Соціологія як наука, її основні поняття та категорії

162

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Визначення, сутність та зміст соціології

соціологія предмет наука

Соціологія - це наука про суспільство як єдину цілісну соціальну систему. Деякі науковці вважають, що поняття суспільства формується зі здатністю людей відокремлювати себе від природи. По мірі дорослішання людина стає індивідом, а взаємодія індивідів - це соціум. В широкому розумінні соціум є суспільство “тут і тепер”, і чим більше соціумів, тим складніше між ними відносини. Будь-яка група, хоч як вона організована, виконує свої функції та переслідує якісь конкретні цілі. До суспільних наук відносяться історія, психологія тощо. Специфіка соціології серед інших суспільних наук полягає в тому, що вона вивчає суспільство під особливим кутом зору - крізь призму соціальних процесів та відносин, які становлять основний зміст соціальної реальності. Суспільство - дуже складне й багатогранне в структурному плані явище. Соціологія вивчає соціальну сферу життя суспільства - область соціальних відносин як відносин між більш чи менш широкими спільнотами людей та самим людьми, що є частинами тих спільнот. У центрі соціального життя - взаємодія людей, а індивід і група - сукупність соціальних зв'язків, що породжують складні соціальні структури: особистість, індивід, суспільство, культура, держава, право, мораль, наука, мистецтво, родина тощо. Поняття “соціальний” має кілька значень: від позначення самої сутності суспільного життя до розуміння сутності соціального зв'язку. Соціальний зв'язок - те, що змушує людей гуртуватися, незважаючи на нерівність тощо. Тож соціологія вивчає в суспільстві лише соціальне.

2. Об'єкт та предмет соціології як науки

Об'єктом соціології є певна соціальна реальність, яка не залежить від дослідника. Для соціології немає спеціально відведеної сфери соціальних явищ (як культура чи психологія), вона не вивчає які-небудь специфічні, характерні тільки для конкретної сфери суспільного життя явища. Загалом, об'єктом соціології є: суспільство (глобальне світове співтовариство, національне співтовариство) ; соціальні спільноти - сукупності індивідів, що реально існують, характеризуються відносною цілісністю і придатні для емпіричної фіксації (класи, конфесії, професійні, вікові групи тощо) ; людина як творець соціальних спільнот і суб'єкт соціальних процесів; соціальні інститути - сталі форми організації спільної діяльності людей, механізми самоорганізації спільного життя людей, органи управління ним. У кожному конкретному випадку об'єктом дослідження соціології виступає проблемна ситуація, сфокусована на конкретному соціальному явищі, процесі, сфері соціального життя. Скажімо, як об'єкт соціологічного дослідження можуть бути виборці певного округу, колектив певної організації, сім'я чи потенційні покупці певного товару, чи взаємини між політичними партіями тощо. Предметом кожної науки є логічно взаємопов'язана і несуперечлива система фундаментальних понять, які описують ту частину об'єктивної реальності, на яку націлені методи вивчення цієї науки. Наприклад, фізики, описуючи матеріальний світ, використовують поняття електричного поля, гравітації, енергії, сили тощо; хіміки - послуговуються такими поняттями, як: розчин, кислота, луг, валентність та багатьма іншими. Ці поняття описують відповідний предмет - фізики чи хімії. Предмет дослідження формулює дослідник, тобто він (предмет) повністю залежить від самого знання і є його частиною. Визначаючи предмет дослідження, ми абстрактно виділяємо певні сторони об'єкта і намагаємося вивчити їх, враховуючи або не враховуючи вплив інших, не виділених нами сторін. Кожному об'єкту дослідження може відповідати декілька предметів дослідження. Наприклад, людина як об'єкт існуючої незалежно від нас дійсності може зацікавити анатома з точки зору своєї будови: система кровообігу, скелет, м'язи тощо; лікаря - як організм, складна система, яку належить лікувати, підтримувати в рівновазі ії фізичний та психічний стани; психолог, письменник, філософ можуть зацікавитися ще іншими аспектами життя і діяльності людини. Предмет соціології - це сукупність основних теоретичних понять, за допомогою яких вчені описують реальні факти, пояснюють і практично вирішують соціальні проблеми. Серед основних понять соціології можна виділити такі як: статус, роль, соціальна структура, соціальна група, соціальна взаємодія, соціалізація та ін. Відтак соціологію можна визначити як науку про становлення та функціонування соціальних спільнот, між якими складаються певні соціальні відносини і взаємодія, а також про соціальну людину - творця цих соціальних спільнот і головного суб'єкта історичного розвитку. Оскільки в соціології існує багато шкіл і напрямів, кожен із відомих вчених-соціологів по-своєму трактує предмет соціології, тому однозначно сформулювати його визначення складно.

3. Основні категорії соціології

Категорії соціології - загальні, універсальні поняття, якими оперує наука. Виділяють три групи категорій соціології: - загальнонаукові (соц. система, суспільство) - безпосередні соц. категорії (соц. статус, соц. стратифікація, соц. Інститути) - категорії дисциплін суміжних із соціологією (сім'я, особистість, економічна соціологія) Ключовою категорією має сенс визнати категорію “соціальне”. Соціальне як співвідношення у свідомості соціальних індивідів особистих уявлень з типами загально соціального рівня є складовою таких понять, як соц. система, соц. організація, соц. інституція, соціальна спільнота, соціальна група, соціальна норма, соціальний контроль тощо. В системі соц. категорій необхідно відокремити такі категорії, як соц. взаємодія, соц. зв'язки, соц. відносини, що визначають сутність соц. процесів. Соціальна взаємодія - це система взаємних впливів соц. індивідів, груп, спільнот для досягнення певних цілей. Соціальні зв'язки - залежності, що встановлюються між суб'єктами соціальної взаємодії. Соціальні відносини - система соц. зв'язків між суб'єктами соц. взаємодії. Таким чином, означені категорії соціологічної науки дають можливість описувати, аналізувати та систематизувати як соціальні явища статичного, так і процесуального планів. Категорії соціології відбивають суттєві сторони науки, глибинні зв'язки між ними виражають соціологічні закони, такі як закон взаємодії суспільства, соціальних спільнот, груп, закон соціальної диференціації та інтеграції, закон соціальної мобільності, закон інтернаціоналізації, закон соціалізації індивідів, закон урбанізації суспільства та інші. Дія законів має практичне втілення у вигляді тенденцій розвитку певних соціальних явищ та процесів.

