Політико-правові засади формування і діяльності парламентської коаліції: зарубіжний досвід і Україна

УДК 321.01

У найбільш загальному визначенні коаліція (від лат. coalitio - союз) - це «політичний чи інший союз держав чи інших політичних сил (партій, рухів, громадських діячів і т.д.), об'єднаних спільною домовленістю» [13, с. 91] або ж добровільне об'єднання кількох осіб (групи осіб, наприклад держав, організацій, політичних партій) здаля досягнення певної цілі. Від інших типів об'єднань її відрізняє те, що кожен з її учасників зберігає самостійність у справах, не пов'язаних з метою коаліції. Після її досягнення, коаліція може розпастися.

Один із найпопулярніших англійських словників «Webster's New World College Dictionary» визначає коаліцію як союз фракцій, націй та ін., створений з певною метою, подібно до того, як об'єднуються політичні партії за часів національної небезпеки [296].

Історично першими є військові коаліції, які укладаються державами для об'єднання сил у боротьбі проти спільного ворога. Поняття «коаліція» ввійшло в оббіг в 1792 році, коли був утворений союз Австрії та Прусії проти революції у Франції (військова коаліція). Загалом проти республіканської та наполеонівської Франції було укладено сім коаліцій. Великобританія, Франція і Росія створили коаліцію проти Німеччини - Антанту (1904-1907). Іншими прикладами міжнародних військових коаліцій: антигітлерівська коаліція у Другій світовій війні, фашистський блок країн «осі». Останні приклади військових коаліцій - об'єднання країн, залучених до військової операції під єдиним командуванням: Коаліція війни у Перській затоці, сформована президентом США Дж. Бушем в 2003 році, коаліція під проводом ООН для припинення громадянської війни у Лівії в 2011 році, антиіділівська коаліція у Сирії (2015-2016).

Що стосується політичної сфери, то у 1864 році у парламенті Румунії була створена так звана «жахлива коаліція», до складу якої ввійшли представники вищих прошарків суспільства, незадоволених реформами монарха. На коаліційній основі створювалися уряди Народного фронту у Франції та Іспанії (1936), Чилі (1938).

Уявлення про коаліцію як об'єднання політичних інститутів тривалий час перебували на другому плані. Це було пов'язано, в першу чергу, з тим, що до середини XIX ст. політичні партії не відігравали істотної ролі в політичному процесі країн Західної Європи, а партійні системи не були інституціоналізовані.

У політологічній літературі існують різні підходи до визначення поняття «коаліція». У класичній праці «Економічна теорія демократії» Е. Даунс дав визначення коаліції як групи людей, які мають спільні цілі об'єднуються для їх досягнення, повного або часткового. На його думку, учасники коаліції прагнуть до ефективного досягнення своїх цілей, у них повинні бути схожі погляди на політичні проблеми та вони повинні координувати свої дії [183, р. 7].

У цьому визначенні наголос робиться не на інститути (політичні партії), а на індивідуальний склад коаліції. Саме розуміння Е. Даунсом коаліцій через призму ефективного досягнення цілей мало значний вплив на розвиток всіх наступних теорій коаліцій. Один із засновників теорії коаліцій У. Райкер визначав коаліцію виходячи з процесу прийняття рішень. Якщо в певній групі виділяється підгрупа, яка відповідно до встановлених і прийнятих усіма учасниками групи правил, може приймати рішення для всіх членів групи, то така підгрупа буде називатися коаліцією. При цьому не важливо, чи є вона найбільшою групою чи ні: акцент робиться на можливість прийняття значущого, зобов'язуючого рішення для всієї групи [262, р. 12].

