Дитяча психологія

При правильних методах виховання безпосереднє спілкування, характерне для початку немовлячого періоду, поступається місцем спілкування з приводу предметів, іграшок, а потім переростає у спільну діяльність дорослого і дитини. Дорослий ніби вводить дитину в предметний світ.

Велике значення у спільній діяльності дитини і дорослого має здатність наслідувати дії дорослого. У сім-десять місяців дитина уважно стежить за рухами і мовленням дорослого. Найчастіше вона відтворює показану їй дію не відразу, а через деякий час, іноді навіть декілька годин. Іноді наслідування виникає після багаторазового показу.

Дослідження поведінки дітей перших тижнів життя показало, що спочатку після народження потреба в спілкуванні з навколишніми людьми в немовляти відсутня. Пізніше вона виникає не сама по собі, а під впливом певних умов. Таких умов є дві. Перша - це об'єктивна потреба немовляти в догляді та піклуванні навколишніх. Друга умова - це поведінка дорослого, звернена до дитини.

Дорослий не тільки задовольняє потреби дитини і вчить її діяти з предметами. Він певним чином оцінює поведінку дитини, заохочує її посмішкою, хмурить брови і погрожує пальцем, якщо малюк веде себе не так.

58. Характеристика дітей різних типів темпераменту: сангвінічний, флегматичний, холеричний, меланхолічний

1).Чітко вираженого типу темпераменту не існує. Кожному темпераменту відповідає певний тип нервової системи.

Для визначення типу нервової системи послуговуються такими показниками:

1) сила збудження - пізнавальна, розумова активність, схильність до нового; загостреність процесів сприймання і мислення; вміння швидко переходити від однієї діяльності до іншої, робити перерви в роботі; 2) сила гальмування - здатність зосереджуватися, протидіяти стороннім подразникам; 3) рухливість нервових процесів - здатність до переключення з однієї справи на іншу, діяти у незвичних умовах, швидкість розумових дій, готовність до розумового напруження; 4) урівноваженість - рівномірне, відносно легке виконання роботи, спокій.

Зважаючи на ці показники, виокремлюють чотири основні типи вищої нервової діяльності, які відповідають певному типу темпераменту: а) сильний, урівноважений, рухливий (сангвінік); б) сильний, урівноважений, інертний (флегматик); в) сильний, неврівноважений (холерик); г) слабкий (меланхолік).

Сангвінічний темперамент. Сильний, урівноважений, рухливий тип нервової системи. Такі діти енергійні, активні, життєрадісні, комунікабельні. Швидко і легко переключаються з одного виду діяльності на інший. Це діти поступливі. Їх особливістю є легка пристосованість до нових умов. Діти цього типу легко вступають у контакти з іншими дітьми. Сангвінікам притаманне голосне, швидке, чітке й емоційно виразне, урівноважене мовлення. легко переключатися від однієї діяльності до іншої, переходити від веселих розваг до серйозної справи. швидка активна реакція на новизну. Вони працелюбні, витримані. У них швидко формується здатність навчатися, легко виробляються різноманітні нові вміння та навички, а також відносно швидко переробляються вже набуті. Вони легко переносять нетривалі навантаження і вправно відновлюють працездатність.

Сангвінік швидко втомлюється від одноманітності. Почуття в цих дітей швидко виникають і активно проявляються.

Флегматичний темперамент. Сильний, урівноважений, інертний тип нервової системи. Ці діти спокійні, не схильні до поспіху, мляві, з низькою емоційністю, невиразною, бідною мімікою. Це діти - „тихоні”. Їм потрібен певний час, щоб правильно відреагувати на той чи інший вплив.

Адаптація до нових умов життя відбувається повільно, часто з труднощами. Цим дітям важко звикнути до дитячого садка, адже потрібно пристосовуватися до нового режиму, нових вимог, розлучитися з батьками, познайомитися з дітьми. Але у звичній обстановці дитина без примусу, спокійно справляється із знайомою роботою, акуратно і старанно виконує клопітку роботу. Але заважає флегматику в'ялість, уповільнений темп дії, понижена активність. Такі діти легко засинають, багато сплять.

