Інший приклад - арабська мова. Етноси (марокканці, лівійці та ін.) поступово відгалужувалися від етносу, єдиного в історичному минулому. Релігія (іслам) відіграє в даному випадку об'єднуючу, консолідуючу роль, забезпечуючи спадкоємність і взаєморозуміння. Завдяки цьому народи дотепер значною мірою відчувають себе єдиним мегаетносом - арабами.

Важливими для туризму є дані про те, яка мова є державною або офіційною в тій або іншій країні. Англійська мова має подібний статус в 76 країнах, французька - в 34, іспанська - в 21, португальська - в 8. Широке розповсюдження цих мов в багатьох країнах Азії, Африки, Північній і Південній Америці пояснюється їх колоніальним минулим. Мовна приналежність тут помітно відрізняється від етнічної.

Коли йдеться про сучасні держави, рідко користуються терміном «етнічний склад населення», використовуючи термін «національний склад населення», хоча, власне, характеризується саме етнічний склад населення країни. Враховуючи це, також використовуватимемо загальнопоширений термін «національний склад населення».

За особливостями національного складу всі країни можна поділити на одно-, дво - і багатонаціональні. Однонаціональними вважаються ті держави, в яких частка осіб однієї національності (народності або племені) перевищує дев'ять десятих. Таких країн досить багато в Європі (Німеччина, Данія, Угорщина, Греція та ін.), Азії (Японія, Саудівська Аравія та ін.) і Африці (Лівія, Єгипет). Двонаціональних держав значно менше (Канада, Бельгія). Більшість країн світу багатонаціональні. Поліетнічний склад населення особливо типовий для країн, що розвиваються. Серед них найбільш багатонаціональними є Нігерія (близько 200 народів), Індонезія і Індія, в кожній з яких проживає по 150 народів.

Національні меншини - групи населення, що відрізняються від більшості населення в державі за етнічними, соціальними, культурними та іншими ознаками.

Деякі етноси мають складну внутрішню будову, поділяючись на субетноси і етнографічні групи. Це стійкі спільноти з характерними особливостями, традиціями культури і мови (діалект, говір). Виникнення субетносів і етнічних груп пов'язане з особливістю їх розселення усередині загальної етнічної території (природно-географічна, або історико-політична ізоляція частини етносу впродовж тривалого відрізка часу). Наприклад, етнічні групи - поляки-мазури, українці-гуцули і т. д.

Крім того, існує ще декілька видів спільнот: діаспора, клан, каста, стан. Ми розглянемо лише ті, які стосуються Карпатського регіону.

Діаспора - велика група людей, що територіально відірвана від свого народу і розселилася в багатьох країнах. Іноді чисельність діаспори є більшою за чисельність етносу, що проживає на історичній батьківщині. Число членів такої діаспори може складати декілька мільйонів чоловік (наприклад, українці-русини на Пряшівщині (Словаччина) чи угорці в окремих районах Закарпаття). Але всі члени діаспори усвідомлюють себе частиною «материнського етносу» (наприклад, діаспора євреїв, вірмен, китайців та ін.).

Стан - соціальна група людей, що володіє закріпленою в звичаї або законі (конституції) спадковими правами і обов'язками. Кожен стан - володар ряду привілеїв. Основними станами є: дворянство, духівництво, купецтво, селянство, міщанство. Становий поділ був типовим для докапіталістичної Європи, феодального Китаю, Індії та низки інших країн. У сучасному світі становий поділ суспільства скасовано, але в деяких країнах зберігаються привілеї для деяких вищих станів. Часто це пов'язано з існуванням монархій.

В окремих країнах Карпатського регіону відчувається так звана генетична пам'ять в становому плані. Тобто, стан сам по собі не має закріпленого за собою становища у соціальній структурі суспільства, але підкреслена приналежність до нього є елементом гордості окремої особистості. Мова йде про угорців і румун, які в певний період своєї історії переживали таку форму державності, як монархія.

У Європі буржуазні революції добилися скасування станових привілеїв і обмежень. Традиції різних станів були перероблені та уніфіковані, на їх основі були створені загальнонаціональні або регіональні традиції свят, одягу, кухні і т. д. Згодом на їх основі можуть бути створені загальнонаціональні традиції.

