Паразитологія та інвазійні хвороби тварин

Патологоанатомічні зміни. Відмічають катаральне запалення слизової оболонки тонкого кишечнику, місцями крапчасті крововиливи. У кишках виявляють слиз з неприємним запахом та гельмінтів. Лімфовузли брижі збільшені, на розрізі матово-сірі, соковиті.

Діагностика. Враховують клінічні прояви хвороби, епізоотологічні дані та проводять лабораторне дослідження фекалій методом Фюллеборна і послідовного промивання. у пробах фекалій виявляють членики та перутеринні капсули, заповнені яйцями.

Лікування. Ефективними є препарати групи бензuмідазолу: альбендазол, кабмендазол, фенбендазол, фебантел у дозах, що й при монїєзіозї.

Профілактика та заходи боротьби. Проводять профілактичну дегельмїнтизацію тварин два рази на рік. Випасають худобу на культурних пасовищах. Практикують стїйлове і стійлово-вигульне утримання тварин.

АВІТЕЛІНОЗ (АVITELLINOSIS). Хвороба спричинена цестодою Аvitellina centripunctata родини А viteillinidae і характеризується запаленням шлунково-кишкового каналу, анемією, виснаженням тварин.

Збудник. Цестода довжиною до 3 м, вузька, нагадує шнур, членики короткі. Статеві отвори односторонні. Сколекс неозброєний, має круглі присоски. Матка у формі одинарного поперечного мішка, розпадається на капсули, у яких містяться яйця. Вони середні, сірого кольору, без грушоподібного апарату. Паразитує гельмінт у тонкому кишечнику.

Цикл розвитку. Хвороба розвивається за участю проміжного хазяїна -комах колембол (ногохвосток). Розвиток подібний до монієзій.

Епізоотологічні дані. Хвороба поширена в південних областях України, Росії та ін. держав. Перші випадки зараження тварин виявляють у кінці літа. Пік інвазії спостерігають восени і взимку. Хворіє доросла худоба. У тварин часто зустрічають змішані інвазії - авітеліноз, тізанієзіоз і монієзіоз. Колемболи поширені на пасовищах з густою рослинністю і достатньою вологою. Комахи живуть на прикореневій частині рослини. живляться вони мертвими органічними залишками.

Патогенез та імунітет. Гельмінти викликають ураження слизової оболонки тонкого кишечнику, порушують його функції. У тварин розвивається дисбактеріоз із різким збільшенням чисельності патогенної мікрофлори. Інколи у овець спостерігаються клінічні ознаки, подібні до брадзоту. У тварин розвивається віковий імунітет. У тих, які перехворіли, помітна реакція на алерген із гельмінта.

Клінічні ознаки. Вівці пригнічені, порушується координація рухів, з'являються судоми, розвивається анемія, пронос або запор. Тварини швидко худнуть і часто гинуть.

У дорослих овець клінічні прояви хвороби з'являються раптово. Вони пригнічені, стоять з опущеною головою, стогнуть, дихання прискорене, розвивається пронос. Гинуть тварини через 1-2 год.

Патологоанатомічні зміни. В тонкому кишечнику розвивається ексудативний або геморагічний ентерит, нерідко катаральне запалення, місцями крапчасті крововиливи. У кишках виявляють слиз з неприємним запахом та гельмінтів. Лімфовузли брижі збільшені, на розрізі матово-сірі, соковиті.

Діагностика. Враховують епізоотологічні дані, клінічні прояви хвороби, та проводять лабораторне дослідження фекалій методом послідовного промивання. Виявляють членики цестоди. При хронічному перебігу хвороби вони міцно фіксуються до фекалій овець, тому вимити їх складно. У цьому випадку застосовують метод гельмінтоскопії. На одній фекальній кульці можна виявити до 10 члеників. Вони округлі, молочно-білого кольору, розміром із макове зерно.

Лікування. Ефективними препаратами є фенбендазол, альбендазол, бітіонол, празіквантел та ніклозамід в дозах, як і при монієзіозі.

Профілактика та заходи боротьби. Проводять профілактичну дегельмінтизацію тварин два рази на рік (весною і восени). Рекомендують стійлово-вигульне утримання. Випасають худобу на культурних пасовищах.

Лекція 17. Ветеринарна нематодологія і нематодози тварин. Визначення. Характеристика класу нематод. Систематика нематод. Характеристика підрядів. Оксиуратози тварин: оксиуроз коней, пасалуроз кролів, гетеракідози птахів. Визначення хвороб, характеристика збудників. Епізоотологічні дані. Клінічний прояв. Діагностика. Лікувально-профілактичні заходи.

Ветеринарна нематодологія - це частина науки ветеринарної гельмінтології, що вивчає круглих гельмінтів - нематод, нематодози - хвороби спричинені ними та заходи боротьби.

Нематоди. Це найбільш багаточисельна (понад 500000 видів) група живих організмів, що належить до типу круглих гельмінтів Nemathelminthes класу Nematoda.

Тіло круглих гельмінтів, в основному, видовжене, веретеноподібної або циліндричної форми, на поперечному розрізі кругле.

Розміри нематод варіюють від 1,2 мм (Trichinella spiralis) до 8 м (паразит кашалота Placentonema giganticus). Зовні тіло круглих гельмінтів вкрите кутикулою, під нею епітеліальний і м'язовий шари утворюють шкірно-м'язовий мішок, у порожнині якого розташовані всі внутрішні органи. У більшості нематод поверхня кутикули поперечно або поздовжньо покреслена. Нерідко на поверхні тіла можуть бути різні кутикулярні утворення: поздовжні гребені, шипики, дотикові сосочки тощо. Нематоди - роздільностатеві гельмінти. Самці, як правило, значно менші від самок.

Нервова система складається з багаточисельних гангліїв. Вони сполучені волокнами і формують нервове кільце, розташоване навколо переднього кінця. стравоходу, і нервові гілки, які відходять від нього до різних частин тіла.

Екскреторна система включає два канали, що починаються в задній частині тіла. Вони з'єднуються у загальну протоку, яка відкривається екскреторним отвором на вентральній поверхні переднього кінця тіла нематоди.

Травна система розпочинається ротовим отвором. Він має різну величину, форму, кількість губ та пелюстків. Ротовий отвір веде в ротову капсулу, яка може мати ріжучі пластинки й зуби. Глотка є не в усіх круглих гельмінтів. Стравохід частіше має вигляд трубки, циліндричної або булавоподібної форми. Середня кишка переходить у пряму, вистелену кутикулярним шаром. Анальний отвір розташований переважно на вентральній поверхні поблизу заднього кінця тіла.