Мовлення уповільнене, спокійне, рівномірне, часом із паузами, без яскравих емоцій, міміки, жестів, на запитання відповідають не одразу. уповільнена реакція на новизну. „роботягами”. Хоч трапляються і виняткові ледарі. довго „розкачуються”, але потім діяльні, здатні довести справу до кінця. зовнішня байдужість. неголосно сміються і тихенько плачуть. Почуття можуть дуже глибокі, але зовсім непомітні.

Холеричний темперамент. Сильний, неврівноважений тип нервової системи, з яскравою перевагою збудження над гальмуванням. Холерики енергійні, гарячі, запальні, з виразною мімікою, поривчастими жестами, бурхливими реакціями. Швидко і легко переключаються на нову діяльність, активно беруться за будь-яку справу, іноді одночасно охоплюють кілька дій.

активно реагують на комунікативні звертання оточуючих. Легко налагоджують стосунки. Водночас своєю гарячкуватістю, сварливістю постійно створюють конфліктні ситуації. Але після сварок швидко „відходять”, не тримають довго образи. Чутливі до порушення режиму дня, погано засинають і неспокійно сплять. Мовлення швидке, нерівномірне, нерідко незрозуміле. Багатство міміки та жестів. активне реакція на новизну, часом із сплесками бадьорості, піднесення. дуже активні.

Меланхолічний темперамент. Слабкий тип нервової системи. мало активні, сором'язливі, замкнуті, з підвищеною чутливістю і ранимістю. У них чітко виражена чутливість до найменших подразників, образливість з можливими хворобливими проявами;Побачивши похмуре обличчя, дитина може заплакати, здатні співпереживати іншому, уловлювати настрій, виражений у творах мистецтва.

Адаптація завжди болісна і довга. Процес мовлення дуже слабкий, тон приглушений, схильність до шепоту, уповільнений темп мовлення, інертність, можливі розриви у висловленні думки, незакінчені вислови. Емоційна виразність перекрита хворобливою нерішучістю. втрачають багато зайвих сил під час виконання простих для рівня їх розвитку, але нових за формою завдань. не можуть швидко зорієнтуватися в новій ситуації, рішуче приступати до діяльності, обирати правильне рішення з двох варіантів. Почуття глибокі, сильні, але без зовнішнього вираження.

2). Вихователь повинен спрямовувати діяльність дітей, щоб сприяти формуванню позитивних і запобігати появі негативних рис у дошкільників. Адже немає „хороших” або „поганих” темпераментів. Кінцевий результат залежить від виховання.

У сангвініка слід формувати стійкі уподобання та інтереси, не допускати поверхового, недбалого виконання ним завдання, необхідно вимагати від дитини доводити розпочату справу до кінця, виховувати в неї позитивне ставлення до достоїнств інших, уміння рахуватися з їхньою думкою; учити дитину уважно ставитися до товаришів, прагнути, щоб складались міцні стійкі стосунки, щоб нові знайомства не витісняли старих прихильностей.

У вихованні дитини-флегматика головне - розвивати інтерес до рухів, формувати трудові навички, слідкувати, щоб діти завжди були зайняті, привертати їх до діяльності в колективі, учити за допомогою ігор і занять прискорювати темп дій, заохочувати найменші прояви швидкості, рухливості, спритності.

Енергію холерика слід підтримувати і спрямовувати на корисні справи, ставити перед ним складні завдання, допомагати йому осмислити матеріал. виключати з обстановки все, що збуджує нервову систему, необхідний систематичний контроль за поведінкою і діяльністю, дотримання правил, якістю і повнотою виконання завдань і вимог дорослих. Потрібно вчити холерика рахуватися з іншими, не ображати їх самолюбства.

