Ріст і розвиток людини

Мал. 35. Вікова динаміка артеріального тиску на правій променевій артерії



Мал. 36. Зміни ХОК крові залежно від віку

У старості зменшується ЧСС, ударний об'єм серця.

З віком знижується хвилинний об'єм крові?(мал. 36). З 50 років серцевий викид зменшується на 1 % у рік за рахунок зменшення систолічного об'єму і зменшення ЧСС.'Достачання кисню зменшується з віком на 0,6 % у рік.

Зниження ХОК розглядають як реакцію серцево-судинної системи на знижену потребу тканин організму в кисні.

Абсолютні величини центрального об'єму крові (ЦОК) з віком не змінюються. Співвідношення ЦОК і маси циркулюючої крові збільшується.,

Відносне підвищення ЦОК у людей похилого віку пов'язане зі збільшенням залишкового об'єму крові в порожнинах серця (мал. 37). З віком швидкість кровотоку зменшується.

Мал. 37. Час повного кругообігу крові

Коронарне і мозкове постачання кров'ю залишається з віком на достатньому рівні, але ниркове і печінкове кровопостачання значно зменшується; 3 віком збільшується артеріовенозна різниця щодо кисню, це пов'язано із затримкою кровотоку на різних ділянках серцево-судинної системи. Така перебудова компенсує збільшення енерговитрат під час роботи серця в умовах збільшення опору серцевого викиду та підвищеного периферійного опору. /З віком зменшується скоротлива здатність міокарда.

Цьому передують такі явища:

склероз міокарда;

вогнищева атрофія м'язових волокон;

розростання сполучної тканини;

зниження енергетичних процесів;

порушення мінерального обміну;

зниження резерву адаптації серця.

У старості збільшуються пороги впливу симпатичної нервової системи. Через напружену діяльність серця складаються умови енергетично-динамічної недостатності серця.

Важлива характеристика старості -- це зниження рівня процесу реполяризації в міокарді. Вона проявляється зменшенням амплітуди зубця Т електрокардіограми в усіх відведеннях. З віком розширюється комплекс QRS (у нормі не більше ніж 0,1 с). Електрична вісь відхиляється вліво, збільшується електрична систола серця, затримується передсердно-шлуночкова провідність.

В умовах старіння організму послаблюються умовні рефлекторні впливи на серцево-судинну систему. Виявляється інертність судинних реакцій як результат порушень гемодинаміки.

У старості послаблюються впливи на серце окремих структур мозку, симпатичної нервової системи, блукаючого нерва. Порушується енергетика, ритм міокарда^ Змінюється відповідь серця на катехоламіни й ацетилхолін.

6.9 Порушення, які виявляють під час обстеження серцево-судинної системи

Діяльність серцево-судинної системи слід оцінювати з урахуванням віку пацієнта, базуючися на даних комплексного дослідження серця і судин. Комплексне дослідження передбачає анамнез, огляд, пальпацію, перкусію, аускультацію, лабораторне та інструментальне обстеження.

Анамнез

У пацієнта необхідно довідатися про такі симптоми:

чи є у нього задишка;

яка задишка: у стані спокою чи після фізичного навантаження;

чи спостерігається ціаноз губ, нігтів, загальний ціаноз шкіри;

ціаноз буває в стані спокою чи після фізичного навантаження;

коли з'являються набряки ніг, попереку, обличчя, можливо, вони збільшуються під кінець дня;

чи спостерігається серцебиття;

чи відчувається біль у ділянці серця, його локалізація, час виникнення, тривалість, інтенсивність, іррадіація, провокуючі чинники, індивідуальні прояви;

чим знімається біль у ділянці серця;

час появи шуму в серці;

наявність у родині осіб із захворюваннями серця;

частота захворювань на гострі респіраторні вірусні інфекції, ангіни, наявність хронічного тонзиліту тощо.

Огляд

Під час проведення огляду важливо дати оцінку функцій серцево-судинної системи за такими критеріями:

важкість загального стану і положення в ліжку;

серцева задишка (експіраторна чи змішана), посилюється в поло женні лежачи чи послаблюється, коли пацієнт сідає (іноді задишка супро воджується ціанозом, це ядухо-ціанотичний синдром);

шкіра бліда або ціанотична (відтінок шкіри може бути синім, вишне во-червоним, фіолетовим тощо), у ділянках ціанозу шкіра холодна;

збільшення шийних вен, їх пульсація;

набряки на нижніх кінцівках;

зміна форми фаланг пальців рук і ніг (форма "скельця годинника");

розширення вен.

Під час огляду ділянки серця важливо звернути увагу на такі показники, як серцевий поштовх і серцевий горб.

Пальпація. Перкусія. Аускультація

Отримані під час об'єктивного обстеження дані дають змогу оцінити стан пацієнта за такими клінічними проявами:

шляхом пальпації серцевого поштовху визначити його локалізацію, поширеність, висоту, силу (резистентність), тремтіння передньої грудної стінки;

характеризуючи пульс, визначити частоту, ритмічність, слабкість, пружність, висоту, повноту;

проводячи перкусію серця, визначити його розміри, положення в грудній порожнині, межі абсолютної та відносної тупості;

проводячи аускультацію серця, дати характеристику тонам у різних положеннях пацієнта (лежачи, сидячи, стоячи), до і після фізичного наван таження, під час нормального дихання та під час його затримки;

характеризувати І тон (систолічний) та II тон (діаетолічний) за кри теріями звучності, ритмічності, інтенсивності, тембру, тривалості, ло калізації, зміни під час фізичного навантаження або в різних положеннях тіла;

визначити під час аускультації серцеві шуми за Інтенсивністю, тем бром, тривалістю, локалізацією, зв'язком із систолою чи діастолою;

під час аускультації судин визначити артеріальний тиск.

Додаткові методи обстеження

рентгенографія серця і головних судин у 3 проекціях;

електрокардіографія (ЕКГ), фонокардіографія (ФКГ);

полікардіографія, векторкардіографія;

ехокардіографія;

ультразвукова діагностика (УЗД) серця;

реовазографія, реокардіографія;

функціональні проби серцево-судинної системи.

На основі оцінки стану пацієнта медична сестра формулює й узгоджує з родичами пацієнта проблеми та складає план сестринського догляду.

Дати хворому таблетку нітрогліцерину під язик. Уразі необхідності повторити вживання нітрогліцерину через 5--7 хв.

Якщо нітрогліцерин не дає ефекту, ввести за призначенням лікаря наркотичний анальгетик (промедол, ом-нопон) або суміш такого складу: спазмолітик (папаверин, но-шпа), анальгетик (анальгін) та антигістамін-ний засіб (димедрол, піпольфен). Налагодити кисневу інгаляцію.

У важких випадках забезпечити госпіталізацію хворого в кардіологічне відділення (госпіталізацію здійснюють після зняття больового синдрому).

