Ріст і розвиток людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ріст і розвиток людини

Тарасюк В.С.

1. Періоди життя людини

У житті людини визначають такі періоди:

Внутрішньоутробний період -- час від моменту зачаття до народ ження дитини. У ньому виділяють фази плацентарного та ембріонального розвитку. Це один із найважливіших періодів життя людини, який обумов лює всі наступні періоди.

Період новонародженості (перші 28 днів життя людини) -- ранній та пізній періоди адаптації до зовнішнього середовища.

Період грудного віку (з 4 тиж до 12 міс життя).

Переддошкільний період (від 1 року до 3 років).

Дошкільний період (від 3 до 5 років).

Молодший шкільний вік (від 6 до 11 років).

Старший шкільний вік (від 12 до 17 років).

Молодий і зрілий вік (від 18 до 44 років).

Середній вік (від 45 до 59 років).

Похилий вік (від 60 до 74 років).

Старечий вік (від 75 до 89 років).

Довгожителі (понад 90 років).

Внутрішньоутробний період починається від утворення зиготи до народження дитини і продовжується 280 днів. Доношена дитина повинна народитися на 38--42-му тижні вагітності.

Виділяють п'ять періодів внутрішньоутробного розвитку.

Термінальний період триває 1 тиж -- від утворення зиготи до імплантації бластоцита в слизову оболонку матки.

Період імплантації продовжується 2 доби. У цей період під впливом тератогенних чинників зародок може загинути і запліднена яйцеклітина не розвиватиметься. У разі хромосомних аберацій і мутантних генів можуть формуватися важкі вади розвитку.

Ембріональний період триває 5--6 тиж. Харчується зародок завдяки жовточному мішку. Відбувається процес органогенезу майбутньої дитини. Негативний вплив тератогенних чинників призводить до виникнення ембріопатій -- вад розвитку. Термін вагітності від 3 до 7 тиж вважають критичним періодом розвитку плода.

Ембріофетальний період триває 2 тиж. У цей період формується плацента, що в основному збігається із закінченням закладення внутрішніх органів. Від правильного формування плаценти залежить подальший розвиток плода.

Фетальний період починається від 9-го тижня ембріогенезу.

Фетальний період поділяють на два підперіоди.

Ранній фетальний підперіод -- від 9-го до 28-го тижня ембріогенезу. Характеризується інтенсивним ростом і диференціюванням клітин в органах плода. Вплив негативних чинників призводить до порушення росту, гіпоплазії органів, дисплазії тканин. У відповідь на інфікування відбуваються проліферативні реакції з розростанням сполучної тканини, що призводить до розвитку цирозу і фіброзу. Можливе переривання вагітності, народження незрілої або недоношеної дитини. Патологічні зміни плода в цей період об'єднуються під терміном "ранні фетопатії".

Пізній фетальний підперіод починається після 28-го тижня вагітності й триває до початку пологів. Негативні чинники в цей період не викликають порушень формування внутрішніх органів, але можуть викликати передчасні пологи.

Пізній фетальний період переходить в інтернатальний, який починається від моменту регулярних пологових переймів до перев'язування і перерізування пуповини. У цей період можливі пологові травми.

Умови дозрівання і розвитку плода мають велике значення, бо харчування організму плода, який інтенсивно розвивається і ріст його збільшується в 5000 разів, відбувається за рахунок материнського організму.

Ембріон і плід дуже чутливі до тератогенних чинників, які підрозділяються на 3 групи: екзогенні; генетичні; змішані (генетичні з екзогенними).

Після перерізування пуповини починається наступний період - період новонародженості. Це перші 28 днів життя людини, цей період ще називають позаутробним, або неонатальним. Він підрозділяється на два підперіоди.

Ранній неонатальний підперіод триває 7 днів. Цей період адаптаційний для дитини. Під час переходу дитини до позаутробного способу життя починається легеневе дихання, працює мале коло кровообігу, перекриваються шляхи внутрішньоутробної гемодинаміки, змінюється енергетичний обмін, терморегуляція, починає функціонувати травна система.

Стан усіх систем організму новонародженого нестійкий. Адаптаційні механізми можуть легко порушуватися. Стан, який відображає адаптацію дитини, характеризується фізіологічною еритемою новонародженого, жовтяницею, статевими кризами, сечокислим інфарктом, фізіологічною втратою маси, катаром кишок тощо. Захворювання цього періоду зумовлені розладами і порушеннями процесів розвитку у внутрішньоутробний період і під час пологів. Виявляються різні аномалії розвитку, фетопатії, спадкові захворювання і хвороби, що пов'язані з антигенною несумісністю крові матері. Проявляються пологові травми, перенесена асфіксія, внутрішньоут-робне інфікування або інфікування під час пологів, аспірація навколоплідних вод. У перші дні можуть виникати гнійно-септичні захворювання через недостатній рівень імунітету в новонароджених. Важливе значення для ранньої діагностики має синдром дихальних розладів, в основі якого лежить незрілість легеневої тканини, нестача сурфактанту. Перші дні життя для дитини є критичними щодо налагодження грудного вигодовування, відповідного догляду за дитиною, забезпечення асептичних умов для захисту дитини від інфекції, антенатального температурного режиму. Велике значення в цей період відіграє контакт немовляти з матір'ю під час спільного перебування їх у відповідному відділенні пологового будинку.

Пізній нєонатальний підперіод триває 21 день (з 8-го по 28-й день життя дитини). Здорова новонароджена дитина перебуває вдома під опікою дільничного лікаря-педіатра і медичної сестри. Систематичне спостереження здійснюється під патронажем медичного працівника на дому. У пізній нєонатальний період можуть виявлятися вади розвитку, внутрішньоутробна гіпотрофія, внутрішньоутробна інфекція. Цей період емоційного контакту дитини з матір'ю вважають початком психічного розвитку новонародженого.

Період грудного віку триває від 29-го дня життя дитини до 1 року. Мати годує дитину грудним молоком. У цей період спостерігається дуже інтенсивний ріст та нервово-психічний, моторний, інтелектуальний розвиток дитини. Максимальний темп розвитку відбувається на 2--4-му місяці життя. Зріст дитини протягом 1-го року збільшується на 50 % (24--28 см), а маса тіла потроюється. Такий темп розвитку забезпечується переважанням анаболічних процесів. Висока інтенсивність обміну речовин пояснює часті порушення обміну речовин, що призводить до виникнення рахіту, гіпотрофії, залізодефіцитної анемії.

Неадекватність харчування в цей період може стати причиною затримки фізичного і нервово-психічного розвитку. Порушення розвитку й обміну речовин часто є причиною виникнення захворювань. У грудний період медична сестра повинна контролювати проведення дитині ЛФК, масажу, загартування.

