Паразитологія та інвазійні хвороби тварин

Личинкову стадію гельмінту діагностують ларвоскопічним методом Бермана. Матеріалом для досліджень є легені і печінка.

Лікування. Для дегельмінтизації призначають антгельмінтики широкого. спектру дії з преімагінальною й імагінальною діями. Це майже всі препарати групи бензімідазолу, також різні форми макроциклічних лактонів на основі:

абамектину (дуотин);

аверсектину (універм, армацин);

дорамектину (дектомакс);

івермектину (бровермектин, баймек, біомектин, івермектин, івомек,інтермектин);

моксидексину (цайдектин).

Всього відомо понад сто препаратів макроциклічних лактонів, які виготовляються у вигляді 1% розчинів для парентерального введення. Застосовують їх жуйним тваринам у дозі 1 мл/50 кг маси тіла, що відповідає 0,2 мг/кг ДР. Є препарати у вигляді порошків, мазей, паст, болюсів та розчинів, які наносяться на шкіру тварин.

Ефективне парентеральне введення препаратів з вмістом левамізолу (альфамізол, бровалевамізол, вермізол, дево, кодиверм, нематовет, урсолевамізол та ін.). їх вводять із розрахунку 7,5 мг/кг. Застосовують також антгельмінтики, які діють тільки на імагінальну (статевозрілу) стадію паразита: солі піперазину (адипінат, фосфат, сульфат, гексагідрат) у дозі 500 мг/кг живої маси з молоком одноразово.

Лекція 19. Стронгілятози тварин. Загальна характеристика підряду стронгілят та їх систематика. Стронгілідози травного тракту коней. Епізоотичні дані. Клінічний прояв в залежності від стадії паразитів. Діагностика та диференціальна діагностика їх. Лікувально-профілактичні заходи в боротьбі з ними.

СТРОНГІЛЯТОЗИ. Стронгілятози (Strongylatoses) - значно поширена в Україні група гельмінтозів ссавців та птиці, які спричинюють нематоди підряду Strongylata. Ці черви невеликих розмірів - від 1-2 до 12-16 см довжиною, ниткоподібні, роздільностатеві. Самці мають статеву бурсу, яку підтримують кілька груп м'язових ребер, а також різної величини, будови, інколи й кольору хітинові спікули. Губи у них відсутні або слабо розвинені. Самки переважно яйцеродні. Яйця стронгілідного типу характеризуються порівняно невеликими розмірами, мають овальну форму, двоконтурну шкаралупу, сірого кольору, всередині знаходиться зародок на стадії морули. Майже всі представники цього підряду гематофаги. Дорослі гельмінти паразитують у системах травлення та дихання, їх личинки мігрують у різні органи та тканини хребетних.

Значна група стронгілят порівняно недавно пристосувалася до паразитичного способу життя. Більшість з них розвивається без проміжних хазяїв (геогельмінти). Інвазування дефінітивних хазяїв відбувається переважно пасивно, аліментарним шляхом. Інвазійним началом у них є личинка третьої стадії.

Підряд Strongylata об'єднав представників десяти родин: Strongylidae, Trichostrongylidae, Ancylostomatidae, Trichonematidae, Amidostomatidae, Dictyocaulidae, Metastrongylidae, Protostrongylidae, Crenosomatidae і Syngamidae.

Важливе значення у диференціації стронгілят щодо родини мають: вид хазяїна, локалізація паразитів, особливості міграції, а також наявність, величина та форма ротової капсули у дорослих червів.

Господарське значення мають захворювання стронгілятозами коней, великої та дрібної рогатої худоби, свиней, хутрових звірів і птиці.

Стронгілідози травного тракту коней

Хвороби спричиняються багаточисельними видами круглих гельмінтів, що відносяться до родин Strongylidae підряду Strongylata. Статевозрілі паразити локалізуються в товстому кишечнику (ободова і сліпа кишки), а личинки, в залежності від виду, в різних органах і тканинах коней, інших непарнокопитних тварин. Стронгільози проявляються переважно в хронічній та безсимптомній формах.

Збудники. У коней паразитують Strongylus vulgaris (син. Delafondia vulgaris), S. edentatus (син. Alfortia edentatus), S. equinus, Triodonthophorus serratus.

