Морально-психологічне забезпечення діяльності військ

Складовими психологічного забезпечення є прогнозування морально-психологічного стану особового складу військ (сил), здійснення психологічної підготовки, психологічного супроводження бойової діяльності, психологічної реабілітації психотравмованих військовослужбовців.

На системному рівні психологічна робота у бойовій ситуації включає проведення аналізу, прогнозування, психологічний вплив. Ця робота здійснюється на всіх етапах бойових дій, на різних їх рівнях (діяльність окремого воїна, групи військовослужбовців, військового підрозділу, військової частини, угруповання військ тощо), з урахуванням специфіки функціонування як свідомої, так і безсвідомої сфер діяльності психіки воїна.

Як спосіб діяльності, психологічна робота включає два взаємопов'язаних методи: психологічне проектування і психологічне корегування.

Психологічне проектування полягає у прогнозуванні психологічного змісту майбутньої бойової діяльності, передбаченні його психологічних наслідків і закладенні оптимальних психологічних умов її здійснення. Сутність психологічного проектування полягає у передбаченні всієї сукупності факторів майбутнього бою, які будуть мати певний вплив на настанови, мотиви, мотивацію, духовні, психічні, психофізіологічні та фізичні стани, бойову активність військовослужбовців і побудування адекватних їм психодіагностичних, психопрофілактичних і психокорегувальних програм роботи з воїнами та військовими підрозділами.

Психологічний зміст майбутньої бойової діяльності дозволяє передбачити:

а) які психічні та психофізіологічні властивості повинні мати воїни для її виконання;

б) які військово-професійні якості у них слід розвивати для виконання власне цього бойового завдання;

в) яким чином нейтралізувати чи оптимізувати умови цієї діяльності.

На основі цієї роботи здійснюється:

- психологічний відбір військовослужбовців;

- розподіл воїнів по підрозділах і спеціальностях, виходячи з їх психологічної сумісності;

- цільова психологічна підготовка до виконання конкретного бойового завдання (в умовах, максимально наближених до реальних умов майбутнього бойового завдання: соціально-психологічних, природно-географічних, погодно-кліматич-них, тактично-оперативного характеру та особливостей бойового завдання тощо).

Психологічне корегування у бойовій обстановці передбачає виявлення, оцінювання і зміну психологічних умов дій, які здійснюються в даний момент. Для цього командири, їх заступники, військові психологи повинні мати певну еталонну модель оптимальних психологічних умов для певних видів бойової діяльності військовослужбовців. Виявляючи певні відхилення у психічних і психофізіологічних станах військовослужбовців від цих еталонних норм, командири мають здійснити їх корегування.

Психологічному корегуванню мають піддаватися:

- система бойових настанов і мотивів військовослужбовців;

- психічні стани як окремих воїнів, так і цілих військових підрозділів;

- стани психофізіологічного здоров'я військовослужбовців;

- взаємини між військовослужбовцями;

- поведінка як окремих військовослужбовців, так і групи воїнів тощо.

Таке корегування відбувається за двома напрямками:

§ оптимізація зовнішніх умов бойової діяльності: попередження, нейтралізація і ліквідування наслідків психологічних операцій противника; оптимізація середовища бойової діяльності;

§ психологічна допомога військовослужбовцям щодо подолання стрес-факторів сучасного бою: психологічна підтримка, психологічна реабілітація.

Оптимізація зовнішніх умов виконання бойового завдання здійснюється методами управлінської, інформаційно-пропагандистської, воєнно-соціальної, правової, культурно-виховної роботи, протидії інформаційно-психологічному впливу противника тощо.

Головне завдання психологічної роботи полягає в:

Ш отриманні об'єктивної зворотної інформації про ефективність заходів морально-психологічного забезпечення бойових дій, про характер їх впливу на психічні стани військовослужбовців, мотивацію та загальний морально-психологічний стан у військових підрозділах і частинах;

Ш впровадженні відповідного даній бойовій ситуації комплексу морально-психологічних заходів із підтримки високого морально-психічного стану особового складу, збереження психофізіологічного здоров'я військовослужбовців, надання оперативної психічної, психологічної та соціально-психологічної допомоги.

Досвід сучасних воєнних конфліктів свідчить про те, що як би якісно не були підготовлені війська, яким би вмілим не було воєнне управління їх бойовими діями, психіка військовослужбовців не завжди витримує ті психологічні перевантаження, які створює сучасний бій. Яскраві приклади - це бойові дії американських військ у Кореї, В'єтнамі, де психічні втрати на 1000 військовослужбовців складали 6-8 чоловік. У сучасній війні внаслідок дій психотравмуючих факторів і психологічних операцій противника психічні втрати військ можуть перевищити фізичні. Підтвердженням даного положення є психічні втрати іракських військ від психологічних операцій США та їх союзників під час здійснення операції „Буря в пустелі” чи російських військ у Чечні. Сьогодні психологічна перемога над противником є головною умовою перемоги над ним.

Практично, у сучасній війні всі військовослужбовці піддаються психологічному впливу противника, і тому їм усім у певному обсязі необхідна психологічна допомога. Цей обсяг визначається психічною стійкістю воїна до стрес-факторів сучасного бою і конкретно отриманими ним психічними та психофізіологічними травмами. Психологічна допомога - це комплекс психічних, психологічних, організаційних, медичних та інших заходів, що спрямовані на забезпечення успішного подолання військовослужбовцями обставин сучасного бою, що травмують психіку, на збереження боєздатності та попередження розвитку у них посттравматичних психічних розладів. Вона включає психологічну підтримку і психологічну реабілітацію.

Психологічна підтримка спрямована на активізацію психічних ресурсів, що є в наявності, та на створення додаткових, які забезпечують активні дії військовослужбовців в умовах сучасного бою. Вона, переважно, має профілактичний характер і спрямована на попередження розвитку негативних психічних явищ у військовослужбовців. Психологічна допомога використовується цілеспрямовано у відношенні тих військовослужбовців, які схильні до непатологічних і патологічних психогенних реакцій.

