Науковий вісник "Асканія-Нова"
Результати наукових досліджень з питань селекції, генетики, технології, біотехнології, годівлі свійських тварин, кормовиробництва та економіки ведення галузі тваринництва. Способи попереднього визначення конкурентоспроможності інноваційної продукції.
| Рубрика | Сельское, лесное хозяйство и землепользование |
| Вид | книга |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 26.08.2013 |
| Размер файла | 2,5 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Матеріал і методика досліджень. На ретроспективних даних овець різних напрямів продуктивності (племзаводи: "Асканія-Нова", "Асканійське", "Чорноморський") визначені величини генетичних кореляцій селекційних ознак і проведена їх порівняльна оцінка. Коефіцієнти генетичних кореляцій обраховані за чотирма формулами Хейзеля-Фолконера [9-10]. За тими ж самими даними визначені значення генетичних кореляцій селекційних ознак за методом часткових.
Часткові кореляції rk,j.m визначені за методом К. Фокса і М. Езекіела, суть якого у наступному:
rk,j.m= ((Rk.m-Rj.m-1)/ (1 -Rj.m-1))1/2 (1)
зі знаком відповідного коефіцієнта стандартизованого рівняння регресії порядку m: Sign (rk,j.m )= Sign(вk,j.m ),
де Rm - коефіцієнт множинної кореляції багатофакторної лінійної моделі залежності певної селекційної ознаки нащадка від декількох (m) ознак предків;
Rm-1 - коефіцієнт множинної кореляції аналогічної моделі, в котрій виключено ознаку, для якої визначається генетична кореляція нащадка із всіма іншими ознаками предків.
Коефіцієнт множинної кореляції Rm та Rm-1 визначається із співвідношення:
Rm= У вj*rk,j k=1,2.3…m; j=1,2.3…m; (2),
де rk,j - коефіцієнт звичайної парної (фенотипої) кореляції k-ої результативної ознаки з j-ою факторіальною ознакою;
вj - коефіцієнти стандартизованого рівняння регресії, які виражаються через коефіцієнти регресії bj. Коефіцієнти регресії є коренями системи нормальних рівнянь, отриманих за методом найменших квадратів.
Однак невідомі в-коефіцієнти можна визначити безпосередньо рішенням матричного рівняння [11], яке є на порядок нижче системи нормальних рівнянь (3):
Квадратна матриця (3) являє собою повний набір кореляцій факторіальних ознак: матриця-стовпець правої частини рівняння є кореляцією результативної ознаки (предків) з усіма факторіальними ознаками (нащадків).
Результати досліджень. Коефіцієнти генетичних кореляцій тонкорунних овець, які вирахувано за чотирма формулами Хейзеля-Фолконера, наведено у таблиці 1.
Таблиця 1. Генетичні кореляції селекційних ознак тонкорунних овець за методом Хейзеля-Фолконера
Примітка: символами УЯВ позначено результати обчислювань, які є уявними.
Як видно з даних таблиці, в багатьох випадках результати, отримані для одних і тих же пар ознак за різними формулами, відрізняються один від одного (наприклад баран 3267). Значна кількість кореляцій перевищує одиницю (баран - 3340), майже половина значень - уявна (барани - 3341, 3343, 4606 та інші), що неможливо інтерпретувати, оскільки це суперечить поняттю "кореляція". Аналогічні обчислення для цигайських та кросбредних овець показали подібні результати. Виходячи із виразів (1-3), нами розроблено алгоритм побудови математичних моделей для визначення генетичних кореляцій селекційних ознак між нащадками і предками через часткові кореляції, який дозволяє отримати повний набір генетичних кореляцій за всіма ознаками нащадків і предків, що розглядаються:
Суть методу у наступному:
1. Визначаються дві матриці парних кореляцій (однакової розмірності) за всіма ознаками:
- матриця парних кореляцій усіх ознак за даними предків [rп i,j];
- матриця кореляцій усіх ознак за даними нащадків і предків [rнп i,j];.
2. Циклічно створюється система (3), у якої квадратною матрицею слугує матриця парних кореляцій ознак предків, а матрицею-стовпцем почергово приймається стовпець матриці [rнп i,j] з номером ознаки, для якої визначається часткова кореляція.
3. Вирішується система (3) і обчислюється за формулою (2) чергове значення Rm.
4. У поточній матриці циклічно почергово викреслюється рядок і стовпець з номером чергової ознаки, а в частині, яка залишилась (матриця m-1 порядку), обчислюється за формулою (2) чергове значення Rm-1, яких буде m.
5. Обчислюється за формулою (1) чергове значення часткової кореляції матриці (4), індекс рядка якої визначається номером стовпця в пункті 2, а індекс стовпця - номерами рядка і стовпця, які викреслюються в пункті 4.
Процес повторюється до повного заповнення матриці (4), по закінченні якого буде отримано повний набір генетичних кореляцій.
За цим алгоритмом розроблено програми розрахунків генетичних кореляцій селекційних ознак у вівчарстві в середовищі баз даних методом часткових кореляцій і обчислені фактичні значення генетичних кореляцій селекційних ознак групи баранів тонкорунних овець (табл. 2). Для порівняння наведено парні (фенотипові) кореляції відповідних селекційних ознак нащадків-предків для тієї ж групи баранів. З таблиці видно, як значно можуть відрізнятись фенотипові кореляції від генетичних, що пояснюється неявним взаємовпливом інших селекційних ознак у фенотипових кореляціях. В генетичних кореляціях цей вплив елімінований, залишається лише чистий взаємозв'язок двох ознак, що аналізуються.
Таблиця 2. Генетичні і фенотипові кореляції селекційних ознак тонкорунних овець
Усі генетичні кореляції наведені в таблиці 2 дійсні та не перевищують одиницю, що з логічної точки зору відповідає поняттю "кореляція". Це підтверджує справедливість попередніх оцінок та теоретичних передумов.
Висновки. Аналіз результатів розрахунків показав, що значна частина генетичних кореляцій за Хейзелем-Фолконером або перевищує одиницю, або уявна, тоді як за методом часткових кореляцій такі значення повністю виключені.
Пропонуємо використовувати часткові кореляції ознак нащадків і предків в якості генетичних. Величина часткової кореляції за модулем не перевищує одиницю.
Значення генетичних і фенотипових кореляцій можуть значно відрізнятися як за модулем, так і за знаком.
Виходячи з того, що в останній час надається особливе значення комплексній оцінці генотипу тварини з урахуванням економічної значущості, виникає необхідність в генетичних кореляціях, які є важливою складовою частиною селекційних індексів.
З нашої точки зору, при визначенні генетичних кореляцій цілком прийнятним є метод часткових кореляцій, який зрозумілий з логічної точки зору та зовсім виключає позбавлені сенсу значення (уявні та ті, що перевищують одиницю).
Список використаної літератури
1. Иогансен В.Л. Элементы точного учения об изменчивости и наследственности. / В.Л. Иогансен. - М.;Л.: Сельхозгиз, 1933. - 410 с.
2. Драгавцев В.А. Методы оценки генотипической, генетической и экологической корреляции количественных признаков в растительных популяциях /В.А. Драгавцев //Генетический анализ количественных и качественных признаков с помощью математико-статистических методов. М., 1973. - С. 45-47.
3. Скуридин Г.М. Новый подход в корреляционном анализе количественных признаков /Г.М. Скуридин, Н.В. Багинская //Сб. тр. конф., посвященной 90-летию со дня рождения А.А.Ляпунова. - Новосибирск, 2001. http://www-sbras.nsc.ru/wc/Lyap2001/.