4. Співвідношення соціології з іншими науками про людину і суспільство

Соціологія функціонує у тісній взаємодії з комплексом соціально-гуманітарних наук, генеруючи ідеї, теорії про людину, її місце і роль у системі соціальних зв'язків тощо. Те, що соціологія посідає загальне місце серед суспільних і гуманітарних наук, не означає, що вона є філософською наукою. Її значення для інших наук полягає в тому, що вона продуктує науково обґрунтовану теорію про суспільство та його структури, озброює розумінням законів і закономірностей взаємодії його різноманітних структур. У своїй теоретичній частині соціологія тісно переплітається з філософією. Мова йде про соціальну філософію. Соціальна філософія конструює загальні принципи соціального буття, закони його функціонування і розвитку, які становлять логічну основу соціології. Тісний зв'язок із соціальною психологією. Спільними проблемами дослідження для соціології і соціальної психології є потреби та інтереси, соціальні установки і ціннісні орієнтації, думки та настрої людей. Соціологія активно співпрацює із соціальною статистикою - галуззю статистики, предмет якої - соціальна сфера суспільства, галузь соціальних відносин і процесів. Соціальна статистика забезпечує соціологію інформаційною базою для оперативного аналізу змін у соціальних відносинах і процесах, в орієнтації і поведінці верств і груп для підготовки науково обґрунтованих загальнодержавних і регіональних програм, поточної соціальної політики, розробки надійних прогнозів. Зв'язок із правознавством. Нині ці 2 науки зближаються: і соціологи, і правознавці дійшли висновку, що повний опис і пояснення сучасних соціальних процесів, вимагають об'єднання зусиль спеціалістів обох наук. Виникла спеціальна соціологічна теорія - «соціологія права». Прикладна соціологія ґрунтується на математичних знаннях і методах. Саме в процесі зближення емпіричної соціології і математики утворилась «математична соціологія» - спеціальна соціологічна теорія, в межах якої розробляються основні компоненти соціального аналізу, стратегія побудови соціальних моделей. Найтісніший і найнеобхідніший зв'язок соціології з історією. Як історія так і соціологія мають справу, з одного боку, з наявними у суспільстві об'єктивними, незалежними від волі і свідомості людей закономірностями. Які детермінують зміст, характер і напрям його розвитку, з другого боку, з існуючими індивідуальними, неповторними явищами і процесами, які не можуть бути причинно поясненими, але мають закономірний характер. Суттєво впливають на «зигзаги» суспільства та його історії. Дуже тісний зв'язок соціології з політологією. Він визначається тим, що: 1) соціальні спільності, соціальні інститути і організації є важливими суб'єктами і об'єктами політики; 2) політична діяльність є однією з основних форм життєдіяльності особистості і її спільностей, які безпосередньо впливають на соціальні зміни в суспільстві. (соціологія політики, соціологія влади, соціологія міжнародних відносин). Отже, соціологія не може успішно розвиватися, не спираючись на результати досліджень соціальної філософії, економічної теорії, політології, етнографії, етнології, культурології тощо.

5. Функції і завдання соціології

1) Теоретико-пізнавальна. Полягає у тому, що соціологія накопичує та систематизує знання, прагне скласти якомога повнішу картину соціальних відносин та процесів у сучасному суспільстві. 2) Практично-перетворювальна функція: соціальна інформація є першим етапом, бо вона не може зразу перетворитися на прогнози, рішення тощо. Задача соціології полягає в тому, щоби знайти шляхи подальшого розвитку суспільства, участь у розробці довготермінової соціальної політики держави, в обгрунтуванні і реалізації планів соціального розвитку на всіх рівнях: країна, регіон тощо. Тут є прикладная соціологія - вона забезпечує розробку прогнозів, рекомендацій у вирішенні тих чи інших соціальних проблем, аж до рівня трудового колективу. 3) Інформаційна функція полягає в тому, що методи та технології цієї науки дають змогу отримання найрізноманітнішої соціальної інформації відносно всіх сфер діяльності суспільства. 4) Критична функція. 5) Описова функція. 6) Прогностична функція, тобто видавання соціальних прогнозів. 7) Перетворювальна - висновки, рекомендації соціологів служать для вироблення певних соціальних рішень. 8) Світоглядна функція. Завдання: органам управління вкрай необхідна повна, точна і достовірна інформація про реальний стан справ у будь-якій сфері суспільного життя, про потреби, цінності, інтереси, поведінку різних соціальних груп, а також про можливості впливу їх поведінки на суспільні процеси. Давати таку інформацію - завдання соціології. Інакше кажучи, соціологія має забезпечувати надійний зворотний зв'язок в організації управління суспільними перетвореннями.