Виховання дитини-меланхоліка вимагає включення тепличних умов. З однієї сторони, слід рахуватися з дуже ранимою нервовою системою, швидкою втомлюваністю, слабкістю нервових процесів, але, з другого боку, потрібно допомогти дитині перебороти сором'язливість, несміливість, невпевненість у своїх силах. Виявляючи до такої дитини чуйність і доброзичливість, потрібно терпеливо розвивати в неї активність, уміння переборювати несміливість, труднощі, підтримувати позитивні емоції.

Особливої уваги вихователя потребують дві групи дітей - повільні і надрухливі. Ці діти потребують постійного тренування, без якого рухливість нервових процесів може бути знижена. Підвищена рухливість надрухливих дітей визначається протіканням нервових процесів. Але від виховання залежить, у яке русло вона буде спрямована і в якій мірі виявиться: як дезорганізуюча або така, що сприяє успішний розвиток особистості.

3). Характер - це індивідуальне сполучення істотних властивостей особистості, що виражають відношення людини до дійсності і виявляються в його поводженні, у його вчинках.

Характер є досить стійким і малозмінюваним. Темперамент на форму прояву характеру, своєрідно забарвлює ті чи інші його риси. Так, наполегливість у холерика виражається кипучою діяльністю, у флегматика - у зосередженому обмірковуванні.

Характер тісно пов'язаний з темпераментом, який може сприяти або протидіяти розвиткові певних рис характеру. Тому важливо знати свій темперамент. Так, холерику або сангвініку легше, ніж меланхоліку чи флегматику, сформувати в собі ініціативність і рішучість. Меланхоліку важче долати сором'язливість і тривожність, а флегматику - розвивати активність.

Те, наскільки людина виявляє урівноваженість у поводженні, гнучкість, динамічність і експансивність у реакціях, говорить про якісні особливості особистості і її можливостей. Таким чином, темперамент не є чимось зовнішнім у характері людини. а органічно входить у його структуру. Темперамент не визначає шлях розвитку специфічних особливостей характеру, темперамент сам перетвориться під впливом якостей характеру.

4)Характер - індивідуальне поєднання істотних властивостей особистості, що виявляються в її поведінці і діяльності, у ставленні до суспільства, праці, колективу, до себе. Основними компонентами характеру є: життєва спрямованість (потреби, інтереси, переконання); розумові якості (спостережливість, розважливість, гнучкість розуму), емоційні (зміст і спрямованість почуттів), вольові (виразність, постійність, твердість, здатність долати труднощі, рішучість, сміливість, наполегливість, цілеспрямованість); звички (майже автоматизовані способи діяння).У дошкільному закладі вона може виявляти належний рівень культури спілкування, уміло налагоджувати дружні стосунки, не конфліктувати, а вдома демонструвати протилежний спосіб поведінки.

У двох однакових за характером людей неможлива однакова поведінка, адже з моменту народження вони опиняються під різним впливом (сімейні умови, спосіб виховання, спілкування з родичами, дитячий колектив, довкілля тощо). Все це формує індивідуальні особливості нахилів, інтересів, почуттів, розуму, волі, характеру загалом.

5). Головну роль у формуванні і розвитку характеру дитини відіграє спілкування з людьми, які її оточують. Перші зачатки та форми поведінки формуються на основі механізму наслідування, а також шляхом научіння через емоційне підкріплення.

Сензитивним періодом для становлення характеру вважають вік від двох-трьох до дев'яти-десяти років, коли відбувається активний процес соціалізації як у процесі спілкування з доролими, так і з ровесниками. Саме в цей період діти відкриті для зовнішніх впливів, наслідують всіх і в усьому.Важливим для формування характеру дошкільника є стиль спілкування дорослих один з одним та з самим малюком.

Спочатку в характері формуються такі риси, як доброта, товариськість, чуйність, а також протилежні їм якості - егоїзм, черствість, байдужість до людей.

У дошкільному віці закладаються основи рис характеру, які стосуються. Оскільки в цей період провідною діяльністю є сюжетно-рольова гра, то саме в ній формуються і закріплюються відповідні звички. Формування характеру залежить від активності дитини в життєдіяльності.