За такого підходу розуміння коаліції як підгрупи з правом прийняття рішень є ключем до розуміння природи усіх політичних коаліцій - між партіями, державами, політиками тощо. Саме це і було метою дослідницької діяльності У. Райкера: створення універсальної теорії коаліцій, що пояснює з позиції теорії раціонального вибору і з точки зору математичної теорії ігор поведінку політичних акторів при формуванні коаліцій. З іншого боку, кожна коаліція має власну специфіку і надмірне узагальнення цього поняття призведе до неадекватного опису реальності. Виникає питання, чи будь-яка підгрупа індивідів є коаліцією? Адже всередині цієї підгрупи можуть бути нерівні складові елементи. Однак при всіх недоліках підхід У. Райкера є важливим для розуміння політичних коаліцій, оскільки він вказав на найважливіший аспект функціонування коаліцій: прийняття зобов'язуючих для групи рішень.

У європейській політичній науці склався більш вузький підхід до вивченню коаліцій - основними суб'єктами коаліційних взаємодій вважаються політичні партії. Відомий французький політолог М. Дюверже у своїй книзі «Політичні партії» зазначав, що союзи між партіями діляться на коаліції та альянси. Коаліція між партіями - це «епізодична угода» на відміну від альянсу - тривалішого союзу партій [27, с. 359]. Варто зазначити, що поряд з вищевказаними поняттями М. Дюверже застосовує також термін «блок» щодо союзу партій, який має на меті виступити проти уряду, партії, іншого союзу або політики, що проводиться політичними акторами. Використання різних термінів вносить термінологічне сум'яття, однак М. Дюверже був одним з перших авторів, який вказав на тривалість існування коаліцій як найважливіший критерій оцінки їх діяльності та класифікації.

У своїй роботі, присвяченій технікам дослідження коаліційної поведінки, Е. Келлі розумів під коаліцією групу (або групи) індивідів, які володіють набором певних ознак: 1) згодні рухатися до спільної, чітко вираженої мети; 2) задіють для досягнення цієї мети значні ресурси; 3) свідомо обмінюються інформацією і засобами для досягнення мети; 4) досягли згоди з приводу розподілу вигоди, отриманої від досягнення цілі [203, с. 853-855]. Виходячи з цих ознак, коаліцію можна визначити як результат поведінки двох або більше акторів, орієнтованих на мету, які свідомо здійснюють спільну справу і заздалегідь домовилися про розподіл винагороди (дивідендів).

В Оксфордському тлумачному словнику політики коаліція визначена як будь-яке об'єднання політичних партій для перемоги на виборах [77, с. 238]. Досить схожим є визначення, яке використовував А. Раппопорт: «Коаліція - це угода двох або більше акторів, що ухвалили рішення кооперуватися між собою з метою максимізації власного прибутку» [258, с. 52]. А.Люпіа і К.Стром визначали коаліцію як сукупність індивідуумів або груп, які об'єдналися для спільних дій [221, с. 52]. З одного боку, автори намагалися дати найбільш загальне визначення коаліції, а, з іншого боку, обмежили коло учасників коаліції лише індивідуумами і групами. З таким підходом до визначення коаліції не можна погодитися, оскільки партії об'єднуються не тільки заради такої перемоги, але і для створення уряду. Більш вдалим з цієї точки зору є визначення, що міститься у Кембріджському словнику визначає коаліцію як «об'єднання разом різних політичних партій чи груп для конкретної мети, як правило, на обмежений період, чи уряд, сформований таким чином» [163].

Проблематика коаліцій досліджувалася і російськими дослідниками. Так Т.В. Шмачкова відзначала, що коаліція є угодою між певним числом політичних партій і політичних груп, між їх керівництвом, які прагнуть взяти на себе зобов'язання з політичного керівництва країною [127, с. 29]. Схоже визначення дав А.Л. Романовіч: коаліція - угода, об'єднання партій, організацій, рухів для здійснення спільних дій [100, с. 11]. Подібне визначення наводить у своїй роботі і Б.А. Ісаєв: коаліція - це укладення угоди приблизно рівних партнерів [35, с. 210]. У наведених вище визначеннях абсолютно вірно зроблений акцент на такому важливому аспекті будь-якої коаліції як угода. Однак коаліція - не просто угода, це, в першу чергу, це певна цілісність, яка складається з певних складових частин. Основою такої єдності і цілісності виступає угода членів коаліції про спільні дії, мету і дивіденди. На думку А.Н. Щербака під коаліцією слід розуміти свідоме об'єднання партій для спільного переслідування своїх цілей у довгостроковій перспективі, яке прагне отримати вигоду від свого союзу [128, с. 27]. При цьому коаліція відрізняється від інших об'єднань тим, що останні можуть базуватися на негативному консенсусі (об'єднання не для, а проти чого-небудь) і на кон'юнктурних підставах для досягнення короткочасних цілей. Коаліція ж розглядає свої цілі в довгостроковій перспективі. Підкреслюється, що негативний консенсус є підставою для об'єднань іншого роду, ніж коаліція. На думку С.М. Артюшіна, коаліція - це стійка взаємодія між політичними акторами, які прагнуть до узгодження інтересів і позицій [2, с. 19]. Недоліком такого визначення є те, що воно не містить мети такої взаємодії. Так, переговори (стійка взаємодія) між партіями при формуванні коаліційного уряду можуть закінчитися безрезультатно, і коаліція не буде сформована (результат відсутній).