Відновлення станових традицій не означає заклику до відновлення самих станів. Будь-які традиції як елемент культури мають велике значення в житті народу і становлять величезний інтерес для туризму.

Лекція 5. Вивчення культурно-історичного спадку країни через призму її мовно-релігійних особливостей

Мова людини - найбільш точний показник її розумового життя, моральної зовнішності, характеру і культури. Древній філософ Анахарсіс на питання, що в людині може бути хорошого і поганого, відповів: «Мова!» Мова здатна впливати на емоції, оминувши розум. Тому такою важливою є культура мови, особливо у сфері міжнародних відносин, в туризмі, засобах масової інформації, мистецтві і освіті, де здійснюється активний діалог, спілкування на різних рівнях.

1. Методика вивчення мови як компонента культури

Мова - основа ділового етикету, без якого туризм як вид професійної діловій активності взагалі неможливий, але і вивчення особливостей ділового етикету різних країн не входить до програми даного курсу. В характеристиці мови як умови розвитку туризму необхідно звернути увагу на наступні загальні питання: «скільки мов використовується в країні?», «які це мови, який їх статус?» Якщо в країні використовується декілька мов, то після загальної довідки про країну слід подати характеристику тільки основної (державної чи офіційної) або основних мов, проте не більше двох.

Але основним є встановлення часу формування літературної мови даного етносу і основи цієї мови. Основою літературної мови можуть бути фольклор (епос), релігійні, художні або літературні твори (наприклад, літописи). У різних країнах ситуація в цьому плані різна. Ці особливості істотно впливають на фонетичні, синтаксичні і лексичні особливості мови, а також на особливості писемності. Ще один важливий момент - функція (функції), які виконує ця мова в державі і суспільстві: «чи є мова домінуючого етносу державною чи мовою міжетнічного або міжнаціонального спілкування?», «чи співпадає вона з мовою віросповідання, чи має статус мови міжнародного спілкування?»

Згодом ми повинні стисло дати характеристику так званій вербальній (словесній) частині мови. Вона включає етнічну картину (образ) світу, яка складається із специфічних національних (етнічних) образів. Оскільки будь-яка з таких етнічних «картин» включає безліч образів, доцільно зупинитися на одному-двох прикладах, бажано уявити «образи» свят, що мають, так би мовити, інтернаціональне значення. При цьому порівняння з українською етнічною традицією є обов'язковим.

Оскільки будь-яка подорож припускає хоч би мінімальні контакти з місцевим населенням, необхідно мати уявлення про форми і смислове значення привітань у різних народів, форми компліментів та інші загальноприйняті форми спілкування.

Окрім вербальної мови певний інтерес становлять невербальні форми спілкування. Головними з них є жести, міміка, пози. У різних країнах їх значення в мовній системі різне. Є країни, в яких невербальні форми не мають великого значення (наприклад, Німеччина). Зате у іспанців, італійців, бразильців міміка, жести і пози мають велике смислове і емоційне значення. Неправильне прочитання, а тим більше застосування міміки або жестів може ускладнити контакти (наприклад, кивання головою у болгар означає абсолютно протилежне тому, на що киваємо ми). Тому короткий опис смислового значення основних поз, жестів або міміки в тих країнах, де це широко використовується місцевим населенням, має практичний сенс.

Далі слід звернути увагу на мову кольору - колірну символіку, прийняту в даній країні. Кольори і навіть їх відтінки в різних країнах, у різних народів мають різне смислове значення. На Заході білий колір - символ чистоти і ніжності, а на Сході - символ смерті. Букет квітів або костюм певного кольору може бути категорично неприйнятним або викликати ряд складних непорозумінь, оскільки його колірна символіка викликає негативні, неприязні відчуття (наприклад, між селами Топорівці Городенківського району і Любківці Снятинського не більше 20 км, однак носовички білого кольору в першому селі дарують запрошеним на весілля, а в другому - на похоронах). Символіка кольору широко використовується в різних видах мистецтва, оскільки є художнім засобом образної системи мови мистецтва. Символіка кольору широко використовується в класичному балеті, де кожна пристрасть має свій колір: насолода - біле, ніжність - рожева, героїзм - червоний і т. д. Головними є кольори в традиційному національному театрі Східної і Південно-східної Азії. Незнання, нерозуміння колірної мови приведе до неможливості зрозуміти, наприклад, спектакль у японському національному театрі. Тому коротке порівняння смислового значення колірної гами в країні, що вивчається, і в Україні - важлива частина характеристики мови.