4. Скуридин Г.М. Идентификация генотипа по фенотипу с помощью корреляций признаков /Г.М.Скуридин, С.Ф.Коваль //Информационный вестник ВОГи А - 2002. - №19.
5. Пыжов А.П. Многомерные статистические методы в племенном животноводстве и их программное обеспечение для персональных ЭВМ / А.П. Пыжов. - М., 1994.
6. Миллс Ф. Статистические методы /Ф. Миллс. - М.: Госстатиздат, 1953. - C.635-649.
7. Юл Дж. Теория статистики. / Дж. Юл, М. Кендел - М.: Госстатиздат, 1960. - С. 326-331.
8. Эзекиэл М. Методы анализа корреляций и регрессий. /М. Эзекиэл, К. Фокс. - М.: Статистика, 1966. - C.203-213.
9. Hazel L.N. The genetic basis for constructing selection indexes /L.N. Hazel //Genetics. - 1943. - 28. - P.476-490.
10. Фолконер Д.С. Введение в генетику количественных признаков / Д.С. Фолконер. - М.: Агропромиздат, 1985. - С.405-423.
11. Курган В.А. Методика определения типового овцеводческого хозяйства с помощью вычислительной машины "Наири-С" /В.А. Курган, А.И. Горлов //"МСГ Вівчарство": збірник. - 1971. - Вип. 2. - С.111-121.
30. Частотно залежна пристосованість різних генотипів мериносових овець таврійського типу
В.М. Іовенко, д-р с.-г. наук, Г.О.Продайвода, В.М. Поліщук
Інститут тваринництва степових районів імені М.Ф. Іванова
"Асканія-Нова" - Національний науковий селекційно-генетичний центр з вівчарства
Досліджено генетичну структуру популяції мериносових овець вітчизняної селекції за маркерами поліморфної системи трансферину. Виявлено генотипи, котрі відрізняються високою відносною життєздатністю та пристосованістю. Показано, що від частоти прояву залежить вектор відбору різних генотипів овець.
Ключові слова: вівці, трансферин, поліморфізм, генотип, життєздатність, пристосованість.
Популяція сільськогосподарських тварин - це біологічна система, котра, не дивлячись на селекційний пресинг, як правило знаходиться у стані генетичної рівноваги за певними коадаптивними молекулярно-генетичними маркерами, зокрема за типами та алелями поліморфних білкових локусів. При цьому рівновага може бути стійкою, нестійкою або нейтральною. Частіше для сільськогосподарських популяцій характерною є стійка рівновага, тобто така, коли після усунення тиску система, виведена з рівноваги, повертається до початкового стану.
Рівновага усіх зазначених типів може реалізовуватися по відношенню до частот алелів. У збалансованому стані в популяції може бути присутнім лише один алель діалельного локусу (мономорфна рівновага) або більше одного при поліалельному стані локусу (поліморфна рівновага). У цьому відношенні певний інтерес представляє стан генетичної структури популяцій домашніх овець за високополіморфним локусом трансферину (Tf). За деякими даними ця система контролюється більше ніж 10 кодомінантними алелями [1]. І такий високий рівень поліморфізму, на нашу думку, може дати вичерпну інформацію стосовно генетичної збалансованості (рівноваги) популяції в умовах спрямованого селекційного впливу.
Матеріал і методика. Дослідження проведені на вівцях таврійського типу асканійської тонкорунної породи у межах двох суміжних поколінь племзаводу "Асканійський" з використанням транспортного білку трансферину, функція котрого в організмі тварини - перенесення заліза. Рівень поліморфізму локусу визначали методом горизонтального електрофорезу на крохмальному гелі. Визначення параметрів пристосованості різних генотипів здійснювали за алгоритмами, запропонованими Айялою [2], а популяційно-генетичних параметрів - за Животовським [3].
Результати досліджень. У сучасній популяції мериносових овець таврійського типу ідентифіковано 15 генотипів системи трансферину із 21 теоретично можливого, котрі контролюються шістьма кодомінантними алелями, позначеними, в залежності від напрямку руху електрофоретичних фракцій від анода до катода, як TfІ, TfA, TfB, TfC, TfD, TfE, частота прояву котрих наведена у таблиці 1.
Таблиця 1. Частота алелів Tf-локусу у двох поколіннях овець таврійського типу
|
Поко-ління |
Алель |
ч2 |
||||||
|
I |
A |
B |
C |
D |
E |
|||
|
F1 |
0,0325 |
0,3161 |
0,1016 |
0,0661 |
0,4776 |
0,0061 |
27,7 |
|
|
F2 |
0,0316 |
0,3089 |
0,0709 |
0,0678 |
0,5177 |
0,0031 |
8,9 |
Встановлено, що в структурі популяції основу локусу складають два алеля, TfA та TfD, сумарна частота прояву яких у першому поколінні складає 0,7937, у другому - 0,8266. Із 18 виявлених генотипів ( у таблиці 2 наведено 12, котрі зустрічаються в обох генераціях) чотири представлено у гомозиготному сполученні, інші - у гетерозиготному.
В обох групах тварин до частозустрінних відносяться гетерозигота AD (34,6;32,0%) та гомозигота DD (20,9; 26,8%). Тобто ці два генотипи складають абсолютну більшість популяції. Частота інших генотипів суттєво нижча і варіює від 0,1% (IB, IC, DE в F2), 0,3% (АЕ в F1) до 10,2% (F2), 9,2% (F1) - АЕ генотип.
Аналіз розповсюдження генотипів в обох групах виявив порушення генної рівноваги в F1(Уч2=27,7) і відновлення її в F2 (Уч2=8,9). Невідповідність закону Харді-Вайнберга у першому поколінні пов'язана з надлишком таких генотипів, як АА (ч2=2,6), AD(ч2=5,6), СС (ч2=11,2). Проте в F2 співвідношення між фактичним і теоретично можливим розподілом цих генотипів суттєво знизилося до 1,3(СС) - 0,1 (AD), що й призвело до відновлення генетичної рівноваги популяції за розподілом типів Tf-локусу.
Таблиця 2. Параметри пристосованості мериносових овець різних генотипів за системою трансферину
Таким чином поліморфізм Tf-локусу визначається значною кількістю різних за складом та частотою прояву генотипів. А з чим пов'язана ця нерівність у розповсюджені? Чому одні генотипи, як гомо- так і гетерозиготи, мають високий рівень концентрації, інші - навпаки, і за рахунок чого підтримується різноманіття даної білкової системи. При цьому, не залежно від електрофоретичного типу, функція системи не змінюється. Певну відповідь на це питання ми й намагалися отримати при дослідженні таких параметрів, як життєздатність та пристосованість різних генотипів у зв'язку з частотою їх прояву.
Перший параметр визначався як відношення фактичного до теоретичного розрахункового значення частоти того чи іншого генотипу. В результаті встановлено, що найвищим рівнем відносної життєздатності відрізняється низькозустрінні гомозиготи СС та ВВ - 2,33 та 1,40 в F1 і 1,6; 1,5 в F2 відповідно.
Далі, отримані по кожному генотипу дані ділили на максимальний показник життєздатності (генотип СС) і таким чином визначали рівень їх відносної пристосованості. Встановлено, що в F1 величина даного параметру варіює від 0,21 (АЕ, DE) до 1,0 (СС). Тобто в обох генераціях найвище значення отримано для гомозиготи СС. Аналогічні дані отримані нами раніше на каракульських та кросбредних вівцях асканійської селекції, де цей же генотип характеризується найвищим рівнем даних ознак [4,5].
