Дитяча психологія

Методи вивчення дитячої психології - способи виявлення фактів, що характеризують психічний розвиток дитини.. Методи дослідження у дитячій психологи поділяють на основні (спостереження і експеримент), які забезпечують достовірну інформацію про специфіку дитячого розвитку, та допоміжні (тестування, бесіда, аналіз продуктів діяльності, соціометричний метод), використання яких надає інформацію ілюстративного плану для побудови гіпотез і припущень. Психологічне дослідження починається з усвідомлення суспільної необхідності розв'язати певну проблему. На основі загальних проблем визначають завдання, об'єкт і предмет конкретного дослідження. Після з'ясування об'єкта і предмета дослідження формулюють дослідницьку гіпотезу - передбачення, можливу відповідь на питання, яке міститься у проблемі. Залежно від завдань вивчення особливостей психіки дитини визначають стратегію, загальний шлях психологічного дослідження. У дитячій психології такими стратегіями можуть бути: трансверсальна, лонгітюдна та експериментально-генетична (формувальна. Метод спостереження полягає у систематичному і цілеспрямованому сприйманні психічних явищ з метою вивчення їх специфічних змін за певних умов відповідно до завдань дослідження. Спостереження - планомірне, цілеспрямоване сприймання психічних явищ відповідно до заздалегідь розробленої програми.У процесі спостереження дослідник цілеспрямовано простежує поведінку дітей у природних умовах, фіксуючи побачене. Під час спостереження дослідник не втручається у психічні прояви, а дитина не знає, що за нею спостерігають. За інших умов вона не зможе поводитися природно і невимушено. Тому спостереження повинна здійснювати людина, до якої дитина звикла.Не кожне навіть спеціально зафіксоване сприймання поведінки дітей можна вважати науковим спостереженням. Для цього воно повинне бути правильно побудованим, мати чітко окреслену мету, пов'язану із завданнями дослідження, характеризуватися систематичністю і планомірністю, відповідати його програмі. Під час спостереження дослідник повинен дотримуватися таких вимог:1) чіткого формулювання мети (визначати, які сторони поведінки, діяльності, психіки дитини необхідно спостерігати);2) об'єктивності (необхідність фіксувати психічні явища, процеси, унеможливлювати необгрунтовані тлумачення суб'єктивних станів дитини);3) систематичності, безперервності (це дає змогу отримати дані, що характеризують процес розвитку, а не окремі стани дитини);4) прихованості спостереження від дитини (дотримання цієї вимоги є важливою умовою об'єктивності отриманих даних).За масштабами спостереження бувають суцільні і вибіркові, повні і часткові. Суцільні спостереження охоплюють одночасно багато сторін поведінки дитини, вимагають тривалого часу для їхнього проведення.. Результатами суцільних спостережень часто є щоденникові нотатки, які виступають важливим джерелом фактів при виявленні закономірностей психічного розвитку дітей. Щоденники розвитку дітей вели німецький психолог Вільям Штерн (1871-1938) - для розробки своїх гіпотез про чинники, які впливають на психічний розвиток дитини; Жан Піаже (1896-1980) - при дослідженні етапів розумового розвитку дітей раннього віку (спостереження за онуками); Щоденники ведуть не лише спеціалісти-психологи, але й батьки. їх часто використовують психологи і педагоги. Повне спостереження передбачає дослідження всіх психічних проявів, часткове спостереження - одного з них, наприклад мовлення або гри.

10. Соціальна ситуація розвитку у ранньому дитинстві

собливістю соціальної ситуації розвитку в ранньому дитинстві є спільна діяльність дитини з дорослим на правах співпраці. Розкривається вона у стосунках "дитина - предмет - дорослий". Зміст спільної діяльності полягає у засвоєнні малюком спеціально вироблених способів використання предметів. Наприкінці немовлячого віку він виокремив предмети як щось постійне, наділене стійкими властивостями. Тепер він прагне навчитися діяти з ними. Дитина в цьому віці, за словами Л. Виготського, перебуває у світі речей і предметів, у своєрідному їх "силовому полі" Ранній вік (від 1-го до 3-х років) є одним із ключових у житті дитини. За цей час дитина оволодіває прямою ходьбою, предметна діяльність стає провідною у психічному розвитку, а мовлення - засобом спілкування, зароджуються ігрова та зображувальна діяльність, розвиваються різні форми спілкування з дорослими та однолітками, інтенсивно формуються новоутворення у пізнавальній та особистісній сфері малюка. Найважливішими досягненнями раннього дитинства є оволодіння прямим ходінням, мовленням, розвиток предметної діяльності.Перші самостійні кроки дитина робить, як відомо, наприкінці немовлячого періоду. Оволодіння прямою ходьбою є важкою справою для неї. Маленькі ніжки ступають з великим напруженням, управління рухами ходьби ще не виробилося, тому дитина постійно втрачає рівновагу. Найменші перешкоди втомлюють, і дитина після кількох кроків падає на руки дорослого або на підлогу. Важливу роль у цій ситуації відіграє дорослий, Поступово діти починають пересуватися значно вільніше, виконувати рухи без великого напруження. Півторарічні малюки шукають додаткові труднощі - ідуть туди, де гірки, сходинки, різні нерівності, наступають на дрібні камінчики. Просто біг і просто ходьба їх уже не влаштовують. Вони навмисно ускладнюють свою ходьбу: крокують вперед спиною, крутяться, пересуваються із заплющеними очима.На 2-му році життя ходьба стає потребою, діти багато і самостійно пересуваються, проявляють виняткову активність. Захоплення ходьбою дещо послаблюється, коли вона здійснюється по рівній поверхні автоматизовано. Отже, на перших порах оволодіння ходьбою є для дитини особливим завданням, пов'язаним із сильними переживаннями. Автоматизація цього способу пересування досягається поступово, і він перестає викликати у дитини самостійний інтерес.Оволодіння ходьбою відіграє важливу роль не лише у фізичному, а й у розумовому розвитку дитини. Навчившись ходити, вона вступає у новий період свого життя. У дитини з'являються нові можливості пізнання світу. 1. Доступність усе більшої кількості предметів. першим наслідком оволодіння дитиною вільною ходьбою є можливість виконувати різноманітні рухи і дії з предметами. 2. Можливість завдяки ходьбі різнобічно пізнати предмети. 3. Розширення контактів дитини з навколишнім середовищем. Дитина раннього віку починає орієнтуватися в просторі. 4. Постійна необхідність подолання труднощів і перешкод, виникнення все нових завдань. Завдяки цьому розвиваються початкові форми мислення дитини. 5. Поява нових почуттів, інтересів і бажань. 6. Необхідність подолання перешкод на шляху до мети вправляе дитину у виконанні перших вольових дій Вихователь зобов'язаний підтримувати і розвивати самостійність дитини, викликати і берегти почуття радості, яке виникає у неї при досягненні бажаної мети. Водночас не можна допускати порушення встановлених правил поведінки. Чим старшою й активнішою стає дитина, тим більшого значення набуває керівництво її поведінкою.