Із загальних анатомо-морфологічних ознак стронгілят родини Strongylidae слід відмітити наявність добре розвинутої чашкоподібної форми ротової капсули та статевої бурси у самців. Останні також мають дві тонкі, рівні й великих розмірів спікули. Паразити темно-червоного кольору.

S. vulgaris має потовщене, у межах 1,5-2,5 см довжини тіло. В ротовій капсулі можна легко виявити дорсальний стравохідний жолоб і два вушкоподібних вирости (зуби). Інвазійна личинка має 32 кишкових клітин.

S.edentatus величиною від 2,5 до 4,5 см. В ротовій капсулі вирости відсутні. Інвазійна личинка має 20 кишкових клітин.

S.equinus - 2,5-5 см в довжину. В ротовій капсулі знаходиться 4 гострокінцевих вирости, два з них довгих, а решта два - коротких. Інвазійна личинка має 16 кишкових клітин. Т. serratus - невеликих розмірів (1-2,5 см в довжину). В ротовій капсулі є три вирости.

Яйця кишкових стронгілят ідентичні. Вони сірого кольору, середніх розмірів 0,07...0,1 х 0,04...0,45 мм, овальні, незрілі (всередині мають незначну кількість зародкових шарів). Зовнішня оболонка гладенька, двоконтурна.

Яйця стронгилят родини Strongylidae

Цикл розвитку. Збудники стронгілятозів - геогельмінти. Живляться кровлю. У зовнішньому середовищі всі вони розвиваються однаково. Після дозрівання із яєць через 2-3 доби вилуплюються личинки першої стадії, які при сприятливих умовах двічі линяють і через 6-10 днів стають інвазійними (третя стадія розвитку). Для них характерна здатність як до горизонтальної, так і до вертикальної міграції.

Коні заражаються аліментарним шляхом при заковтуванні інвазійних личинок частіше на пасовищах і при напуванні із стоячих водойм. Личинки потрапляють в кишечник і подальший їх розвиток відбувається по-різному в залежності від виду збудника. Так, личинки третьої стадії S. vulgaris розвиваються лише при умові їх потрапляння в артеріальні судини, по інтимі яких вони рухаються проти течії крові в брижові артерії. Тут вони найчастіше зупиняються й утворюють тромби. В них личинки паразитують протягом 5-6 міс. За цей період вони двічі линяють і збільшуються у розмірі до 2 см. Після виходу із тромбу личинки п'ятої стадії пасивно заносяться в стінку кишечнику, де затримуються на 3-4 тижні. Потім вони проникають в просвіт кишок і через короткий проміжок часу досягають статевої зрілості. На повний цикл розвитку паразита необхідно 6,5-7,5 міс.

Личинки третьої стадії S. edentatus проникають через стінку кишечнику до серозної оболонки. В подальшому вони рухаються до кореня брижі, а потім під париєтальним листком очеревини мігрують в ділянку пупка, несправжніх ребер, малого таза і тут застрягають у жировій клітковині. У цих місцях личинки двічі линяють і через 5-6 міс тим же шляхом повертаються у товстий кишечник і перетворюються у статевозрілих паразитів. Повний цикл розвитку нематоди триває до 10-12 міс.

Личинки S. equinus потрапляють у підшлункову залозу, де паразитують протягом 6-7 міс. Личинки п'ятої стадії повертаються в просвіт товстого кишечнику, де швидко досягають статевозрілої стадії. На повний цикл розвитку цього виду потрібно 8-9 міс.

Розвиток личинок Т. serratus та паразитичних червів родини Cyathostomidae відбувається в стінці товстого кишечнику. Тут вони проникають в слизову оболонку, линяють і через 1,5-2 міс досягають в довжину 0,5-1 см. Потім вони виходять в просвіт сліпої та ободової кишок і розвиваються до статевозрілої стадії. Цикл розвитку паразитів триває 2-3 міс, хоча цей термін може бути і значно довшим завдяки гіпобіозу у деяких видів.

Епізоотологічні дані. Стронгілятози зустрічаються повсюди. Коні заражаються з раннього віку на пасовищах, левадах і в стайнях. Масове зараження тварин на пасовищах відбувається в травні-червні і на початку осені (вересень). Джерелом інвазії є хворі тварини та паразитоносії, особливо коні старшого віку, які тривалий час виділяють у зовнішнє середовище яйця гельмінтів. Факторами передачі збудників є трава, вода, грунт.