При аналізі середнього значення вибраних параметрів окремо гетерозиготних і окремо гомозиготних генотипів встановлено в обох поколіннях хоча і незначну, але перевагу перших над другими. Так, в F1 середня життєздатність гетерозигот = 1,08, а гомозигот - 0,96; пристосованість - 0,46 та 0,41 відповідно. В F2 аналогічна залежність: життєздатність гетерозигот =1,06, гомозигот - 1,02; пристосованість - 0,66 та 0,64 відповідно. Ці дані не узгоджуються з такими, отриманими нами в середовищі інших порід [4,5], що напевно пов'язано з різним рівнем селекційно-племінної роботи та напрямом продуктивності даних генофондів.
Із пристосованістю тісно пов'язаний селекційно-генетичний параметр - коефіцієнт відбору (S), котрий визначає швидкість зміни частоти того чи іншого генотипу. У нашому дослідженні показано, що для вищезгаданої гомозиготи СС даний коефіцієнт самий низький (дорівнює нулю) і зміна концентрації не передбачається, в той же час для деяких інших генотипів цей показник сягає порівняно значних величин, наприклад, в F1 для АЕ=0,79, а для ІС - 0,57; в F2, навпаки, для АЕ=0,06, а для ІС - 0,94. Тобто можлива суттєва зміна прояву зазначених генотипів.
Значення відносних пристосованостей вказують і на вектор відбору того чи іншого генотипу. Так, наведені у таблиці 2 дані свідчать про те, що за внеском у наступне покоління генотипи досить суттєво різняться між собою. При цьому найбільший вплив на рівень поліморфізму спостерігається з боку генотипів з високою частотою прояву. Зокрема, в F1 для АD (34,6%) цей показник = 0,169, в той час, як для рідкозустрінних ІС та ВС (0,4 та 0,8%) лише 0,002.
Напрям відбору за одне покоління показано у сьомому рядку таблиці через відповідні величини, які можуть мати від'ємне і додатнє значення. Встановлено, що в F1 відбір підтримує шість генотипів з показниками від +0,001(ІС) до +0,018 (СС), а стримує - 10. В F2 ситуація майже аналогічна - тільки до шести зазначених долучається ще два генотипи: BD, DE. І майже всі генотипи, котрим сприяє відбір, є рідкозустрінними. Тобто, таким чином, за рахунок підтримки рідкозустрінних і елімінації до певного рівня частозустрінних генотипів у процесі мікроеволюції популяції овець підтримується на певному рівні поліморфізм білкового локусу крові.
Висновки. Частіше пристосованість є високою тоді, коли генотип зустрічається не часто і низькою, при його широкому розповсюдженні в популяції. І все це пов'язане з так званим частотно залежним відбором. Якщо на даний час рівень прояву генотипу низький, то відбір певний проміжок часу буде сприяти зростанню його частоти, але, по мірі того, як його розповсюдження буде підвищуватися - пристосованість зменшуватиметься, а стосовно альтернативних генотипів, навпаки, збільшуватиметься. Напевно такий механізм є одним із факторів підтримки збалансованого поліморфізму локусу в популяціях сільськогосподарських тварин.
Крім цього, для популяцій овець різного напряму продуктивності характерним є максимальний рівень пристосованості в залежності від частоти прояву рідкозустрінної гомозиготи TfCC.
Список використаної літератури
1. Stratil A. Polimorphismys transferinu, albuminu u ovci A Vyuziti polimorfnich bilkovin pro overovani paternity// Zivocisna vyroba. - 1974. - № 9. - C. 7-9.
2. Айала Ф., Кайгер Дж. Современная генетика/ Ф. Айала, Дж. Кайгер - М.:Мир, 1988. - С. 136-163.
3. Животовский Л.А. Популяционная биометрия/ Л.А. Животовский - М.: Наука, 1991. - 271с.
4. Іовенко В.М., Кириченко В.А. Стабілізуючий відбір та життєздатність і відносна пристосованість генотипів овець багатоплідного каракулю за системою трансферину/ В.М. Іовенко, В.А. Кириченко // Розведення і генетика тварин. - Киї: Аграрна наука. 2005. - Вип. 39. - С. 108-117.
5. Іовенко В.М. Відносна життєздатністю та пристосованість різних генотипів кросбредних овець/ Іовенко В.М., Дем'яненко А.А.// Вівчарство - 2006 - Вип. 33. - С. 87-92.
31. генетичні особливості різних конституціональних типів овець асканійської тонкорунної породи
Іовенко В.М., д-р с.-г. наук,
Сербіна В.О. аспірантка
Інститут тваринництва степових районів імені М.Ф. Іванова "Асканія-Нова" - Національний науковий селекційно-генетичний центр з вівчарства
З використанням даних поліморфізму груп крові та окремих транспортних білків крові проведено аналіз генетичних особливостей мериносових овець різних типів тілобудови і встановлено, що всі вони характеризуються певними відмінними параметрами молекулярно-генетичних маркерів. Зокрема показано, що для ніжного типу конституції притаманна одна, а для грубого - достовірно інша концентрація антигенів (Bb, Bе, Bg, Dа) та алелів (TfA, HbB) і генотипів (TfAD, TfDD, HbAB, HbBB) поліморфних локусів. При цьому середній клас (міцний тип), що формується за рахунок стабілізуючого відбору, займає проміжне положення за рядом генетичних параметрів і відрізняється підвищеним рівнем генетичної мінливості (гетерозиготності).
Ключові слова: вівці, тип конституції, група крові, білки крові, поліморфізм, генетична структура.
В селекційно-племінній роботі з сільськогосподарськими тваринами велике значення має використання внутрішньопородних конституціонально-продуктивних типів, оскільки між конституцією та рівнем продуктивності існує тісний зв'язок. З цього приводу М.Ф. Іванов стверджував, що існує біологічний закон кореляцій, в силу котрого в природі має місце певна анатомічна та функціональна залежність між різними тканинами та органами організму особин [1]. Цей закон тісно пов'язаний з вченням про закономірності тілобудови тварин і з його формулювання витікає, що формування конституціональних типів обумовлено певною закономірністю, пов'язаною зі спадковістю та умовами середовища. В результаті цих двох факторів, серед котрих домінуючим є спадковість, як би порода була не консолідованою, в її середовищі формуються різні типи будови тіла.
Щодо досліджень типів конституції овець, то існує певна кількість робіт, у яких дана характеристика різних порід за морфо-фізіологічними ознаками. Але за генетичними параметрами, з використанням молекулярно-генетичних маркерів, особливості овець різних типів тілобудови не вивчалися. Тому у даній роботі вперше наведено результати генетико-конституціональних досліджень овець таврійського типу асканійської тонкорунної породи з використанням даних їх типування за поліморфними системами груп крові та транспортних білків крові.