11. Взаємозвязок розвитку волі з розвитком пізнавальних процесів, особистісних новоутворень, довільності поведінки і діяльності, самосвідомості, самооцінки, самоконтролю

Умови розвитку волі в різних видах діяльності в різних вікових групах.Воля і її роль у поведінці дитиниУ дошкільному віці виникає і активно розвивається воля дитини, що виявляється у заучуванні та усвідомленні рухів, становленні основних етапів вольової дії, оволодінні дитиною своєю поведінкою, свідомому управлінні своєю діяльністю, вмінні планувати, підпорядковувати дії досягненню мети і контролювати їх, вдосконалювати зусилля, переборювати перешкоди тощо.Воля - властивість психіки, регуляція і організація людиною своєї поведінки, діяльності (внутрішніх і зовнішніх ДІЙ), спрямована на подолання труднощів при досягненні мети.Передумови її формуються з виникненням перших цілеспрямованих дій (хапальні рухи, предметні дії) і поєднанням їх із мовленням.Особливості розвитку вольових дій дошкільниківОдним із перших проявів волі е розвиток довільних рухів. У молодших дошкільників вони ще недостатньо координовані, їм важко сидіти, дотримуючись однієї пози. Для цього спочатку малюку необхідно здійснювати зоровий контроль за положенням своїх рук і ніг, пізніше вони це здійснюють на основі м'язових відчуттів.Дитина у дошкільному віці вчиться досягати мети, переборюючи труднощі, оволодіває вмінням контролювати свою позу, сидіти спокійно на заняттях, починає управляти своїми сприйманням, пам'яттю, мисленням. Приблизно в 4 роки вона починає ставити перед собою спеціальну мету (наприклад, запам'ятати доручення дорослого, віршик); у середньому і старшому дошкільному віці - намагається творчо підходити до розв'язання завдань, пропонує різні варіанти, послідовно переходить від одного етапу до іншого.Отже, в дошкільному віці виникають і розвиваються вольові дії, основними напрямами розвитку яких є: розвиток їх цілеспрямованості; встановлення відношень між метою дій і їх мотивам; посилення регулювальної ролі мовлення у їх виконанні.Розвиток цілеспрямованості вольових дійВиконання цілеспрямованих дій спостерігається вже у немовлячому віці, наприклад, коли дитина ставить мету підповзти до іграшки. Ця цілеспрямованість ще не робить дію вольовою, адже дитину приваблює предмет, а справжня вольова дія відбувається на основі самостійно поставленої мети, яку сформулювала інша людина (батьки, вихователі, ровесники).

Цілеспрямованість починає формуватися у ранньому віці, проявляючись здебільшого у постановці, а не у досягненні мети, доведенні справи до кінця. Часто зовнішні обставини відволікають дитину, спричинюють її відмову від мети. Лише у дошкільному віці діти починають виявляти вміння тривалий час діяти відповідно до мети. Здатність дошкільників утримувати її залежить від складності завдання і тривалості його виконання. Наприклад, жодна 4-річна дитина не змогла заповнити у певному порядку різнокольоровими фішками 156 клітинок шахової дошки, однак це завдання виявилося під силу багатьом 5-6-річ-ним дошкільникам. Зменшення кількості клітинок до 64 зробило завдання посильним і для 4-річних дітей. Непросто дається дітям завдання, яке вимагає складної системи дій (наклеювання різних за розміром геометричних фігур за певним малюнком). Як правило, вони потребують нагадувань, порад про те, що потрібно робити на кожному етапі. Розчленування завдання на послідовні етапи, своєчасні нагадування про способи досягнення мети допомагають дитині організувати свої дії, підвищують їх цілеспрямованість, формують уміння виконувати їх самостійно і послідовно.