Основними способами та засобами психологічної підтримки є комунікативні, організаційні, медикаментозні, аутогенні.

Комунікативні способи психологічної допомоги:

- вербальні (у формі повідомлення певної інформації, переконань у вигляді висловлювання: „Ми подолаємо ці труднощі!”; навіювання: “Ти справишся з цим завданням”, “Ти мужик чи ні?”; підбадьорення “Герой”, “Богатир”; жартів, наказів, погроз тощо);

- візуальні - контакт очима, підбадьорення мімікою, пантомімікою тощо;

- тактильні - дотик, потиск руки, плескання по плечу тощо;

- емоційні - знаходження разом із підлеглим у важку хвилину, співпереживання, приязна усмішка тощо;

- діяльні - особистий приклад командирів в активних і рішучих діях, підтримка вогнем і діями, пригощання сигаретою тощо.

Організаційні способи психологічної підтримки:

- зупинення чи послаблення інтенсивності дій факторів, що травмують психіку військовослужбовців у бойовій обстановці (виведення військовослужбовців у небезпечне місце, ліквідація або усунення джерела травматизму тощо);

- попередження контактів військовослужбовців з деморалізованими особами;

- тверде і постійне управління діями підлеглих, постановка конкретних завдань на продовження виконання бойового завдання;

- оптимальне чергування різних видів діяльності військовослужбовців, сну, відпочинку тощо.

Медикаментозні (фармакологічні) способи. Ці засоби здавна відомі. Наприклад, воїни племені каяків для зняття надмірної психічної напруги та страху використовували наркотичний засіб, що був зроблений на основі мухомора, який має у своєму складі міцну речовину, що утамовує біль. Вона, практично, робить організм людини не чутливим до болю. Ще більш анестезуючий засіб вони отримували від сечі оленів, що годувалися мухоморами. Цей засіб сприяв значному збільшенню сили, витривалості, покращенню сну, відпочинку воїнів. У різних племенах індіанців для боротьби зі страхом до сьогоднішнього дня широко використовують гашиш, алкоголь й інші наркотичні речовини.

У сучасних розвинених арміях широко застосовується медикаментозний спосіб допомоги військовослужбовцям, які отримали бойову психічну травму. Це вони пов'язують з тим, що в умовах дії довготривалих стрес-факторів на психіку військовослужбовців тільки 2% учасників бою практично не отримують психічні розлади. У цьому аспекти багатий досвід мають ізраїльські та американські збройні сили. Наприклад, в американський армії тісно поєднують поняття психічні травми та посттравматичні стресові реакції. Відповідно, ці реакції в американській армії поєднують із фактом ненадання оперативної психологічної допомоги воїнам, що отримали бойові психічні травми, у безпосередній близькості від району бойових дій. Тому що, на думку американських спеціалістів, факт евакуації таких військовослужбовців у тил і звільнення від необхідності брати участь у бойових діях, по-перше, породжує явище масової симуляції психічного травмування, по-друге, сприяє переходу цього негативного психічного стану в хронічну форму. У зв'язку з цим в американській армії у В'єтнамі при наданні психіатричної допомоги керувалися двома основними принципами: “негайності” та “воєнних потреб”. У результаті були отримані найнижчі психічні втрати в історії армії США - 12 випадків на 1000 солдатів на рік. Для надання медикаментозної допомоги вони широко використовують рослинні препарати, вітаміни, психотропні засоби тощо. Наприклад, для цих цілей у В'єтнамі широко використовувалися такі психотропні засоби: нейролептики; транквілізатори; антидепресанти тощо. Для надання такої кваліфікованої допомоги створені відповідні штатні структури. Наприклад, у медичній роті американської дивізії є психіатр, психолог і соціолог. До груп підвищеного ризику вони відносять військовослужбовців, які вже отримували поранення, військовополонених, представників етнічних меншин, жінок, батьків маленьких дітей тощо. Наприклад, за дослідженнями Н.Спейда, у 29% військовополонених і після 40 років звільнення з полону були виявлені посттравматичні психічні розлади. За даними П.Саткера та його колег по дослідженню ветеранів в'єтнам-ської війни, які були у полоні, через 5 років посттравматичні психічні розлади були у86% обстежених.

Аутогенні способи психологічної підтримки (самодопомога). Як свідчить сучасний бойовий досвід, війна висуває до психіки кожного воїна великі вимоги та накладає надзвичайно важки психічні, психофізіологічні та фізичні перевантаження. Тому наявність навичок і вмінь самоуправління протіканням психічних процесів, оптимального встановлення рівня самопочуття та психічного стану є важливою передумовою як ефективного виконання завдань сучасного бою, так і збереження психічного здоров'я кожного окремого військовослужбовця. Бойова обстановка пред'являє жорсткі вимоги до прийомів і методів саморегуляції психіки. По-перше, вони мають бути простими й ефективними (за короткий строк, наприклад, 3-5 хв., давати позитивний результат). По-друге, не повинні давати побічний результат (наприклад, розслабленості, в'ялості, зниження уваги, пам'яті, швидкості розумових операцій, а навпаки - підвищувати їх).

У випадку отримання військовослужбовцями більш важких психічних розладів необхідно здійснити заходи психологічної реабілітації, які ми з вами розглянемо у наступному навчальному питанні.

2. Бойові психічні травми та психологічна реабілітація військовослужбовців

У зв'язку з чим виникає необхідність проведення психологічної реабілітації військовослужбовців?