Розвиток яєць і личинок у зовнішньому середовищі в значній мірі залежить від температури повітря та вологості. Цей процес відбувається в межах 8-38 °С. Так, при температурі повітря 13 °С личинки досягають інвазійної стадії на 14-у добу, при 20 °С - на 8-у, а при ЗО °С - на 4-5-у добу. Кількість личинок на пасовищах суттєво підвищується в літні місяці, коли умови зовнішнього середовища є оптимальними для швидкого розвитку їх до третьої стадії.

Інвазійні личинки досить стійкі до високих та низьких температур повітря. Вони можуть зберігати життєздатність протягом 5-12 міс і навіть більше. Частина інвазійних личинок перезимовує на пасовищах і є причиною весняного зараження тварин.

Патогенез та імунітет. В результаті паразитування личинкових стадій (особливо в період їх міграції) та статевозрілих збудників уражуються нервова, серцево-судинна, травна системи, а також паренхіматозні органи.

Особливо патогенним є вид S. vulgaris. Личинки цього збудника пошкоджують кровоносні судини. В артеріях утворюються тромби. Стінки артерій в місцях травм стають тонкими, втрачають еластичність. Це призводить до утворення аневризм різних розмірів. При їх розриві розвивається гнійний перитоніт. Крупні аневризми спричиняють порушення моторної та секреторної функцій кишечнику.

Личинки S. edentatus викликають морфологічні зміни очеревини, a S. equinus - підшлункової залози. Часто спостерігається порушення функцій печінки, легенів та кишечнику внаслідок утворення в них вузликів з паразитами всередині. Статевозрілі гельмінти та личинки родини Cyathostomidae викликають катаральні та геморагічні ентерити, які супроводжуються потовщенням і набряками слизової оболонки. Статевозрілі нематоди сильно травмують слизову оболонку товстого кишечнику (вони є гематофагами), виділяють токсини та відкривають ворота для інфекції. Продукти обміну речовин личинок є причиною виникнення алергічних реакцій.

Міграція личинок в організмі тварин супроводжується змінами морфологічних та біохімічних показників крові, порушенням білкового і вуглеводного обмінів, окислювально-відновлювальних процесів. Відбувається зменшення кількості еритроцитів, зниження рівня гемоглобіну, виникає еозинофілія та лейкоцитоз. Відповідно відбуваються суттєві зміни в білковому спектрі сироватки крові.

Клінічні ознаки можуть бути дуже різноманітними. Вони залежать від виду збудника, інтенсивності інвазії та резистентності організму хворої тварини.

При інтенсивному ураженні статевозрілими паразитами спостерігаються розлади травлення, зниження апетиту, пригнічення, швидка втомлюваність, схуднення. Слизові оболонки стають блідими, інколи підвищується температура тіла. Найрізкіше клінічні ознаки виражені при паразитуванні в організмі коней преімагінальних стадій розвитку стронгілят. Температура тіла підвищується до 40 °С, заявляються тромбоемболічні коліки, болісність черевних стінок, іноді кульгання. Під час колік тварини занепокоєні, пульс і дихання прискорюються. Нерідко лошата гинуть з явищами анемії та кахексії.

У дорослих тварин клінічні ознаки менш виражені, частіше вони характеризуються безсимптомним перебігом.

Патологоанатомічні зміни. При розтині трупів коней на слизовій оболонці товстого кишечнику спостерігають катаральне запалення, гіперемію і крапкові крововиливи, виразки та вузли. Мезентеріальні лімфатичні вузли збільшені. В артеріальних судинах брижі виявляють аневризми різного розміру, а також субсерозні крововиливи - темно-червоні плями діаметром 2-3 см. На ендокарді та епікарді - крапкові крововиливи. В черевній порожнині серозна рідина жовтуватого або червонуватого кольору. Трупи виснажені. В уражених органах знаходять паразитичних червів на різних стадіях розвитку.

Діагностика. За життя груповий діагноз встановлюють при дослідженні фекалій за методом Фюллеборна та знаходженні під мікроскопом яєць стронгілідного типу.