59. 1). Передумови розвитку здібностей. 1) Розвиток дитини тісно пов'язаний з її здібностями - такими індивідуально-психологічними особливостями особистості, які забезпечують високі досягнення в діяльності, визначають придатність людини до того чи іншого її виду.

Природними передумовами розвитку здібностей є задатки, тобто генетично закріплені анатомо-фізіологічні особливості організму. До них належать рівень розвитку і співвідношення першої і другої сигнальної системи, природні властивості аналізаторів, індивідуальні варіації будови і ступінь функціональної зрілості окремих ділянок головного мозку. Вікові особливості ніби підготовляють і тимчасово зберігають сприятливі умови для становлення певних здібностей, виступають як складова частина, компоненти тільки дитячих здібностей. Здібності - це реалізовані в тому чи іншому напрямі і в тій чи іншій мірі задатки людини. Задатки реалізуються в здібності тільки в процесі її діяльності.

Уже в ранньому віці в дітей можна помітити найперший прояв здібностей - схильність до якого-небудь виду діяльності. Чим більше малюк займається цим видом діяльності, тим більше йому хочеться це робити, йому цікавий сам процес. Більш інтенсивно і яскраво здібності починають розвиватися з 3-4 років. Так, за перші три роки дитина освоює основні рухи і предметні дії, у неї формується активне мовлення. Загальні здібності складають дві групи - пізнавальні і практичні. У дошкільному віці починають формуватися пізнавальні, практичні, деякі спеціальні здібності.

2). Здібності - це система властивостей особистості, що відповідає вимогам діяльності та забезпечує високі досягнення в ній. Одні з цих властивостей є провідними, а інші - другорядними.

Задатки - це природна основа здібностей, ще нерозвинених, яка виявляється при перших спробах людини зайнятися діяльністю.

Коли робота настільки подобається, що людина тягнеться до неї, хоче займатись нею ще й ще, то говорять про схильність до даної роботи. Схильність виявляється і до самого моменту включення дитини в діяльність. Найважливішою ознакою схильності є підвищено зацікавлене, яскраво позитивне емоційне ставлення дитини до діяльності. Виконуючи її, дитина переживає особливу радість, задоволення.

Схильність випереджує здібності, виступає їх фактором - надає позитивного емоційного забарвлення діяльності й пробуджує приховані сили. Вона становить мотиваційну основу для засвоєння знань, умінь і навичок, потрібних для виконання діяльності.

3). Дошкільне дитинство створює сприятливі умови для формування спеціальних здібностей, передусім художніх. На цьому етапі життя дитину залучають до різних художніх видів діяльності. Дуже рано починають розвиватися у дітей музичні здібності. Вони виявляються насамперед у високій музикальності, яка включає в себе як відчуття ладу, так і тонке диференційоване сприймання музики. Музичні здібності багатогранні: активно розвиваються у дошкільному віці музично-рухові здібності, різноманітними є прояви обдарованості в цій галузі. До них належить і здібність сприймати музику, відчувати виразність, безпосередньо й емоційно відгукуватися на неї, оцінювати красиве в музиці і русі, ритмічну виразність, виявляти музичний смак у межах можливостей цього віку.

Здібності до зображувальної діяльності виявляються також рано. Улюбленим заняттям дошкільників, як правило, є малювання. Малювання є такою діяльністю, без якої неможливий повноцінний розвиток особистості. Зображувальна діяльність допоможе глибше та повніше пізнати довкілля, його красу.

У малюнку, ліпленні, аплікації дитина відображає навколишню дійсність своє ставлення до неї. Це пояснює те, що розвиток зображувальних здібностей передбачає активний розвиток не тільки ока та руки, а й емоційної чутливості дитини.

Велику роль у розвитку зображувальних здібностей відіграє власна художня діяльність дитини, для якої слід створювати відповідні умови.

виділяють і літературні здібності, вони є складним видом здібностей, що визначають успіх у літературній діяльності, особливу роль відіграє поетичне сприймання дійсності, спостережливість, образне мислення, творча уява, образна пам'ять, точна і виразна мова. Активний розвиток літературних здібностей належить до пізнішого періоду (шкільний вік). Однак перші прояви їх спостерігаються вже у середньому і старшому дошкільному віці у словесній творчості дітей.