По-перше, у військовослужбовців, які протягом певного часу знаходяться під впливом бойових стрес-факторів, виникає елементарна стомленість, що знижує ефективність їх бойової діяльності. Стомленість - це відчуття слабкості, безсилля, в'ялості, дискомфорту, що супроводжуються негативними емоційними станами, втратою інтересу та мотивації до бойової діяльності. Стомленість негативно впливає на всі психічні та психофізіологічні процеси воїна, наприклад, знижується увага, порушується пам'ять, мислення, можуть виникати ілюзії, конфліктні ситуації з товаришами по службі тощо. Коли ця стомленість не компенсується відпочинком, вона має схильність акумулюватися і досягати критичних рівнів. У дослідженнях німецького вченого Е.Динтера встановлено, що перебування особового складу безпосередньо на передньому краї більше 30-40 діб непродуктивне. Це пов'язано з тим, що після досягнення максимуму морально-психічних можливостей, який наступає через 20-25 діб, у військовослужбовців наступає їх швидкий спад, обумовлений виснаженням духовних і фізичних сил.

По-друге, можуть виникати у військовослужбовців бойові психічні травми, під якими розуміють психічні розлади, порушення і захворювання, які призводять до часткової чи повної втрати бойової здатності військовослужбовців у результаті впливу факторів бойової обстановки, що травмують психіку військовослужбовця, й умов військової служби під час ведення бойових дій, а також після їх закінчення. Вивченням таких психічних розладів почали займатися психіатри. Наприклад, на початку ХХ ст. російські лікарі вперше розглядали психічні проблеми солдатів як наслідок бойового стресу. Тому Г. Шумков під час російсько-японської війни намагався ставити діагноз «бойова психічна травма» та лікувати безпосередньо на передньому краї. Він прийшов до висновку, що основною причиною бойових психічних травм можуть бути як фізичні та психічні травми, так й інші психогенні фактори бойової обстановки. З того часу ці фактори отримали назву стрес-фактори бойової обстановки.

У міру накопичування матеріалу з цієї проблеми у 80-х роках ХХ ст. виникла нова галузь психіатрії - психологія травматичного стресу. Найбільш широке розповсюдження та розвиток вона отримала у США, Англії, Франції, Ізраїлі, а згодом - у Росії. З того часу стресові наслідки стали вивчати не взагалі, а як наслідки бойового стресу, які виникають безпосередньо на полі бою, після його закінчення, а також після певного періоду часу (місяць, рік і більше). У зв'язку з цим необхідно докладно знати передумови та причини виникнення бойових психічних травм, форми їх прояву, наслідки та прийоми, способи та форми надання кваліфікованої допомоги.

Виникненню бойових психічних травм сприяють:

а) психологічні перевантаження у бойовій обстановці:

- постійна реальна загроза життю;

- жорстка відповідальність за виконання бойового завдання;

- недостатність і невизначеність інформації, що надходить;

- дефіцит часу при прийнятті рішення;

- невідповідність рівня військово-професійної підготовленості особистості військовослужбовця до реальних умов бойової діяльності;

- психічна непідготовленість до дій у бойових умовах;

- кумулятивний, індуційований варіант протікання реакцій у групах людей, наприклад, миттєве розповсюдження паніки серед військовослужбовців;

- повна чи часткова ізоляція військовослужбовців від основних сил тощо;

б) бойові фізіологічні перевантаження:

- фізичне виснаження у результаті перенапруги та порушення режиму годування;

- порушення режиму сну;

в) умови бойової діяльності:

- виконання розпорядку дня і дисциплінарних вимог;

- організація побуту, забезпечення потреб і запитів військовослужбовців;

- незвичні умови служби та бойових дій (клімат, погода, місцевість та ін.);

- переживання особистого характеру (хвороба і смерть близьких, службові негаразди, фінансові проблеми тощо).

Наприклад, під кінець терміну виконання місії на морально-психологічний стан військовослужбовців 62 батальйону впливали наступні чинники:

- затягування термінів ротації;

- наявність сімейних проблем у окремих військовослужбовців, і у зв'язку з цим бажання скоріше повернутись в Україну;

- іноді військовослужбовців обурювало зневажливе ставлення командування бригади та керівництва Міністерства оборони України до думок та почуттів особового складу батальйону, якій на своїх плечах виносить основний тягар виконання бойових завдань українського контингенту (як приклад, рішення про повернення додому в американській формі, грубі помилки під час висвітлення подій, що відбуваються з військовослужбовцями батальйону, у засобах масової інформації в Україні тощо);

- незадоволення існуючою системою нагородження військовослужбовців урядовими нагородами за виконання бойових завдань („...для того, щоб нагородили, треба або померти, або бути тяжкопораненим”);

- недостатня захищеність військової техніки від атак екстремістів;

- небезпечні умови виконання миротворчих завдань.

Для чого слід знати ці причини? Для визначення основних напрямків роботи з психологічної реабілітації військовослужбовців. Наприклад, за американськими даними, 30% усіх ветеранів в'єтнамської війни мали виражені посттравматичні стресові реакції протягом всього їх життя. На 1988 рік у 15,2% ветеранів-чоловіків і 8,5% ветеранів-жінок були зареєстровані посттравматичні психічні розлади. Серед національних меншин ці відсотки більші: 27,9% - серед іспаномовних ветеранів, 20,6% - у ветеранів негритянського походження. Досвід в'єтнамської війни був використаний під час підготовки американських військ до бойових дій у Перській затоці. У зв'язку з цим усі стрес-фактори, які викликають бойові психічні травми, ними були поділені на три групи:

Ш бойові стресори бойової обстановки (загроза життю, отримання поранення, свідоцтва смерті близьких і товаришів по службі, ураження ракетним ударом, ураження артилерійським і стрілецьким вогнем як з боку противника, так і власних військ (помилково), участь у спеціальних підрозділах, що діють на теренах противника, відповідальність за смерть іракських солдатів);

Ш небойові стресори бойової обстановки (свідоцтва смерті іракських і кувейтських солдатів; страх перед застосуванням Іраком ракетних ударів чи атак з використанням хімічної та біологічної зброї; очікування наземних бойових дій, які асоціювалися зі страхом смерті чи пораненням; відношення Іраку до військовополонених; загальні негативні умови життєдіяльності у пустелі);

Ш стресори, що пов'язані з відправкою у зону бойових дій (ізоляція від сім'ї, близьких, друзів, товаришів по службі, роботи. Особливо це стосувалося солдатів Національної гвардії та військ резерву).