Матеріал та методика досліджень. Матеріалом досліджень слугували вівці таврійського типу асканійської тонкорунної породи племзаводу "Асканійське" Каховського району Херсонської області. Всього типовано за еритроцитарними антигенами п'яти систем груп крові (А, В, С, D, R) та поліморфними локусами трансферину (Tf') і гемоглобіну (Нb) 190 голів маточного поголів'я, серед котрих 36 голів було віднесено за конституціональними параметрами до ніжного, 124 голови - до міцного і 30 голів - до грубого типів тілобудови. Атестацію тварин за групами крові здійснювали згідно існуючих методичних рекомендацій [2] з використанням моноспецифічних сироваток, отриманих в лабораторії імуногенетики ІТСР "Асканія-Нова" [3]. Визначення поліморфізму білкових локусів проводили методом горизонтального електрофорезу на крохмальному гелі. При аналізі отриманих даних використовували наступні популяційно-генетичні параметри, обраховані за алгоритмами, викладеними в працях МеркурьєвоЇ [4] та Животовського [5]: рівень фактичної та теоретично можливої гетерозиготності груп овець (Н), коефіцієнт ексцесу (D), рівень поліморфності локусу (Nа), ступінь реалізації можливої мінливості (V), рівень генетичної рівноваги певної групи тварин (ч2).
Результати досліджень. З п'яти використаних у дослідженнях систем груп крові найбільш інформативною є В-система, за якою в цілому у вибірці (n=190) з 16 теоретично можливих ідентифіковано 14 феноваріантів, утворених різним поєднанням чотирьох еритроцитарних антигенних факторів (Bb, Bc, Be, Bg) - табл. 1. При цьому серед тварин ніжного типу виявлено 9, грубого - 8 та міцного - 14 фенотипів, з котрих найбільш розповсюдженим є варіант Bb (22,6-33,3%). Концентрація інших коливається від 0,8 до 16,8%.
В А- та С-системах при їх трьохфакторному складі виявлено по 4 максимально можливих фенотипи. Більш часто зустрічаються Аа (40,0-53,2%) та Cb (73,4-80,5%) варіанти. У простих D- та R-системах - по два фенотипи, з перевагою D(-) (68,3%) та R(-) (72,6%).
Привертає увагу позитивна лінійна динаміка у концентрації найбільш складного фенотипу Вbce. Якщо серед тварин ніжного типу цього маркеру взагалі не ідентифіковано, то в групі міцного типу його кількість сягає 13,7%, а грубого й того більше - 20,0% (Р<0,001). Аналогічна залежність спостерігається і за феноваріантом Аab.
Таблиця 1. Генетична структура різних типів тілобудови овець таврійського типу за концентрацією фенотипів систем груп крові
За концентрацією окремих антигенів в цілому по В-системі абсолютну перевагу отримав фактор Bb (78,9%), з коливанням в окремих групах від 76,6% (міцний тип) до 83,3% (грубий тип) - табл.2. На другому місці за розповсюдженням знаходиться антиген Ве (54,5%), далі Вс, Bg, B(-).
При аналізі динаміки концентрації окремих факторів груп крові у напрямку від тварин ніжного типу до грубого встановлено також певну закономірність, перш за все антигенами Ве та Bg, з котрих перший характеризується зростанням концентрації у визначеному напрямку від 50,0 до 60,0% (Р<0,01), другий, навпаки, зниженням від 33,3% до 16,7% (P<0,001). Подібна залежність спостерігається і за Ab (22,3-36,7% - Р<0,01) та D(-) (72,2-63,3% - Р<0,01) факторами.
Таблиця 2. Концентрація антигенних факторів 5 систем груп крові в групах овець з різним типом тілобудови, %
Стосовно поліморфних білкових локусів, то за системою трансферину із 21 теоретично очікуваного генотипу, котрі контролюються шістьма кодомінантними алелями, в цілому у дослідженій сукупності тварин ідентифіковано 14 (66,7%) різних гомо- та гетеросполучень (табл. 3). При цьому серед овець з ніжним та грубим типом тіло будови виявлено лише по 9 генотипів (42,9%), з міцним - 13 (61,9%). Тобто остання група є більш різноманітною за цим показником.
Аналіз частоти фактичного розповсюдження окремих генотипів даного локусу в межах груп овець з різним типом конституції дозволив встановити досить цікаву залежність за гетерозиготою Tf AD та гомозиготою Tf DD. У першому випадку спостерігається високодостовірне зростання частоти даного генотипу від тварин ніжного типу (29,4%), через міцний (38,0%) до грубого типу (51,7%) - Р<0,001; у другому - зниження від 26,5% до 10,3% (Р<0,001). За іншими генотипами таких послідовних разючих відмінностей не спостерігається і їх розподіл в межах окремих груп більш рівномірний.
Таблиця 3. Генетична структура груп овець різного типу тілобудови за концентрацією генотипів білкових локусів, %
За частотою алелів Tf-локусу (табл. 4) найбільше розповсюдження отримав алельний ген TfD, від 0,4138 в групі з грубим типом, до 0,5883 - з ніжним, різниця високовірогідна (Р<0,001). На другому місці знаходиться алель TfA з протилежною динамікою зміни частоти у зазначеному напрямку (Р<0,001). Інші алелі у низхідній послідовності розташувалися наступним чином: TfB, TfC, TfI, TfE. Але їх концентрація незначна і сумарно в цілому по вибірці складає 0,2011.
Таким чином, як за основними генотипами дослідженої групи овець, так і за алелями, що їх утворюють, встановлено певну закономірність у їх розповсюдженості в залежності від того чи іншого типу тілобудови мериносових овець.
Оскільки досліджуваний таврійський тип створено шляхом відтворного схрещування овець асканійської тонкорунної породи та австралійського мериноса, то необхідно зазначити, що для популяцій першого (материнського) генофонду характерною особливістю є найвища частота алеля TfA (?0,470), для другого (батьківського) - алеля TfD (?0,456) [6]. Накладаючи отримані нами дані стосовно параметрів генетичної структури груп овець з різним типом конституції на параметри структури вихідних порід таврійського типу побачимо, що ніжний тип знаходиться ближче до австралійських мериносів, грубий - до асканійської породи, а міцний займає проміжне положення між крайніми варіантами.
Таблиця 4. Генетична структура груп овець різного типу тілобудови за частотою алелів білкових локусів
За системою гемоглобіну ідентифіковано три генотипи, що детермінуються двома алельними генами HbA та HbB. Серед генотипів у групах з ніжним та міцним типами тілобудови тварин переважне розповсюдження отримала гетерозигота HbAB (54,3; 50,8%), з грубим - гомозигота Hb BB (56,7%). За частотою алельних генів перевагу отримав ген HbB (0,6429-0,7667), що є характерним для овець рівнинного ареалу розповсюдження. При цьому, як і за Tf-локусом, має місце закономірна динаміка зміни частоти окремих алелів - зростання від групи ніжного типу до грубого HbB і спад - альтернативного HbA (Р<0,01). Це пов'язано з аналогічною зміною концентрації гетерозиготи HbAB та гомозиготи HbBB.
Більш повну картину генетичної структури певної групи тварин можна отримати з використанням комплексних популяційно-генетичних параметрів, серед котрих найважливішим є показник рівня гетерозиготності, котрий засвідчує ступінь генетичної мінливості тої чи іншої популяції тварин або рослин. У нашому досліді вищим значенням даного параметру відрізняється міцний тип овець - 0,657 (табл. 5). Тобто у овець, що складають цей тип тілобудови, згідно біохімічної гіпотези Холдейна [7] на рівні клітини існує більш вдала взаємодія білкових продуктів з різною активністю і , як наслідок, має місце біохімічне "збагачення" організму, що дозволяє високогетерозиготному організму підтримувати постійність своїх функцій у широкому діапазоні змін середовища [8, 9, 10].
Інший показник, коефіцієнт ексцесу (D), в крайніх групах відрізняється позитивним значенням, що свідчить про надлишок фактичної кількості гетерозиготних генотипів у порівнянні з теоретично очікуваною. А група з міцним типом виявилася більш збалансованою за даним параметром, що також характеризує її, як найбільш пристосованою до місцевих умов середовища.