Дитячі дражнилки, лічилки - своєрідна сатирична лірика - найбільш поширений вид поетичної творчості ("А я більший за тебе, а ти менший за комара"). У них виявляється прагнення дитини до самоствердження, бажання виглядати сильнішою, розумнішою, сміливішою шляхом підкреслювання недоліків інших.

Іншим видом дитячої словесної творчості є складені ними казки, продовження історій, розповідей. До кінця дошкільного дитинства зміст дитячих казок, розповідей стає складнішим, привабливішим, насиченішим динамізмом, нерідко - драматичністю, з'являються нові емоційно забарвлені образи.

Зароджуються театральні здібності. Театральні здібності дошкільників розвиваються у різних видах театрально-ігрової діяльності (ігри-драматизації, ляльковий театр та ін.).

4). Прояви обдарованості характеризуються індивідуалізованістю, що виявляється у своєрідному поєднанні різних сфер психіки у обдарованої людини.

Вона не залежить від матеріального та соціального статусу сім'ї. Якщо у родині умови сприятливі, робиться усе можливе для всебічного розвитку дитини, її обдарованість можуть рано виявити і розвивати.

Обдарованість - якісно своєрідне поєднання здібностей, яке обумовлює діапазон Інтелектуальних можливостей людини, своєрідність її діяльності І розвивається протягом усього її життя.

Обдаровані діти проявляють свої здібності вже в дошкільному віці, про що свідчить швидке оволодіння малюком мовою і великий його обсяг словникового запасу. діти характеризуються надзвичайною невгамовною пізнавальною активністю, дослідницьким інтересом, постійною вимогою до дорослих давати їм відповіді на численні запитання, здатністю простежувати причинно-наслідкові зв'язки, відмінною пам'яттю, самостійністю і творчістю, підвищеною концентрацією уваги. Цікаво, що вже у 3 роки вони можуть одночасно стежити за двома або декількома об'єктами, у 3-4 роки - вже читають, рахують, багато чим захоплюються, цікавляться географічними картами.

Обдаровані діти - діти, які відрізняються високим рівнем розвитку загальних та спеціальних здібностей, мають визначні досягнення або внутрішні задатки для них у певному (кількох) виді діяльності.

Вони раніше починають ходити і говорити, вирізняються серед ровесників кращим фізичним розвитком, досить комунікативні, мають різноманітні інтереси, яскраві вподобання, високу пізнавальну активність, зосереджені на пізнанні. Процес навчання проходить швидше і легше сприймають нову інформацію, ставлять багато питань і більше запам'ятовують з того, що вивчили. Багато хто з них самостійно навчається читати.

H. Лейтес пропонує розрізняти три групи обдарованих дітей. I. Діти з прискореним розумовим розвитком, ранніми проявами інтелектуальних здібностей, високою пізнавальною активністю. 2. Діти з ранньою розумовою спеціалізацією, у яких спостерігаються яскраві прояви здібностей до певної галузі знань або до певної діяльності. 3. Діти з окремими ознаками незвичайних здібностей, потенційними ознаками обдарованості, добре розвиненими пізнавальними психічними процесами - мисленням, пам'яттю, увагою, уявою, мовленням.

Обдаровані діти здібні до абстрактного мислення, здатні робити свої самостійні судження, надзвичайно кмітливі.

Вік від 3-х до 5-ти років не підходить для діагностики, чи є дитина вундеркіндом.

У дошкільному віці обдарована дитина може вражати дорослих високою обізнаністю, кмітливістю, певними успіхами в засвоєнні знань, випереджаючи в цьому своїх ровесників. У процесі шкільного навчання вона може дуже швидко зрівнятися з рештою учнів. Інша дитина, навпаки, у дошкільні і ранні шкільні роки не відрізняється особливими успіхами, інколи навіть відстає від ровесників у навчальних досягненнях, а на якомусь з етапів розвитку починає швидко наздоганяти однокласників, а згодом і перевершує їх.