Для диференціальної діагностики в умовах лабораторії ветеринарної медицини можна вирощувати із яєць протягом 8-9 днів інвазійних личинок і визначати форму та кількість в них кишкових клітин. У личинок родини Strongylidae від 16 до 32, у Cyathostomidae - 8 кишкових клітин.

Враховують також клінічні ознаки хвороби та епізоотологічні дані. Певне значення має діагностична дегельмінтизація і визначення до виду виділених з фекаліями статевозрілих нематод.

Аневризми передньої брижової артерії можна виявити ректально. Посмертно діагноз встановлюють на основі характерних патологоанатомічних змін, знаходженні личинок і статевозрілих паразитів в місцях їх локалізації.

Лікування. Застосовуються антгельмінтики як при оксиурозі. Рекомендується також використовувати настій пижми в розведенні 1:20 перорально через зонд дві доби підряд в дозі 0,5 мл/кг маси тіла.

Профілактика та заходи боротьби. Необхідно створити відповідні санітарно-гігієнічні умови утримання і годівлі тварин, щоденно прибирати гній із конюшень. Періодично проводити дезінвазію приміщень та обладнання, заборонити згодовування кормів з підлоги і напування коней з калюж або канав.

Не рекомендується випасати разом кобил та їх лошат. Практикують також зміну пасовищ. Забороняється випасання тварин на сирих, заболочених ділянках. В неблагополучних господарствах в пасовищний період року всі тварини старше двох місяців повинні оброблятися кожні 1-2 міс високоефективними антгельмінтиками широкого спектру дії.

В зв'язку з появою резистентності у стронгілят (особливо представників родини Cyathostomidae) до бензимідазолів, необхідно протягом року заміняти ці препарати на антгельмінтики з іншим хімічним складом (наприклад, макроциклічні лактони).

Лекція 20. Основні стронгілятози травного тракту жуйних: езофагостомоз, хабертіоз, буностомоз, нематодіроз та гемонхоз. Визначення хвороб, характеристика збудників. Епізоотологічні дані, клінічний прояв. Діагностика та диференціальна діагностика. Лікувально-профілактичні заходи.

СТРОНГІЛЯТОЗИ ЖУЙНИХ. Група шлунково-кишкових захворювань жуйних тварин, збудниками яких є велика кількість видів нематод з підряду Strongylata, що належать до чотирьох родин: Strongylidae, Trichostrongylidae, Ancylostomatidae, Trichonematidae.

Об'єднання цих нематод у єдину групу зумовлене спільною локалізацією, біологією розвитку гельмінтів, епізоотологічними даними і патогенезом захворювань, їх лікуванням і профілактикою, а також груповою прижиттєвою діагностикою із застосуванням копроскопічних методів.

Разом з тим деякі представники стронгілят шлунково-кишкового тракту жуйних мають суттєві відмінності, які дають змогу виділити їх у самостійні форми (хабертіоз, езофагостомоз, буностомоз, трихостронгілїдози).

ЕЗОФАГОСТОМОЗ (OESOPHAGOSTOMOSIS). Хвороба спричинена нематодами Оesophagostomum venulosum, О. columbianum, О. radiatum родини Тгісhonematidae і характеризується проносами, схудненням та загибеллю тварин.

Збудники мають товсте тіло білуватого кольору, є зовнішня і внутрішня радіальні корони. Шийні сосочки розміщені за стравоходом. Самець завдовжки 12-14 мм, спікули - 0,86-1,5 мм. Самки О. venulosum розміром 16-20 мм, О. columbianum - 15-18 мм. Яйця - довжиною до 0,084 мм і шириною до 0,06 мм (стронгілідного типу). Паразитують гельмінти у товстому кишечнику.

Яйця стронгілідного типу

Цикл розвитку. Паразити - геогельмінти. Личинки розвиваються до інвазійної стадії 7-8 днів. Жуйні тварини заражаються при заковтуванні їх разом з травою, водою. Частина личинок О. columbianum і О. radiatum проникає в слизову оболонку тонкого кишечнику, формує вузлики і інцистується. У телят вузлики утворюються в сліпій і ободовій кишках. Личинки зберігають свою життєздатність роками. У вузликах вони двічі линяють, а потім виходять у товстий кишечник і досягають статевої зрілості через 32--43 дні.

Епізоотологічні дані. Тварини заражаються на пасовищі. В окремих населених пунктах ураженість худоби може досягати 100%. Ягнята до 3-х міс. не хворіють.