Важливими є підготовка і проведення щеплень проти дитячих інфекцій.

Переддошюльшш період триває від 1 до 3 років. Він характеризується зниженням темпів фізичного розвитку дітей. До кінця 2-го року закінчується прорізування зубів. Відбувається інтенсивне формування лімфоїдної системи, яка часто може призвести до гіпертрофії мигдаликів, виникнення аденоїдів. У дитини розширюються рухові можливості й тому виникає проблема травматизму. Із захворювань частіше виникають гострі респіраторні захворювання. Формується більша частина алергійних захворювань, проявляються дитячі інфекційні хвороби. Навчання в цей період здійснюється через гру, у дітей проявляються риси характеру, формується поведінка. Виховання поступово стає головним елементом догляду за дітьми.

Дошкільний період триває від 3 до 7 років. Для нього характерний посилений ріст кісток. Наростання маси тіла стає меншим, але збільшується довжина кінцівок, формується обличчя. Імунний захист досягає зрілості. Із захворювань на перше місце виходять інфекційні хвороби, хвороби органів дихання, посилюється травматизм.

У цей період починається зміна молочних зубів на постійні. Вік 5-- 6 років називають періодом розвитку інтелекту. Значно поліпшується *пам'ять, діти навчаються музики, малювання, іноземних мов.

Молодший шкільний вік триває від 7 до 11 років. У цей період закінчується заміна молочних зубів на постійні. Між хлопчиками і дівчатками виявляються різні ознаки в типі росту і дозріванні, у формуванні конституційного типу складу тіла. У дітей розвивається складна координація рухів дрібних м'язів, поліпшується пам'ять, підвищується інтелект. Навчання в школі стимулює їх самостійність. У цей період виявляються порушення постави, гостроти зору, часто діагностується карієс. Залишається високою частота інфекційних хвороб, з'являються шлунково-кишкові захворювання, серцеві та алергійні хвороби. Збільшується кількість дітей із зайвою масою тіла. Залишається високим травматизм.

Старший шкільний вік триває від 12 до 17--18 років. Цей період характеризується різкими змінами функцій ендокринних залоз. Для дівчат -- це період бурхливого статевого дозрівання, для хлопців -- початок статевого дозрівання. На цей вік припадає другий період посиленого росту. У кожної дитини може бути індивідуальний темп біологічного розвитку. Для цього періоду характерні порушення фізичного розвитку, статевого дозрівання. Поширені захворювання травного тракту, системи крові, кровообігу, зміни у вегетативній регуляції.

Старший шкільний вік є важким періодом психологічного розвитку, формування волі, моралі, свідомості, часто проявляються конфлікти. Зростає кількість неврологічних захворювань. Підлітки потребують допомоги з боку невропатолога і психіатра.

Відповідно до прийнятої періодизації, молодий вік настає в чоловіків у 22 роки, у жінок -- у 21 рік.

У віці 30--35 років здійснюється перехід від молодого віку до зрілого. Перший період зрілого віку визначається до 35 років, другий -- до 44 років.

Вік від 45 до 59 років називають середнім. За класифікацією ВООЗ, середній вік вважається першою стадією старіння організму. У цьому віці відбуваються деякі зміни фізіологічних реакцій, зміни обміну, певною мірою обмежуються можливості людей займатися окремими видами спорту і трудової діяльності. Разом з тим виникають механізми, які забезпечують адаптаційні реакції.

Похилий вік починається в чоловіків з 61 року, у жінок -- з 56 років. Цей вік, за класифікацією ВООЗ, є другою стадією старіння організму. Багато людей зберігають у цьому віці працездатність. Період старіння організму розглядається як етап онтогенезу.

Старечий віку чоловіків і жінок починається в 75 років. Його розглядають як третю стадію старіння організму.

Люди, вік яких понад 90 років -- довгожителі

2. Вікові зміни органів і систем центральної нервової системи

Ембріональний розвиток нервової системи.

Анатомо-фізіологічні особливості нервової системи у новонароджених.

Безумовні рефлекси новонародженого.

Розвиток нервової системи у віковому аспекті,

Формування моторних і психічних функцій у дітей.

Геронтологічні зміни нервової системи.

Аналізатори.

Вища нервова діяльність.

Виховання.

Проблеми, що виникають у разі патологічних змін нервової системи й аспекти невідкладної допомоги.

Оцінка стану пацієнта медичною сестрою та її дії.

Завдання для самоконтролю.

Нервова система пристосовує організм до навколишнього середовища, регулює всі внутрішні процеси і підтримує гомеостаз організму. Робота нервової системи базується на рефлекторній діяльності. Головні ланцюжки рефлекторної дуги зображені на мал. 1.

2.1 Ембріональний розвиток нервової системи

Нервова система на 1-му тижні ембріогенезу формується з ектодермального зародкового листка у вигляді медулярної пластинки, з якої в подальшому утворюється жолобок, краї його змикаються й утворюють медулярну трубку. Передній кінець трубки на 2-му тижні стовщується. З цього стовщення на 5--6-му тижні утворюються мозкові пухирі, які дають розвиток п'яти частинам головного мозку (мал. 2). Частини головного мозку розвиваються нерівномірно.

Задня частина медулярної трубки залишається тонкою і з неї розвивається спинний мозок. Таким чином нервова система має ектодермальне походження. Із самої трубки утворюється мозкова тканина, порожнина трубки стає спинномозковим каналом і шлуночками головного мозку. З країв жолобка утворюються периферійні ганглії та нерви.

Мал. 1. Схема будови спинного мозку, рефлекторної дуги

Мал. 2. Схема відділів головного мозку:

1 -- кінцевий мозок, 2 -- проміжний мозок, 3 -- середній мозок, 4 -- міст, 5 -- мозочок, 6 -- довгастий мозок

Найінтенсивніший поділ клітин мозкової тканини відбувається від 10-го до 18-го тижня внутрішньоутробного розвитку. Цей період називається критичним періодом формування нервової системи. Спочатку збільшується кількість нейронів, а потім прискорюється поділ гліальних клітин з допоміжною функцією, їх утворення продовжується після народження.

Різні відділи головного мозку мають свої терміни розвитку і свій темп формування. Внутрішній шар клітин мозкових пухирів росте і дозріває повільніше, ніж кірковий шар. Завдяки переважанню клітин кіркового шару утворюються складки і борозни кори великого мозку. Великі півкулі, стовбур мозку, шлуночки мозку, спинний мозок виділяються вже на 3-му місяці внутрішньоутробного розвитку плода.

На 4--5-му місяці ембріогенезу відбувається ріст і диференціювання ядер гіпоталамуса, клітин мозочка. На 5-му місяці диференціюються головні борозни кори великих півкуль і хоча кора залишається ще незрілою, однак на 6-му місяці починає виявлятися функціональна перевага вищих відділів мозку над підкірковими утвореннями. Складний процес формування головного мозку не закінчується до моменту народження дитини.

