Виходячи із сказаного вище, можна сформулювати сукупність того, що необхідно розглянути в процесі складання історичної характеристики:

- історія держави, країни, території;

- історія народу (народів), що її населяють;

- історія знаменних подій, явищ; історія в особах, тобто історія видатних особистостей;

- історія художньої культури (історія художніх стилів).

Спробуємо розглянути їх більш детально.

Історія держави. При розгляді історії країни або держави (чи її окремого регіону) слід звернути увагу на час (дату) утворення держави, на особливості території і форму правління в даний момент часу, а також основні зміни політичного статусу, складу території і форм правління за історичний відрізок часу, що вивчається. Всі необхідні відомості приводяться в хронологічному порядку. Всі факти мають довідковий характер і не вимагають додаткових пояснень, тобто немає необхідності називати причини або давати характеристику змін, що відбувалися. Виняток становлять ті факти, які одержали віддзеркалення в художній культурі країни (історичних пам'ятниках) або послужили поштовхом для розвитку подій і явищ світового рівня.

Історія народів. При розгляді питань формування і зміни населення країни слід звернути увагу на етнічний склад, етапи формування етносів, час і особливості розвитку мови (усного і письмового). У тих випадках, коли на території збереглися численні цікаві (для туризму) археологічні пам'ятки, можливо, короткий опис процесу заселення, освоєння території. Головну увагу слід приділити історії формування етнічної культури народів. Етнічна самосвідомість в історичному минулому чітко взаємозв'язана не тільки з мовою, про що йшлося вище, але і з релігією. Тому необхідно вказати форми вірувань, особливості культів і релігій, характерних для всіх основних періодів розвитку країни і народів, що її населяють. Іншим важливим аспектом характеристики зниклих етнічних культур на території будь-якої країни є традиції і народна творчість.

Навіть простий перелік основних типів зниклих або збережених архаїчних традицій, свят, типів жител, кухні, костюма, обрядів і звичаїв дозволяють уявити людей певного часу, особливості їх життя. Певний інтерес в цьому відношенні мають відомості в основних рисах цивілізацій світу. На основі знарядь праці, що збереглися, предметів начиння, прикрас і предметів культу можна «намалювати картину» виробничих умінь і навиків, основних занять, видів трудової творчої діяльності. Так, наприклад, перелік видів ремесел і їх центрів дають яскраве, образне уявлення про устрій життя людей, особливості їх взаємостосунків. Все це допомагає відтворити «образ» певної історичної епохи, наповнити її конкретним змістом.

Історія знаменних подій. Існує усталена думка, що історія складається з фактів, кожний з яких жорстко детермінований певною датою. Дійсно, історичний текст структурований в хронологічному порядку. З кожною з історичних дат пов'язано певну важливу подію. Таким чином, історичне оповідання - це хронологічна послідовність знаменних подій, зв'язаних між собою єдністю часу, місця дії і дійових осіб, що відображає процес, потік розвитку і зміни взаємозв'язаних станів минулого в житті країни. Але які події необхідно включити в країнознавчу характеристику (чи характеристику окремого регіону)? За яким принципом їх відбирати? Це визначається постановкою мети і проблеми дослідження або вивчення. Питання або проблема, яку ставить перед собою викладач, що читає курс лекцій, або студент, що виконує курсову або дипломну роботу, або менеджер туристичного бізнесу, повинні задовольняти всі вимоги професії, тобто це повинен бути історичний розділ країнознавчої характеристики, що відповідає запитам і потребам практики туристичного бізнесу.

Історичне оповідання відрізняється тим, що в ньому відразу присутня оцінка події, що відбулася, факту. Наприклад, 1 вересня 1939 р. почалася Друга світова війна. Але хто на початку війни знав, що вона перетвориться на світову?

Оскільки укладач характеристики знає всі перипетії сюжету, він відбирає події, темп і масштаб оповідання; деякі події, факти, відрізки часу він висловлює швидко (тут нічого цікавого не відбувається), інші описує детальніше, дає крупні плани.

Історія в особах. «Меморіальна історія» особливу увагу наділяє поверненню і збереженню в пам'яті людей імен не тільки видатних діячів у різних областях людської діяльності, але і рядових членів суспільства, чиї імена історія зберегла випадково. Найчастіше вони в «меморіальній історії» діють не як живі люди, а як соціальні типажі, наприклад, «феодал», «селянин», «мандруючий чернець». Завдяки їм люди, можуть задовольнити свою потребу в образах-символах певного часу, епохи. Ці образи є носіями певної ідеї, дії, відчуття, поняття. Але є імена більш відомих і, так би мовити, значимих людей, які зуміли зрозуміти і відобразити головні ідеї, характерні риси певної епохи. Вони, як «центри тяжіння», певним чином організовували простір навколо себе. Розповідь про цих людей дозволяє (частково) реконструювати цей простір, додати картинам минулого межі життєвої достовірності. Власне, під «історією в особах» мається на увазі згадка імен або (прізвищ), їх соціальних статусів. Далі дається коротка характеристика особи (у сучасному розумінні цього слова) з вказівкою переважно тих рис, які так важливі для нашого сприйняття. І, нарешті, перераховуються діяння цих людей, їх «внеску» в історію.

Особливе значення має характеристика історії художньої культури, точніше, історії мистецтв. Про причини такого зацікавлення вже неодноразово йшлося: вони криються в специфіці цікавості і допитливості туриста як «людини». Туристу подобається дізнаватися (чути, бачити) про «прекрасне».

Потреба створювати «прекрасне» властива людині на будь-якому етапі її розвитку. Як правило, це виражається в створенні конкретних творів, що відносяться до певного виду мистецтва, які називаються художніми творами -пам'ятками культурно-історичної спадщини. Таких пам'яток, створених у певні періоди часу, залишилося дуже небагато, тому при характеристиці цих періодів досить назвати ці шедеври і місце їх знаходження. В інші історичні відрізки часу було створено і збереглося безліч чудових творів різних видів мистецтва. В цьому випадку неможливо перерахувати всі видатні твори або їх групи. Але більшість витворів мистецтва, створених різними людьми в різних куточках країни і навіть в різних країнах, відносяться до одного художнього стилю, оскільки виражають певну ідею або сукупність ідей. Характеристика художньої культури цих відрізків часу є короткою характеристикою художнього стилю або стилів, що послідовно змінювали один одного. У короткій характеристиці художнього стилю дається його назва і тимчасові параметри, послідовно перераховуються основні види мистецтва, що відображають особливості цього стилю в даній країні, вказуються імена видатних діячів мистецтва, твори яких здобули світову популярність, і назви самих творів.

У туристичному історичному країнознавстві використовуються два основних типи історичного оповідання: розповідь і картина.

Розповідь припускає хронологічне вимірювання, огляд в часі. Подія включається в розповідь як відповідь на питання «що відбулося?». Далі в розповіді слідують відповіді на передбачувані питання: «чому це відбулося?» і «до чого це призвело?».

Переказ чи розповідь починається з першого елементу (події, факту) і доходить до другого, пізнішого в часі, тобто є описом життя, процесу, ситуації, сюжету.

Картина передбачає в центрі уваги не зміну, а опис певної сцени за участю героїв, їх ролі, оточення, одягу, взаємостосунків і взаємозв'язків в даний момент часу (однорідний історичний відрізок). Інакше кажучи, вона показує структури, суспільства, держави, описує конкретний художній стиль, конкретне поселення і т. д. У картині зв'язано воєдино безліч фактів, що відносяться до одного часу.

Зазвичай історична характеристика - це сукупність розповідей і картин, пов'язаних одна з одною. З їх допомогою конструюється історичний об'єкт або історія об'єкту. Але при характеристиці такого об'єкту, як країна або народ, елементами вивчення і опису можуть бути: територія, будь-які матеріальні об'єкти, суспільні (соціальні) групи, символи і явища, форми обміну, види мистецтва, культурні (соціальні) факти і ін. Тому неминучий строгий відбір. Найбільш доцільним інструментом збору і конструювання фактів є інтрига.

Як визначити, що може стати інтригою в історичній характеристиці країнознавства? Звернемося до авторитетної думки Ф. Броделя (автора книги «Середземномор'я»). Інтрига цього наукового історичного твору - спроба показати Середземномор'я як територію основного театру світової історії.

Звичайно, в навчальній практиці країнознавства чи регіонознавства інтрига, задум повинні бути простішими. Наприклад, в даному випадку це знання про те, чому саме Франція має один з найбільших історико-культурних потенціалів та є найбільш відвідуваною країною Європи.

Деякі автори розрізняють чотири способи побудови інтриги:

- романтичний;

- сатиричний;

- комічний;

- трагічний.

Втім, використання сатиричного способу в туристичному країнознавстві представляється малоймовірним, а ось іронічний спосіб побудови інтриги є в ряді випадків доречним і виправданим.

Використання інтриги прикрасить будь-яке історичне оповідання.

Отже, це основні вимоги, які стоять перед складанням історичної характеристики регіонознавчого характеру та повинні стати для нас інструментом для набуття знань і вмінь при вивченні потенціалу історико-культурного спадку Карпатського регіону.

Лекція 3. Економічний потенціал країни (регіону) як складова частина туристичного дослідження

Економічні умови разом з особливостями природи та культури є найважливішими чинниками розвитку туризму. Причому економічні умови можуть бути в цьому плані істотно поліпшені за порівняно невеликий відрізок часу. Характеристика економіки, економічних умов включає разом із загальними довідковими показниками ряд відомостей, які складають специфіку тільки певного регіону країни. Це означає, що знання складу, структури і розуміння ролі окремих груп економічних умов в розвитку туризму в кожній країні є необхідною складовою частиною системи знань в підготовці фахівців. Оцінити все різноманіття економічних умов в даному випадку не є можливим, тому в даній лекції доцільно розглянути декілька основних груп галузей і виробництв, які відіграють визначальну роль в розвитку туризму.

Розглянемо послідовно пункти плану туристичного вивчення економіки країни.

По-перше, необхідно визначити роль і значення економіки країни в світовому господарстві: рівень економічного розвитку виражається пропорціями макрогалузевої структури, показниками внутрішнього валового продукту (ВВП) (в цілому і на душу населення), показниками рівня інфляції і якості життя. Головними кількісними показниками рівня розвитку країни є ВВП (в цілому по країні і на душу населення). Порівняння цих показників за вартістю з світовими даними дозволяє достатньо точно визначити, наскільки економічна ситуація в країні сприятлива для туризму (особливо важливі показники на душу населення). Рівень інфляції, виражений у відсотках, дозволяє бачити, наскільки стабільною є економічна ситуація в країні.

По-друге, доцільно зупинитися на існуючих в країні соціально-економічному устрої, формах власності, типах господарювання і обміну (реалізації продукції). При цьому слід враховувати, що в багатьох державах економічні умови є різними. Характерною рисою економіки більшості країн світу є багатоукладність, безліч всіляких змішаних форм. Але нині немає країн з виключно докапіталістичними устроями. Навіть в найвідсталіших країнах, де процес виробництва здійснюється на основі натурального господарства, реалізація і обмін продукції відбуваються за законами ринку. Тому в принципі в будь-якій країні є економічні умови для розвитку туризму, але чим вищий рівень економіки, тим вони сприятливіші. Існування архаїчних соціально-економічних устроїв дозволяє показати традиційні форми діяльності, підвищуючи тим самим інтерес до країни. Тому доцільно не тільки назвати архаїчні устрої, а й по можливості вказати, де і в якій частині території країни вони збереглися. (Наприклад, вівчарство на полонинах з типовим і традиційним побутом).

По-третє, треба стисло перерахувати галузі спеціалізації в трьох основних сферах діяльності: сфері послуг, промисловості і сільському господарстві. Списку галузей цілком достатньо для загального уявлення про рівень розвитку країни і її участь в світовому господарстві.

По-четверте, після загальної характеристики необхідно перейти до визначення місця і ролі туризму в економіці країни. Це може бути підтверджено показниками питомої ваги туризму у ВВП або валовому національному продукті (ВНП), часткою зайнятих у сфері туризму або об'ємом потоку туристів, що відвідують країну за рік. Кожна країна має свою спеціалізацію в світовому турбізнесі, тому необхідно вказати основні напрями спеціалізації і головні види діяльності (якщо вони є) даної держави в світовому туризмі. Всі інші питання, що стосуються особливостей організації і практики туризму в країні, виходять за рамки загальної туристичної характеристики і відносяться до кола професійних питань і тем. Тому визначивши спеціалізацію країни в світовому туризмі, треба перейти до характеристики тих галузей, від яких залежить успішність тур бізнесу. Ця туристична інфраструктура включає, перш за все, три провідні галузі: транспорт, сферу гостинності і громадське харчування. Основними складовими характеристики будь-якої галузі інфраструктури є: склад, рівень розвитку, види і якість послуг, що надаються, географічні особливості кожної з галузей інфраструктури.

По-п'яте, подається стисла характеристика галузей сфери послуг, сільського господарства, промисловості, зокрема народних промислів і ремесел, пов'язаних з туризмом. Окрім власне туризму і туристичної інфраструктури до сфери послуг відноситься індустрія розваг, індустрія дозвілля, індустрія охорони здоров'я, індустрія спорту (причому індустрії розваг та дозвілля входять в основний, базовий блок економічних умов розвитку туризму в будь-якій країні).

Характеристика кожної із всіх перелічених галузей сфери послуг також дається за стандартним планом: склад, рівень розвитку, види і якість послуг, що надаються, а також географічні особливості розміщення галузі. Можна навести коротку характеристику найцікавіших об'єктів (не більше двох прикладів). Кожний з об'єктів, привабливих для туризму, розглядається за наступним планом: набір послуг, що надаються, якісна характеристика головних з них, перелік можливих напрямків або видів туризму.

Індустрія охорони здоров'я включає, по-перше, систему установ лікувального профілю і, по-друге, систему установ і підприємств оздоровчого профілю. Характеристику кожній з цих систем треба давати за стандартним, вже наведеним тут планом, доповнюючи її коротким описом найцікавіших об'єктів.

Індустрія освіти багатоступенева і включає системи шкільної, вищої і післявузівської освіти, причому кожна з цих систем також диференційована. Характеристика кожного ступеня (рівня) аналогічна наведеній раніше характеристиці індустрії охорони здоров'я.

Індустрія спорту також являється важливою складовою сфери послуг туристичного профілю, включаючи декілька груп установ, що виконують різні функції і взаємодоповнюють один одного: спортивні бази відпочинку, спортивні комплекси, спортивні центри і низка виробничо-технічних споруджень, які використовуються для організації спортивних занять туристів (наприклад, пристані і порти, аеродроми, туристичні бази, гірничо-спортивні бази, трампліни та ін.). Характеристика індустрії спорту також здійснюється за наведеним планом.

Наступним за значенням в туризмі блоком галузей економіки є сільське господарство (с/г). Дається коротка характеристика провідних галузей с/г за наступним планом: назва галузі, вид (рослин або порід тварин), можна стисло описати особливості найцікавіших із них. Важливо вказати оптимальний час (сезон) відвідувань, час цвітіння рослин або дозрівання плодів (Долина нарцисів на Закарпатті, свято Мерцишор в Румунії), час демонстрації досягнень (Карпатський вернісаж, фестиваль вина в Мукачевому), головні райони виробництва тієї або іншої сільськогосподарської культури або виду тварин, які є дуже привабливими агротуристичними об'єктами. При характеристиці районів слід звернути увагу на можливі форми організації туристичних заходів і час їх проведення (дегустації, конкурси гастрономів, ритуали, свята, виставки, змагання та ін.). Наприкінці слід перерахувати можливі напрями або види туризму, пов'язані із специфікою сільськогосподарського виробництва в країні.

До промисловості відносяться також народні промисли, які, як правило, складають специфіку, мануфактурного виробництва в будь-якій країні. На фабриках народних промислів виготовляються головним чином сувеніри, можливість придбання яких для туристів є найважливішою складовою будь-якої поїздки.

Особливу роль в розвитку туризму відіграють ремесла. Інтерес туристів до ремесел, численні побажання побачити на власні очі роботу майстра-ремісника, поспілкуватися з ним спонукають приватних підприємців, державні і муніципальні служби піклуватися про збереження і розвиток ремесел. Ремесла, особливо художні, дозволяють доторкнутися до глибинних, традиційних пластів народної творчості, самобутньої етнографічної матеріальної культури. Важливо також охарактеризувати форми можливого пізнання народної творчості, залучення туристів до певного ремесла, спілкування їх з народними майстрами. Можна організувати відвідування музею, виставки-продажу, де турист може ознайомитися з витворами народного мистецтва, при бажанні і по можливості придбати вподобаний виріб.

2. Основні складові туристичної інфраструктури як об'єкт туристичного аналізу регіону

Туристична інфраструктура - базова умова розвитку туризму, що створює необхідний і достатній рівень комфорту в місцях перебування туристів, а також покращує умови життя місцевих жителів, надаючи, наприклад, робочі місця.

До складу туристичної інфраструктури входять:

- транспорт;

- гостинність;

- громадське харчування;

- роздрібна торгівля;

- комунальна служба;

- зв'язок;

- побутове обслуговування.

Найбільше значення мають транспорт, сфера гостинності і об'єкти харчування.

Для туризму велике значення мають чотири види транспорту: авіаційний, автомобільний, залізничний і водний. Рівень розвитку будь-якого з них визначається густиною мережі трас, їх якістю, рівнем рухомого складу і особливостями організації перевезень.

Розвиток всієї індустрії подорожей в будь-якій країні насамперед залежить від рівня розвитку індустрії гостинності. При цьому кількість місць в готелях або будь-яких інших видах засобів розміщення - головний показник, що використовується для оцінки ефективності роботи і реальної можливості прийому туристів в конкретному туристичному центрі або регіоні. Індустрію гостинності в будь-якій країні складають засоби колективного і індивідуального розміщення: готелі, готелі, мотелі, гуртожитки, заїжджі двори, туристичні бази, хутори, садиби та ін.

Важливим елементом туристичної подорожі є об'єкти харчування. До підприємств громадського харчування відносяться: ресторани, кафе, бістро, закусочні, їдальні та ін. Як правило, вважається, що турист з ранку повинен одержати сніданок, тому велика частина установ гостинності надає таку послугу, вартість якої звичайно просто включається у вартість розміщення.

Базовий блок галузей розвитку туризму в будь-якій країні разом з туристичною інфраструктурою складають індустрії розваг, дозвілля, охорони здоров'я і спорту. Провідна роль належить індустрії розваг та індустрії дозвілля. Відмінності між цими двома групами галузей невеликі.

Зазвичай до індустрії дозвілля відносять ті підприємства, установи і споруди, послуги яких мають деякі елементи пізнавального характеру.

Індустрія розваг має досить складну галузеву структуру. До неї відносяться численні підприємства роздрібної торгівлі, починаючи від дрібних до великих торгівельних центрів, бутіків, сувенірних крамниць тощо. Відвідини магазинів (шоппінг) - улюблене проведення часу більшості туристів, навіть просте розглядання вітрин, а тим більше купівля сувенірів можуть стати для них розвагою. Для прихильників азартних і спортивних ігор та розваг створюється безліч атракціонів, спортивних розважальних комплексів і гральних закладів.

Особливе місце займають стадіони та іподроми. Великою популярністю серед туристів, насамперед серед молоді, користуються дискотеки, спортивні, молодіжні і нічні клуби. Навіть вулиці нічного міста можуть представляти інтерес. Тим більше, що в великих туристичних центрах на таких вулицях навіть вночі «кипить життя».

Унікальні розважальні можливості надають різного роду тематичні парки і парки розваг з набором відповідних послуг. Найбільшою популярністю користуються аквапарки, парки жахів і космічні парки. Сьогодні набули популярності мультимедійні зали, кафе-театри, вуличні театри та інші атракції на відкритому повітрі. Вони доповнюють панораму виставкових і кіноконцертних комплексів, мюзик-холів і кіностудій, що успішно співпрацюють з турфірмами.

Для любителів спокійного відпочинку є мережа ландшафтних і історичних парків, ботанічних садів. Любителям тваринного світу пропонують свої послуги різні зоопарки, акваріуми, тераріуми, дельфінарії.

Різноманітний спектр послуг надають туристам природно-рекреаційні парки. Сюди відносяться національні парки і заповідники. Характеристика природно-рекреаційних парків включає два аспекти: характеристику природних умов парку і можливостей його туристичного використання. Це не тільки перелік послуг, що надаються адміністрацією парку турфірмам, але і короткий опис туристичних маршрутів і діючих програм. Більшість установ природно-рекреаційної сфери в різних країнах пропонують на туристичному рівні безліч різноманітних цікавих програм, починаючи з простого відпочинку на природі і піших прогулянок до спостереження за конкретними тваринами.

Індустрія охорони здоров'я туристичного профілю в країнах представлена декількома основними типами установ: курортами, санаторіями, пансіонатами і базами відпочинку. Цей напрям діяльності включає такі галузі: лікувально-профілактичну, оздоровчу, лікувальну і реабілітаційну. Відповідно до цих напрямів за спеціалізацією розрізняють два типи установ: установи оздоровчого і лікувально-оздоровчого профілю; установи тільки| лікувального профілю.

Санаторії, наприклад, відносяться виключно до лікувальних установ. Профіль (спеціалізація) таких установ визначається захворюваннями, які в них лікують (нервові, кардіологічні, шлунково-кишкові захворювання), або реабілітацією хворих після перенесених захворювань.

Установи оздоровчого і лікувально-оздоровчого профілю пропонують програми загальнозміцнюючої дії, відновлення сил і профілактики захворювань. Традиційні санаторні (лікувальні) курорти стають поліфункціональними лікувально-оздоровчими центрами, розрахованими на широке коло споживачів. Основні причини цих змін: мода на здоровий спосіб життя; скорочення фінансової підтримки з боку муніципалітетів і держави.

Через особливості географічного розташування установи підрозділяються на приморські, рівнинні і гірські (такими є зокрема ті, що знаходяться і функціонують в Карпатському регіоні), лісові, степові, пустинні, а по співвідношенню факторів, що використовуються - на кліматичні, бальнеологічні (застосування мінеральних або морських вод), грязьові і змішаного напрямку.

Останніми роками все більшого поширення набуває використання інших, найрізноманітніших первинних матеріалів в лікувально-оздоровчих цілях: вина, плодів, ягодів, гуслянки, природних солей, природної пари, газів тощо. Власне, головне значення в оцінці можливостей мають не природні чинники, а якість лікувально-оздоровчих послуг, що надаються туристам, тобто якість курортів.

Для наочності наведемо наступний приклад: передумовою розвитку сільського господарства є родючий грунт, але необхідні якісне насіння, якісна сільськогосподарська техніка і високий рівень технології рослинництва - без всього цього добрі результати неможливі. І в індустрії охорони здоров'я неможливо без високого рівня обслуговування клієнтів, фахівців високого рівня, без сучасної медичної техніки, без ліцензованої (міжнародний патент або ліцензія) технології лікування розвивати сучасний курортний бізнес, лікувальний туризм. Значення мають також екологічний стан території, на якій знаходиться установа, тривалість комфортного кліматичного періоду, набір і якість послуг культурної програми. Так, наприклад, в багатьох зарубіжних країнах лікувальні установи розміщуються на території національних парків або заповідників, тобто в екологічно чистих зонах.

Індустрія спорту включає декілька груп установ і споруд, що виконують різні функції і взаємодоповнюють одна одну: курорти спортивного призначення, спортивні комплекси і споруди, спортивні центри і ряд виробничо-технічних споруд, які також використовуються для організації спортивних занять туристів (наприклад, пристані і порти, аеродроми, туристичні бази, гірськолижні бази та ін.). Типовою спортивною установою туристичного профілю є курорти. Зазвичай це декілька селищ, в кожному з яких є мережа магазинів, підприємств гостинності і громадського харчування. На невеликій відстані від селищ розташовуються спортивні споруди різного профілю, різних видів спорту, які дозволяють туристам урізноманітнити час перебування на курорті. Навіть якщо це цілорічний гірськолижний курорт, в його межах обов'язково існують споруди для літніх видів спорту і занять.

Додатково на курорті створюються численні розважальні комплекси: від боулінгу і казино до концертних залів, польотів на вертольотах і повітряних кулях. Велика частина цих об'єктів безпосередньо використовується для організації різних занять, але частина з них одночасно служить ареною проведення спортивних видовищних заходів, на яких туристи присутні як глядачі. З цієї точки зору установи і споруди можуть бути віднесені до індустрії дозвілля або навіть до масової культури (наприклад, Буковель, Славське, Закопане).

3. Туристична характеристика компонентів сільського господарства як об'єкту туристичної діяльності

Сільське господарство складається з двох галузей - землеробства і тваринництва. Кожна з них, у свою чергу, поділяється на ряд галузей. Для туризму інтерес складають не скотарство, свинарство, зернове господарство або вирощування технічних культур, а галузі і райони сільськогосподарського виробництва, які привабливі для огляду, дегустації, катання, тобто конкретного використання в практиці турбізнесу. У землеробстві - це садівництво, виноградарство, квітникарство; у тваринництві - бджільництво, рибальство й ін. Інтерес викликають відвідини плантацій, на яких вирощуються плодові або ягідні культури, квіти, виноград, ефіромасляні рослини. Крім того, плантації, сади, виноградники створюють багатобарвний антропогенний ландшафт і дивовижний специфічний мікроклімат, додаючи території особливої привабливості. Такий же (якщо не більший) інтерес викликають ферми, де вирощують екзотичних тварин (слонів, крокодилів, змій, тропічних птахів, страусів та ін.).

У різних країнах, різних районах однієї і тієї ж країни вирощуються різні види рослин і породи сільськогосподарських тварин, тому дубляж турпоїздок виключений. Крім того, одна і та ж плантація винограду, один і той же плодовий сад можуть відвідуватися у різні пори року і виглядати та сприйматися завжди по-різному. У різні пори року можуть бути використані різні заходи, програми туристичних турів.

Найбільший інтерес для туристів становлять підприємства і продукція легкої, харчової промисловості і народних промислів. Слід лише зазначити, що типовими «туристичними» галузями промисловості стали швейна (як туристична, так і спортивна), фарфоро-фаянсова, керамічна, шкіряно-хутряна, парфюмерно-косметична, ювелірна та ряд інших. Найбільш привабливими для туризму галузями харчової промисловості можна назвати виноробну, кондитерську тощо.

Характерною рисою будь-якої з перерахованих галузей є той факт, що в різних частинах країни в кожній галузі виробляються різні види продукції. Це залежить від особливостей вихідної сировини, місцевих традицій виробництва, що склалися, запитів споживача. Наприклад, в різних районах Франції виробляють більше 200 різних сортів сиру, на Закарпатті - більше 50 видів вина, на Прикарпатті - більше 10 видів горілчаних виробів. Тому на туристичному ринку існує більше десятка різних «сирних» гастрономічних маршрутів. У кожному центрі виробництва розрізняються також технологічні особливості, форми організації туристичних заходів і час їх проведення, що також вельми привабливо для туризму.

Для реклами і розширення ринку збуту більшість великих фірм у різних країнах створюють спеціальні демонстраційні господарства.

Різновидом промислового виробництва визнані народні промисли. Підприємства народних промислів виробляють масову продукцію для реалізації на ринку. Всі стадії виробництва об'єднані в рамках єдиного технологічного процесу, який складений і детально розроблений технологами для кожного виду виробу, що виготовляється фабрикою. Самі вироби виготовляються на основі моделі, розробленої художниками - майстрами фабрики, або на основі моделі, запропонованої позаштатним митцем або майстром-ремісником.

Типовими видами промислів в більшості країн є художня обробка металу, дерева, кості і каменя, кераміка, виготовлення іграшок, вишивка, плетіння і ткання. Основна маса продукції має яскраво виражений народний (національний) колорит, тому із задоволенням купується туристами як сувеніри. Знання центрів народних промислів в будь-якій країні стало важливою складовою частиною країнознавчої чи регіонознавчої характеристики.

Художні ремесла дозволяють зберегти самобутність етнографічної матеріальної культури. Ремесло зародилося на ранній стадії розвитку матеріальної культури і було з одного боку, невід'ємною частиною натурального господарства, а з іншою - важливою складовою народної творчості. Ремесла - це архаїчні форми народної декоративно-прикладної творчості. Носіями ремісничих традицій є майстри, які передають свій досвід і секрети творчості своїм нащадкам і учням шляхом виховання і навчання, головним чином, в домашніх умовах. Поступово діти вбирають традиції творчості сім'ї, села, селища. Учнівство за спорідненістю мало місце у всі часи і епохи. Професію, вибрану батьком або матір'ю, продовжують сини або дочки, а пізніше - онуки і правнуки.

Ремісник, майстер може мати учнів або найманих робітників (свого роду підмайстрів), тобто бути власником невеликої майстерні. Продукція, яку виробляє ремісник, має яскраво виражені риси - індивідуальний творчий почерк майстра. Тому всі вироби, продуковані в справжніх художніх майстернях майстрами-ремісниками, називаються художніми творами.

Всі вироби мають особисте тавро майстра або тавро його майстерні і високу вартість на ринку. Деякі з цих виробів, виняткові за своїми якостями, є витворами мистецтва. В даний час ремесла збереглися, в основному, у віддалених сільських районах різних країн.

Виходячи з великого зацікавлення, який виявляють туристи до ремесел, у багатьох країнах створюються майстерні, центри, вулиці, цілі квартали в містах і селищах, де живуть і трудяться ремісники. Художні ремесла складають важливу частину художньої культури в будь-якій країні і представляють величезний інтерес для туризму. Причому туризм може зіграти важливу роль в збереженні і розвитку саме ремісничої народної творчості, включаючи ці об'єкти в маршрути і тури. Особливо слід звернути увагу на організацію зустрічей і бесід з самими майстрами-ремісниками, які, як правило, настільки захоплююче розповідають про свою творчість і показують сам процес народження художнього твору, що такі зустрічі надовго залишаються в пам'яті туристів.

туристичний історичний спадок творчість

Лекція 4. Туристична характеристика суспільної культури країни (регіону)

1. Основні види і напрямки культури з точки зору їх ефективного використання в туристичному бізнесі

Культура, поряд з природою, є найважливішою умовою, що визначає розвиток всіх без винятку видів і напрямів туризму. Суть в тому, що сама позиція людини з будь-якого питання, її відношення до природи, держави, мистецтва, свого житла, іншої людини і до самої себе є наочна демонстрація рівня культури.

Поняття «культура», ймовірно, одне з найбагатогранніших: культура розрізняється за складовими частинами, видами, напрямами, формами прояву, носіями і т. д. Існує велика кількість визначень даного поняття в цілому і за різними складовими зокрема.

Культура - історично певний рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражений у типах і формах організації життя і діяльності людей, в їх взаємовідносинах, а також в створених ними матеріальних і духовних цінностях. Це загальне, філософське визначення культури. Окрім нього, існує ще декілька визначень поняття «культура», кожне з них по-своєму має значення для розвитку туристичного бізнесу.

Термін «культура» вживається для характеристики як певних історичних епох (антична культура) конкретних країн, держав, суспільств, племен, так і народів (культура індійців майя), народностей і націй, а також специфічних сфер діяльності людини або її життя. Інакше кажучи, може бути виокремлено культуру: художню, відпочинку, лікування, освіти, розваг; поведінки (спілкування); професійну; релігійну.

Дати повну туристичну характеристику культури будь-якої країни, всіх її особливостей за всіма складовими неможливо через складність проблеми. Тому обмежимося головними напрямами, які, на нашу думку, мають найбільше значення.

Культура відпочинку і розваги має дуже велике значення, але, на жаль, погано вивчена, теоретичні концепції майже не розроблені, а інформація по окремих країнах або відсутня, або фрагментарна.

Художня культура країн, на відміну від інших напрямів, представляє головний інтерес для туризму.

По-перше, цей аспект культури цікавий для більшості людей. По-друге, художня культура дає уявлення про особливості країни на рівні конкретних об'єктів туристичного показу: пам'ятники архітектури, спектаклі, видовища і свята, обряди і ритуали, храми, музеї, центри ремесел і ін.

Характеристика художньої культури країни повинна бути доповнена елементами етнографічної культури, і елементами релігійної культури. Під етнографічною культурою розуміється сукупність традиційних форм господарювання, устроїв, звичаїв, традицій, мови, кухні, поселень, народної творчості і інших елементів традиційної (національної) культури.

Релігія є важливим самостійним компонентом культури будь-якого народу в будь-якій країні. Крім того, релігійні переконання часто чинять істотний вплив на всю решту аспектів художньої культури, перш за все на мистецтво. У історичному минулому цей вплив був значнішим, про що свідчать численні твори народної творчості і мистецтва. Аспекти цього впливу і взаємодії такі багатогранні, що виходять за рамки цього навчального курсу. Але при характеристиці художньої культури країни (тут маємо на увазі і регіону, до складу якого входять території різних держав) слід приділити увагу впливу релігійних мотивів на розвиток різних видів мистецтва.

2. Необхідність знань суспільної культури країни (регіону) для здійснення туристичної діяльності

До недавнього часу в країнознавчих роботах, зокрема туристичного напряму, ці питання або взагалі не розглядалися, або дані щодо них наводилися на рівні довідок. Крім того, різні наукові дисципліни (географія населення, демографія, етнографія та ін.) окремо розглядають різні аспекти теми народонаселення. Для туризму важливо знати про народи, що населяють країну, майже все і в комплексі.

Характеристика народів дається за певним планом. Спочатку слід звернути увагу на особливості національного складу населення. По-друге, у зв'язку з деякими особливостями історичного минулого у ряді країн відношення між представниками різних національностей позначені складністю, напруженістю. Турист і організатор туризму або супроводжуючий групу менеджер повинні чітко уявляти собі ситуацію в країні і не допускати непорозумінь, що іноді трапляються (випадків нетактовної поведінки) Наприклад, в країнах мусульманського світу жінкам не можна виходити на вулицю з непокритою головою, адже це образа вже навіть не релігійних почуттів, а традицій цих народів. Тому коротка характеристика національного складу населення є необхідною.

На території багатьох країн досить «строкатий», складний етнічний склад населення, ареали розселення етносів часто мозаїчні, що ускладнює загальну картину. У характеристиці необхідно назвати, які народи (вказавши форму або тип спільності) проживають в країні і де саме. Далі слід дати коротку характеристику кожного етносу, вказавши його мову, релігію, форму державної або культурної автономії, відношення з центральною владою, особливості духовної і матеріальної культури, назвати головні культурно-історичні центри.

Окрім поняття «етнос» є ще декілька видів історичних спільнот (наприклад діаспора, клан, каста, стан), тому слід вказати, які з них проживають на території даної країни. Далі слід звернути увагу на ті з них, які впливають на особливості культурного, соціального і політичного клімату в країні чи визначають їх. Якщо таких спільнот декілька, доцільно розглянути їх по черзі, не забуваючи, що з погляду туризму інтерес представляють ті з них, які мають чітко виражений локальний малюнок розміщення або розселення.

Характеристика кожної з спільнот повинна включати наступні питання: місце мешкання, мова спілкування, соціально-правовий статус, особливості духовної і матеріальної культури, насамперед релігійні переконання, традиції, типи господарювання, спадкові професії, головні історичні і культурні центри. При характеристиці будь-якої спільності звертати увагу на особливості етнічного характеру і менталітету, але в першу чергу - на ступінь відкритості тієї або іншої етнічної або соціальної спільності, відношення до іноземців взагалі і до туристів зокрема. Всі ці відомості відіграють не просто важливу, але вирішальну роль при визначенні напряму і виду турбізнесу. Саме ці умови здійснюють можливість розвитку етнічного, етнографічного і екскурсійно-пізнавального туризму в країні.

Важливим для туризму елементом характеристики складу населення є його релігійний поділ. Перш за все треба повідомити загальні дані про чисельність віруючих в країні. Ці дані дуже умовні, оскільки в більшості країн відсутній їх точний облік. Далі слід вказати, які релігії сповідуються населенням в країні, які з перерахованих релігій мають більше число прихильників, які особливості географічного розповсюдження головних релігійних течій в країні. Це основні критерії туристичної характеристики суспільної культури, за допомогою яких слід здійснювати не лише вивчення тієї чи іншої країни або регіону, а й створювати комплексний туристичний продукт в конкретній місцевості.

3. Базові напрями туристичного вивчення форм суспільного існування: етносу, народності, нації

Народ(и) - певна спільність людей, що проживають на конкретних територіях. Видове поняття «народ» включає характеристики расового, етнічного, релігійного складу, етнокультурних особливостей, менталітету.

Расовий склад народів. Раси - групи людей, що історично склалися, пов'язані єдністю походження і схожістю зовнішніх ознак.

Поняття «раса» тісно пов'язано з місцем її розповсюдження. Не всі зовнішні спадкові особливості людей вважаються расовими. Расовими є лише ті, які характерні для народів, що населяють певну територію. Наприклад, відмінності в поставі, ступені розвитку мускулатури не вважаються расовими - вони залежать від зовнішніх умов, але не обумовлені якою-небудь географічною областю і не передаються по спадковості. Єдиної думки вчених (наприклад, етнографів) різних країн з питання стосовно кількості рас на Землі немає: виділяють від трьох до п'яти рас. Кожна група учених приводить свої переконливі аргументи, цьому присвячені десятки солідних наукових робіт. Але для туристичного вивчення країн питання про кількість рас не має принципового значення. Кожний дослідник, кожний автор або укладач туристичної характеристики має право прийняти будь-яку з приведених точок зору, оскільки расові відмінності не є чинником, що принципово розділяє людей на планеті. Для прикладу, можна намалювати прекрасну картину одним кольором (картини, написані, наприклад, тушшю в країнах Азії), вона полонитиме уяву, але більшості людей привабливішими здаватимуться картини, написані безліччю фарб, що відображають різноманіття навколишнього світу. Раси - безліч кольорів і відтінків, що створюють барвисту картину народонаселення в кожній країні і на Землі в цілому. На підставі цього приймемо за основу висновок про те, що під впливом певних причин склалося п'ять великих рас: 1) європеоїдна (євразійська); 2) монголоїдна; 3) американоїдна; 4) негроїдна (африканська) і 5) австралоїдна (океанійська).

Основними (домінуючими) расовими ознаками є: колір шкіри, особливості волосяного покриву, будова лицьової частини голови, співвідношення довжини ніг і довжини тулуба, малюнок шкіри, групи крові, приватні фізіологічні ознаки (наприклад, здатність переварювати молоко) та ін.

Етнічний склад населення. Сучасний етнічний склад населення нашої планети - результат тривалого історичного процесу. Етнос - це соціальна група, що історично сформувалася, володіє сукупністю наступних ознак: єдність території, культури на основі спільної мови, господарсько-побутових особливостей. До найважливіших ознак відносять також усвідомлення народом своєї єдності і відмінностей від інших народів («самосвідомість» і «самоназва»). В даний час існують різні форми (типи) спільнот, які відповідають певним рівням історичного розвитку будь-якого етносу: плем'я, народність, нація.

Насправді учені-етнографи виокремлюють значно більше форм (типів) етносів, але для туристичного країнознавства достатньо трьох основних. Більшість етносів пройшли тривалий шлях розвитку від племені до нації, ці форми відповідають певним рівням або стадіям етнічного або соціально-етнічного розвитку. На будь-якій стадії для кожного типу або форми, кожному етносу відповідають всі шість обов'язкових ознак: територія, мова, певні елементи духовної і матеріальної культури, самосвідомість і самоназва. Звичайно, слід пам'ятати, що проведення чітких меж між цими формами або типами етносів є дуже складним завданням.

Племенам (періоду «дитинства» етносу) відповідає єдність території, що розуміється як житло і спільне використання ресурсів. Це означає, що для племені важлива тільки територія, з якої в даний час збираються ресурси. Іншого розуміння території не існує. Мова існує, як правило, в усній формі, тому передача всього накопиченого досвіду здійснюється усним шляхом. Усна мова досягає вершини розвитку: перекази, легенди, оповіді, епос - прекрасні форми усної творчості. Розвиваються й інші елементи духовної культури: звичаї, обряди, традиції, ритуали, вони складні і займають в житті людей важливе місце. Найвищим елементом духовної культури є віра, система вірувань і пов'язаних з нею культів. Система вірувань має світоглядний характер, іноді - космологічний. У сфері матеріальної культури для різних племен характерні збиральництво і полювання, землеробство, тваринництво, торгівля (або інша форма обміну). Найвищим елементом матеріальної культури є ремесла, зокрема художні. Все це становить величезний інтерес для туризму.

Кожне плем'я складається практично тільки з родичів, близьких і далеких. У деяких районах світу дотепер збереглися численні племена - в Африці, Латинській Америці, Океанії. Наприклад, в Папуа Новій Гвінеї їх налічується більше 700.

В даному випадку ми згадуємо про племена, оскільки територія Карпатського регіону в ранні періоди історії населялася різними племенами: слов'янськими, романськими та фінно-угорськими.

Народності (період «юності» етносу) також відповідає єдність території, але «територія» має абсолютно інше смислове значення. Це земля «батьківських могил» - вітчизна, місце (ядро) формування даного етносу. Можна навести яскравий приклад: франко-канадці, більшість з яких ніколи не бачила Франції, але пам'ять про їх «історичну батьківщину» є для них найважливішим консолідуючим чинником.

Найвищого розвитку досягає культура мови: усна мова має безліч діалектів, а письмова є не тільки найважливішим засобом спілкування, але і стимулом розвитку культури і мистецтва. Важливим елементом духовної культури є і релігія - система законів (догматів і канонів), що упорядковують вірування і об'єднують їх прихильників в церкву - особливий тип релігійної організації. Зміна віри для члена племені була природна, оскільки, перебравшись на іншу територію, він вимушений був шукати заступництва у інших богів. Зміна віри людини сприймається як відступництво, зрада. Тому ті або інші релігійні догмати не стільки об'єднують людей, скільки розділяють їх. Прикладом цього є численні релігійні конфлікти в Європі в Новий час: Реформація і Контрреформація в Німеччині, Франції, Швейцарії, Чехії та інших країнах. Але недооцінювати роль релігії не можна, оскільки релігійна самосвідомість людей має вирішальне значення в їх етнічній самоідентифікації (наприклад, греко-католицька церква у Західній Україні). Крім того, церква відіграє важливу консолідуючу роль в державному будівництві.

Зміцнення держави безпосередньо тісно пов'язане з розвитком економіки, різних видів господарської діяльності. Разом з подальшим вдосконаленням старих галузей господарства з'являються нові. Найвищим досягненням матеріальної культури є масове виробництво (спочатку мануфактура, потім - промисловість), яке створило новий тип і стиль життя, нове середовище незаселеного - сучасне місто.

Народності є дотепер домінуючими етносами, народами на карті світу. Є райони земної кулі, де населення складається саме з народностей. Це Азія і Африка, навіть в Європі збереглося немало народностей.

Нація (період «зрілості» етносу) виникає в межах державних або політико-адміністративних кордонів, тобто нація формується тільки на певному політико-правовому полі, наприклад, в межах держави в цілому (українці в Україні) або республіки (татари в Татарстані). Якщо етнос не має власного політико-правового поля, визначеного статусу державності, - не може скластися нація, наприклад, українці в Росії - народність. Місце релігії в світській державі займає політика. Але недооцінювати значення і роль релігії в сучасному світі - злочин проти людства. Система суспільно-політичних переконань, ідеології об'єднує, консолідує величезні маси населення або ж, навпаки, розділяє їх. Саме соціально-політичні ідеї, стаючи переконаннями, перетворюють населення на суспільство, а людину - на громадянина.

Націй в світі менше, ніж народностей, і, можливо, менше, ніж племен. Нації кількісно переважають у Європі і Північній Америці.

Головною ознакою етносу в сучасному світі, на думку більшості вчених, є мова. Всього в світі налічується більше двох тисяч мов, хоча народів - майже вдвічі більше. Це пояснюється тим, що не всі народи зберегли «свої» мови. За ступенем схожості мови об'єднуються в сім'ї і групи. Найбільша за чисельністю - індоєвропейська сім'я, до якої відносяться близько 2,5 млрд. осіб. Народи цієї сім'ї переважають в більшості країн у всіх частинах світу, окрім Азії (Антарктида не враховується, оскільки не має постійного населення). Китайського-Тибетська сім'я - друга за чисельністю, саме вона домінує в Азії. Поширеність тієї або іншої мови можна також проілюструвати за чисельністю людей, що говорять на ній. Для прикладу, угорською мовою говорять майже виключно в Угорщині, за винятком невеликих вкраплень саме в Карпатському регіоні. Ці дані передають загальну картину, але вони відносні. Для чіткішої країнознавчої картини доцільно використовувати дані про чисельність населення, що говорить певною мовою, за країнами.

Співвідношення народу і мови може бути дуже різним. Є країни (але їх небагато), де жителі говорять однією мовою і належать до одного етносу (наприклад, Ісландія). Іноді народ має єдину літературну письмову мову, а літературних усних мов декілька (наприклад, китайська мова заснована на єдиній ієрогліфічній писемності, але житель північного Китаю не зрозуміє жителя південного Китаю, коли той прочитає написаний вираз вголос, хоча обидва вони - китайці).

Один народ може користуватися декількома мовами одночасно. Наприклад, більшість люксембуржців володіють люксембурзьким діалектом, німецькою і французькою мовами. Іноді нація складається з різних мовних груп, що зберегли ці рідні мови. Наприклад, в Швейцарії в Цюріху говорять німецькою, в Женеві - французькою, у Лозанні - італійською, але жителі цих міст ніколи не назвуть себе німцями, французами чи італійцями, вони всі - швейцарці. Навпаки, у Великобританії переважаюча більшість населення говорять англійською мовою, але шотландець, що говорить цією мовою, визнає себе ображеним, якщо його назвуть англійцем. Валлійці, корінні жителі Уельсу, що теж говорять цією мовою, також не вважають себе англійцями, не говорячи вже про північних ірландців. Ще складніше з літературною усною сербсько-хорватською (хорвато-сербською) мовою, якою говорять серби, хорвати, чорногорці і боснійці-мусульмани. Мова одна, а народи - різні. Відособлення народів і формування етнічної самосвідомості відбулося тут на основі приналежності до різних релігійних конфесій. У хорватів це пов'язано з католицтвом, у сербів і чорногорців - з православ'ям, а у боснійців - з ісламом.