Таблиця 5. Популяційно-генетичні параметри структури груп овець з різним типом тілобудови
За рівнем поліморфності на локус (Na) за системою трансферину (максимально можливе значення n=6) у більший бік відхиляється також група з міцним типом конституції (Na=2,92), хоча в усіх групах величина даного параметру майже у два рази нижча теоретичного рівня. Це можна пояснити збалансованістю генетичних параметрів та генетичною консолідацією таврійського типу. Підтвердження чого є відсутність порушення генної рівноваги в досліджених групах овець (ч2=2,42-11,29). За Hb-локусом величина Na ближча до теоретичного рівня (n=2) і коливається в межах 1,56-1,85.
Також має місце генетичний баланс в усіх групах незалежно від належності тварин до того, чи іншого типу тілобудови.
За ступенем реалізації можливої мінливості (V) за Tf-локусом кращим показником відрізняються тварини з міцною та грубою конституцією, а за гемоглобіном - міцною і ніжною. Тобто в обох випадках міцний тип займає проміжне положення між крайніми варіантами і виступає в ролі модального класу розподілу.
Стосовно рівня генетичної схожості окремих угруповань мериносових овець, то згідно обрахованих індексів генетичної дистанції за Нагакі встановлено, що серед вибіркових сукупностей більш подібною до генеральної середньої є група з міцним типом конституції (Р=0,011). Тобто, в цілому це угрупування тварин генетично увібрало в себе характерні риси таврійського типу овець. Між собою досліджені групи відрізняються більш суттєво, а найбільша генетична дистанція встановлена між крайніми варіантами тварин (D=0,203), що підтверджує гіпотезу стосовно наявності генетичних контрастів між тваринами з різною будовою тіла.
Висновки. Вівці таврійського типу асканійської тонкорунної породи різних типів тілобудови відрізняються між собою не тільки за параметрами морфо-фізіологічних ознак, а й за профілем розповсюдження молекулярно-генетичних маркерів. Так, для ніжного типу конституції характерною рисою є підвищена, а для грубого - порівняно низька концентрація факторів Bg, Dа та фенотипів TfDD, HbAB і алелів TfD HbB білкових локусів. За антигенами Ab, Bb, Be та алельними генами TfA,, TfB залежність протилежна. При цьому вищим рівнем генетичної мінливості при показнику середньої гетерозиготності 0,558 відрізняються тварини міцного типу конституції, що цілком відповідає гіпотезі стосовно найбільшої пристосованості даної групи овець до умов середовища.
Список використаної літератури
1. Иванов Н. Ф. Полное собрание сочинений / Н.Ф. Иванов - М.: Колос, 1964. - Т. 4. - С.53.
2. Методические указания по использованию антигенных эритроцитарных факторов и полиморфных систем белков и ферментов крови в селекции овец. - Ставрополь, 1991. - 58 с.
3. Іовенко В. М. Популяційно-генетична оцінка порід, типів і ліній овець південного регіону України у зв'язку з їх походженням та напрямком продуктивності: автореф. дис…на здобуття наукового ступеня д-ра с.-г. наук: спец. 06.02.01 "Розведення і селекція тварин" / В. М. Іовенко. - Київ, 1999. - 35 с.
4. Меркурьева Е. К. Генетические основы селекции в скотоводстве/ Е. К. Меркурьева. - М.: Колос, 1977. - 240 с.
5. Животовский Л.А. Популяционная биометрия/ Л. А. Животовс кий. - М.: Наука, 1991. - 271 с.
6. Иовенко В. Н. Генофонд овец и свиней юга Украины по иммуногенетическим маркерам/ В. Н. Иовенко, В. В. Герасименко, А. Г Плахотников. - Новая Каховка: Пиел, 2007. - 140 с.
7. Haldan J. On the Biochemistry of heterosis and stabilization of polymorphism / J. Haldan // Proc. Roy. Soc. - London B. - 1955. - V. 144. - P. 143-221.
8. Дубинин Н.П. Экспериментальные исследования интеграции наследственных систем в процессах эволюции популяции / Н. П. Дубинин // Журнал общей биологии. - 1948. - Т.9, № 3. - С. 203-244.
9. Lerner I. Genetic homeostas / I. lerner. - N. Y.: Wiley. - 1954. - 134 p.
10. Vicovan G. Types of hemoglobin in sheep related to environmintal adaptation / G. Vicovan, D. Rascu // Arch. zootechn. Bucharest. - 1992. - V. 1. - P. 33-44.
32. КІЛЬКІСТЬ ВОВНОВОГО ЖИРУ І ПОТУ У БАРАНЦІВ ТАВРІЙСЬКОГО ТИПУ АСКАНІЙСЬКОЇ ТОНКОРУННОЇ ПОРОДИ
І.А. Мороз
Інститут тваринництва степових районів імені М.Ф.Іванова "Асканія-Нова" Національний науковий селекційно-генетичний центр з вівчарства
Досліджено вміст жиру та поту у вовні баранців таврійського внутріпородного типу асканійської тонкорунної породи з різною складчастістю шкіри і характером вовнового покриву при народженні. У баранців з різною складчастістю шкіри за вмістом жиру та поту у вовні достовірної різниці не виявлено. Встановлено перевагу безпесижних баранців над баранцями інших дослідних груп за вмістом жиру у вовні на 1,4...1,9 %.
Ключові слова: баранці, складчастість, песига, жир, піт, співвідношення, забрудненість, вимитість.
Жиропіт - один із основних факторів, які захищають фізичні властивості вовни від шкідливої дії зовнішнього середовища (сонячна радіація, температура, вологість повітря), а також від потрапляння в неї механічних, мінеральних і рослинних домішок [1, 2]. Обгортаючи тонким шаром волокна, він допомагає їх склеюванню, утворюючи штапелі і косиці, а в цілому щільне руно [2]. Захисна роль жиропоту залежить не тільки від його кількості, але і від якості, обумовленої властивостями жиру і поту та їх співвідношенням [3].
М. Ф. Іванов відмічав, що жиропіт має велике значення для зберігання властивостей або якості вовни. Враховуючи кліматичні умови півдня України він обґрунтував необхідність створення овець асканійської тонкорунної породи з оптимальною кількістю жиропоту [4]. З.В. Спешнєвою та іншими науковцями встановлено, що вовна баранів-плідників асканійської породи вміщувала 42,0...43,0 % жиру, ярок - 20,0...25,0 %, переярок та маток 25,0...26,0 % від маси незнежирена митої вовни [6].
З метою підвищення продуктивності та поліпшення вовнових якостей овець в період 1979...1992 рр. у провідних племзаводах асканійської тонкорунної породи "Асканія-Нова", "Червоний чабан" Херсонської та "Атманай" Запорізької областей було створено методом чистопорідного розведення і схрещування з австралійськими мериносовими баранами таврійський внутріпородний тип [2].
У результаті схрещування в стадах племінних заводів підвищилися настриги чистої вовни на 0,9...1,2 кг і досягли 3,3...3,6кг, вихід митої вовни на 8,0...11,0 % і досяг 50,0...55,0 %, довжина вовни збільшилася на 1,5...2,0 см.
Використання австралійських мериносів сприяло зниженню у вовні помісей вмісту жиру і поту та поліпшення його захисних властивостей.