У результаті дії цих стрес-факторів у військовослужбовців виникають труднощі у функціонуванні психіки. Можна представити таку психологічну класифікацію розладів психіки у бойових умовах:

1. Розлади психіки, ведучою ознакою яких є фобія, - патологічний страх, характерними симптомами якого є серцебиття, холодний піт, сухість у роті, тремтіння кінцівок, мимовільне виділення сечі та калу, паралічі кінцівок, заїкання, німота. Можна виділити три основні клінічні форми страху:

- рухова форма, що проявляється у неконтрольованих діях і рухах, наприклад, втеча від небезпеки;

- ригідна форма, що проявляється у пасивності, бідноті міміки, байдужості, окляклості тощо;

- скрита форма, що має прояв у гарячковій пасивності, безглуздій активності, які призводять до зриву виконання бойового завдання. У штабах така форма активності паралізує результативну роботу, породжує протилежні накази, розпорядження тощо.

Колективною формою страху є паніка - стан масового страху перед реальною або уявною небезпекою, яка наростає у процесі взаємної індукції, що блокує здатність реально оцінювати обстановку, мобілізацію вольових ресурсів і організацію спільних цілеспрямованих дій.

2. Бойовий шок і бойова втома. Бойовий шок проходить у три стадії:

· перша розвивається протягом кількох годин (діб) і характеризується почуттям тривоги, що поступово зростає, страхом і погіршенням настрою;

· друга - гостра стадія - продовжується від кількох днів до кількох тижнів, проявляється розвитком психосоматичних порушень невротичного характеру;

· третя - хронічна стадія - характеризується тривалою психічною декомпенсацією із змінами особистості.

Під бойовим стомленням розуміють психічні розлади, які виникають через кілька тижнів бойових дій середньої інтенсивності.

3. Посттравматичний синдром включає групу психічних розладів, виникаючих у результаті неусвідомлених намагань суб'єкта “витіснити” зі свідомості найбільш несприятливі епізоди, що розвиваються після активних бойових дій. Основні форми прояву посттравматичного синдрому: часткова чи повна соціальна дезадаптація, зниження пам'яті, думки про самогубство та суїцідальні дії, почуття постійної стомленості, неспроможність концентрувати увагу, порушення сну, зловживання алкоголем, прийом наркотиків, сильний головний біль, шлунково-кішкові розлади, сексуальні розлади тощо.

За важкістю можна класифікувати бойові психічні травми:

- легкого ступеня, що проявляються у надмірної дратівливості, замкненості, втраті апетиту, головних болях, швидкій стомлюваності;

- середнього ступеня, які характеризуються легкими істеричними реакціями, агресивністю, тимчасовою втратою пам'яті, депресією, підвищеною чутливістю до шуму, сильним страхом, втратою почуття реальності дій, що відбуваються;

- тяжкого ступеня, що проявляються порушеннями слуху, зору, координації рухів і психоруховими розладами від безглуздих вчинків до розвитку ступору.

Основні напрямки профілактики бойових психічних травм:

1. Навчання командирів, а через них і всіх військовослужбовців, основам психології та практичним навичкам і вмінню своєчасного розпізнання психічних розладів з використанням найпростіших методик оцінювання бойового стресу, опрацювання навичок самоконтролю і спостереження за оточуючими.

2. Роз'яснення особовому складу природи стресових ситуацій і переконання їх у персональній відповідальності за власний психічний стан, опанування найпростішими прийомами релаксації, медитації тощо. Така робота має проводитися безпосередньо перед боєм і у періоди затишшя.

3. Оптимальне забезпечення особового складу всім необхідним, формування їх впевненості у власних силах, турбота про годування і відпочинок, надання своєчасної психологічної та психіатричної допомоги.

4. Своєчасне розпізнання осіб із бойовими психічними травмами, надання їх оперативної психологічної допомоги й їх евакуація в тил. Основними критеріями для евакуації є: неспроможність військовослужбовця виконувати функціональні обов'язки, неадекватна оцінка оточення, відсутність контакту, деморалізуючий його вплив на оточуючих, загроза з його боку для інших військовослужбовців.

Як свідчить світовий досвід, бойові психічні травми необхідно лікувати безпосередньо на передньому краї. В основі цього лікування мають лежати три основних принципи: своєчасність надання психологічної допомоги, максимальне наближення місця лікування до поля бою, мінімальні строки лікування.

Особи, що отримали бойові психічні травми, мають отримати медичну допомогу безпосередньо у бойових порядках. Ті військовослужбовці, які підлягають евакуації, збираються на батальйонний медичний пункт, де їм надається перша психологічна, долікарська, а за можливості - перша лікарська допомога з використанням методів психокорегування та мінімальною кількості ліків.

Військовослужбовці, в яких не відновлюється боєздатність протягом кількох годин, належать евакуації у медичну роту, окремий медичний батальйон, де вони будуть знаходитися від кількох годин до кількох діб у залежності від важкості травми, кількості потерпілих і бойової обстановки. Для їх лікування використовують методи психокорегування, раціональної трудотерапії з обов'язковими елементами бойової та фізичної підготовки. Головним завданням колективних та індивідуальних бесід має бути переконання уражених у можливості їх швидкого виліковування і повернення у підрозділ. Їх відразу треба попередити про те, що термін лікування не може перевищити 10 діб. Найбільш психічно уражені підлягають евакуації у спеціалізовані відділення шпиталів, які розташовані у тилу військ.