2.2 Анатомо-фізіологічні особливості нервової системи у новонароджених

На 1 кг маси тіла новонародженого приходиться 107 г мозкової речовини, а в дорослих -- 20 г. У новонароджених головний мозок великий, становить 1/8 маси тіла, у дорослих головний мозок відносно маси тіла становить 1/40 (у середньому його маса в дітей 400 г, а в дорослих -- 1400 г).

Кора великих півкуль новонародженої дитини має всі головні борозни і звивини, але висота звивин і глибина борозен відносно невеликі. Дрібних борозен і звивин мало, кількість їх поступово збільшується, особливо протягом першого року життя. Порівняно з дорослими в дітей менше виражена лобна частка, а потилична, навпаки -- більше. Бічні шлуночки великих півкуль відносно великі й розтягнуті.

У новонародженого тканина мозку незріла. Клітини сірої речовини, рухові провідні шляхи (пірамідні шляхи) повністю не сформовані. Речовина півкуль мало диференційована на білу і сіру. Така будова зумовлена тим, що нейрони розташовані не тільки на поверхні кінцевого мозку, айв значній кількості -- у межах білої речовини. Практично відсутня мієлінова оболонка. Нейрони мають короткий аксон, тільки один дендрит і той малорозгалужений, міжневральні синапси недорозвинені.

2.3 Кількість синапсів у момент народження така сама, як у дорослих

Мозочок у новонароджених недорозвинений. Його півкулі мають малі розміри, їх вкриває тонкий шар сірої речовини, на поверхні якого мало борозен і звивин. Розташований він вище, ніж у дорослих. Міст теж розташований високо і після народження починає переміщуватись униз до тіла потиличної кістки. Довгастий мозок відносно великий, має горизонтальне положення, його центри функціонально незрілі, лабільні. Спинний мозок у новонароджених більше зрілий порівняно з головним, його функції більш досконалі.

Нервові волокна периферійної нервової системи в новонародженого недостатньо вкриті мієліновою оболонкою, яка відокремлює їх одне від одного. У різних відділах нервової системи мієлінізація відбувається по-різному. Черепні нерви мієлінізуються більш активно, ніж спинномозкові.

Однією з важливих передумов правильного розвитку мозку в новонароджених є наявність безумовних рефлексів, на базі яких формуються умовні рефлекси. Кора великого мозку в новонароджених має здатність утворювати умовні рефлекси. Відзначається невелика сила і рухомість процесів збудження і гальмування, вони ще не концентруються, мають велику схильність до іррадіації, між процесами збудження і гальмування немає узгодженості.

Рефлекторна діяльність починається в ембріонів на 7-му тижні ембріогенезу. У плода зафіксований примітивний захисний рефлекс. На 10-му тижні ембріогенезу проявляються харчові реакції. На 11--12-му тижні у плода з'являються рефлекторні рухи пальців ніг. Така рання стадія рефлекторної діяльності була названа стадією локальних відповідей. Збудження не виходить за межі локальних ділянок у центральній нервовій системі. Рефлекторні дуги цих рефлексів розвиваються в напрямку зверху донизу.

На 3--4-му місяці ембріогенезу в плода з'являється виражена подразливість шкірних покривів, що викликає рухову активність з участю великої кількості м'язів. Такі масивні рухи на подразнення шкіри зберігаються після народження і пояснюються іррадіацією збудження в центральній нервовій системі. Нова стадія називається стадією генералізованої рефлекторної діяльності. На тлі генералізації нервових процесів формуються рефлекси, для яких уже відносно удосконалена координація. Після народження у дитини достатньо виражений смоктальний рефлекс. Стає координованим хапальний рефлекс. Рефлекси дозрівають з участю центрального гальмування.

Початком спеціалізації рефлекторних реакцій є стадія, у якій рефлекторна діяльність плода забезпечується механізмами стовбура головного мозку і спинним мозком.

Наприкінці внутрішньоутробного розвитку в кору великих півкуль плода надходять імпульси по ретикулокортикальних і таламокортикальних шляхах. Ще до народження дитини підкіркові центри і кора кінцевого мозку визначають диференціальний стан центральної нервової системи.

У новонароджених рефлекторна діяльність забезпечує пристосування до нових умов середовища. Новонароджена дитина беззахисна, більшу частину доби (20--21 год) спить. Прокидається новонароджений у разі посилення харчової мотивації або внаслідок подразнення шкіри. Як тільки дитина прокинулась, у неї проявляються смоктальні рухи і рухи голови, які спрямовані на пошук грудей матері. Якщо дитину розповити, то починаються масові рухи -- згинання і розгинання рук і ніг, зміна положення тулуба. Рухи кінцівок малокоординовані. Більш плавні й повільні рухи характерні для кисті й пальців рук, вони називаються атетоїдними.

Таким чином, керування скелетними м'язами в новонароджених відносно стале.

Безумовні рефлекси, які проявляються в новонароджених, поділяються на три категорії.

Стійкі автоматизми, що зберігаються на все життя. До них належать ковтальний, глотковий, кон'юнктивальний, надбрівний, сухожилкові рефлекси кінцівок.

Транзиторні рудиментарні рефлекси, що відображають специфічні умови рівня розвитку рухового аналізатора. Згодом ці рефлекси зникають. До них належать смоктальний, хоботковий, пошуковий, долонно-ротовий (оральні автоматизми), хапальний рефлекс, рефлекс Моро, автоматичні -- ходи, повзання, рефлекси Таланта, Переса (спінальні сегментарні автоматизми), лабіринтний, асиметричний та симетричний шийні тонічні рефлекси (мієлоенцефальні).

Автоматизми, які з'являються після народження і тому виявляються пізніше. До них належать мезенцефальні установчі автоматизми (лабіринти! рефлекси), прості й ланцюгові шийні та тулубні рефлекси.

2.4 Безумовні рефлекси новонароджених

Пошуковий рефлекс. Якщо ніжно торкнутися шкіри дитини в ділянці кута рота (не торкаючись губ), відбувається: 1) опускання нижньої губи; 2) відхилення язика; 3) поворот голови в бік подразника. Зникає рефлекс в 1 рік.

Хоботковий рефлекс. Якщо легенько вдарити пальцем по губах новонародженого, відбувається: 1) скорочення колових м'язів рота; 2) витягування губ хоботком.

Смоктальний рефлекс. Якщо дитині дати соску, то починаються активні смоктальні рухи. Зникає рефлекс в 1 рік.

Рефлекс змикання повік. Якщо пальцем постукати по верхній дузі орбіти, то відбувається змикання повік відповідного боку. Зникає рефлекс у 6 міс.

