Соціологія як наука, її основні поняття та категорії

* управління організацією здійснюється на основі формальної безособовості, тобто виключає особисті мотиви та емоції;

* відбір, призначення на посаду і підвищення по службі базуються на заслугах і достоїнствах, а не на традиціях і примхах.

М. Вебер вважав, що запропонована ним система принципів забезпечить задовільне виконання багатьох одноманітних організаційних завдань, а ієрархія, влада і бюрократія лежать в основі усіх соціальних організацій.

104. Роль В. Липинського та його визначення сутності політичної еліти суспільства

Політична еліта - це привілейована група, яка займає керівні позиції у владних структурах і безпосередньо бере участь в ухваленні рішень, зв'язаних з використанням влади. У своєму вченні про еліту В. Липинський виходить із мак'явеллістської традиції європейської соціальної думки, в особах таких дослідників, як В. Парето, Г. Моска, Р. Міхельс, які вважали, що невіддільним атрибутом соціальної системи є наявність найвищого привілейованого стану суспільства.

На думку В. Липинського, історично еліту утворюють вихідці із чужих племен. Скажімо, в українському суспільстві носіями елітарної культури є поляки. Поляки, асимілюючись з «українською народною масою», стимулюють процес відокремлення її в масі руських племен.

В. Липинський є автором концепції «національної аристократії». На його думку, в кожній нації існує група людей, яка керує нацією, стоячи на чолі ЇЇ політичних і організаційних установ. Вона створює певні культурні, моральні, політичні та цивілізаційні вартості, які потім привласнює собі ціла нація для нормальної життєдіяльності. Таку провідну групу В. Липинський й називає «національною аристократією». Національна аристократія може реалізуватися тільки тоді, коли вона захоче створити свою державу. «... Бо без власної держави вона не матиме власної національної аристократії, а не маючи власної аристократії вона ніколи не стане нацією і лишиться по віки балакаючим на іншій мові племенем, підлягаючи державно-національній організації чужої аристократії».

В. Липинський підкреслює важливість процесу «постійного відновлення або зміни аристократії», тобто циркуляції еліт. Коли цей процес припиняється, то нація попадає під провід чужої, сильнішої, ніж власна, політичної еліти, втрачаючи свою національну ідентичність. В. Липинський запевняє, що «без своєї власної національної аристократії - без такої меншості, яка б була настільки активна, сильна та авторитетна, щоб організувати пасивну більшість нації внутри, і тим захистити її од ворожих наскоків зовні - немає і не може бути нації». Постійне відтворення нації - це, за В. Липинським, вічний і незмінний наслідок кожної боротьби творчих, продукуючих класів.

У своєму фундаментальному політичному трактаті «Листи до братів-хліборобів» В. Липинський дуже добре наголошує, що народи, які не вміють витворити власних «панів», тобто політичної еліти, приречені на те, щоб навіки коритися чужим.