Психологічне забезпечення відновлювального періоду включає:

- психологічне інформування особового складу про можливі психологічні наслідки бойової діяльності та шляхи їх подолання;

- діагностику психічного стану військовослужбовців, що складають групу ризику (військовослужбовці, що виконували найбільш важкі та стресогенні завдання, раніше отримували бойові психічні травми, мають складний стан у сім'ї, допускали суттєві помилки у виконанні бойових завдань, знаходяться в ізоляції у підрозділі; військовослужбовці-жінки та старшого віку тощо);

- психологічне консультування військовослужбовців з питань, які виникають у зв'язку з переживаннями у відновному періоді;

- психологічну і соціально-психологічну підтримку військовослужбовців, що переживають труднощі відновного періоду;

- використання спеціалізованих психологічних методів, спрямованих на прискорення відновних процесів у військовослужбовців (психофізіологічний тренінг, тренінг саморегуляції, групи інтенсивного спілкування й ін.).

Форми психологічної реабілітації залежать від психічного і психофізіологічного стану військовослужбовця. Коли військовослужбовець усвідомлює власні психологічні труднощі та стан, що переживає, у відношенні його застосовуються психопрофілактичні методи, які виражаються у психологічному інформуванні, психологічній та соціально-психологічній підтримці військовослужбовця і членів його сім'ї, використанні спеціалізованих психологічних методів, що прискорять відновлення, а при необхідності - супроводжуються проведенням превентивної психодіагностики.

У випадку виникнення у військовослужбовця певних відхилень від нормального розвитку процесів відновлення з ним здійснюється психокорегувальна робота, а при появі стійких психологічних труднощів надається психотерапевтична допомога. Ці дві форми психологічної допомоги можуть здійснюватись у військовій частині психологом у взаємодії з медичним персоналом цієї ж військової частини. У цих випадках суб'єктом відновного періоду залишається особистість військовослужбовця.

У випадку отримання важких бойових психічних травм психологічна реабілітація організується спеціалістами. Вона може організовуватися у традиційному вигляді і бути частиною медично-психологічної реабілітації та проводитися з військовослужбовцями, що проходять лікування у зв'язку з пораненнями, контузіями, травмами, опіками, опромінюванням, психічними розладами. Вона може доповнюватися професійною і соціальною реабілітацією. У нетрадиційному варіанті психологічна реабілітація - специфічний вид психологічної допомоги, що надається військовослужбовцям, які переживають або гострі реакції на актуальний стрес, або загострення відстрочених негативних психологічних наслідків, відстрочених реакцій і розладів, що обумовлені раніше пережитим, як правило, психотравмуючим стресом. Безперечно, що й у другому варіанті психолог співпрацює з військовими чи цивільними лікарями, а військовослужбовець під час психологічної реабілітації звільняється від виконання службових обов'язків і знаходиться або у стаціонарі медичного підрозділу, або у реабілітаційному відділенні військового шпиталю.

У другому варіанті психологічна реабілітація є центральною ланкою реабілітаційного процесу і доповнюється або медичною реабілітацією, або тільки певною медичною допомогою. При наявності відповідних умов у медичному підрозділі військової частини здійснюється неспецифічна психологічна реабілітація, яка може починатися і закінчитися в умовах військової частини чи бути першим етапом наступної, спеціалізованої психологічної реабілітації в умовах військового шпиталю. Неспецифічність чи специфічність психологічної реабілітації визначається глибиною і важкістю бойових психічних травм військовослужбовця і ступенем спеціалізації способів психологічного впливу, які необхідні для вирішення завдань психологічної реабілітації.

При організації психологічної реабілітації після завершення бойових дій обов'язково необхідно враховувати такі фактори:

- степінь активності військової частини, підрозділу і конкретного військовослужбовця у бойових діях (чим більше й активніше діяли військовослужбовці в зоні бойових дій, тим оперативніше, масштабніше і повноцінніше має бути психологічна допомога; степінь активності визначається за характером і кількістю бойових дій, в яких брали участь військовослужбовці, за рівнем їх бойової напруги та значущості для вирішення більш масштабних бойових завдань);

- кількість бойових втрат у військовій частині, а також характер і причини поранень, контузій, травм, опіків, доз опромінювання й інших форм фізичного впливу на здоров'я військовослужбовця. Під час надання психологічної допомоги кожному військовослужбовцю у відновний період враховуються: а) ситуація, в якій було отримано пошкодження здоров'я; б) степінь впливу на нього випадків смерті товаришів по службі (особливо близьких по службі та життєдіяльності); в) характер його ставлення до явищ, що визначені у пунктах “а” і “б”; г) особливості ставлення до цього командування; д) нагороди та заохочення, що пов'язані тією чи іншою мірою з цим явищем; е) характер відбиття даних явищ у свідомості товаришів по службі тощо;

- час виходу військової частини, підрозділу, військовослужбовця із зони бойових дій (чим раніше й оперативніше буде надана психологічна допомога учасникам бойових дій, тим менше ймовірність виникнення згодом психологічних проблем, що обумовлені бойовим стресом);

- особливості соціально-психологічного клімату і міжособистісних взаємин у військовій частині, підрозділі, характер взаємин конкретного військовослужбовця з оточуючими;

- особливості й умови діяльності військової частини, підрозділу, військовослужбовця після виходу з бойової обстановки (нормальна і добре продумана організація життєдіяльності військової частини, підрозділу, конкретного військово-службовця буде сприяти психічному здоров'ю військовослужбовців і зменшувати необхідність психологічної допомоги та реабілітації);

- особистісні переживання конкретного військовослужбовця, що може бути пов'язано з фізичним знищенням солдатів противника, загибеллю товаришів по службі, веденням бойових дій в оточенні противника, знаходженням у полоні, здійсненням протиправних вчинків, участь у них;

- урахування соціальних, етнічних, релігійних, сімейних та інших обставин, що мають суттєвий вплив на процес психологічної реабілітації кожного конкретного військовослужбовця.