Долонно-ротовий рефлекс Бабкіна. У разі надавлювання великими пальцями на долоні дитини поблизу тенарів відбувається: 1) відкривання рота; 2) згинання голови. Зникає рефлекс у 3 міс.

Хапальний рефлекс. Дитина хапає і міцно утримує вкладені в її долоні пальці.

Рефлекс Рабінсона. Дитина утримує пальці в своїх долонях і її можна припідняти над опорою. Зникає рефлекс у 2--4 міс.

Рефлекс Моро. Якщо вдарити по поверхні, на якій лежить дитина, на відстані 20 см з обох боків від голови, то дитина відводить руки вбік і розгинає пальці, потім руки повертаються в попереднє положення. Зникає рефлекс у 4 міс.

Рефлекс Бабінського. Якщо провести по підошві по зовнішньому краю стопи від п'ятки до пальців, то виникає: 1) тильне розгинання великого пальця; 2) згинання інших пальців у бік підошви; 3) пальці розходяться віялом. Зникає рефлекс у 2 роки.

Рефлекс Керніга. Дитина лежить на спині, їй згинають ногу в кульшовому і колінному суглобах. У разі позитивного рефлексу не вдається розігнути ногу в колінному суглобі. Зникає рефлекс у 4 міс.

Рефлекс опори. Дитина у вертикальному положенні спирається на поверхню стола повною стопою, ноги напівзігнуті, тулуб випрямлений. Зникає рефлекс у 2 міс.

Рефлекс автоматичної ходи. Дитина, спираючись на поверхню, здійснює крокові рухи, тулуб нахиляється вперед. Зникає рефлекс у 2 міс.

Рефлекс Галанта. Якщо пальцем провести по паравертебральній лінії від шиї до сідниць, коли дитина лежить на боку, то відбувається вигинання тулуба дугою, відкритою назад. Зникає рефлекс у 4 міс.

Рефлекс повзання Бауера. Дитину покласти на живіт, голова і тулуб розташовані по середній лінії. У такому положенні дитина піднімає голову і спонтанно повзе. Якщо прикласти до підошов дитини долоню, то рухи повзання повторюються. Зникає рефлекс у 4 міс.

Рефлекс Переса. Дитина лежить на животі, пальцем проводять по остистих відростках хребта від куприка до шиї, що викликає:

1) прогинання тулуба;

2) згинання верхніх і нижніх кінцівок;

3) піднімання голови, таза;

4) іноді сечовиділення, дефекацію, крик. Зникає рефлекс у 4 міс.

Лабіринтний тонічний рефлекс. Виникає під час зміни положення голови дитини у просторі. Якщо дитина лежить на спині, то підвищений тонус м'язів--розгиначів шиї, спини, ніг. Якщо дитину перевертають на живіт, то збільшується тонус м'язів--згиначів шиї, спини, ніг.

Симетричний шийний тонічний рефлекс. У разі пасивного згинання голови новонародженого, який лежить на спині, підвищується тонус м'язів--згиначів рук і розгиначів ніг. У разі розгинання голови спостерігається зворотна взаємодія.

Дитина лежить на спині, її голова повернута вбік таким чином, щоб підборіддя торкнулося плеча. При цьому зменшується тонус кінцівок, до яких повернуте обличчя, одночасно підвищується тонус протилежних кінцівок. Зникає рефлекс в 1 рік.

Тулубна реакція випрямлення. Якщо стопи дитини спираються на опору, то випрямляється голова. Рефлекс виявляється після 1 міс.

Верхній рефлекс Ландау. Дитина в положенні на животі піднімає голову, верхню частину тулуба і руки, спираючись на долоні рук, і утримується в цьому положенні. Виявляється рефлекс після 4 міс.

Нижній рефлекс Ландау. У положенні на животі дитина розгинає і піднімає ноги. Рефлекс визначається після 5--6 міс.

Прості шийні й тулубні установчі рефлекси. Поворот голови вбік викликає поворот тулуба в той самий бік, але не одночасно, а окремо, спочатку відбувається поворот грудного відділу тулуба, а потім -- тазового. Рефлекси виявляються після народження.

Ланцюговий установчий рефлекс з тулуба на тулуб. Коли плечі дитини повертаються вбік, то повертається тулуб і нижні кінцівки в той самий бік, але не одночасно, а окремо. Поворот тазового відділу викликає поворот тулуба. Рефлекс виявляється після 6 міс.

2.5 Розвиток нервової системи у віковому аспекті

З віком маса головного мозку швидко збільшується, змінюється його топографічне положення, форма, кількість і розміри борозен і звивин кори великих півкуль. Особливо інтенсивно процес розвитку мозку відбувається на 1 -му році життя.

До 6 міс маса головного мозку збільшується в 2 рази, до 9 міс -- у З рази, після 5--6 років швидкість нарощування маси головного мозку зменшується.

Повне диференціювання нервових клітин відбувається до 3 років, а у 8 років кора великого мозку відповідає за будовою корі дорослої людини. Але анатомічне і гістологічне мозкові структури дозрівають до 20 років. Мієлінізація нервової системи завершується в основному до 3--5 років. Однак і в старших дітей окремі волокна ще залишаються без мієлінової оболонки.

Зміни окружностей, довжини борозен великих півкуль, площі кори великого мозку змінюються залежно від віку людини (табл. 1).

Закінчується мієлінізація в 30--40 років. З розвитком кори великого мозку нейрони поступово мігрують у верхній шар великих півкуль, сіра речовина відмежовується від білої. Спочатку розвивається аксон, він видовжується, а потім розвиваються дендрити (збільшується їх кількість і розгалуженість). Удосконалюються контакти між відростками нервових клітин (синапси). З розвитком нервової системи відбуваються зміни хімічного складу головного мозку. Зменшується кількість води, збільшується вміст білків, нуклеїнових кислот, ліпопротеїнів. Ліпіди складають 50 % сухої речовини мозку. Кількість ліпідів білої речовини збільшується в 1 рік у 3 рази, а кількість цереброзидів -- у 10 разів, кількість лецетину не змінюється порівняно з періодом новонародженості. З віком відбувається накопичення в мозковій тканині білкових речовин. Темп збільшення маси і розмірів спинного мозку менш інтенсивний, ніж головного. Шийне і поперекове стовщення стають помітними тільки в 3 роки. Подвоєння маси спинного мозку відбувається в 10 міс, потроєння -- у 5 років. Довжина його збільшується в 10 років, але це збільшення менше, ніж збільшення самого хребта. Тому нижній кінець спинного мозку в цьому віці переміщується вгору і стає на рівні II поперекового хребця (у новонародженого - - на рівні IV хребця). З віком збільшується загальна кількість спинномозкової рідини, нарощується її тиск. У нормі під час спинномозкової пункції в новонароджених рідина витікає окремими краплями, з віком рідина витікає швидше (20--40 крапель за 1 хв).

