Дитяча психологія

2. Діти з випереджувальним розумовим розвитком. На перших порах встановити ступінь випередження в розумовому розвитку важко, хоч таких дітей завжди видно. Вони дивують своїм інтелектуальним розвитком, працездатністю та інтелектуальною активністю, здібностями. Тому їх називають вундеркіндами (нім. Wunderkind - чудо-дити-на). Безумовно, ранній розумовий розвиток є сприятливою умовою для успішної розумової діяльності і в подальшому житті.Діти, які випереджують однолітків у розумовому розвитку, вимагають особливої уваги. Вони рано навчаються читати, рахувати, цікавитися якоюсь галуззю знань, досягаючи в цьому неабияких успіхів.3. Діти із затриманням розумового розвитку. Насамперед такі діти не можуть зосередити увагу на будь-якій діяльності: не здатні міркувати над поставленим перед ними завданням, у них не виникає пізнавальних проблем, їм нецікаво, нудно. Вони швидко виснажуються, тому багато бешкетують, не дотримуються правил поведінки, не звертають уваги на вказівки вихователя, заважають гратися, працювати своїм одноліткам. Багатьом із таких дітей притаманний виражений егоцентризм мислення.Затримання розумового розвитку може бути спричинене ураженням або недорозвитком органів чуття (туговухість, слабозорість), відсутністю при цьому своєчасного компенсуючого навчання; тривалою і важкою хворобою, через що ніхто не піклувався розумовим розвитком дитини; педагогічною занедбаністю.4. Діти з розумовою відсталістю (олігофрени). Причиною розумової відсталості є пошкодження головного мозку дитини через недорозвиток, хвороби, удар та ін. Розумово відсталими вважають дітей, у яких порушена пізнавальна діяльність унаслідок фактичного пошкодження головного мозку. Ними можуть бути діти, які перенесли в дошкільному віці енцефаліт, складну форму грипу з ускладненням на мозок, важку травму, хворіють на шизофренію, епілепсію тощо.Олігофренією називають стан розумових можливостей, які виникають унаслідок пошкоджень центральної нервової системи дитини в домовний період її життя (до 1,5-2 років). Причиною цього є спадкові, внутріутробні пошкодження зародка (часто їх спричинює алкоголізм батьків), природові травми, захворювання, які впливають на центральну нервову систему. Під час олігофренії психічний розвиток дитини відбувається неповноцінно, хоч вона практично здорова. Характерними її ознаками є: знижені допитливість і пізнавальні процеси; слабка здатність до розуміння проблемної ситуації та її розв'язання, утруднена сприйнятливість нового, малорезультативне навчання; збіднений кругозір; малий запас уявлень; примітивність і конкретність мислення.

Відмінності у психічному розвитку дітей, формування їх здібностей, особливостей розвитку особистості значно більше залежать від виховання і навчання: соціальної будови суспільства; національної культури і традицій; типу сім'ї (

48. Пам'ять дошкільника зазвичай має мимовільний характер. Довільна пам'ять, що починає розвиватися у середньому дошкільному віці, суттєво вдосконалюється у старших дошкільників

Мимовільна пам'ять - запам'ятовування і відтворення матеріалу, яке здійснюється без контролю з боку свідомості і без докладання зусиль.Пам'ять дошкільника здебільшого мимовільна, тобто найчастіше він не ставить перед собою свідомої мети щось запам'ятати. Запам'ятовування і пригадування відбуваються у діяльності і залежать від її характеру. Як стверджують психологи, джерелом пам'яті дитини є інтерес.

Вона легко і надовго запам'ятовує те, що її цікавить, приваблює своєю яскравістю, незвичністю, динамізмом, з чим вона активно діяла (гралася, конструювала, перекладала тощо). Істотну роль при цьому відіграє слово: називання предметів сприяє кращому їх запам'ятовуванню. Залежить розвиток пам'яті і від характеру мовної діяльності, яка вимагає запам'ятовування словесного матеріалу, а також ігрової діяльності.

Мимовільна пам'ять є необхідним елементом і закономірним продуктом пізнавальної і практичної діяльності людини, оскільки забезпечує збереження, актуалізацію одержуваної людиною інформації, регуляцію її поведінки. Вона має вибірковий характер, пов'язана з мотивами і цілями діяльності. Ефективність мимовільного запам'ятовування залежить від ролі у структурі діяльності об'єктів, які дитина сприймає. Отже, необхідною умовою мимовільного запам'ятовування є дійове ставлення до матеріалу. Мимовільне запам'ятовування в дошкільному дитинстві зазвичай дуже точне, а зафіксована в пам'яті інформація зберігається довго. Не втрачає мимовільна пам'ять свого значення і в наступні роки.

Довільна пам'ять - процес запам'ятовування і відтворення матеріалу, що передбачає свідому постановку мети та вимагає вольових зусиль.

Оволодіння довільними формами пам'яті охоплює кілька етапів.1. Виокремлення завдань запам'ятати, пригадати за відсутності в практиці дитини необхідних для цього прийомів. Завдання пригадати вона виокремлює раніше, оскільки часто від неї чекають саме пригадування, відтворення того, що вона раніше сприймала або робила. Завдання запам'ятати виникає на основі досвіду пригадування, усвідомлення дитиною, що, не запам'ятавши, вона не зможе відтворити того, чого від неї чекають.2. Використання прийомів запам'ятовування і пригадування внаслідок підказок дорослих. Дорослий, даючи дитині доручення, пропонує його повторити, запитуючи про що-небудь, спрямовує пригадування дитини запитаннями: "А що далі?", "А що він сказав?" тощо. Прийом повторення формує запам'ятовування. Дитина найшвидше оволодіває ним, тому її довільне запам'ятовування спочатку переважно механічне. Від повторення вголос вона переходить до повторення пошепки, про себе. Поступово вчиться осмислювати, зв'язувати матеріал, використовувати ці зв'язки з метою запам'ятовування.3. Усвідомлення необхідності спеціальних дій запам'ятовування, оволодіння умінням використовувати у них допоміжні засоби. Дитина розуміє, що потрібно запам'ятати, тому послуговується різними прийомами, способами, щоб досягти цієї мети.Логічна пам'ять - пам'ять, яка грунтується на розумінні, осмисленні матеріалу.

Поетапне формування розумових дій використовують і під час мнемічної класифікації - мислительної операції, яка вимагає вміння аналізувати матеріал, зіставляти (співвідносити) між собою окремі його елементи, знаходити у них спільні ознаки, здійснювати на цій основі узагальнення, розподіляти об'єкти на групи на основі виокремлених у них і відображених у слові ознак.