Записати ЕКГ, виміряти AT, пульс. Давати по одній таблетці нітрогліцерину під язик кожні 10--15 хв протягом 1--1,5 год. Це сприятиме обмеженню зони некрозу в міокарді. З метою знеболення за призначенням лікаря внутрішньовенне ввести:

*у разі помірного болю -- суміш, яка складається

з анальгетика, спазмолітика та антигістамінного засобу (див. вище);

*у разі кардіогенного шоку -- наркотичний анальгетик.

За призначенням лікаря з метою розсмоктування тромбу у вінцевій артерії внутрішньовенно ввести тромболік (стрептокіназа, стрептодеказа) за схемою. Організувати госпіталізацію хворого в кардіологічне відділення після купірування болю. Хворого не можна перевдягати. Транспортувати хворого на ношах у горизонтальному положенні машиною швидкої допомоги.

Пункція периферійної вени голкою великого діаметра. За призначенням лікаря налагодити інфузію рео-поліглюкіну, пресорних амінів (дофамін) на ізотонічному розчині (внутрішньовенно повільно). З метою підвищити артеріальний тиск внутрішньовенно ввести стероїдні гормони (преднізолон, гідрокортизон).

На тлі розпочатої інфузії провести знедолення наркотичними анальгетиками (промедол). Катетеризація сечового міхура з наступним контролем погодинного діурезу.

У разі нормалізації гемодинаміки госпіталізувати хворого в реанімаційний блок кардіологічного відділення. Супроводжуючи хворого, стежити за його станом, AT, пульсом.

Налагодити кисневу інгаляцію.

Провести за призначенням лікаря знеболення наркотичними анальгетиками, протишокові заходи, ввести внутрішньовенне гепарин по 10--15 тис. ОД. Контролювати пульс, AT. Записати ЕКГ.

Після купірування болю, шоку, зменшення гострої дихальної недостатності забезпечити транспортування хворого в горизонтальному положенні з трохи піднятою верхньою частиною тіла в реанімаційний блок кардіологічного відділення.

Провести механічні вагусні проби (проба Вальсальве передбачає сильне натужування пацієнта після глибокого вдиху в положенні сидячи). Позитивна проба вказує на лабільність вегетативної системи. За призначенням лікаря внутрішньовенне ввести анти-аритмічний препарат та налагодити внутрішньовенне краплинне введення так званої поляризувальної суміші (глюкоза, інсулін та панангін).

Уразі важкої форми аритмії забезпечити переведення хворого в палату інтенсивної терапії.

Якщо екстрасистоли спричиняють погане відчуття у хворого, за призначенням лікаря внутрішньовенно ввести антиаритмічний засіб, налагодити внутрішньовенну інфузію поляризувальної суміші (див. вище).

Підрахувати пульс, виміряти AT. Записати ЕКГ.

За призначенням лікаря внутрішньовенно ввести антиаритмічний засіб, налагодити внутрішньовенну інфузію поляризувальної суміші.

Після покращення стану і зменшення ЧСС до 90--110 за 1 хв транспортувати хворого в кардіологічне відділення.

Після першого електроімпупьсу дефібрилятора записати ЕКГ

оглянути ротову порожнину -- за наявності слизу, зубних протезів, блювотних мас швидко забрати їх будь-яким способом, голову хворого повернути на бік (небезпека аспірації);

після відновлення прохідності дихальних шляхів приступити до штучної вентиляції легень шляхом "рот у рот" або "рот у ніс";

для відновлення серцевої діяльності організувати госпіталізацію хворого в реанімаційне відділення для спеціальної мозкової реанімації. Супроводжувати хворого під час госпіталізації.

За призначенням лікаря забезпечити вживання хворим таблетованих гіпотензивних засобів або ввести призначений лікарем препарат внутрішньом'язово чи внутрішньовенно.

Забезпечити вживання хворим седативного засобу (настоянки валеріани, собачої кропиви). Виміряти AT, підрахувати пульс. За призначенням лікаря внутрішньом'язово або внутрішньовенне ввести гіпотензивний засіб, діуретик (лазикс). Записати ЕКГ.

Зробити гарячі ніжні ванни або прикласти грілки до ніг хворого, поставити гірчичники на потилицю, шию. Можна поставити банки вздовж хребта. Після зниження AT на 25--30 % забезпечити госпіталізацію хворого в кардіологічне (терапевтичне) відділення машиною швидкої допомоги. Супроводжувати хворого, стежити за його станом, вимірювати AT.

Покласти хворого так, щоб нижня частина тіла була трохи піднята.

Дати вдихнути пари нашатирного спирту або оцту. Обприскати обличчя холодною водою. Розтерти тіло хворого.

За призначенням лікаря підшкірне ввести кодеїн або кордіамін.

Забезпечити доступ до вени, розпочати інфузійну терапію (ізотонічний розчин, реополіглюкін, глюкоза). За призначенням лікаря ввести препарати, що підвищують тонус судин (розчин адреналіну, мезатону, ефедрину).

Простежити за лікуванням, яке спрямоване на ліквідацію основного захворювання

З метою зниження об'єму циркулюючої крові накласти венозні джгути на ноги й одну руку (розпускати їх кожні 20--ЗО хв) або зробити гарячу ніжну ванну. Налагодити кисневу інгаляцію. Уразі набряку легень кисень пропускають через ємність із 60 % спиртом для зменшення утворення пінистого харкотиння. Забезпечити доступ до вени. Внутрішньовенне ввести діуретик лазикс -- 2--4 мл.

За призначенням лікаря підшкірно ввести 1 мл морфіну для зменшення частоти дихання та усунення збудження. Забезпечити вживання хворим однієї таблетки нітрогліцерину під язик кожні 10 хв. Уразі зниження частоти дихання до 20--25 за 1 хв, відсутності піни і вологих хрипів, нормалізації та стабілізації AT, якщо хворий може лежати, транспортувати його машиною швидкої допомоги в кардіологічне (терапевтичне) відділення, по можливості в положенні лежачи.

7. Дихальна система

Ембріональний розвиток органів дихання:

а)концентрація кисню в крові плода;

б)концентрація вуглекислого газу в крові плода;

в)розвиток органів дихання у плода.

Анатомо-фізіологічні особливості органів дихання:

а)розвиток приносових пазух;

б)механізм першого вдиху;

в)зовнішнє дихання новонародженого.

Геронтологічні зміни з боку органів дихання.

Порушення, які виявляють під час обстеження органів дихання.

Питання для самоконтролю.

До дихальної системи (мал. 38) відносять різні структури, головною функцією яких є розподіл повітря для обміну газів, доставка кисню і виведення вуглекислого газу. Ніс, глотка, гортань, трахея, бронхи забезпечують шлях, по якому повітря надходить до організму. У структурних одиницях легень (ацинусах) відбувається обмін газів, а циркуляторна система розподіляє кисень міліонам клітин усіх тканин і органів. До моменту народження дихальна система ще недостатньо сформована, її розвиток та диференціювання продовжується до періоду статевого дозрівання.