Патогенез та імунітет. Перебіг інвазії найбільш важкий тоді, коли личинки знаходяться у стінці кишечнику ("вузликова хвороба") і виходять із неї у просвіт. Вузлики можуть нагноюватись внаслідок заносу в них патогенної мікрофлори. Механічний і токсичний вплив паразитів сприяє виникненню запалення кишечнику, порушує його фізіологічні функції. Імунітет при езофагостомозі ненапружений.

Клінічні ознаки. Розрізняють два періоди хвороби: ларвальний - личинки проникають в слизову оболонку кишечнику і знаходяться у вузликах та імагінальний - статевозрілі гельмінти паразитують у кишечнику. В першому періоді спостерігають пронос, фекалії рідкі, з домішками слизу і крові. Тварини відмовляються від корму, швидко худнуть, залежуються, інколи витягують тазові кінцівки, стогнуть. Температура тіла підвищується на 0,5-1°, розвивається анемія. У другому періоді хвороба перебігає субклінічно, інколи з'являється пронос.

Патологоанатомічні зміни. Спостерігають гіперемію і набряк слизової оболонки кишечнику, вузлики в діаметрі до 1 см. В слизовому і підслизовому шарах вони часто мають некротичну темно-коричневу або чорну вершину. Найбільше вузликів помітно вздовж місця прикріплення брижі. Інколи вони зливаються в конгломерати. На розрізі у вузликах знаходять казеозну або гнійну масу з личинками паразитів.

Діагностика. Враховують епізоотологічні дані, клінічні ознаки, Патологоанатомічні зміни та проводять лабораторне дослідження фекалій методом Фюллеборна. Личинок культивують. При розтині на слизовій оболонці кишечнику виявляють вузлики і самих паразитів.

Лікування. Застосовують антгельмінтики широкого спектру дії із груп бензимідазолу, макроциклічних лактонів, левамізолу.

Профілактика та заходи боротьби. Проводять планові діагностичні обстеження молодняку і дорослих овець в березні, ягнят поточного року - у червні-липні і листопаді. У неблагополучних господарствах худобу профілактично дегельмінтизують перед вигоном на пасовище. Приміщення очищають. Гній знезаражують. Для тварин створюють культурні пасовища, обладнують місця водопою.

ХАБЕРТІОЗ (СНАBERTIOSIS). Хвороба спричинена нематодою Сhabertia оvina родини Strongylidae і характеризується проносами, схудненням й загибеллю тварин.

Збудник має товсте тіло, білуватого кольору. Ротова капсула добре розвинена, напівкулястої форми, ротовий отвір оточений численними трикутними пелюстками. Самець розміром 12-15 мм, хвостова бурса з двома однаковими спікулами (1,3-1,7 мм), є рульок. Самка довжиною 17-20 мм, хвостовий кінець її закінчується гострим трикутником. Яйця овальної форми, середнього розміру 0,1.-.0,12 х 0,04.-.0,05 мм, відкладаються на стадії морули (стронгілідного типу). Паразитує збудник в ободовій і прямій кишках.

Цикл розвитку. Нематоди є геогельмінтами. Самки збудника разом з фекаліями тварин виділяють назовні яйця. Через 12-17 год. (температура 19-25 °С) у них формуються личинки першої стадії. З часом вони виходять з яйця, ростуть і розвиваються у зовнішньому середовищі, двічі линяють і через 5-7 днів досягають третьої -- інвазійної стадії. Личинки вкриті двохшаровим чохликом, тому стійкі до умов зовнішнього середовища. Так, у ґрунті, траві, соломі, сіні зберігають свою життєздатність до 9 міс. При сприятливих умовах вони рухаються горизонтально й вертикально. Жуйні тварини заражаються при заковтуванні інвазійних личинок разом з травою, водою. Вони скидають свій чохлик і проникають під слизову кишечнику, двічі линяють за один тиждень, потім повертаються в порожнину кишок, кріпляться головним кінцем до їх стінки і ростуть. Статевої зрілості досягають через 1-2 міс. Живуть гельмінти в організмі тварин до 9 міс.