Високого рівня розвитку у старшому віці досягає емоційна пам'ять - запам'ятовування і відтворення емоцій і почуттів. Дитина запам'ятовує не взагалі почуття, а почуття до конкретної людини, предмета, тобто її емоційна пам'ять невіддільна від образної, наочної. Основою пам'яті дошкільника є образна пам'ять - засвоєння і відтворення образів (зорова, слухова, дотикова, нюхова тощо), її виникнення пов'язане з дитячими спогадами (3-4 роки), а змістом є дитячі уявлення.Уявлення - наочні образи раніше сприйнятих предметів І явищ об'єктивної дійсності.

Людиною можна стати, маючи природні людські передумови, певну людську спадковість, своєрідний біологічний, молекулярний шифр, у якому закодована програма обміну речовин між клітиною і зовнішнім середовищем. Спадково передаються видові і певні часткові ознаки. Деякі з них впливають на розвиток психіки людини. Йдеться про рівень розвитку і співвідношення першої і другої сигнальних систем, природні властивості аналізаторів, індивідуальні варіації будови і ступінь функціональної зрілості окремих ділянок кори головного мозку.

Діти народжуються різними за індивідуальними особливостями будови і функціонування організму, окремих його систем, отримуючи їх спадково. Успадковують вони тип нервової системи, задатки майбутніх здібностей, особливості будови аналізаторів, окремих ділянок кори головного мозку. Для повноцінного психічного розвитку необхідна нормальна робота головного мозку і вищої нервової діяльності. За недорозвитку їх або мозкової травми порушується нормальний процес психічного розвитку.

Від спадкових передумов слід відрізняти вроджені особливості організму, які формуються у процесі внутріутробного розвитку. Зміни у функціональній, анатомічній будові зародка можуть бути спричинені режимом праці і відпочинку матері, захворюваннями, нервовими потрясіннями тощо. Незалежно від волі дорослих певний відсоток дітей з'являється на світ із вродженими тілесними вадами. Іноді фізичні дефекти виникають після народження через травми і захворювання (наприклад, викривлення хребта, вкорочені кінцівки та ін.). Ці особливості, на перший погляд, не пов'язані з психічним розвитком, можуть негативно вплинути на формування особистості через акцентування уваги на них людей, які оточують дитину. Така людина, будучи здоровою, з часом може стати душевнохворою через відчуття комплексу неповноцінності, який негативно позначається на формуванні особистості. Такі діти вимагають особливої уваги, теплоти, доброзичливого ставлення.

Спадкові і вроджені особливості є передумовами психічного розвитку, певними можливостями, а не готовими психічними властивостями та якостями. Самі по собі спадкові задатки не визначають процес становлення особистості, досягнення її розвитку, своєрідності кожної людини. Наприклад, на основі природних задатків можуть сформуватися здібності, талант. Однак наявність задатків ще не гарантує їхнього розвитку. Психічні якості ніколи не залежать від одного фактора, вони не просто доповнюють одна одну, а реалізуються в органічній єдності. Психічний розвиток значною мірою залежить від системи взаємин, у яку включена успадкована особливість, ставлення до неї дорослих, які виховують. Велике значення має і ставлення до неї дорослих, які виховують. Велике значення має і ставлення до цієї особливості самої дитини.

Які ознаки відставання в психічному розвитку неповнолітнього?

-нездатність до навчання

- інфантильність поведінки і мислення, нездатність до самостійних висновків, порушення цілеспрямованості і критичності поведінки

- відсутність самокритичності поведінки

- нездатність до самостійних висновків

- безрезультатність здійснюваної педагогічної корекції

50. Проблема навчальної діяльності є однією з центральних у віковій і педагогічній психології. Навчання дітей у дошкільних закладах - підготовчий етап початкової шкільної освіти. Воно не замінює ні гри, ні трудової діяльності, а тісно пов'язане з ними у загальному педагогічному процесі

Навчальна діяльність повинна приваблювати дітей, приносити їм радість і задоволення.

Інтерес до навчання виникає і розвивається за таких умов:

- можливість самостійного пошуку і відкриття дитиною нових знань, вирішення проблемних завдань;

- різноманітність навчальної діяльності (одноманітний матеріал і методи його засвоєння швидко викликають у дітей нудьгу);

- усвідомлення потрібності і важливості навчального матеріалу;

- пов'язаність нового матеріалу із засвоєним раніше;

- посильність засвоєння, пізнавальна складність нового матеріалу (надто легкий і надто важкий матеріал не викликає пізнавального інтересу);

- яскравість і емоційність навчального матеріалу;

- позитивне оцінювання успіхів дітей, що стимулює їх активність.

Отже, виховання позитивних інтересів є найважливішою складовою виховання особистості дитини.

Важливою передумовою навчальної діяльності дошкільників є самостійний пошук способів виконання практичних і пізнавальних завдань. Діти дошкільного віку виокремлюють не лише практичний результат дії, а й знання, уміння, які вони при цьому засвоюють. Під час розв'язання практичних завдань свідомість дітей переорієнтовується з кінцевого результату на способи його досягнення. Дошкільники починають осмислювати свої дії та їх результати, тобто усвідомлювати спосіб, завдяки якому здобувають нові знання. Таке усвідомлення стимулює формування у них нових пізнавальних дій, а відповідно, і формування нових, складніших знань. Діти намагаються використати засвоєний спосіб пізнавальних дій у нових умовах. Розв'язуючи подібні, але не тотожні завдання, вони виробляють певні узагальнення, на підставі яких переносять опанований спосіб у нові умови.

Найефективніше засвоюються загальні способи дій у проблемно-практичних або проблемно-ігрових ситуаціях, у яких практичне (ігрове) завдання постає як уявне, перспективне. У проблемно-практичній ситуації завдання пропонують так, щоб його неможливо було розв'язати без засвоєння відповідних способів дій. Після цього дітям детально пояснюють і розкривають усі операції способу, який вони повинні засвоїти і застосувати при розв'язуванні однотипних завдань. Непросто дається дошкільникам з'ясування відношень рівності і нерівності, яке потребує опанування специфічною системою дій.

Розвиток дітей у процесі навчання залежить від їх научуваності та психологічної готовності до навчання. У дитини розвивається самостійність, урізноманітнюється пізнавальна діяльність.