105. Поняття соціальних змін і їх рушії

Поняття «соціальні зміни» у вітчизняній соціології вживалось рідко. Звичнішим було поняття «соціальний розвиток», яке характеризує лише певний вид соціальних змін, спрямований на вдосконалення, ускладнення. Поняття «соціальні зміни» і «соціальний прогрес» не тотожні. «Прогрес» виражає ціннісну характеристику, зміни в бажаному напрямі. Але багато соціальних змін не мають чіткого спрямування. Тому в сучасній соціології віддають перевагу нейтральному поняттю «соціальні зміни», яке не має в собі оціночного компонента і охоплює широке коло різноманітних соціальних змін безвідносно до їх спрямованості. Соціальні зміни - процес виникнення нових явищ, структур, характеристик у різних соціальних системах і підсистемах під час їх взаємодії. Це поняття фіксує факт зрушення, зміни в широкому розумінні слова. Соціальні зміни відбуваються на рівні міжособистісних відносин, на рівні організацій та інститутів, малих і великих соціальних груп, на місцевому, соціетальному та глобальному рівнях. Соціологія аналізує різні типи соціальних змін: еволюційні й революційні, короткострокові й довгострокові, організовані й стихійні, насильницькі й добровільні, усвідомлені й неусвідомлені, а також зміни на рівні індивіда, групи, організації, інституту, суспільства та ін. Значні соціальні зміни відбуваються на основі важливих відкриттів і нововведень, тобто інновацій. Поняття «інновація» ввійшло в науку ще в XIX ст. і вживалось при вивченні змін у культурі на противагу поняттю «традиція». Тепер нововведення розглядається як певна стадія процесу соціальної зміни. Інновація - комплексний процес створення, поширення та використання нового практичного засобу (нововведення) для задоволення людських потреб, а також повґязані з цим нововведенням зміни в соціальному середовищі. Інновація - не тільки відкриття, а і його впровадження. Саме воно спричиняє суттєві зміни в суспільному житті. Не всі інновації однозначно сприймаються суспільством. Інновації є соціокультурним процесом, що вносить у суспільне життя нові культурні зразки. Вони можуть не тільки приєднуватись до існуючих зразків, а й витісняти їх. Так, якщо наукові чи художні інновації в сучасному українському суспільстві приєднуються до того, що вже існує, то ринкові відносини можуть поширюватися тільки внаслідок витіснення адміністративно-командних відносин. Інновації часто вступають у конфлікт з існуючими культурними зразками, цінностями та нормами. Так, спроби масового розвитку фермерства в Україні в 90-ті роки XX ст. наштовхувались на опір місцевих чиновників, протидію вкорінених серед селянства колективістських традицій. Важливу роль у суспільстві відіграє специфічний різновид соціальної інновації - модернізація. У світовому контексті вона повґязується з переходом суспільства від бідності до добробуту та розвитку.. Виокремлюють економічну, політичну, соціальну, культурну модернізації. Динамізм людства в останні десятиріччя дедалі більше визначається переходом від індустріального суспільства, метою якого є модернізація, до постіндустріального та інформаційного. Воно базується на створенні, споживанні та поширенні інформації, що є основною формою діяльності великої кількості людей. Автори концепції постмодернізму стверджують, що в сучасному світі розгортається глобальний процес формування нового суспільства і нової свідомості.. Також вирізняють і такі чинники соціальних змін як соціальна трансформація (перетворення в суспільстві у результаті певних цілеспрямованих або хаотичних соціальних змін) та соціальна криза (перехідний стан соціальної системи, що передбачає радикальні зміни для вирішення різних проблем).

106. Розуміюча соціологія М. Вебера

Предметом розуміючої соціології є осмислена дія, дія, пов'язана із «суб'єктивно передбачу-ваним смислом». Звідси випливає соціологічно обґрунтована потреба «в інтерпретуючому ро-зумінні свідомо орієнтованих людських дій». Наприклад, до безпосереднього розуміння нале-жать також дії лісоруба, людини, яка простягає руку до дверей, щоб закрити їх, мисливця, який цілиться, щоб влучити у звіра, та ін. Порівняно з безпосереднім розумінням пояснююче розуміння являє собою вищий рівень пізнання людських дій. Воно орієнтоване не на з'ясува-ння змісту самого акту дії, а на пізнання мотивів, якими користується індивід, виконуючи певний акт. У такому разі йдеться не про те, що індивіди роблять, а про те, чому вони це роб-лять. У структурі людських дій німецький учений виокремлює особливий клас дій -соціальні дії. Соціальну дію він трактує як таку, що орієнтована на поведінку інших індивідів. Пове-дінка індивіда не є соціальною, якщо вона орієнтована тільки на речові об'єкти. Крім того, не всі типи взаємин людей мають, за М. Вебером, соціальний характер. Залежно від наближення соціальної дії до певної межі, за якою вона може бути названа осмислено орієнтованою, М. Вебер вирізняє чотири дії. Ближче всього до цієї межі, а найчастіше на самій межі, знаходя-ться традиційна та афективна дії. Далі від межі розміщуються раціональні дії, які М. Вебер поділяє на ціннісно-раціональну і ціле раціональну. Традиційні дії ґрунтуються на тривалій звичці людей. Більшу частину їхньої повсякденної поведінки можна віднести до цього типу. В той же час у ряді випадків традиційна дія може наближатися або трансформуватися в афек-тивну дію. Остання обумовлена афектами або емоційним станом індивіда. Часто ця дія вихо-дить за межі того, що осмислено орієнтоване. В цілому традиційні й афективні дії нерідко межують, з одного боку, з поведінкою суто реактивною, несвідомою, а з іншого - з раціона-льною поведінкою, в рамках якої люди або вірять у самодостатню цінність незалежно від наслідків дії (ціннісно-раціональна дія), або осмислено добирають відповідні засоби для реалізації поставленої мети, враховуючи можливі наслідки (цілераціональна дія) Ціннісно-раціональними це тип дії завжди підпорядкований «заповідям» або «вимогам», у підкоренні яким вбачає свій обов'язок індивід. Цілераціональна дія властива тим індивідам, поведінка яких орієнтована на мету, засоби та побічні результати цієї дії. В цьому разі індивід діє не традиційно, не афективно, не за обов'язком, а на підставі осмисленого, раціонального розрахунку, співвіднесення достатності наявних засобів для досягнення поставленої мети, а також передбачення можливих побічних результатів такої дії. Разом з тим усі веберівські типи соціальної дії являють собою сконструйовані для соціологічного дослідження «понятійно чисті типи, до яких більшою або меншою мірою наближається реальна поведінка» людей. Отже, тлумачення соціальних дій ґрунтується не на необхідності, а на ймовірності здійснення їх. У цілому для категорій веберівської «розуміючої соціології» характерна антипсихологічна спрямованість. Психологія, вважає німецький учений, взагалі не може бути основою розуміючої соціології, оскільки займається ірраціональною складовою поведінки людей, а не «раціоналістичним розумінням» її смислу. Внаслідок цього соціальні інститути і культурні значення не можна пояснити на основі психологічних факторів. Навпаки, саме соціальні інститути і культурні значення можуть сприяти поясненню психіки людей. Висуваючи раціональність, раціоналізацію, цілераціональну поведінку як ключові методологічні засади розуміючої соціології, М. Вебер водночас не доходить «висновку про переважання раціонального у повсякденному житті», однак пов'язує долю сучасного світу зі зростаючими раціоналізацією та інтелектуалізацією.

107. Проблеми та основні форми модернізації суспільства

Товариство є динамічно розвивається системою. Воно постійно змінюється. Багато вчених намагалися виділити причини динаміки, етапи розвитку і можливе майбутнє суспільства. Для його модернізації характерно наступне:

· розвиток суспільства - від традиційного до раціонально діючого;

· розвиток науково-технічного прогресу, поява структурних змін у суспільстві, нових цінностей і т. д.

Це багатосторонній процес, що включає перетворення економічної сфери, зростання добробуту суспільства, а також зміни в соціальній сфері.

Деякі вчені поділяють модернізацію на два типи: оригінальна модернізація, вторинна модернізація. Перший з них характерний для економічно розвинених країн, а другий - для розвиваються. Він полягає у використанні цими країнами досвіду інших, що вже пройшли процес модернізації. Існуючі в області модернізації концепції досить численні. Деякі з них більш відомі, деякі менш.

Шмуель Ейзенштадт-соціолог, який працював в області перетворень в суспільстві. Він досліджував політичний аспект модернізації і виділяв його характерні особливості: наявність строго визначених цілей та орієнтирів; проникнення політичних інститутів в усі сфери суспільства; можливість кожного індивіда брати участь у політичному житті країни; зростання відповідальності влади перед народом. В результаті громадяни мають можливість висловлювати свою думку з того чи іншого питання, впливати на прийняття рішень за допомогою голосування. Волт Вітмен. Ростоу, при розгляді модернізації звертав особливу увагу на економічну складову. Розвинені країни пройшли ті етапи, на яких знаходяться розвиваються. Існує п'ять стадій економічного розвитку: традиційне суспільство з натуральним господарством і сувору ієрархію в соціальній сфері; перехідне суспільство - до етапу сталого розвитку, в рамках якого виникає інфраструктура і з'являються нові технології, перехід-зсув, що характеризується бурхливим промисловим зростанням і індустріалізацією економіки; перехідне суспільство - до етапу зрілості (поява сфери послуг, зростання міст, подальший розвиток економіки) ; ера масового споживання - задовольняється попит на товари, в структурі економіки переважає сфера послуг, відпрацьовані механізми регулювання суспільного життя.

Існують і інші принципи класифікації структури та етапів модернізації, по-різному пояснюються і окремі стадії розвитку конкретних країн. Єдиної думки з приводу складного процесу модернізації серед вчених не існує.

108. Значення системи соціального контролю в життєдіяльності суспільства

Соціальні відносини між індивідами і суспільством формуються в умовах соціального контролю. Соціальний контроль є одним з найбільш загальноприйнятих понять в соціології, що містить різноманітні засоби для підтримки порядку в суспільстві. Соціальний контроль - засіб саморегуляції соціальної системи, що забезпечує упорядковану взаємодію її елементів шляхом нормативного (у тому числі правового) регулювання. Це сукупність засобів і методів впливу суспільства на небажані форми поведінки з метою їх знищення або мінімізації. Важливими атрибутами та елементами соціального контролю є цінності, норми, звички, санкції, які виникають та існують внаслідок дії соціальних інститутів. Культура кожного суспільства та спільноти має свою систему цінностей, які відіграють вагому роль у врегулюванні соціальних зв'язків. Цінності можна розглядати як стандарти, зразки, еталони соціальної поведінки. Для того, щоб те чи інше явище стало цінністю, воно повинно мати певні якості, які б були корисні для індивіда. Різні культури віддають перевагу різним цінностям і кожний суспільний лад встановлює, що є для них цінністю. Соціальна норма - загальновизнане правило, зразок поведінки дій індивідів, соціальних груп. Вона визначає межу допустимої поведінки індивіда, соціальної групи, що історично склалася у конкретному суспільстві. Існують як правові норми, які вимагають дотримання законів і визначаються державними актами, так і моральні, які регулюються окремими групами, суспільством в цілому. Дотримання моральних норм забезпечується впливом громадської думки, колективним тиском, усвідомленням людиною своїх моральних обов'язків. Соціальні норми є важливим засобом орієнтації поведінки людини і соціальної спільноти в певних суспільних умовах. Вони є засобом контролю суспільства за поведінкою своїх членів. Норма не тільки рекомендує, але й зобов'язує. Найчастіше соціальні норми поділяють на соціальні приписи і технічні правила (регулюють взаємодію людини і природи). Соціальні приписи - норми, що визначають соціальне становище індивіда. Серед соціальних приписів фігурують: право, звичай, правила пристойності, мода, мораль. Вони служать для реалізації загальної мети, яка відповідає інтересам соціальної спільноти. Норми виконують певні функції в залежності від того, у якій якості вони виступають: чи як стандарти поведінки (обов'язки, правила), чи як очікування поведінки (реакція інших людей). Наприклад, захист гідності членів сім'ї є обов'язком кожного чоловіка. Проявляючи турботу про сім'ю, чоловік демонструє свою силу, хоробрість, все те, що високо цінується суспільством, оскільки, честь та гідність сім'ї є однією з найважливіших цінностей суспільства з найдавніших часів. Як наслідок підвищується і соціальний статус чоловіка. Отже, норми - це певні правила, які регулюють поведінку людей у відповідності з цінностями даної культури. Вони дають змогуздійснювати соціальний контроль та демонструють зразки поведінки. Обов'язки свідчать про те, що має робити людина, займаючи певну соціальну позицію, а права - про те, що людина може собі дозволити або не дозволити у відносинах з іншими людьми. Права та обов'язки суворо регламентовані. Вони обмежують поведінку певними рамками, роблять її передбачуваною. Водночас вони досить тісно взаємопов'язані між собою. Важливим елементом соціального регулювання, що направлений на забезпечення дотримання норм членами суспільства та їх об'єднаннями є санкції. Санкція - засіб регулювання спільнотою поведінки своїх членів, з метою стимулювання бажаної і припинення небажаної, для забезпечення впорядкованості, внутрішньої згуртованості й безперервності суспільного життя. Соціальні санкції встановлюються і застосовуються суспільством або окремою соціальною групою як засіб захисту соціальної організації, забезпечення дотримання норм поведінки. Від них залежить соціальний порядок.

Отже, соціальний контроль є найефективнішим інструментом, за допомогою якого соціальні інститути організовують життя членів суспільства. Існує велика кількість методів соціального контролю. Вони залежать від ситуації, мети та характеру конкретної групи. Механізми контролю спрямовані не на самого індивіда, а на його вчинки, відносини з іншими індивідами.

Размещено на Allbest.ru