6. Структура соціологічного знання та характеристика її складових елементів

Під структурою соціологічного знання розуміють систему взаємопов'язаних уявлень, понять, поглядів, теорій соціальних процесів різних рівнів (чи то життєдіяльність окремих людей, соціальних груп чи суспільства в цілому). Особливістю структури соціологічного знання є те, що вона є не просто певною сукупністю (обсягом) інформації, уявлень і наукових понять про соціальні явища і процеси, а перш за все певною упорядкованою системою знань про суспільство як динамічно функціонуючий організм. Соціологія - наука комплексна. Має трьохрівневу структуру: 1 рівень - теоретична соціологія; 2 - спеціальні соціологічні теорії (соціологія середнього рівня) ; 3 - емпірічні соціологічні дослідження. Теоретична соціологія - основну увагу концентрує на вивченні фундаментальних наукових проблем, пов'язаних з формуваннями знання про соціальну дійсність, описуванням, поясненням і розумінням процесів соціального розвитку, розробкою концептуальних основ соціології, методології та методів соціологічного дослідження. Напрями теоретичної соціології: *феноменологічна соціологія; *концепція соціального обміну; *теорія соціальної дії; *теорія соціального конфлікту; Спеціальні соціологічні теорії - області соціологічного знання, котрі мають своїм предметом дослідження відносно самостійні і специфічні підсистеми суспільного цілого (етносоціологія, соціологія молоді, міста тощо), відносини і окремі сфери життєдіяльності (соціологія праці, побуту, соціальна психологія тощо), інститути (соціологія громадської думки, соціологія сім'ї, освіти тощо), процеси (соціологія організації, конфліктологія тощо) - тобто галузеві знання. Загальносоціологічні теорії. на цьому рівні кожне соціальне явище розглядається з точки зору його місця і ролі в суспільстві, його різноманітних зв'язків з іншими явищами. Спеціальні і галузеві соціологічні теорії торкаються в основному окремих сфер суспільного життя, соціальних груп і інститутів, поєднують в собі теретичний і емпіричний рівні дослідження. Емпірічні соціологічні дослідження являють собою методи та технології збору соціальної інформації - встановлення та узагальнення соціальних фактів посередництвом прямої або непрямої реєстрації подій, характерних для вивчення соціальних явищ та процесів.

7. Сучасні соціологічні теорії

Теорії макрорівня (макросоціологія).

Макросоціологічні теорії вивчають великі соціальні системи, такі як: суспільство, цивілізації, їх внутрішні структури і взаємини між структурними елементами. Цей підхід більше пов'язаний з такими науками - демографія, політологія, економіка.

Теорія структурного функціоналізму.

Її засновником є американський вчений Толкотт. Згідно теорії Парсонса, реальність, попри те, що є неосяжною, організована логічно і раціонально, має системний характер і завдання теорії полягає у тому, щоб побудувати несуперечливі схеми, у які вкладається усе накопичене знання, і встановити логічні зв'язки між усіма попередніми теоретичними побудовами соціологів. На відміну від всеохоплюючої теоретичної системи Парсонса, теорія Мертона придатна для аналізу певної, конкретної групи фактів, характерних для окремих сфер суспільного життя. її позитивною стороною є легкість перевірки гіпотез за допомогою емпіричних досліджень. До теорій середнього рівня належать, наприклад, теорії соціальної структури, аномії, бюрократії, науки та ін. Мертон сформулював основну теорему функціонального аналізу: «Так само як одне соціальне явище може мати багато різних функцій, одна функція може по-різному виконуватися різними явищами». Дослідник наголошує, що може існувати низка структур, які можуть виконувати ту чи іншу функцію, а соціолог повинен мати на увазі наявність функціональних альтернатив (функціональних замінників). Скажімо, не всі соціальні структури є функціональними для суспільства, деякі з них можна вилучити без шкоди для суспільної структури, наприклад, Коста-Ріка не має такого елемента суспільної структури, як армія. Мертон показав, що соціальна система та її елементи можуть мати як видимі функції, так і латентні (приховані). Видимі - це ті, які відомі учасникам певного виду суспільної діяльності, латентні - ті, про які учасники не знають. Це дозволяє зрозуміти стандарти соціальної поведінки, що на перший погляд здаються ірраціональними. Як приклад Мертон наводить «танець дощу» індіанців племені гопі з Нью-Мексико. Гопі вірять, що цей танець примусить пролитися дощ на їхні поля (видима функція). Однак «танець дощу», який притаманний тільки цій суспільній групі і жодній іншій, - згуртовує їх, сприяє усвідомленню своєї єдності, «інакшості» від усіх інших людей (латентна функція). Мертон розрізняє також дисфункції - негативні дії, які загрожують цілісності суспільства. Відтак, згідно з теорією Р. Мертона, структурно-функціональне пояснення конфлікту може бути досягнуте введенням розмежування між видимими і латентними функціями, а також між функціями і дисфункціями. Соціологія, за Мертоном, повинна вивчати ступінь реальної інтегрованості суспільства, видимі і приховані функції соціальних інститутів, пояснювати соціальну організацію і поведінку людей. Йому належить ідея, що суперечності у суспільстві можна подолати шляхом зміни соціальної структури і запровадження нових організацій. Критики структурного функціоналізму звертають увагу також на деякі інші його слабкі сторони, наприклад, неоднозначність такого терміну як суспільна рівновага. Запозичений з біології, у якій ознаки браку рівноваги досить легко виміряти (наприклад зміни температури тіла чи кров'яного тиску), він є дуже неоднозначний щодо суспільства (та сама структура може бути функціональною для однієї частини суспільства і дисфункціональною для іншої, наприклад, різні релігійні конфесії в одному суспільстві). Ще однією критичною думкою щодо структурного функціоналізму є та, що ця теорія, яка трактує стабільність як щось вище і визнає суспільні зміни деструктивними, є внутрішньо консервативною. Структурний функціоналізм підтримує існуючий суспільний лад, а його критики вважають, що зміни є необхідними для суспільного розвитку.

8. Визначте суть «соціологічного закону» та поясніть його відмінність від законів інших наук