Вітчизняні вчені визначають коаліцію як: 1) політичний чи військовий союз держав з тих або інших питань міжнародних відносин (наприклад, антигітлерівська коаліція у Другій світовій війні); 2) угода кількох політ, партій про утворення уряду з представників цих партій - так званого коаліційного уряду [39, с. 254].

Іншими словами, політологічні словники тлумачать термін «коаліція» у декількох сенсах: по-перше, як політичний і військовий союз двох або більше держав проти спільного супротивника; по-друге, як угоду, укладену партіями або громадськими діячами для координації зусиль [67].

Звести наведені вище визначення коаліції до спільного знаменника можна завдяки уточненню даного феномена. Слід завжди чітко розуміти про яку саме коаліцію йдеться у конкретному контексті: військову, міжнародну, політичну, партійну чи парламентську.

Політична коаліція (або коаліція у політиці) «має певні ознаками [104, с. 13-14]:

1) це завжди об'єднанням двох або більше відносно самостійних акторів. Часто буває складно визначити, наскільки той чи інший учасник коаліційних взаємодій є самостійним і являє собою якесь єдине ціле. На недоліки даної ознаки коаліції вказав відомий дослідник проблематики коаліцій М. Левер, який поставив питання про те хто грає в «коаліційні ігри» [212, р. 14]? Справа в тому, що, нерідко партії розглядаються як неподільні політичні актори, що володіють монолітною структурою, підпорядковані жорсткій внутріпартійній дисципліні, проте в реальному житті вони часто є об'єднанням різних рухів, регіональних комітетів, громадських спілок. Відповідно, політичні партії можна розглядати як неподільних акторів, за умови, що їх внутрішня структура не має значного впливу на коаліційні процеси;

2) спрямованість учасників на участь та здійснення політичної влади. Коаліція є досить широким соціальним феноменом і у суміжних суспільствознавчих науках склалася стійка традиція застосування даного терміну як синоніму «союз», об'єднання» тощо. У літературі також можна зустріти уявлення про деякі громадські об'єднання як про коаліції [79]. Це можуть бути об'єднання профспілок, різноманітні громадські фронти або ініціативи. Такого роду об'єднання залишаються поза політичною сферою до того часу, поки метою їх діяльності не стане завоювання і утримання політичної влади;

3) спільність цілей, природа яких може бути різною. Саме спільні цілі штовхають незалежних політичних акторів до створення коаліції. Коаліції в політиці, як уже було відзначено вище, мають на меті отримання політичної влади. Для партійних коаліцій, наприклад, вона може бути виражена в місцях в парламенті, міністерських постах і в можливості реалізації своїх політичних програм.

4) наявність угоди між партнерами, що створюють коаліцію. Угоди передбачають домовленості про майбутнє коаліції, ресурси, які учасники вкладають для досягнення загальних цілей, механізми взаємодії та обміну інформацією між учасниками тощо.