3. Зарубіжний і вітчизняний досвід діагностики та корегування психологічних наслідків участі військовослужбовців у бойових діях.

Отже, в ході розгляду другого питання ми з вами побачили, що існує досить чітка система надання психологічної допомоги та реабілітації військовослужбовців, що мають певні проблеми з психічним здоров'ям чи отримали суттєві бойові психічні травми. На сьогоднішній день мається три концептуальних підходи до надання психологічної допомоги у бойових ситуаціях - це американська, ізраїльська та російська системи.

Американська система надання психологічної допомоги організована наступним чином: командир підрозділу, молодший медичний спеціаліст виявляють осіб з бойовими психічними травмами і надають їм негайну психологічну допомогу, після чого відправляють постраждалого в батальйонний медичний пункт. Тут їм надається долікарська психологічна допомога (сон, тепло, якісне годування, відпочинок і мінімальна кількість фармакологічних препаратів) протягом кількох годин. Після цього ті військовослужбовці, в яких нормалізувалася психічна діяльність, відправляються у підрозділи, а тих, у кого зберігаються симптоми психічних розладів, - у медичний евакуаційний пункт тилової зони бригади. Протягом двох діб з ними проводиться психотерапія, використовуються медикаментозні засоби, їм надається добре годування, відпочинок тощо.

Ті військовослужбовці, в яких психічний стан нормалізувався, повертаються до строю, а інші - направляються у дивізійну медичну роту. Протягом двох тижнів, окрім вищеперелічених заходів, із постраждалими проводяться ненапружені заняття з бойової підготовки, організуються зустрічі з товаришами по службі, заходи психологічної та психіатричної допомоги. Для надання такої допомоги в медичній роті є психолог, психіатр і соціолог. Обов'язковою умовою відбудови психічного здоров'я вважається збереження чіткого режиму дня і військової форми одягу. При відсутності позитивних результатів лікування продовжується у психіатричному закладі чи стаціонарному шпиталі. За оцінками спеціалістів, ефективність такої допомоги складає 45-75%.

Ізраїльська система психологічної допомоги має комплексний характер і передбачає виявлення командирами безпосередньо у підрозділі осіб із ознаками бойових психічних травм. Ці військовослужбовці відправляються в батальйонний медичний пункт, де з ними здійснюється психотерапевтична робота протягом кількох годин. Військово-службовці, які подолали бойову психічну травму, звертаються до власного підрозділу, а інші - направляються в медичний евакуаційний пункт, де з ними протягом кількох днів працюють психологи та медичні працівники. З цією метою можуть використовуватися психотерапія, за необхідності - медикаментозні засоби, в основному, снотворні, організується зв'язок з командирами, товаришами по службі. Якщо така система заходів не дає позитивного результату, постраждали направляються в дивізійну медичну роту на строк до двох тижнів. Окрім вищевизначених заходів, можуть організуватися навчальні стрільби та інші навчально-бойові заняття. Тільки після цього військовослужбовці з остаточними негативними ознаками психологічних наслідків направляються на лікування в стаціонарний військовий шпиталь. Зберігаючи традиційну систему, ізраїльські спеціалісти включають у неї нові елементи. Так, для надання психологічної допомоги воїнам медичним батальйонам придаються команди Управління психіатрії воєнно-медичної служби збройних сил. А самі батальйони обслуговують частини ланки “дивізія” і знаходяться в 2-5 кілометрах від лінії фронту. Кожна команда складається із 5 спеціалістів: 1 психіатр, 1-2 психологи, 2-3 соціологи. Методами роботи групи є: сон, психотерапія, душ, щедре годування й ін. Використовуючи ці засоби, група повертає у строй протягом 72 годин до 60% психотравмованих військовослужбовців.

Російська система психологічної допомоги веде свої традиції з російсько-японської війни 1905 року. Вона отримала певне вдосконалення в роки Першої світової та Великої Вітчизняної війн. Ця система характеризується тим, що психологічна допомога надається переважно воїнам із психотичними та психічними розладами, що розвиваються на тлі фізичних поранень і травм. У ході бойових дій у „гарячих точках” апробована робота спеціальної групи психологічної (психофізіологічної) допомоги, яка складається з психіатрів, психофізіологів, психофармакологів. Вони довели власну життєздатність і корисність. Суттєвим недоліком цієї системи є той факт, що значна кількість командирів вилучаються з системи надання психологічної допомоги через те, що вони не підготовлені для надання такої допомоги.

Отже, проведений аналіз надання психологічної допомоги та психологічної реабілітації свідчить про те, що існує певний алгоритм цієї роботи, маються спеціалізовані прийоми, способи та форми надання цієї допомоги, які можуть широко використовуватися у Збройних Силах України для підтримання бойової готовності військових підрозділів і частин, зменшення бойових психічних травм і підвищення ефективності надання своєчасної психологічної допомоги та психічної реабілітації. Наявність проблеми “афганського синдрому” у нашому суспільстві та негативних його наслідків у ряді випадків свідчить про те, що є гостра потреба створення у державі та її Збройних Силах ефективної системи психологічної реабілітації учасників бойових дій. Цього вимагають також особливості військової діяльності у Збройних Силах України, їх участь у миротворчих силах ООН у Югославії, інших регіонах, а особливо в таких „гарячих точках” світу, як Ірак, Ліберія, які, на жаль, сприяють виникненню певних психічних розладів в українських військовослужбовців.

Рекомендації для військових психологів щодо підготовки особового складу підрозділів і частин до участі в бою і проведення психологічної реабілітації військовослужбовців із БПТ

Хід і кінцевий результат сучасної війни будуть багато в чому залежити від морально-психологічного стану особового складу, його здатності переносити воєнні тяготи, подолати страх у бою і, незважаючи ні на що, зберегти волю до перемоги.