Соціальний закон - об'єктивний і повторюваний причинний зв'язок між соціальними явищами та процесами, які виникають внаслідок масової діяльності людей або їх дій. Соціальні закони визначають відносини між різними індивідами та спільнотами, виявляючись в їх діяльності. Це - відносини між народами, націями, класами, соціально-демографічними і соціально-професійними групами, містом і селом, суспільством і соціальною організацією, суспільством і трудовим колективом, суспільством і родиною, суспільством та особистістю. Як і закони природи, соціальні закони перебувають у природному плині подій, є результатом цілеспрямованих послідовних дій більшості індивідів у соціальних ситуаціях та об'єктивних зв'язках (причинних, функціональних та ін.). Об'єктивність соціального закону полягає в тому, що нові покоління успадковують готові відносини, зв'язки, тенденції, сформовані без їх участі. За масштабом реалізації соціальні закони поділяються на загальні й специфічні. Загальні закони діють в усіх суспільних системах (наприклад, закон товарно-грошових відносин). Дія специфічних законів обмежена однією чи кількома суспільними системами (наприклад, закони, пов'язані з переходом від одного типу суспільства до іншого; закон первинного нагромадження капіталу). За ступенем спільності соціальні закони або характеризують розвиток соціальної сфери в цілому, або визначають розвиток окремих її елементів - класів, груп, націй тощо. За способом вияву соціальні закони поділяють на динамічні й статичні (стохастичні). Динамічні визначають напрям, чинники і форми соціальних змін, фіксують жорсткий, однозначний зв'язок між послідовністю подій у конкретних умовах. Статичні закони не детермінують соціальні явища, а відображають головні напрями змін, їх тенденцію до збереження стабільності соціального цілого. Вони зумовлюють зв'язок явищ і процесів соціальної дійсності не жорстко, а з певним ступенем вірогідності. Динамічні закони поділяють на причинні та функціональні. Причинні динамічні закони фіксують суворо детерміновані (причинно-наслідкові) зв'язки розвитку соціальних явищ (наприклад, роль способу виробництва при переході від однієї суспільно-економічної формації до іншої). Функціональні динамічні закони відображають емпірично спостережувані й суворо повторювані взаємні залежності між соціальними явищами. Різновидами статичних законів можуть бути як закони соціального розвитку (наприклад, задоволення зростаючих матеріальних і культурних потреб населення, розвиток самоврядування), так і закони функціонування (єдність формальної і неформальної структур трудового колективу, розподіл рольових функцій у сім'ї).

9. Конт як основоположник соціології

Соціологія, починаючи з Опоста Конта, якого вважають родоначальником цієї науки, зосереджувалася насамперед на аналізі культурних закономірностей функціонування і розвитку суспільства. Хоча сам Конт вважав життя суспільства природним і об'єктивно закономірним процесом. Тому соціологія, за Контом, є наука про суспільство, яка завершує класифікаційну піраміду природничих наук йдучи за астрономією, фізикою, хімією та біологією. Він не переставав повторювати що людське суспільство - це насамперед спільність духу. «Ідеї керують і перевертають світ... весь соціальний механізм спочиває, зрештою, на думках». Органічна єдність людства чи його частини гарантується «загальною згодою», що грунтується насамперед на зв'язках морально-емоційного характеру. Соціальні інститути є гарантами згоди. Така насамперед держава, головне завдання якої - попереджати «фатальну схильність до корінної розбіжності в ідеях, почуттях та інтересах». Основним змістом процесу розвитку суспільства є, за Контом, «прогрес духу». Власне кажучи, це прогрес форм людського пізнання світу, чи, як говорив Конт, прогрес людського розуму. Таких форм три (знаменитий контовський закон трьох стадій) : теологічна, метафізична і наукова. їх можна вважати визначальними в суспільному розвитку, тому що, змінюючись самі по собі, вони змушують змінюватися всі інші сторони громадського життя. Кожному етапу розвитку розуму відповідають визначені форми господарства, політики, громадської організації. Теологічну стадію, що охоплює древню історію і раннє середньовіччя (до 1300 p.), Конт поділяв на три періоди: фетишизм, політеїзм і монотеїзм. У період фетишизму люди приписували життя зовнішнім предметам і бачили в них богів (пізніше відповідну ранню форму релігійності стали іменувати анімізмом). При політеїзмі життям наділялися «фіктивні істоти» (наприклад, грецькі і римські боги), втручанням яких пояснювалося все, що відбувається. Епоха монотеїзму - це християнська епоха. Єдинобожжя змінило все: образ світу, мораль, вдачі і звичаї, господарство і політичні установи. Метафізична стадія (1300-1800 pp.) - стадія критичної і скептичної філософії, для якої характерне руйнування старих вірувань і взагалі старих порядків. Поширення наук, зростання їхнього суспільного значення, повсюдний розвиток ремесел і промисловості - свідчення настання наукової чи позитивної стадії розвитку духу, вищим вираженням якої, згідно з Контом, була його власна концепція «позитивізму» і її невід'ємна частина - закон трьох стадій.

10. Основні передумови виникнення соціології як самостійної галузі наукових знань

Соціологія як самостійна наука виникла не через появу нового об*єкта дослідження, а через те, що в суспільних науках, що існували, виникли проблеми, які неможливо було вирішити в рамках цих наук за допомогою наявних методів. Специфіка соціологічного світобачення: 1) Погляд на суспільство як певну цілісність, цілісну систему, що розвивається за своїми специфічними законами. 2) Установка на вивчення суспільних відносин, що реально існують, на відміну від утопічного конструювання ідеального суспільства. 3) Спирання на емпірічні методи дослідження. Елементи такого підходу складалися в рамках соціофізики, соціофілософії, філософії, історії, по мірі розвитку емпірічних соціологічних досліджень, в ході диференціації суспільних та гуманітарних наук, по мірі зростаючого впливу природознавства. Соціально-політичні передумови виникнення соціології: 1) Діяльність просвітників стимулювала процес революційного руйнування старого суспільного ладу в Європі. 2) Ранні буржуазні революції вплинули на розвиток суспільно-політичної думки. Соціальні думкарі першої половини ХІХ століття намагалися осмислити суть та наслідки французької революції. Дослідники намагалися проаналізувати поняття “революція”, “демократія” тощо.