Партійні коаліції широко застосовуються в умовах багатопартійності, коли партії змушені координувати свої зусилля для досягнення спільної мети. Досить часто такі коаліції створюються без укладення формального договору між учасниками, що об'єдналися. У зарубіжній літературі досить часто поняття «парламентська коаліція» і «партійна коаліція» вживаються як синоніми. На думку О. Кукуруз, під партійною коаліцією слід розуміти «угоду кількох партій політичних про спільну діяльність, об'єднання їхніх зусиль та ресурсів для досягнення конкретної мети політичної діяльності у контексті електоральних циклів» [46, с. 336]. Вона може бути «передвиборчою і післявиборчою». Однак ми вважаємо таке визначення не досить вдалим, оскільки для позначення утворень з кількох політичних партій чи громадських організацій напередодні парламентських виборів існує низка понять: союз, виборчий блок, об'єднання, рух, альянс, платформа. Якщо ж політичні партії проходять у парламент, то утворені ними групи можна віднести або ж до опозиції, або до парламентської коаліції.

Парламентську коаліцію українські дослідники визначають як «угоду фракцій про спільні дії в парламенті. Утворюється у більшості парламентських та парламентсько-президентських держав, де парламент має вагоме значення в процесі управління державою. Стимулом для об'єднання фракції, груп є прагнення контролювати уряд. Як правило така коаліція створюється найбільшою фракцією, до якої приєднуються менші. Інколи вникає ситуація, коли найменші фракції, об'єднавшись, формують парламентську коаліцію, а найбільша фракція опиняється в меншості» [45, с. 335]. Зазначається, що утворення коаліції відбувається не за чіткими, наперед визначеними правилами, а відповідно до певної політичної ситуації шляхом переговорів між фракціями [45, с. 336]. При цьому в якості основного завдання парламентських фракцій у процесі переговорів визначено поступове наближення положень щодо реалізації своїх виборчих обіцянок до позицій потенційних партнерів, щоб розробити спільну програму дій, яка була б взаємоприйнятною, послідовною і стала основною здійснення реальної політики.

Таке визначення також не є досить чітким, оскільки, на нашу думку, під парламентською коаліцією слід розуміти угоду політичних партій, представлених у законодавчому органі, щодо формування уряду, визначення програми його діяльності, розподілу посад між її учасниками в органах законодавчої і виконавчої влади та механізми сприяння діяльності коаліційного уряду.

Відомий дослідник Е. Брауні відзначав, що в фокусі вивчення формування коаліційних урядів в парламентських системах доцільно застосовувати словосполучення «правляча коаліція». Такі коаліції є «формальними», тобто виконують низку інституційних умов: наявність більшості в парламенті, офіційної угоди між партіями, такі коаліції розподіляють значні ресурси і впливають на все суспільство. Згідно з ним, «правляча коаліція» - це група індивідів, які ідентифікують себе як членів політичної партії і досягли згоди з приводу розподілу вигоди, отриманої в результаті контролю над державним апаратом, тобто урядом, кабінетом міністрів. Е. Брауні робить висновок, що правляча коаліція створюється в результаті вдалого торгу між елітами політичних партій, які хочуть сформувати уряд [154, р. 14]. Такий підхід не можна назвати вдалим. Спірним є погляд на правлячу коаліцію як на об'єднання індивідів, пов'язаних з партією. На наш погляд, коаліція - це, в першу чергу, об'єднання політичних партій, а не окремих людей. Саме партії є вихідною одиницею аналізу. Вони виступають акторами, які мають власні ідеологічні уподобання, розмір і самостійні в своєму виборі партнерів при формуванні коаліцій.

Оскільки створення парламентської коаліції майже не регулюється законодавчо, її правове визначення практично відсутнє у більшості країн. В Україні Конституція передбачає створення за результатами виборів і на підставі узгодження політичних позицій коаліції депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України (ст. 83). Поняття коаліції визначалося також у Законі України «Про Регламент Верховної Ради України» від 10 лютого 2010 року, відповідно до ст. 61 якого було визначено, що коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді - це сформоване за результатами виборів і на підставі узгоджених політичних позицій та на засадах, встановлених Конституцією України і Регламентом, об'єднання депутатських фракцій, народних депутатів, до якого входить більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі про коаліцію депутатських фракцій у Верховній Раді України від 17 вересня 2008 року [97] зазначено, що під коаліцією слід розуміти: «сформоване на встановлених Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України засадах об'єднання за результатами виборів кількох депутатських фракцій, кількість народних депутатів України в яких становить більшість від конституційного складу Верховної Ради України, які (депутатські фракції) на основі узгодження політичних позицій погодились на спільну парламентську діяльність».