Научуваність - індивідуальні показники швидкості та якості засвоєння людиною знань, умінь і навичок у процесі навчання.

Основні компоненти научуваності - узагальненість, гнучкість, стійкість і самостійність мислительної діяльності, усвідомленість мислення (співвідношення його практичної і словесно-логічної сторін).

На першому місяці внутріутробного розвитку відбувається найінтенсивніший ріст організму (порівняно із зиготою ембріон збільшується в 10 000 разів), до кінця місяця його довжина досягає 1,3 см. Його кров уже тече артеріями і венами. Маленьке серце б'ється з частотою 65 ударів за хвилину. На цьому етапі вже є зачатки головного мозку, нирок, печінки і травного тракту, починає функціонувати пуповина - ланка, що зв'язує ембріон з матір'ю. До кінця 2-го місяця плід дещо менший 2,5 см, а його вага становить 2,1 г. Довжина голови становить половину довжини всього тіла. Чітко диференціюються частини обличчя, з'являються зачатки зубів і язика. На руках виділяються кисті і пальці, на ногах - коліна, стегна і стопи. Плід покритий тонкою шкірою, можна отримати відбитки пальців і рук. Кісткові клітини з'являються на 8-му тижні внутріутробного розвитку.

Мозок координує функціонування органів. Відбувається розвиток статевих органів. Сердечний ритм стабільний. У шлунку виробляються травні соки; у печінці утворюються кров'яні клітини. У нирках кров очищується від сечової кислоти. Шкіра реагує на тактильні подразники. На грубі механічні подразнення (удар) восьмитижневий плід реагує згинанням тулуба, розгинанням голови і відведенням рук назад.

Наприкінці 3-го місяця вага плоду досягає 28 г, зріст - 7,5 см. Плід має нігті, повіки (заплющені), голосові зв'язки, губи, ніс. Голова становить приблизно 1/3 його довжини, високий лоб. Стать майбутньої дитини на цьому етапі визначається легко.

Уже функціонують органи: плід може дихати (захоплюючи амніотичну речовину в легені і випускаючи її назад), інколи відбувається сечовипускання. У ребрах і хребті сполучна тканина змінюється хрящовою.

Вага плоду на п'ятому місяці внутріутробного періоду становить 340-450 г, довжина - 31 см. З'являються індивідуальні риси зовнішності. Стабілізується зміна станів, подібних до сну і неспання, особливе положення плоду (пере длежання). Підвищується його рухова активність: плід штовхається, потягується. Якщо прикласти вухо до живота матері, можна почути серцебиття. Починають працювати потові і сальні залози..

На шостому місяці внутріутробного розвитку швидкість росту плоду трошки знижується, і до кінця 6-го місяця вія досягає 35 см і 560 г. З'являється підшкірна жирова клітковина. Закінчується розвиток очей: вони розплющуються, заплющуються і дивляться у всі напрямки.

До кінця 7-го місяця довжина плоду наближається до 40 см, вага становить 1,4-2,3 кг. Рефлекси на цьому етапі повністю сформовані. Плід дихає, ковтає, рухається, видає щось подібне на крик, може ссати великий палець руки. Лануго до цього часу можуть зникнути, а можуть зберігатися навіть до народження. На голові продовжує рости волосся. Шанси на виживання плоду вагою мінімум 1,5 кг достатньо високі за інтенсивного медичного догляду, і він доростає ізольовано від зовнішнього середовища до досягнення маси 2,3 кг.

8-місячний плід досягає 45-50 см і важить 2,3-3,2 кг. Йому стає мало місця, і його рухова активність знижується. Упродовж цього і наступного місяців по всьому тілу відбувається формування жирової клітковини, яка допоможе дитині пристосовуватися до змін зовнішньої температури після народження.

Приблизно за тиждень до народження плід перестає рости, досягнувши в середньому 50 см і 3,4 кг. Хлопчики здебільшого трохи довші і важчі за дівчаток. Триває формування жирової клітковини, підвищується ефективність роботи різних систем органів, частота серцевих скорочень, через пуповину починає відходити багато продуктів обміну. Колір шкіри спочатку червонуватий, потім блідніє. На момент народження загальний термін перебування плоду в утробі матері становить приблизно 266 днів (більшість лікарів починає цей відлік від останнього менструального циклу матері і нараховує 280 днів).

Народження є великим потрясінням для організму дитини. Від існування у відносно постійному середовищі (організмі матері) він переходить у зовсім нові умови повітряного середовища з багатьма подразниками, які часто змінюються, у той світ, де він має стати розумною особистістю.

Довжина тіла новонародженого становить приблизно 50-51 см" вага - 3,4-3,5 кг. За перший місяць вага тіла збільшується на 600 г. У нього ще непропорційні окремі частини організму: відносно велика голова, довгий тулуб і короткі кінцівки. Хребетний стовбур майже прямий, голівка падає на груди.

Новонароджені діти вразливі до захворювань, спричинених порушеннями перебігу внутріутробного життя, пологами (травми, крововиливи в різні органи тощо). Особливо небезпечні крововиливи в головний мозок, які можуть спричинити судоми, спазматичні паралічі. Нерідко трапляються хвороби пупка і пупкові ранки, запальні хвороби шкіри (дерматити).

Новонароджена дитина більшість часу спить. Та вже в перші дні час неспання (короткі інтервали між сном) досягає кількох годин на добу. Під час неспання дитина виявляє три форми активності:

1) спокійне неспання: дитина лежить з розплющеними очима, не виявляючи рухової активності, у т. ч. й мімічної (гримаси). Зауваживши предмет, який рухається, вона може супроводжувати його поглядом;

2) активне неспання: очі дитини розплющені, дихання, як правило, нерівне. Вона робить швидкі хаотичні рухи, у яких беруть участь усі частини її тіла;

3) крик: дитина видає голосні, нерозбірливі, іноді надривні звуки, рухаючись ("борсаючись"). Дорослі нерідко оцінюють це як плач.

Рефлекси (лат. reflexus - відображення) новонародженого - рефлекси, якими володіє новонароджена дитина і більшість з яких зникає на 2-4-му місяці її життя.