Статева система самців і самок трубчастої будови. Чоловічі статеві органи складаються з одного сім'яника (тонка закручена трубочка) і сім'япровода. Він відкривається в пряму кишку, утворюючи клоаку. Поблизу вивідного каналу розташовані допоміжні органи статевої системи: спікули, рульок, прианальні присоски, сосочки, хвостова бурса. Під час копуляції самці вводять спікули у вульву самки для її фіксації. У більшості самців є дві спікули. Самки мають два яєчники, два яйцепроводи та дві або більше маток, які утворюють піхву, що відкривається на вентральній поверхні тіла жіночим статевим отвором - вульвою. Як правило, вона знаходиться в задній частині тіла, рідко - спереду (збудники оксіуратозів та філяріатозів) або посередині (волосоголовці). Більшість самок відкладають яйця. Вони різні за розміром, формою, кольором, будовою зовнішньої оболонки та ступенем зрілості в період виділення Їх назовні. Деякі види нематод є яйцеживородящими (збудники диктіокаульозу) або живородящими (трихінели). В залежності від циклу розвитку їх поділяють на гео- і біогельмінтів.

Найбільше ветеринарне значення мають нематоди 9 підрядів: Oxyurata, Ascaridata, Strongylata, Trichurata, Spirurata, Rhabditata, Dioctophymata, Filariata, Camallanata.

Вони характеризуються такими ознаками:

у оксіурат ротовий отвір оточений трьома або шістьма губами. На задньому кінці стравоходу є кулясте розширення (бульбус) з жувальними пластинками. Вульва відкривається в передній частині тіла. У самця одна або дві спікули.

Аскаридати мають ротовий отвір, оточений трьома губами. Стравохід циліндричний. На хвостовому кінці самця можуть бути невеликі крила, прианальні і постанальні присоски. Спікули дві, рівні. Вульва самки знаходиться в передній половині тіла.

У стронгілят добре розвинена ротова капсула. Іноді вона озброєна ріжучими пластинками або зубами. Характерною ознакою є наявність статевої кутикулярної бурси з ребрами у самців. Дві однакові спікули. Вульва відкривається в середній або передній частинах тіла.

У трuxурат (син. трихоцефалят) передній кінець тіла довгий, ниткоподібний, а задній - значно товщий. Стравохід у вигляді тонкої трубки, оточений стравохідними залозами. Спікула одна або вона взагалі відсутня. Вульва відкривається у передній частині тіла.

У спірурат ротовий отвір оточений двома губами, поділеними на дві лопаті. Ротова порожнина переходить у глотку (фаринкс). Стравохід розділений на два відділи: м'язовий (передній) і залозистий (задній). Спікул дві.

У філяріат стравохід циліндричний, подвійний ( складається з м'язової і залозистої частин ). У самців є дві нерівні спікули. Вульва у самок розміщена на передньому кінці тіла. Самки яйцекладучі або живородящі. Всі види філяріат- біогельмінти

У рабдитат стравохід має два розширення (передбульбус та бульбус).

Діоктофімати мають циліндричний стравохід. Кутикула поперечно покреслена. Статева бурса у самців дзвіноподібна, без ребер. Спікула одна.

Камаланати характеризуються трикутним ротовим отвором. Навколо нього знаходяться 8 сосочків.

Акантоцефали або колючоголові черви відносяться до типу Acanthocephales класу Acanthocephala. Ветеринарне значення мають паразитичні черви трьох рядів: Oligacanthorhynchida, Giganthorhynchida іPolymorphida. Скреблики мають веретеноподібну, овальну, циліндричну форму. Розмір їх коливається від декількох міліметрів до десятків сантиметрів. Здебільшого вони білого, сіро-білого, жовтого або оранжевого кольору. Тіло колючоголових червів вкрите кутикулою, під якою розташовані м'язи. Органом фіксації є циліндричної, яйцеподібної, кулеподібної або конусоподібної форми хоботок. Він озброєний хітиновими гачками, за допомогою яких гельмінт прикріплюється до стінки кишечнику.

Нервова система складається з нервового вузла, розташованого біля хоботка, і нервових стовбурів, що відходять від нього.

Скреблики - роздільностатеві організми. У них добре розвинена статева система. У самців є два сім'яники з вивідними протоками, цементні залози, статева бурса і парувальний орган (пеніс). Цементні залози мають видовжену форму, їх кількість буває різною (3, 4, 6 і 8). Вони виділяють клейкий секрет, що закупорює статевий отвір самки після запліднення. Молоді самки мають два яєчники, матковий дзвін, матку, вагіну із зовнішнім статевим отвором. В процесі дозрівання самок яєчники розпадаються на яйцевидні клітини, які вільно плавають в порожнині тіла. Після їх запліднення відбувається формування і дозрівання яєць. Назовні вони виходять через особливий м'язовий орган - матковий дзвін. Він сполучається з трубчатою маткою, яка переходить у піхву. Остання відкривається жіночим статевим отвором в задній частині тіла. Яйця при виході назовні зрілі. Вони містять ембріональну личинку - акантор.

Колючоголові черви - біогельмінти. Проміжними хазяями є ракоподібні, молюски, комахи.

Хвороби, спричинені нематодами з підряду Oxyurata.

ОКСІУРОЗ (OXYUROSIS). Хвороба однокопитних (коней), проявляється свербіжем прианальних ділянок тіла. Збудник - нематода Oxyuris equi.

Систематика:

Тип - Nemathelminthes,

клас - Nematoda,

родина - Oxyuridae,

підряд - Oxyurata,

вид - Oxyuris equi

Збудник. Шилохвіст (конячий гострик) - Oxyuris equi, світло-жовтого кольору. Довжина самця - 0,6-1,5 см, самки - 15-18 см. Ротовий отвір сформований трьома губами. Ротова капсула невеликих розмірів. Стравохід має виражений бульбус. У самців є каудальні крила і одна спікула. У самок тонкий і довгий хвіст. Вульва розміщена в передній частині тіла.

Яйця середніх розмірів 0,08...0,09 х 0,04...0,05 мм, асиметричні, жовтого кольору, нагадують зерна пшениці. Всередині яйця знаходиться майже сформована личинка, а на одному із полюсів - несправжня кришечка.

Яйця Oxyuris equi

Цикл розвитку. Шилохвіст - геогельмінт. Після запліднення самки в нічні години проникають у пряму кишку і частково прикріплюються в перианальних складках за допомогою довгого хвостового кінця. Тут вони відкладають на шкіру і прианальні складки яйця, вкриті клейким секретом. Через 2-3 доби в них розвиваються інвазійні личинки. Згодом такі яйця потрапляють на підлогу, у воду, корми.

Тварини заражаються перорально, коли до їх організму з водою або кормом потрапляють яйця з інвазійними личинками всередині. Іноді зараження відбувається при заковтуванні інвазійних яєць під час розчісування зубами ділянки хвоста. У тонкому кишечнику коней із яєць виходять личинки. Через 30-45 діб паразити стають статевозрілими. Самці гинуть після запліднення самок. Загибель самок відбувається після закінчення яйцекладки.