На закінчення можна відзначити ті особливості вербальної і невербальної мови етносу, незнання яких може виявитися несподіваним, екзотичним, викликати розгубленість і збентеження при відвідинах країни.

Мова - це сукупність всіх слів, образів, уявлень і понять даного народу, служить для передачі думок. Одночасно, вона є засобом формування мислення, менталітету етносу і способом існування індивідуальної свідомості людини, особи. Мова є вищою культурою людства. Думки людини, її свідомість формуються мовою.

Мова - продукт певної історичної епохи, певного суспільства. Розвиток і формування мов сучасних народів почався в глибокій старовині. Спочатку було слово - поєднання звуків, що становить одне ціле, що означає предмет або поняття. Потім, як вважав В.І. Даль, мова - виняткова здатність людини виражати гласно свої думки і відчуття, спілкуватися розумно поєднуваними словами (звуками).

У міру розвитку мови формувалися усні мови племен і народностей, але паралельно відбувався розвиток писемності.

Одночасно з появою слова і мови у людини виникла потреба відобразити образи навколишнього світу і виразити свої уявлення про них на поверхні фарбами або лініями. Так з'явилися архаїчний живопис і графіка. Надалі необхідність передачі загального сенсу виразів, дій та понять призвела до поступового спрощення малюнків. Так виникли ієрогліфи, клинопис та інші письмена - ідеограми, що означають звук, склад, слово, вираз, абстрактне поняття. Саме вони в результаті дали початок всім сучасним абеткам.

Мова - сукупність всіх слів народу (словник і природна граматика) і вірне їх поєднання для передачі своїх думок.

Літературна письмова мова - це позбавлена надмірностей і спеціально збудована розмовна мова. Час виникнення єдиної розмовної літературної мови різний у різних народів. Часто основою формування стають міфи і легенди (казки), епос, який уніфікує систему слів і виразів, роблячи їх загальновживаними. У формуванні і розвитку літературної письмової мови багатьох народів епос також відіграє значну роль з того моменту, коли записані і знов відтворені записи найбільш популярних текстів епосу стають загальнодоступними і читаними. У більшості країн датою народження літературної письмової мови вважається видання масовим тиражем (з урахуванням особливостей того часу) художнього твору, написаного автором з використанням спеціальних зворотів розмовної мови (наприклад, «Енеїда» І. Котляревського).

Мова будь-якого народу - віддзеркалення його історичної долі, «скарбниця» успіхів і поразок, радості і горя, сумнівів і надій його носіїв. Кожен народ має свою обличчя, свою душу, свій характер, свою мову. Так, англійська мова - синонім «англійськості», тобто причетності до справжніх англійців, а українська мова - справжніх українців.

У кожного народу існує власна (національна, етнічна) картина (образ) світу. Вона складається із специфічних національних (етнічних) образів, які сприймаються по-різному, тобто народжують різні асоціації.

Порівняємо для прикладу національні символи-образи Весни в українців і румун. В українській культурі, зокрема Карпатського регіону, прихід весни пов'язують з таким святом, як Маланки (кажуть, весна зустрічається із зимою). Якщо в цей день не має дощу чи снігу і світить сонце - то весна не за горами.

У румунській культурі весняним символом є квітуче персикове чи сливове дерево, а також свято Мерцишор ? традиційне свято зустрічі весни в Румунії, що відзначається 1 березня.

Мовне значення всіх об'єктів і явищ зовні не тільки антропоцентричне (тобто адресоване людині), але і етноцентричне, тобто орієнтоване на певний етнос. Найбільш яскраво це виявляється у вербальній мові. Прикладів чимало: смислова форма вітань у різних народів, форма компліментів та ін. У Індії, бажаючи сказати комплімент жінці, її порівнюють з коровою, а її ходу з ходою слона; у Японії жінку порівнюють із змією, в Татарії і Башкирії - з п'явкою, в Україні - з калиною, в українських Карпатах - зі смерекою.

