Українська діаспора Республіки Польща та її роль у демократичному розвитку сучасної Україниkratichnomu-rozvitku-suchasnoyi-ukrayini-_d_

Таким чином, можна стверджувати, що українці в Польщі становлять значну кількість осіб. І ті з них, котрі проживають у Польщі легально, займають значне місце в усіх сферах життєдіяльності даної країни. До таких осіб належать насамперед українські викладачі та студенти ВВНЗ Республіки Польща. Тим більше, що останніми роками все більше викладачів за різними програмами викладають у польських вишах [271]. Так, наприклад, А. Папіна - доцент кафедри слов'янських і германських мов Житомирського державного університету імені Івана Франка - певний час працювала у вищій педагогічній школі (Бидгощ, Жешув, Зелена Гура). У Польщі вийшли друком її статті та підручник «Старославянский язык в сравнительном освещении». Ректор Львівського державного університету фізичної культури Є. Приступа упродовж семи років працював у Польщі, де у Вроцлавській академії фізичного виховання спочатку очолював кафедру фізіотерапії, а згодом департамент туризму і рекреації [152; 153].

У 1990-ті роки з ініціативи завідуючої кафедрою слов'янських мов Житомирського державного університету імені Івана Франка Н. Месяц було відроджено вивчення польської та чеської мов на філологічному факультеті. Кафедра слов'янських мов вищезгаданого навчального закладу налагодила зв'язки з Польщею, де студенти проходять стажування у літній школі польської мови і культури (Варшава, Жешув, Люблін, Ченстохова). Викладачі беруть участь у наукових конференціях, що проходять у даному закладі. У 1992 році Н. Месяц за запрошенням Міністерства культури і кінематографії Польщі виїжджала до Варшави, а у 1994 році взяла участь у науковій конференції в Жешувскому педінституті (Польща), де керувала засіданням мовознавчої секції, а також виступила з доповіддю на тему: «Польсько-українська та польсько-російська міжмовна омонімія як фактор вивчення польської мови в Україні» [121]. В. Берковський, директор Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г. С. Пшеничного (Київ), який з 2001 по 2006 роки навчався в аспірантурі при кафедрі історії XVI-XVIII ст. Інституту історії Університету Марії Кюрі-Склодовської в м. Любліні, стажувався при кафедрі історії виховання та порівняльної педагогіки Інституту Педагогіки даного університету, викладав історію України у загальноосвітньому ліцеї імені І. Я. Падеревського в м. Любліні. У 2006 році захистив там докторську дисертацію та отримав ступінь «doktor nauk humanistycznych w zakresie historii nowoїytnej».

Угода про співробітництво між Міністерством освіти і науки України та Міністром національної освіти Республіки Польща від 27 березня 2007 р. дала новий поштовх до розширення працевлаштування українських викладачів та збільшення студентської аудиторії у ВВНЗ Польщі, а також спонукала до створення позитивних умов для здобуття освіти представниками національних меншин. Так, згідно статті 1 даної угоди звернено увагу на наступні напрямки: підготовка кадрів за спеціальностями, що є предметом обопільної зацікавленості; забезпечення представникам національних меншин - польської в Україні і української в Республіці Польща - умов для вивчення рідної мови та навчання рідною мовою на рівні дошкільної початкової і середньої освіти, а також у вищих навчальних закладах; сприяння організації спільних наукових заходів, конференцій, симпозіумів, олімпіад і конкурсів для молоді тощо. Згідно статті 2 даної угоди Сторони домовились направляти щорічно до вищих навчальних закладів до 2-х осіб на навчання на ступінь магістра; до 10-ти осіб на часткове/семестрове навчання; до 3-х осіб на навчання до аспірантури. Згідно статті 3 даної угоди, Сторони домовились направляти на наукове стажування до вищих навчальних закладів науково-методичних працівників на період до 40 людино/місяців щорічно.

Згідно статті 6 даної угоди Сторони забезпечують представникам польської національної меншини в Україні та української національної меншини в Республіці Польща умови для навчання рідною мовою та вивчення цієї мови, а також національної історії та культури в дошкільних і середніх закладах освіти в системі загальнодержавної освіти Польщі і України та сприятимуть підвищенню рівня викладання цих предметів. Сторони сприятимуть створенню умов для вивчення рідної мови у вищих навчальних закладах, звернуть особливу увагу на підготовку вчителів відповідно української і польської мов, на підвищення рівня їхньої кваліфікації та вдосконалення знання мови вчителями інших предметів, що викладаються цією мовою. З цією метою:

1. Продовжуватиме роботу спільна Консультаційна Комісія з питань освіти представників польської національної меншини в Україні та української національної меншини в Республіці Польща, до складу якої входитимуть по 6 осіб від кожної Сторони, у тому числі представник національної меншини кожної Сторони як спостерігач. Засідання Комісії відбуватимуться двічі на рік у країнах-партнерах по черзі. Сторона, що приймає, компенсує витрати, пов'язані з перебуванням експертів, а Сторона, що направляє, компенсує дорожні витрати.

2. Українська сторона направить, а Польська сторона прийме: а) до 40 вчителів польської мови та інших предметів, що викладаються цією мовою, на курси підвищення кваліфікації, на період від 10 до 21 днів щорічно; б) до 140 осіб молоді польської національності з України на різні форми навчання, професійної підготовки та перепідготовки до вищих навчальних закладів та навчальних закладів інших типів щорічно.

3. Польська сторона направить, а Українська сторона прийме: а) до 40 вчителів української мови та інших предметів, що викладаються цією мовою, на курси підвищення кваліфікації на період від 10 до 21 днів щорічно; б) до 140 осіб молоді української національності з Республіки Польща на різні форми навчання, професійної підготовки та перепідготовки до вищих навчальних закладів та навчальних закладів інших типів щорічно [208].