Факторами, що сприяють попередженню стресу в бойових діях, є:

- здоровий психологічний мікроклімат у колективі, а також постійне компетентне керівництво і морально-психологічний вплив із боку командирів;

- фізична загартованість і добрий стан здоров'я особового складу;

- високий рівень бойової підготовки військ;

- здатність до розслаблення і перепочинку в умовах важкої обстановки; основні способи, що рекомендуються для індивідуальної і групової профілактики психічних травм, відносяться до поведінкових аутогенних методів релаксації;

- морально-психологічне самонавіювання і тренування шляхом повторної мислячої уяви всіх ситуацій бою і дій у цих умовах;

- дотримання особовим складом здорового способу життя, відсутність або мінімальне поширення шкідливих звичок (куріння, алкоголізм, наркоманія);

- правильно збалансоване харчування;

- систематична фізична підготовка. В осіб, що постійно займаються фізичними вправами, розвиваються позитивні зміни в організмі, в тому числі у функціональному стані систем, що зазнають найбільший вплив психогенних факторів.

На підставі узагальнених літературних даних пропонуються комплексні рекомендації щодо попередження впливу психогенних факторів до початку бойових дій:

1. Психологу частини разом із командуванням необхідно створити систему психолого-педагогічного навчання командирів усіх ступенів і всього особового складу методам розпізнавання психічних порушень. У ході занять із бойової та гуманітарної підготовки необхідно викладати основи психології і тренуватись із використанням спрощених методик оцінки психічного стресу, щоб кожен військовослужбовець міг подолати стрес за допомогою неважких прийомів.

2. На заняттях із бойової підготовки психологу необхідно надавати поради командирам з проведення занять, наближуючи їх до бойових обставин настільки, наскільки це можливо в “сучасних” умовах.

3. Важлива роль у підвищенні стійкості до стресу відводиться фізичній підготовці.

4. Сюди же можна віднести пропаганду серед особового складу здорового способу життя і правильно збалансоване харчування.

5. Застосовування різних методів попередження психотравм: релаксація, медитація, обговорення й ін.

Завдання морально-психологічної підготовки ефективно вирішуються тоді, коли особовий склад у ході бойового навчання мусить долати труднощі, подібні до труднощів сучасного бою. В іншому випадку буде натаскування, малокорисна зовнішня активність людей без їх внутрішньої роботи над собою.

Декілька рекомендацій військовому психологу з профілактики і терапії БПТ у бою:

1. Чим тривалішим є вплив травмуючої ситуації, тим більша ймовірність розвитку БПТ. Доведено, що недоцільно тримати особовий склад на передовій більше 25-30 діб.

2. Психологічно стійка поведінка офіцера породжує активну установку у солдатів на подолання страху, високих фізичних навантажень.

3. Організація нехай короткочасного, але ефективного відпочинку.

4. Особовий склад повинен вживати їжу, яка багата білками з великим змістом тирозину.

5. Необхідно вимагати, щоб особовий склад регулярно отримував комплекс полівітамінів і багато вітаміну С.

6. Застосовувати такі методи попередження БПТ, як обговорення й аналіз стресу.

7. Своєчасне моральне стимулювання військової праці.

Практичну допомогу психологу в діагностуванні психічного стану військовослужбовців на полі бою і вибору заходів психологічної підтримки надасть таблиця, що наводиться нижче.

Табл. 3 Обсяг першої психологiчної допомоги на полi бою у залежності від вираженостi психічної реакції

Тип психічної реакції	Симптоми	Заходи, що рекомендуються для допомоги	Заходи, що не рекомендуються
Нормальна	Тремор, м'язове напруження, пітливість, нудота та незначна діарея, часте дихання і серцебиття, стурбованість, занепокоєння	Індивідуальна психофізична підтримка, чітке керівництво з виділенням позитивних ситуаційних мотивів, спілкування з товаришами	Фіксувати надлишок уваги на цьому стані, виділяти серйозність положення, висміювати або залишатися безучасним
Знижена активність, депресія	Військовослужбовці знаходяться в стоячому положенні або сидячи, без руху і розмов, з байдужими обличчями	М'яко встановити з ними контакт, добиваючись того, щоб вони повідомили про те, що сталося. Виявити увагу і виразити солідарність. Запропонувати просту, рутинну роботу. Забезпечити теплою їжею і сигаретами	Проявляти надмірну жалість, призначати седативні засоби (за виключенням крайніх випадків), гіперболізувати почуття солідарності
Індивідуальна паніка	Нерозсудливі спроби до втечі, неконтрольований плач, біг кругами	Проявити доброзичливу твердість. Дати з'їсти або випити що-небудь тепле. Запропонувати закурити. Ізолювати, якщо в тому є необхідність. Виявити співчуття	Вживати грубих заходів при ізоляції, обливати водою, призначати седативні засоби (за виключенням крайніх випадків)
Гіперактивність	Схильність до сперечань, швидка мова, виконання непотрібної роботи, перестрибування з однієї роботи на іншу, висловлювання нескінченних порад оточуючим	Дати виговоритися, заставити виконувати фізичну роботу. Запропонувати з'їсти або випити щось тепле, дати закурити. Здійснювати контроль. Не проявляти інших почуттів	Акцентувати увагу на стані військовослужбовця, вступати з ним у суперечку, призначати седативні засоби
Реакція з перевантаженням фізичних компонентів	Нудота, рвота, функціональні паралічі	Показати свою зацікавленість, запропонувати просту, неважку роботу. Створити необхідні умови при евакуації в медичний пункт. Утриматися від прояву інших почуттів	Говорити потерпілим, що з ними нічого серйозного не сталось, сварити і висміювати, акцентувати увагу на їх стані

В основі сучасної методики терапії психотравм лежать три принципи: своєчасність, наближення місця лікування до поля бою і максимальне скорочення строків лікування, які ми вважаємо можливим запропонувати в наступних рекомендаціях військовому психологу:

1. Розділити потерпілих на хворих із психотичними розладами й осіб, в яких психічні порушення не досягають психотичного рівня. Критерієм сортування є оцінка стану свідомості (порушена-непорушена), рухових розладів (психомоторне збудження - ступор), особливостей емоційного стану (страх, тривога, депресія). Важливе значення в цей період має своєчасне виявлення і евакуація охоплених страхом панікерів та істеричних осіб, які складають групу підвищеного ризику розвитку паніки.