Епізоотологічні дані. Хвороба реєструється повсюди. Максимальна ураженість тварин спостерігається при утримуванні їх в приміщеннях та згодовуванні кормів з підлоги. Джерелом інвазії є хворі коні та паразитоносії. Частіше хворіють лошата у віці до одного року та старі виснажені коні. Найбільш важко хвороба перебігає з листопада по травень. У зовнішньому середовищі інвазійні яйця можуть зберігатися до 4 міс.

Патогенез та імунітет. При цій хворобі чітко проявляється механічна та токсична дії збудників на організм коней. Паразити викликають катаральне запалення слизової оболонки товстого кишечнику. На місці їх фіксації виникають виразки. В період відкладання самками в ділянці ануса яєць вони механічно впливають на слизову оболонку прямої кишки, внаслідок чого виникає проктит. Все це зумовлює порушення травлення і зниження приросту маси тіла. При інтенсивному ураженні спостерігається загальна інтоксикація, що проявляється анемією, збудженням тощо.

При дослідженні крові необхідно звертати увагу на еозинофілію. Імунітет до повторної реінвазії слабкої напруги.

Клінічні ознаки. Характерними ознаками хвороби є свербіж в ділянці кореня хвоста. Він заявляється при відкладанні самками яєць в перианальних ділянках тіла тварин. Волосся в цих місцях стає скуйовдженим, пізніше тут виникають дерматити, екземи. Механічне пошкодження волосяного покриву та шкіри призводить до облисіння ("зачісів" кореня хвоста), виснаження тварин. Слизові оболонки стають блідими. Під час дефекації виділяються несформовані фекалії, вкриті слизовими плівками.

Патологоанатомічні зміни. При розтині трупів звертають увагу на катаральне запалення та дифузну гіперемію слизових оболонок товстого кишечнику. В окремих ділянках - наявність виразок. Облисіння біля кореня хвоста, дерматити і екземи в промежині та на стегнах. При сильній інвазії спостерігають схуднення та блідість слизових оболонок. Наявність в товстому кишечнику паразитів на різних стадіях розвитку.

Діагностика. За життя діагноз ставлять на підставі клінічних ознак ("зачіси" хвоста), епізоотологічних даних та результатів дослідження зскрібків із шкіри перианальних складок промежини та внутрішньої поверхні кореня хвоста, яка покриває анус. Для одержання зіскрібка необхідно користуватися невеликою деревиною паличкою або сірником, змоченим у 50%-ному розчині гліцерину. Зіскрібок поміщають на предметне скло в краплю розбавленого гліцерину або води, накривають покривним склом і досліджують під мікроскопом. Гельмінтоовоскопічні методи дослідження фекалій за Фюллеборном мають допоміжне значення через їх низьку ефективність. Зокрема, яйця О. equi рідко виявляють у фекаліях, взятих із прямої кишки і значно частіше у фекаліях, зібраних на підлозі.

Посмертно оксіуроз діагностують при розтині трупів та виявленні збудників хвороби у товстому кишечнику.

ПАСАЛУРОЗ (PASSALUROSIS). Хвороба кролів, проявляється свербіжем прианальних ділянок тіла. Спричиняється нематодою Passalurus ambiguus.

Систематика:

Тип - Nemathelminthes,

клас - Nematoda,

родина - Oxyuridae,

підряд - Oxyurata,

вид - Passalurus ambiguus

Статевозрілі паразити локалізуються в сліпих відростках і товстому кишечнику кролів та зайців.

Збудник. P. ambiguus - кролячий гострик, веретеноподібної форми. На кінці стравоходу є кулясте розширення (бульбус). Самець довжиною 3-5 мм, самка - 8-12 мм. Задня частина тіла самця закінчується шилоподібним виростом. Спікула одна. Самки мають тонкий і довгий хвіст з кільцеподібними потовщеннями кутикули.

Яйця сірого кольору, крупні 0,095...0,0115 х 0,044..-0,056 мм, овально-подовженої форми, асиметричні, на одному із полюсів - пробкоподібне утворення.

Яйця Passalurus ambiguus

Цикл розвитку. Збудник - геогельмінт. Запліднені самки опускаються в пряму кишку (до анального отвору) і відкладають яйця, які потрапляють на шкіру прианальної ділянки тіла та шерсть навколо ануса і задніх кінцівок. Частково яйця потрапляють з фекаліями у зовнішнє середовище. Через 24-48 год. вони досягають інвазійної стадії.

Кролі заражаються перорально при заковтуванні інвазійних яєць з кормом чи водою. В їх організмі із яєць виходять личинки. Останні проникають в крипти сліпої кишки, там двічі линяють і після цього повертаються в порожнину кишечнику. Через 17-24 дні паразити досягають статевої зрілості. Тривалість їх життя - 60-106 днів.

Епізоотологічні дані. Це досить поширена інвазійна хвороба. До пасалурозу сприйнятливі кролі будь-якого віку, хоча молоді тварини заражаються частіше і більш інтенсивно. ЕІ досягає 40-90%, а інтенсивність - близько 30000 екз. Хвороба реєструється в будь-яку пору року, однак пік інвазії спостерігається у зимово-весняний період. Можливе самозараження при розчісуванні інвазованими тваринами прианальних ділянок тіла, на яких знаходяться інвазійні яйця гельмінтів.

Поширенню пасалурозу сприяє утримання кролів на ґрунтовій підлозі та антисанітарні умови. Оптимальна температура повітря для розвитку яєць коливається в межах 24-38 °С. При зниженні її до -15...-16 °С і підвищенні до +40 °С та вище яйця гельмінтів гинуть.

Патогенез та імунітет. При високій інтенсивності інвазії під впливом механічної й алергічної дії нематод у кролів розвивається катаральне і катарально-некротичне запалення кишечнику. Імунітет не вивчений.

Клінічні ознаки. У кролів у ділянці анального отвору спостерігається сильний свербіж. Вони труться анусом об підлогу, клітки, годівниці. При постійному розчісуванні відбувається пошкодження волосяного покриву. Наслідком хвороби є пригнічення, зниження або втрата апетиту, схуднення, біль у ділянці живота, пронос. Затримується ріст і розвиток молодняка.

Патологоанатомічні зміни. Труп виснажений. Брижові лімфатичні вузли збільшені, набряклі й гіперемійовані. Слизова оболонка сліпої кишки набрякла з точковими або смугастими крововиливами. Слизова оболонка прямої кишки і анального отвору гіперемійована й набрякла. Навколо ануса і вульви помітні травматичні пошкодження. В товстому кишечнику виявляють значну кількість паразитичних червів.

Діагностика. Прижиттєво яйця гостриків виявляють при дослідженні під мікроскопом зіскрібків із прианальної ділянки тіла. Для цієї мети використовують паличку з намотаною на кінці ватою, змоченою водно-гліцериновим розчином (1:1). Яйця гельмінтів можна виявити при гельмінтоовоскопічних дослідженнях фекалій за методами Фюллеборна або Дарлінга. Посмертно діагноз встановлюють при розтині товстого кишечнику і знаходженні збудників.