7.1 Ембріональний розвиток органів дихання

Після запліднення яйцеклітини до імплантації зародка в слизову оболонку матки газообмін відбувається шляхом дифузії кисню та вуглекислого газу між зародком і слизовою оболонкою маткової труби, де сталося запліднення. Після імплантації зародкового міхура газообмін здійснюється через ворсини хоріона завдяки їх контакту з материнською кров'ю. Поступово відбувається формування і розвиток плаценти, яка стає головним органом зовнішнього дихання плода на весь період його розвитку. Плацента регулює транспорт кисню і вуглекислого газу в крові плода.

Концентрація кисню в крові плода

У дорослої людини тиск кисню (РО2) в артеріальній крові дорівнює 100 мм рт. ст., у вагітної жінки -- 110 мм рт. ст. Кров з таким тиском кисню надходить до плаценти. До неї надходить і змішана кров із черевної аорти плода.

Мал. 38. Схема будови органів дихання

Тиск кисню в крові плода становить 75--100 мм рт. ст. За рахунок різниці тиску кисню між кров'ю матері та кров'ю плода відбувається дифузія кисню в плаценті. Мембрани плаценти в 5--10 разів товстіші від альвеолярної стінки легенів, тому в артеріальній крові плода в пупкових венах тиск кисню становить від 20 до 50 мм рт. ст. (зі значними індивідуальними коливаннями). Якщо тиск кисню 100 мм рт. ст., вміст оксигемоглобіну крові дорівнює лише 60 % (індивідуальні варіації -- від 40% до 80 %). Кров з таким вмістом кисню кровопостачає тільки печінку плода, інші органи його отримують змішану кров, в якій РО2 становить лише 9--17 мм рт. ст., а вміст оксигемоглобіну -- у середньому 50 %.

Нормальний розвиток плода в умовах зниженої концентрації оксигемоглобіну в його крові пояснюється такими умовами:

* окислювальні процеси в тканинах плода мають відносно невелику інтенсивність, а процеси гліколізу (анаеробні) більш інтенсивні;

витрати енергії в плода обмежені; немає витрат енергії на теплорегу ляцію, вентиляцію легень, сечоутворення, травлення; мало використо вується енергія на скорочення м'язів;

кровообіг через тканини плода дуже інтенсивний, він у два рази більший, ніж у дорослих;

клітини тканин плода пристосовані до низького тиску кисню;

у крові плода HbF більше насичується киснем, ніж НЬА.

Концентрація вуглекислого газу в крові плода

Для вагітних жінок характерна гіпокапнія. Тиск вуглекислого газу в артеріальній крові становить 25--34 мм рт. ст. Це низький показник порівняно з кров'ю дорослої людини, в якої в нормі РСО2 становить 38--45 мм рт. ст. РСО2 у змішаній крові плода дещо вищий, ніж у крові вагітної жінки і становить 39--51 мм рт. ст. Вуглекислий газ переноситься кров'ю плода в розчиненому стані, у бікарбонатній та карбонатній формах, зв'язаних з амінокислотами гемоглобіну. HbF більш інтенсивно утворює карбонати, ніж НЬА.

7.2 Розвиток органів дихання у плода

Наприкінці 3--4-го тижня ембріонального розвитку з'являється випинання стінки передньої кишки. З нього формується гортань, трахея, бронхи і легені. На 4-му тижні формуються права і ліва легені. На 6-му тижні утворюються часткові бронхи, на 8--10-му тижні -- сегментарні бронхи. На 16-му тижні починається стадія розвитку бронхіол, а на 24-му тижні -розвиток ацинусів. З 10-го тижня відбувається формування каркасу трахеї та бронхів. Васкуляризація легень відбувається на 26--28-му тижні.

Гортань, трахея, бронхи, ацинуси заповнені рідиною, яка виробляється клітинами дихальних шляхів. Рідина має малий вміст білків, що забезпечує швидке всмоктування рідини після народження. Наприкінці внутрішньоутробного розвитку починає синтезуватися сурфактант, який вкриває стінки альвеол шаром завтовшки 0,1--0,3 мкм. Цей процес починається з 7-го місяця внутрішньоутробного розвитку плода. Виробляється сурфактант альвеоцитами. Секрецію його посилюють глюкокортикосте-роїди, катехоламіни, простагландин Е. Сурфактант необхідний для нормального функціонування легень після народження.

Дихальні рухи плода реєструються з 11-го тижня вагітності. Починаються періодичні скорочення інспіраторних м'язів діафрагми, міжребро-вих м'язів. Частота дихальних рухів збільшується вночі й кожного ранку.

Вони зумовлені активністю дихального центру довгастого мозку. Частота дихальних рухів збільшується в стані гіперкапнії та ацидозу.

Гіпоксію плода можна діагностувати за збільшенням частоти дихальних рухів, оскільки з розвитком гіпоксії відбувається послаблення та припинення дихальних рухів через послаблення окисних процесів у нервових клітинах. Одночасно з дихальними рухами знижується тиск у грудній порожнині плода. Аспірації амніотичної рідини в легені не відбувається, що пояснюється малим просвітом гортані.

Дихальні рухи плода потрібні для нормального розвитку легень.

Порушення ембріогенезу призводить до природжених вад розвитку, асфіксії у новонародженого.

Для оцінки стану новонародженої дитини, яку проводять відразу після народження, визначають частоту дихання, ЧСС і колір шкіри. Визначають також ступінь асфіксії.

Для медичної сестри головною проблемою є порушення дихання у новонародженого.

Проведення моніторингу головних функцій новонародженого.

Контроль проведення рентгенологічного, бронхо-логічного, ангіографічного обстеження. Організація консультації хірурга.

Організувати консультацію хірурга. Організувати проведення додаткових інструментальних досліджень за призначенням хірурга.

7.3 Анатомофізіологічні особливості органів дихання

Органи дихання в процесі росту і розвитку дитини змінюються морфологічно і функціонально

Ніс у новонародженого відносно малий, має вузькі носові ходи (до 1 мм). Хрящі м'які, відсутня нижня носова раковина і нижній носовий хід. Носову порожнину вкриває миготливий епітелій. Слизова оболонка тонка, суха, яскраво-рожева завдяки густій сітці кровоносних капілярів. Підслизова оболонка має недорозвинену кавернозну тканину. Приносові пазухи в новонароджених недорозвинені (табл. 11), а лобова пазуха відсутня.

Горло в новонародженого вузьке і коротке. Слухова труба, яка з'єднує носову частину горла з барабанною порожниною, широка, коротка, пряма. Отвори слухових труб розташовані на задній поверхні носової частини горла, близько до хоан.

Горлове лімфатичне кільце недорозвинене. Піднебінні мигдалики малі за розміром, сховані за піднебінними дужками, у них погано розвинені крипти.