Таблиця 1. Порівняння окружностей, довжини борозен великих півкуль і площі кори великого мозку (у мм)

Вік дитини	Окружність півкулі	Довжина борозен	Площа кори
Новонароджена дитина	323 мм	5559 мм	55 822 мм2
10--11 років	191 мм	10 325 мм	189 585 мм2
Збільшення, рази	1,2	2	3,5

У новонароджених спинномозкова рідина ксантохромна, після 14-го дня стає прозорою. Зменшується вміст білка від 0,4--0,8 г/л у період ново народженості до 0,16 -- 0,24 г/л у 6 міс. Змінюється цитоз клітин, їх зменшення відбувається до 6 міс. Ріст і дозрівання спинного мозку закінчується в 20 років. За цей час його маса збільшується у 8 разів.

Кровопостачання мозку в дітей краще, ніж у дорослих. Цим пояснюється велика капілярна сітка, яка розвивається після народження. Потреба мозку в кисні в новонароджених у 20 разів вища, ніж у дорослих. Однак відтік крові від головного мозку гірший. Тому мозкова тканина в дітей дуже чутлива до підвищення внутрішньочерепного тиску. Чим менший вік дитини, тим більша проникність гематоенцефалітного бар'єра.

Вегетативна нервова система, особливо її симпатичний відділ, формується відразу після народження, парасимпатична система дозріває пізніше. Мієлінізація блукаючого нерва відбувається тільки після 1 року життя. У зв'язку з посиленим розвитком на 1-му році життя кори великих півкуль, таламуса, гіпоталамуса відбувається зміна форм рефлекторної діяльності.

Протягом 1-го року після народження з'являються і розвиваються умовні рефлекси першої сигнальної системи (згідно з вченням І.П. Павлова). Наприкінці 1 -го року починає формуватися функція другої сигнальної системи, яка в подальшому забезпечує розвиток мови і спілкування дитини.

2.6 Формування рухової активності та психічних функцій у дітей

У новонароджених спочатку починають функціонувати вищі аналізатори, а потім розвиваються складні локомоторні акти, які потребують складної координації. Таламо-палідарний рівень організації рухового аналізатора в новонародженого зумовлює хаотичні, генералізовані, нецілеспрямовані рухи; визначається гіпертонус м'язів-згиначів. У дитини швидко починає розвиватися пірамідно-стріарний рівень організації рухового аналізатора. Спочатку формується координація м'язів очей, що з'являється на 2 -- 3-му тижні життя, потім дитина повертає голову в бік цікавого предмета, що свідчить про координовані рухи шийних м'язів. У 1,5 місяця дитина починає тримати голову. Потім розвивається координація рухів рук. З 3 міс дитина починає впізнавати маму, повторювати за дорослими звуки, криком виражає незадоволеність, відповідає посмішкою на знайомі обличчя близьких людей. Починає довго тримати голову у вертикальному положенні. З 3 -- 3,5 міс дитина починає розглядати свої руки, перебирає пальцями, мацає край пелюшки, їй потрібні більш дрібні іграшки. У цей час починають формуватися цілеспрямовані рухи.

У віці 4 міс дитина добре впізнає близьких їй людей, по-різному реагує на різний тон звертання до неї. Дитина довго тримає іграшку в руках, самостійно перевертається зі спини на живіт.

У 5 міс дитина тягне руку і хапає іграшку, рухи вже нагадують рухи дорослої людини. Удосконалюється координація рухів м'язів спини, дитина самостійно перевертається зі спини на живіт. У цей час вона може при підтримці сидіти і стояти на випрямлених ногах.

У 6 міс діти стають більш емоційними й активними, у них виражені мімічні та голосові реакції. У 6 міс дитина починає самостійно сидіти, вона вимовляє склади "ма", "па", "ба", добре їсть з ложечки.

У віці 7 міс малюк самостійно тягне до свого рота пляшечку з соскою, він довго повторює склади, їх стає все більше. Більшість дітей у цьому віці добре повзають.

У 8 міс дитина може самостійно знайти предмет, починає розглядати себе у дзеркалі. Початком ходіння є стояння в ліжку з переступанням ніжками. Дитина з положення сидячи при підтримці стає на ноги.

У 9 міс шукає іграшки, складає гірку, кубики, відповідає на прохання дати ручку.

У віці 10 міс дитина правильно орієнтується в назвах деяких предметів, знає близько 10 слів, повторює за дорослими різноманітні звуки, склади. Однак активність дитини значно залежить від виховання. Окремі діти можуть самостійно ходити.

В 11 міс малюк довго самостійно грається, він може брати в руку чашку і самостійно пити.

Дитина 1 року знає багато предметів, з цікавістю розглядає малюнки, на прохання дорослих показує предмети. Більшість дітей у цьому віці починають ходити, можуть нахилятися і піднімати предмет з підлоги. З 1-го року життя з'являється словесна мова, удосконалення рухів продовжується багато років. Тільки в 4--5 років хода в дітей стає зрілою, із синхронним рухом рук. З віком формується вищий рівень рухового аналізатора, який притаманний тільки людині. Цей рівень називається кортикальним. Починає розвиватися кортикальний рівень з 11--12 міс і продовжує удосконалюватися до маніпуляцій дорослої людини, включаючи письмо, малювання, гру на музичних інструментах тощо.

На 2--3-му році життя закінчується мієлінізація спинного мозку, формується його кінський хвіст. З розвитком спинного мозку і руховихцентрів головного мозку рухи дитини стають необмеженими. Малюк, може стрибати, бігати, сходити або підніматися по сходинках, їздити на велосипеді тощо.

Розвиток мозку дитини 3--6 років пов'язаний із сприйняттям зовнішнього світу у вигляді гри. Тому в цей період дітей навчають алфавіту, малюванню, музиці, танцям, іноземним мовам. Саме в цей період закладається інтелект людини, відбувається його гармонійний розвиток.

У 7 років закінчується диференціювання клітин мозку і встановлення зв'язків між ними, дитина підготовлена до сприйняття абстракції і до абстрактного мислення, може починати шкільне навчання.

У подальшому удосконалюються й утворюються нові зв'язки між клітинами кори великих півкуль. У період статевого дозрівання виробляються воля, почуття відповідальності, критичне ставлення до себе і до оточуючих, розвивається логічне мислення, пам'ять, з'являється прагнення до самостійності самовираження як особистості.

2.7 Геронтологічні зміни нервової системи

Походження вікових змін нервової системи різне, темп їх нарощування теж різний, час появи -- індивідуальний.