З метою розвитку подальшого співробітництва та обміну досвідом 19 січня 2015 р. було підписано нову Угоду між Міністерством освіти і науки України та Міністром національної освіти Республіки Польща про співробітництво в галузі освіти. У цьому документі визначено напрями співробітництва, що стосуються: обміну інформацією про системи освіти; підвищення кваліфікації освітніх кадрів та взаємного визнання документів, отриманих за її результатами; забезпечення належних умов для вивчення польської та української мов представникам національних меншин; розвитку всебічних зв'язків між навчальними закладами різного рівня; обміну досвідом щодо вдосконалення навчально-методичної літератури; розвитку співпраці в рамках програм, які реалізуються Радою Європи, ОБСЄ, ЮНЕСКО та ін. [209].

Серед українців, які працюють чи працювали у Польщі, можна знайти не лише науковців та освітян, а й представників інших професій. Так, наприклад, керівник капели «Черемош», що на Івано-Франківщині, Р. Кумлик, який з 1992 по 2007 роки працював у Польщі за контрактом з Люблінським академічним центром культури ім. Марії Туріс-Латовської, за цей час дав понад 2000 концертів, працював зі своїм колективом у варшавській, люблінській і вроцлавській філармоніях, займався викладацькою діяльністю, навчаючи українським та гуцульським мелодіям. Те ж саме можна сказати про Ю. Новосільського, який жив і працював у Польщі. Він був видатним художником та мислителем (філософом), професором Академії мистецтв у м. Кракові, автором численних статей і трактатів про мистецтво й духовне життя [182].

Одним із пріоритетних напрямків зовнішньої політики України від часу набуття нею незалежності є участь у заходах з підтримання миру й безпеки між державами. На основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, що визначені у статті 18 Конституції України, керівництво нашої держави та Збройних Сил України спрямовують свою діяльність на мирне взаємовигідне співробітництво з ООН, тому що на даний час безпека будь-якої держави залежить не тільки від надійної охорони її кордонів, але й від загального військово-політичного клімату в світі. Стосовно миротворчої діяльності позиція нашої держави як на європейському, так і на інших континентах, базується на відповідних документах ООН та ОБСЄ, а також Хартії про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору [109]. Для України миротворчість має ключове значення, оскільки присутність за кордоном військового контингенту країни свідчить про могутність його держави та її високий потенціал, а представники армії, перебуваючи за кордоном, формують імідж держави в сучасному світі. Що стосується української діаспори, то вона вже засвідчила активне сприяння у вищезазначених питаннях, що підтверджує, зокрема, офіційна позиція Республіки Польща, спрямована на всебічну підтримку України в міжнародних організаціях.

З кожним роком наша держава поступово розширює коло міжнародного співробітництва, і одне з центральних місць у його налагодженні належить Республіці Польща. Починаючи від моменту проголошення незалежності України по сьогоднішній день українсько-польська співпраця у різних сферах державного і суспільного життя набуває все більшого значення. Особливе місце займає спільна діяльність щодо локалізації воєнної загрози у конфліктогенних зонах світу та Європи зокрема. Наші народи мають багато спільного, а інколи навіть неподільного і взаємозалежного, що простежується протягом другого тисячоліття, і це добре розуміє польська сторона. У цьому контексті екс-Міністр національної оборони Польщі зазначив: «Для нас співпраця з Україною є однією з основ нашої зовнішньої політики. Україна є для нас стратегічним партнером не на рік, не на два, надовго» [40, с. 5].

Так, керуючись метою та засадами, які викладені в Декларації Об'єднаних Націй, а також інших документах, які стосуються багатосторонньої співпраці, миру та міжнародної безпеки, на виконання вимог договору між Республікою Польща та Україною про добросусідські відносини, дружні стосунки та співпрацю, підписаного у м. Варшаві 13 травня 1992 р., Договору між Міністерством національної оборони Республіки Польща та Міністерством оборони України про взаємодію у військовій сфері, підписаного в м. Києві 03 лютого 1993 р., та прагнучи поглиблення взаємокорисної співпраці, Україна та Польща дійшли згоди щодо створення спільної миротворчої частини «Укрполбат». Хоча дослідження історичних документів свідчать, що ідеї та пропозиції щодо створення українсько-польських підрозділів виникали і в період боротьби за незалежну Україну на початку 20-х років ХХ ст. Республіка Польща є стратегічним партнером України і наші держави та їх Збройні сили беруть активну участь у програмі НАТО «Партнерство заради миру» яка є інструментом взаємодії НАТО з країнами-партнерами, базується на практичному співробітництві та відданості демократичним принципам [40, с. 6; 203].

Підсумовуючи вищенаведене, можна зробити висновок, що період 90-х років ознаменувався великими змінами в житті українців у Польщі, дав поштовх до відродження української культури тощо. І хоча існує ряд перешкод політичного характеру в балотуванні українців до державних органів влади Республіки Польща, проте законодавство країни цьому не перешкоджає. Представники української інтелігенції (діаспори), які працюють або навчаються в Польщі, можуть бути корисними при виконанні різноманітних заходів у контексті реалізації стратегії національної безпеки України. Існує значний потенціал використання представників української діаспори для налагодження більш плідної співпраці між нашими державами в політичній, економічній, соціокультурній та воєнній сферах життєдіяльності [192, с. 133 -135; 194, с. 197-214]. Виходячи з цього, дослідження проблематики української діаспори передбачає подальшу розробку рекомендацій для налагодження більш щільних стосунків України з державами, де проживає значна чисельність українців і вдосконалення програм співпраці із закордонними українцями, більш ефективне використання інтелектуального, політичного та економічного потенціалів української діаспори, у тому числі й для посилення ролі України у світовому співтоваристві.

2.2 Політичні аспекти формування образу України та українців у польському суспільстві

Перебуваючи лише двадцять п'ять років у статусі незалежної держави, Україна залишається у складній економічній і політичній кризі. Реформи в обох сферах посуваються дуже повільно. Інституції суспільного життя, у тому числі органи державної влади й засоби масової інформації, не можуть похвалитися довірою суспільства. До внутрішніх проблем додалися зовнішні - анексія Криму і окупація частини Луганської і Донецької областей Російською Федерацією. На думку провідних соціологів, трансформація в Україні має особливий характер: окрім зміни політичного устрою і перетворення економіки, тут відбувається й творення державних структур, а також формування нації у політичному сенсі [250].