12. Розвиток предметної діяльності у раньому віці

Важливим новоутворенням раннього дитинства є оволодіння предметною діяльністю, яка виникає на його межі з немовлячим віком і полягає у засвоєнні та виконанні предметних дій. Це нововведення має вирішальне значення у розвитку дитини на 2-3-му роках життя. Немовля, як відомо, виконує досить складні маніпуляції з предметами, може навчитися деяких дій, показаних дорослим, перенести відому дію на новий предмет. Однак його маніпуляції спрямовані лише на використання зовнішніх властивостей і відношень предметів: ложкою вона орудує так само, як паличкою, олівцем або совочком. Маніпуляції враховують тільки зовнішні властивості речей незалежно від їх призначення: дитина котить усе кругле, стукає всім твердим, стискує все м'яке. Предметні дії передбачають використання предметів за їх призначенням. До них дитина переходить від маніпуляцій з предметами. Тепер їй потрібно навчитися використовувати кожен предмет так, як цього вимагає дорослий. У формуванні самостійної предметної діяльності дитини виокремлюють три етапи:1) предметні маніпуляції 5-6-місячних дітей, які через 2-4 місяці перетворюються на орієнтувальні дії; 2) предметно-специфічні дії, що виникають наприкінці першого року життя. Вони відрізняються від маніпуляцій (наприклад, схоплювання, утримання, стиснення м'яча) і орієнтувальних дій (ритмічне стискання, колове облизування, натискання пальцем, повторне кидання м'яча), оскільки мають на меті отримання зовнішнього результату (сильні удари м'ячем об підлогу, щоб підскочив). Поступово дитина засвоює правильні дії з предметами: м'яч котить, автомобіль штовхає, ляльку кидає на ліжко, піраміду збирає і розбирає 3. ) виникнення предметно-опосередкованих дій, для виконання яких використовують знаряддєві операції (діти з початку 2-го року життя їдять з допомогою ложки, використовують візочок для катання ляльки, машинкидляперевезеннякубиків). На перших етапах розвитку предметної діяльності дія і предмет тісно пов'язані між собою: дитина може виконувати засвоєну дію лише з призначеним для цього предметом. Наприклад, 2-річним дітям пропонували використати носову хустинку за прямим призначенням - як рушник, серветку або ганчірку для витирання стола. Всі вони використовували її за функціональним призначенням: 95% дітей не допускали можливості використовувати хустинку інакше.Відокремлення дії від предмета відбувається поступово, внаслідок чого діти набувають здатності виконати дію з предметами, яка їм не відповідає, або використати предмет не за прямим призначенням. Отже, на першому етапі дитина може виконати будь-які відомі дії з предметом; на другому - предмет використовується тільки за прямим призначенням; на третьому - відбувається вільне використання предмета на основі знання дитиною його основної функції. Етапи формування в ранньому дитинстві співвідносних і знаряддєвих дій Значущими для розвитку дитини є співвідносні та знаряддєві дії. Вони ознайомлюють дитину із найпростішими знаряддями, діями з ними, водночас активізуючи пізнавальні процеси, розвиваючи вправність рук.Співвідносні дії-дії, мета яких полягає у приведенні двох або декількох предметів, їх частин у певні просторові відношення.Немовлята починають виконувати дії з двома предметами: складати, нанизувати один на одного тощо. Однак вони не враховують властивостей цих предметів: не добирають їх за величиною, формою, не розміщують у певному порядку, тобто не зіставляють між собою. Засвоєння співвідносних дій пов'язане з необхідністю привести два предмети або кілька частин предмета у певні просторові відношення. Це робить дитина, складаючи пірамідку з кілець, вкладаючи мотрійку у мотрійку, використовуючи конструктори, закриваючи коробки кришками. Самостійно зробити ці дії дитина ще не може і не прагне на перших порах, її цілком влаштовує нанизування кілець на стержень, а послідовність їх розміщення зовсім не важлива. Для здійснення знаряддєвих дій дитині спершу необхідно ознайомитися з найпростішими знаряддями - ложкою, чашкою, совком, лопаткою, олівцем.Знаряддєві дії-дії, в яких один предмет (знаряддя) використовується для впливу на Інші предмети. Освоюючи дії зі знаряддями, малюк вчиться перебудовувати рухи своєї руки залежно від їх будови. Застосування навіть найпростіших ручних знарядь збільшує природні сили людини, дає змогу виконувати недоступні неозброєній руці дії.Знаряддєвими діями дитина оволодіває у процесі навчання під керівництвом дорослого, який показує дію, спрямовує руку дитини, звертає її увагу на результат. Проте і за цієї умови засвоєння їх відбувається далеко не відразу. Як співвідомості, так і знаряддєві дії дитини сприяють її розвитку. Тому дорослий повинен брати активну участь у цьому процесі, керуючи ним і спрямовуючи дитину на самостійну діяльність із застосуванням найпростіших знарядь. Особливості предметної діяльності у ранньому дитинстві У ранньому дитинстві відбувається перехід до предметної діяльності, яка стає провідною упродовж цього періоду. У ній дитина вперше відкриває функції предметів.Важлива роль в оволодінні предметною діяльністю належить діловому спілкуванню, завдяки якому вона стає провідною в ранньому дитинстві, спрямованою на засвоєння суспільно вироблених способів використання предметів. Формою організації, засобом її здійснення є спілкування з дорослими.Оволодіння предметною діяльністю суттєво впливає на психічний розвиток дитини в ранньому віці. Найбільше вона сприяє розвитку пізнавальних процесів дитини, адже у діях з предметами формуються способи сприймання, сенсорні передеталони. У предметній діяльності (при переході від ручних операцій до знаряддєвих) відбувається зародження інтелектуальної діяльності - наочно-дійового мислення у найпростіших формах.У процесі предметної діяльності активно розвивається і мовлення дитини. На адаптацію до нових умов, розвиток її інтелектуальних, особистісних якостей особливо позитивно впливає спілкування з дорослими. Ставлення дорослого до дитини і характер предметної діяльності створюють позитивну самооцінку ("Я хороший").

13. Експеримент як метод дитячої психології, його цінність. Недоліки, види. Лабараторний і природний експеримент. Провідне значення формуючого експерименту в сучасній дитячій психології

Психологічний експеримент (лат. ехреrimentum - спроба, дослід) - спеціально організована форма дослідження психічного розвитку дитини. В експерименті дослідник навмисно створює і видозмінює умови діяльності дитини, ставить перед нею певні завдання і на підставі того, як ці завдання розв'язуються, робить висновки про її психологічні особливості.Інструкцію експерименту (формулювання завдання) вивчають напам'ять і за необхідності розказують дитині. Вибір матеріалу, формулювання інструкції забезпечують стандартність дослідження, дають змогу повторювати його і викликати однотипні явища, перевіряти й уточнювати отримані дані. Тому експеримент є більш об'єктивним методом, ніж спостереження. Варіювання його умовами допомагає виявляти закономірності і механізми психічного розвитку. В експерименті дослідник здебільшого має справу тільки з однією стороною психіки дитини, тому не слід робити поспішних висновків, не вивчивши інших сторін, що може спричинити вироблення односторонніх уявлень про її психіку. Результати кожного досліду записують у протокол, де зазначають загальні відомості про піддослідних, завдання експерименту, час проведення, дані про експериментатора, кількісні і якісні результати експерименту, особливості поведінки піддослідних (дії, мовлення, виразні рухи та ін.).Найбільш точним і доказовим є лабораторний вид експерименту який проводять у спеціально обладнаному приміщенні з використанням різних приладів та установок (апаратів, на яких експериментатор показує картинки, вмикає лампочки, дзвінки та інші подразники). Дитину поміщають у спеціально обладнану камеру, де вона займає визначене місце перед екраном або за столом. Іноді до її тіла прикріплюють датчики, що вловлюють зміни в судинній, м'язовій, нервовій системах дитини і передають сигнали спеціальним приладам для записування..Найпродуктивнішим у дитячій психології вважається природний експеримент . На відміну від лабораторного він зберігає переваги спостереження (природність умов), унеможливлює викривлення психічних проявів. Під час нього в активній позиції стосовно дитини перебуває дослідник, організовуючи, наприклад, гру з метою вивчення її вольових якостей.Природні експерименти слугують для дослідження усіх психічних процесів і властивостей особистості дошкільників. Часто їх застосовують безпосередньо у групі дитячого садка (дослідник виступає у ролі вихователя, організовуючи діяльність дітей). Діти при цьому не підозрюють, що ігри, завдання, які їм запропонували, мають певну дослідницьку мету..Про переваги природного експерименту свідчить дослідження, під час якого необхідно запам'ятати і пригадати низку слів у ситуації лабораторного експерименту і в ситуації гри, виконуючи роль "покупця" (купуючи в "магазині" необхідні предмети). Аналіз отриманих результатів засвідчив, що ефект запам'ятовування у грі помітно вищий.Широко використовують у дитячій психології формувальний експеримент, під час якого способом дослідження психічних процесів і якостей є навчання дітей, спрямоване на їх формування або вдосконалення..Формувальний експеримент не тотожний педагогічному, який застосовують для вивчення ефективності нових програм, методів навчання і виховання дітей. Зовні вони подібні, оскільки в обох випадках дітей навчають чогось нового, а успішний результат навчання вважають підтвердженням передбачень. Відмінність полягає в характері прогнозів: психолог передбачає особливості психічних процесів, якостей, властивостей особистості, які виникають під час розвитку; педагог - те, якими шляхами можна досягнути позитивних результатів у навчанні і вихованні дітей.