Матеріал і методика досліджень. У період ягніння вівцематок у ДПДГ "Асканійське" Каховського району Херсонської області (лютий - березень 2006 року) були оцінені новонароджені баранці за характером вовнового покриву та складчастістю шкіри і сформовані піддослідні групи. За типом вовнового покриву - п'ять: без песиги (БП) - 31, з короткою рідкою (КР) - 24, з короткою густою (КГ) - 5, з довгою рідкою (ДР) - 6, з довгою густою (ДГ) - 5 голів. За ступенем складчастості шкіри - три: малоскладчасті (С-) - 19, нормальноскладчасті (С) - 30, багатоскладчасті (С+ ) - 22 голови. Враховуючи, що мінливість більшості корисних ознак у тонкорунних овець (живої маси, настригу, довжини, тонини, густоти вовни та ін.) залежить як від спадковості, так і від умов годівлі та утримання, піддослідні тварини були забезпечені нормованою годівлею (норми ВІТу), а їх утримання організовано так, щоб природні властивості вовни, в основному збереглися.
Вміст вовнового жиру визначали екстрагуванням зразків вовни етиловим ефіром в апараті Сокслета за методикою ВНДІВК, 1979 [5]. Вміст поту - витяжкою зразків у дистильованій воді за методикою Кронахера, в модифікації Ігнатова Г.Л. 1973 р. Вміст мінеральних домішок у вовні визначали за методикою ВНДІВК, 1979 [5].
Результати досліджень. За вмістом жиру у вовні виявлено перевагу безпесижних баранців над баранцями інших дослідних груп, яка становить 1,4...1,9 % (Р>0,95) (табл. 1). Вміст поту у вовні безпесижних баранців, навпаки, був меншим і становив 23,0 % проти 23,1-24,3 % у баранців інших дослідних груп, що обумовило у них дещо краще співвідношення жир:піт (1:1,54 проти 1:1,72 - 1,77 у ровесників).
У 15-місячних баранців з різною складчастістю шкіри при народженні достовірної різниці за кількістю жиру, поту і співвідношенням жир:піт не встановлено.
Таблиця 1. Склад немитої вовни 15-місячних баранців
Відомо, що індикатором якості жиропоту є його колір (табл. 2). Піддослідні баранці в основному характеризувалися білим (50,0-62,5 %) та світло-кремовим жиропотом (50,0-37,5 %).
Про його достатню кількість та високі захисні властивості підтверджують показники ступеню забрудненості та вимитості штапелів (табл. 3). Найменшою забрудненістю характеризуються безпесижні баранці, у 96,8 % цих тварин забрудненість вовни на боку становить до 1/3 довжини штапелю. Найбільшу забрудненість штапелю до 1/2 його довжини і більше виявлено у 33,3 % баранців з короткою рідкою песигою.
2. Колір жиропоту та тип вовни баранців у 15-місячному віці, %
Таблиця 3. Ступінь забруднення вовни у 15-місячних баранців на боку
Встановлено, що у баранців з короткою густою песигою зона вимитості найбільша - вона займає 23,8 % від загальної довжини вовни на боку. За цим показником вони переважають безпесижних баранців і з короткою рідкою песигою на 7,7...8,0 (Р>0,95, Р>0,90).
Баранці з різною складчастістю шкіри при народженні теж значно відрізнялися за ступенем забрудненості вовни. Найменшою забрудненістю вовни характеризувалися малоскладчасті баранці, у 89,5 % яких відмічено проникнення бруду до третини глибини штапелю і лише у 10,5 % більше ніж до половини глибини штапелю. Серед нормальноскладчастих і багатоскладчастих баранців таких відмічено 18,2...20,0 %.
За зоною вимитості у баранців з різною складчастістю шкіри достовірної різниці не встановлено. Проте найменшою вимитістю характеризуються багатоскладчасті баранці (15,9 % проти 16,6...17,7 % ).
Висновок. Безпесижні баранці за вмістом жиру у вовні мають перевагу над баранцями інших дослідних груп на 1,4...1,9 % (Р>0,95) і відповідно меншу забрудненість та вимитість вовни в штапелі. За вмістом поту, виходом чистого волокна достовірної різниці не встановлено.
У 15-місячних баранців з різною складчастістю шкіри при народженні за вмістом жиру, поту, виходом чистого волокна і співвідношенням жир:піт достовірної різниці не встановлено.
Список використаної літератури
1. Бледнов В.А. Использование австралийских мериносов в Хакасии / В.А. Бледнов // Зоотехния. - 1996. - №7. - С. 11-13.
2. Болотова Т.Г. Вовнові якості овець таврійського типу асканійської тонкорунної породи / Т.Г.Болотова, В.В. Підгорний // Вівчарство. 2004. Вип. 30. С. 110-113.
3. Занкевич О.Г. Особенности шерстной и мясной продуктивности австрало-асканийских помесей: дис. канд. с.-х. наук: 06.02.01 / О.Г. Занкевич. - Аскания-Нова, 1986. - 167 с.
4. Иванов М.Ф. Курс овцеводства / М.Ф. Иванов // М: Сельхозгиз, 1935. - 496 с.
5. Методические исследования количества и качества шерстного жира и пота / [ под ред. Е.И. Лихачевой]. - Ставрополь, 1979. - С. 27.
6. Спешнева З.В. О наличии связи между крепостью и жиропотностю шерсти асканийских овец / З.В.Спешнева, Н.А. Карпова // Бюлетень научной информации. - 1957. - №4. - С. 7-16.
33. СТВОРЕННЯ І ВИКОРИСТАННЯ М'ЯСО-МОЛОЧНО-ВОВНОВОГО ВІВЧАРСТВА В УКРАЇНІ
П. І. Польська, д-р с.-г. наук
Інститут тваринництва степових районів імені М. Ф. І ванова "Асканія-Нова" - Національний науковий селекційно-генетичний центр з вівчарства
Викладено результати 50-річних досліджень щодо створення інтенсивних типів асканійських кросбредів і асканійських чорноголових з рекордними показниками м'ясної, молочної і вовнової продуктивності та використання їх в якості поліпшуючого генофонду для виведення першої вітчизняної асканійської м'ясо-вовнової породи овець з кросбредною вовною.
Ключові слова: породоутворення, цигайські вівцематки, асканійські мериноси, англійські м'ясні барани, схрещування, асканійські кросбреди, асканійські чорноголові, новостворена порода.
Нині керівники і спеціалісти агроформувань різних регіонів України проявляють значний інтерес до розведення овець, які одночасно продукують як дієтичні продукти харчування: м'ясо - ягнятину і товарне молоко для виготовлення сиру - бринзи з цілющими властивостями, а також високоякісну вовну.
Сучасні економічні ринкові відносини ставлять до вівці, як засобу виробництва, такі вимоги, що підтверджують дієздатність наукового висновку законодавця основ породоутворення академіка М. Ф. Іванова: майбутнє мають тількі м'ясо-вовнові вівці тому, що вони значно вигідніші, ніж м'ясні або вовнові [ 1].
Академік М. Ф. Іванов, виходячи із результатів особистих досліджень по метизації овець проведених в Асканії-Нова у 1925-1935 рр., які свідчили про низьку акліматизаційну здатність імпортних тварин, дійшов висновку про необхідність виведення вітчизняних порід овець [ 1 ].
Створена М. Ф. Івановим в Асканії-Нова 1925-1935 рр. перша вітчизняна порода - асканійська тонкорунна і розроблена ним методика виведення нових порід овець зіграли видатну роль у докорінному перетворенні в Радянському Союзі грубововнового вівчарства в тонкорунне і напівтонкорунне.