Епізоотологічні дані. Широкому розповсюдженню хабертіозу сприяють часті атмосферні опади, багата рослинність і скупчене утримання тварин на обмежених пасовищах. Найбільш інтенсивно заражаються дорослі тварини з травня по серпень, молодняк -- літом і восени.

Патогенез та імунітет. Патогенний вплив стронгілят на організм хазяїна залежить від інтенсивності інвазії, стадії розвитку нематоди та індивідуальних особливостей організму. Личинки четвертої і п'ятої стадій занурюються в підслизову оболонку кишечнику, порушують його цілісність, гальмують діяльність травних залоз. Гельмінти кріпляться на слизовій оболонці за допомогою розвинених ротових капсул і викликають запалення в стінці кишечнику. У місцях локалізації стронгілят нерідко можна бачити гіперемію і крововиливи. Слизова оболонка перестає бути надійним бар'єром для патогенної мікрофлори. Порушується секреторно-моторна функція травного каналу, виникає дисбактеріоз, в органах і тканинах створюється дефіцит макро- і мікроелементів.

Імунітет у тварин ненапружений. Тому вони можуть заражатись кілька разів тими самими гельмінтозами або іншими видами з одного роду і родини.

Клінічні ознаки. У дорослих тварин хвороба перебігає субклінічно. У молодняку спостерігаються проноси, запори, спрага, анемія. У овець вовна тьмяна, легко випадає. Тварини виснажені, малорухливі, апетит знижений. Гинуть від кахексії. Змішана інвазія викликає у тварин більш виражені ознаки хвороби.

Патологоанатомічні зміни. Спостерігають катаральне або катарально-фібринозне запалення тонкого кишечнику, утворення на слизовій оболонці специфічних паразитарних гранульом. У передньому відділі травного каналу виявляють слиз різної консистенції, оболонка кишечнику місцями потовщена, з великими крапковими крововиливами. Мезентеріальні лімфовузли збільшені, соковиті на розрізі. Стінка ободової, а нерідко прямої кишки драглисто-інфільтрована.

Діагностика. Враховують епізоотологічні дані, клінічні ознаки, патологоанатомічні зміни та проводять лабораторне дослідження фекалій методом Фюллеборна. Для визначення видової приналежності проводять культивування личинок до інвазійної стадії. Посмертно діагноз встановлюють за методом неповного або повного гельмінтологічного розтину кишечнику. Виявляють гельмінтів чи їх личинок.

Лікування. Застосовують антгельмінтики широкого спектру дії із груп бензимідазолу, макроциклічних лактонів, левамізолу.

Профілактика та заходи боротьби. Проводять планові діагностичні обстеження молодняку і дорослих овець в березні, ягнят поточного року - у червні-липні і листопаді, а також профілактичні дегельмінтизації у неблагополучних господарствах. Терміни профілактичних дегельмінтизацій визначають на підставі вивчення епізоотологічних даних. Зміцнюють кормову базу, створюють культурні пасовища, вчасно очищають від гною кошари і територію, загони, обладнують місця водопою, осушують зволожені пасовища, організовують зміну пасовищ через 5-7 днів.

З метою неспецифічної профілактики застосовують імуностимулятори, які підвищують природну резистентність і підсилюють імунну систему організму тварин.

БУНОСТОМОЗ (BUNOSTOMOSIS). Хвороба спричинена нематодами Bunostomum trigonocephalum, В. рhlebotomum родини Аncylostomatidae і характеризується проносами, виснаженням та загибеллю тварин.

Збудники. Нематоди сіро-білого кольору, довжиною до 2,6 см. Мають загнутий дорсальне головний кінець, ротова капсула у вигляді лійки, із двома ріжучими пластинками. У самця спікули рівні, коричневого кольору, довжиною 0,6 мм. Яйця (стронгілідного типу) овальної форми, середнього розміру 0,08...0,085 х 0,04...0,045 мм. Паразитують гельмінти у тонкому кишечнику.

Цикл розвитку подібний до хабертіозу. Заражаються жуйні тварини при заковтуванні інвазійних личинок разом з травою і водою або через неушкоджену шкіру (перкутанно). У цьому випадку личинки проходять гепатопульмональний шлях міграції. Статевої зрілості паразити досягають в організмі тварин через 1-1,5 міс. Живуть гельмінти в організмі тварин більше року.