Обмеження функціональних можливостей з віком природне, як і старіння організму. У другій половині життя зменшуються компенсаторно-пристосувальні можливості, стають менш надійними механізми гемостазу.

З віком зменшується вища нервова діяльність, сила, рухомість, врівноваженість нервових процесів. Клінічно це проявляється астенічним синдромом -- падає працездатність, послаблюються увага, пам'ять, порушуються складні форми психічної діяльності й цілеспрямованість поведінки. Разом з цим у людей старечого віку зберігається нормальний стан нервової системи.

2.8 Судинні розлади головного мозку

Ризик таких розладів посилюється з віком, після 60 років він стає в 17 разів вищим, ніж у молодих людей. Існує тісний зв'язок нервової, серцево-судинної систем і ліпідного обміну з атеросклеротичними змінами в старечому віці. Цей зв'язок зумовлює клінічні синдроми розладів і синдроми старіння.

Під впливом старіння нейрогуморальні регуляції реакцій серцево-судинної системи стають затяжними, гемодинамічні зсуви і зміни метаболізму в тканинах компенсуються із затримкою, що призводить до гіпоксії. Зміни нервової системи з віком починаються від недостатності мозкового кровообігу. Через порушення гемодинаміки розвивається гіпоксія і формується атеросклеротична енцефалопатія.

2.9 Атеросклеротична енцефалопатія

Цим терміном позначають дифузні функціональні й структурні зміни головного мозку, що зумовлюється хронічною недостатністю мозкового кровообігу на тлі атеросклерозу.

У генезі початкових проявів лежать такі процеси: 1) порушення кірково-підкіркових зв'язків; 2) вегетосудинна дистонія; 3) порушення співвідношення у постачанні киснем мозку і його потреби в кисні.

У початковий період дефіцит кровопостачання мозку прихований. Він клінічно компенсується і виявляється лише під час дослідження мозку радіонуклідним методом.

Розлади цього періоду незначні й проявляються втомою, зниженням працездатності, послабленням пам'яті, розладом сну. Сон стає неспокійним, переривчастим або настає безсоння.

Задовго до появи розгорнутої клініки виявляються порушення функціонального стану центральної нервової системи: зміни біоелектричної активності мозку; торпідність нейросудинних реакцій; порушення судинного тонусу.

Клінічно вони можуть проявлятися запамороченням, головним болем, шумом у голові, порушенням ходи.

Іноді спостерігаються зниження сухожилкових рефлексів, анізоре-флексія, рефлекс Бабінського, рефлекси орального автоматизму.

У стадії помірної енцефалопатії визначається поглиблення усіх симптомів. З'являються такі прояви, як затримка темпу рухів; тремор кінцівок, голови; розлад координації; пірамідні знаки; патологія черепних нервів.

Астенічний синдром менше виражений. Звужується коло інтересів, змінюються риси характеру. Головний біль проявляється рідше, але це пов'язано зі зміною порогу чутливості болю. Характерні стійкі запаморочення, особливо в разі зміни положення тіла.

Симптомокомплекс розладу екстрапірамідної системи включає в себе: зменшення пластичності рухів; сутулуватість; повільну ходу; застиглі риси обличчя; тиху, монотонну мову; тремор нижніх кінцівок і нижньої щелепи.

Судинні кризи -- декомпенсація хронічної недостатності кровообігу. Вони часто спостерігаються в стадії виражених клінічних проявів і зумовлюють мікроемболії, розм'якшення мозку, міліарні аневризми. Клінічно астенічна стадія енцефалопатії представлена пізньою епілепсією та деменцією. Одним із частих синдромів є паркінсонізм.

У розвитку енцефалопатії відзначають дві особливості:

1) відсутність паралелізму між нервовими і психічними розладами;

2) відсутність протягом тривалого часу розвитку хвороби.

Рання діагностика мозкових розладів можлива завдяки клініко-інструментальним і лабораторним дослідженням. Заходи профілактики:

гігієна розумової праці;

повноцінний сон та відпочинок;

профілактика гіпоксії, порушення метаболізму;

кліматотерапія, бальнеотерапія;

електролікування, гіпербарична оксигенація.

2.10 Гіпертонічна енцефалопатія

Порушення гемодинаміки призводить до уражень мозку, серця, судин, нирок тощо.

На початкових стадіях гіпертонічної хвороби люди старечого віку скаржаться менше, ніж молоді люди, їх скарги: головний біль; шум у голові; запаморочення; безсоння; втомлюваність.

На пізніх стадіях гіпертонічної хвороби поступово прогресує енцефа-лопатія: зниження пам'яті; зменшення емоційної сфери; розлад екст-рапірамідної системи; бульбарні розлади.

Тиск становить 200/100 мм рт. ст. У лікуванні використовують транквілізатори, седативні та гіпотензивні препарати.

2.11 Гострі розлади мозкового кровообігу

З віком збільшується частота гострих розладів мозкового кровообігу. Після 40 років захворюваність на інсульт кожні 10 років збільшується втричі. Смертність від крововиливів у мозок більша у віці 40--50 років, а від інфаркту мозку -- у 60 років і старших. У молодому віці смертність від інсульту настає в перші 2 доби, а в старечому -- через 3--20 днів після початку інсульту. Повторні інфаркти зустрічаються частіше, ніж крововиливи.

Невідкладна допомога передбачає забезпечення максимального спокою. Голову слід тримати набік; подбати про профілактику западання язика й аспірацію блювотних мас. Зубні протези зняти. Застосувати препарати для зменшення набряку, явищ інтоксикації, рухового збудження.

У хворих із геморагічним інсультом вживають заходів із ліквідації набряку мозку, внутрішньочерепної гіпертензії, зниження проникності судинної стінки і підвищення коагуляції крові. У разі судом -- седативні препарати.

У хворих із ішемічним інсультом проводять заходи, спрямовані на боротьбу з ослабленням серцевої діяльності, падінням AT, гіпоксією, на поліпшення колатерального кровообігу, ліквідацію тромбу. Антикоагулянти протипоказані, якщо неможливо виключити геморагічну природу інсульту. Догляд передбачає профілактику пролежнів, пневмонії, інфікування шкіри.

2.12 Спінальні вікові зміни судинного походження

Анатомічні особливості кровообігу спинного мозку зумовлюють при ішемії особливе ураження ділянок, які віддалені від головного джерела живлення.

Зони, від яких залежить клінічна картина на периферії: зона С4 -- спінальна артерія; зона Т4 -- мало судин; зона L1--L2 -- мало судин.

У людей старечого віку розвивається ішемія цих зон. При ішемії зони L1--L2 виникає слабкість кінцівок, біль у ділянках шиї та грудного пояса. Раптово виникають паралічі й парези з порушенням поверхневої чутливості.