Таблиця 11. Розвиток приносових пазух

Приносова пазуха	Термін розвитку під час ембріогенезу	Розмір пазухи у новонародженого	Термін інтенсивного розвитку пазух
Решітчасті комірки	5--6 міс	5x2x3 мм	7--12 років
Верхньощелепна (гайморова)	3 міс	8x4x6 мм	2--7 років
Лобова	Не розвивається	--	Повільно -- з 7 років, інтенсивно -- у 15-- 20 років
Клиноподібна	3 міс	1--2 мм	7 -- 15 років

Гортань у новонародженого має лійкоподібну форму, вона відносно коротка з вузьким просвітом, хрящі її м'які та піддатливі.

Голосова щілина вузька і розташована високо, на рівні IV шийного хребця (у дорослих -- на рівні VI шийного хребця). Довжина голосових зв'язок 4--4,5 мм (відносно короткі).

Слизова оболонка гортані ніжна, тонка, суха, багата на кровоносні та лімфатичні судини. Еластична тканина гортані розвинена погано.

Трахея до моменту народження дитини встигає повністю сформуватися, її верхній край більше розширений, він розташований на рівні IV шийного хребця (у дорослих - на рівні VIII хребця). Трахея має лійкоподібну форму, відносно вузький просвіт, складається з 12--20 хрящових напівкілець, які теж м'які та піддатливі.

У трахеї недостатньо розвинута еластична тканина. Слизова оболонка має такі самі особливості, як і в гортані.

Діаметр просвіту трахеї змінюється протягом дихального циклу. Особливо значні зміни відбуваються під час кашлю -- просвіт зменшується на одну третину свого поперечного розміру.

Бронхи новонароджених вузькі й короткі. Роздвоєння трахеї розташоване на рівні III грудного хребця (у дорослих -- на рівні V). Правий бронх короткий, широкий, він є продовженням трахеї. Лівий бронх -- вузький, довгий, відходить від трахеї під прямим кутом. М'язові та еластичні волокна бронхів недорозвинені. Слизова оболонка пухка, добре постачається кров'ю, але суха, залози слизової оболонки погано функціонують. Поверхня бронхів вкрита тонким шаром слизу, який рухається зі швидкістю 0,25-- 1 см/хв. У бронхіолах рух слизу повільніший (0,15--0,3 см/хв).

Легені у новонародженого мають масу 50--60 г, що становить 1/50 маси тіла. Ліва легеня складається з двох часток (верхня і нижня), права -- з трьох часток (верхня, середня і нижня).

Окремі частки легень розвиваються нерівномірно. Міжчасткові щілини не виражені. Сегментарна будова легень відповідає будові легень у дорослих. Але окремі сегменти відокремлені один від одного вузькими прошарками пухкої сполучної тканини. Корені легень у новонароджених мають багато кровоносних та лімфатичних судин. Легенева тканина має однокамерні альвеоли, розміри яких у 4 рази менші, ніж у дорослих, загальна кількість альвеол також значно менша (у новонароджених у 10--12 разів менше альвеол порівняно з дорослими). Альвеолярні ходи широкі, еластична тканина розвинута недостатньо, у легенях переважає пухка сполучна тканина з розвинутою сіткою кровоносних судин.

7.4 Механізм першого вдиху

Легені до народження дитини заповнені рідиною, об'єм якої в середньому становить 100 мл.

Механізм гуморальної стимуляції дихання у новонародженого складний. У його основі лежать такі основні процеси:

Зниження порційного тиску кисню, підвищення порційного тиску вуглекислого газу, зниження рН у крові новонародженої дитини, що відбу вається під час перерізання пуповини і припинення трансплацентарного кровообігу, призводить до подразнення дихального центру плода.

Різке збільшення потоку імпульсів від рецепторів шкіри (холодових і тактильних), пропріорецепторів, вестибулорецепторів під час пологів і відра зу після народження дитини. Усі імпульси стимулюють ретикулярну фор мацію стовбура мозку, яка підвищує збудливість нейронів дихального центру.

Відразу після пологів верхні дихальні шляхи очищують від слизу і рідини, що знімає гальмівний ефект на дихальний центр.

Перший вдих новонародженого характеризується сильним інспіратор-ним збудженням м'язів вдиху, насамперед діафрагми. У 85 % випадків перший вдих глибший і триваліший, ніж наступні. Триває перший вдих 0,1--0,4 с, при цьому об'єм повітря становить 20--80 мл. Особливістю першого циклу є велика тривалість видиху -- 3,8 с. Видих відбувається на тлі звуженої голосової щілини і супроводжується криком. Видихає новонароджений 24 мл повітря. Різниця об'єму повітря під час вдиху і під час видиху формує функціональну залишкову ємкість легень. Після першого вдиху в легенях дитини залишається від 4 до 50 мл повітря. Протягом перших 10--20 хв функціональна залишкова ємкість (ФЗЄ) легень досягає 75 мл. Аерація легень закінчується на 4-й день після народження (ФЗЄ досягає 100 мл). Після першого вдиху змінюється газовий вміст і рН артеріальної крові (табл. 12). Ці показники стабілізуються на 1-му тижні життя.

Таблиця 12 Зміни показників газового вмісту і рН в артеріальній крові в період новонародженості

Вік	РО2, мм рт.ст.	РС02, мм рт.ст.	РН
Перед першим вдихом	20-50	28-45	7,24-7,34
1-ша година	70	38	7,22
1-ша доба	68-88	35	7,3
7-ма доба	67--90	35	7,42
Дорослі	100	40	7,4

7.5 Зовнішнє дихання новонародженого

Спокійне дихання у новонародженого є діафрагмовим. Робота міжребро-вих м'язів менш ефективна, тому що ребра стоять під меншим нахилом до хребта, ніж у дорослих.

Малі розміри тіла новонародженого визначають особливості зовнішнього дихання. Мала ФЗЄ легень (100 мл) потребує високої частоти дихання і невеликого дихального об'єму.

Частота дихання у новонародженого 40--60 за 1 хв, дихальний об'єм у середньому 17 мл (від 10 до 25 мл). Зі збільшенням маси тіла ХОД знижується (табл. 13).

Верхні дихальні шляхи у новонародженого вузькі, їх опір приблизно у 8 разів більший, ніж у дорослих. Поєднання значного розтягнення стінок грудної порожнини з незначним розтягненням самих легень стає причиною надходження в легені невеликої кількості повітря, тому в плевральній порожнині новонародженого значно менший негативний тиск (0,2--0,9 см вод. ст.), ніж у дорослих (близько 2 см вод. ст.).

Життєва ємкість легень (ЖЄЛ) у новонародженого визначається за об'ємом повітря (120--150 мл), який видихається під час крику (табл. 14). ЖЄЛ збільшується з віком людини.