Через 20 років після дослідів, проведених академіком М. Ф. Івановим в Асканії-Нова, за ініціативою його учня і послідовника академіка Л. К. Гребеня, питання щодо створення в Україні м'ясо-вовнового вівчарства багаторазово розглядалося на державному рівні. Але ж керівництво України особливу увагу приділяло розвитку галузі вівчарства заради виробництва вовни, тому селекція овець протягом десятиліть була спрямована на підвищення настригу вовни і поліпшення її якості.
Спорудження Каховської зрошувальної системи в 60-х роках минулого століття, з метою перетворення посушливих земель на півдні України в зону стабільних врожаїв сільськогосподарських культур, довело необхідність проведення наукових досліджень щодо створення вітчизняного інтенсивного м'ясо-вовнового вівчарства шляхом використання кращого світового генофонду.
Академік Л. К. Гребень, виходячи з урядових завдань щодо інтенсифікації сільського господарства за умов великого зрошення, у 1959 році визначив автору даного сповіщення тему кандидатської дисертації "Схрещування цигайських і тонкорунних маток з баранами скороспілих порід для збільшення виробництва ягнятини". Дослідження проведено у колекційному стаді овець інституту тваринництва "Асканія-Нова" із загальною чисельністю 980 голів, у т.ч. 760 вівцематок, яке включало 12 вітчизняних і зарубіжних порід , а також у класній отарі мериносових вівцематок (n=960) методом двократного повторення. Метою досліджень було виявлення найбільш вдалих породних поєднань при схрещуванні цигайських і асканійських тонкорунних вівцематок з баранами англійських м'ясних порід : суффольк, оксфорддаун, гемпшир, шропшир, лінкольн, ромні-марш, а також типу коридель вітчизняної селекції та курдючними - чунтуками і гісарами.
Англійські м'ясні барани завезені в Асканію-Нова у 1959 році, суффольки і оксфорддауни використані вперше. Продуктивність овець колекційного стада, яке слугувало експериментальною базою породоутворення, була дуже низька : середній настриг вовни по стаду становив 3,77 кг, митої - 1,62 кг при виході чистого волокна 43 % і діловому виході 70,5 ягнят на 100 вівцематок.
У результаті всебічного аналізу одержаних нами у 1959-1964 рр. матеріалів досліджень встановлено, що із 15 породних поєднань найбільший інтерес для створення інтенсивних типів овець з кросбредною вовною представляли барани-плідники таких імпортних порід : лінкольн, суффольк і оксфорддаун. Результати пошукових досліджень щодо виявлення ефективних породних поєднань при схрещуванні вівцематок асканійської і цигайської порід з англійськими м'ясо-вовновими баранами були визначальними при розробці в Інституті тваринництва "Асканія-Нова" методів виведення інтенсивних типів овець [ 2 ].
У 1965-1975 рр. нами, разом з академіком Л. К. Гребенем, на основі всебічної оцінки акліматизаційної здатності овець імпортних порід і одержаного від них селекційного матеріалу при схрещуванні з асканійськими тонкорунними і цигайськими вівцематками, розроблено методи виведення інтенсивних типів м'ясо-вовнових овець і в дослідному господарстві Інституту "Асканія-Нова" створено селекційні стада скороспілих асканійських кросбредів і асканійських чорноголових з високою комбінованою продуктивністю : м'ясною, молочною і вовновою [ 3 ].
В результаті виробничого випробування асканійських м'ясо-вовнових баранів-плідників у господарствах Херсонської і Кримської областей виявлено високу їх генетичну цінність як для промислового схрещування з метою виробництва ягнятини, так і створення на півдні України вівчарства нового м'ясо-вовнового напряму продуктивності - кросбредного.
Подальшими дослідженнями, проведеними нами, встановлено високу адаптивну здатність асканійських м'ясо-вовнових баранів-плідників до екстремальних природно-кліматичних умов, а також їх значний перетворюючий вплив за величиною, репродуктивними і м'ясними якостями та вовновим покривом як на базі асканійських тонкорунних, так і цигайських вівцематок, що дало змогу широко використовувати їх для ство-рення племінного вівчарства нового напряму продуктивності [ 3 ].
Внаслідок одержаних позитивних результатів щодо використання асканійських кросбредних баранів дослідного господарства "Асканія-Нова" для інтенсифікації галузі вівчарства, було прийнято рішення Херсонської обласної Ради народних депутатів від 05.09.1980 року № 529/17 "Про створення кросбредного вівчарства в господарствах Херсонської області", згідно якому було доведено завдання на 1981-1985 рр. по створенню п'яти племінних репродукторів із загальною чисельністю 5,4 тис. вівцематок, щорічної реалізації племінних баранів від 140 до 550 голів і промисловому схрещуванню вівцематок планових порід з асканійськими кросбредними баранами-плідниками від 20 до 61 тис. голів щорічно.
Відповідно до наказу Міністерства сільського господарства України № 380 від 21.ХІІ.1981 р. "Про заходи по збільшенню вироб-ництва продукції вівчарства в Українській РСР у 1982-1985 рр.", дослідне господарство "Асканія-Нова" було затверджено племінним заводом асканійських м'ясо-вовнових овець, який забезпечував баранами-плідниками господарства 18 областей України для промислового схрещування і створення нового м'ясо-вовнового напряму вівчарства.
Згідно з Комплексною програмою прискорення науково-технічного прогресу у сільському господарстві Херсонської області на 1981-1985 рр. і на період до 1990 року, затвердженою Постановою бюро обкому КПУ і облвиконкому від 21.І.1981 р. № 61/2, а також рішенням Херсонського виконкому обласної ради народних депутатів від 18.VІІ.1981 р. № 323/12, кросбредне вівчарство створювалося в радгоспі "Зоря" Скадовського і в усіх господарствах Чаплинського районів. З цією метою Асканійська державна племінна станція була укомплектована асканійськими кросбредними баранами-плідниками і щорічно забезпечувала охолодженою спермою штучне осіменіння 24 тис. вівцематок в 14 господарствах Чаплинського району.
У 1981 році, відповідно до наказу Міністерства сільського господарства СРСР від 11.ХІІ.1981 р. № 360 "Про заходи по прискоренню виведення нових високопродуктивних порід сільськогосподарських тварин", було сформовано союзну Комісію по оперативному керівництву і забезпеченню належного контролю по створенню нової напівтонкорунної м'ясо-вовнової породи із дев'ятьма внутрішньопородними типами. В склад комісії було включено автора даного сповіщення. Цим наказом було затверджено п'ять базових господарств Херсонської області по виведенню нової породи овець в Україні.
Союзною методикою виведення усіх внутрішньопородних типів радянської м'ясо-вовнової породи було запропоновано в якості поліпшуючого генофонду використовувати баранів-плідників породи австралійський коридель. При обговоренні цієї методики на засіданні бюро Ради з селекції і гібридизації тварин 6.VІІІ.1981 р., головуючий академік Л. К. Ернст дав згоду на прийняття нашої пропозиції щодо використання асканійських кросбредних баранів-плідників племзаводу "Асканія-Нова" в якості поліпшуючого генофонду для виведення південноукраїнського типу овець нової породи з живою масою маток 50,0-60,0 кг, багатоплідністю 110-130 % і настригом вовни у чистому волокні 3,0-3,5 кг при її довжині 11 см.
При створенні північноукраїнського типу кросбредних овець передбачалося в якості поліпшуючого генофонду використовувати баранів-плідників породи ромні-марш.