14. Зародження нових видів діяльності в ранньому віці. Гра і продуктивні види діяльності, їх місце і вплив на психічний розвиток

У процесі оволодіння предметною діяльністю в дитини виникає суперечність між розвитком потреби у дії з предметами і розвитком способів, за допомогою яких ці дії виконуються. Вона хоче сама керувати автомобілем, гребти на човні, але це ще їй не під силу, бо дитина не володіє необхідними для цього способами. Ця суперечність розв'язується у процесі ігрової діяльності. Гра не є продуктивною діяльністю, її мотив зумовлюється результатом, а не змістом дії. Навколишній світ спонукає дитину до активних дій, у яких зароджуються нові види її діяльності, збагачується психічне життя дитини. З'являється низка психологічних передумов формування ігрової діяльності. Ігрові дії виникають у дитини на основі спостереження за діяльністю дорослих і перенесення Передумови рольової гри виникають усередині предметної діяльності. Вони полягають в оволодінні діями з особливими предметами - іграшками. Уже на початку раннього дитинства діти у спільній діяльності з дорослими засвоюють деякі дії з іграшками, потім самостійно їх відтворюють. Такі дії називають грою, хоч на цьому етапі вона ще досить примітивна. Дію з одним предметом дитина може повторювати багато разів. Таку елементарну одноактну дію малюк здатен виконувати з різноманітними іграшками, змінюючи об'єкти дій, незмінно повторюючи саму дію. Зміст початкових ігор обмежується двома-трьома діями, наприклад, годуванням ляльки або тварин, укладанням їх спати. Діти ще не відображають моментів власного життя, а маніпулюють з предметами так, як їм показав дорослий. Вони ще не годують ляльку, не заколисують її, тобто нічого не зображають, а лише, наслідуючи дорослих, підносять чашку до рота ляльки або кладуть її у ліжечко. Характерно, що дитина виковує дії лише з тими іграшками, які застосував дорослий у спільній діяльності з нею.З часом дитина починає переносити спосіб дії дорослого на інші предмети. Так з'являються ігри, що відтворюють у нових умовах дії, які вона спостерігає у повсякденному житті. Перенесення дії, що спостерігається в житті, на іграшки значно збагачує зміст дитячої діяльності. У ній з'являється багато нових ігор: діти миють ляльку, обливають, зображують її стрибок з дивана на підлогу, звозять ляльку з гірки, ідуть з нею гуляти. Вони можуть відтворювати різні дії, не виконуючи їх реально: "п'ють" з порожньої чашки, "пишуть" паличкою по столі, "варять" кашу, "читають". Доречна порада може посприяти включенню дитини в нову за змістом гру, якщо відповідні дії знайомі їй. Перенесення дії з одного предмета на інший свідчить про суттєвий прогрес дитини в оволодінні діями. Однак при цьому ще відсутнє ігрове перетворення предметів, використання одних предметів замість інших. Виникає воно пізніше і е першим кроком до перетворення предметної дії на власне ігрову.В іграх дітей раннього віку ще немає розгорнутих ролей, однак уже помітне поступове формування для цього передумов. Одночасно з появою в іграх предметів-замінників діти починають зображувати дії конкретних дорослих (мами, вихователя, няні, лікаря, перукаря). Тоді вони, як правило, називають себе іменами дорослих: спочатку граються, а потім називають себе, впізнаючи у своїх діях дії дорослих. Отже, передумовами рольової гри е перейменування предметів, ототожнення дитиною своїх дій із діями дорослого, називання себе іменем іншої людини, формування дій, що відтворюють дії інших людей. Усе засвоюється дитиною під керівництвом дорослого. У ранньому віці зароджуються такі продуктивні види діяльності дитини, як малювання, ліплення, аплікація, конструювання, їх виникнення також пов'язане з предметною діяльністю. Великий інтерес виявляють діти ще в ранньому віці до рухів олівця, ручки по аркушу паперу, виникнення на ньому слідів. Поступово малюки вчаться наносити олівцем штрихи на папір, писати каракулі, засвоюючи зображувальну функцію малювання, тобто починають розуміти, що мають здатність відтворювати на папері певні предмети.Початок малювання каракуль пов'язаний з маніпулюванням олівцем і папером. Дитина наслідує дорослих, водить олівцем по паперу і починає помічати сліди на ньому (злегка заокруглені лінії, що часто перериваються, з однаковим слабким натиском). Невдовзі вона засвоює функцію олівця як знаряддя, призначеного для нанесення ліній, її рухи стають точнішими, а каракулі - різноманітнішими. Дитина зосереджує на них увагу, починає надавати перевагу одним каракулям над іншими, повторювати їх багато разів. На цій стадії лінії ще нічого не відтворюють, тому її називають дозображувальною. Перші штрихи дитини ще нічого не означають, хоча і мають важливе значення для розвитку зображувальної діяльності. Намір відтворити певний предмет, словесне формулювання цього наміру є початком зображувальної діяльності дитини.Для формування зображувальної діяльності недостатньо відпрацювання техніки нанесення ліній і збагачення сприймання та уявлень. Важлива роль у зародженні зображувальної діяльності дитини належить дорослому, який створює передумови її своєчасної появи, сприяє збагаченню сенсорики дитини, формуванню перших графічних образів.Подальший розвиток малювання, ліплення, конструювання, аплікації, перетворення їх на особливий (зображувальний) вид діяльності відбувається у дошкільному віці.