Таблиця 13, Відносний хвилинний об'єм дихання (ХОД) залежно від віку

Вік	Маса тіла, кг	ХОД, мл
Новонароджені	3,5	206
1 рік	10	200
5 років	20	190
8 років	29	180
12 років	39	150
16 років	54	140
Дорослі	66	100

Транспорт газів кров'ю у новонародженого характеризується меншою насиченістю гемоглобіну киснем, але більшою кисневою ємкістю крові (210--260 мл кисню в 1 л крові) через високий вміст гемоглобіну в крові більшою потребою кисню на одиницю маси, зниженням рН крові. Після народження дитини посилюється метаболічний ацидоз із поступовою компенсацією стану новонародженого. Кожен віковий період характеризується своїми показниками дихання (мал. 39, 40).



Мал. 39. Зміни показників дихання залежно від віку:

Таблиця 14. Життєва ємкість легень залежно

Вік	ЖЄЛ, мл
Новонароджені	50
1 рік	500
4 роки	1000
6 років	1200
8 років	1600
10 років	1800
12 років	2200
14 років	2700
16 років	3800
Дорослі	5000

У дітей альвеолярне повітря менше відрізняється від атмосферного, ніж у дорослих. Парціальний тиск кисню в альвеолярному повітрі (РАО2) у них вищий, а парціальний тиск вуглекислого газу (РАСО2) нижчий. З віком РАО2 знижується, а РАСО2 підвищується (мал. 41). Тиск О2 в артеріальній крові у дітей (108 мм рт. ст.) вищий ніж у дорослих (100 мм рт. ст.). Тиск СО2 у дітей нижчий, ніж у дорослих.

Мал. 40. Зміна ЖЄЛ залежно від віку

7.6 Геронтологічні зміни з боку органів дихання

У віці понад 60 років відзначаються дегенеративно-деструктивні зміни кістково-м'язового скелета грудної клітки: остеохондроз грудного відділу хребта, зменшення рухомості реброво-хрящових суглобів, кальциноз ребрових хрящів, воскоподібне і вакуолеподібне переродження волокон м'язів.

Розвивається грудний кіфоз. Деформується грудна клітка, вона стає бочкоподібною, з однаковими розмірами з боків і в передньо-задньому напрямку, зменшується її рухомість. Усе це погіршує вентиляцію легень. Відбуваються також зміни в повітроносних шляхах. Стінки бронхів інфільтруються лімфоїдними і плазматичними елементами. У просвітах міститься слиз, злущений епітелій, які призводять до звуження бронхів. У стінці бронхів атрофується м'язовий шар, волокнисті елементи. Утворюються здуття - випинання бронхів і нерівномірне звуження їх просвіту. Відбувається атрофія бронхового епітелію, залоз, послаблюється перистальтика бронхів, знижується кашльовий рефлекс, порушується дренажна функція. Навіть у нормі вміст бронхів виділяється недостатньо.

Вікові зміни відбуваються і в легеневій тканині: дегенерація колагенових волокон, утворення поперечних зв'язок між колагеновими волокнами, які зменшують їх здатність розтягуватися. У легеневих артеріях відбувається фіброз, збільшується кількість колагенових і зменшується кількість еластичних волокон.

Таблиця 15. Максимальна вентиляція легень залежно від віку

Вік, роки	Максимальна вентиляція легень, л/хв
20-29	122±6,2
30--39	97,9±7,3
40--49	85,3±5,4
50-59	80,7±5,4
60--69	76,7±4,3
70--79	73,1±5,6
80-89	50,0±2,9
Понад 90	39,0+2,7

З віком резерви дихання різко зменшуються, про що свідчить зниження максимальної вентиляції легень (табл. 15, мал. 42).

З віком змінюються і капіляри, в яких з'являється жироподібна зернистість, вони стають ламкими, порушується проникність, зменшується кількість капілярів, які функціонують. Поряд зі зменшенням серцевого викиду ці зміни призводять до зменшення кровонаповнення легень. Зменшується дихальний об'єм (ДО) та життєва ємкість легень (ЖЄЛ). Але з віком збільшується залишковий об'єм, що пов'язано з втратою еластичності. Це призводить до порушення газообміну.

З віком максимальна вентиляція легень зменшується, тому легко виникає задишка. В умовах спокою газообмін підтримується та компенсується збільшенням частоти дихання. Але пристосувальні механізми з віком знижуються. Відбувається порушення розподілу вдихуваного повітря через неоднаковий опір у бронхових шляхах, різний ступінь втрати еластичності елементів, наявність ателектазів. З віком насичення ар теріальної крові киснем знижується, унаслідок чого розвивається артеріальна гіпоксемія.



Maл. 42. Максимальна вентиляція легень залежно від віку

Отже, відбуваються виражені морфологічні зміни, які проявляються такими показниками:

нерівномірністю вентиляції легень;

дискоординацією вентиляції та кровотоку в легенях;

збільшенням анатомічного шунтування;

зменшенням альвеоло-капілярної дифузії кисню.

Тому в людей віком 40--70 років часто зустрічаються такі захворювання, як гострий і хронічний бронхіт, пневмонія, рак легень.

Порушення,

які виявляють під час обстеження

органів дихання

Органи дихання слід оцінювати з урахуванням віку пацієнта на основі комплексного дослідження дихальної системи. Комплекс такого дослідження складається з анамнезу, огляду, пальпації, перкусії, аускультації, даних лабораторних та інструментальних досліджень.

Анамнез

У пацієнта потрібно з'ясувати:

чи є утруднене носове дихання;

який вигляд мають виділення з носа;

чи є задишка;

що важче зробити -- вдих чи видих;

який характер має кашель;

чи є виділення харкотиння;

чи відчувається біль під час кашлю або акту дихання;

чи був контакт із хворим на туберкульоз;

чи був контакт із хворим на гостре респіраторне захворювання?

Огляд

Під час проведення загального огляду і огляду за системами та органами важливо оцінити стан органів дихання за такими критеріями:

колір шкіри, зокрема в ділянці носо-губного трикутника;

колір слизових оболонок піднебінних дужок, язичка, мигдаликів;

гіперплазія мигдаликів, їх зміни;

звучний, слабкий чи захриплий голос;

частота і характер кашлю, коли він виникає;

вигляд харкотиння;

форма грудної клітки та її участь в акті дихання;

глибина, частота і ритм дихання.

Пальпація. Перкусія. Аускультація

Отримані дані об'єктивного обстеження пацієнта дають змогу оцінити відхилення від норми, а саме:

бронхове дихання;

бронхофонія;

шум тертя плеври;

вкорочення перкуторного звуку;

тимпанічний відтінок перкуторного звуку;

короткий перкуторний звук;

посилення голосового тремтіння;

зменшення рухомості легеневих країв;

задишка із затрудненим вдихом або видихом;

жорстке дихання;

послаблене дихання;

наявність сухих або вологих хрипів.

Додаткові методи дослідження

Вони допомагають оцінити стан пацієнта. Це такі методи:

рентгено- і радіологічні;

ендоскопічні (ларингоскопія, бронхоскопія, фібробронхоскопія);

мікробіологічні;

алергологічні;

дослідження функцій зовнішнього дихання;

дослідження газів крові.