Окрім вербальної мови велику роль в спілкуванні людей відіграють невербальні форми спілкування. Головними з них, повторимо, є жести, міміка, поза. Всі форми невербального спілкування - наочне виявлення думки, часто це відбувається на рівні емоцій і не завжди контролюється розумом. Це прояви мови відчуттів, настрої людини у момент мови. Саме тому, що форми невербальної мови мають рефлекторну природу, вони також специфічні і неповторювані у різних етносів, в різних культурах. Проте фахівці вважають, що більше 50 % всієї інформації несуть саме форми невербального спілкування.

Важливим засобом образно-символічної системи мови є, як вже мовилося, символіка кольору. Колір тотема, розфарбовування ідолів і людського тіла, кольорові татуювання грають велику роль в традиційних культурах і житті людей в багатьох країнах світу. Певні кольори і відтінки колірної гами мають сакральне значення в сучасних релігіях різних народів. Розфарбовування тіла за допомогою татуювання набуло значного використання в масовій культурі сучасного суспільства. Символіка кольорів супроводжує людину від її народження до смерті, кожний обряд, ритуал пов'язаний в нашій свідомості з певним жестовим символом-образом.

Але у різних народів символіка кольору різна. Наприклад, в українців жовтий колір ? символ зради, а у японців ? символ вірності. Символіка кольору широко використовується в різних видах мистецтва: театрі, живописі, народній творчості, традиціях, релігії і масовій культурі. Учені переконані, що система колірних символів рідної мови якимсь чином «вмонтована» в нервову систему людини, а тому незнання образно-колірної символіки при міжкультурному діалозі може завдати значної шкоди і навіть прямої образи там, де людина сподівалася досягти успіху.

Рідна мова ? це система, яку людина засвоює з пелюшок паралельно з розвитком свідомості. Тому мовна системи і пов'язані з нею установки культури усвідомлюються людиною і етносом як єдино правильні. Ця обставина створює іноді істотні перешкоди в міжетнічному, міжкультурному діалозі.

Для гармонійного діалогу культур потрібно повірити у «множинність істин», прийняти те, що факти іншої культури не лише правильні, особливо якщо ці факти не відповідають або ж суперечать прийнятому в рідній мові, рідній культурі. Імперативною умовою для міжкультурного діалогу слід визнати готовність зустрітися з незвичайним для себе, і щоб уберегтися від здивування, роздратування, навіть знущальної насмішки над партнером, при можливості необхідно заздалегідь дізнатися, що в його вербальній і невербальній поведінці може здаватися екзотичним, несподівано бентежити.

У мовній культурі розрізняють «базову мовну культуру» і «вторинну мовну культуру». Базова формується в рідному мовному середовищі, під впливом сімейного виховання, а вторинна створюється в умовах вивчення іноземної мови.

У змішаних сім'ях, коли батьки розрізняються за мовною приналежністю і кожний з них спілкується з дитиною своєю рідною мовою, можливе формування білінгвістичної, двомовної культури.

2. Методичні основи країнознавчого вивчення релігійного потенціалу в туризмі

Країн, однакових в релігійному відношенні, не існує, оскільки народні традиції, особливості менталітету, політичного і суспільного устрою здійснюють великий вплив на релігійні особливості країн і народів. Існує й зворотня дія. Саме поняття релігія також неоднозначно.

По-перше, це певний світогляд і світовідчування ? віровчення.

По-друге, це особлива область духовного життя людей ? віра в Бога (богів).

По-третє, це комплекс ритуалів, обрядів, традицій ? культ.

По-четверте, це організації і співтовариства людей, що дотримуються тієї або іншої релігійної традиції, ? конфесії, деномінації.

По-п'яте, це церква, зокрема будівлі, споруди, твори живопису і скульптури культового призначення, церковний одяг і начиння, які в переважній своїй більшості також мають велику художню цінність.