Епізоотологічні дані. Буностомоз широко розповсюджений. Джерелом інвазії є хворі тварини та паразитоносії. Найбільш інтенсивно заражається доросла худоба. В сирих кошарах і приміщеннях вівці інвазуються максимально через шкіру.

Патогенез та імунітет. Личинки гельмінтів викликають дерматити, численні крововиливи в легеневій тканині і печінці. Скупчення пінистої рідини в дрібних бронхах приводить до ателектазу і бронхопневмонії. Паразити кріпляться до слизової оболонки за допомогою розвинених ротових капсул і викликають запалення в стінці кишечнику. Вони є гематофаги. Для живлення одного гельмінта щодоби потрібно 0,05 мг крові. Це призводить до зниження рівня гемоглобіну і розвитку анемії. Мігруючі личинки викликають численні крапкові і смугасті крововиливи на поверхні й в глибині легеневої тканини. Виникають окремі ділянки гепатизації. У місцях локалізації паразитів нерідко можна бачити гіперемію і крововиливи. Внаслідок запалення порушується секреторно-моторна функція травного каналу, виникає дисбактеріоз. Імунітет при даному гельмінтозі ненапружений.

Клінічні ознаки. У дорослих тварин спостерігають дерматит, пронос, запор, спрагу, анемію. Вівці кашляють, чхають, вовна у них тьмяна, легко випадає. У телят розвивається катаральна або гнійно-катаральна пневмонія. Тварини виснажені, малорухливі, апетит знижений. Гинуть від кахексії. Змішана інвазія викликає у тварин більш виражені ознаки хвороби.

Патологоанатомічні зміни. У тонкому кишечнику спостерігають катаральне або катарально-фібринозне запалення. Слизова оболонка кишечнику місцями потовщена, з великими крапковими крововиливами. Мезентеріальні лімфовузли збільшені, соковиті на розрізі.

Діагностика. Враховують епізоотологічні дані, клінічні ознаки, патологоанатомічні зміни та досліджують фекалії методом Фюллеборна. Личинок культивують до інвазійної стадії, що й при інших стронгілятозах жуйних. Проводять повний або неповний гельмінтологічний розтин кишечнику. Личинок четвертої і п'ятої стадій виявляють в глибокому зскрібку із його слизової оболонки.

Лікування профілактика та заходи боротьби, що й при хабертіозі.

НЕМАТОДІРОЗ (NEMATODIROSIS) та ГЕМОНХОЗ (HAEMONCHOSIS) це хвороби жуйних тварин спричинені нематодами родів Nematodirus, Haemonchus, родини Trichostrongylidae і характеризуються запальними процесами шлунково-кишкового каналу, схудненням й загибеллю.

Збудники. Nematodirus spathiger - має невелику ротову капсулу з одним зубом, головна везикула округлої форми. Самець довжиною 8-9 мм, хвостова бурса має три лопаті. Спікули розміром 0,9-1,2 мм. Самка завдовжки 12-20 мм, хвостовий кінець тупий, з гострим шипом. Яйця сірого кольору, еліпсоїдної форми, великі 0,22 х 0,136 мм, незрілі, виділяються на стадії 6-9 бластомірів. Паразитують гельмінти у сичузі і тонкому кишечнику.

Яйця Nematodirus spathiger

Haemonchus contortus - має тонкий головний кінець, два шийних сосочки, у рудиментарній ротовій капсулі міститься один хітиновий зуб. Самець довжиною 18-23 мм з сильно розвиненою хвостовою бурсою, двома спікулами розміром 0,49-0,54 мм і рульком. Самка завдовжки 26-35 мм. Вульва розміщена в задній третині тіла, прикрита одним, двома чи трьома клапанами. За життя гельмінти червоно-рожевого кольору. Паразитують у сичузі.

Яйця (строгілідного типу) овальні, світло-сірого кольору (подібні до інших стронгілят жуйних).

Цикл розвитку. Стронгіляти травного каналу - геогельмінти. Личинки розвиваються у зовнішньому середовищі через 7-12 днів. Жуйні тварини заражаються при заковтуванні інвазійних личинок разом з травою і водою. Вони проникають під слизову шлунку або кишечнику, двічі линяють, потім повертаються в порожнину органа і досягають статевої зрілості через 3-4,5 тижні. Живуть гельмінти в організмі тварин 5-8 міс.