ГЕТЕРАКОЗ (HETERAKOSIS). Хвороба птахів з родини курячих, спричинена у курей, індиків, цесарок круглим гельмінтом Heterakis gallinarum.

Систематика:

Тип - Nemathelminthes,

клас - Nematoda,

родина - Heterakidae,

підряд - Ascaridata,

вид - Heterakis gallinarum

Збудники. Н. gallinarum - невеликі нематоди, самці довжиною 0,6-1,1 см, самки - 0,8-1,5 см. Стравохід має кулясте розширення. У самця є дві неоднакової довжини спікули (у Н. isolonche спікули однакового розміру). Над клоакою розташована кільцеподібної форми хітинізована прианальна присоска. Вульва у самки знаходиться поблизу середини тіла.

Яйця збудників середніх розмірів 0,05...0,07 х 0,03..,0,04 мм, світло-сірого кольору, овальні, з двоконтурною оболонкою. У зовнішнє середовище виділяються незрілими (на стадії одного бластомера).

Яйця Heterakis gallinarum



Цикл розвитку. Це геогельмінти. Вони розвиваються прямим шляхом. Самки виділяють яйця, які з фекаліями потрапляють у зовнішнє середовище. Через 1-3 тижні вони досягають інвазійної стадії.

Кури заражаються на вигулах і в пташниках при заковтуванні з кормом чи водою інвазійних яєць. В тонкому кишечнику із них виходять личинки. Згодом вони проникають в просвіт сліпих кишок. Після трьох линьок приблизно через 4 тижні у курей та через 1-2 міс у індиків вони перетворюються в статевозрілих паразитів. Тривалість життя гельмінтів становить близько одного року.

Личинки Н. isolonche проникають в слизову оболонку сліпої кишки фазанів, де досягають статевої зрілості у вузликах. Через отвір у них яйця виходять у просвіт кишечнику.

Епізоотологічні дані. Н. gallinarum - нематода, яка найчастіше паразитує у свійської птиці. Найбільш важко гетеракоз перебігає при високій інтенсивності Інвазії (до 1500 екземплярів) у молодих курей у віці від 8 до 24 міс. Пік захворювання спостерігається влітку і восени. Деяку роль у поширенні інвазії відіграють дощові черви (резервуарні хазяї), в організмі яких накопичуються яйця і протягом тривалого часу зберігаються личинки круглих гельмінтів.

Яйця збудників дуже стійкі до несприятливих умов зовнішнього середовища. Частина з них здатна перезимовувати.

Патогенез та імунітет. Н. gallinarum вважається малопатогенним видом. Лише при значному ураженні збудниками порушується цілісність та виникає запалення слизової оболонки кишечнику. Личинки призводять до деформації структури кишкових залоз, що с причиною змін секреції та всмоктування.

Личинки можуть інокулювати збудників гістомонозу. Одноклітинний джгутиковий організм передається також через яйця Н. gallinarum.

При гетеракозі має місце еритропенія, лейкоцитоз, еозинофілія, зниження рівня загального білка, зокрема гамма-глобулінів.

Клінічні ознаки. Хвора птиця пригнічена, відстає в рості й розвитку. У неї спостерігається розлад травлення (втрата апетиту, пронос), знижується несучість.

Патологоанатомічні зміни. Основні зміни виявляють у сліпих кишках: слизова оболонка гіперемійована, набрякла, місцями некротизована.

Діагностика. Діагноз ставлять комплексно. Роблять зскрібки з перианальних складок. Обов'язково досліджують фекалії за методом Фюллеборна. Слід враховувати схожість яєць Н. gallinarum з яйцями аскаридій. Тому точний діагноз встановлюють посмертно при розтині сліпих кишок і виявлення статевозрілих паразитів.

Лікування. Застосовують препарати широкого спектру дії із груп бензимідазолів (альбендазол, мебендазол, тетрамізол, оксфендазол, фенбендазол), макроциклічних лактонів (абамектин, дорамектин, івермектин, моксидектин, селомектин), а також солі піперазину.



Лекція 18. Аскаридатози тварин: аскароз свиней, параскароз коней, неоаскароз телят, аскаридатози м'ясоїдних та аскаридіоз птахів. Визначення хвороб. Характеристика збудників. Епізоотологічні дані, клінічний прояв. Діагностика та лікувально-профілактичні заходи.

Аскаридатози - група нематодозів, що спричиняються гельмінтами з підроду Ascaridata. На аскаридатози хворіють усі види сільськогосподарських та домашніх тварин, а також людина. Особливо важко перехворівають молоді тварини, яким спричиняються значні збитки.

Статевозрілі гельмінти локалізуються у тонкому кишечнику, де виділяють яйця з товстою багатошаровою оболонкою, гладенькою або горбистою. Це великі нематоди, ротові отвори яких оточені трьома губами. Особливістю збудників аскаридатозів є те що у своєму розвитку вони проходять гепато-пульмональну міграцію.

Первинне зараження тварин відбувається в підсосний період через забруднену молочну залозу. Звільнившись від яйцевих оболонок у травному тракті тварини, личинки проникають у кровоносні та лімфатичні судини, і здійснюють гепато-пульмо-ентеральну міграцію. При цьому личинки проникають у стінки кишечника, і по кишкових та ворітній венах потрапляють у печінку. Звідти через порожнисту вену вони заносяться у праву половину серця, звідти по легеневій артерії до капілярів легень. Далі по легеневим альвеолам личинки потрапляють у бронхіоли і трахею, а потім із слизом у ротову порожнину. Під час міграції личинки линяють і дещо збільшуються в розмірах. Після повторного заковтування вони затримуються у тонкому відділу кишечнику і досягають там статевої зрілості. Личинки через 24-48 годин після виходження з яйця харчуються тільки плазмою крові, а в період локалізації в дихальних шляхах, при розриві ними стінок капілярів - еритроцитами.

Аскароз свиней. Хвороба викликається гельмінтом Ascaris suum із родини Ascaridae, підряду Ascaridata і проявляється виснаженням, прогресуючим схудненням, ознаками бронхопневмонії, проносом, нервовими розладами.

Збудник. A. suum - це порівняно велика нематода веретеноподібної форми, рожевувато-білого кольору. Самці в довжину 12-25 см, самки - 20-35 см. Кутикула покреслена в поперечному і поздовжньому напрямках неглибокими борозенками. Ротовий отвір оточений трьома губами, озброєними зубчиками по краях. У самців є дві короткі (1,5-2 мм довжиною) рівні спікули.

Самка збудника виділяє яйця сірого кольору, середніх розмірів (0,05-0,087 мм у довжину і 0,04-0,05 мм шириною). Останні в кишечнику свиней просочуються пігментами фекалій і набувають темно-коричневого кольору. Вони овальної форми, не зрілі, покриті товстою шкаралупою, що складається із чотирьох оболонок. Зовнішня горбиста.