Союзною методикою по виведенню нової породи були запропоновані базовим господарствам річні норми заготівлі кормів на вівцематку з настригом чистої вовни 3,0-3,5 кг із розрахунку по 650-700 кг к. од. на одну голову.
У 1987 році, згідно з розпорядженням Держагропрому СРСР за № 738-1-274 від 17.03.1987 р., державна експертна комісія в період з 21 по 25.04.1987 р. вивчила результати селекційно-племінної роботи по створенню і розвитку напівтонкорунного м'ясо-вовнового вівчарства в господарствах Херсонської і Кримської областей. Комісія відзначила, що в результаті поглинального схрещування тонкорунних і цигайських вівцематок з асканійськими кросбредними баранами в базових господарствах створено масив кросбредних овець із загальною чисельністю 10,8 тис. голів, в т.ч. 5,2 тис. вівцематок. Комісія визнала, що створений у дослідному господарстві "Асканія-Нова" новий тип м'ясо-вовнових овець (1030 голів, в т.ч. 512 маток) з високою комбінованою продуктивністю і відмінними спадковими властивостями є суттєвим селекційним досягненням. При створенні племінних репродукторів кросбредних овець на базі асканійської тонкорунної породи, асканійські кросбредні барани-плідники проявили визначальний перетворюючий вплив за величиною, м'ясними формами і вовновим покривом. Комісія заключила, що стримуючим фактором у розвитку м'ясо-вовнового вівчарства є низький рівень годівлі і нестача вівчарень.
...Подобные документы
Характеристика тваринницької галузі. Вдосконалення технології виробництва молока та стану відтворення поголів’я. Вплив якості годівлі на заплідненість, отелення та розвиток плода. Визначення ефективності організації штучного осіменіння корів і телиць.
дипломная работа [164,4 K], добавлен 08.11.2010Основи годівлі сільськогосподарських тварин. Загальна характеристика, класифікація, хімічний склад, види та біологічна цінність кормів, їх значення у годівлі тварин. Особливості підготовки і способи згодовування коренебульбоплодів та баштанних культур.
курсовая работа [38,1 K], добавлен 07.10.2010Вивчення впливу годівлі корів на їх молочну продуктивність. Утворення молока і молоковіддача. Характеристика молочної продуктивності. Хімічний склад молока. Дози і правила годівлі корів коренеплодами. Вимоги ГОСТ, які пред'являються до молочної продукції.
реферат [20,7 K], добавлен 26.04.2011Поняття собівартості як важливого фактору підвищення ефективності виробництва продукції тваринництва, послідовність та методика її визначення. Основні принципи планування, обліку та калькулювання продукції тваринництва. Аналіз структури виробничих витрат.
курсовая работа [257,9 K], добавлен 06.10.2011Важливість галузі молочного скотарства та сучасний стан галузі. Умови утримання тварин, підходи до виробництва продукції. Проектна потужність підприємства. Обґрунтування потужності переробного підприємства, первинна та вторинна переробка його продукції.
курсовая работа [69,9 K], добавлен 08.11.2014Вибір способу утримання свиней в господарстві. Значення комбікорму для годівлі сільськогосподарських тварин. Визначення годинної продуктивності комбікормового цеху. Зоотехнічні вимоги до технологічного процесу лінії приготування і роздачі корму.
дипломная работа [304,2 K], добавлен 14.11.2014Організація виробничих процесів. Планування поголів’я тварин, їх продуктивності, валового виробництва продукції, оплати праці, матеріальних і грошових витрат, фінансових результатів від реалізації м’яса птиці. Визначення планової собівартості продукції.
курсовая работа [331,9 K], добавлен 27.04.2016Розрахунок вартості кормів та потреби в них в кормоодиницях, за видами та натуральному виразі на календарний і господарський рік (від урожаю планового року до урожаю майбутнього) виходячи з нормативів витрат на 1 голову або 1 ц продукції тваринництва.
практическая работа [9,8 K], добавлен 03.08.2011Виробничий потенціал і ефективність його використання у галузі тваринництва. Динаміка поголів’я і структура стада, питання відтворення стада. Аналіз процесів годівлі і утримання. Обґрунтування виробничої програми та доходів при плануванні свинарства.
курсовая работа [35,3 K], добавлен 29.07.2008Алгоритм клінічного обстеження сільськогосподарчих тварин на фермі. Основні методики лабораторних досліджень. Опис методів фіксації тварин, проведення їх ветеринарного обстеження та лікування, а також особливості ведення відповідної документації.
отчет по практике [40,8 K], добавлен 27.05.2015Свинарство як прибуткова галузь тваринництва. Економічна характеристика господарства. Особливості годівлі поросят в ранньому віці. Вплив глини на життєздатність молодняку свиней. Характеристика поведінки піддослідних груп тварин. Зміна живої маси поросят.
курсовая работа [70,7 K], добавлен 27.05.2015Міграція радіонуклідів в екосистемах. Накопичення радіонуклідів в компонентах фітоценозу. Ведення сільського господарства, тваринництва на забруднених радіонуклідами територіях. Заходи спрямовані на зменшення вмісту радіонуклідів у продукції тваринництва.
дипломная работа [574,5 K], добавлен 17.04.2012Біологічні особливості та відношення коропових видів риб до основних показників водного середовища. Вирощування дволіток коропа, білого товстолоба та білого амуру у ставу. Нормування годівлі та використання кормів рослинного і тваринного походження.
дипломная работа [2,0 M], добавлен 22.10.2010Комплексна програма реформування сільського господарства. Основні технології сучасного тваринництва. Взаємозв’язок факторів, що впливають на розвиток галузі тваринництва. Показники економічної ефективності комплексної механізації виробничого процесу.
курсовая работа [91,9 K], добавлен 17.07.2011Організаційно-економічна характеристика господарства, планування кормовиробництва. Аналіз виробничих показників галузі рослинництва. Кормова база, її склад, джерела надходження. Польове та лукопасовищне кормовиробництво. Організація зеленого конвеєра.
курсовая работа [1,8 M], добавлен 10.05.2012Динаміка i структура земельних угідь та посівних площ, характеристика поголів'я і продуктивності тварин у господарстві. Аналіз технології вирощування молодняка, умови утримання та раціон годівлі худоби. Економічна ефективність виробництва яловичини.
дипломная работа [74,2 K], добавлен 30.04.2011Структура тваринництва в господарстві. Продуктивність кормових культур. Складання травосумішей, визначення співвідношень трав при сівбі. Використання площ кормових культур. Баланс кормів і шляхи їх одержання. Технологія заготівлі та зберігання кормів.
курсовая работа [172,5 K], добавлен 17.05.2011Природно-економічна характеристика та специфіка діяльності СТОВ "Промінь". Економічна ефективність виробництва продукції тваринництва. Планування у галузях відтворення стада, потреби в кормах і реалізації продукції. Перспективи розвитку тваринництва.
реферат [51,2 K], добавлен 11.05.2009Характеристика поживності різних видів концентрованих кормів. Підготовка концентрованих кормів до згодовування. Роль концентратних кормів у забезпеченні повноцінної годівлі свиней та кролів. Особливості годівлі птиці. Вплив кормів на надої корови.
реферат [25,6 K], добавлен 15.05.2013Розміщення та зоогігієнічна оцінка господарства. Санітарно-гігієнічна оцінка кормів і умов годівлі тварин у господарстві. Оцінка санітарних умов літнього утримання тварин. Зоогігієнічна оцінка та пропозиції по умовам догляду та експлуатації тварин.
курсовая работа [39,8 K], добавлен 23.06.2011