Систему основних рефлексів новонародженого утворюють:

а) захисний, який вберігає організм від шкідливих і сильних впливів, необхідний для виживання і зберігаються упродовж усього життя людини. Наприклад, звуження зіниці ока немовляти у відповідь на дію яскравого світла; різке змахування руками і ногами, якщо смикнути за пелюшку, на якій лежить новонароджений, з метою віддалення від подразника або обмеження його дії;

б) орієнтувальний, що є реакцією, спрямованою на контакт із подразником. У первісній формі цей рефлекс виражений у спрямуванні погляду на яскравий або блискучий предмет. Потім орієнтувальну реакцію спричиняє нове для дитини явище. Вже на перший-третій день життя сильне джерело світла зумовлює повертання голівки, новонароджені стежать за джерелом світла, яке повільно переміщується;

в) орієнтувально-харчовий, який забезпечує готовність дитини до нового типу харчування. Доторкання до губ, інших частин обличчя викликає в голодної дитини реакцію пошуку: вона повертає голівку, розкриває рот;

г) ссальний, який виявляється у тому, що дитина починає ссати вкладений в її рот предмет. Цей рефлекс найважливіший для новонародженого;

ґ) мавпячий (рефлекс Робінзона), який не має життєво важливого пристосувального значення. Наприклад, доторкання пальцем до долоні викликає надто сильну як для новонародженого реакцію схоплювання, внаслідок чого він може навіть повиснути, тримаючись за пальці, як мавпочка. Таким є рефлекс повзання (доторкання до пі-дошв викликає рефлекторне відштовхування); рефлекс підкидання ручок (рефлекс Моро), коли дитині загрожує падання або у відповідь на сильний звук вона різко піднімає вгору та опускає руки або долоньки, ніби готові схопити щось;

д) плавальний, завдяки якому новонароджений не потоне, оскільки борсання утримає його на воді.

52. Вікові особливості виникнення і прояву різних властивостей темпераменту

1) Темперамент - стійке поєднання індивідуальних особливостей індивіда, пов'язаних із динамічними аспектами психічної діяльності: інтенсивністю, швидкістю, темпом, ритмом тощо.

Тип темпераменту проявляється не з моменту народження, а з розвитком основних властивостей нервової системи. Перші ознаки темпераменту нормальної здорової дитини виявляються у тому, скільки і як вона кричить протягом доби, наскільки інтенсивні і швидкі ссальні рухи, скоординовані перші спонтанні рухи. Поступове фомування темпераменту полягає у виникненні його властивостей у різному віці: тривожність - у перші місяці життя; імпульсивність - на початку 2-го року життя; агресивність - у 2,5 роки. Не всі притаманні дорослій людині психічні властивості певного типу темпераменту помітні у дитячому віці.

Специфічними віковими особливостями нервової системи у переддошкільному і дошкільному дитинстві є слабкість, неврівноваженість збуджувального і гальмівного процесів, висока чутливість. Тому індивідуальні особливості темпераменту, що залежать від вікових особливостей, не вирізняються із загального фону. Нервова система у молодших дошкільників має багато ознак слабкого типу, що зумовлено їх віком. Це проявляється у швидкому виснаженні, низькій працездатності, підвищеній збудливості і чутливості, що зумовлює неадекватну поведінку, оскільки сила реакцій-дитини не відповідає силі подразника. Стійкість, працездатність нервової системи до 7-8-ми років досягає максимальної величини і пізніше майже не змінюється.

Для 7-річної дитини характерна слабкість збудження і гальмування, що проявляється у швидкій втомлюваності, оперативному виникненні охоронного гальмування - загальмовування дій під впливом подразника (дитина раптом перестає слухати дорослого, брати участь у спільній діяльності, що означає, що її нервова система перевантажена і потребує відпочинку).

У дошкільному дитинстві процеси збудження і гальмування неврівноважені, тому поведінка дитини має ознаки темпераменту холерика. Неврівноваженість проявляється в нестійкості, мінливості реакцій, низькому контролі за своїми діями, частих змінах настрою, імпульсивності,.

Старший дошкільник з урівноваженим типом нервової системи більш урівноважений, ніж раніше. Для дітей характерне поєднання неврівноваженості зі слабкістю обох нервових процесів (збудження і гальмування).

2). Сила, інертність, рухливість нервових процесів мають спадковий характер. Для вивчення ролі спадковості у походженні темпераменту використовують близнюковий метод. Основою спадковості темпераменту є полігенний механізм - обумовленість однієї складової ознаки багатьма генами, дія яких сумується в ознаці. Спадковий фактор поширюється на комплекс властивостей, а не на кожну з них окремо.

Тому навіть збудливий тип, якому притаманні сильні збуджувальні процеси, завдяки тренуванню може розвинути здатність до сильного гальмування. Окремі властивості темпераменту можуть змінитися через різке погіршення побутових і матеріальних умов, тяжкі захворювання, під впливом трагічних подій у сім'ї, унаслідок виховної роботи.

Фізіологічною передумовою змін темпераменту дошкільників є висока пластичність нервової системи дітей, її піддатливість різним впливам. Причинами цього є несформованість типу вищої нервової діяльності, недостатньо виражена сила нервових процесів і особливо активного коркового гальмування.

Психологічна передумова мінливості темпераменту полягає у підвищеній вразливості дітей, схильності до наслідування, слабкій опосередкованості темпераменту рисами особистості. Під впливом умов життя, завдяки пластичності і сприйнятливості нервової системи у вродженому типі вищої нервової діяльності з'являються різні набуті якості.

53. Особливості розвитку органів чуття новонародженого

Весь складний аналізаторський апарат певною мірою сформований до моменту народження. Органи чуття людини передаються відносно готовими кожному новонародженому. І хоча зоровий і слуховий апарат новонародженого вступають у роботу з першого дня, їх робота ще недосконала. Очні впадини і очні яблука новонародженої дитини відносно більші, а рогівка - товща, ніж у дорослого. У рухах повік ще немає погодженості: одне око відкривається, а друге залишається відкритим; з 10 днів до 1 місяця настає таке погодження. Чутливість до світла у новонароджених низька, але помітно зростає. У дітей виявляється здатність стежити за предметами, що рухаються.

У перші дні після народження дитина не реагує на звуки, тому що слуховий прохід заповнений рідиною, яка розсмоктується через декілька днів після народження. На другому тижні чутливість збільшується настільки,утворюються умовні рефлекси на звукові подразники, і вона реагує на джерела звуку (голос матері).Розвиток зору і слуху проходить у немовлят швидше, ніж тілесних рухів. Зразу після народження в дитини найбільш розвинена дотикова чутливість.Реагує новонароджена дитина і на доторкання, причому чутливі у неї губи і вся область рота.