15. Бесіда, тестування як методи дитячої психології та вимоги до них. Аналіз продуктів діяльності як метод дитячої психології, його цінність особливості

Бесіда - метод отримання інформації за допомогою словесного спілкування дослідника з дитиною з метою виявлення фактів, що характеризують її особистісні.Використовують бесіду за необхідності з'ясувати знання та уявлення дитини, її думку про предмети, явища, події, людей і їхні вчинки, про себе. Проводять її з використанням додаткового матеріалу (казок, картинок, малюнків, іграшок) або у формі діалогу. Як правило, питання продумують заздалегідь і формулюють дітям у певній послідовності або змінюють їх залежно від відповіді дитини на попереднє питання. Бесіда з нешаблонним використанням питань значно продуктивніша, оскільки дає змогу врахувати індивідуальні особливості дитини. Проведення її вимагає глибокого розуміння дітей, гнучкості і винахідливості.Бесіду повинен проводити підготовлений дослідник Адже, як показує досвід, відповідь дитини залежить не лише від змісту питань, але і від її ставлення до дослідника, усвідомлення значущості теми розмови.Тривалість бесіди має охоплювати не більше 10-15 хв. Під час розмови з дитиною слід викликати в неї інтерес до теми бесіди. її результати детально записують або "фотографічно" фіксують у протоколі.Правильно спланована бесіда (опитування) забезпечує достовірність отриманих результатів, можливість обробляти їх статистично. Аналіз продуктів діяльності у дитячій психології Цінну інформацію про внутрішній світ дитини, її ставлення до навколишнього середовища, особливості сприймання та інші сторони психіки отримуємо в результаті аналізу продуктів діяльності. Предметом аналізу є продукти зображувальної і конструктивної діяльності (малюнки, аплікації, об'ємні зображення, конструкції), музичної (виконання і творчість у пісні, танці, грі на музичних інструментах), розповіді, казки, перекази літературних творів. Не всі вони мають однакову цінність для дослідника. Діяльність дитини за прямими вказівками дорослих допомагає виявити рівень розуміння і виконання цих вказівок, ступінь уважності, сумлінності та ін. Результати самостійної діяльності, особливо створені за задумом малюнки, є значущим матеріалом для висновків про різні сторони її психічного розвитку. У результаті діяльності виражаються особливості сприймання, уявлень дітей про предмети, які вони зображають. Дитячі малюнки дають підстави для міркувань про рівень розумового розвитку їх авторів. Під час вивчення малюнків звертають увагу на сюжет, зміст, манеру зображення, процес малювання (час, затрачений на виконання малюнка, ступінь захопленості) тощо. Аналіз продуктів діяльності дитини - метод отримання інформації про внутрішній світ дитини, її психологічний стан на основі дослідження результатів її діяльності і творчості (малюнків, творів, аплікацій тощо).Особливо важливим діагностичним показником є колір, який дитина використовує не стільки як зображувальний засіб, скільки як спосіб вираження свого ставлення до зображуваного. Позитивне ставлення виражається, як правило, у чистих яскравих фарбах. За змістом "гарне" в зображенні дітей - орнаменти, явища природи, приємні тварини тощо. Неприємне змальовується темними фарбами. Такими є негативні персонажі казок, осудливі соціальні типи (бруднулі, ледарі, плакси) та ін. Аналіз малюнків дає змогу вивчити і ставлення дітей до оточення. Наприклад, під час одного дослідження дітям запропонували намалювати подарунки своїм одногрупникам. Застосування тестів дає змогу отримати результати, які можна порівнювати, а отже, досягти вищого рівня об'єктивності їх аналізу. До тестів можна зараховувати лише ті, за допомогою яких фіксування ознак особистості відбувається у стандартизованих ситуаціях, що уможливлюють вміщення досліджуваних явищ у класифікаційні схеми. Тести - система завдань, за допомогою якої визначають рівень розвитку певної психологічної якості (властивості) особистості.Тестування як метод дослідження не вимагає багато часу, його об'єктом можуть бути як індивід, так і групи. Достатньо простим є спосіб обробки результатів. Однак тестування не дає змоги передбачити подальший розвиток дитини.Тестування - метод психологічної науки, який використовує стандартизовані питання і завдання (тести) з певною шкалою значень.Тест є системою спеціально дібраних завдань, які пропонують дітям у чітко визначених умовах. За виконання кожного завдання вони отримують оцінки в балах правила виставляння яких прості й однозначні.

16. Розвиток спілкування з дорослими, і однолітками. Соціометрична методика при вивченні дитячих груп. Засвоєння мовних засобів спілкування