Іншими словами, для позначення парламентської коаліції в Україні вживається поняття «коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді» - це добровільне об'єднання депутатських фракцій, яке формується у Верховній Раді за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій. Це угода між двома або кількома представниками у парламенті (політичними партіями) про спільне утворення уряду та участі у ньому [126].

Зазначимо, що в інших науках феномен коаліції також є предметом досліджень. Так, з точки зору соціальної психології коаліція визначається як два або більше суб'єктів, які об'єднали свої сили для обопільної користі, вигоди [148, р. 237]. Психологи, слідом за політологами підтвердили положення теорії коаліцій. Так, дослідження показали, що люди швидше за все розділять премію серед кількох членів маленької коаліції, ніж серед учасників великої коаліції.

Виходячи з теорії кооперативних ігор, яка постулює, що існує механізм, який забезпечує виконання спільного прийняття рішення, а коаліція - це група спільно діючих гравців або підмножина гравців, включених у певну множину учасників гри [12, с. 154]. Практична реалізація формально обґрунтованих рішень кооперативних ігор в даний час є досить великою сферою застосування теорії ігор у соціальних науках. Прикладами застосування теорії ігор є прогнозування наслідків аукціонів, вироблення поведінки учасників у міжнародних переговорах, формування коаліцій між партіями в представницьких органах влади тощо 73, с. 9].

Виходячи з наведених вище визначень, можна зробити висновок про
те, що коаліція - це досить широке поняття і в кожному конкретному науковому дослідженні потрібно чітке розуміння меж його використання. Завданням даного дослідження є дати точне визначення коаліції з точки зору політичної науки.

1.2. Комплексний підхід до типологізації парламентських коаліцій

В силу особливостей функціонування демократичних інститутів парламентська коаліція є звичним явищем для більшості демократичних країн. Основні критичні зауваження щодо діяльності парламентських коаліцій зводяться до їх нестабільності (в результаті чого у деяких країнах було більше урядів, ніж виборів), розмиванню відповідальності між її учасниками та нерепрезентативності вподобань виборців. Однак присутність однієї і тої ж партії чи партій в кількох коаліціях часто створює передумови для послідовності у здійсненні державної політики, а поміркованість та консенсусна природа більшості парламентських коаліцій, зумовлена необхідністю узгоджувати інтереси кількох учасників, не заохочує швидких і радикальних змін державної політики, що має місце у випадку приходу до влади однопартійного уряду.

Коаліції часто змушені займати помірковану позицію, щоб залишатися при владі, а часте включення центристської партії як партнера означає, що вони схильні представляти ідеологічну середину політики, а не слідувати виключно своїй виборчій програмі. Все це дає підстави проводити помірковану державну політику, яка відповідає інтересам більшості виборців, а не лише тих, хто проголосував за партії, які утворили парламентську коаліцію.

Для кращого розуміння значення і ролі парламентських коаліцій у політичному житті країни видається доцільним здійснити їх типологізацію на основі комплексного підходу.