До моменту народження в дитини досить високо розвинена смакова чутливість. На солодке маля реагує ссанням і ковтанням слини, на неприємний смак і гірке - мімікою і здриганням, на кисле і гірке - гримасою, перестають ссати.

З моменту народження в дитини вже достатньо розвинена нюхова чутливість. Новонароджена дитина за запахом материнського молока визначає, чи є в кімнаті мама чи немає.

Розвиток роботи аналізаторного апарату, удосконалюючи реакції на зовнішні подразники, відбувається на основі дозрівання нервової системи дитини і в першу чергу її мозку. Вага мозку новонародженого складає ј ваги мозку дорослої людини. можливе утворення умовних рефлексів, це означає, що у встановленні зв'язків дитини із зовнішнім світом включаються вищі відділи мозку - кора великих півкуль. З перших днів життя швидко збільшується вага мозку, ростуть і покриваються захисними мієліновими оболонками нервові волокна. Розвиток органів чуття новонародженого відбувається під впливом зовнішніх вражень, які отримує дитина.

2). Новонароджений починає своє життя з крику, який перші дні носить безумовно рефлекторний характер. Перший крик - результат спазму голосової щілини. Спазм супроводжує перші дихальні рефлекси. Вже в перші дні життя дитина криком відповідає на неприємні відчуття, зв'язані з потребою в їжі, сні, теплі. Під час нормального виховання приглушене „уа” новонародженого непомітно переходить у плач. Плач стає природним вираженням всякого роду страждання (фізичний біль і ін.).

Перші емоції новонародженого негативні, адже для нього важливо показати навколишнім,що його не задовольняє. У відповідь на доброзичливу увагу, любов і піклування дорослого у малюка виникають позитивні соціальні переживання. Першою соціальною емоцією виступає усмішка дитини у відповідь на розмову з нею дорослого.

Усмішка виникає на появу матері і звук її голосу в кінці першого місяця життя. Це перший соціальний „жест”.

3). Соціальна ситуація розвитку немовляти неповторна і визначається двома моментами. З одного боку, біологічно дитина цілком безпорадна, вона не може задовольнити жодної життєвої потреби без допомоги дорослого. Внаслідок цього немовля є максимально соціальною істотою.

Найголовніша особливість вікового періоду це своєрідність ситуації розвитку. Ця ситуація створюється завдяки тому, що, відокремлюючись від матері фізично, дитина не відокремлюється від неї біологічно. Центром ситуації розвитку немовляти є дорослий. Новонароджений більшу частину часу спить і просипається лише для того, щоб поїсти. Дорослий організовує життя дитини. Викликає і підтримує її активність, наповнює неспання малюка новими враженнями.

Основною особливістю періоду новонародженості виступає відсутність поведінки у власному розумінні слова. Спостерігаються лише інстинктивні форми - безумовні рефлекси. Умовні рефлекси формуються на основі зорового і слухового зосередження на обличчі і голосі матері, яке виникає під час годування дитини в положенні під груддю. Індивідуальне психічне життя - центральне і основне новоутворення періоду новонародженості. а) новонароджений володіє лише початками психічного; б) психічне життя носить дуже своєрідний характер.Критерієм для визначення вікової границі періоду новонародженості Л.С.Виготський пропонує вважати ступінь соціального розвитку дитини.

4). У момент пологів, пише Л.С.Виготський, дитина фізично відокремлюється від матері, але біологічного відокремлення від неї в цей момент не відбувається. Адже в основних життєвих функціях дитина ще довго залишається не самостійною істотою.

Кризу новонародженості не відкрили, а визначили теоретично і виділили як особливий період у психічному розвитку дитини. Ознакою кризи є втрата дитиною ваги у перші дні після народження.Криза новонародженості - відносно короткий період у житті дитини (1-2 місяці), який характеризується психологічними змінами, що виражені у позбавленні дитини основних засобів спілкування з дорослими, безпорадності, переході від пренатального до постнатального розвитку .

54. Зміна мети, способів і мотивів навчальної діяльності в дошкільному віці

1). У змісті і характері мотиву розкривається сенс, який мають для людини її власні дії і вчинки, їх життєве значення.

Одна і та ж сама діяльність може спричинятися різними мотивами водночас і зовні однакові дії можуть реалізуватися завдяки різним мотивам

Мотив - динамічне явище, що змінюється, підпадає під впливи тих зрушень, які відбуваються у внутрішній структурі особистості, а також у зовнішніх обставинах її життєдіяльності.

Мотивація - система мотивів, яка визначає конкретні форми діяльності або поведінки людини.

Вступаючи в дошкільний вік, дитина знає і вміє багато, але назвати її особистістю ще не можна. А ось 7-річна - вже особистість, яка вже набула достатньо стійкий внутрішній каркас. Каркас особистості включає дві сторони: по-перше, мотиви поведінки, під впливом яких дитина здійснює ті чи інші вчинки, і, по-друге, волю і почуття. Мотиви дітей дошкільного віку різноманітні, але серед них можна виділити деякі мотиви типові для дошкільного віку в цілому, які здійснюють найбільший вплив на поведінку дітей. Це насамперед мотиви, зв'язані з інтересом дітей до світу дорослих, з їх прагненням діяти як дорослі. Друга група мотивів - мотиви ігрові, пов'язані з інтересом до самого процесу гри, що виявляються в ході оволодіння ігровою діяльністю і переплітаються в ній з прагненням діяти як дорослий. Важливе значення в поведінці дошкільника мають мотиви встановлення і зберігання позитивних взаємин з дорослими та іншими дітьми. Бажання заслужити ласку, схвалення, похвалу дорослих являється одним з основних важелів її поведінки.

З розвитком контактів з однолітками для дитини стає все більш важливим їх ставлення до неї. Особливо намагаються діти завоювати симпатію тих однолітків, які їм подобаються .

Мотиви поведінки дитини суттєво змінюються протягом дошкільного дитинства. Молодший дошкільник у більшості діє під впливом почуттів і бажань, які виникли в даний момент, і при цьому не усвідомлює того, що змушує його здійснювати той чи інший учинок. Учинки старшого дошкільника стають значно більш усвідомленими. У багатьох випадках він може повністю розумно пояснити, чому вчинив так, а не інакше.

2).Усвідомлення дитиною власних дій через дорослих, які її оточують, є основою для формування самооцінки. Спочатку оцінка себе і своїх дій безпосередньо відображає оцінки інших людей, які керують її розвитком. Самооцінка - компонент самосвідомості, який виявляється в тому, як індивід оцінює свої досягнення і невдачі, якості і можливості.