Вирішальне значення для розвитку мовлення має в ранньому віці зміна форм спілкування дитини з дорослими, яка відбувається у зв'язку з оволодінням предметною діяльністю. Безсловесні форми керівництва дитиною (показування дій, управління рухами, похвала жестами і мімікою) недостатні для навчання її прийомів і правил використання предметів. Інтерес до предметів, їх властивостей і дій з ними спонукає малюка постійно звертатися до дорослих. Однак для цього необхідно оволодіти мовним спілкуванням. Зазвичай це залежить від змісту спілкування дорослих з дитиною, вимог, які вони їй пред'являють. Позбавлені спілкування діти помітно відстають у розвитку мовлення. Однак якщо дорослі у спілкуванні з нею намагаються вгадувати і виконувати кожне її бажання за першим жестом, дитина може довго обходитися без мовлення. Добре, коли дорослі спонукають малюка говорити зрозуміло, чітко, наскільки це можливо, оформляти словами свої бажання і тільки після цього виконують їх.Потреба в мовному спілкуванні розвивається у дитини не сама по собі, а через спілкування з дорослим з приводу предметної діяльності, у якій створюються основи для засвоєння значення слів, їх зв'язку з образами предметів і явищ навколишнього світу.Ситуативно-ділове спілкування зароджується у другій половині немовлячого періоду і зберігається до 3-х років. Воно відбувається на фоні практичної взаємодії з дорослим і включене у предметну діяльність. У цьому процесі діти відчувають все більшу потребу у співучасті в діях дорослих. За такого співробітництва вони отримують доброзичливу увагу, співучасть у практичних діях. Завдяки особистим контактам зауваження і вказівки дорослого набувають особливого значення при засвоєнні правильних дій з предметами. Діти переходять від неспецифічних, примітивних маніпуляцій до специфічних, а потім і до культурно-фіксованих дій з предметами. Ця форма спілкування має ситуативний характер, тобто стосується певного місця і часу.В 1-1,5-річних малюків зміст контактів з однолітками залишається таким, як і в немовлят. Ровесники їх приваблюють насамперед об'єктивними якостями (зовнішність, поведінка). Спільні дії у них виникають дуже рідко і швидко припиняються. Малюки ще не можуть узгоджувати свої бажання і не враховують інтереси один одного.Перелом у стосунках з ровесниками настає у 1,5 року: розвиваються ініціативні дії з метою зацікавлення собою однолітків, чутливе ставлення до них. До 2-х років виникає перша (емоційно-практична) форма спілкування з однолітками. Потреба у спілкуванні з однолітками посідає четверте місце після потреб в активному функціонуванні, спілкуванні з дорослими і в нових враженнях. Зміст її полягає в очікуванні від однолітка співучасті в пустощах, забавах, прагненні до самовираження. Спілкування зводиться до біганини, веселих криків, забавних рухів і є розкутим і безпосереднім. Дітей приваблює сам процес спільних дій, виконання яких є метою діяльності малюка, а результат не має жодного значення. Мотиви такого спілкування полягають у самовиявленні дітей. Попри те що малюк прагне наслідувати ровесника і відчувають інтерес до нього, його образ ще дуже нечіткий, тому що їх спільні дії поверхові.Спілкування малюків з товаришами є епізодичним, вони довго граються самі. Для встановлення контактів використовують дії, якими оволоділи у спілкуванні з дорослими (жести, пози, міміку). Емоції дітей дуже глибокі та інтенсивні. Участь у предметно-дійових операціях сприяє встановленню контактів.Отже, одночасно зі змінами стосунків з дорослими на 3-му році життя в дитини виникає інтерес до інших дітей, потреба у спілкуванні з ними. Поступово розвиваючись і збагачуючись, спілкування з однолітками перетворюється на справжню соціальну взаємодію, внаслідок чого відбувається створення маленьких дитячих товариств із власними законами і правилами життя.

17. Діяльність і розвиток особистості дошкільника. Гра - школа соціальних відносин. Вплив продуктивних видів діяльності, виконання трудових і навчальних завдань на розвиток особистості дитини

Вплив на дитину з боку дорослих і однолітків здійснюється головним чином у процесі діяльності. Організовуючи діяльність дітей, дорослі дають поради і вказівки з приводу сюжетів ігор, малюнків, знайомлять дітей з взаємовідносинами і діями зображуваних людей, висувають певні вимоги до дій і вчинків самих дітей, оцінюють їх, допомагають вирішувати виникаючі в ході діяльності труднощі і конфлікти. Тільки виконуючи спільну діяльність, діти об'єднуються і вступають між собою в різні взаємини, що становлять основу дитячого суспільства і сприяють розвитку особистості його членів.Гра - школа соціальних відносин. Найбільш важливе значення для розвитку особистості має гра. Беручи на себе ролі дорослих, відтворюючи їх діяльність і взаємини, діти знайомляться з доступними для них правилами і мотивами поведінки, якими керуються дорослі у трудовій та громадській діяльності, у спілкуванні між собою..Гра захоплює дітей, змушує їх по -справжньому переживати ті почуття, які повинні відчувати зображувані персонажі, - симпатію, співчуття до хворих, до дітей, повага до старших та ін З симпатією, заступництвом, ніжністю ставиться дитина до ляльок і іграшковим тваринам, використовуваним в грі.Інтерес до гри, бажання добре зіграти роль настільки великі, що в цих умовах діти виконують такі дії, які самі по собі для них важкі, непривабливі, або утримуються від задоволення виникаючих по ходу справи інших бажань. Вплив продуктивних видів діяльності на розвиток здібностей дитини. Розвитку особистості дитини сприяють продуктивні види діяльності, виконання трудових і навчальних завдань. У цих видах діяльності складається спрямованість на отримання результату, схвалюється дорослими і однолітками. Цим результатом може служити малюнок, конструкція, наведене в порядок приміщення або скопана грядка, рішення арифметичної задачі і т. д.Необхідність добитися хорошого результату привчає дитину планувати свої дії, керувати ними і, таким чином, веде до розвитку волі, уміння управляти своєю поведінкою. Крім того, результат діяльності є підставою для порівняння успіхів, що досягаються різними дітьми.Особливо важливо те, що під впливом діяльності, дає певний результат, у дітей формуються нові мотиви поведінки. При виконанні трудових завдань діти вчаться керуватися тією користю, яку-вони приносять іншим людям .Виконання навчальних завдань сприяє розвитку у дітей пізнавальних мотивів - допитливості, бажання дізнатися нове, а також інтересів до пізнання окремих областей дійсності, з якими діти знайомляться в процесі навчання.Мотиви, що виникають у діяльності, створюють умови для розвитку загальних і спеціальних здібностей у дитини. Працездатність у великій мірі забезпечує успіх у діяльності, що заохочується суспільним визнанням. Задоволення претензії на визнання спонукає дитину до нових досягнень. Таким, чином формується внутрішня установка на певний вид діяльності. Включення дитини в продуктивні види діяльності - умова розвитку здібностей.