11. Сутність концепції О. Конта, а також роль позитивізму і його основних напрямів у подальшому розвитку соціології

Термін «соціологія» впровадив до наукового вжитку у 30-х роках XIX ст. французький філософ, соціолог Огюст Конт, який ототожнював соціологію з суспільствознавством, що охоплює всі галузі знань про суспільство. Філософія О. Конта, будучи одним із провідних напрямів тогочасного суспільствознавства, отримала назву «позитивізм». Позитивізм - філософська течія, представники якої єдиним джерелом знання вважали емпіричні (засновані на чуттєвому досвіді) дані, заперечували пізнавальну цінність теоретичного мислення, філософських знань. Сформувався він на противагу абстрактному соціально-філософському теоретизуванню. Головне для позитивізму - відмова від абстрактних тлумачень суспільства, створення позитивної (ґрунтованої на досвіді людини) соціальної теорії, такої ж доказової та загальнозначущої, як і природничі теорії. «Позитивна філософія» О. Конта зводилася до простого нагромадження висновків окремих наук. Цей принцип він поширював і на соціологію, роль якої вбачав у спостереженні, описі й систематизації фактів, процесів суспільного буття. Філософське їх осмислення заперечував як «схоластику» й «метафізику». Точка зору О. Конта на соціологію панувала до кінця XIX ст. Наприкінці XIX - на початку XX ст. у наукових дослідженнях суспільства, поряд з економічним, демографічним, правовим та іншими аспектами, став виокремлюватися й соціальний. Відповідно предмет соціології обмежувався вивченням соціальних аспектів суспільного буття. У цілому Конт прагнув об'єднати суперечливі ідейні традиції: просвітительську ідею прогресу і традиціоналізм, просвітительський раціоналізм і середньовічний католицизм. В останньому йому особливо імпонувала ідеологія соціально-ієрархічної і наднаціональної структури. Конт вважає застарілої християнську догматику, але не релігію як таку. Він прагне усунути Бога ім'ям релігії. Сама ж релігія вічна, тому що людина, у його інтерпретації, - істота не стільки раціональне, мисляче, що міркує, скільки емоційне, що почуває, віруюче. Але для відновлення релігії, так само як і всього людства, по Конту, потрібні нові інтелектуальнпідстави. Тому створення позитивізму як синтетичної світоглядної системи він починає з перегляду цих основ.

12. Основні етапи становлення і розвитку соціології як науки

Соціологія - порівняно молода наука. Її інституціоналізація відбувалася з середини XIX ст., хоч дехто з дослідників вважає, що перші соціологічні концепції з'явилися ще у спробах античних мислителів пояснити суспільне життя. Щоб охарактеризувати історичний розвиток соціології, важливо відійти від уявлення про цей процес як про хаотичне нагромадження персоналій, шкіл, парадигм тощо. Західні дослідники пропонують кілька варіантів періодизації історії соціології, які в принципових моментах збігаються. Перший етап: становлення соціології як самостійної науки на основі методології позитивізму (типові теорії такого типу знаходимо у О. Конта, Г. Спенсера). Другий етап: формування національних соціологічних шкіл, початок існування «великих соціологічних теорій», що претендують на універсальність пояснення будь-яких проявів соціальності і закладають основи власне соціологічної методології. Третій етап: вихід соціології за національні межі, її інтернаціоналізація. У цей період важливим чинником розвитку соціології стало протистояння методологічних орієнтацій макро- і мікросоціології, що довели існування істотно різних картин соціальної реальності. Четвертий етап почався у 80-х роках і тісно пов'язаний з «постмодернізмом» як тлом, на якому розвивалася сучасна культура. Цей етап позначений заявами про чергову методологічну кризу в соціології, що веде до усвідомлення необхідності нового бачення світу, корегування уявлень про предмет, метод, суб'єкта пізнання тощо. Перший період розвитку соціологічної науки характеризувався пануванням позитивістської методології. Чіткіше вона була сформульована у працях О. Конта. За його визначенням, пізнання суспільства стає дійсно науковим лише тією мірою, в якій воно опановує «позитивний метод», тобто методологію виявлення на основі спостереження та експерименту «незмінних природних явищ». Науку про суспільство, яка будується на основі позитивного методу, завершує соціологія - універсальна наука, «наука всіх суспільних наук». У другій половині XIX ст. відбувається урізноманітнення методологічних орієнтацій соціологічного пізнання, з'являються соціологічні теорії, які тривалий час визначали основні тенденції розвитку соціології (вчення Е. Дюркгейма, М. Вебера, К. Маркса). Саме ці теорії вважаються «класичними» у сучасній соціологічній науці. Е. Дюркгейм, французький соціолог і філософ вказував, що для перетворення соціології на самостійну науку необхідно чітко визначити її предмет та відповідний метод.

13. Визначення суспільства і його ознаки

Суспільство - це відносно стійка система соціальних зв'язків і відносин, що склалися між людьми в процесі історичного розвитку їх спільної життєдіяльності, спрямованої на відтворення умов для існування та задоволення життєвих потреб. Цілісність суспільства тримається завдяки дії звичаїв, традицій, законів тощо. Культурна антропологія трактує суспільство, як сукупність груп індивідів, що вирізняються особливою культурою (системою цінностей, традицій, звичаїв тощо) і існує незалежно від інших груп, тобто не є підгрупою. Суспільству притаманна низка ознак, які відрізняють його від інших груп:

- спільна територія, яка становить основу соціального простору, що в ньому проживають, взаємодіють, формують і розвивають між собою взаємозв'язки члени суспільства. Зазвичай вона збігається з державними кордонами;

- загальноприйнята система норм і цінностей, система культури, що є основою зв'язків між людьми. Завдяки цьому суспільство має велику інтегруючу силу. Воно соціалізує кожну людину, кожне покоління людей, підпорядковуючи їхню поведінку чинним нормам і включаючи її до загальної системи зв'язків;

- здатність підтримувати й постійно відновлювати високу інтенсивність внутрішніх взаємозв'язків, забезпечувати стійкість соціальних утворень. Е. Дюркгейм уважав, що основою стійкості та єдності суспільства є колективна свідомість, наявність спільної волі, які можуть стримати розвиток згубної сили людського егоїзму. Стійкість суспільства, на думку Р. Мертона, зберігається завдяки наявності фундаментальних цінностей, які засвоюються спільнотою індивідів, а на думку Е. Шилза, - завдяки владі, що забезпечує контроль над усією територією і нав'язує відповідну систему цінностей;

- автономність, саморегуляція, саморозвиток, що забезпечуються тими інститутами й організаціями та на підставі тих норм, принципів, традицій і цінностей, які виникають у самому суспільстві. Суспільство здатне без втручання зовнішніх сил створювати для людей такі форми організації та умови їх життя, які необхідні для задоволення їхніх потреб, їхнього самоствердження й самореалізації. Такі суттєві ознаки і характеристики суспільства, що на них указують провідні вчені і дають змогу трактувати його як соціальну систему, як цілісність, що має якості, котрих немає у жодної з її складових. Соціологічне вивчення суспільства як соціальної системи розпочинається з виявлення його складових і принципів дії механізму, котрий їх пов'язує і забезпечує системну цілісність.