У такій ситуації Україна повинна віднайти своє місце серед інших країн та окреслити свою позицію щодо найважливіших процесів, які відбуваються в Європі: перш за все, це розширення Північноатлантичного Альянсу, а також перспектива розширення Європейського Союзу. Україна вже сьогодні межує з державами-членами НАТО, а український кордон з державами-сусідами є також східним кордоном Європейського Союзу. Характер і роль цього кордону в майбутньому залежатиме від того, яку відповідь дасть Україна на питання, що стосуються її місця в Європі, а також, значною мірою, і від стосунків між поляками і українцями. І в цьому сенсі важливу роль відіграє образ України і українців у польському суспільстві.

Бурхливі зміни другої половини ХХ - початку ХХІ ст. в житті світової спільноти (серед яких - завершення холодної війни, інформаційний прогрес людства, швидкі темпи всебічної глобалізації) спричинили «розмиття» державних кордонів, посилення міждержавної конкуренції, інформаційно-комунікативних дій та інтересів з боку всіх держав. За цих умов феномен іміджу держави, відомий ще за часів Н. Макіавеллі як «державна маска», набуває нового сенсу та стає стратегічним ресурсом кожної держави. Нині на політичній карті світу доволі важко знайти державу, що не цікавилася б тим, який імідж вона має. Адже цілеспрямована політика формування привабливого образу держави сприяє захисту її національних інтересів, досягненню зовнішньополітичних цілей і створенню атмосфери підтримки світовою спільнотою її кроків на міжнародній арені [78]. Сприяє формуванню позитивного іміджу України й українська діаспора. Залучення її інформаційного, інтелектуального, культурного та фінансового потенціалу підвищує ефективність таких заходів, а політичний та суспільний вплив, якого в деяких державах набули представники української діаспори, виступає самостійним фактором формування позитивного іміджу України [72].

Позитивне сприйняття держави всередині країни й у світі є запорукою успіху глобальних політичних, соціальних та економічних зрушень, якими, по суті, є реформи. Домінуючу роль відіграють не тільки прагматичні реформи в галузі економіки, а й оптимізація структури влади й управління. Важливо й те, який образ здобуває держава у світі, наскільки результативними є створені механізми соціально-психологічної мотивації та нейтралізації негативних настроїв. У цьому сенсі, слід зазначити, що на формування образу України в польському суспільстві впливають три групи факторів:

1) природно-ресурсний потенціал; національна та культурна спадщина; постійні геополітичні фактори - географічне становище, площа території, довжина кордонів держави, вихід до морів; історичні події, що вплинули на розвиток української державності (завоювання, великі наукові й географічні відкриття), а також внесок видатних українців, погляд яких нерозривно пов'язаний з історією розвитку країни; базова форма державного устрою та структура управління;

2) соціально-психологічні настрої в українському суспільстві; форми суспільно-політичної інтеграції українців, структура, характер і принципи діяльності суспільно-політичних об'єднань України; моральні аспекти розвитку українського суспільства;

3) стабільність української економіки, яка оцінюється рівнем доходів на душу населення, обсягом залучених інвестицій, фінансовою забезпеченістю бюджетів усіх рівнів, гарантією прав і свобод господарюючих на українському ринку суб'єктів реального сектора економіки; правовий простір України та відповідність українських правових норм міжнародним вимогам; функції, повноваження й механізми державного регулювання різних галузей і сфер діяльності в українській державі (ефективність владної конструкції) [96].

Відповідно до експертно-аналітичних досліджень, немає у світі жодної країни, що не мала б проблем [141]. Однак чомусь, попри те, що за рядом важливих показників деякі держави відстають від України, вони все-таки сприймаються у світі набагато більш позитивно. Водночас у більшості іноземців, що відвідали Україну, складається більш позитивне враження про нашу країну в порівнянні з тим, яке надають їм удома власні ЗМІ. Дослідження сприйняття України і її громадян іноземцями, проведене Міжнародною соціологічною асоціацією в країнах ЄС і США, показало, що українців сприймають як людей веселих (27 %), освічених (16 %), добрих (15 %), водночас країну, де вони живуть, вважають нестабільною, кризовою та корумпованою (62 %) [127, с. 223-224]. Як бачимо, це не найкращий образ для держави.

Для успішного просування позитивного іміджу України за кордоном потрібно звернути увагу на ті загрози, які, на думку іноземців, відокремлюють нас від демократичного ідеалу: політична та економічна нестабільність (43 % опитаних), корумпованість державного апарату (22 %), неякісний менеджмент (23 %), відсутність правової культури (12 %). Якщо ми хоча б почнемо робити помітні рухи в напрямку подолання названих проблем, це вже стане приводом для початку іміджевої кампанії [127, с. 224]. Без цієї складової неможливо просувати Україну за кордоном, а також постає питання про збереження держави як такої. Створення та просування образу України й територіальних брендів регіонів України є необхідною умовою підвищення рівня соціального самопочуття в українському суспільстві, від якого, в остаточному підсумку, залежить і позитивне світовідчування громадян, і позитивний образ нашої країни у світі.

Спираючись на досвід Польщі, варто виокремити загальні принципи, на яких, на думку Г. Лавриненка, повинні ґрунтуватися всі кроки з формування та просування іміджу територій та найважливіші напрями, що випливають із цих принципів:

1) першочерговим є формування іміджу країни і її регіонів у свідомості самих українців. Необхідно розуміти, що те, як нас сприймають за кордоном, залежить від того, як ми самі сприймаємо себе й свою країну;

2) необхідно приділити особливу увагу формуванню патріотичної свідомості громадян України. Патріотичне виховання повинне вийти за рамки «клубів за інтересами» і сфери освіти, повинне проводитися системно та комплексно;

3) оскільки моральні аспекти розвитку українського суспільства є одним із найважливіших факторів формування образу країни, необхідно приділяти увагу створенню умов для відродження духовно-моральних цінностей; вихованню поваги до традицій, захисту суспільної моральності та сімейних цінностей;