Оцінка дошкільником себе суттєво залежить від оцінки дорослого. Занижені оцінки послаблюють упевненість дитини в собі, завищені - спричинюють переоцінювання своїх можливостей і особистих якостей. У молодшому дошкільному віці думки, оцінки дорослого не викликають жодних сумнівів у дитини. Старші дошкільники сприймають їх уже через призму власного досвіду, можуть навіть не погодитися з цими оцінними міркуваннями.

Дошкільнику значно важче об'єктивно оцінити себе, ніж однолітка, оскільки його самооцінка дуже емоційна, він легко оцінює себе позитивно. Негативні самооцінки спостерігаються, у небагатьох дітей на 7-му році життя. Старший дошкільник, коли у нього питають, хто у групі найкращий, здебільшого відповідає, що не знає, що він також хороший (не б'ється, добрий та ін.); молодший, не задумуючись, стверджує, що кращий він.

Часто діти пишаються рисами, якими не володіють, розповідають про вигадані досягнення. Оцінюючи себе, дитина прагне показати свою цінність для інших.

З віком самооцінка стає більш адекватною можливостям дитини, це зумовлюють продуктивні види діяльності, ігри за правилами, де вона бачить і порівнює свій результат з результатом інших дітей. З-4-річна дитина завищено оцінює свої потенції у досягненні результату, оскільки мало знає про особистісні якості і пізнавальні можливості. У 5 років вона не лише знає про вміння, а й має уявлення про свої особистісні якості, адекватно реагує на успіх і невдачу; у в-7 - добре уявляє свої фізичні і розумові можливості, особистісні якості.

Свої стосунки з людьми дитина вибудовує на основі цих уявлень, на основі Я-концепції. Я-концепція - узагальнене уявлення індивіда про себе, система установок стосовно власної особистості, що грунтуються на усвідомленні і оцінюванні своїх фізичних, характерологічних інтелектуальних та інших властивостей.

У дитинстві Я-концепція малюка найменш структурована і дуже пластична. Стадії: 1) від народження до 18-ти місяців закладаються основи особистісного розвитку людини; 2) від 1,5 до 3-4-х років дитина вже усвідомлює свою індивідуальність і себе як активну істоту. Дитина намагається все робити по-своєму. Вона часто промовляє: "Я сам (сама)!". У цей період дитина особливо потребує доброзичливої підтримки. 3) приблизно у 4 роки у дитини з'являються перші уявлення про те, якою вона може стати людиною. У цей час активно розвивається пізнавальна діяльність малюка, головною рушійною силою якої є допитливість. 3). У дошкільних закладах підготовка дітей до навчальної діяльності здійснюється насамперед на заняттях. Основною умовою розвитку передумов навчальної діяльності є спеціально організований зміст навчання і відповідні йому методи та форми. Засвоєння дітьми способів дій, спрямованих на пізнання предметів навколишньої дійсності, залежить від запропонованих педагогом шляхів. В одних випадках пізнавальні завдання ставляться ізольовано від практичних, в інших - окремо пропонуються практичні завдання. Можливе також поєднання практичних і пізнавальних завдань.Діти дошкільного віку, як свідчать дослідження, погано сприймають подане їм безпосередньо завдання на засвоєння загального способу дій (навчитися вимірювати, рахувати). Найефективніше засвоюються загальні способи дій у проблемно-практичних або проблемно-ігрових ситуаціях, у яких практичне (ігрове) завдання постає як уявне, перспективне. Загальним методом опосередкованого вивчення об'єктів і їх властивостей є моделювання, яке допомагає дітям зрозуміти і засвоїти відношення рівності і нерівності. У дошкільному закладі ці відношення моделюють за допомогою різноманітних предметів: кружечків, квадратиків, фішок тощо. Вихователь повинен підвести дитину до розуміння того, що вона моделює, і для чого потрібна ця діяльність. Поступово дошкільники починають розуміти, що предмети-замінники моделюють відношення нерівності і рівності між двома групами будь-яких реальних предметів. Після цього можна переходити до встановлення цих відношень.

55. Основні напрями розвитку пам'яті в дошкільному віці

1). Пам'ять полягає в запам'ятовуванні, упізнаванні і відтворенні різноманітного матеріалу. Дитина з легкістю розповідає вивчений вірш, користується в грі засвоєними правилами, правильно відтворює показані їй рухи, усе це вона запам'ятала

Запам'ятовування, як і відтворення, буває мимовільним, або ненавмисним, і довільним, або навмисним. Залежно від особливостей цих процесів пам'ять ділиться на два основних види: мимовільну і довільну Дошкільний вік характеризується інтенсивним розвитком здатності до запам'ятовування і відтворення. Особливо це відноситься до старшого дошкільного віку.

У дошкільному віці відбувається дальше ускладнення і вдосконалення процесів пам'яті. Пам'ять дошкільника зазвичай має мимовільний характер. Довільна пам'ять, що починає розвиватися у середньому дошкільному віці, суттєво вдосконалюється у старших дошкільників.

Розвиток пам'яті залежить від характеру:

а) мовної діяльності, яка вимагає запам'ятовування словесного матеріалу; б) ігрової діяльності.

2). Мимовільна пам'ять - запам'ятовування і відтворення матеріалу, яке здійснюється без контролю з боку свідомості і без докладання зусиль.

Пам'ять дошкільника здебільшого мимовільна, тобто найчастіше він не ставить перед собою свідомої мети щось запам'ятати. Запам'ятовування і пригадування відбуваються у діяльності і залежать від її характеру. Як стверджують психологи, джерелом пам'яті дитини є інтерес.

Вона легко і надовго запам'ятовує те, що її цікавить, приваблює своєю яскравістю, незвичністю, динамізмом, з чим вона активно діяла (гралася, конструювала, перекладала тощо). Істотну роль при цьому відіграє слово: називання предметів сприяє кращому їх запам'ятовуванню.

Мимовільна пам'ять є необхідним елементом і закономірним продуктом пізнавальної і практичної діяльності людини, оскільки забезпечує збереження, актуалізацію одержуваної людиною інформації, регуляцію її поведінки. Вона має вибірковий характер, пов'язана з мотивами і цілями діяльності. Предмети і числа вони добре запам'ятовували лише під час виконання якихось дій з ними. Продуктивність мимовільного запам'ятовування підвищується, якщо запропоноване дитині завдання передбачає активне орієнтування у матеріалі, виконання мислительних операцій.