14. Особливості індустріального та постіндустріального суспільства

Індустріальне суспільство Арон визначає як таке, в якому переважає велика промисловість, існує технологічний поділ праці. Він також виділяє два типи індустріального суспільства: капіталістичне й радянське. Капіталістичному типу економіки притаманна приватна власність на засоби виробництва, децентралізоване регулювання економіки, поділ суспільства на наймачів - власників засобів виробництва і найманих робітників, гонитва за прибутком як рушієм виробництва та циклічні коливання економіки. Ці ознаки властиві суто капіталістичному типу індустріального суспільства- чистому капіталізмові. Реальний же капіталізм за низкою ознак ніби наближається до соціалізму. Із соціалізмом його зближує характер власності, використання прибутку, розподіл тощо. В «індустріальному суспільстві» формується, на думку Гелб-рейта, нова класова структура. Зникає конфлікт між багатими й бідними, йому на зміну приходить новий конфлікт - між «класом освічених» і «неосвічених і малоосвічених». Вирішальною силою «індустріального суспільства» стає «клас освічених», складовою частиною якого є «техноструктура». Велика роль у «індустріальному суспільстві» Гелбрейта належить державі. Технічний прогрес автоматично зумовлює необхідність планування на державному рівні, регулювання державного попиту, перерозподілу національного доходу через систему податків, сприяння розвитку науково-технічного прогресу, освіти, національної оборони. При цьому Гелбрейт підкреслює незалежність корпорацій, їхню самостійність, «автономію» щодо держави. Державу й корпорації він розглядає як дві незалежні сили, котрі плідно співпрацюють одна з одною. У концепції «індустріального суспільства» Гелбрейта є й критичні ноти. Для визначення сучасного суспільства американський соціолог Деніел Белл (нар. у 1919 р.) запровадив термін «постіндустріальне суспільство». Постіндустріальне суспільство - стадія суспільного розвитку, що приходить на зміну державно-монополістичному капіталізму, індустріальному суспільству. Таке суспільство перебуває на стадії тертіальних промислів, у сфері послуг якого зайнято не менше 50 відсотків працюючого населення. Воно виробляє як аграрні, так і промислові товари, набагато перевищуючи власні потреби. Крім надвиробництва, йому властиві ускладнення соціальних звґязків, максимальний розвиток маркетингу, спрямованість у майбутнє, динамічна міжособистісна комунікація, велика роль наукових досліджень, освіти, престиж освіченості. Серед інших характеристик сучасного суспільства: рольовий характер взаємодії (очікування та поведінка людей зумовлюються їх суспільним статусом і соціальними функціями) ; поглиблений розподіл праці; формальна система регулювання відносин (на основі писемного права, законів, положень, договорів) ; складна система соціального управління (відокремлення інституту управління, соціальних органів управління та самоврядування) ; секуляризація (набуття світських ознак) релігії; виокремлення різноманітних соціальних інститутів. У постіндустріальний період відбуваються зміни в усіх системах та підсистемах суспільства. Якщо раніше земля, праця, капітал були ключовими елементами виробництва, то в постіндустріальну епоху в багатьох галузях виробництва головною складовою стає інформація. У політичній сфері згасає роль національної держави, відбувається децентралізація політичної влади, яка частіше делегується згори донизу. Політика перестає бути сферою класового конфлікту, політична боротьба розгортається не за контроль над власністю, а за вплив на державу. У соціальному житті відбувається перехід від ієрархії (поділу на нижчі та вищі чини) до сіткової організації. Власність перестає бути головним критерієм соціальної диференціаціїПостіндустріальне суспільство характеризується виникненням нових систем: телекомунікаційних технологій та освіти. Телекомунікації визначають комунікаційну та інформаційну спроможності суспільства в цілому, створюють кожній людині можливість безпосереднього спілкування з іншими субґєктами суспільства, без посередництва жодних груп, ідеологій, підвищують роль кожної людини як особистості. Освіта теж трансформується з інституту в самостійну систему, яка визначально впливає на сферу праці та економіки. У звґязку з тим, що технічною базою сучасного суспільства є інформація, його ще називають інформаційним суспільством.

15. Проаналізуйте, чим відрізняються поняття «соціальна система» та «соціальна структура», а також визначте їхню сутність, види, характерні риси й особливості

У соціології поняття «соціальна структура» тісно пов'язане з поняттям «соціальна система». Соціальною системою іноді називають суспільство. Це - сукупність різноманітних соціальних явищ і процесів, які детерміновані соціальними відносинами та зв'язками, в результаті чого виникає цілісний соціальний організм. Окремі соціальні явища та процеси виступають як системоутворюючі елементи, без яких неможливе існування тієї чи іншої соціальної системи (різновиду). Соціальна структура суспільства є частиною соціальної системи і об'єднує два компоненти - соціальній склад і соціальні зв'язки. У найзагальнішому вигляді вона розуміється як сукупність взаємопов'язаних і взаємодіючих соціальних груп, соціальних інститутів і відносин (зв'язків) між ними. У свою чергу, будь-яка соціальна система (в тому числі і суспільства) містить визначену соціальну структуру. «Соціальний склад» - це набір елементів, які складають дану структуру. Другий компонент являє собою набір зв'язків цих елементів. Таким чином, поняття соціальної структури включає в себе, з одного боку, соціальний склад або сукупність різних типів спільностей всередині суспільства, з іншого боку - це соціальні зв'язки всіх складових частин. Виходячи із розуміння суті соціальної структури суспільства, можна визначити її як сукупність взаємопов'язаних і взаємодіючих між собою впорядкованих щодо один до одного соціальних спільностей, верств, груп, а також відносин між ними. Це - свого роду «анатомія» суспільства, об'єктивний диференційований поділ суспільства на окремі прошарки, групи, які об'єднуються на основі однієї або кількох ознак.