Яйця Ascaris suum

Цикл розвитку. Самки після запліднення відкладають в просвіт кишечнику за добу 100-200 тис. яєць, котрі перемішуються з фекаліями і виділяються у зовнішнє середовище, забруднюючи свинарники, вигульні площадки, пасовища. Свіжовиділені яйця паразита не інвазійні і вміщують зародок на стадії одного або декількох бластомірів. У зовнішньому середовищі при доступі кисню, вологи і при температурі від +18 до 38 °С вони дозрівають протягом 15-30 днів. Свині заражаються при заковтуванні з кормом інвазійних яєць. В тонкому кишечнику із них виходять личинки, активно проникають в кровоносні судини і током крові заносяться в портальну систему печінки. Під час міграції вони линяють і дещо збільшуються у розмірах. Через кровоносну систему печінки личинки заносяться в праву половину серця, а звідти рухаються по легеневій артерії до капілярів легень. Із останніх вони проникають в легеневі альвеоли, потім бронхіоли, бронхи, трахею, із слизом при кашлі - в ротову порожнину і заковтуються. Паразитують збудники у тонкому кишечнику. Для розвитку гельмінта з моменту зараження до статевозрілої стадії необхідно 1,5-3 місяці. Тривалість їх життя 5-7 місяців.

Епізоотологічні дані. Аскароз - один із найпоширеніших гельмінтозів свиней. Джерелом інвазії служать хворі поросята та підсвинки, а також дорослі свині-гельмінтоносії. Первинне зараження поросят відбувається в підсосний період через забруднене вим'я свиноматки і уже в 1,5-місячному віці в їх фекаліях виявляють яйця паразитів. Зараження поросят частіше відбувається в стійловий період у свинарниках з дерев'яною підлогою і рідше на пасовищах. Найбільш висока екстенсивність та інтенсивність інвазії у тварин 2-4- місячного віку, менша - у свиней на відгодівлі і ще менша - у дорослих. Дощові черв'яки служать резервуаром, оскільки в їх організмі скупчується велика кількість личинок нематоди. Тому свині можуть заражатись на вигулах та пасовищах, поїдаючи безхребетних. Деяку роль в механічному розповсюдженні паразитів відіграють комахи, особливо мухи, які на своїх лапках переносять яйця гельмінтів.

Яйця досить стійкі до умов зовнішнього середовища і дії хімічних речовин. Так, в умовах свиноферм вони не втрачають життєздатності до 5 років, на глибині орного шару ґрунту за сприятливих умов зберігаються до 2,5 років. Короткочасна дія 3-5%-них розчинів формаліну не гальмує розвиток зародка і не вбиває його. При експозиції в 4-5%-ному розчині їдкого калі чи натру протягом 24 днів гине тільки до 45% зародків всередині яєць.

Патогенез та імунітет. Патогенність збудника змінюється залежно від стадії його розвитку і інтенсивності інвазії. Личинки більш небезпечні, ніж дорослі паразити. Патогенна дія в період міграції личинок складається із трьох факторів: механічного, алергічного, інокуляторіюго. личинки після виходу із оболонок яйця проникають в стінку кишечнику, травмують його слизову оболонку і тим самим відкривають ворота для бактерій та вірусів. Потрапляючи з током крові в печінку, вони застряють в кровоносних капілярах і служать причиною крововиливів, а також некрозу і дегенерації печінкових дольок. Рухаючись із легеневої капілярної сітки в альвеоли, личинки розривають судини, внаслідок чого легені в перші дні після зараження мають плямистий вигляд з багаточисельними крововиливами. Локалізація в них паразитів супроводжується явищами пневмонії і часто закінчується летально.

Міграція личинок нематоди продовжується 2-3 тижні. В цей період часто спостерігають явища алергічної природи: шкірні висипання, еозинофільні інфільтрати в легенях, задишку, блювоту. Сенсибілізація організму відбувається за рахунок продуктів обміну і розпаду личинок. Тяжче інвазію переносять поросята, що знаходяться в стані гіповітамінозу і особливо при недостатку вітаміну А.

Патогенна дія в період розвитку збудника в кишечнику виражена значно слабше. Відмічають випадки проникнення паразитів із кишечнику в крупні жовчні ходи печінки, в проток підшлункової залози, що викликає різноманітні патологічні процеси в органах. В статевозрілій стадії паразити можуть спричинювати закупорку кишечнику, а іноді і розрив кишкової стінки, пригнічують кишкову та панкреатичну секрецію. Вони викликають також запалення слизової оболонки кишечнику, атрофію ворсинок.

Свині, що перехворіли на аскароз, набувають імунітету. Він направлений головним чином проти личинок. Організм свиней реагує на подразнення посиленням реактивності, що супроводжується виробленням антитіл і інших захисних пристосувань. В крові поросят антитіла реакцією преципітації виявляються через 5-10 днів після зараження. Найвища їх концентрація спостерігається на 20-30-й день, а через 90-100 днів вони зникають.

Клінічні ознаки. Клінічний прояв аскарозу умовно розділяють на дві фази: легеневу, що пов'язана з міграцією личинок і відповідає гострому перебігу хвороби і кишкову - паразитування статевозрілої стадії в кишечнику.

На 6-7-й день після зараження з'являється кашель, хрипи, утруднене і прискорене дихання, блювота. У більшості тварин піднімається температура тіла, поросята відмовляються від корму, лежать, зариваються в підстилку. Можуть бути нервові приступи. На шкірі з'являються висипання, кропивниця, папули, що через 5-6 днів перетворюються в струпи. Нерідко поросята гинуть. Одужання настає поступово і продовжується 2-3 тижні.

Кишкова форма аскарозу проявляється невиразно. Більшість уражених підсвинків недорозвинуті, погано ростуть. У них порушується функція шлунково-кишкового каналу, буває пронос, блювота, апетит понижений і мінливий, у деяких тварин розвивається рахіт. М'ясо від таких свиней низької якості.

У дорослих свиней аскароз клінічно не проявляється. Вони можуть бути носіями збудника інвазії.

Патологоанатомічні зміни. При розтині трупів поросят, що загинули в гострий період інвазії, основні зміни виявляють в печінці та легенях. Печінка повнокровна, її поверхня покрита багаточисельними білуватими вогнищами від 1 до 5 мм в діаметрі, що придають їй білоплямистий вигляд. Гістологічним дослідженням процес в печінці характеризується як гострий інтерстиціальний еозинофільний гепатит. В перші дні після зараження легені набувають плямистого вигляду, помітні крововиливи. Пізніше вони набувають темно-червоного кольору.

При кишковій формі відмічають катаральне запалення слизової оболонки тонкого кишечнику, атрофію ворсинок, скупчення в ньому великої кількості гельмінтів, що можуть викликати непрохідність і навіть його розрив.