У політичній науці проблема створення класифікації коаліцій не є досить популярною. Традиційно політологи звертають увагу насамперед на формування коаліцій. На наш погляд, це породжує певну плутанину. Наприклад, при створенні ранніх теорій коаліцій, які з'явилися в США в 1960-ті роки, виникали сумніви у можливості їх застосування до європейської практики формування коаліційних урядів. Це було пов'язано з тим, що самі американські дослідники розглядали інші типи коаліцій, ніж партійні коаліції, які були досить поширені в післявоєнній Європі. Перший дослідник, який звернув увагу на проблему створення класифікації коаліцій, був французький політолог М. Дюверже. В своїй книзі «Політичні партії» він запропонував розділяти союзи партій на коаліції та альянси в залежності від тривалості існування об'єднання [27, с. 392-408]. Під союзом автор розумів будь-яке об'єднання партій. Якщо таке об'єднання партій існує довго і являє собою «тривалий союз», то його слід називати альянсом. Недовговічне об'єднання партій («епізодична угода») називається коаліцією. У класифікації М. Дюверже тривалість існування об'єднання між партіями виступає першим критерієм розподілу. Як емпіричних прикладів альянсів наводяться об'єднання лівих партій у Франції в 1902, 1924 і 1936 років. Оскільки вони існували досить довго, М. Дюверже відносить їх до альянсів, а «стихійну кооперацію» лівих партій, властиву кожному електоральному циклу французької політики початку ХХ ст. - до коаліцій.

Другим критерієм запропонованої М. Дюверже класифікації виступає рівень формування об'єднань партій. Іншими словами це так званий вертикальний зріз. Виходячи із запропонованого критерію, автор виділяє виборчі, парламентські і урядові альянси. Сьогодні для позначення виборчих альянсів (коаліцій) найчастіше використовують термін «передвиборчі коаліції». Формування передвиборчих коаліцій - це відносно мало досліджений сучасною політологією феномен і заслуга М. Дюверже полягає в тому, що він першим показав, наскільки різноманітні взаємодії між партіями до і під час виборів. М. Дюверже зазначав, що передвиборчі коаліції бувають різними: деякі партії об'єднуються перед виборами для створення спільних виборчих списків, інші партії знімають своїх кандидатів на користь інших партій, а в замість них партнери роблять те ж саме в іншому окрузі, де у кандидата від першої партії вище шанси виграти вибори, партії можуть створювати коаліції проти будь-якої партії. Такий поділ передвиборчих коаліцій за програмними цілями цілком доречний, однак він ґрунтується лише на політичній практиці Франції та Німеччини першої половини ХХ століття.

Англійський дослідник коаліцій В. Богданор запропонував власний, деталізованіший варіант типології коаліції виходячи з критерію рівня створення коаліції [153, с. 4-5]. Він, так само як і М. Дюверже, писав про те, що коаліції виникають на передвиборчому, парламентському та урядовому рівнях. На передвиборчому рівні коаліції формуються між партнерами, які прагнуть поліпшити свої електоральні результати за рахунок скоординований і узгоджених дій. Партії домовляються про стратегічне висунення депутатів в округах, як це часто бувало в Великобританії і Франції на початку ХХ століття, або про агітацію серед електорату з питання про голосування за ту чи іншу коаліційну партію в різних списках в державах зі змішаною виборчою системою, як це іноді траплялося в Німеччині після Другої світової війни. На парламентському рівні В. Богданор виділяє коаліції, засновані на угодах, і коаліції, засновані на так званій «мінливій більшості». Останній термін описує ситуації, пов'язані з пошуком урядом меншості підтримки в парламенті. Оскільки більшість, необхідна для прийняття рішення в парламенті, може складатися з різних партій в різний період часу, така нестійка ситуація отримала назву «мінливого більшості». Нарешті, на урядовому рівні англійський автор виділяє надвеликі коаліції національної єдності і звичайні коаліції, розділяють урядову владу між членами коаліції.

Своєрідну типологію політичних коаліцій запропонував китайський дослідник Х. Ванг [289], який запропонував класифікувати коаліції за чотирма критеріями - сфера діяльності коаліції, тривалість її існування, мета і статуси коаліцій в суспільних відносинах. Під політичними коаліцією автор розуміє будь-яку сукупність акторів, які мають супротивників в соціальному середовищі. У політиці автор виділяє міжнародні коаліції, військові коаліції, коаліції між суспільними групами та міжпартійні коаліції. В економічному житті коаліції представлені міжнародними організаціями (NAFNA, Меркосур і т.д.) а також економічними конгломератами як об'єднаннями компаній для поділу праці. У культурній сфері життя суспільства автор виділяє технологічні, релігійні та етнічні («сімейні») коаліції. Технологічні коаліції доповнюють економічні і мають за мету обмін технологіями між учасниками. Релігійні коаліції є союзами між релігійними об'єднаннями, сектами і зустрічаються в історії релігійних воєн. Етнічні коаліції - це об'єднання людей за расовою і етнічною ознакою, при цьому вони можуть створюватися між людьми як з однаковими, так і з різними етнічними ознаками. Останній вид об'єднань, на думку автора, часто передбачає «дружбу проти» якоїсь третьої сторони.