На основі оцінки стану пацієнта медична сестра формулює й узгоджує з пацієнтом або його родичами проблеми і складає план сестринського догляду.

За призначенням лікаря обробляти мигдалики антисептиками.

Стежити за виконанням призначень лікаря, вживанням медикаментозних препаратів та проведенням фізпро-цедур.

Давати відвари відхаркувальних трав та мікстуру від кашлю.

Напувати пацієнта часто і малими порціями. Виконувати призначення лікаря. Пам'ятати, що дітей раннього віку після надання їм першої допомоги обов'язково треба госпіталізувати.

Уводити підшкірно 0,1 % розчин адреналіну -- 0,1 мл на кожен рік життя.

За призначенням лікаря вводити антигістамінні та гормональні препарати.

Організувати консультацію алерголога.

Стежити за носовим диханням, у разі порушення його вжити заходів для відновлення. Проводити противірусну та антибіотикотерапію за призначенням лікаря.

Для розрідження мокротиння і поліпшення його відход-ження використовувати відвари трав та мікстури. Для відновлення прохідності дихальних шляхів відсмоктувати слиз із верхніх дихальних шляхів за допомогою поліетиленового катетера. За призначенням лікаря використовувати з цією метою також міолітичні, симптоматичні, холінолітичні або комбіновані препарати. Проводити теплові процедури, стежити за виконанням призначених фізіотерапевтичних процедур.

Відсмоктати слиз із верхніх дихальних шляхів за допомогою поліетиленового катетера. Провести інгаляцію зволоженим киснем. Ліквідувати обструкцію дихальних шляхів за допомогою бронхоспазмолітичних, муколітичних, відхаркувальних лікарських препаратів.

Після надання першої невідкладної допомоги вирішити питання про госпіталізацію пацієнта, виконувати всі розпорядження і призначення лікаря.

Надати хворому положення напівсидячи в ліжку. Підтримувати комфортні умови у приміщенні. Провести інгаляцію зволоженим киснем. З метою зняти бронхоспазм використовувати fi-2-агоністи короткої дії (на вдихові). Після надання першої невідкладної допомоги вирішити питання про госпіталізацію, виконувати всі призначення і розпорядження лікаря.

8. Травна система. Обмін речовин та енергії

*Ембріональний розвиток травної системи:

а)розвиток органів травлення у плода;

б)травлення в період внутрішньоутробного роз витку.

*Анатомо-фізіологічні особливості травної системи:

а)особливості будови і функцій органів травлення у новонароджених;

б)особливості процесу травлення у новонародже них.

Вікові зміни органів травлення.

Особливості процесів травлення з переходом на за гальний харчовий раціон.

Геронтологічні зміни органів травлення.

Обмін речовин та енергії:

а)обмін речовин у плода;

б)обмін речовин у різні вікові періоди;

в)енергетичний обмін у дітей та дорослих;

г)білковий обмін;

д)вуглеводний обмін;

е)жировий обмін;

є) водно-сольовий обмін.

Травна система (мал. 43) складається з органів, які здійснюють механічне та хімічне перероблення їжі, перетравлювання харчових продуктів на продукти живлення, всмоктування цих продуктів, а також виведення утворених шлаків.

8.1 Ембріональний розвиток травної системи

Розвиток органів травлення у плода

Утворення органів травлення відбувається у ранні терміни ембріонального розвитку. На 7--8-му добу з ентодерми утворюється трубка первинної кишки. На 12-ту добу з первинної трубки утворюються дві частини: з першої частини формується травний канал, з другої -- жовточний мішок. Первинна кишка на кінцях має ротоглот-кову та клоачну мембрани.

Мал. 43. Схема зображення органів травлення

На 3-му тижні ембріогенезу розсмоктується ротоглоткова мембрана, на 3-му місяці -- клоачна. Порушення цього процесу призводить до аномалій розвитку травного каналу. З 4-го тижня з передньої кишки розвивається глотка, стравохід, шлунок, частина дванадцятипалої кишки, підшлункова залоза і печінка; з середньої кишки формується друга частина дванадцятипалої кишки, тонка і клубова кишка; із задньої кишки розвиваються всі відділи тонкої кишки.

Стравохід на 4-му тижні внутрішньоутробного розвитку має вигляд трубки, просвіт його заповнений пухкою клітинною масою. На

3-му місяці починається закладка залоз, які активно утворюють слиз, і це сприяє утворенню просвіту в стравоході. :

Шлунок у вигляді веретеноподібного розширення передньої кишки з'являється на 3-му тижні гестації, потім він інтенсивно росте. На 7-му тижні в шлунку виникають шлункові ямки, їх кількість збільшується. На 10-му тижні починають формуватися майбутні залози. Процес диференціювання різних клітин залоз шлунка тривалий і продовжується до моменту народження.: Воротарний м'яз-затикач формується на 12-му тижні, а кар дія -- на 16-му.:

Тонка кишка розвивається інтенсивно. Частина кишки між шлунком і ніжкою жовточного мішка називається переднім коліном, між жовточною ніжкою і клоакою -- заднім коліном. 3 переднього коліна розвивається нижня частина дванадцятипалої кишки, тонка і більша частина клубової кишки. Із заднього коліна формується частина клубової кишки і вся товста кишка. На 3-му місяці внутрішньоутробного розвитку починається процес повороту кишок: тонкої -- справа наліво позаду від верхньої брижової артерії й товстої -- зліва направо від тієї ж самої артерії.

Залежно від того, на якому етапі відбуваються порушення повороту кишок, спостерігаються різні природжені вади розвитку: грижі пупковог

канатика, природжений заворот порожньої кишки, синдром Ледда, внутрішня грижа, високе розташування сліпої кишки, рухома сліпа кишка тощо. Жовточний мішок редукує, однак ступінь цього процесу різний і тому існують різні варіанти дивертикулу клубової кишки (Меккеля).

Підшлункова залоза закладається в ембріона на 3-му тижні гестації у вигляді виростів передньої кишки: більший виріст -- дорсальний, менший виріст -- вентральний?Головна частина підшлункової залози розвивається із дорсальної нирки, яка утворює всі частини залози, крім її головки. Головка розвивається з вентрального виросту передньої кишки, зберігається вентральна протока. Дорсальна протока стає додатковою і зливається з вентральною протокою.

На 12-му тижні гестації починає утворюватися трипсиноген, а на 18-му тижні -- хімотрипсиноген. Ліпаза з'являється на 12-му тижні, амілаза-- тільки після народження. Крім залозистої паренхіми утворюються панкреатичні острівці -- так звані острівці Лангенганса. На 8-му тижні гестації клітини містять глюкагон, а на 12-му тижні -- інсулін. До народження дитини підшлункова залоза ще не сформована.