Діагностика. Діагноз ставлять комплексно з урахуванням епізоотологічних даних, клінічних ознак, патологоанатомічних змін. Зажиттєва діагностика легеневої форми аскарозу складна, оскільки паразити не досягли статевої зрілості і не виділяють яйця. Запропонований алергічний метод, пов'язаний із внутрішньошкірним введенням антигену, отриманого із збудників. Але цей метод не знайшов широкого застосування в практичній ветеринарії. Можна досліджувати мілко подрібнені легені від трупа чи забитої тварини за методом Бермана-Орлова з метою виявлення личинок збудника. Діагностика кишкової форми аскарозу не викликає труднощів. Досліджують фекалії за методом Фюллеборна і виявляють характерні яйця гельмінтів.

Лікування. Високоефективними є переважна більшість препаратів групи бензимідазолів:

альбендазол задають індивідуально або груповим методом у дозі 7,5-10 мг/кг одноразово. Препарат діє як на статевозрілі форми, так і на мігруючих личинок;

камбендазол - доза 20 мг/кг, одноразово;

мебендазол призначають одноразово індивідуально і груповим методом у дозі 20 мг/кг;

фенбендазол дають індивідуально і груповим методом у дозі 15 мг/кг щоденно протягом 5 днів.

Фебантел застосовують орально у дозі 7,5 мг/кг протягом двох днів.

Левамізол застосовують у вигляді розчину для ін'єкцій у дозі 7,5 мг/кг одноразово. Препарат з обережністю слід застосовувати поросятам, оскільки можливі ускладнення у вигляді збудження, тремору, проносу, гіперсалівації, блювоти, задишки. У разі їх виникнення рекомендується застосовувати атропін.

Препарати групи макроциклічних лактонів у вигляді 1%-них розчинів вводять підшкірне у дозі 1 мл на 33 кг маси тіла одноразово або задають з кормом у вигляді порошків типу івомек 0,6% премікс .

Препарати піперазину (адипінат, гексагідрід, дигідрохлорід, дітіокарбомат, моногідрохлорид, сульфат, фосфат, цитрат) призначають груповим методом після голодної дієти у суміші з половинною кількістю корму у дозах: поросятам масою до 50 кг - 0,3 г/кг, а свиням масою понад 50 кг - 15 г на тварину. Препарат дають два рази (вранці і увечері). Поросят з пониженим апетитом дегельмінтизують невеликими групами. Слід мати на увазі, що піперазин не діє на мігруючих личинок.

Профілактика та заходи боротьби. Заходи по профілактиці аскарозу на фермі слід починати із налагодження умов утримання та годівлі свиней і особливо поросят. Приміщення для утримання тварин постійно підтримують у належному санітарному стані, підлога повинна бути із твердим покриттям, регулярно прибирають фекалії. Слід упорядкувати водопій. Поїти свиней необхідно водою із артезіанських свердловин чи глибоких криниць.

У неблагополучних по аскарозу господарствах проводять профілактичні та преімагінальні дегельмінтизації переважно препаратами фенбендазолу. Свиноматок дегельмінтизують за місяць до опоросу. Поросят влітку перший раз у віці 33-40 днів; другий - 50-55 днів; третій - 90 днів. Взимку - перший раз у віці 50-55 днів; другий - 90 днів. У відгодівельних групах проводять гельмінтокопрологічні дослідження і при необхідності тварин дегельмінтизують.

Одним із важливих заходів профілактики аскарозу є дезінвазія об'єктів навколишнього середовища. Для знищення яєць гельмінтів та їх личинок в приміщеннях використовують 5%-ний гарячий (70-80 °С) розчин їдкого натру чи калі із розрахунку 0,5 л на 1 м при дворазовій обробці через 1 год. та експозиції не менше 6 год.; 10%-ний гарячий розчин ксилонафту при дворазовій обробці через ЗО хв. і експозиції 3 год.; 3%-ний розчин однохлористого йоду при температурі 15-18 °С з витратою 1л на 1 м².

НЕОАСКАРОЗ (NEOASCAROSIS). Хвороба телят спричинена нематодою Neoascaris vitulorum родини Аnisakidae і характеризується запаленням кишечнику, проносами, періодичними судомами, паралічем задніх кінцівок, схудненням.

Збудник. Нематода жовто-білого кольору з прозорою кутикулою. Довжина самців 11-15 см, самок - 14-30 см. Ротовий отвір оточений трьома широкими губами. Краї губ мають зубчики. Характерною морфологічною ознакою є розширення стравоходу (шлуночок) у місці переходу його в кишечник. У самця дві майже рівні спікули. Яйця середні, розміром 0,075...0,095 х 0,06...0,075 мм, округлі, жовтого кольору, мають комірчасту зовнішню оболонку. Паразитують гельмінти в тонкому кишечнику, інколи у сичузі.

Яйця Neoascaris vitulorum

Цикл розвитку. Паразити - геогельмінти. Самки відкладають яйця, які з фекаліями тварин виділяються назовні, де при 28-30 °С розвиваються до інвазійної стадії протягом 12-15 діб, а при 15-18 °С - більше місяця. Новонароджені телята заражаються у перші два тижні життя при заковтуванні інвазійних яєць, а також личинок паразитів з молозивом і молоком матері. Більш старші телята - при заковтуванні інвазійних яєць разом з кормом і водою. У шлунку і кишечнику тварин з яєць вилуплюються личинки і проходять гепато- пульмональний шлях міграції. Через 1,5 міс. вони досягають статевої зрілості.

Встановлено, що основний шлях зараження телят - утробний. В організмі корови личинки мігрують по кровоносній системі, двічі линяють, потрапляють у капілярну систему матки, через плаценту проникають у навколозародкову рідину, нагромаджуються і зберігаються до кінця тільності корови. За тиждень до пологів плід заражується при заковтуванні з плодовими водами личинок четвертої стадії. Вони не мігрують по крові. Через 2-4 тижні в тонкому кишечнику телят досягають статевої зрілості. Живуть гельмінти в кишечнику 3 - 4 міс.

Епізоотологічні дані. Неоаскароз поширений у країнах з теплим і вологим кліматом. В Україні захворювання реєструють переважно в південних районах протягом року. Молодняк хворіє весною і восени з максимальним зростанням екстенсивності інвазії в червні-липні. Джерелом інвазії є телята до 4 міс. віку та інвазовані тільні корови. Хворіють буйволенята і зебу. Личинки збудників виділяються з молоком дійних корів. Яйця гельмінтів не витримують тривалого висихання. При температурі вище 32 °С вони гинуть.

Інвазійні яйця і личинки гельмінтів небезпечні для людей. При заковтуванні яєць в кишечнику людини, як неспецифічного хазяїна, виходять личинки і мігрують по крові. Заносяться вони в органи й тканини і викликають патологічні зміни в організмі (хворобу називають "lагva migrans").