4) ефективність влади та правового простору варто визнати найважливішими інституційними факторами формування образу України. Тому необхідно підвищувати ефективність державного управління, приділяти увагу зміцненню правових цінностей як основи сильної держави, уживати активних заходів із боротьби з корупцією на будь-якому рівні;

5) необхідно розробити та послідовно реалізувати принципи інформаційної політики держави, що враховує потреби в розвитку її репутації. Вирішального значення набуває ефективний інформаційний супровід діяльності органів влади України різного рівня. До основних напрямків можна віднести забезпечення інформаційної відкритості (організований доступ до оперативної інформації про діяльність органів влади); забезпечення ефективного інформаційного обміну між владними структурами, ЗМІ та громадськими організаціями; організацію заходів, що мотивують ЗМІ на публікацію матеріалів, які поліпшують імідж країни як усередині її, так і за кордоном (проведення конкурсних програм);

6) необхідно розробити таку концепцію подання України у світі, у якій є ідеї, що найбільш адекватно та вигідно представляють державу як культурно розвинену країну, наукового та технологічного лідера з давньою й багатою історією і великим майбутнім, країну, що відповідає умовам нової світової «економіки знань»;

7) розвиток репутації України повинен стати загальнонаціональним завданням у тому розумінні, що ця робота повинна об'єднати зусилля держави, корпорацій, громадських об'єднань і груп. Для ефективної координації цих зусиль необхідне створення спеціального інтелектуального центру, здатного розробити адекватну інформаційну політику та сприяти її реалізації [96].

Що стосується сильних і слабких сторін іміджу України, то наші сильні сторони - усе, що не стосується економіки й політики: культура, спорт, історія. У сучасному світі, який вже втомився від прагматичних цінностей суспільства споживання, ці речі важливі, особливо для молоді. Тобто при правильному підході об'єктивні переваги України можуть стати драйверами поліпшення її образу. Але тільки якщо вдасться перебороти нашу загальну слабкість - відсутність патріотизму та невміння щиро пишатися своєю країною.

Для об'єктивної оцінки України як суб'єкта необхідно зробити ряд системних аналітичних досліджень, що об'єктивізує основні напрямки для подальшого стратегування. Для більш конкретизуючого аналізу необхідно розглянути фактори, які впливають на складові образу країни. Їх можна поділити умовно на: 1) зовнішні: зовнішня політика України, національні інтереси та пріоритети, членство в міжнародних організаціях, розвиток відносин зі стратегічними партнерами, інвестиційний клімат тощо; 2) внутрішні: добробут населення, дотримання конституційних прав кожного громадянина, рівень корупції, рівень злочинності, рівень тіньового сектора економіки, соціальне самопочуття тощо.

Надзвичайно важливими є психологічні аспекти сприйняття позитивного образу України, зокрема: гордість за країну, бажання в ній жити, захищати, щастя, комфорт та проекція свого майбутнього з країною. Ззовні це є зацікавленість країною, бажання приїхати до неї, робити в ній бізнес та вкладати кошти, комфорт і безпека. Разом з тим, базою для формування політичного іміджу будь-якої держави є її культурно-історичні надбання, серед яких необхідно виокремити значущі історичні події, внесок у світову історію, видатні історичні постаті. Проте, не слід вважати, що тільки позитивні події чи особистості створюють імідж держави. Емоційніше сприймаються, утворюючи певні стереотипи та міфи, негативні події чи політичні персони. Велике значення тут має саме соціальна, культурна та історична база спільноти, яка сприймає та створює імідж у своїй уяві. Вважаючи імідж образом, який цілеспрямовано створюється в людській уяві, слід розуміти, що будь-який імідж має два основні механізми формування: «стихійний» і «зорганізований» [78].

ЗМІ у сфері політики, як відзначає Н. Качинська, виконують дві найважливіші, тісно пов'язані між собою функції: спостерігають за політичним життям від імені соціуму та забезпечують репрезентацію публічної сфери [78]. Вони конструюють образ держави, який базується не тільки на реаліях, створюючи в такий спосіб нову реальність: ідеальні моделі або образи ворогів. Сьогодні державна влада в багатьох країнах широко використовує для формування свого образу серед громадян та іноземців такий відносно новий канал комунікацій у політичній сфері, як Інтернет. Прикладом цього є поява «електронного уряду» - системи інтерактивної взаємодії держави та громадян за допомогою Інтернету. Характерними рисами «електронного уряду» є орієнтація на громадян, зручність і простота.

Однак образ держави, як продукт комунікації, визначається не тільки його носієм. Його сприйняття доволі тісно пов'язане з очікуваннями та ідеальними образами реципієнтів - цільовою аудиторією. Воно також зумовлене раціональними вимогами, інтересами та соціокультурними схемами, стереотипами масової свідомості. До соціокультурних слід віднести принципи, пов'язані з місцем проживання, побуту, історичного досвіду, характеру, ідеалів, цінностей народу або соціальної групи. Отже, позитивний образ держави може виникнути лише в тому разі, коли він зорієнтований на певні соціальні групи, певне коло реципієнтів, відповідаючи саме їхнім потребам.

Глобальні процеси в політичному, економічному, соціокультурному житті людства пов'язані з багаторазовим посиленням імідж-чинників у міжнародному та державному політичному просторі. Образ держави - дуже складний багатокомпонентний феномен, який оцінюють не тільки в політичних структурах та інститутах, а й у масових аудиторіях. Глибоко осмислити цей феномен допомагає докладний розгляд його структурних і комунікативних компонентів. Саме завдяки поділу образу держави на структурні компоненти за суб'єктом, об'єктом, часом і процесом комунікації зрозумілою та логічною стає модель створення необхідного іміджу для певної цільової аудиторії. Адже політичні іміджеві комунікації та інформаційно-психологічний вплив на соціум мають сьогодні стратегічне значення для кожної держави.