У молодшому дошкільному віці єдиною формою роботи пам'яті є мимовільне запам'ятовування і відтворення. Дитина запам'ятовує те, що цікавить і справляє враження. Вона ще не може поставити перед собою мету запам'ятати що-небудь. Коли дітям 3-х років запропонували одні картинки розглянути, а інші запам'ятати, вони дивилися на них, міркуючи і згадуючи пов'язані з ними випадки з минулого досвіду, але жодних дій для запам'ятовування не виконували. Щоб дошкільники краще зберегли у пам'яті будь-який матеріал, необхідно організувати їхню діяльність з ним. Розвиток мимовільної пам'яті відбувається у зв'язку з розширенням інтересів дітей.Мимовільне запам'ятовування в дошкільному дитинстві зазвичай дуже точне, а зафіксована в пам'яті інформація зберігається довго. Не втрачає мимовільна пам'ять свого значення і в наступні роки.3). Мимовільне запам'ятовування забезпечується включенням матеріалу в цілеспрямовану діяльність. Пам'ять - це його інтерес. Такі інтелектуальні почуття, як здивування, задоволення від зробленого відкриття, захоплення, сумнів сприяють виникненню і підтриманню інтересу до об'єкта пізнання і самої діяльності, забезпечуючи запам'ятовування.

Слід пам'ятати, що надмірно насичений матеріал залишає в пам'яті неясні, розпливчасті спогади.

Найважливішим засобом, забезпечуючим мимовільне запам'ятовування і відтворення, накопичення досвіду в діяльності, спілкування, пізнання, виступає режим дня. Дорослий, організовуючи життя дитини, допомагає її виконувати одні і ті ж дії в ситуаціях, які повторюються, в один і той же час.

Розвиток довільної пам'яті дошкільника відбувається під час свідомого відтворення свого досвіду в грі, продуктивній і мовній діяльності, під час переказування, заучування, розповідання, створення історій і казок, тобто ставить мету „згадай”. Важливо, щоб вимога запам'ятати була викликана потребами тієї діяльності, у яку включений дошкільник. Дитина повинна розуміти, для чого потрібно запам'ятовувати. Важливий момент у розвитку довільної пам'яті старших дошкільників - навчання логічним прийомам запам'ятовування. Оволодіння прийомами запам'ятовування залежать від таких умов:

ступеня освоєння відповідних мислительних операцій; змісту і характеру матеріалу; характеру навчання; тільки під час його організації запам'ятовування стає логічним; наявність потреби в правильному і точному запам'ятовуванні і пригадуванні, прагнення перевірити його результати.Розвитку довільної пам'яті сприяє ігрова діяльність, а саме дидактична гра. У діяльності дошкільників шостого і особливо сьомого року життя навчальний мотив займає важливе місце. Приступаючи до занять, слід пояснити дітям, що тепер вони будуть вчитися запам'ятовувати, бо це вміння знадобиться їм у школі.

4). Незважаючи на суттєві досягнення в оволодінні довільним запам'ятовуванням, пануючим видом пам'яті, навіть до кінця дошкільного віку залишається пам'ять мимовільна. До довільного запам'ятовування і відтворення діти звертаються порівняно рідко, коли відповідні завдання виникають у їх діяльності або коли вимагають дорослі. Мимовільне запам'ятовування під час активної розумової роботи над матеріалом залишається до кінця дошкільного дитинства більш продуктивним, ніж довільне запам'ятовування того ж матеріалу. Разом з тим мимовільне запам'ятовування, не зв'язане з виконанням достатньо активних дій сприймання і мислення (наприклад, запам'ятовування картинок, які розглядаються), виявляється менш успішним, ніж довільне.

Таким чином, для розвитку довільної пам'яті в дітей дошкільного віку необхідно:

1) розвивати їх мимовільну пам'ять, яка накопичує матеріал для наступного довільного відтворення (важливо, щоб було чим користуватися, що згадувати);2спонукати дитину до відтворення спочатку під час виконання нею практичних доручень і в грі, а в подальшому і в процесі навчальної діяльності;

2) ставити перед дітьми, вправляючи дошкільників у запам'ятовуванні, тренуючи їхню пам'ять у діяльності;

3) навчати різним способам запам'ятовування, особливу увагу звертаючи на розвиток логічної пам'яті.

56. Спілкування дитини з дорослими

1). Спілкування - багатоплановий процес, один із видів діяльності дитини, завдяки якому вона пізнає світ і себе у ньому, здобуває соціальний досвід, розвивається й утверджується як особистість.

Найхарактернішою особливістю спілкування є розкриття суб'єктивного світу однієї людини для іншої. Така діяльність має надзвичайно важливе значення для дитини, яка починає відкривати для себе світ, їй доводиться шукати відповіді на багато питань.

Мотиви спілкування дитини зумовлені її основними потребами, передусім потребами у нових враженнях (пізнавальні), активній діяльності (ділові), визнанні і підтримці (особистісні).

У спілкуванні дорослий підтримує і заохочує пізнавальну ініціативу дітей, сприяє їхньому емоційному залученню до дослідження навколишнього світу. Позитивний досвід взаємин із дорослими підвищує інтерес дітей до навколишнього світу, урізноманітнює прийоми його обстеження, активність і наполегливість у розв'язанні завдань.

Для дошкільника дорослий є особливо авторитетним, вирішально впливає на його психічний розвиток. Серед значущих дорослих найближчою людиною для дошкільника є мама. З нею він найчастіше спілкується, ділиться враженнями, її найкраще слухається. Свої вередування як своєрідний засіб встановлення контактів з дорослими діти найчастіше адресують матерям і бабусям. Наступним за значущістю для малюка є вихователь дошкільного закладу який спілкується з ним. Спілкування з дорослими є одним із основних чинників психічного розвитку дитини, оскільки забезпечує залучення її до суспільно-історичного досвіду людства. Організація достатнього за кількістю й адекватного за змістом спілкування є важливою умовою правильного виховання дітей у будь-якому віковому періоді.

2). Розвиток спілкування у дошкільному закладі М. Лісіна розглядає як зміну якісно своєрідних цілісних утворень, що являють собою генетичний рівень комунікативності, які є формами спілкування.

Упродовж перших 6-ти-7-ми років життя дитина опановує ситуативно-особистісне, ситуативно-ділове, позаситуативно-пізнавальне і позаситуативно-особистісне спілкування.