18. Розвиток мовлення в ранньому віці

Найважливішим досягненням раннього дитинства є оволодіння мовленням, що передбачає опанування рідною мовою, вироблення вміння користуватися нею як засобом пізнання навколишнього світу і себе, засвоєння набутого людством досвіду, саморегуляції, спілкування і взаємодії людей.Раннє дитинство є сенситивним періодом для засвоєння мовлення. У цей час воно відбувається особливо легко і вносить принципові зміни у поведінку дитини, психічні процеси (сприймання, мислення та ін.). Якщо з якихось причин дитина до 3-х років не почала говорити, засвоєння мовлення відбуватиметься зі значними труднощами. Динамічний розвиток мовлення у ранньому віці пов'язаний з предметною діяльністю дитини. На 2-му році життя у неї зростає інтерес до всього, що її оточує.Уже наприкінці немовлячого віку малюк починає розуміти мову людей, які його оточують. Кількість слів, які малюк розуміє (пасивний словник), швидко збільшується у першій половині 2-го року і особливо наприкінці його. Спочатку дитина засвоює назви речей, які її оточують, потім імена дорослих, назви іграшок і, нарешті, частин тіла й обличчя. До 2-х років малюк розуміє всі слова, якими дорослі позначають навколишні предмети. Цьому сприяє постійне, різноманітне спілкування дорослих з дитиною, збагачення особистого досвіду, особливо у зв'язку з умінням ходити.На 3-му році життя збільшується кількість слів, які розуміє малюк, вищою стає якість їх розуміння. Він починає прислухатися до того, про що говорять між собою дорослі, йому подобається слухати казки, вірші, розповіді, у яких повідомляється багато інформації про предмети та явища, недоступні безпосередньому досвіду ("Курочка Ряба", "Ріпка", "Три ведмеді"). Отже, він розуміє не тільки мовлення-інструкцію, безпосередньо пов'язане з тим, що бачить, а й мовлення-розповідь, яке містить повідомлення про відсутні перед очима предмети і явища.

До 1,5 року мовлення дитини розвивається досить повільно. У цей період вона засвоює від 30-40 до 100 слів і вживає їх дуже рідко. До кінця 2-го року життя вона використовує до 300 слів, 3-го - до 1500.

Розвиток словника дитини є процесом нерівномірного накопичення різних слів. Слів-предметів у неї завжди більше, ніж слів-дій; слів-відношень більше, ніж слів-ознак. У словнику дітей 3-го року життя переважають іменники, які позначають засоби пересування, предмети побуту, об'єкти живої природи. Пасивний словник переважає активний в 1,2-1,3 раза.Мовлення малюка на перших порах є автономним - мало подібним до мовлення дорослого, оскільки вона вживає слова, якими дорослі не користуються. ("ам-ам", "ав-ав", "ням-ням", "бека"). Дитина викривляє у своєму мовленні слова дорослого, адже в неї ще недостатньо розвинені фонематичний слух, звукова артикуляція, через що вона мимоволі змінює звукову форму слова: молоко вимовляє "моко", голова - "гова" тощо. За правильного мовного виховання, коли дорослі вимагають чіткої вимови слів, виправляють її, автономне мовлення швидко зникає.У ранньому дитинстві відбувається засвоєння граматичної будови рідної мови. Удосконалюється і звуковий склад мови: використання різноманітних звуків мови (фонематичний слух), формування правильної звуковимови. Активне мовлення на 3-му році життя нагадує мовлення дошкільника. Відбувається подальше оволодіння граматичною будовою мови. Діти вживають багатослівні і складні підрядні речення, майбутній час дієслів, прикметники, сполучники, прийменники, починають помічати неправильну вимову окремих слів, іноді відмінкових закінчень. Поступово мова стає основним засобом спілкування дитини з дорослими та однолітками. її активний словник збагачується за актуальної потреби висловлюватись, належної уваги дорослих до запитань, розгорнутих відповідей на них.

19. Психологічні основи сенсорного виховання. Розвиток основних видів чутливості. Розвиток орієнтування у властивостях предметів. Сенсорні еталони та їх засвоєння дошкільниками. Розвиток дій сприймання

Сенсорне виховання спрямоване на формування і розвиток у дітей сенсорних процесів (відчуттів, сприймання, уявлень), за допомогою яких вони набувають досвіду орієнтування у зовнішніх властивостях предметів і явищ. Його завдання - навчити дошкільників точно, повно і розчленовано сприймати предмети, їх властивості і відношення (колір, форма, величина, розміщення у просторі, висота звуків тощо). Без такого навчання сприймання дитини тривалий час буде поверховим, фрагментарним, не створюватиме необхідних основ для загального розумового розвитку, не формуватиме спостережливість, мислення, мовлення, не відбуватиметься повноцінне засвоєння знань і навичок у початкових класах школи тощо.

Сприймання як цілісне відображення предметів, ситуацій, явищ виникає у свідомості людини при безпосередній дії об'єктів на аналізатори. Процес переходу від відчуття до сприймання - це перехід до складнішого відображення світу, яке збільшує можливості людини щодо пристосування і активного його перетворення.

Розвиток сприймання є складним процесом, який передбачає засвоєння дитиною певних сенсорних еталонів,

ЯКІ є результатом суспільного досвіду; оволодіння нею способами обстеження предметів.Сенсорні (лат. sensorium- орган чуттів) еталони - вироблені людством уявлення про основні властивості і відношення предметів І явищ навколишньої дійсності.

Ці еталони функціонують як загальноприйнятий зразок властивостей і відношень предметів. Наприклад, при сприйнятті форми сенсорними еталонами є геометричні фігури (круг, квадрат, трикутник, овал, циліндр тощо), кольору - сім кольорів спектра, а також білий та чорний. У природі існує розмаїття форм і барв, однак людство упорядкувало їх у певну систему. Оволодіння сенсорними еталонами дає змогу сприймати навколишній світ крізь призму суспільного досвіду. Отже, дитина привчається бачити властивості предметів як різновиди або поєднання відомих зразків.

Забезпечити засвоєння сенсорних еталонів - означає сформувати уявлення про основні різновиди кожної властивості предмета (колір, величина, форма тощо). Однак безпосередньо такі уявлення не зможуть керувати сприйманням, якщо дитина не знає способів обстеження предметів - встановлення, якому зразку відповідає властивість певного предмета, з яким вона має справу - у грі, на занятті, у процесі спостережень, розваг. Цим способам дитину потрібно вчити спеціально.

Розвиток основних видів відчуття у дошкільному віці

Найхарактерніші зміни упродовж перших років життя дитини зумовлені передусім розвитком основних видів її відчуття.

Відчуттям називають відображення окремих властивостей, якостей предметів і явищ об'єктивного світу, а також внутрішніх станів організму при їх безпосередньому впливі на відповідні рецептори.