Таким чином, одним із основних завдань є формування керованого образу України, здатного забезпечити потрібне сприйняття держави в громадян, у політичних інститутів закордонних країн, у їхніх господарюючих суб'єктів, у світової громадськості. Образ України має просувати ті чинники, які визначать їй гідне місце та роль у сучасному світі, поділеному на зони впливу, серед більш динамічних і прогресивно розвинених країн. Особливе значення його формування має в польському суспільстві, де Україна вже засвідчила свою постійну присутність і де існує невитребуваний достатньою мірою значний потенціал української діаспори.

Уявлення іноземних журналістів про Україну є поверховими й переважно необ'єктивними. Західноєвропейські ЗМІ приділяють дещо більшу увагу науково-технічним розробкам українських учених, які можуть скласти гідну конкуренцію американським проектам. Однак, вони не забувають згадувати про українську злиденність та про наступи влади на свободу слова. Значно прихильніше ставляться до України ЗМІ Центрально-Східної Європи. Вони, і в першу чергу поляки, визнають важливість нашої держави для стабільності центральноєвропейського регіону. Проте й тут можна знайти чимало статей про українську мафію та про поневіряння українських нелегальних мігрантів. Не ображають неувагою нашу країну й сусіди-росіяни. У більшості центральних російських ЗМІ регулярно з'являються статті, присвячені Україні, проте ці публікації відбивають усю складність україно-російських відносин. Хоча серед них трапляються й позитивні матеріали, у більшості статей Україна постає як держава політично й економічно залежна від Росії, проте із неабиякими амбіціями. Отже, хоча іноземна преса й бачить значний науково-технічний потенціал України та вважає нас країною з багатими ресурсами (як природними, так і людськими), проте ми видаємося неспроможними належним чином розпорядитися своїми ресурсами [96].

Виходячи з характеру інформації в закордонних пресових повідомленнях, ми бачимо Україну як країну «пострадянську», як територію «сірої зони», що перебуває між Росією та новорозширеним Європейським Союзом. До того ж, вона ображена новим світопорядком, за яким їй не знайшлося місця в Європі. Якщо ж говорити про внутрішнє життя, то для іноземних оглядачів наша країна демократично недосконала, позбавлена свободи слова та надзвичайно корумпована, що, у свою чергу, заважає утриманню її іще «нестійкої» незалежності. У нечастих повідомленнях про суспільне життя українців на перший план виходить загрозлива тенденція щодо розповсюдження СНІДу, а також інформація про торгівлю українськими людьми та нелегальну міграцію наших співгромадян.

Дзеркало нашого закордонного іміджу не одне, їх багато, оскільки для кожної країни ми цікаві чимось іншим. Зрозуміло, чому американці виявляють підвищений інтерес до нашого військово-промислового комплексу та піратства відео- та аудіопродукції, німці - до частки відшкодувань українським гастарбайтерам часів Другої світової, росіяни - до системи транспортування енергоносіїв, а поляки - до українських заробітчан у Польщі. Прикро, що нас загалом бачать однобоко, крізь призму старих та нових стереотипів.

Серед факторів, які найбільш активно впливають на формування міжнародного іміджу України, польські експерти визначили такі: політична обстановка; дипломатичні відносини; українське громадянське суспільство; ЗМІ; зовнішньоекономічна діяльність; українські діаспори; українська політична та економічна еліта. На думку польських експертів, вплив українських громадських організацій і PR-агентств на формування міжнародного іміджу України незначний. Це не тільки питання недостатньої активності з боку українських ЗМІ та громадських організацій, а й незначна розвиненість цих важливих інститутів громадянського суспільства в Україні [96].

Польські оцінки факторів, що негативно впливають на міжнародний імідж України насправді збігаються з оцінками міжнародних організацій - аналітичних центрів та більшості ЗМІ. Безліч негативних чинників стали традиційними для України. На жаль, вони стають несприятливим для нашої країни стереотипом. У першу чергу, польські експерти називають корупцію в органах влади, низький рівень економічного розвитку та недостатній прогрес економічних реформ, низький рівень життя населення й злочинність, низький рівень послуг для іноземців. А такі фактори, як поведінка українців за кордоном або порушення прав людини в Україні, менш важливі для польських експертів. Серед негативних факторів, що впливають на міжнародний імідж України, польські експерти виділяють традиційні: корупція; проблема Чорнобиля; невиконання міжнародних зобов'язань. Позитивними факторами є присутність України в Раді Безпеки ООН; співпраця з європейськими та євроатлантичними структурами, а також підтримання Україною мирної міжнародної обстановки.

Польські експерти також пропонують початкові кроки, які, на їхню думку, покращать міжнародний образ України. Переважна більшість політологів уважають, що активізація економічної реформи має стати пріоритетом для української політичної еліти. Наступним етапом повинна стати активізація боротьби проти корупції й злочинності, а також підвищення ефективності ведення зовнішньої політики та розвиток послуг для іноземних громадян як важливого чинника у формуванні позитивного іміджу України.

Серед факторів, які не сприяють формуванню позитивного образу України в поляків, більшість експертів виділяють такі: інформованість про українську обстановку, економічна залежність від Росії, невідповідність зовнішньополітичного курсу уряду України і повільний рух України в Європу. Також були виділені такі чинники, як поведінка українців у Польщі, попередні конфлікти у двосторонніх відносинах і проблеми етнічних поляків України, трудова міграція українців до Польщі і якість товарів, що імпортуються з України [96]. Усі вони негативно впливають на відносини між двома сусідніми державами.

У Польщі часто думають про сусідні народи в контексті історичного досвіду, особливо це стосується українців. Це зумовлено трагічними подіями Другої світової війни, що були практично останніми, в яких українці виступали як цілісний суб'єкт, принаймні так їх сприймали поляки. Пізніше польсько-українські взаємини були замінені польсько-радянськими: Україна і українці як елемент суспільного польського життя майже зовсім зникли, а якщо й згадувались, то, власне, в контексті історичних подій.