У перші 6 місяців життя спілкування дитини відбувається у ситуативно-особистісній (безпосередньо емоційній) формі, яка стимулює становлення перцептивних дій різних систем і аналізаторів, реакції хапання. Із другого півріччя до 3-річного віку домінує ситуативно-ділова форма спілкування, яка забезпечує перехід від окремих дій до предметної діяльності і розвитку мовлення.

Позаситуативно-пізнавальна форма спілкування характерна для дітей 3-х-5-ти років. її основою є пізнавальний мотив дитини, а ознаками - запитання про предмети та їх взаємозв'язки (вік "чомучок"), своєрідне "теоретичне" співробітництво з дорослими, під час якого вона намагається зрозуміти будову світу, взаємозв'язки у природі, таємниці суті речей тощо. Дорослий є джерелом інформації про світ, компетентним і зацікавленим співрозмовником, що спонукає дошкільників шукати контакти з ним. У молодшому і середньому дошкільному віці дітей досить легко образити негативними оцінками поведінки, вчинків, дій.

Вищою формою комунікативної діяльності дошкільників називають позаситуативно-особистісне спілкування. Нею повноцінно здатні послуговуватися 6-7-річні діти, яких уже цікавить соціальний, а не предметний світ. Провідним для цієї форми комунікативної діяльності є особистісний мотив спілкування. формується на основі особистісних мотивів, що спонукають дітей до комунікації і загалом до діяльності. Відбувається воно епізодами, які мають самостійне значення для дитиниСтарших дошкільників цікавлять різноманітні деталі життя дорослого. Відповіді дорослого на ці питання допомагають дитині створити його повноцінний образ. Водночас вона залюбки розповідає дорослому про себе. чітко виявляється зосередженість дитини на соціальному оточенні. Старші дошкільники не лише прагнуть заслужити похвалу і доброзичливе ставлення до себе дорослого, а й намагаються знайти з ним взаєморозуміння. Отже, позаситуативно-особистісне спілкування вводить дитину у складний світ людських стосунків, допомагає їй зайняти у ньому адекватне місце. Дитина вчиться орієнтуватися у соціальній сфері, встановлювати стосунки з людьми, засвоює правила спілкування, знання про свої права та обов'язки, залучається до моральних цінностей суспільства. Здобутий досвід і знання вона моделює у сюжетно-рольових іграх.3). Дослідженнями, проведеними під керівництвом М.І.Лісіної, було виділено чотири форми спілкування, які змінюють одна одну протягом перших семи років життя дитини: ситуативно-особистісна, ситуативно-ділова, позаситуативно-пізнавальна і позаситуативно-особистісна. Розвиток спілкування вона розглядає як зміну якісно своєрідних цілісних утворень, які являють собою генетичний рівень комунікативної діяльності, які є формами спілкування.

Ситуативно-особистісна стимулює, головним чином, становлення перцептивних дій різних систем і аналізаторів та реакції хватання. Ситуативно-ділова приводить до переходу від окремих дій до предметної діяльності і розвитку мовлення.

Третя форма спілкування, виділена М.І.Лісіною, поза ситуативно-пізнавальна, властива дітям від 3 до 5 років. Безсумнівною ознакою є поява запитань дитини про предмети та їхні взаємозв'язки. Значення полягає в тому, що воно допомагає їм значно розширити рамки світу, який доступний для їхнього пізнання. Воно дозволяє їм привідкрити взаємозв'язок явищ, дізнатися про існування причинно-наслідкових та інших відношень між предметами і явищами.

Позаситуативно-особистісна форма спілкування дітей з дорослими характерна для дітей віком 6-7 років. За М.І.Лісіною, це вища форма комунікативної діяльності, котра має місце в дошкільному віці. Особистісний мотив спілкування - провідний для цієї форми комунікативної діяльності.спонукає дітей до комунікації, і на цій основі до різної діяльності: ігрової, трудової, навчальної. Проте воно протікає у формі епізодів.

57. Соціальна ситуація розвитку в немовлячому віці

1). Нове відношення дитини до дійсності, на думку Л.С.Виготського, символізує собою виникнення немовлячого періоду. До даного моменту в дитини виникає певний інтерес до зовнішнього світу. Для дитини, за словами Л.С.Виготського, виникає зовнішній звіт. Це початок першої стадії немовлячого періоду.

Друга стадія немовлячого періоду також відрізняється різкою зміною відношення дитини до зовнішнього світу. Цей поворотний пункт, за Л.С.Виготським, наступає між п'ятим і шостим місяцями. До цього часу в поведінці дитини спостерігаються перші впевнені охоронні рухи, упевнене хватання, перші пожвавлені пориви радості. На цій стадії розвитку з'являється наслідування - найбільш суттєва риса даного вікового періоду.

Таким чином, перший рік життя Л.С.Виготський поділив на три періоди: період пасивності, період „рецептивного” інтересу, період активного інтересу.

Десятий місяць життя дитини також розглядається як поворотний момент. Тут зникають безладні рухи і виникають початки більш складних форм поведінки: перше застосування знаряддя і вживання слів, які виражають бажання. Цей період закінчується вже за межами першого року життя. Цей період і позначається Л.С.Виготським як криза першого року життя.

Нерозривний зв'язок дитини і дорослого зберігається протягом усього першого року життя, тому соціальну ситуацію розвитку в немовлячому віці Л.С.Виготський назвав „Ми”. Ідеться про нерозривну єдність дитини і дорослого. І в результаті такої поведінки дорослого у дитини з'являється перша соціальна потреба - потреба в спілкуванні з дорослим. Вона знаменує собою виникнення першої діяльності дитини - діяльності спілкування, де предметом стає друга людина (І.М.Лісіна).

2). Життя немовляти повністю залежить від дорослого. Дорослий задовольняє органічні потреби дитини. Дорослий задовольняє і зростаючу потребу в різноманітних враженнях: немовля помітно пожвавлюється, коли його беруть на руки. Переміщуючись в просторі за допомогою дорослого, дитина має можливість бачити більшу кількість предметів. Від дорослого йдуть також основні слухові і дотикові враження.

Уже в комплексі пожвавлення виявляється позитивне емоційне відношення дитини до дорослого. Таке відношення продовжує наростати протягом усього немовлячого періоду. Емоційне спілкування з дорослим сильно впливає на настрій дитини. До кінця 4-5 місяців спілкування з дорослим набуває вибіркового характеру. Малюк починає відрізняти своїх від чужих. Знайомому дорослому вона радіє, незнайомий може викликати в неї переляк.

...