідно з яким будь-яке явище перебуває в зміні, розвитку, в основі якого лежить взаємодія (боротьба) протилежностей (Геракліт, Гегель, Маркс). Основні ідеї діалектики за Гегелем: перехід кількісних змін в якісні, взаємопроникнення протилежностей і заперечення заперечення.

ДІАЛЕКТИЧНИЙ МАТЕРІАЛІЗМ - термін, яким позначалась філософія К.Маркса, що поєднувала матеріалізм і діалектику.

ДУАЛІЗМ - світогляд, який основоположними вважає два рівноправних і протилежних начала (матерію і дух, світле і темне).

ДУХ - ідеальний первень (принцип) на противагу природі як матеріальному первню. В людині розрізняють тіло (матеріальне), душу (сукупність психічних процесів) і дух - настанова на всезагальне -моральні, релігійні і правові цінності, естетичні ідеали, світоглядні істини.

ЕВРИСТИКА - наукова дисципліна, яка досліджує процес творчості й намагається віднайти його закономірності.

ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬМ - філософська течія Заходу, основною проблемою якої є існування (екзистенція) людини, яка трактується як суб'єктивно-неповторний і недосяжний для розуму (ірраціональний) потік переживань.

ЕКЛЕКТИКА - поєднання в одному вченні несумісних, часто суперечливих елементів.

ЕМАНАЦІЯ - у вченні неоплатоніків "випромінювання" вищими формами буття нижчих.

ЕМПІРИЗМ - 1) течія в гносеології, яка вважає чуттєвий досвід головним джерелом знання і критерієм істини. Емпірики применшують роль розуму в пізнанні; 2) напрям у філософії Нового часу (Бекон, Локк, Юм), прибічники якого орієнтувались на чуттєвий досвід.

...