Печінка і жовчний міхур розвиваються з печінкового дивертикулу на 4-му тижні ембріогенезу з вентрального відділу ентодерми первинної середньої кишки.

8.2 Травлення в період внутрішньоутробного розвитку

До імплантації зародка в стінку матки його живлення відбувається за рахунок запасних речовин у цитоплазмі яйцеклітини. Ембріон живиться секретами слизової оболонки матки і речовинами жовточного мішка. Такий тип живлення називають гістотрофнимі рісля утворення плаценти головну роль відіграє гемотрофний спосіб живленняТ(трансплацентарний). Плацентарна мембрана має неоднакову проникність для різних речовин. З крові матері в кров плода надходять глюкоза, амінокислоти, дипептиди. Плацента проникна для більшості білків, ліпідів, полісахаридів. Материнською кров'ю речовини переносяться в плаценту, де гідролізуються ферментами, а після мономери всмоктуються в кров плода. Крім того, плацента може синтезувати білки і глікоген, які також використовує ембріон. З 4--5-го місяця гестації починається діяльність органів травлення плода й амінотрофне живленняІАмніотична рідина надходить до травного тракту плода, де поживні речовини частково перетравлюються і продукти всмоктуються в кров плода. Цьому процесу сприяють смоктальні, дихальні, а пізніше і ковтальні рухи плода. Добовий об'єм амніотичної рідини, яка поглинається плодом, досягає в останні місяці вагітності 1 л.

Деяка частина харчових речовин амніотичної рідини перетравлюється власними ферментами рідини. Таке травлення називається автолітичним.

Травні залози формуються в різні терміни ембріогенезу. Ферментативна активність тонкої кишки формується раніше, ніж в інших частинах кишкового трактурУ тонкій кишці відбувається гідроліз харчових речовин за типом пристінкового і внутрішньоклітинного травлення. Секреція ферментів клітинами шлунка та підшлункової залози у плода низька.

У плода ще немає періодичної моторної діяльності травного тракту. Моторний апарат має низьку збудливість, може відповідати місцевими скороченнями на сильні подразники.

Уже в перші тижні вагітності у плода закладається ендокринний апарат травного тракту. По-перше, збільшується кількість ендокринних клітин під час внутрішньоутробного розвитку. По-друге, у клітинах збільшується кількість пептидів (гастрину, секретину, мотиліну, ентеро-глюкагону, соматостатину, нейротензину). Під час внутрішньоутробного розвитку закладаються периферійні та центральні нервові механізми регуляції діяльності травного тракту.

8.3 Анатомо-фізіологічні особливості травної системи

Особливості будови і функцій органів травлення у новонароджених

Ротова порожнина у дитини відносно мала, заповнена язиком. Язик короткий, широкий і товстий. Коли ротова порожнина закрита, язик торкається щік і твердого піднебіння. Губи і щоки відносно товсті, у щоках розвинуті м'язи і щільні жирові грудочки. На яснах розвинені валикоподібні стовщення для кращого захоплення соска грудної залози під час годування. Слизова оболонка внутрішньої поверхні губ у новонароджених не виглядає гладенькою, її борозни теж потрібні для кращого пристосування до акту смоктання. Слизова оболонка ротової порожнини ніжна, багата на кровоносні капіляри, але відносно суха. Сухість слизової оболонки зумовлена дефіцитом слини після народження, хоча слинні залози сформовані до моменту народження. З перших днів життя в слині міститься амілолітичний фермент (амілаза). Слина має слабко кислу реакцію, що може сприяти інфікуванню ротової порожнини.

Вхід у гортань у новонародженого розташований високо, над нижньо-заднім краєм м'якого піднебіння і з'єднаний з ротовою порожниною. Тому їжа рухається з обох боків від гортані через сполучення між порожниною рота і глоткою. Новонароджений може дихати і смоктати одночасно.

З порожнини рота їжа потрапляє до стравоходу, а потім -- у шлунок. Стравохід -- це м'язова трубка веретеноподібної форми, вхід у стравохід у новонародженого розташований на рівні диска між III і IV шийними хребцями, його довжина 10--12 см^ІАнатомічні звуження стравоходу в новонароджених виражені слабко" Залози в його слизовій оболонці після народження відсутні, недостатньо розвинута м'язово-еластична тканина. Стравохід добре кровопостачається судинами. Перистальтика стравоходу виникає під час ковтальних рухів.

Шлунок являє собою еластичний мішок, який розташований у лівому підребер'ї. У новонароджених він має горизонтальне положення, його кардіальна частина фіксована зліва від X грудного хребця]дно погано виражене і розташоване під діафрагмою, тіло і воротарна частина розташовані на рівні XII грудного хребця і пересікають лінію, що проходить посередині між пупком і мечоподібним відростком груднини. З віком таке положення шлунка змінюється.1 Об'єм шлунка у новонародженого -- З0--35 мл.)

Після народже'ння дитини всі відділи шлунка розвинуті однаково.: Гірше розвинута кардіальна частина і дно. Погано розвинуті м'язові волокна кардіального сфінктера, що пояснює схильність грудних дітей до зригування. Більше розвинутий воротарний відділ шлунка і його м'яз-замикач.

Слизова оболонка шлунка у новонароджених відносно товстіша, на її поверхні є приблизно 20 000 ямок, кількість яких з віком дуже швидко збільшується. Залози як функціонально, так і морфологічно ще недорозвинуті, їх у 2,5 разу менше, ніж у дорослих. Тому шлунковий сік виділяється в малій кількості й має низьку активність.

Кишки новонародженого мають відносно більшу довжину, ніж у дорослих. Співвідношення між довжиною кишок і тілом новонародженого 8,3:1 (у дорослої людини -- 5,4:1). У новонародженого тонка кишка дуже довга, на 1 кг маси тіла дитини її приходиться 1 м (у дорослого -- 10 см). Така довжина кишок пояснюється пристосуванням дитини до пристінкового травлення, якого достатньо для гідролізу й асиміляції грудного молока ферментативними системами, що утримуються на мембранах клітин епітелію кишки. Площа поверхні слизової оболонки кишки збільшується в 3 рази за рахунок складок, і в 20 разів -- за рахунок ворсинок. Кишкові петлі розташовані дуже компактно за рахунок відносно великої печінки і недорозвинутого малого таза. Кишки у новонароджених і дітей грудного віку мають такі особливості:

у тонкій кишці міститься велика кількість газів;

велика проникність кишкового епітелію;

слабкий розвиток м'язового шару й еластичних волокон кишкової стінки;

ніжна слизова оболонка з великою кількістю кровоносних судин;

недостатність секреторного апарату;

добре розвинуті складки слизової оболонки кишки і ворсинки.

Усі ці особливості впливають на високу проникність у кров нерозщеп-лених складових частин їжі, токсико-алергійних речовин та мікроорганізмів.