Патогенез та імунітет. Характерна механічна дія личинок під час міграції та дорослих гельмінтів, які паразитують у порожнині тонкого кишечнику. При інтенсивному скупченні нематод виникає закупорка кишечнику, що може обумовити розрив його стінки. Крім механічної дії, гельмінти на різних стадіях розвитку проявляють токсичну, трофічну та інокуляторну дії. Личинки, які проходять через плацентарний бар'єр і судини вимені здатні викликати патологічні зміни в організмі плода і тільної корови.

Продукти метаболізму паразитів є антигенами, тому спостерігають зміни в крові (еозинофілія - від 9 до 16%, нейтрофілія та лімфоцитоз). У хворих тварин порушуються травлення, робота серцево-судинної та нервової систем.

Існує набутий віковий імунітет, про що свідчить несприйнятливість до неоаскарозу дорослих тварин та самовідходження гельмінтів у телят одномісячного віку.

Клінічні ознаки хвороби залежать від інтенсивності інвазії і загального стану тварин. Захворювання телят і буйволенят спостерігається вже через тиждень після народження. У хворих відзначають втрату апетиту, розлад функції травного каналу, що виражається у виникненні тимпанії відразу після прийому молока, виділенні із рота характерного запаху ацетону, ефіру або хлороформу. З'являється кашель, пронос. Фекалії бурого, майже чорного кольору, з неприємним запахом. Тварини швидко худнуть і нерідко гинуть.

При важкому перебігу хвороби відзначають здуття черева, часте сечовипускання, задишку, тремор м'язів, параліч задніх кінцівок, судоми. Може підвищуватися температура тіла. Телята гинуть протягом 2-3 діб.

Патологоанатомічні зміни. Труп виснажений. Слизові оболонки анемічні. Живіт сильно здутий. При розтині черевної порожнини спостерігають розрив тонкого кишечнику. На його слизовій оболонці помітне геморагічне запалення, місцями некроз. У печінці відмічають жирову дистрофію та ділянки некрозу, в легенях - катаральне або фібринозне запалення, в черевній і перикардіальній порожнинах - ексудат.

Діагностика. Враховують епізоотологічні дані, характерні клінічні ознаки хвороби та проводять лабораторне дослідження фекалій методами Фюллеборна, Дарлінга, Щербовича або методом нативного мазка. Виявляють яйця паразитів.

Диференціюють неоаскароз від криптоспоридіозу і еймеріозу методами виявлення специфічних збудників.

Лікування. Для дегельмінтизації призначають антгельмінтики широкого. спектру дії з преімагінальною й імагінальною діями. Це майже всі препарати групи бензимідазолу, також різні форми макроциклічних лактонів на основі:

абамектину (дуотин);

аверсектину (універм, фармацин);

дорамектину (дектомакс);

івермектину (бровермектин, баймек, біомектин, івермектин, івомек, інтермектин);

моксидексину (цайдектин).

Всього відомо понад сто препаратів макроциклічних лактонів, які виготовляються у вигляді 1% розчинів для парентерального введення. Застосовують їх жуйним тваринам у дозі 1 мл/50 кг маси тіла, що відповідає 0,2 мг/кг ДР. Є препарати у вигляді порошків, мазей, паст, болюсів та розчинів, які наносяться на шкіру тварин.

Ефективне парентеральне введення препаратів з вмістом левамізолу (альфамізол, бровалевамізол, вермізол, дево, кодиверм, нематовет, урсолевамізол та ін.). їх вводять із розрахунку 7,5 мг/кг. Застосовують також антгельмінтики, які діють тільки на імагінальну (статевозрілу) стадію паразита: солі піперазину (адипінат, фосфат, сульфат, гексагідрат) у дозі 500 мг/кг живої маси з молоком одноразово.

При високій інтенсивності інвазії після введення антгельмінтиків призначають проносне (касторову олію). Виснажених і тяжко хворих тварин лікують симптоматично. Вводять глюкозу, фізіологічний розчин, серцеві, сульфаніламіди, антибіотики тощо. Випоюють чай з трав (ромашки, звіробою, календули, деревію та ін.).

Профілактика та заходи боротьби. В неблагополучних господарствах організовують ізольоване утримання тільних корів від телят до 4-5-міс. віку і від інших тварин. Телят дегельмінтизують з 20-денного віку, їх утримують протягом 5 діб у приміщенні, яке щоденно чистять, а гній біотермічно знезаражують. Корів випасають на пасовищах, де протягом останнього року не випасали телят до 5-міс. віку. Проводять регулярне очищення і дезінвазію телятників, корівників, вигульних дворів. Приміщення обробляють гарячою 10%-ною емульсією ксилонафту, 5%-ним гарячим водним розчином їдкого натру; 3%-ним розчином однохлористого йоду тощо.

ПАРАСКАРОЗ (PARASCAROSIS). Хворіють коні та осли. Хвороба спричиняється круглими гельмінтами з родини Ascaridae підряду Ascaridata. Параскароз проявляється розладами травлення та бронхопневмонією. Збудники локалізуються переважно в тонкому кишечнику.

Збудник. Parascaris equorum - великих розмірів, веретеноподібної форми, жовто-білого кольору нематода. Ротовий отвір оточений трьома губами. Самки досягають 40 см завдовжки, а самці - 28 см. Хвіст у самця загнутий і має невеликі бокові крила, статеві сосочки та дві однакові тонкі спікули.

Самка виділяє незрілі круглі великі (0,09-0,10 мм в діаметрі) яйця. Вони вкриті товстою гладкою оболонкою. З фекаліями виділяються переважно темно-коричневі, рідше - світло-сірі яйця, в яких знаходяться зародкові клітини. Необхідно відзначити високу плодючість статевозрілих самок. Деякі хворі лошата щодня виділяють з фекаліями мільйони яєць P. equorum.



Яйця Parascaris equorum

Цикл розвитку. Паразити - геогельмінти. Вони розвиваються прямим шляхом без проміжних хазяїв. Яйця нематоди у зовнішньому середовищі досягають інвазійної стадії (формуються личинки другої стадії) протягом 10-14 днів. При сприятливих умовах (20-25 °С) їх розвиток завершується за 7-8 діб, при менш сприятливих умовах строк розвитку яєць збільшується до одного місяця.

Зараження відбувається аліментарним шляхом при заковтуванні інвазійних яєць з кормом або водою. Личинки проникають в стінку кишечника і через 48 год. досягають печінки. Протягом двох тижнів вони мігрують в легені, бронхи, трахею, знову заковтуються і потрапляють в тонкий кишечник. Паразити досягають статевої зрілості в організмі тварин за 2-2,5 міс.