Всі ці аспекти релігії, особливо другий, третій і п'ятий, перетворюють її на важливий компонент художньої культури. Основні аспекти релігії визначають план характеристики релігії як передумови розвитку туризму в будь-якій країні. Коротка характеристика традиційних і сучасних релігій і вірувань включає всі елементи. Будь-який з них у всіх країнах будь-якої релігії має велике значення для туризму.

Розгляд або характеристику релігій в будь-якій країні слід давати за певним планом. У більшості країн різні частини населення сповідують різні релігії, тому необхідно назвати всі релігії і вірування, що зустрічаються на території даної країни, вказавши їх за порядком, який відповідає кількості людей, що належать до даної конфесії. Необхідно вказати, які релігії в даній країні мають статус державних (якщо такі є). Далі слід звернути увагу на особливості розміщення релігій по території країни. Особливий інтерес становлять ті з них, які мають достатньо чітко виражені райони локалізації. Часто вони співпадають з етнічними межами, тобто районами розселення певних народів. Це дозволяє показати різноманітність релігійних і етнічних традицій і звичаїв населення країни, що підвищує цінність маршруту в очах туристів. Якщо релігій декілька і кожна з них має свій район локалізації, то, назвавши їх, слід вибрати ті, які мають найбільш яскраві і привабливі риси з точки зору туризму. При цьому слід пам'ятати, що традиційні релігії практично у всіх груп туристів викликають безпосередній інтерес. Потім доцільно дати коротку характеристику віровчення, яке в туристичному країнознавстві розуміється не як переказ основ змісту, а як відповіді на три питання: «що лежить в основі вчення?», «які головні об'єкти культового поклоніння?», «який символ віри?»

Наступним важливим аспектом є розгляд питання про те, як віра впливає на інші компоненти і явища художньої культури. У даному розділі туристичної характеристики не може міститися виклад догматів, положень будь-якої віри, адже це не предмет зацікавленості як туриста, так і туристичного оператора. Але будь-яка віра як система переконань людини виявляється, відображається у всіх видах, сферах його життя і діяльності як в сьогоденні, так, тим більше, в історичному минулому. Віддзеркалення релігійних переконань найяскравіше виявляється в мові, мистецтві, народній творчості, традиціях і масовій культурі.

Вивчаючи особливості релігійного культу, доцільно охарактеризувати всі його сторони загалом, звернувши увагу на церковні ритуали (таїнства), велику групу масових, релігійних ритуалів і свят і наявність релігійних (містичних) практик. Слід також звернути увагу на барвистість зовнішньої атрибутики релігійного культу, культові ритуали і церемонії. Наприкінці треба описати найцікавіший ритуал або свято (один або декілька).

Останнім в характеристиці є поняття «церква», наявне не у всіх релігіях, але там, де воно є, воно відіграє важливу роль в системі релігійних переконань. Поняття «церква» в даному випадку розглядається як збори віруючих, як храм, як наочний, образний вираз віровчення, але не як організація або конфесія.

Слово «релігія» у різних народів перекладається і тлумачиться по-різному. Вважається, що воно походить від латинського дієслова «геlegeге» ? «знову зв'язувати, знову сполучати, возз'єднувати». Спочатку віра, потім релігія виникають на певних етапах розвитку людини. Поява релігії, ймовірно, пов'язана з тим, що люди в будь-якій країні прагнули осягнути невідому силу, яка лежить в основі існуючого світу, і встановити зв'язок з нею. Таких людей у різних народів називали по-різному: пророки, віщуни, шамани, волхви, жерці, оракули, маги і т. д. Послання з невідомого, надприродного світу або особисті прозріння і духовний досвід цих людей складають основу більшості віровчень. Духовна сила і діяння цих людей привертали учнів і послідовників, які складали писання. Розповіді про цих людей і здійснені ними вчинки перетворювалися на перекази і легенди. На честь цих людей і богів, що прославляються ними, або духів-покровителів будувалися святилища і храми. При культових спорудах виникали групи професійних служителів. Вони створювали систему правил і положень, що регламентують життя і поведінку віруючих, систему віровчення, зокрема канон, символ віри і культ. Так виникала релігія - організоване поклоніння вищим силам.