Дванадцятипала кишка у новонародженого завдовжки до 10 см, широка, розташована на рівні І поперекового хребця.'Вона достатньо рухома, ця рухомість зменшується з віком; Сфінктерний апарат дванадцятипалої кишки достатньо розвинутий} Слизова оболонка її відрізняється від слизової оболонки шлунка. Круглі складки мають жовтуватий колір від домішків жовчі. У верхній частині дванадцятипалої кишки відбуваються зміни реакції кислого шлункового хімусу на лужну реакцію, підготовка хімусу до дії ферментів, які надходять із підшлункової залози та з печінки через спільну жовчну протоку.

Порожня кишка становить 2/5, а клубова -- 3/5 довжини тонкої кишки. Між цими частинами немає чіткої межі. Клубова кишка закінчується дивертикулом клубової кишки, у новонароджених клапан відносно слабкий, тому вміст сліпої кишки з бактеріальною флорою може закидатися назад у клубову кишку.

Брижа у новонароджених тонка, швидко збільшується в довжину на 1-му році життя. Лімфа, що відтікає від кишок, не проходить через печінку, а потрапляє безпосередньо в циркулюючу кров.

Довжина товстої кишки дорівнює росту дитини. Частини товстої кишки розвинуті по-різному. У новонароджених відсутні чепцеві відростки, стрічки кишки недорозвинуті, гаустри відсутні до 6 міс. У новонародженого сліпа кишка розташована безпосередньо під печінкою. Червоподібний відросток у новонародженого завдовжки до 5 см, має конусоподібну форму і широко відкритий вхід. Він дуже рухомий і має довгу брижу.

Товста кишка легко переміщується, що залежить від заповнення шлунка і тонкої кишки. У новонародженого пряма кишка відносно довша і в разі заповнення може займати весь малий таз. Ампула прямої кишки не розвинена.

Виділення соків у товстій кишці недостатнє. Але товста кишка відіграє важливу роль у процесі травлення. У ній відбувається всмоктування води і формування калових мас. Важливе місце займає у травленні мікрофлора товстої кишки: Кишки плода і новонародженої дитини впродовж 10--20 год життя стерильні. Формування кишкової мікрофлори поминається з 1-ї доби життя і за 7--9 днів у здорових доношених дітей, що отримують грудне молоко, вона досягає нормального рівня.

Якщо дитина на грудному вигодовуванні, то в кишках переважає В. bifidus, а якщо на штучному -- В. соli.

Моторика кишок у новонароджених енергійна, що збільшує частоту випорожнень. Дефекація -- це рефлекторний акт, який у перші 2 тиж відбувається до 6 разів на добу. Протягом 1-ї доби дитина виділяє меконій (першородний кал) зелено-чорного кольору. Він складається з жовчі, епітеліальних клітин, слизу, ферментів, навколоплідних вод. Випорожнення у здорових новонароджених, яких годують грудним молоком, мають кашкоподібну консистенцію, жовто-зелений колір, кислий запах.

Підшлункова залоза -- паренхіматозний орган зовнішньої та внутрішньої секреції. У перші місяці життя вона функціонує недостатньо. У ній мало елементів сполучної тканини, дуже багато кровоносних судин. У новонароджених найбільше розвинена головка залози. Уся поверхня залози гладенька.

Печінка -- паренхіматозний орган, найбільша травна залоза. Печінка у новонародженого відносно велика і становить 4 % від маси тіла. Паренхіма печінки мало диференційована, вона повнокровна, швидко збільшується внаслідок інфекції чи інтоксикації. Утворення жовчі печінковими клітинами недостатнє. Жовч малої активності, у ній мало жовчних кислот. Печінка депонує поживні речовини, білки, жири, глікоген. Клітини печінки виконують функцію фагоцитозу, беруть участь в обміні заліза і холестерину. Печінка виконує також бар'єрну функцію, нейтралізує деякі ендогенні та екзогенні шкідливі речовини. У новонародженого печінка перебуває в стані функціональної недостатності, особливо слабка її ферментативна діяльність. Проявом незрілості печінки є транзиторна жовтяниця у новонароджених через неповний метаболізм вільного білірубіну, який утворюється внаслідок розпаду еритроцитів.

8.4 Особливості процесу травлення у новонароджених

У дітей перших днів і тижнів велике значення мав автолітичний компонент травлення, при якому гідроліз полімерів здійснюється за рахунок ферментів, що містяться в грудному молоці. Після введення прикорму зростає роль і значення амілазної активності слини і підшлункової залози.

Особливістю перетравлювання і засвоєння білків у новонароджених є те, що у них більше значення має внутрішньоклітинний компонент процесу травлення. Особливо швидко переходять у кров лактоглобуліни.

У дітей перших місяців життя особливо активна шлункова ліпаза, яка розщеплює жири грудного молока, що мають невеликі ланцюжки вуглецю (С12). Жири з довшими ланцюжками вуглецю розщеплюються ферментами підшлункової залози. У тонкій кишці відбувається адсорбція вітамінів A, D, С і групи В.

8.5 Вікові зміни органів травлення

У дітей поступово збільшується об'єм ротової порожнини. Розвиток слинних залоз закінчується в 3--4 міс. З цього моменту слина виділяється активно, її слабко кисла реакція поступово змінюється на лужну.

У дітей 2 років глотка і стравохід опускаються, вхід у стравохід на рівні IV--V шийних хребців, у 12 років -- на рівні VI--VIII хребців, як у дорослих.

У 6 міс просвіт стравоходу збільшується в 2 рази порівняно з новонародженим і досягає 10 мм, у 6 років -- 15 мм, у 16 років -- 19 мм. З меншою інтенсивністю збільшується довжина стравоходу; в 1 рік -- 12 см, у 5 років -- 16 см, у 16 років -- 19 см, у дорослих чоловіків -- 25 см, у жінок -- 23 см.

Відстань від нижніх різців до входу в шлунок (мечоподібний відросток) у новонародженого приблизно 20 см. Цей показник можна розрахувати за формулою 20 + п (де п -- рік життя дитини). Таким чином можна розрахувати відстань від різців до мечоподібного відростка в різні вікові періоди.

У слизовій оболонці стравоходу розвиваються слизові залози, які виділяють слизистий секрет.

Шлунок у дитини 1 року збільшується в 3 рази, у 5 років -- у 6 разів, у 10 років -- у 10 разів, у 20 років -- у 24 рази (табл. 16). З віком збільшується і площа поверхні слизової оболон-

ки. Уже в 3 міс площа слизової оболонки збільшується в 3 рази, у 6 міс --у 4 рази, у 2 роки -- у 5 разів, у 16 років -- у 120 разів.

У людини час поновлення клітин епітелію слизової оболонки шлунка становить 12--24 год. Фізіологічний об'єм шлунка до 10-го дня життя дитини збільшується до 80 мл. У подальшому за кожен місяць життя шлунок збільшується на 25 мл.

Таблиця 16. Зміна маси шлунка його площа залежно від віку

...