Інакше це виглядало з української перспективи. Польща не зникла зі свідомості українців, а з роками почала з'являтися в новій ролі - «мосту» чи скоріше «вікна» у західний світ. Зі слів Миколи Рябчука, Польща була «білою бранкою в таборі канібалів». Ця «не зовсім західність» компенсувалась доступністю. Українські інтелектуали вчилися польської мови, оскільки часто тільки в польських перекладах могли прочитати праці західних авторів - Т. С. Еліота, Дж. Джойса, Ф. Кафки, А. Камю, Ш. Бодлера. Сьогодні ситуація змінилась: польсько-українські контакти відбуваються частіше в комерційній сфері, ніж в інтелектуальній чи культурній. Водночас Захід перестав уже бути таким недоступним, як у часи СРСР, отже й «міст» дещо втратив своє значення. Все це підтверджує, що дослідження образу Польщі і поляків в Україні та думки поляків про українців і взаємини між нашими країнами в теперішній час є особливо цікавим. Це дасть можливість оцінити суспільні наслідки майбутніх польсько-українських відносин.

Образ України і українців у польському суспільстві сформувався значною мірою під впливом історії - включаючи не лише Другу світову війну, а й події віддалені в часі. Останні десятиліття, в межах яких відбуваються становлення самостійної української держави та налагодження різноманітних зв'язків українців з поляками, вплинуло на сформований вже образ, одначе ці зміни відбуваються дуже повільно. Про велике значення історичних питань у зовнішній політиці свідчить проголошення 2016 року «Роком польської історичної дипломатії». При Міністерстві закордонних справ Польщі створено Раду історичної дипломатії, до компетенції якої належить розробка рекомендацій та пропозицій для польських дипломатичних місій та поширення знань про польську історію за кордоном. Одними з важливих питань роботи Ради є польсько-українські відносини, як ключові для Східної Європи. Члени Ради підкреслили, що для Польщі добросусідські двосторонні відносини з Україною повинні ґрунтуватися на міцному фундаменті, який включає в себе історичну правду, пам'ять про жертви, прощення і примирення [151; 262; 263; 264; 265; 266; 283; 285; 287].

Нові елементи образу України і українців виникають завдяки дуже специфічним видам контактів - через базарну торгівлю, а також нелегальне працевлаштування українців. Самі ж поляки їздять в Україну без особливого бажання. Протягом останніх років Україну, за даними Державної служби статистики України, відвідали трохи більше 9 % опитуваних, натомість завдяки приїздам українців до Польщі кожен другий поляк особисто контактував із жителями України [216]. Образ України і українців, який вимальовується завдяки аналізу асоціацій поляків з нашою країною, має передусім риси негативні. Україна пов'язується найчастіше з кривавими битвами періоду Другої світової війни, а українці вважаються народом нетолерантним, агресивним і нещадним. Є також і інший образ, який опирається на сучасний досвід польсько-українських контактів, тобто звертається до базарної торгівлі та становища українців у ролі некваліфікованої робочої сили. В цьому образі Україна представлена як країна, охоплена безладдям, бідна і відстала. Цей інший образ особливо популярний серед молоді.

Образ України як держави в польському суспільстві не надто чітко окреслений. В поляків немає сформованої думки щодо функціонування в Україні парламентської системи, ринкової економіки чи організації трудової діяльності. Єдині елементи, щодо яких серед поляків існують сформовані думки і певна загальна узгодженість, це існування корупції і високий рівень злочинності. Українці сприймаються в польському суспільстві як народ, що належить до кола східноєвропейських націй поряд з білорусами і росіянами, до яких поляки почувають найменшу симпатію. Поляки мають теж відносно сильне почуття відокремленості і дистанції стосовно українців. Особливо недоброзичливі до українців жителі межуючого з Україною південного сходу Польщі. Найслабше упередженість відчутна на північному заході.

Стереотип українця в польському суспільстві не дуже виразний. Вирізняються в ньому тільки такі риси, як зловживання алкоголем та гостинність. Відносно часто також приписують українцям релігійність. Найбільш виразно сформований стереотип українця мають жителі північно-західного регіону Польщі. У цьому образі також домінують риси «доброго компаньйона до чарки». На противагу стереотипу українця, образ типового поляка значно краще окреслений і має виразно позитивне забарвлення. Втім, серед рис, стосовно яких існує найбільш загальна згода і які характеризують типового поляка, домінують зловживання алкоголем, гостинність і релігійність - отже ті самі риси, які найчастіше приписують типовим українцям.

Громадська думка поляків про значення України в Європі відповідає зацікавленням багатоплановою співпрацею з нашою державою. Негативні стереотипи не перешкоджають всезагальному переконанню, що Польща не тільки повинна розвивати співпрацю з Україною в економічній і політичній сферах, а навіть надавати Україні економічну допомогу і підтримку на міжнародній арені. Відтак примирення між поляками і українцями, на думку більшості опитуваних, є можливим. Відсоток песимістів незначний і він значно зменшився в порівнянні з попередніми роками. Серед причин, що ускладнюють примирення, найчастіше фігурують не з'ясовані до кінця питання минулого, а також конфліктний характер українців. Загалом, останнім часом, не дивлячись на інсинуації, що час від часу з'являються в ЗМІ, польсько-українські взаємини оцінюються позитивно. Так, експерт Інституту справ публічних, науковий співробітник Інституту соціології Варшавського університету Й. Конєчна-Саламатін на прес-конференції «Польща і Україна. Погляд через кордон» в Києві влітку 2013 року наголосила, що основний висновок дослідження, виконаного її інститутом, полягає в тому, що не тільки українці до поляків ставляться дуже позитивно, але й поляки до українців ставляться вельми добре. «Це більш ніж важливо, - пояснює польський науковець, - адже це ставлення поляків за останні 15 років дуже змінилось. Українці на початку 90-х років в Польщі сприймалися негативно. Поляки або взагалі не знали про українців нічого, або переважали негативні стереотипи. Ці стереотипи були пов'язані з минулим, далекою і близькою історією, зі сприйняттям України як частини Радянського Союзу, який в Польщі вважався вкрай непривабливим місцем. Але за ці останні 15 років образ українця змінився, і він зараз є дуже позитивним». Й. Конєчна-Саламатін зазначила, що останньою краплею, яка переважила і вплинула на те, що ставлення поляків до українців стало позитивним, була Помаранчева революція. «Бо поляки побачили, що українці на них дуже схожі, - наголосила експерт. - Що вони також поважають свободу й готові за неї боротися». Науковець акцентувала, що і сьогодні теза про підтримку європейської інтеграції України в Польщі, на її думку, звучить частіше, ніж в Україні, де суспільство ще дискутує на цю тему. «Коли ми запитали в українців, як вважають вони, Україна повинна приєднуватися до Європейського Союзу чи до Митного союзу, то перевага була за Європейським Союзом, але й до Митного союзу хотіли приєднатися десь понад третину опитаних, - зазначила Йоана Конєчна-Саламатін. - У Польщі ж дві третини населення вважають, що для України було б краще приєднуватися до Європейського Союзу, а лише кілька відсотків - що, навпаки. Щоправда, серед тих поляків, які задоволені тим, що Польща приєдналася до Європейського Союзу, відсоток підтримки європейської інтеграції України був ще вищий. Цікавий і той факт, що серед тих поляків, які не підтримують вступ Польщі до ЄС, домінує думка, що Україна просто нікуди не повинна йти. А дороги на схід Україні майже ніхто не бажає», - підсумувала експерт [216].