2. Застосовувати безпосередньо на передовій під час тривалого відпочинку такі методи попередження психотравм, як:

- релаксація;

- самонавіювання;

- медитація;

- обговорення;

- аналіз стресу;

- метод зворотного зв'язку.

3. На полковому пункті психологічної реабілітації лікування уражених із БПТ, в основному, повинно включати методи психотерапії разом із мінімальною кількістю медикаментозних засобів-антидепресантів.

4. Організувати і підтримувати постійний зв'язок потерпілого із своїм підрозділом.

5. Проводити заняття з бойової та фізичної підготовки.

Таким чином, підбиваючи підсумки розгляду навчальних питань ми з вами можемо зробити висновок про те, що основна сутність психологічного забезпечення полягає у формуванні у військовослужбовців таких морально-психічних, бойових і фізичних якостей, які забезпечують високу ефективність їх діяльності в сучасній війні. Це зумовлює його зміст, тобто головні завдання і специфіку різних напрямків психологічного забезпечення з урахуванням специфіки навчально-бойової та бойової діяльності підрозділів.

11. Психологічна підготовка особового складу до бойових дій

Досвід війн і збройних конфліктів переконує в тому, що підрозділ більш стійкий у бою, якщо складається з людей, які пройшли відповідну професійну та психологічну підготовку і мають досвід діяльності в екстремальній обстановці. Командир і підлеглі в цьому випадку добре знають один одного, їх зв'язує загальна відповідальність за виконання завдань. У такому підрозділі сильніше довір'я, товариство, дружба, упевненість один в одному, вище злагодженість у загальній бойовій роботі, ніж в підрозділі, який створено з випадкових, не знаючих один одного, військовослужбовців. Чеченський досвід показує, що значні втрати російських військ значною мірою були обумовлені тим, що підрозділи, які брали участь у бойових діях, формувалися незадовго до активних бойових дій і не мали достатньої згуртованості. Таким чином, стає очевидним, що дуже велике значення необхідно приділяти морально-психологічній підготовці особового складу до дій в екстремальних умовах сучасного бою.

1. Сутність психологічної підготовки військовослужбовців до бойових умов.

Сутність психологічної підготовки полягає у формуванні в особового складу таких морально-психологічних і бойових якостей, які забезпечують високу ефективність його діяльності в умовах сучасної війни. Це зумовлює її зміст, тобто головні завдання і специфіку різних видів психологічної підготовки воїнів із урахуванням специфіки їхньої навчально- бойової діяльності.

Психологічна підготовка має дві основні мети: формування психологічної стійкості і психологічної готовності. Ці якості формуються у процесі відпрацьовування всіх необхідних навчально-бойових ситуацій на заняттях і навчаннях, які проводяться в умовах, наближених до реального бою. Завчасно у воїнів формується психологічна стійкість. Це - система психічних якостей воїна, яка визначає його потенційну можливість долати труднощі сучасної війни й успішно виконувати отримане завдання.

Якості, які становлять психічну стійкість, досягаються моделюванням у ході навчань майбутньої бойової діяльності воїнів в умовах війни. Крім того, безпосередньо перед виконанням конкретного бойового завдання формується стан психологічної готовності. Психологічна готовність - це націленість і змобілізованість психіки воїнів на подолання майбутніх бойових труднощів, яка забезпечує результативність і якість виконання бойових завдань, адекватно їх складності, значущості та важливості.

Основні структурні елементи психологічної готовності:

Мотиваційний - прагнення подолати труднощі майбутнього бою і розуміння необхідності їх подолання, оцінка своїх можливостей щодо управління психічними станами та діями на основі раніше накопиченого досвіду тощо.

Емоційний - переживання почуття впевненості або сумніву в своїй готовності до подолання труднощів сучасного бою. Найголовніша справа - це навчити воїнів боротися зі страхом, який паралізує їхню розумову діяльність. Страх - природне явище. У будь-яких умовах небезпеки воїн, у якого нормально функціонує психіка, відчуває страх.

Основні напрямки боротьби зі страхом:

§ Свідоме розуміння мети бойового завдання.

§ Цілеспрямована дія або бездіяльність призводить, навпаки, до перемоги страху.

§ Формування військової майстерності.

§ Особистий приклад командира.

§ Перебування воїнів у групі (не залишати воїна на самоті).

§ Добре психологічне самопочуття.

§ Добрий фізичний стан.

§ Знання сутності страху й прийомів боротьби з ним.

§ Виховання відваги, що становить наступний компонент психологічної готовності.

Вольовий компонент свідчить про здатність долати труднощі сучасного бою, сміливо діяти.

Виходячи із змісту психологічної підготовки, необхідно виділити три її види:

· загальну;

· спеціальну;

· цільову.

Зміст і завдання кожного виду психологічної підготовки відрізняються. В ході загальної психологічної підготовки у воїнів формується усвідомлення необхідності виконання свого конституційного обов'язку, впевненість у своїх силах і бойовій техніці, правдиве уявлення про характер сучасної війни, засоби її ведення, труднощі, які необхідно подолати для перемоги. Загальна психологічна обстановка тісно пов'язана з гуманітарною підготовкою. Часто вона провадиться в межах того ж самого заняття. Завданнями загальної психологічної підготовки є:

...