При синдромі розладів у поперековому відділі спочатку з'являється біль у попереку, часто бувають травми хребта. Швидко може розвинутися нижня параплегія з розладом чутливості на рівні Т10--L1.

Синдром розладів у дистальних відділах спинного мозку (ділянка конуса): біль у вигляді корінцевого симптому в дистальних відділах хребта, розлад функцій тазових органів із втратою чутливості, ізольоване ураження корінця L5 -- парез м'язів -- розгиначів стопи і пальців.

У людей 60--65 років виявляються синдроми короткочасних розладів кровообігу спинного мозку, переміжна кульгавість. Клінічне спостерігається слабкість нижніх кінцівок, парестезії, біль корінцевого типу в стегнах, гомілках. Біль провокується ходою, втомою.

2.13 Паркінсонізм

Це одне з поширених уражень нервової системи, яке особливо часто зустрічається в старечому віці.

Синдром паркінсонізму має такі форми: 1) ідіопатична; 2) постенце-фалітична; 3) судинна; 4) токсична; 5) посттравматична; 6) медикаментозна; 7) сенильна.

Рідше зустрічаються токсична та посттравматична форми. Сенильна форма виникає у віці 80--90 років.

Медикаментозна форма супроводжує пухлини мозку.

Патогенетичне синдром пов'язаний з дегенеративними змінами нейронів чорної субстанції, блідого шару і блакитної плями. Нейрохімічні процеси пов'язані з дефіцитом дофаміну.

Паркінсонізм починається із загальних симптомів: головний біль; запаморочення; шум у голові; порушення пам'яті.

Швидкість розвитку тремтіння від дрібних м'язів до великих -- від декількох днів до багатьох років. Швидкий злоякісний перебіг має судинна форма з порушенням психіки.

Для оцінки стану хворих виділяють три стадії, які поділяються на підстадії А і Б.

1А -- невелике тремтіння без рухових порушень;

1Б -- виражене тремтіння, затримані рухи;

2А -- підвищення м'язового тонусу в кінцівках, затримка активності рухів, постійне тремтіння, вегетативні розлади;

2Б -- порушення ходи, пацієнти вже не можуть працювати;

ЗА -- різка м'язова ригідність, виражене тремтіння, порушення статики і ходи (падіння під час ходьби), різкі вегетотрофічні порушення, можливість самообслуговування обмежена;

ЗБ -- повна нерухомість, хворі потребують постійного догляду, вони прикуті до ліжка.

У хворих характерні поза, постава, хода. Вони стоять з нахилом вперед, зігнуті, з опущеними плечима, руки зігнуті в ліктьових суглобах, злегка зігнуті коліна, голова опущена на груди, маскоподібне обличчя з виразом страждання. При спробі рухатися починається тремтіння. У разі зміни напрямку руху хворі роблять зупинку, потім нахиляються вперед і починають бігти, щоб не впасти. Змінюється мова внаслідок порушення дихання, гальмуються рухи язика, губ, піднебіння. Спостерігаються окорухові порушення, розлад сухожилкових рефлексів.

Паркінсонізм у людей 80--90 років пов'язаний з віковими змінами екстрапірамідних утворень.

Ідіопатична і постенцефалітична форми паркінсонізму розвиваються у віці 45--50 років, судинна форма -- після 60 років.

Сучасні антипаркінсонічні препарати -- леводопа, наком, мадопир. Лікування тривале -- декілька місяців і навіть років. Загальне лікування спрямоване на нормалізацію метаболізму, трофічних функцій нервової системи.

2.14 Аналізатори

Згідно з теорією І.П. Павлова, відтворення зовнішнього світу відбувається завдяки аналізу навколишнього середовища. Структури, які здійснюють аналіз подразників, І.П. Павлов назвав аналізаторами. Поняття "периферійний кінець аналізатора" й "органи чуття" подібні між собою.



Мал. 3. Схема периферійного відділу зорового аналізатора

Різниця у використанні цих понять залежить від методу обстеження пацієнта. Розрізняють два методи -- об'єктивний та психофізіологічний. Крім цих понять, поширений термін "сенсорні системи" -- це сукупність структур, які беруть участь у сприйнятті подразників і переробленні отриманої від рецепторів інформації. Органи чуття розвиваються в онтогенезі раніше, ніж центральні механізми, що забезпечують аналіз інформації на вищих рівнях мозкових структур. Розвиток окремих аналізаторів відбувається по-різному. Найраніше дозріває структура вестибулярного аналізатора, потім -- нюхового, аналізатора смаку і шкірного. Пізніше відбувається розвиток слухового і зорового аналізаторів.

2.15 Зоровий аналізатор

Розвиток очей починається на 3-му тижні ембріогенезу. Сітківка ока розвивається з випинання структур проміжного мозку. Судинна оболонка і склера утворюються з мезенхіми, кришталик має ектодермальне походження (мал. 3).



Мал. 4. Зміна рефракції ока:

зліва -- рефракція ока в діоптріях; зверху -- передньозадній розмір ока в міліметрах; Н -- вікова гіперметропія в діоптріях; Em -- еметропія в 9--12 років

У момент народження дитини периферійна ділянка сітківки ока диференційована краще, ніж центральна. Тому колбочки залишаються більше нерозвинутими, ніж палички. Колбочки мають кулясту форму, кількість їх у 4 рази менша, ніж у дорослих. Не завершений процес організації центральної ямки. Морфологічно розвиток центральної ямки закінчується на 4-му місяці після народження, у цей час підвищується гострота зору. Мієлінізація зорових нервів починається після народження, від хіазми в бік таламуса, а в 3-- 4 міс завершується мієлінізація периферійної частини зорового нерва. Інтенсивний розвиток підкіркових зорових структур, зорової зони кори відбувається на 1-му році життя і завершується дозріванням клітинних структур зорового аналізатора в 6--7 років.

Чутливість до світла в дітей з'являється відразу ж після народження. На достатньо сильне світло в дітей з'являється рефлекс зіниці ока, миготливий рефлекс, рух голови.

Світлова чутливість у новонароджених низька. Вона підвищується в перші місяці життя. З 7 до 18 років світлова чутливість очей збільшується в 2 рази. З віком підвищується функціональна рухливість зорових рецепторів. У маленьких дітей погано виражена темнова і світлова адаптація. Обидва процеси посилюються до 20--24 років.

2.16 Рефракція ока

Протягом дитячого віку змінюється розмір очних яблук (мал. 4). Новонародженим дітям притаманна невелика гіперметропія (далекозорість). Гіперметропія (1--4 діоптрії) зумовлена відносно малим розміром очних яблук і короткою передньозадньою віссю ока. Хоча у новонароджених рогівка і кришталик більш опуклі, ніж у дорослих, задній фокус оптичної системи міститься за сітківкою ока. Переважання гіперметропії може зберігатися в грудному і дошкільному віці. Завдяки збільшенню очних яблук з віком зменшується гіперметропія і в більшості дітей у 8--12 років очі стають еметропічними.