Спираючись на часовий критерій поділу, Х. Ванг виділяє короткострокові, середньострокові і довгострокові коаліції. Тривалість існування коаліцій визначається цілями, які ставляться коаліцією. Однак в різних сферах суспільного життя час існування коаліції може бути оцінений по-різному. Тому автор вводить додатковий критерій - операційний цикл. Коаліції, що не змогли перевищити один операційний цикл свого існування, називаються короткостроковими. Ті коаліції, які змогли проіснувати більше одного, але менше трьох таких циклів - середньостроковими, а понад три - довгостроковими коаліціями. В економічній і культурній сферах життя суспільства такий цикл становить один рік. У політичній сфері тривалість існування коаліцій залежить від електоральних циклів, тривалість яких складає 4-6 років. Автор пропонує використовувати такий критерій для класифікації та міжнародних коаліцій.

Найважливішим критерієм типології Х. Ванга виступає мета створення коаліції. Автор виділяє конституційні коаліції, інституційні коаліції, портфельні коаліції, коаліції з реалізації політики та активні коаліції. Конституційна коаліція - це об'єднання груп для створення спільного соціального порядку, наприклад, фундамент держави. Інституційні коаліції створюються політичними акторами для формування або зміни інституційного порядку. Приклади можуть бути знайдені в об'єднаннях організацій, що захищають права людини. Портфельні коаліції використовується для позначення коаліцій між партіями, головною метою яких є отримання міністерських портфелів. Такі коаліції можуть бути укладені як до виборів, так і після, а значить, ставити знак рівності між урядовими коаліціями та портфельними коаліціями було б не вірно. До коаліцій з реалізації політики і коаліцій активності відносяться специфічні коаліції, які укладаються ситуативно різними акторами для досягнення короткострокових цілей.

Останнім критерієм розподілу Х. Ванг називає соціальний статус політичних коаліцій. Під статусом автор розуміє рівень створення коаліцій, їх розмір, силу. Таким чином, виділяється великий спектр різних типів коаліцій. Виділяються коаліції на міжнародному рівні, внутрішньодержавному і місцевому рівні. При цьому зазначається, що членами таких коаліцій можуть бути або групи, або організації, в тому числі держава. За розміром виділяються великі, середні та малі коаліції, а по силі - сильні, середньої сили і слабкі коаліції. Великі міждержавні коаліції контролюють понад 500 мільйонів людей, середні коаліції контролюють від 100 до 500 мільйонів чоловік, а малі - менше 100 мільйонів чоловік. Силу міждержавних коаліцій пропонується вимірювати по співвідношенню до сили США за індексом національного потенціалу. Якщо коаліція держав в сумі має більше чверті від показника потенціалу США, то таку коаліцію Х. Ванг вважає сильною. Коаліція, що володіє більш ніж 25% потенціалу США, але не більше 50% - є середньою по силі коаліцією. Якщо коаліція держав має менше 25% потенціалу США, то вона буде вважатися слабкою.

Як зазначає В. Пігенко, основними для класифікації парламентських коаліцій є два критерії: 1) розташування політичних груп всередині коаліції в політичному аспекті; 2) чисельність коаліції [74]. За першим критерієм розрізняють закриті (партії належать до одного політичного спектру) та відкриті (відсутність ідеологічної єдності). Останні створюються тоді, коли основні політичні партії, незважаючи на ідеологічні розбіжності, визнають необхідність співпраці щодо конкретного питання або проблеми, і готові працювати разом задля розв'язання цієї проблеми. Як правило, це має місце під час воєн і економічних криз.