Релігія - це:

особливе відношення людини до вищої істоти або вищих сил, яким вона поклоняється; це поклоніння (чи воно плотське, чи духовне) припускає безперечну для віруючої свідомості реальність тієї вищої Істоти або вищих сил, які вона шанує, а також віру і віровчення;

світоглядні світовідчуття, а також відповідна поведінка і специфічні дії (культ), засновані на вірі в існування Бога або богів, надприродного.

Віровчення - це сукупність уявлень про походження і природу Всесвіту в результаті творчого акту вищої Істоти або вищих сил. Основу віровчення можуть складати:

- набір відомостей, уявлень про навколишній світ і надлюдські (божественні, духовні) сили, що управляють цим світом;

- логос - духовна першооснова, божественний розум; система знань, заснованих на емпіричних уявленнях і поняттях, виведених шляхом логічних міркувань;

- теологія і теософія - наука про Божество і віру і богопізнання
шляхом містичного сприйняття, через безпосереднє спілкування (в стані екстазу) з божеством.

Існують наступні рівні релігійного пізнання:

- перший рівень ? це вірування і культи, засновані на міфах, легендах, переказах, так звана природна релігія. Вона типова для народів на рівні племені.

- другий рівень ? релігія розуму. Вона характерна для ряду національних релігій, що відповідають традиційному типу мислення і культури народів на стадії народності.

- третій рівень - релігія одкровення, визнає надприродне одкровення і будує своє учення у вигляді твердо встановлених положень (догматів). Вона типова для світових і деяких національних релігій, відповідає стадії нації.

Для третього рівня, на відміну від першою і другого, найбільш характерною межею є широке розповсюдження індивідуальних релігійних практик, пов'язане з актуалізацією поняття «особи» на цьому рівні.

Віра - визнання чого-небудь істинним, без попередньої фактичної або логічної перевірки, єдиної сили внутрішнього, суб'єктивного непорушного переконання, яке не має потреби для свого обґрунтування в доказах; сукупність переконань, релігійний настрій і можливість впливати на вищу Істоту або вищі сили шляхом молитов, жертвопринесень та інших форм культу.

Віра як сукупність переконань могутньо впливає на всі сторони життя і творчості людини. Якнайповніше це виражається в мові, витворах мистецтва і народної творчості.

Культ - форми суспільного або особистого поклоніння, шанування вищої Істоти або вищих сил, форми богослужінь або релігійних практик.

Церква - багатопланове поняття, що означає:

- організоване товариство людей, пов'язаних єдністю віровчення і управління;

- збори віруючих для молитви або інших видів релігійного культу;

- храм - внутрішні приміщення культової споруди, що використовуються для релігійного культу, в оформленні інтер'єру яких яскраво і образно відображені основні положення і елементи віровчення;

- культова споруда соборного характеру;

- символічний образ, що має закодований релігійний сенс (наприклад, в католицтві і православ'ї - це ковчег, спрямований до небес).

Релігії розрізняються між собою особливостями віровчень, церковної (конфесійної) організації, зовнішньою стороною культів, специфікою атрибутики в зовнішньому і внутрішньому оформленні храмів та ін. Зовнішні прояви культу - перше, що кидається у очі при знайомстві з тією або іншою релігією. Релігійні обряди і ритуали супроводжують людину впродовж її життя, починаючись іноді ще до народження, і продовжуються певний час після смерті людини. У деяких релігіях такий посмертний супровід тривалий і ритуали покликані супроводжувати душу померлої людини аж до його нового втілення (реінкарнації).

Релігійний культ може представляти колективне чи індивідуальне богослужіння, медитацію або молитву. Форми відправлення культу також різноманітні: літургія, меса, ритуальні ходи, танці, співи, спектаклі, трапези. Бажання з'єднати своє звичайне життя і священне рухає людей здійснювати паломництва до святих місць або бесіди з святими людьми (наставниками, вчителями). Іноді це особливі обряди, таїнства і церемонії, на які допускається тільки вузьке коло безпосередніх учасників церемонії. Під час таких особливих обрядів здійснюються містерії, шаманські заклинання, відокремлені аскетичні практики (у йогів) і жертвопринесення.