Епізоотологічні дані. Хвороба зустрічається повсюди. Переважно хворіє молодняк поточного року народження. Іноді спостерігається загибель тварин. Рідше уражуються дорослі коні. Зараження відбувається у будь-яку пору року як при стійловому утриманні, так і на пасовищах. Пік інвазії припадає на осінньо-зимові місяці. Основний шлях зараження-аліментарний, особливо коли корм дають з підлоги. Лошата можуть заражатися також в період смоктання молока у кобил. Екстенсивність та інтенсивність інвазії в значній мірі залежить від умов утримання і годівлі коней.

Яйця збудника на всіх стадіях розвитку добре переносять низькі температури і не втрачають життєздатності на пасовищах протягом декількох років. В той же час при температурі повітря вище 40 °С у короткий строк настає масова загибель яєць.

Патогенез та імунітет. Патогенний вплив на організм заражених тварин зумовлюють личинки в період міграції і паразити, що знаходяться в кишечнику.

Продукти обміну речовин збудників токсично діють на організм. Вони є антигенами, які викликають алергічну реакцію у коней. Крім того, личинки під час міграції травмують слизову оболонку кишечнику, кровоносні судини окремих органів. Макроскопічні зміни виявляються в печінці і легенях. Зокрема, в цих органах личинки спричиняють вогнищеві геморагії. В період міграції личинок можливе занесення патогенних мікроорганізмів в різні тканини та органи коней. Дорослі паразити призводять до порушення цілісності слизової оболонки кишечнику. При високій інтенсивності інвазії зареєстровані випадки закупорювання та розривів кишечнику.

В крові зменшується кількість еритроцитів, заявляється лейкоцитоз, еозинофілія, прискорюється ШОЕ, знижується вміст гемоглобіну. Набутий імунітет проявляється зниженням сприйнятливості до інвазії з віком тварин.

Клінічні ознаки. Найрізкіше клінічні ознаки виражені у лошат. В перші дні після зараження спостерігаються розлади травлення, що проявляються проносами. Пізніше розвивається бронхопневмонія, що супроводжується кашлем, прискоренням дихання, короткочасним підвищенням температури тіла, серозно-слизовими виділеннями з носових отворів. Тварини прогресивно худнуть, швидко втомлюються, пригнічені, у них можуть з'являтися коліки. Слизові оболонки анемічні. Іноді виникають судороги, парези кінцівок. У дорослих тварин параскароз має, як правило, субклінічний перебіг.

Патологоанатомічні зміни. Труп виснажений, слизові оболонки блідого кольору. Катаральне запалення слизової оболонки кишечнику, наявність на ній крововиливів та виразок. У серці та легенях багаточисельні крапкові крововиливи. Після загибелі частини личинок, що мігрують, утворюються паразитарні вузлики з вогнищами некрозу в центрі, їх можна виявити в печінці, легенях, рідше -- в лімфатичних вузлах, нирках. З часом навколо цих вузликів утворюється сполучнотканинна капсула і вони звапнюються. Спостерігається гіперплазія лімфатичних вузлів, селезінки.

Діагностика. Основним методом зажиттєвої діагностики інвазії є дослідження фекалій коней за методом Фюллеборна і знаходження під мікроскопом яєць збудників. У лошат такі дослідження проводять не раніше ніж через 2 міс після народження. В період, коли статевонезрілі паразити локалізуються в кишечнику, рекомендується проводити діагностичну дегельмінтизацію.

Посмертно діагноз ставлять при розтині трупа, виявленні характерних патологоанатомічних змін та збудників хвороби. На початковій стадії інвазії з метою виявлення личинок гельмінтів здійснюють дослідження шматочків легенів за методом Бермана.

Лікування таке ж, як при оксиурозі.

Профілактика та заходи боротьби. З метою профілактики інвазії лошат поточного року народження перший раз дегельмінтизують у серпні-вересні, вдруге - у листопаді - грудні. Молодняк у віці 1-2 роки і дорослих коней - відповідно у березні-квітні та жовтні-листопаді.

На іподромах в разі необхідності коней дегельмінтизують під час карантину. З метою профілактики проводять обробку мебендазолом або тетрамізолом через кожні 2-3 міс. Коней для біологічних підприємств дегельмінтизують в господарствах-поставщиках перед вивезенням, а потім - в карантині.

При стійловому утриманні проводять дезінвазію конюшень водними розчинами фенольних препаратів. Гній з ферми щодня вивозять для біотермічного знезаражування. Забороняється згодовувати корми з підлоги.

Аскаридіоз курей. Захворювання, що спричинюються нематодом Ascaridia galli з родини Ascaridiidae. Крім курей, гельмінт може паразитувати у інших птахів з родини курячих.

Характеристика збудника. Самка довжиною 6-12 см, самці 2-7 см. Яйця овальні, буруватого кольору, з товстою гладенькою оболонкою.

Цикл розвитку прямий, без міграції. Птиця заражується аліментарним шляхом. З заковтнутих яєць в залозистому і м'язовому шлунках вилуплюються личинки, заглибляються у ліберкюнові залози, там ростуть, після чого виходять у кишечник і досягають статевої зрілості через 1-2 місяці.

Епізоотологічні дані. Найбільш важко і часто заражуються аскаридами молодняк птиці від 2 до 6 місячного віку.

Скупчене утримання птиці сприяє інтенсивному перезараженню.

Клінічні ознаки. Загальне пригнічення, кволість, відмова від корму, птиця малорухома, сидить з опущеними крилами.

Токсокароз і токсаскароз - захворювання м'ясоїдних тварин, що спричиняються нематодами видів Toxocara canis i Toxocara mystax з родини Anisakidae i Toxascaris leonine з родини Ascaridae.

Toxocara canis і Toxascaris leonine паразитує у тварин родини собачих, а Toxocara mystax - родини котячих.

Toxocara canis i Toxocara mystax світло-жовтого кольору, розмір 10-18 см. Яйця круглі, зовнішня оболонка комірчаста, у токсаскарид - овальні, оболонка поверхні гладенька.



Яйця Toxocara canis

Яйця Toxocara mystax



Яйця Toxascaris leonine

Цикл розвитку токсокар відбувається прямим шляхом за аскарид ним типом з гепато-пульмональною міграцією. Зараження на токсокароз може відбуватись трансплацентарно.

Toxascaris leonine розвивається прямим шляхом, без міграції личинок в організмі хазяїна.

Епізоотологічні дані. На токсокароз частіше хворіють цуценята і кошата до 6 місячного віку. У тварин більшого віку частіше паразитують токсаскариси.

Джерелом інвазії є хворі тварини-паразитоносії.

Клінічні ознаки. Блювота, схуднення, нервові явища.

Діагностика.

Діагноз встановлюють з урахуванням епізоотологічних даних, клінічних ознак, патологоанатомічних змін. Зажиттєву діагностику здійснюють шляхом дослідження фекалій флотаційним методом з подальшим мікроскопуванням зразків. Знаходять характерні яйця аскарисів.

...