Розвиток відчуттів дитини значною мірою обумовлений розвитком у неї психофізичних функцій (сенсорних, мнемічних, вербальних, тонічних та ін.).Матеріальним органом відчуття є аналізатори. За фізіологічними механізмами відчуття - рефлекторний процес, відповідь організму на діючий вплив. Розвивається у дошкільний період і розрізнення кольорів, передусім підвищується його точність. До 2 років діти при безпосередньому сприйманні добре розрізняють 4 основних кольори: червоний, синій, зелений, жовтий, важче - проміжні тони: оранжевий, голубий і фіолетовий. 4-річні діти здатні встановлювати зв'язок між основними кольорами і їх найменуваннями, 5-річні - із проміжними кольорами. У середньому дошкільному віці діти починають розрізняти світлі відтінки, чому сприяє і позначення відношень словами "темне", "світле".Активно розвивається у дошкільному віці і слухова чутливість: у старших дошкільників гострота слуху у 3-4 рази вища, ніж у молодших. Спостерігається повільніший розвиток гостроти тонального слуху. Пороги чутливості З-4-річних дітей перевищують пороги чутливості дорослих на 7-11 Дб, 5-6-річних - на 5-8 Дб.У цей період удосконалюється кінестетичні і тактильні відчуття, свідченням чого слугує здатність розпізнавати вагу предметів, яка з 4-х до 7-ми років покращується приблизно удвічі.Розвиваються у дошкільному віці і нюхові відчуття, тому старші дошкільники допускають менше помилок при розпізнаванні запахів, точніше їх називають.

Розвиток сприймання як процес розвитку і формування перцептивних дій охоплює такі етапи:1) формування у дитини матеріальних, практичних дій з предметами, розвиток їх у процесі гри-маніпуляції з ними. Провідну функцію у контакті з предметним світом на цьому етапі виконують руки, завдяки яким маленька дитина отримує інформацію про основні просторові характеристики предмета: форму, об'єм, місце у перцептивному полі тощо. Завдяки цьому у малюка створюються уявлення про предмети матеріального світу, формуються операції психічної діяльності, на основі яких дитина вчиться і набуває здатності адекватно сприймати світ;2) використання з перцептивною метою сенсорних процесів. Дитина починає адекватно сприймати предмети реального світу за відсутності безпосереднього контакту з ними, що є наслідком роботи її рецепторних апаратів. Наприклад, вона вже може обстежити предмет очима. Тобто в процесі розвитку відбувається інтеріоризація, у якій полягає суть психічного розвитку людини;8) набуття перцептивними діями прихованості, згорнутості. У перцептивній діяльності дитини зникають зовнішні (ефекторні) ланки, сприймання позбавляється зовнішніх проявів. Однак воно і надалі залишається активним процесом, який відбувається тільки у внутрішньому плані, тобто стає елементом і завданням психічної діяльності дитини.

Отже, у дошкільників удосконалюються перцептивні дії, діти починають опановувати орієнтування у просторі і часі, у них формується художнє сприймання і сприймання людей.

20. Передумови формування особистості. Розвиток поведінки в ранньому віці. Засвоєння елементарних норм поведінки і правил взаємовідносин з дорослими та однолітками. Розвиток мотиваційної сфери, емоцій і почуттів, самосвідомості

Суспільство є інститутом, який завжди продукує образ особистості, процес розвитку якої спрямований на осягнення соціуму, його предметів і відношень, історично вироблених форм і способів спілкування з природою і норм людських взаємин. Однак дитина самореалізується, коли стає особистістю, носієм соціально-людської діяльності у результаті її здійснення.У дошкільні роки формуються психологічні механізми особистості, нові психологічні якості і форми поведінки, Я-концепція, система якостей, які забезпечують психологічну готовність дитини до школи, закладаються основи морального розвитку.

Передумови формування особистості у ранньому дитинстві

Найважливішим новоутворенням раннього дитинства є формування установки "Я сам", коли з'являється усвідомлення своєї особистості, виникають перші уявлення про себе.Дитина вже розуміє, до якої статі вона належить, засвоює статеві ролі, як слід поводити себе у суспільстві, керуючись соціальними нормами. Вона вже чітко розрізняє, що їй належить, відстоюючи цю власність. Проявляючи своє ставлення до навколишнього світу, дитина відчуває гордість, вину, сором тощо. У неї зароджуються механізми саморегуляції.Умови розвитку дошкільника суттєво відрізняються від умов попереднього вікового етапу. Значно підвищуються вимоги дорослих до його поведінки. Центральною вимогою є дотримання обов'язкових для всіх правил поведінки, норм суспільної моралі. Нові можливості пізнання світу сприяють засвоєнню форм взаємин, які існують між дорослими. Дитина включається у спільну діяльність з однолітками, вчиться узгоджувати з ними свої дії, рахуватися з їхніми інтересами і думками. Весь час змінюється й ускладнюється її діяльність, що висуває нові вимоги до сприймання, мислення, пам'яті, вміння організовувати свою поведінку. Усе це поступово формує особистість дитини, а кожне особистісне надбання змінює, розширює можливості для виховання. Умови розвитку і сам розвиток особистості взаємопов'язані. У молодшому дошкільному віці діти засвоюють правила, що стосуються культурно-гігієнічних навичок, дотримання режиму, поводження з іграшками. Підкоряючись вимогам дорослих, вони й самі намагаються оволодіти цими правилами. У середньому й особливо старшому дошкільному віці надто важливим є засвоєння правил взаємин з іншими дітьми, оскільки ускладнення діяльності дітей породжує необхідність врахування прав, інтересів товаришів..

У спілкуванні з однолітками дитина постійно опиняється перед необхідністю реалізовувати на практиці норми поведінки щодо інших людей, застосовувати їх до різноманітних ситуацій. У спільній діяльності дітей безперервно виникає необхідність узгодження дій, вияву доброзичливого ставлення до однолітків, уміння відмовитися від особистих бажань заради досягнення спільної мети. У цих ситуаціях діти не завжди знаходять потрібні способи поведінки. Часто між ними виникають конфлікти, коли кожен відстоює своє право, не беручи до уваги права однолітків. Втручаючись у конфлікти, вирішуючи їх, вихователь учить дітей усвідомленому виконанню норм поведінки.

Спілкування і спільна діяльність вправляють дітей у правильних вчинках, необхідних, щоб дитина знала норми поведінки і керувалася ними.Вплив дитячого оточення на розвиток особистості дітей, засвоєння ними норм поведінки забезпечує також колективна думка. У групі 3-річних дітей її ще немає, думка однієї дитини не впливає на думку іншої. Однак у 4-5 років діти починають прислухатися до думок однолітків, підкоряються думці більшості, навіть якщо вона суперечить їхнім враженням і знанням, тобто виявляють конформність.