60. Поняття психологічної готовності до навчання в школі

Соціально-психологічна готовність дитини до шкільного навчання передбачає сформованість у неї якостей, завдяки яким вона зможе працювати разом з іншими людьми. Старший дошкільник, у якого сформована психологічна готовність до навчання, характеризується певним рівнем розвитку мотиваційної, емоційно-вольової, пізнавальної сфер.

Психологічна готовність дитини до школи - здатність дитини виконувати навчальні завдання і шкільні обов'язки, зумовлена рівнем її загального розумового розвитку.

Важливим показником такої готовності є позитивне ставлення дошкільника до навчання, здатність коригувати свою поведінку, докладати вольові зусилля для розв'язання завдань, які ставлять дорослі, навички мовного спілкування, розвиток риторики, рухової координації. Особливо складним цей період є для 6-річних дітей, оскільки вони переживають у своєму розвитку кризу, яка характеризується складними фізичними і психологічними змінами.

Мотиваційна готовність дитини до школи Наприкінці дошкільного періоду дитина починає усвідомлювати своє становище як таке, що не відповідає її можливостям, її вже не задовольняють доступні у грі засоби, що наближають до життя дорослих. Психологічно дитина переростає гру. Навчання приваблює дитину своєю значущістю не лише для неї, а й для оточуючих. Дітей цікавлять і деякі зовнішні аспекти шкільного життя, виконання учнівських обов'язків, учнівське приладдя. Не менш важливу роль відіграє і пізнавальна активність, яка наприкінці дошкільного віку досягає високого рівня розвитку.

Емоційно-вольова готовність дитини до школи. Основними показниками емоційно-вольової готовності є певний ступінь сформованості довільних психічних процесів, уміння долати посильні труднощі, навички самостійності, організованості, швидкий темп роботи, що вимагає зібраності, , опанування основними правилами поведінки у навчальних та інших ситуаціях. Дитина з високим рівнем емоційно-вольової готовності до школи адекватно сприймає завдання, співвідносить їх за ступенем складності. Виявляє необхідний для школи рівень самостійності. Рівень емоційно-вольової, мотиваційної готовності до школи залежить також від умов дошкільного закладу й особливо сім'ї.

Розумова готовність дитини до школи. При оцінюванні розумової готовності дитини до школи враховують її загальну обізнаність з навколишнім світом, світогляд; рівень розвитку пізнавальної діяльності і пізнавальних процесів; наявність передумов для формування навчальних умінь і навчальної діяльності загалом.

Важливим показником розумового розвитку дитини є системність знань і уявлень. Рівень обізнаності, світоглядні уявлення дошкільника найкраще з'ясувати в умовах бесіди. За відповідями дошкільників можна зробити висновки про розумову готовність, індивідуальний і груповий рівень обізнаності

Про наявність психологічних передумов, що сприяють формуванню у школі навчальних умінь і навчальної діяльності, свідчать результати сприймання дитиною висловлених дорослими завдань, інструкцій, правил, здатність діяти відповідно до їхніх вимог.

Соціально-психологічна готовність дитини до школи. Соціальна готовність до школи передбачає і належну сформованість у дитини вміння вибудовувати свої взаємини з педагогом та однолітками. переважає позаситуативно-особистісна форма спілкування. У зв'язку з цим вони засвоюють особливу позицію стосовно дорослого - позицію учня. У процесі особистісного спілкування діти набувають цінної для навчання у школі здатності сприймати й осмислювати позаситуативну інформацію,

Не всі старші дошкільники займають однакове становище у групі. Серед них е такі, які почувають себе вільно,немало є і байдужих, пасивних, агресивних, боязких дітей. Часто бувають діти, яких не люблять. Причиною цього можуть бути їх зовнішній вигляд, особливості поведінки і дій, риси характеру. У старшому дошкільному віці серед дітей виявляються лідери.

Размещено на Allbest.ru