Вивчаючи соціальну структуру суспільства, соціологія аналізує процеси виникнення або стирання граней між різними групами, прошарками (зближення, віддалення за різними критеріями). Соціальна структура означає стійкий зв'язок соціальних елементів у соціальній системі. Основним елементом соціальної структури є соціальні спільності (класи, прошарки, нації, професійні, демографічні, територіальні, політичні групи, але не випадкові нестійкі об'єднання людей). Кожний з цих елементів, у свою чергу, є складною будовою, притаманною певним внутрішнім прошаркам, зв'язкам. Соціальна структура відображає особливості соціальних відносин класів, професійних, культурних, національно-етнічних та демографічних груп, які визначаються місцем та роллю кожної з них у системі економічних відносин. Соціальна структура формувалася, «карбувалася» в процесі історичного розвитку. Вона і нині видозмінюється.

Таким чином, під соціальною структурою розуміється сукупність стійких зв'язків і відносин між елементами, що складають систему, які визначають її якісну своєрідність і будова. На відміну від системи, яка є результат інтеграційних зв'язків елементів, структура виражає їх якісну своєрідність, дозволяє системі придбати визначеність і стійкість. Структура - це спосіб зв'язку елементів один з одним, і вона виражається у вигляді різноманітних функцій.

Отже, всяка система відображає властиву процесу (або явища) цілісність, тільки в рамках якої можливо його існування, а структура виражає якісну визначеність його, яка знаходить своє вираження в специфіці функціонування даної конкретної системи.

16. Визначте основну сутність понять: соціальна спільнота, соціальна група, соціальний інститут, соціальна організація та приведіть конкретні приклади

Соціальна спільнота - сукупність людей, об'єднаних відносно стійкими соціальними зв'язками, відносинами, яка має загальні ознаки, що надають їй неповторної своєрідності. Соціальними спільнотами є рід, сім'я, плем'я тощо. Вони забезпечували людям засоби до існування, репродукцію людини, спільну протидію силам природи, іншим племенам і т. д. Все це допомогло людству не тільки вціліти, а й закласти основи подальшого прогресу, розвитку цивілізації. Отже, соціальні спільноти виникали під впливом об'єктивної необхідності в ході історичного розвитку.

Соціальна група - це сукупність людей, які певним чином взаємодіють один з одним, усвідомлюють свою належність до даної групи і вважаються її членами з точки зору інших людей. Традиційно виділяють первинні і вторинні групи. До перших належать невеликі за складом колективи людей, де встановлюється безпосередній особистий емоційний контакт. Це сім'я, компанія друзів, робочі бригади та ін. Вторинні групи утворюються з людей, між якими майже немає особистого емоційного ставлення, їх взаємодії обумовлені прагненням до досягнення певних цілей, спілкування носить переважно формальний, знеособлений характер. При формуванні соціальних груп виробляються норми і ролі, на основі яких встановлюється певний порядок взаємодії. За розміром групи можуть бути найрізноманітнішими, починаючи від 2 осіб. Соціальний інститут є стійкою формою організації сукупних відносин людей, які складаються шляхом стихійної еволюції або доцільних цілеспрямованих дій. У найбільш загальному вигляді слід розрізняти економічні, політичні, правові, етичні, культурно-ідеологічні та ін. суспільні інституції. Їм відповідають виробничі, обмінні, розподільні, споживацькі, державні, сімейні, дозвільні, освітні, культурні, ідеологічні, судочинні тощо соціальні заклади та установи. Сюди ж належать наука, засоби масової інформації, церква, неформальні релігійні конфесії, культурно-ідеологічні об'єднання. Соціальна організація - це безперервна система диференційованих і координованих видів людської діяльності, що полягає у використанні, перетворення і об'єднання специфічної сукупності трудових, матеріальних, фінансових, інтелектуальних та природних ресурсів в деяке унікальне, вирішальне проблеми ціле. Функція цього цілого полягає в задоволенні приватних потреб людини шляхом взаємодії з іншими системами, що включають різні види людської діяльності і ресурси в їх конкретному оточенні «. Між людьми в організації виникають різноманітні відносини, що будуються на різних рівнях симпатії, престижу і лідерства. Велика частина цих відносин стандартизована у вигляді кодексів, правил і норм. Однак багато нюансів організаційних відносин не відображені в нормативних документах або в силу своєї новизни, або в силу складності, або в силу недоцільність.

17. Проблеми громадянського суспільства в Україні

Розвиток суспільства відбувається у взаємодії політичної системи, економіки та громадянського суспільства. Незрілість останнього в Україні виступає однією з головних перешкод для побудови успішної країни. Як відомо, громадянське суспільство починається з такого конструктиву як активність та відповідальність. Воно проявляється у вигляді сукупності формальних і неформальних неурядових організацій, рухів, ініціативних груп, органів самоуправління і самоорганізації населення, які можуть впливати на державну владу, примушуючи її враховувати різні, іноді суперечливі, інтереси та шукати шляхи і засоби їх вдоволення, примирення і узгодження. Без зрілого громадянського суспільства є неможливою побудова правової демократичної держави. Оскільки тільки внутрішньо вільні, свідомі, небайдужі та активні громадяни здатні спільно контролювати державу, стримувати її від прагнення до розширення власних повноважень за рахунок наступу на громадянські права і тим самим, сприяти реалізації принципу «держава для людини, а не людина для держави». Основним показником дієвості громадянського суспільства є гарантоване ним забезпечення прав і свобод людини, які визнані вищими загальнолюдськими цінностями. Це випливає з передумов формування громадянського суспільства. Однак, на превеликий жаль, на сьогоднішній день ми не маємо змоги стверджувати, що в Україні забезпечується дотримання прав і свобод людини і громадянина, - виключно на папері. Демократизація створює можливості для прогресивного розвитку України. Але постає запитання: як найкраще скористатися цими можливостями, зберігши позитивну спадковість розвитку, подолавши одночасно негативну? Державна влада дійсно може сприяти встановленню громадянського суспільства, але без ініціативи народу «знизу» її можливості обмежені. Підбиваючи підсумок, можна сказати, ідо сьогодні основними шляхами побудови громадянського суспільства в Україні є:

в розширення масової бази влади, підвищення політичної культури населення, створення нових можливостей участі громадян в управлінні державними і суспільними справами;

* активізація процесу роздержавлення усіх сфер суспільного життя, формування справжніх інститутів громадянського суспільства як ринкового, так і неринкового характеру (благодійні фонди, споживчі товариства, клуби за інтересами, товариства, асоціації тощо), розвиток різних форм громадського самоврядування і самодіяльності. До речі, у США існують сотні тисяч центральних, штатних, регіональних і місцевих асоціацій (політичних, культурних, релігійних, воєнно-патріотичних і т. п.), які охоплюють 2/3 населення США. Це і є соціальна база громадянського суспільства;

в постійне удосконалення контрольних механізмів, тобто механізмів зворотнього зв'язку від суспільства до держави;

* максимальне розширення сфери судового захисту прав і свобод людини, формування поваги до права і до закону;

в виховання нормального природного патріотизму - національного і державного - на основі поваги до національної історико-культурної спадщини;

18. Соціальна структура суспільства та її основні елементи

Соціальна структура суспільства - це сукупність взаємозв'язаних і взаємодіючих між собою соціальних груп, спільностей та інститутів, пов'язаних між собою відносно сталими відносинами.

Сутність соціальної структури суспільства найбільш повно виражається у її загальних рисах, до яких можна віднести:

* багатоманітність соціальних елементів, що утворюють соціальну структуру суспільства (соціальний інститут, соціальна група, соціальна спільність тощо) ;

* різний ступінь впливу кожного складового елемента соціальної структури суспільства на соціальні процеси і явища, відмінність їхніх соціальних ролей;

* наявність відносно стабільних зв'язків між складовими елементами соціальної структури суспільства, взаємозалежність останніх. Це означає, що жоден елемент соціальної структури не може існувати в суспільстві автономно. В будь-якому випадку він поєднаний соціальним зв'язком з іншими структурними підрозділами суспільства. У цьому випадку є цікавою історія про Робінзона Крузо, який навіть опинившись на безлюдному острові, перебував у тісному зв'язку з суспільством (користувався речами, що виготовили інші люди, займався тими ж видами занять, що і в Англії - облаштовував власну оселю, вирощував сільськогосподарські культури, молився Господові тощо) ;

* взаємопроникність елементів, що забезпечує цілісність соціальної структури, тобто одні й ті ж соціальні суб'єкти можуть бути частинами різних складових одиниць суспільства. Наприклад, одна і та ж особистість може бути включена до різних соціальних груп та спільностей;

* багатофункціональність і стабільність - кожен елемент соціальної структури суспільства виконує свої специфічні функції, які є відмінними від ролей інших соціальних елементів, що й передбачає значну кількість соціальних функцій суспільства.

У зв'язку з вищесказаним можна зробити висновок, що основними складовими суспільства є соціальні спільності, оскільки їх вплив на соціальні процеси є незрівнянно більший ніж участь окремої особистості. Що стосується соціальних організацій та соціальних інститутів, то вони формуються у результаті діяльності і взаємодії соціальних спільностей та груп, є похідними від них. Важливим елементом соціальної структури суспільства є також соціальні групи.

Соціальна група - відносно стійка, історично сформована сукупність людей, об'єднаних на основі загальних соціально значущих ознак.

Соцiальна iнституція - це стале сполучення цiнностей, норм, статусiв, ролей i груп, що складається та відтворюється у зв'язку з вирішенням певної соцiальної потреби.

Соціальний статус - це певна позиція особи в соціальній структурі групи і суспільства, пов'язана з іншими позиціями через систему прав і обов'язків.

Соціальна роль - модель поведінки, орієнтована на певний статус. її ще називають динамічною стороною статусу. Якщо статус вказує на позицію індивіда всередині групи, то роль - на поведінку властиву цьому статусові.

19. Сутність поняття «соціальний статус» та його видові особливості, а також, взаємозв'язок з поняттями «соціальна роль», «соціальний ранг»

Соціал. статус - це позицiя у певнiй соцiальнiй структурi суспiльства з певними правами та обов'язками. Наприклад - студент, професор, декан, завiдувач кафедрою, ректор - це певнi позицiї у соцiальнiй структурi Унiверситету - певнi статуси. Статус завжди пов'язаний з деякою очiкуваною поведiнкою, яка визначається культурою суспiльства. Саме цю очiкувану поведiнку, пов'язану iз статусом. називають cоцiальною роллю. Головна рiзниця мiж статусом i роллю полягає в тому, що людина статус займає (або має), а роль - виконує. У відповідності з цім, іноді кажуть, що соціальна роль - це сукупнiсть очiкувань щодо поведiнки людей стосовно певного соцiального статусу, або сукупність норм. такої поведінки. Соціальний статус особистості - це місце в соціальній структурі групи чи суспільства. Соціальний статус віддзеркалює той набір конкретних дій, що їх виконує людина в різних взаємодіях. Кожна людина має багато статусів у зв'язку з тим, що вона бере участь у багатьох групах і організаціях (мати, дочка, лікар, кандидат наук, людина похилого віку, член профспілки та ін.). Сукупність усіх статусів, які має людина, називається статусним набором. Серед усієї сукупності статусів людини є головний, котрий визначає стиль і спосіб життя, соціальне оточення, модель поведінки. Усі соціальні статуси можна розділити на два основних типи: