Історико-культурна спадщина Карпатського регіону

Географічне розташування регіону, його соціально-економічний розвиток та культурно-історичний спадок. Економічний потенціал регіону як складова туристичного дослідження. Традиції, народна творчість та масова культура в туристичній характеристиці регіону.

Рубрика Спорт и туризм
Вид учебное пособие
Язык украинский
Дата добавления 22.07.2017
Размер файла 248,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Інший приклад - арабська мова. Етноси (марокканці, лівійці та ін.) поступово відгалужувалися від етносу, єдиного в історичному минулому. Релігія (іслам) відіграє в даному випадку об'єднуючу, консолідуючу роль, забезпечуючи спадкоємність і взаєморозуміння. Завдяки цьому народи дотепер значною мірою відчувають себе єдиним мегаетносом - арабами.

Важливими для туризму є дані про те, яка мова є державною або офіційною в тій або іншій країні. Англійська мова має подібний статус в 76 країнах, французька - в 34, іспанська - в 21, португальська - в 8. Широке розповсюдження цих мов в багатьох країнах Азії, Африки, Північній і Південній Америці пояснюється їх колоніальним минулим. Мовна приналежність тут помітно відрізняється від етнічної.

Коли йдеться про сучасні держави, рідко користуються терміном «етнічний склад населення», використовуючи термін «національний склад населення», хоча, власне, характеризується саме етнічний склад населення країни. Враховуючи це, також використовуватимемо загальнопоширений термін «національний склад населення».

За особливостями національного складу всі країни можна поділити на одно-, дво - і багатонаціональні. Однонаціональними вважаються ті держави, в яких частка осіб однієї національності (народності або племені) перевищує дев'ять десятих. Таких країн досить багато в Європі (Німеччина, Данія, Угорщина, Греція та ін.), Азії (Японія, Саудівська Аравія та ін.) і Африці (Лівія, Єгипет). Двонаціональних держав значно менше (Канада, Бельгія). Більшість країн світу багатонаціональні. Поліетнічний склад населення особливо типовий для країн, що розвиваються. Серед них найбільш багатонаціональними є Нігерія (близько 200 народів), Індонезія і Індія, в кожній з яких проживає по 150 народів.

Національні меншини - групи населення, що відрізняються від більшості населення в державі за етнічними, соціальними, культурними та іншими ознаками.

Деякі етноси мають складну внутрішню будову, поділяючись на субетноси і етнографічні групи. Це стійкі спільноти з характерними особливостями, традиціями культури і мови (діалект, говір). Виникнення субетносів і етнічних груп пов'язане з особливістю їх розселення усередині загальної етнічної території (природно-географічна, або історико-політична ізоляція частини етносу впродовж тривалого відрізка часу). Наприклад, етнічні групи - поляки-мазури, українці-гуцули і т. д.

Крім того, існує ще декілька видів спільнот: діаспора, клан, каста, стан. Ми розглянемо лише ті, які стосуються Карпатського регіону.

Діаспора - велика група людей, що територіально відірвана від свого народу і розселилася в багатьох країнах. Іноді чисельність діаспори є більшою за чисельність етносу, що проживає на історичній батьківщині. Число членів такої діаспори може складати декілька мільйонів чоловік (наприклад, українці-русини на Пряшівщині (Словаччина) чи угорці в окремих районах Закарпаття). Але всі члени діаспори усвідомлюють себе частиною «материнського етносу» (наприклад, діаспора євреїв, вірмен, китайців та ін.).

Стан - соціальна група людей, що володіє закріпленою в звичаї або законі (конституції) спадковими правами і обов'язками. Кожен стан - володар ряду привілеїв. Основними станами є: дворянство, духівництво, купецтво, селянство, міщанство. Становий поділ був типовим для докапіталістичної Європи, феодального Китаю, Індії та низки інших країн. У сучасному світі становий поділ суспільства скасовано, але в деяких країнах зберігаються привілеї для деяких вищих станів. Часто це пов'язано з існуванням монархій.

В окремих країнах Карпатського регіону відчувається так звана генетична пам'ять в становому плані. Тобто, стан сам по собі не має закріпленого за собою становища у соціальній структурі суспільства, але підкреслена приналежність до нього є елементом гордості окремої особистості. Мова йде про угорців і румун, які в певний період своєї історії переживали таку форму державності, як монархія.

У Європі буржуазні революції добилися скасування станових привілеїв і обмежень. Традиції різних станів були перероблені та уніфіковані, на їх основі були створені загальнонаціональні або регіональні традиції свят, одягу, кухні і т. д. Згодом на їх основі можуть бути створені загальнонаціональні традиції.

Відновлення станових традицій не означає заклику до відновлення самих станів. Будь-які традиції як елемент культури мають велике значення в житті народу і становлять величезний інтерес для туризму.

Лекція 5. Вивчення культурно-історичного спадку країни через призму її мовно-релігійних особливостей

Мова людини - найбільш точний показник її розумового життя, моральної зовнішності, характеру і культури. Древній філософ Анахарсіс на питання, що в людині може бути хорошого і поганого, відповів: «Мова!» Мова здатна впливати на емоції, оминувши розум. Тому такою важливою є культура мови, особливо у сфері міжнародних відносин, в туризмі, засобах масової інформації, мистецтві і освіті, де здійснюється активний діалог, спілкування на різних рівнях.

1. Методика вивчення мови як компонента культури

Туризм, особливо міжнародний, є до певної міри діалогом культур, а щоб діалог відбувся, необхідні знання про мову партнера.

Мова - основа ділового етикету, без якого туризм як вид професійної діловій активності взагалі неможливий, але і вивчення особливостей ділового етикету різних країн не входить до програми даного курсу. В характеристиці мови як умови розвитку туризму необхідно звернути увагу на наступні загальні питання: «скільки мов використовується в країні?», «які це мови, який їх статус?» Якщо в країні використовується декілька мов, то після загальної довідки про країну слід подати характеристику тільки основної (державної чи офіційної) або основних мов, проте не більше двох.

Але основним є встановлення часу формування літературної мови даного етносу і основи цієї мови. Основою літературної мови можуть бути фольклор (епос), релігійні, художні або літературні твори (наприклад, літописи). У різних країнах ситуація в цьому плані різна. Ці особливості істотно впливають на фонетичні, синтаксичні і лексичні особливості мови, а також на особливості писемності. Ще один важливий момент - функція (функції), які виконує ця мова в державі і суспільстві: «чи є мова домінуючого етносу державною чи мовою міжетнічного або міжнаціонального спілкування?», «чи співпадає вона з мовою віросповідання, чи має статус мови міжнародного спілкування?»

Згодом ми повинні стисло дати характеристику так званій вербальній (словесній) частині мови. Вона включає етнічну картину (образ) світу, яка складається із специфічних національних (етнічних) образів. Оскільки будь-яка з таких етнічних «картин» включає безліч образів, доцільно зупинитися на одному-двох прикладах, бажано уявити «образи» свят, що мають, так би мовити, інтернаціональне значення. При цьому порівняння з українською етнічною традицією є обов'язковим.

Оскільки будь-яка подорож припускає хоч би мінімальні контакти з місцевим населенням, необхідно мати уявлення про форми і смислове значення привітань у різних народів, форми компліментів та інші загальноприйняті форми спілкування.

Окрім вербальної мови певний інтерес становлять невербальні форми спілкування. Головними з них є жести, міміка, пози. У різних країнах їх значення в мовній системі різне. Є країни, в яких невербальні форми не мають великого значення (наприклад, Німеччина). Зате у іспанців, італійців, бразильців міміка, жести і пози мають велике смислове і емоційне значення. Неправильне прочитання, а тим більше застосування міміки або жестів може ускладнити контакти (наприклад, кивання головою у болгар означає абсолютно протилежне тому, на що киваємо ми). Тому короткий опис смислового значення основних поз, жестів або міміки в тих країнах, де це широко використовується місцевим населенням, має практичний сенс.

Далі слід звернути увагу на мову кольору - колірну символіку, прийняту в даній країні. Кольори і навіть їх відтінки в різних країнах, у різних народів мають різне смислове значення. На Заході білий колір - символ чистоти і ніжності, а на Сході - символ смерті. Букет квітів або костюм певного кольору може бути категорично неприйнятним або викликати ряд складних непорозумінь, оскільки його колірна символіка викликає негативні, неприязні відчуття (наприклад, між селами Топорівці Городенківського району і Любківці Снятинського не більше 20 км, однак носовички білого кольору в першому селі дарують запрошеним на весілля, а в другому - на похоронах). Символіка кольору широко використовується в різних видах мистецтва, оскільки є художнім засобом образної системи мови мистецтва. Символіка кольору широко використовується в класичному балеті, де кожна пристрасть має свій колір: насолода - біле, ніжність - рожева, героїзм - червоний і т. д. Головними є кольори в традиційному національному театрі Східної і Південно-східної Азії. Незнання, нерозуміння колірної мови приведе до неможливості зрозуміти, наприклад, спектакль у японському національному театрі. Тому коротке порівняння смислового значення колірної гами в країні, що вивчається, і в Україні - важлива частина характеристики мови.

На закінчення можна відзначити ті особливості вербальної і невербальної мови етносу, незнання яких може виявитися несподіваним, екзотичним, викликати розгубленість і збентеження при відвідинах країни.

Мова - це сукупність всіх слів, образів, уявлень і понять даного народу, служить для передачі думок. Одночасно, вона є засобом формування мислення, менталітету етносу і способом існування індивідуальної свідомості людини, особи. Мова є вищою культурою людства. Думки людини, її свідомість формуються мовою.

Мова - продукт певної історичної епохи, певного суспільства. Розвиток і формування мов сучасних народів почався в глибокій старовині. Спочатку було слово - поєднання звуків, що становить одне ціле, що означає предмет або поняття. Потім, як вважав В.І. Даль, мова - виняткова здатність людини виражати гласно свої думки і відчуття, спілкуватися розумно поєднуваними словами (звуками).

У міру розвитку мови формувалися усні мови племен і народностей, але паралельно відбувався розвиток писемності.

Одночасно з появою слова і мови у людини виникла потреба відобразити образи навколишнього світу і виразити свої уявлення про них на поверхні фарбами або лініями. Так з'явилися архаїчний живопис і графіка. Надалі необхідність передачі загального сенсу виразів, дій та понять призвела до поступового спрощення малюнків. Так виникли ієрогліфи, клинопис та інші письмена - ідеограми, що означають звук, склад, слово, вираз, абстрактне поняття. Саме вони в результаті дали початок всім сучасним абеткам.

Мова - сукупність всіх слів народу (словник і природна граматика) і вірне їх поєднання для передачі своїх думок.

Літературна письмова мова - це позбавлена надмірностей і спеціально збудована розмовна мова. Час виникнення єдиної розмовної літературної мови різний у різних народів. Часто основою формування стають міфи і легенди (казки), епос, який уніфікує систему слів і виразів, роблячи їх загальновживаними. У формуванні і розвитку літературної письмової мови багатьох народів епос також відіграє значну роль з того моменту, коли записані і знов відтворені записи найбільш популярних текстів епосу стають загальнодоступними і читаними. У більшості країн датою народження літературної письмової мови вважається видання масовим тиражем (з урахуванням особливостей того часу) художнього твору, написаного автором з використанням спеціальних зворотів розмовної мови (наприклад, «Енеїда» І. Котляревського).

Мова будь-якого народу - віддзеркалення його історичної долі, «скарбниця» успіхів і поразок, радості і горя, сумнівів і надій його носіїв. Кожен народ має свою обличчя, свою душу, свій характер, свою мову. Так, англійська мова - синонім «англійськості», тобто причетності до справжніх англійців, а українська мова - справжніх українців.

У кожного народу існує власна (національна, етнічна) картина (образ) світу. Вона складається із специфічних національних (етнічних) образів, які сприймаються по-різному, тобто народжують різні асоціації.

Порівняємо для прикладу національні символи-образи Весни в українців і румун. В українській культурі, зокрема Карпатського регіону, прихід весни пов'язують з таким святом, як Маланки (кажуть, весна зустрічається із зимою). Якщо в цей день не має дощу чи снігу і світить сонце - то весна не за горами.

У румунській культурі весняним символом є квітуче персикове чи сливове дерево, а також свято Мерцишор ? традиційне свято зустрічі весни в Румунії, що відзначається 1 березня.

Мовне значення всіх об'єктів і явищ зовні не тільки антропоцентричне (тобто адресоване людині), але і етноцентричне, тобто орієнтоване на певний етнос. Найбільш яскраво це виявляється у вербальній мові. Прикладів чимало: смислова форма вітань у різних народів, форма компліментів та ін. У Індії, бажаючи сказати комплімент жінці, її порівнюють з коровою, а її ходу з ходою слона; у Японії жінку порівнюють із змією, в Татарії і Башкирії - з п'явкою, в Україні - з калиною, в українських Карпатах - зі смерекою.

Окрім вербальної мови велику роль в спілкуванні людей відіграють невербальні форми спілкування. Головними з них, повторимо, є жести, міміка, поза. Всі форми невербального спілкування - наочне виявлення думки, часто це відбувається на рівні емоцій і не завжди контролюється розумом. Це прояви мови відчуттів, настрої людини у момент мови. Саме тому, що форми невербальної мови мають рефлекторну природу, вони також специфічні і неповторювані у різних етносів, в різних культурах. Проте фахівці вважають, що більше 50 % всієї інформації несуть саме форми невербального спілкування.

Важливим засобом образно-символічної системи мови є, як вже мовилося, символіка кольору. Колір тотема, розфарбовування ідолів і людського тіла, кольорові татуювання грають велику роль в традиційних культурах і житті людей в багатьох країнах світу. Певні кольори і відтінки колірної гами мають сакральне значення в сучасних релігіях різних народів. Розфарбовування тіла за допомогою татуювання набуло значного використання в масовій культурі сучасного суспільства. Символіка кольорів супроводжує людину від її народження до смерті, кожний обряд, ритуал пов'язаний в нашій свідомості з певним жестовим символом-образом.

Але у різних народів символіка кольору різна. Наприклад, в українців жовтий колір ? символ зради, а у японців ? символ вірності. Символіка кольору широко використовується в різних видах мистецтва: театрі, живописі, народній творчості, традиціях, релігії і масовій культурі. Учені переконані, що система колірних символів рідної мови якимсь чином «вмонтована» в нервову систему людини, а тому незнання образно-колірної символіки при міжкультурному діалозі може завдати значної шкоди і навіть прямої образи там, де людина сподівалася досягти успіху.

Рідна мова ? це система, яку людина засвоює з пелюшок паралельно з розвитком свідомості. Тому мовна системи і пов'язані з нею установки культури усвідомлюються людиною і етносом як єдино правильні. Ця обставина створює іноді істотні перешкоди в міжетнічному, міжкультурному діалозі.

Для гармонійного діалогу культур потрібно повірити у «множинність істин», прийняти те, що факти іншої культури не лише правильні, особливо якщо ці факти не відповідають або ж суперечать прийнятому в рідній мові, рідній культурі. Імперативною умовою для міжкультурного діалогу слід визнати готовність зустрітися з незвичайним для себе, і щоб уберегтися від здивування, роздратування, навіть знущальної насмішки над партнером, при можливості необхідно заздалегідь дізнатися, що в його вербальній і невербальній поведінці може здаватися екзотичним, несподівано бентежити.

У мовній культурі розрізняють «базову мовну культуру» і «вторинну мовну культуру». Базова формується в рідному мовному середовищі, під впливом сімейного виховання, а вторинна створюється в умовах вивчення іноземної мови.

У змішаних сім'ях, коли батьки розрізняються за мовною приналежністю і кожний з них спілкується з дитиною своєю рідною мовою, можливе формування білінгвістичної, двомовної культури.

2. Методичні основи країнознавчого вивчення релігійного потенціалу в туризмі

Країн, однакових в релігійному відношенні, не існує, оскільки народні традиції, особливості менталітету, політичного і суспільного устрою здійснюють великий вплив на релігійні особливості країн і народів. Існує й зворотня дія. Саме поняття релігія також неоднозначно.

По-перше, це певний світогляд і світовідчування ? віровчення.

По-друге, це особлива область духовного життя людей ? віра в Бога (богів).

По-третє, це комплекс ритуалів, обрядів, традицій ? культ.

По-четверте, це організації і співтовариства людей, що дотримуються тієї або іншої релігійної традиції, ? конфесії, деномінації.

По-п'яте, це церква, зокрема будівлі, споруди, твори живопису і скульптури культового призначення, церковний одяг і начиння, які в переважній своїй більшості також мають велику художню цінність.

Всі ці аспекти релігії, особливо другий, третій і п'ятий, перетворюють її на важливий компонент художньої культури. Основні аспекти релігії визначають план характеристики релігії як передумови розвитку туризму в будь-якій країні. Коротка характеристика традиційних і сучасних релігій і вірувань включає всі елементи. Будь-який з них у всіх країнах будь-якої релігії має велике значення для туризму.

Розгляд або характеристику релігій в будь-якій країні слід давати за певним планом. У більшості країн різні частини населення сповідують різні релігії, тому необхідно назвати всі релігії і вірування, що зустрічаються на території даної країни, вказавши їх за порядком, який відповідає кількості людей, що належать до даної конфесії. Необхідно вказати, які релігії в даній країні мають статус державних (якщо такі є). Далі слід звернути увагу на особливості розміщення релігій по території країни. Особливий інтерес становлять ті з них, які мають достатньо чітко виражені райони локалізації. Часто вони співпадають з етнічними межами, тобто районами розселення певних народів. Це дозволяє показати різноманітність релігійних і етнічних традицій і звичаїв населення країни, що підвищує цінність маршруту в очах туристів. Якщо релігій декілька і кожна з них має свій район локалізації, то, назвавши їх, слід вибрати ті, які мають найбільш яскраві і привабливі риси з точки зору туризму. При цьому слід пам'ятати, що традиційні релігії практично у всіх груп туристів викликають безпосередній інтерес. Потім доцільно дати коротку характеристику віровчення, яке в туристичному країнознавстві розуміється не як переказ основ змісту, а як відповіді на три питання: «що лежить в основі вчення?», «які головні об'єкти культового поклоніння?», «який символ віри?»

Наступним важливим аспектом є розгляд питання про те, як віра впливає на інші компоненти і явища художньої культури. У даному розділі туристичної характеристики не може міститися виклад догматів, положень будь-якої віри, адже це не предмет зацікавленості як туриста, так і туристичного оператора. Але будь-яка віра як система переконань людини виявляється, відображається у всіх видах, сферах його життя і діяльності як в сьогоденні, так, тим більше, в історичному минулому. Віддзеркалення релігійних переконань найяскравіше виявляється в мові, мистецтві, народній творчості, традиціях і масовій культурі.

Вивчаючи особливості релігійного культу, доцільно охарактеризувати всі його сторони загалом, звернувши увагу на церковні ритуали (таїнства), велику групу масових, релігійних ритуалів і свят і наявність релігійних (містичних) практик. Слід також звернути увагу на барвистість зовнішньої атрибутики релігійного культу, культові ритуали і церемонії. Наприкінці треба описати найцікавіший ритуал або свято (один або декілька).

Останнім в характеристиці є поняття «церква», наявне не у всіх релігіях, але там, де воно є, воно відіграє важливу роль в системі релігійних переконань. Поняття «церква» в даному випадку розглядається як збори віруючих, як храм, як наочний, образний вираз віровчення, але не як організація або конфесія.

Слово «релігія» у різних народів перекладається і тлумачиться по-різному. Вважається, що воно походить від латинського дієслова «геlegeге» ? «знову зв'язувати, знову сполучати, возз'єднувати». Спочатку віра, потім релігія виникають на певних етапах розвитку людини. Поява релігії, ймовірно, пов'язана з тим, що люди в будь-якій країні прагнули осягнути невідому силу, яка лежить в основі існуючого світу, і встановити зв'язок з нею. Таких людей у різних народів називали по-різному: пророки, віщуни, шамани, волхви, жерці, оракули, маги і т. д. Послання з невідомого, надприродного світу або особисті прозріння і духовний досвід цих людей складають основу більшості віровчень. Духовна сила і діяння цих людей привертали учнів і послідовників, які складали писання. Розповіді про цих людей і здійснені ними вчинки перетворювалися на перекази і легенди. На честь цих людей і богів, що прославляються ними, або духів-покровителів будувалися святилища і храми. При культових спорудах виникали групи професійних служителів. Вони створювали систему правил і положень, що регламентують життя і поведінку віруючих, систему віровчення, зокрема канон, символ віри і культ. Так виникала релігія - організоване поклоніння вищим силам.

Релігія - це:

особливе відношення людини до вищої істоти або вищих сил, яким вона поклоняється; це поклоніння (чи воно плотське, чи духовне) припускає безперечну для віруючої свідомості реальність тієї вищої Істоти або вищих сил, які вона шанує, а також віру і віровчення;

світоглядні світовідчуття, а також відповідна поведінка і специфічні дії (культ), засновані на вірі в існування Бога або богів, надприродного.

Віровчення - це сукупність уявлень про походження і природу Всесвіту в результаті творчого акту вищої Істоти або вищих сил. Основу віровчення можуть складати:

- набір відомостей, уявлень про навколишній світ і надлюдські (божественні, духовні) сили, що управляють цим світом;

- логос - духовна першооснова, божественний розум; система знань, заснованих на емпіричних уявленнях і поняттях, виведених шляхом логічних міркувань;

- теологія і теософія - наука про Божество і віру і богопізнання
шляхом містичного сприйняття, через безпосереднє спілкування (в стані екстазу) з божеством.

Існують наступні рівні релігійного пізнання:

- перший рівень ? це вірування і культи, засновані на міфах, легендах, переказах, так звана природна релігія. Вона типова для народів на рівні племені.

- другий рівень ? релігія розуму. Вона характерна для ряду національних релігій, що відповідають традиційному типу мислення і культури народів на стадії народності.

- третій рівень - релігія одкровення, визнає надприродне одкровення і будує своє учення у вигляді твердо встановлених положень (догматів). Вона типова для світових і деяких національних релігій, відповідає стадії нації.

Для третього рівня, на відміну від першою і другого, найбільш характерною межею є широке розповсюдження індивідуальних релігійних практик, пов'язане з актуалізацією поняття «особи» на цьому рівні.

Віра - визнання чого-небудь істинним, без попередньої фактичної або логічної перевірки, єдиної сили внутрішнього, суб'єктивного непорушного переконання, яке не має потреби для свого обґрунтування в доказах; сукупність переконань, релігійний настрій і можливість впливати на вищу Істоту або вищі сили шляхом молитов, жертвопринесень та інших форм культу.

Віра як сукупність переконань могутньо впливає на всі сторони життя і творчості людини. Якнайповніше це виражається в мові, витворах мистецтва і народної творчості.

Культ - форми суспільного або особистого поклоніння, шанування вищої Істоти або вищих сил, форми богослужінь або релігійних практик.

Церква - багатопланове поняття, що означає:

- організоване товариство людей, пов'язаних єдністю віровчення і управління;

- збори віруючих для молитви або інших видів релігійного культу;

- храм - внутрішні приміщення культової споруди, що використовуються для релігійного культу, в оформленні інтер'єру яких яскраво і образно відображені основні положення і елементи віровчення;

- культова споруда соборного характеру;

- символічний образ, що має закодований релігійний сенс (наприклад, в католицтві і православ'ї - це ковчег, спрямований до небес).

Релігії розрізняються між собою особливостями віровчень, церковної (конфесійної) організації, зовнішньою стороною культів, специфікою атрибутики в зовнішньому і внутрішньому оформленні храмів та ін. Зовнішні прояви культу - перше, що кидається у очі при знайомстві з тією або іншою релігією. Релігійні обряди і ритуали супроводжують людину впродовж її життя, починаючись іноді ще до народження, і продовжуються певний час після смерті людини. У деяких релігіях такий посмертний супровід тривалий і ритуали покликані супроводжувати душу померлої людини аж до його нового втілення (реінкарнації).

Релігійний культ може представляти колективне чи індивідуальне богослужіння, медитацію або молитву. Форми відправлення культу також різноманітні: літургія, меса, ритуальні ходи, танці, співи, спектаклі, трапези. Бажання з'єднати своє звичайне життя і священне рухає людей здійснювати паломництва до святих місць або бесіди з святими людьми (наставниками, вчителями). Іноді це особливі обряди, таїнства і церемонії, на які допускається тільки вузьке коло безпосередніх учасників церемонії. Під час таких особливих обрядів здійснюються містерії, шаманські заклинання, відокремлені аскетичні практики (у йогів) і жертвопринесення.

Більшість ритуалів і церемоній проходять як грандіозні святкування. Їх проведення передбачає барвисте оформлення храмів і особливий святковий одяг священнослужителів, що справляє глибоке враження на будь-яку людину. Головними чинниками, що привертають увагу, є: по-перше, видовищність ритуалів і обрядів релігійного культу; по-друге, можливість особистої участі в найбільш таємничій стороні культів (містичних і інших релігійних практиках). Велика видовищність культу (близька до сучасного поняття «шоу») характерна для католицизму, індуїзму, буддизму. В інших релігій вона є значно меншою. Велика група ритуалів і обрядів у всіх релігіях пов'язана з різними датами: певні дні календаря присвячені яким-небудь богам, святим або особливо значущим релігійним подіям, в такі дні здійснюються особливо урочисті церемонії.

Особливий інтерес становлять ритуальні ігри, які в наші дні втратили своє сакральне значення, але як і раніше займають в нашому житті значне місце. До таких колись «священних» ігор відносяться, наприклад, олімпійські ігри і корида.

Деякі з основних положень містяться у всіх релігіях, визначаючи духовну, культурну суть поняття. Схожість цих положень приводить учених до думки про те, що існують основні світові етичні принципи і положення, виражені в релігійній формі.

Всі релігії, але кожна по-своєму, ставлять і вирішують головне питання - сенс життя. Іншим важливим положенням є твердження, що людина - улюблене творіння Бога, створене ним за своїм образом і подобою, і натхненне іскрою божества або духу, яка не може бути зруйнована. Кінцеве призначення людини пов'язується з ідеєю порятунку або безсмертя. В світі відомо декілька десятків тисяч релігійних традицій і вірувань. Строкатість і різноманітність існуючих релігійних традицій в поєднанні з особливостями віровчення і церковної організації є природними межами, що розділяють світ релігій на групи: політеїстичні і монотеїстичні. Політеїзм («многобожжя») припускає поклоніння декільком богам. Політеїзм властивий традиційним, а також сучасним релігіям, наприклад, індуїзму, синтоїзму, даосизму та ін.

Монотеїзм («єдинобожжя») - це поклоніння одному Богу. Монотеїзм характерний для іудаїзму, християнства, ісламу. Але цей поділ вельми умовний.

Відомі інші угрупування релігій: за регіональною ознакою - західні і східні, пов'язані з відмінностями в ментальності, культурі, світосприйманні і світогляді представників Сходу і Заходу. Традиційно вважається, що східна людина є більш споглядальною, а західна - більш імпульсивною і діяльною.

Але реалії кінця XX - початку XXI ст. спростовують це твердження. Релігії Сходу знаходять в країнах Заходу безліч прихильників. Не в такому значному обсязі, але виявляються і протилежні тенденції: релігії Заходу також знаходять своїх прихильників на Сході.

Всі релігії поділяються на сучасні, традиційні і стародавні. До сучасних і традиційних відносяться релігії, які в даний час мають прихильників, тобто людей, що сповідують дану віру і що дотримуються всіх релігійних догматів і традицій даної конфесії.

До стародавніх релігій відносяться ті, «боги яких померли», тобто у теперішній час у цих релігій немає прихильників, немає людей, здатних дотримуватися даних догматів і традицій. Термін «традиційні релігії» (аналогічно традиційним формам господарювання і традиційним устроям) використовується для позначення архаїчних (як правило, племінних) релігій і вірувань. Тепер налічується декілька десятків таких релігій. Всі вони є важливою складовою частиною культури в даній країні і світі в цілому і, безумовно, становлять величезний інтерес для туризму.

За етнічною приналежністю релігії поділяються на світові і національні. Світовими (універсальними) релігіями прийнято називати ті, які сповідують багато народів, навіть коли вони живуть на різних континентах. Світовими релігіями є буддизм, християнство та іслам. Національними (етнічними) релігіями називаються релігії, що сповідаються якимось одним народом.

Особливе місце в цій класифікації посідають нетрадиційні релігії. До нетрадиційних релігій відносяться: Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів, Церква Єднання та ін.

Лекція 6. Мистецтво як компонент культури при його використанні у туристичній характеристиці регіону

1. Роль мистецтва у формуванні туристичної характеристики регіону

Мистецтво разом з трьома іншими чинниками споживчого попиту є головною умовою розвитку туризму. Більшість людей, вирушаючи в подорож, прагнуть: відпочити, розслабитися, відновити сили на природі; розважитися, навчитися чому-небудь, зміцнити здоров'я, маючи для цього фінансові можливості; вразити уяву чим-небудь екзотичним, наприклад, унікальними особливостями етнографічної культури населення і специфікою природи певної країни; насолодитися прекрасним, розширити кругозір, підвищити культурний рівень, долучившись до даної художньої культури і в першу чергу до мистецтва.

Саме мистецтво дає найповніше, образне уявлення про можливості і досягнення людського генія на прикладі конкретних об'єктів туристичного показу: архітектурних споруд, шедеврів живопису, скульптури, зібраних в музеях і виставкових залах, театральних спектаклів фестивалів, конкурсів і інших явищ сучасного світу мистецтва.

Цей світ настільки складний і багатообразний, що охарактеризувати всі його аспекти в будь-якій країні неможливо. Тому з наведеного нижче плану вивчення і характеристики мистецтва слід для кожної країни вибрати ті аспекти, компоненти (види, області або жанри) мистецтва, які найбільшою мірою відображають її специфіку. Звичайно, скільки людей - стільки думок і поглядів на особливості мистецтва в тій або іншій країні. Цінність характеристики є тим вищою, чим точнішим є визначення автора і вираження його відношення до предмету.

2. Основні складові плану характеристики мистецтва регіону

Туристичну характеристику мистецтва в будь-якій країні слід почати із загального огляду, відзначивши, наскільки великий потенціал країни. Він може бути виражений кількістю історичних художніх епох, стилів, напрямів, жанрів, видів мистецтва, що одержали розвиток на даній території.

Далі доцільно вказати, які саме види (області) сучасного мистецтва найцікавіші для туризму, і послідовно дати характеристику цим видам. Як правило, майже у всіх країнах найбільший інтерес з погляду туризму становлять архітектура, образотворче мистецтво, музика, театр і декоративно-прикладне мистецтво. Особливе місце займають музеї і виставкові зали, переважна частина яких в більшості країн не може бути віднесена до сфери мистецтва, оскільки їх функцією і результатом діяльності є зберігання і просто демонстрація раніше створених витворів мистецтва.

На жаль, лише мала частина музеїв зайнята власне творчістю, тобто створенням таких композицій, які самі є витвором мистецтва і беруть участь власне в творчих виставках. Але оскільки реально ознайомитися з витворами образотворчого мистецтва можна тільки через цю систему установ, їх за традицією відносять до сфери мистецтва.

Розглянемо особливості вивчення і характеристики окремих видів мистецтва.

При вивченні архітектури слід звернути увагу на те, яка група пам'ятників і сучасних споруд переважає в країні, - культового або світського призначення. Далі дається коротка характеристика кожної групи, оскільки практично немає країни, де була б представлена тільки одна з груп. У цій характеристиці слід звернути увагу на конкретні види споруд, їх значення в культурі та історії країни, бажано вказати їх ранг в світовій культурі (світове, національне або місцеве значення має пам'ятник), повідомити, до якого стилю або епохи він відноситься, і як приклад дати короткий опис окремих архітектурних об'єктів. При характеристиці власне архітектурних споруд доцільно вибирати «авторські роботи», що дозволить сформувати уявлення про творчість знаменитих архітекторів країни.

Терміном «образотворче мистецтво» позначається декілька самостійних видів мистецтва, однак слід вказати, які саме види образотворчого мистецтва цікаві для туризму в країні: живопис, скульптура, графіка та ін. Далі дається характеристика кожного з перерахованих видів за досить стандартним планом, аналогічно об'єктам архітектури. Розглянемо цей план на прикладі живопису.

Спочатку слід вказати, які напрями і жанри якнайповніші і яскраво представлені в творах сучасних художників. Подальшу характеристику доцільно будувати за творчістю кожного з тих художників, які живуть і працюють в даній країні. Характеристика творчого портрета (але не опис життя) будь-якого художника обов'язково повинна бути пов'язана з конкретним об'єктом (або об'єктами) на території, з помешканнями, де він живе або жив, музеями, присвяченими його життю і творчості, з музеями, де зосереджені його твори, або з пам'ятними місцями, відображеними в його творах. Розповідь про творчість ілюструється прикладами, назвами чудових творів живопису, які були створені і зберігаються (у чому турист може наочно переконатися) в даній країні.

Особливість музики як виду мистецтва полягає в тому, що велика частина туристів слабо розуміється на художніх стилях, напрямах і течіях в музичній культурі. Для фахівців у області турбізнесу в характеристиці музики досить звернути увагу на те, яка музика - вокальна або інструментальна - найбільш популярна в країні. Звичайно, популярність - зовсім не критерій визначення того або іншого рівня розвитку музики як мистецтва, але вона дає загальне уявлення про вподобання населення. Причому ситуація, коли добре розвинена і вокальна, і інструментальна музика, зустрічається достатньо часто. Йдеться не про народну творчість, не про «авторську пісню», не про «попсу» і взагалі не про масову культуру, а про ту музику, яка виконується у філармоніях, концертних залах консерваторій і на тому подібних сценічних майданчиках, тобто йдеться про класичну музику.

Подальша характеристика будується так само, як і в живописі, за конкретними іменами, тобто по творах тих композиторів, які живуть і працюють в даній країні. Характеристика творчого портрета (але не опис його життя) будь-якого композитора або видатного музиканта-виконавця обов'язково повинна бути прив'язана до конкретного об'єкту (або об'єктів) на території, в помешканнях, де вони живуть або жили, музеїв, присвячених їх життю і творчості, концертних залів, де виконуються їх твори. Розповідь про творчість ілюструється прикладами, назвами тих видатних творів музики, які були створені і виконуються (у чому турист може особисто переконатися) в даній країні.

Поняття «театр» в будь-яких туристичних характеристиках (зокрема, путівниках) понад усе відрізняється неточністю формулювання. Здавалося б, вираз «піти в театр» означає побачити спектакль, шоу, концерт. Проте в більшості джерел туристичної інформації після заголовка даного розділу слідує опис архітектурних особливостей будівлі театру і лише наприкінці як доповнення дається коротка історична довідка про видатних (у минулому) режисерів, акторів, спектаклі. Але ж поняття «театр» в туристичному краєзнавстві чи регіонознавстві означає саме сучасне театральне мистецтво. Звичайно, театральне життя в будь-якій цивілізованій державі настільки багате і різноманітне, що дати йому характеристику - важке завдання. Значно простіше зробити це щодо характеристики розвитку театрального мистецтва в регіоні. Щодо нашого випадку, то слід давати характеристику театрів і їх репертуару в кожній адміністративній одиниці країни Карпатського регіону, показати їх особливості і різноманіття. Назви і суть основних видів театрів знає практично будь-яка людина, навіть якщо вона в них ніколи не бувала. Тому природно, що на початку характеристики слід перерахувати основні види театрів і дати уявлення про повсякденну театральну діяльність в регіоні і характеристику окремих видів театрального мистецтва, найбільш важливих з погляду туризму.

В зв'язку з цим слід зазначити, що велика частина провінційних театрів, за винятком небагатьох регіональних театральних столиць, поступається столичним колективам. Саме тому в характеристиці театрального життя найбільше уваги приділяють столичним театральним колективам і, звичайно, видатним театрам провінції.

Найбільш інтенсивною і багатоплановою є діяльність колективів драматичних театрів. Але оскільки переважаюча частина українських туристів, що виїжджають до інших країн, не володіє достатніми знаннями відповідних іноземних мов, слухати і сприймати текст драматичного театрального спектаклю складає труднощі, а в драматичному театрі мова - це головне. Тому відвідини драматичних театрів призначаються тільки для внутрішнього туризму.

Універсальними з погляду туризму є театри опери і балету. Не тому, що туристи добре розуміються на даних видах мистецтва, а саме тому, що переважаюча більшість зовсім не розуміється на них. Але в оперу йдуть слухати музику, оформлену у вигляді спектаклю, що набагато барвистіше, цікавіше. А на балет - дивитися на відчуття, виражені в танці, русі, що саме по собі зачаровує.

Великий інтерес становлять також театри пантоміми, ляльок і традиційні національні театри, спектаклі в яких розвиваються строго за певним шаблоном (каноном) і сприймаються глядачами саме як святковий ритуал, барвисте видовище.

Коротка характеристика будь-якого виду театрального мистецтва нагадує частково путівник, тому що головне місце в ній займає власне характеристика окремих театральних колективів. Після назви театрального колективу, вказівки його місця в театральному і художньому житті країни (регіону) слід дати уявлення про сучасний репертуар театру, ілюструючи його прикладами. Є театри, імена режисерів і акторів яких знає вся країна або весь світ (у цьому випадку, звичайно, їх слід назвати). Навіть якщо туристи і не зможуть потрапити на спектакль за участю знаменитості, все одно вони пишатимуться, що побували в цьому театрі.

Декоративно-прикладне мистецтво включає різні види діяльності: від живопису і скульптури до меблевого, ливарного, керамічного, шпалерного і інших виробництв, призначених для прикраси вулиць, приміщень, одягу. Що стосується невеликої групи професійних художників, що спеціалізуються безпосередньо на «декорі» і не пов'язані з виробництвом, то з їх виробами можна ознайомитися на виставках в музеях декоративно-прикладного мистецтва.

Музейна справа в даному контексті - це мережа установ (музеї, картинні галереї, виставкові зали та ін.), що спеціалізуються на зберіганні, демонстрації і пропаганді витворів мистецтва, науки, техніки тощо. Враховуючи різноманіття музейних установ, перш за все слід дати загальне уявлення про існуючі види установ даного профілю, виокремити декілька видів музейних установ і послідовно дати коротку характеристику особливостей кожного з них. Оскільки кожен музей - це колекція названих творів, то зробити узагальнення, звичайно, складно. Виняток становлять, мабуть, тільки краєзнавчі музеї, перелік тематичних розділів в яких майже однаковий. Тому характеристика видів зводиться, по суті, до характеристики музейних або виставкових колекцій.

Найбільший інтерес становлять колекції художніх музеїв. У характеристиці слід зазначити основний принцип експозиції творів, перш за все приділяючи увагу видатним творам, групі творів певного автора або декількох авторів якого-небудь стилю, напряму, епохи, країни. В даному випадку доцільно зупинитися детальніше на характеристиці творчості діячів мистецтва, не забуваючи, звичайно, своїх. Включення в характеристику опис якого-небудь твору, нехай навіть видатного, недоцільно, оскільки завдання країнознавства і регіонознавства - дати «образ» мистецтва країни і сформувати уявлення про багатство і різноманітність можливостей музеїв в організації туризму.

Особливе місце в мережі музейних установ займають меморіальні музеї. Вони присвячені життю і творчості видатних людей в різних областях діяльності, а тому становлять безперечний інтерес для туристів, але не всі. Складаючи характеристику цієї групи музеїв в будь-якій країні, треба спробувати поставити себе на місце закордонного туриста. Не варто перебільшувати власні, рівно як і чужі досягнення, включаючи в розділ велике число імен.

Культурне життя будь-якої країни наповнене явищами і подіями різного роду. Врахувати їх всі - завдання, що виходить далеко за рамки власне країнознавства і регіонознавства. Велику допомогу при написанні цього розділу можуть надати календарі подій, що видаються великими рекламними і туристичними агентствами в столицях і найбільших центрах культури і туризму в багатьох країнах світу. Іноді такі календарі подій наводяться в путівниках. У будь-якому випадку їх треба використовувати. Інформацію, що наводиться в таких джерелах, необхідно систематизувати, пов'язати з наявними даними і вписати в загальне художньо-інформаційне «полотнище» туристичного образу країни.

3. Розуміння мистецтва як емоційної та наукової категорії

Художня культура як сфера духовного життя людей включає наочні результати творчої діяльності людей, людські сили і здібності, що реалізовуються в такій діяльності, а також соціальні поняття і цінності, спільні для великої групи людей і передаються від покоління до покоління. Художня культура - сукупний спосіб і продукт художньої діяльності людей.

Художня творчість - це не просто матеріальне втілення результатів мислення, а «мислення в матеріалах», тобто в колірних, пластичних, звукових відносинах, тому художня творчість (наприклад, балет, опера, картина, скульптура і т. п.) не переводиться в будь-яку іншу знакову або вербальну систему.

Художня культура охоплює всі галузі художньої діяльності (словесну, музичну, театральну, малярську та ін.). Вона включає всі процеси, пов'язані з мистецтвом (його сприйняття, вивчення, оцінка художніх творів, їх зберігання і розповсюдження), що забезпечують її успішне функціонування, - виховання і формування художників, публіки, критиків, мистецтвознавців, організаторів художнього життя. Перед художньою культурою стоїть завдання переробки всієї суспільно важливої інформації - ідеологічної (політичної, релігійної, етичної, естетичної) і пізнавальної - в інформацію художню, яка пов'язує всі галузі і сфери діяльності художньої культури з її споживачами, для яких це все власне і створюється.

Завдання туризму разом з іншими сферами людської діяльності -включити якомога більше людей в цей художньо-інформаційний потік. У цьому плані найбільшу питому вагу і значення має мистецтво.

Мистецтво - галузь людської діяльності, що прагне до задоволення однієї з духовних потреб людини - любові до прекрасного. Мистецтво - особлива форма суспільної свідомості, що є художнім (образним) віддзеркаленням життя. Одна з перших спроб вивчити і класифікувати мистецтво була зроблена Ш. Батте в трактаті «Витончені мистецтва, зведені до одного принципу», опублікованому в 1746 р.

Велику роль в класифікації мистецтва зіграла робота Ф. Шиллера «Про наївну і сентиментальну поезію» (1796 р.). У ній він показав, що в поняттях «сентиментальне» і «наївне» зашифровані два типи художнього світогляду, два методи творчості: нині перше називається класичним, або власне мистецтвом, а друге - народною творчістю.

У «Енциклопедичному словнику» Брокгауза і Ефрона мистецтво поділяється на три групи - тонічні (поезія, музика), образні (архітектура, скульптура і живопис) і змішані (сценічне, ораторське, хореографічне) та наступні види:

- пластичні, або просторові (архітектура, декоративно-прикладне мистецтво, художнє ремесло, живопис, культура, графіка, художня фотографія), у яких просторовою побудовою визначається розкриття видимого образу;

- тимчасові (музика, література), де головного значення набуває композиція, що розгортається в часі;

- просторово-часові - так звані синтетичні мистецтва (хореографія, театр, кіно, телебачення, естрада, цирк).

Чим більше видів мистецтв представлено на кожній території, чим більше сформувалося, склалося жанрів, художніх напрямів, чим більше на ній пам'ятників історії і культури, що належить до різних стилів, тим значніша культурна спадщина, а значить, і об'єм культурних цінностей даної території, даного народу.

Мови, діалекти, говірки, національні традиції і звичаї, історичні топоніми, фольклор, художні промисли і ремесла, а також витвори мистецтва, будівлі і споруди, що мають історико-культурну значущість, унікальні в історико-культурному відношенні території, технології і об'єкти, етичні і естетичні ідеали, норми і зразки творчої поведінки - все це називається культурними цінностями. Вся сукупність культурних цінностей епохи може бути поділена на дві групи: перша - те, що успадковане від колишніх епох, а друга - те, що створене або створюється сьогодні.

Функціональна класифікація культурно-історичної спадщини, запропонована дослідником В.П. Максаковським, цікава тим, що в неї включені не тільки окремі споруди і ансамблі, але і цілі міста. Всього виокремлено сім типів (класів, груп) пам'яток:

цілі міста або історичні центри міст, що становлять цінність як архітектурні ансамблі;

окремі унікальні архітектурні об'єкти церковного і цивільного призначення;

унікальні пам'ятки інженерного мистецтва;

стародавні культові споруди, святилища;

археологічні пам'ятки первісної доби і Стародавнього світу;

пам'ятки палацово-садово-паркової архітектури;

меморіали і пам'ятні місця, пов'язані з життям і діяльністю великих людей або з видатними подіями історії.

По кожному класу (типу) можна привести яскраві приклади.

Прийнято вважати, що велика частина культурних цінностей створена відповідно до певного художнього стилю.

Розглянемо співвідношення принципово протилежних понять «художній стиль» і «художній канон».

Художній стиль - деякий гармонійний «почерк», що виник з релігійних і етичних переконань і розвинувся завдяки однорідним (художнім) завданням і засобам. Художній стиль виражається в сукупності певних правил і форм, які служать відправною точкою для всіх витворів мистецтва значного відрізка історичного часу.

Художній канон - сукупність правил і норм, обов'язкових для виконання.

Канон - це еталон, модель, ідеальний художній зразок, що приймається за початковий, з яким порівнюють інші подібні об'єкти. Канон не підлягає вдосконаленню: він і є сама досконалість, еталон. Канон - основа художнього ремесла, символ досконалості творів майстра.

На противагу канону, художній стиль - це також сукупність правил і форм, але вони сприймалися і сприймаються не як вершина, ідеал, до якого потрібно прагнути, а як «першопоштовх», основа для подальшого розвитку творчої думки. Поняття «художній стиль» з'явилося порівняно недавно. Але задовго до цього часу люди створювали для себе таку сукупність правил і художніх образів, які служили їм зразком, точкою відліку в подальшій творчості.

Якщо вважати, що мистецтво - це професійна діяльність високоосвічених фахівців, а не духовна потреба людини в певному виді творчості, то ремесло є набагато старшим за мистецтво. Тому не дивно, що в ранні історичні епохи твори художніх ремесел і художній канон відігравали важливу роль у формуванні того, що значно пізніше назвали художнім стилем.

Лише після того, як оформилося «освічене», класичне мистецтво, художні ремесла стали тим, чим є в даний час (і чим були завжди) - народною самодіяльною («неосвіченою») творчістю і одночасно видом індивідуальної господарської діяльності.

Стиль перш за все виявляється в архітектурі, наймонументальнішому виді мистецтва, пам'ятки якого - найбільш помітні віхи для періодизації стилів. Інші види (образотворче мистецтво, музика, театр, танець, прикладні мистецтва) еволюціонують вільніше. Вони розвиваються і змінюються за художніми напрямами усередині стилю.

Художній напрям - це методи і прийоми художнього втілення, що відображають суть пануючого: як персона підходить до об'єкту мистецтва і виражає його мету і призначення (наприклад, реалізм, натуралізм, романтизм, кубізм, конструктивізм та інші напрями).

Ще один важливий феномен, що зустрічається в багатьох видах мистецтва, - це жанри.

Жанр (від фр. «рід, різновид») - історично сформовані внутрішні підрозділи в більшості видів мистецтва.

У образотворчому мистецтві основні жанри визначаються за предметом зображення і називаються: пейзаж, портрет, побутовий, історичний, анімалістичний, батальний, натюрморт та ін.

Жанр - поняття історичне: одні жанри відмирають (наприклад, міфологічний жанр в малярстві), інші - народжуються чи відроджуються (наприклад, архітектурно-декоративний пейзаж).

...

Подобные документы

  • Сукупність природних, культурно-історичних та соціально-економічних передумов для організації туристичної діяльності регіону. Оцінка території Карпатського регіону за системою показників. Перспективи щодо розвитку гірського туризму та екотуризму.

    статья [242,6 K], добавлен 19.09.2017

  • Роль групового туризму в Карпатах у функціонуванні рекреаційно-туристичного комплексу України. Особливості природних та історико-культурних ресурсів Карпатського регіону. Соціально-економічні умови розвитку зимового відпочинку на гірськолижних курортах.

    курсовая работа [51,5 K], добавлен 11.05.2011

  • Характеристика рекреаційних ресурсів Карпатського регіону. Туристичний розвиток досліджуваної території та аналіз існуючої інфраструктури туристичного комплексу "Коруна". Людський фактор в індустрії гостинності. Психологічна культура готельного сервісу.

    курсовая работа [3,0 M], добавлен 26.03.2019

  • Археологічно-екскурсійний потенціал Хмельниччини. Туристичний маршрут лівобережжям Дністра. Маршрут "Давньоруські твердині Дунаєвеччини". Особливості створення туристичної привабливості регіону. Рекреаційно-туристичний потенціал Подільського регіону.

    реферат [17,3 K], добавлен 17.05.2009

  • Основні чинники формування рекреаційно-туристичних потоків до Східної Азії і Тихоокеанського регіону. Найбільший туристоутворюючий ринок для Східної Азії. Аналіз розвитку туризму та готельного сектору у Китаї та Японії. Особливості інтеграційних процесів.

    доклад [17,8 K], добавлен 18.11.2009

  • Методи проведення промислових екскурсій на природних промислових об’єктах. Визначення промислової екскурсії. Природні об’єкти Карпатського туристичного регіону і використання їх для туризму. Перелік для створення кадастру об’єктів промислового туризму.

    статья [25,0 K], добавлен 29.12.2013

  • Поняття, компоненти і маркетинг туристичної дестинації. Управління її об’єктами. Дослідження подієвого туризму як історико-культурного явища. Основні історичні етапи його розвитку, критерії класифікації. Формування івентивного туристичного іміджу регіону.

    курсовая работа [403,2 K], добавлен 06.03.2015

  • Сучасний стан сільського зеленого туризму в Україні. Що таке сільський туризм, показники його розвитку та основні тенденції. Особливості західного регіону с куту зору сільського туризму, "родзинка" південного регіону. Головні центри зеленого туризму.

    статья [28,4 K], добавлен 04.12.2009

  • Початок заснування готелів в Криму, ретроспективний аналіз розвитку туристичного господарства. Основні етапи та динаміка розвитку готельного бізнесу Криму за часів незалежної України. Характеристика розвитку санаторно-курортних комплексів регіону.

    курсовая работа [49,1 K], добавлен 02.05.2012

  • Сутність та основні поняття пізнавального туризму. Аналіз стану та загальна характеристика туристичного підприємства Рівненської обл. Розвиток культури та міжнародних комунікацій регіону. Обґрунтування та реалізація екскурсійного туру "Козацькі могили".

    курсовая работа [2,2 M], добавлен 04.06.2019

  • Характеристика соціально-економічних, історико-культурних, географічних ресурсів Харківської області. Розвиток заходів готельного господарства у даному регіоні. Перелік екскурсій, готелів та їх базова характеристика. Інші засоби розміщення туристів.

    курсовая работа [859,5 K], добавлен 19.01.2011

  • Сутність, значення і місце санаторно-курортних закладів у господарстві регіону. Передумови їх розвитку і розміщення у Причорноморському економічному районі. Огляд організації індустрії оздоровлення та відпочинку. Проблеми та напрями подальшого розвитку.

    курсовая работа [57,8 K], добавлен 02.04.2013

  • Основні напрями вдосконалення туристичної галузі у Польщі. Пам'ятки історико-культурної спадщини та музейні заклади країни. Сучасний стан природних умов. Визначення економічну туристичну привабливість регіону. Характеристика гірськолижного курорту.

    курсовая работа [307,0 K], добавлен 29.05.2015

  • Дослідження природно-рекреаційних, історико-культурних і інфраструктурних туристичних ресурсів Буковини. Ознайомлення із природним, історичним, культурним потенціалами регіону. Оцінка перспектив розширення курортного, наукового, спортивного видів туризму.

    курсовая работа [58,0 K], добавлен 21.09.2010

  • Механізм ціноутворення туристичного продукту в регіоні. Аналіз формування ціни окремих туристичних фірм. Рекомендації щодо проведення ефективної цінової політики. Конкурентоспроможність туристичного продукту і доходи туристичної фірми від його реалізації.

    статья [20,4 K], добавлен 10.10.2014

  • Розвиток туристичної галузі України. Загальна характеристика Запорізької області. Національний заповідник "о. Хортиця". Музей історії запорізького козацтва. Історико-археологічний заповідник "Кам’яна Могила" та музей-заповідник "Садиба Попова".

    реферат [7,2 M], добавлен 09.11.2011

  • Удосконалення теоретико-методологічних основ регіональних економічних досліджень етнічного туризму, виявлення проблем і перспектив його розвитку на прикладі Карпатського регіону України. Авторський підхід до визначення і структуризації етнічного туризму.

    статья [56,7 K], добавлен 05.10.2017

  • Характеристика острівних країн Карибського моря, особливості їх фізико-географічного розташування. Кліматичні умови, транспортна та сервісна інфраструктура острівних країн Карибського моря. Рекреаційний потенціал розвитку туристичної галузі регіону.

    курсовая работа [1,8 M], добавлен 16.08.2010

  • Соціальна та транспортна інфраструктура міста Бровари. Шляхи ефективного використання туристичного потенціалу міста для розвитку ідустріального, розважального, гастрономічного туризму. Формування бренда та створення іміджу туристичної галузі регіону.

    статья [22,9 K], добавлен 22.02.2018

  • Туризм як напрямок розвитку економіки та збереження національної культури України. Самобутність Полтавського регіону, його багата історична спадщина. Збереження давніх традицій народних промислів. Особливості туристичних ресурсів Полтавської області.

    доклад [18,1 K], добавлен 27.04.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.