У 30--40 % дітей передньозадній розмір очей збільшується понад норму і тоді розвивається міопія -- короткозорість. У цих випадках дітям потрібно підбирати окуляри. Такі діти перебувають на диспансерному обліку в офтальмологічних кабінетах. Для того, щоб проводити ефективну профілактику міопії, потрібно знати причини її розвитку. До них належать:

тривале розглядання близьких предметів;

тривале напруження акомодації (скорочення війкового м'яза);

недостатнє освітлення робочого місця;

звичка читати лежачи або під час проїзду в транспорті;

велике навантаження на орган зору внаслідок тривалого перегляду телепередач.

Профілактика й усунення цих причин дасть змогу зберегти нормальний зір.

2.17 Зіничні рефлекси

Звуження зіниць під впливом світла спостерігається в семимісячного плода. У новонароджених зіниця має розмір до 3 мм. Якщо на око потрапляє світло, зіниця звужується. Зіничні рефлекси змінюються протягом віку (мал. 5). Розширення зіниць у разі недостатнього освітлення проявляється слабо. До 10 років розмір зіниць збільшується, а потім дещо зменшується. Амплітуда коливань діаметра зіниці змінюється залежно від освітлення.

Акомодація -- це пристосування ока отримувати на сітківці чітке зображення предметів, які розглядаються на різній відстані. У дітей кришталик має високу еластичність, у 10 років діапазон акомодації вищий, ніж у дорослих, після 10 років еластичність кришталика зменшується, що призводить до зменшення об'єму акомодації.

Рух очей

У новонароджених очі швидко повертаються на джерело світла. Координація очей недосконала. Періодично може з'являтися косоокість. Координація скорочень зовнішніх м'язів ока швидко удосконалюється, з 2-го місяця діти фіксують очі до 1 хв на яскравих предметах, починають слідкувати за предметами в 3 міс.

Мал. 5. Зміна амплітуди коливань діаметра зіниці ока при різному освітленні в різні вікові періоди



Мал. 6. Вікові зміни гостроти зору в різні вікові періоди (у діоптріях)

Зорове зосередження на предметі триває 7-- 10 хв. Складні рухи очей розвиваються з 1 року до 3 років.

2.18 Кольоровий зір

На 3-му місяці життя в дітей виробляються умовні рефлекси на диференціювання кольорів у разі підкріплення безумовними подразниками. Наприклад, червоне світло підкріплюється безумовним подразником, зелене світло -- не підкріплюється і смоктальних рухів у дитини не буде. У 5 міс малюк починає вибирати іграшку за кольором. Свідоме сприйняття кольорів формується значно пізніше. У віці 2,5--3 роки діти починають правильно називати кольори. Для розвитку кольорового зору має значення розвиток колбочкового апарату, нейронів сітківки, центральних структур, що забезпечують кольорове сприйняття предметів.

Гострота зору підвищується в дітей з віком (мал. 6). У 3--5 років гострота зору стає як у дорослих.

Сльозовий апарат у новонароджених дітей сформований, але сльозова рідина виробляється в малій кількості. Посилюється сльозоутворення у дітей на 3-му місяці життя.

Миготливий рефлекс, як і зіничний, виробляється ще у плода. Після народження в дітей очі закриті навіть під час годування. Якщо очі відкриті, промінь сонця викликає миготливий рефлекс.

2.19 Геронтологічні зміни зорового аналізатора

Вікові зміни функцій зорового аналізатора і його периферійного відділу специфічні й неоднакові в різних анатомічних утвореннях очей. Найбільш значні зміни відбуваються з боку акомодаційної функції ока. Сила акомодації зменшується з 10 D у 20 років до 1 D у віці 55--60 років. У людини кожні 5 років поступово зменшується розмір осі ока, що впливає на акомодацію (табл. 2). В основі розвитку гіперметропії лежить зменшення еластичності кришталика.

Таблиця 2, Вікові зміни об'єму акомодації

Вік (роки)	Об'єм акомодації (діоптри)	Відстань до найближчої точки ясного бачення (см)
10	14	7
15	12	8
20	10	10
25	8,5	12
ЗО	7	14
40	4	16
60	1	20

Після 60 років знижується адаптаційна властивість очей у разі недостатнього освітлення, знижується також і швидкість темпової адаптації. Це пояснюється зменшенням прозорості кришталика і звуженням зіниці. Під час темпової адаптації діаметр зіниці 7,5 мм у 20 років і 4,8 мм у 80 років.

Гострота зору в людини досягає максимуму в 20--З0 років, а потім поступово знижується. Особливо це зниження помітне після 60 років, що пояснюється зменшенням прозорості заломлювальних середовищ ока та змінами сітківки. У сітківці старих людей змінюється кровообіг, відбуваються атрофічні процеси в її пігментному епітелії, який вторинно впливає на функцію фоторецепторів. Зміни сприйняття кольорів сильно виражені для короткохвильової частини спектра, найкраще зберігається сприйняття зеленого кольору. Після 40 років погіршується сприйняття в розрізненні кольорів: зелений -- синій або синій --жовтий. Розрізнення кольорів червоний -- зелений погіршується після 60 років. Сприйняття і розрізнення яскравості кольорів знижується після 50 років. У людей похилого віку змінюються різні фази короткочасної пам'яті на геометричні стимули. Це свідчить про те, що оброблення зорової інформації сповільнюється.

2.20 Слуховий аналізатор

Слуховий аналізатор відмежовується від нервової системи на 4-му тижні розвитку ембріона. Він відразу ж поділяється на верхню і нижню частини. З нижньої частини розвивається завитка. На 9--10-му тижні завитка має 2,5 витка, як у дорослих, але висота його незначна, всього 3 мм (у дорослих -- 6--7 мм). Збільшення висоти завитка відбувається на 5-му місяці внутрішньоутробного розвитку. Диференціювання клітин епітелію ка-нальців завитка закінчується у плода на 6-му місяці. Мієлінізація слухової системи відбувається дуже повільно і закінчується тільки у віці 4 роки.

Вушна раковина у новонародженого морфологічно розвинена, але має певні особливості. Зовнішній слуховий хід короткий, вузький, барабанна перетинка розташована більш горизонтально, має відносно більшу товщину, ніж у дорослих. Слухова труба коротка і широка. Середнє вухо до народження -- без повітря, воно заповнене рідиною. Після народження протягом 1 міс барабанна порожнина заповнюється повітрям. У дітей віком 1 міс орган слуху і рівноваги анатомічне сформований (мал. 7).

...