Епізоотологічні дані. Широкому розповсюдженню стронгілятозів сприяють часті атмосферні опади, багата рослинність і скупчене утримання тварин на обмежених пасовищах. Заражаються тварини протягом всього пасовищного сезону. Вікова стійкість овець до зараження збудниками не встановлена, але висока інтенсивність інвазії спостерігається серед ягнят і молодняку поточного року народження. Весною ягнята можуть заражатися ними в кошарах, на пасовищах. Інвазійні яйця паразитів легко переносять вологість і можуть зимувати.

Патогенез та імунітет. Патогенний вплив стронгілят на організм хазяїна залежить від виду паразита, інтенсивності інвазії, стадії розвитку нематод та індивідуальних особливостей організму. Личинки четвертої і п'ятої стадій проникають в підслизову оболонку сичуга або кишечнику, травмують їх стінки, гальмують діяльність травних залоз. Внаслідок чого порушується секреторно-моторна функція травного каналу, виникає дисбактеріоз, в органах і тканинах створюється дефіцит макро- і мікроелементів. Слизова оболонка перестає бути надійним бар'єром для патогенної мікрофлори. Статевозрілі паразити в основному живляться кров'ю, що призводить до зниження рівня гемоглобіну і розвитку анемії. У місцях їх локалізації нерідко можна спостерігати гіперемію і крововиливи.

При кишкових гельмінтозах імунітет ненапружений.

Клінічні ознаки. У дорослих тварин стронгілятози перебігають субклінічно, в ягнят і молодняку ознаки хвороби більш виражені. Восени в молодих тварин відзначають гастроентерити (у період масової міграції личинок у підслизовий шар тонкого кишечнику), проноси, запори, спрагу, інтоксикацію внаслідок порушення секреції травлення, анемію, гідремію тканин. Тварини виснажені, малорухливі, апетит знижений. Гинуть від кахексії. При високій інтенсивності інвазії процес перебігає швидше і гостріше. Змішана інвазія (фасціольоз, буностомоз, трихостронгілідоз тощо) викликає у тварин більш виражені ознаки хвороби.

Патологоанатомічні зміни. При шлунково-кишкових стронгілятозах спостерігають катаральне або катарально-фібринозне запалення сичуга, тонкого кишечнику, утворення на слизовій оболонці специфічних паразитарних гранульом та скупчення гельмінтів. У передньому відділі травного каналу виявляють слиз різної консистенції, слизова оболонка кишечнику місцями потовщена, з великими крапковими крововиливами. Мезентеріальні лімфовузли збільшені, соковиті на розрізі. Відмічають атрофічні і дегенеративні зміни у печінці.

Діагностика. Враховують епізоотологічні дані, клінічні ознаки, Патологоанатомічні зміни та проводять лабораторне дослідження фекалій методом Фюллеборна. Виявляють яйця гельмінтів. Личинок культивують. Легко визначають лише паразитування N. spathiger за характерною будовою яєць. Розтин трупів тварин проводять методами неповного або повного гельмінтологічного розтину сичуга і кишечнику. Личинок четвертої і п'ятої стадій виявляють в зіскрібках із слизової оболонки кишечнику і розглядають під компресоріумом. Вміст сичуга і кишечнику вивертають, потім розрізають на невеликі шматки і поміщають у теплу воду. Залишають при кімнатній температурі на 10-12 год. Осад збирають і розглядають під мікроскопом, виявляють личинок. Якщо замість води взяти фізіологічний розчин і помістити нарізані шматки органів у термостат (37-38 °С), кількість личинок в осаді збільшується.

Для виявлення дорослих гельмінтів вміст сичуга або кишечнику, а також змиви із стінок цих органів поміщають у циліндричний посуд і досліджують методом послідовних промивань. Осад розглядають під лупою або мікроскопом.

Лікування. Застосовують антгельмінтики широкого спектру дії із груп бензимідазолу, макроциклічних лактонів, левамізолу у дозах, як і при інших гельмінтозах жуйних.

Профілактика та заходи боротьби. Проводять планові діагностичні обстеження і профілактичні дегельмінтизації молодняку і дорослих тварин. Створюють культурні пасовища, організовують їх зміну через кожний тиждень, очищають від гною кошари, загони, обладнують місця водопою.

Размещено на Allbest.ru