Польське суспільство неоднозначно сприйняло ідею безвізового режиму для громадян України. Жителі тих регіонів, які беруть участь у прикордонній торгівлі, вважали, що візи слугують певним бар'єром щодо проникнення злочинності з України на територію Польщі, а також сприяють збереженню порядку на кордоні. Близьке сусідство може сприяти інтенсивним контактам між народами та взаємному пізнанню. Однак, часто буває, що воно також є причиною напруження і конфліктів. Історія польсько-українського сусідства здебільшого є історією конфліктів, гостроту яких відчутно посилював той факт, що етнічні поділи значною мірою співпадали із соціальними.

У пошуках контексту для сучасного образу України та українців в очах поляків слід звернутися до далекої історії. Видається, що саме там можна знайти корені не тільки бачення українців, але й поглядів поляків на взаємні зв'язки. Доволі багато посилань свідчать про те, що в сучасній Польщі на сприйняття України значною мірою впливають історичні події, насамперед однобічне сприйняття наслідків Волинської трагедії ХХ ст. Навіть досить побіжний погляд на історію польсько-українських взаємин показує, що з далеких часів польсько-українське сусідство було сусідством складним. До цього потрібно додати ще міжвоєнний період, в якому молода польська держава здійснювала політику дискримінації національних меншин, драматичний досвід часів Другої світової війни і факт, що після цієї війни Україна стала частиною Радянського Союзу, а Польща його країною-сателітом. Польсько-радянський кордон упродовж довгих років практично унеможливлював не лише контакти між людьми, але також обмін думками і вільні дискусії щодо спільного минулого. Це типова ситуація, в якій виникають і закріплюються стереотипи. Адже виникають вони не з безпосереднього досвіду особистостей, а з традицій, переказів, міфологем. Колись сформовані стереотипи - досить стійкі щодо змін під впливом нової інформації.

Якщо в «історичній свідомості» українця Польща існує всього лиш епізодично, то в свідомості поляків Україна посідає значне і важливе місце в історії їхньої країни. Наприклад, часи Богдана Хмельницького для нас - це тільки «сива давнина», яка захоплює переважно шанувальників чтива на історичну тематику. Для Польщі ж це - драматичний період історії, коли було практично зруйновано Першу Річ Посполиту - державу шляхетської пихи і слави. Роман «Вогнем і мечем» їхнього нобелівського лауреата Генрика Сенкевича, який описує ті часи, став настільною книгою багатьох поколінь. Твір цей був написаний наприкінці ХІХ ст. для «скріплення польських серць» у часи втрати незалежності, тому в ньому польські лицарі описані як оборонці держави, а українські козаки та селяни - як її руйнівники-бунтівники, голота, дикі і жорстокі «різуни», що безпричинно «витинали в пень» шляхту та католиків, включно з жінками та дітьми [136]. Якщо вони достатньо міцно вкорінені, то зазвичай ведуть до відкидання, несприйняття досвіду, який міг би їх похитнути.

Понад двадцять п'ять років Україна є суверенною державою, а польсько-український кордон нічим не нагадує кордону з радянських часів - щоденно перетинають його в обидві сторони тисячі людей, переважна більшість з яких - громадяни України. Контакти між поляками і українцями стали значно інтенсивнішими. Змінилась також ситуація в інформаційній сфері. З'явились різноманітні публікації, що стосуються України, найпопулярніші газети відводять українській проблематиці відносно багато місця. У дослідженнях щодо ставлення до сусіднього народу важливим є географічний аспект. Мешканці прикордонних регіонів мають потенційно більше можливостей для безпосередніх контактів і співпраці з українцями, що позначається на їхніх думках. На сприйняття українців впливає також українська меншина в Польщі і польсько-українські взаємини на місцевому рівні. Дослідження цього чинника також потребує брати до уваги географічні відмінності громадської думки. Інтенсивність контактів з українцями на території Польщі виявилась суттєво відмінною по регіонах. Дослідження показують, що гості із-за східного кордону частіше вибирали для працевлаштування південну Польщу, а для торгівлі - південні і центральні території. Працівники з України найчастіше знаходять роботу у великих містах (більше 200 тис. жителів).

Інформацію, на основі якої формується образ іншої країни чи народу, надходить не тільки з особистих зустрічей з представниками даного народу. Не менш важливим джерелом тут є й засоби масової інформації. Упродовж останніх кількох років у Польщі можна спостерігати виразне зростання зацікавлення медіа українськими справами. Найпопулярніші газети - насамперед «Газета виборча» і «Річ Посполита» приділяють багато уваги інформації про Україну, намагаючись не лише коментувати поточні події, але також висловлювати думки з важливих питань, що стосуються польсько-українських взаємин. На основі одержаних даних можна констатувати, що Україна має своє місце в свідомості поляків. Виявилося, що викликає вона якісь асоціації аж у 82 % респондентів. Однак цей факт не означає, що знання про сучасну Українську державу є розповсюдженими в польському суспільстві такою ж великою мірою, як пристрасті, образи та спогади, що їх спонукає слово «Україна».