Більшість ритуалів і церемоній проходять як грандіозні святкування. Їх проведення передбачає барвисте оформлення храмів і особливий святковий одяг священнослужителів, що справляє глибоке враження на будь-яку людину. Головними чинниками, що привертають увагу, є: по-перше, видовищність ритуалів і обрядів релігійного культу; по-друге, можливість особистої участі в найбільш таємничій стороні культів (містичних і інших релігійних практиках). Велика видовищність культу (близька до сучасного поняття «шоу») характерна для католицизму, індуїзму, буддизму. В інших релігій вона є значно меншою. Велика група ритуалів і обрядів у всіх релігіях пов'язана з різними датами: певні дні календаря присвячені яким-небудь богам, святим або особливо значущим релігійним подіям, в такі дні здійснюються особливо урочисті церемонії.

Особливий інтерес становлять ритуальні ігри, які в наші дні втратили своє сакральне значення, але як і раніше займають в нашому житті значне місце. До таких колись «священних» ігор відносяться, наприклад, олімпійські ігри і корида.

Деякі з основних положень містяться у всіх релігіях, визначаючи духовну, культурну суть поняття. Схожість цих положень приводить учених до думки про те, що існують основні світові етичні принципи і положення, виражені в релігійній формі.

Всі релігії, але кожна по-своєму, ставлять і вирішують головне питання - сенс життя. Іншим важливим положенням є твердження, що людина - улюблене творіння Бога, створене ним за своїм образом і подобою, і натхненне іскрою божества або духу, яка не може бути зруйнована. Кінцеве призначення людини пов'язується з ідеєю порятунку або безсмертя. В світі відомо декілька десятків тисяч релігійних традицій і вірувань. Строкатість і різноманітність існуючих релігійних традицій в поєднанні з особливостями віровчення і церковної організації є природними межами, що розділяють світ релігій на групи: політеїстичні і монотеїстичні. Політеїзм («многобожжя») припускає поклоніння декільком богам. Політеїзм властивий традиційним, а також сучасним релігіям, наприклад, індуїзму, синтоїзму, даосизму та ін.

Монотеїзм («єдинобожжя») - це поклоніння одному Богу. Монотеїзм характерний для іудаїзму, християнства, ісламу. Але цей поділ вельми умовний.

Відомі інші угрупування релігій: за регіональною ознакою - західні і східні, пов'язані з відмінностями в ментальності, культурі, світосприйманні і світогляді представників Сходу і Заходу. Традиційно вважається, що східна людина є більш споглядальною, а західна - більш імпульсивною і діяльною.

Але реалії кінця XX - початку XXI ст. спростовують це твердження. Релігії Сходу знаходять в країнах Заходу безліч прихильників. Не в такому значному обсязі, але виявляються і протилежні тенденції: релігії Заходу також знаходять своїх прихильників на Сході.

Всі релігії поділяються на сучасні, традиційні і стародавні. До сучасних і традиційних відносяться релігії, які в даний час мають прихильників, тобто людей, що сповідують дану віру і що дотримуються всіх релігійних догматів і традицій даної конфесії.

До стародавніх релігій відносяться ті, «боги яких померли», тобто у теперішній час у цих релігій немає прихильників, немає людей, здатних дотримуватися даних догматів і традицій. Термін «традиційні релігії» (аналогічно традиційним формам господарювання і традиційним устроям) використовується для позначення архаїчних (як правило, племінних) релігій і вірувань. Тепер налічується декілька десятків таких релігій. Всі вони є важливою складовою частиною культури в даній країні і світі в цілому і, безумовно, становлять величезний інтерес для туризму.

За етнічною приналежністю релігії поділяються на світові і національні. Світовими (універсальними) релігіями прийнято називати ті, які сповідують багато народів, навіть коли вони живуть на різних континентах. Світовими релігіями є буддизм, християнство та іслам. Національними (етнічними) релігіями називаються релігії, що сповідаються якимось одним народом.

Особливе місце в цій класифікації посідають нетрадиційні релігії. До нетрадиційних релігій відносяться: Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів, Церква Єднання та ін.

Лекція 6. Мистецтво як компонент культури при його використанні у туристичній характеристиці регіону