Згідно даних польських ЗМІ, найменше проблем з асоціаціями, пов'язаними з Україною, мають особи старшого віку, водночас як у молодих людей виникають певні складнощі. Лише серед 16 % народжених до 1939 року Україна не викликає жодних асоціацій, в наймолодшій групі респондентів відсоток таких осіб наблизився до 25 %. Освіта, а також безпосередні контакти сприяють позитивним асоціаціям. Особливу схильність до негативних образів має покоління осіб, які пережили Другу світову війну. Варто відзначити, що про злочинність в Україні говорять найчастіше ті особи, які одержують інформацію переважно із засобів масової інформації. У свідомості наймолодших поляків Україна асоціюється передусім з нужденністю і відсталістю. Асоціації з позитивним забарвленням стосуються перш за все пам'яток давнини, культури, фольклору, рис характеру українців, таких як доброзичливість, гостинність, прагнення свободи, патріотизм, працьовитість. Окремі асоціації стосуються нелегальної праці українців у Польщі, що на загал оцінюється негативно. Однак, у деяких випадках нелегальна робота викликає швидше прояв співчуття, аніж зневаги.

Не є несподіванкою, що досить стійкими в польському суспільстві є асоціації, пов'язані з торгівлею на базарах - це на сьогодні найчастіший вид безпосередніх контактів між поляками і українцями. Ці асоціації є на загал нейтральними, хоча інколи базарна торгівля викликає думку про бідність, а часом про відсталість і безладдя в країні, з якої ці «торгаші» приїжджають. Асоціації, які виникають у поляків стосовно України і українців, пов'язані з поведінкою людей як певної спільноти - народу, суспільства або як окремих осіб. Образ держави та її організації в цих асоціаціях майже не фігурує. У поглядах тих осіб, які мають сформовану думку, домінує переважно негативний образ функціонування Української держави. Значна кількість поляків на загал переконані, що в Україні бюрократія ускладнює вирішення найпростіших справ, політики є некомпетентними, там не люблять іноземців, не дотримуються громадянських прав, і що це країна, де відсутні добра організація праці та швидке економічне зростання.

Позитивною тенденцією в польському мисленні про Україну є природний процес відходження від історичного контексту на користь сьогодення. Молодь у своїх асоціаціях щодо України майже не звертається до історії. Тому проведення таких досліджень громадської думки, які вивчають взаємосприйняття громадян України та Польщі, дають змогу дізнатися не лише про ставлення українців до польської діяльності стосовно їхньої держави, а й побачити сам рівень підтримки польським суспільством тих заходів, які провадить польська політична еліта стосовно України. Таку думку висловила керівник Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» І. Бекешкіна на прес-конференції «Польща і Україна. Погляд через кордон» в Києві влітку 2013 року. Вона зазначила, що на теперішній час державна політика Польщі надзвичайно сприятлива для України. Польща залишається головним захисником України, країною, яка завжди підтримує її на міжнародній арені, адже це саме одна з тих країн, яка започаткувала Східне партнерство, і в Східному партнерстві особливо виділяє саме Україну. І. Бекешкіна наголосила, що сьогодні для України є важливою як допомога на державному рівні, так і співпраця на рівні громадських організацій: «Ми дуже сподіваємося як на офіційну допомогу Польщі, так і на те, що польські експерти поділяться досвідом, як вони вирішували ті складні проблеми, що поставали на шляху європейської інтеграції, - акцентувала науковець. - Нам корисні будуть їхні поради, адже шлях Польщі в Європейський Союз теж був не простий. Було багато труднощів на цьому шляху, але Польща їх здолала, і зараз це вже банальний факт, що маючи приблизно рівні стартові можливості з Україною, сьогодні Польща має втричі вищий ВВП на душу населення, і життя в Польщі набагато краще, ніж в Україні. Тому нам треба дуже ретельно вивчати досвід поляків», - констатувала І. Бекешкіна [145].

І, нарешті, слід підкреслити загальну підтримку співробітництва Польщі й України. Вона не залежить від симпатії чи неприязні до українців та стосується практично всіх важливих сфер співробітництва, включно з наданням Україні економічної допомоги чи підтримки на міжнародній арені. Так, за словами очільника Міністерства закордонних справ Польщі В. Ващиковського: «У політичній, військовій, дипломатичній та економічній площині нічого не змінилося. Польща продовжує підтримувати позицію України, ми підтримуємо санкції проти Росії, не приймаємо анексії Криму, дій сепаратистів на Донбасі, російського тиску на Україну та пропаганду російських ЗМІ на території України» [74].

Підсумовуючи вищезазначене, варто відзначити, що на сформований у польському суспільстві образ України значною мірою впливають програми телебачення і преса, які доходять у цілому приблизно до більшої половини дорослих громадян. Україна з'являється в засобах масової інформації найчастіше в двох контекстах: коли хтось з громадян цієї країни вже скоїв чи бере участь у скоєнні якогось злочину, або з нагоди офіційного візиту когось із українських політиків. Образ України і українців в очах поляків постає значною мірою негативним. Але протягом останніх десяти років у його сприйнятті відбулися серйозні зміни. Значно зменшився відсоток поляків, які вважають примирення з українцями неможливим. Постійно змінюється також проголошуваний рівень симпатії до українців Це значною мірою пов'язано з тим, що протягом кількох останніх років у польських ЗМІ суттєво збільшився обсяг інформації про Україну. Зросла частка позитивної за змістом інформації. Поліпшення образу України буде залежати від ефективних дій влади України в таких сферах, як активізація економічної реформи, боротьба з корупцією й злочинністю, впровадження більш ефективної зовнішньої політики. Результати дослідження образу України в Польщі можуть слугувати основою теорії створення позитивного іміджу української держави та дозволять реалізувати науковий підхід до вирішення практичних завдань зміцнення репутації країни, поліпшення її авторитету на міжнародній арені.